Звичайний друкВиконується верстка сторінок…
Папір A4, книжкова орієнтація, поля «Немає», без колонтитулів, масштаб 100%. Сторінки йдуть підряд. Для двостороннього друку виберіть переворот по довгому краю.
Глава 8
Українською (п. Філарета)
Церковнослов'янською (гром. шрифт)
1
У ці дні почула Юдиф, дочка Мерарії, сина Окса, сина Йосифа, сина Озиїла, сина Елкія, сина Ананії, сина Гедеона, сина Рафаїна, сина Акифона, сина Ілія, сина Елиава, сина Нафанаїла, сина Саламиїла, сина Саласадая, сина Ієіля.
Чоловік її Манассія, з одного з нею коліна і племені, помер під час жнив ячменю;
2
И му́жъ єя́ Манассі́а, от пле́мене єя́ и оте́чества єя́, и у́мре во дне́хъ жа́твы ячме́ня:
3
тому що, коли він стояв у полі біля тих, що в’язали снопи, спека вдарила його у голову, — і він зліг у постіль і помер у своєму місті Ветилуї; його поховали з батьками його на полі між Дофаїмом і Валамоном.
3
настоя́ше бо надъ вя́жущими снопы́ на по́ли, и зно́й пріи́де на главу́ єго́, и паде́ на о́дръ и сконча́ся во ветилу́и гра́дѣ своє́мъ: и погребо́ша єго́ со отцы́ єго́ на селѣ́ су́щемъ посредѣ́ Доѳаі́ма и Валамо́на.
4
І вдовувала Юдиф у своєму дому три роки і чотири місяці.
4
И бѣ́ Іуді́ѳъ въ дому́ своє́мъ вдо́вствующи лѣ́та три́ и ме́сяцы четы́ри.
5
Вона зробила для себе на покрівлі дому свого намет, поклала на стегна свої веретище, і був на ній одяг удівства її.
5
И сотвори́ себѣ́ жили́ще на кро́вѣ до́му своєго́ и возложи́ на чре́сло своє́ вре́тище, и бя́ху на не́й ри́зы вдовства́ єя́:
6
Вона постилась усі дні удівства свого, крім днів перед суботами і субот, днів перед новомісяччями і новомісяч, і свят і торжеств дому Ізраїлевого.
6
и постя́шеся вся́ дни́ вдовства́ своєго́ кромѣ́ предсуббо́тій и суббо́тъ, и предновоме́сячій и новоме́сячій, и пра́здниковъ и ра́дованій до́му Ізра́илева:
7
Вона була красива на вигляд і дуже приваблива поглядом; чоловік її Манассія залишив їй золото і срібло, слуг і служниць, худобу і поля, чим вона і володіла.
7
и бѣ́ добра́ ви́домъ и красна́ взо́ромъ зѣло́: и оста́ви є́й Манассі́а му́жъ єя́ сребро́ и зла́то, и о́троки и отрокови́цы, и скоты́ и се́ла, и пребыва́ше надъ ни́ми:
8
І ніхто не докоряв їй злим словом, тому що вона була дуже богобоязка.
8
и не бѣ́, и́же бы нане́слъ є́й глаго́лъ злы́й поне́же боя́шеся Бо́га зѣло́.
9
Почула вона про лихі слова народу проти начальника, тому що вони стали слабкодухими через нестачу води, почула Юдиф і про всі слова, які сказав їм Озія, як він поклявся їм через п’ять днів здати місто ассиріянам,
9
И услы́ша глаго́лы люді́й злы́я на нача́лника, я́ко возмалоду́шествоваша о ску́дости во́дъ: и слы́ша вся́ словеса́ Іуді́ѳъ, я́же глаго́лаше къ ни́мъ Озі́а, я́ко кля́тся и́мъ преда́ти гра́дъ по пяти́ дне́хъ Ассирі́омъ:
10
і послала вона служницю свою, яка розпоряджалася всім її майном, запросити Озію, Хаврина і Хармина, старійшин її міста.
10
и посла́вши рабы́ню свою́, приста́вницу всему́ имѣ́нію єя́, призва́ Озі́ю и хаврі́на и Хармі́на, старѣ́йшинъ гра́да своєго́.
11
Вони прийшли, — і вона сказала їм: вислухайте мене, начальники жителів Ветилуї! не праве слово ваше, яке ви сьогодні сказали перед народом, і поклали клятву, яку вирекли між Богом і вами, і сказали, що здасте місто нашим ворогам, якщо цими днями Господь не допоможе нам.
