Друк брошуроюВиконується верстка сторінок…
Папір A4, альбомна орієнтація, поля «Немає», без колонтитулів. Друкуйте двосторонньо, з переворотом по короткому краю, у масштабі 100%; якщо принтер обрізає край — 98%. Не вмикайте режим «Буклет» у драйвері принтера.
Книга Юдифі*
Українською (п. Філарета)
Церковнослов'янською
* Перекладена з грецької.
Глава 1
1
У дванадцятий рік царювання Навуходоносора, який царював над ассиріянами у великому місті Ниневії, — у дні Арфаксада, який царював над мідянами в Екбатанах
і побудував навколо Екбатан стіни з тесаних каменів, шириною в три лікті, а довжиною в шість ліктів; і зробив висоту стіни в сімдесят, а ширину в п’ятдесят ліктів,
і поставив над воротами вежі в сто ліктів, які мали в основі до шістдесяти ліктів ширини;
3
и3 столпы2 є3S постaви на вратёхъ є3гw2 лaктей сто2, и3 широтY и4хъ њсновA на лaктей шетьдесsтъ:
4
а ворота, побудовані ним для виходу сильних військ його і для строїв піхоти його, піднімалися на висоту на сімдесят ліктів, а у ширину мали сорок ліктів:
у ті дні цар Навуходоносор почав війну проти царя Арфаксада на великій рівнині, яка у межах Рагава.
5
и3 сотвори2 брaнь во дни6 w4ны цaрь навуходон0соръ на царS ґрфаxaда на п0ли вели1цэмъ, є4же є4сть въ предёлэхъ рагavлихъ.
6
До нього зібралися усі, хто живе в нагірній країні, і всі, хто живе біля Євфрату, Тигру й Ідаспису, і з рівнини Ариох, цар Елимейський, і зійшлося дуже багато народів в ополчення синів Хелеуда.
І послав Навуходоносор, цар Ассирійський, до всіх, хто живе у Персії, і до усіх, хто живе на заході, до тих, хто живе у Киликії і Дамаску, Ливані й Антиливані, і до всіх, хто живе на передній стороні примор’я,
7
И# послA навуходон0соръ цaрь ґссmрjйскій ко всBмъ њбитaющымъ въ персjдэ и3 ко всBмъ живyщымъ къ зaпадwмъ, њбитaющымъ въ кілікjи и3 дамaсцэ, и3 лівaнэ и3 ґнтілівaнэ, и3 ко всBмъ живyщымъ на лицы2 прим0ріz,
8
і між народами Кармила і Галаада й у верхній Галилеї і на великій рівнині Ездрилон,
8
и3 къ сyщымъ во kзhцэхъ карми1ла и3 въ галаaдэ, и3 въ вhшней галілeи и3 на вели1цэмъ п0ли є3сдрилHна,
9
і до усіх, хто живе у Самарії і містах її, і за Йорданом до Єрусалима, і Ветані і Хела, і Кадиса і ріки Єгипетської, і Тафни і Рамесси й у всій землі Гесемській
до входу у верхній Танис і Мемфис, і до всіх, хто живе у Єгипті до входу у межі Ефіопії.
10
д0ндеже пріити2 вhше тaниса и3 мeмфиса, и3 ко всBмъ њбитaющымъ во є3гЂптэ, д0ндеже пріити2 на предёлы є3Fі0піи.
11
Але всі, хто жив у всіх цих землях, знехтували слово Ассирійського царя Навуходоносора і не зібралися до нього на війну, тому що вони не боялися його, але він був для них, як один з них: вони відіслали від себе його послів ні з чим, у нечесті.
11
И# ни во что2 вмэни1ша вси2 њбитaющіи по всeй земли2 сл0во навуходон0сора царS ґссmрjйска, и3 не снид0шасz къ немY на брaнь, понeже не боsшасz є3гw2, но бhсть пред8 ни1ми ѓки мyжъ є3ди1нъ: и3 возврати1ша послaнникwвъ є3гw2 тщи1хъ со безчeстіемъ t лицA своегw2.
12
Навуходоносор дуже розгнівався на всю цю землю і поклявся престолом і царством своїм помститися усім краям Киликії, Дамаска і Сирії, і мечем своїм умертвити всіх, хто живе в землі Моава, і синів Аммона і всю Юдею, і всіх, хто живе у Єгипті до входу в межі двох морів.
І в сімнадцятий рік він ополчився зі своїм військом проти царя Арфаксада і подолав його в битві і примусив утікати все військо Арфаксада, усю кінноту його і усі колісниці його,
Потім пішов назад зі своїми в Ниневію, — він і всі союзники його — велика безліч ратних людей; там він відпочивав, і бенкетував з військом своїм сто двадцять днів.
У вісімнадцятому році, у двадцять другий день першого місяця, було дано в домі Навуходоносора, царя Ассирійського, повеління — зробити, як він сказав, помсту всій землі.
Після закінчення своєї наради, Навуходоносор, цар Ассирійський, покликав головного вождя війська свого, Олоферна, який був другим після нього, і сказав йому:
так говорить великий цар, господар усієї землі: ось, ти підеш від імені мого і візьмеш із собою чоловіків, упевнених у своїй силі, — піших сто двадцять тисяч і безліч коней із дванадцятьма тисячами вершників, —
і вийдеш проти усієї землі на заході за те, що не підкорилися слову вуст моїх.
6
и3 и3зhдеши бо срётеніе всeй земли2 на зaпады, ћкw не повинyшасz глаг0лу ќстъ мои1хъ:
7
І оголосиш їм, щоб вони готували землю і воду, тому що я з гнівом вийду на них, покрию все лице землі їхньої ногами війська мого і віддам йому їх на пограбування.
Не переступи ж ні в чому слів господаря твого, але неодмінно виконай, як я наказав тобі, і не барися з виконанням.
13
тh же да не преступи1ши є3ди1нагw к0егw t глагHлъ господи1на твоегw2, но совершaz да соверши1ши, ћкоже заповёдахъ тебЁ, и3 да не ўкосни1ши сотвори1ти сі‰.
14
Олоферн, вийшовши від лиця господаря свого, запросив до себе всіх сановників, полководців і начальників війська ассирійського,
І вирушив у похід з усім військом своїм, щоб випередити царя Навуходоносора і покрити усе лице землі на заході колісницями, кіннотою й добірною піхотою своєю.
І з ним вийшли союзники в такій безлічі, як сарана і як пісок земний, тому що від безлічі не було і рахунку їм.
20
и3 мн0гое примэшeніе ћкw прyзи и3зыд0ша съ ни1ми и3 ћкw пес0къ земли2, не бо2 бЁ числA t мн0жества и4хъ.
21
Пройшовши шлях трьох днів від Ниневії до переднього краю рівнини Вектелеф, вони повернули від Вектелефа, біля гори, що лежить ліворуч від верхньої Киликії.
Потім спустився на рівнину Дамаска, під час жнив пшениці, випалив усі ниви їхні, віддав на знищення стада овець і волів, розграбував міста їхні, спустошив їхні поля і побив усіх юнаків їхніх вістрям меча.
Страх і жах напав на жителів приморської країни, які жили в Сидоні й Тирі, на жителів Сура й Окини і на всіх жителів Іємнаана, — і всі мешканці Азота й Аскалона дуже злякалися його.
28
И# нападE стрaхъ и3 трeпетъ є3гw2 на всёхъ живyщихъ въ прим0ріи, сyщихъ въ сідHнэ и3 тЂрэ и3 њбитaющихъ въ сyрэ и3 nкjнэ и3 на всёхъ живyщихъ во їемнаaнэ. И# живyщіи во ґзHтэ и3 ґскалHнэ ўбоsшасz є3гw2 ѕэлw2.
Глава 3
1
І послали до нього вісників з такою мирною пропозицією:
Ось перед тобою: і селища наші, і всі місця наші, і всі ниви з пшеницею, і стада овець і волів, і всі будівлі наших жител: використовуй їх, як побажаєш.
Він же зруйнував усі висоти їхні і вирубав діброви їхні: йому наказано було знищити всіх богів тієї землі, щоб усі народи служили одному Навуходоносору, і усі народи і усі племена їх прикликали його, як бога.
