Звичайний друк Виконується верстка сторінок…
Папір A4, книжкова орієнтація, поля «Немає», без колонтитулів, масштаб 100%. Сторінки йдуть підряд. Для двостороннього друку виберіть переворот по довгому краю.
1
Я чоловік, який зазнав горя від жезла гніву Його.
1
А҆́лефъ. А҆́зъ мꙋ́жъ ви́дѧ нищетꙋ̀ (мою̀) въ жезлѣ̀ ꙗ҆́рости є҆гѡ̀ на мѧ̀:
2
Він повів мене і ввів у темряву, а не у світло.
2
поѧ́тъ мѧ̀ и҆ ѿведе́ мѧ во тмꙋ̀, а҆ не во свѣ́тъ.
3
Так, Він повернув на мене і весь день повертає руку Свою;
3
Ѻ҆ба́че на мѧ̀ ѡ҆братѝ рꙋ́кꙋ свою̀ ве́сь де́нь,
4
виснажив плоть мою і шкіру мою, розтрощив кістки мої;
4
Бе́ѳъ. ѡ҆бетшѝ пло́ть мою̀ и҆ ко́жꙋ мою̀, кѡ́сти моѧ̑ сокрꙋшѝ:
5
огородив мене і обклав гіркотою і тяготою;
5
соградѝ на мѧ̀ и҆ ѡ҆б̾ѧ̀ главꙋ̀ мою̀ и҆ оу҆трꙋдѝ,
6
посадив мене у темне місце, як давно померлих;
6
въ те́мныхъ посади́ мѧ, ꙗ҆́коже мє́ртвыѧ вѣ́ка:
7
оточив мене стіною, щоб я не вийшов, обтяжив кайдани мої,
7
Гі́мель. соградѝ на мѧ̀, и҆ не и҆зы́дꙋ, ѡ҆тѧготѝ ѡ҆кѡ́вы моѧ̑,
8
і коли я волав і взивав, затримував молитву мою;
8
и҆ є҆гда̀ воскричꙋ̀ и҆ возопїю̀, заградѝ моли́твꙋ мою̀:
9
камінням перегородив дороги мої, виправив стежки мої.
9
возградѝ пꙋти̑ моѧ̑, заградѝ стєзѝ моѧ̑, возмѧтѐ.
10
Він став для мене, ніби ведмідь у засідці, ніби лев у потаємному місці;
10
Да́леѳъ. Бы́сть ꙗ҆́кѡ медвѣ́дь ловѧ́й, (присѣдѧ́й мѝ) ꙗ҆́кѡ ле́въ въ сокрове́нныхъ,
11
викривив путі мої і розтерзав мене, перетворив мене на ніщо;
11
гна̀ ѿстꙋпи́вшаго, и҆ оу҆поко́и мѧ̀, положи́ мѧ поги́бша:
12
натягнув лук Свій і поставив мене ніби ціллю для стріл;
12
напрѧжѐ лꙋ́къ своѝ, и҆ поста́ви мѧ̀ ꙗ҆́кѡ зна́менїе на стрѣлѧ́нїе,
13
послав у нирки мої стріли із сагайдака Свого.
13
Гѐ. пꙋстѝ въ лѧ́двїѧ моѧ̑ стрѣ́лы тꙋ́ла своегѡ̀.
14
Я став посміховищем для всього народу мого, вседенною піснею їх.
14
Бы́хъ въ смѣ́хъ всѣ̑мъ лю́демъ мои̑мъ, пѣ́снь и҆́хъ ве́сь де́нь.
15
Він переситив мене гіркотою, напоїв мене полином.
15
Насы́ти мѧ̀ го́рести, напои́ мѧ же́лчи
16
Розтрощив камінням зуби мої, покрив мене попелом.
16
Ва́ѵъ. и҆ и҆з̾ѧ̀ ка́менемъ зꙋ́бы моѧ̑, напита́ мѧ пе́пеломъ
17
І відійшов мир від душі моєї; я забув про благоденство,
17
и҆ ѿри́нꙋ ѿ ми́ра дꙋ́шꙋ мою̀. Забы́хъ благѡты̀
18
і сказав я: загинула сила моя і надія моя на Господа.
