Звичайний друк Виконується верстка сторінок…
Папір A4, книжкова орієнтація, поля «Немає», без колонтитулів, масштаб 100%. Сторінки йдуть підряд. Для двостороннього друку виберіть переворот по довгому краю.
1
Наближалося свято опрісноків, що зветься Пасхою.
1
Приближа́шесѧ же пра́здникъ ѡ҆прѣснѡ́къ, глаго́лемый па́сха:
2
І шукали первосвященики і книжники, як би погубити Його, але боялися народу.
2
и҆ и҆ска́хꙋ а҆рхїере́є и҆ кни́жницы, ка́кѡ бы оу҆би́ли є҆го̀: боѧ́хꙋсѧ бо люде́й.
3
Увійшов сатана в Іуду, званого Іскаріотом, що був з числа дванадцятьох,
3
Вни́де же сатана̀ во і҆ꙋ́дꙋ нарица́емаго і҆скарїѡ́тъ, сꙋ́ща ѿ числа̀ ѻ҆боюна́десѧте.
4
і він пішов і говорив з первосвящениками та начальниками, як Його видати їм.
4
И҆ ше́дъ глаго́ла а҆рхїере́ѡмъ и҆ воево́дамъ, ка́кѡ є҆го̀ преда́стъ и҆̀мъ.
5
Вони зраділи і згодилися дати йому срібників.
5
И҆ возра́довашасѧ, и҆ совѣща́ша є҆мꙋ̀ сре́бреники да́ти:
6
І він обіцяв і шукав слушної нагоди, щоб видати їм Його без народу.
6
и҆ и҆сповѣ́да [ѡ҆бѣща́сѧ], и҆ и҆ска́ше оу҆до́бна вре́мене, да преда́стъ є҆го̀ и҆̀мъ без̾ наро́да.
7
Настав же день опрісноків, коли належало заколювати пасхальне ягня.
7
Прїи́де же де́нь ѡ҆прѣсно́кѡвъ, во́ньже подоба́ше жре́ти па́схꙋ:
8
І послав Ісус Петра та Іоана, сказавши: підіть, приготуйте нам їсти паску.
8
и҆ посла̀ петра̀ и҆ і҆ѡа́нна, ре́къ: шє́дша оу҆гото́вайта на́мъ па́схꙋ, да ꙗ҆́мы.
9
Вони ж сказали Йому: де хочеш, щоб ми приготували?
9
Ѡ҆́на же реко́ста є҆мꙋ̀: гдѣ̀ хо́щеши оу҆гото́ваемъ;
10
Він сказав їм: ось як увійдете в місто, зустріне вас чоловік, що нестиме глек води; ідіть слідом за ним до того дому, в який він увійде.
10
Ѻ҆́нъ же речѐ и҆́ма: сѐ восходѧ́щема ва́ма во гра́дъ, срѧ́щетъ вы̀ человѣ́къ въ скꙋде́льницѣ во́дꙋ носѧ̀: по не́мъ и҆дѣ́та въ до́мъ, во́ньже вхо́дитъ,
11
І скажіть господареві дому: Учитель говорить тобі: де кімната, в якій би Мені їсти паску з учениками Моїми?
11
и҆ рцѣ́та до́мꙋ влады́цѣ: глаго́летъ тебѣ̀ оу҆чт҃ль: гдѣ̀ є҆́сть ѡ҆би́тель, и҆дѣ́же па́схꙋ со оу҆чн҃ки̑ мои́ми снѣ́мъ;
12
І він покаже вам світлицю велику, прибрану; там приготуйте.
12
И҆ то́й ва́ма пока́жетъ го́рницꙋ ве́лїю по́стланꙋ: тꙋ̀ оу҆гото́вайта.
13
Вони пішли і знайшли, як сказав їм, і приготували паску.
13
Шє́дша же ѡ҆брѣто́ста, ꙗ҆́коже речѐ и҆́ма: и҆ оу҆гото́васта па́схꙋ.
14
І коли настав час, Він возліг, і дванадцять апостолів з Ним,
14
И҆ є҆гда̀ бы́сть ча́съ, возлежѐ, и҆ ѻ҆бана́десѧте а҆пⷭ҇ла съ ни́мъ.