11
И пріидо́ша къ не́й, и рече́ къ ни́мъ: послу́шайте у́бо мене́, нача́лницы живу́щихъ во ветилу́и, я́ко непра́во сло́во ва́ше, є́же глаго́ласте предъ людьми́ въ де́нь се́й, и уста́висте кля́тву, ю́же глаго́ласте между́ Бо́гомъ и ва́ми, и рѣ́сте преда́ти гра́дъ враго́мъ на́шымъ, а́ще не въ ты́я обрати́тся Госпо́дь помощи́ на́мъ:
12
Хто ж ви, що спокушали сьогодні Бога і стали замість Бога посередині синів людських?
12
и ны́нѣ кто́ єсте́ вы́, и́же искуси́сте Бо́га во дне́шній де́нь, и уста́висте кромѣ́ Бо́га посредѣ́ сыно́въ человѣ́ческихъ?
13
Ось, ви тепер випробовуєте Господа Вседержителя, але ніколи нічого не довідаєтеся;
13
и ны́нѣ Го́спода Вседержи́теля испыту́єте, и ничто́же позна́єте да́же до вѣ́ка,
14
тому що вам не осягнути глибини серця у людині і не зрозуміти слів думки її: як же випробуєте ви Бога, який створив усе це, і пізнаєте розум Його, і зрозумієте думку Його? Ні, брати, не прогнівляйте Господа Бога нашого!
14
поне́же глубины́ се́рдца человѣ́ческаго не изслѣ́дите и слове́съ мы́сли єго́ не пости́гнете: и ка́ко Бо́га, и́же сотвори́ вся́ сія́, испыта́єте, и у́мъ єго́ увѣ́даєте, и мы́сль єго́ позна́єте? ника́коже, бра́тія, не прогнѣвля́йте Го́спода Бо́га на́шего:
15
Тому що коли Він не захоче допомогти нам у ці п’ять днів, то Він має владу захистити нас у які завгодно Йому дні, або вразити нас перед лицем ворогів наших.
Не віддавайте ж у заставу рад Господа Бога нашого: Богу не можна погрожувати, як людині, не можна і вказувати Йому, як синові людському.
16
вы́ же не одолжа́йте совѣ́тами Го́спода Бо́га на́шего, зане́ не я́ко человѣ́ку Бо́гу прети́ти, ниже́ я́ко сы́на человѣ́ча суди́ти:
17
Тому, очікуючи від Нього спасіння, будемо закликати Його до себе на допомогу, і Він почує голос наш, якщо це Йому буде угодно.
17
сего́ ра́ди ожида́юще от него́ спасе́нія, призове́мъ єго́ на по́мощь на́шу, и послу́шаєтъ гла́са на́шего, а́ще бу́детъ єму́ уго́дно:
18
Бо не було у родах наших, і немає в даний час ні коліна, ні племені, ні народу, ні міста в нас, які кланялися б богам рукотворним, як було в давні дні,
18
и́бо не воста́ въ ро́дѣхъ на́шихъ, ниже́ є́сть во дне́шній де́нь, ниже́ пле́мя, ниже́ оте́чество, ниже́ со́нмъ, ниже́ гра́дъ от на́съ, и́же покланя́ются бого́мъ рукотворе́ннымъ, я́коже бы́сть въ пе́рвыхъ дне́хъ,
19
за що батьки наші віддані були мечу і пограбуванню і впали великим падінням перед нашими ворогами.
19
и́хже ра́ди преда́ни бы́ша подъ ме́чь и на расхище́ніє отцы́ на́ши и падо́ша паде́ніємъ вели́кимъ предъ врага́ми на́шими:
20
Але ми не знаємо іншого Бога, крім Нього, а тому і сподіваємося, що Він не знехтує нас і нікого з нашого роду.
20
мы́ же ина́го Бо́га не позна́хомъ ра́звѣ єго́, тѣ́мже упова́ємъ, я́ко не пре́зритъ на́съ, ниже́ от ро́да на́шего:
21
Бо з нашим полоном упаде і вся Юдея, і святині наші будуть розграбовані, і Він стягне осквернення їх від уст наших,
21
поне́же, внегда́ взя́тымъ бы́ти на́мъ, та́ко ся́детъ вся́ Іуде́а, и расхище́на бу́дутъ свята́я на́ша, и взы́щетъ оскверне́нія и́хъ от у́стъ на́шихъ,
22
і вбивство братів наших і полон землі і спустошення спадщини нашої поверне на нашу голову серед народів, якими ми будемо поневолені, і будемо на спокусу і ганьбу серед тих, які оволодіють нами;
22
и убіє́нія бра́тіи на́шея и плѣне́ніє земли́ и опустѣ́ніє наслѣ́дія на́шего обрати́тъ на главу́ на́шу во язы́цѣхъ, идѣ́же а́ще порабо́таємъ та́мо, и бу́демъ въ собла́знъ и въ поноше́ніє предъ стяжа́вшими на́съ,
23
тому що рабство не послужить нам на честь, але Господь Бог наш поставить його у нечестя.