18
и҆ рѣ́хъ: поги́бе побѣ́да моѧ̀ и҆ наде́жда моѧ̀ ѿ гдⷭ҇а.
19
Помисли про моє страждання і біду мою, про полин і жовч.
19
За́їнъ. Помѧнѝ нищетꙋ̀ мою̀ и҆ гоне́нїе моѐ.
20
Твердо пам’ятає це душа моя і падає у мені.
20
Го́ресть и҆ же́лчь мою̀ помѧнꙋ̀, и҆ стꙋжи́тъ во мнѣ̀ дꙋша̀ моѧ̀.
21
Ось що я відповідаю серцю моєму і тому уповаю:
21
Сїѧ̑ положꙋ̀ въ се́рдцы мое́мъ, сегѡ̀ ра́ди потерплю̀.
22
з милости Господа ми не зникли, бо милосердя Його не виснажилося.
22
И҆́ѳъ. Млⷭ҇ть гдⷭ҇нѧ, ꙗ҆́кѡ не ѡ҆ста́ви менѐ, не сконча́шасѧ бо щедрѡ́ты є҆гѡ̀: пребыва́ѧй во оу҆́трїихъ, поми́лꙋй, гдⷭ҇и, ꙗ҆́кѡ не погибо́хомъ, не сконча́шасѧ бо щедрѡ́ты твоѧ̑.
23
Воно оновлюється кожного ранку; велика вірність Твоя!
23
Нѡ́ваѧ во оу҆́трїихъ, мно́га є҆́сть вѣ́ра твоѧ̀.
24
Господь частина моя, — говорить душа моя, — отже, буду надіятися на Нього.
24
Ча́сть моѧ̀ гдⷭ҇ь, речѐ дꙋша̀ моѧ̀: сегѡ̀ ра́ди пождꙋ̀ є҆гѡ̀.
25
Благий Господь до тих, хто надіється на Нього, до душі, яка шукає Його.
25
Те́ѳъ. Бл҃гъ гдⷭ҇ь надѣ́ющымсѧ на́нь:
26
Благо тому, хто терпляче очікує спасіння від Господа.
26
дꙋшѝ и҆́щꙋщей є҆гѡ̀ бла́го (є҆́сть), и҆ надѣ́ющейсѧ съ молча́нїемъ спⷭ҇нїѧ бж҃їѧ.
27
Благо людині, коли вона несе тягар у юності своїй;
27
Бла́го є҆́сть мꙋ́жꙋ, є҆гда̀ во́зметъ ꙗ҆ре́мъ въ ю҆́ности свое́й:
28
сидить усамітнено і мовчить, бо Він наклав його на неї;
28
І҆ѡ́дъ. сѧ́детъ на є҆ди́нѣ и҆ оу҆мо́лкнетъ, ꙗ҆́кѡ воздви́гнꙋ на сѧ̀:
29
вважає вуста свої за порох, думаючи: «можливо, є ще надія»;
29
положи́тъ во пра́хѣ оу҆ста̀ своѧ̑, не́гли ка́кѡ бꙋ́детъ наде́жда:
30
підставляє щоку свою тому, хто б’є його, пересичується ганьбою,
30
пода́стъ лани́тꙋ свою̀ бїю́щемꙋ, насы́титсѧ оу҆кори́знъ.
31
бо не навік залишає Господь.
31
Ка́фъ. Ꙗ҆́кѡ не во вѣ́къ ѿри́нетъ гдⷭ҇ь,
32
Але послав горе, і помилує з великої благости Своєї.
32
ꙗ҆́кѡ смири́вый поми́лꙋетъ по мно́жествꙋ млⷭ҇ти своеѧ̀,
33
Бо Він не з волі серця Свого карає і засмучує синів людських.
33
не ѿри́нꙋ ѿ срⷣца своегѡ̀ и҆ смирѝ сы́ны мꙋ́жескїѧ.