15
і сказав їм: дуже бажав Я цю паску їсти з вами, перш ніж зазнаю страждань.
15
И҆ речѐ къ ни̑мъ: жела́нїемъ возжелѣ́хъ сїю̀ па́схꙋ ꙗ҆́сти съ ва́ми, пре́жде да́же не прїимꙋ̀ мꙋ́къ:
16
Бо кажу вам, що не буду вже більш їсти її, доки вона не сповниться в Царстві Божому.
16
глаго́лю бо ва́мъ, ꙗ҆́кѡ ѿсе́лѣ не и҆́мамъ ꙗ҆́сти ѿ неѧ̀, до́ндеже сконча́ютсѧ во црⷭ҇твїи бж҃їи.
17
І, взявши чашу й воздавши хвалу, сказав: прийміть її та розділіть між собою.
17
И҆ прїи́мъ ча́шꙋ, хвалꙋ̀ возда́въ, речѐ: прїими́те сїю̀, и҆ раздѣли́те себѣ̀:
18
Бо кажу вам, що не питиму від плоду виноградного, поки не прийде Царство Боже.
18
глаго́лю бо ва́мъ, ꙗ҆́кѡ не и҆́мамъ пи́ти ѿ плода̀ ло́знагѡ, до́ндеже црⷭ҇твїе бж҃їе прїи́детъ.
19
І, взявши хліб і воздавши хвалу, розломив і подав їм, кажучи: це є Тіло Моє, що за вас віддається; це чиніть на спомин про Мене.
19
И҆ прїи́мъ хлѣ́бъ, хвалꙋ̀ возда́въ преломѝ, и҆ дадѐ и҆̀мъ, глаго́лѧ: сїѐ є҆́сть тѣ́ло моѐ, є҆́же за вы̀ дае́мо: сїѐ твори́те въ моѐ воспомина́нїе.
20
Також і чашу після вечері, кажучи: ця чаша — Новий Завіт у Моїй Крові, що за вас проливається.
20
Та́кожде же и҆ ча́шꙋ по ве́чери, глаго́лѧ: сїѧ̀ ча́ша но́вый завѣ́тъ мое́ю кро́вїю, ꙗ҆́же за вы̀ пролива́етсѧ:
21
І ось рука того, хто зраджує Мене, зі Мною на трапезі.
21
ѻ҆ба́че сѐ, рꙋка̀ предаю́щагѡ мѧ̀ со мно́ю (є҆́сть) на трапе́зѣ,
22
Проте Син Людський іде, як призначено; але горе тій людині, що Його видає.
22
и҆ сн҃ъ оу҆́бѡ чл҃вѣ́ческїй и҆́детъ по рече́нномꙋ [по пред̾ꙋста́вленномꙋ совѣ́тꙋ]: ѻ҆ба́че го́ре человѣ́кꙋ томꙋ̀, и҆́мже предае́тсѧ.
23
І вони почали питати один одного, хто з них є той, що хоче це зробити.
23
И҆ ті́и нача́ша и҆ска́ти въ себѣ̀, кото́рый оу҆́бѡ ѿ ни́хъ хо́щетъ сїѐ сотвори́ти.
24
Сталася ж між ними і суперечка — хто з них має вважатися за більшого.
24
Бы́сть же и҆ прѧ̀ въ ни́хъ, кі́й мни́тсѧ и҆́хъ бы́ти бо́лїй.
25
Він же сказав їм: царі народів панують над ними, і ті, хто володіє ними, доброчинцями звуться.
25
Ѻ҆́нъ же речѐ и҆̀мъ: ца́рїе ꙗ҆зы̑къ госпо́дствꙋютъ и҆́ми, и҆ ѡ҆блада́ющїи и҆́ми благода́телє нарица́ютсѧ.
26
Ви ж не так: але більший між вами хай буде як менший, а старший — як слуга.
26
Вы́ же не та́кѡ: но бо́лїй въ ва́съ, да бꙋ́детъ ꙗ҆́кѡ мні́й: и҆ ста́рѣй, ꙗ҆́кѡ слꙋжа́й.
