Друк брошурою Виконується верстка сторінок…
Папір A4, альбомна орієнтація, поля «Немає», без колонтитулів. Друкуйте двосторонньо, з переворотом по короткому краю, у масштабі 100%; якщо принтер обрізає край — 98%. Не вмикайте режим «Буклет» у драйвері принтера.
Глава 1
1
Як самотньо сидить місто, колись багатолюдне! воно стало, як удова; великий між народами, князь над областями зробився данником.
1
И$ быs по плᲇненїи і^и^л~вњ, и^ по ѓ^пђстᲇнїи і^ерsли'мли. сњде і^еремїя плача, и^ пла'кася” пла'чь се'и по і^ерsли'мњ” и^ рече. А$лефъ” Ка'ко сњде е^диn гра'де, ё^мно'женыи люDми. бы'сть ја^ко вдови'ца, ё^мно'женыи въ странах#. владя'и страна'ми, бысть повине'нъ”
2
Гірко плаче він уночі, і сльози його на щоках його. Немає у нього утішника з усіх, що любили його; усі друзі його зрадили його, зробилися ворогами його.
2
Бе'тъ” Плача пла'кася в но'щи, и^ слеꙁы е^го на лани'тђ е^го. и^ нњсть ё^тњша'юща е^го, эT всњхъ любящихъ е^го. вс^и дрђжа'щеся с ни'мᲆ эTвръго'шася е^го, и^ бы'ша е^мђ вра'ѕи”
3
Іуда переселився з причини біди і тяжкого рабства, оселився серед язичників, і не знайшов спокою; усі, хто переслідував його, наздогнали його у тісних місцях.
3
Ги'мель” Пресели'ся і^ё'да эT смиренїя е^го, и^ эT мно'жесᲄва рабо'ты е^го. сᲇде в# странаX и^ не ѓ^брњте поко'я. вс^и женђще'и е^го пости'гнђша и& среди сᲄђжа'ющиX.
4
Путі Сиону ремствують, тому що немає паломників на свято; усі ворота його запустіли; священики його зітхають, дівчата його сумні, гірко і йому самому.
4
да'летъ” Пђтїе сїѓ'ни рыда'ша, ја%ко нњсть ходя'щихъ по нихъ въ празDникъ. вс^я вра'та е^го погђблена, жерцы е^го възды'шют#, дњви'цы е^го ведо'мы, и^ са'мъ ѓ^горчева'я въ себњ`”
5
Вороги його стали на чолі, вороги його благоденствують, тому що Господь наслав на нього горе за безліч беззаконь його; діти його пішли у полон попереду ворога.
5
Ге” Бы'ша стђжа'ющеи е^мђ въ ꙁача'ло. и вра'ѕи е^го гоб#ꙁъствђ'ютᲆ. ја%ко г~ь смири и&, мно'жествоM нече'стїя е^го. младе'нцы е^го эTи^доша плњне'ни преD лицемъ стђжа'ющаго”
6
І відійшла від дочки Сиону вся її пишність; князі її — як олені, що не знаходять пасовища; знесилені вони пішли попереду погонича.
6
Ва'фъ” И$ эTја%ся эT дщерїи сїѓ'ня вся` лњпота ея`. бы'ша кня'ѕи е^го, ја%ко ѓ%вни не и^мђщеи па'жити. и^ хожDа'хђ не съ крњпостїю преD лице'мъ гоня'щаго”
7
Згадав Єрусалим, у дні бідування свого і страждань своїх, про всі коштовності свої, які були у нього у минулі дні, тоді як народ його впав від руки ворога, і ніхто не допомагає йому; вороги дивляться на нього і глузують з його субот.
7
Заи%нъ” Помянђ і^ерsлиM дн~и смиренїя свое^го, и дн~и безако'нїя свое^го, и^ вс^я похо'ти своа, е^же и^мња'ше во' дн~и прьвыя. е^гда` въпаде въ рђ'цњ стђжа'ющаго, и^ не бњ` помага'ющаго е^мђ. видњвше вра'ѕи е^го посмња'шася въ преселе'нїе е^го”
8
Тяжко згрішив Єрусалим, за те і зробився огидним; усі, хто прославляв його, дивляться на нього з презирством, тому що побачили наготу його; і сам він зітхає і відвертається назад.
8
Гетъ” Грњхомъ съгрњши` і^ерsли'мъ, того ра'ди въ мятежᲆ бы'сть. вс^и славя'щеи е^го смириша и&, ви'дњша б^о сраM е^го. се'и же въздыха'я ѓ^братися воспятᲆ”
9
На подолі у нього була нечистота, але він не думав про майбутнє своє, і тому надзвичайно принизився, і немає в нього утішителя. «Зглянься, Господи, на біду мою, бо ворог звеличився!»
9
Тетъ” Нечистота е^го преD нога'ма е^го, не поменђ послDњнихъ свои^хъ. и^ снесе пресилная, и^ нњсть и^же ё^тњшиT и&” ви'ждь г~и смиренїе мое, ја%ко въꙁвели'чися вра'гъ”
10
Ворог простяг руку свою на все, найдорогоцінніше для нього; він бачить, як язичники входять у святилище його, про яке Ти заповів, щоб вони не вступали у зібрання Твоє.
10
І$ѓ^дъ” Рђ'кђ свою протре стђжа'яи на вся` ё^твари е^го, видњ б^о страни въшеDша въ ст~ыню е^го. и%мже повелњхъ не внити въ собо'ръ тво'и”
11
Весь народ його зітхає, шукаючи хліба, віддає коштовності свої за їжу, щоб підкріпити душу. «Зглянься, Господи, і подивися, як я принижений!»
11
ка'фъ” Вс^и лю'дїе е^го въꙁдышђще, и%щђтᲆ хлњ'ба. да'ша драга'а своа вᲆ пищђ, ја%ко ѓ^брати'ти дш~ђ. ви'ждь г~и, и^ знамена'и ја%ко быX нечиствова'нъ”
12
Нехай не буде цього з вами, усі, хто проходить цим шляхом! погляньте і подивіться, чи є хвороба, як моя хвороба, яка осягла мене, яку наслав на мене Господь у день великого гніву Свого?
