¹

На другий день Олоферн наказав усьому війську своєму і всьому народові своєму, який прийшов до нього на допомогу, підступити до Ветилуї, зайняти висоти нагірної країни і почати війну проти синів Ізраїлевих.

¹

Во оу҆́трїе же ѡ҆б̾ѧвѝ ѻ҆лофе́рнъ всемꙋ̀ во́инствꙋ своемꙋ̀ и҆ всѣ̑мъ лю́демъ свои̑мъ, и҆̀же прїидо́ша на споборе́нїе є҆мꙋ̀, воздви́гнꙋтисѧ къ ветѷлꙋ́и и҆ восхо́ды го́рнїѧ предвоспрїѧ́ти и҆ твори́ти бра́нь проти́вꙋ сынѡ́въ і҆и҃левыхъ.

²

І у той самий день піднялися всі сильні чоловіки їхні: військо їхнє складалося зі ста сімдесяти тисяч ратників, воїнів піших, і з дванадцяти тисяч кінних, крім обозу і піших людей, які були при них, — а і цих була безліч.

²

И҆ воздви́жесѧ въ де́нь то́й всѧ́къ мꙋ́жъ си́льный и҆́хъ: а҆ си́ла и҆́хъ мꙋже́й ра́тныхъ, мꙋже́й пѣ́шихъ сто̀ се́дмьдесѧть ты́сѧщъ, и҆ ко́иникѡвъ ты́сѧщей двана́десѧть, кромѣ̀ приꙋготовле́нїѧ и҆ мꙋже́й, и҆̀же бы́ша пѣшцы̀ въ ни́хъ, мно́жество мно́го ѕѣлѡ̀.

³

Зупинившись на долині біля Ветилуї біля джерела, вони простягнулися в ширину від Дофаїма до Велфема, а у довжину від Ветилуї до Киамона, що лежить навпроти Ездрилона.

³

И҆ ѡ҆полчи́шасѧ бо ю҆до́ли бли́ѯ ветѷлꙋ́и при и҆сто́чницѣ, и҆ протѧго́шасѧ въ широтꙋ̀ ѿ дѡѳаі́ма да́же до велѳе́ма, и҆ въ долготꙋ́ ѿ ветѷлꙋ́и да́же до кѷамѡ́на, и҆́же є҆́сть проти́вꙋ є҆сдрилѡ́иа.

⁴

Сини ж Ізраїля, побачивши безліч їх, дуже збентежилися, і кожен говорив ближньому своєму: тепер вони спустошать усю землю, і ні високі гори, ні долини, ні пагорби не витримають їхньої ваги.

⁴

Сы́нове же і҆и҃лєвы, ꙗ҆́кѡ оу҆ви́дѣша и҆́хъ мно́жество, смꙋти́шасѧ ѕѣлѡ̀, и҆ речѐ кі́йждо ко бли́жнемꙋ своемꙋ̀: нн҃ѣ поли́жꙋтъ сі́и лицѐ землѝ всеѧ̀, и҆ нижѐ го́ры высѡ́кїѧ, нижѐ дє́бри, нижѐ хо́лми снесꙋ́тъ тѧ́жесть и҆́хъ.

⁵

І, взявши кожен свою бойову зброю, і запаливши вогні на вежах своїх, вони всю цю ніч провели на варті.

⁵

И҆ взе́мше кі́йждо ѻ҆рꙋ̑дїѧ ра̑тнаѧ своѧ̑ и҆ возже́гше ѻ҆гни̑ на ба́шнехъ свои́хъ, пребыва́ша стрегꙋ́ще всю̀ но́щь ѻ҆́нꙋ.

⁶

На другий день Олоферн вивів усю свою кінноту перед лице синів Ізраїлевих, які були у Ветилуї,

⁶

Во вторы́й же де́нь и҆зведѐ ѻ҆лофе́рнъ всю̀ ко́нницꙋ свою̀ проти́вꙋ лица̀ сынѡ́въ і҆и҃левыхъ,и҆̀же бы́ша въ ветѷлꙋ́и,

⁷

оглянув входи міста їхнього, обійшов і зайняв джерела вод їхніх і, оточивши їх ратними людьми, повернувся до свого народу.

⁷

и҆ оу҆сма́триваше восхо́дѡвъ гра́да и҆́хъ, и҆ на и҆сто́чники гра́да и҆́хъ на́йде, и҆ предвоспрїѧ̀ и҆̀хъ, и҆ приста́ви къ ни̑мъ ѡ҆полчє́нїѧ мꙋже́й ра́тныхъ, а҆ са́мъ возврати́сѧ къ лю́демъ свои̑мъ.

