Друк брошурою Виконується верстка сторінок…
Папір A4, альбомна орієнтація, поля «Немає», без колонтитулів. Друкуйте двосторонньо, з переворотом по короткому краю, у масштабі 100%; якщо принтер обрізає край — 98%. Не вмикайте режим «Буклет» у драйвері принтера.
1
Потім Ісус увійшов до Єрихона і проходив через нього.
1
(Заⷱ҇ ч҃д҃.) И҆ вше́дъ прохожда́ше і҆ерїхѡ́нъ.
2
І ось один муж на ім’я Закхей, він був старший над митарями і чоловік був багатий,
2
И҆ сѐ мꙋ́жъ нарица́емый закхе́й, и҆ се́й бѣ̀ ста́рѣй мытарє́мъ, и҆ то́й бѣ̀ бога́тъ:
3
бажав бачити Ісуса, хто Він; але не міг за народом, бо був малий на зріст.
3
и҆ и҆ска́ше ви́дѣти і҆и҃са, кто̀ є҆́сть, и҆ не можа́ше ѿ наро́да, ꙗ҆́кѡ во́зрастомъ ма́лъ бѣ̀:
4
І, забігши наперед, виліз на смоковницю, щоб побачити Його, бо Він мав проходити біля неї.
4
и҆ предите́къ, возлѣ́зе на ꙗ҆́годичинꙋ, да ви́дитъ, ꙗ҆́кѡ хотѧ́ше ми́мѡ є҆ѧ̀ проитѝ.
5
Коли Ісус прийшов на те місце і, глянувши, побачив його, сказав йому: Закхею, злізь скоріше, бо сьогодні Мені належить бути в тебе в домі.
5
И҆ ꙗ҆́кѡ прїи́де на мѣ́сто, воззрѣ́въ і҆и҃съ ви́дѣ є҆го̀, и҆ речѐ къ немꙋ̀: закхе́е, потща́всѧ слѣ́зи: дне́сь бо въ домꙋ̀ твое́мъ подоба́етъ мѝ бы́ти.
6
І він поспішно зліз і прийняв Його з радістю.
6
И҆ потща́всѧ слѣ́зе, и҆ прїѧ́тъ є҆го̀ ра́дꙋѧсѧ.
7
І всі, побачивши те, почали нарікати, що Він зайшов гостити до грішного чоловіка.
7
И҆ ви́дѣвше всѝ ропта́хꙋ, глаго́люще, ꙗ҆́кѡ ко грѣ́шнꙋ мꙋ́жꙋ вни́де вита́ти.
8
Закхей, вставши, сказав Господеві: Господи, половину добра мого я віддам убогим і, якщо кого скривдив чим, поверну вчетверо.
8
Ста́въ же закхе́й речѐ ко гдⷭ҇ꙋ: сѐ по́лъ и҆мѣ́нїѧ моегѡ̀, гдⷭ҇и, да́мъ ни́щымъ: и҆ а҆́ще кого̀ чи́мъ ѡ҆би́дѣхъ, возвращꙋ̀ четвери́цею.
9
Ісус сказав йому: нині прийшло спасіння дому цьому, бо і він син Авраамів.
9
Рече́ же къ немꙋ̀ і҆и҃съ: ꙗ҆́кѡ дне́сь спⷭ҇нїе до́мꙋ семꙋ̀ бы́сть, занѐ и҆ се́й сы́нъ а҆враа́мль є҆́сть:
10
Прийшов бо Син Людський знайти і спасти, що загинуло.
10
прїи́де бо сн҃ъ чл҃вѣ́чь взыска́ти и҆ спⷭ҇тѝ поги́бшаго.
11
Коли ж вони слухали це, розповів ще одну притчу; бо Він був недалеко від Єрусалима, і вони думали, що Царство Боже повинне скоро відкритися.
11
Слы́шащымъ же и҆̀мъ сїѧ̑, прило́жь речѐ при́тчꙋ, занѐ бли́з̾ є҆мꙋ̀ бы́ти і҆ерⷭ҇ли́ма, и҆ мнѧ́хꙋ, ꙗ҆́кѡ а҆́бїе црⷭ҇тво бж҃їе хо́щетъ ꙗ҆ви́тисѧ.
12
Отже, сказав: один чоловік високого роду вирушав у далеку країну, щоб прийняти собі царство і повернутися.
12
Речѐ оу҆̀бо: (Заⷱ҇ ч҃е҃.) человѣ́къ нѣ́кїй добра̀ ро́да и҆́де на странꙋ̀ дале́че, прїѧ́ти себѣ̀ ца́рство и҆ возврати́тисѧ.