34
Але, коли топчуть ногами своїми всіх в’язнів землі,
34
Ла́медъ. Є҆́же смири́ти под̾ но́зѣ є҆гѡ̀ всѧ̑ оу҆́зники земны̑ѧ,
35
коли неправедно судять людину перед лицем Всевишнього,
35
є҆́же оу҆клони́ти сꙋ́дъ мꙋ́жа пред̾ лице́мъ вы́шнѧгѡ,
36
коли пригноблюють людину в ділі її: хіба не бачить Господь?
36
ѡ҆сꙋди́ти человѣ́ка, внегда̀ сꙋди́тисѧ є҆мꙋ̀, гдⷭ҇ь не речѐ.
37
Хто це говорить: «і те буває, чому Господь не повелів бути»?
37
Ме́мъ. Кто́ є҆сть то́й, и҆́же речѐ, и҆ бы́ти, гдⷭ҇ꙋ не повелѣ́вшꙋ;
38
Чи не від уст Всевишнього приходить біда і благополуччя?
38
И҆з̾ оу҆́стъ вы́шнѧгѡ не и҆зы́детъ ѕло̀ и҆ добро̀.
39
Навіщо ремствує людина, яка живе? кожен ремствуй на гріхи свої.
39
Что̀ возро́пщетъ человѣ́къ живꙋ́щь, мꙋ́жъ ѡ҆ грѣсѣ̀ свое́мъ;
40
Випробуємо і дослідимо путі свої, і звернімося до Господа.
40
Нꙋ́нъ. И҆зыска́сѧ пꙋ́ть на́шъ и҆ и҆спыта́сѧ, и҆ ѡ҆брати́мсѧ ко гдⷭ҇ꙋ.
41
Піднесімо серце наше і руки до Бога, сущого на небесах:
41
Воздви́гнемъ сердца̀ на̑ша съ рꙋка́ми къ бг҃ꙋ высо́комꙋ на нб҃сѝ.
42
ми відпали й були вперті; Ти не пощадив.
42
Мы̀ согрѣши́хомъ и҆ нече́ствовахомъ, сегѡ̀ ра́ди не поми́ловалъ є҆сѝ:
43
Ти покрив Себе гнівом і переслідував нас, умертвляв, не щадив;
43
Са́мехъ. покры́лъ є҆сѝ ꙗ҆́ростїю и҆ ѿгна́лъ є҆сѝ на́съ, оу҆би́лъ и҆ не пощадѣ́лъ є҆сѝ:
44
Ти закрив Себе хмарою, щоб не доходила молитва наша;
44
покры́лсѧ є҆сѝ ѡ҆́блакомъ, да не до́йдетъ къ тебѣ̀ моли́тва,
45
сміттям і мерзотою Ти зробив нас серед народів.
45
сомжи́ти ѻ҆́чи моѝ и҆ ѿри́нꙋти, положи́лъ є҆сѝ на́съ посредѣ̀ люді́й.
46
Розкрили на нас пастку свою всі вороги наші.
46
А҆́їнъ. Ѿверзо́ша на ны̀ оу҆ста̀ своѧ̑ всѝ вразѝ на́ши.
47
Жах і яма, спустошення і руйнування — доля наша.
47
Стра́хъ и҆ оу҆́жасъ бы́сть на́мъ, надме́нїе и҆ сокрꙋше́нїе:
48
Потоки вод виливає око моє через загибель дочки народу мого.
48
и҆схѡ́дища вѡдна́ѧ и҆злїе́тъ ѻ҆́ко моѐ ѡ҆ сокрꙋше́нїи дще́ре люді́й мои́хъ.
49
Око моє виливається і не перестає, бо немає полегшення,
49
Фѝ. Ѻ҆́ко моѐ погрѧ́знꙋ: и҆ не оу҆мо́лкнꙋ, є҆́же не бы́ти ѡ҆слабле́нїю,
50
доки не зглянеться і не побачить Господь з небес.
50
до́ндеже приклони́тсѧ и҆ оу҆ви́дитъ гдⷭ҇ь съ нб҃сѐ.