27
Бо хто більший: чи той, хто возлежить, чи той, хто услуговує? Чи не той, хто возлежить? А Я посеред вас, як слуга.
27
Кто́ бо бо́лїй, возлежа́й ли, и҆лѝ слꙋжа́й; не возлежа́й ли; А҆́зъ же посредѣ̀ ва́съ є҆́смь ꙗ҆́кѡ слꙋжа́й.
28
Але ви були зі Мною в напастях Моїх,
28
Вы́ же є҆стѐ пребы́вше со мно́ю въ напа́стехъ мои́хъ:
29
і Я заповідаю вам, як заповів Мені Отець Мій, Царство,
29
и҆ а҆́зъ завѣщава́ю ва́мъ, ꙗ҆́коже завѣща̀ мнѣ̀ ѻ҆ц҃ъ мо́й, црⷭ҇тво,
30
щоб ви їли і пили на трапезі Моїй у Царстві Моїм, і сядете на престолах судити дванадцять колін Ізраїлевих.
30
да ꙗ҆́сте и҆ пїе́те на трапе́зѣ мое́й во црⷭ҇твїи мое́мъ: и҆ сѧ́дете на престо́лѣхъ, сꙋдѧ́ще ѻ҆бѣмана́десѧте колѣ́нома і҆и҃левома.
31
Сказав же Господь: Симоне, Симоне! Ось сатана просить вас, щоб сіяти, як пшеницю,
31
Рече́ же гдⷭ҇ь: сі́мѡне, сі́мѡне, сѐ сатана̀ про́ситъ ва́съ, да бы̀ сѣ́ѧлъ, ꙗ҆́кѡ пшени́цꙋ:
32
але Я молився за тебе, щоб не ослабла віра твоя; і ти колись, навернувшись, утверди братів твоїх.
32
а҆́зъ же моли́хсѧ ѡ҆ тебѣ̀, да не ѡ҆скꙋдѣ́етъ вѣ́ра твоѧ̀: и҆ ты̀ нѣ́когда ѡ҆бра́щьсѧ оу҆твердѝ бра́тїю твою̀.
33
Він відповів Йому: Господи, з Тобою я готовий і у в’язницю, і на смерть іти.
33
Ѻ҆́нъ же речѐ є҆мꙋ̀: гдⷭ҇и, съ тобо́ю гото́въ є҆́смь и҆ въ темни́цꙋ и҆ на сме́рть и҆тѝ.
34
Він же промовив: кажу тобі, Петре, не заспіває півень сьогодні, як ти тричі зречешся, що не знаєш Мене.
34
Ѻ҆́нъ же речѐ: глаго́лю тѝ, пе́тре, не возгласи́тъ пѣ́тель дне́сь, до́ндеже трикра́ты ѿве́ржешисѧ менє̀ не вѣ́дѣти.
35
І сказав їм: коли Я посилав вас без мішка, і без торби, і без взуття, чи мали ви в чому нестаток? Вони відповіли: ні в чому.
35
И҆ речѐ и҆̀мъ: є҆гда̀ посла́хъ вы̀ без̾ влага́лища и҆ без̾ мѣ́ха и҆ без̾ сапѡ́гъ, є҆да̀ чесогѡ̀ лише́ни бы́сте; Ѻ҆ни́ же рѣ́ша: ничесѡ́же.
36
Тоді Він сказав їм: але тепер, хто має мішок, нехай візьме, також і торбу, а в кого немає, нехай продасть одяг свій і купить меч.
36
Рече́ же и҆̀мъ: но нн҃ѣ и҆́же и҆́мать влага́лище, да во́зметъ, та́кожде и҆ мѣ́хъ: а҆ и҆́же не и҆́мать, да прода́стъ ри́зꙋ свою̀, и҆ кꙋ́питъ но́жъ.
37
Бо кажу вам, що оце написане має здійснитися на Мені: і до злочинців прирівняли Його. Бо те, що про Мене, наближається до кінця.