13
Покликавши десятьох рабів своїх, дав їм десять мин* і сказав їм: пустіть їх у діло, поки я повернусь.
13
Призва́въ же де́сѧть ра̑бъ свои́хъ, дадѐ и҆̀мъ де́сѧть мна̑съ, и҆ речѐ къ ни̑мъ: кꙋ́плю дѣ́йте, до́ндеже прїидꙋ̀.
14
Але громадяни ненавиділи його і відправили слідом за ним посланців, сказавши: ми не хочемо, щоб він царював над нами.
14
И҆ гра́ждане є҆гѡ̀ ненави́дѧхꙋ є҆го̀, и҆ посла́ша послы̀ в̾слѣ́дъ є҆гѡ̀, глаго́люще: не хо́щемъ семꙋ̀, да ца́рствꙋетъ над̾ на́ми.
15
І коли він повернувся, прийнявши царство, то звелів покликати рабів тих, яким дав срібло, щоб довідатися, хто що придбав.
15
И҆ бы́сть є҆гда̀ возврати́сѧ прїи́мъ ца́рство, речѐ пригласи́ти рабы̑ ты̑ѧ, и҆̀мже дадѐ сребро̀, да оу҆вѣ́сть, каковꙋ̀ кꙋ́плю сꙋ́ть сотвори́ли.
16
Прийшов перший і сказав: господарю, мина твоя принесла десять мин.
16
Прїи́де же пе́рвый, глаго́лѧ: го́споди, мна́съ твоѧ̀ придѣ́ла де́сѧть мна̑съ.
17
І сказав йому: гаразд, добрий рабе! За те, що ти у малому був вірний, візьми управління над десятьма містами.
17
И҆ речѐ є҆мꙋ̀: бла́гѡ, ра́бе до́брый: ꙗ҆́кѡ ѡ҆ ма́лѣ вѣ́ренъ бы́лъ є҆сѝ, бꙋ́ди ѡ҆́бласть и҆мѣ́ѧ над̾ десѧтїю̀ градѡ́въ.
18
Прийшов другий і сказав: господарю, мина твоя принесла п’ять мин.
18
И҆ прїи́де вторы́й, глаго́лѧ: го́споди, мна́съ твоѧ̀ сотворѝ пѧ́ть мна̑съ.
19
Сказав і цьому: і ти будь над п’ятьма містами.
19
Рече́ же и҆ томꙋ̀: и҆ ты̀ бꙋ́ди над̾ пѧтїю̀ градѡ́въ.
20
Прийшов ще один і сказав: господарю, ось твоя мина, яку я зберігав, загорнувши в хустину,
20
И҆ дрꙋгі́й прїи́де, глаго́лѧ: го́споди, сѐ мна́съ твоѧ̀, ю҆́же и҆мѣ́хъ положе́нꙋ во оу҆брꙋ́сѣ:
21
бо я боявся тебе, тому що ти чоловік жорстокий: береш, чого не клав, і жнеш, чого не сіяв.
21
боѧ́хсѧ бо тебє̀, ꙗ҆́кѡ человѣ́къ ꙗ҆́ръ є҆сѝ, взе́млеши, є҆гѡ́же не положи́лъ є҆сѝ, и҆ жне́ши, є҆гѡ́же не сѣ́ѧлъ є҆сѝ.
22
Господар сказав йому: твоїми вустами суджу тебе, лукавий рабе! Ти знав, що я чоловік жорстокий: беру, чого не клав, і жну, чого не сіяв.
22
Глаго́ла же є҆мꙋ̀: ѿ оу҆́стъ твои́хъ сꙋждꙋ́ ти, лꙋка́вый ра́бе: вѣ́дѣлъ є҆сѝ, ꙗ҆́кѡ а҆́зъ человѣ́къ ꙗ҆́ръ є҆́смь, взе́млю, є҆гѡ́же не положи́хъ, и҆ жнꙋ̀, є҆гѡ́же не сѣ́ѧхъ:
23
Чому ж ти не віддав срібла мого купцям, щоб я, повернувшись, узяв його з прибутком?
23
и҆ почто̀ не вда́лъ є҆сѝ моегѡ̀ сребра̀ кꙋпцє́мъ, и҆ а҆́зъ прише́дъ съ ли́хвою и҆стѧза́лъ бы́хъ є҆̀;
24
І сказав тим, що там стояли: візьміть у нього мину і дайте тому, що має десять мин.