⁸

Але прийшли до нього усі начальники синів Ісава і всі вожді народу моавитського і всі воєначальники примор’я і сказали:

⁸

И҆ прише́дше къ немꙋ̀ всѝ нача̑лницы сыиѡ́въ и҆са́ѵлихъ и҆ всѝ вожде́ве люді́й мѡа́влихъ и҆ воевѡ́ды примо́рїѧ рѣ́ша:

⁹

вислухай, господарю наш, слово, щоб не було втрати у війську твоєму.

⁹

да послꙋ́шаетъ оу҆́бѡ словесѐ влады́ка на́шъ, да не бꙋ́детъ сокрꙋше́нїѧ въ си́лѣ твое́й:

¹⁰

Цей народ синів Ізраїля сподівається не на списи свої, але на висоти гір своїх, на яких живуть, тому що незручно підніматися на вершини їхніх гір.

¹⁰

наро́дъ бо се́й сынѡ́въ і҆и҃левыхъ не оу҆пова́ютъ на ко́пїѧ своѧ̑, но на высоты̑ го́ръ свои́хъ, въ ни́хже ѻ҆нѝ живꙋ́тъ, не бо̀ є҆́сть оу҆до́бно прїитѝ верха́ми го́ръ и҆́хъ:

¹¹

Отже, господарю, не воюй з ним так, як буває звичайна війна, — і жоден чоловік не впаде з народу твого.

¹¹

и҆ нн҃ѣ, влады́ко, не ра́тꙋй на ни́хъ, ꙗ҆́коже быва́етъ ра́ть ѡ҆полче́нїѧ, и҆ не паде́тъ ѿ люді́й твои́хъ мꙋ́жъ є҆ди́нъ:

¹²

Ти залишся у своєму таборі, щоб зберегти кожного чоловіка у війську твоєму, а раби твої нехай оволодіють джерелом води, що витікає з підошви гори;

¹²

пребꙋ́ди въ полцѣ̀ твое́мъ, соблюда́ѧй всѧ́каго мꙋ́жа ѿ си́лы твоеѧ̀, и҆ да ѡ҆бдержа́тъ ѻ҆́троцы твоѝ и҆сто́чникъ водны́й, и҆́же и҆схо́дитъ и҆з̾ ко́рене горы̀,

¹³

тому що звідти беруть воду всі жителі Ветилуї, — і погубить їх спрага, і вони здадуть своє місто; а ми з нашим народом піднімемося на ближні вершини гір і розташуємося на них для сторожі, щоб жодна людина не вийшла з міста.

¹³

занѐ ѿтꙋ́дꙋ напаѧ́ютсѧ всѝ живꙋ́щїи въ ветѷлꙋ́и: и҆ погꙋби́тъ и҆̀хъ жа́жда, и҆ ѿдадѧ́тъ гра́дъ сво́й, а҆ мы̀ и҆ лю́дїе на́ши взы́демъ на бли̑зкїѧ верхѝ го́ръ и҆ ѡ҆иолчи́мсѧ на ни́хъ въ пред̾ѡхране́нїе, є҆́же не и҆зы́ти и҆з̾ гра́да мꙋ́жꙋ є҆ди́номꙋ:

¹⁴

І будуть знемагати вони від голоду, і дружини їхні і діти їхні, і раніше, ніж торкнеться їх меч, упадуть на вулицях оселення свого;

¹⁴

и҆ и҆ста́ютъ гла́домъ са́ми и҆ жены̀ и҆́хъ и҆ ча̑да и҆́хъ и҆ пре́жде не́же прїитѝ мечꙋ̀ на ни́хъ, падꙋ́тъ на сто́гнахъ ѡ҆бита́нїѧ своегѡ̀:

¹⁵

і ти віддаси їм злом за те, що вони обурилися і не зустріли тебе з миром.

¹⁵

и҆ возда́си и҆̀мъ воздаѧ́нїе лꙋка́вое, поне́же бозкрамо́лствоваша и҆ не срѣто́ша лица̀ твоегѡ̀ въ ми́рѣ.

¹⁶

Сподобалися ці слова їхні Олоферну і всім слугам його, і він вирішив зробити так, як вони сказали.

¹⁶

И҆ оу҆гѡ́дна бы́ша словеса̀ и҆́хъ пред̾ ѻ҆лофе́рномъ и҆ пред̾ всѣ́ми слꙋги̑ є҆гѡ̀, и҆ оу҆ста́виша сотвори́ти, ꙗ҆́коже глаго́лаша.

¹⁷

І рушив полк синів Аммона і з ними п’ять тисяч синів Ассура і, розташувавшись у долині, оволоділи водами і джерелами вод синів Ізраїля.