Сини Ізраїля, які жили в Юдеї, почувши про все, що зробив з народами Олоферн, воєначальник Ассирійського царя Навуходоносора, і як розграбував він усі святилища їх і віддав їх на знищення,
зайняли усі вершини високих гір, відгородили стінами селища, що знаходяться на них, і відклали запаси хліба на випадок війни, тому що ниви їхні недавно були зжаті,
а великий священик Іоаким, який був у ті дні у Єрусалимі, написав жителям Ветилуї і Ветомесфема, що лежить навпроти Ездрилона, на передній стороні рівнини, близької до Дофаїма,
6
И# писA їwакjмъ їерeй вели1кій, и4же бЁ во днeхъ џнэхъ во їеrли1мэ, живyщымъ во ветmлyи и3 ветомесfeмэ, и4же є4сть проти1ву є3сдрилHиа, на лицы2 п0лz сyщагw бли1з8 дwfаjма,
7
щоб вони зайняли входи у нагірну країну, тому що через них був вхід у Юдею, і їм легко було перешкодити тим, що приходили, тому що тісним був прохід навіть для двох людей.
І всякий чоловік ізраїльський і всяка дружина, і діти, і жителі Єрусалима упали перед храмом, посипали попелом свої голови, розстелили перед Господом свої веретища,
вдягли жертовник у веретище і ревно й одностайно взивали до Бога Ізраїлевого, щоб Він, на радість язичникам, не віддав дітей їхніх на розкрадання, дружин їхніх на здобич, міста спадщини їхньої на руйнування, святинь їхніх на осквернення і наругу.
А Іоаким, великий священик, і усі священики, які стояли перед Господом, служителі Його, оперезавши веретищем стегна свої, приносили безперестанні всепалення, обітниці і добровільні дари народу.
На кидарах їхніх був попіл, і вони з усієї сили взивали до Господа, щоб Він відвідав милістю весь дім Ізраїля.
15
и3 бЁ пeпелъ на кідaрэхъ и4хъ, и3 вопіsху ко гDу t всеS си1лы, да посэти1тъ во бlго вeсь д0мъ ї}левъ.
Глава 5
1
Тим часом Олоферну, воєначальникові війська ассирійського, дано було знати, що сини Ізраїля приготувалися до війни: заклали входи у нагірну країну і зміцнили стінами кожну вершину високої гори, а на рівнинах влаштували перешкоди.
скажіть мені, сини Ханаана, що це за народ, який живе в нагірній країні, які міста населені ними, чи багато у них війська, у чому їхня міцність і сила, хто поставлений над ними царем, проводирем війська їхнього,
і чому вони більше за усіх, хто живе на заході, уперто не хочуть вийти мені назустріч?
4
и3 чесw2 рaди сопроти1вишасz, є4же не и3зhти во срётеніе мнЁ, пaче всёхъ живyщихъ на зaпадэхъ;
5
Ахиор, проводир усіх синів Аммона, сказав йому: вислухай, господарю мій, слово з вуст раба твого; я скажу тобі істину про цей народ, який живе біля тебе в цій нагірній країні, і не вийде неправда з вуст раба твого.
і ухилилися від путі предків своїх і почали поклонятися Богу неба, Богу, Якого вони пізнали; і халдеї вигнали їх від лиця богів своїх, — і вони втекли в Месопотамію і довго там жили.
Але Бог їхній сказав, щоб вони вийшли з місця переселення і йшли в землю Ханаанську; вони оселилися там і дуже збагатилися золотом, сріблом і безліччю худоби.
9
и3 речE бGъ и4хъ, да и3зhдутъ t пришeлствіz своегw2 и3 да и4дутъ въ зeмлю хаиаaню: и3 всели1шасz тaмw, и3 ўмн0жишасz злaтомъ и3 сребр0мъ и3 скwты2 мн0гими ѕэлw2:
10
Звідси перейшли вони в Єгипет, тому що голод покрив лице землі Ханаанської, і там залишалися, поки знаходили їжу, і розмножилися там до того, що не було і числа роду їхньому.
10
и3 снид0ша во є3гЂпетъ, покрh бо лицE земли2 ханаaни глaдъ, и3 пришeлствоваша тaмw, д0идеже прекорми1шасz, и3 бhша тaмw во мн0жество мн0го, и3 не бЁ числA р0ду и4хъ:
11
І постав на них цар Єгипетський, ужив проти них хитрість, обтяжуючи їх працею і виробленням цегли, і зробив їх рабами.
Але коли вони ухилилися від путі, яку Він заповів їм, то у багатьох війнах вони потерпіли дуже сильні поразки, були відведені у полон, у чужу землю, храм Бога їхнього зруйнований, і міста їхні узяті ворогами.
18
є3гдa же tступи1ша t пути2, є3г0же завэщA и5мъ, и3стреби1шасz во мн0зэхъ брaнехъ на мн0го ѕэлw2, и3 плэнeни бhша въ зeмлю не свою2, и3 хрaмъ бGа и4хъ бhсть въ попрaніе, и3 грaди и4хъ њдержaни бhша t супост†тъ:
19
Нині ж, навернувшись до Бога свого, вони повернулися з розсіяння, у якому були, оволоділи Єрусалимом, в якому святилище їхнє, й оселилися у нагірній країні, тому що вона була порожня.
І тепер, повелителю-господарю, якщо є омана в цьому народі, і вони грішать перед Богом своїм, і ми помітимо, що у них є це спотикання, то ми підемо і переможемо їх.
А якщо немає в цьому народі беззаконня, то нехай відійде господар мій, щоб Господь не захистив їх, і Бог їхній не був за них, — і тоді ми для всієї землі будемо предметом ганьби.
21
ѓще же нёсть беззак0ніz въ kзhцэ и4хъ, да прeйдетъ господи1нъ м0й, да не когдA защи1титъ гDь и4хъ и3 бGъ и4хъ по ни1хъ, и3 бyдемъ въ поношeніе пред8 всeю землeю.
22
Коли Ахиор закінчив цю розповідь, весь народ, який стояв навколо намету, почав нарікати, а вельможі Олоферна і всі, хто населяв примор’я і землю Моава, заговорили: негайно потрібно вбити його;
хто ти такий, Ахиоре, з найманцями Єфрема, що напророкував нам сьогодні і сказав, щоб ми не воювали з родом Ізраїльським, тому що Бог їх захищає? Хто ж Бог, як не Навуходоносор? Він пошле свою силу і зітре їх з лиця землі, — і Бог їхній не спасе їх.
Але ми, раби його, вразимо їх, як одну людину, і не встояти їм проти сили наших коней.
3
но мы2 раби2 є3гw2 порази1мъ и4хъ ћки человёка є3ди1наго, и3 не претерпsтъ крёпости к0ней нaшихъ,
4
Ми розтопчемо їх; гори їхні уп’ються їхньою кров’ю, рівнини їхні наповняться їхніми трупами, і не стане стопа ніг їхніх проти нашого лиця, але загибеллю загинуть вони, говорить цар Навуходоносор, господар усієї землі. Тому що він сказав, — і не даремні будуть слова повелінь його.
А ти, Ахиоре, найманцю Аммона, який висловив слова ці в день неправди твоєї, від цього дня не побачиш більше обличчя мого, доки я не помщуся цьому народові, який прийшов з Єгипту.
5
тh же, ґхіHре, наeмниче ґммHнь, и4же глаг0лалъ є3си2 словесA сі‰ въ дeнь непрaвды твоеS, не ќзриши ктомY лицA моегw2 t днE сегw2, д0ндеже не tмшY р0ду сyщихъ и3з8 є3гЂпта,
6
Коли ж я повернуся, меч війська мого і натовп слуг моїх пройде по ребрах твоїх, — і ти упадеш між пораненими їхніми.
Раби його схопили і вивели його за стан на поле, а із середовища рівнини піднялися в нагірну країну і прийшли до джерел, що були під Ветилуєю.
11
И# ћша є3го2 раби2 є3гw2 и3 и3звед0ша є3го2 внЁ полкA на п0ле, и3 воздвиг0шасz t среды2 нап0льныz въ г0рнюю и3 пріид0ша на и3ст0чники, и5же бhша под8 ветЂлyею.
12
Коли побачили їх жителі міста на вершині гори, то взялися за зброю свою і, вийшовши за місто на вершину гори, усі чоловіки-пращники охороняли вхід свій і кидали в них камінням.
