¹

Як потемніло золото, змінилося золото найкраще! камені святилища розкидані по всіх перехрестях.

¹

Ѓлефъ. Кaкw потемнЁ злaто, и3змэни1сz сребро2 д0брое: разсhпашасz камhцы с™hни въ начaлэ всёхъ и3сх0дwвъ.

²

Сини Сиону дорогоцінні, рівноцінні найчистішому золоту, як вони зрівняні з глиняним посудом, виробом рук гончаря!

²

Бefъ. Сhнове сіw6ни честнjи, њдёzніи злaтомъ чи1стымъ, кaкw вмэни1шасz въ сосyды гли6нzны, дэлA рyкъ скудeльничихъ.

³

І чудовиська подають соски і годують своїх дитяток, а дочка народу мого стала жорстокою подібно до страусів у пустелі.

³

Гjмель. Е#щe же ѕмjеве њбнажи1ша сосцы2, воздои1ша скЂмни и4хъ дщeрей людjй мои1хъ въ неизцэлeніе, ћкоже пти1ца во пустhни.

⁴

Язик немовляти прилипає до гортані його від спраги; діти просять хліба, і ніхто не дає їм.

⁴

Дaлеfъ. ПрильпE љзhкъ ссyщагw къ гортaни є3гw2 въ жaжди, младeнцы проси1ша хлёба, и3 нёсть и5мъ разломлsющагw.

⁵

Ті, що їли солодке, гинуть на вулицях; виховані на багряниці тиснуться до гною.

⁵

ГE. Kдyще слaдwстнаz погиб0ша во и3сх0дэхъ, питaеміи на багрzни1цахъ њдёzшасz въ гн0й.

⁶

Покарання нечестя дочки народу мого перевищує страту за гріхи Содома: той загинув миттєво, і руки людські не торкалися його.

⁶

Вavъ. И# возвели1чисz беззак0ніе дщeре людjй мои1хъ пaче беззак0ніz сод0мска, превращeнныz во nкомгновeніи, и3 не поболёша њ нeй рукaми.

⁷

Князі її були у ній чистіші за сніг, біліші за молоко; вони були тілом кращі за корал, вигляд їх був, як сапфір;

⁷

Зaінъ. Њчи1стишасz назwрeє є3S пaче снёга и3 просвэти1шасz пaче млекA, чeрмни бhша, пaче кaмене сапфjра ўсэчeніе и4хъ.

⁸

а тепер темніші за все чорне лиця їхні; не впізнаю́ть їх на вулицях; шкіра їхня прилипла до кісток їхніх, стала суха, як дерево.

⁸

И$fъ. ПотемнЁ пaче сaжи ви1дъ и4хъ, не познaни бhша во и3сх0дэхъ: прильпE к0жа и4хъ костeмъ и4хъ, и3зсх0ша, бhша ћкw дрeво.

⁹

Умертвлені мечем щасливіші за померлих від голоду, тому що ці тануть, уражені від нестачі плодів польових.

⁹

Тefъ. Лyчше бhша ћзвеніи мечeмъ, нeжели погублeни глaдомъ: сjи бо и3стлёша t непл0дности земли2.

¹⁰

Руки м’якосердих жінок варили дітей своїх, щоб вони були для них їжею у час загибелі дочки народу мого.

¹⁰

ЇHдъ. Рyцэ жeнъ милосeрдыхъ свари1ша дёти сво‰, бhша въ ћдь и5мъ, въ сокрушeніи дщeре людjй мои1хъ.

¹¹

Звершив Господь гнів Свій, вилив лють гніву Свого і запалив на Сионі вогонь, який пожер основи його.

¹¹

Кaфъ. СкончA гDь ћрость свою2, и3зліS ћрость гнёва своегw2 и3 возжжE џгнь въ сіHнэ, и3 поzдE њснов†ніz є3гw2.

¹²

Не вірили царі землі і всі, що живуть у вселенній, щоб ворог і супротивник увійшов у врата Єрусалима.

