¹

Як потьмарив Господь у гніві Своєму дочку Сиону! з небес повалив на землю красу Ізраїля і не згадав про підніжжя ніг Своїх у день гніву Свого.

¹

Ѓлефъ. Кaкw њмрачи2 во гнёвэ своeмъ гDь дщeрь сіHню: свeрже съ небесE на зeмлю слaву ї}леву, и3 не помzнY подн0жіz ногY своє1ю въ дeнь гнёва и3 ћрости своеS.

²

Погубив Господь усі оселі Якова, не пощадив, зруйнував у люті Своїй укріплення дочки Іудиної, повалив на землю, відкинув царство і князів його, як нечистих:

²

Бefъ. Погрузи2 гDь и3 не пощадЁ: вс‰ кр†снаz ї†кwвлz разори2 ћростію своeю, твердhни дщeре їyдины и3звeрже на зeмлю, њскверни2 царS є3S и3 кн‰зи є3S,

³

у запалі гніву зломив усі роги Ізраїлеві, відвів правицю Свою від ворога і запалав у Якові, як палючий вогонь, що пожирає усе навколо;

³

Гjмель. сокруши2 во гнёвэ ћрости своеS вeсь р0гъ ї}левъ, њбрати2 вспsть десни1цу є3гw2 t лицA врагA, разжжE во їaкwвэ ћкw џгнь плaмы, и3 потреби2 вс‰ w4крестъ,

⁴

натягнув лук Свій, як неприятель, спрямував правицю Свою, як ворог, і убив усе, жадане для очей; на скинію дочки Сиону вилив лють Свою, як вогонь.

⁴

Дaлеfъ. напрzжE лyкъ св0й ћкw рaтникъ проти1вный, ўтверди2 десни1цу свою2 ћкw супост†тъ и3 и3зби2 вс‰ кр†снаz џчію моє1ю во селeніихъ дщeре сіHни, и3зліS ћкw џгнь ћрость свою2.

⁵

Господь став як супротивник, знищив Ізраїля, зруйнував усі палаци його, зруйнував укріплення його і розповсюдив у дочки Іудиної нарікання і плач.

⁵

ГE. Бhсть гDь ѓки врaгъ, погрузи2 ї}лz, погрузи2 вс‰ д0мы є3гw2, разсhпа вс‰ стёны є3гw2 и3 ўмн0жи дщeри їyдинэ смирeна и3 смирeну,

⁶

І зняв огорожу Свою, як у саду; розорив Своє місце зібрань, змусив Господь забути свята і суботи на Сионі; і в обуренні гніву Свого відкинув царя і священика.

⁶

Вavъ. и3 развeрзе ѓки віногрaдъ селeніе своE, разсhпа прaздники є3гw2: забы2 гDь, ±же сотвори2 въ сіHнэ прaздники и3 суббw6ты, и3 њѕл0би прещeніемъ гнёва своегw2 царS и3 кнsзz и3 жерцA.

⁷

Відкинув Господь жертовник Свій, відвернув серце Своє від святилища Свого, віддав до рук ворогів стіни палаців його; у домі Господньому вони шуміли, як у святковий день.

⁷

Зaінъ. Tри1ну гDь жeртвенникъ св0й, tтрzсE с™hню свою2, сокруши2 рук0ю врaжіею стёну забрaлwвъ є3гw2: глaсъ дaша въ домY гDни ћкw въ дeнь прaздника.

⁸

Господь визначив зруйнувати стіну дочки Сиону, простягнув вірьовку, не відхилив руки Своєї від руйнування; знищив зовнішні укріплення, і стіни разом зруйновані.

⁸

И$fъ. Њбрати1сz гDь разсhпати стёну дщeре сіHни: протzжE мёру, не tврати2 руки2 своеS t попрaніz: и3 сётова предгрaдіе, и3 њгрaда вкyпэ и3знем0же.

⁹

Ворота її вросли у землю; Він зруйнував і розтрощив засуви їх; цар її і князі її — серед язичників; не стало закону, і пророки її не сподобляються видінь від Господа.

⁹

Тefъ. Враст0ша въ зeмлю вратA є3S, погуби2 и3 сокруши2 верєи2 є3S, царS є3S и3 кн‰зи є3S во kзhцэхъ, нёсть зак0на, и3 прор0цы є3S не ви1дэша видёніz t гDа.

¹⁰

Сидять на землі безмовно старці дочки Сионової, посипали попелом свої голови, оперезались веретищем; опустили до землі голови свої діви єрусалимські.

¹⁰

ЇHдъ. Сэд0ша на земли2, ўмолк0ша старBйшины дщeре сіHни, посhпаша пeрсть на главы6 сво‰, препоsсашасz во врє1тища, низвед0ша въ зeмлю старёйшинъ дёвъ їеrли1мскихъ.

¹¹

Виснажилися від сліз очі мої, хвилюються у мені нутрощі мої, виливається на землю печінка моя від загибелі дочки народу мого, коли діти і немовлята умирають від голоду посеред міських вулиць.

¹¹

Кaфъ. Њскудёша џчи мои2 въ слезaхъ, смути1сz сeрдце моE, и3зліsсz на зeмлю слaва моS њ сокрушeніи дщeре людjй мои1хъ, внегдA њскудЁ младeнецъ и3 ссyщій на ст0гнахъ грaдскихъ.

¹²

Матерям своїм говорять вони: «де хліб і вино?», помираючи, подібно до поранених, на вулицях міських, виливаючи душі свої у лоно матерів своїх.

¹²

Лaмедъ. Мaтеремъ свои6мъ рек0ша: гдЁ пшени1ца и3 віно2; внегдA разслaблєнымъ бhти и5мъ, ћкw ћзвєнымъ на ст0гнахъ грaдскихъ, є3гдA и3зливaхусz дyши и4хъ въ л0но мaтерей и4хъ.