якими були у ті дні Озія, син Михи з коліна Симеонового, Хаврій, син Гофониїла, і Хармій, син Мелхиїла.
15
и5же бhша во днeхъ тhхъ, nзjа сhнъ мjхинъ t плeмене сmмеHнz, и3 хаврjй сhнъ гоfоніи1левъ, и3 хармjй сhнъ мелхіи1левъ.
16
Вони скликали всіх старійшин міста, і збіглися на зібрання усі юнаки їхні і дружини, і поставили Ахиора серед усього народу свого, й Озія запитав його про те, що трапилося.
Він у відповідь переказав їм слова зібрання Олофернового й усі слова, які він висловив серед начальників синів Ассура, і всі гордовиті слова Олоферна про дім Ізраїля.
На другий день Олоферн наказав усьому війську своєму і всьому народові своєму, який прийшов до нього на допомогу, підступити до Ветилуї, зайняти висоти нагірної країни і почати війну проти синів Ізраїлевих.
1
Во ќтріе же њб8zви2 nлофeрнъ всемY в0инству своемY и3 всBмъ лю1демъ свои6мъ, и5же пріид0ша на споборeніе є3мY, воздви1гнутисz къ ветmлyи и3 восх0ды г0рніz предвоспріsти и3 твори1ти брaнь проти1ву сынHвъ ї}левыхъ.
2
І у той самий день піднялися всі сильні чоловіки їхні: військо їхнє складалося зі ста сімдесяти тисяч ратників, воїнів піших, і з дванадцяти тисяч кінних, крім обозу і піших людей, які були при них, — а і цих була безліч.
Зупинившись на долині біля Ветилуї біля джерела, вони простягнулися в ширину від Дофаїма до Велфема, а у довжину від Ветилуї до Киамона, що лежить навпроти Ездрилона.
3
И# њполчи1шасz бо ю3д0ли бли1x ветmлyи при и3ст0чницэ, и3 протzг0шасz въ широтY t дwfаjма дaже до велfeма, и3 въ долготy t ветmлyи дaже до кmамHна, и4же є4сть проти1ву є3сдрилHиа.
4
Сини ж Ізраїля, побачивши безліч їх, дуже збентежилися, і кожен говорив ближньому своєму: тепер вони спустошать усю землю, і ні високі гори, ні долини, ні пагорби не витримають їхньої ваги.
вислухай, господарю наш, слово, щоб не було втрати у війську твоєму.
9
да послyшаетъ ќбw словесE владhка нaшъ, да не бyдетъ сокрушeніz въ си1лэ твоeй:
10
Цей народ синів Ізраїля сподівається не на списи свої, але на висоти гір своїх, на яких живуть, тому що незручно підніматися на вершини їхніх гір.
10
нар0дъ бо сeй сынHвъ ї}левыхъ не ўповaютъ на к0піz сво‰, но на высоты6 г0ръ свои1хъ, въ ни1хже nни2 живyтъ, не бо2 є4сть ўд0бно пріити2 верхaми г0ръ и4хъ:
11
Отже, господарю, не воюй з ним так, як буває звичайна війна, — і жоден чоловік не впаде з народу твого.
11
и3 нн7э, владhко, не рaтуй на ни1хъ, ћкоже бывaетъ рaть њполчeніz, и3 не падeтъ t людjй твои1хъ мyжъ є3ди1нъ:
12
Ти залишся у своєму таборі, щоб зберегти кожного чоловіка у війську твоєму, а раби твої нехай оволодіють джерелом води, що витікає з підошви гори;
тому що звідти беруть воду всі жителі Ветилуї, — і погубить їх спрага, і вони здадуть своє місто; а ми з нашим народом піднімемося на ближні вершини гір і розташуємося на них для сторожі, щоб жодна людина не вийшла з міста.
А сини Ісава і сини Аммона піднялися і зайняли нагірну область навпроти Дофаїма, і відправили частину їх на південь і на схід навпроти Екревиля, що біля Хуса, який стоїть при потоці Мохмур; інше ж ассирійське військо розташувалося на рівнині і покрило усе лице землі: намети й обози їхні з безліччю народу розтяглися на дуже великому просторі.
Сини Ізраїля воззвали до Господа Бога свого, тому що вони упали духом, тому що усі вороги їхні оточили їх, і їм не можна було втекти від них.
19
Сhнове же ї}левы возопи1ша ко гDу бGу своемY, занE возмалодyшествова дyхъ и4хъ, ћкw њбыд0ша всёхъ врази2 и4хъ, и3 не бЁ возм0жно и3збэжaти и3з8 среды2 и4хъ.
20
Навколо них стояло все військо ассирійське, — піші, колісниці і кіннота їх, — тридцять чотири дні; у всіх жителів Ветилуї спорожніли всі сосуди з водою,
бо краще для нас дістатися їм на пограбування: хоч ми будемо рабами їхніми, зате живою буде душа наша, і очі наші не побачать смерти немовлят наших і дружин і дітей наших, що розлучаються з душами своїми.
27
лyчше бо нaмъ бhти и5мъ въ расхищeніе, бyдемъ бо въ рабы6, и3 живA бyдетъ душA нaша, и3 не ќзримъ смeрти младeнцєвъ нaшихъ во nчесёхъ нaшихъ, и3 жeнъ и3 ч†дъ нaшихъ и3зчезaщихъ душaми свои1ми:
28
Закликаємо перед вами у свідки небо і землю, Бога нашого і Господа батьків наших, Який карає нас за гріхи наші і за гріхи батьків наших, нехай учинить за словами цими в нинішній день.
28
свидётелствуемъ вaмъ нeбомъ и3 землeю и3 бGомъ нaшимъ и3 гDемъ nтє1цъ нaшихъ, и4же tмщaетъ нaмъ по грэхHмъ нaшымъ и3 по грэхHмъ nтє1цъ нaшихъ, да не сотвори1тъ по глаг0лwмъ си6мъ во днeшній дeнь.
29
І підняли вони одностайно великий плач серед зібрання і голосно волали до Господа Бога.
Якщо ж вони пройдуть, і допомога до нас не прийде, — я зроблю за вашими словами.
31
ѓще же прeйдутъ сjи, и3 не пріи1детъ на нaсъ п0мощь, сотворю2 по словесeмъ вaшымъ.
32
І відпустив народ у свій стан, і вони пішли на стіни і вежі свого міста, а дружин і дітей відіслав по домах їхніх; і у великій скорботі залишалися вони в місті.
32
И# распусти2 людjй ко своемY њполчeнію: и3 на стёны и3 б†шни грaда своегw2 tид0ша, ґ жены2 и3 ч†да въ д0мы и4хъ tслA. И# бhша во смирeніи мн0зэмъ во грaдэ.
Глава 8
1
У ці дні почула Юдиф, дочка Мерарії, сина Окса, сина Йосифа, сина Озиїла, сина Елкія, сина Ананії, сина Гедеона, сина Рафаїна, сина Акифона, сина Ілія, сина Елиава, сина Нафанаїла, сина Саламиїла, сина Саласадая, сина Ієіля.
Чоловік її Манассія, з одного з нею коліна і племені, помер під час жнив ячменю;
2
И# мyжъ є3S манассjа, t плeмене є3S и3 nтeчества є3S, и3 ќмре во днeхъ жaтвы kчмeнz:
3
тому що, коли він стояв у полі біля тих, що в’язали снопи, спека вдарила його у голову, — і він зліг у постіль і помер у своєму місті Ветилуї; його поховали з батьками його на полі між Дофаїмом і Валамоном.
3
настоsше бо над8 вsжущими снопы2 на п0ли, и3 зн0й пріи1де на главY є3гw2, и3 падE на џдръ и3 скончaсz во ветmлyи грaдэ своeмъ: и3 погреб0ша є3го2 со nтцы6 є3гw2 на селЁ сyщемъ посредЁ дwfаjма и3 валамHна.
4
І вдовувала Юдиф у своєму дому три роки і чотири місяці.
Вона була красива на вигляд і дуже приваблива поглядом; чоловік її Манассія залишив їй золото і срібло, слуг і служниць, худобу і поля, чим вона і володіла.
І ніхто не докоряв їй злим словом, тому що вона була дуже богобоязка.
