Звичайний друкВиконується верстка сторінок…
Папір A4, книжкова орієнтація, поля «Немає», без колонтитулів, масштаб 100%. Сторінки йдуть підряд. Для двостороннього друку виберіть переворот по довгому краю.
Книга Юдифі*
Українською (п. Філарета)
Острозька Біблія, 1581р.
* Перекладена з грецької.
Глава 1
1
У дванадцятий рік царювання Навуходоносора, який царював над ассиріянами у великому місті Ниневії, — у дні Арфаксада, який царював над мідянами в Екбатанах
і побудував навколо Екбатан стіни з тесаних каменів, шириною в три лікті, а довжиною в шість ліктів; і зробив висоту стіни в сімдесят, а ширину в п’ятдесят ліктів,
2
столпы` же е^го поста'ви въ высотђ`, ла'котъ, р~, четвероё^го'лны б^о иX сътвори`. простра'нъство же и^хъ эT мњста до мњ'ста, к~, стђ'пенїи нога'ма.
3
і поставив над воротами вежі в сто ліктів, які мали в основі до шістдесяти ліктів ширини;
а ворота, побудовані ним для виходу сильних військ його і для строїв піхоти його, піднімалися на висоту на сімдесят ліктів, а у ширину мали сорок ліктів:
До нього зібралися усі, хто живе в нагірній країні, і всі, хто живе біля Євфрату, Тигру й Ідаспису, і з рівнини Ариох, цар Елимейський, і зійшлося дуже багато народів в ополчення синів Хелеуда.
І послав Навуходоносор, цар Ассирійський, до всіх, хто живе у Персії, і до усіх, хто живе на заході, до тих, хто живе у Киликії і Дамаску, Ливані й Антиливані, і до всіх, хто живе на передній стороні примор’я,
і до усіх, хто живе у Самарії і містах її, і за Йорданом до Єрусалима, і Ветані і Хела, і Кадиса і ріки Єгипетської, і Тафни і Рамесси й у всій землі Гесемській
9
и^ къ всњм# и^же бяхђ въ самарїи` ѓ^бо'нђ странђ` і^ѓ^рда'на, даже и^ до і^ерsли'ма, и^ все'и земли е^се'иско'и.
10
до входу у верхній Танис і Мемфис, і до всіх, хто живе у Єгипті до входу у межі Ефіопії.
10
до'ндеже прїидетъ до го'ръ е^џїѓ'пъскихъ.
11
Але всі, хто жив у всіх цих землях, знехтували слово Ассирійського царя Навуходоносора і не зібралися до нього на війну, тому що вони не боялися його, але він був для них, як один з них: вони відіслали від себе його послів ні з чим, у нечесті.
Навуходоносор дуже розгнівався на всю цю землю і поклявся престолом і царством своїм помститися усім краям Киликії, Дамаска і Сирії, і мечем своїм умертвити всіх, хто живе в землі Моава, і синів Аммона і всю Юдею, і всіх, хто живе у Єгипті до входу в межі двох морів.
12
Тогда` раZгнњ'вася навходоносоръ цр~ь на вси` земли тїи. ꙁакля'ся престо'ломъ црsтва свое^го, да м#стиTся эT всњхъ стра'нъ си'хъ”
13
І в сімнадцятий рік він ополчився зі своїм військом проти царя Арфаксада і подолав його в битві і примусив утікати все військо Арфаксада, усю кінноту його і усі колісниці його,
13
14
й оволодів містами його, дійшов до Екбатан, зайняв укріплення, спустошив вулиці міста і красу його перетворив на ганьбу.
14
15
А Арфаксада схопив на горах Рагава і, проколовши його списом своїм, у той же день погубив його.
15
16
Потім пішов назад зі своїми в Ниневію, — він і всі союзники його — велика безліч ратних людей; там він відпочивав, і бенкетував з військом своїм сто двадцять днів.
16
Глава 2
1
У вісімнадцятому році, у двадцять другий день першого місяця, було дано в домі Навуходоносора, царя Ассирійського, повеління — зробити, як він сказав, помсту всій землі.
Скликавши всіх служителів і всіх сановників своїх, він відкрив їм таємницю свого наміру і своїми вустами визначив всіляке зло тій землі.
2
и^ воꙁва` всњхъ старњишинъ и^ вое^водъ и^ꙁбра'нныхᲆ свои^хъ. і^ и^мњ с ни'ми та'инђ совњта свое^го, повњда помышленїе свое` в немъ быти. да повинитъ всю` землю свое^мђ црsтвђ,
3
І вони вирішили погубити всіх, хто не підкорився слову вуст його.
3
и^ речен#ное ё^гоDно бы'сть всњмъ”
4
Після закінчення своєї наради, Навуходоносор, цар Ассирійський, покликав головного вождя війська свого, Олоферна, який був другим після нього, і сказав йому:
так говорить великий цар, господар усієї землі: ось, ти підеш від імені мого і візьмеш із собою чоловіків, упевнених у своїй силі, — піших сто двадцять тисяч і безліч коней із дванадцятьма тисячами вершників, —
5
6
і вийдеш проти усієї землі на заході за те, що не підкорилися слову вуст моїх.
І оголосиш їм, щоб вони готували землю і воду, тому що я з гнівом вийду на них, покрию все лице землі їхньої ногами війська мого і віддам йому їх на пограбування.
7
8
Доли і потоки наповняться їхніми пораненими, і ріка, загачена трупами їхніми, переповниться;
8
9
а полонених їхніх я розсію по краях усієї землі.
9
10
Ти ж, вирушивши, заволодій для мене всіма межами їх: які самі здадуться тобі, тих ти збережи до дня викриття їх;
10
да не эTпђ'ститъ ѓ%котвое н^и е^ді'номђ црsтвђ,
11
а непокірливих нехай не пощадить око твоє: віддавай їх на смерть і на пограбування по усій землі твоїй.
11
всякъ же граD ё^тверженъ покори'шъ мн^њ”
12
Бо живий я, — і міцне царство моє: що сказав, те зроблю моєю рукою.
12
13
Не переступи ж ні в чому слів господаря твого, але неодмінно виконай, як я наказав тобі, і не барися з виконанням.
13
14
Олоферн, вийшовши від лиця господаря свого, запросив до себе всіх сановників, полководців і начальників війська ассирійського,
14
Тогда ѓ^лофе'рнᲆ возва вое^во'ды и^ правители людеи си'лы а^сљ=рїискїя.
15
відрахував для битви добірних чоловіків, як повелів йому господар його, сто двадцять тисяч, і кінних стрільців дванадцять тисяч,
І вирушив у похід з усім військом своїм, щоб випередити царя Навуходоносора і покрити усе лице землі на заході колісницями, кіннотою й добірною піхотою своєю.
І з ним вийшли союзники в такій безлічі, як сарана і як пісок земний, тому що від безлічі не було і рахунку їм.
20
и^же покры'ша лице земли ја%ко прђѕи”
21
Пройшовши шлях трьох днів від Ниневії до переднього краю рівнини Вектелеф, вони повернули від Вектелефа, біля гори, що лежить ліворуч від верхньої Киликії.
Зайнявши межі Киликії, він вибив усіх, хто протистояв йому і, пройшовши до країв Іафета, які лежать на південь на передній стороні Аравії,
25
и^ ѓ^бья предњлы и^хᲆ эT киликїя даже до конца ја^џетъ и^же сђть къ ю'гђ.
26
обійшов навкруги усіх синів Мадіама, спалив житла їхні і пограбував стада їхні.
26
и^зведе же всњхъ сн~овъ мадїамль, и^ плњни` вс^е бога'тество и^хᲆ. всXњ же противля'ющиXся е^мђ и^ꙁби` мечеM”
27
Потім спустився на рівнину Дамаска, під час жнив пшениці, випалив усі ниви їхні, віддав на знищення стада овець і волів, розграбував міста їхні, спустошив їхні поля і побив усіх юнаків їхніх вістрям меча.
27
И$ посемъ прїиде на' поле дама'ска въ дн~и жа'твы, и^ поQже сњ'анная вс^я. всњх же древъ и^ винограD повелњ посещи.
28
Страх і жах напав на жителів приморської країни, які жили в Сидоні й Тирі, на жителів Сура й Окини і на всіх жителів Іємнаана, — і всі мешканці Азота й Аскалона дуже злякалися його.
28
и^ нападе страхъ е^го на всњхъ ѓ^бита'ющихъ на' земли”
Глава 3
1
І послали до нього вісників з такою мирною пропозицією:
ось ми, раби великого царя Навуходоносора, схиляємося перед тобою: роби з нами, що тобі завгодно.
2
да преста'нетъ гнњвᲆ твои и^же е^сть наD на'ми. лђчше б^о е^сть да жи'ви сђщи слђжимъ навходоносо'рђ цр~ю вели'комђ, и^ поDрђчни бђдемъ тебњ, нежели ё'мремъ со и^мњнїемъ нашимъ непокори'вшеся”
3
Ось перед тобою: і селища наші, і всі місця наші, і всі ниви з пшеницею, і стада овець і волів, і всі будівлі наших жител: використовуй їх, як побажаєш.
І прийшли до Олоферна чоловіки і передали йому ці слова.
5
6
Тоді він прийшов у приморську країну з військом своїм, оточив високі міста вартою і взяв із них добірних чоловіків у соратники собі.