12
Ла'медъ” Вс^и и^же къ вамᲆ проходя'щеи пђть да ся ѓ^бра'тятъ и^ да ви'дят#. а^ще е^сть бо'лњзнь, ја%ко болњꙁнь моя`. поне'же и^ꙁбра` м^я ја^ко винограD, ја^коy гл~а г~ь въ дн~ь ја^рости свое'я”
13
З висоти послав Він вогонь у кістки мої, і він оволодів ними; розкинув сіті для ніг моїх, перекинув мене, зробив мене бідним і сумуючим кожного дня.
13
Мемъ” С высоты свое'я и^спђсти ѓ%гнь въ кости моя`. и^ наё^чи м^я, и^ препя` сњти нога'мъ мои'мъ, и^ ѓ^брати м^я въспятъ. да'сть м^я г~ь вᲆ погђбленїе ве'сь дн~ь болњꙁнђю'щь”
14
Ярмо беззаконь моїх зв’язано у руці Його; вони сплетені і піднялися на шию мою; Він послабив сили мої. Господь віддав мене до рук, з яких не можу піднятися.
14
Нђнъ Оу^бђди'ся и%го на нечествова'нїа моа` въ рђ'кђ мое'ю, съплетошася и^ възыидо'ша на вы'ю мою`. эTнемо'жеся въ мнњ крњпость моя, ја%ко даде г~ь въ рђкђ мое'ю болњꙁнь и^ не воꙁмогђ ста'ти”
15
Усіх сильних моїх Господь повалив серед мене, скликав проти мене зібрання, щоб знищити юнаків моїх; як у точилі, потоптав Господь діву, дочку Іуди.
15
Самехъ” Эtя` вс^я крњп#кия моа` г~ь эT среды мое'я. приꙁва` на мя го'дъ, ја%коже съкрђшити и^ꙁбра'нныя моа`. точило и^ꙁбра` г~ь дв~ицы дщери і^ё'динᲇ” А$и'нъ” Сего ради а^зъ пла'чю,
16
Про це плачу я; око моє, око моє виливає води, бо далеко від мене утішитель, який оживив би душу мою; діти мої розорені, тому що ворог переміг.
16
и^ ѓ'чи мои` и^ꙁлїасᲄњ во'дђ. ја%ко ё^далися эT мене ё^тᲇша'яи м^я и^ ѓ^браща'ай дш~ђ мою и^ погибо'ша сн~ве мои` ја%ко воZможе враh.
17
Сион простягає руки свої, але утішителя нема йому. Господь дав повеління про Якова ворогам його оточити його; Єрусалим зробився мерзотою серед них.
17
Фе” Въздњ рђцњ свои` сїѓнъ, и^ нњсть иже ё^тњшитъ и&. ꙁаповњ'да г~ь на і^а'кова, ѓ'крsтъ е^го враги` е^го. и^ бы'сть і^ерsлимъ ја%ко ѓ^скверне'на кровоточе'нїемъ в# нихъ”
18
Праведний Господь, бо я непокірливим був слову Його. Послухайте, усі народи, і подивіться на хворість мою: діви мої та юнаки мої пішли у полон.
18
Ца'ди” Пра'веденъ е^сть г~ь, ја%ко ё^ста` е^го ѓгорчих#. слы'шите ё^бо вси лю'дїе, и^ ви'дњте бо'лњꙁнь мою. двц~а моя и^ ю'ноты эTи^до'ша плњнены”
19
Кличу друзів моїх, але вони обманули мене; священики мої і старці мої гинуть у місті, шукаючи їжі собі, щоб підкріпити душу свою.
19
Ко'фъ” Позва'хъ и^зволеныя моя, и^ тїи же преѓ^бњдиша м^я. жръцы мои` и^ сᲄа'рцы мои` во' градњ ѓ^скђдњша, ја%ко въꙁыска'ша пи'щђ себњ да ё^крњпяT дш~а своя, и^ не ѓбрњто'ша”
20
Зглянься, Господи, бо мені прикро, хвилюються у мені нутрощі, серце моє перевернулося у мені за те, що я вперто противився Тобі; ззовні зробив бездітним мене меч, а доми — як смерть.
20
Ре'шъ” Ви'ждь г~и ја%ко пекђся, и^ ё^троба моя смяте'ся въ мнњ. и^ превратиs срDце мое, ја%ко горести и^сполниXся. внњ погђби` мечь, а^ в# домђ смр~ть”
21
Почули, що я стогну, а утішителя у мене немає; почули всі вороги мої про біду мою і зраділи, що Ти зробив це: о, якби Ти повелів настати дню, прореченому Тобою, і вони стали б подібними до мене!
21
Ши'нъ” Слы'шаша ё^бо въꙁдыха'нїе мое, и^ нњсть ё^тњшителя мнњ. вс^и вра'ѕи мои ё^слы'шавше зла'я моя, и^ пора'довашася, ја%ко т^ы сᲆтвориl е^си. приведи` дн~ь ё^тњше'нїя, и^ бђдђтᲆ подо'бни м^и”
22
Нехай постане перед лице Твоє вся злоба їх; і вчини з ними так само, як Ти вчинив зі мною за всі гріхи мої, бо тяжкі стогони мої, і серце моє знемагає.
22
Та'фъ” Да прїидетъ все беꙁако'нїе и^хъ преD тя. и^ погђби` и^хъ ја%коже и^ мене ради всњхъ грњховъ мои^хъ. ја%ко многа сђть стенанїя моя, и^ срDце мое скорби'тъ”
Глава 2
1
Як потьмарив Господь у гніві Своєму дочку Сиону! з небес повалив на землю красу Ізраїля і не згадав про підніжжя ніг Своїх у день гніву Свого.