8
и3 не бЁ, и4же бы нанeслъ є4й глаг0лъ ѕлhй понeже боsшесz бGа ѕэлw2.
9
Почула вона про лихі слова народу проти начальника, тому що вони стали слабкодухими через нестачу води, почула Юдиф і про всі слова, які сказав їм Озія, як він поклявся їм через п’ять днів здати місто ассиріянам,
Вони прийшли, — і вона сказала їм: вислухайте мене, начальники жителів Ветилуї! не праве слово ваше, яке ви сьогодні сказали перед народом, і поклали клятву, яку вирекли між Богом і вами, і сказали, що здасте місто нашим ворогам, якщо цими днями Господь не допоможе нам.
тому що вам не осягнути глибини серця у людині і не зрозуміти слів думки її: як же випробуєте ви Бога, який створив усе це, і пізнаєте розум Його, і зрозумієте думку Його? Ні, брати, не прогнівляйте Господа Бога нашого!
Тому що коли Він не захоче допомогти нам у ці п’ять днів, то Він має владу захистити нас у які завгодно Йому дні, або вразити нас перед лицем ворогів наших.
Не віддавайте ж у заставу рад Господа Бога нашого: Богу не можна погрожувати, як людині, не можна і вказувати Йому, як синові людському.
16
вh же не њдолжaйте совётами гDа бGа нaшего, занE не ћкw человёку бGу прети1ти, нижE ћкw сhна человёча суди1ти:
17
Тому, очікуючи від Нього спасіння, будемо закликати Його до себе на допомогу, і Він почує голос наш, якщо це Йому буде угодно.
17
сегw2 рaди њжидaюще t негw2 спcніz, призовeмъ є3го2 на п0мощь нaшу, и3 послyшаетъ глaса нaшегw, ѓще бyдетъ є3мY ўг0дно:
18
Бо не було у родах наших, і немає в даний час ні коліна, ні племені, ні народу, ні міста в нас, які кланялися б богам рукотворним, як було в давні дні,
18
и4бо не востA въ р0дэхъ нaшихъ, нижE є4сть во днeшній дeнь, нижE плeмz, нижE nтeчество, нижE с0нмъ, нижE грaдъ t нaсъ, и5же покланsютсz богHмъ рукотворє1ннымъ, ћкоже бhсть въ пeрвыхъ днeхъ,
19
за що батьки наші віддані були мечу і пограбуванню і впали великим падінням перед нашими ворогами.
і вбивство братів наших і полон землі і спустошення спадщини нашої поверне на нашу голову серед народів, якими ми будемо поневолені, і будемо на спокусу і ганьбу серед тих, які оволодіють нами;
Станьте в цю ніч біля воріт, — а я вийду з моєю служницею, і протягом днів, після яких ви вирішили віддати місто нашим ворогам, Господь відвідає Ізраїля моєю рукою.
33
вы2 стaнете при вратёхъ въ н0щь сію2, и3 и3зhду ѓзъ съ рабhнею моeю, и3 во днeхъ, по ни1хже рёсте предaти грaдъ врагHмъ нaшымъ, посэти1тъ гDь ї}лz рук0ю моeю:
34
Тільки не розпитуйте про мій намір, тому що я не скажу вам, доки не звершиться те, що́ я маю намір зробити.
34
вh же не и3сиытyйте дёла моегw2, не бо2 рекY вaмъ, д0ндеже совершaтсz, ±же ѓзъ творю2.
35
І сказав їй Озія і начальники: йди з миром, і Господь Бог перед тобою на помсту ворогам нашим!
И# возврaщьшесz t жили1ща, и3д0ща ко њполчeніємъ свои6мъ.
Глава 9
1
А Юдиф упала на лице, посипала голову свою попелом і скинула із себе веретище, в яке була одягнена; і тільки-но воскурили у Єрусалимі, в домі Господньому, вечірній фіміам, Юдиф гучним голосом воззвала до Господа і сказала:
1
Їудjfъ же падE на лицE, и3 возложи2 пeрсть на главY свою2, и3 сложи2, и4мже њдэвашесz, врeтище. И# бsше недaвнw приноси1мо во їеrли1мэ въ домY гDни кади1ло въ вeчеръ т0й, и3 возопи2 глсомъ вели1кимъ їудjfъ ко гDу и3 речE:
2
Господи Боже батька мого Симеона, якому Ти дав у руку меч на помсту іноплемінникам, які відкрили утробу діви для образи, оголили стегно для ганьби й осквернили утробу для посоромлення! Ти сказав: нехай не буде цього, а вони зробили.
І за те Ти віддав князів їхніх на убивання, постіль їхню, яка бачила звабу їхню, обагрив кров’ю і вразив рабів поруч з володарями і володарів на тронах їхніх,
3
рeклъ бо є3си2: да не бyдетъ тaкw: и3 сотвори1ша, за ±же дaлъ є3си2 кн‰зи и4хъ на ўбіeніе, и3 постeлю и4хъ, ћже вёдzше прельщeніе и4хъ, въ кр0вь, и3 порази1лъ є3си2 рабHвъ њ владhцэхъ и3 владhки на прест0лэхъ и4хъ,
4
і віддав дружин їхніх на розкрадання, дочок їхніх у полон і всю здобич на розподіл між синами, улюбленими Тобою, які возревнували Твоєю ревністю, погребували оскверненням крови їх, і закликали Тебе на допомогу. Боже, Боже мій, почуй мене, вдову!
що визначив, те й з’явилося і сказало: ось я. Бо всі путі Твої готові, і суд Твій Тобою передбачений.
6
и3 предстaша, ±же ўстaвилъ є3си2, и3 рёша: сE, є3смы2: вси1 бо путіE твои2 гот0ви, и3 сyдъ тв0й во проразумёніи:
7
Ось, ассиріяни збільшилися в силі своїй, пишаються конем і вершником, марнославляться силою піших, сподіваються і на щит і на спис і на лук і на пращу, а не знають того, що Ти — Господь, Який сокрушає вíйни.
Господь — ім’я Тобі; сокруши ж їхню могутність силою Твоєю, і знищ їхню силу гнівом Твоїм, бо вони замислили осквернити святилище Твоє, насміятися з мирної оселі імені слави Твоєї і залізом розтрощити ріг Твого жертовника.
бо не у численності сила Твоя і не в могутніх могутність Твоя; але Ти — Бог смиренних, Ти — помічник принижених, заступник немічних, покровитель упалих духом, спаситель безнадійних.
11
не бо2 во мн0жествэ крёпость твоS, нижE могyтство твоE въ си1льныхъ, но смирeнныхъ є3си2 бGъ, малёйшихъ є3си2 пом0щникъ, застyпникъ немощнhхъ, tчazнныхъ покрови1тель, ненадeжныхъ с}си1тель:
12
Так, так, Боже батька мого і Боже спадщини Ізраїля, Владико неба і землі, Творче вод, Царю усякого створіння Твого! Почуй молитву мою,
зроби слово моє і хитрість мою раною і виразкою для тих, які задумали жорстоке проти завіту Твого, святого дому Твого, висоти Сиону і дому спадщини синів Твоїх.
Напоум увесь народ Твій і всяке плем’я, щоб бачили вони, що Ти — Бог, Бог усякої могутности і сили, і немає іншого захисника роду Ізраїлевого, крім Тебе.
14
и3 сотвори2 во всeмъ kзhцэ твоeмъ и3 во всeмъ плeмени познaніе, є4же вёдати, ћкw ты є3си, б9е бGъ всеS си1лы и3 держaвы, и3 нёсть и3нaгw защи1тника р0да ї}лева кромЁ тебє2.
Глава 10
1
Коли вона перестала взивати до Бога Ізраїлевого і закінчила всі ці слова,
Тут вона зняла із себе веретище, яке одягала, зняла й одяг удівства свого, обмила тіло водою і намастилася дорогоцінним миром, зачесала волосся й одягла на голову пов’язку, вдяглася в одяг веселощів своїх, у який вона вбиралася у дні життя чоловіка свого Манассії;
взула ноги свої в сандалії і наклала на себе ланцюжки, зап’ястя, кільця, серги і все своє вбрання, і прикрасила себе, щоб спокусити очі чоловіків, які побачать її.