6
Тогда` сошеDше з го'ръ в са'дники в си'лњ вели'цњ, и^ ѓ^бья'тъ всякъ гра'дъ, и^ вся` ѓ^бита'ющая на земли. эT вся'кого же гра'да взя` себњ помо'щниковъ мђжїи крњпкиX і^ и^ꙁбра'нныхъ къ бра'ни.
7
А вони і вся околиця їх прийняли його з вінками, ликами і тимпанами.
7
толи'ко же стра'хъ велїи на страны` сїя нападе` ја%ко вењмъ гра'домъ, ѓ^бита'ющїи нача'лницы и^ чsтни въкђпњ съ гража'ны и^ꙁыидо'ша въ срњте'нїе е^мђ на пђть. прїемлющи е^го со вњнцы` и^ со свњща'ми. въспњва'ющи и^ веселя'щеся в тим#па'нњхъ и^ трђбаX.
8
Він же зруйнував усі висоти їхні і вирубав діброви їхні: йому наказано було знищити всіх богів тієї землі, щоб усі народи служили одному Навуходоносору, і усі народи і усі племена їх прикликали його, як бога.
Прийшовши до Ездрилона біля Дотеї, що лежить навпроти великої тіснини Юдейської,
9
проходя'щи же сљ=рїю сова'льскђю и^ вс^ю а^п#памїю, и^ месопотамїю. прїиде къ и^дђме'ѓM в ꙁе'млю гаваѓ'тъскђ,
10
він розташувався між Гаваєм і містом скіфів і залишався там цілий місяць, щоб зібрати весь обоз свого війська.
10
и^ плени` гра'ды и^хъ, и^ пребысть т^ђ тридесяᲄь дн~їи в ни'х же собра'ти повелњ` вси` во'и си'лы свое'я”
Глава 4
1
Сини Ізраїля, які жили в Юдеї, почувши про все, що зробив з народами Олоферн, воєначальник Ассирійського царя Навуходоносора, і як розграбував він усі святилища їх і віддав їх на знищення,
1
Тогда слы'шащи сїя сн~ове і^и^л~еви, и^же ѓ^бита'хђ въ ꙁемли` і^ё'динњ,
2
дуже, дуже злякалися його і тремтіли за Єрусалим і храм Господа Бога свого;
2
ё^страшишася ѕњло эT лица` е^го. тре'петъ и^ ё'жасъ нападе` на ниX. да не тоже сътвориT і^ерsлі'мђ и^ цр~кви гн~и. и^же сътвори прочимъ гра'домъ и^ хра'момъ и^хъ.
3
бо нещодавно повернулися вони з полону, нещодавно увесь народ юдейський зібрався, й освячені від осквернення сосуди, жертовник і дім Господній.
3
4
Вони послали в усі краї Самарії і Конії, і Ветерона і Вельмена, і Єрихона, і в Хову й Есору, і в рівнину Салимську,
4
и^ посла'шA по все'и самарїи ѓ%крsтъ даy до е^ри'хона и^
5
зайняли усі вершини високих гір, відгородили стінами селища, що знаходяться на них, і відклали запаси хліба на випадок війни, тому що ниви їхні недавно були зжаті,
а великий священик Іоаким, який був у ті дні у Єрусалимі, написав жителям Ветилуї і Ветомесфема, що лежить навпроти Ездрилона, на передній стороні рівнини, близької до Дофаїма,
щоб вони зайняли входи у нагірну країну, тому що через них був вхід у Юдею, і їм легко було перешкодити тим, що приходили, тому що тісним був прохід навіть для двох людей.
7
да ѓ^блягђтъ го'ры и%миже пђть бы'ти можа'ше къ і^ерsлі'мђ. и^ тђ` да стрегђтъ гдњ` тњснота` пђть бы'ти можа'ше межDђ го'ръ.
8
Сини Ізраїля зробили так, як повелів їм великий священик Іоаким і старійшини всього народу ізраїльського, що перебували у Єрусалимі.
І всякий чоловік ізраїльський і всяка дружина, і діти, і жителі Єрусалима упали перед храмом, посипали попелом свої голови, розстелили перед Господом свої веретища,
11
и^ младе'нцы своя положи'ша на земли` противђ лица` хра'ма гн~я.
12
вдягли жертовник у веретище і ревно й одностайно взивали до Бога Ізраїлевого, щоб Він, на радість язичникам, не віддав дітей їхніх на розкрадання, дружин їхніх на здобич, міста спадщини їхньої на руйнування, святинь їхніх на осквернення і наругу.
А Іоаким, великий священик, і усі священики, які стояли перед Господом, служителі Його, оперезавши веретищем стегна свої, приносили безперестанні всепалення, обітниці і добровільні дари народу.
На кидарах їхніх був попіл, і вони з усієї сили взивали до Господа, щоб Він відвідав милістю весь дім Ізраїля.
15
и^ посы'паша пе'пеломъ на главы своя. и^ всњмъ срDцем# своиM моля'хђ г~а б~а, да посети'тъ лю'ди своя і^и^л~я”
Глава 5
1
Тим часом Олоферну, воєначальникові війська ассирійського, дано було знати, що сини Ізраїля приготувалися до війни: заклали входи у нагірну країну і зміцнили стінами кожну вершину високої гори, а на рівнинах влаштували перешкоди.
1
Възвњще'но же бы'сть ѓ^лофе'рнђ нача'лникђ во'и а^сљ=рїискиX. и^же сн~ове і^и^л~еви ё^гото'вахђся на сђпроᲄивленїе на горах# пђтїе ѓ^блего'ша.
2
Він дуже розгнівався і, покликавши всіх начальників Моава і вождів Аммона і всіх правителів приморської країни, сказав їм:
скажіть мені, сини Ханаана, що це за народ, який живе в нагірній країні, які міста населені ними, чи багато у них війська, у чому їхня міцність і сила, хто поставлений над ними царем, проводирем війська їхнього,
і чому вони більше за усіх, хто живе на заході, уперто не хочуть вийти мені назустріч?
4
чесо ради выше всњхъ и^же ѓ^бъдержа'тъ въсто'къ сїи. погръдњша на'ми и^ не и^ꙁыидо'ша въ срњте'нїе на'мъ да воспрїимђтъ насъ с миромъ”
5
Ахиор, проводир усіх синів Аммона, сказав йому: вислухай, господарю мій, слово з вуст раба твого; я скажу тобі істину про цей народ, який живе біля тебе в цій нагірній країні, і не вийде неправда з вуст раба твого.
Колись вони оселилися в Месопотамії, тому що не хотіли служити богам батьків своїх, які були в землі Халдейській,
7
тїи пре'жде въ месопота'мїи ѓ^бита'ша. ја^ко не хотњша послњдовати бого'мъ эTц~ъ свои^хъ, и^же ѓ^бита'ша в земли` халдњистњи,
8
і ухилилися від путі предків своїх і почали поклонятися Богу неба, Богу, Якого вони пізнали; і халдеї вигнали їх від лиця богів своїх, — і вони втекли в Месопотамію і довго там жили.
Але Бог їхній сказав, щоб вони вийшли з місця переселення і йшли в землю Ханаанську; вони оселилися там і дуже збагатилися золотом, сріблом і безліччю худоби.
9
и^же повелњ` и^мъ да и^зы'идђтъ эTтђдђ и^ ѓ^бита'ютъ въ хара'нњ”
10
Звідси перейшли вони в Єгипет, тому що голод покрив лице землі Ханаанської, і там залишалися, поки знаходили їжу, і розмножилися там до того, що не було і числа роду їхньому.
10
Є$гда' же бысть гла'дъ по все'и земли` тои. и^до'ша въ е^гљ=петъ. таможе по четыриста лњтехъ тако ё^мно'жени сђть, и^же множесᲄво иX не можаше сочте'но бы'ти”
11
І постав на них цар Єгипетський, ужив проти них хитрість, обтяжуючи їх працею і виробленням цегли, і зробив їх рабами.
і вів їх шляхом Сини і Кадис-Варні; вони вигнали усіх, хто жив у цій пустелі;
14
и^ е^гда же прои^до'ша море чрьмное, и^ внидо'ша въ пђсты'ню горы` сљ=на'и, в ни'хже никогдаже чл~къ ѓ^бита'ти възмо'же. ни сн~ъ чл~ческїи когда тамо почи`. і^ и^сто'чники горкы` ё^слаже'ни сђть и^мъ на пи'тїе, и^ по лњтехъ четыредеся'техъ бра'шно съ нб~си и^мњша.
15
оселилися в землі аморреїв, своєю силою знищили усіх есевонитян, перейшли Йордан, успадкували всю нагірну країну
І доки не згрішили перед Богом своїм, щастя було з ними, тому що з ними Бог, який ненавидить неправду.
17
и^ даже доколњ не съгрњши'ша преD бм~ъ своиM бы'ша с# си'ми бл~гая. б~ъ б^о и^хъ ненави'дитъ безако'нїя,
18
Але коли вони ухилилися від путі, яку Він заповів їм, то у багатьох війнах вони потерпіли дуже сильні поразки, були відведені у полон, у чужу землю, храм Бога їхнього зруйнований, і міста їхні узяті ворогами.
Нині ж, навернувшись до Бога свого, вони повернулися з розсіяння, у якому були, оволоділи Єрусалимом, в якому святилище їхнє, й оселилися у нагірній країні, тому що вона була порожня.