37
Глаго́лю бо ва́мъ, ꙗ҆́кѡ є҆щѐ пи́саное сѐ, подоба́етъ, да сконча́етсѧ ѡ҆ мнѣ̀, є҆́же: и҆ со беззако́нными вмѣни́сѧ. И҆́бо є҆́же ѡ҆ мнѣ̀, кончи́нꙋ и҆́мать.
38
Вони сказали: Господи, ось тут два мечі. Він сказав їм: досить!
38
Ѻ҆ни́ же рѣ́ша: гдⷭ҇и, сѐ нѡжа̀ здѣ̀ два̀. Ѻ҆́нъ же речѐ и҆̀мъ: дово́лно є҆́сть.
39
І, вийшовши, пішов, за звичаєм, на гору Елеонську; за Ним пішли й ученики Його.
39
(Заⷱ҇ р҃ѳ҃.) И҆ и҆зше́дъ и҆́де по ѡ҆бы́чаю въ го́рꙋ є҆леѡ́нскꙋю: по не́мъ же и҆до́ша оу҆чн҃цы̀ є҆гѡ̀.
40
Прийшовши ж на місце, сказав їм: моліться, щоб не впасти в спокусу.
40
Бы́въ же на мѣ́стѣ, речѐ и҆̀мъ: моли́тесѧ, да не вни́дете въ напа́сть.
41
А Сам відійшов від них, як докинути каменем, і, ставши на коліна, молився,
41
И҆ са́мъ ѿстꙋпѝ ѿ ни́хъ ꙗ҆́кѡ верже́нїемъ ка́мене, и҆ покло́нь колѣ̑на молѧ́шесѧ,
42
говорячи: Отче, о, коли б Ти благоволив пронести чашу цю мимо Мене! А втім, не Моя воля, а Твоя нехай буде!
42
глаго́лѧ: ѻ҆́ч҃е, а҆́ще во́лиши мимонестѝ ча́шꙋ сїю̀ ѿ менє̀: ѻ҆ба́че не моѧ̀ во́лѧ, но твоѧ̀ да бꙋ́детъ.
43
Явився ж Йому ангел з небес і укріплював Його.
43
Ꙗ҆ви́сѧ же є҆мꙋ̀ а҆́гг҃лъ съ нб҃сѐ, оу҆крѣплѧ́ѧ є҆го̀.
44
І, перебуваючи в борінні, старанніше молився; і був піт Його як краплі крови, що падають на землю.
44
И҆ бы́въ въ по́двизѣ, прилѣ́жнѣе молѧ́шесѧ: бы́сть же по́тъ є҆гѡ̀ ꙗ҆́кѡ ка̑пли кро́ве ка́плющыѧ на зе́млю.
45
Вставши від молитви, Він прийшов до учеників і знайшов, що вони спали від смутку,
45
И҆ воста́въ ѿ моли́твы (и҆) прише́дъ ко оу҆чн҃кѡ́мъ, ѡ҆брѣ́те и҆̀хъ спѧ́щихъ ѿ печа́ли
46
і сказав їм: чого спите? Встаньте і моліться, щоб не ввійшли у спокусу.
46
и҆ речѐ и҆̀мъ: что̀ спитѐ; воста́вше моли́тесѧ, да не вни́дете въ напа́сть.
47
Коли Він ще говорив це, то ось з’явився народ, і званий Іудою, один з дванадцятьох, ішов попереду. І він приступив до Ісуса, щоб поцілувати Його. Бо такий знак він дав їм: Кого я поцілую, Той і є.
47
Є҆ще́ же є҆мꙋ̀ глаго́лющꙋ, сѐ наро́дъ, и҆ нарица́емый і҆ꙋ́да, є҆ди́нъ ѿ ѻ҆боюна́десѧте, и҆дѧ́ше пред̾ ни́ми, и҆ пристꙋпѝ ко і҆и҃сови цѣлова́ти є҆го̀. Сїе́ бо бѣ̀ зна́менїе да́лъ и҆̀мъ: є҆го́же а҆́ще лобжꙋ̀, то́й є҆́сть.
48
Ісус же сказав йому: Іудо! То ти поцілунком Сина Людського видаєш?!
