¹

Чи не визначено людині час на землі, і дні її чи не такі самі, як і дні найманця?

¹

ΠΟΤΕΡΟΝ οὐχὶ πειρατήριόν ἐστιν ὁ βίος ἀνθρώπου ἐπὶ τῆς γῆς καὶ ὥσπερ μισθίου αὐθημερινοῦ ἡ ζωὴ αὐτοῦ;

²

Як раб жадає тіні, і як найманець чекає закінчення роботи своєї,

²

ἢ ὥσπερ θεράπων δεδοικὼς τὸν Κύριον αὐτοῦ καὶ τετευχὼς σκιᾶς; ἢ ὥσπερ μισθωτὸς ἀναμένων τὸν μισθὸν αὐτοῦ;

³

так я одержав у наділ місяці суєтні, і ночі гіркі відраховані мені.

³

οὕτως κἀγὼ ὑπέμεινα μῆνας κενούς, νύκτες δὲ ὀδυνῶν δεδομέναι μοί εἰσιν.

⁴

Коли лягаю, то говорю: «колись встану?», а вечір триває, і я перевертаюся досита до самого світанку.

⁴

ἐὰν κοιμηθῶ, λέγω· πότε ἡμέρα; ὡς δ᾿ ἂν ἀναστῶ, πάλιν· πότε ἑσπέρα; πλήρης δὲ γίνομαι ὀδυνῶν ἀπὸ ἑσπέρας ἕως πρωΐ.

⁵

Тіло моє одягнене червою і запорошеними струпами; шкіра моя тріскається і гноїться.

⁵

φύρεται δέ μου τὸ σῶμα ἐν σαπρίᾳ σκωλήκων, τήκω δὲ βώλακας γῆς ἀπὸ ἰχῶρος ξύων.

⁶

Дні мої біжать скоріше за човника і закінчуються без надії.

⁶

ὁ δὲ βίος μού ἐστιν ἐλαφρότερος λαλιᾶς, ἀπόλωλε δὲ ἐν κενῇ ἐλπίδι.

⁷

Згадай, що життя моє подув, що око моє не повернеться, щоб бачити добре.

⁷

μνήσθητι οὖν ὅτι πνεῦμά μου ἡ ζωὴ καὶ οὐκέτι ἐπανελεύσεται ὀφθαλμός μου ἰδεῖν ἀγαθόν.

⁸

Не побачить мене око того, хто бачив мене; очі Твої на мене, — і немає мене.

⁸

οὐ περιβλέψεταί με ὀφθαλμὸς ὁρῶντός με· οἱ ὀφθαλμοί σου ἐν ἐμοί, καὶ οὐκέτι εἰμὶ

⁹

Рідіє хмара й зникає; так той, хто зійшов у пекло, не вийде,

⁹

ὥσπερ νέφος ἀποκαθαρθὲν ἀπ᾿ οὐρανοῦ. ἐὰν γὰρ ἄνθρωπος καταβῇ εἰς ᾄδην, οὐκέτι μὴ ἀναβῇ,

¹⁰

не повернеться більше у дім свій, і місце його вже не буде знати його.

¹⁰

οὐδ᾿ οὐ μὴ ἐπιστρέψῃ ἔτι εἰς τὸν ἴδιον οἶκον, οὐδ’ οὐ μὴ ἐπιγνῷ αὐτὸν ἔτι ὁ τόπος αὐτοῦ.

¹¹

Не буду ж я стримувати вуст моїх; буду говорити у пригніченні духу мого; буду скаржитися в печалі душі моєї.

¹¹

ἀτὰρ οὖν οὐδὲ ἐγὼ φείσομαι τῷ στόματί μου, λαλήσω ἐν ἀνάγκῃ ὤν, ἀνοίξω πικρίαν ψυχῆς μου συνεχόμενος.

¹²

Хіба я море або морське чудовисько, що Ти поставив наді мною сторожу?

¹²

πότερον θάλασσά εἰμι ἢ δράκων, ὅτι κατέταξας ἐπ᾿ ἐμὲ φυλακήν;

¹³

Коли подумаю: втішить мене постіль моя, забере горе моє ложе моє,

¹³

εἶπα ὅτι παρακαλέσει με ἡ κλίνη μου, ἀνοίσω δὲ πρὸς ἐμαυτὸν ἰδίᾳ λόγον τῇ κοίτῃ μου.

¹⁴

ти страшиш мене снами і видіннями лякаєш мене;

¹⁴

ἐκφοβεῖς με ἐνυπνίοις καὶ ὁράμασί με καταπλήσσεις.

¹⁵

і душа моя бажає краще припинення дихання, краще смерти, ніж збереження кісток моїх.

¹⁵

ἀπαλλάξεις ἀπὸ πνεύματός μου τὴν ψυχήν μου, ἀπὸ δὲ θανάτου τὰ ὀστᾶ μου·

¹⁶

Огидним стало для мене життя. Не вічно жити мені. Відступи від мене, тому що дні мої суєта.

¹⁶

οὐ γὰρ εἰς τὸν αἰῶνα ζήσομαι, ἵνα μακροθυμήσω· ἀπόστα ἀπ᾿ ἐμοῦ, κενὸς γάρ μου ὁ βίος.

¹⁷

Що таке людина, що Ти так цінуєш її і звертаєш на неї увагу Твою,

¹⁷

τί γάρ ἐστιν ἄνθρωπος ὅτι ἐμεγάλυνας αὐτὸν ἢ ὅτι προσέχεις τὸν νοῦν εἰς αὐτὸν

¹⁸

відвідуєш її кожного ранку, кожну мить випробовуєш її?

¹⁸

ἢ ἐπισκοπὴν αὐτοῦ ποιήσῃ ἕως τὸ πρωΐ καὶ εἰς ἀνάπαυσιν αὐτὸν κρινεῖς;

¹⁹

Доки ж Ти не залишиш, доки не відійдеш від мене, доки не даси мені проковтнути слину мою?

¹⁹

ἕως τίνος οὐκ ἐᾷς με οὐδὲ προΐῃ με, ἕως ἂν καταπίω τὸν πτύελόν μου ἐν ὀδύνῃ;

²⁰

Якщо я згрішив, то що я зроблю Тобі, страж людей! Навіщо Ти поставив мене супротивником Собі, так що я став самому собі за тягар?

²⁰

εἰ ἐγὼ ἥμαρτον, τί δυνήσομαι πρᾶξαι, ὁ ἐπιστάμενος τὸν νοῦν τῶν ἀνθρώπων; διατί ἔθου με κατεντευκτήν σου, εἰμὶ δὲ ἐπὶ σοὶ φορτίον;

²¹

І чому б не простити мені гріха і не зняти з мене беззаконня мого? бо, ось, я ляжу в порох; завтра шукатимеш мене, і мене немає.

²¹

καὶ διατί οὐκ ἐποιήσω τῆς ἀνομίας μου λήθην καὶ καθαρισμὸν τῆς ἁμαρτίας μου; νυνὶ δὲ εἰς γῆν ἀπελεύσομαι, ὀρθρίζων δὲ οὐκέτι εἰμί.