І тепер, повелителю-господарю, якщо є омана в цьому народі, і вони грішать перед Богом своїм, і ми помітимо, що у них є це спотикання, то ми підемо і переможемо їх.
А якщо немає в цьому народі беззаконня, то нехай відійде господар мій, щоб Господь не захистив їх, і Бог їхній не був за них, — і тоді ми для всієї землі будемо предметом ганьби.
21
А$ще л^и не съгрњши'ша лю'дїе сїи преD гм~ъ бм~ъ свои^мъ, не мо'жемъ проти'витися и^мъ. ја^ко г~ь б~ъ защи'титъ и^хъ, и^ бђдемъ в поноше'нїе всея земли`”
22
Коли Ахиор закінчив цю розповідь, весь народ, який стояв навколо намету, почав нарікати, а вельможі Олоферна і всі, хто населяв примор’я і землю Моава, заговорили: негайно потрібно вбити його;
хто ти такий, Ахиоре, з найманцями Єфрема, що напророкував нам сьогодні і сказав, щоб ми не воювали з родом Ізраїльським, тому що Бог їх захищає? Хто ж Бог, як не Навуходоносор? Він пошле свою силу і зітре їх з лиця землі, — і Бог їхній не спасе їх.
Але ми, раби його, вразимо їх, як одну людину, і не встояти їм проти сили наших коней.
3
е^гда` побїемъ и^хᲆ всњхᲆ ја%ко чл~ка е^ді'наго”
4
Ми розтопчемо їх; гори їхні уп’ються їхньою кров’ю, рівнини їхні наповняться їхніми трупами, і не стане стопа ніг їхніх проти нашого лиця, але загибеллю загинуть вони, говорить цар Навуходоносор, господар усієї землі. Тому що він сказав, — і не даремні будуть слова повелінь його.
А ти, Ахиоре, найманцю Аммона, який висловив слова ці в день неправди твоєї, від цього дня не побачиш більше обличчя мого, доки я не помщуся цьому народові, який прийшов з Єгипту.
5
6
Коли ж я повернуся, меч війська мого і натовп слуг моїх пройде по ребрах твоїх, — і ти упадеш між пораненими їхніми.
Коли побачили їх жителі міста на вершині гори, то взялися за зброю свою і, вийшовши за місто на вершину гори, усі чоловіки-пращники охороняли вхід свій і кидали в них камінням.
Вони скликали всіх старійшин міста, і збіглися на зібрання усі юнаки їхні і дружини, і поставили Ахиора серед усього народу свого, й Озія запитав його про те, що трапилося.
16
посредњ ста'рецъ и^ посредњ всњхъ людїи”
17
Він у відповідь переказав їм слова зібрання Олофернового й усі слова, які він висловив серед начальників синів Ассура, і всі гордовиті слова Олоферна про дім Ізраїля.
На другий день Олоферн наказав усьому війську своєму і всьому народові своєму, який прийшов до нього на допомогу, підступити до Ветилуї, зайняти висоти нагірної країни і почати війну проти синів Ізраїлевих.
1
Олофе'рнъ же въ дрђгїи дн~ь ꙁаповњ'да во'емъ свои^мъ, да вꙁы'идђтъ проти'вђ веџђлїя”
2
І у той самий день піднялися всі сильні чоловіки їхні: військо їхнє складалося зі ста сімдесяти тисяч ратників, воїнів піших, і з дванадцяти тисяч кінних, крім обозу і піших людей, які були при них, — а і цих була безліч.
Зупинившись на долині біля Ветилуї біля джерела, вони простягнулися в ширину від Дофаїма до Велфема, а у довжину від Ветилуї до Киамона, що лежить навпроти Ездрилона.
3
вс^и сїи ё^готова'шася въкђ'пњ къ бра'ни проти'въ сн~овомъ і^и^л~евоM, и^ прїидо'ша по странњ горы` да'же до верха` и^же ꙁри'тъ на дотаи^мъ, эT мњста и^же рече'тся белма да'же до хел#мо'на, и^же е^сть проти'вђ е^ꙁдрелоn”
4
Сини ж Ізраїля, побачивши безліч їх, дуже збентежилися, і кожен говорив ближньому своєму: тепер вони спустошать усю землю, і ні високі гори, ні долини, ні пагорби не витримають їхньої ваги.
4
Сн~ове же і^и^л~еви ја%ко ви'дњша мно'жество и^хъ, падо'ша на ꙁемли` посыпа'ющїи пе'пелᲆ на главы` своя`, е^ді'нодђшно моля'щися. да г~ь б~ъ і^и^л~евъ млsть свою` пока'жеT на лю'дехъ своиX”
5
І, взявши кожен свою бойову зброю, і запаливши вогні на вежах своїх, вони всю цю ніч провели на варті.
Але прийшли до нього усі начальники синів Ісава і всі вожді народу моавитського і всі воєначальники примор’я і сказали:
8
Но сн~ове а^м#мо'ни, и^ моа'вли, пристђпи'ша къ ѓ^лофе'рнђ рекђщи,
9
вислухай, господарю наш, слово, щоб не було втрати у війську твоєму.
9
10
Цей народ синів Ізраїля сподівається не на списи свої, але на висоти гір своїх, на яких живуть, тому що незручно підніматися на вершини їхніх гір.
10
сн~ове і^и^л~еви не в копїи, ни вᲆ стрњлаX ё^пова'ютъ, н^о го'ры ꙁащища'ютъ и^хъ. и^ ё^пасђть и^хъ хо'лми, въ стремле'нїи поста'влени”
11
Отже, господарю, не воюй з ним так, як буває звичайна війна, — і жоден чоловік не впаде з народу твого.
11
Сего раd без# брани мо'жеши премощи иX,
12
Ти залишся у своєму таборі, щоб зберегти кожного чоловіка у війську твоєму, а раби твої нехай оволодіють джерелом води, що витікає з підошви гори;
12
поста'ви стра'жи ко кла'дяѕеM да не чр'ъплютъ эT ни'хъ воды`,
13
тому що звідти беруть воду всі жителі Ветилуї, — і погубить їх спрага, і вони здадуть своє місто; а ми з нашим народом піднімемося на ближні вершини гір і розташуємося на них для сторожі, щоб жодна людина не вийшла з міста.
13
без# меча` б^о ё^бїеши и^хъ и^бо ё^трђже'ни сђть предадђтъ гра'дъ свои кое^гоже мняT и^же не въꙁможемъ ѓ^долњти, ꙁане` и^же на гора'хъ поста'вленъ”
14
І будуть знемагати вони від голоду, і дружини їхні і діти їхні, і раніше, ніж торкнеться їх меч, упадуть на вулицях оселення свого;
14
15
і ти віддаси їм злом за те, що вони обурилися і не зустріли тебе з миром.
15
16
Сподобалися ці слова їхні Олоферну і всім слугам його, і він вирішив зробити так, як вони сказали.
І рушив полк синів Аммона і з ними п’ять тисяч синів Ассура і, розташувавшись у долині, оволоділи водами і джерелами вод синів Ізраїля.
17
и^ поста'ви ѓ%крестъ со'тницы по всњмъ кла'дяѕеM”
18
А сини Ісава і сини Аммона піднялися і зайняли нагірну область навпроти Дофаїма, і відправили частину їх на південь і на схід навпроти Екревиля, що біля Хуса, який стоїть при потоці Мохмур; інше ж ассирійське військо розташувалося на рівнині і покрило усе лице землі: намети й обози їхні з безліччю народу розтяглися на дуже великому просторі.
18
19
Сини Ізраїля воззвали до Господа Бога свого, тому що вони упали духом, тому що усі вороги їхні оточили їх, і їм не можна було втекти від них.
19
20
Навколо них стояло все військо ассирійське, — піші, колісниці і кіннота їх, — тридцять чотири дні; у всіх жителів Ветилуї спорожніли всі сосуди з водою,
бо краще для нас дістатися їм на пограбування: хоч ми будемо рабами їхніми, зате живою буде душа наша, і очі наші не побачать смерти немовлят наших і дружин і дітей наших, що розлучаються з душами своїми.
27
Лђ'че е^сть намᲆ да быхоM сђще живи въ плњне'нїи хвали'ли г~а б~а, неже ё%мремъ, и^ бђ'демъ въ поноше'нїе всњмъ лю'демъ, да не ви'димъ жены на'ша и^ мла'денцы на'ша мр~тви, преD ѓ^чи'ма на'шима”
28
Закликаємо перед вами у свідки небо і землю, Бога нашого і Господа батьків наших, Який карає нас за гріхи наші і за гріхи батьків наших, нехай учинить за словами цими в нинішній день.
28
днsе въ свњдњтельство прїемлеM нб~о и^ ꙁе'млю, и^ б~а эTц~ъ на'шиX, и^же м#сᲄиTся намъ по грњхомъ на'шимᲆ, да ё^же преда'ите граD в рђ'кђ во'емъ ѓ^лофе'рновымъ, да бђ'детъ коне'цъ на'шъ кра'токъ въ ё^стахъ меча`, и^же дол#ѕње сътвориTся эT сђхоты жа'жDи”
29
І підняли вони одностайно великий плач серед зібрання і голосно волали до Господа Бога.
Якщо ж вони пройдуть, і допомога до нас не прийде, — я зроблю за вашими словами.