І дала служниці своїй міх вина і сосуд оливи, наповнила мішок борошном і сушеними плодами і чистими хлібами і, обгорнувши всі ці припаси свої, поклала їх на неї.
Бог, Бог батьків наших, нехай дасть тобі благодать і нехай звершить твої наміри на радість синів Ізраїля і на звеличення Єрусалима. Вона поклонилася Богу
і сказала їм: звеліть відчинити для мене ворота міста; я вийду для виконання справи, про яку ви говорили зі мною. І звеліли юнакам відчинити для неї, як вона сказала.
Вони виконали це. І вийшла Юдиф і служниця її з нею; а чоловіки міські дивилися вслід їй, поки вона сходила з гори, поки проходила долиною і поки не сховалася від їхніх очей.
і взяли її і запитали: чия ти, звідки йдеш і куди вирушаєш? Вона сказала: я дочка євреїв, і тікаю від них, тому що вони будуть віддані вам на знищення.
Я йду до Олоферна, вождя вашого війська, сповістити слова істини і показати йому шлях, яким він піде й оволодіє всією нагірною країною, так що не загине з людей його жодна людина і жодна жива душа.
Коли ти станеш перед ним,– не бійся серцем твоїм, але вислови слова твої, і він тебе облагодіє.
16
ѓще же стaнеши пред8 ни1мъ, да не ўбои1шисz сeрдцемъ твои1мъ, но возвэсти2 по глаг0лwмъ твои6мъ, и3 блaго тебЁ сотвори1тъ.
17
І, вибравши зі свого середовища сто чоловік, приставили їх до неї і до служниці її, і вони повели їх до намету Олоферна.
17
И# и3збрaша t себє2 мужeй сто2 и3 присовокупи1ша є4й и3 рабhни є3S, и3 вед0ша | ко шатрY nлофeрнову.
18
У всьому стані почався рух, тому що звістка про прихід її рознеслася по наметах: ті, що збіглися, оточили її, тому що вона стояла ззовні намету Олоферна, поки не сповістили його про неї;
18
И# бhсть стечeніе во всeмъ њполчeніи, разгласи1сz бо по шатрHмъ пришeствіе є3S: и3 пришeдше њкружaху ю5, ћкw стоsше внЁ шатрA nлофeрнова, д0ндеже возвэсти1ша є3мY њ ней.
19
і дивувалися красі її, а через неї дивувалися і синам Ізраїля, і говорили кожен ближньому своєму: хто знехтує такий народ, який має таких дружин у себе! Нерозсудливо залишити з них хоч одного чоловіка, тому що ті, що залишаться, будуть у змозі перехитрувати усю землю.
Олоферн сказав їй: підбадьорся, жінко; не бійся серцем твоїм, тому що я не зробив зла нікому, хто добровільно зважився служити Навуходоносору, царю всієї землі.
1
И# речE къ нeй nлофeрнъ: дерзaй, жeно, да не ўстрашaешисz сeрдцемъ твои1мъ, занE ѓзъ не њѕл0бихъ человёка, и4же и3зв0ли служи1ти царю2 навуходон0сору всеS земли2:
2
І тепер, якби народ твій, який живе у нагірній країні, не зневажив мене, я не підняв би на них списа мого; але вони самі це зробили для себе.
2
и3 нн7э лю1діе твои2 живyщіи въ г0рней, ѓще бы не ўничт0жили мS, не воздви1глъ бhхъ копіS моегw2 на ни1хъ, но nни2 сaми себЁ сотвори1ша сі‰:
3
Скажи ж мені: чому ти втекла від них і прийшла до нас? Ти знайдеш собі тут порятунок; не бійся: ти будеш жива у цю ніч і після,
3
и3 нн7э глаг0ли ми2, чесw2 рaди tшлA є3си2 t ни1хъ и3 пришлA є3си2 къ нaмъ; прих0диши бо ко спасeнію: дерзaй, въ н0щь сію2 живA бyдеши, и3 въ пр0чее:
4
тому що тебе ніхто не скривдить, навпаки, всякий буде благодіяти тобі, як буває з рабами господаря мого, царя Навуходоносора.
Нехай живе Навуходоносор, цар усієї землі, і нехай живе держава його, який послав тебе для очищення всякої душі, тому що не тільки люди через тебе будуть служити йому, але і звірі польові, і худоба, і птахи небесні через твою силу будуть жити під владою Навуходоносора і всього дому його.
Бо ми чули про твою мудрість і хитрість розуму твого, і всій землі відомо, що ти один добрий у всьому царстві, сильний у знанні і чудовий у військових подвигах.
8
слhшахомъ бо премyдрость твою2 и3 хи1трwсти души2 твоеS, и3 возвэсти1сz всeй земли2, ћкw ты2 є3ди1нъ блaгъ во всeмъ цaрствэ и3 си1ленъ въ рaзумэ и3 чyденъ во њполчeніихъ брaни:
9
А що говорив Ахиор у зібранні твоєму, ми чули слова його, тому що чоловіки Ветилуї залишили його в живих, і він розповів їм усе, про що говорив тобі.
Тому, владико-господарю, не залишай без уваги сло́ва його, але збережи його в серці твоєму, тому що воно істинне: рід наш не карається, меч не має сили над нами, якщо вони не грішать перед Богом своїм.
10
сегw2 рaди, владhко господи1не, да не преступaеши словесE є3гw2, но положи2 є3го2 въ твоeмъ сeрдцы, ћкw и4стинно є4сть: не бо2 tмщaетсz р0дъ нaшъ, не превозмогaетъ мeчь на ни1хъ, ѓще не согрэшaтъ къ бGу своемY:
11
Отже, щоб господар мій не був відбитим і безуспішним, і щоб до них прийшла смерть, — оволодів ними гріх, яким вони прогнівляють Бога свого, роблячи те, чого не слід;
11
и3 нн7э да не бyдетъ господи1нъ м0й tвeрженъ и3 недэйстви1теленъ, и3 нападeтъ смeрть на лицE и4хъ, и3 пости1гнетъ и5хъ согрэшeніе, и4мже раздражaтъ бGа своего2, когдa либо ѓще сотворsтъ безмёстіе:
12
тому що в них виявилася нестача їжі, й уся вода вичерпалась, — і ось, вони зважилися кинутися на худобу свою і думають годуватися всім, що Бог суворо заборонив у законі Своєму вживати в їжу.
12
понeже бо њскудёша и5мъ бр†шна, и3 ўмaлисz всS водA, восхотёша ўстреми1тисz на скоты2 сво‰, и3 вс‰, є3ли6ка њпредэли2 и5мъ бGъ въ зак0нэхъ свои1хъ не ћсти, ўмысли1ша ўпотреблsти:
13
Навіть початки пшениці і десятини вина й олії, що, після освячення, зберігаються для священиків, які стоять перед лицем Бога нашого у Єрусалимі, вони зважилися вжити, тоді як і руками доторкатися до них не слід було нікому з народу.
Ось чому я, раба твоя, дізнавшись про усе це, втекла від них, і Бог послав мене зробити разом з тобою такі справи, якими здивується вся земля, де тільки почують про них,
бо раба твоя побожна і день і ніч служить Богу Небесному. Тепер, господарю мій, я залишуся в тебе; тільки нехай раба твоя ночами виходить на долину молитися Богу, — і Він відкриє мені, коли вони зроблять свій злочин.
Я прийду й оголошу тобі, і ти виходь тоді з усім твоїм військом, — і ніхто з них не протистане тобі.
18
и3 пришeдши возвэщY тебЁ, и3 и3зhдеши со всeю си1лою твоeю, и3 нёсть, и4же воспроти1витсz тебЁ t ни1хъ:
19
Я поведу тебе через Юдею, доки не дійдемо до Єрусалима; поставлю посеред нього сідалище твоє, і ти поженеш їх, як овець, що не мають пастуха, — і пес не поворухне проти тебе язиком своїм. Це сказано мені в одкровенні й оголошено мені, і я послана сповістити тебе.
від краю до краю землі немає такої жінки за красою обличчя і за розумними словами.
21
нёсть таковhz жены2 t концA дaже до концA земли2 въ красотЁ лицA и3 въ рaзумэ словeсъ.
22
Олоферн сказав їй: добре Бог зробив, що попереду цього народу послав тебе, щоб у руках наших була сила, а серед тих, хто знехтував господаря мого, — загибель.
