Звичайний друк Виконується верстка сторінок…
Папір A4, книжкова орієнтація, поля «Немає», без колонтитулів, масштаб 100%. Сторінки йдуть підряд. Для двостороннього друку виберіть переворот по довгому краю.
1
Був один недужий — Лазар з Вифанії, села Марії та її сестри Марфи.
1
(Заⷱ҇ л҃ѳ҃.) Бѣ́ же нѣ́кто болѧ̀ ла́зарь ѿ виѳа́нїи, ѿ ве́си марі́ины и҆ ма́рѳы сестры̀ є҆ѧ̀.
2
Марія ж, брат якої Лазар був недужий, була та, що помазала Господа миром і обтерла ноги Його волоссям своїм.
2
Бѣ́ же марі́а пома́завшаѧ гдⷭ҇а мѵ́ромъ и҆ ѡ҆те́ршаѧ но́зѣ є҆гѡ̀ власы̑ свои́ми, є҆ѧ́же бра́тъ ла́зарь болѧ́ше.
3
Сестри послали сказати Йому: Господи, ось, кого Ти любиш, нездужає.
3
Посла́стѣ оу҆̀бо сєстрѣ̑ къ немꙋ̀, глаго́лющѣ: гдⷭ҇и, сѐ, є҆го́же лю́биши, боли́тъ.
4
Ісус, почувши те, сказав: ця недуга не на смерть, а на славу Божу, щоб через неї прославився Син Божий.
4
Слы́шавъ же і҆и҃съ речѐ: сїѧ̀ болѣ́знь нѣ́сть къ сме́рти, но ѡ҆ сла́вѣ бж҃їи, да просла́витсѧ сн҃ъ бж҃їй є҆ѧ̀ ра́ди.
5
Ісус же любив Марфу і сестру її та Лазаря.
5
Люблѧ́ше же і҆и҃съ ма́рѳꙋ и҆ сестрꙋ̀ є҆ѧ̀ и҆ ла́зарѧ.
6
Коли ж почув, що він хворий, то пробув два дні на тому місці, де знаходився.
6
Є҆гда́ же оу҆слы́ша, ꙗ҆́кѡ боли́тъ, тогда̀ пребы́сть на не́мже бѣ̀ мѣ́стѣ два̀ дни̑.
7
Після цього сказав ученикам: підемо знову до Юдеї.
7
Пото́мъ же гл҃а оу҆чн҃кѡ́мъ: и҆́демъ во і҆ꙋде́ю па́ки.
8
Ученики сказали Йому: Учителю, чи давно юдеї намагалися побити Тебе камінням, і Ти знову йдеш туди?
8
Глаго́лаша є҆мꙋ̀ оу҆чн҃цы̀: равві̀, нн҃ѣ и҆ска́хꙋ тебѐ ка́менїемъ поби́ти і҆ꙋде́є, и҆ па́ки ли и҆́деши та́мѡ;
9
Ісус відповів: чи не дванадцять годин є у дні? Хто ходить удень, той не спотикається, тому що бачить світло світу цього;
9
Ѿвѣща̀ і҆и҃съ: не два́ ли на́десѧте часа̑ є҆ста̀ во днѝ; а҆́ще кто̀ хо́дитъ во днѝ, не по́ткнетсѧ, ꙗ҆́кѡ свѣ́тъ мі́ра сегѡ̀ ви́дитъ:
10
а хто ходить уночі, спотикається, бо немає світла з ним.
10
а҆́ще же кто̀ хо́дитъ въ нощѝ, по́ткнетсѧ, ꙗ҆́кѡ нѣ́сть свѣ́та въ не́мъ.
11
Сказавши це, говорить їм потім: Лазар, друг наш, заснув; але Я йду розбудити його.
11
Сїѧ̑ речѐ, и҆ посе́мъ гл҃а и҆̀мъ: ла́зарь дрꙋ́гъ на́шъ оу҆́спе: но и҆дꙋ̀, да возбꙋжꙋ̀ є҆го̀.
12
Ученики Його сказали: Господи, якщо заснув, то одужає.
12
Рѣ́ша оу҆̀бо оу҆чн҃цы̀ є҆гѡ̀: гдⷭ҇и, а҆́ще оу҆́спе, спасе́нъ бꙋ́детъ.
