Звичайний друк Виконується верстка сторінок…
Папір A4, книжкова орієнтація, поля «Немає», без колонтитулів, масштаб 100%. Сторінки йдуть підряд. Для двостороннього друку виберіть переворот по довгому краю.
Глава 1
1
Споконвіку було Слово, і Слово було у Бога, і Слово було Бог.
1
(Зач. 1) Въ нача́лѣ бѣ́ Сло́во, и Сло́во бѣ́ къ Бо́гу [у Бо́га], и Бо́гъ бѣ́ Сло́во.
2
Воно було споконвіку в Бога.
2
Се́й бѣ́ искони́ къ Бо́гу [у Бо́га]:
3
Все через Нього сталось, і без Нього ніщо не сталося, що сталося.
3
вся́ Тѣ́мъ бы́ша, и безъ Него́ ничто́же бы́сть, є́же бы́сть.
4
У Ньому було життя, і життя було світлом людям.
4
Въ То́мъ живо́тъ бѣ́, и живо́тъ бѣ́ свѣ́тъ человѣ́комъ:
5
І світло в темряві світить, і темрява не огорнула його.
5
и свѣ́тъ во тмѣ́ свѣ́тится, и тма́ єго́ не объя́тъ.
6
Був чоловік, посланий від Бога; ім’я йому Іоан.
6
Бы́сть человѣ́къ по́сланъ от Бо́га, и́мя єму́ Іоа́ннъ:
7
Він прийшов для свідчення, щоб свідчити про Світло, щоб усі увірували через нього.
7
се́й пріи́де во свидѣ́телство, да свидѣ́телствуєтъ о Свѣ́тѣ, да вси́ вѣ́ру и́мутъ єму́.
8
Він не був світлом, але був посланий, щоб свідчити про Світло.
8
Не бѣ́ то́й свѣ́тъ, но да свидѣ́телствуєтъ о Свѣ́тѣ:
9
Було Світло істинне, що освітлює кожну людину, яка приходить у світ.
9
бѣ́ Свѣ́тъ и́стинный, И́же просвѣща́єтъ вся́каго человѣ́ка гряду́щаго въ мі́ръ:
10
У світі був, і світ через Нього постав, і світ Його не пізнав.
10
въ мі́рѣ бѣ́, и мі́ръ Тѣ́мъ бы́сть, и мі́ръ Єго́ не позна́:
11
До своїх прийшов, і свої Його не прийняли.
11
во своя́ пріи́де, и свои́ Єго́ не прія́ша.
12
А тим, які прийняли Його, що вірують в ім’я Його, дав силу дітьми Божими бути,
12
Єли́цы же прія́ша Єго́, даде́ и́мъ о́бласть ча́домъ Бо́жіимъ бы́ти, вѣ́рующымъ во и́мя Єго́,
13
які не від крови, не від похоті плотської, не від хотіння чоловічого, а від Бога народилися.
13
и́же не от кро́вѣ, ни от по́хоти плотскі́я, ни от по́хоти му́жескія, но от Бо́га роди́шася.
14
І Слово стало плоттю, і вселилося між нами, повне благодаті й істини; і ми бачили славу Його, славу, як Єдинородного від Отця.
14
И Сло́во пло́ть бы́сть и всели́ся въ ны́, и ви́дѣхомъ сла́ву Єго́, сла́ву я́ко Єдиноро́днаго от Отца́, испо́лнь благода́ти и и́стины.
15
Іоан свідчить про Нього і голосно каже: це Той, про Кого я говорив; Той, Хто йде за мною, став попереду мене, бо раніше від мене був.
15
Іоа́ннъ свидѣ́телствуєтъ о Не́мъ и воззва́ глаго́ла: Се́й бѣ́, Єго́же рѣ́хъ, И́же по мнѣ́ Гряды́й, предо мно́ю бы́сть, я́ко пе́рвѣє мене́ бѣ́.
16
І від повноти Його ми всі прийняли і благодать на благодать,
16
И от исполне́нія Єго́ мы́ вси́ прія́хомъ и благода́ть возъ благода́ть:
17
бо закон був даний через Мойсея; а благодать і істина через Ісуса Христа сталися.
17
я́ко зако́нъ Моисе́омъ да́нъ бы́сть, благода́ть [же] и и́стина Іису́съ Христо́мъ бы́сть.
18
Бога ніхто не бачив ніколи; Єдинородний Син, Який у лоні Отця, Він явив.
18
(Зач. 2) Бо́га никто́же ви́дѣ нигдѣ́же: Єдиноро́дный Сы́нъ, сы́й въ ло́нѣ О́тчи, То́й исповѣ́да.
19
І ось свідчення Іоана, коли юдеї послали з Єрусалима священиків і левитів спитати його: хто ти є?
19
И сіє́ є́сть свидѣ́телство Іоа́нново, єгда́ посла́ша Жи́дове от Ієрусали́ма ієре́євъ и леві́товъ, да вопро́сятъ єго́: ты́ кто́ єси́?
20
Він визнав, і не зрікся, і визнав, що: я — не Христос.
20
И исповѣ́да и не отве́ржеся: и исповѣ́да, я́ко нѣ́смь а́зъ Христо́съ.
21
І запитали його: то хто ж ти? Чи не Ілля? Він сказав: ні. Ти пророк? Він відповів: ні.
21
И вопроси́ша єго́: что́ у́бо? Иліа́ ли єси́ ты́? И глаго́ла: нѣ́смь. Проро́къ ли єси́? И отвѣща́: ни́.
22
Тоді сказали йому: хто ж ти такий? Щоб нам відповідь дати тим, що послали нас; що ти скажеш про самого себе?
22
Рѣ́ша же єму́: кто́ єси́? Да отвѣ́тъ да́мы посла́вшымъ ны́: что́ глаго́леши о тебѣ́ самѣ́мъ?
23
Він сказав: я глас вопіющого в пустелі; приготуйте путь Господеві, як сказав Ісая пророк.
23
Рече́: а́зъ гла́съ вопію́щаго въ пусты́ни: испра́вите пу́ть Госпо́день, я́коже рече́ Иса́іа проро́къ.
24
А посланці були від фарисеїв.
24
И по́сланніи бѣ́ху от фарісе́й:
25
І вони запитали його і сказали йому: що ж ти хрестиш, якщо ти не є Христос, ні Ілля, ні пророк?
25
и вопроси́ша єго́ и рѣ́ша єму́: что́ у́бо креща́єши, а́ще ты́ нѣ́си Христо́съ, ни Иліа́, ни проро́къ?
26
Іоан сказав їм у відповідь: я хрещу водою; але серед вас стоїть Той, Кого ви не знаєте;
26
Отвѣща́ и́мъ Іоа́ннъ, глаго́ля: а́зъ креща́ю водо́ю: посредѣ́ же ва́съ стои́тъ, Єго́же вы́ не вѣ́сте:
27
Він гряде за мною, але переді мною був; я недостойний розв’язати ремінь взуття Його.
27
То́й є́сть Гряды́й по мнѣ́, И́же предо мно́ю бы́сть, Єму́же нѣ́смь а́зъ досто́инъ, да отрѣшу́ реме́нь сапогу́ Єго́.
28
Це сталося у Вифаварі по той бік Йордану, де хрестив Іоан.
28
Сія́ въ Виѳава́рѣ бы́ша объ о́нъ по́лъ Іорда́на, идѣ́же бѣ́ Іоа́ннъ крестя́.
29
Наступного дня бачить Іоан Ісуса, Який іде до нього, і говорить: ось Агнець Божий, Який бере на себе гріхи світу.
29
(Зач. 3) Во у́трій (же) ви́дѣ Іоа́ннъ Іису́са гряду́ща къ себѣ́ и глаго́ла: се́, А́гнецъ Бо́жій, взе́мляй грѣхи́ мі́ра:
30
Це Той, про Якого я сказав: за мною гряде Муж, Який переді мною був, бо Він був раніше від мене.
30
Се́й є́сть, о Не́мже а́зъ рѣ́хъ: по мнѣ́ гряде́тъ Му́жъ, И́же предо мно́ю бы́сть, я́ко пе́рвѣє мене́ бѣ́:
31
Я не знав Його; але прийшов хрестити водою для того, щоб Він явився Ізраїлеві.
31
и а́зъ не вѣ́дѣхъ Єго́: но да яви́тся Ізра́илеви, сего́ ра́ди пріидо́хъ а́зъ водо́ю крестя́.
32
І свідчив Іоан, кажучи: я бачив Духа, Який сходив з неба, мов голуб, і перебував на Ньому.
32
И свидѣ́телствова Іоа́ннъ, глаго́ля, я́ко ви́дѣхъ Ду́ха сходя́ща я́ко го́лубя съ небесе́, и пребы́сть на Не́мъ:
33
Я не знав Його; але Той, Хто послав мене хрестити водою, сказав мені: на Кому побачиш Духа, Який сходить і перебуває на Ньому, Той хреститиме Духом Святим.
33
и а́зъ не вѣ́дѣхъ Єго́: но Посла́вый мя́ крести́ти водо́ю, То́й мнѣ́ рече́: надъ Него́же у́зриши Ду́ха сходя́ща и пребыва́юща на Не́мъ, То́й є́сть крестя́й Ду́хомъ Святы́мъ:
34
І я бачив і засвідчив, що Цей є Син Божий.
34
и а́зъ ви́дѣхъ и свидѣ́телствовахъ, я́ко Се́й є́сть Сы́нъ Бо́жій.
35
Наступного дня знову стояв Іоан з двома з його учнів.
35
(Зач. 4) Во у́трій (же) па́ки стоя́ше Іоа́ннъ, и от учени́къ єго́ два́.
36
І, побачивши Ісуса, Який ішов, сказав: ось Агнець Божий.
36
И узрѣ́въ Іису́са гряду́ща, глаго́ла: се́, А́гнецъ Бо́жій.
37
Почувши від нього ці слова, обидва учні пішли за Ісусом.
37
И слы́шаста єго́ о́ба ученика́ глаго́лющаго, и по Іису́сѣ идо́ста.
38
Ісус же, обернувшись і побачивши, що вони йдуть за Ним, говорить їм: чого ви шукаєте? Вони сказали Йому: Равві [що означає: Учителю]! Де Ти живеш?
38
Обра́щься же Іису́съ и ви́дѣвъ я́ по Себѣ́ иду́ща, глаго́ла и́ма: чесо́ и́щета? О́на же рѣ́ста Єму́: Равві́, є́же глаго́лется сказа́ємо Учи́телю, гдѣ́ живе́ши?
39
Говорить їм: підіть і побачите. Вони пішли і побачили, де Він живе; і пробули у Нього той день, а було близько десятої години.
39
(И) глаго́ла и́ма: пріиди́та и ви́дита. Пріидо́ста и ви́дѣста, гдѣ́ живя́ше, и у Него́ пребы́ста де́нь то́й. Бѣ́ же ча́съ деся́тый.
40
Одним з тих двох, які чули від Іоана про Ісуса і пішли за Ним, був Андрій, брат Симона-Петра.
40
Бѣ́ (же) Андре́й, бра́тъ Сі́мона Петра́, єди́нъ от обою́ слы́шавшею от Іоа́нна и по Не́мъ ше́дшею.
41
Він спочатку розшукав брата свого Симона і каже йому: ми знайшли Месію, що означає: Христос.
41
Обрѣ́те се́й пре́жде бра́та своєго́ Сі́мона и глаго́ла єму́: обрѣто́хомъ Мессі́ю, є́же є́сть сказа́ємо Христо́съ.
42
І привів його до Ісуса. Ісус же, поглянувши на нього, сказав: ти — Симон, син Іони; ти наречешся Кифа, що означає камінь [Петро].
42
И приведе́ єго́ ко Іису́сови. Воззрѣ́въ же на́нь Іису́съ рече́: ты́ єси́ Сі́монъ сы́нъ Іо́нинъ: ты́ нарече́шися Ки́фа, є́же сказа́єтся Пе́тръ.
43
Наступного дня Ісус захотів йти до Галилеї; і знаходить Филипа, і каже йому: йди за Мною.
43
(Зач. 5) Во у́трій (же) восхотѣ́ изы́ти въ Галіле́ю: и обрѣ́те Філі́ппа и глаго́ла єму́: гряди́ по Мнѣ́.
44
Филип же був з Вифсаїди, з одного міста з Андрієм і Петром.
44
Бѣ́ (же) Філі́ппъ от Виѳсаі́ды, от гра́да Андре́ова и Петро́ва.
45
Филип знаходить Нафанаїла і каже йому: ми знайшли Того, про Якого писали Мойсей у законі і пророки, Ісуса, сина Йосифа, з Назарета.
45
Обрѣ́те Філі́ппъ Наѳана́ила и глаго́ла єму́: Єго́же писа́ Моисе́й въ зако́нѣ и проро́цы, обрѣто́хомъ Іису́са сы́на Іо́сифова, и́же от Назаре́та.
46
Але Нафанаїл сказав йому: чи може щось добре бути з Назарета? Филип говорить йому: піди і подивись.
46
И глаго́ла єму́ Наѳана́илъ: от Назаре́та мо́жетъ ли что́ добро́ бы́ти? Глаго́ла єму́ Філі́ппъ: пріиди́ и ви́ждь.
47
Ісус, побачивши Нафанаїла, який ішов до Нього, говорить про нього: ось воістину ізраїльтянин, у якому нема лукавства.
47
Ви́дѣ (же) Іису́съ Наѳана́ила гряду́ща къ Себѣ́ и глаго́ла о не́мъ: се́, вои́стинну Ізра́илтянинъ, въ не́мже льсти́ нѣ́сть.
48
Нафанаїл говорить Йому: звідки Ти мене знаєш? Ісус відповів йому: перше ніж покликав тебе Филип, Я бачив тебе під смоковницею.
48
Глаго́ла Єму́ Наѳана́илъ: ка́ко мя́ зна́єши? Отвѣща́ Іису́съ и рече́ єму́: пре́жде да́же не возгласи́ тебе́ Філі́ппъ, су́ща тя́ подъ смоко́вницею ви́дѣхъ тя́.
49
Нафанаїл відповів Йому: Учителю! Ти — Син Божий, Ти — Цар Ізраїлів.
49
Отвѣща́ Наѳана́илъ и глаго́ла Єму́: Равві́, Ты́ єси́ Сы́нъ Бо́жій, Ты́ єси́ Ца́рь Ізра́илевъ.
50
Ісус сказав йому у відповідь: через те, що Я сказав тобі, що бачив тебе під смоковницею, ти віруєш; більше цього побачиш.
50
Отвѣща́ Іису́съ и рече́ єму́: зане́ рѣ́хъ ти́, я́ко ви́дѣхъ тя́ подъ смоко́вницею, вѣ́руєши: бо́лша си́хъ у́зриши.
51
І говорить йому: істинно, істинно кажу вам: віднині побачите небо відкрите і ангелів Божих, які піднімаються і спускаються над Сином Людським.
51
И глаго́ла єму́: ами́нь, ами́нь глаго́лю ва́мъ, отсе́лѣ у́зрите не́бо отве́рсто и А́нгелы Бо́жія восходя́щыя и низходя́щыя надъ Сы́на Человѣ́ческаго.
Глава 2
1
На третій день було весілля в Кані галилейській, і Мати Ісусова була там.
1
(Зач. 6) И въ тре́тій де́нь бра́къ бы́сть въ Ка́нѣ Галіле́йстѣй: и бѣ́ Ма́ти Іису́сова ту́.
2
Був також запрошений на весілля Ісус з учениками Його.
2
Зва́нъ же бы́сть Іису́съ и ученицы́ Єго́ на бра́къ.
3
Коли не вистачило вина, Мати Ісуса каже Йому: вина не мають.
3
И недоста́вшу віну́, глаго́ла Ма́ти Іису́сова къ Нему́: віна́ не и́мутъ.
4
Ісус говорить Їй: що Мені і Тобі, Жоно? Ще не прийшов час Мій.
4
Глаго́ла Є́й Іису́съ: что́ [є́сть] Мнѣ́ и Тебѣ́, Же́но? Не у́ пріи́де ча́съ Мо́й.
5
Мати Його говорить слугам: що скаже Він вам, те зробіть.
5
Глаго́ла Ма́ти Єго́ слуга́мъ: є́же а́ще глаго́летъ ва́мъ, сотвори́те.
6
Було ж тут шість кам’яних водоносів, що стояли за звичаєм для очищення юдейського, кожен вміщав по дві чи по три міри.
6
Бѣ́ху же ту́ водоно́си ка́менни ше́сть, лежа́ще по очище́нію Іуде́йску, вмѣстя́щій по двѣма́ или́ тріє́мъ мѣ́рамъ.
7
Ісус говорить їм: наповніть посудини водою. І наповнили їх до верху.
7
Глаго́ла и́мъ Іису́съ: напо́лните водоно́сы воды́. И напо́лниша и́хъ до верха́.
8
І говорить їм: тепер зачерпніть і несіть до розпорядника весілля. І понесли.
8
И глаго́ла и́мъ: почерпи́те ны́нѣ и принеси́те архітриклі́нови. И принесо́ша.
9
Коли ж розпорядник покуштував воду, що стала вином [а він не знав, звідки це вино, знали ж тільки слуги, які набирали воду], тоді розпорядник кличе жениха
9
Я́коже вкуси́ архітриклі́нъ віна́ бы́вшаго от воды́, и не вѣ́даше, отку́ду є́сть: слу́ги же вѣ́дяху поче́рпшіи во́ду: пригласи́ жениха́ архітриклі́нъ.
10
і говорить йому: кожна людина спочатку добре вино подає, а коли нап’ються, тоді гірше; а ти добре вино зберіг аж досі.
10
И глаго́ла єму́: вся́къ человѣ́къ пре́жде до́броє віно́ полагає́тъ, и єгда́ упію́тся, тогда́ ху́ждшеє: ты́ [же] соблю́лъ єси́ до́броє віно́ досе́лѣ.
11
Так поклав Ісус початок чудесам у Кані галилейській і явив славу Свою; і увірували в Нього ученики Його.
11
Се́ сотвори́ нача́токъ зна́меніємъ Іису́съ въ Ка́нѣ Галіле́йстѣй и яви́ сла́ву Свою́: и вѣ́роваша въ Него́ ученицы́ Єго́.
12
Після цього прийшов Ісус до Капернаума, Сам і Мати Його, і брати Його, і ученики Його; і пробули там небагато днів.
12
(Зач. 7) По се́мъ сни́де въ Капернау́мъ Са́мъ и Ма́ти Єго́, и бра́тія Єго́: и ту́ не мно́ги дни́ пребы́ша.
13
Наближалася Пасха юдейська, і Ісус прийшов до Єрусалима.
13
И бли́зъ бѣ́ Па́сха Іуде́йска, и взы́де во Ієрусали́мъ Іису́съ
14
І знайшов, що в храмі продавали волів, овець і голубів, і сиділи міняльники грошей.
14
и обрѣ́те въ це́ркви продаю́щая о́вцы и волы́ и го́луби, и пѣ́няжники сѣдя́щыя.
15
І, зробивши бич з вірьовок, вигнав з храму всіх, овець і волів; і розсипав гроші міняльників, а столи їхні поперекидав.
15
И сотвори́въ би́чь от ве́рвій, вся́ изгна́ изъ це́ркве, о́вцы и волы́: и торжнико́мъ разсы́па пѣ́нязи и дски́ опрове́рже:
16
І сказав продавцям голубів: візьміть це звідси і не робіть дому Отця Мого домом торгівлі.
16
и продаю́щымъ го́луби рече́: возми́те сія́ отсю́ду и не твори́те до́му Отца́ Моєго́ до́му ку́пленаго [ку́пли].
17
При цьому ученики Його згадали, що написано: ревність до дому Твого з’їдає Мене.
17
Помяну́ша же ученицы́ Єго́, я́ко пи́сано є́сть: жа́лость до́му Твоєго́ снѣ́сть Мя́ [ре́вность до́му Твоєго́ снѣде́ Мя́].
18
На це юдеї сказали Йому: яке знамення покажеш нам, що маєш владу так чинити?
18
Отвѣща́ша же Іуде́є и рѣ́ша Єму́: ко́є зна́меніє явля́єши на́мъ, я́ко сія́ твори́ши.
19
Ісус сказав їм у відповідь: зруйнуйте храм цей, і Я за три дні поставлю його.
19
Отвѣща́ Іису́съ и рече́ и́мъ: разорите́ це́рковь сію́, и тре́ми де́нми воздви́гну ю́.
20
На це сказали юдеї: сорок шість років будувався храм цей, а Ти за три дні поставиш його?
20
Рѣ́ша же Іуде́є: четы́редесять и шестію́ лѣ́тъ создана́ бы́сть це́рковь сія́, и Ты́ ли тре́ми де́нми воздви́гнеши ю́?
21
Він же говорив про храм тіла Свого.
21
О́нъ же глаго́лаше о це́ркви тѣ́ла Своєго́.
22
Коли ж Він воскрес з мертвих, то згадали ученики Його, що Він казав їм це, і повірили Писанню і слову, яке сказав Ісус.
22
Єгда́ у́бо воста́ от ме́ртвыхъ, помяну́ша ученицы́ Єго́, я́ко се́ глаго́лаше, и вѣ́роваша Писа́нію и словеси́, є́же рече́ Іису́съ.
23
І коли Він був у Єрусалимі на святі Пасхи, багато хто увірував в ім’я Його, побачивши чудеса, які Він творив.
23
Єгда́ же бѣ́ въ Ієрусали́мѣхъ въ пра́здникъ Па́схи, мно́зи вѣ́роваша во и́мя Єго́, ви́дяще зна́менія Єго́, я́же творя́ше.
24
Але Сам Ісус не ввіряв Себе їм, бо знав усіх;
24
Са́мъ же Іису́съ не вдая́ше Себе́ въ вѣ́ру и́хъ, зане́ Са́мъ вѣ́дяше вся́,
25
і не треба було Йому, щоб хтось засвідчив про людину, бо Сам знав, що було в людині.
25
и я́ко не тре́боваше, да кто́ свидѣ́телствуєтъ о человѣ́цехъ: Са́мъ бо вѣ́дяше, что́ бѣ́ въ человѣ́цехъ.
Глава 3
1
Був же чоловік з фарисеїв на ім’я Никодим, начальник юдейський.
1
(Зач. 8) Бѣ́ же человѣ́къ от фарісе́й, Нікоди́мъ и́мя єму́, кня́зь Жидо́вскій:
2
Він уночі прийшов до Ісуса і сказав Йому: Учителю, ми знаємо, що Ти Учитель, Який прийшов від Бога; бо ніхто не може таких чудес творити, які Ти твориш, якби Бог не був з ним.
2
се́й пріи́де ко Іису́су но́щію, и рече́ Єму́: Равві́, вѣ́мъ, я́ко от Бо́га прише́лъ єси́ Учи́тель: никто́же бо мо́жетъ зна́меній си́хъ твори́ти, я́же Ты́ твори́ши, а́ще не бу́детъ Бо́гъ съ ни́мъ.
3
Ісус сказав йому у відповідь: істинно, істинно кажу тобі: якщо хто не народиться звище, не може бачити Царства Божого.
3
Отвѣща́ Іису́съ и рече́ єму́: ами́нь, ами́нь глаго́лю тебѣ́: а́ще кто́ не роди́тся свы́ше, не мо́жетъ ви́дѣти Ца́рствія Бо́жія.
4
Никодим говорить Йому: як може людина народитися, будучи старою? Хіба вона може вдруге ввійти в утробу матері своєї і народитися?
4
Глаго́ла къ Нему́ Нікоди́мъ: ка́ко мо́жетъ человѣ́къ роди́тися ста́ръ сы́й? Єда́ мо́жетъ второ́є вни́ти во утро́бу ма́тере своєя́ и роди́тися?
5
Ісус відповів: істинно, істинно кажу тобі: якщо хто не народиться водою і Духом, не може увійти в Царство Боже.
5
Отвѣща́ Іису́съ: ами́нь, ами́нь глаго́лю тебѣ́: а́ще кто́ не роди́тся водо́ю и Ду́хомъ, не мо́жетъ вни́ти во Ца́рствіє Бо́жіє:
6
Народжене від плоті є плоть, а народжене від Духа є дух.
6
рожде́нноє от пло́ти пло́ть є́сть, и рожде́нноє от Ду́ха ду́хъ є́сть.
7
Не дивуйся тому, що Я сказав тобі; треба вам народитися звище.
7
Не диви́ся, я́ко рѣ́хъ ти́: подоба́єтъ ва́мъ роди́тися свы́ше.
8
Дух дише де хоче, і голос його чуєш, але не знаєш, звідки він приходить і куди йде: так буває з кожною людиною, народженою від Духа.
8
Ду́хъ, идѣ́же хо́щетъ, ды́шетъ, и гла́съ єго́ слы́шиши, но не вѣ́си, отку́ду прихо́дитъ и ка́мо и́детъ: та́ко є́сть вся́къ [человѣ́къ] рожде́нный от Ду́ха.
9
Никодим сказав Йому у відповідь: як це може бути?
9
Отвѣща́ Нікоди́мъ и рече́ Єму́: ка́ко мо́гутъ сія́ бы́ти?
10
Ісус відповів йому і сказав: ти — учитель Ізраїлів, і чи цього не знаєш?
10
Отвѣща́ Іису́съ и рече́ єму́: ты́ єси́ учи́тель Ізра́илевъ, и си́хъ ли не вѣ́си?
11
Істинно, істинно кажу тобі: Ми говоримо про те, що знаємо, і свідчимо про те, що бачили, а ви свідчення Нашого не приймаєте.
11
Ами́нь, ами́нь глаго́лю тебѣ́, я́ко, є́же вѣ́мы, глаго́лемъ, и, є́же ви́дѣхомъ, свидѣ́телствуємъ, и свидѣ́телства На́шего не пріє́млете:
12
Якщо Я сказав вам про земне і ви не вірите, то як повірите, коли буду говорити вам про небесне?
12
а́ще земна́я реко́хъ ва́мъ, и не вѣ́руєте: ка́ко, а́ще реку́ ва́мъ небе́сная, увѣ́руєте?
13
Ніхто не сходив на небо, тільки Той, Хто зійшов з небес, Син Людський, Сущий на небесах.
13
(Зач. 9) И никто́же взы́де на не́бо, то́кмо сше́дый съ небесе́ Сы́нъ Человѣ́ческій, сы́й на небеси́:
14
І як Мойсей підніс змія в пустелі, так належить піднестися Синові Людському,
14
и я́коже Моисе́й вознесе́ змію́ въ пусты́ни, та́ко подоба́єтъ вознести́ся Сы́ну Человѣ́ческому,
15
щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, але мав життя вічне.
15
да вся́къ вѣ́руяй въ О́нь не поги́бнетъ, но и́мать живо́тъ вѣ́чный.
16
Бо так полюбив Бог світ, що віддав і Сина Свого Єдинородного, щоб усякий, хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне.
16
(Зач. 10) Та́ко бо возлюби́ Бо́гъ мі́ръ, я́ко и Сы́на Своєго́ Єдиноро́днаго да́лъ є́сть, да вся́къ вѣ́руяй въ О́нь не поги́бнетъ, но и́мать живо́тъ вѣ́чный.
17
Бо не послав Бог Сина Свого в світ, щоб судити світ, а щоб світ спасся через Нього.
17
Не посла́ бо Бо́гъ Сы́на Своєго́ въ мі́ръ, да су́дитъ мі́рови, но да спасе́тся И́мъ мі́ръ.
18
Хто вірує в Нього, не буде осуджений, а хто не вірує, вже осуджений, бо не увірував в ім’я Єдинородного Сина Божого.
18
Вѣ́руяй въ О́нь не бу́детъ осужде́нъ: а не вѣ́руяй уже́ осужде́нъ є́сть, я́ко не вѣ́рова во и́мя Єдиноро́днаго Сы́на Бо́жія.
19
Суд полягає в тому, що світло прийшло у світ, а люди полюбили темряву більше, ніж світло, бо діла їхні були лихі;
19
Се́й же є́сть су́дъ, я́ко свѣ́тъ пріи́де въ мі́ръ, и возлюби́ша человѣ́цы па́че тму́, не́же свѣ́тъ: бѣ́ша бо и́хъ дѣла́ зла́.
20
бо кожен, хто чинить зло, ненавидить світло і не йде до світла, щоб не викрилися діла його, бо вони злі.
20
Вся́къ бо дѣ́лаяй зла́я ненави́дитъ свѣ́та и не прихо́дитъ къ свѣ́ту, да не облича́тся дѣла́ єго́, я́ко лука́ва су́ть:
21
А хто чинить правду, йде до світла, щоб відкрилися діла його, бо вони чинилися в Бозі.
21
творя́й же и́стину гряде́тъ къ свѣ́ту, да я́вятся дѣла́ єго́, я́ко о Бо́зѣ су́ть содѣ́лана.
22
Після цього прийшов Ісус з учениками Своїми в Юдейську землю, і там жив з ними і хрестив.
22
(Зач. 11) По си́хъ (же) пріи́де Іису́съ и ученицы́ Єго́ въ Жидо́вскую зе́млю: и ту́ живя́ше съ ни́ми, и креща́ше.
23
Іоан же хрестив в Еноні, поблизу Салима, бо там було багато води; і приходили туди, і хрестилися,
23
Бѣ́ же Іоа́ннъ крестя́ во Єно́нѣ бли́зъ Салі́ма, я́ко во́ды мно́ги бя́ху ту́: и прихожда́ху и креща́хуся:
24
бо Іоан ще не був посаджений до в’язниці.
24
не у́ бо бѣ́ всажде́нъ въ темни́цу Іоа́ннъ.
25
Тоді виникла суперечка учнів Іоанових з юдеями про очищення.
25
Бы́сть же стяза́ніє от учени́къ Іоа́нновыхъ со Іуде́и о очище́ніи:
26
І прийшли до Іоана і сказали йому: учителю! Той, Який був з тобою по той бік Йордану, про Якого ти свідчив, ось Він хрестить, і всі йдуть до Нього.
26
и пріидо́ша ко Іоа́нну, и реко́ша єму́: равві́, И́же бѣ́ съ тобо́ю объ о́нъ по́лъ Іорда́на, Єму́же ты́ свидѣ́телствовалъ єси́, се́ Се́й креща́єтъ, и вси́ гряду́тъ къ Нему́.
27
Іоан сказав у відповідь: не може людина приймати на себе нічого, якщо не буде дано їй з неба.
27
Отвѣща́ Іоа́ннъ и рече́: не мо́жетъ человѣ́къ пріима́ти ничесо́же, а́ще не бу́детъ дано́ єму́ съ небесе́.
28
Ви самі мені свідчите про те, що я сказав: я не Христос, але я посланий перед Ним.
28
Вы́ са́ми мнѣ́ свидѣ́телствуєте, я́ко рѣ́хъ: нѣ́смь а́зъ Христо́съ, но я́ко по́сланъ є́смь предъ Ни́мъ.
29
Хто має наречену, той жених, а друг жениха, стоячи і слухаючи його, радістю радіє, чуючи голос жениха. Отже, ця радість моя сповнилася.
29
Имѣ́яй невѣ́сту жени́хъ є́сть: а дру́гъ женихо́въ, стоя́ и послу́шая єго́, ра́достію ра́дуєтся за гла́съ женихо́въ: сія́ у́бо ра́дость моя́ испо́лнися:
30
Йому належить рости, а мені умалятися.
30
О́ному подоба́єтъ расти́, мнѣ́ же ма́литися.
31
Хто приходить згори, Той над усіма є, хто від землі — земний є і по-земному говорить. Хто з неба йде, Той над усіма є.
31
Гряды́й свы́ше надъ всѣ́ми є́сть: сы́й от земли́, от земли́ є́сть, и от земли́ глаго́летъ: Гряды́й съ небесе́ надъ всѣ́ми є́сть:
32
І що Він бачив і чув, про те й свідчить; і свідчення Його ніхто не приймає.
32
и є́же ви́дѣ и слы́ша, сіє́ свидѣ́телствуєтъ: и свидѣ́телства Єго́ никто́же пріє́млетъ.
33
Хто прийняв Його свідчення, той ствердив, що Бог є істинний.
33
Пріє́мый Єго́ свидѣ́телство вѣ́рова [утверди́] я́ко Бо́гъ и́стиненъ є́сть.
34
Бо Той, Кого послав Бог, говорить слова Божі; бо без міри дає Бог Духа.
34
Єго́же бо посла́ Бо́гъ, глаго́лы Бо́жія глаго́летъ: не въ мѣ́ру бо Бо́гъ дає́тъ Ду́ха.
35
Отець любить Сина і все дав у руки Йому.
35
Оте́цъ (бо) лю́битъ Сы́на, и вся́ даде́ въ ру́цѣ Єго́.
36
Хто вірує в Сина, має життя вічне, а хто не вірує в Сина, не побачить життя, але гнів Божий перебуває на ньому.
36
Вѣ́руяй въ Сы́на и́мать живо́тъ вѣ́чный: а и́же не вѣ́руєтъ въ Сы́на, не у́зритъ живота́, но гнѣ́въ Бо́жій пребыва́єтъ на не́мъ.
Глава 4
1
Коли ж Ісус довідався про почуте фарисеями, що Ісус більше збирає учеників і хрестить, ніж Іоан, —
1
Єгда́ у́бо разумѣ́ Іису́съ, я́ко услы́шаша фарісе́є, я́ко Іису́съ мно́жайшыя ученики́ твори́тъ и креща́єтъ, не́же Іоа́ннъ:
2
хоч Ісус Сам не хрестив, а ученики Його, —
2
Іису́съ же Са́мъ не креща́ше, но ученицы́ Єго́:
3
то залишив Юдею і знову пішов до Галилеї.
3
оста́ви Іуде́ю, и и́де па́ки въ Галіле́ю.
4
Належало ж Йому проходити через Самарію.
4
Подоба́ше же Єму́ проити́ сквозѣ́ Самарі́ю.