Прекрасна ти лицем і добрі слова твої. Якщо ти зробиш, як сказала, то твій Бог буде моїм Богом; ти будеш жити у домі царя Навуходоносора і будеш іменита в усій землі.
Але Юдиф сказала: не буду їсти цього, щоб не було спокуси, але нехай подають мені те, що принесене зі мною.
2
И# речE їудjfъ: не снёмъ t ни1хъ, да не бyдетъ соблaзнъ, но t принесeнныхъ со мн0ю мнЁ подавaемо да бyдетъ.
3
Олоферн сказав їй: а коли вичерпається те, що з тобою, звідки ми візьмемо, щоб подавати тобі подібне до цього? Бо серед нас немає нікого з роду твого.
3
И# речE къ ней nлофeрнъ: ѓще же њскудёютъ с{щаz съ тоб0ю, tкyду принесeмъ тебЁ давaти подHбнаz си6мъ; нёсть бо съ нaми t р0да твоегw2.
4
Юдиф відповіла йому: нехай живе душа твоя, господарю мій; раба твоя не споживе того, що зі мною, раніше, ніж Господь звершить моєю рукою те, що Він визначив.
і послала сказати Олоферну: нехай дасть господар мій повеління, щоб рабі твоїй дозволили виходити на молитву.
6
и3 послA ко nлофeрну, глаг0лющи: да повели1тъ u5бо господи1нъ м0й пущaти рабY твою2 на моли1тву и3сходи1ти.
7
Олоферн наказав своїм охоронцям не перешкоджати їй. І пробула вона в таборі три дні, а ночами виходила в долину Ветилуї, обмивалася біля джерела води біля табору.
7
И# повелЁ nлофeрнъ тэлохрани1телємъ не возбранsти є4й. И# пребhсть въ полкY дни6 три2: и3 и3схождaше въ нощи2 въ дeбрь ветmлyи и3 ўмывaшесz во њполчeніи во и3ст0чницэ воды2,
8
І, виходячи, молилася Господу Богу Ізраїлевому, щоб Він направив путь її до спасіння синів Його народу.
8
и3 ћкw взhде, молsшесz гдbу бGу ї}леву, да ўпрaвитъ пyть є3S ко возставлeнію сынHвъ людjй свои1хъ:
9
Після повернення вона перебувала у наметі чистою, а надвечір приносили їй їжу.
соромно нам залишити таку жінку, не поговоривши з нею; вона осміє нас, якщо ми не запросимо її.
12
сe бо, стyдно лицY нaшему, ѓще женY сицевyю њстaвимъ не бесёдовавше съ нeю, занE ѓще сеS не призовeмъ, посмэeтсz нaмъ.
13
Вагой, вийшовши від Олоферна, прийшов до неї і сказав: не відмовся, прекрасна молода жінко, прийти до господаря мого, щоб прийняти честь перед лицем його і пити з нами вино в радості і бути у цей день як однією з дочок синів Ассура, які предстоять у домі Навуходоносора.
13
И# и3зhде вагHа t лицA nлофeрнова и3 вни1де къ нeй и3 речE: да не њблэни1тсz u5бо nтрокови1ца д0браz сіS, пришeдши ко господи1ну моемY, прослaвитисz пред8 лицeмъ є3гw2 и3 пи1ти съ нaми въ весeліе віно2 и3 бhти въ дeнь сей, ћкw дщи2 є3ди1на t сынHвъ ґссyровыхъ, ћже предстоsтъ въ домY навуходон0соровэ.
14
Юдиф сказала йому: хто я, щоб перечити господареві моєму? поспішу виконати усе, що буде завгодно господареві моєму, і це буде служити мені втіхою до дня смерти моєї.
Вона встала і вбралася в одяг і в усі жіночі прикраси; а служниця її прийшла і розстелила для неї по землі перед Олоферном килими, які вона одержала від Вагоя для повсякчасного використання, щоб їсти, лежачи на них.
15
И# востaвши ўкраси1сz њдэsніемъ и3 всsкимъ ўкрашeніемъ жeнскимъ: и3 пріи1де рабA є3S и3 постлA є4й пред8 nлофeрномъ д0лу ковры2, и5хже взS t вагHи ко повседнeвному ўпотреблeнію своемY, во є4же ћсти возлeгшей на ни1хъ:
16
Потім Юдиф прийшла і возлягла. Пробудилося серце Олоферна до неї, і душа його схвилювалася: він сильно бажав зійтися з нею і шукав випадку звабити її з того самого дня, як побачив її.
Коли стало пізно, раби його поспішили вийти, а Вагой, відпустивши тих, хто стояв перед лицем його господаря, зачинив намет іззовні, і вони пішли до своїх постель, тому що всі були стомлені тривалістю бенкету.
1
Е#гдa же п0здэ бhсть, потщaшасz раби2 є3гw2 tити2, и3 вагHа заключи2 шатeръ tвнЁ и3 tпусти2 предстоsщихъ t лицA господи1на своегw2, и3 tид0ша къ л0жамъ свои6мъ, бsху бо вси2 ўтруждeни, занE на мн0зэ пребhсть пи1ръ.
2
У наметі залишилася одна Юдиф з Олоферном, який упав на ложе своє, тому що був переповнений вином.
2
Њстaсz же їудjfъ є3ди1на въ шатрЁ, и3 nлофeрнъ повeрженъ на л0жи своeмъ: бsше бо преисп0лненъ він0мъ.
3
Юдиф звеліла служниці своїй стати ззовні спальні її й очікувати її виходу, як було кожного дня, сказавши, що вона вийде на молитву. Те саме сказала вона і Вагою.
3
И# речE їудjfъ рабЁ своeй, да стои1тъ внЁ л0жницы є3S и3 да см0тритъ и3сх0да є3S ћкоже по всsкъ дeнь: речe бо, ћкw и3зhти и4мать на моли1тву свою2: и3 вагHю глаг0ла по словесeмъ си6мъ.
4
Коли усі від неї пішли, і нікого у спальні не залишилося, ні малого, ні великого, Юдиф, ставши біля постелі Олоферна, сказала у серці своєму: Господи, Боже всякої сили! зглянься в годину цю на діла рук моїх до звеличення Єрусалима,
4
И# tид0ша вси2 t лицA є3S, и3 ни є3ди1нъ њстaсz въ л0жницэ t мaла дaже до вели1ка. И# стaвши їудjfъ при nдрЁ є3гw2, речE въ сeрдцы своeмъ: гDи, б9е всеS си1лы, при1зри въ чaсъ сeй на дэлA рyкъ мои1хъ ко возвышeнію їеrли1ма,
5
бо тепер час захистити насліддя Твоє і виконати мій намір, уразити ворогів, які повстали на нас.
5
ћкw нн7Ё врeмz помоществовaти наслёдію твоемY и3 соверши1ти начинaніе моE ко сокрушeнію врагHвъ, и5же востaша на нaсъ.
6
Потім, підійшовши до стовпчика постелі, що стояв у головах Олоферна, вона зняла з нього меч його
і, скинувши з постелі тіло його, взяла зі стовпів завісу. Невдовзі вона вийшла і віддала служниці своїй голову Олоферна,
9
и3 tвали2 тёло є3гw2 t постeли, и3 tS завёсу t столпHвъ: и3 по мaлэ и3зhде и3 предадE рабhни своeй главY nлофeрнову:
10
а та поклала її у мішок з харчовими припасами, й обидві разом вийшли, за звичаєм своїм, на молитву. Пройшовши стан, вони обійшли навкруги ущелину, піднялися на гору Ветилуї і пішли до воріт її.
10
и3 вложи2 ю5 въ мэшeцъ снёдей свои1хъ. И# и3зыд0стэ џбэ кyпнw по њбhчаю своемY на моли1тву: и3 прошeдшэ п0лкъ, њбыд0стэ дeбрь џную, и3 взыд0стэ на г0ру ветmлyи, и3 пріид0стэ ко вратHмъ є3S.
11
Юдиф здаля кричала охоронцям воріт: відчиніть, відчиніть ворота! з нами Бог, Бог наш, щоб дарувати ще силу Ізраїлю і перемогу над ворогами, як дарував Він і сьогодні.
