¹

Після того відкрив Іов вуста свої і прокляв день свій.

¹

ΜΕΤΑ τοῦτο ἤνοιξεν ᾿Ιὼβ τὸ στόμα αὐτοῦ καὶ κατηράσατο τὴν ἡμέραν αὐτοῦ

²

І почав Іов і сказав:

²

λέγων·

³

згинь день, у який я народився, і ніч, у яку сказано: зачалася людина!

³

ἀπόλοιτο ἡ ἡμέρα, ἐν ᾗ ἐγεννήθην, καὶ ἡ νὺξ ἐκείνη ᾗ εἶπαν· ἰδοὺ ἄρσεν.

⁴

День той нехай буде темрявою; нехай не шукає його Бог з висоти, і нехай не засяє над ним світло!

⁴

ἡ νὺξ ἐκείνη εἴη σκότος, καὶ μὴ ἀναζητήσαι αὐτὴν ὁ Κύριος ἄνωθεν, μηδὲ ἔλθοι εἰς αὐτὴν φέγγος·

⁵

Нехай затьмарить його темрява і тінь смертна, нехай обійме його хмара, нехай страшаться його, як палючої спеки!

⁵

ἐκλάβοι δὲ αὐτὴν σκότος καὶ σκιὰ θανάτου, ἐπέλθοι ἐπ᾿ αὐτὴν γνόφος. καταραθείη ἡ ἡμέρα

⁶

Ніч та, — нехай володіє нею морок, нехай не рахується вона в днях року, нехай не ввійде у число місяців!

⁶

καὶ ἡ νὺξ ἐκείνη, ἀπενέγκαιτο αὐτὴν σκότος· μὴ εἴη εἰς ἡμέρας ἐνιαυτοῦ, μηδὲ ἀριθμηθείη εἰς ἡμέρας μηνῶν·

⁷

О! ніч та — нехай буде вона безлюдна; нехай не ввійде в неї радість!

⁷

ἀλλὰ ἡ νὺξ ἐκείνη εἴη ὀδύνη, καὶ μὴ ἔλθοι ἐπ᾿ αὐτὴν εὐφροσύνη μηδὲ χαρμονή·

⁸

Нехай проклянуть її ті, що проклинають день, здатні розбудити левиафана!

⁸

ἀλλὰ καταράσαιτο αὐτὴν ὁ καταρώμενος τὴν ἡμέραν ἐκείνην, ὁ μέλλων τὸ μέγα κῆτος χειρώσασθαι.

⁹

Нехай померкнуть зірки світанку її: нехай чекає вона світла, і воно не приходить, і нехай не побачить вона вій денниці

⁹

σκοτωθείη τὰ ἄστρα τῆς νυκτὸς ἐκείνης, ὑπομείναι καὶ εἰς φωτισμὸν μὴ ἔλθοι καὶ μὴ ἴδοι ἑωσφόρον ἀνατέλλοντα,

¹⁰

за те, що не зачинила дверей утроби матері моєї і не приховала горя від очей моїх!

¹⁰

ὅτι οὐ συνέκλεισε πύλας γαστρὸς μητρός μου· ἀπήλλαξε γὰρ ἂν πόνον ἀπὸ ὀφθαλμῶν μου.

¹¹

Чому я не помер, виходячи з утроби, і не помер, коли вийшов з утроби?

¹¹

διατί γὰρ ἐν κοιλίᾳ οὐκ ἐτελεύτησα, ἐκ γαστρὸς δὲ ἐξῆλθον καὶ οὐκ εὐθὺς ἀπωλόμην;

¹²

Навіщо прийняли мене коліна? навіщо було мені годуватися грудьми?

¹²

ἱνατί δὲ συνήντησάν μοι γόνατα; ἱνατί δὲ μαστοὺς ἐθήλασα;

¹³

Тепер би лежав я і спочивав; спав би, і мені було б спокійно

¹³

νῦν ἂν κοιμηθεὶς ἡσύχασα, ὑπνώσας δὲ ἀνεπαυσάμην

¹⁴

з царями і радниками землі, які забудовували для себе пустелі,

¹⁴

μετὰ βασιλέων βουλευτῶν γῆς, οἳ ἐγαυριῶντο ἐπὶ ξίφεσιν,

¹⁵

або з князями, у яких було золото, і які наповнювали доми свої сріблом;

¹⁵

ἢ μετὰ ἀρχόντων, ὧν πολὺς ὁ χρυσός, οἳ ἔπλησαν τοὺς οἴκους αὐτῶν ἀργυρίου,

¹⁶

або, як викидень прихований, я не існував би, як немовлята, які не побачили світла.

¹⁶

ἢ ὥσπερ ἔκτρωμα ἐκπορευόμενον ἐκ μήτρας μητρός, ἢ ὥσπερ νήπιοι, οἳ οὐκ εἶδον φῶς.

¹⁷

Там беззаконні перестають наводити страх, і там відпочивають виснажені в силі.

¹⁷

ἐκεῖ ἀσεβεῖς ἐξέκαυσαν θυμὸν ὀργῆς, ἐκεῖ ἀνεπαύσαντο κατάκοποι τῷ σώματι·

¹⁸

Там в’язні разом насолоджуються спокоєм і не чують криків приставника.

¹⁸

ὁμοθυμαδὸν δὲ οἱ αἰώνιοι οὐκ ἤκουσαν φωνὴν φορολόγου.

¹⁹

Малий і великий там рівні, і раб вільний від господаря свого.

¹⁹

μικρὸς καὶ μέγας ἐκεῖ ἐστι, καὶ θεράπων δεδοικὼς τὸν κύριον αὐτοῦ·

²⁰

Навіщо дано страднику світло, і життя засмученим душею,

²⁰

ἱνατί γὰρ δέδοται τοῖς ἐν πικρίᾳ φῶς, ζωὴ δὲ ταῖς ἐν ὀδύναις ψυχαῖς;

²¹

які чекають на смерть, і немає її, які викопали б її охочіше, ніж скарб,

²¹

οἳ ἱμείρονται τοῦ θανάτου καὶ οὐ τυγχάνουσιν ἀνορύσσοντες ὥσπερ θησαυρούς,

²²

зраділи б до захвату, захоплювалися б, що знайшли гріб?

²²

περιχαρεῖς δὲ ἐγένοντο ἐὰν κατατύχωσι.

²³

Навіщо дано світло людині, путь якої закрита, і яку Бог оточив мороком?

²³

θάνατος ἀνδρὶ ἀνάπαυμα, συνέκλεισε γὰρ ὁ Θεὸς κατ᾿ αὐτοῦ·

²⁴

Зітхання мої попереджають хліб мій, і стогони мої ллються, як вода,

²⁴

πρὸ γὰρ τῶν σίτων μου στεναγμός μοι ἥκει, δακρύω δὲ ἐγὼ συνεχόμενος φόβῳ·

²⁵

бо жахливе, чого я жахався, те й осягло мене; і чого я боявся, те і прийшло до мене.

²⁵

φόβος γάρ, ὅν ἐφρόντισα, ἦλθέ μοι, καὶ ὃν ἐδεδοίκειν, συνήντησέ μοι,

²⁶

Немає мені миру, немає спокою, немає відради: спіткало нещастя.

²⁶

οὔτε εἰρήνευσα οὔτε ἡσύχασα οὔτε ἀνεπαυσάμην, ἦλθε δέ μοι ὀργή.