¹

А Юдиф упала на лице, посипала голову свою попелом і скинула із себе веретище, в яке була одягнена; і тільки-но воскурили у Єрусалимі, в домі Господньому, вечірній фіміам, Юдиф гучним голосом воззвала до Господа і сказала:

¹

Їудjfъ же падE на лицE, и3 возложи2 пeрсть на главY свою2, и3 сложи2, и4мже њдэвашесz, врeтище. И# бsше недaвнw приноси1мо во їеrли1мэ въ домY гDни кади1ло въ вeчеръ т0й, и3 возопи2 глсомъ вели1кимъ їудjfъ ко гDу и3 речE:

²

Господи Боже батька мого Симеона, якому Ти дав у руку меч на помсту іноплемінникам, які відкрили утробу діви для образи, оголили стегно для ганьби й осквернили утробу для посоромлення! Ти сказав: нехай не буде цього, а вони зробили.

²

гDи, б9е nтцA моегw2 сmмеHна, є3мyже дaлъ є3си2 въ рyку мeчь во tмщeніе и3нор0дныхъ, и5же растли1ша ложеснA дэви6ча во њсквернeніе и3 њбнажи1ша нёдро въ срамотY и3 њскверни1ша ложеснA въ поношeніе,

³

І за те Ти віддав князів їхніх на убивання, постіль їхню, яка бачила звабу їхню, обагрив кров’ю і вразив рабів поруч з володарями і володарів на тронах їхніх,

³

рeклъ бо є3си2: да не бyдетъ тaкw: и3 сотвори1ша, за ±же дaлъ є3си2 кн‰зи и4хъ на ўбіeніе, и3 постeлю и4хъ, ћже вёдzше прельщeніе и4хъ, въ кр0вь, и3 порази1лъ є3си2 рабHвъ њ владhцэхъ и3 владhки на прест0лэхъ и4хъ,

⁴

і віддав дружин їхніх на розкрадання, дочок їхніх у полон і всю здобич на розподіл між синами, улюбленими Тобою, які возревнували Твоєю ревністю, погребували оскверненням крови їх, і закликали Тебе на допомогу. Боже, Боже мій, почуй мене, вдову!

⁴

и3 дaлъ є3си2 жєны2 и4хъ въ расхищeніе и3 дщє1ри и4хъ въ плэнeніе и3 вс‰ кwрhсти и4хъ въ раздэлeніе сынHмъ возлю1блєннымъ t тебє2, и5же и3 возревновaша рeвностію твоeю и3 мерзи1шасz њсквернeніемъ кр0ве своеS и3 призвaша тS въ пом0щника: б9е, б9е м0й, и3 менe ўслhши вдовY:

⁵

Ти створив те, що було раніше цього, і це і наступне за цим, і тримав у розумі теперішнє і грядуще, і, що помислив Ти, те й звершилося;

⁵

тh бо сотвори1лъ є3си2, ±же прeжде џныхъ и3 w4наz, и3 ±же по си1хъ и3 ±же нн7э, и3 грzдyщаz проразумёлъ є3си2, и3 собhшасz, ±же мhслилъ є3си2,

⁶

що визначив, те й з’явилося і сказало: ось я. Бо всі путі Твої готові, і суд Твій Тобою передбачений.

⁶

и3 предстaша, ±же ўстaвилъ є3си2, и3 рёша: сE, є3смы2: вси1 бо путіE твои2 гот0ви, и3 сyдъ тв0й во проразумёніи:

⁷

Ось, ассиріяни збільшилися в силі своїй, пишаються конем і вершником, марнославляться силою піших, сподіваються і на щит і на спис і на лук і на пращу, а не знають того, що Ти — Господь, Який сокрушає вíйни.

⁷

сe бо, ґссmрjане ўмн0жишасz въ си1лэ своей, вознес0шасz њ кони2 и3 њ всaдницэ, возвеличaшасz въ мhшцэ пэшє1въ, ўповaша на щи1тъ и3 копіE и3 лyкъ и3 прaщу, и3 не познaша, ћкw ты2 є3си2 гDь сокрушazй бр†ни:

⁸

Господь — ім’я Тобі; сокруши ж їхню могутність силою Твоєю, і знищ їхню силу гнівом Твоїм, бо вони замислили осквернити святилище Твоє, насміятися з мирної оселі імені слави Твоєї і залізом розтрощити ріг Твого жертовника.

⁸

гDь и4мz тебЁ, ты2 сокруши2 и4хъ крёпость си1лою твоeю и3 низложи2 держaву и4хъ ћростію твоeю: ўсовётоваша бо њмерзи1ти с™†z тво‰, њскверни1ти селeніе ўпокоeніz и4мене слaвы твоеS и3 њпровeргнути желёзомъ р0гъ oлтарS твоегw2:

⁹

Поглянь на звеличування їхнє, пошли гнів Твій на голови їхні, дай удовиній руці моїй міцність на те, що задумала я.

⁹

воззри2 на г0рдость и4хъ, посли2 гнёвъ тв0й на главы6 и4хъ, дaждь въ рyку мою2 вд0вію, ю4же ўмhслихъ, крёпость,

¹⁰

Вустами хитрощів моїх урази раба перед вождем, і вождя — перед рабом його, і скруши гординю їхню рукою жіночою;

¹⁰

порази2 рабa t ўстeнъ хи1трости моеS њ кнsзи и3 кнsзz њ рабЁ є3гw2, сокруши2 гордhню и4хъ рук0ю жeнскою:

¹¹

бо не у численності сила Твоя і не в могутніх могутність Твоя; але Ти — Бог смиренних, Ти — помічник принижених, заступник немічних, покровитель упалих духом, спаситель безнадійних.

¹¹

не бо2 во мн0жествэ крёпость твоS, нижE могyтство твоE въ си1льныхъ, но смирeнныхъ є3си2 бGъ, малёйшихъ є3си2 пом0щникъ, застyпникъ немощнhхъ, tчazнныхъ покрови1тель, ненадeжныхъ с}си1тель:

¹²

Так, так, Боже батька мого і Боже спадщини Ізраїля, Владико неба і землі, Творче вод, Царю усякого створіння Твого! Почуй молитву мою,

¹²

є4й, є4й, б9е nтцA моегw2 и3 б9е наслeдіz ї}лева, вLко небeсъ и3 земли2, создaтелю в0дъ, цRю2 всеS?\ори твоеS, ты2 ўслhши молeніе моE

¹³

зроби слово моє і хитрість мою раною і виразкою для тих, які задумали жорстоке проти завіту Твого, святого дому Твого, висоти Сиону і дому спадщини синів Твоїх.

¹³

и3 дaждь сл0во моE и3 хи1трость въ ћзву и3 рaну и4хъ и5же проти1ву завёта твоегw2 и3 д0му њсщ7eннагw твоегw2, и3 въ верхA сіHнz и3 д0му њдержaніz сынHвъ твои1хъ ўсовэтовaша жeстwкаz,

¹⁴

Напоум увесь народ Твій і всяке плем’я, щоб бачили вони, що Ти — Бог, Бог усякої могутности і сили, і немає іншого захисника роду Ізраїлевого, крім Тебе.

¹⁴

и3 сотвори2 во всeмъ kзhцэ твоeмъ и3 во всeмъ плeмени познaніе, є4же вёдати, ћкw ты є3си, б9е бGъ всеS си1лы и3 держaвы, и3 нёсть и3нaгw защи1тника р0да ї}лева кромЁ тебє2.