1
А/лефъ” Ка'ко ѓ^мрачи въ гнњ'вњ своеM г~ь дще'рь сїѓ'ню. съверже съ нб~се на' ꙁемлю сла'вђ і^и^л~евђ. и^ не помянђ поDно'жїа но'гђ свое^ю въ дн~ь гнњ'ва и^ ја^рости свое^я”
2
Погубив Господь усі оселі Якова, не пощадив, зруйнував у люті Своїй укріплення дочки Іудиної, повалив на землю, відкинув царство і князів його, як нечистих:
2
Бе'тъ” Погрђзи г~ь и^ не поща'ди всњ'хъ кра'сныхъ і^а'ковль. раꙁори ја%ростїю све^ю твердњ'ли дще'ри і^ё'дины, и^ꙁверже на' зеMлю, и^ ѓ^скверни цр~я и^ кн~ѕя е^я`”
3
у запалі гніву зломив усі роги Ізраїлеві, відвів правицю Свою від ворога і запалав у Якові, як палючий вогонь, що пожирає усе навколо;
3
Ги'мель” Съкрђши въ гнњ'вњ ја%рости свое^я веs ро'гъ і^и^л~евъ. ѓ^брати въспя'ть десни'цђ е^го эT лица` врагђ. и^ раждеже въ і^аковᲇ ја%ко ѓ%гнь пла'мы, и^ поᲄреби вс^е ѓ%крsтъ”
4
натягнув лук Свій, як неприятель, спрямував правицю Свою, як ворог, і убив усе, жадане для очей; на скинію дочки Сиону вилив лють Свою, як вогонь.
4
Да'летъ” Напряже лђкъ свои ја%ко ра'тникъ, ё^тверди десни'цђ свою ја%ко сђпостаT. і^ и^ꙁби вся кра'снаа ѓ%чїю мое^ю. в селеX дщери сїѓ'ня. раꙁлїя ја^ко ѓ%гнь ја%роs свою`”
5
Господь став як супротивник, знищив Ізраїля, зруйнував усі палаци його, зруйнував укріплення його і розповсюдив у дочки Іудиної нарікання і плач.
5
Ге” Бы'сть г~ь въ врага мњ'сто, погрђꙁи і^и^л~я. погрђꙁи вс^я сн~ы е^го. расы'па вся стњ'ны е^го. и^ ё^мно'жи дще'ри сїѓ'нњ, смире'на и^ смире'нђ”
6
І зняв огорожу Свою, як у саду; розорив Своє місце зібрань, змусив Господь забути свята і суботи на Сионі; і в обуренні гніву Свого відкинув царя і священика.
6
Ва'фъ” И/ простре` ја%ко виногра'дᲆ хра'мы е^го, расы'па празDники е^го. ꙁабы` г~ь е^же сътвори в сїѓ'нᲇ пра'ꙁDники и^ сђбо'ты. и^ раꙁгнњ'ва ꙁапреще'нїемъ гнњ'ва свое^го цр~я и^ кн~ѕя и^ жерца`”
7
Відкинув Господь жертовник Свій, відвернув серце Своє від святилища Свого, віддав до рук ворогів стіни палаців його; у домі Господньому вони шуміли, як у святковий день.
7
За'инъ” Эtри'нђ г~ь тре'бникъ свои, эTтрясе ст~ыня своя. съкрђши в рђцњ вра'жїи забра'ла гра'да е^я`. глsа въꙁDа'ша вᲆ домђ` гн~и, ја%ко въ дн~ь праꙁDника”
8
Господь визначив зруйнувати стіну дочки Сиону, простягнув вірьовку, не відхилив руки Своєї від руйнування; знищив зовнішні укріплення, і стіни разом зруйновані.
8
Гетъ” Помы'сли г~ь расы'пати стњ'нђ дще'ри сїѓ'ня. протя'же мњ'рђ. не ѓбрати'ся рђка` е^го эT попра'нїя. и^ сњтова преDгражденїе, и^ гра'дъ въкђ'пњ сњтова'ста”
9
Ворота її вросли у землю; Він зруйнував і розтрощив засуви їх; цар її і князі її — серед язичників; не стало закону, і пророки її не сподобляються видінь від Господа.
9
Те'тъ” Врасто'ша въ ꙁе'млю вра'та е^я`. погђби` и^ съкрђши ве'рїя е^я`, цр~я е^я` и^ кн~ѕи е^я` въ стра'нахъ. нњ'сть в неM ꙁако'на, и^ пррoцы е^я` не ви'дњша видњнїя эT г~а”
10
Сидять на землі безмовно старці дочки Сионової, посипали попелом свої голови, оперезались веретищем; опустили до землі голови свої діви єрусалимські.
10
И$ѓ'дъ” Сњдо'ша на ꙁемли` и^ ё^молко'ша старњ'ишины дще'ри сїѓ'ня. въсыпа'шA пер#сть на главы` своя`, препоя^са'шаs въ врњтища. ѓ^бниꙁиша на ꙁемли` старњ'ишины дще'ри і^ерsлимля”
11
Виснажилися від сліз очі мої, хвилюються у мені нутрощі мої, виливається на землю печінка моя від загибелі дочки народу мого, коли діти і немовлята умирають від голоду посеред міських вулиць.
11
Ка'фъ” Э$скђдњ'ста ѓ%чи мои слеꙁа'ми, смђтиs срDце мое, расы'пася на ꙁемли` сла'ва моя, ѓ^ съкрђше'нїи дще'ри людїи мои^хъ. внегда` ѓ^скђдњ младе'нець и^ с#сы'и, въ сто'гнахъ граDныхъ”
12
Матерям своїм говорять вони: «де хліб і вино?», помираючи, подібно до поранених, на вулицях міських, виливаючи душі свої у лоно матерів своїх.
12
Ламедъ” Мт~ремъ свои^мъ реко'ша, гд^њ пшеница и^ вино`. внегда` раслабля'хђ ја%ко ја^ꙁве'ни на сто'гнахъ граDныхъ. вънегда` расыпа'хђся дш~а и^хъ в ло'нњ мт~ре и^хъ”
13
Що мені сказати тобі, з чим порівняти тебе, дочко Єрусалима? до чого уподібнити тебе, щоб утішити тебе, діво, дочко Сиону? бо рана твоя велика, як море; хто може зцілити тебе?