5
Ось приходить Він до міста самарянського, що зветься Сихар, поблизу землі, яку Яків дав синові своєму Йосифу.
5
(Зач. 12) Пріи́де у́бо во гра́дъ Самарі́йскій, глаго́лемый Сіха́рь, бли́зъ ве́си, ю́же даде́ Іа́ковъ Іо́сифу сы́ну своєму́:
6
Була там криниця Якова. Ісус, утомившись з дороги, сів біля криниці, а було близько шостої години.
6
бѣ́ же ту́ исто́чникъ Іа́ковль. Іису́съ же утру́ждся от пути́, сѣдя́ше та́ко на исто́чницѣ: бѣ́ (же) я́ко ча́съ шесты́й.
7
Приходить жінка з Самарії набрати води. Ісус говорить їй: дай Мені напитися.
7
Пріи́де жена́ от Самарі́и почерпа́ти во́ду. Глаго́ла є́й Іису́съ: да́ждь Ми́ пи́ти.
8
Бо ученики Його пішли до міста, щоб купити їжі.
8
Ученицы́ бо Єго́ отшли́ бя́ху во гра́дъ, да бра́шно ку́пятъ.
9
Жінка-самарянка каже Йому: як Ти, будучи юдеєм, просиш напитися у мене, самарянки? Адже юдеї не знаються з самарянами.
9
Глаго́ла Єму́ жена́ Самаряны́ня: ка́ко Ты́ Жидови́нъ сы́й от мене́ пи́ти про́сиши, жены́ Самаряны́ни су́щія, не прикаса́ютбося Жи́дове Самаря́номъ.
10
Ісус сказав їй у відповідь: якби ти знала дар Божий і Хто говорить тобі: дай Мені напитися, — то ти попросила б у Нього, і Він дав би тобі води живої.
10
Отвѣща́ Іису́съ и рече́ є́й: а́ще бы вѣ́дала єси́ да́ръ Бо́жій, и Кто́ є́сть глаго́ляй ти́: да́ждь Ми́ пи́ти: ты́ бы проси́ла у Него́, и да́лъ бы ти́ во́ду жи́ву.
11
Говорить Йому жінка: Господи! Тобі і зачерпнути нема чим, а криниця глибока; звідки ж Ти маєш воду живу?
11
Глаго́ла Єму́ жена́: Го́споди, ни почерпа́ла има́ши, и студене́цъ є́сть глубо́къ: отку́ду у́бо има́ши во́ду жи́ву,
12
Невже Ти більший за отця нашого Якова, який дав нам криницю оцю і сам з неї пив, і діти його, і худоба його?
12
єда́ Ты́ бо́ліи єси́ отца́ на́шего Іа́кова, и́же даде́ на́мъ студене́цъ се́й, и то́й изъ него́ пи́тъ, и сы́нове єго́, и ско́ти єго́?
13
Ісус сказав їй у відповідь: всякий, хто п’є цю воду, знову буде спраглим.
13
Отвѣща́ Іису́съ и рече́ є́й: вся́къ пія́й от воды́ сея́ вжа́ждется па́ки:
14
А хто питиме воду, яку дам Я йому, той не буде спраглим повік; але вода, яку дам йому Я, стане в ньому джерелом води, що тече в життя вічне.
14
а и́же піє́тъ от воды́, ю́же А́зъ да́мъ єму́, не вжа́ждется во вѣ́ки: но вода́, ю́же (А́зъ) да́мъ єму́, бу́детъ въ не́мъ исто́чникъ воды́ теку́щія въ живо́тъ вѣ́чный.
15
Говорить Йому жінка: Господи, дай мені цієї води, щоб я не хотіла пити і не приходила сюди черпати.
15
Глаго́ла къ Нему́ жена́: Го́споди, да́ждь ми́ сію́ во́ду, да ни жа́жду, ни прихожду́ сѣ́мо почерпа́ти.
16
Ісус говорить їй: іди поклич чоловіка свого і приходь сюди.
16
Глаго́ла є́й Іису́съ: иди́, пригласи́ му́жа твоєго́ и пріиди́ сѣ́мо.
17
Жінка сказала Йому у відповідь: не маю я чоловіка. Говорить їй Ісус: правду сказала, що чоловіка не маєш,
17
Отвѣща́ жена́ и рече́ (Єму́): не и́мамъ му́жа. Глаго́ла є́й Іису́съ: до́брѣ рекла́ єси́, я́ко му́жа не и́мамъ:
18
бо п’ять чоловіків мала, і той, кого маєш тепер, не чоловік тобі; це ти правду сказала.
18
пя́ть бо муже́й имѣ́ла єси́, и ны́нѣ, єго́же и́маши, нѣ́сть ти́ му́жъ: се́ вои́стинну рекла́ єси́.
19
Жінка говорить Йому: Господи, бачу, що Ти пророк.
19
Глаго́ла Єму́ жена́: Го́споди, ви́жу, я́ко проро́къ єси́ Ты́:
20
Батьки наші поклонялися на цій горі, а ви говорите, що місце, де належить поклонятися, знаходиться в Єрусалимі.
20
отцы́ на́ши въ горѣ́ се́й поклони́шася: и вы́ глаго́лете, я́ко во Ієрусали́мѣхъ є́сть мѣ́сто, и́дѣже кла́нятися подоба́єтъ.
21
Ісус говорить їй: жінко, повір Мені, що надходить час, коли будете поклонятись Отцеві, і не на цій горі, і не в Єрусалимі.
21
Глаго́ла є́й Іису́съ: же́но, вѣ́ру Ми́ ими́, я́ко гряде́тъ ча́съ, єгда́ ни въ горѣ́ се́й, ни во Ієрусали́мѣхъ покло́нитеся Отцу́:
22
Ви кланяєтеся тому, чого не знаєте, а ми кланяємося тому, що знаємо, бо спасіння — від юдеїв.
22
вы́ кла́няєтеся, єго́же не вѣ́сте: мы́ кла́няємся, єго́же вѣ́мы, я́ко спасе́ніє от Іуде́и є́сть:
23
Але прийде час, і нині вже є, коли справжні поклонники кланятимуться Отцеві духом та істиною, бо таких поклонників шукає Отець Собі.
23
но гряде́тъ ча́съ, и ны́нѣ є́сть, єгда́ и́стинніи покло́нницы покло́нятся Отцу́ ду́хомъ и и́стиною: и́бо Оте́цъ таковы́хъ и́щетъ покланя́ющихся Єму́:
24
Бог є Дух, і тим, що поклоняються Йому, належить поклонятися духом та істиною.
24
ду́хъ (є́сть) Бо́гъ: и и́же кла́няєтся Єму́, ду́хомъ и и́стиною досто́итъ кла́нятися.
25
Жінка говорить Йому: знаю, що прийде Месія, званий Христос; коли Він прийде, сповістить нам усе.
25
Глаго́ла Єму́ жена́: вѣ́мъ, я́ко Мессі́а пріи́детъ, глаго́лемый Христо́съ: єгда́ То́й пріи́детъ, возвѣсти́тъ на́мъ вся́.
26
Ісус сказав їй: це Я, Який розмовляю з тобою.
26
Глаго́ла є́й Іису́съ: А́зъ є́смь, глаго́ляй съ тобо́ю.
27
В цей час прийшли ученики Його і здивувалися, що Він розмовляє з жінкою; проте ніхто не сказав: чого Тобі треба? Або: про що говориш з нею?
27
И тогда́ пріидо́ша ученицы́ Єго́ и чудя́хуся, я́ко съ же́ною глаго́лаше: оба́че никто́же рече́: чесо́ и́щеши? Или́: что́ глаго́леши съ не́ю?
28
Тоді жінка залишила свій водонос, пішла до міста і сказала людям:
28
Оста́ви же водоно́съ сво́й жена́, и и́де во гра́дъ, и глаго́ла человѣ́комъ:
29
ідіть, побачите Чоловіка, Який сказав мені про все, що я зробила; чи не Він Христос?
29
пріиди́те (и) ви́дите Человѣ́ка, И́же рече́ ми вся́, єли́ка сотвори́хъ: єда́ То́й є́сть Христо́съ?
30
Вони вийшли з міста і пішли до Нього.
30
Изыдо́ша же изъ гра́да, и грядя́ху къ Нему́.
31
Тим часом ученики просили Його, кажучи: Учителю, їж.
31
Между́ же си́мъ моля́ху Єго́ ученицы́ (Єго́), глаго́люще: Равві́, я́ждь.
32
Він же сказав їм: Я маю їжу, якої ви не знаєте.
32
О́нъ же рече́ и́мъ: А́зъ бра́шно и́мамъ я́сти, єго́же вы́ не вѣ́сте.
33
Тому ученики говорили між собою: хіба хто приніс Йому їсти?
33
Глаго́лаху у́бо ученицы́ къ себѣ́: єда́ кто́ принесе́ Єму́ я́сти?
34
Ісус говорить їм: Моя їжа є творити волю Того, Хто послав Мене, і звершити діло Його.
34
Глаго́ла и́мъ Іису́съ: Моє́ бра́шно є́сть, да сотворю́ во́лю Посла́вшаго Мя́ и совершу́ дѣ́ло Єго́.
35
Чи не кажете ви, що ще чотири місяці, і настануть жнива? А Я говорю вам: зведіть очі ваші і погляньте на ниви, як вони пополовіли і готові до жнив.
35
Не вы́ ли глаго́лете, я́ко єще́ четы́ри мѣ́сяцы су́ть, и жа́тва пріи́детъ? Се́ глаго́лю ва́мъ: возведи́те о́чи ва́ши, и ви́дите ни́вы, я́ко пла́вы су́ть къ жа́твѣ уже́:
36
Хто жне, той одержує нагороду і збирає плід у життя вічне, щоб і сівач, і жнець разом раділи.
36
и жня́й мзду́ пріє́млетъ, и собира́єтъ пло́дъ въ живо́тъ вѣ́чный, да и сѣ́яй вку́пѣ ра́дуєтся, и жня́й:
37
Бо про це є правдиве слово: один сіє, а інший жне.
37
о се́мъ бо сло́во є́сть и́стинноє, я́ко и́нъ є́сть сѣ́яй, и и́нъ є́сть жня́й:
38
Я послав вас жати те, над чим ви не працювали: інші працювали, а ви ввійшли в їхню працю.
38
А́зъ посла́хъ вы́ жа́ти, идѣ́же вы́ не труди́стеся: ині́и труди́шася, и вы́ въ тру́дъ и́хъ внидо́сте.
39
І багато самарян з міста того увірували в Нього за словом жінки, яка засвідчила, що Він сказав їй про все, що вона зробила.
39
От гра́да же того́ мно́зи вѣ́роваша въ О́нь от Самаря́нъ, за сло́во жены́ свидѣ́телствующія, я́ко рече́ ми вся́, єли́ка сотвори́хъ.
40
І тому, коли прийшли до Нього самаряни, то просили Його побути в них; і Він пробув там два дні.
40
Єгда́ у́бо пріидо́ша къ Нему́ Самаря́не, моля́ху Єго́, да бы пребы́лъ у ни́хъ: и пребы́сть ту́ два́ дни́.
41
І ще більше увірувало в Нього за Його словом.
41
И мно́го па́че вѣ́роваша за сло́во Єго́:
42
А жінці тій говорили: вже не через твої слова віруємо, бо самі чули і знаємо, що Він істинно Спаситель світу, Христос.
42
женѣ́ же глаго́лаху, я́ко не ктому́ за твою́ бесѣ́ду вѣ́руємъ: са́ми бо слы́шахомъ, и вѣ́мы, я́ко Се́й є́сть вои́стинну Спа́съ мі́ру, Христо́съ.
43
Як минуло ж два дні, Він вийшов звідти і пішов до Галилеї,
43
По двою́ же дню́ изы́де отту́ду, и и́де въ Галіле́ю:
44
бо Сам Ісус свідчив, що пророк у своїй батьківщині не має чести.
44
Са́мъ бо Іису́съ свидѣ́телствова, я́ко проро́къ во своє́мъ оте́чествіи че́сти не и́мать.
45
Коли Він прийшов до Галилеї, то галилеяни прийняли Його, побачивши все, що Він зробив в Єрусалимі під час свята, бо і вони ходили на свято.
45
Єгда́ же пріи́де въ Галіле́ю, прія́ша Єго́ Галіле́ане, вся́ ви́дѣвше, я́же сотвори́ во Ієрусали́мѣхъ въ пра́здникъ: и ті́и бо пріидо́ша въ пра́здникъ.
46
Отже, Ісус знову прийшов до Кани галилейської, де перетворив воду на вино. Був у Капернаумі царедворець, у якого син був хворий.
46
Пріи́де же па́ки Іису́съ въ Ка́ну Галіле́йскую, идѣ́же претвори́ во́ду въ віно́. (Зач. 13) И бѣ́ нѣ́кій царе́въ му́жъ, єго́же сы́нъ боля́ше въ Капернау́мѣ.
47
Він, почувши, що Ісус прийшов з Юдеї в Галилею, прийшов до Нього і просив Його прийти і зцілити його сина, який був при смерті.
47
Се́й слы́шавъ, я́ко Іису́съ пріи́де от Іуде́и въ Галіле́ю, и́де къ Нему́ и моля́ше Єго́, да сни́детъ и исцѣли́тъ сы́на єго́: имѣ́яше бо умре́ти.
48
Ісус сказав йому: ви не увіруєте, якщо не побачите знамень і чудес.
48
Рече́ у́бо Іису́съ къ нему́: а́ще зна́меній и чуде́съ не ви́дите, не и́мате вѣ́ровати.
49
Царедворець говорить Йому: Господи! Прийди, поки не помер син мій.
49
Глаго́ла къ Нему́ царе́въ му́жъ: Го́споди, сни́ди, пре́жде да́же не у́мретъ отроча́ моє́.
50
Ісус каже йому: іди, син твій живий. І повірив чоловік слову, яке сказав йому Ісус, і пішов.
50
Глаго́ла єму́ Іису́съ: иди́, сы́нъ тво́й жи́въ є́сть. И вѣ́рова человѣ́къ словеси́, є́же рече́ єму́ Іису́съ, и идя́ше.
51
Одразу, як тільки він входив, зустріли його слуги його і сказали: син твій живий.
51
А́біє же входя́щу єму́, (се́,) раби́ єго́ срѣто́ша єго́, и возвѣсти́ша (єму́), глаго́люще, я́ко сы́нъ тво́й жи́въ є́сть.
52
Він спитав у них: о котрій годині стало йому легше? Йому сказали: вчора о сьомій годині покинула його гарячка.
52
Вопроша́ше у́бо от ни́хъ о ча́сѣ, въ кото́рый легча́є єму́ бы́сть, и рѣ́ша єму́, я́ко вчера́ въ ча́съ седмы́й оста́ви єго́ о́гнь.
53
Зрозумів батько, що це був саме той час, коли Ісус сказав йому: син твій живий, і увірував сам і весь дім його.
53
Разумѣ́ же оте́цъ, я́ко то́й бѣ́ ча́съ, въ о́ньже рече́ єму́ Іису́съ, я́ко сы́нъ тво́й жи́въ є́сть: и вѣ́рова са́мъ и ве́сь до́мъ єго́.
54
Це вже друге чудо сотворив Ісус, повернувшись з Юдеї в Галилею.
54
Сіє́ па́ки второ́є зна́меніє сотвори́ Іису́съ, прише́дъ от Іуде́и въ Галіле́ю.
Глава 5
1
Після цього було юдейське свято, і прийшов Ісус до Єрусалима.
1
(Зач. 14) По си́хъ [же] бѣ́ пра́здникъ Іуде́йскій, и взы́де Іису́съ во Ієрусали́мъ.
2
В Єрусалимі ж біля Овечих воріт є купальня, що по-єврейськи зветься Вифезда, яка мала п’ять критих входів.
2
Є́сть же во Ієрусали́мѣхъ О́вчая купѣ́ль, я́же глаго́лется євре́йски Виѳесда́, пя́ть притво́ръ иму́щи:
3
У них лежало багато хворих, сліпих, кривих, сухих, що чекали руху води,
3
въ тѣ́хъ слежа́ше мно́жество боля́щихъ, слѣпы́хъ, хромы́хъ, сухи́хъ, ча́ющихъ движе́нія воды́:
4
бо ангел Господній щороку сходив у купальню і збурював воду; і хто перший входив після збурення води, той одужував, хоч би яку недугу мав.
4
А́нгелъ бо Госпо́день на [вся́ко] лѣ́то схожда́ше въ купѣ́ль и возмуща́ше во́ду: [и] и́же пе́рвѣє вла́зяше по возмуще́ніи воды́, здра́въ быва́ше, яцѣ́мъ же неду́гомъ одержи́мь быва́ше.
5
Тут був чоловік, який хворів тридцять вісім років.
5
Бѣ́ же ту́ нѣ́кій человѣ́къ, три́десять и о́смь лѣ́тъ имы́й въ неду́зѣ [своє́мъ].
6
Ісус, побачивши, що він лежить, і знаючи, що вже довго хворіє, говорить йому: чи хочеш бути здоровим?
6
Сего́ ви́дѣвъ Іису́съ лежа́ща, и разумѣ́въ, я́ко мно́га лѣ́та уже́ имя́ше [въ неду́зѣ], глаго́ла єму́: хо́щеши ли цѣ́лъ бы́ти?
7
Недужий відповів Йому: так, Господи! Але людини не маю, щоб, коли збуриться вода, опустила мене в купальню; коли ж я приходжу, інший вже поперед мене входить.
7
Отвѣща́ Єму́ неду́жный: є́й, Го́споди, человѣ́ка не и́мамъ, да, єгда́ возмути́тся вода́, вве́ржетъ мя́ въ купѣ́ль: єгда́ же прихожду́ а́зъ, и́нъ пре́жде мене́ сла́зитъ.
8
Ісус говорить йому: встань, візьми постіль твою і ходи.
8
Глаго́ла єму́ Іису́съ: воста́ни, возми́ о́дръ тво́й, и ходи́.
9
І він одразу одужав, взяв постіль свою і пішов. Була ж субота у той день.
9
И а́біє здра́въ бы́сть человѣ́къ: и взе́мъ о́дръ сво́й, и хожда́ше. Бѣ́ же суббо́та въ то́й де́нь.
10
Тому юдеї говорили зціленому: сьогодні субота, і не слід було тобі брати постіль свою.
10
Глаго́лаху же Жи́дове исцѣлѣ́вшему: суббо́та є́сть, и не досто́итъ ти́ взя́ти одра́ [твоєго́].
11
Він відповів їм: Хто зцілив мене, Той сказав мені: візьми постіль твою і ходи.
11
О́нъ [же] отвѣща́ и́мъ: И́же мя́ сотвори́ цѣ́ла, То́й мнѣ́ рече́: возми́ о́дръ тво́й и ходи́.
12
Його спитали: Хто Той Чоловік, Який сказав тобі: візьми постіль твою і ходи?
12
Вопроси́ша же єго́: кто́ є́сть Человѣ́къ рекі́и ти́: возми́ о́дръ тво́й и ходи́?
13
А зцілений не знав, хто Він, бо Ісус зник у натовпі, що був на тому місці.
13
Исцѣлѣ́вый же не вѣ́дяше, кто́ є́сть: Іису́съ бо уклони́ся, наро́ду су́щу на мѣ́стѣ.
14
Потім Ісус зустрів його у храмі і сказав йому: ось ти одужав; не гріши більше, щоб з тобою не сталося чого гіршого.
14
Пото́мъ [же] обрѣ́те єго́ Іису́съ въ це́ркви, и рече́ єму́: се́ здра́въ є́си: ктому́ не согрѣша́й, да не го́рше ти́ что́ бу́детъ.
15
Чоловік цей пішов і сказав юдеям, що Той, Хто зцілив його, є Ісус.
15
И́де [же] человѣ́къ, и повѣ́да Іуде́омъ, я́ко Іису́съ є́сть, и́же мя́ сотвори́ цѣ́ла.
16
І почали юдеї переслідувати Ісуса, і шукали, як Його вбити за те, що творив такі діла в суботу.
16
И сего́ ра́ди гоня́ху Іису́са Іуде́є, и иска́ху Єго́ уби́ти, зане́ сія́ творя́ше въ суббо́ту.
17
Ісус же говорив їм: Отець Мій донині робить, і Я роблю.
17
Іису́съ же отвѣща́ваше и́мъ: (Зач. 15) Оте́цъ Мо́й досе́лѣ дѣ́лаєтъ, и А́зъ дѣ́лаю.
18
Юдеї ще більше вишукували, як Його вбити за те, що Він не тільки порушував суботу, але й Отцем Своїм називав Бога, рівняючи Себе до Бога.
18
И сего́ ра́ди па́че иска́ху Єго́ Іуде́є уби́ти, я́ко не то́кмо разоря́ше суббо́ту, но и Отца́ Своєго́ глаго́лаше Бо́га, ра́венъ Ся́ творя́ Бо́гу.
19
На це Ісус сказав: істинно, істинно говорю вам: Син нічого не може творити Сам від Себе, якщо не побачить, як творить Отець; бо, що Він творить, те так само творить і Син.
19
Отвѣща́ же Іису́съ и рече́ и́мъ: ами́нь, ами́нь глаго́лю ва́мъ, не мо́жетъ Сы́нъ твори́ти о Себѣ́ ничесо́же, а́ще не є́же ви́дитъ Отца́ творя́ща: я́же бо О́нъ твори́тъ, сія́ и Сы́нъ та́кожде тво́ритъ.
20
Бо Отець любить Сина і показує Йому все, що Сам творить; і покаже Йому діла більші від цих, щоб ви дивувались.
20
Оте́цъ бо лю́битъ Сы́на, и вся́ показу́єтъ Єму́, я́же Са́мъ твори́тъ: и бо́лша си́хъ пока́жетъ Єму́ дѣла́, да вы́ чудите́ся.
21
Бо, як Отець воскрешає мертвих і оживляє, так і Син оживляє, кого хоче.
21
Я́коже бо Оте́цъ воскреша́єтъ ме́ртвыя и живи́тъ, та́ко и Сы́нъ, и́хже хо́щетъ, живи́тъ.
22
Бо Отець не судить нікого, а весь суд віддав Синові,
22
Оте́цъ бо не су́дитъ ни кому́же, но су́дъ ве́сь даде́ Сы́нови,
23
щоб усі шанували Сина, як шанують Отця; а хто не шанує Сина, той не шанує і Отця, Який послав Його.
23
да вси́ чту́тъ Сы́на, я́коже чту́тъ Отца́. [А] и́же не чти́тъ Сы́на, не чти́тъ Отца́ посла́вшаго Єго́.
24
Істинно, істинно кажу вам: хто слово Моє слухає і вірить у Того, Хто послав Мене, той має вічне життя і на суд не приходить, а перейшов від смерти до життя.
24
(Зач. 16) Ами́нь, ами́нь глаго́лю ва́мъ, я́ко слу́шаяй словесе́ Моєго́ и вѣ́руяй Посла́вшему Мя́ и́мать живо́тъ вѣ́чный, и на су́дъ не пріи́детъ, но преи́детъ от сме́рти въ живо́тъ.
25
Істинно, істинно кажу вам, що настане час, і нині вже є, коли мертві почують голос Сина Божого і, почувши, оживуть.
25
Ами́нь, ами́нь глаго́лю ва́мъ, я́ко гряде́тъ ча́съ, и ны́нѣ є́сть, єгда́ ме́ртвіи услы́шатъ гла́съ Сы́на Бо́жія, и услы́шавше оживу́тъ.
26
Бо як Отець має життя в Самому Собі, так і Синові дав мати життя в Самому Собі.
26
Я́коже бо Оте́цъ и́мать живо́тъ въ Себѣ́, та́ко даде́ и Сы́нови живо́тъ имѣ́ти въ Себѣ́
27
І дав Йому владу суд творити, бо Він є Син Людський.
27
и о́бласть даде́ Єму́ и су́дъ твори́ти, я́ко Сы́нъ Человѣ́чь є́сть.
28
Не дивуйтесь цьому, бо настає час, коли всі, хто в гробах, почують голос Сина Божого;
28
Не диви́теся сему́: я́ко гряде́тъ ча́съ, въ о́ньже вси́ су́щіи во гробѣ́хъ услы́шатъ гла́съ Сы́на Бо́жія,
29
і вийдуть ті, хто творив добро, у воскресіння життя, а ті, хто чинив зло, — у воскресіння суду.
29
и изы́дутъ сотво́ршіи блага́я въ воскреше́ніє живота́, а сотво́ршіи зла́я въ воскреше́ніє суда́.
30
Я нічого не можу творити Сам від Себе. Як чую, так і суджу, і суд Мій праведний; бо не шукаю Моєї волі, а волі Отця, Який послав Мене.
30
Не могу́ А́зъ о Себѣ́ твори́ти ничесо́же. (Зач. 17) Я́коже слы́шу, сужду́, и су́дъ Мо́й пра́веденъ є́сть, я́ко не ищу́ во́ли Моєя́, но во́ли посла́вшаго Мя́ Отца́.
31
Коли Я свідчу Сам про Себе, то свідчення Моє не є істинне.
31
А́ще А́зъ свидѣ́телствую о Мнѣ́, свидѣ́телство Моє́ нѣ́сть и́стинно:
32
Є інший, який свідчить про Мене; і Я знаю, що істинне те свідчення, яким він свідчить про Мене.
32
и́нъ є́сть свидѣ́телствуяй о Мнѣ́, и вѣ́мъ, я́ко и́стинно є́сть свидѣ́телство, є́же свидѣ́телствуєтъ о Мнѣ́:
33
Ви посилали до Іоана, і він засвідчив істину.
33
вы́ посла́сте ко Іоа́нну, и свидѣ́телствова о и́стинѣ.
34
А втім, Я не від людини приймаю свідчення, але говорю це для того, щоб ви спаслися.
34
А́зъ же не от человѣ́ка свидѣ́телства пріє́млю, но сія́ глаго́лю, да вы́ спасе́ни бу́дете.
35
Він був світильник, який горів і світив; ви ж хотіли короткий час порадуватися при світлі його.
35
О́нъ бѣ́ свѣти́лникъ горя́ и свѣтя́: вы́ же восхотѣ́сте возра́доватися въ ча́съ свѣтѣ́нія єго́.
36
Я ж маю свідчення більше за Іоанове: бо діла, які Отець дав Мені звершити, саме ці діла, які Я творю, свідчать про Мене, що Отець Мене послав.
36
А́зъ же и́мамъ свидѣ́телство бо́лѣє Іоа́ннова: дѣла́ бо, я́же даде́ Мнѣ́ Оте́цъ, да совершу́ я́, та́ дѣла́, я́же А́зъ творю́, свидѣ́телствуютъ о Мнѣ́, я́ко Оте́цъ Мя́ посла́.
37
І Отець, Який послав Мене, Сам засвідчив про Мене. А ви ні голосу Його ніколи не чули, ні лиця Його ніколи не бачили;
37
И посла́вый Мя́ Оте́цъ Са́мъ свидѣ́телствова о Мнѣ́. Ни гла́са Єго́ нигдѣ́же слы́шасте, ни видѣ́нія Єго́ ви́дѣсте,
38
і не маєте слова Його, яке перебувало б у вас; бо ви не віруєте в Того, Кого Він послав.
38
и словесе́ Єго́ не и́мате пребыва́юща въ ва́съ, зане́, Єго́же То́й посла́, Сему́ вы́ вѣ́ры не є́млете.
39
Дослідіть Писання, бо ви сподіваєтесь через них мати життя вічне; а вони свідчать про Мене.
39
Испыта́йте Писа́ній, я́ко вы́ мните́ въ ни́хъ имѣ́ти живо́тъ вѣ́чный: и та́ су́ть свидѣ́телствующая о Мнѣ́.
40
Але ви не хочете прийти до Мене, щоб мати життя.
40
И не хо́щете пріити́ ко Мнѣ́, да живо́тъ и́мате.
41
Не приймаю слави від людей,
41
Сла́вы от человѣ́къ не пріє́млю,
42
але знаю вас: ви не маєте в собі любови до Бога.
42
но разумѣ́хъ вы́, я́ко любве́ Бо́жія не и́мате въ себѣ́.
43
Я прийшов в ім’я Отця Мого, і не приймаєте Мене; а коли інший прийде в ім’я своє, того приймете.
43
А́зъ пріидо́хъ во и́мя Отца́ Моєго́, и не пріє́млете Мене́: а́ще и́нъ пріи́детъ во и́мя своє́, того́ пріє́млете.
44
Як ви можете вірувати, коли приймаєте славу один від одного, а слави, яка від Єдиного Бога, не шукаєте?
44
Ка́ко вы́ мо́жете вѣ́ровати, сла́ву дру́гъ от дру́га пріє́млюще, и сла́вы, я́же от Єди́наго Бо́га, не и́щете?
45
Не думайте, що Я буду звинувачувати вас перед Отцем: є той, хто вас звинувачує, — Мойсей, на якого ви уповаєте.
45
Не мни́те, я́ко А́зъ на вы́ реку́ ко Отцу́: є́сть, и́же на вы́ глаго́летъ, Моисе́й, на́ньже вы́ упова́єте.
46
Бо якби ви вірили Мойсеєві, то повірили б і Мені, тому що він писав про Мене.
46
А́ще бо бы́сте вѣ́ровали Моисе́ови, вѣ́ровали бы́сте [у́бо и] Мнѣ́: о Мнѣ́ бо то́й писа́.
47
Якщо ж його Писанням не вірите, то як повірите Моїм словам?
47
А́ще ли того́ Писа́ніємъ не вѣ́руєте, ка́ко Мои́мъ глаго́ломъ вѣ́ру и́мете?
Глава 6
1
Після цього пішов Ісус на той бік Тиверіадського моря в Галилеї.
1
По си́хъ и́де Іису́съ на о́нъ по́лъ мо́ря Галіле́и Тіверіа́дска:
2
За Ним ішло багато народу, бо бачили чудеса, які Він творив над недужими.
2
и по Не́мъ идя́ше наро́дъ мно́гъ, я́ко ви́дяху зна́менія Єго́, я́же творя́ше надъ неду́жными.
3
Ісус зійшов на гору і сидів там з учениками Своїми.
3
Взы́де же на го́ру Іису́съ, и ту́ сѣдя́ше со ученики́ Свои́ми.
4
Наближалася ж Пасха, юдейське свято.
4
Бѣ́ же бли́зъ Па́сха, пра́здникъ Жидо́вскій.
5
Ісус, звівши очі і побачивши, що багато народу йде до Нього, говорить Филипові: за що нам купити хлібів, щоб їх нагодувати?
5
(Зач. 18) Возве́дъ у́бо Іису́съ о́чи и ви́дѣвъ, я́ко мно́гъ наро́дъ гряде́тъ къ Нему́, глаго́ла къ Філі́ппу: чи́мъ ку́пимъ хлѣ́бы, да ядя́тъ сі́и?
6
Говорив же це, випробовуючи його, бо Сам знав, що хотів зробити.
6
Сіє́ же глаго́лаше, искуша́я єго́: Са́мъ бо вѣ́дяше, что́ хо́щетъ сотвори́ти.
7
Филип відповів Йому: і на двісті динаріїв не вистачить хліба, щоб кожний з них хоч трохи одержав.
7
Отвѣща́ Єму́ Філі́ппъ: двѣма́ сто́ма пѣ́нязей хлѣ́бы не довлѣ́ютъ и́мъ, да кі́иждо и́хъ ма́ло что́ пріи́метъ.
8
Один з учеників Його, Андрій, брат Симона-Петра, говорить Йому:
8
Глаго́ла Єму́ єди́нъ от учени́къ Єго́, Андре́й, бра́тъ Сі́мона Петра́:
9
тут є один юнак, який має п’ять хлібів ячмінних і дві рибини; але що то на таку безліч?
9
є́сть о́трочищь здѣ́ єди́нъ, и́же и́мать пя́ть хлѣ́бъ ячме́нныхъ и двѣ́ ры́бѣ: но сі́и что́ су́ть на толи́ко?
10
Ісус сказав: звеліть людям сісти. Було ж на тому місці багато трави. Отже, сіло людей близько п’яти тисяч.
10
Рече́ же Іису́съ: сотвори́те человѣ́ки возлещи́. Бѣ́ же трава́ мно́га на мѣ́стѣ. Возлеже́ у́бо муже́й число́мъ я́ко пя́ть ты́сящъ.
11
Ісус, взявши хліби і воздавши хвалу, роздав ученикам, а ученики — тим, що сиділи, також і риби, скільки хто хотів.
11
Прія́тъ же хлѣ́бы Іису́съ и, хвалу́ возда́въ, подаде́ ученико́мъ, ученицы́ же возлежа́щымъ: та́кожде и от ры́бу, єли́ко хотя́ху.
12
І коли наситилися, то сказав ученикам Своїм: зберіть залишки, щоб нічого не пропало.
12
И я́ко насы́тишася, глаго́ла ученико́мъ Свои́мъ: собери́те избы́тки укру́хъ, да не поги́бнетъ ничто́же.
13
І зібрали, і наповнили дванадцять кошиків залишками від п’яти ячмінних хлібів, що їли.
13
Собра́ша же, и испо́лниша двана́десяте ко́шя укру́хъ от пяти́хъ хлѣ́бъ ячме́нныхъ, и́же избы́ша я́дшымъ.
14
Тоді люди, побачивши, яке чудо сотворив Ісус, сказали: це воістину Той Пророк, Який має прийти у світ.
14
(Зач. 19) Человѣ́цы же ви́дѣвше зна́меніє, є́же сотвори́ Іису́съ, глаго́лаху, я́ко Се́й є́сть вои́стинну Проро́къ Гряды́й въ мі́ръ.
15
Ісус же, дізнавшись, що хочуть прийти, несподівано взяти Його і зробити царем, знову пішов на гору один.
15
Іису́съ у́бо разумѣ́въ, я́ко хотя́тъ пріити́, да восхи́тятъ Єго́ и сотворя́тъ Єго́ царя́, отъи́де па́ки въ го́ру єди́нъ.