11
И# речE їудjfъ и3здалeча стрегyщымъ на вратёхъ: tвeрзите нн7э, tвeрзите вратA, съ нaми бGъ, бGъ нaшъ, сотвори1ти є3щE крёпость во ї}ли и3 си1лу на враги2, ћкоже и3 днeсь сотвори2.
12
Як тільки почули міські мужі голос її, поспішили прийти до міських воріт і скликали старійшин міста.
І збіглися всі, від малого до великого, тому що прихід її був для них понад очікування, і, відчинивши ворота, прийняли їх, і, запаливши для освітлення вогонь, оточили їх.
13
И# стек0шасz вси2 t мaла дaже до вели1ка, ћкw пaче чazніz бЁ и5мъ, є4же пріити2 є4й, и3 tверз0ша вратA и3 воспріsша и5хъ: и3 вжeгше џгнь во свэщeніе, њкружи1ша и5хъ.
14
Вона ж сказала їм гучним голосом: хваліть Господа, хваліть, хваліть Господа, що Він не віддалив милости Своєї від дому Ізраїлевого, але в цю ніч скрушив ворогів наших моєю рукою.
14
Nнa же речE къ ни6мъ глaсомъ вели1кимъ: хвали1те бGа, хвали1те: хвали1те бGа, и4же не tстaви млcти своеS t д0му ї}лева, но сокруши2 враги2 нaшz рук0ю моeю въ н0щь сію2.
15
І, вийнявши голову з мішка, показала її і сказала їм: ось голова Олоферна, вождя ассирійського війська, і ось завіса його, за якою він лежав від сп’яніння, — і Господь уразив його рукою жінки.
Живий Господь, який зберіг мене на путі, якою я йшла! тому що лице моє спокусило Олоферна на загибель його, але він не зробив зі мною скверного і ганебного гріха.
16
и3 жи1въ є4сть гDь, и4же сохрани1 мz въ пути2 моeмъ, и4мже ходи1хъ, ћкw прельсти2 є3го2 лицE моE въ пaгубу є3гw2, и3 не сотвори2 грэхA со мн0ю во њсквернeніе и3 срамотY.
17
Весь народ надзвичайно здивувався; впали, поклонилися Богу й одностайно сказали: благословенний Ти, Боже наш, що знищив сьогодні ворогів народу Твого!
А Озія сказав їй: благословенна ти, дочко, Всевишнім Богом більше за усіх жінок на землі, і благословенний Господь Бог, що створив небеса і землю і наставив тебе на ураження голови начальника наших ворогів;
бо надія твоя не відступить від серця людей, які пам’ятають силу Божу, довіку.
19
ћкw не tстaнетъ надeжда твоS t сeрдца человBкъ, поминaющихъ крёпость б9ію, дaже до вёка:
20
Нехай поставить тобі це Бог у вічну славу і нехай нагородить тебе благами за те, що ти життя твого не пощадила у час приниження роду нашого, але виступила вперед, коли ми падали, ти, що право ходила перед Богом нашим. І весь народ сказав: нехай буде, нехай буде!
20
и3 да сотвори1тъ тебЁ сі‰ бGъ въ возношeніе вёчное, є4же посэщaти тS во благи1хъ, за є4же не пощадёла є3си2 души2 твоеS смирeніz рaди р0да нaшегw, но пос0бствовала є3си2 падeнію нaшему, въ правотЁ ходи1вши пред8 бGомъ нaшимъ. И# рЁша вси2 лю1діе: бyди, бyди.
Глава 14
1
Юдиф сказала їм: послухайте ж мене, брати, візьміть цю голову і повісьте на зубцях вашої стіни.
Коли ж настане ранок і сонце зійде над землею, візьміть кожен бойову свою зброю, йдіть усі сильні за місто і дайте їм вождя, начебто намірюючись зійти на рівнину проти передової сторожі синів Ассура, але не сходьте.
2
и3 бyдетъ є3гдA возсіsетъ ўтро, и3 взhдетъ с0лнце на зeмлю, пріимете к0ждо nр{діz бр†ннаz в†ша, и3 и3зhдете всsкъ мyжъ си1льный внЁ грaда, и3 дади1те воев0ду над8 ними, ѓки сходsще на п0ле ко пeрвэй стрaжи сынHвъ ґссyровыхъ, и3 не сни1дете:
3
Тоді вони, взявши усю свою зброю, підуть у свій стан, розбудять вождів війська ассирійського, і збіжаться до намету Олоферна, але не знайдуть його; від того нападе на них страх, і вони побіжать від вас.
3
и3 взeмше сjи всеoр{жіz сво‰, п0йдутъ ко њполчeнію своемY, и3 возбyдzтъ воевHды си1лы ґссyровы, и3 стекyтсz ко шатрY nлофeрнову, и3 не њкрsщутъ є3гw2, и3 нападeтъ на ни1хъ стрaхъ, и3 побёгнутъ t лицA вaшегw:
4
А ви і всі, хто живе в усякому краю Ізраїльському, переслідуючи їх, уражайте їх на шляху.
4
и3 возслёдовавшіи вaмъ, и3 вси2 живyщіи во всeмъ предёлэ ї}лстэмъ, постилaйте | по путє1мъ и4хъ:
5
Але перш ніж зробите це, запросіть до мене Ахиора аммонитянина: нехай побачить і впізнає він того, хто принижував дім Ізраїля і прислав його до нас начебто на смерть.
5
прeжде же є4же сотвори1ти сі‰, призови1те мнЁ ґхіHра ґмманjтина, да ви1дэвъ познaетъ ўничтожaющаго д0мъ ї}левъ, и3 сего2 ћкw на смeрть п0сланнаго къ нaмъ.
6
І прикликали Ахиора з дому Озії. Коли він прийшов і побачив голову Олоферна в руці одного чоловіка серед зібрання народу, то упав на лице своє й ослаб духом.
Коли ж підняли його, він припав до ніг Юдифі, поклонився їй і сказав: благословенна ти в усякому селищі Іуди й в усякому народі, які, почувши про ім’я твоє, здивуються.
7
Е#гдa же под8sша є3го2, припадE къ ногaма їудjfы, и3 поклони1сz лицY є3S, и3 речE: благословeна ты2 во всsцэмъ селeніи їyдинэ и3 во всsцэмъ kзhцэ, и5же ўслhшавше и4мz твоE смzтyтсz:
8
Розкажи ж мені тепер, що ти робила у ці дні? І Юдиф серед народу розповіла йому все, що вона зробила з того дня, як вийшла, до того дня, в який говорила з ними.
Коли настав ранок, повісили голову Олоферна на стіну; кожен чоловік узяв свою зброю, і вийшли загонами на схили гори.
11
Е#гдa же денни1ца взhде, свЁсиша главY nлофeрнову со стэны2: и3 воспріsтъ всsкъ мyжъ ї}левъ nр{жіz сво‰, и3 и3зыд0ша полкaми на восх0ды горы2.
12
Сини Ассура, побачивши їх, послали до своїх начальників, а вони пішли до вождів, до тисячоначальників і до всякого проводиря свого.
12
Сhнове же ґссyрwвы, ћкw ўви1дэша и5хъ, разослaша къ вождє1мъ свои6мъ: nни1 же пріид0ша къ воев0дамъ и3 тhсzщникwмъ и3 ко всsкому киsзю своемY,
13
Прийшовши до намету Олоферна, вони сказали тому, хто управляв усім майном його: розбуди нашого господаря, тому що ці раби насмілилися вийти на битву з нами, щоб бути зовсім знищеними.
раби вчинили віроломно; одна єврейська жінка зганьбила дім царя Навуходоносора, бо ось Олоферн на підлозі, і голови немає на ньому.
18
tверг0шасz раби2, сотвори2 стyдъ є3ди1на женA є3врeйскаz на д0мъ царS навуходон0сора: занE сE, nлофeрнъ д0лу, и3 главы2 нёсть на нeмъ.
19
Коли почули ці слова начальники війська ассирійського, то розірвали одяг свій, і душа їх дуже збентежилася, і пролунав у них крик і дуже велике волання серед стану.
і напав на них страх і тремтіння, і жоден з них не залишився на очах ближнього, але усі вони кинулися тікати по усіх дорогах рівнини і нагірної країни.
