¹

Як потемніло золото, змінилося золото найкраще! камені святилища розкидані по всіх перехрестях.

¹

А/лефъ” Ка'ко потемнњ зла'то, и^ꙁмњни'ся сребро` до'брое. расыпашася камыцы ст~ни, въ нача'ло всњхъ и^сходъ”

²

Сини Сиону дорогоцінні, рівноцінні найчистішому золоту, як вони зрівняні з глиняним посудом, виробом рук гончаря!

²

Бетъ” Снове сїѓ'ни честнїи, и^ ѓ^дња'нїи ꙁла'тоM прьвыM. ка'ко намњни'шася в# сосђды гли'няны дњло рђкђ скђдел#ничю.

³

І чудовиська подають соски і годують своїх дитяток, а дочка народу мого стала жорстокою подібно до страусів у пустелі.

³

Гимель” Сеже ꙁмїеве съвлеко'ша със#цы, въздои'ша скљ=мни иX. дще'ря лю'дїи моиX в# неи^сцњленїе ја%ко и^ птица в# пђсᲄыни

⁴

Язик немовляти прилипає до гортані його від спраги; діти просять хліба, і ніхто не дає їм.

⁴

Далетъ” Прилпе ја%ꙁыкъ с#сђщаго къ горта'ни его жа'жды ради. младн#ецы проси'шA хлњба, и^ нњсть иM раꙁламля'ющаh”

⁵

Ті, що їли солодке, гинуть на вулицях; виховані на багряниці тиснуться до гною.

⁵

Ге” ЈА/дђще и^ пїюще погибошA во и^сходXњ. кормимїи зерны, ѓ^дњшася в# гнои`.

⁶

Покарання нечестя дочки народу мого перевищує страту за гріхи Содома: той загинув миттєво, і руки людські не торкалися його.

⁶

Вафъ” И/ въꙁвели'чися беꙁаконїе дще'ри лю'дїи моиX, паче безаконїя содо'м#ска, раꙁореныхъ въ ѓ^ко м#гновенїи, и^ не пои^маша и^хъ рђцы”

⁷

Князі її були у ній чистіші за сніг, біліші за молоко; вони були тілом кращі за корал, вигляд їх був, як сапфір;

⁷

Заи'нъ” Э$чисти'шася наꙁаряне ея` па'че снᲇга, и^ просвњти'шася па'че мле'ка. краснњ'иши ко'сти слоно'вы старыя, и^ ја%снњиши па'че камыка сапфира ё^сњденїе и^хъ”

⁸

а тепер темніші за все чорне лиця їхні; не впізнаю́ть їх на вулицях; шкіра їхня прилипла до кісток їхніх, стала суха, як дерево.

⁸

Гетъ” Потемнњ па'че сажь ѓ%браꙁъ и^хъ, не поꙁна'ни бы'ша въ и^сходњхъ, прил#пе ко'жа и^хъ ко'стехъ и^хъ, и^с#ше и^ быша ја%ко дре'во”

⁹

Умертвлені мечем щасливіші за померлих від голоду, тому що ці тануть, уражені від нестачі плодів польових.

⁹

Тетъ” Добрњи б^њ ја%ꙁвенымᲆ мечеM, нежели погђбле'ныM гла'домъ. сїи б^о сътлњша эT жажди неплоDносᲄи ради зеMли”

¹⁰

Руки м’якосердих жінок варили дітей своїх, щоб вони були для них їжею у час загибелі дочки народу мого.

¹⁰

І$ѓ'дъ” Рђцы женъ ще'дрыхъ свари'ста дњти и^хъ, бы'ша ја%дь и^мъ, въ сокрђшенїе дще'ри лю'дїи мои^хъ”

¹¹

Звершив Господь гнів Свій, вилив лють гніву Свого і запалив на Сионі вогонь, який пожер основи його.

¹¹

Кафъ” Скон#ча г~ь ја%рость свою`, и^ꙁлїя ја%рость гнњ'ва сое^го. и^ въꙁгори'ся ѓ%гнь в# сїѓ'нњ, и^ поја^де ѓ^снова'нїа еh”

¹²

Не вірили царі землі і всі, що живуть у вселенній, щоб ворог і супротивник увійшов у врата Єрусалима.