16
Коли ж настав вечір, то ученики Його зійшли до моря.
16
Я́ко по́здѣ бы́сть, снидо́ша ученицы́ Єго́ на мо́ре,
17
І, сівши в човен, попливли на другий бік моря до Капернаума. Було вже темно, а Ісус не приходив до них.
17
и влѣзо́ша въ кора́бль, и идя́ху на о́нъ по́лъ мо́ря въ Капернау́мъ. И тма́ а́біє бы́сть, и не [у́] бѣ́ прише́лъ къ ни́мъ Іису́съ.
18
Дув сильний вітер, і море хвилювалося.
18
Мо́ре же, вѣ́тру ве́лію дыха́ющу, воздвиза́шеся.
19
Пропливши стадій близько двадцяти п’яти чи тридцяти*, вони побачили Ісуса, Який ішов по морю і вже наближався до човна, і злякались.
19
Гре́бше же я́ко ста́дій два́десять пя́ть или́ три́десять, узрѣ́ша Іису́са ходя́ща по мо́рю и бли́зъ корабля́ бы́вша, и убоя́шася.
20
Але Він сказав їм: це Я, не бійтеся.
20
О́нъ же глаго́ла и́мъ: А́зъ є́смь, не бо́йтеся.
21
Вони хотіли взяти Його в човен; і у ту ж мить човен пристав до берега, куди пливли.
21
Хотя́ху у́бо прія́ти Єго́ въ кора́бль: и а́біє кора́бль бы́сть на земли́, въ ню́же идя́ху.
22
Наступного дня народ, який стояв по той бік моря, бачив, що іншого човна не було там, крім того, в який увійшли ученики Його, і що Ісус не входив у човен з учениками Своїми, а відпливли одні ученики Його.
22
Во у́трій [же] наро́дъ, и́же стоя́ше объ о́нъ по́лъ мо́ря, ви́дѣвъ, я́ко корабля́ ино́го не бѣ́ ту́, то́кмо єди́нъ то́й, въ о́ньже внидо́ша ученицы́ Єго́, и я́ко не вни́де со ученики́ Свои́ми Іису́съ въ кора́бль, но єди́ни ученицы́ Єго́ идо́ша:
23
Тим часом прийшли з Тиверіади інші човни до того місця, де їли хліб за благословенням Господнім.
23
и и́ни пріидо́ша корабли́ от Тіверіа́ды бли́зъ мѣ́ста, идѣ́же ядо́ша хлѣ́бы, хвалу́ возда́вше Го́сподеви:
24
Коли ж люди побачили, що тут немає ні Ісуса, ні учеників Його, то посідали в човни і попливли до Капернаума, шукаючи Ісуса.
24
єгда́ же ви́дѣша наро́ди, я́ко Іису́са не бы́сть ту́, ни учени́къ Єго́, влѣзо́ша са́ми въ корабли́, и пріидо́ша въ Капернау́мъ, и́щуще Іису́са,
25
І, знайшовши Його по той бік моря, сказали Йому: Учителю, коли Ти прибув сюди?
25
и обрѣ́тше Єго́ объ о́нъ по́лъ мо́ря, рѣ́ша Єму́: Равві́, когда́ здѣ́ бы́сть?
26
Ісус сказав їм у відповідь: істинно, істинно кажу вам: ви шукаєте Мене не тому, що бачили чудеса, а тому, що їли хліб і наситились.
26
Отвѣща́ и́мъ Іису́съ и рече́: ами́нь, ами́нь глаго́лю ва́мъ, и́щете Мене́, не я́ко ви́дѣсте зна́меніє, но я́ко я́ли єсте́ хлѣ́бы и насы́тистеся:
27
Дбайте не про їжу тлінну, а про їжу, яка залишається на життя вічне, яку дасть вам Син Людський, бо назнаменував Його Отець, Бог.
27
(Зач. 20) дѣ́лайте же не бра́шно ги́блющеє, но бра́шно пребыва́ющеє въ живо́тъ вѣ́чный, є́же Сы́нъ Человѣ́ческій ва́мъ да́стъ: Сего́ бо Оте́цъ зна́мена Бо́гъ.
28
Вони сказали Йому: що нам робити, щоб чинити діла Божі?
28
Рѣ́ша же къ Нему́: что́ сотвори́мъ, да дѣ́лаємъ дѣла́ Бо́жія?
29
Ісус сказав їм у відповідь: ось діло Боже, щоб ви увірували в Того, Кого Він послав.
29
Отвѣща́ Іису́съ и рече́ и́мъ: се́ є́сть дѣ́ло Бо́жіє, да вѣ́руєте въ Того́, Єго́же посла́ О́нъ.
30
На це вони сказали Йому: яке ж знамення Ти створиш, щоб ми побачили і увірували в Тебе? Що Ти чиниш?
30
Рѣ́ша же Єму́: ко́є у́бо Ты́ твори́ши зна́меніє, да ви́димъ и вѣ́ру и́мемъ Тебѣ́, что́ дѣ́лаєши,
31
Батьки наші їли манну в пустелі, як написано: хліб з неба дав їм їсти.
31
отцы́ на́ши ядо́ша ма́нну въ пусты́ни, я́коже є́сть пи́сано: хлѣ́бъ съ небесе́ даде́ и́мъ я́сти.
32
Ісус же сказав їм: істинно, істинно кажу вам: не Мойсей дав вам хліб з неба, але Отець Мій дає вам істинний хліб з небес.
32
Рече́ у́бо и́мъ Іису́съ: ами́нь, ами́нь глаго́лю ва́мъ, не Моисе́й даде́ ва́мъ хлѣ́бъ съ небесе́, но Оте́цъ Мо́й дає́тъ ва́мъ хлѣ́бъ и́стинный съ небесе́:
33
Бо хліб Божий є той, який сходить з небес і дає життя світові.
33
хлѣ́бъ бо Бо́жій є́сть сходя́й съ небесе́ и дая́й живо́тъ мі́ру.
34
На це сказали Йому: Господи! Завжди давай нам хліб цей.
34
Рѣ́ша у́бо къ Нему́: Го́споди, всегда́ да́ждь на́мъ хлѣ́бъ се́й.
35
Ісус сказав їм: Я є хліб життя; хто приходить до Мене, не відчуватиме голоду, і хто вірує в Мене, ніколи не матиме спраги.
35
Рече́ же и́мъ Іису́съ: (Зач. 21) А́зъ є́смь хлѣ́бъ живо́тный: гряды́й ко Мнѣ́ не и́мать взалка́тися, и вѣ́руяй въ Мя́ не и́мать вжа́ждатися никогда́же.
36
Але Я вам сказав, що ви хоч і бачили Мене, та не віруєте.
36
Но рѣ́хъ ва́мъ, я́ко и ви́дѣсте Мя́, и не вѣ́руєте.
37
Усе, що дає Мені Отець, до Мене прийде; і того, хто приходить до Мене, Я не вижену геть.
37
Все́, є́же дає́тъ Мнѣ́ Оте́цъ, ко Мнѣ́ пріи́детъ, и гряду́щаго ко Мнѣ́ не изжену́ во́нъ:
38
Бо Я зійшов з небес не для того, щоб творити волю Мою, а волю Отця, Який послав Мене.
38
я́ко снидо́хъ съ небесе́, не да творю́ во́лю Мою́, но во́лю посла́вшаго Мя́ Отца́.
39
Воля ж Отця, Який послав Мене, є та, щоб з усього, що Він дав Мені, нічого не погубити, а все те воскресити в останній день.
39
Се́ же є́сть во́ля посла́вшаго Мя́ Отца́, да все́, є́же да́де Ми́, не погублю́ от Него́, но воскрешу́ є́ въ послѣ́дній де́нь.
40
Воля Того, Хто послав Мене, є та, щоб кожен, хто бачить Сина і вірує в Нього, мав життя вічне; і Я воскрешу його в останній день.
40
(Зач. 22) Се́ же є́сть во́ля Посла́вшаго Мя́, да вся́къ ви́дяй Сы́на и вѣ́руяй въ Него́ и́мать живо́тъ вѣ́чный, и воскрешу́ єго́ А́зъ въ послѣ́дній де́нь.
41
Ремствували на Нього юдеї за те, що Він казав: Я є хліб, який зійшов з небес.
41
Ропта́ху у́бо Іуде́є о Не́мъ, я́ко рече́: А́зъ є́смь хлѣ́бъ сше́дый съ небесе́.
42
І говорили: чи це не Ісус, син Йосифів, батька і матір Якого ми знаємо? Як же говорить Він: Я зійшов з небес?
42
И глаго́лаху: не Се́й ли є́сть Іису́съ сы́нъ Іо́сифовъ, Єго́же мы́ зна́ємъ отца́ и Ма́терь, ка́ко у́бо глаго́летъ Се́й, я́ко съ небесе́ снидо́хъ?
43
Ісус сказав їм у відповідь: не ремствуйте між собою.
43
Отвѣща́ у́бо Іису́съ и рече́ и́мъ: не ропщи́те между́ собо́ю:
44
Ніхто не може прийти до Мене, якщо Отець, Який послав Мене, не залучить його; і Я воскрешу його в останній день.
44
никто́же мо́жетъ пріити́ ко Мнѣ́, а́ще не Оте́цъ посла́вый Мя́ привлече́тъ єго́, и А́зъ воскрешу́ єго́ въ послѣ́дній де́нь.
45
У пророків написано: і будуть усі навчені Богом. Кожен, хто чув Отця і навчився, приходить до Мене.
45
Є́сть пи́сано во проро́цѣхъ: и бу́дутъ вси́ науче́ни Бо́гомъ. Вся́къ слы́шавый от Отца́ и навы́къ, пріи́детъ ко Мнѣ́.
46
Це не значить, що хтось бачив Отця, хіба лише Той, Хто від Бога; Він бачив Отця.
46
Не я́ко Отца́ ви́дѣлъ є́сть кто́, то́кмо сы́й от Бо́га, Се́й ви́дѣ Отца́.
47
Істинно, істинно кажу вам: хто вірує в Мене, має життя вічне.
47
Ами́нь, ами́нь глаго́лю ва́мъ: вѣ́руяй въ Мя́ и́мать живо́тъ вѣ́чный.
48
Я є хліб життя.
48
(Зач. 23) А́зъ є́смь хлѣ́бъ живо́тный:
49
Батьки ваші їли манну в пустелі — й померли.
49
отцы́ ва́ши ядо́ша ма́нну въ пусты́ни, и умро́ша:
50
Це ж є хліб, який сходить з небес, той, хто його їсть, не помре.
50
се́й є́сть хлѣ́бъ сходя́й съ небесе́, да, а́ще кто́ от него́ я́стъ, не у́мретъ:
51
Я — хліб живий, який зійшов з небес; хто їсть цей хліб, житиме вічно; хліб же, який Я дам, є Плоть Моя, яку Я віддам за життя світу.
51
А́зъ є́смь хлѣ́бъ живо́тный, и́же сше́дый съ небесе́: а́ще кто́ снѣ́сть от хлѣ́ба сего́, жи́въ бу́детъ во вѣ́ки: и хлѣ́бъ, єго́же А́зъ да́мъ, Пло́ть Моя́ є́сть, ю́же А́зъ да́мъ за живо́тъ мі́ра.
52
Тоді юдеї почали сперечатися між собою, кажучи: як Він може дати нам Плоть Свою їсти?
52
Пря́хуся же между́ собо́ю Жи́дове, глаго́люще: ка́ко мо́жетъ Се́й на́мъ да́ти Пло́ть [Свою́] я́сти?
53
Ісус же сказав їм: істинно, істинно кажу вам: якщо не будете споживати Плоті Сина Людського і не питимете Його Крови, то не будете мати життя в собі.
53
Рече́ же и́мъ Іису́съ: ами́нь, ами́нь глаго́лю ва́мъ: а́ще не снѣ́сте Пло́ти Сы́на Человѣ́ческаго, ни піє́те Кро́ве Єго́, живота́ не и́мате въ себѣ́.
54
Хто їсть Мою Плоть і п’є Мою Кров, має життя вічне, і Я воскрешу його в останній день.
54
Яды́й Мою́ Пло́ть и пія́й Мою́ Кро́вь и́мать живо́тъ вѣ́чный, и А́зъ воскрешу́ єго́ въ послѣ́дній де́нь.
55
Бо Плоть Моя є істинною їжею, і Кров Моя є істинним питтям.
55
Пло́ть бо Моя́ и́стинно є́сть бра́шно, и Кро́вь Моя́ и́стинно є́сть пи́во.
56
Хто їсть Мою Плоть і п’є Мою Кров, в Мені перебуває, і Я в ньому.
56
(Зач. 24) Яды́й Мою́ Пло́ть и пія́й Мою́ Кро́вь во Мнѣ́ пребыва́єтъ, и А́зъ въ не́мъ.
57
Як послав Мене Живий Отець, — і Я живу Отцем, — так і той, хто їсть Мене, житиме через Мене.
57
Я́коже посла́ Мя живы́й Оте́цъ, и А́зъ живу́ Отца́ ра́ди: и яды́й Мя́, и то́й жи́въ бу́детъ Мене́ ра́ди.
58
Цей і є хліб, який зійшов з небес. Не так, як батьки ваші їли манну і померли; хто їсть хліб цей, житиме повік.
58
Се́й є́сть хлѣ́бъ сше́дый съ небесе́: не я́коже ядо́ша отцы́ ва́ши ма́нну, и умро́ша: яды́й хлѣ́бъ се́й жи́въ бу́детъ во вѣ́ки.
59
Це Він говорив, навчаючи у синагозі, в Капернаумі.
59
Сія́ рече́ на со́нмищи, учя́ въ Капернау́мѣ.
60
Багато хто з учеників Його, слухаючи те, говорили: жорстоке це слово! Хто може це слухати?
60
Мно́зи у́бо слы́шавше от учени́къ Єго́, рѣ́ша: жесто́ко є́сть сло́во сіє́: [и] кто́ мо́жетъ єго́ послу́шати?
61
Але Ісус, знаючи Сам у Собі, що ученики Його ремствують на те, сказав їм: чи це спокушає вас?
61
Вѣ́дый же Іису́съ въ Себѣ́, я́ко ро́пщутъ о се́мъ ученицы́ Єго́, рече́ и́мъ: сіє́ ли вы́ блазни́тъ?
62
А що ж, коли побачите Сина Людського, Який возноситься туди, де був раніш?
62
А́ще у́бо у́зрите Сы́на Человѣ́ческаго восходя́ща, идѣ́же бѣ́ пре́жде?
63
Дух оживляє; плоть аніскільки не допомагає.
63
Ду́хъ є́сть, и́же оживля́єтъ, пло́ть не по́льзуєтъ ничто́же: глаго́лы, я́же А́зъ глаго́лахъ ва́мъ, ду́хъ су́ть и живо́тъ су́ть:
64
Але є між вами деякі, що не вірують. Бо Ісус знав з самого початку, хто не вірує і хто зрадить Його.
64
но су́ть от ва́съ нѣ́цыи, и́же не вѣ́руютъ. Вѣ́дяше бо искони́ Іису́съ, кі́и су́ть невѣ́рующіи, и кто́ є́сть предая́й Єго́.
65
І сказав: Я для того і говорив вам, що ніхто не може прийти до Мене, якщо те не буде дано йому від Отця Мого.
65
И глаго́лаше: сего́ ра́ди рѣ́хъ ва́мъ, я́ко никто́же мо́жетъ пріити́ ко Мнѣ́, а́ще не бу́детъ єму́ дано́ от Отца́ Моєго́.
66
Відтоді багато з учеників Його відійшли від Нього і вже з Ним не ходили.
66
От сего́ мно́зи от учени́къ Єго́ идо́ша вспя́ть, и ктому́ не хожда́ху съ Ни́мъ.
67
Тоді Ісус сказав дванадцятьом: чи не хочете відійти і ви?
67
Рече́ же Іису́съ обѣмана́десяте: єда́ и вы́ хо́щете ити́?
68
Симон-Петро відповів Йому: Господи, до кого нам іти? Ти маєш слова життя вічного,
68
Отвѣща́ у́бо Єму́ Сі́монъ Пе́тръ: Го́споди, къ кому́ и́демъ? Глаго́лы живота́ вѣ́чнаго и́маши,
69
і ми увірували і пізнали, що Ти Христос, Син Бога Живого.
69
и мы́ вѣ́ровахомъ, и позна́хомъ, я́ко Ты́ єси́ Христо́съ, Сы́нъ Бо́га жива́го.
70
Ісус відповів їм: чи не дванадцять Я обрав вас? Але один з вас є диявол.
70
Отвѣща́ и́мъ Іису́съ: не А́зъ ли ва́съ двана́десяте избра́хъ? И єди́нъ от ва́съ діа́волъ є́сть.
71
Це говорив Він про Іуду Симонового Іскаріота, бо той мав зрадити Його, хоч був одним з дванадцятьох.
71
Глаго́лаше же Іу́ду Сімо́нова Іскаріо́та: се́й бо хотя́ше преда́ти Єго́, єди́нъ сы́й от обоюна́десяте.
Глава 7
1
Після цього Ісус ходив Галилеєю, бо не хотів ходити по Юдеї, тому що шукали юдеї, як вбити Його.
1
(Зач. 25) И хожда́ше Іису́съ по си́хъ въ Галіле́и: не хотя́ше бо во Іуде́и ходи́ти, я́ко иска́ху Єго́ Іуде́є уби́ти.
2
Наближалося свято юдейське — ставлення кущів.
2
Бѣ́ же бли́зъ пра́здникъ Іуде́йскій, потче́ніє сѣ́ни.
3
Тоді брати Його сказали Йому: вийди звідси та іди до Юдеї, щоб і ученики Твої бачили діла, які Ти твориш.
3
Рѣ́ша у́бо къ Нему́ бра́тія Єго́: прейди́ отсю́ду, и иди́ во Іуде́ю, да и ученицы́ Твои́ ви́дятъ дѣла́ Твоя́, я́же твори́ши:
4
Бо ніхто не робить щось таємно, коли сам домагається бути відомим. Якщо Ти твориш такі діла, яви Себе світові.
4
никто́же бо въ та́йнѣ твори́тъ что́, и и́щетъ са́мъ я́вѣ бы́ти: а́ще сія́ твори́ши, яви́ Себе́ мі́рови.
5
Бо і брати Його не вірували в Нього.
5
Ни бра́тія бо Єго́ вѣ́роваху въ Него́.
6
На це Ісус сказав їм: Мій час ще не настав, час же вам завжди готовий.
6
Глаго́ла у́бо и́мъ Іису́съ: вре́мя Моє́ не у́ пріи́де: вре́мя же ва́ше всегда́ гото́во є́сть:
7
Не може світ ненавидіти вас, а Мене ненавидить, бо Я свідчу про нього, що діла його злі.
7
не мо́жетъ мі́ръ ненави́дѣти ва́съ: Мене́ же ненави́дитъ, я́ко А́зъ свидѣ́телствую о не́мъ, я́ко дѣла́ єго́ зла́ су́ть:
8
Ви йдіть на свято це, а Я ще не піду на це свято, бо час Мій ще не настав.
8
вы́ взы́дите въ пра́здникъ се́й: А́зъ не взы́ду въ пра́здникъ се́й, я́ко вре́мя Моє́ не у́ испо́лнися.
9
Сказавши це їм, залишився в Галилеї.
9
Сія́ ре́къ и́мъ, оста́ въ Галіле́и.
10
Але коли брати Його прийшли на свято, тоді і Він прийшов, та не явно, а ніби таємно.
10
Єгда́ же взыдо́ша бра́тія Єго́ въ пра́здникъ, тогда́ и Са́мъ взы́де, не я́вѣ, но я́ко та́й.
11
Юдеї ж шукали Його на святі і говорили: де Він?
11
Жи́дове же иска́ху Єго́ въ пра́здникъ, и глаго́лаху: гдѣ́ є́сть О́нъ?
12
І багато було розмов про Нього в народі. Одні говорили, що Він добрий, інші казали, що ні, Він зваблює народ.
12
И ро́потъ мно́гъ бѣ́ о Не́мъ въ наро́дѣхъ: о́віи глаго́лаху, я́ко бла́гъ є́сть: ині́и же глаго́лаху: ни́, но льсти́тъ наро́ды.
13
Проте ніхто не говорив про Нього відкрито, бо боялись юдеїв.
13
Никто́же у́бо я́вѣ глаго́лаше о Не́мъ, стра́ха ра́ди Іуде́йскаго.
14
У переполовення свята Ісус увійшов у храм і навчав.
14
(Зач. 26) А́біє же въ преполове́ніє пра́здника взы́де Іису́съ во це́рковь, и уча́ше.
15
І дивувалися юдеї, кажучи: як Він знає Писання, не вчившись?
15
И дивля́хуся Іуде́є, глаго́люще: ка́ко Се́й кни́ги вѣ́сть не учи́вся?
16
Ісус сказав їм у відповідь: Моє вчення — не Моє, а Того, Хто послав Мене;
16
Отвѣща́ [у́бо] и́мъ Іису́съ и рече́: Моє́ уче́ніє нѣ́сть Моє́, но Посла́вшаго Мя́:
17
хто хоче творити волю Його, той довідається про це вчення, чи воно від Бога, чи Я Сам від Себе кажу.
17
а́ще кто́ хо́щетъ во́лю Єго́ тво́рити, разумѣ́єтъ о уче́ніи, ко́є от Бо́га є́сть, или́ А́зъ от Себе́ глаго́лю:
18
Хто говорить сам від себе, той шукає слави собі, а Хто шукає слави Тому, Хто послав Його, Той є істинний, і неправди немає в Ньому.
18
глаго́ляй от себе́, сла́вы своєя́ и́щетъ: а Ищя́й сла́вы Посла́вшаго Єго́, Се́й и́стиненъ є́сть, и нѣ́сть непра́вды въ Не́мъ.
19
Чи не дав вам Мойсей закон? І ніхто з вас не виконує закону. Чого ж шукаєте, як вбити Мене?
19
Не Моисе́й ли даде́ ва́мъ зако́нъ? И никто́же от ва́съ твори́тъ зако́на. Что́ Мене́ и́щете уби́ти?
20
Народ сказав у відповідь: чи не біс у Тобі? Хто хоче Тебе вбити?
20
Отвѣща́ наро́дъ и рече́: бѣ́са ли и́маши? Кто́ Тебе́ и́щетъ уби́ти?
21
Ісус далі сказав їм: одне діло зробив Я, і ви всі дивуєтеся.
21
Отвѣща́ Іису́съ и рече́ и́мъ: єди́но дѣ́ло сотвори́хъ, и вси́ дивите́ся:
22
Мойсей дав вам обрізання [хоч воно не від Мойсея, а від отців], і в суботу ви обрізуєте чоловіка.
22
сего́ ра́ди Моисе́й даде́ ва́мъ обрѣ́заніє, не я́ко от Моисе́а є́сть, но от оте́цъ: и въ суббо́ту обрѣ́заєте человѣ́ка:
23
Якщо в суботу приймає чоловік обрізання, щоб не порушити закону Мойсеєвого, — то чому на Мене ремствуєте за те, що Я всього чоловіка зцілив у суботу?
23
а́ще обрѣ́заніє пріє́млетъ человѣ́къ въ суббо́ту, да не разори́тся зако́нъ Моисе́овъ: на Мя́ ли гнѣ́ваєтеся, я́ко всего́ человѣ́ка здра́ва сотвори́хъ въ суббо́ту?
24
Не судіть з вигляду, а судіть судом справедливим.
24
Не суди́те на лица́, но пра́ведный су́дъ суди́те.
25
Тут деякі з єрусалимлян говорили: чи не Той це, Якого хочуть убити?
25
Глаго́лаху у́бо нѣ́цыи от Ієрусали́млянъ: не Се́й ли є́сть, Єго́же и́щутъ уби́ти?
26
Ось Він говорить відкрито, і нічого не кажуть Йому; чи не переконалися начальники, що Він справді Христос?
26
И се́, не обину́яся глаго́летъ, и ничесо́же Єму́ не глаго́лютъ: єда́ ка́ко разумѣ́ша кня́зи, я́ко Се́й є́сть Христо́съ?
27
Але ж ми знаємо, звідки Він; Христос же, коли прийде, ніхто не знатиме, звідки Він.
27
Но Сего́ вѣ́мы, отку́ду є́сть: Христо́съ же єгда́ пріи́детъ, никто́же вѣ́сть, отку́ду бу́детъ.
28
Тоді Ісус, навчаючи, голосно заговорив у храмі: і Мене знаєте, і знаєте звідки Я; і Я прийшов не Сам від Себе, але є істинний Той, Хто послав Мене, Якого ви не знаєте.
28
Воззва́ у́бо въ це́ркви учя́ Іису́съ и глаго́ля: и Мене́ вѣ́сте, и вѣ́сте, отку́ду є́смь: и о Себѣ́ не пріидо́хъ, но є́сть и́стиненъ Посла́вый Мя́, Єго́же вы́ не вѣ́сте:
29
Я ж знаю Його, бо Я від Нього, і Він послав Мене.
29
А́зъ вѣ́мъ Єго́, я́ко от Него́ є́смь, и То́й Мя́ посла́.
30
І хотіли схопити Його, але ніхто не наклав на Нього руки, бо ще не настав час Його.
30
Иска́ху у́бо, да и́мутъ Єго́: и никто́же возложи́ На́нь руки́, я́ко не у́ бѣ́ прише́лъ ча́съ Єго́.
31
Багато ж з народу увірували в Нього і говорили: коли Христос прийде, невже створить більші чудеса, ніж Цей створив?
31
Мно́зи же от наро́да вѣ́роваша въ Него́, и глаго́лаху, я́ко Христо́съ, єгда́ пріи́детъ, єда́ бо́лша зна́менія сотвори́тъ, я́же Се́й твори́тъ?
32
Фарисеї почули, що таке говорить про Нього народ, і послали фарисеї та первосвященики слуг схопити Його.
32
Слы́шаша фарісе́є наро́дъ ро́пщущь о Не́мъ сія́: и посла́ша фарісе́є и архієре́є слуги́, да и́мутъ Єго́.
33
Ісус же сказав їм: ще недовго бути Мені з вами, і Я піду до Того, Хто Мене послав.
33
Рече́ у́бо Іису́съ: єще́ ма́ло вре́мя съ ва́ми є́смь, и иду́ къ Посла́вшему Мя́:
34
Шукатимете Мене, і не знайдете; і де буду Я, туди ви не зможете прийти.
34
взы́щете Мене́, и не обря́щете: и идѣ́же є́смь А́зъ, вы́ не мо́жете пріити́.
35
При цьому юдеї говорили між собою: куди Він хоче йти, що ми не знайдемо Його? Чи не хоче Він іти в еллінське розсіяння і вчити еллінів?
35
Рѣ́ша же Іуде́є къ себѣ́: ка́мо Се́й хо́щетъ ити́, я́ко мы́ не обря́щемъ Єго́? Єда́ въ разсѣ́яніє Є́ллинскоє хо́щетъ ити́ и учи́ти Є́ллины?
36
Що означають слова ці, які Він сказав: будете шукати Мене і не знайдете; і де Я буду, туди ви не зможете прийти?
36
Что́ є́сть сіє́ сло́во, є́же рече́: взы́щете Мене́, и не обря́щете? И идѣ́же є́смь А́зъ, вы́ не мо́жете пріити́?
37
В останній же великий день свята стояв Ісус і голосно говорив: хто спраглий, нехай іде до Мене і п’є.
37
(Зач. 27) Въ послѣ́дній же де́нь вели́кій пра́здника стоя́ше Іису́съ, и зва́ше, глаго́ля: а́ще кто́ жа́ждетъ, да пріи́детъ ко Мнѣ́ и піє́тъ:
38
Хто вірує в Мене, у того, як сказано в Писанні, з утроби його потечуть ріки води живої.
38
вѣ́руяй въ Мя́, я́коже рече́ Писа́ніє, рѣ́ки от чре́ва єго́ истеку́тъ воды́ жи́вы.
39
Це сказав Він про Духа, Якого мали прийняти віруючі в ім’я Його; бо ще не було на них Духа Святого, оскільки Ісус ще не був прославлений.
39
Сіє́ же рече́ о Ду́сѣ, Єго́же хотя́ху пріима́ти вѣ́рующіи во и́мя Єго́: не у́ бо бѣ́ Ду́хъ Святы́й, я́ко Іису́съ не у́ бѣ́ просла́вленъ.
40
Багато ж з народу, почувши ці слова, говорили: Він воістину пророк.
40
Мно́зи же от наро́да слы́шавше сло́во, глаго́лаху: Се́й є́сть вои́стинну проро́къ.
41
Інші говорили: Це Христос. А ще інші казали: хіба з Галилеї Христос прийде?
41
Друзі́и глаго́лаху: Се́й є́сть Христо́съ. О́віи же глаго́лаху: єда́ от Галіле́и Христо́съ прихо́дитъ?
42
Чи не сказано в Писанні, що Христос прийде з роду Давидового і з Вифлеєма, з того міста, звідки був Давид?
42
Не Писа́ніє ли рече́, я́ко от сѣ́мене Дави́дова и от Виѳлеє́мскія ве́си, идѣ́же бѣ́ Дави́дъ, Христо́съ пріи́детъ?
43
Отже, виникла в народі через Нього незгода.
43
Ра́спря у́бо бы́сть въ наро́дѣ Єго́ ра́ди.
44
Деякі з них хотіли схопити Його; але ніхто не наклав на Нього рук.
44
Нѣ́цыи же от ни́хъ хотя́ху я́ти Єго́: но никто́же возложи́ На́нь ру́цѣ.
45
І слуги повернулися до первосвящеників і фарисеїв; і дорікали їм: чому не привели Його?
45
Пріидо́ша же слуги́ ко архієре́омъ и фарісе́омъ: и рѣ́ша и́мъ ті́и: почто́ не приведо́сте Єго́?
46
Слуги відповіли: ніколи не говорила людина так, як Цей Чоловік.
46
Отвѣща́ша слуги́: николи́же та́ко є́сть глаго́лалъ человѣ́къ, я́ко Се́й Человѣ́къ.
47
Фарисеї ж сказали їм: невже і ви спокусилися?
47
Отвѣща́ша у́бо и́мъ фарісе́є: єда́ и вы́ прельще́ни бы́сте?
48
Хіба увірував у Нього хтось з начальників або з фарисеїв?
48
Єда́ кто́ от кня́зь вѣ́рова въ О́нь, или́ от фарісе́й?
49
Але цей народ, що не знає закону, проклятий він.
49
Но наро́дъ се́й, и́же не вѣ́сть зако́на, про́кляти су́ть.
50
Никодим, один з них, який приходив до Нього вночі, говорить їм:
50
Глаго́ла Нікоди́мъ къ ни́мъ, и́же прише́дый къ Нему́ но́щію, єди́нъ сы́й от ни́хъ:
51
хіба закон наш судить людину, якщо раніше не вислухають її і не дізнаються, що вона робить?
51
єда́ зако́нъ на́шъ су́дитъ человѣ́ку, а́ще не слы́шитъ от него́ пре́жде и разумѣ́єтъ, что́ твори́тъ?
52
На це сказали йому: чи й ти не з Галилеї? Роздивись і побачиш, що пророк з Галилеї не приходить.
52
Отвѣща́ша и реко́ша єму́: єда́ и ты́ от Галіле́и єси́? Испыта́й и ви́ждь, я́ко проро́къ от Галіле́и не прихо́дитъ.
53
І кожний пішов до свого дому.
53
И и́де кі́йждо въ до́мъ сво́й.
Глава 8
1
Ісус же пішов на гору Елеонську.
1
Іису́съ же и́де въ го́ру Єлео́нску.
2
А вранці знову прийшов у храм, і весь народ ішов до Нього. Він сів і навчав їх.
2
Зау́тра же па́ки пріи́де въ це́рковь, и вси́ лю́діє идя́ху къ Нему́: и сѣ́дъ уча́ше и́хъ.
3
Приводять книжники і фарисеї до Нього жінку, схоплену під час перелюбу, і, поставивши її посередині, кажуть Йому:
3
(Зач. 28) Приведо́ша же кни́жницы и фарісе́є къ Нему́ жену́ въ прелюбодѣя́ніи я́ту, и поста́вивше ю́ посредѣ́,
4
Учителю, цю жінку взяли нині на перелюбі;
4
глаго́лаша Єму́: Учи́телю, сія́ жена́ я́та є́сть ны́нѣ въ прелюбодѣя́ніи:
5
а Мойсей в законі повелів нам побивати таких камінням; а Ти що скажеш?
5
въ зако́нѣ же на́мъ Моисе́й повелѣ́ таковы́я ка́меніємъ побива́ти: Ты́ же что́ глаго́леши?
6
Говорили ж це, спокушаючи Його, щоб знайти, за що Його звинуватити. Але Ісус, нахилившись додолу, пальцем писав по землі, не звертаючи на них уваги.
6
Сіє́ же рѣ́ша искуша́юще Єго́, да бы́ша имѣ́ли что́ глаго́лати На́нь. Іису́съ же до́лу прекло́нься, пе́рстомъ писа́ше на земли́, не слага́я [и́мъ].
7
Коли ж продовжували запитувати Його, Він, підвівшись, сказав їм: хто з вас без гріха, перший кинь у неї камінь.
7
Я́коже прилѣжа́ху вопроша́юще Єго́, воскло́нься рече́ къ ни́мъ: и́же є́сть безъ грѣха́ въ ва́съ, пре́жде ве́рзи ка́мень на ню́.
8
І знов, нахилившись додолу, писав на землі.
8
И па́ки до́лу прекло́нься, писа́ше на земли́.
9
Вони ж, почувши це, докорені совістю, почали виходити один за одним, починаючи від старших до останніх; і залишився один Ісус і жінка, яка стояла посередині.
9
Они́ же слы́шавше и со́вѣстію облича́єми, исхожда́ху єди́нъ по єди́ному, наче́нше от ста́рецъ до послѣ́днихъ: и оста́ єди́нъ Іису́съ, и жена́ посредѣ́ су́щи.
