¹

Після того відкрив Іов вуста свої і прокляв день свій.

¹

Посeмъ tвeрзе јwвъ ўстA сво‰ и3 проклS дeнь св0й,

²

І почав Іов і сказав:

²

глаг0лz:

³

згинь день, у який я народився, і ніч, у яку сказано: зачалася людина!

³

да поги1бнетъ дeнь, въ џньже роди1хсz, и3 н0щь џнаz, въ ню1же рёша: сE, мyжескъ п0лъ:

⁴

День той нехай буде темрявою; нехай не шукає його Бог з висоти, і нехай не засяє над ним світло!

⁴

тA н0щь бyди тмA, и3 да не взhщетъ є3S гDь свhше, нижE да пріи1детъ на ню2 свётъ,

⁵

Нехай затьмарить його темрява і тінь смертна, нехай обійме його хмара, нехай страшаться його, як палючої спеки!

⁵

и3 да пріи1метъ ю5 тмA и3 сёнь смeртнаz, да пріи1детъ на ню2 сумрaкъ: пр0клzтъ бyди дeнь т0й

⁶

Ніч та, — нехай володіє нею морок, нехай не рахується вона в днях року, нехай не ввійде у число місяців!

⁶

и3 н0щь џнаz: да пости1гнетъ ю5 тмA, да не бyдетъ во днeхъ лёта, нижE да вчи1слитсz во днeхъ мцcей:

⁷

О! ніч та — нехай буде вона безлюдна; нехай не ввійде в неї радість!

⁷

но н0щь џнаz да бyдетъ болёзнь, и3 да не пріи1детъ на ню2 весeліе и3 рaдость,

⁸

Нехай проклянуть її ті, що проклинають день, здатні розбудити левиафана!

⁸

но да прокленeтъ ю5 проклинazй т0й дeнь, и4же и4мать њдолёти вели1каго ки1та:

⁹

Нехай померкнуть зірки світанку її: нехай чекає вона світла, і воно не приходить, і нехай не побачить вона вій денниці

⁹

да помeркнутъ ѕвёзды тоS н0щи, да њжидaетъ и3 на свётъ да не пріи1детъ, и3 да не ви1дитъ денни1цы возсіzвaющіz,

¹⁰

за те, що не зачинила дверей утроби матері моєї і не приховала горя від очей моїх!

¹⁰

ћкw не затвори2 врaтъ чрeва мaтере моеS: tsла бо бы2 болёзнь t џчію моє1ю:

¹¹

Чому я не помер, виходячи з утроби, і не помер, коли вийшов з утроби?

¹¹

почт0 бо во ўтр0бэ не ўмр0хъ; и3з8 чрeва же и3зшeдъ, и3 ѓбіе не погиб0хъ;

¹²

Навіщо прийняли мене коліна? навіщо було мені годуватися грудьми?

¹²

почт0 же мS пріsша на кwлёна; почт0 же ссaхъ сосц†;

¹³

Тепер би лежав я і спочивав; спав би, і мені було б спокійно

¹³

нн7э ќбw ўснyвъ ўмолчaлъ бhхъ, ўснyвъ же почи1лъ бhхъ

¹⁴

з царями і радниками землі, які забудовували для себе пустелі,

¹⁴

со царьми2 и3 совBтники земли2, и5же хвалsхусz nр{жіи,

¹⁵

або з князями, у яких було золото, і які наповнювали доми свої сріблом;

¹⁵

и3ли2 со кн‰зи, и5мже мн0гw злaта, и5же нап0лниша д0мы сво‰ сребрA,

¹⁶

або, як викидень прихований, я не існував би, як немовлята, які не побачили світла.

¹⁶

и3ли2 ћкоже и4звергъ и3злaзzй и3з8 ложeснъ мaтернихъ, и3ли2 ћкоже младeнцы, и5же не ви1дэша свёта:

¹⁷

Там беззаконні перестають наводити страх, і там відпочивають виснажені в силі.

¹⁷

тaмw нечести1віи ўтоли1ша ћрость гнёва, тaмw почи1ша претруждeнніи тёломъ,

¹⁸

Там в’язні разом насолоджуються спокоєм і не чують криків приставника.

¹⁸

вкyпэ же въ вёцэ сeмъ бhвшіи не слhшатъ глaса собирaющагw дaнь:

¹⁹

Малий і великий там рівні, і раб вільний від господаря свого.

¹⁹

мaлъ и3 вели1къ тaмw є4сть, и3 рaбъ не боsйсz господи1на своегw2:

²⁰

Навіщо дано страднику світло, і життя засмученим душею,

²⁰

почт0 бо дaнъ є4сть сyщымъ въ г0рести свётъ и3 сyщымъ въ болёзнехъ душaмъ жив0тъ,

²¹

які чекають на смерть, і немає її, які викопали б її охочіше, ніж скарб,

²¹

и5же желaютъ смeрти и3 не получaютъ, и4щуще ћкоже сокр0вища,

²²

зраділи б до захвату, захоплювалися б, що знайшли гріб?

²²

њбрaдовани же бывaютъ, ѓще ўлучaтъ (смeрть);

²³

Навіщо дано світло людині, путь якої закрита, і яку Бог оточив мороком?

²³

смeрть бо мyжу пок0й, є3гHже пyть сокровeнъ є4сть, затвори1 бо бGъ w4крестъ є3гw2:

²⁴

Зітхання мої попереджають хліб мій, і стогони мої ллються, як вода,

²⁴

прeжде бо брaшенъ мои1хъ воздыхaніе ми2 прих0дитъ, слезю1 же ѓзъ њдержи1мь стрaхомъ,

²⁵

бо жахливе, чого я жахався, те й осягло мене; і чого я боявся, те і прийшло до мене.

²⁵

стрaхъ бо, є3гHже ўжасaхсz, пріи1де ми2, и3 є3гHже боsхсz, срёте мS:

²⁶

Немає мені миру, немає спокою, немає відради: спіткало нещастя.

²⁶

ни ўмири1хсz, нижE ўмолчaхъ, нижE почи1хъ, и3 нaйде ми2 гнёвъ.