2
и3 нападE на нS стрaхъ и3 трeпетъ, и3 не бЁ человёка пребывaюща пред8 лицeмъ бли1жнzгw ктомY, но и3стeкше є3динодyшнw бэжaху по всsкому пути2 п0лz и3 наг0рныz:
3
І ті, що розташувалися табором у нагірній країні біля Ветилуї, також кинулися тікати. Тоді сини Ізраїля, кожен із них войовничий чоловік, погналися за ними.
Озія послав у Ветомасфем, Виваю, Ховаю і Холу і в усі краї ізраїльські, щоб сповістити про те, що звершилось, і щоб усі погналися за ворогами для знищення їх.
4
И# послA nзjа въ ветомасfeмъ и3 виваю2, и3 хwваю2 и3 хwлY, и3 во всsкъ предЁлъ ї}левъ, вёстники њ соверши1вшихсz, и3 да вси2 потекyтъ в8слёдъ врагHвъ на погубленіе и4хъ.
5
Як тільки почули про це сини Ізраїля, усі дружно напали на них і вражали їх до Хови; також і ті, що прийшли з Єрусалима і з усієї нагірної країни, тому що їм сповіщено було про те, що́ трапилося у стані ворогів їхніх, і з Галаада і Галилеї, з усіх боків наносили їм велику поразку, доки вони не пройшли за Дамаск і за межі його.
Інші жителі Ветилуї напали на стан ассирійський, розграбували його і дуже збагатилися.
6
Пр0чіи же живyщіи во ветmлyи, напад0ша на п0лкъ ґссyровъ и3 плэни1ша и5хъ и3 њбогати1шасz ѕэлw2.
7
А сини Ізраїля, які повернулися після ураження, оволоділи рештою; і села і селища в нагірній країні і на рівнині одержали велику здобич, тому що її була дуже велика кількість.
7
Сhнове же ї}лєвы возврати1вшесz t сёчи, воз8wбладaша пр0чими, и3 вє1си и3 сeла, ±же въ г0рней и3 нап0льнэй, воз8wбладaша мн0гими корhстьми: бЁ бо мн0жество мн0го ѕэлw2.
8
Великий священик Іоаким і старійшини синів Ізраїлевих, які жили у Єрусалимі, прийшли подивитись, яке благо сотворив Господь для Ізраїля, і бачити Юдиф і вітати її.
Як тільки вони ввійшли до неї, то всі одностайно благословили її і сказали їй: ти велич Ізраїля, ти велика радість Ізраїля, ти велика слава нашого роду.
Усе це ти зробила твоєю рукою; ти зробила добро Ізраїлю, і нехай благоволить до нього Бог; будь же благословенна від Господа Вседержителя на вічний час. І увесь народ сказав: нехай буде!
10
сотвори1ла є3си2 вс‰ сі‰ рук0ю твоeю, сотвори1ла є3си2 благ†z со ї}лемъ, и3 да бlговоли1тъ њ ни1хъ бGъ: благословeна бyди ў вседержи1телz гDа въ вёчное врeмz. И# рёша вси2 лю1діе: бyди.
11
Народ грабував табір протягом тридцяти днів, і Юдифі віддали намет Олоферна і усі срібні сосуди і постелі і чаші і все начиння його. Вона взяла, поклала на мула свого, запрягла колісниці свої і склала це на них.
І збіглися всі жінки ізраїльські бачити її, і благословляли її і склали із себе для неї хор; а вона взяла у свої руки оповиті виноградним листям жезли і дала жінкам, які були з нею,
і поклали на себе оливкові вінки — вона і ті, що були з нею. Вона йшла попереду всього народу в хорі і вела за собою всіх жінок; за нею йшли всі чоловіки ізраїльські, озброєні, з вінками і з урочистими піснями на своїх устах.
І сказала Юдиф: почніть Богу моєму на тимпанах, співайте Господу моєму на кимвалах, злагоджено співайте Йому нову пісню, возносьте і закликайте ім’я Його;
Прийшов Ассур з гір півночі, прийшов з міріадами війська свого, і безліч їх загатили воду в джерелах, і кіннота їх покрила пагорби.
3
пріи1де ґссyръ и3з8 г0ръ t сёвера, пріи1де во тмaхъ си1лы своеS, и4хже мн0жество загради2 и3ст0чники, и3 к0нница и4хъ покры2 х0лмы:
4
Він сказав, що краї мої спалить, юнаків моїх мечем знищить, грудних немовлят кине об землю, малих дітей моїх віддасть на розкрадання, дів моїх полонить.
Не від юнаків упав сильний їх, не сини титанів уразили його, і не рослі велетні налягли на нього, але Юдиф, дочка Мерарії, красою лиця свого погубила його;
6
не бо2 падE си1льный и4хъ t ю4ношъ, нижE сhнове тітaнwвы порази1ша є3го2, нижE выс0цы и3споли1ни напад0ша на него2, но їудjfъ дщи2 мерaріна доброт0ю лицA своегw2 разслaби є3го2:
7
тому що вона для звеличення тих, що бідували в Ізраїлі, зняла із себе одяг удівства свого, помазала лице своє запашною мастю,
7
совлечeсz бо њдэsніz вдовствA своегw2 на возвышeніе бёдствующихъ во ї}ли, помaза лицE своE ўмащeніемъ
8
прикрасила волосся своє головним убором, одягла для зваблення його лляний одяг.
Нехай працює для Тебе усяке створіння Твоє: бо Ти сказав, — і звершилося; Ти послав Духа Твого, — і влаштувалося, — і немає нікого, хто протистав би гласові Твоєму.
Гори з водами зрушаться з основ, і камені, як віск, розтануть від імені Твого, але до тих, хто боїться Тебе, Ти благомилостивий.
15
г0ры бо t њсновaніи съ водaми подви1гнутсz, кaменіе же t лицA твоегw2 ћкw в0скъ ратaетъ: над8 боsщимисz же тебє2 ты2 ўмлcтивлsешисz,
16
Мала всяка жертва для пахощів, і всякий жир незначний для всепалення Тобі, але той, хто боїться Господа, завжди великий.
16
ћкw мaлw всsка жeртва въ воню2 благоухaніz, и3 малёйшій всsкъ тyкъ во всесожжeніе тебЁ: боsйсz же гDа вели1къ вhну:
17
Горе народам, які повстають на рід мій: Господь Вседержитель помститься їм у день суду, пошле вогонь і черву на їхні тіла, — і вони будуть відчувати біль і плакати вічно.
17
г0ре kзhкwмъ востаю1щымъ на р0дъ м0й: гDь вседержи1тель tмститъ и5мъ въ дeнь сyдный, дaти џгнь и3 чeрвіе на плHти и4хъ, и3 восплaчутсz въ чyвствэ дaже до вёка.
18
Коли прийшли в Єрусалим, вони поклонилися Богу, і, коли народ очистився, піднесли всепалення свої і добровільні жертви свої і дари свої.
18
Е#гдa же внид0ша во їеrли1мъ, поклони1шасz бGу: и3 є3гдA њчи1стишасz лю1діе, принес0ша всесожегaємаz сво‰ и3 произвHльнаz сво‰ и3 дaры сво‰.
19
Юдиф же принесла всі сосуди Олоферна, які віддав їй народ, і завісу, яку вона взяла зі спальні його, віддала в жертву Господу.
Але після цих днів кожен повернувся у край свій, а Юдиф вирушила у Ветилую, де залишалася в маєтку своєму, і була у свій час славною по всій землі.
21
По днeхъ же си1хъ возврати1сz кjйждо во наслёдіе своE: и3 їудjfъ tи1де во ветvлyю, и3 пребывaше над8 стzжaніемъ свои1мъ, и3 бhсть во врeмz своE слaвна во всeй земли2.
22
Багато хто бажав її, але чоловік не пізнав її у всі дні її життя з того дня, як чоловік її Манассія помер і відійшов до народу свого.
Вона придбала велику славу і постаріла в домі чоловіка свого, проживши до ста п’яти років, і відпустила служницю свою на волю. Вона померла у Ветилуї, і поховали її в печері чоловіка її Манассії.
Дім Ізраїля оплакував її сім днів. Маєток же свій раніше смерти своєї вона розділила між родичами Манассії, чоловіка свого, і між близькими з роду свого.