Звичайний друк Виконується верстка сторінок…
Папір A4, книжкова орієнтація, поля «Немає», без колонтитулів, масштаб 100%. Сторінки йдуть підряд. Для двостороннього друку виберіть переворот по довгому краю.
1
А нині сміються з мене молодші за мене літами, ті, батьків яких я не погодився б помістити з псами стад моїх.
1
Нн҃ѣ же порꙋга́шамисѧ малѣ́йшїи: нн҃ѣ оу҆ча́тъ мѧ̀ ѿ ча́сти, и҆́хже ѻ҆тцє́въ оу҆ничтожа́хъ, и҆́хже не вмѣнѧ́хъ досто́йными псѡ́въ мои́хъ ста́дъ.
2
І сила рук їх до чого мені? Над ними вже минув час.
2
Крѣ́пость же рꙋ́къ и҆́хъ во что̀ мнѣ̀ бы́сть; оу҆ ни́хъ погиба́ше сконча́нїе.
3
Бідністю і голодом виснажені, вони тікають у степ безводний, похмурий і спустошений;
3
Въ скꙋ́дости и҆ гла́дѣ безпло́денъ: и҆̀же бѣжа́хꙋ въ безво́дное вчера̀ сотѣсне́нїе и҆ бѣ́дность:
4
щипають зелень біля кущів, і ягоди ялівцю — хліб їх.
4
и҆̀же ѡ҆бхожда́хꙋ бы́лїе въ де́брехъ, и҆̀мже бы́лїе бѧ́ше бра́шно, безче́стнїи же и҆ похꙋле́ннїи, скꙋ́дни всѧ́кагѡ бла́га, и҆̀же и҆ коре́нїе древе́съ жва́хꙋ ѿ гла́да вели́кагѡ.
5
Із суспільства виганяють їх, кричать на них, як на злодіїв,
5
Воста́ша на мѧ̀ та́тїе,
6
щоб жили вони у вибоїнах потоків, в ущелинах землі і скелях.
6
и҆́хже до́мове бѣ́ша пещє́ры ка́мєнны:
7
Ревуть між кущами, туляться під терням.
7
ѿ среды̀ доброгла́сныхъ возопїю́тъ, и҆̀же под̾ хвра́стїемъ ди́вїимъ живѧ́хꙋ:
8
Люди знедолені, люди без імені, непотріб землі!
8
безꙋ́мныхъ сы́нове и҆ безче́стныхъ, и҆́мѧ и҆ сла́ва оу҆гаше́на на землѝ.
9
Їх-то зробився я нині піснею і їжею розмов їхніх.
9
Нн҃ѣ же гꙋ́сли є҆́смь а҆́зъ и҆̀мъ, и҆ менѐ въ при́тчꙋ и҆́мꙋтъ:
10
Вони гребують мною, віддаляються від мене і не утримуються плювати перед лицем моїм.
10
возгнꙋша́лисѧ же мно́ю ѿстꙋпи́вше дале́че, ни лица̀ моегѡ̀ пощадѣ́ша ѿ плюнове́нїѧ.
11
Оскільки Він розв’язав повід мій і вразив мене, то вони скинули з себе вузду перед лицем моїм.
11
Ѿве́рзъ бо тꙋ́лъ сво́й оу҆ѧзви́ мѧ, и҆ оу҆здꙋ̀ оу҆ста́мъ мои̑мъ наложѝ.
12
З правого боку встає цей непотріб, збиває мене з ніг, направляє згубні свої шляхи до мене.
12
На деснꙋ́ю ѿра́сли воста́ша, но́зѣ своѝ простро́ша и҆ пꙋтесотвори́ша на мѧ̀ стєзѝ па́гꙋбы своеѧ̀.
13
А мою стежку зіпсували: все встигли зробити для моєї погибелі, не маючи помічника.
13
Сотро́шасѧ стєзѝ моѧ̑, совлеко́ша бо мѝ ѻ҆де́ждꙋ.
14
Вони прийшли до мене, як крізь широкий пролом; з шумом кинулися на мене.
14
Стрѣла́ми свои́ми оу҆стрѣли́ мѧ: сотвори́ ми, ꙗ҆́коже восхотѣ̀: въ болѣ́знехъ скисо́хсѧ, ѡ҆браща́ютсѧ же мѝ скѡ́рби.
15
Жахи напали на мене; як вітер, розвіялася велич моя, і щастя моє зникло, як хмара.