13
Ме'мъ” Чт^о ти совњтђ'ю, и^ли чт^о ти ся кленђ дщи і^ерsлиMля. кт^о т^я сп~сеT, и^ли кт^о т^я ё^тњшитъ дв~це дщи сїѓ'ня. ја%ко възвели'чися ча'ша съкрђше'нїя твое^го, и^ кт^о т^я и^сцњлитъ”
14
Пророки твої віщували тобі пусте і неправдиве і не розкривали твого беззаконня, щоб відвернути твій полон, і сповіщали тобі одкровення неправдиві, які і привели тебе до вигнання.
14
Нђ'нъ” Пррoцы твои видњша тебњ сђдя'а и^ безђмїе, и^ не ѓ^бличи'ша ѓ^ непра'вдњ твое'и, ја%коже възврати'ти плњн#ники твоя`. и^ ви'дњша тебњ словеса` сђя'а, і^ и^зринове'нїя”
15
Руками сплескують про тебе всі, хто проходить шляхом, свистять і хитають головою своєю про дочку Єрусалима, говорячи: «чи це місто, яке називали досконалістю краси, радістю всієї землі?»
15
Саме'хъ” Въс#плеска'ша рђкама ѓ^ тебњ вс^и минђющеи пђтем#, поꙁвиꙁда'ша и^ покива'ша главою иX, ѓ^ дще'ри і^ерsлим#ли рекђще. с^е ли гра'дъ вњнецъ сла'вњ весе'лїе всея` ꙁемля`”
16
Розкрили на тебе пастку свою всі вороги твої, свистять і скрегочуть зубами, говорять: «поглинули ми його, тільки цього дня і чекали ми, дочекалися, побачили!»
16
А/и^нъ” Эtверꙁо'ша на' тя ё^ста` своя` вс^и враѕи твои. поꙁвиꙁда'ша и^ поскрежета'ша ꙁђбы свои^ми, и^ рњша, поглоти'мъ ю&. ѓ^ба'че сеи дн~ь е^го'же чая'хомъ, ѓ^брњто'хоM и^ ви'дњхоM”
17
Звершив Господь, що визначив, виконав слово Своє, сказане у давні дні, розорив без пощади і дав ворогові порадіти над тобою, підніс ріг ворогів твоїх.
17
Фе” Сътвори г~ь е^же помы'сли, скон#ча словеса` своя`, ја%же ꙁаповњ'да эT дн~еи пе'рвыхъ. раꙁори и^ не пощадњ, и^ въꙁвесели ѓ^ тебњ вра'га, и^ въꙁнесе ро'гъ стђжа'ющаго т^и”
18
Серце їх волає до Господа: стіно дочки Сиону! лий струмком сльози день і ніч, не давай собі спокою, не спускай зіниць очей твоїх.
18
Ца'ди” Възопи срDце и^хъ къ г~ђ на стњнах# дще'ри сїѓ'ня. да и^ꙁлїю'тъ ја%ко и^ водоте'чїя сле'ꙁы дн~ь и^ но'щь. не да'жDь ё^трезве'нїа себњ, и^ да не премолцаеT ѕњни'ца ѓ%чїю твое^ю”
19
Вставай, волай уночі, на початку кожної сторо́жі; виливай, як воду, серце твоє перед лицем Господа; простягай до Нього руки твої за душу дітей твоїх, які гинуть від голоду на перехрестях усіх вулиць.
19
Ко'фъ” Въста'ни стђжи въ но'щи вᲆ нача'лњ страж#бњ твое'и. и^ пролїи ја%ко во'дђ срDце свое, преD лицемъ гн~имъ. и^ въꙁDви'гни к немђ рђцњ свои, ѓ$ дш~ахъ младе'нецъ твои^хъ расла'бленыхъ гла'домъ, эT нача'ла всњхъ и^схоD”
20
«Споглянь, Господи, і подивися: кому Ти зробив так, щоб жінки їли плід свій, немовлят, вигодуваних ними? щоб убивали у святилищі Господньому священика і пророка?
20
Ре'шъ” Ви'ждь г~и и^ призри, кого е^си ѓ^требиl си'це. а^ще и^ꙁ#ја^дятъ же'ны пло'дъ ё^тро'бы свое^я, ѓ^требле'нїе сътвори съкачи, и^збїю'тъ младе'нца с#сђщая со'сца. а^ще ё^бїеши въ ст~ыни гн~и жерца и^ пррoки”
21
Діти і старці лежать на землі по вулицях; діви мої та юнаки мої впали від меча; Ти убивав їх у день гніву Твого, знищував без милосердя.
21
Ши'нъ” Оу^спо'ста на и^схо'дехъ зе'мныхъ ѓ%трокъ и^ ста'рецъ, дв~цы мои и^ ю'ноты эTи^до'ша плњне'ны, мече'мъ и^ гла'доM и^зби` въ дн~ь гнњ'ва твое^го, свари и^ не пощадњ”
22
Ти скликав звідусіль, як на свято, жахи мої, і в день гніву Господнього ніхто не врятувався, ніхто не уцілів; тих, які були мною вигодувані й вирощені, ворог мій знищив».
22
Та'фъ” Призва` ја%ко и^ въ дн~ь пра'ꙁDника ѓ^бита'нїя мое^го ѓ%крsтъ. и^ не бы'сть въ дн~ь гнњ'ва гн~я ё^цњлњваяи, и^ ѓ^ста'вленъ. и^хже въскорми'хъ и^ вᲆздои'хъ, вра'гъ мои погђби'лъ е&”
Глава 3
1
Я чоловік, який зазнав горя від жезла гніву Його.
1
А/лефъ” Азъ мђ'жъ видя нищетђ мою, жезлоM ја%рости е^го на' мя.
2
Він повів мене і ввів у темряву, а не у світло.
2
поя` м^я и^ веде` въ ᲄмђ а^ не въ свњтъ.