¹³

Що мені сказати тобі, з чим порівняти тебе, дочко Єрусалима? до чого уподібнити тебе, щоб утішити тебе, діво, дочко Сиону? бо рана твоя велика, як море; хто може зцілити тебе?

¹³

Мeмъ. Чт0 ти засвидётелствую; и3ли2 что2 ўпод0блю тебЁ, дщи2 їеrли1млz; кт0 тz спасeтъ и3 кт0 тz ўтёшитъ, дэви1це, дщи2 сіHнz; ћкw возвели1чисz чaша сокрушeніz твоегw2, кт0 тz и3зцэли1тъ;

¹⁴

Пророки твої віщували тобі пусте і неправдиве і не розкривали твого беззаконня, щоб відвернути твій полон, і сповіщали тобі одкровення неправдиві, які і привели тебе до вигнання.

¹⁴

Нyнъ. Прор0цы твои2 ви1дэша тебЁ сyєтнаz и3 безyміе и3 не tкрhша њ непрaвдэ твоeй, є4же возврати1ти плэнeніе твоE, и3 ви1дэша тебЁ словесA сyєтнаz и3 и3зриновє1ніz.

¹⁵

Руками сплескують про тебе всі, хто проходить шляхом, свистять і хитають головою своєю про дочку Єрусалима, говорячи: «чи це місто, яке називали досконалістю краси, радістю всієї землі?»

¹⁵

Сaмехъ. Восплескaша рукaма њ тебЁ вси2 минyющіи путeмъ, позвиздaша и3 покивaша глав0ю своeю њ дщeри їеrли1мли, рекyще: сeй ли грaдъ, вэнeцъ слaвы, весeліе всеS земли2;

¹⁶

Розкрили на тебе пастку свою всі вороги твої, свистять і скрегочуть зубами, говорять: «поглинули ми його, тільки цього дня і чекали ми, дочекалися, побачили!»

¹⁶

Ѓінъ. Tверз0ша на тS ўстA сво‰ вси2 врази2 твои2, позвиздaша и3 поскрежетaша зубы2 свои1ми и3 рёша: поглоти1мъ ю5: nбaче сeй дeнь, є3г0же чazхомъ, њбрэт0хомъ є3го2, ви1дэхомъ.

¹⁷

Звершив Господь, що визначив, виконав слово Своє, сказане у давні дні, розорив без пощади і дав ворогові порадіти над тобою, підніс ріг ворогів твоїх.

¹⁷

Фи2. Сотвори2 гDь, ±же помhсли, скончA словесA сво‰, ±же заповёда t днjй пeрвыхъ: разори2 и3 не пощадЁ, и3 возвесели2 њ тебЁ врагA, вознесE р0гъ стужaющагw ти2.

¹⁸

Серце їх волає до Господа: стіно дочки Сиону! лий струмком сльози день і ніч, не давай собі спокою, не спускай зіниць очей твоїх.

¹⁸

Цaди. Возопи2 сeрдце и4хъ ко гDу, стёны дщeре сіHни да и3злію1тъ ћкоже водотeча слeзы дeнь и3 н0щь: не дaждь пок0z себЁ, и3 да не ўм0лкнетъ зёница џчію твоє1ю.

¹⁹

Вставай, волай уночі, на початку кожної сторо́жі; виливай, як воду, серце твоє перед лицем Господа; простягай до Нього руки твої за душу дітей твоїх, які гинуть від голоду на перехрестях усіх вулиць.

¹⁹

КHфъ. Востaни, поучи1сz въ нощи2 въ начaлэ стражбы2 твоеS, пролjй ћкw в0ду сeрдце твоE пред8 лицeмъ гDнимъ, воздви1гни къ немY рyцэ твои2 њ душaхъ младeнєцъ твои1хъ, разслaбленыхъ глaдомъ въ начaлэ всёхъ и3сх0дwвъ.

²⁰

«Споглянь, Господи, і подивися: кому Ти зробив так, щоб жінки їли плід свій, немовлят, вигодуваних ними? щоб убивали у святилищі Господньому священика і пророка?

²⁰

Рeшъ. Ви1ждь, гDи, и3 при1зри, кого2 є3си2 њтреби1лъ си1це; є3дA снэдsтъ жєны2 пл0дъ ўтр0бы своеS; њтреблeніе сотвори2 п0варъ, и3збію1тъ ли младeнцєвъ ссyщихъ сосцы2; ўбіeши ли во с™hни гDни жерцA и3 прор0ка;

²¹

Діти і старці лежать на землі по вулицях; діви мої та юнаки мої впали від меча; Ти убивав їх у день гніву Твого, знищував без милосердя.

²¹

Ши1нъ. Ўсп0ша на и3сх0дищихъ џтрокъ и3 стaрецъ: дэви6цы мо‰ и3 ю4нwты мои2 tид0ша въ плёнъ, мечeмъ и3 глaдомъ и3зби1лъ є3си2, въ дeнь гнёва твоегw2 свари1лъ є3си2, не пощадёлъ.

²²

Ти скликав звідусіль, як на свято, жахи мої, і в день гніву Господнього ніхто не врятувався, ніхто не уцілів; тих, які були мною вигодувані й вирощені, ворог мій знищив».

²²

Favъ. Призвaлъ є3си2 ћкw дeнь прaздника пришє1лствіz мо‰ w4крестъ, и3 не бhсть въ дeнь гнёва гDнz ўцэлёвый и3 њстaвыйсz, ћкw сотвори1хъ возмощи2 и3 ўмн0жихъ враги2 мо‰ вс‰.