23
и́бо не испра́вится слу́жба на́ша въ благода́ть, но въ безче́стіє положи́тъ ю́ Госпо́дь Бо́гъ на́шъ:
24
Отже, брати, покажімо братам нашим, що від нас залежить життя їхнє, і на нас утверджуються і святині, і дім Господній, і жертовник.
24
и ны́нѣ, бра́тія, пока́жемъ бра́тіи на́шей, я́ко от на́съ зави́ситъ душа́ и́хъ, и свята́я и до́мъ и олта́рь утвержда́єтся на на́съ:
25
За все це подякуємо Господу Богу нашому, Який випробовує нас, як і батьків наших.
Згадайте, що́ Він зробив з Авраамом, чим спокушав Ісаака, що́ було з Яковом у Сирській Месопотамії, коли він пас овець Лавана, брата матері своєї:
26
помяни́те, єли́ка сотвори́ со Авраа́момъ, и єли́кими искуша́ше Ісаа́ка, и єли́ка бы́ша Іа́кову въ Месопота́міи Си́рстѣй, пасу́щу о́вцы Лава́на бра́та ма́тере своєя́,
27
як їх спокушав Він не для катування серця їх, так і нам не мститься, а тільки для напоумлення карає Господь тих, хто наближається до Нього.
27
Зане не я́коже о́ныхъ искуси́ во истяза́ніи се́рдца и́хъ, и на́съ не оби́дѣ, но въ науче́ніє наказу́єтъ Госпо́дь приближа́ющихся єму́.
28
Озія сказав їй: усе, що ти сказала, сказала від доброго серця, і ніхто не буде противитися словам твоїм,
28
И рече́ къ не́й Озі́а: вся́, єли́ка рекла́ єси́, благи́мъ сре́дцемъ глагола́ла єси́, и нѣ́сть, и́же бы противоста́лъ словесе́мъ твои́мъ,
29
бо не з сьогоднішнього тільки дня відома мудрість твоя, але від початку днів твоїх весь народ знає розум твій і добрі почуття твого серця.
29
поне́же не ны́нѣ му́дрость твоя́ я́вна є́сть, но от нача́ла дні́й твои́хъ вѣ́даютъ вси́ лю́діє ра́зумъ тво́й, ка́ко бла́го є́сть смышле́ніє се́рдца твоєго́:
30
Але народ знеміг від спраги і примусив нас зробити так, як ми сказали їм, і зобов’язав нас клятвою, якої ми не порушимо.
30
но лю́діє жажда́ху зѣло́ и прину́диша сотвори́ти на́съ, я́коже глаго́лахомъ и́мъ, и навести́ кля́тву на на́съ, єя́же не престу́пимъ:
31
Помолись же за нас, бо ти жінка побожна, і Господь пошле дощ для наповнення водосховищ наших, і ми більше не будемо знемагати від спраги.
31
и ны́нѣ моли́ся о на́съ, и́бо жена́ благочести́ва єси́, и по́слетъ Госпо́дь до́ждь во исполне́ніє рво́въ на́шихъ, и оскудѣва́ти не бу́демъ ктому́.
32
Юдиф сказала їм: послухайте мене, — і я зроблю діло, яке пронесеться синами роду нашого в роди родів.
32
И рече́ къ ни́мъ Іуді́ѳъ: послу́шайте мене́, и сотворю́ дѣ́ло, є́же простре́тся въ ро́ды родо́въ сыно́мъ ро́да на́шего:
33
Станьте в цю ніч біля воріт, — а я вийду з моєю служницею, і протягом днів, після яких ви вирішили віддати місто нашим ворогам, Господь відвідає Ізраїля моєю рукою.
33
вы́ ста́нете при вратѣ́хъ въ но́щь сію́, и изы́ду а́зъ съ рабы́нею моє́ю, и во дне́хъ, по ни́хже рѣ́сте преда́ти гра́дъ враго́мъ на́шымъ, посѣти́тъ Госпо́дь Ізра́иля руко́ю моє́ю:
34
Тільки не розпитуйте про мій намір, тому що я не скажу вам, доки не звершиться те, що́ я маю намір зробити.
34
вы́ же не испыту́йте дѣ́ла моєго́, не бо́ реку́ ва́мъ, до́ндеже соверша́тся, я́же а́зъ творю́.
35
І сказав їй Озія і начальники: йди з миром, і Господь Бог перед тобою на помсту ворогам нашим!
35
И рече́ Озі́а и нача́лницы къ не́й: иди́ съ ми́ромъ, и Госпо́дь Бо́гъ предъ тобо́ю на отмще́ніє враго́въ на́шихъ.
36
І вийшли з намету її і пішли до полків своїх.
36
И возвра́щьшеся от жили́ща, идо́ща ко ополче́ніємъ свои́мъ.