13
Ісус говорив про смерть його, а вони думали, що Він говорить про звичайний сон.
13
Рече́ же і҆и҃съ ѡ҆ сме́рти є҆гѡ̀: ѻ҆ни́ же мнѣ́ша, ꙗ҆́кѡ ѡ҆ оу҆спе́нїи сна̀ гл҃етъ.
14
Тоді Ісус сказав їм просто: Лазар помер;
14
Тогда̀ речѐ и҆̀мъ і҆и҃съ не ѡ҆бинꙋ́ѧсѧ: ла́зарь оу҆́мре:
15
і радію за вас, що Я не був там, щоб ви увірували; але ходімо до нього.
15
и҆ ра́дꙋюсѧ ва́съ ра́ди, да вѣ́рꙋете, ꙗ҆́кѡ не бѣ́хъ та́мѡ: но и҆́демъ къ немꙋ̀.
16
Тоді Фома, званий ще Близнюком, сказав ученикам: ходімо й ми і помремо з Ним.
16
Рече́ же ѳѡма̀, глаго́лемый близне́цъ, оу҆чн҃кѡ́мъ: и҆́демъ и҆ мы̀, да оу҆́мремъ съ ни́мъ.
17
Прийшовши, Ісус знайшов, що він уже чотири дні у гробі.
17
Прише́дъ же і҆и҃съ, ѡ҆брѣ́те є҆го̀ четы́ри дни̑ оу҆жѐ и҆мꙋ́ща во гро́бѣ.
18
Вифанія ж була поблизу Єрусалима, стадій з п’ятнадцять.
18
Бѣ́ же виѳа́нїа бли́з̾ і҆ерⷭ҇ли́ма ꙗ҆́кѡ ста́дїй пѧтьна́десѧть,
19
І багато юдеїв прийшли до Марфи й Марії, щоб утішити їх у скорботі за братом їхнім.
19
и҆ мно́зи ѿ і҆ꙋдє́й бѧ́хꙋ пришлѝ къ ма́рѳѣ и҆ марі́и, да оу҆тѣ́шатъ и҆̀хъ ѡ҆ бра́тѣ є҆ю̀.
20
Марфа, почувши, що йде Ісус, вийшла назустріч Йому; Марія ж сиділа вдома.
20
Ма́рѳа оу҆̀бо є҆гда̀ оу҆слы́ша, ꙗ҆́кѡ і҆и҃съ грѧде́тъ, срѣ́те є҆го̀: марі́а же до́ма сѣдѧ́ше.
21
Тоді Марфа сказала Ісусові: Господи! Якби Ти був тут, не помер би брат мій.
21
Рече́ же ма́рѳа ко і҆и҃сꙋ: гдⷭ҇и, а҆́ще бы є҆сѝ здѣ̀ бы́лъ, не бы̀ бра́тъ мо́й оу҆́мерлъ:
22
Але й тепер знаю, що, коли чого Ти попросиш у Бога, дасть Тобі Бог.
22
но и҆ нн҃ѣ вѣ́мъ, ꙗ҆́кѡ є҆ли̑ка а҆́ще про́сиши ѿ бг҃а, да́стъ тебѣ̀ бг҃ъ.
23
Ісус говорить їй: воскресне брат твій.
23
Гл҃а є҆́й і҆и҃съ: воскре́снетъ бра́тъ тво́й.
24
Марфа сказала Йому: знаю, що воскресне при воскресінні, в останній день.
24
Глаго́ла є҆мꙋ̀ ма́рѳа: вѣ́мъ, ꙗ҆́кѡ воскре́снетъ въ воскр҃ше́нїе, въ послѣ́днїй де́нь.
25
Ісус сказав їй: Я є воскресіння і життя; хто вірує в Мене, якщо і помре, оживе.
25
Рече́ (же) є҆́й і҆и҃съ: а҆́зъ є҆́смь воскр҃ше́нїе и҆ живо́тъ: вѣ́рꙋѧй въ мѧ̀, а҆́ще и҆ оу҆́мретъ, ѡ҆живе́тъ:
26
І кожен, хто живе і вірує в Мене, не помре повік. Чи віриш цьому?