3
Так, Він повернув на мене і весь день повертає руку Свою;
3
ѓ^ба'че на мнњ ѓ^брати рђ'кђ свою ве'сь дн~ь”
4
виснажив плоть мою і шкіру мою, розтрощив кістки мої;
4
Бе'тъ” Э$бет#ши пло'ть мою и^ ко'жђ мою, и^ ко'сти моя съкрђши.
5
огородив мене і обклав гіркотою і тяготою;
5
съгради на' мя, и^ ѓ^бъя` главђ` мою`, и^ трђдиXся.
6
посадив мене у темне місце, як давно померлих;
6
въ те'мныX посади м^я ја%ко и^ мр~твеца вњ'чныя”
7
оточив мене стіною, щоб я не вийшов, обтяжив кайдани мої,
7
Ги'мель” Э$гради м^я и^ не и^зы'идђ, ё^тяж#чи ѓ^ко'вы моа.
8
і коли я волав і взивав, затримував молитву мою;
8
се же ја^ко вᲆскричђ и^ возопїю, ѓ^гради мл~твђ мою.
9
камінням перегородив дороги мої, виправив стежки мої.
9
въꙁ#граd пђти моя, загради стеѕя` моя и^ възмяте”
10
Він став для мене, ніби ведмідь у засідці, ніби лев у потаємному місці;
10
Далетъ” Бысᲄь ја%ко меDвњдь ловя'и, присᲇдя'и ми ја%ко и^ ле'въ вᲆ съкровеныхъ.
11
викривив путі мої і розтерзав мене, перетворив мене на ніщо;
11
гна` эTстђпи'вша и^ покои` м^я, и^ положи м^я поги'бша.
12
натягнув лук Свій і поставив мене ніби ціллю для стріл;
12
напряже лђкъ свои, и^ поста'ви м^я ја%ко зна'менїе на стрњлянїе”
13
послав у нирки мої стріли із сагайдака Свого.
13
Ге” И/спђсти въ лядвїя моа стрњлы тђла свое^го,
14
Я став посміховищем для всього народу мого, вседенною піснею їх.
14
и^ быхъ въ смњхъ всMњ лю'демъ, пњснь и^хъ весь дн~ь.
15
Він переситив мене гіркотою, напоїв мене полином.
15
насыти м^я горести, напои^ мя жел#чи.
16
Розтрощив камінням зуби мої, покрив мене попелом.
16
Вафъ” И/ꙁъя` числомъ зђбы моа`, напиᲄа мя пепеломъ.
17
І відійшов мир від душі моєї; я забув про благоденство,
17
эTринђ эT ми'ра дш~ђ мою`, и^ забыX бл~готы.
18
і сказав я: загинула сила моя і надія моя на Господа.
18
и^ рњх# поги'бе побыть моа` и^ надежда моя эT г~а”
19
Помисли про моє страждання і біду мою, про полин і жовч.
19
Заи'нъ” Помяни нищетђ мою`, и^ ѓ^тогнанїя мое^го.
20
Твердо пам’ятає це душа моя і падає у мені.
20
го'ресть и^ желчь мою помянђхъ, и^ стђжиT с^и въ мнњ` дш~а моя`.
21
Ось що я відповідаю серцю моєму і тому уповаю:
21
сїя въспомина'я въ срDци моеM на' бг~а надња'тися бђ'дђ”
22
з милости Господа ми не зникли, бо милосердя Його не виснажилося.
22
Гетъ” Млsть гн~я ја%ко не погибо'хомъ, не минђша б^о щедроты е^го.
23
Воно оновлюється кожного ранку; велика вірність Твоя!
23
позна'хъ вᲆ ё%трїи ја%ко мно'га е^сть вᲇра твоа.
24
Господь частина моя, — говорить душа моя, — отже, буду надіятися на Нього.
24
ча'сть моа г~ь, реq дш~а моа. сего раd пождђ е^го”
25
Благий Господь до тих, хто надіється на Нього, до душі, яка шукає Його.
25
Тетъ” Бл~гъ г~ь надњющимся на'нь,
26
Благо тому, хто терпляче очікує спасіння від Господа.
26
дш~и ищђщеи е^го. бл~го е^сᲄь надњя'тися съ молча'нїемъ сп~сенїя бж~їя.
27
Благо людині, коли вона несе тягар у юності своїй;
27
бл~го е^сть мђжђ е^гда` въꙁдви'гнетъ ја^реM въ ю%ности свое'и”
28
сидить усамітнено і мовчить, бо Він наклав його на неї;
28
І$ѓ'дъ” Ся'детъ е^ді'нъ и^ ё^млъкнетъ, ја^ко въꙁдви'гнђ на' ся.
29
вважає вуста свої за порох, думаючи: «можливо, є ще надія»;
29
поло'житъ вᲆ пра'хђ ё^ста` своа, е^гда` ка'ко бђдеT надежда.
30
підставляє щоку свою тому, хто б’є його, пересичується ганьбою,
30
пода'сть лани'тђ свою` бїю^щемђ, насыти'тися ё^кори'ꙁнᲆ”
31
бо не навік залишає Господь.
31
Кафъ” ЈА/ко не въ вњкъ эTринетъ г~ь.
32
Але послав горе, і помилує з великої благости Своєї.
32
ја^ко смиривыи поми'лђетᲆ по мно'жествђ млsти е^го.
33
Бо Він не з волі серця Свого карає і засмучує синів людських.
33
не эTвњща эT срDца свое^го, и^ смири сн~ы мђж'ески”
34
Але, коли топчуть ногами своїми всіх в’язнів землі,
34
Ламедъ” ЈА/коже смирити поD ноѕњ е^го вс^я ё%зники ꙁемныя.
35
коли неправедно судять людину перед лицем Всевишнього,
35
и^ ё^клонити сђдъ мђж'ескь преD лицемъ вы'шняго.
36
коли пригноблюють людину в ділі її: хіба не бачить Господь?
36
ѓ^сђдити чл~ка е^гда сђдитъ е^мђ г~ь нњсть реклъ”
37
Хто це говорить: «і те буває, чому Господь не повелів бути»?
37
Мемъ” Кт^о е^сть то'и и^же речетъ быти аще л^и г~ь не повелитъ.