31
А$ще ли же по пяти дн~еX не прїидетъ помощъ, сътвори'мъ сїа словеса` и^же гл~аста”
32
І відпустив народ у свій стан, і вони пішли на стіни і вежі свого міста, а дружин і дітей відіслав по домах їхніх; і у великій скорботі залишалися вони в місті.
32
Глава 8
1
У ці дні почула Юдиф, дочка Мерарії, сина Окса, сина Йосифа, сина Озиїла, сина Елкія, сина Ананії, сина Гедеона, сина Рафаїна, сина Акифона, сина Ілія, сина Елиава, сина Нафанаїла, сина Саламиїла, сина Саласадая, сина Ієіля.
тому що, коли він стояв у полі біля тих, що в’язали снопи, спека вдарила його у голову, — і він зліг у постіль і помер у своєму місті Ветилуї; його поховали з батьками його на полі між Дофаїмом і Валамоном.
Вона була красива на вигляд і дуже приваблива поглядом; чоловік її Манассія залишив їй золото і срібло, слуг і служниць, худобу і поля, чим вона і володіла.
Почула вона про лихі слова народу проти начальника, тому що вони стали слабкодухими через нестачу води, почула Юдиф і про всі слова, які сказав їм Озія, як він поклявся їм через п’ять днів здати місто ассиріянам,
9
Сїя б^о е^гда` слы'ша ја%ко ѓ^сїа сщ~енникъ ѓ^бњща` по пяти дн~ехъ преда'ти гра'дъ,
10
і послала вона служницю свою, яка розпоряджалася всім її майном, запросити Озію, Хаврина і Хармина, старійшин її міста.
10
и^ посла` къ преꙁви'теромъ хабри и^ харми.
11
Вони прийшли, — і вона сказала їм: вислухайте мене, начальники жителів Ветилуї! не праве слово ваше, яке ви сьогодні сказали перед народом, і поклали клятву, яку вирекли між Богом і вами, і сказали, що здасте місто нашим ворогам, якщо цими днями Господь не допоможе нам.
11
и^ прїидо'ша къ не'и, и^ рече и^мъ, чт^о е^сть с^е и^же и^зво'ли и^ѓ^сїя, да предаs граD а^сирїѓ^мъ, а^ще ли межDђ пяти дн~їи не прїидетъ вамъ по'мощь.
12
Хто ж ви, що спокушали сьогодні Бога і стали замість Бога посередині синів людських?
12
и^ кто е^сте в^ы и^же и^скђша'ете г~а б~а.
13
Ось, ви тепер випробовуєте Господа Вседержителя, але ніколи нічого не довідаєтеся;
13
14
тому що вам не осягнути глибини серця у людині і не зрозуміти слів думки її: як же випробуєте ви Бога, який створив усе це, і пізнаєте розум Його, і зрозумієте думку Його? Ні, брати, не прогнівляйте Господа Бога нашого!
Тому що коли Він не захоче допомогти нам у ці п’ять днів, то Він має владу захистити нас у які завгодно Йому дні, або вразити нас перед лицем ворогів наших.
15
Положи'сте в^ы вре'мя млsти гн~я, и к воли ва'шеи дн~ь поста'вили е^сте е^мђ” Но^ ја%же тръпе'ливъ е^сть г~ь, сего ради пока'емся того. и^ эTпђще'нїя е^го и^ꙁлїя'нїемъ сле'знымъ и^спро'симъ.
16
Не віддавайте ж у заставу рад Господа Бога нашого: Богу не можна погрожувати, як людині, не можна і вказувати Йому, як синові людському.
16
не м#сти'тъ г~ь б~ъ та'ко ја%ко чл~кᲆ, ни гнњ'вается ја%ко сн~ъ чл~чь”
17
Тому, очікуючи від Нього спасіння, будемо закликати Його до себе на допомогу, і Він почує голос наш, якщо це Йому буде угодно.
17
И$ сего ра'ди смири'мъ е^мђ` дш~и на'ши, и^ дх~омъ съкрђше'ннымᲆ и^ смире'ннымъ слђжа'ще е^мђ, речеM же съ пла'чемъ г~ђ б~ђ, да по во'ли свое'и сътво'ритᲆ с на'ми млsть свою`. да ја%ко съскорбле'но е^сть срDце на'ше въ го'рдости и^хъ, та'коже да на'шиM смире'нїемъ ё^тњшимся.
18
Бо не було у родах наших, і немає в даний час ні коліна, ні племені, ні народу, ні міста в нас, які кланялися б богам рукотворним, як було в давні дні,
Але ми не знаємо іншого Бога, крім Нього, а тому і сподіваємося, що Він не знехтує нас і нікого з нашого роду.
20
Мы' же и%ного б~а не вњмы кромњ е^го, по'ждемᲆ смире'нне ё^тњшенїя е^го,
21
Бо з нашим полоном упаде і вся Юдея, і святині наші будуть розграбовані, і Він стягне осквернення їх від уст наших,
21
22
і вбивство братів наших і полон землі і спустошення спадщини нашої поверне на нашу голову серед народів, якими ми будемо поневолені, і будемо на спокусу і ганьбу серед тих, які оволодіють нами;
Станьте в цю ніч біля воріт, — а я вийду з моєю служницею, і протягом днів, після яких ви вирішили віддати місто нашим ворогам, Господь відвідає Ізраїля моєю рукою.
33
Ста'ните в^ы ё^ забра'ла но'щи сея, и^ а'ꙁъ и^ꙁыдђ съ а'брою мое'ю. и^ моли'теся, да ја%ко рекли е^сте, въ дн~и пять да посњтиT г~ь лю'ди своа і^и^л~я”
34
Тільки не розпитуйте про мій намір, тому що я не скажу вам, доки не звершиться те, що́ я маю намір зробити.
34
Вы' же не хо'щђ да пои%щете дња'нїе мое. и^ доколњ не эTвњща'ю ва'мъ ничт^о и%но, сътвори'те то'кмо мл~твђ за' мя кᲆ г~ђ б~ђ на'шемђ”
35
І сказав їй Озія і начальники: йди з миром, і Господь Бог перед тобою на помсту ворогам нашим!
35
И$ рече к не'и ѓ^сїя нача'лниk і^ё^де'и. и^ди` въ ми'ре, и^ г~ь бђдетъ с тобо'ю, въ эTм#щенїе вра'гомъ на'шимъ,
36
І вийшли з намету її і пішли до полків своїх.
36
и^ ѓ^браща'ющися эTи^до'ша эT не'я”
Глава 9
1
А Юдиф упала на лице, посипала голову свою попелом і скинула із себе веретище, в яке була одягнена; і тільки-но воскурили у Єрусалимі, в домі Господньому, вечірній фіміам, Юдиф гучним голосом воззвала до Господа і сказала:
Господи Боже батька мого Симеона, якому Ти дав у руку меч на помсту іноплемінникам, які відкрили утробу діви для образи, оголили стегно для ганьби й осквернили утробу для посоромлення! Ти сказав: нехай не буде цього, а вони зробили.
І за те Ти віддав князів їхніх на убивання, постіль їхню, яка бачила звабу їхню, обагрив кров’ю і вразив рабів поруч з володарями і володарів на тронах їхніх,
3
4
і віддав дружин їхніх на розкрадання, дочок їхніх у полон і всю здобич на розподіл між синами, улюбленими Тобою, які возревнували Твоєю ревністю, погребували оскверненням крови їх, і закликали Тебе на допомогу. Боже, Боже мій, почуй мене, вдову!
4
и^ да'лъ е^си же'ны иX въ плњне'нїе. и^ дще'ри и^хъ в пои^ма'нїе. и^ весь плњнъ на раꙁделе'нїе рабо'мъ твоиM и^же ревнова'ли ре'вность твою. помози' ми молю' тя г~и бж~е мои мнᲇ вдови'цњ.
5
Ти створив те, що було раніше цього, і це і наступне за цим, і тримав у розумі теперішнє і грядуще, і, що помислив Ти, те й звершилося;
5
ты' бо сътвори'лъ е^си преQняя. і^ и'на потњхъ помы'слилᲆ е^си
6
що визначив, те й з’явилося і сказало: ось я. Бо всі путі Твої готові, і суд Твій Тобою передбачений.
Ось, ассиріяни збільшилися в силі своїй, пишаються конем і вершником, марнославляться силою піших, сподіваються і на щит і на спис і на лук і на пращу, а не знають того, що Ти — Господь, Який сокрушає вíйни.
7
ё'зри на станы` а^сљ=рїискїя нн~њ” ЈА/коже нњкогда при'зрњлъ е^си на плъки е^гљ=пет#скїя е^гда` ꙁа рабы` твои'ми ѓ^рђжнїи теча'хђ. надњю'щися в колесњхъ и^ въ ко'нницњхъ свои^хъ, и^ въ множесᲄвњ брани'телеи. н^о при'зрњлъ е^си на во'я и^хъ. и^ тмы` ё^медли'ша иX, и^ потопи` и^хъ бе'з#дна, и^ во'ды покры'ша и^хъ” Тако да бђдђтъ и^ тїи г~и бж~е. и^же надњ'ются на мно'жество свое`, и^ в колесњхъ свои^хъ. и^ во вса'дницњхъ и^ въ стрњла'хъ своиX и^ в сђлицахъ сла'вятся” И$ невњ'дяT ја%коты` е^си г~ь б~ъ нашъ, и^же сокрђши'ши бра'ни эT нача'ла,
8
Господь — ім’я Тобі; сокруши ж їхню могутність силою Твоєю, і знищ їхню силу гнівом Твоїм, бо вони замислили осквернити святилище Твоє, насміятися з мирної оселі імені слави Твоєї і залізом розтрощити ріг Твого жертовника.