26
и҆ всѧ́къ живы́й и҆ вѣ́рꙋѧй въ мѧ̀ не оу҆́мретъ во вѣ́ки. Є҆́млеши ли вѣ́рꙋ семꙋ̀;
27
Вона говорить Йому: так, Господи! Я вірую, що Ти Христос, Син Божий, Який гряде у світ.
27
Глаго́ла є҆мꙋ̀: є҆́й, гдⷭ҇и: а҆́зъ вѣ́ровахъ, ꙗ҆́кѡ ты̀ є҆сѝ хрⷭ҇то́съ сн҃ъ бж҃їй, и҆́же въ мі́ръ грѧды́й.
28
Сказавши так, пішла і покликала Марію, сестру свою, нишком, кажучи: Учитель тут і кличе тебе.
28
И҆ сїѧ̑ ре́кши, и҆́де и҆ пригласѝ марі́ю сестрꙋ̀ свою̀ та́й, ре́кши: оу҆чт҃ль прише́лъ є҆́сть, и҆ глаша́етъ тѧ̀.
29
Вона, як тільки почула, поспішно встала і пішла до Нього.
29
Ѻ҆на́ (же) ꙗ҆́кѡ оу҆слы́ша, воста̀ ско́рѡ и҆ и҆́де къ немꙋ̀.
30
Ісус ще не входив у село, але був на тому місці, де зустріла Його Марфа.
30
Не оу҆же́ бо бѣ̀ прише́лъ і҆и҃съ въ ве́сь, но бѣ̀ на мѣ́стѣ, и҆дѣ́же срѣ́те є҆го̀ ма́рѳа.
31
Юдеї, які були з нею в домі і втішали її, коли побачили, що Марія поспішно встала і вийшла, пішли за нею, гадаючи, що вона пішла до гробу — плакати там.
31
І҆ꙋде́є (же) оу҆̀бо сꙋ́щїи съ не́ю въ домꙋ̀ и҆ оу҆тѣша́юще ю҆̀, ви́дѣвше марі́ю, ꙗ҆́кѡ ско́рѡ воста̀ и҆ и҆зы́де, по не́й и҆до́ша, глаго́люще, ꙗ҆́кѡ и҆́детъ на гро́бъ, да пла́четъ та́мѡ.
32
Марія ж, прийшовши туди, де був Ісус, та побачивши Його, впала до ніг Його і сказала Йому: Господи! Якби Ти був тут, не помер би брат мій.
32
Марі́а же ꙗ҆́кѡ прїи́де, и҆дѣ́же бѣ̀ і҆и҃съ, ви́дѣвши є҆го̀, падѐ є҆мꙋ̀ на ногꙋ̀, глаго́лющи є҆мꙋ̀: гдⷭ҇и, а҆́ще бы є҆сѝ бы́лъ здѣ̀, не бы̀ оу҆́мерлъ мо́й бра́тъ.
33
Ісус, коли побачив, що вона плаче і плачуть юдеї, які прийшли з нею, Сам уболівав духом і зворушився.
33
І҆и҃съ оу҆̀бо, ꙗ҆́кѡ ви́дѣ ю҆̀ пла́чꙋщꙋсѧ и҆ прише́дшыѧ съ не́ю і҆ꙋдє́и пла́чꙋщѧ, запретѝ дх҃ꙋ, и҆ возмꙋти́сѧ са́мъ,
34
І сказав: де ви поклали його? Кажуть Йому: Господи, піди і подивись.
34
и҆ речѐ: гдѣ̀ положи́сте є҆го̀; Глаго́лаша є҆мꙋ̀: гдⷭ҇и, прїидѝ и҆ ви́ждь.
35
Заплакав Ісус.
35
Прослези́сѧ і҆и҃съ.
36
Тоді юдеї говорили: дивись, як Він любив його.
36
Глаго́лахꙋ оу҆̀бо жи́дове: ви́ждь, ка́кѡ люблѧ́ше є҆го̀.
37
А деякі з них сказали: чи не міг би Цей, що відкрив очі сліпому, зробити так, щоб і цей не помер?