¹²

Лaмедъ. Не вёроваша цaріе зeмстіи и3 вси2 живyщіи во вселeннэй, ћкw вни1детъ врaгъ и3 стужazй сквозЁ вратA їеrли6мскаz,

¹³

Усе це — за гріхи лжепророків його, за беззаконня священиків його, які серед нього проливали кров праведників;

¹³

Мeмъ. рaди грBхъ прор0кwвъ є3гw2 и3 непрaвдъ жерцє1въ є3гw2, проливaющихъ кр0вь прaведну посредЁ є3гw2.

¹⁴

бродили, як сліпі, вулицями, осквернилися кров’ю, так що неможливо було доторкнутися до одягу їх.

¹⁴

Нyнъ. Поколебaшасz б0дріи є3гw2 на ст0гнахъ, њскверни1шасz въ крови2, внегдA немощи2 и5мъ, прикоснyшасz nдeждъ свои1хъ.

¹⁵

«Цурайтеся! нечистий!» кричали їм; «цурайтеся, цурайтеся, не доторкайтеся»; і вони йшли засмучені; а між народом говорили: «їх більше не буде!

¹⁵

Сaмехъ. Tступи1те t нечи1стыхъ, призови1те и5хъ: tступи1те, tступи1те, не прикасaйтесz, ћкw возжг0шасz и3 восколебaшасz: рцhте во kзhцэхъ: не приложaтъ, є4же њбитaти (съ ни1ми).

¹⁶

лице Господнє розсіє їх; Він уже не спогляне на них», тому що вони лиця́ священиків не поважають, старців не милують.

¹⁶

Ѓінъ. ЛицE гDне чaсть и4хъ, не приложи1тъ призрёти на ни1хъ: лицA жрeческа не ўстыдёшасz, стaрыхъ не поми1ловаша.

¹⁷

Наші очі стомлені у даремному чеканні допомоги; зі сторожової вежі нашої ми очікували народ, який не міг урятувати нас.

¹⁷

Фи2. Е#щE сyщымъ нaмъ њскудёша џчи нaши, на п0мощь нaшу всyе смотрsщымъ нaмъ, внегдA надёzхомсz на kзhкъ не спасaющь.

¹⁸

А вони підстерігали кроки наші, щоб ми не могли ходити вулицями нашими; наблизився кінець наш, дні наші сповнилися; прийшов кінець наш.

¹⁸

Цaди. Ўлови1ша мaлыхъ нaшихъ є4же не ходи1ти на ст0гнахъ нaшихъ, прибли1жисz врeмz нaше, и3сп0лнишасz днjе нaши, настои1тъ конeцъ нaшъ.

¹⁹

Ті, що переслідували нас, були швидші за орлів небесних; ганялися за нами по горах, ставили засідку для нас у пустелі.

¹⁹

КHфъ. Скорёйшіи бhша гонsщіи ны2 пaче nрлHвъ небeсныхъ, на горaхъ гонsху нaсъ, въ пустhни присэд0ша нaмъ.

²⁰

Дихання життя нашого, помазаник Господній пійманий у ями їх, той, про якого ми говорили: «під тінню його будемо жити серед народів».

²⁰

Рeшъ. Дyхъ лицA нaшегw, помaзанный гDь ћтъ бhсть въ растлёніихъ и4хъ, њ нeмже рёхомъ: въ сёни є3гw2 поживeмъ во kзhцэхъ.

²¹

Радуйся і веселися, дочко Едома, жителько землі Уц! І до тебе дійде чаша; нап’єшся доп’яна й оголишся.

²¹

Ши1нъ. Рaдуйсz и3 весели1сz, дщи2 їдумeйска, живyщаz на земли2, и3 на тебE пріи1детъ чaша гDнz, и3 ўпіeшисz и3 и3зліeши.

²²

Дочко Сиону! покарання за беззаконня твоє скінчилося; Він не буде більш виганяти тебе; але твоє беззаконня, дочко Едома, Він відвідає і виявить гріхи твої.

²²

Favъ. Скончaсz беззак0ніе твоE, дщи2 сіHнz, не приложи1тъ ктомY пресели1ти тS: посэти1лъ є4сть беззакHніz тво‰, дщи2 є3дHмлz, tкры2 нечє1стіz тво‰.