Поглянь на звеличування їхнє, пошли гнів Твій на голови їхні, дай удовиній руці моїй міцність на те, що задумала я.
9
сътвори` г~и да мечемъ и%стовымъ е^го, горды'ня эTсњче'тся,
10
Вустами хитрощів моїх урази раба перед вождем, і вождя — перед рабом його, і скруши гординю їхню рукою жіночою;
10
и^ да ё^ло'вится ѓ^чи'ма свои'ма на' мя. и^ да ё^ја^зви'ши е^го лњ'пыми гл~ъми ё'сᲄъ мои^хъ. да'и же м^и въ срDци дръзнове'нїе, да ё^ничижђ` того си'лђ, и^ ѓ^бращђ` е^го. Бђдетъ б^о сїе въ па'мять и%мени твое^мђ, е^гда рђка же'ньска ё^бїетъ е^го.
11
бо не у численності сила Твоя і не в могутніх могутність Твоя; але Ти — Бог смиренних, Ти — помічник принижених, заступник немічних, покровитель упалих духом, спаситель безнадійних.
зроби слово моє і хитрість мою раною і виразкою для тих, які задумали жорстоке проти завіту Твого, святого дому Твого, висоти Сиону і дому спадщини синів Твоїх.
13
въспомяни` г~и на завњтᲆ твои. и^ да'и слово въ ё^ста` моя`, и^ въ срDци мое^мъ совњтъ ё^крњпи`, да до'мъ твои въ ст~ыни пребываеT.
14
Напоум увесь народ Твій і всяке плем’я, щоб бачили вони, що Ти — Бог, Бог усякої могутности і сили, і немає іншого захисника роду Ізраїлевого, крім Тебе.
Коли вона перестала взивати до Бога Ізраїлевого і закінчила всі ці слова,
1
Бы'сть же е^гда преста` въпи'ти къ г~ђ.
2
то піднялася на ноги, покликала служницю свою і ввійшла в дім, в якому вона проводила суботні дні і свята свої.
2
въста` эT мњста на не'м#же лежа` просте'р#та къ г~ђ б~ђ възва' же а%брђ свою. и^сходящи въ до'мъ свои
3
Тут вона зняла із себе веретище, яке одягала, зняла й одяг удівства свого, обмила тіло водою і намастилася дорогоцінним миром, зачесала волосся й одягла на голову пов’язку, вдяглася в одяг веселощів своїх, у який вона вбиралася у дні життя чоловіка свого Манассії;
взула ноги свої в сандалії і наклала на себе ланцюжки, зап’ястя, кільця, серги і все своє вбрання, і прикрасила себе, щоб спокусити очі чоловіків, які побачать її.
4
и^ на но'ѕњ свои` плесници прїа и^ нараMницђ швенђ цвњтїеM и^ ё^серяꙁи и^ перьстени и^ всњми красоᲄами свои'ми ё^краси'ся е'йже и^ г~ь даде красотђ. и^ ја%ко вс^я сїя сложенїя не эT похо'ти блDђства, н^о эT преподо'бїя” И$ сего ради г~ь съпоспњшествова красотњ ея`. да не то'щною красото'ю всњмъ ѓ^чесемъ ја^ви'тся.
5
І дала служниці своїй міх вина і сосуд оливи, наповнила мішок борошном і сушеними плодами і чистими хлібами і, обгорнувши всі ці припаси свої, поклала їх на неї.
Бог, Бог батьків наших, нехай дасть тобі благодать і нехай звершить твої наміри на радість синів Ізраїля і на звеличення Єрусалима. Вона поклонилася Богу
8
н^о пђсти'ша ю& проити рекђщи. б~ъ эTц~ъ на'шихъ да дасть тебњ блгDть. и^ весь совњтъ срDца твое^го, свое'ю си'лою да ё^крᲇпиT и^ да славиTся ѓ^ тебњ і^ерsли'мъ, и^ да бђ'детъ и^мя твое в# числњ прпDбныX и^ пра'веDныхъ” И$ реко'ша вс^и сђщїи` т^ђ е^ді'ногла'сно. бђ'ди т^о бђ'ди.
9
і сказала їм: звеліть відчинити для мене ворота міста; я вийду для виконання справи, про яку ви говорили зі мною. І звеліли юнакам відчинити для неї, як вона сказала.
9
10
Вони виконали це. І вийшла Юдиф і служниця її з нею; а чоловіки міські дивилися вслід їй, поки вона сходила з гори, поки проходила долиною і поки не сховалася від їхніх очей.
і взяли її і запитали: чия ти, звідки йдеш і куди вирушаєш? Вона сказала: я дочка євреїв, і тікаю від них, тому що вони будуть віддані вам на знищення.
Я йду до Олоферна, вождя вашого війська, сповістити слова істини і показати йому шлях, яким він піде й оволодіє всією нагірною країною, так що не загине з людей його жодна людина і жодна жива душа.
13
и^ мышляX в но'щь сїю сама` въ себњ рекђщи” И$дђ` къ лицђ` кня'зя ѓ^лофе'рна да скажђ е^мђ таиная и^хъ. и^ покажђ е^мђ и%мже прих'одомъ мо'жетъ ѓ^бъја%ти и^хᲆ. та'ко да не поги'бнеT н^и е^ді'нъ эT во'и е^го”
14
Коли ці люди слухали слова її і вдивлялися в обличчя її, — вона здалася їм чудом краси, і вони сказали їй:
І, вибравши зі свого середовища сто чоловік, приставили їх до неї і до служниці її, і вони повели їх до намету Олоферна.
17
Ведо'ша же ея` къ станђ ѓ^лоферновђ.
18
У всьому стані почався рух, тому що звістка про прихід її рознеслася по наметах: ті, що збіглися, оточили її, тому що вона стояла ззовні намету Олоферна, поки не сповістили його про неї;
18
и^ е^гда` вни'де преD лице е^го, а%бїе ё^ја^ꙁви'ся ѓ^лофернъ видњнїем#”
19
і дивувалися красі її, а через неї дивувалися і синам Ізраїля, і говорили кожен ближньому своєму: хто знехтує такий народ, який має таких дружин у себе! Нерозсудливо залишити з них хоч одного чоловіка, тому що ті, що залишаться, будуть у змозі перехитрувати усю землю.
19
Реко'ша же к не'мђ ѓ%троцы е^го, кт^о ё^ничижиT лю'ди е^врњ'иски и^же та'ки кра'сны же'ны и^мњ'ютъ. да ка'ко не воꙁмо'жемъ ѓ^полча'тися проти'вђ иX”
20
Тим часом ті, що спали при Олоферні, і всі служителі його вийшли і ввели її в намет.
20
21
Олоферн відпочивав на своїй постелі за завісою, прикрашеною пурпуром, золотом, смарагдом і коштовними каменями.
Коли йому доповіли про неї, він вийшов у переднє відділення намету, і перед ним несли срібні лампади.
22
23
Коли Юдиф представилася йому і служителям його, всі здивувалися красі обличчя її. Вона, впавши на лице, поклонилася йому, і служителі його підняли її.
23
и въꙁрњвше въ лице е^го и^ поклони'ся е^мђ паDши на' ꙁемлю. и^ въꙁдвиго'ша ю& раби` ѓ^лоферновы по повелњнїю господи'на свое^го”
Глава 11
1
Олоферн сказав їй: підбадьорся, жінко; не бійся серцем твоїм, тому що я не зробив зла нікому, хто добровільно зважився служити Навуходоносору, царю всієї землі.
І якщо ти зробиш за словами раби твоєї, то Бог через тебе зробить діло, і господар мій не помилиться у своїх намірах.
6
ја%ко а^ще сътвори'ши по словесеM рабы'ня твое'я, и^ г~ь б~ъ сътвориT съвръше'нно дњло с тобо'ю.
7
Нехай живе Навуходоносор, цар усієї землі, і нехай живе держава його, який послав тебе для очищення всякої душі, тому що не тільки люди через тебе будуть служити йому, але і звірі польові, і худоба, і птахи небесні через твою силу будуть жити під владою Навуходоносора і всього дому його.
Бо ми чули про твою мудрість і хитрість розуму твого, і всій землі відомо, що ти один добрий у всьому царстві, сильний у знанні і чудовий у військових подвигах.
Тому, владико-господарю, не залишай без уваги сло́ва його, але збережи його в серці твоєму, тому що воно істинне: рід наш не карається, меч не має сили над нами, якщо вони не грішать перед Богом своїм.
10
вњсᲄь б^о г~ь б~ъ на'шъ и^же прогнњва'хомъ и& въ грњсњхъ на'шихъ, и^же гл~аше прoрки свои^ми к лю'демъ, да' предасᲄь и^хъ в рђки врагомъ за грњхи и^хъ”
11
Отже, щоб господар мій не був відбитим і безуспішним, і щоб до них прийшла смерть, — оволодів ними гріх, яким вони прогнівляють Бога свого, роблячи те, чого не слід;
11
и^ ја%ко зна'ютъ сн~ове і^и^л~еви и^же прогнњва'ша г~а б~а свое^го” Сего ради стра'хъ твои на ни'хъ е^сть,
12
тому що в них виявилася нестача їжі, й уся вода вичерпалась, — і ось, вони зважилися кинутися на худобу свою і думають годуватися всім, що Бог суворо заборонив у законі Своєму вживати в їжу.