38
Чи не від уст Всевишнього приходить біда і благополуччя?
38
и^зъ ё'стъ вы'шняго не и^ꙁыидетъ ѕл^о и^ добро.
39
Навіщо ремствує людина, яка живе? кожен ремствуй на гріхи свої.
39
чт^о роп#щетъ чл~къ живыи мђжь ѓ^ грњсњ свое^мъ”
40
Випробуємо і дослідимо путі свої, і звернімося до Господа.
40
Нђнъ” И$зыска'ся пђть на'шъ і^ и^спыᲄа'ся, и^ да ся наврати'мъ до г~а.
41
Піднесімо серце наше і руки до Бога, сущого на небесах:
41
въꙁдвигнњмъ срDца наша къ б~ђ высокомђ на рђкђ на'шею.
42
ми відпали й були вперті; Ти не пощадив.
42
м^ы бо съгрњшихоM и^ нечествова'хомъ. сего ради ты моленїя не ё^слы'шиши”
43
Ти покрив Себе гнівом і переслідував нас, умертвляв, не щадив;
43
Самехъ” Покры` ја%ростїю и^ эTгна н^ы, ё^би и^ не поща'ди.
44
Ти закрив Себе хмарою, щоб не доходила молитва наша;
44
покрыся ѓ%блакомъ, да не доидетᲆ к тебњ моли'тва.
45
сміттям і мерзотою Ти зробив нас серед народів.
45
ѓ^межити м^я и^ эTринђти положи` на средњ людїи”
46
Розкрили на нас пастку свою всі вороги наші.
46
А$и'нъ” Э/ко мое погрязнђ и^ не ё^мол#кнђ, ја%ко не бы'ти ё^трезвенїю.
47
Жах і яма, спустошення і руйнування — доля наша.
47
до'ндеже прикло'нится и^ ви'дитъ г~ь съ нб~се.
48
Потоки вод виливає око моє через загибель дочки народу мого.
48
ѓ%ко мое ꙁакрыва'ется ѓ^ дш~и мое'и, па'че всњхъ дще'рь граDныхъ”
49
Око моє виливається і не перестає, бо немає полегшення,
49
Фе” Эtверꙁо'ша на' ны ё^сᲄа своя` вс^и вра'ѕи на'ши.
50
доки не зглянеться і не побачить Господь з небес.
50
стра'хъ и^ ё'жасъ бы'сть намъ, възDвиженїе и съкрђшенїе.
51
Око моє засмучує душу мою заради всіх дочок мого міста.
51
и^стеченїя воDная и^ꙁлње'тъ ѓ%ко мое ѓ^ съкрђшенїи дще'ри лю'дїи мои^хᲆ”
52
Всіляко намагалися вловити мене, як пташку, вороги мої, без усякої причини;
52
Цади” Ловя'ще ё^ловиша м^я ја%ко п#тицђ враѕи мои` тђне.
53
скинули життя моє в яму і закидали мене камінням.
53
ё^мори'ша въ пото'цњ жи'ꙁнь мою`, и^ воꙁложи'ша на' мя камы'къ.
54
Води піднялися до голови моєї; я сказав: «загинув я».
54
возлїяся вода` вы'ше главы` мое'я, рXњ, эTриновенъ е^смь”
55
Я заклика́в ім’я Твоє, Господи, з ями глибокої.
55
Кофъ” ПриꙁваX и^мя твое г~и и^с пото'ка долняго,
56
Ти чув голос мій; не закрий вуха Твого від зітхання мого, від волання мого.
56
гла'съ мои ё^слы'ша. не покрыи ё%шїю свое'ю на молбђ мою`,
57
Ти наближався, коли я взивав до Тебе, і говорив: «не бійся».
57
на' помощь мою приближи'ся въ дн~ь вон#же приꙁваX т^я, реq м^и не бо'ися”
58
Ти захищав, Господи, діло душі моєї; відкупляв життя моє.
58
Решъ” Сђди г~и прю` дш~а мое'я, и^ꙁба'ви жи'ꙁнь мою`.
59
Ти бачиш, Господи, образу мою; розсуди діло моє.
59
ви'дњлъ е^си г~и неправDђ и^хъ на мнњ`, расђди сDђ мо'и.
60
Ти бачиш усю мстивість їх, усі задуми їх проти мене.
60
вњси все эTмщенїе иX, и^ вс^я помышленїа и^хъ на' мя”
61
Ти чуєш, Господи, наругу їх, усі задуми їх проти мене,
61
Шинъ” Слы'ша ё^коризны и^хъ и^ совњты иX на' мя.
62
слова тих, хто повстає на мене і їхні хитрощі проти мене кожного дня.
62
ёстенъ воста'ющиX на' мя, и^ поё^ченїе и^хᲆ на' мя ве'сь дн~ь.
63
Поглянь, чи сидять вони, чи встають, я для них — пісня.
63
сњденїе и^хъ и^ въста'нїе и^хъ приꙁри г~и, а%ꙁъ е^смь пњснь и^хъ”
64
Воздай їм, Господи, за ділами рук їх;
64
Та'фъ” Эtдаси и^мъ г~и эTда'нїе по дњ'ломъ рђкђ и^хъ.
65
пошли їм затьмарення серця і прокляття Твоє на них;
65
эTда'си и^мᲆ ꙁастђпленїе срDца мое^го трђдъ.
66
переслідуй їх, Господи, гнівом, і знищ їх з піднебесної.
66
т^ы я& прожене'ши въ гнњвњ, и^ потреби'ши я& подъ нб~семъ г~и”
Глава 4
1
Як потемніло золото, змінилося золото найкраще! камені святилища розкидані по всіх перехрестях.
1
А/лефъ” Ка'ко потемнњ зла'то, и^ꙁмњни'ся сребро` до'брое. расыпашася камыцы ст~ни, въ нача'ло всњхъ и^сходъ”
2
Сини Сиону дорогоцінні, рівноцінні найчистішому золоту, як вони зрівняні з глиняним посудом, виробом рук гончаря!
