¹

А Юдиф упала на лице, посипала голову свою попелом і скинула із себе веретище, в яке була одягнена; і тільки-но воскурили у Єрусалимі, в домі Господньому, вечірній фіміам, Юдиф гучним голосом воззвала до Господа і сказала:

¹

Іуді́ѳъ же паде́ на лице́, и возложи́ пе́рсть на главу́ свою́, и сложи́, и́мже одѣвашеся, вре́тище. И бя́ше неда́вно приноси́мо во Ієрусали́мѣ въ дому́ Госпо́дни кади́ло въ ве́черъ то́й, и возопи́ глсомъ вели́кимъ Іуді́ѳъ ко Го́споду и рече́:

²

Господи Боже батька мого Симеона, якому Ти дав у руку меч на помсту іноплемінникам, які відкрили утробу діви для образи, оголили стегно для ганьби й осквернили утробу для посоромлення! Ти сказав: нехай не буде цього, а вони зробили.

²

Го́споди, Бо́же отца́ моєго́ Симео́на, єму́же да́лъ єси́ въ ру́ку ме́чь во отмще́ніє иноро́дныхъ, и́же растли́ша ложесна́ дѣви́ча во оскверне́ніє и обнажи́ша нѣ́дро въ срамоту́ и оскверни́ша ложесна́ въ поноше́ніє,

³

І за те Ти віддав князів їхніх на убивання, постіль їхню, яка бачила звабу їхню, обагрив кров’ю і вразив рабів поруч з володарями і володарів на тронах їхніх,

³

ре́клъ бо єси́: да не бу́детъ та́ко: и сотвори́ша, за я́же да́лъ єси́ кня́зи и́хъ на убіє́ніє, и посте́лю и́хъ, я́же вѣ́дяше прельще́ніє и́хъ, въ кро́вь, и порази́лъ єси́ рабо́въ о влады́цѣхъ и влады́ки на престо́лѣхъ и́хъ,

⁴

і віддав дружин їхніх на розкрадання, дочок їхніх у полон і всю здобич на розподіл між синами, улюбленими Тобою, які возревнували Твоєю ревністю, погребували оскверненням крови їх, і закликали Тебе на допомогу. Боже, Боже мій, почуй мене, вдову!

⁴

и да́лъ єси́ жены́ и́хъ въ расхище́ніє и дще́ри и́хъ въ плѣне́ніє и вся́ коры́сти и́хъ въ раздѣле́ніє сыно́мъ возлю́бленнымъ от тебе́, и́же и возревнова́ша ре́вностію твоє́ю и мерзи́шася оскверне́ніємъ кро́ве своєя́ и призва́ша тя́ въ помо́щника: Бо́же, Бо́же мо́й, и мене́ услы́ши вдову́:

⁵

Ти створив те, що було раніше цього, і це і наступне за цим, і тримав у розумі теперішнє і грядуще, і, що помислив Ти, те й звершилося;

⁵

ты́ бо сотвори́лъ єси́, я́же пре́жде о́ныхъ и о́ная, и я́же по си́хъ и я́же ны́нѣ, и гряду́щая проразумѣ́лъ єси́, и собы́шася, я́же мы́слилъ єси́,

⁶

що визначив, те й з’явилося і сказало: ось я. Бо всі путі Твої готові, і суд Твій Тобою передбачений.

⁶

и предста́ша, я́же уста́вилъ єси́, и рѣ́ша: се́, єсмы́: вси́ бо путіє́ твои́ гото́ви, и су́дъ тво́й во проразумѣ́ніи:

⁷

Ось, ассиріяни збільшилися в силі своїй, пишаються конем і вершником, марнославляться силою піших, сподіваються і на щит і на спис і на лук і на пращу, а не знають того, що Ти — Господь, Який сокрушає вíйни.