12
и^ наипа'че паки гла'дъ тръпя'тъ, и^ за ѓ^скђденїе же воDныа, ради жа'жды съ ме'рътвыми съчета'ютъся” Па'ки и^ сїя совњтђ'ютъ да ё^бїютᲆ ско'ты своя, и^ пїютъ кро'вь и^хъ,
13
Навіть початки пшениці і десятини вина й олії, що, після освячення, зберігаються для священиків, які стоять перед лицем Бога нашого у Єрусалимі, вони зважилися вжити, тоді як і руками доторкатися до них не слід було нікому з народу.
13
и^ ст~ая г~а б~а свое^го и^же заповњ'да не ѓ^сяꙁа'ти, пшени'цы вина` і^ еле'я и^ сїя помы'слиша воꙁда'ти, и^ хотяT раꙁдая'ти въ снњдь, и^хже ни рђками бы ся и^мњли ѓ^сяꙁа'ти”
14
Вони послали у Єрусалим, оскільки і тамтешні жителі робили це, принести на те дозвіл від зборів старійшин.
14
15
І як тільки дана буде їм звістка, і вони зроблять це, то в той же день будуть віддані тобі на поразку.
15
Сего ради ја%ко сїя творитъ, и%стин#но е^сть да в# погђбле'нїе дадђтся.
16
Ось чому я, раба твоя, дізнавшись про усе це, втекла від них, і Бог послав мене зробити разом з тобою такі справи, якими здивується вся земля, де тільки почують про них,
бо раба твоя побожна і день і ніч служить Богу Небесному. Тепер, господарю мій, я залишуся в тебе; тільки нехай раба твоя ночами виходить на долину молитися Богу, — і Він відкриє мені, коли вони зроблять свій злочин.
Я прийду й оголошу тобі, і ти виходь тоді з усім твоїм військом, — і ніхто з них не протистане тобі.
18
и^ прише'дши възвњщђ` тебњ”
19
Я поведу тебе через Юдею, доки не дійдемо до Єрусалима; поставлю посеред нього сідалище твоє, і ти поженеш їх, як овець, що не мають пастуха, — і пес не поворухне проти тебе язиком своїм. Це сказано мені в одкровенні й оголошено мені, і я послана сповістити тебе.
19
Тако да а'зᲆ приведђ` ᲄебе посредᲇ і^ерsли'ма, і^ и'маши вс^и лю'ди і^и^л~евы ја%ко ѓ%вцы, и^хже нњсть па'стыря. и^ не ла'етъ ни е^діn пе'съ противђ тебе, ја%ко сїя мн^њ речена сђть по провидњнїю бж~їю” И$ ја^ко раꙁгнњ'вася на нихъ г~ь б~ъ иX, сего ради по'слана е^смь въꙁвњсᲄи'ти тебњ”
20
Сподобалися слова її Олоферну і всім слугам його. Вони дивувалися мудрості її і говорили:
від краю до краю землі немає такої жінки за красою обличчя і за розумними словами.
21
нњсть та'ка жена` на ꙁемли` на смотрњнїе, и^ въ красоᲄђ и^ в чю'в#ство словесе'мъ”
22
Олоферн сказав їй: добре Бог зробив, що попереду цього народу послав тебе, щоб у руках наших була сила, а серед тих, хто знехтував господаря мого, — загибель.
22
И$ рече к не'и ѓ^лофе'рнъ, бл~го сътвори б~ъ твои и^же посла` тебе прежде людїи, да даси` и^хъ в рђки на'ша”
23
Прекрасна ти лицем і добрі слова твої. Якщо ти зробиш, як сказала, то твій Бог буде моїм Богом; ти будеш жити у домі царя Навуходоносора і будеш іменита в усій землі.
Юдиф відповіла йому: нехай живе душа твоя, господарю мій; раба твоя не споживе того, що зі мною, раніше, ніж Господь звершить моєю рукою те, що Він визначив.
і послала сказати Олоферну: нехай дасть господар мій повеління, щоб рабі твоїй дозволили виходити на молитву.
6
і^ и^спроси'ла е^гда вни'де, да дае'тся е'и свобода` в# нощи прежде свњтлости и^сходи'ти во'нъ на мл~твђ и^ помоли'тися г~ђ б~ђ”
7
Олоферн наказав своїм охоронцям не перешкоджати їй. І пробула вона в таборі три дні, а ночами виходила в долину Ветилуї, обмивалася біля джерела води біля табору.
І сказав євнухові Вагою, який управляв усім, що в нього було: іди і переконай єврейську жінку, яка у тебе, прийти до нас їсти і пити з нами:
11
и^ рече къ вага'вђ е^внђ'хђ свое^мђ, и^ди` и^ моли` е^вре'яныню, да во'лею и^ꙁво'литъ ѓ^бита'ти со мно'ю”
12
соромно нам залишити таку жінку, не поговоривши з нею; вона осміє нас, якщо ми не запросимо її.
12
Поно'сно б^о е^сть преD а^сљ=рїаны, а^ще жена посмњ'етъ мђжа недњ'юща, и^ неѓ^сяза'на эT него и^зыидет#”
13
Вагой, вийшовши від Олоферна, прийшов до неї і сказав: не відмовся, прекрасна молода жінко, прийти до господаря мого, щоб прийняти честь перед лицем його і пити з нами вино в радості і бути у цей день як однією з дочок синів Ассура, які предстоять у домі Навуходоносора.
13
Тогда вни'де вага'въ къ і^ю^ди'џњ и^ рече, не ё^сра'мися блага'я ѓ^трокови'це вни'ти къ господи'нђ мое^мђ, да прїимеши честь преD лице'мъ е^го, и^ яси` с ни'мъ и^ пїеши вино` въ весе'лїи”
14
Юдиф сказала йому: хто я, щоб перечити господареві моєму? поспішу виконати усе, що буде завгодно господареві моєму, і це буде служити мені втіхою до дня смерти моєї.
Вона встала і вбралася в одяг і в усі жіночі прикраси; а служниця її прийшла і розстелила для неї по землі перед Олоферном килими, які вона одержала від Вагоя для повсякчасного використання, щоб їсти, лежачи на них.
15
и^ въста` ё^краси'ся ѓ^дњја%нїемъ свои^м#,
16
Потім Юдиф прийшла і возлягла. Пробудилося серце Олоферна до неї, і душа його схвилювалася: він сильно бажав зійтися з нею і шукав випадку звабити її з того самого дня, як побачив її.
А Олоферн милувався нею і пив вина дуже багато, скільки не пив ніколи, ні в один день від народження.
20
И$ въжделњ'нъ бы'сть ѓ^лофе'рнъ к не'и, пиT же вина` мно'го ѕњло, ја%коᲄа'ко никогда` пи'тъ въ животњ` свое^мъ”
Глава 13
1
Коли стало пізно, раби його поспішили вийти, а Вагой, відпустивши тих, хто стояв перед лицем його господаря, зачинив намет іззовні, і вони пішли до своїх постель, тому що всі були стомлені тривалістю бенкету.
У наметі залишилася одна Юдиф з Олоферном, який упав на ложе своє, тому що був переповнений вином.
2
и^ю'диџъ же е^ді'на б^њ в ло'жницњ, и^ ѓ^лофе'рнъ лежа'ше въ посте'ли ѕњ'ло пїя'нъ и^ ё^спе` крњп'ко”
3
Юдиф звеліла служниці своїй стати ззовні спальні її й очікувати її виходу, як було кожного дня, сказавши, що вона вийде на молитву. Те саме сказала вона і Вагою.
3
Рече же и^ю^ди'џъ ѓ^трокови'цы свое'и, да стои^тъ вн^њ преD ло'жницею и^ стреже'тъ”
4
Коли усі від неї пішли, і нікого у спальні не залишилося, ні малого, ні великого, Юдиф, ставши біля постелі Олоферна, сказала у серці своєму: Господи, Боже всякої сили! зглянься в годину цю на діла рук моїх до звеличення Єрусалима,
а та поклала її у мішок з харчовими припасами, й обидві разом вийшли, за звичаєм своїм, на молитву. Пройшовши стан, вони обійшли навкруги ущелину, піднялися на гору Ветилуї і пішли до воріт її.
Юдиф здаля кричала охоронцям воріт: відчиніть, відчиніть ворота! з нами Бог, Бог наш, щоб дарувати ще силу Ізраїлю і перемогу над ворогами, як дарував Він і сьогодні.
І збіглися всі, від малого до великого, тому що прихід її був для них понад очікування, і, відчинивши ворота, прийняли їх, і, запаливши для освітлення вогонь, оточили їх.
13
И$ притеко'ша к не'и эT ма'ла да'же и^ до вели'ка. ја%ко не ё^пова'хђ ктомђ ви'дњти е^я`” И$ въже'гши свњти'лники ѓ^быидо'ша ю& ѓ^крsтᲆ вс^и”
14
Вона ж сказала їм гучним голосом: хваліть Господа, хваліть, хваліть Господа, що Він не віддалив милости Своєї від дому Ізраїлевого, але в цю ніч скрушив ворогів наших моєю рукою.