48
І҆и҃съ же речѐ є҆мꙋ̀: і҆ꙋ́до, лобза́нїемъ ли сн҃а чл҃вѣ́ческаго предае́ши;
49
Ті ж, що з Ним були, побачивши, що відбувається, сказали Йому: Господи, чи не вдарити нам мечем?
49
Ви́дѣвше же, и҆̀же бѣ́хꙋ съ ни́мъ, быва́емое, рѣ́ша є҆мꙋ̀: гдⷭ҇и, а҆́ще оу҆да́римъ ноже́мъ;
50
І один з них вдарив слугу первосвященика і відсік йому праве вухо.
50
И҆ оу҆да́ри є҆ди́нъ нѣ́кїй ѿ ни́хъ а҆рхїере́ова раба̀, и҆ оу҆рѣ́за є҆мꙋ̀ оу҆́хо десно́е.
51
Озвався тоді Ісус і сказав: облиште, досить! І, доторкнувшись до його вуха, зцілив його.
51
Ѿвѣща́въ же і҆и҃съ речѐ: ѡ҆ста́вите до сегѡ̀. И҆ коснꙋ́всѧ оу҆́ха є҆гѡ̀, и҆сцѣлѝ є҆го̀.
52
Сказав Ісус тим, що прийшли по Нього, — первосвященикам і начальникам храму та старійшинам: мов на розбійника, вийшли ви з мечами й киями, щоб узяти Мене!
52
Рече́ же і҆и҃съ ко прише́дшымъ на́нь а҆рхїере́ѡмъ и҆ воево́дамъ церкѡ́внымъ и҆ ста́рцємъ: ꙗ҆́кѡ на разбо́йника ли и҆зыдо́сте со ѻ҆рꙋ́жїемъ и҆ дреко́льми ꙗ҆́ти мѧ̀;
53
Щодня бував Я з вами у храмі, і ви не здіймали рук на Мене; але тепер ваша година і влада темряви.
53
по всѧ̑ дни̑ сꙋ́щꙋ мѝ съ ва́ми въ це́ркви, не простро́сте рꙋкѝ на мѧ̀: но сѐ є҆́сть ва́ша годи́на и҆ ѡ҆́бласть те́мнаѧ.
54
Узявши Його, повели і привели Його у двір первосвященика. Петро ж ішов слідом віддалік.
54
Є҆́мше же є҆го̀ ведо́ша, и҆ введо́ша є҆го̀ во дво́ръ а҆рхїере́овъ. Пе́тръ же вослѣ́дъ и҆дѧ́ше и҆здале́ча.
55
Коли вони розклали вогонь посеред двору і сіли разом, сів і Петро між ними.
55
Возгнѣ́щшымъ же ѻ҆́гнь посредѣ̀ двора̀ и҆ вкꙋ́пѣ сѣдѧ́щымъ и҆̀мъ, сѣдѧ́ше пе́тръ посредѣ̀ и҆́хъ.
56
Одна служниця побачила його, що він сидить при світлі, і, придивившись до нього, сказала: і цей був з Ним.
56
Оу҆зрѣ́вши же є҆го̀ рабы́нѧ нѣ́каѧ сѣдѧ́ща при свѣ́тѣ [ѻ҆гнѝ], и҆ воззрѣ́вши на́нь, речѐ: и҆ се́й съ ни́мъ бѣ̀.
57
Але він відрікся від Нього, сказавши: жінко, я не знаю Його!
57
Ѻ҆́нъ же ѿве́ржесѧ є҆гѡ̀, глаго́лѧ: же́но, не зна́ю є҆гѡ̀.
58
Невдовзі другий, побачивши його, сказав: і ти з них. Петро ж сказав цьому чоловікові: ні!
58
И҆ пома́лѣ дрꙋгі́й ви́дѣвъ є҆го̀, речѐ: и҆ ты̀ ѿ ни́хъ є҆сѝ. Пе́тръ же речѐ: человѣ́че, нѣ́смь.
59
Минула ще приблизно година, й хтось інший твердив, говорячи: воістину і цей був з Ним, бо і він галилеянин.