37
Нѣ́цыи же ѿ ни́хъ рѣ́ша: не можа́ше ли се́й, ѿве́рзый ѻ҆́чи слѣпо́мꙋ, сотвори́ти, да и҆ се́й не оу҆́мретъ;
38
Ісус же, знову пройнявшись жалем, приходить до гробу. То була печера, і камінь лежав на ній.
38
І҆и҃съ же па́ки претѧ̀ въ себѣ̀, прїи́де ко гро́бꙋ. Бѣ́ же пеще́ра, и҆ ка́мень лежа́ше на не́й.
39
Ісус говорить: візьміть камінь. Сестра померлого, Марфа, говорить Йому: Господи! Вже смердить, бо чотири дні, як він у гробі.
39
Гл҃а і҆и҃съ: возми́те ка́мень. Глаго́ла є҆мꙋ̀ сестра̀ оу҆ме́ршагѡ ма́рѳа: гдⷭ҇и, оу҆жѐ смерди́тъ: четверодне́венъ бо є҆́сть.
40
Ісус говорить їй: чи не сказав Я тобі, що, коли будеш вірувати, побачиш славу Божу?
40
Гл҃а є҆́й і҆и҃съ: не рѣ́хъ ли тѝ, ꙗ҆́кѡ а҆́ще вѣ́рꙋеши, оу҆́зриши сла́вꙋ бж҃їю;
41
Відвалили камінь від печери, де лежав померлий. Ісус звів очі до неба і сказав: Отче! Хвалу Тобі воздаю, що Ти почув Мене.
41
Взѧ́ша оу҆̀бо ка́мень, и҆дѣ́же бѣ̀ оу҆ме́рый лежѧ̀. І҆и҃съ же возведѐ ѻ҆́чи горѣ̀ и҆ речѐ: ѻ҆́ч҃е, хвалꙋ̀ тебѣ̀ воздаю̀, ꙗ҆́кѡ оу҆слы́шалъ є҆сѝ мѧ̀:
42
Я і знав, що Ти завжди почуєш Мене; але сказав це для народу, який стоїть тут, щоб повірили, що Ти послав Мене.
42
а҆́зъ же вѣ́дѣхъ, ꙗ҆́кѡ всегда̀ мѧ̀ послꙋ́шаеши: но наро́да ра́ди стоѧ́щагѡ ѡ҆́крестъ рѣ́хъ, да вѣ́рꙋ и҆́мꙋтъ, ꙗ҆́кѡ ты̀ мѧ̀ посла́лъ є҆сѝ.
43
Сказавши це, Він голосно промовив: Лазарю! Вийди геть.
43
И҆ сїѧ̑ ре́къ, гла́сомъ вели́кимъ воззва̀: ла́заре, грѧдѝ во́нъ.
44
І вийшов померлий, оповитий по руках і ногах поховальними пеленами, і обличчя його обв’язане було хусткою. Ісус говорить їм: розв’яжіть його, нехай іде.
44
И҆ и҆зы́де оу҆ме́рый, ѡ҆бѧ́занъ рꙋка́ма и҆ нога́ма оу҆кро́емъ, и҆ лицѐ є҆гѡ̀ оу҆брꙋ́сомъ ѡ҆бѧ́зано. Гл҃а и҆̀мъ і҆и҃съ: разрѣши́те є҆го̀, и҆ ѡ҆ста́вите и҆тѝ.
45
Тоді багато з юдеїв, які прийшли до Марії і бачили, що сотворив Ісус, увірували в Нього.
45
Мно́зи оу҆̀бо ѿ і҆ꙋдє́й прише́дшїи къ марі́и и҆ ви́дѣвше, ꙗ҆̀же сотворѝ і҆и҃съ, вѣ́роваша въ него̀:
46
А деякі з них пішли до фарисеїв і сказали їм, що зробив Ісус.
46
нѣ́цыи же ѿ ни́хъ и҆до́ша къ фарїсе́ѡмъ и҆ реко́ша и҆̀мъ, ꙗ҆̀же сотворѝ і҆и҃съ.
47
Тоді первосвященики й фарисеї зібрали раду і говорили: що нам робити? Цей Чоловік багато чудес творить.