14
ѓ^на же въстђпи'вши на вы'ш#шее мњ'сто повелњ` сътвори'ти молча'нїе” Є$гдаy вс^и молча'хђ рече и^ю^ди'џъ, хвали'те г~а б~а на'шего и^же не ѓ^ста'ви ё^пова'ющихъ на'нь, и^ мене` рабђ` свою напоlнилъ млsти свое^я, ю^же ѓ^бњща` до'мђ і^и^л~евђ, и^ закла'лъ рђко'ю мое^ю вра'га людїи свои^хъ в сїю но'щь”
15
І, вийнявши голову з мішка, показала її і сказала їм: ось голова Олоферна, вождя ассирійського війська, і ось завіса його, за якою він лежав від сп’яніння, — і Господь уразив його рукою жінки.
Живий Господь, який зберіг мене на путі, якою я йшла! тому що лице моє спокусило Олоферна на загибель його, але він не зробив зі мною скверного і ганебного гріха.
Весь народ надзвичайно здивувався; впали, поклонилися Богу й одностайно сказали: благословенний Ти, Боже наш, що знищив сьогодні ворогів народу Твого!
17
И$сповњда'иᲄеся е^мђ вси ја%ко бл~гъ, ја%ко в# вњ'къ млsть е^го” Вси же поклони'шася гв~и реко'ша к не'и. блsви т^я г~ь б~ъ в си'лњ свое'и и^же тобо'ю нивъчто'же и^ꙁведе враги на'ша”
18
А Озія сказав їй: благословенна ти, дочко, Всевишнім Богом більше за усіх жінок на землі, і благословенний Господь Бог, що створив небеса і землю і наставив тебе на ураження голови начальника наших ворогів;
бо надія твоя не відступить від серця людей, які пам’ятають силу Божу, довіку.
19
і^ и'же днеs и^мя твое та'ко въꙁвели'чилъ, да не эTи^детъ хвала` твоя` эT ё%стъ члчsкихъ, да въспомина'ютъ си'лђ гн~ю въ вњ'ки,
20
Нехай поставить тобі це Бог у вічну славу і нехай нагородить тебе благами за те, що ти життя твого не пощадила у час приниження роду нашого, але виступила вперед, коли ми падали, ти, що право ходила перед Богом нашим. І весь народ сказав: нехай буде, нехай буде!
Коли ж настане ранок і сонце зійде над землею, візьміть кожен бойову свою зброю, йдіть усі сильні за місто і дайте їм вождя, начебто намірюючись зійти на рівнину проти передової сторожі синів Ассура, але не сходьте.
2
ви'дящи же а^хїѓ'ръ главђ` ѓ^лофе'рновђ ё^жасе'ся страхомъ ве'лїемъ, и^ паде лице'м# на ꙁемли` и^ смя те'ся дш~а е^го”
3
Тоді вони, взявши усю свою зброю, підуть у свій стан, розбудять вождів війська ассирійського, і збіжаться до намету Олоферна, але не знайдуть його; від того нападе на них страх, і вони побіжать від вас.
А ви і всі, хто живе в усякому краю Ізраїльському, переслідуючи їх, уражайте їх на шляху.
4
Рече же і^ю^ди'џъ къ всњмъ лю'демъ, ё^слы'шите м^я бра'тїе възвњ'сите главђ` сїю на стњна'хъ на'шихъ.
5
Але перш ніж зробите це, запросіть до мене Ахиора аммонитянина: нехай побачить і впізнає він того, хто принижував дім Ізраїля і прислав його до нас начебто на смерть.
5
и^ е^гда` въꙁы'идетъ сл~нце, воꙁмњте ко'ждо васъ ѓ^рђжїе свое і^ и^ꙁыидњте внеза'пђ. не ја%ко сходя'ще сᲆ горы` н^о ја%ко вᲆчиня'щеся на ниX.
6
І прикликали Ахиора з дому Озії. Коли він прийшов і побачив голову Олоферна в руці одного чоловіка серед зібрання народу, то упав на лице своє й ослаб духом.
6
Тогда стра'жїе понђжде'ни бђдђт#, да бњжа'тъ къ нача'лникђ свое^мђ возбђди'ти е^го на ѓ^полъче'нїе. е^гдаy вое^во'ды притекђтъ къ ло'жницы ѓ^лофе'рновњ и^ ѓ^бря'щђтъ е^го беꙁъгла'вна пови'та во кро'вᲇ е^го, нападеT на ни'хъ стра'хъ.
7
Коли ж підняли його, він припав до ніг Юдифі, поклонився їй і сказав: благословенна ти в усякому селищі Іуди й в усякому народі, які, почувши про ім’я твоє, здивуються.
7
е^гда же поꙁна'ете бњжащихъ и^хъ, и^дњте же по ни'хᲆ дер#зновенно, ја^ко г~ь б~ъ съкрђшит# поD но'ги ва'ша”
8
Розкажи ж мені тепер, що ти робила у ці дні? І Юдиф серед народу розповіла йому все, що вона зробила з того дня, як вийшла, до того дня, в який говорила з ними.
8
9
Коли вона перестала говорити, народ голосно викликнув, і радісний крик його пролунав у місті.
9
10
Ахиор же, бачачи все, що зробив Бог Ізраїлів, щиро увірував у Бога, обрізав крайню плоть свою і приєднався до дому Ізраїлевого, навіть до цього дня.
Коли настав ранок, повісили голову Олоферна на стіну; кожен чоловік узяв свою зброю, і вийшли загонами на схили гори.
11
А$бїе же е^гда въꙁы'иде сл~нце і^ и^звњ'сиша на стњна'хъ главђ` ѓ^лофе'рновђ. и^ вꙁя` ко'ждо мђжъ ѓ^рђжїе свое, і^ и^ꙁыидо'ша со велики'м# ꙁвђкомъ и^ во'племъ”
12
Сини Ассура, побачивши їх, послали до своїх начальників, а вони пішли до вождів, до тисячоначальників і до всякого проводиря свого.
12
Сїе же ви'дяще стра'жи, притеко'ша къ ло'жницы ѓ^лофе'рновњ” І$ и'же бњхђ въ стане'хъ приходя'щи преD вхоже'нїем# ло'жницы перђщи нога'ми да въꙁбђдятъ е^го, звђкъ хотяще творя'хђ, да не эT тXњ и^же възбђжDа'хђ е^го. но эT шђмя'щихъ въꙁбнеT ѓ^лофернъ ни е^ді'нъ б^о смњя'ше ло'жницђ нача'лника а^сљ=рїискаго эTвръсᲄи, и^л^и вни'ти”
13
Прийшовши до намету Олоферна, вони сказали тому, хто управляв усім майном його: розбуди нашого господаря, тому що ці раби насмілилися вийти на битву з нами, щоб бути зовсім знищеними.
13
Но е^гда прїидо'ша вое^во'ды е^го, и^ ты'сящники и вси` большїи старњишины во'и а^сљ=рїискихъ, реко'ша посте'лникомъ, вни'дњте и^ въꙁбђди'те е^го. ја%ко и^зошли` мы'ши и^с пещеr свои^хъ дръꙁнђша поё^сти'ти насъ на ѓ^плъче'нїе”
14
Вагой увійшов і постукав у двері намету, бо думав, що він спить з Юдиф’ю.
Потім увійшов у намет, у якому перебувала Юдиф, і не знайшов її. Тоді він вискочив до народу і закричав:
17
И$ вше'дъ въ ста'нъ и^дњже бњ` і^ю^диџъ и^ не ѓ^брњте` ея`. і^ и^ꙁбњже внњ` к лю'демъ и^
18
раби вчинили віроломно; одна єврейська жінка зганьбила дім царя Навуходоносора, бо ось Олоферн на підлозі, і голови немає на ньому.
18
рече, е^ді'нA жена` е^вре'иска соᲄвори` срамотђ` в домђ` цр~я навходоносо'ра. се б^о ѓ^лофе'рнъ лежи'тъ на ꙁемли` беꙁъгла'венъ”
19
Коли почули ці слова начальники війська ассирійського, то розірвали одяг свій, і душа їх дуже збентежилася, і пролунав у них крик і дуже велике волання серед стану.
Коли ті, що були в наметах, почули про те, що сталося, то збентежилися,
1
Єгда' же ё^слы'шаша вс^и во'и а^сљ=рїистїи ѓ^лофе'рна ё^сњче'на.
2
і напав на них страх і тремтіння, і жоден з них не залишився на очах ближнього, але усі вони кинулися тікати по усіх дорогах рівнини і нагірної країни.
2
эTи%де ё'мъ и^ совTњ эT ниX, и^ толи'котрепетоM сᲄра'хоM содви'гнени. бњ'гъство в защищенїе прїемлюще. та'ко да ни е^ді'нъ гл~аше съ и%скренимъ своиM, н^о ё^клони'вше главы и^ ѓ^ста'виша вс^я, и^ꙁбњжаᲄи тща'хђся эT е^вре'и, и^хже въѓ^рђже'ныхъ противђ себе прїити` слы'шаша. бњго'ша по пђтеX по'льскихъ и^ стезя'хъ хо'лъм#скихъ.