2
Бетъ” Снове сїѓ'ни честнїи, и^ ѓ^дња'нїи ꙁла'тоM прьвыM. ка'ко намњни'шася в# сосђды гли'няны дњло рђкђ скђдел#ничю.
3
І чудовиська подають соски і годують своїх дитяток, а дочка народу мого стала жорстокою подібно до страусів у пустелі.
3
Гимель” Сеже ꙁмїеве съвлеко'ша със#цы, въздои'ша скљ=мни иX. дще'ря лю'дїи моиX в# неи^сцњленїе ја%ко и^ птица в# пђсᲄыни
4
Язик немовляти прилипає до гортані його від спраги; діти просять хліба, і ніхто не дає їм.
4
Далетъ” Прилпе ја%ꙁыкъ с#сђщаго къ горта'ни его жа'жды ради. младн#ецы проси'шA хлњба, и^ нњсть иM раꙁламля'ющаh”
5
Ті, що їли солодке, гинуть на вулицях; виховані на багряниці тиснуться до гною.
5
Ге” ЈА/дђще и^ пїюще погибошA во и^сходXњ. кормимїи зерны, ѓ^дњшася в# гнои`.
6
Покарання нечестя дочки народу мого перевищує страту за гріхи Содома: той загинув миттєво, і руки людські не торкалися його.
6
Вафъ” И/ въꙁвели'чися беꙁаконїе дще'ри лю'дїи моиX, паче безаконїя содо'м#ска, раꙁореныхъ въ ѓ^ко м#гновенїи, и^ не пои^маша и^хъ рђцы”
7
Князі її були у ній чистіші за сніг, біліші за молоко; вони були тілом кращі за корал, вигляд їх був, як сапфір;
7
Заи'нъ” Э$чисти'шася наꙁаряне ея` па'че снᲇга, и^ просвњти'шася па'че мле'ка. краснњ'иши ко'сти слоно'вы старыя, и^ ја%снњиши па'че камыка сапфира ё^сњденїе и^хъ”
8
а тепер темніші за все чорне лиця їхні; не впізнаю́ть їх на вулицях; шкіра їхня прилипла до кісток їхніх, стала суха, як дерево.
8
Гетъ” Потемнњ па'че сажь ѓ%браꙁъ и^хъ, не поꙁна'ни бы'ша въ и^сходњхъ, прил#пе ко'жа и^хъ ко'стехъ и^хъ, и^с#ше и^ быша ја%ко дре'во”
9
Умертвлені мечем щасливіші за померлих від голоду, тому що ці тануть, уражені від нестачі плодів польових.
9
Тетъ” Добрњи б^њ ја%ꙁвенымᲆ мечеM, нежели погђбле'ныM гла'домъ. сїи б^о сътлњша эT жажди неплоDносᲄи ради зеMли”
10
Руки м’якосердих жінок варили дітей своїх, щоб вони були для них їжею у час загибелі дочки народу мого.
10
І$ѓ'дъ” Рђцы женъ ще'дрыхъ свари'ста дњти и^хъ, бы'ша ја%дь и^мъ, въ сокрђшенїе дще'ри лю'дїи мои^хъ”
11
Звершив Господь гнів Свій, вилив лють гніву Свого і запалив на Сионі вогонь, який пожер основи його.
11
Кафъ” Скон#ча г~ь ја%рость свою`, и^ꙁлїя ја%рость гнњ'ва сое^го. и^ въꙁгори'ся ѓ%гнь в# сїѓ'нњ, и^ поја^де ѓ^снова'нїа еh”
12
Не вірили царі землі і всі, що живуть у вселенній, щоб ворог і супротивник увійшов у врата Єрусалима.
12
Ламедъ” Не вњ'роваша цр~їе земъстїи, и^ вси` живђщеи въ вселен#нњи. ја%ко внїиде вра'гъ и^ стђжа'яи вра'ты і^ерsлиMли”
13
Усе це — за гріхи лжепророків його, за беззаконня священиків його, які серед нього проливали кров праведників;
13
Мемъ” Эt грњхъ пррoкъ е^го, и^ неправDъ жреw е^го, и^же проливаюT кро'вь правеDнђ”
14
бродили, як сліпі, вулицями, осквернилися кров’ю, так що неможливо було доторкнутися до одягу їх.
14
Нђнъ” Блђди'ли сђть слњпїи на сто'гнахъ, и ѓ^скверни'шася въ кро'вњ. внегда` не можа'хђ прикаса'шася ѓ^деждаX своиX.
15
«Цурайтеся! нечистий!» кричали їм; «цурайтеся, цурайтеся, не доторкайтеся»; і вони йшли засмучені; а між народом говорили: «їх більше не буде!
15
Самехъ” Эtстђпи'те нечи'стїи, рњша и^мᲆ эTстђпи'те эTстђпи'те, и^ не прикаса'итеся. ја%ко свари'шаs и^ въсколњба'шеся. реко'ша въ странахᲆ, не прило'жатъ ја%коже ѓ^бита'ти с ни'ми”
16
лице Господнє розсіє їх; Він уже не спогляне на них», тому що вони лиця́ священиків не поважають, старців не милують.
16
А$и'нъ” Лице гн~е ча'сть и^хъ не приложи'тъ приꙁрити и^мᲆ. лица жреческа не ё^стыдњшаs, старыX не поми'ловашA.
17
Наші очі стомлені у даремному чеканні допомоги; зі сторожової вежі нашої ми очікували народ, який не міг урятувати нас.
17
Фе” Є/ще сђщемъ намъ, ѓ^скђдњсᲄе ѓ%чи наши на по'мощь на'шђ всђе сматря'щемъ на'мъ, внегда` надња'хомся странњ не сп~са'ющеи”
18
А вони підстерігали кроки наші, щоб ми не могли ходити вулицями нашими; наблизився кінець наш, дні наші сповнилися; прийшов кінець наш.
18
Цади” По'лзᲆки бы'ша сᲄопы на'ша на пђти` сто'гнъ на'шихъ. приспњ конець на'шъ, скон#чашася дн~їе на'ши”
19
Ті, що переслідували нас, були швидші за орлів небесних; ганялися за нами по горах, ставили засідку для нас у пустелі.