47
(Заⷱ҇ м҃.) Собра́ша оу҆̀бо а҆рхїере́є и҆ фарїсе́є со́нмъ, и҆ глаго́лахꙋ: что̀ сотвори́мъ; ꙗ҆́кѡ чл҃вѣ́къ се́й мнѡ́га зна́мєнїѧ твори́тъ:
48
Якщо залишимо Його так, то всі увірують у Нього, і прийдуть римляни і заволодіють містом нашим і народом.
48
а҆́ще ѡ҆ста́вимъ є҆го̀ та́кѡ, всѝ оу҆вѣ́рꙋютъ въ него̀: и҆ прїи́дꙋтъ ри́млѧне, и҆ во́змꙋтъ мѣ́сто и҆ ꙗ҆зы́къ на́шъ.
49
Один же з них, на ім’я Каяфа, який був того року первосвящеником, сказав їм: ви нічого не знаєте,
49
Є҆ди́нъ же нѣ́кто ѿ ни́хъ каїа́фа, а҆рхїере́й сы́й лѣ́тꙋ томꙋ̀, речѐ и҆̀мъ: вы̀ не вѣ́сте ничесѡ́же,
50
і не подумаєте, що краще нам, щоб один чоловік помер за людей, ніж щоб увесь народ загинув.
50
ни помышлѧ́ете, ꙗ҆́кѡ оу҆́не є҆́сть на́мъ, да є҆ди́нъ человѣ́къ оу҆́мретъ за лю́ди, а҆ не ве́сь ꙗ҆зы́къ поги́бнетъ.
51
Це ж сказав він не від себе, а, будучи того року первосвящеником, пророкував, що Ісус мав померти за народ, —
51
Сегѡ́ же ѡ҆ себѣ̀ не речѐ: но а҆рхїере́й сы́й лѣ́тꙋ томꙋ̀, проречѐ, ꙗ҆́кѡ хотѧ́ше і҆и҃съ оу҆мре́ти за лю́ди,
52
і не тільки за народ, але щоб і розсіяні чада Божі зібрати воєдино.
52
и҆ не то́кмѡ за лю́ди, но да и҆ ча̑да бж҃їѧ расточє́наѧ собере́тъ во є҆ди́но.
53
З того дня змовились убити Його.
53
Ѿ тогѡ̀ оу҆̀бо днѐ совѣща́ша, да оу҆бїю́тъ є҆го̀.
54
І тому Ісус уже не ходив між юдеями явно, а пішов звідти в країну поблизу пустелі, в місто, що зветься Єфрем, і там залишився з учениками Своїми.
54
І҆и҃съ же ктомꙋ̀ не ꙗ҆́вѣ хожда́ше во і҆ꙋде́ехъ, но и҆́де ѿтꙋ́дꙋ во странꙋ̀ бли́з̾ пꙋсты́ни, во є҆фре́мъ нарица́емый гра́дъ, и҆ тꙋ̀ хожда́ше со оу҆чн҃ки̑ свои́ми.
55
Наближалася Пасха юдейська, і багато людей з усієї країни прийшло до Єрусалима перед Пасхою, щоб очиститися.
55
Бѣ́ же бли́з̾ па́сха і҆ꙋде́йска, и҆ взыдо́ша мно́зи во і҆ерⷭ҇ли́мъ ѿ стра́нъ пре́жде па́схи, да ѡ҆чи́стѧтсѧ.
56
Тоді шукали Ісуса і, стоячи в храмі, говорили один одному: як вам здається? Чи не прийде Він на свято?
56
И҆ска́хꙋ оу҆̀бо і҆и҃са, и҆ глаго́лахꙋ къ себѣ̀, въ це́ркви стоѧ́ще: что̀ мни́тсѧ ва́мъ, ꙗ҆́кѡ не и҆́мать ли прїитѝ въ пра́здникъ;
57
А первосвященики і фарисеї дали наказ, що, коли хто довідається, де Він буде, нехай повідомить, щоб їм схопити Його.
57
Да́ша же а҆рхїере́є и҆ фарїсе́є за́повѣдь, да а҆́ще кто̀ ѡ҆щꙋти́тъ (є҆го̀), гдѣ̀ бꙋ́детъ, повѣ́сть, ꙗ҆́кѡ да и҆́мꙋтъ є҆го̀.