10
Ісус, підвівшись і нікого не побачивши, крім жінки, сказав їй: жінко! Де ті, що звинувачували тебе? Ніхто тебе не осудив?
10
Воскло́нься же Іису́съ, и ни єди́наго ви́дѣвъ, то́чію жену́, рече́ є́й: же́но, гдѣ́ су́ть, и́же важда́ху на тя́? Никі́йже ли тебе́ осуди́?
11
Вона відповіла: ніхто, Господи. Ісус сказав їй: і Я не осуджую тебе; іди, і віднині більше не гріши.
11
Она́ же рече́: никто́же, Го́споди. Рече́ же є́й Іису́съ: ни А́зъ тебе́ осужда́ю: иди́, и отсе́лѣ ктому́ не согрѣша́й.
12
Ісус знову говорив до народу, кажучи: Я — Світло для світу; хто піде вслід за Мною, той не ходитиме в темряві, а матиме світло життя.
12
(Зач. 29) Па́ки же и́мъ Іису́съ рече́, глаго́ля: А́зъ є́смь свѣ́тъ мі́ру: ходя́й по Мнѣ́ не и́мать ходи́ти во тмѣ́, но и́мать свѣ́тъ живо́тный.
13
Тоді фарисеї сказали Йому: Ти Сам про Себе свідчиш, і свідчення Твоє неправдиве.
13
Рѣ́ша у́бо Єму́ фарісе́є: Ты́ о Себѣ́ Са́мъ свидѣ́телствуєши: свидѣ́телство Твоє́ нѣ́сть и́стинно.
14
Ісус сказав їм у відповідь: якщо і Сам про Себе свідчу, свідчення Моє правдиве, бо Я знаю, звідки прийшов і куди йду; а ви не знаєте, звідки Я і куди йду.
14
Отвѣща́ Іису́съ и рече́ и́мъ: а́ще А́зъ свидѣ́телствую о Себѣ́, и́стинно є́сть свидѣ́телство Моє́: я́ко вѣ́мъ, отку́ду пріидо́хъ и ка́мо иду́: вы́ же не вѣ́сте, отку́ду прихожду́ и ка́мо гряду́:
15
Ви судите за плоттю; а Я не суджу нікого.
15
вы́ по пло́ти су́дите, А́зъ не сужду́ никому́же:
16
А якщо і суджу Я, то суд Мій праведний, бо Я не один, а Я і Отець, Який Мене послав.
16
и а́ще сужду́ А́зъ, су́дъ Мо́й и́стиненъ є́сть: я́ко єди́нъ нѣ́смь, но А́зъ и посла́вый Мя́ Оте́цъ:
17
У законі вашому написано, що свідчення двох людей є правдиве.
17
и въ зако́нѣ же ва́шемъ пи́сано є́сть, я́ко двою́ человѣ́ку свидѣ́телство и́стинно є́сть:
18
Я Сам свідчу про Себе, і свідчить про Мене Отець, Який Мене послав.
18
А́зъ є́смь свидѣ́телствуяй о Мнѣ́ Само́мъ, и свидѣ́телствуєтъ о Мнѣ́ посла́вый Мя́ Оте́цъ.
19
Тоді сказали Йому: де Твій Отець? Ісус відповів: ви не знаєте ні Мене, ні Отця Мого; якби ви знали Мене, то знали б і Отця Мого.
19
Глаго́лаху же Єму́: гдѣ́ є́сть Оте́цъ Тво́й? Отвѣща́ Іису́съ: ни Мене́ вѣ́сте, ни Отца́ Моєго́: а́ще Мя́ бы́сте вѣ́дали, и Отца́ Моєго́ вѣ́дали бы́сте.
20
Ці слова говорив Ісус біля скарбниці, коли навчав у храмі; і ніхто не взяв Його, бо ще не прийшов час Його.
20
Сія́ глаго́лы глаго́ла Іису́съ въ газофилакі́и, учя́ въ це́ркви: и никто́же я́тъ Єго́, я́ко не у́ бѣ́ прише́лъ ча́съ Єго́.
21
Знову сказав їм Ісус: Я відходжу, і будете шукати Мене, і помрете в гріху вашому. Куди Я йду, туди ви не можете прийти.
21
(Зач. 30) Рече́ же и́мъ па́ки Іису́съ: А́зъ иду́, и взы́щете Мене́, и во грѣсѣ́ ва́шемъ у́мрете: а́може А́зъ иду́, вы́ не мо́жете пріити́.
22
Говорили ж юдеї: невже Він уб’є Сам Себе, що каже: куди Я іду, ви не можете прийти?
22
Глаго́лаху у́бо Іуде́є: єда́ Ся́ Са́мъ убіє́тъ, я́ко глаго́летъ: а́може А́зъ иду́, вы́ не мо́жете пріити́?
23
Він сказав їм: ви від нижніх, Я ж від вишніх; ви від світу цього, Я ж не від цього світу.
23
И рече́ и́мъ: вы́ от ни́жнихъ єсте́, А́зъ от вы́шнихъ є́смь: вы́ от мі́ра сего́ єсте́, А́зъ нѣ́смь от мі́ра сего́:
24
Тому Я сказав вам, що ви помрете в гріхах ваших. Бо якщо не увіруєте, що це Я, то помрете в гріхах ваших.
24
рѣ́хъ у́бо ва́мъ, я́ко у́мрете во грѣсѣ́хъ ва́шихъ: а́ще бо не и́мете вѣ́ры, я́ко А́зъ є́смь, у́мрете во грѣсѣ́хъ ва́шихъ.
25
Тоді сказали Йому: Хто ж Ти? Ісус відповів їм: Початок всього, що й кажу вам.
25
Глаго́лаху у́бо Єму́: Ты́ кто́ єси́? И рече́ и́мъ Іису́съ: Нача́токъ, я́ко и глаго́лю ва́мъ:
26
Багато чого маю говорити і судити про вас, але Той, Хто послав Мене, істинний є, і що почув Я від Нього, те й кажу світові.
26
мно́га и́мамъ о ва́съ глаго́лати и суди́ти: но Посла́вый Мя́ и́стиненъ є́сть, и А́зъ я́же слы́шахъ от Него́, сія́ глаго́лю въ мі́рѣ.
27
Не зрозуміли, що Він говорив їм про Отця.
27
Не разумѣ́ша [у́бо], я́ко Отца́ и́мъ глаго́лаше.
28
Сказав же їм Ісус: коли піднесете Сина Людського, тоді зрозумієте, що це Я, і що нічого не роблю від Себе, а як навчив Мене Отець Мій, так і говорю.
28
Рече́ же и́мъ Іису́съ: єгда́ вознесе́те Сы́на Человѣ́ческаго, тогда́ уразумѣ́єте, я́ко А́зъ є́смь, и о Себѣ́ ничесо́же творю́, но, я́коже научи́ Мя Оте́цъ Мо́й, сія́ глаго́лю:
29
Той, Хто послав Мене, є зі Мною; Отець не залишив Мене одного, бо Я завжди роблю угодне Йому.
29
и Посла́вый Мя́ со Мно́ю є́сть: не оста́ви Мене́ єди́наго Оте́цъ, я́ко А́зъ уго́дная Єму́ всегда́ творю́.
30
Коли Він це говорив, багато хто увірував у Нього.
30
Сія́ Єму́ глаго́лющу, мно́зи вѣ́роваша въ Него́.
31
Тоді Ісус сказав юдеям, які увірували в Нього: якщо будете перебувати в слові Моєму, то ви істинно будете Моїми учениками;
31
(Зач. 31) Глаго́лаше у́бо Іису́съ къ вѣ́ровавшымъ Єму́ Іуде́омъ: а́ще вы́ пребу́дете во словеси́ Моє́мъ, вои́стинну ученицы́ Мои́ бу́дете:
32
і пізнаєте істину, і істина визволить вас.
32
и уразумѣ́єте и́стину, и и́стина свободи́тъ вы́.
33
Йому відповіли: ми рід Авраамів, і ніколи не були рабами нікому, як же Ти кажеш: станете вільними?
33
Отвѣща́ша [и рѣ́ша] Єму́: сѣ́мя Авраа́мле єсмы́, и никому́же рабо́тахомъ николи́же: ка́ко Ты́ глаго́леши, я́ко свобо́дни бу́дете?
34
Ісус відповів їм: істинно, істинно кажу вам, що кожен, хто чинить гріх, є раб гріха.
34
Отвѣща́ и́мъ Іису́съ: ами́нь, ами́нь глаго́лю ва́мъ, я́ко вся́къ творя́й грѣ́хъ ра́бъ є́сть грѣха́:
35
Але раб не перебуває в домі вічно, а Син перебуває вічно.
35
ра́бъ же не пребыва́єтъ въ дому́ во вѣ́къ: сы́нъ пребыва́єтъ во вѣ́къ:
36
Отже, якщо Син визволить вас, то справді будете вільними.
36
а́ще у́бо Сы́нъ вы́ свободи́тъ, вои́стинну свобо́дни бу́дете:
37
Знаю, що ви рід Авраамів, однак шукаєте, як вбити Мене, бо слово Моє не вміщається у вас.
37
вѣ́мъ, я́ко сѣ́мя Авраа́мле єсте́: но и́щете Мене́ уби́ти, я́ко сло́во Моє́ не вмѣща́єтся въ вы́:
38
Я говорю те, що бачив у Отця Мого; і ви робите те, що бачили в отця вашого.
38
А́зъ, є́же ви́дѣхъ у Отца́ Моєго́, глаго́лю: и вы́ у́бо, є́же ви́дѣсте у отца́ ва́шего, творите́.
39
Сказали Йому у відповідь: отець наш є Авраам. Ісус сказав їм: якби ви були дітьми Авраама, то чинили б діла Авраамові.
39
Отвѣща́ша и рѣ́ша Єму́: оте́цъ на́шъ Авраа́мъ є́сть. Глаго́ла и́мъ Іису́съ: а́ще ча́да Авраа́мля бы́сте бы́ли, дѣла́ Авраа́мля бы́сте твори́ли:
40
Нині ж шукаєте, як вбити Мене, Чоловіка, Який сповістив вам правду, почуту від Бога; Авраам цього не робив.
40
ны́нѣ же и́щете Мене́ уби́ти, Человѣ́ка, И́же и́стину ва́мъ глаго́лахъ, ю́же слы́шахъ от Бо́га: сего́ Авраа́мъ нѣ́сть сотвори́лъ:
41
Ви робите діла отця вашого. На це сказали Йому: ми не від любодійства народжені; маємо одного Отця — Бога.
41
вы́ творите́ дѣла́ отца́ ва́шего. Рѣ́ша же Єму́: мы́ от любодѣя́нія нѣ́смы рожде́ни: єди́наго Отца́ и́мамы, Бо́га.
42
Ісус сказав їм: якби Бог був Отець ваш, то ви любили б Мене, тому що Я вийшов і прийшов від Бога; бо Я не Сам від Себе прийшов, а Він послав Мене.
42
(Зач. 32) Рече́ же и́мъ Іису́съ: а́ще Бо́гъ Оте́цъ ва́шъ [бы] бы́лъ, люби́ли бы́сте [у́бо] Мене́: А́зъ бо от Бо́га изыдо́хъ и пріидо́хъ: не о Себѣ́ бо пріидо́хъ, но То́й Мя́ посла́:
43
Чому ви не розумієте Моїх слів? Тому що не можете чути слова Мого.
43
почто́ бесѣ́ды Моєя́ не разумѣ́єте? Я́ко не мо́жете слы́шати словесе́ Моєго́:
44
Ваш батько є диявол; і ви хочете виконувати похоті батька вашого. Він людиновбивцею був споконвіку і не стоїть в істині, бо істини немає в ньому. Коли він говорить неправду, від себе говорить, бо він неправдомовець і батько неправди.
44
вы́ отца́ [ва́шего] діа́вола єсте́, и по́хоти отца́ ва́шего хо́щете твори́ти: о́нъ человѣкоубі́йца бѣ́ искони́, и во и́стинѣ не стои́тъ, я́ко нѣ́сть и́стины въ не́мъ: єгда́ глаго́летъ лжу́, от свои́хъ глаго́летъ: я́ко ло́жь є́сть и оте́цъ лжи́:
45
А коли Я істину говорю, то не вірите Мені.
45
А́зъ же зане́ и́стину глаго́лю, не вѣ́руєте Мнѣ́:
46
Хто з вас викриє Мене у гріху? Якщо ж Я говорю істину, то чому ви не вірите Мені?
46
кто́ от ва́съ облича́єтъ Мя́ о грѣсѣ́? А́ще ли и́стину глаго́лю, почто́ вы́ не вѣ́руєте Мнѣ́?
47
Хто від Бога, той слова Божі слухає; ви тому не слухаєте, що ви не від Бога.
47
И́же є́сть от Бо́га, глаго́ловъ Бо́жіихъ послу́шаєтъ: сего́ ра́ди вы́ не послу́шаєте, я́ко от Бо́га нѣ́сте.
48
На це юдеї сказали Йому у відповідь: чи не правду ми говоримо, що Ти самарянин і що біс у Тобі?
48
Отвѣща́ша у́бо Іуде́є и рѣ́ша Єму́: не до́брѣ ли мы́ глаго́лемъ, я́ко Самаряни́нъ єси́ Ты́ и бѣ́са и́маши?
49
Ісус відповів: у Мені біса нема, але Я шаную Отця Мого, а ви зневажаєте Мене.
49
Отвѣща́ Іису́съ: А́зъ бѣ́са не и́мамъ, но чту́ Отца́ Моєго́, и вы́ не чте́те Мене́:
50
А втім, Я не шукаю слави Моєї; є Той, Хто шукає і судить.
50
А́зъ же не ищу́ сла́вы Моєя́: є́сть Ищя́ и Судя́:
51
Істинно, істинно кажу вам: хто слово Моє збереже, той не побачить смерти повік.
51
(Зач. 33) ами́нь, ами́нь глаго́лю ва́мъ: а́ще кто́ сло́во Моє́ соблюде́тъ, сме́рти не и́мать ви́дѣти во вѣ́ки.
52
Юдеї сказали Йому: тепер ми зрозуміли, що біс у Тобі. Авраам і пророки померли, а Ти кажеш, що хто слово Моє збереже, той не зазнає смерти повік.
52
Рѣ́ша у́бо Єму́ Жи́дове: ны́нѣ разумѣ́хомъ, я́ко бѣ́са и́маши: Авраа́мъ у́мре и проро́цы, и Ты́ глаго́леши: а́ще кто́ сло́во Моє́ соблюде́тъ, сме́рти не и́мать вкуси́ти во вѣ́ки:
53
Невже Ти більший від отця нашого Авраама, який помер? [Та повмирали й пророки. Ким Ти робиш Самого Себе?]*
53
єда́ Ты́ бо́лій єси́ отца́ на́шего Авраа́ма, и́же у́мре? И проро́цы умро́ша: кого́ Себе́ Са́мъ Ты́ твори́ши?
54
Ісус відповів: якщо Я Сам Себе славлю, то слава Моя ніщо. Мене прославляє Отець Мій, про Якого ви говорите, що Він Бог ваш.
54
Отвѣща́ Іису́съ: а́ще А́зъ сла́влюся Са́мъ, сла́ва Моя́ ничесо́же є́сть: є́сть Оте́цъ Мо́й сла́вяй Мя́, Єго́же вы́ глаго́лете, я́ко Бо́гъ ва́шъ є́сть:
55
І ви не пізнали Його, а Я знаю Його; і якщо скажу, що не знаю Його, то буду подібним до вас неправдомовцем. Але Я знаю Його і слово Його зберігаю.
55
и не позна́сте Єго́, А́зъ же вѣ́мъ Єго́: и а́ще реку́, я́ко не вѣ́мъ Єго́, бу́ду подо́бенъ ва́мъ ло́жь: но вѣ́мъ Єго́, и сло́во Єго́ соблюда́ю:
56
Авраам, отець ваш, був би радий побачити день Мій; і побачив, і зрадів.
56
Авраа́мъ оте́цъ ва́шъ ра́дъ бы бы́лъ, да бы́ ви́дѣлъ де́нь Мо́й: и ви́дѣ, и возра́довася.
57
На це сказали Йому юдеї: Тобі немає ще й п’ятдесяти років, і Ти бачив Авраама?
57
Рѣ́ша у́бо Іуде́є къ Нему́: пяти́десятъ лѣ́тъ не у́ и́маши, и Авраа́ма ли́ єси́ ви́дѣлъ?
58
Ісус сказав їм: істинно, істинно кажу вам: раніш, ніж був Авраам, Я є.
58
Рече́ [же] и́мъ Іису́съ: ами́нь, ами́нь глаго́лю ва́мъ: пре́жде да́же Авраа́мъ не бы́сть, А́зъ є́смь.
59
Тоді взяли каміння, щоб кинути на Нього; але Ісус сховався і вийшов з храму, пройшовши посеред них, і пішов далі.
59
Взя́ша у́бо ка́меніє, да ве́ргутъ На́нь: Іису́съ же скры́ся, и изы́де изъ це́ркве, проше́дъ посредѣ́ и́хъ: и мимохожда́ше та́ко.
Глава 9
1
І, проходячи, побачив чоловіка, сліпого від народження.
1
(Зач. 34) И мимоиды́й ви́дѣ человѣ́ка слѣ́па от рождества́.
2
Ученики Його запитали в Нього: Учителю, хто згрішив, — він чи батьки його, що сліпим народився?
2
И вопроси́ша Єго́ ученицы́ Єго́, глаго́люще: Равві́, кто́ согрѣши́, се́й ли, или́ роди́теля єго́, я́ко слѣ́пъ роди́ся?
3
Ісус відповів: ні він не згрішив, ні батьки його, а це для того, щоб відкрилися на ньому діла Божі.
3
Отвѣща́ Іису́съ: ни се́й согрѣши́, ни роди́теля єго́, но да явя́тся дѣла́ Бо́жія на не́мъ:
4
Мені належить робити діла Того, Хто послав Мене, доки день є; прийде ніч, коли ніхто робити не зможе.
4
Мнѣ́ подоба́єтъ дѣ́лати дѣла́ Посла́вшаго Мя́, до́ндеже де́нь є́сть: пріи́детъ но́щь, єгда́ никто́же мо́жетъ дѣ́лати:
5
Доки Я в світі, Я Світло для світу.
5
єгда́ въ мі́рѣ є́смь, свѣ́тъ є́смь мі́ру.
6
Сказавши це, плюнув на землю, зробив із слини суміш і помазав сумішшю очі сліпому.
6
Сія́ ре́къ, плю́ну на зе́млю, и сотвори́ бре́ніє от плюнове́нія, и пома́за о́чи бре́ніємъ слѣпо́му,
7
І сказав йому: іди, вмийся у купальні Силоам, що означає: посланий. Він пішов і вмився, і прийшов зрячим.
7
и рече́ єму́: иди́, умы́йся въ купѣ́ли Сілоа́мстѣ, є́же сказа́єтся, по́сланъ. И́де у́бо, и умы́ся, и пріи́де ви́дя.
8
Сусіди і ті, що бачили його раніше, як він був сліпим, говорили: чи не той це, що сидів і просив?
8
Сосѣ́ди же и и́же бя́ху ви́дѣли єго́ пре́жде, я́ко слѣ́пъ бѣ́, глаго́лаху: не се́й ли́ є́сть сѣдя́й и прося́й?
9
Одні говорили, що це той; інші ж — що схожий на нього. Він же сказав: це я.
9
О́віи глаго́лаху, я́ко се́й є́сть: ині́и же глаго́лаху, я́ко подо́бенъ єму́ є́сть. О́нъ [же] глаго́лаше, я́ко а́зъ є́смь.
10
Тоді запитали в нього: як відкрилися в тебе очі?
10
Глаго́лаху же єму́: ка́ко ти́ отверзо́стѣся о́чи?
11
Він казав їм у відповідь: Чоловік, Якого звуть Ісус, зробив суміш, помазав очі мої і сказав мені: іди в купальню Силоам і вмийся. Я пішов, умився і прозрів.
11
Отвѣща́ о́нъ и рече́: Человѣ́къ нарица́ємый Іису́съ бре́ніє сотвори́, и пома́за о́чи мои́, и рече́ ми: иди́ въ купѣ́ль Сілоа́млю и умы́йся. Ше́дъ же и умы́вся, прозрѣ́хъ.
12
Тоді сказали йому: де ж Він? Він відповів: не знаю.
12
Рѣ́ша у́бо єму́: кто́ То́й є́сть? Глаго́ла: не вѣ́мъ.
13
Повели цього колишнього сліпця до фарисеїв.
13
Ведо́ша [же] єго́ къ фарісе́омъ, и́же бѣ́ иногда́ слѣ́пъ.
14
А була субота, коли Ісус зробив суміш і відкрив йому очі.
14
Бѣ́ же суббо́та, єгда́ сотвори́ бре́ніє Іису́съ и отве́рзе єму́ о́чи.
15
Спитали його також фарисеї, як він прозрів. Він же сказав їм: суміш поклав Він на мої очі, і я вмився і бачу.
15
Па́ки же вопроша́ху єго́ и фарісе́є, ка́ко прозрѣ́. О́нъ же рече́ и́мъ: бре́ніє положи́ мнѣ́ на о́чи, и умы́хся, и ви́жу.
16
Тоді деякі з фарисеїв говорили: Чоловік Цей не від Бога, бо не шанує суботи. Інші говорили: як може грішний чоловік такі чудеса творити? І сталася між ними суперечка.
16
Глаго́лаху у́бо от фарісе́и нѣ́цыи: нѣ́сть Се́й от Бо́га Человѣ́къ, я́ко суббо́ту не храни́тъ. О́віи глаго́лаху: ка́ко мо́жетъ человѣ́къ грѣ́шенъ сицева́ зна́менія твори́ти? И ра́спря бѣ́ въ ни́хъ.
17
Знов говорять сліпому: що ти скажеш про Того, Хто відкрив тобі очі? Він сказав: це пророк.
17
Глаго́лаху [у́бо] слѣпцу́ па́ки: ты́ что́ глаго́леши о Не́мъ, я́ко отве́рзе о́чи твои́? О́нъ же рече́, я́ко проро́къ є́сть.
18
Але юдеї не повірили, що він був сліпим і прозрів, доки не покликали батьків того, хто прозрів,
18
Не я́ша у́бо вѣ́ры Іуде́є о не́мъ, я́ко слѣ́пъ бѣ́ и прозрѣ́, до́ндеже возгласи́ша роди́теля того́ прозрѣ́вшаго
19
і запитали, кажучи: чи це син ваш, про якого ви кажете, що народився сліпим? Як же він тепер бачить?
19
и вопроси́ша я́, глаго́люще: се́й ли є́сть сы́нъ ва́ю, єго́же вы́ глаго́лете, я́ко слѣ́пъ роди́ся? Ка́ко у́бо ны́нѣ ви́дитъ?
20
Батьки його сказали їм у відповідь: ми знаємо, що він — це син наш і що він сліпим народився,
20
Отвѣща́ста [же] и́мъ роди́теля єго́ и рѣ́ста: вѣ́мы, я́ко се́й є́сть сы́нъ на́ю и я́ко слѣ́пъ роди́ся:
21
а як тепер бачить, не знаємо, і хто відкрив йому очі, ми не знаємо. Він сам уже дорослий; самого спитайте, нехай сам про себе скаже.
21
ка́ко же ны́нѣ ви́дитъ, не вѣ́мы: или́ кто́ отве́рзе єму́ о́чи, мы́ не вѣ́мы: са́мъ во́зрастъ и́мать, самого́ вопроси́те, са́мъ о себѣ́ да глаго́летъ.
22
Так відповіли батьки його, тому що боялись юдеїв; бо юдеї вже змовилися, щоб того, хто визнає Його за Христа, відлучити від синагоги.
22
Сія́ реко́ста роди́теля єго́, я́ко боя́стася Жидо́въ: уже́ бо бя́ху сложи́лися Жи́дове, да, а́ще кто́ Єго́ исповѣ́сть Христа́, отлуче́нъ от со́нмища бу́детъ:
23
Тому-то батьки його сказали: він уже дорослий, самого запитайте.
23
сего́ ра́ди роди́теля єго́ реко́ста, я́ко во́зрастъ и́мать, самого́ вопроси́те.
24
Отже, вдруге покликали чоловіка, який був сліпим, і сказали йому: віддай славу Богові; ми знаємо, що Чоловік Той — грішник.
24
Возгласи́ша же втори́цею человѣ́ка, и́же бѣ́ слѣ́пъ, и рѣ́ша єму́: да́ждь сла́ву Бо́гу: мы́ вѣ́мы, я́ко Человѣ́къ Се́й грѣ́шенъ є́сть.
25
Він сказав їм у відповідь: чи Він — грішник, не знаю; одне знаю, що я був сліпий, а тепер бачу.
25
Отвѣща́ у́бо о́нъ и рече́: а́ще грѣ́шенъ є́сть, не вѣ́мъ: єди́но вѣ́мъ, я́ко слѣ́пъ бѣ́хъ, ны́нѣ же ви́жу.
26
Знову запитали його: що Він зробив з тобою? Як відкрив твої очі?
26
Рѣ́ша же єму́ па́ки: что́ сотвори́ тебѣ́? Ка́ко отве́рзе о́чи твои́?
27
Відповів їм: я вже сказав вам, і ви не вислухали; що ще хочете почути? Чи не хочете і ви стати Його учениками?
27
Отвѣща́ и́мъ: реко́хъ ва́мъ уже́, и не слы́шасте: что́ па́ки хо́щете слы́шати? Єда́ и вы́ ученицы́ Єго́ хо́щете бы́ти?
28
Вони ж докорили йому і сказали: ти Його ученик, ми ж Мойсеєві учні.
28
Они́ же укори́ша єго́ и рѣ́ша єму́: ты́ учени́къ єси́ Того́: мы́ же Моисе́овы єсмы́ ученицы́:
29
Ми знаємо, що з Мойсеєм говорив Бог; а про Цього ж не знаємо, звідки Він.
29
мы́ вѣ́мы, я́ко Моисе́ови глаго́ла Бо́гъ: Сего́ же не вѣ́мы, отку́ду є́сть.
30
Чоловік, який прозрів, сказав їм у відповідь: це й дивно, що ви не знаєте, звідки Він, а Він відкрив мені очі.
30
Отвѣща́ человѣ́къ и рече́ и́мъ: о се́мъ бо ди́вно є́сть, я́ко вы́ не вѣ́сте, отку́ду є́сть, и отве́рзе о́чи мои́:
31
Але ми знаємо, що грішників Бог не слухає; хто шанує Бога і волю Його творить, того слухає.
31
вѣ́мы же, я́ко грѣ́шники Бо́гъ не послу́шаєтъ: но а́ще кто́ Богочте́цъ є́сть и во́лю Єго́ твори́тъ, того́ послу́шаєтъ:
32
Споконвіку не чувано, щоб хтось відкрив очі сліпому від народження.
32
от вѣ́ка нѣ́сть слы́шано, я́ко кто́ отве́рзе о́чи слѣ́пу рожде́ну:
33
Якби Він не був від Бога, то не міг би нічого творити.
33
а́ще не бы́ бы́лъ Се́й от Бо́га, не мо́глъ бы твори́ти ничесо́же.
34
Сказали йому у відповідь: у гріхах ти весь народився, і чи ти нас учиш? І вигнали його геть.
34
Отвѣща́ша и рѣ́ша єму́: во грѣсѣ́хъ ты́ роди́лся єси́ ве́сь, и ты́ ли ны́ у́чиши? И изгна́ша єго́ во́нъ.
35
Ісус, почувши, що вигнали його геть, знайшов його і сказав йому: чи віруєш ти в Сина Божого?
35
Услы́ша Іису́съ, я́ко изгна́ша єго́ во́нъ: и обрѣ́тъ єго́, рече́ єму́: ты́ вѣ́руєши ли въ Сы́на Бо́жія?
36
Він відповів і сказав: а хто Він, Господи, щоб мені вірувати в Нього?
36
Отвѣща́ о́нъ и рече́: и кто́ є́сть, Го́споди, да вѣ́рую въ Него́?
37
Ісус сказав йому: і бачив ти Його, і Він говорить з тобою.
37
Рече́ же єму́ Іису́съ: и ви́дѣлъ єси́ Єго́, и глаго́ляй съ тобо́ю То́й є́сть.
38
Він же промовив: вірую, Господи! І поклонився Йому.
38
О́нъ же рече́: вѣ́рую, Го́споди. И поклони́ся Єму́.
39
І сказав Ісус: на суд Я прийшов у світ цей, щоб незрячі бачили, а зрячі стали сліпими.
39
(Зач. 35) И рече́ Іису́съ: на су́дъ А́зъ въ мі́ръ се́й пріидо́хъ, да неви́дящіи ви́дятъ, и ви́дящіи слѣ́пи бу́дутъ.
40
Почувши це, деякі з фарисеїв, що були з Ним, сказали Йому: невже і ми сліпі?
40
И слы́шаша от фарісе́й сія́ су́щіи съ Ни́мъ, и рѣ́ша Єму́: єда́ и мы́ слѣ́пи єсмы́?
41
Ісус сказав їм: якби ви були сліпі, то не мали б на собі гріха, але як ви говорите, що бачите, то гріх лишається на вас.
41
Рече́ и́мъ Іису́съ: а́ще бы́сте слѣ́пи бы́ли, не бы́сте имѣ́ли грѣха́: ны́нѣ же глаго́лете, я́ко ви́димъ: грѣ́хъ у́бо ва́шъ пребыва́єтъ.
Глава 10
1
Істинно, істинно кажу вам: хто входить в овечий двір не дверима, а десь перелазить, той злодій і розбійник.
1
Ами́нь, ами́нь глаго́лю ва́мъ: не входя́й две́рьми во дво́ръ о́вчій, но прела́зя и́нудѣ, то́й та́ть є́сть и разбо́йникъ:
2
А хто входить у двері, той пастир овець.
2
а входя́й две́рьми па́стырь є́сть овца́мъ:
3
Йому воротар відчиняє, і вівці голос його чують, він кличе своїх овець на ймення і виводить їх.
3
сему́ две́рникъ отверза́єтъ, и о́вцы гла́съ єго́ слы́шатъ, и своя́ о́вцы глаша́єтъ по и́мени, и изго́нитъ и́хъ:
4
І коли виведе своїх овець, йде поперед них, а вівці йдуть за ним, бо знають його голос.
4
и єгда́ своя́ о́вцы иждене́тъ, предъ ни́ми хо́дитъ: и о́вцы по не́мъ и́дутъ, я́ко вѣ́дятъ гла́съ єго́:
5
За чужим же не йдуть, а тікають від нього, бо не знають чужого голосу.
5
по чужде́мъ же не и́дутъ, но бѣжа́тъ от него́, я́ко не зна́ютъ чужда́го гла́са.
6
Цю притчу сказав їм Ісус; але вони не зрозуміли, про що Він говорив їм.
6
Сію́ при́тчу рече́ и́мъ Іису́съ: они́ же не разумѣ́ша, что́ бя́ше, я́же глаго́лаше и́мъ.
7
Отже, знову сказав їм Ісус: істинно, істинно кажу вам, що Я двері вівцям.
7
Рече́ же па́ки и́мъ Іису́съ: ами́нь, ами́нь глаго́лю ва́мъ, я́ко А́зъ є́смь две́рь овца́мъ.
8
Всі, скільки їх приходило переді Мною, є злодії й розбійники; але вівці не послухали їх.
8
Вси́, єли́ко [и́хъ] пріи́де пре́жде Мене́, та́тіє су́ть и разбо́йницы: но не послу́шаша и́хъ о́вцы.
9
Я є двері: хто через Мене увійде, той спасеться, і увійде, і вийде, і пасовище знайде.
9
(Зач. 36) А́зъ є́смь две́рь: Мно́ю а́ще кто́ вни́детъ, спасе́тся: и вни́детъ и изы́детъ, и па́жить обря́щетъ.
10
Злодій приходить тільки для того, щоб украсти, вбити й погубити. Я прийшов для того, щоб мали життя, і надто мали.
10
Та́ть не прихо́дитъ, ра́звѣ да укра́детъ и убіє́тъ и погуби́тъ: А́зъ пріидо́хъ, да живо́тъ и́мутъ и ли́шше и́мутъ.
11
Я Пастир Добрий: пастир добрий душу свою покладає за овець.
11
А́зъ є́смь па́стырь до́брый: па́стырь до́брый ду́шу свою́ полага́єтъ за о́вцы:
12
А наймит, не пастир, якому вівці не свої, побачивши, що йде вовк, кидає овець і тікає, а вовк хапає і розганяє овець.
12
а нає́мникъ, и́же нѣ́сть па́стырь, єму́же не су́ть о́вцы своя́, ви́дитъ во́лка гряду́ща, и оставля́єтъ о́вцы, и бѣ́гаєтъ: и во́лкъ расхи́титъ и́хъ, и распу́дитъ о́вцы:
13
А наймит тікає, бо він наймит, і не турбується про овець.
13
а нає́мникъ бѣжи́тъ, я́ко нає́мникъ є́сть, и неради́тъ о овца́хъ.
14
Я ж Пастир Добрий; і знаю Моїх, і знають Мене Мої.
14
А́зъ є́смь па́стырь до́брый: и зна́ю Моя́, и зна́ютъ Мя́ Моя́:
15
Як знає Мене Отець, так і Я знаю Отця; і душу Мою покладаю за овець.
15
я́коже зна́єтъ Мя́ Оте́цъ, и А́зъ зна́ю Отца́: и ду́шу Мою́ полага́ю за о́вцы.
16
Й інших овець маю, які не з цього двору, і тих Мені треба привести; і голос Мій почують, і буде одне стадо і один Пастир.
16
И и́ны о́вцы и́мамъ, я́же не су́ть от двора́ сего́: и ты́я Ми́ подоба́єтъ привести́, и гла́съ Мо́й услы́шатъ: и бу́детъ єди́но ста́до и єди́нъ Па́стырь.