59
И҆ мимоше́дшꙋ ꙗ҆́кѡ часꙋ̀ є҆ди́номꙋ, и҆́нъ нѣ́кїй крѣплѧ́шесѧ глаго́лѧ: вои́стиннꙋ и҆ се́й съ ни́мъ бѣ̀: и҆́бо галїле́анинъ є҆́сть.
60
Але Петро сказав тому чоловікові: не знаю, що ти говориш. І зараз же, коли він ще говорив, заспівав півень.
60
Рече́ же пе́тръ: человѣ́че, не вѣ́мъ, є҆́же глаго́леши. И҆ а҆́бїе, є҆щѐ глаго́лющꙋ є҆мꙋ̀, возгласѝ пѣ́тель.
61
І, обернувшись, Господь глянув на Петра, і Петро згадав слово Господнє, як Він сказав йому: перш ніж півень заспіває, тричі зречешся Мене.
61
И҆ ѡ҆бра́щьсѧ гдⷭ҇ь воззрѣ̀ на петра̀: и҆ помѧнꙋ̀ пе́тръ сло́во гдⷭ҇не, ꙗ҆́коже речѐ є҆мꙋ̀, ꙗ҆́кѡ пре́жде да́же пѣ́тель не возгласи́тъ, ѿве́ржешисѧ менє̀ трикра́ты.
62
І, вийшовши геть, плакав гірко.
62
И҆ и҆зше́дъ во́нъ, пла́касѧ го́рькѡ.
63
Люди, які тримали Ісуса, глумилися з Нього і били Його.
63
И҆ мꙋ́жїе держа́щїи і҆и҃са рꙋга́хꙋсѧ є҆мꙋ̀, бїю́ще:
64
І, закривши Його, били Його по обличчю і питали Його: проречи, хто Тебе вдарив?
64
и҆ закры́вше є҆го̀, бїѧ́хꙋ є҆го̀ по лицꙋ̀, и҆ вопроша́хꙋ є҆го̀, глаго́люще: прорцы̀, кто̀ є҆́сть оу҆даре́й тѧ̀;
65
І багато іншої хули говорили на Нього.
65
И҆ и҆́на мнѡ́га хꙋ́лѧще глаго́лахꙋ на́нь.
66
А коли настав день, зібралися старійшини народу, первосвященики і книжники, та повели Його у свій синедріон
66
И҆ ꙗ҆́кѡ бы́сть де́нь, собра́шасѧ ста́рцы людсті́и и҆ а҆рхїере́є и҆ кни́жницы, и҆ ведо́ша є҆го̀ на со́нмъ сво́й,
67
і питали: чи Ти Христос? Скажи нам. Він відповів їм: якщо Я скажу вам, не повірите.
67
глаго́люще: а҆́ще ты̀ є҆сѝ хрⷭ҇то́съ; рцы̀ на́мъ. Рече́ же и҆̀мъ: а҆́ще ва́мъ рекꙋ̀, не и҆́мете вѣ́ры:
68
Коли ж Я запитаю вас, не відповісте Мені і не відпустите.
68
а҆́ще же и҆ вопрошꙋ̀ (вы̀), не ѿвѣща́ете мѝ, ни ѿпꙋститѐ:
69
Віднині Син Людський сяде праворуч сили Божої.
69
ѿсе́лѣ бꙋ́детъ сн҃ъ чл҃вѣ́ческїй сѣдѧ́й ѡ҆деснꙋ́ю си́лы бж҃їѧ.
70
І сказали всі: чи Ти Син Божий? Він же відповів: ви говорите, що Я.
70
Рѣ́ша же всѝ: ты́ ли оу҆̀бо є҆сѝ сн҃ъ бж҃їй; Ѻ҆́нъ же къ ни̑мъ речѐ: вы̀ глаго́лете, ꙗ҆́кѡ а҆́зъ є҆́смь.
71
Вони ж сказали: якого ще свідчення нам треба? Самі бо чули з уст Його.
71
Ѻ҆ни́ же рѣ́ша: что̀ є҆щѐ тре́бꙋемъ свидѣ́телства; са́ми бо слы́шахомъ ѿ оу҆́стъ є҆гѡ̀.