¹

А Юдиф упала на лице, посипала голову свою попелом і скинула із себе веретище, в яке була одягнена; і тільки-но воскурили у Єрусалимі, в домі Господньому, вечірній фіміам, Юдиф гучним голосом воззвала до Господа і сказала:

¹

І҆ꙋді́ѳъ же падѐ на лицѐ, и҆ возложѝ пе́рсть на главꙋ̀ свою̀, и҆ сложѝ, и҆́мже ѡ҆дѣвашесѧ, вре́тище. И҆ бѧ́ше неда́внѡ приноси́мо во і҆ерⷭ҇ли́мѣ въ домꙋ̀ гдⷭ҇ни кади́ло въ ве́черъ то́й, и҆ возопѝ глсомъ вели́кимъ і҆ꙋді́ѳъ ко гдⷭ҇ꙋ и҆ речѐ:

²

Господи Боже батька мого Симеона, якому Ти дав у руку меч на помсту іноплемінникам, які відкрили утробу діви для образи, оголили стегно для ганьби й осквернили утробу для посоромлення! Ти сказав: нехай не буде цього, а вони зробили.

²

гдⷭ҇и, бж҃е ѻ҆тца̀ моегѡ̀ сѷмеѡ́на, є҆мꙋ́же да́лъ є҆сѝ въ рꙋ́кꙋ ме́чь во ѿмще́нїе и҆норо́дныхъ, и҆̀же растли́ша ложесна̀ дѣви̑ча во ѡ҆скверне́нїе и҆ ѡ҆бнажи́ша нѣ́дро въ срамотꙋ̀ и҆ ѡ҆скверни́ша ложесна̀ въ поноше́нїе,

³

І за те Ти віддав князів їхніх на убивання, постіль їхню, яка бачила звабу їхню, обагрив кров’ю і вразив рабів поруч з володарями і володарів на тронах їхніх,

³

ре́клъ бо є҆сѝ: да не бꙋ́детъ та́кѡ: и҆ сотвори́ша, за ꙗ҆̀же да́лъ є҆сѝ кнѧ̑зи и҆́хъ на оу҆бїе́нїе, и҆ посте́лю и҆́хъ, ꙗ҆́же вѣ́дѧше прельще́нїе и҆́хъ, въ кро́вь, и҆ порази́лъ є҆сѝ рабѡ́въ ѡ҆ влады́цѣхъ и҆ влады́ки на престо́лѣхъ и҆́хъ,

⁴

і віддав дружин їхніх на розкрадання, дочок їхніх у полон і всю здобич на розподіл між синами, улюбленими Тобою, які возревнували Твоєю ревністю, погребували оскверненням крови їх, і закликали Тебе на допомогу. Боже, Боже мій, почуй мене, вдову!

⁴

и҆ да́лъ є҆сѝ жєны̀ и҆́хъ въ расхище́нїе и҆ дщє́ри и҆́хъ въ плѣне́нїе и҆ всѧ̑ кѡры́сти и҆́хъ въ раздѣле́нїе сынѡ́мъ возлю́блєннымъ ѿ тебє̀, и҆̀же и҆ возревнова́ша ре́вностїю твое́ю и҆ мерзи́шасѧ ѡ҆скверне́нїемъ кро́ве своеѧ̀ и҆ призва́ша тѧ̀ въ помо́щника: бж҃е, бж҃е мо́й, и҆ мене́ оу҆слы́ши вдовꙋ̀:

⁵

Ти створив те, що було раніше цього, і це і наступне за цим, і тримав у розумі теперішнє і грядуще, і, що помислив Ти, те й звершилося;

⁵

ты́ бо сотвори́лъ є҆сѝ, ꙗ҆̀же пре́жде ѻ҆́ныхъ и҆ ѡ҆́наѧ, и҆ ꙗ҆̀же по си́хъ и҆ ꙗ҆̀же нн҃ѣ, и҆ грѧдꙋ́щаѧ проразꙋмѣ́лъ є҆сѝ, и҆ собы́шасѧ, ꙗ҆̀же мы́слилъ є҆сѝ,

⁶

що визначив, те й з’явилося і сказало: ось я. Бо всі путі Твої готові, і суд Твій Тобою передбачений.

⁶

и҆ предста́ша, ꙗ҆̀же оу҆ста́вилъ є҆сѝ, и҆ рѣ́ша: сѐ, є҆смы̀: вси́ бо пꙋтїѐ твоѝ гото́ви, и҆ сꙋ́дъ тво́й во проразꙋмѣ́нїи:

⁷

Ось, ассиріяни збільшилися в силі своїй, пишаються конем і вершником, марнославляться силою піших, сподіваються і на щит і на спис і на лук і на пращу, а не знають того, що Ти — Господь, Який сокрушає вíйни.