19
Кофъ” Скорњиши быша гоня'щеи н^ы па'че ѓрелъ нбsныхъ. на горахъ гоня'хђ на'съ, вᲆ пђсты'ни пресњдо'ша наM”
20
Дихання життя нашого, помазаник Господній пійманий у ями їх, той, про якого ми говорили: «під тінню його будемо жити серед народів».
20
Решъ” Дх~ъ преD лицемъ на'шимъ бл~гъ, г~ь јатъ бы'сть в расы'паныX на'шиX. е^гоy рњхоM в# сњни е^го поживеM въ сᲄрана'хъ”
21
Радуйся і веселися, дочко Едома, жителько землі Уц! І до тебе дійде чаша; нап’єшся доп’яна й оголишся.
21
Шинъ” Радђ'ися и^ веселђ'и дщ^и и^дђме'иска, живђщїя на земли. а^ на т^я прїидеT ча'ша гн~я и^ ё^пїешиs и^ ё^же лњеши”
22
Дочко Сиону! покарання за беззаконня твоє скінчилося; Він не буде більш виганяти тебе; але твоє беззаконня, дочко Едома, Він відвідає і виявить гріхи твої.
22
Тафъ” И/сполни'ся безако'нїе твое дщ^и сїѓ'ня. и^ не приложђ ктомђ пресели'ти т^я. посњти'лъ е^сть непра'вость твою дщ'и е^до'мля, эTкры нечесᲄвованїя твоея`”
Глава 5
1
Згадай, Господи, що над нами звершилося; споглянь і подивися на наругу нашу.
1
Моли'тва і^еремїи пророка” Помяни г~и что бы'сть наM. призри и^ ви'ждь ё^кори'знђ на'шђ.
2
Спадщина наша перейшла до чужих, доми наші — до іноплемінників;
2
достоа'нїе на'ше ѓ^бра'тися къ чю'ждимъ, и^ до'мы на'ша къ и^ноплемеnникомъ”
3
ми зробилися сиротами, без батька; матері наші — як удови.
3
Сири бы'хомъ безъ эTц~а. мт~ри на'ша ја%ко вдовы.
4
Воду свою п’ємо за срібло, дрова наші дістаються нам за гроші.
4
во'дђ на'шђ за сребро` пи'хомъ, дрова на'ша за цњнђ кђповахом#
5
Нас гонять у шию, ми працюємо, і не маємо відпочинку.
5
на вы'я на'ша. эTгна'ни бы'хомъ, трђди'хомся и^ не почи'хомъ.
6
Простягаємо руку до єгиптян, до ассиріян, щоб насититися хлібом.
6
е^гљ=птяномъ пода'хомъ рђци и^ а^сљ=ряном#, да насы'тятъ ны хлњба.
7
Батьки наші грішили: їх уже немає, а ми несемо покарання за беззаконня їхні.
7
эTцы на'ши съгрњши'ша, и^ нњсть и^хъ, мы' же безаконїя и^хъ поDја%хомъ.
8
Раби господарюють над нами, і нема кому визволити від рук їхніх.
8
раби` ѓ^блада'ша на'ми, и^збавля'ющаго нњсть эT рђкђ и^хъ
9
З небезпекою для життя від меча, у пустелі дістаємо хліб собі.
9
В погибели дш~ь на'шихъ принесохом# хлbњ на'шъ, эT лица мечю въ пђстыни”
10
Шкіра наша почорніла, як піч, від пекучого голоду.
10
Ко'жа на'ша ја%ко пещъ ѓ^ ча'дњ ё^жасошася эT лица бђрнаго гла'да.
11
Дружин безчестять на Сионі, дівиць — у містах юдейських.
11
же'ны въ сїѓ'нњ смири'ша, дв~ица въ' градњхъ і^ё'динњхъ.
12
Князі повішені руками їхніми, лиця старців не поважаються.
12
кня'ѕи за' рђкђ и^хъ повњси'шася, ста'рцы не прослави'шася.
13
Юнаків беруть до жорнів, і діти падають під ношами дров.
13
и^збран#нїи пла'чь поDя'ша, и^ ю'ноша въ кла'дњ эTнемогошася,
14
Старці вже не сидять біля воріт; юнаки не співають.
14
и^ ста'рцы эT враT премол#кнђша” Расы'пася ра'дость срDць нашиX. и^збраннїи эT пњснїи свои^хъ ё^молко'ша.
15
Припинилася радість серця нашого; хороводи наші перетворилися на нарікання.
15
ѓ^брати'ся въ пла'чь лиk на'шъ.
16
Упав вінець з голови нашої; горе нам, що ми згрішили!
16
спаде` вњнецъ з# главы` на'шея. го'ре намъ ја%ко съгрњши'хомъ.
17
Від цього й ниє серце наше; від цього затьмарилися очі наші.
17
ѓ^ семъ смђтися срDце на'ше, и^ помръкнђста ѓ%чи на'ши,
18
Від того, що запустіла гора Сион, лисиці ходять по ній.
18
по горњ сїѓ'нњ ја%ко погы'бе, лиси'ца прои^до'ша ю&.
19
Ти, Господи, перебуваєш повіки; престіл Твій — у рід і рід.
19
Ты' же г~и въ вњки всели'шися, прsтлъ тво'и в роD и^ роD”
20
Для чого зовсім забуваєш нас, залишаєш нас на тривалий час?
20
Въскђю въ вњки забыва'еши на'съ, ѓ^ста'виши насъ въ продлъженїе дн~и.
21
Наверни нас до Тебе, Господи, і ми навернемося; онови дні наші, як у давнину.
21
ѓ^брати н^ы г~и къ себњ, и^ ѓ^братиMся. понови` дн~и на'ша ја^коже и^ прежде.
22
Невже Ти зовсім відкинув нас, прогнівався на нас безмірно?
22
чт^о эTрњва'я эTрине'ши наs, раZгнњвася на' ны ѕњ'ло”