17
Тому любить Мене Отець, що Я душу Мою віддаю, щоб знову прийняти її.
17
(Зач. 37) Сего́ ра́ди Мя́ Оте́цъ лю́битъ, я́ко А́зъ ду́шу Мою́ полага́ю, да па́ки пріиму́ ю́:
18
Ніхто не відбирає її від Мене, але Я Сам віддаю її. Маю владу віддати її і владу маю знову прийняти її. Цю заповідь Я прийняв від Отця Мого.
18
никто́же во́зметъ ю́ от Мене́, но А́зъ полага́ю ю́ о Себѣ́: о́бласть и́мамъ положи́ти ю́, и о́бласть и́мамъ па́ки прія́ти ю́. Сію́ за́повѣдь прія́хъ от Отца́ Моєго́.
19
Через ці слова знову виникла суперечка між юдеями.
19
Ра́спря же па́ки бы́сть во Іуде́єхъ за словеса́ сія́.
20
Багато з них говорили: Він біса має і безумствує; чому ж слухаєте Його?
20
Глаго́лаху же мно́зи от ни́хъ: бѣ́са и́мать и неи́стовъ є́сть: что́ Єго́ послу́шаєте?
21
Інші говорили: це слова не біснуватого; хіба може біс відкривати очі сліпим?
21
Ині́и глаго́лаху: Сіи́ глаго́ли не су́ть бѣсну́ющагося: єда́ мо́жетъ бѣ́съ слѣпы́мъ о́чи отве́рсти?
22
Було тоді в Єрусалимі свято оновлення, і стояла зима.
22
(Зач.) Бы́ша же [тогда́] обновле́нія во Ієрусали́мѣхъ, и зима́ бѣ́.
23
Ісус ходив у храмі, у притворі Соломоновім.
23
И хожда́ше Іису́съ въ це́ркви, въ притво́рѣ Соломо́ни.
24
Тут юдеї обступили Його і говорили Йому: чи довго триматимеш душі наші у невіданні? Якщо Ти Христос, скажи нам прямо.
24
Обыдо́ша же Єго́ Іуде́є, и глаго́лаху Єму́: доко́лѣ ду́шы на́шя взе́млеши, а́ще Ты́ єси́ Христо́съ, рцы́ на́мъ не обину́яся.
25
Ісус відповів їм: Я сказав вам, і не вірите; діла, які Я творю в ім’я Отця Мого, свідчать про Мене.
25
Отвѣща́ и́мъ Іису́съ: рѣ́хъ ва́мъ, и не вѣ́руєте: дѣла́, я́же А́зъ творю́ о и́мени Отца́ Моєго́, та́ свидѣ́телствуютъ о Мнѣ́:
26
Але ви не вірите, бо ви не з Моїх овець, як Я сказав вам.
26
но вы́ не вѣ́руєте: нѣ́сте бо от ове́цъ Мои́хъ, я́коже рѣ́хъ ва́мъ:
27
Вівці Мої голосу Мого слухаються, і Я знаю їх; і вони йдуть за Мною.
27
(Зач. 38) о́вцы Моя́ гла́са Моєго́ слу́шаютъ, и А́зъ зна́ю и́хъ, и по Мнѣ́ гряду́тъ:
28
І Я дам їм життя вічне, і не загинуть повік; і ніхто не викраде їх з руки Моєї.
28
и А́зъ живо́тъ вѣ́чный да́мъ и́мъ, и не поги́бнутъ во вѣ́ки, и не восхи́титъ и́хъ никто́же от руки́ Моєя́:
29
Отець Мій, Який дав Мені їх, більший за всіх, і ніхто не може викрасти їх з руки Отця Мого.
29
Оте́цъ Мо́й, И́же даде́ Мнѣ́, бо́лій всѣ́хъ є́сть: и никто́же мо́жетъ восхи́тити и́хъ от руки́ Отца́ Моєго́:
30
Я і Отець — єдине.
30
А́зъ и Оте́цъ єди́но єсма́.
31
Тут знов юдеї схопили каміння, щоб побити Його.
31
Взя́ша же ка́меніє па́ки Іуде́є, да побію́тъ Єго́.
32
Ісус відповів їм: багато добрих діл показав Я вам від Отця Мого; за яке з них хочете побити Мене камінням?
32
Отвѣща́ и́мъ Іису́съ: мно́га добра́ дѣла́ яви́хъ ва́мъ от Отца́ Моєго́: за ко́є и́хъ дѣ́ло ка́меніє ме́щете на Мя́?
33
Юдеї сказали Йому у відповідь: не за добрі діла хочемо побити Тебе камінням, а за богохульство і за те, що Ти, будучи людиною, робиш Себе Богом.
33
Отвѣща́ша Єму́ Іуде́є, глаго́люще: о добрѣ́ дѣ́лѣ ка́меніє не ме́щемъ на Тя́, но о хулѣ́, я́ко Ты́, человѣ́къ сы́й, твори́ши Себе́ Бо́га.
34
Ісус відповів їм: чи не написано в законі вашому: Я сказав, що ви боги?
34
Отвѣща́ и́мъ Іису́съ: нѣ́сть ли пи́сано въ зако́нѣ ва́шемъ: А́зъ рѣ́хъ: бо́зи єсте́?
35
Якщо назвав богами тих, до кого було слово Боже, і не може порушитись Писання, —
35
А́ще о́ныхъ рече́ бого́въ, къ ни́мже сло́во Бо́жіє бы́сть, и не мо́жетъ разори́тися Писа́ніє:
36
чи Тому, Якого Отець освятив і послав у світ, ви говорите, що богохульствує, бо сказав: Я Син Божий?
36
Єго́же Оте́цъ святи́ и посла́ въ мі́ръ, вы́ глаго́лете, я́ко хулу́ глаго́леши, зане́ рѣ́хъ: Сы́нъ Бо́жій є́смь.
37
Якщо Я не творю діл Отця Мого, не вірте Мені;
37
А́ще не творю́ дѣла́ Отца́ Моєго́, не ими́те Ми́ вѣ́ры:
38
а якщо творю, то, коли не вірите Мені, вірте ділам Моїм, щоб пізнати і повірити, що Отець в Мені і Я в Ньому.
38
а́ще ли творю́, а́ще и Мнѣ́ не вѣ́руєте, дѣло́мъ [Мои́мъ] вѣ́руйте: да разумѣ́єте и вѣ́руєте, я́ко во Мнѣ́ Оте́цъ, и А́зъ въ Не́мъ.
39
Тоді знову намагалися Його схопити; але Він ухилився від рук їхніх.
39
Иска́ху у́бо па́ки я́ти Єго́: и изы́де от ру́къ и́хъ,
40
І пішов знову на той бік Йордану, на те місце, де раніше хрестив Іоан, і залишився там.
40
и и́де па́ки на о́нъ по́лъ Іорда́на, на мѣ́сто, идѣ́же бѣ́ Іоа́ннъ пре́жде крестя́: и пребы́сть ту́.
41
І багато прийшло до Нього і говорили, що Іоан не створив жодного чуда, але все, що Іоан сказав про Нього, було правдою.
41
И мно́зи пріидо́ша къ Нему́, и глаго́лаху, я́ко Іоа́ннъ у́бо зна́менія не сотвори́ ни єди́наго: вся́ же, єли́ка рече́ Іоа́ннъ о Се́мъ, и́стинна бя́ху.
42
І багато хто там увірував у Нього.
42
И мно́зи вѣ́роваша въ Него́ ту́.
Глава 11
1
Був один недужий — Лазар з Вифанії, села Марії та її сестри Марфи.
1
(Зач. 39) Бѣ́ же нѣ́кто боля́ Ла́зарь от Виѳа́ніи, от ве́си Марі́ины и Ма́рѳы сестры́ єя́.
2
Марія ж, брат якої Лазар був недужий, була та, що помазала Господа миром і обтерла ноги Його волоссям своїм.
2
Бѣ́ же Марі́а пома́завшая Го́спода ми́ромъ и оте́ршая но́зѣ Єго́ власы́ свои́ми, єя́же бра́тъ Ла́зарь боля́ше.
3
Сестри послали сказати Йому: Господи, ось, кого Ти любиш, нездужає.
3
Посла́стѣ у́бо сестрѣ́ къ Нему́, глаго́лющѣ: Го́споди, се́, єго́же лю́биши, боли́тъ.
4
Ісус, почувши те, сказав: ця недуга не на смерть, а на славу Божу, щоб через неї прославився Син Божий.
4
Слы́шавъ же Іису́съ рече́: сія́ болѣ́знь нѣ́сть къ сме́рти, но о сла́вѣ Бо́жіи, да просла́вится Сы́нъ Бо́жій єя́ ра́ди.
5
Ісус же любив Марфу і сестру її та Лазаря.
5
Любля́ше же Іису́съ Ма́рѳу и сестру́ єя́ и Ла́заря.
6
Коли ж почув, що він хворий, то пробув два дні на тому місці, де знаходився.
6
Єгда́ же услы́ша, я́ко боли́тъ, тогда́ пребы́сть на не́мже бѣ́ мѣ́стѣ два́ дни́.
7
Після цього сказав ученикам: підемо знову до Юдеї.
7
Пото́мъ же глаго́ла ученико́мъ: и́демъ во Іуде́ю па́ки.
8
Ученики сказали Йому: Учителю, чи давно юдеї намагалися побити Тебе камінням, і Ти знову йдеш туди?
8
Глаго́лаша Єму́ ученицы́: Равві́, ны́нѣ иска́ху Тебе́ ка́меніємъ поби́ти Іуде́є, и па́ки ли и́деши та́мо?
9
Ісус відповів: чи не дванадцять годин є у дні? Хто ходить удень, той не спотикається, тому що бачить світло світу цього;
9
Отвѣща́ Іису́съ: не два́ ли на́десяте часа́ єста́ во дни́? А́ще кто́ хо́дитъ во дни́, не по́ткнется, я́ко свѣ́тъ мі́ра сего́ ви́дитъ:
10
а хто ходить уночі, спотикається, бо немає світла з ним.
10
а́ще же кто́ хо́дитъ въ нощи́, по́ткнется, я́ко нѣ́сть свѣ́та въ не́мъ.
11
Сказавши це, говорить їм потім: Лазар, друг наш, заснув; але Я йду розбудити його.
11
Сія́ рече́, и посе́мъ глаго́ла и́мъ: Ла́зарь дру́гъ на́шъ у́спе: но иду́, да возбужу́ єго́.
12
Ученики Його сказали: Господи, якщо заснув, то одужає.
12
Рѣ́ша у́бо ученицы́ Єго́: Го́споди, а́ще у́спе, спасе́нъ бу́детъ.
13
Ісус говорив про смерть його, а вони думали, що Він говорить про звичайний сон.
13
Рече́ же Іису́съ о сме́рти єго́: они́ же мнѣ́ша, я́ко о успе́ніи сна́ глаго́летъ.
14
Тоді Ісус сказав їм просто: Лазар помер;
14
Тогда́ рече́ и́мъ Іису́съ не обину́яся: Ла́зарь у́мре:
15
і радію за вас, що Я не був там, щоб ви увірували; але ходімо до нього.
15
и ра́дуюся ва́съ ра́ди, да вѣ́руєте, я́ко не бѣ́хъ та́мо: но и́демъ къ нему́.
16
Тоді Фома, званий ще Близнюком, сказав ученикам: ходімо й ми і помремо з Ним.
16
Рече́ же Ѳома́, глаго́лемый Близне́цъ, ученико́мъ: и́демъ и мы́, да у́мремъ съ Ни́мъ.
17
Прийшовши, Ісус знайшов, що він уже чотири дні у гробі.
17
Прише́дъ же Іису́съ, обрѣ́те єго́ четы́ри дни́ уже́ иму́ща во гро́бѣ.
18
Вифанія ж була поблизу Єрусалима, стадій з п’ятнадцять.
18
Бѣ́ же Виѳа́ніа бли́зъ Ієрусали́ма я́ко ста́дій пятьна́десять,
19
І багато юдеїв прийшли до Марфи й Марії, щоб утішити їх у скорботі за братом їхнім.
19
и мно́зи от Іуде́й бя́ху пришли́ къ Ма́рѳѣ и Марі́и, да утѣ́шатъ и́хъ о бра́тѣ єю́.
20
Марфа, почувши, що йде Ісус, вийшла назустріч Йому; Марія ж сиділа вдома.
20
Ма́рѳа у́бо єгда́ услы́ша, я́ко Іису́съ гряде́тъ, срѣ́те Єго́: Марі́а же до́ма сѣдя́ше.
21
Тоді Марфа сказала Ісусові: Господи! Якби Ти був тут, не помер би брат мій.
21
Рече́ же Ма́рѳа ко Іису́су: Го́споди, а́ще бы єси́ здѣ́ бы́лъ, не бы́ бра́тъ мо́й у́мерлъ:
22
Але й тепер знаю, що, коли чого Ти попросиш у Бога, дасть Тобі Бог.
22
но и ны́нѣ вѣ́мъ, я́ко єли́ка а́ще про́сиши от Бо́га, да́стъ Тебѣ́ Бо́гъ.
23
Ісус говорить їй: воскресне брат твій.
23
Глаго́ла є́й Іису́съ: воскре́снетъ бра́тъ тво́й.
24
Марфа сказала Йому: знаю, що воскресне при воскресінні, в останній день.
24
Глаго́ла Єму́ Ма́рѳа: вѣ́мъ, я́ко воскре́снетъ въ воскреше́ніє, въ послѣ́дній де́нь.
25
Ісус сказав їй: Я є воскресіння і життя; хто вірує в Мене, якщо і помре, оживе.
25
Рече́ [же] є́й Іису́съ: А́зъ є́смь воскреше́ніє и живо́тъ: вѣ́руяй въ Мя́, а́ще и у́мретъ, оживе́тъ:
26
І кожен, хто живе і вірує в Мене, не помре повік. Чи віриш цьому?
26
и вся́къ живы́й и вѣ́руяй въ Мя́ не у́мретъ во вѣ́ки. Є́млеши ли вѣ́ру сему́?
27
Вона говорить Йому: так, Господи! Я вірую, що Ти Христос, Син Божий, Який гряде у світ.
27
Глаго́ла Єму́: є́й, Го́споди: а́зъ вѣ́ровахъ, я́ко Ты́ єси́ Христо́съ Сы́нъ Бо́жій, И́же въ мі́ръ гряды́й.
28
Сказавши так, пішла і покликала Марію, сестру свою, нишком, кажучи: Учитель тут і кличе тебе.
28
И сія́ ре́кши, и́де и пригласи́ Марі́ю сестру́ свою́ та́й, ре́кши: Учи́тель прише́лъ є́сть, и глаша́єтъ тя́.
29
Вона, як тільки почула, поспішно встала і пішла до Нього.
29
Она́ [же] я́ко услы́ша, воста́ ско́ро и и́де къ Нему́.
30
Ісус ще не входив у село, але був на тому місці, де зустріла Його Марфа.
30
Не уже́ бо бѣ́ прише́лъ Іису́съ въ ве́сь, но бѣ́ на мѣ́стѣ, идѣ́же срѣ́те Єго́ Ма́рѳа.
31
Юдеї, які були з нею в домі і втішали її, коли побачили, що Марія поспішно встала і вийшла, пішли за нею, гадаючи, що вона пішла до гробу — плакати там.
31
Іуде́є [же] у́бо су́щіи съ не́ю въ дому́ и утѣша́юще ю́, ви́дѣвше Марі́ю, я́ко ско́ро воста́ и изы́де, по не́й идо́ша, глаго́люще, я́ко и́детъ на гро́бъ, да пла́четъ та́мо.
32
Марія ж, прийшовши туди, де був Ісус, та побачивши Його, впала до ніг Його і сказала Йому: Господи! Якби Ти був тут, не помер би брат мій.
32
Марі́а же я́ко пріи́де, идѣ́же бѣ́ Іису́съ, ви́дѣвши Єго́, паде́ Єму́ на ногу́, глаго́лющи Єму́: Го́споди, а́ще бы єси́ бы́лъ здѣ́, не бы́ у́мерлъ мо́й бра́тъ.
33
Ісус, коли побачив, що вона плаче і плачуть юдеї, які прийшли з нею, Сам уболівав духом і зворушився.
33
Іису́съ у́бо, я́ко ви́дѣ ю́ пла́чущуся и прише́дшыя съ не́ю Іуде́и пла́чущя, запрети́ ду́ху, и возмути́ся Са́мъ,
34
І сказав: де ви поклали його? Кажуть Йому: Господи, піди і подивись.
34
и рече́: гдѣ́ положи́сте єго́? Глаго́лаша Єму́: Го́споди, пріиди́ и ви́ждь.
35
Заплакав Ісус.
35
Прослези́ся Іису́съ.
36
Тоді юдеї говорили: дивись, як Він любив його.
36
Глаго́лаху у́бо Жи́дове: ви́ждь, ка́ко любля́ше єго́.
37
А деякі з них сказали: чи не міг би Цей, що відкрив очі сліпому, зробити так, щоб і цей не помер?
37
Нѣ́цыи же от ни́хъ рѣ́ша: не можа́ше ли Се́й, отве́рзый о́чи слѣпо́му, сотвори́ти, да и се́й не у́мретъ?
38
Ісус же, знову пройнявшись жалем, приходить до гробу. То була печера, і камінь лежав на ній.
38
Іису́съ же па́ки претя́ въ Себѣ́, пріи́де ко гро́бу. Бѣ́ же пеще́ра, и ка́мень лежа́ше на не́й.
39
Ісус говорить: візьміть камінь. Сестра померлого, Марфа, говорить Йому: Господи! Вже смердить, бо чотири дні, як він у гробі.
39
Глаго́ла Іису́съ: возми́те ка́мень. Глаго́ла Єму́ сестра́ уме́ршаго Ма́рѳа: Го́споди, уже́ смерди́тъ: четверодне́венъ бо є́сть.
40
Ісус говорить їй: чи не сказав Я тобі, що, коли будеш вірувати, побачиш славу Божу?
40
Глаго́ла є́й Іису́съ: не рѣ́хъ ли ти́, я́ко а́ще вѣ́руєши, у́зриши сла́ву Бо́жію?
41
Відвалили камінь від печери, де лежав померлий. Ісус звів очі до неба і сказав: Отче! Хвалу Тобі воздаю, що Ти почув Мене.
41
Взя́ша у́бо ка́мень, идѣ́же бѣ́ уме́рый лежя́. Іису́съ же возведе́ о́чи горѣ́ и рече́: О́тче, хвалу́ Тебѣ́ воздаю́, я́ко услы́шалъ єси́ Мя́:
42
Я і знав, що Ти завжди почуєш Мене; але сказав це для народу, який стоїть тут, щоб повірили, що Ти послав Мене.
42
А́зъ же вѣ́дѣхъ, я́ко всегда́ Мя́ послу́шаєши: но наро́да ра́ди стоя́щаго о́крестъ рѣ́хъ, да вѣ́ру и́мутъ, я́ко Ты́ Мя́ посла́лъ єси́.
43
Сказавши це, Він голосно промовив: Лазарю! Вийди геть.
43
И сія́ ре́къ, гла́сомъ вели́кимъ воззва́: Ла́заре, гряди́ во́нъ.
44
І вийшов померлий, оповитий по руках і ногах поховальними пеленами, і обличчя його обв’язане було хусткою. Ісус говорить їм: розв’яжіть його, нехай іде.
44
И изы́де уме́рый, обя́занъ рука́ма и нога́ма укро́ємъ, и лице́ єго́ убру́сомъ обя́зано. Глаго́ла и́мъ Іису́съ: разрѣши́те єго́, и оста́вите ити́.
45
Тоді багато з юдеїв, які прийшли до Марії і бачили, що сотворив Ісус, увірували в Нього.
45
Мно́зи у́бо от Іуде́й прише́дшіи къ Марі́и и ви́дѣвше, я́же сотвори́ Іису́съ, вѣ́роваша въ Него́:
46
А деякі з них пішли до фарисеїв і сказали їм, що зробив Ісус.
46
нѣ́цыи же от ни́хъ идо́ша къ фарісе́омъ и реко́ша и́мъ, я́же сотвори́ Іису́съ.
47
Тоді первосвященики й фарисеї зібрали раду і говорили: що нам робити? Цей Чоловік багато чудес творить.
47
(Зач. 40) Собра́ша у́бо архієре́є и фарісе́є со́нмъ, и глаго́лаху: что́ сотвори́мъ? Я́ко Человѣ́къ Се́й мно́га зна́менія твори́тъ:
48
Якщо залишимо Його так, то всі увірують у Нього, і прийдуть римляни і заволодіють містом нашим і народом.
48
а́ще оста́вимъ Єго́ та́ко, вси́ увѣ́руютъ въ Него́: и пріи́дутъ Ри́мляне, и во́змутъ мѣ́сто и язы́къ на́шъ.
49
Один же з них, на ім’я Каяфа, який був того року первосвящеником, сказав їм: ви нічого не знаєте,
49
Єди́нъ же нѣ́кто от ни́хъ Каіа́фа, архієре́й сы́й лѣ́ту тому́, рече́ и́мъ: вы́ не вѣ́сте ничесо́же,
50
і не подумаєте, що краще нам, щоб один чоловік помер за людей, ніж щоб увесь народ загинув.
50
ни помышля́єте, я́ко у́не є́сть на́мъ, да єди́нъ человѣ́къ у́мретъ за лю́ди, а не ве́сь язы́къ поги́бнетъ.
51
Це ж сказав він не від себе, а, будучи того року первосвящеником, пророкував, що Ісус мав померти за народ, —
51
Сего́ же о себѣ́ не рече́: но архієре́й сы́й лѣ́ту тому́, прорече́, я́ко хотя́ше Іису́съ умре́ти за лю́ди,
52
і не тільки за народ, але щоб і розсіяні чада Божі зібрати воєдино.
52
и не то́кмо за лю́ди, но да и ча́да Бо́жія расточе́ная собере́тъ во єди́но.
53
З того дня змовились убити Його.
53
От того́ у́бо дне́ совѣща́ша, да убію́тъ Єго́.
54
І тому Ісус уже не ходив між юдеями явно, а пішов звідти в країну поблизу пустелі, в місто, що зветься Єфрем, і там залишився з учениками Своїми.
54
Іису́съ же ктому́ не я́вѣ хожда́ше во Іуде́єхъ, но и́де отту́ду во страну́ бли́зъ пусты́ни, во Єфре́мъ нарица́ємый гра́дъ, и ту́ хожда́ше со ученики́ Свои́ми.
55
Наближалася Пасха юдейська, і багато людей з усієї країни прийшло до Єрусалима перед Пасхою, щоб очиститися.
55
Бѣ́ же бли́зъ Па́сха Іуде́йска, и взыдо́ша мно́зи во Ієрусали́мъ от стра́нъ пре́жде Па́схи, да очи́стятся.
56
Тоді шукали Ісуса і, стоячи в храмі, говорили один одному: як вам здається? Чи не прийде Він на свято?
56
Иска́ху у́бо Іису́са, и глаго́лаху къ себѣ́, въ це́ркви стоя́ще: что́ мни́тся ва́мъ, я́ко не и́мать ли пріити́ въ пра́здникъ?
57
А первосвященики і фарисеї дали наказ, що, коли хто довідається, де Він буде, нехай повідомить, щоб їм схопити Його.
57
Да́ша же архієре́є и фарісе́є за́повѣдь, да а́ще кто́ ощути́тъ [Єго́], гдѣ́ бу́детъ, повѣ́сть, я́ко да и́мутъ Єго́.
Глава 12
1
Ісус же за шість днів до Пасхи прийшов у Вифанію, де був Лазар померлий, якого Він воскресив з мертвих.
1
(Зач. 41) Іису́съ же пре́жде шести́ дні́й Па́схи пріи́де въ Виѳа́нію, идѣ́же бѣ́ Ла́зарь уме́рый, єго́же воскреси́ от ме́ртвыхъ.
2
Там приготували Йому вечерю, і Марфа прислуговувала, а Лазар був одним з тих, що возлежали з Ним.
2
Сотвори́ша же Єму́ ве́черю ту́, и Ма́рѳа служа́ше: Ла́зарь же єди́нъ бѣ́ от возлежа́щихъ съ Ни́мъ.
3
Марія ж, узявши літр нардового чистого дорогоцінного мира, помазала ноги Ісуса і обтерла волоссям своїм ноги Його; і дім наповнився пахощами мира.
3
Марі́а же пріє́мши лі́тру ми́ра на́рда пісті́ка многоцѣ́нна, пома́за но́зѣ Іису́совѣ, и отре́ власы́ свои́ми но́зѣ Єго́: хра́мина же испо́лнися от вони́ ма́сти [благово́нныя].
4
Тоді один з учеників Його, Іуда Симонів Іскаріот, який хотів видати Його, сказав:
4
Глаго́ла же єди́нъ от учени́къ Єго́, Іу́да Сі́моновъ Іскаріо́тскій, и́же хотя́ше Єго́ преда́ти:
5
а чому б було не продати це миро за триста динаріїв і не роздати убогим?
5
чесо́ ра́ди ми́ро сіє́ не про́дано бы́сть на тріє́хъ стѣ́хъ пѣ́нязь и дано́ ни́щымъ?
6
Сказав же він це не тому, що піклувався про убогих, а тому, що був злодієм. Він мав при собі грошову скриньку і носив, що туди вкидали.
6
Сіє́ же рече́, не я́ко о ни́щихъ печа́шеся, но я́ко та́ть бѣ́, и ковче́жецъ имѣ́яше, и вмета́ємая ноша́ше.
7
Ісус же сказав: залиште її; вона зберегла це на день погребіння Мого.
7
Рече́ же Іису́съ: не дѣ́йте єя́, да въ де́нь погребе́нія Моєго́ соблюде́тъ є́:
8
Бо вбогих завжди маєте з собою, а Мене не завжди.
8
ни́щыя бо всегда́ и́мате съ собо́ю, Мене́ же не всегда́ и́мате.
9
Багато юдеїв дізналися, що Він там, і прийшли не тільки заради Ісуса, але щоб бачити і Лазаря, якого Він воскресив з мертвих.
9
Разумѣ́ же наро́дъ мно́гъ от Іуде́й, я́ко ту́ є́сть: и пріидо́ша не Іису́са ра́ди то́кмо, но да и Ла́заря ви́дятъ, єго́же воскреси́ от ме́ртвыхъ.
10
Первосвященики ж змовились убити і Лазаря,
10
Совѣща́ша же архієре́є, да и Ла́заря убію́тъ,
11
бо через нього багато хто відходив від юдеїв і вірував в Ісуса.
11
я́ко мно́зи єго́ ра́ди идя́ху от Іуде́й и вѣ́роваху во Іису́са.
12
На другий день багато народу прийшло на свято; почувши, що Ісус іде в Єрусалим,
12
Во у́трій [же] де́нь наро́дъ мно́гъ прише́дый въ пра́здникъ, слы́шавше, я́ко Іису́съ гряде́тъ во Ієрусали́мъ,
13
взяли пальмове віття, вийшли назустріч Йому і викликували: осанна! Благословен, Хто йде в ім’я Господнє, Цар Ізраїлів!
13
прія́ша ва́іа от фі́нікъ, и изыдо́ша въ срѣ́теніє Єму́, и зва́ху [глаго́люще]: оса́нна, благослове́нъ гряды́й во и́мя Госпо́дне, Ца́рь Ізра́илевъ.
14
Ісус же, знайшовши осля, сів на нього, як написано:
14
Обрѣ́тъ же Іису́съ осля́, всѣ́де на не́, я́коже є́сть пи́сано:
15
не бійся, дочко Сионська! Ось Цар твій гряде, сидячи на молодому ослі.
15
не бо́йся, дщи́ Сіо́ня: се́ Ца́рь тво́й гряде́тъ, сѣдя́ на жребя́ти о́сли.
16
Ученики Його спочатку не зрозуміли цього, але коли прославився Ісус, тоді згадали, що так було про Нього написано, і це зробили Йому.
16
Си́хъ же не разумѣ́ша ученицы́ Єго́ пре́жде: но єгда́ просла́вися Іису́съ, тогда́ помяну́ша, я́ко сія́ бы́ша о Не́мъ пи́сана, и сія́ сотвори́ша Єму́.
17
Народ, що був з Ним раніш, свідчив, що Він викликав Лазаря із гробу і воскресив його з мертвих.
17
Свидѣ́телствоваше у́бо наро́дъ, и́же бѣ́ [пре́жде] съ Ни́мъ, єгда́ Ла́заря возгласи́ от гро́ба и воскреси́ єго́ от ме́ртвыхъ:
18
Тому і зустрів Його народ, бо чув, що Він сотворив це чудо.
18
сего́ ра́ди и срѣ́те Єго́ наро́дъ, я́ко слы́шаша Єго́ сіє́ сотво́рша зна́меніє.
19
Фарисеї ж говорили між собою: чи бачите, що нічого не вдієте? Весь світ іде за Ним.
19
(Зач. 42) Фарісе́є у́бо рѣ́ша къ себѣ́: ви́дите, я́ко ника́яже по́льза є́сть? Се́ мі́ръ по Не́мъ и́детъ.
20
Між тими, що прийшли поклонитися на свято, деякі були еллінами.
20
Бя́ху же нѣ́цыи Є́ллини от прише́дшихъ, да покло́нятся въ пра́здникъ:
21
Вони підійшли до Филипа, що був з Вифсаїди галилейської, і просили його, кажучи: господарю, хочемо бачити Ісуса.
21
сі́и у́бо приступи́ша къ Філі́ппу, и́же бѣ́ от Виѳсаі́ды Галіле́йскія, и моля́ху єго́, глаго́люще: го́споди, хо́щемъ Іису́са ви́дѣти.
22
Филип іде і говорить про те Андрієві; а потім Андрій і Филип розповідають про те Ісусові.
22
Пріи́де Філі́ппъ и глаго́ла Андре́ови: и па́ки Андре́й и Філі́ппъ глаго́ласта Іису́сови.
23
Ісус же сказав їм у відповідь: настав час прославитися Синові Людському.
23
Іису́съ же отвѣща́ и́ма, глаго́ля: пріи́де ча́съ, да просла́вится Сы́нъ Человѣ́ческій:
24
Істинно, істинно кажу вам: якщо пшеничне зерно, упавши на землю, не помре, то залишиться одне, а якщо помре, то принесе багато плодів.
24
ами́нь, ами́нь глаго́лю ва́мъ: а́ще зе́рно пшени́чно па́дъ на земли́ не у́мретъ, то́ єди́но пребыва́єтъ: а́ще же у́мретъ, мно́гъ пло́дъ сотвори́тъ:
25
Хто любить душу свою, погубить її, а хто ненавидить душу свою у світі цьому, збереже її в життя вічне.
25
любя́й ду́шу свою́, погуби́тъ ю́: и ненави́дяй души́ своєя́ въ мі́рѣ се́мъ, въ живо́тъ вѣ́чный сохрани́тъ ю́:
26
Хто Мені служить, нехай за Мною йде; і де Я, там і слуга Мій буде. І хто Мені служить, того вшанує Отець Мій.
26
а́ще кто́ Мнѣ́ слу́житъ, Мнѣ́ да послѣ́дствуєтъ: и идѣ́же є́смь А́зъ, ту́ и слуга́ Мо́й бу́детъ: и а́ще кто́ Мнѣ́ слу́житъ, почти́тъ єго́ Оте́цъ Мо́й:
27
Нині душа Моя стривожена; і що Мені сказати? Отче, спаси Мене від цієї години! Але задля цього Я і прийшов — на цю годину.
27
ны́нѣ душа́ Моя́ возмути́ся и что́ реку́? О́тче, спаси́ Мя от часа́ сего́: но сего́ ра́ди пріидо́хъ на ча́съ се́й:
28
Отче, прослав ім’я Твоє! Тоді зійшов голос з неба: і прославив, і ще прославлю.
28
(Зач.) О́тче, просла́ви и́мя Твоє́. Пріи́де же гла́съ съ небесе́: и просла́вихъ, и па́ки просла́влю.
29
Народ, який стояв і чув те, говорив: це грім. А інші казали: ангел говорив Йому.
29
Наро́дъ же стоя́й и слы́шавъ, глаго́лаху: гро́мъ бы́сть. Ині́и глаго́лаху: А́нгелъ глаго́ла Єму́.
30
Ісус на це сказав: не для Мене був голос цей, а для народу.
30
Отвѣща́ Іису́съ и рече́: не Мене́ ра́ди гла́съ се́й бы́сть, но наро́да ра́ди:
31
Нині суд світові цьому; нині князь світу цього вигнаний буде геть.
31
ны́нѣ су́дъ є́сть мі́ру сему́: ны́нѣ кня́зь мі́ра сего́ изгна́нъ бу́детъ во́нъ:
32
І коли Я буду піднесений від землі, то всіх приверну до Себе.
32
и а́ще А́зъ вознесе́нъ бу́ду от земли́, вся́ привлеку́ къ Себѣ́.
33
Це говорив Він, даючи зрозуміти, якою смертю Він помре.
33
Сіє́ же глаго́лаше, назна́менуя, ко́єю сме́ртію хотя́ше умре́ти.
34
Народ відповів Йому: ми чули із закону, що Христос перебуває повік; як же Ти говориш, що належить піднестися Синові Людському? Хто є Цей Син Людський?
34
Отвѣща́ Єму́ наро́дъ: мы́ слы́шахомъ от зако́на, я́ко Христо́съ пребыва́єтъ во вѣ́ки: ка́ко Ты́ глаго́леши: вознести́ся подоба́єтъ Сы́ну Человѣ́ческому? Кто́ є́сть Се́й Сы́нъ Человѣ́ческій?
35
Тоді Ісус сказав їм: ще короткий час світло є з вами. Ходіть, поки є світло, щоб темрява вас не огорнула; а той, що ходить у темряві, не знає, куди йде.