51
Око моє засмучує душу мою заради всіх дочок мого міста.
51
Ѻ҆́ко моѐ закрыва́етсѧ ѡ҆ дꙋшѝ мое́й, па́че всѣ́хъ дще́рей гра́да.
52
Всіляко намагалися вловити мене, як пташку, вороги мої, без усякої причини;
52
Ца́ди. Ловѧ́ще оу҆лови́ша мѧ̀ ꙗ҆́кѡ вра́бїѧ вразѝ моѝ тꙋ́не:
53
скинули життя моє в яму і закидали мене камінням.
53
оу҆мори́ша въ ро́вѣ жи́знь мою̀ и҆ возложи́ша на мѧ̀ ка́мень.
54
Води піднялися до голови моєї; я сказав: «загинув я».
54
Возлїѧ́сѧ вода̀ вы́ше главы̀ моеѧ̀: рѣ́хъ: ѿринове́нъ є҆́смь.
55
Я заклика́в ім’я Твоє, Господи, з ями глибокої.
55
Кѡ́фъ. Призва́хъ и҆́мѧ твоѐ, гдⷭ҇и, и҆з̾ ро́ва преиспо́днѧгѡ:
56
Ти чув голос мій; не закрий вуха Твого від зітхання мого, від волання мого.
56
гла́съ мо́й оу҆слы́шалъ є҆сѝ: не покры́й оу҆ше́съ твои́хъ на мольбꙋ̀ мою̀:
57
Ти наближався, коли я взивав до Тебе, і говорив: «не бійся».
57
на по́мощь мою̀ прибли́жилсѧ є҆сѝ, въ де́нь, въ ѻ҆́ньже призва́хъ тѧ̀, ре́клъ мѝ є҆сѝ: не бо́йсѧ.
58
Ти захищав, Господи, діло душі моєї; відкупляв життя моє.
58
Ре́шъ. Сꙋди́лъ є҆сѝ, гдⷭ҇и, прю̀ дꙋшѝ моеѧ̀, и҆зба́вилъ є҆сѝ жи́знь мою̀:
59
Ти бачиш, Господи, образу мою; розсуди діло моє.
59
ви́дѣлъ є҆сѝ, гдⷭ҇и, смѧтє́нїѧ моѧ̑, разсꙋди́лъ є҆сѝ сꙋ́дъ мо́й:
60
Ти бачиш усю мстивість їх, усі задуми їх проти мене.
60
вѣ́си всѐ ѿмще́нїе и҆́хъ и҆ всѧ̑ помышлє́нїѧ и҆́хъ на мѧ̀.
61
Ти чуєш, Господи, наругу їх, усі задуми їх проти мене,
61
Ши́нъ. Слы́шалъ є҆сѝ оу҆кѡри́зны и҆́хъ, всѧ̑ совѣ́ты и҆́хъ на мѧ̀,
62
слова тих, хто повстає на мене і їхні хитрощі проти мене кожного дня.
62
оу҆стнѣ̀ востаю́щихъ на мѧ̀ и҆ поꙋче́нїе и҆́хъ на мѧ̀ ве́сь де́нь,
63
Поглянь, чи сидять вони, чи встають, я для них — пісня.
63
сѣдѣ́нїе и҆́хъ и҆ воста́нїе и҆́хъ: при́зри на ѻ҆́чи и҆́хъ.
64
Воздай їм, Господи, за ділами рук їх;
64
Ѳа́ѵъ. Возда́си и҆̀мъ, гдⷭ҇и, воздаѧ́нїе по дѣлѡ́мъ рꙋкꙋ̀ и҆́хъ:
65
пошли їм затьмарення серця і прокляття Твоє на них;
65
возда́си и҆̀мъ застꙋпле́нїе, сердца̀ моегѡ̀ трꙋ́дъ.
66
переслідуй їх, Господи, гнівом, і знищ їх з піднебесної.
66
Ты̀ и҆̀хъ прожене́ши во гнѣ́вѣ и҆ потреби́ши и҆̀хъ под̾ небесе́мъ, гдⷭ҇и.