24
И҆ предстоѧ́щымъ речѐ: возми́те ѿ негѡ̀ мна́съ, и҆ дади́те и҆мꙋ́щемꙋ де́сѧть мна̑съ.
25
І сказали йому: господарю, у нього є десять мин.
25
И҆ рѣ́ша є҆мꙋ̀: го́споди, и҆́мать де́сѧть мна̑съ.
26
Кажу ж бо вам, що всякому, хто має, тому дасться; а хто не має, відбереться і те, що має.
26
Глаго́лю бо ва́мъ, ꙗ҆́кѡ всѧ́комꙋ и҆мꙋ́щемꙋ да́стсѧ: а҆ ѿ неимꙋ́щагѡ, и҆ є҆́же и҆́мать, ѿи́метсѧ ѿ негѡ̀:
27
А ворогів моїх, які не хотіли, щоб я царював над ними, приведіть сюди і повбивайте переді мною.
27
ѻ҆ба́че врагѝ моѧ̑ ѡ҆́ны, и҆̀же не восхотѣ́ша менѐ, да ца́рь бы́хъ бы́лъ над̾ ни́ми, приведи́те сѣ́мѡ и҆ и҆зсѣцы́те предо мно́ю.
28
Сказавши це, Ісус пішов далі, підіймаючись до Єрусалима.
28
И҆ сїѧ̑ ре́къ, и҆дѧ́ше предѝ, восходѧ̀ во і҆ерⷭ҇ли́мъ.
29
І коли наблизився до Виффагії та Вифанії, до гори, що зветься Елеонською, послав двох учеників Своїх
29
(Заⷱ҇ ч҃ѕ҃.) И҆ бы́сть ꙗ҆́кѡ прибли́жисѧ въ виѳсфагі́ю и҆ виѳа́нїю, къ горѣ̀ нарица́емѣй є҆леѡ́нъ, посла̀ два̀ оу҆чн҃къ свои́хъ,
30
і сказав: підіть до села, що перед вами; увійшовши в нього, знайдете осля прив’язане, на яке ніхто з людей ніколи не сідав; відв’язавши його, приведіть.
30
гл҃ѧ: и҆ди́та въ прѧ́мнꙋю ве́сь: (и҆) въ ню́же входѧ̑ща ѡ҆брѧ́щета жребѧ̀ привѧ́зано, на не́же никто́же николи́же ѿ человѣ̑къ всѣ́де: ѿрѣ̑шша є҆̀ приведи́та.
31
А коли хто вас спитає: навіщо відв’язуєте? — скажіть йому так: Господь його потребує.
31
И҆ а҆́ще кто̀ вы̀ вопроша́етъ: почто̀ ѿрѣша́ета, си́це рцы́та є҆мꙋ̀, ꙗ҆́кѡ гдⷭ҇ь є҆гѡ̀ тре́бꙋетъ.
32
Посланці пішли і знайшли все так, як Він сказав їм.
32
Шє́дша же пѡ́сланнаѧ ѡ҆брѣто́ста, ꙗ҆́коже речѐ и҆́ма.
33
Коли ж вони відв’язували осля, то господарі його сказали їм: навіщо відв’язуєте осля?
33
Ѿрѣша́ющема же и҆́ма жребѧ̀, реко́ша госпо́дїе є҆гѡ̀ къ ни́ма: что̀ ѿрѣша́ета жребѧ̀;
34
Вони відповіли: Господь його потребує.
34
Ѡ҆́на же реко́ста, ꙗ҆́кѡ гдⷭ҇ь є҆гѡ̀ тре́бꙋетъ.
35
І привели його до Ісуса, і, накинувши одяг свій на осля, посадили Ісуса.
35
И҆ приведо́ста є҆̀ ко і҆и҃сови: и҆ возве́ргше ри̑зы своѧ̑ на жребѧ̀, всади́ша і҆и҃са.
36
І коли Він їхав, стелили одяг свій на дорозі.
36
И҆дꙋ́щꙋ же є҆мꙋ̀, постила́хꙋ ри̑зы своѧ̑ по пꙋтѝ.