¹²

Ламедъ” Не вњ'роваша цр~їе земъстїи, и^ вси` живђщеи въ вселен#нњи. ја%ко внїиде вра'гъ и^ стђжа'яи вра'ты і^ерsлиMли”

¹³

Усе це — за гріхи лжепророків його, за беззаконня священиків його, які серед нього проливали кров праведників;

¹³

Мемъ” Эt грњхъ пррoкъ е^го, и^ неправDъ жреw е^го, и^же проливаюT кро'вь правеDнђ”

¹⁴

бродили, як сліпі, вулицями, осквернилися кров’ю, так що неможливо було доторкнутися до одягу їх.

¹⁴

Нђнъ” Блђди'ли сђть слњпїи на сто'гнахъ, и ѓ^скверни'шася въ кро'вњ. внегда` не можа'хђ прикаса'шася ѓ^деждаX своиX.

¹⁵

«Цурайтеся! нечистий!» кричали їм; «цурайтеся, цурайтеся, не доторкайтеся»; і вони йшли засмучені; а між народом говорили: «їх більше не буде!

¹⁵

Самехъ” Эtстђпи'те нечи'стїи, рњша и^мᲆ эTстђпи'те эTстђпи'те, и^ не прикаса'итеся. ја%ко свари'шаs и^ въсколњба'шеся. реко'ша въ странахᲆ, не прило'жатъ ја%коже ѓ^бита'ти с ни'ми”

¹⁶

лице Господнє розсіє їх; Він уже не спогляне на них», тому що вони лиця́ священиків не поважають, старців не милують.

¹⁶

А$и'нъ” Лице гн~е ча'сть и^хъ не приложи'тъ приꙁрити и^мᲆ. лица жреческа не ё^стыдњшаs, старыX не поми'ловашA.

¹⁷

Наші очі стомлені у даремному чеканні допомоги; зі сторожової вежі нашої ми очікували народ, який не міг урятувати нас.

¹⁷

Фе” Є/ще сђщемъ намъ, ѓ^скђдњсᲄе ѓ%чи наши на по'мощь на'шђ всђе сматря'щемъ на'мъ, внегда` надња'хомся странњ не сп~са'ющеи”

¹⁸

А вони підстерігали кроки наші, щоб ми не могли ходити вулицями нашими; наблизився кінець наш, дні наші сповнилися; прийшов кінець наш.

¹⁸

Цади” По'лзᲆки бы'ша сᲄопы на'ша на пђти` сто'гнъ на'шихъ. приспњ конець на'шъ, скон#чашася дн~їе на'ши”

¹⁹

Ті, що переслідували нас, були швидші за орлів небесних; ганялися за нами по горах, ставили засідку для нас у пустелі.

¹⁹

Кофъ” Скорњиши быша гоня'щеи н^ы па'че ѓрелъ нбsныхъ. на горахъ гоня'хђ на'съ, вᲆ пђсты'ни пресњдо'ша наM”

²⁰

Дихання життя нашого, помазаник Господній пійманий у ями їх, той, про якого ми говорили: «під тінню його будемо жити серед народів».

²⁰

Решъ” Дх~ъ преD лицемъ на'шимъ бл~гъ, г~ь јатъ бы'сть в расы'паныX на'шиX. е^гоy рњхоM в# сњни е^го поживеM въ сᲄрана'хъ”

²¹

Радуйся і веселися, дочко Едома, жителько землі Уц! І до тебе дійде чаша; нап’єшся доп’яна й оголишся.

²¹

Шинъ” Радђ'ися и^ веселђ'и дщ^и и^дђме'иска, живђщїя на земли. а^ на т^я прїидеT ча'ша гн~я и^ ё^пїешиs и^ ё^же лњеши”

²²

Дочко Сиону! покарання за беззаконня твоє скінчилося; Він не буде більш виганяти тебе; але твоє беззаконня, дочко Едома, Він відвідає і виявить гріхи твої.

²²

Тафъ” И/сполни'ся безако'нїе твое дщ^и сїѓ'ня. и^ не приложђ ктомђ пресели'ти т^я. посњти'лъ е^сть непра'вость твою дщ'и е^до'мля, эTкры нечесᲄвованїя твоея`”