⁷

се́ бо, а҆ссѷрі́ане оу҆мно́жишасѧ въ си́лѣ своей, вознесо́шасѧ ѡ҆ конѝ и҆ ѡ҆ вса́дницѣ, возвелича́шасѧ въ мы́шцѣ пѣшє́въ, оу҆пова́ша на щи́тъ и҆ копїѐ и҆ лꙋ́къ и҆ пра́щꙋ, и҆ не позна́ша, ꙗ҆́кѡ ты̀ є҆сѝ гдⷭ҇ь сокрꙋша́ѧй бра̑ни:

⁸

Господь — ім’я Тобі; сокруши ж їхню могутність силою Твоєю, і знищ їхню силу гнівом Твоїм, бо вони замислили осквернити святилище Твоє, насміятися з мирної оселі імені слави Твоєї і залізом розтрощити ріг Твого жертовника.

⁸

гдⷭ҇ь и҆́мѧ тебѣ̀, ты̀ сокрꙋшѝ и҆́хъ крѣ́пость си́лою твое́ю и҆ низложѝ держа́вꙋ и҆́хъ ꙗ҆́ростїю твое́ю: оу҆совѣ́товаша бо ѡ҆мерзи́ти ст҃а̑ѧ твоѧ̑, ѡ҆скверни́ти селе́нїе оу҆покое́нїѧ и҆́мене сла́вы твоеѧ̀ и҆ ѡ҆прове́ргнꙋти желѣ́зомъ ро́гъ ѻлтарѧ̀ твоегѡ̀:

⁹

Поглянь на звеличування їхнє, пошли гнів Твій на голови їхні, дай удовиній руці моїй міцність на те, що задумала я.

⁹

воззрѝ на го́рдость и҆́хъ, послѝ гнѣ́въ тво́й на главы̑ и҆́хъ, да́ждь въ рꙋ́кꙋ мою̀ вдо́вїю, ю҆́же оу҆мы́слихъ, крѣ́пость,

¹⁰

Вустами хитрощів моїх урази раба перед вождем, і вождя — перед рабом його, і скруши гординю їхню рукою жіночою;

¹⁰

поразѝ раба́ ѿ оу҆сте́нъ хи́трости моеѧ̀ ѡ҆ кнѧ́зи и҆ кнѧ́зѧ ѡ҆ рабѣ̀ є҆гѡ̀, сокрꙋшѝ горды́ню и҆́хъ рꙋко́ю же́нскою:

¹¹

бо не у численності сила Твоя і не в могутніх могутність Твоя; але Ти — Бог смиренних, Ти — помічник принижених, заступник немічних, покровитель упалих духом, спаситель безнадійних.

¹¹

не бо̀ во мно́жествѣ крѣ́пость твоѧ̀, нижѐ могꙋ́тство твоѐ въ си́льныхъ, но смире́нныхъ є҆сѝ бг҃ъ, малѣ́йшихъ є҆сѝ помо́щникъ, застꙋ́пникъ немощны́хъ, ѿча́ѧнныхъ покрови́тель, ненаде́жныхъ си҃си́тель:

¹²

Так, так, Боже батька мого і Боже спадщини Ізраїля, Владико неба і землі, Творче вод, Царю усякого створіння Твого! Почуй молитву мою,

¹²

є҆́й, є҆́й, бж҃е ѻ҆тца̀ моегѡ̀ и҆ бж҃е насле́дїѧ і҆и҃лева, влⷣко небе́съ и҆ землѝ, созда́телю во́дъ, цр҃ю̀ всеѧ̀ⷱ҇҃ори твоеѧ̀, ты̀ оу҆слы́ши моле́нїе моѐ

¹³

зроби слово моє і хитрість мою раною і виразкою для тих, які задумали жорстоке проти завіту Твого, святого дому Твого, висоти Сиону і дому спадщини синів Твоїх.

¹³

и҆ да́ждь сло́во моѐ и҆ хи́трость въ ꙗ҆́звꙋ и҆ ра́нꙋ и҆́хъ и҆̀же проти́вꙋ завѣ́та твоегѡ̀ и҆ до́мꙋ ѡ҆сщ҃е́ннагѡ твоегѡ̀, и҆ въ верха̀ сїѡ́нѧ и҆ до́мꙋ ѡ҆держа́нїѧ сынѡ́въ твои́хъ оу҆совѣтова́ша же́стѡкаѧ,

¹⁴

Напоум увесь народ Твій і всяке плем’я, щоб бачили вони, що Ти — Бог, Бог усякої могутности і сили, і немає іншого захисника роду Ізраїлевого, крім Тебе.

¹⁴

и҆ сотворѝ во все́мъ ꙗ҆зы́цѣ твое́мъ и҆ во все́мъ пле́мени позна́нїе, є҆́же вѣ́дати, ꙗ҆́кѡ ты є҆си, бж҃е бг҃ъ всеѧ̀ си́лы и҆ держа́вы, и҆ нѣ́сть и҆на́гѡ защи́тника ро́да і҆и҃лева кромѣ̀ тебє̀.