15
Ѿи́де мѝ наде́жда ꙗ҆́коже вѣ́тръ, и҆ ꙗ҆́коже ѡ҆́блакъ спасе́нїе моѐ.
16
І нині знемагає душа моя в мені: дні скорботи огорнули мене.
16
И҆ нн҃ѣ на мѧ̀ и҆злїе́тсѧ дꙋша̀ моѧ̀: и҆ ѡ҆держа́тъ мѧ̀ дні́е печа́лей:
17
Уночі ниють у мені кістки мої, і жили мої не мають спокою.
17
но́щїю же кѡ́сти моѧ̑ смѧто́шасѧ, жи̑лы же моѧ̑ разслабѣ́ша.
18
Насилу знімається з мене одяг мій; краї хітона мого тиснуть мене.
18
Мно́гою крѣ́постїю ꙗ҆́тсѧ за ри́зꙋ мою̀: ꙗ҆́коже ѡ҆жере́лїе ри́зы моеѧ̀ ѡ҆б̾ѧ́ мѧ.
19
Він кинув мене у бруд, і я став, як порох і попіл.
19
Вмѣнѧ́еши же мѧ̀ ра́вна бре́нїю, въ землѝ и҆ пе́пелѣ ча́сть моѧ̀.
20
Я взиваю до Тебе, і Ти не слухаєш мене, — стою, а Ти тільки дивишся на мене.
20
Возопи́хъ же къ тебѣ̀, и҆ не оу҆слы́шалъ мѧ̀ є҆сѝ: ста́ша же и҆ смотри́ша на мѧ̀.
21
Ти зробився жорстоким до мене, кріпкою рукою ворогуєш проти мене.
21
Наидо́ша же на мѧ̀ без̾ ми́лости, рꙋко́ю крѣ́пкою оу҆ѧзви́лъ мѧ̀ є҆сѝ:
22
Ти підняв мене і змусив мене літати з вітром і розтрощуєш мене.
22
вчини́лъ же мѧ̀ є҆сѝ въ болѣ́знехъ и҆ ѿве́рглъ є҆сѝ мѧ̀ ѿ спасе́нїѧ.
23
Так, я знаю, що Ти приведеш мене до смерти й у дім зібрання усіх, хто живе.
23
Вѣ́мъ бо, ꙗ҆́кѡ сме́рть мѧ̀ сотре́тъ: до́мъ бо всѧ́комꙋ сме́ртнꙋ землѧ̀.
24
Певно, Він не простягне руки Своєї на дім кісток: чи будуть вони кричати під час свого руйнування?
24
А҆́ще бы возмо́жно бы́ло, са́мъ бы́хъ себѐ оу҆би́лъ, и҆лѝ моли́лъ бы́хъ и҆но́го, дабы̀ мѝ то̀ сотвори́лъ.
25
Чи не плакав я про того, хто був у горі? чи не уболівала душа моя за бідних?
25
А҆́зъ же ѡ҆ всѧ́цѣмъ немощнѣ́мъ воспла́кахсѧ, воздохнꙋ́хъ же ви́дѣвъ мꙋ́жа въ бѣда́хъ.
26
Коли я сподівався добра, прийшло зло; коли очікував світла, прийшла пітьма.
26
А҆́зъ же жда́хъ благи́хъ, и҆ сѐ, срѣто́ша мѧ̀ па́че дні́е ѕѡ́лъ.
27
Мої нутрощі киплять і не перестають; зустріли мене дні печалі.
27
Чре́во моѐ воскипѣ̀ и҆ не оу҆молчи́тъ: предвари́ша мѧ̀ дні́е нищеты̀.
28
Я ходжу почорнілий, але не від сонця; встаю у зібранні і кричу.
28
Стенѧ̀ ходи́хъ без̾ ѡ҆бꙋзда́нїѧ, стоѧ́хъ же въ собо́рѣ вопїѧ̀.
29
Я став братом шакалам і другом страусам.
29
Бра́тъ бы́хъ сі́ринамъ, дрꙋ́гъ же пти́чїй.
30
Моя шкіра почорніла на мені, кістки мої обгоріли від спеки.
30
Ко́жа же моѧ̀ помрачи́сѧ вельмѝ, и҆ кѡ́сти моѧ̑ сгорѣ́ша ѿ зно́ѧ.
31
І цитра моя зробилася сумною, і сопілка моя ридає.
31
Ѡ҆брати́шасѧ же въ пла́чь гꙋ́сли моѧ̑, пѣ́снь же моѧ̀ въ рыда́нїе мнѣ̀.