35
Рече́ же и́мъ Іису́съ: єще́ ма́ло вре́мя свѣ́тъ въ ва́съ є́сть: ходи́те, до́ндеже свѣ́тъ и́мате, да тма́ ва́съ не и́метъ: и ходя́й во тмѣ́ не вѣ́сть, ка́мо и́детъ:
36
Доки світло з вами, віруйте у світло, щоб бути вам синами світла. Це промовивши, Ісус відійшов від них і зник.
36
(Зач. 43) до́ндеже свѣ́тъ и́мате, вѣ́руйте во свѣ́тъ, да сы́нове свѣ́та бу́дете. Сія́ глаго́ла Іису́съ, и отше́дъ скры́ся от ни́хъ.
37
Стільки чудес сотворив Він перед ними, і вони не вірували в Нього,
37
Толи́ка [же] зна́менія сотво́ршу Єму́ предъ ни́ми, не вѣ́роваху въ Него́,
38
щоб справдилося слово пророка Ісаї, який сказав: Господи! Хто повірив тому, що ми чули? І кому відкрилася сила Господня?
38
да сбу́дется сло́во Иса́іи проро́ка, є́же рече́: Го́споди, кто́ вѣ́рова слу́ху на́шему? И мы́шца Госпо́дня кому́ откры́ся?
39
Тому не могли вони вірувати, що, як ще сказав Ісая:
39
Сего́ ра́ди не можа́ху вѣ́ровати, я́ко па́ки рече́ Иса́іа:
40
засліпив очі їхні, закам’янив серця їхні, щоб не бачили очима і не розуміли серцем і не навернулися, щоб Я зцілив їх.
40
ослѣпи́ о́чи и́хъ, и ока́менилъ є́сть сердца́ и́хъ, да не ви́дятъ очи́ма, ни разумѣ́ютъ се́рдцемъ, и обратя́тся, и исцѣлю́ и́хъ.
41
Це сказав Ісая, коли бачив славу Його і говорив про Нього.
41
Сія́ рече́ Иса́іа, єгда́ ви́дѣ сла́ву Єго́ и глаго́ла о Не́мъ.
42
Проте і з начальників багато хто увірував у Нього; та через фарисеїв не признавалися, щоб не відлучили їх від синагоги.
42
Оба́че у́бо и от кня́зь мно́зи вѣ́роваша въ Него́: но фарісе́й ра́ди не исповѣ́доваху, да не изъ со́нмищъ изгна́ни бу́дутъ:
43
Бо полюбили більше людську славу, ніж славу Божу.
43
возлюби́ша бо па́че сла́ву человѣ́ческую, не́же сла́ву Бо́жію.
44
Ісус же проголосив: хто вірує в Мене, не в Мене вірує, а в Того, Хто послав Мене.
44
Іису́съ же воззва́ и рече́: вѣ́руяй въ Мя́ не вѣ́руєтъ въ Мя́, но въ Посла́вшаго Мя́:
45
І хто Мене бачить, той бачить Того, Хто послав Мене.
45
и ви́дяй Мя́ ви́дитъ Посла́вшаго Мя́:
46
Я Світло, прийшов у світ, щоб усякий, хто в Мене вірує, не залишався у темряві.
46
А́зъ свѣ́тъ въ мі́ръ пріидо́хъ, да вся́къ вѣ́руяй въ Мя́ во тмѣ́ не пребу́детъ:
47
І коли хто почує слова Мої і не повірить, Я не суджу його, бо Я прийшов не судити світ, але спасти світ.
47
и а́ще кто́ услы́шитъ глаго́лы Моя́ и не вѣ́руєтъ, А́зъ не сужду́ єму́: не пріидо́хъ бо, да сужду́ мі́рови, но да спасу́ мі́ръ:
48
Хто від Мене відмовляється і не приймає слів Моїх, має собі суддю: слово, яке Я сказав, — воно судитиме його в останній день.
48
отмета́яйся Мене́ и не пріє́мляй глаго́лъ Мои́хъ и́мать судя́щаго єму́: сло́во, є́же глаго́лахъ, то́ су́дитъ єму́ въ послѣ́дній де́нь:
49
Бо Я говорив не від Себе; а Отець, Який послав Мене, Він дав Мені заповідь, що маю сказати і що говорити.
49
я́ко А́зъ от Себе́ не глаго́лахъ: но посла́вый Мя́ Оте́цъ, То́й Мнѣ́ за́повѣдь даде́, что́ реку́ и что́ возглаго́лю:
50
І Я знаю, що заповідь Його є життя вічне. Отже, що Я говорю, то говорю так, як сказав Мені Отець.
50
и вѣ́мъ, я́ко за́повѣдь Єго́ живо́тъ вѣ́чный є́сть: я́же у́бо А́зъ глаго́лю, я́коже рече́ Мнѣ́ Оте́цъ, та́ко глаго́лю.
Глава 13
1
Перед святом Пасхи Ісус, знаючи, що прийшов Його час перейти з цього світу до Отця, показав на ділі, що, полюбивши Своїх, які були в світі, до кінця полюбив їх.
1
(Зач. 44) Пре́жде же пра́здника Па́схи, вѣ́дый Іису́съ, я́ко пріи́де Єму́ ча́съ, да пре́йдетъ от мі́ра сего́ ко Отцу́, возлю́бль Своя́ су́щыя въ мі́рѣ, до конца́ возлюби́ и́хъ.
2
І під час вечері, коли диявол уже вклав у серце Іуді Симоновому Іскаріотові видати Його,
2
И ве́чери бы́вшей, діа́волу уже́ вложи́вшу въ се́рдце Іу́дѣ Сі́монову Іскаріо́тскому, да Єго́ преда́стъ,
3
Ісус, знаючи, що Отець усе віддав до рук Його і що Він від Бога вийшов і до Бога відходить,
3
вѣ́дый Іису́съ, я́ко вся́ даде́ Єму́ Оте́цъ въ ру́цѣ, и я́ко от Бо́га изы́де и къ Бо́гу гряде́тъ:
4
встав від вечері, зняв з Себе верхній одяг і, взявши рушник, підперезався.
4
воста́ от ве́чери, и положи́ ри́зы, и пріє́мъ ле́нтіонъ, препоя́сася:
5
Потім налив води в умивальницю і почав умивати ноги ученикам, і обтирати рушником, яким був підперезаний.
5
пото́мъ влія́ во́ду во умыва́лницу, и нача́тъ умыва́ти но́ги ученико́мъ и отира́ти ле́нтіємъ, и́мже бѣ́ препоя́санъ.
6
Підходить і до Симона-Петра, а той говорить Йому: Господи! Чи Тобі умивати мої ноги?
6
Пріи́де же къ Сі́мону Петру́, и глаго́ла Єму́ то́й: Го́споди, Ты́ ли мои́ умы́єши но́зѣ?
7
Ісус сказав йому у відповідь: що Я роблю, ти тепер не знаєш, а зрозумієш потім.
7
Отвѣща́ Іису́съ и рече́ єму́: є́же А́зъ творю́, ты́ не вѣ́си ны́нѣ, уразумѣ́єши же по си́хъ.
8
Петро каже Йому: не вмиєш ніг моїх повік. Ісус відповів йому: якщо не вмию тебе, не матимеш частини зі Мною.
8
Глаго́ла Єму́ Пе́тръ: не умы́єши но́гу моє́ю во вѣ́ки. Отвѣща́ єму́ Іису́съ: а́ще не умы́ю тебе́, не и́маши ча́сти со Мно́ю.
9
Симон-Петро каже Йому: Господи, не тільки ноги мої, але й руки і голову.
9
Глаго́ла Єму́ Сі́монъ Пе́тръ: Го́споди, не но́зѣ мои́ то́кмо, но и ру́цѣ и главу́.
10
Ісус говорить йому: вмитому треба тільки ноги обмити, бо увесь чистий; і ви чисті, але не всі.
10
Глаго́ла єму́ Іису́съ: измове́нный не тре́буєтъ, то́кмо но́зѣ умы́ти, є́сть бо ве́сь чи́стъ: и вы́ чи́сти єсте́, но не вси́.
11
Бо знав Він зрадника Свого, тому і сказав, що не всі вони чисті.
11
Вѣ́дяше бо предаю́щаго Єго́: се́го ра́ди рече́, я́ко не вси́ чи́сти єсте́.
12
Коли ж умив їм ноги і надів одяг Свій, то знову возліг і сказав їм: чи знаєте, що Я зробив вам?
12
(Зач. 45) Єгда́ же умы́ но́ги и́хъ, прія́тъ ри́зы Своя́, возле́гъ па́ки, рече́ и́мъ: вѣ́сте ли, что́ сотвори́хъ ва́мъ?
13
Ви називаєте Мене Учителем і Господом, і добре кажете, бо Я Той і є.
13
Вы́ глаша́єте Мя́ Учи́теля и Го́спода: и до́брѣ глаго́лете, є́смь бо.
14
Отже, якщо Я, Господь і Учитель, умив вам ноги, то і ви повинні вмивати ноги один одному.
14
А́ще у́бо А́зъ умы́хъ ва́ши но́зѣ, Госпо́дь и Учи́тель, и вы́ до́лжни єсте́ дру́гъ дру́гу умыва́ти но́зѣ:
15
Бо Я дав вам приклад, щоб і ви робили так само, як Я зробив вам.
15
о́бразъ бо да́хъ ва́мъ, да, я́коже А́зъ сотвори́хъ ва́мъ, и вы́ твори́те.
16
Істинно, істинно кажу вам: раб не більший за господаря свого, і посланець не більший за того, хто послав його.
16
Ами́нь, ами́нь глаго́лю ва́мъ: нѣ́сть ра́бъ бо́лій го́спода своєго́, ни посла́нникъ бо́лій посла́вшаго єго́.
17
Якщо це знаєте, блаженні ви, коли виконуєте.
17
А́ще сія́ вѣ́сте, блаже́ни єсте́, а́ще творите́ я́.
18
Не про всіх вас кажу; Я знаю тих, кого обрав. Але нехай здійсниться Писання: той, хто їсть зі Мною хліб, підняв на Мене п’яту свою.
18
Не о всѣ́хъ ва́съ глаго́лю: А́зъ [бо] вѣ́мъ, и́хже избра́хъ: но да Писа́ніє сбу́дется: яды́й со Мно́ю хлѣ́бъ воздви́же на Мя́ пя́ту свою́.
19
Тепер кажу вам, перш ніж те збудеться, щоб, як станеться, ви повірили, що це Я.
19
Отсе́лѣ глаго́лю ва́мъ, пре́жде да́же не бу́детъ, да, єгда́ бу́детъ, вѣ́ру и́мете, я́ко А́зъ є́смь.
20
Істинно, істинно кажу вам: хто приймає того, кого Я пошлю, Мене приймає; а хто Мене приймає, приймає Того, Хто послав Мене.
20
Ами́нь, ами́нь глаго́лю ва́мъ: пріє́мляй, а́ще кого́ послю́, Мене́ пріє́млетъ: а пріє́мляй Мене́ пріє́млетъ Посла́вшаго Мя́.
21
Сказавши це, Ісус стривожився духом, і засвідчив, і сказав: істинно, істинно кажу вам, що один з вас видасть Мене.
21
Сія́ ре́къ Іису́съ возмути́ся ду́хомъ и свидѣ́телствова и рече́: ами́нь, ами́нь глаго́лю ва́мъ, я́ко єди́нъ от ва́съ преда́стъ Мя́.
22
Тоді ученики озирались один на одного, не розуміючи, про кого Він говорить.
22
Сзира́хуся у́бо между́ собо́ю ученицы́, недоумѣ́ющеся, о ко́мъ глаго́летъ.
23
Один же з учеників Його, якого любив Ісус, возлежав при лоні Ісусовому.
23
Бѣ́ же єди́нъ от учени́къ Єго́ возлежя́ на ло́нѣ Іису́совѣ, єго́же любля́ше Іису́съ:
24
Йому Симон-Петро зробив знак, щоб запитав, хто це, про кого Він говорить.
24
поману́ же сему́ Сі́монъ Пе́тръ вопроси́ти, кто́ бы бы́лъ, о не́мже глаго́летъ.
25
Той, припавши до грудей Ісуса, сказав Йому: Господи, хто це?
25
Напа́дъ же то́й на пе́рси Іису́совы, глаго́ла Єму́: Го́споди, кто́ є́сть?
26
Ісус відповів: той, кому Я, вмочивши, подам хліб. І, вмочивши хліб, подав Іуді Симоновому Іскаріоту.
26
Отвѣща́ Іису́съ: то́й є́сть, єму́же А́зъ омочи́въ хлѣ́бъ пода́мъ. И омо́чь хлѣ́бъ, даде́ Іу́дѣ Сі́монову Іскаріо́тскому.
27
І з цим хлібом увійшов у нього сатана. І сказав йому Ісус: що робиш, роби швидше.
27
И по хлѣ́бѣ тогда́ вни́де въ о́нь сатана́. Глаго́ла у́бо єму́ Іису́съ: є́же твори́ши, сотвори́ ско́ро.
28
Але ніхто з тих, що возлежали, не зрозумів, до чого Він це сказав йому.
28
Се́го же никто́же разумѣ́ от возлежа́щихъ, къ чесому́ рече́ єму́.
29
Оскільки в Іуди була грошова скринька, то деякі гадали, що Ісус звелів йому купити те, що треба було до свята, або щоб дав що-небудь убогим.
29
Нѣ́цыи же мня́ху, поне́же ковче́жецъ имя́ше Іу́да, я́ко глаго́летъ єму́ Іису́съ: купи́, є́же тре́буємъ на пра́здникъ: или́ ни́щымъ да нѣ́что да́стъ.
30
Він, взявши той хліб, одразу ж вийшов; а була ніч.
30
Пріи́мъ же о́нъ хлѣ́бъ, а́біє изы́де: бѣ́ же но́щь. Єгда́ изы́де,
31
Коли він вийшов, Ісус промовив: нині прославився Син Людський, і Бог прославився в Ньому.
31
глаго́ла Іису́съ: (Зач. 46) ны́нѣ просла́вися Сы́нъ Человѣ́ческій, и Бо́гъ просла́вися о Не́мъ:
32
Якщо Бог прославився в Ньому, то і Бог прославить Його в Собі, і скоро прославить Його.
32
а́ще Бо́гъ просла́вися о Не́мъ, и Бо́гъ просла́витъ Єго́ въ Себѣ́, и а́біє просла́витъ Єго́.
33
Діти! Недовго вже бути Мені з вами. Будете шукати Мене і, як Я сказав юдеям, — куди Я йду, ви не можете прийти, так і вам кажу тепер.
33
Ча́дца, єще́ съ ва́ми ма́ло є́смь: взы́щете Мене́, и я́коже рѣ́хъ Іуде́омъ, я́ко а́може А́зъ иду́, вы́ не мо́жете пріити́: и ва́мъ глаго́лю ны́нѣ.
34
Заповідь нову даю вам: щоб ви любили один одного; як Я полюбив вас, так і ви любіть один одного.
34
За́повѣдь но́вую даю́ ва́мъ, да лю́бите дру́гъ дру́га: я́коже возлюби́хъ вы́, да и вы́ лю́бите себе́:
35
З того знатимуть усі, що ви Мої ученики, якщо будете мати любов між собою.
35
о се́мъ разумѣ́ютъ вси́, я́ко Мои́ ученицы́ єсте́, а́ще любо́вь и́мате между́ собо́ю.
36
Симон-Петро сказав Йому: Господи, куди Ти йдеш? Ісус відповів йому: куди Я йду, ти не можеш тепер іти за Мною, а згодом підеш за Мною.
36
Глаго́ла Єму́ Сі́монъ Пе́тръ: Го́споди, ка́мо и́деши? Отвѣща́ єму́ Іису́съ: а́може [А́зъ] иду́, не мо́жеши ны́нѣ по Мнѣ́ ити́: послѣди́ же по Мнѣ́ и́деши.
37
Петро сказав Йому: Господи! Чому я не можу йти за Тобою тепер? Я душу мою покладу за Тебе.
37
Глаго́ла Єму́ Пе́тръ: Го́споди, почто́ не могу́ ны́нѣ по Тебѣ́ ити́? Ны́нѣ ду́шу мою́ за Тя́ положу́.
38
Ісус відповів йому: душу твою за Мене покладеш? Істинно, істинно кажу тобі: не проспіває півень, як тричі зречешся Мене.
38
Отвѣща́ єму́ Іису́съ: ду́шу ли твою́ за Мя́ положи́ши? Ами́нь, ами́нь глаго́лю тебѣ́: не возгласи́тъ але́кторъ, до́ндеже отве́ржешися Мене́ три́щи.
Глава 14
1
Нехай не тривожиться серце ваше; віруйте в Бога і в Мене віруйте.
1
(Зач. 47) Да не смуща́єтся се́рдце ва́ше: вѣ́руйте въ Бо́га, и въ Мя́ вѣ́руйте:
2
В домі Отця Мого осель багато. А якби не так, Я сказав би вам: Я йду приготувати місце вам.
2
въ дому́ Отца́ Моєго́ оби́тели мно́ги су́ть: а́ще ли же ни́, ре́клъ бы́хъ ва́мъ: иду́ угото́вати мѣ́сто ва́мъ:
3
І коли піду і приготую вам місце, прийду знову і візьму вас до Себе, щоб і ви були там, де Я.
3
и а́ще [а́ще пойду́ и] угото́влю мѣ́сто ва́мъ, па́ки пріиду́ и поиму́ вы́ къ Себѣ́, да, идѣ́же є́смь А́зъ и вы́ бу́дете:
4
А куди Я йду, ви знаєте, і путь знаєте.
4
и а́може А́зъ иду́, вѣ́сте, и пу́ть вѣ́сте.
5
Фома сказав Йому: Господи! Не знаємо, куди йдеш; і як можемо знати путь?
5
Глаго́ла Єму́ Ѳома́: Го́споди, не вѣ́мы, ка́мо и́деши: и ка́ко мо́жемъ пу́ть вѣ́дѣти?
6
Ісус сказав йому: Я є путь, і істина, і життя; ніхто не приходить до Отця, як тільки через Мене.
6
Глаго́ла єму́ Іису́съ: А́зъ є́смь пу́ть и и́стина и живо́тъ: никто́же пріи́детъ ко Отцу́, то́кмо Мно́ю:
7
Коли б ви знали Мене, то знали б і Отця Мого. І віднині знаєте Його і бачили Його.
7
а́ще Мя́ бы́сте зна́ли, и Отца́ Моєго́ зна́ли бы́сте (у́бо): и отсе́лѣ позна́сте Єго́, и ви́дѣсте Єго́.
8
Филип сказав Йому: Господи, покажи нам Отця, і нам вистачить.
8
Глаго́ла Єму́ Філі́ппъ: Го́споди, покажи́ на́мъ Отца́, и довлѣ́єтъ на́мъ.
9
Ісус сказав йому: стільки часу Я з вами, і ти не знаєш Мене, Филипе? Хто бачив Мене, той і Отця бачив; як же ти говориш: покажи нам Отця?
9
Глаго́ла єму́ Іису́съ: толи́ко вре́мя съ ва́ми є́смь, и не позна́лъ єси́ Мене́, Філі́ппе? Ви́дѣвый Мене́ ви́дѣ Отца́: и ка́ко ты́ глаго́леши: покажи́ на́мъ Отца́?
10
Хіба ти не віриш, що Я в Отці і Отець у Мені? Слова, які Я кажу, не від Себе кажу; Отець, Який в Мені перебуває, Він творить діла.
10
Не вѣ́руєши ли, я́ко А́зъ во Отцѣ́, и Оте́цъ во Мнѣ́ є́сть? (Зач. 48) Глаго́лы, я́же А́зъ глаго́лю ва́мъ, о Себѣ́ не глаго́лю: Оте́цъ же во Мнѣ́ пребыва́яй, То́й твори́тъ дѣла́:
11
Вірте Мені, що Я в Отці і Отець у Мені. Якщо ж ні, то вірте Мені за самими ділами.
11
вѣ́руйте Мнѣ́, я́ко А́зъ во Отцѣ́, и Оте́цъ во Мнѣ́: а́ще ли же ни́, за та́ дѣла́ вѣ́ру ими́те Ми́.
12
Істинно, істинно кажу вам: хто вірує в Мене, діла, які творю Я, і він створить, і більше цих створить; тому що Я до Отця Мого іду.
12
Ами́нь, ами́нь глаго́лю ва́мъ: вѣ́руяй въ Мя́, дѣла́, я́же А́зъ творю́, и то́й сотвори́тъ, и бо́лша си́хъ сотвори́тъ: я́ко А́зъ ко Отцу́ Моєму́ гряду́:
13
І коли чого попросите у Отця в ім’я Моє, те зроблю, щоб Отець прославився в Сині.
13
и є́же а́ще что́ про́сите [от Отца́] во и́мя Моє́, то́ сотворю́, да просла́вится Оте́цъ въ Сы́нѣ:
14
І коли чого попросите в ім’я Моє, Я те зроблю.
14
[и] а́ще чесо́ про́сите во и́мя Моє́, А́зъ сотворю́.
15
Якщо любите Мене, то дотримуйтесь Моїх заповідей.
15
А́ще лю́бите Мя́, за́повѣди Моя́ соблюди́те,
16
І Я ублагаю Отця, й іншого Утішителя дасть вам, щоб був з вами повік,
16
и А́зъ умолю́ Отца́, и ино́го Утѣ́шителя да́стъ ва́мъ, да бу́детъ съ ва́ми въ вѣ́къ,
17
Духа істини, Якого світ не може прийняти, бо не бачить Його і не знає Його; ви ж знаєте Його, бо Він з вами перебуває і у вас буде.
17
Ду́хъ и́стины, Єго́же мі́ръ не мо́жетъ прія́ти, я́ко не ви́дитъ Єго́, ниже́ зна́єтъ Єго́: вы́ же зна́єте Єго́, я́ко въ ва́съ пребыва́єтъ и въ ва́съ бу́детъ.
18
Не залишу вас сиротами; прийду до вас.
18
Не оста́влю ва́съ си́ры: пріиду́ къ ва́мъ:
19
Ще трохи, і світ уже не побачить Мене; а ви побачите Мене, бо Я живу, і ви будете жити.
19
єще́ ма́ло, и мі́ръ ктому́ не уви́дитъ Мене́, вы́ же уви́дите Мя́, я́ко А́зъ живу́, и вы́ жи́ви бу́дете:
20
Того дня дізнаєтесь ви, що Я в Отці Моєму, і ви в Мені, і Я в вас.
20
въ то́й де́нь уразумѣ́єте вы́, я́ко А́зъ во Отцѣ́ Моє́мъ, и вы́ во Мнѣ́, и А́зъ въ ва́съ.
21
Хто має заповіді Мої і дотримується їх, той любить Мене; а хто любить Мене, того полюбить Отець Мій; і Я полюблю його і явлюся йому Сам.
21
(Зач.) Имѣ́яй за́повѣди Моя́ и соблюда́яй и́хъ, то́й є́сть любя́й Мя́: а любя́й Мя́ возлю́бленъ бу́детъ Отце́мъ Мои́мъ, и А́зъ возлюблю́ єго́, и явлю́ся єму́ Са́мъ.
22
Іуда, не Іскаріот, говорить Йому: Господи, що це, що Ти хочеш явити Себе нам, а не світові?
22
Глаго́ла Єму́ Іу́да не Іскаріо́тскій: Го́споди, и что́ бы́сть, я́ко на́мъ хо́щеши яви́тися, а не мі́рови?
23
Ісус сказав йому у відповідь: хто любить Мене, той слово Моє збереже; і Отець Мій полюбить його, і Ми прийдемо до нього і оселю сотворимо у нього.
23
Отвѣща́ Іису́съ и рече́ єму́: а́ще кто́ лю́битъ Мя́, сло́во Моє́ соблюде́тъ: и Оте́цъ Мо́й возлю́битъ єго́, и къ нему́ пріи́дема, и оби́тель у него́ сотвори́ма:
24
А хто не любить Мене, слів Моїх не береже; слово ж, яке ви чуєте, не Моє, а Отця, Який послав Мене.
24
не любя́й Мя́ слове́съ Мои́хъ не соблюда́єтъ: и сло́во, є́же слы́шасте, нѣ́сть Моє́, но посла́вшаго Мя́ Отца́.
25
Це сказав Я вам, перебуваючи з вами.
25
Сія́ глаго́лахъ ва́мъ въ ва́съ сы́й:
26
Утішитель же, Дух Святий, Якого пошле Отець в ім’я Моє, навчить вас усього і нагадає вам усе, що Я говорив вам.
26
Утѣ́шитель же, Ду́хъ Святы́й, Єго́же по́слетъ Оте́цъ во и́мя Моє́, То́й вы́ научи́тъ всему́, и воспомяне́тъ ва́мъ вся́, я́же рѣ́хъ ва́мъ.
27
Мир залишаю вам, мир Мій даю вам; не так, як світ дає, Я даю вам. Нехай не тривожиться серце ваше і нехай не страхається.
27
Ми́ръ оставля́ю ва́мъ, ми́ръ Мо́й даю́ ва́мъ: не я́коже мі́ръ дає́тъ, А́зъ даю́ ва́мъ. (Зач. 49) Да не смуща́єтся се́рдце ва́ше, ни устраша́єтъ.
28
Ви чули, що Я сказав вам: іду від вас і прийду до вас. Коли б ви любили Мене, то зраділи б, що Я сказав: іду до Отця; бо Отець Мій більший за Мене.
28
Слы́шасте, я́ко А́зъ рѣ́хъ ва́мъ: иду́ и пріиду́ къ ва́мъ. А́ще бы́сте люби́ли Мя́, возра́довалися бы́сте [у́бо], я́ко рѣ́хъ: иду́ ко Отцу́: я́ко Оте́цъ Мо́й бо́лій Мене́ є́сть.
29
І ось Я сказав вам про те, перш ніж збулося, щоб ви повірили, коли збудеться.
29
И ны́нѣ рѣ́хъ ва́мъ, пре́жде да́же не бу́детъ, да, єгда́ бу́детъ, вѣ́ру и́мете.
30
Вже небагато Мені говорити з вами; бо йде князь світу цього, і в Мені він не має нічого.
30
Ктому́ не мно́го глаго́лю съ ва́ми: гряде́тъ бо сего́ мі́ра кня́зь, и во Мнѣ́ не и́мать ничесо́же.
31
Та щоб світ знав, що Я люблю Отця і, як заповів Мені Отець, так і творю. Вставайте, підемо звідси.
31
Но да разумѣ́єтъ мі́ръ, я́ко люблю́ Отца́, и я́коже заповѣ́да Мнѣ́ Оте́цъ, та́ко творю́: воста́ните, и́демъ отсю́ду.
Глава 15
1
Я є істинна виноградна лоза, а Отець Мій — виноградар.
1
(Зач. 50) А́зъ є́смь лоза́ и́стинная, и Оте́цъ Мо́й дѣ́латель є́сть:
2
Всяку гілку в Мене Він відсікає, що не плодоносить, і всяку, що плодоносить, очищає, щоб більше принесла плоду.
2
вся́ку ро́згу о Мнѣ́ не творя́щую плода́, и́зметъ ю́: и вся́ку творя́щую пло́дъ, отреби́тъ ю́, да мно́жайшій пло́дъ принесе́тъ.
3
Ви вже очищені через слово, яке Я проповідував вам.
3
Уже́ вы́ чи́сти єсте́ за сло́во, є́же глаго́лахъ ва́мъ.
4
Перебувайте в Мені, і Я у вас. Як гілка не може приносити плоду сама від себе, якщо не буде на лозі, так і ви, якщо не будете в Мені.
4
Бу́дите во Мнѣ́, и А́зъ въ ва́съ. Я́коже розга́ не мо́жетъ плода́ сотвори́ти о себѣ́, а́ще не бу́детъ на лозѣ́, та́ко и вы́, а́ще во Мнѣ́ не пребу́дете.
5
Я є лоза, а ви гілки; хто перебуває в Мені, і Я в ньому, той приносить багато плоду; бо без Мене не можете робити нічого.
5
А́зъ є́смь лоза́, вы́ [же] ро́ждіє: [и] и́же бу́детъ во Мнѣ́, и А́зъ въ не́мъ, то́й сотвори́тъ пло́дъ мно́гъ, я́ко безъ Мене́ не мо́жете твори́ти ничесо́же:
6
Хто не буде в Мені, той буде відкинутий геть, як гілка, і всохне; а такі гілки збирають і кидають у вогонь, і вони згоряють.
6
а́ще кто́ во Мнѣ́ не пребу́детъ, изве́ржется во́нъ, я́коже розга́, и изсы́шетъ: и собира́ютъ ю́ и во о́гнь влага́ютъ, и сгара́єтъ:
7
Якщо перебуватимете в Мені, і слова Мої у вас будуть, то, чого б ви не захотіли, просіть, і буде вам.
7
а́ще пребу́дете во Мнѣ́ и глаго́лы Мои́ въ ва́съ пребу́дутъ, єго́же а́ще хо́щете, проси́те, и бу́детъ ва́мъ:
8
Тим прославиться Отець Мій, якщо ви принесете багато плоду і будете Моїми учениками.
8
о се́мъ просла́вися Оте́цъ Мо́й, да пло́дъ мно́гъ сотворите́, и бу́дете Мои́ ученицы́.
9
Як полюбив Мене Отець, так і Я полюбив вас; перебувайте ж у Моїй любові.
9
(Зач. 51) Я́коже возлюби́ Мя Оте́цъ, и А́зъ возлюби́хъ ва́съ: бу́дите въ любви́ Моє́й:
10
Якщо заповідей Моїх дотримаєтесь, то будете в любові Моїй, як і Я, дотримавшись заповідей Отця Мого, перебуваю в Його любові.
10
а́ще за́повѣди Моя́ соблюде́те, пребу́дете въ любви́ Моє́й, я́коже А́зъ за́повѣди Отца́ Моєго́ соблюдо́хъ, и пребыва́ю въ Єго́ любви́.
11
Це сказав Я вам, щоб радість Моя у вас перебувала, і радість ваша буде повна.
11
Сія́ глаго́лахъ ва́мъ, да ра́дость Моя́ въ ва́съ бу́детъ и ра́дость ва́ша испо́лнится.
12
Це є заповідь Моя, щоб ви любили один одного, як Я полюбив вас.
12
Сія́ є́сть за́повѣдь Моя́, да лю́бите дру́гъ дру́га, я́коже возлюби́хъ вы́:
13
Немає більше від тієї любови, як хто душу свою покладе за друзів своїх.
13
бо́лши сея́ любве́ никто́же и́мать, да кто́ ду́шу свою́ положи́тъ за дру́ги своя́.
14
Ви — друзі Мої, якщо виконуєте те, що Я заповідаю вам.
14
Вы́ дру́зи Мои́ єсте́, а́ще творите́, єли́ка А́зъ заповѣ́даю ва́мъ:
15
Не називаю вас більше рабами, бо раб не знає, що робить господар його; а Я назвав вас друзями, тому що сказав вам усе, що чув від Отця Мого.
15
не ктому́ ва́съ глаго́лю рабы́, я́ко ра́бъ не вѣ́сть, что́ твори́тъ госпо́дь єго́: ва́съ же реко́хъ дру́ги, я́ко вся́, я́же слы́шахъ от Отца́ Моєго́, сказа́хъ ва́мъ.
16
Не ви Мене обрали, але Я вас обрав і настановив вас, щоб ви йшли і приносили плід, і щоб плід ваш залишився, щоб, чого не попросите в Отця в ім’я Моє, Він дав вам.
16
Не вы́ Мене́ избра́сте, но А́зъ избра́хъ ва́съ, и положи́хъ ва́съ, да вы́ и́дете и пло́дъ принесе́те, и пло́дъ ва́шъ пребу́детъ, да, єго́же а́ще про́сите от Отца́ во и́мя Моє́, да́стъ ва́мъ.
17
Це заповідаю вам, щоб ви любили один одного.
17
(Зач. 52) Сія́ заповѣ́даю ва́мъ, да лю́бите дру́гъ дру́га.
18
Якщо світ вас ненавидить, знайте, що Мене перше, ніж вас, зненавидів.
18
А́ще мі́ръ ва́съ ненави́дитъ, вѣ́дите, я́ко Мене́ пре́жде ва́съ возненави́дѣ:
19
Якби ви були від світу, то світ любив би своє; а оскільки ви не від світу, але Я обрав вас від світу, тому ненавидить вас світ.
19
а́ще от мі́ра бы́сте бы́ли, мі́ръ у́бо своє́ люби́лъ бы́: я́коже от мі́ра нѣ́сте, но А́зъ избра́хъ вы́ от мі́ра, сего́ ра́ди ненави́дитъ ва́съ мі́ръ.
20
Пам’ятайте слово, яке Я сказав вам: раб не більший за господаря свого. Якщо Мене гнали, то гнатимуть і вас; якщо Мого слова дотримувались, будуть дотримуватись і вашого.
20
Помина́йте сло́во, є́же А́зъ рѣ́хъ ва́мъ: нѣ́сть ра́бъ бо́лій го́спода своєго́: а́ще Мене́ изгна́ша, и ва́съ изжену́тъ: а́ще сло́во Моє́ соблюдо́ша, и ва́ше соблюду́тъ:
21
Та все те чинитимуть вам за ім’я Моє, тому що не знають Того, Хто послав Мене.
21
но сія́ вся́ творя́тъ ва́мъ за и́мя Моє́, я́ко не вѣ́дятъ Посла́вшаго Мя́.
22
Якби Я не прийшов і не говорив їм, то не мали б гріха; а тепер не мають виправдання за гріх свій.
22
А́ще не бы́хъ прише́лъ и глаго́лалъ и́мъ, грѣха́ не бы́ша имѣ́ли: ны́нѣ же вины́ не и́мутъ о грѣсѣ́ своє́мъ:
23
Хто ненавидить Мене, той ненавидить і Отця Мого.
23
ненави́дяй Мене́, и Отца́ Моєго́ ненави́дитъ:
24
Коли б Я не творив серед них діл, яких ніхто інший не створив, то не мали б гріха; а тепер і бачили, і зненавиділи й Мене, і Отця Мого.