⁷

се́ бо, Ассирі́ане умно́жишася въ си́лѣ своєй, вознесо́шася о кони́ и о вса́дницѣ, возвелича́шася въ мы́шцѣ пѣше́въ, упова́ша на щи́тъ и копіє́ и лу́къ и пра́щу, и не позна́ша, я́ко ты́ єси́ Госпо́дь сокруша́яй бра́ни:

⁸

Господь — ім’я Тобі; сокруши ж їхню могутність силою Твоєю, і знищ їхню силу гнівом Твоїм, бо вони замислили осквернити святилище Твоє, насміятися з мирної оселі імені слави Твоєї і залізом розтрощити ріг Твого жертовника.

⁸

Госпо́дь и́мя тебѣ́, ты́ сокруши́ и́хъ крѣ́пость си́лою твоє́ю и низложи́ держа́ву и́хъ я́ростію твоє́ю: усовѣ́товаша бо омерзи́ти свята́я твоя́, оскверни́ти селе́ніє упокоє́нія и́мене сла́вы твоєя́ и опрове́ргнути желѣ́зомъ ро́гъ олтаря́ твоєго́:

⁹

Поглянь на звеличування їхнє, пошли гнів Твій на голови їхні, дай удовиній руці моїй міцність на те, що задумала я.

⁹

воззри́ на го́рдость и́хъ, посли́ гнѣ́въ тво́й на главы́ и́хъ, да́ждь въ ру́ку мою́ вдо́вію, ю́же умы́слихъ, крѣ́пость,

¹⁰

Вустами хитрощів моїх урази раба перед вождем, і вождя — перед рабом його, і скруши гординю їхню рукою жіночою;

¹⁰

порази́ раба́ от усте́нъ хи́трости моєя́ о кня́зи и кня́зя о рабѣ́ єго́, сокруши́ горды́ню и́хъ руко́ю же́нскою:

¹¹

бо не у численності сила Твоя і не в могутніх могутність Твоя; але Ти — Бог смиренних, Ти — помічник принижених, заступник немічних, покровитель упалих духом, спаситель безнадійних.

¹¹

не бо́ во мно́жествѣ крѣ́пость твоя́, ниже́ могу́тство твоє́ въ си́льныхъ, но смире́нныхъ єси́ Бо́гъ, малѣ́йшихъ єси́ помо́щникъ, засту́пникъ немощны́хъ, отча́янныхъ покрови́тель, ненаде́жныхъ Спаси́тель:

¹²

Так, так, Боже батька мого і Боже спадщини Ізраїля, Владико неба і землі, Творче вод, Царю усякого створіння Твого! Почуй молитву мою,

¹²

є́й, є́й, Бо́же отца́ моєго́ и Бо́же насле́дія Ізра́илева, Влады́ко небе́съ и земли́, созда́телю во́дъ, Царю́ всея́ тва́ри твоєя́, ты́ услы́ши моле́ніє моє́

¹³

зроби слово моє і хитрість мою раною і виразкою для тих, які задумали жорстоке проти завіту Твого, святого дому Твого, висоти Сиону і дому спадщини синів Твоїх.

¹³

и да́ждь сло́во моє́ и хи́трость въ я́зву и ра́ну и́хъ и́же проти́ву завѣ́та твоєго́ и до́му освяще́ннаго твоєго́, и въ верха́ Сіо́ня и до́му одержа́нія сыно́въ твои́хъ усовѣтова́ша же́стокая,

¹⁴

Напоум увесь народ Твій і всяке плем’я, щоб бачили вони, що Ти — Бог, Бог усякої могутности і сили, і немає іншого захисника роду Ізраїлевого, крім Тебе.

¹⁴

и сотвори́ во все́мъ язы́цѣ твоє́мъ и во все́мъ пле́мени позна́ніє, є́же вѣ́дати, я́ко ты єси, Бо́же Бо́гъ всея́ си́лы и держа́вы, и нѣ́сть ина́го защи́тника ро́да Ізра́илева кромѣ́ тебе́.