3
І ті, що розташувалися табором у нагірній країні біля Ветилуї, також кинулися тікати. Тоді сини Ізраїля, кожен із них войовничий чоловік, погналися за ними.
Озія послав у Ветомасфем, Виваю, Ховаю і Холу і в усі краї ізраїльські, щоб сповістити про те, що звершилось, і щоб усі погналися за ворогами для знищення їх.
4
а^сљ=рїяне же не сое^дине'ни бњжа'хђ стреM гла'въ. сн~ве же і^и^л~еви е^ді'номысльно погоня'щи пораꙁи'ша всњхъ, и^хже постиго'ша.
5
Як тільки почули про це сини Ізраїля, усі дружно напали на них і вражали їх до Хови; також і ті, що прийшли з Єрусалима і з усієї нагірної країни, тому що їм сповіщено було про те, що́ трапилося у стані ворогів їхніх, і з Галаада і Галилеї, з усіх боків наносили їм велику поразку, доки вони не пройшли за Дамаск і за межі його.
Інші жителі Ветилуї напали на стан ассирійський, розграбували його і дуже збагатилися.
6
ѓ^ста'вшїи же въ веџђлїи гра'ди, вᲆꙁыидо'ша на станы` а^сљрїискїя. и^ плњнъ и^ коры'сти бњжа'щихъ во'и вꙁя'ша, и^ ѓ^богати'шася ѕњло.
7
А сини Ізраїля, які повернулися після ураження, оволоділи рештою; і села і селища в нагірній країні і на рівнині одержали велику здобич, тому що її була дуже велика кількість.
7
ѓ^долњвшїи же ѓ^брати'шася ко веџђлїи, вся' же плњне'наа иX взя'ша съ собо'ю. та'ко ја%ко не бњ числа` ѓ^вца'мᲆ и^ ско'томъ и^ всњмъ дви'жђщимся, эT ма'ла даже и^ до вели'ка вси ѓ^богатњша эT плњне'нїя и^х#.
8
Великий священик Іоаким і старійшини синів Ізраїлевих, які жили у Єрусалимі, прийшли подивитись, яке благо сотворив Господь для Ізраїля, і бачити Юдиф і вітати її.
Як тільки вони ввійшли до неї, то всі одностайно благословили її і сказали їй: ти велич Ізраїля, ти велика радість Ізраїля, ти велика слава нашого роду.
Усе це ти зробила твоєю рукою; ти зробила добро Ізраїлю, і нехай благоволить до нього Бог; будь же благословенна від Господа Вседержителя на вічний час. І увесь народ сказав: нехай буде!
10
ты` сътвори'ла е^си ѕњло мђжески, и^ ё^крᲇпле'но е^сть срDце твое. ја^ко чистотђ` въꙁлюбила е^си, и^ по мђжи своеM и%ного не вњси” Того ради и^ рђка` гн~я ё^крњпи` т^я, и^ бђдеши блsвена въ вњки” И$ рече весь по'лкъ, бђди т^о бђди.
11
Народ грабував табір протягом тридцяти днів, і Юдифі віддали намет Олоферна і усі срібні сосуди і постелі і чаші і все начиння його. Вона взяла, поклала на мула свого, запрягла колісниці свої і склала це на них.
11
въ три'десятих же днехъ е^два` со'браны сђть користи во'и а^сљ=рїискихъ, людми` і^и^л~евыми. вся' и^же бяхђ ѓ^лофе'рнова, эT злаᲄа и^ сребра` и^ ѓ^дњя'нїе свњтло и^ ка'менїе драгое и^ вся сосђды и^ строе'нїе, сїя вся эTда'ша лю'дїе і^ю^диџи.
12
І збіглися всі жінки ізраїльські бачити її, і благословляли її і склали із себе для неї хор; а вона взяла у свої руки оповиті виноградним листям жезли і дала жінкам, які були з нею,
12
13
і поклали на себе оливкові вінки — вона і ті, що були з нею. Вона йшла попереду всього народу в хорі і вела за собою всіх жінок; за нею йшли всі чоловіки ізраїльські, озброєні, з вінками і з урочистими піснями на своїх устах.
І сказала Юдиф: почніть Богу моєму на тимпанах, співайте Господу моєму на кимвалах, злагоджено співайте Йому нову пісню, возносьте і закликайте ім’я Його;
Він сказав, що краї мої спалить, юнаків моїх мечем знищить, грудних немовлят кине об землю, малих дітей моїх віддасть на розкрадання, дів моїх полонить.
4
Рече же съжгђ` предњ'лы моя`, и^ ю'ноша моа ё^би'ти мече'мъ, и^ младе'нцы мои` дати въ расхище'нїе, и^ дв~ы въ плњне'нїе”
5
Але Господь Вседержитель подолав їх рукою жінки.
5
Но б~ъ всемогїи ꙁапя е^мђ, и^ предалᲆ е^го в рђ'цњ женњ, и^ посрами е^го”
6
Не від юнаків упав сильний їх, не сини титанів уразили його, і не рослі велетні налягли на нього, але Юдиф, дочка Мерарії, красою лиця свого погубила його;
6
ЈА/ко не паде си'лныи и^хъ эT ю%ноши, а^ни сн~ове крњпча'ишихъ рђ'къ порази'ша е^го, а^ни велицыи гига'нти ста'ша проти'вђ е^мђ. н^о и^ю^ди'џъ дщи мерарина в лњпотњ лица свое^го ё^ја^ꙁви е^го”
7
тому що вона для звеличення тих, що бідували в Ізраїлі, зняла із себе одяг удівства свого, помазала лице своє запашною мастю,
7
Съвлече'ся ѓ^дњя'нїа вдо'въства, и^ ѓ^блече'ся въ ѓ^дњя'нїе весе'лїя, в ра'дость сн~омъ і^и^л~евыM. пома'ꙁа лице свое ма'стїю,
8
прикрасила волосся своє головним убором, одягла для зваблення його лляний одяг.
8
и^ съплете власы главы` свое^я поD ми'трђ на прелще'нїе е^го,
9
Її сандалії зачарували погляд його, і краса її полонила душу його; меч пройшов по шиї його.
Нехай працює для Тебе усяке створіння Твоє: бо Ти сказав, — і звершилося; Ти послав Духа Твого, — і влаштувалося, — і немає нікого, хто протистав би гласові Твоєму.
14
тебњ слђжитъ все творе'нїе твое. ја%ко рече и^ бы'ша посла дх~ъ свои и^ създа'шася. и^ нsњ противля'ющагося гла'сђ твое^мђ”
15
Гори з водами зрушаться з основ, і камені, як віск, розтануть від імені Твого, але до тих, хто боїться Тебе, Ти благомилостивий.
Горе народам, які повстають на рід мій: Господь Вседержитель помститься їм у день суду, пошле вогонь і черву на їхні тіла, — і вони будуть відчувати біль і плакати вічно.
Юдиф же принесла всі сосуди Олоферна, які віддав їй народ, і завісу, яку вона взяла зі спальні його, віддала в жертву Господу.
19
И$ю^ди'џъ же вся съсђды бра'нныя ѓ^лофе'рновы ја%же да'ша е'и людїе, и^ ꙁавњсђ ю%же сама вꙁя` даде` въ прокля'тїе вњчнаго въспомина'нїя”
20
Народ веселився у Єрусалимі перед святилищем три місяці, і Юдиф перебувала з ними.
20
И$ бы'ша лю'дїе веселя'щеся ра'достїю по чи'нђ ст~ыхᲆ, и^ три мsцы ра'дость сего ѓ^долњ'нїя празнова'ша съ и^ю^ди'џою”
21
Але після цих днів кожен повернувся у край свій, а Юдиф вирушила у Ветилую, де залишалася в маєтку своєму, і була у свій час славною по всій землі.
21
По днехъ же сиX е^ді'нᲆ ко'жDо ѓ^брати'ся въ своя си” И ю^ди'џᲆ вели'ка бы'сть въ виџђлїи и^ просла'вися и%мя ея` въ все'и ꙁемли` і^и^л~евњ”
22
Багато хто бажав її, але чоловік не пізнав її у всі дні її життя з того дня, як чоловік її Манассія помер і відійшов до народу свого.
22
Поне'же дана` бы'сть е'и чистота къ красотњ е^я`, и^ не поꙁна` мђж'а во вся дн~и живоᲄа свое^го, по ё^мертвїи манасеи мђж'а е^я`”
23
Вона придбала велику славу і постаріла в домі чоловіка свого, проживши до ста п’яти років, і відпустила служницю свою на волю. Вона померла у Ветилуї, і поховали її в печері чоловіка її Манассії.
Дім Ізраїля оплакував її сім днів. Маєток же свій раніше смерти своєї вона розділила між родичами Манассії, чоловіка свого, і між близькими з роду свого.
24
И$ пла'кашася е^я` вси лю'дїе, ꙁ~, дн~їи”
25
І ніхто більше не страшив синів Ізраїля у дні Юдифі і багато днів після смерти її.
25
Въ всњхъ же дн~ехъ живота` е^я`, не бысть смђща'ющаго людїи і^и^л~евыхъ” Но и^ по смр~ти е^я лњта многа” дн~ь же пра'зDника сего ѓ^долњ'нїа эT е^вре'и в число` ст~ымъ дн~емъ прие'млется, и^ праꙁнђеᲄся и^ми да'же и^ до днесь”