24
а́ще дѣ́лъ не бы́хъ сотвори́лъ въ ни́хъ, и́хже и́нъ никто́же сотвори́, грѣха́ не бы́ша имѣ́ли: ны́нѣ же и ви́дѣша, и возненави́дѣша Мене́ и Отца́ Моєго́:
25
Але нехай справдиться слово, написане в законі їхньому: зненавиділи Мене даремно.
25
но да сбу́дется сло́во, пи́санноє въ зако́нѣ и́хъ, я́ко возненави́дѣша Мя́ ту́не.
26
Коли ж прийде Утішитель, Якого Я пошлю вам від Отця, Дух істини, Який від Отця виходить, Він буде свідчити про Мене.
26
Єгда́ же пріи́детъ Утѣ́шитель, Єго́же А́зъ послю́ ва́мъ от Отца́, Ду́хъ и́стины, И́же от Отца́ исхо́дитъ, То́й свидѣ́телствуєтъ о Мнѣ́:
27
Також і ви будете свідчити, бо ви спочатку зі Мною.
27
и вы́ же свидѣ́телствуєте, я́ко искони́ со Мно́ю єсте́.
Глава 16
1
Це сказав Я вам, щоб ви не спокусилися.
1
Сія́ глаго́лахъ ва́мъ, да не соблазни́теся.
2
Виженуть вас із синагог; прийде навіть час, коли всякий, хто вбиватиме вас, буде думати, що тим він служить Богові.
2
От со́нмищъ иждену́тъ вы́: (Зач. 53) но пріи́детъ ча́съ, да вся́къ, и́же убіє́тъ вы́, возмни́тся слу́жбу приноси́ти Бо́гу:
3
Так будуть робити, бо не пізнали ні Отця, ні Мене.
3
и сія́ сотворя́тъ, я́ко не позна́ша Отца́, ни Мене́.
4
Але Я сказав це для того, щоб ви, як прийде той час, згадали, що Я казав вам про те. А не говорив вам цього спочатку тому, що був з вами.
4
Но сія́ глаго́лахъ ва́мъ, да, єгда́ пріи́детъ ча́съ, воспомя́нете сія́, я́ко А́зъ рѣ́хъ ва́мъ: си́хъ же ва́мъ испе́рва не рѣ́хъ, я́ко съ ва́ми бѣ́хъ.
5
А тепер іду до Того, Хто Мене послав, і ніхто з вас не питає Мене: куди йдеш?
5
Ны́нѣ же иду́ къ Посла́вшему Мя́, и никто́же от ва́съ вопроша́єтъ Мене́: ка́мо и́деши?
6
Але від того, що Я сказав вам це, скорботою пройнялися серця ваші.
6
Но я́ко сія́ глаго́лахъ ва́мъ, ско́рби испо́лнихъ сердца́ ва́ша.
7
Але Я істину кажу вам: краще для вас, щоб Я пішов. Бо, якщо Я не піду, Утішитель не прийде до вас; а як піду, то пошлю Його до вас,
7
Но А́зъ и́стину ва́мъ глаго́лю: у́не є́сть ва́мъ, да А́зъ иду́: а́ще бо не иду́ А́зъ, Утѣ́шитель не пріи́детъ къ ва́мъ: а́ще [ли] же иду́, послю́ Єго́ къ ва́мъ,
8
і коли Він прийде, викриє світ за гріх, і за правду, і за суд.
8
и прише́дъ О́нъ обличи́тъ мі́ръ о грѣсѣ́ и о пра́вдѣ и о судѣ́:
9
За гріх — тому, що не вірують в Мене.
9
о грѣсѣ́ у́бо, я́ко не вѣ́руютъ въ Мя́:
10
За правду — тому, що Я йду до Отця Мого, і вже не побачите Мене.
10
о пра́вдѣ же, я́ко ко Отцу́ Моєму́ иду́, и ктому́ не ви́дите Мене́:
11
А за суд, бо князя світу цього осуджено.
11
о судѣ́ же, я́ко кня́зь мі́ра сего́ осужде́нъ бы́сть.
12
Ще багато чого маю сказати вам, але ви тепер не можете вмістити.
12
Єще́ мно́го и́мамъ глаго́лати ва́мъ, но не мо́жете носи́ти ны́нѣ:
13
Коли ж прийде Він, Дух істини, то наставить вас на всяку істину; бо не від Себе говоритиме, а буде говорити те, що почує, і майбутнє звістить вам.
13
єгда́ же пріи́детъ О́нъ, Ду́хъ и́стины, наста́витъ вы́ на вся́ку и́стину: не от Себе́ бо глаго́лати и́мать, но єли́ка а́ще услы́шитъ, глаго́лати и́мать, и гряду́щая возвѣсти́тъ ва́мъ:
14
Він прославить Мене, бо від Мого візьме і звістить вам.
14
О́нъ Мя́ просла́витъ, я́ко от Моєго́ пріи́метъ и возвѣсти́тъ ва́мъ.
15
Усе, що має Отець, — Моє; тому Я сказав, що від Мого візьме і звістить вам.
15
(Зач. 54) Вся́, єли́ка и́мать Оте́цъ, Моя́ су́ть: сего́ ра́ди рѣ́хъ, я́ко от Моєго́ пріи́метъ и возвѣсти́тъ ва́мъ.
16
Ще трохи, і ви вже не побачите Мене, і знову незабаром побачите Мене, бо Я йду до Отця.
16
Вма́лѣ, и [ктому́] не ви́дите Мене́: и па́ки вма́лѣ, и у́зрите Мя́, я́ко иду́ ко Отцу́.
17
Тут деякі з учеників Його сказали один одному: що це Він говорить нам: ще трохи, і ви не побачите Мене, і знову незабаром побачите Мене; і: Я йду до Отця?
17
Рѣ́ша же от учени́къ Єго́ къ себѣ́: что́ є́сть сіє́, є́же глаго́летъ на́мъ: вма́лѣ, и не ви́дите Мене́: и па́ки вма́лѣ, и у́зрите Мя́: и: я́ко А́зъ иду́ ко Отцу́?
18
Отже, вони говорили: що це говорить Він: ще трохи? Не знаємо, що каже.
18
Глаго́лаху у́бо: что́ сіє́ є́сть, є́же глаго́летъ: вма́лѣ, не вѣ́мы, что́ глаго́летъ.
19
Ісус, зрозумівши, що хочуть спитати Його, сказав їм: чи про те допитуєтеся між собою, що Я сказав: ще трохи, і не побачите Мене, і знову незабаром побачите Мене?
19
Разумѣ́ же Іису́съ, я́ко хотя́ху Єго́ вопроша́ти, и рече́ и́мъ: о се́мъ ли стяза́єтеся между́ собо́ю, я́ко рѣ́хъ: вма́лѣ, и не ви́дите Мене́: и па́ки вма́лѣ, и у́зрите Мя́?
20
Істинно, істинно кажу вам: ви будете плакати і ридати, а світ зрадіє; ви печальні будете, та печаль ваша за радість буде.
20
Ами́нь, ами́нь глаго́лю ва́мъ, я́ко воспла́четеся и возрыда́єте вы́, а мі́ръ возра́дуєтся: вы́ же печа́льни бу́дете, но печа́ль ва́ша въ ра́дость бу́детъ:
21
Жінка, коли родить, терпить скорботу, бо прийшла година її; коли ж породила дитя, вже не пам’ятає скорботи від радости, тому що народилася людина на світ.
21
жена́ єгда́ ражда́єтъ, ско́рбь и́мать, я́ко пріи́де го́дъ єя́: єгда́ же роди́тъ отроча́, ктому́ не по́мнитъ ско́рби за ра́дость, я́ко роди́ся человѣ́къ въ мі́ръ:
22
Так і ви маєте печаль нині; але Я знову побачу вас, і зрадіє серце ваше, і радости вашої ніхто не відбере від вас.
22
и вы́ же печа́ль и́мате у́бо ны́нѣ: па́ки же узрю́ вы, и возра́дуєтся се́рдце ва́ше, и ра́дости ва́шея никто́же во́зметъ от ва́съ:
23
І в той день ви не спитаєте Мене ні про що. Істинно, істинно кажу вам: чого б ви не попросили в Отця в ім’я Моє, дасть вам.
23
и въ то́й де́нь Мене́ не воспро́сите ничесо́же. (Зач. 55) Ами́нь, ами́нь глаго́лю ва́мъ, я́ко єли́ка а́ще [чесо́] про́сите от Отца́ во и́мя Моє́, да́стъ ва́мъ:
24
Донині ви нічого не просили в ім’я Моє; просіть і одержите, щоб радість ваша була повною.
24
досе́лѣ не проси́сте ничесо́же во и́мя Моє́: проси́те, и пріи́мете, да ра́дость ва́ша испо́лнена бу́детъ.
25
Це Я говорив вам притчами; але настає час, коли вже не буду говорити вам притчами, а відкрито сповіщу вам про Отця.
25
Сія́ въ при́тчахъ глаго́лахъ ва́мъ: но пріи́детъ ча́съ, єгда́ ктому́ въ при́тчахъ не глаго́лю ва́мъ, но я́вѣ о Отцѣ́ возвѣщу́ ва́мъ.
26
В той день будете просити в ім’я Моє, і не кажу вам, що Я благатиму Отця за вас:
26
Въ то́й де́нь во и́мя Моє́ воспро́сите, и не глаго́лю ва́мъ, я́ко А́зъ умолю́ Отца́ о ва́съ:
27
бо Сам Отець любить вас, тому що ви полюбили Мене і увірували, що Я зійшов від Бога.
27
Са́мъ бо Оте́цъ лю́битъ вы́, я́ко вы́ Мене́ возлюби́сте и вѣ́ровасте, я́ко А́зъ от Бо́га изыдо́хъ.
28
Я зійшов від Отця і прийшов у світ; і знову залишаю світ і йду до Отця.
28
Изыдо́хъ от Отца́, и пріидо́хъ въ мі́ръ: [и] па́ки оставля́ю мі́ръ, и иду́ ко Отцу́.
29
Ученики Його сказали Йому: ось тепер Ти говориш просто, і притчі не кажеш ніякої.
29
Глаго́лаша Єму́ ученицы́ Єго́: се́, ны́нѣ не обину́яся глаго́леши, а при́тчи ни коєя́же не глаго́леши:
30
Тепер бачимо, що Ти все знаєш і не потребуєш, щоб хто питав Тебе. Тому і віруємо, що Ти від Бога зійшов.
30
ны́нѣ вѣ́мы, я́ко вѣ́си вся́ и не тре́буєши, да кто́ Тя́ вопроша́єтъ: о се́мъ вѣ́руємъ, я́ко от Бо́га изше́лъ єси́.
31
Ісус відповів їм: тепер віруєте?
31
Отвѣща́ и́мъ Іису́съ: ны́нѣ ли вѣ́руєте?
32
Ось настає час, і вже настав, коли ви розійдетесь кожний до свого і Мене залишите одного, але Я не один, бо Отець зі Мною.
32
Се́, гряде́тъ ча́съ, и ны́нѣ пріи́де, да разы́детеся кі́йждо во своя́ и Мене́ єди́наго оста́вите: и нѣ́смь єди́нъ, я́ко Оте́цъ со Мно́ю є́сть:
33
Це сказав Я вам, щоб ви мали в Мені мир. У світі зазнаєте скорботи, але мужайтесь: Я переміг світ.
33
сія́ глаго́лахъ ва́мъ, да во Мнѣ́ ми́ръ и́мате: въ мі́рѣ ско́рбни бу́дете: но дерза́йте, [я́ко] А́зъ побѣди́хъ мі́ръ.
Глава 17
1
Після цих слів Ісус звів очі Свої до неба і сказав: Отче! Прийшов час. Прослав Сина Твого, щоб і Син Твій прославив Тебе;
1
(Зач. 56) Сія́ глаго́ла Іису́съ и возведе́ о́чи Свои́ на не́бо и рече́: О́тче, пріи́де ча́съ: просла́ви Сы́на Твоєго́, да и Сы́нъ Тво́й просла́витъ Тя́:
2
як Ти дав Йому владу над усякою плоттю, щоб усьому, що Ти дав Йому, дав Він життя вічне.
2
я́коже да́лъ єси́ Єму́ вла́сть вся́кія пло́ти, да вся́ко, є́же да́лъ єси́ Єму́, да́стъ и́мъ живо́тъ вѣ́чный:
3
Це ж є життя вічне, щоб пізнали Тебе, Єдиного Істинного Бога, і Того, Кого Ти послав, Ісуса Христа.
3
се́ же є́сть живо́тъ вѣ́чный, да зна́ютъ Тебе́ єди́наго и́стиннаго Бо́га, и Єго́же посла́лъ єси́ Іису́съ Христа́.
4
Я прославив Тебе на землі, звершив діло, яке Ти доручив Мені виконати.
4
А́зъ просла́вихъ Тя́ на земли́, дѣ́ло соверши́хъ, є́же да́лъ єси́ Мнѣ́ да сотворю́:
5
І нині прослав Мене Ти, Отче, в Тебе Самого — славою, яку Я мав у Тебе, коли ще не було світу.
5
и ны́нѣ просла́ви Мя́ Ты́, О́тче, у Тебе́ Самого́ сла́вою, ю́же имѣ́хъ у Тебе́ пре́жде мі́ръ не бы́сть.
6
Я явив ім’я Твоє людям, яких Ти дав Мені від світу; вони були Твої, і Ти дав їх Мені, і вони зберегли слово Твоє.
6
Яви́хъ и́мя Твоє́ человѣ́комъ, и́хже да́лъ єси́ Мнѣ́ от мі́ра: Твои́ бѣ́ша, и Мнѣ́ и́хъ да́лъ єси́, и сло́во Твоє́ сохрани́ша:
7
Нині зрозуміли, що все, що Ти дав Мені, є від Тебе.
7
ны́нѣ разумѣ́ша, я́ко вся́, єли́ка да́лъ єси́ Мнѣ́, от Тебе́ су́ть:
8
Бо слова, які Ти дав Мені, Я передав їм, і вони прийняли і зрозуміли воістину, що Я зійшов від Тебе, і увірували, що Ти послав Мене.
8
я́ко глаго́лы, и́хже да́лъ єси́ Мнѣ́, да́хъ и́мъ, и ті́и прія́ша, и разумѣ́ша вои́стинну, я́ко от Тебе́ изыдо́хъ, и вѣ́роваша, я́ко Ты́ Мя́ посла́лъ єси́.
9
Я за них благаю, — не за весь світ благаю, але за тих, яких Ти дав Мені, тому що вони Твої.
9
А́зъ о си́хъ молю́: не о [все́мъ] мі́рѣ молю́, но о тѣ́хъ, и́хже да́лъ єси́ Мнѣ́, я́ко Твои́ су́ть:
10
І все Моє — Твоє, і Твоє — Моє; і Я прославився в них.
10
и Моя́ вся́ Твоя́ су́ть, и Твоя́ Моя́: и просла́вихся въ ни́хъ:
11
Я вже не в світі, та вони в світі, а Я до Тебе йду. Отче Святий! Збережи їх в ім’я Твоє, тих, кого Ти дав Мені, щоб вони були єдине, як і Ми.
11
и ктому́ нѣ́смь въ мі́рѣ, и сі́и въ мі́рѣ су́ть, и А́зъ къ Тебѣ́ гряду́. О́тче Святы́й, соблюди́ и́хъ во и́мя Твоє́, и́хже да́лъ єси́ Мнѣ́, да бу́дутъ єди́но, я́коже [и] Мы́.
12
Коли Я був з ними у світі, Я зберігав їх в ім’я Твоє; тих, яких Ти дав Мені, Я зберіг, і ніхто з них не загинув, тільки син погибельний, щоб збулося Писання.
12
Єгда́ бѣ́хъ съ ни́ми въ мі́рѣ, А́зъ соблюда́хъ и́хъ во и́мя Твоє́: и́хже да́лъ єси́ Мнѣ́, сохрани́хъ, и никто́же от ни́хъ поги́бе, то́кмо сы́нъ поги́бельный, да сбу́дется Писа́ніє:
13
Нині ж до Тебе йду, і це говорю у світі, щоб вони мали в собі радість Мою повну.
13
ны́нѣ же къ Тебѣ́ гряду́, и сія́ глаго́лю въ мі́рѣ, да и́мутъ ра́дость Мою́ испо́лнену въ себѣ́.
14
Я дав їм слово Твоє, і світ зненавидів їх, тому що вони не від світу, як і Я не від світу.
14
А́зъ да́хъ и́мъ сло́во Твоє́, и мі́ръ возненави́дѣ и́хъ, я́ко не су́ть от мі́ра, я́коже [и] А́зъ от мі́ра нѣ́смь:
15
Не благаю, щоб Ти взяв їх від світу, але щоб зберіг їх від зла.
15
не молю́, да во́змеши и́хъ от мі́ра, но да соблюде́ши и́хъ от непрія́зни:
16
Вони не від світу, як і Я не від світу.
16
от мі́ра не су́ть, я́коже [и] А́зъ от мі́ра нѣ́смь:
17
Освяти їх істиною Твоєю; слово Твоє є істина.
17
святи́ и́хъ во и́стину Твою́: сло́во Твоє́ и́стина є́сть.
18
Як Ти послав Мене у світ, так і Я послав їх у світ.
18
(Зач. 57) Я́коже Мене́ посла́лъ єси́ въ мі́ръ, и А́зъ посла́хъ и́хъ въ мі́ръ,
19
І за них Я освячую Себе, щоб і вони були освячені істиною.
19
и за ни́хъ А́зъ свящу́ Себе́, да и ті́и бу́дутъ свяще́ни во и́стину.
20
Не за них же тільки благаю, але й за віруючих у Мене за словом їхнім.
20
Не о си́хъ же молю́ то́кмо, но и о вѣ́рующихъ словесе́ и́хъ ра́ди въ Мя́,
21
Щоб усі були єдине: як Ти, Отче, в Мені, і Я в Тобі, так і вони нехай будуть в Нас єдине, — щоб увірував світ, що Ти послав Мене.
21
да вси́ єди́но бу́дутъ: я́коже Ты́, О́тче, во Мнѣ́, и А́зъ въ Тебѣ́, да и ті́и въ На́съ єди́но бу́дутъ: да [и] мі́ръ вѣ́ру и́метъ, я́ко Ты́ Мя́ посла́лъ єси́:
22
І славу, яку Ти дав Мені, Я дав їм: щоб були єдине, як і Ми єдине;
22
и А́зъ сла́ву, ю́же да́лъ єси́ Мнѣ́, да́хъ и́мъ: да бу́дутъ єди́но, я́коже Мы́ єди́но єсма́:
23
Я в них, і Ти в Мені; щоб вони були звершені в єдності, і щоб зрозумів світ, що Ти послав Мене і полюбив їх, як полюбив Мене.
23
А́зъ въ ни́хъ, и Ты́ во Мнѣ́: да бу́дутъ соверше́ни во єди́но, и да разумѣ́єтъ мі́ръ, я́ко Ты́ Мя́ посла́лъ єси́ и возлюби́лъ єси́ и́хъ, я́коже Мене́ возлюби́лъ єси́.
24
Отче! Ті, кого Ти дав Мені, хочу, щоб там, де Я, і вони були зі Мною, щоб бачили славу Мою, яку Ти дав Мені, тому що полюбив Мене раніше від створення світу.
24
О́тче, и́хже да́лъ єси́ Мнѣ́, хощу́, да идѣ́же є́смь А́зъ, и ті́и бу́дутъ со Мно́ю, да ви́дятъ сла́ву Мою́, ю́же да́лъ єси́ Мнѣ́, я́ко возлюби́лъ Мя́ єси́ пре́жде сложе́нія мі́ра.
25
Отче Праведний! І світ Тебе не пізнав; а Я пізнав Тебе, і ці пізнали, що Ти послав Мене.
25
О́тче пра́ведный, и мі́ръ Тебе́ не позна́, А́зъ же Тя́ позна́хъ, и сі́и позна́ша, я́ко Ты́ Мя́ посла́лъ єси́:
26
І Я відкрив їм ім’я Твоє і відкрию, щоб любов, якою Ти полюбив Мене, в них була, і Я в них.
26
и сказа́хъ и́мъ и́мя Твоє́, и скажу́, да любы́, є́юже Мя́ єси́ возлюби́лъ, въ ни́хъ бу́детъ, и А́зъ въ ни́хъ.
Глава 18
1
Сказавши це, Ісус вийшов з учениками Своїми на той бік потоку Кедрону, де був сад, в який увійшов Сам і ученики Його.
1
(Зач. 58) [И] сія́ ре́къ Іису́съ, изы́де со ученики́ Свои́ми на о́нъ по́лъ пото́ка Ке́дрска, идѣ́же бѣ́ вертогра́дъ, въ о́ньже вни́де Са́мъ и ученицы́ Єго́:
2
Знав же це місце й Іуда, зрадник Його, тому що Ісус часто збирався там з учениками Своїми.
2
вѣ́дяше же [и] Іу́да предая́й Єго́ мѣ́сто, я́ко мно́жицею собира́шеся Іису́съ ту́ со ученики́ Свои́ми.
3
Отже, Іуда, взявши загін воїнів та слуг первосвящеників і фарисеїв, приходить туди з ліхтарями і світильниками та зброєю.
3
Іу́да у́бо пріє́мь спі́ру и от архієре́й и фарісе́й слуги́, пріи́де та́мо со свѣти́лы и свѣща́ми и ору́жіи.
4
Ісус же, знаючи все, що з Ним буде, вийшов і сказав їм: кого шукаєте?
4
Іису́съ же вѣ́дый вся́ гряду́щая На́нь, изше́дъ рече́ и́мъ: кого́ и́щете?
5
Йому відповіли: Ісуса Назорея. Ісус говорить їм: це Я. Стояв же з ними й Іуда, зрадник Його.
5
Отвѣща́ша Єму́: Іису́са Назоре́а. Глаго́ла и́мъ Іису́съ: А́зъ є́смь. Стоя́ше же и Іу́да, и́же предая́ше Єго́, съ ни́ми.
6
І коли сказав їм: це Я, — вони відступили назад і впали на землю.
6
Єгда́ же рече́ и́мъ: А́зъ є́смь, идо́ша вспя́ть и падо́ша на земли́.
7
Знову запитав їх Ісус: кого шукаєте? Вони сказали: Ісуса Назорея.
7
Па́ки у́бо вопроси́ и́хъ [Іису́съ]: кого́ и́щете? Они́ же рѣ́ша: Іису́са Назоре́а.
8
Ісус відповів: Я сказав вам, що це Я; отже, якщо Мене шукаєте, залиште цих, нехай ідуть.
8
Отвѣща́ Іису́съ: рѣ́хъ ва́мъ, я́ко А́зъ є́смь: а́ще у́бо Мене́ и́щете, оста́вите си́хъ ити́:
9
Щоб збулося сказане слово: з тих, якого Ти дав Мені, Я не погубив нікого.
9
да сбу́дется сло́во, є́же рече́, я́ко и́хже да́лъ єси́ Мнѣ́, не погуби́хъ от ни́хъ ни кого́же.
10
Симон же Петро, маючи меч, витяг його і вдарив раба первосвященика і відсік йому праве вухо. Ім’я раба було Малх.
10
Сі́монъ же Пе́тръ, имы́й но́жъ, извлече́ єго́, и уда́ри архієре́ова раба́, и урѣ́за єму́ у́хо десно́є: бѣ́ же и́мя рабу́ Ма́лхъ.
11
Але Ісус сказав Петрові: сховай меч у піхви; невже Мені не пити чаші, яку дав Мені Отець?
11
Рече́ у́бо Іису́съ Петро́ви, вонзи́ но́жъ въ но́жницу: ча́шу, ю́же даде́ Мнѣ́ Оте́цъ, не и́мамъ ли пи́ти єя́,
12
Тоді воїни, і тисяцький, і слуги юдейські взяли Ісуса і зв’язали Його.
12
спі́ра же и ты́сящникъ и слуги́ Іуде́йстіи я́ша Іису́са и связа́ша Єго́,
13
І відвели Його спершу до Анни, бо він був тестем Каяфи, який був первосвящеником того року.
13
и ведо́ша Єго́ ко А́ннѣ пе́рвѣє: бѣ́ бо те́сть Каіа́фѣ, и́же бѣ́ архієре́й лѣ́ту тому́:
14
Це був той Каяфа, який дав пораду юдеям, що краще одному чоловікові вмерти за народ.
14
бѣ́ же Каіа́фа да́вый совѣ́тъ Іуде́омъ, я́ко у́не є́сть єди́ному человѣ́ку умре́ти за лю́ди.
15
Услід за Ісусом ішли Симон-Петро та інший ученик; ученик же той був знайомий первосвященикові і ввійшов з Ісусом у двір первосвященика.
15
По Іису́сѣ же идя́ше Сі́монъ Пе́тръ и другі́й учени́къ: учени́къ же то́й бѣ́ зна́ємь архієре́ови, и вни́де со Іису́сомъ во дво́ръ архієре́овъ:
16
А Петро стояв зовні при дверях. Потім ученик, який був знайомий первосвященикові, вийшов і сказав воротарці, і ввів Петра.
16
Пе́тръ же стоя́ше при две́рехъ внѣ́. Изы́де у́бо учени́къ то́й, и́же бѣ́ зна́ємь архієре́ови, и рече́ две́рницѣ, и введе́ Петра́.
17
І ось рабиня-воротарка каже Петрові: чи ти не з учеників Цього Чоловіка? Він сказав: ні.
17
Глаго́ла же раба́ две́рница Петро́ви: єда́ и ты́ учени́къ єси́ Человѣ́ка Сего́? Глаго́ла о́нъ: нѣ́смь.
18
Тим часом раби і слуги, розпаливши вогнище, бо було холодно, стояли і грілися. Петро також стояв з ними і грівся.
18
Стоя́ху же раби́ и слуги́ о́гнь сотво́рше, я́ко зима́ бѣ́, и грѣ́яхуся: бѣ́ же съ ни́ми Пе́тръ стоя́ и грѣ́яся.
19
Первосвященик же запитав Ісуса про учеників Його і про вчення Його.
19
Архієре́й же вопроси́ Іису́са о ученицѣ́хъ Єго́ и о уче́ніи Єго́.
20
Ісус відповів йому: Я говорив світові відкрито; Я завжди навчав у синагогах і в храмі, де завжди юдеї сходяться, і таємно не говорив нічого.
20
Отвѣща́ єму́ Іису́съ: А́зъ не обину́яся глаго́лахъ мі́ру: А́зъ всегда́ уча́хъ на со́нмищахъ и въ це́ркви, идѣ́же всегда́ Іуде́є сне́млются, и та́й не глаго́лахъ ничесо́же:
21
Чого запитуєш Мене? Запитай тих, які чули, що Я говорив їм; ось ці знають, що Я говорив.
21
что́ Мя вопроша́єши? Вопроси́ слы́шавшихъ, что́ глаго́лахъ и́мъ: се́, сі́и вѣ́дятъ, я́же рѣ́хъ А́зъ.
22
Коли Він сказав це, один із слуг, що стояв близько, ударив Ісуса по щоці, кажучи: так відповідаєш Ти первосвященикові?
22
Сія́ же ре́кшу Єму́, єди́нъ от предстоя́щихъ слу́гъ уда́ри въ лани́ту Іису́са, ре́къ: та́ко ли отвѣщава́єши архієре́ови?
23
Ісус відповів йому: якщо Я сказав зле, то доведи, що зле, а коли добре, за що ти б’єш Мене?
23
Отвѣща́ єму́ Іису́съ: а́ще злѣ́ глаго́лахъ, свидѣ́телствуй о злѣ́: а́ще ли до́брѣ, что́ Мя біє́ши?
24
Анна відіслав Його зв’язаного до первосвященика Каяфи.
24
Посла́ же Єго́ А́нна свя́зана къ Каіа́фѣ архієре́ови.
25
А Симон-Петро стояв і грівся. Тут сказали йому: чи не з учеників Його і ти? Він відрікся і сказав: ні.
25
Бѣ́ же Сі́монъ Пе́тръ стоя́ и грѣ́яся. Рѣ́ша же єму́: єда́ и ты́ от учени́къ Єго́ єси́? О́нъ [же] отве́ржеся и рече́: нѣ́смь.
26
Один з рабів первосвященика, родич того, якому Петро відсік вухо, говорить: чи я не бачив тебе з Ним у саду?
26
Глаго́ла єди́нъ от ра́бъ архієре́овыхъ, ю́жика сы́й, єму́же Пе́тръ урѣ́за у́хо: не а́зъ ли тя́ ви́дѣхъ въ вертогра́дѣ съ Ни́мъ?
27
Петро знову відрікся, і зараз же заспівав півень.
27
Па́ки у́бо Пе́тръ отве́ржеся, и а́біє пѣ́тель возгласи́.
28
Від Каяфи повели Ісуса до преторії. Був ранок; і вони не ввійшли у преторію, щоб не осквернитися, але щоб можна було їсти паску.
28
(Зач. 59) Ведо́ша же Іису́са от Каіа́фы въ прето́ръ. Бѣ́ же у́тро: и ті́и не внидо́ша въ прето́ръ, да не оскверня́тся, но да ядя́тъ па́сху.
29
Пилат вийшов до них і сказав: у чому ви звинувачуєте Чоловіка Цього?
29
Изы́де же Піла́тъ къ ни́мъ во́нъ и рече́: ку́ю рѣ́чь прино́сите на Человѣ́ка Сего́?
30
Вони сказали йому у відповідь: якби Він не був злочинець, ми не видали б Його тобі.
30
Отвѣща́ша и рѣ́ша єму́: а́ще не бы́ [бы́лъ] Се́й злодѣ́й, не бы́хомъ пре́дали Єго́ тебѣ́.
31
Пилат сказав їм: візьміть Його ви, і за законом вашим судіть Його. Юдеї сказали йому: нам не дозволено віддавати на смерть нікого, —
31
Рече́ же и́мъ Піла́тъ: поими́те Єго́ вы́ и по зако́ну ва́шему суди́те Єму́. Рѣ́ша же єму́ Іуде́є: на́мъ не досто́итъ уби́ти ни кого́же:
32
щоб справдилося слово Ісусове, яке Він сказав, даючи зрозуміти, якою смертю мав померти.
32
да сло́во Іису́сово сбу́дется, є́же рече́, назна́менуя, ко́єю сме́ртію хотя́ше умре́ти.
33
Тоді Пилат знову ввійшов у преторію, покликав Ісуса і сказав Йому: чи не Ти Цар Юдейський?
33
Вни́де у́бо па́ки Піла́тъ въ прето́ръ, и пригласи́ Іису́са, и рече́ Єму́: Ты́ ли єси́ Ца́рь Іуде́йскъ?
34
Ісус відповів йому: чи від себе ти говориш це, чи інші сказали тобі про Мене?
34
Отвѣща́ єму́ Іису́съ: о себѣ́ ли ты́ сіє́ глаго́леши, или́ ині́и тебѣ́ реко́ша о Мнѣ́?
35
Пилат відповів: хіба я юдей? Твій народ і первосвященики видали Тебе мені; що Ти зробив?
35
Отвѣща́ Піла́тъ: єда́ а́зъ Жидови́нъ є́смь? Ро́дъ Тво́й и архієре́є преда́ша Тя́ мнѣ́: что́ єси́ сотвори́лъ?
36
Ісус відповів: Царство Моє не від світу цього: якби від світу цього було Царство Моє, то слуги Мої змагалися б за Мене, щоб Я не був виданий юдеям; але нині Царство Моє не звідси.
36
Отвѣща́ Іису́съ: Ца́рство Моє́ нѣ́сть от мі́ра сего́: а́ще от мі́ра сего́ бы́ло бы Ца́рство Моє́, слуги́ Мои́ [у́бо] подвиза́лися бы́ша, да не пре́данъ бы́хъ бы́лъ Іуде́омъ: ны́нѣ же Ца́рство Моє́ нѣ́сть отсю́ду.
37
Пилат сказав Йому: отже, Ти Цар? Ісус відповів: ти говориш, що Я Цар. Я для того народився і для того прийшов у світ, щоб свідчити про істину; кожен, хто від істини, слухається голосу Мого.
37
Рече́ же Єму́ Піла́тъ: у́бо Ца́рь ли єси́ Ты́? Отвѣща́ Іису́съ: ты́ глаго́леши, я́ко Ца́рь є́смь А́зъ: А́зъ на сіє́ роди́хся и на сіє́ пріидо́хъ въ мі́ръ, да свидѣ́телствую и́стину: [и] вся́къ, и́же є́сть от и́стины, послу́шаєтъ гла́са Моєго́.
38
Пилат сказав Йому: що є істина? І, сказавши це, знову вийшов до юдеїв і сказав їм: я ніякої провини не знаходжу в Ньому.
38
Глаго́ла Єму́ Піла́тъ: что́ є́сть и́стина? И сіє́ ре́къ, па́ки изы́де ко Іуде́омъ, и глаго́ла и́мъ: а́зъ ни єди́ныя вины́ обрѣта́ю въ Не́мъ:
39
Є ж у вас звичай, щоб я одного відпускав вам на Пасху; чи хочете, відпущу вам Царя Юдейського?
39
є́сть же обы́чай ва́мъ, да єди́наго ва́мъ отпущу́ на Па́сху: хо́щете ли у́бо, [да] отпущу́ ва́мъ Царя́ Іуде́йска?
40
Тоді знову закричали всі, кажучи: не Його, а Варавву. Варавва ж був розбійник.
40
Возопи́ша же па́ки вси́, глаго́люще: не Сего́, но Вара́вву. Бѣ́ же Вара́вва разбо́йникъ.
Глава 19
1
Тоді Пилат узяв Ісуса і звелів бити Його.
1
Тогда́ у́бо Піла́тъ поя́тъ Іису́са, и би́ [Єго́]:
2
І воїни, сплівши вінець з терну, поклали Йому на голову, і одягли Його в багряницю,
2
и во́ини спле́тше вѣне́цъ от те́рнія, возложи́ша Єму́ на главу́, и въ ри́зу багря́ну облеко́ша Єго́,
3
і говорили: радуйся, Царю Юдейський! І били Його по щоках.