¹⁷

И҆ воздви́жесѧ по́лкъ сынѡ́въ а҆ммѡ́нихъ, и҆ съ ни́ми пѧ́ть ты́сѧщей сынѡ́въ а҆ссꙋ́рскихъ, и҆ ѡ҆иолчи́шасѧ во ю҆до́ли и҆ предвоспрїѧ́ша во́ды и҆ и҆сто́чники во́дъ сынѡ́въ і҆и҃левыхъ.

¹⁸

А сини Ісава і сини Аммона піднялися і зайняли нагірну область навпроти Дофаїма, і відправили частину їх на південь і на схід навпроти Екревиля, що біля Хуса, який стоїть при потоці Мохмур; інше ж ассирійське військо розташувалося на рівнині і покрило усе лице землі: намети й обози їхні з безліччю народу розтяглися на дуже великому просторі.

¹⁸

И҆ взыдо́ша сы́иове и҆са̑ѵли и҆ сы́нове а҆ммѡ̑ни и҆ ѡ҆полчи́шасѧ въ го́рнѣй проти́вꙋ дѡѳі́ма, и҆ посла́ша ѿ себє̀ къ ю҆́гꙋ и҆ восто́кꙋ проти́вꙋ є҆креви́ла, и҆́же є҆́сть бли́з̾ хꙋ́са, и҆́же є҆́сть при пото́цѣ мохмꙋ́ръ: а҆ про́чее во́инство а҆ссѷрі́ѡвъ ѡ҆полчи́шасѧ на по́ли и҆ покры́ша всѐ лицѐ землѝ: и҆ шатры̀ и҆ припа́сы и҆́хъ разста́вишасѧ въ наро́дѣ мно́зѣ, и҆ бы́ша во мно́жество мно́го ѕѣлѡ̀.

¹⁹

Сини Ізраїля воззвали до Господа Бога свого, тому що вони упали духом, тому що усі вороги їхні оточили їх, і їм не можна було втекти від них.

¹⁹

Сы́нове же і҆и҃левы возопи́ша ко гдⷭ҇ꙋ бг҃ꙋ своемꙋ̀, занѐ возмалодꙋ́шествова дꙋ́хъ и҆́хъ, ꙗ҆́кѡ ѡ҆быдо́ша всѣ́хъ вразѝ и҆́хъ, и҆ не бѣ̀ возмо́жно и҆збѣжа́ти и҆з̾ среды̀ и҆́хъ.

²⁰

Навколо них стояло все військо ассирійське, — піші, колісниці і кіннота їх, — тридцять чотири дні; у всіх жителів Ветилуї спорожніли всі сосуди з водою,

²⁰

И҆ пребы́сть ѡ҆́крестъ и҆́хъ всѐ ѡ҆полче́нїе а҆ссꙋ́рское, пѣшцы̀ и҆ колєсни́цы и҆ кѡ́нницы и҆́хъ, дні́й три́десѧть четы́ре: и҆ ѡ҆скꙋдѣ́ша всѣ̑мъ живꙋ́щымъ во ветѷлꙋ́и всѧ̑ прїѧ́тєлища и҆́хъ водна̑ѧ,

²¹

спорожніли водойми, і жодного дня вони не могли пити води вдосталь, тому що давали їм пити мірою.

²¹

и҆ рвы̀ ѡ҆скꙋдѣва́ша, и҆ не и҆мѣ̀ѧхꙋ пи́ти въ сы́тость воды̀ днѐ є҆ди́нагѡ, занѐ мѣ́рою дава́хꙋ и҆̀мъ пи́ти.

²²

І засумували діти їхні і дружини їхні і юнаки і, знемагаючи від спраги, падали на вулицях міста й у проходах воріт, і вже не було у них сили.

²²

И҆ смѧто́шасѧ младе́нцы и҆́хъ и҆ жєны̀ и҆́хъ и҆ ю҆́нѡши, и҆знемога́хꙋ ѿ жа́жды и҆ па́дахꙋ на сто́гнахъ гра́да и҆ въ прохо́дѣхъ вра́тъ, и҆ не бѣ̀ крѣ́пости ктомꙋ̀ въ ни́хъ.