37
А коли Він наближався вже до спуску з гори Елеонської, безліч учеників почали радісно хвалити Бога гучним голосом за всі чудеса, які вони бачили,
37
(Заⷱ҇ ч҃з҃.) Приближа́ющꙋжесѧ є҆мꙋ̀ оу҆жѐ (а҆́бїе) къ низхожде́нїю горѣ̀ є҆леѡ́нстѣй, нача́ша всѐ мно́жество оу҆чени̑къ ра́дꙋющесѧ хвали́ти бг҃а гла́сомъ ве́лїимъ ѡ҆ всѣ́хъ си́лахъ, ꙗ҆́же ви́дѣша,
38
кажучи: благословен Цар, що гряде в ім’я Господнє! Мир на небесах і слава у вишніх!
38
глаго́люще: блгⷭ҇ве́нъ грѧды́й цр҃ь во и҆́мѧ гдⷭ҇не: ми́ръ на нб҃сѝ, и҆ сла́ва въ вы́шнихъ.
39
І деякі фарисеї з народу сказали Йому: Учителю, заборони ученикам Твоїм.
39
И҆ нѣ́цыи фарїсе́є ѿ наро́да рѣ́ша къ немꙋ̀: оу҆чт҃лю, запретѝ оу҆чн҃кѡ́мъ твои̑мъ.
40
Але Він сказав їм у відповідь: Я вам кажу, що коли вони замовкнуть, то каміння заголосить.
40
И҆ ѿвѣща́въ речѐ и҆̀мъ: глаго́лю ва́мъ, ꙗ҆́кѡ, а҆́ще сі́и оу҆молча́тъ, ка́менїе возопїе́тъ.
41
І коли, наблизившись, побачив місто, то заплакав над ним
41
И҆ ꙗ҆́кѡ прибли́жисѧ, ви́дѣвъ гра́дъ, пла́касѧ ѡ҆ не́мъ,
42
і сказав: о, коли б зрозуміло ти хоч у цей твій день, що потрібне для твого миру! Але це сховано нині від очей твоїх.
42
глаго́лѧ: ꙗ҆́кѡ а҆́ще бы разꙋмѣ́лъ и҆ ты̀, въ де́нь се́й тво́й, є҆́же къ смире́нїю [къ ми́рꙋ] твоемꙋ̀: нн҃ѣ же скры́сѧ ѿ ѻ҆́чїю твоє́ю:
43
Бо прийдуть на тебе дні, і вороги твої оточать тебе валом, і візьмуть в облогу тебе, і стиснуть тебе звідусіль.
43
ꙗ҆́кѡ прїи́дꙋтъ дні́е на тѧ̀, и҆ ѡ҆бложа́тъ вразѝ твоѝ ѻ҆стро́гъ ѡ҆ тебѣ̀, и҆ ѡ҆бы́дꙋтъ тѧ̀, и҆ ѡ҆б̾и́мꙋтъ тѧ̀ ѿвсю́дꙋ,
44
І зруйнують тебе, і поб’ють дітей твоїх у тобі, і не залишать у тобі каменя на камені, бо ти не зрозуміло часу відвідин твоїх.
44
и҆ разбїю́тъ тѧ̀ и҆ ча̑да твоѧ̑ въ тебѣ̀, и҆ не ѡ҆ста́вѧтъ ка́мень на ка́мени въ тебѣ̀: поне́же не разꙋмѣ́лъ є҆сѝ вре́мене посѣще́нїѧ твоегѡ̀.
45
І ввійшовши у храм, почав виганяти тих, що в ньому продавали і купували,
45
(Заⷱ҇ ч҃и҃.) И҆ вше́дъ въ це́рковь, нача́тъ и҆згони́ти продаю́щыѧ въ не́й и҆ кꙋпꙋ́ющыѧ,
46
кажучи їм: написано: дім Мій є дім молитви, а ви зробили його вертепом розбійників.
46
гл҃ѧ и҆̀мъ: пи́сано є҆́сть: до́мъ мо́й до́мъ моли́твы є҆́сть: вы́ же сотвори́сте є҆го̀ пеще́рꙋ разбо́йникѡмъ.
47
І навчав щодня в храмі. А первосвященики і книжники та старійшини народні шукали, як погубити Його,
47
И҆ бѣ̀ оу҆чѧ̀ по всѧ̑ дни̑ въ це́ркви. А҆рхїере́є же и҆ кни́жницы и҆ска́хꙋ є҆го̀ погꙋби́ти, и҆ старѣ́йшины лю́демъ.
48
і не знаходили, що б зробити з Ним, бо всі люди трималися Його і слухали Його.
48
И҆ не ѡ҆брѣта́хꙋ, что́ бы сотвори́ли є҆мꙋ̀: лю́дїе бо всѝ держа́хꙋсѧ є҆гѡ̀, послꙋ́шающе є҆го̀.