3
и глаго́лаху: ра́дуйся, Царю́ Іуде́йскій. И бія́ху Єго́ по лани́тома.
4
Пилат знову вийшов і сказав їм: ось я виводжу Його до вас, щоб ви знали, що я не знаходжу в Ньому ніякої провини.
4
Изы́де у́бо па́ки во́нъ Піла́тъ, и глаго́ла и́мъ: се́, извожду́ Єго́ ва́мъ во́нъ, да разумѣ́єте, я́ко въ Не́мъ ни єди́ныя вины́ обрѣта́ю.
5
Тоді вийшов Ісус у терновому вінці і в багряниці. І сказав їм Пилат: це — Чоловік!
5
Изы́де же во́нъ Іису́съ, нося́ терно́венъ вѣне́цъ и багря́ну ри́зу. И глаго́ла и́мъ: се́, Человѣ́къ.
6
Коли ж побачили Його первосвященики і слуги, то закричали: розіпни, розіпни Його! Пилат говорить їм: візьміть Його ви, і розіпніть; бо я не знаходжу в Ньому провини.
6
Єгда́ же ви́дѣша Єго́ архієре́є и слуги́, возопи́ша глаго́люще: (Зач. 60) распни́, распни́ Єго́. Глаго́ла и́мъ Піла́тъ: поими́те Єго́ вы́, и распни́те, а́зъ бо не обрѣта́ю въ Не́мъ вины́.
7
Юдеї відповіли йому: ми маємо закон, і за законом нашим Він повинен умерти, тому що зробив Себе Сином Божим.
7
Отвѣща́ша єму́ Іуде́є: мы́ зако́нъ и́мамы, и по зако́ну на́шему до́лженъ є́сть умре́ти, я́ко Себе́ Сы́на Бо́жія сотвори́.
8
Пилат же, почувши це слово, ще більше злякався.
8
Єгда́ у́бо слы́ша Піла́тъ сіє́ сло́во, па́че убоя́ся,
9
І знов увійшов у преторію і сказав Ісусові: звідки Ти? Але Ісус відповіді не дав йому.
9
и вни́де въ прето́ръ па́ки, и глаго́ла Іису́сови: отку́ду єси́ Ты́? Іису́съ же отвѣ́та не даде́ єму́.
10
Пилат же каже Йому: чи мені не відповідаєш? Хіба не знаєш, що я маю владу розіп’ясти Тебе, і владу маю відпустити Тебе?
10
Глаго́ла же Єму́ Піла́тъ: мнѣ́ ли не глаго́леши? Не вѣ́си ли, я́ко вла́сть и́мамъ распя́ти Тя́ и вла́сть и́мамъ пусти́ти Тя́?
11
Ісус відповів: ти не мав би наді Мною ніякої влади, якби не було тобі дано звище. Тому більший гріх на тому, хто видав Мене тобі.
11
Отвѣща́ Іису́съ: не и́маши вла́сти ни єди́ныя на Мнѣ́, а́ще не бы́ ти́ дано́ свы́ше: сего́ ра́ди преда́вый Мя́ тебѣ́ бо́лій грѣ́хъ и́мать.
12
З того часу Пилат намагався відпустити Його. Юдеї ж кричали: якщо відпустиш Його, ти не друг кесареві; всякий, хто робить себе царем, противиться кесареві.
12
От сего́ иска́ше Піла́тъ пусти́ти Єго́. Іуде́є же вопія́ху, глаго́люще: а́ще Сего́ пу́стиши, нѣ́си дру́гъ ке́саревъ: вся́къ, и́же царя́ себе́ твори́тъ, проти́вится ке́сарю.
13
Пилат, почувши це слово, вивів Ісуса і сів на судилищі, на місці, що зветься Ліфостротон*, а по-єврейськи — Гаввафа.
13
Піла́тъ у́бо слы́шавъ сіє́ сло́во, изведе́ во́нъ Іису́са и сѣ́де на суди́щи, на мѣ́стѣ глаго́лемѣмъ Ліѳострото́нъ, Євре́йски же Гавва́ѳа.
14
Тоді була п’ятниця перед Пасхою, близько шостої години. І сказав Пилат юдеям: це Цар ваш!
14
Бѣ́ же пято́къ Па́сцѣ, ча́съ же я́ко шесты́й. И глаго́ла Іуде́омъ: се́, Ца́рь ва́шъ.
15
Вони ж закричали: візьми, візьми і розіпни Його! Пилат говорить їм: чи Царя вашого розіпну? Первосвященики відповіли: немає в нас царя, крім кесаря.
15
Они́ же вопія́ху: возми́, возми́, распни́ Єго́. Глаго́ла и́мъ Піла́тъ: Царя́ ли ва́шего распну́? Отвѣща́ша архієре́є: не и́мамы царя́ то́кмо ке́саря.
16
І тоді він видав Його їм на розп’яття. І взяли Ісуса, і повели.
16
Тогда́ у́бо предаде́ Єго́ и́мъ, да ра́спнется. Поє́мше же Іису́са и ведо́ша:
17
І, несучи хрест Свій, Він вийшов на місце, що зветься Лобне, по-єврейськи Голгофа;
17
и нося́ кре́стъ Сво́й, изы́де на глаго́лемоє Ло́бноє мѣ́сто, є́же глаго́лется Євре́йски Голго́ѳа,
18
там розіп’яли Його, і з Ним двох інших, з одного і другого боку, а посередині Ісуса.
18
идѣ́же пропя́ша Єго́, и съ Ни́мъ и́на два́ сю́ду и сю́ду, посредѣ́ же Іису́са.
19
Пилат же написав і напис і виставив на хресті. Написано було: Ісус Назорей, Цар Юдейський.
19
Написа́ же и ті́тла Піла́тъ, и положи́ на крестѣ́. Бѣ́ же напи́сано: Іису́съ Назоряни́нъ, Ца́рь Іуде́йскій.
20
Цей напис читало багато юдеїв, тому що місце, де був розіп’ятий Ісус, було недалеко від міста, і написано було єврейською, грецькою, римською мовами.
20
Сего́ же ті́тла мно́зи что́ша от Іуде́й, я́ко бли́зъ бѣ́ мѣ́сто гра́да, идѣ́же пропя́ша Іису́са: и бѣ́ напи́сано Євре́йски, Гре́чески, Ри́мски.
21
Первосвященики ж юдейські сказали Пилатові: не пиши: Цар Юдейський, але що Він говорив: Я Цар Юдейський.
21
Глаго́лаху у́бо Піла́ту архієре́є Іуде́йстіи: не пиши́: Ца́рь Іуде́йскій: но я́ко Са́мъ рече́: Ца́рь є́смь Іуде́йскій.
22
Пилат відповів: що я написав — те написав.
22
Отвѣща́ Піла́тъ: є́же писа́хъ, писа́хъ.
23
Воїни ж, коли розіп’яли Ісуса, взяли одяг Його і розділили на чотири частини, кожному воїнові по частині, і хітон. Хітон же був не зшитий, а весь зітканий згори.
23
Во́ини же, єгда́ пропя́ша Іису́са, прія́ша ри́зы Єго́, и сотвори́ша четы́ри ча́сти, коєму́ждо во́ину ча́сть, и хіто́нъ: бѣ́ же хіто́нъ нешве́нъ, свы́ше истка́нъ ве́сь.
24
Вирішили між собою: не будемо роздирати його, а киньмо жереб на нього, кому буде, — щоб збулося сказане в Писанні: розділили ризи Мої між собою, за одяг Мій кидали жереб. Так воїни і зробили.
24
Рѣ́ша же къ себѣ́: не предере́мъ єго́, но ме́тнемъ жре́бія о не́мъ, кому́ бу́детъ: да сбу́дется Писа́ніє, глаго́лющеє: раздѣли́ша ри́зы Моя́ себѣ́ и о іматі́смѣ Моє́й мета́ша жре́бія. Во́ини у́бо сія́ сотвори́ша.
25
Біля хреста Ісуса стояли Мати Його і сестра Матері Його, Марія Клеопова, і Марія Магдалина.
25
(Зач. 61) Стоя́ху же при крестѣ́ Іису́совѣ Ма́ти Єго́, и сестра́ Ма́тере Єго́, Марі́а Клео́пова, и Марі́а Магдали́на.
26
Ісус, побачивши Матір і ученика, що тут стояв, якого любив, говорить до Матері Своєї: Жоно! Це — син Твій.
26
Іису́съ же ви́дѣвъ Ма́терь и ученика́ стоя́ща, єго́же любля́ше, глаго́ла Ма́тери Своє́й: Же́но, се́, сы́нъ Тво́й.
27
Потім каже ученикові: це — Мати твоя! І з цього часу ученик взяв Її до себе.
27
Пото́мъ глаго́ла ученику́: се́, Ма́ти твоя́. И от того́ часа́ поя́тъ Ю́ учени́къ во своя́ си.
28
Після того Ісус, знаючи, що вже усе звершилося, щоб справдилося Писання, говорить: пити!
28
Посе́мъ вѣ́дый Іису́съ, я́ко вся́ уже́ соверши́шася, да сбу́дется Писа́ніє, глаго́ла: жа́жду.
29
Стояла тут посудина, повна оцту. Воїни, намочивши оцтом губку і настромивши її на тростину, піднесли до уст Його.
29
Сосу́дъ же стоя́ше по́лнъ о́цта. Они́ же испо́лнивше гу́бу о́цта и на тро́сть во́нзше, придѣ́ша ко усто́мъ Єго́.
30
Коли ж спробував оцту Ісус, сказав: звершилось! І, схиливши голову, віддав дух.
30
Єгда́ же прія́тъ о́цетъ Іису́съ, рече́: соверши́шася. И прекло́нь главу́, предаде́ ду́хъ.
31
А оскільки тоді була п’ятниця, то юдеї, щоб не залишати тіл на хресті в суботу [бо та субота була Великдень], просили Пилата, щоб перебити їхні голінки і зняти їх.
31
Іуде́є же, поне́же пято́къ бѣ́, да не оста́нутъ на крестѣ́ тѣлеса́ въ суббо́ту, бѣ́ бо вели́къ де́нь тоя́ суббо́ты, моли́ша Піла́та, да пребію́тъ го́лени и́хъ и во́змутъ.
32
Отже, прийшли воїни і в першого перебили голінки, і в другого, розіп’ятого з Ним.
32
Пріидо́ша же во́ини, и пе́рвому у́бо преби́ша го́лени, и друго́му распя́тому съ Ни́мъ:
33
А коли, підійшовши до Ісуса, побачили, що Він уже помер, то не перебили в Нього голінок.
33
на Іису́са же прише́дше, я́ко ви́дѣша Єго́ уже́ уме́рша, не преби́ша Єму́ го́леній,
34
Але один з воїнів списом проколов Йому ребра, і відразу витекли кров і вода.
34
но єди́нъ от во́инъ копіє́мъ ре́бра Єму́ прободе́, и а́біє изы́де кро́вь и вода́.
35
І той, що бачив, засвідчив, — і свідчення його правдиве. Він знає, що говорить правду, щоб ви повірили.
35
И ви́дѣвый свидѣ́телствова, и и́стинно є́сть свидѣ́телство єго́, и то́й вѣ́сть, я́ко и́стину глаго́летъ, да вы́ вѣ́ру и́мете.
36
Бо це сталося, щоб справдилося Писання: кість не розломиться в Нього.
36
Бы́ша бо сія́, да сбу́дется Писа́ніє: ко́сть не сокруши́тся от Него́.
37
Також і в іншому місці Писання говориться: будуть дивитися на Того, Якого прокололи.
37
И па́ки друго́є Писа́ніє глаго́летъ: воззря́тъ На́нь, Єго́же прободо́ша.
38
Після цього Йосиф з Аримафеї, ученик Ісуса, але таємний — з остраху перед юдеями, просив Пилата, щоб зняти тіло Ісуса; і Пилат дозволив. Він пішов і зняв тіло Ісуса.
38
(Зач. 62) По си́хъ же моли́ Піла́та Іо́сифъ, и́же от Аримаѳе́а, сы́й учени́къ Іису́совъ, потає́нъ же стра́ха ра́ди Іуде́йска, да во́зметъ тѣ́ло Іису́сово: и повелѣ́ Піла́тъ. Пріи́де же и взя́тъ тѣ́ло Іису́сово.
39
Прийшов також і Никодим, який приходив раніше до Ісуса вночі, і приніс суміш смирни та алое, близько сотні літрів.
39
Пріи́де же и Нікоди́мъ, прише́дый ко Іису́сови но́щію пре́жде, нося́ смѣше́ніє сми́рнено и ало́йно, я́ко лі́тръ сто́.
40
Отже, вони взяли тіло Ісуса і обгорнули пеленами з пахощами, як за звичаєм поховання в юдеїв.
40
Прія́ста же тѣ́ло Іису́сово, и обви́ста є́ ри́зами со арома́ты, я́коже обы́чай є́сть Іуде́омъ погреба́ти.
41
На тому місці, де Його розіп’яли, був сад, і в саду новий гріб, в якому ще ніхто ніколи не був покладений.
41
Бѣ́ же на мѣ́стѣ, идѣ́же распя́тся, вѣ́ртъ, и въ ве́ртѣ гро́бъ но́въ, въ не́мже николи́же никто́же положе́нъ бѣ́:
42
Там і поклали Ісуса ради п’ятниці юдейської, тому що гріб був близько.
42
ту́ у́бо пятка́ ра́ди Іуде́йска, я́ко бли́зъ бя́ше гро́бъ, положи́ста Іису́са.
Глава 20
1
У перший же день після суботи Марія Магдалина приходить до гробу вранці, коли було ще темно, і бачить, що камінь відвалений від гробу.
1
(Зач. 63) Во єди́ну же от суббо́тъ Марі́а Магдали́на пріи́де зау́тра, єще́ су́щей тмѣ́, на гро́бъ, и ви́дѣ ка́мень взя́тъ от гро́ба:
2
Отже, біжить і приходить до Симона-Петра та до іншого ученика, якого любив Ісус, і каже їм: узяли Господа з гробу і не знаємо, де поклали Його.
2
тече́ у́бо и пріи́де къ Сі́мону Петру́ и къ друго́му ученику́, єго́же любля́ше Іису́съ, и глаго́ла и́ма: взя́ша Го́спода от гро́ба, и не вѣ́мъ, гдѣ́ положи́ша Єго́.
3
Негайно ж вийшли Петро та інший ученик і пішли до гробу.
3
Изы́де же Пе́тръ и другі́й учени́къ, и идя́ста ко гро́бу,
4
Вони бігли обидва разом; але інший ученик біг швидше за Петра і прибув до гробу перший.
4
теча́ста же о́ба вку́пѣ: и другі́й учени́къ тече́ скорѣ́є Петра́ и пріи́де пре́жде ко гро́бу,
5
І, нахилившись, побачив, що лежать пелени; але не ввійшов.
5
и прини́къ ви́дѣ ри́зы лежа́щя: оба́че не вни́де.
6
Слідом за ним прийшов Симон-Петро, і ввійшов у гріб, і побачив одні лиш пелени, що лежали;
6
Пріи́де же Сі́монъ Пе́тръ вслѣ́дъ єго́, и вни́де во гро́бъ, и ви́дѣ ри́зы [єди́ны] лежа́щя
7
а хустина, яка була на голові Його, лежала згорнена не з пеленами, а осторонь, на іншому місці.
7
и суда́рь, и́же бѣ́ на главѣ́ Єго́, не съ ри́зами лежа́щь, но осо́бь сви́тъ на єди́нѣмъ мѣ́стѣ.
8
Тоді ввійшов і інший ученик, що раніше прийшов до гробу, і побачив, і увірував.
8
Тогда́ у́бо вни́де и другі́й учени́къ, прише́дый пре́жде ко гро́бу, и ви́дѣ, и вѣ́рова:
9
Бо вони ще не знали Писання, що Йому належало воскреснути з мертвих.
9
не у́ бо вѣ́дяху Писа́нія, я́ко подоба́єтъ Єму́ изъ ме́ртвыхъ воскре́снути.
10
Тоді ученики знову повернулися до себе.
10
Идо́ста же па́ки къ себѣ́ ученика́.
11
Марія стояла зовні біля гробу і плакала; і, коли плакала, нахилилася до гробу,
11
(Зач. 64) Марі́а же стоя́ше у гро́ба внѣ́ пла́чущи: я́коже пла́кашеся, прини́че во гро́бъ
12
і бачить двох ангелів у білому, що сиділи — один в головах, а другий в ногах, де лежало тіло Ісусове.
12
и ви́дѣ два́ А́нгела въ бѣ́лыхъ [ри́захъ] сѣдя́ща, єди́наго у главы́ и єди́наго у ногу́, идѣ́же бѣ́ лежа́ло тѣ́ло Іису́сово.
13
І вони кажуть їй: жоно, чого плачеш? Говорить їм: взяли Господа мого, і не знаю, де поклали Його.
13
И глаго́ласта є́й о́на: же́но, что́ пла́чешися? Глаго́ла и́ма: я́ко взя́ша Го́спода моєго́, и не вѣ́мъ, гдѣ́ положи́ша Єго́.
14
Сказавши це, обернулася назад і побачила Ісуса, Який стояв, але не впізнала, що це Ісус.
14
И сія́ ре́кши обрати́ся вспя́ть и ви́дѣ Іису́са стоя́ща, и не вѣ́дяше, я́ко Іису́съ є́сть.
15
Говорить їй Ісус: жоно, чого плачеш? Кого шукаєш? Вона, думаючи, що це садівник, каже Йому: господарю, якщо ти забрав Його, скажи мені, де ти поклав Його, і я візьму Його.
15
Глаго́ла є́й Іису́съ: же́но, что́ пла́чеши, кого́ и́щеши? Она́ [же] мня́щи, я́ко вертогра́дарь є́сть, глаго́ла Єму́: го́споди, а́ще ты́ єси́ взя́лъ Єго́, повѣ́ждь ми́, гдѣ́ єси́ положи́лъ Єго́, и а́зъ возму́ Єго́.
16
Ісус говорить їй: Маріє! Вона, обернувшись, каже Йому: Раввуні! Що означає: Учителю!
16
Глаго́ла є́й Іису́съ: Марі́є. Она́ [же] обра́щшися глаго́ла Єму́: Раввуні́, є́же глаго́лется, Учи́телю.
17
Ісус говорить їй: не доторкайся до Мене, бо Я ще не зійшов до Отця Мого; а йди до братів Моїх і скажи їм: іду до Отця Мого і Отця вашого, і до Бога Мого і Бога вашого.
17
Глаго́ла є́й Іису́съ: не прикаса́йся Мнѣ́, не у́ бо взыдо́хъ ко Отцу́ Моєму́: иди́ же ко бра́тіи Моє́й и рцы́ и́мъ: восхожду́ ко Отцу́ Моєму́ и Отцу́ ва́шему, и Бо́гу Моєму́ и Бо́гу ва́шему.
18
Марія Магдалина прийшла і сповістила ученикам, що бачила Господа і що Він це сказав їй.
18
Пріи́де [же] Марі́а Магдали́на повѣ́дающи ученико́мъ, я́ко ви́дѣ Го́спода, и сія́ рече́ є́й.
19
Того ж першого дня після суботи, ввечері, коли двері дому, де зібралися ученики Його, були замкнені з остраху перед юдеями, прийшов Ісус і став посередині, і каже їм: мир вам!
19
(Зач. 65) Су́щу же по́здѣ въ де́нь то́й во єди́ну от суббо́тъ, и две́ремъ затворе́ннымъ, идѣ́же бя́ху ученицы́ [Єго́] со́брани, стра́ха ра́ди Іуде́йска, пріи́де Іису́съ и ста́ посредѣ́, и глаго́ла и́мъ: ми́ръ ва́мъ.
20
Сказавши це, Він показав їм руки, і ноги, і ребра Свої. Ученики зраділи, побачивши Господа.
20
И сіє́ ре́къ, показа́ и́мъ ру́цѣ [и но́зѣ] и ре́бра Своя́. Возра́довашася у́бо ученицы́, ви́дѣвше Го́спода.
21
Ісус же сказав їм вдруге: мир вам! Як послав Мене Отець, так і Я посилаю вас.
21
Рече́ же и́мъ Іису́съ па́ки: ми́ръ ва́мъ: я́коже посла́ Мя Оте́цъ, и А́зъ посыла́ю вы́.
22
Сказавши це, Він дихнув і говорить їм: прийміть Духа Святого.
22
И сіє́ ре́къ, ду́ну и глаго́ла и́мъ: пріими́те Ду́хъ Свя́тъ:
23
Кому відпустите гріхи, тим відпустяться, на кому залишите, залишаться.
23
и́мже отпустите́ грѣхи́, отпу́стятся и́мъ: и и́мже держите́, держа́тся.
24
Фома ж, один з дванадцятьох, який звався Близнюком, не був тут з ними, коли приходив Ісус.
24
Ѳома́ же, єди́нъ от обоюна́десяте, глаго́лемый Близне́цъ, не бѣ́ [ту́] съ ни́ми, єгда́ пріи́де Іису́съ.
25
Інші ученики сказали йому: ми бачили Господа. Він же сказав їм: якщо не побачу на руках Його рани від цвяхів і не вкладу пальця мого в рани від цвяхів, і не вкладу руки моєї в ребра Його, не повірю.
25
Глаго́лаху же єму́ друзі́и ученицы́: ви́дѣхомъ Го́спода. О́нъ же рече́ и́мъ: а́ще не ви́жу на руку́ Єго́ я́звы гвозди́нныя, и вложу́ пе́рста моєго́ въ я́звы гвозди́нныя, и вложу́ ру́ку мою́ въ ре́бра Єго́, не и́му вѣ́ры.
26
Через вісім днів ученики Його знову були в домі, й Фома з ними. Прийшов Ісус, коли двері були замкнені, став посеред них і сказав: мир вам!
26
И по дне́хъ осми́хъ па́ки бя́ху вну́трь ученицы́ Єго́, и Ѳома́ съ ни́ми. Пріи́де Іису́съ две́ремъ затворе́ннымъ, и ста́ посредѣ́ [и́хъ] и рече́: ми́ръ ва́мъ.
27
Потім говорить Фомі: дай палець твій сюди і подивись на руки Мої; подай руку твою і вклади в ребра Мої, і не будь невірним, але вірним.
27
Пото́мъ глаго́ла Ѳомѣ́: принеси́ пе́рстъ тво́й сѣ́мо, и ви́ждь ру́цѣ Мои́: и принеси́ ру́ку твою́, и вложи́ въ ре́бра Моя́: и не бу́ди невѣ́ренъ, но вѣ́ренъ.
28
Фома у відповідь сказав Йому: Господь мій і Бог мій!
28
И отвѣща́ Ѳома́ и рече́ Єму́: Госпо́дь мо́й и Бо́гъ мо́й.
29
Ісус говорить йому: ти повірив, тому що побачив Мене; блаженні ті, що не бачили й увірували.
29
Глаго́ла єму́ Іису́съ: я́ко ви́дѣвъ Мя́, вѣ́ровалъ єси́: блаже́ни не ви́дѣвшіи и вѣ́ровавше.
30
Багато інших чудес сотворив Ісус перед учениками Своїми, про які не написано в цій книзі.
30
Мно́га же и и́на зна́менія сотвори́ Іису́съ предъ ученики́ Свои́ми, я́же не су́ть пи́сана въ кни́гахъ си́хъ:
31
Це ж написано, щоб ви увірували, що Ісус є Христос, Син Божий, і, віруючи, мали життя в ім’я Його.
31
сія́ же пи́сана бы́ша, да вѣ́руєте, я́ко Іису́съ є́сть Христо́съ Сы́нъ Бо́жій, и да вѣ́рующе живо́тъ и́мате во и́мя Єго́.
Глава 21
1
Після того знову явився Ісус ученикам Своїм по воскресінні з мертвих біля моря Тиверіадського. Явився ж так:
1
(Зач. 66) Посе́мъ яви́ся па́ки Іису́съ ученико́мъ [Свои́мъ, воста́въ от ме́ртвыхъ,] на мо́ри Тіверіа́дстѣмъ. Яви́ся же си́це:
2
були разом Симон-Петро, і Фома, званий Близнюком, і Нафанаїл з Кани галилейської, і сини Зеведеєві, і двоє інших з учеників Його.
2
бя́ху вку́пѣ Сі́монъ Пе́тръ, и Ѳома́ нарица́ємый Близне́цъ, и Нафана́илъ, и́же [бѣ́] от Ка́ны Галіле́йскія, и сы́на Зеведе́ова, и и́на от учени́къ Єго́ два́.
3
Симон-Петро говорить їм: йду ловити рибу. Кажуть йому: йдемо і ми з тобою! Пішли і відразу ввійшли в човен, і не впіймали в ту ніч нічого.
3
Глаго́ла и́мъ Сі́монъ Пе́тръ: иду́ ры́бы лови́ти. Глаго́лаша єму́: и́демъ и мы́ съ тобо́ю. Изыдо́ша [же] и всѣдо́ша а́біє въ кора́бль, и въ ту́ но́щь не я́ша ничесо́же.
4
А коли вже настав ранок, Ісус стояв на березі; але ученики не впізнали, що це Ісус.
4
У́тру же бы́вшу, ста́ Іису́съ при бре́зѣ: не позна́ша же ученицы́, я́ко Іису́съ є́сть.
5
Ісус говорить їм: діти, чи є у вас яка їжа? Вони відповіли: ні.
5
Глаго́ла же и́мъ Іису́съ: дѣ́ти, єда́ что́ снѣ́дно и́мате? Отвѣща́ша Єму́: ни́.
6
Він же сказав їм: закиньте сіті з правого боку човна і впіймаєте. Вони закинули, і вже не могли витягти через велику кількість риби.
6
О́нъ же рече́ и́мъ: вве́рзите мре́жу о десну́ю страну́ корабля́ и обря́щете. Вверго́ша же, и ктому́ не можа́ху привлещи́ єя́ от мно́жества ры́бъ.
7
Тоді ученик, якого любив Ісус, говорить Петрові: це Господь. Симон же Петро, почувши, що це Господь, оперезався одягом, бо він був нагий, і кинувся в море.
7
Глаго́ла же учени́къ то́й, єго́же любля́ше Іису́съ, Петро́ви: Госпо́дь є́сть. Сі́монъ же Пе́тръ слы́шавъ, я́ко Госпо́дь є́сть, єпенди́томъ препоя́сася, бѣ́ бо на́гъ, и вве́ржеся въ мо́ре:
8
А інші ученики припливли човном, бо недалеко були від землі, ліктів близько двохсот, і тягли сіть з рибою.
8
а друзі́и ученицы́ кораблеце́мъ пріидо́ша, не бѣ́ша бо дале́че от земли́, но я́ко двѣ́ стѣ́ лакте́й, влеку́ще мре́жу ры́бъ.
9
А коли вийшли на землю, бачать розкладене вогнище, і рибу, що на ньому лежала, і хліб.
9
Єгда́ у́бо излѣзо́ша на зе́млю, ви́дѣша о́гнь лежа́щь, и ры́бу на не́мъ лежа́щу и хлѣ́бъ.
10
Ісус говорить їм: принесіть тієї риби, яку ви тепер упіймали.
10
[И] глаго́ла и́мъ Іису́съ: принеси́те от ры́бъ, я́же я́сте ны́нѣ.
11
Симон-Петро пішов і витяг на землю сіть, повну великих рибин — сто п’ятдесят три; і від такої кількости риби не прорвалася сіть.
11
Влѣ́зъ [же] Сі́монъ Пе́тръ, извлече́ мре́жу на зе́млю, по́лну вели́кихъ ры́бъ сто́ [и] пятьдеся́тъ [и] три́: и толи́ко су́щымъ, не прото́ржеся мре́жа.
12
Ісус говорить їм: ідіть обідайте. Ніхто ж з учеників не посмів запитати Його: хто Ти? Бо знали, що це Господь.
12
Глаго́ла и́мъ Іису́съ: пріиди́те, обѣ́дуйте. Ни єди́нъ же смѣ́яше от учени́къ истяза́ти Єго́: Ты́ кто́ єси́? Вѣ́дяще, я́ко Госпо́дь є́сть.
13
Ісус підходить, бере хліб і дає їм, також і рибу.
13
Пріи́де же Іису́съ, и прія́тъ хлѣ́бъ, и даде́ и́мъ, и ры́бу та́кожде.
14
Це вже втретє явився Ісус ученикам Своїм по воскресінні Своєму з мертвих.
14
Се́ уже́ тре́тіє яви́ся Іису́съ ученико́мъ Свои́мъ, воста́въ от ме́ртвыхъ.
15
Коли ж вони обідали, Ісус каже Симону-Петрові: Симоне Іонин! Чи любиш ти Мене більше, ніж вони? Петро каже Йому: так, Господи! Ти знаєш, що я люблю Тебе. Ісус говорить йому: паси ягнят Моїх.
15
(Зач. 67) Єгда́ же обѣ́доваше, глаго́ла Сі́мону Петру́ Іису́съ: Сі́моне Іо́нинъ, лю́биши ли Мя́ па́че си́хъ? Глаго́ла Єму́: є́й, Го́споди, Ты́ вѣ́си, я́ко люблю́ Тя. Глаго́ла єму́: паси́ а́гнцы Моя́.
16
Ще говорить йому вдруге: Симоне Іонин! Чи любиш ти Мене? Петро говорить Йому: так, Господи! Ти знаєш, що я люблю Тебе. Ісус говорить йому: паси вівці Мої.
16
Глаго́ла єму́ па́ки второ́є: Сі́моне Іо́нинъ, лю́биши ли Мя́? Глаго́ла Єму́: є́й, Го́споди, Ты́ вѣ́си, я́ко люблю́ Тя. Глаго́ла єму́: паси́ о́вцы Моя́.
17
Говорить йому втретє: Симоне Іонин! Чи любиш ти Мене? Петро засмутився, що втретє спитав його: чи любиш ти Мене? І сказав Йому: Господи! Ти все знаєш: Ти знаєш, що я люблю Тебе. Ісус говорить йому: паси вівці Мої.
17
Глаго́ла єму́ тре́тіє: Сі́моне Іо́нинъ, лю́биши ли Мя́? Оскорбѣ́ [же] Пе́тръ, я́ко рече́ єму́ тре́тіє: лю́биши ли Мя́? И глаго́ла Єму́: Го́споди, Ты́ вся́ вѣ́си: Ты́ вѣ́си, я́ко люблю́ Тя. Глаго́ла єму́ Іису́съ: паси́ о́вцы Моя́.
18
Істинно, істинно кажу тобі: коли ти був молодий, то підперізувався сам і ходив, куди хотів; коли ж постарієш, то простягнеш руки твої й інший підпереже тебе і поведе, куди не хочеш.
18
Ами́нь, ами́нь глаго́лю тебѣ́: єгда́ бы́лъ єси́ ю́нъ, поя́сался єси́ са́мъ, и ходи́лъ єси́, а́може хотѣ́лъ єси́: єгда́ же состарѣ́єшися, воздѣ́жеши ру́цѣ твои́, и и́нъ тя́ поя́шетъ, и веде́тъ, а́може не хо́щеши.
19
Це Він сказав, щоб зрозуміли, якою смертю Петро прославить Бога. І, сказавши це, говорить йому: йди за Мною.
19
Сіє́ же рече́, назна́менуя, ко́єю сме́ртію просла́витъ Бо́га. И сія́ ре́къ, глаго́ла єму́: иди́ по Мнѣ́.
20
Петро ж, обернувшись, бачить, що йде за ним ученик, якого любив Ісус і який на вечері, припавши до грудей Його, сказав: Господи, хто видасть Тебе?
20
Обра́щься же Пе́тръ ви́дѣ ученика́, єго́же любля́ше Іису́съ, вслѣ́дъ иду́ща, и́же и возлеже́ на ве́чери на пе́рси Єго́ и рече́: Го́споди, кто́ є́сть предая́й Тя́?
21
Побачивши його, Петро говорить Ісусові: Господи, а він що?
21
Сего́ ви́дѣвъ Пе́тръ, глаго́ла Іису́сови: Го́споди, се́й же что́?
22
Ісус говорить йому: якщо Я хочу, щоб він залишився, доки прийду, що тобі до того? Ти йди за Мною.
22
Глаго́ла єму́ Іису́съ: а́ще хощу́, да то́й пребыва́єтъ, до́ндеже пріиду́, что́ къ тебѣ́? Ты́ по Мнѣ́ гряди́.
23
І рознеслося це слово поміж браттями, що ученик той не помре. Але Ісус не сказав йому, що не помре, але: якщо Я хочу, щоб він залишився, доки прийду, що тобі до того?
23
Изы́де же сло́во се́ въ бра́тію, я́ко учени́къ то́й не у́мретъ. И не рече́ єму́ Іису́съ, я́ко не у́мретъ, но: а́ще хощу́ тому́ пребыва́ти, до́ндеже пріиду́, что́ къ тебѣ́?
24
Це той ученик, що свідчить про це і написав це; і знаємо, що правдиве свідчення його.
24
Се́й є́сть учени́къ свидѣ́телствуяй о си́хъ, и́же и написа́ сія́: и вѣ́мъ, я́ко и́стинно є́сть свидѣ́телство єго́.
25
Багато й іншого сотворив Ісус; але, коли б написати про те докладно, то, думаю, і сам світ не вмістив би написаних книг. Амінь.
25
Су́ть же и и́на мно́га, я́же сотвори́ Іису́съ, я́же а́ще бы по єди́ному пи́сана бы́ша, ни самому́ мню́ [всему́] мі́ру вмѣсти́ти пи́шемыхъ кни́гъ. Ами́нь. Коне́цъ є́же от Іоа́нна свята́го Єва́нгеліа: и́мать въ себѣ́ гла́въ 21, зача́лъ же церко́вныхъ 67.