²³

Тоді весь народ зібрався до Озії і до начальників міста, — юнаки, дружини і діти, — і з голосним воланням говорили усім старійшинам:

²³

И҆ собра́шасѧ всѝ лю́дїе ко ѻ҆зі́и и҆ кнѧзє́мъ гра́да, ю̀нѡши и҆ жєны̀ и҆ ѻ҆́троцы и҆ возопи́ша гла́сомъ вели́кимъ и҆ рѣ́ша пред̾ всѣ́ми старѣ́йшинами:

²⁴

нехай судить Бог між нами і вами; ви зробили нам велику неправду, тому що не запропонували миру синам Ассура;

²⁴

да сꙋ́дитъ бг҃ъ междꙋ̀ на́ми и҆ ва́ми, ꙗ҆́кѡ сотвори́сте въ на́съ непра́вдꙋ ве́лїю, не глаго́люще ми̑рнаѧ съ сынмѝ а҆ссꙋ́рскими:

²⁵

і тепер немає у нас помічника: Бог віддав нас у їхні руки, щоб погубити нас спрагою і великою погибеллю.

²⁵

и҆ нн҃ѣ нѣ́сть помо́щника на́мъ, но продадѐ на́съ бг҃ъ въ рꙋ́цѣ и҆́хъ, є҆́же низве́ржєнымъ бы́ти пред̾ ни́ми жа́ждею и҆ погꙋбле́нїемъ вели́кимъ:

²⁶

Запросіть же їх тепер і віддайте все місто на розграбування народу Олоферна і всього війська його,

²⁶

и҆ нн҃ѣ призови́те и҆̀хъ и҆ ѿдади́те гра́дъ ве́сь въ расхище́нїе лю́демъ ѻ҆лофе́рнѡвымъ и҆ все́й си́лѣ є҆гѡ̀:

²⁷

бо краще для нас дістатися їм на пограбування: хоч ми будемо рабами їхніми, зате живою буде душа наша, і очі наші не побачать смерти немовлят наших і дружин і дітей наших, що розлучаються з душами своїми.

²⁷

лꙋ́чше бо на́мъ бы́ти и҆̀мъ въ расхище́нїе, бꙋ́демъ бо въ рабы̑, и҆ жива̀ бꙋ́детъ дꙋша̀ на́ша, и҆ не оу҆́зримъ сме́рти младе́нцєвъ на́шихъ во ѻ҆чесѣ́хъ на́шихъ, и҆ же́нъ и҆ ча̑дъ на́шихъ и҆зчеза́щихъ дꙋша́ми свои́ми:

²⁸

Закликаємо перед вами у свідки небо і землю, Бога нашого і Господа батьків наших, Який карає нас за гріхи наші і за гріхи батьків наших, нехай учинить за словами цими в нинішній день.

²⁸

свидѣ́телствꙋемъ ва́мъ не́бомъ и҆ земле́ю и҆ бг҃омъ на́шимъ и҆ гдⷭ҇емъ ѻ҆тє́цъ на́шихъ, и҆́же ѿмща́етъ на́мъ по грѣхѡ́мъ на́шымъ и҆ по грѣхѡ́мъ ѻ҆тє́цъ на́шихъ, да не сотвори́тъ по глаго́лѡмъ си̑мъ во дне́шнїй де́нь.

²⁹

І підняли вони одностайно великий плач серед зібрання і голосно волали до Господа Бога.

²⁹

И҆ бы́сть пла́чь ве́лїй посредѣ̀ собра́нїѧ всѣ́хъ є҆динодꙋ́шнѡ, и҆ возопи́ша ко гдⷭ҇ꙋ бг҃ꙋ гла́сомъ вели́кимъ.

³⁰

Озія сказав їм: не сумуйте, брати! потерпимо ще п’ять днів, в які Господь Бог наш поверне милість Свою на нас, бо Він не залишить нас до кінця.

³⁰

И҆ речѐ къ ни̑мъ ѻ҆зі́а: дерза́йте, бра́тїѧ, претерпи́мъ є҆щѐ пѧ́ть дні́й, въ ни́хже ѡ҆брати́тъ гдⷭ҇ь бг҃ъ на́шъ млⷭ҇ть свою̀ на на́съ, не бо̀ ѡ҆ста́витъ на́съ въ коне́цъ:

³¹

Якщо ж вони пройдуть, і допомога до нас не прийде, — я зроблю за вашими словами.

³¹

а҆́ще же пре́йдꙋтъ сі́и, и҆ не прїи́детъ на на́съ по́мощь, сотворю̀ по словесе́мъ ва́шымъ.

³²

І відпустив народ у свій стан, і вони пішли на стіни і вежі свого міста, а дружин і дітей відіслав по домах їхніх; і у великій скорботі залишалися вони в місті.

³²

И҆ распꙋстѝ люді́й ко своемꙋ̀ ѡ҆полче́нїю: и҆ на стѣ́ны и҆ ба̑шни гра́да своегѡ̀ ѿидо́ша, а҆ жены̀ и҆ ча̑да въ до́мы и҆́хъ ѿсла̀. И҆ бы́ша во смире́нїи мно́зѣмъ во гра́дѣ.