Звичайний друк Виконується верстка сторінок…
Папір A4, книжкова орієнтація, поля «Немає», без колонтитулів, масштаб 100%. Сторінки йдуть підряд. Для двостороннього друку виберіть переворот по довгому краю.
1
Сталося, що у суботу, першу після другого дня Пасхи, довелося Йому йти через посіви, і ученики Його зривали колоски і їли, розтираючи руками.
1
(Заⷱ҇ к҃в҃.) Бы́сть же въ сꙋббѡ́тꙋ второпе́рвꙋю и҆тѝ є҆мꙋ̀ сквозѣ̀ сѣ̑ѧнїѧ: и҆ восторга́хꙋ оу҆чн҃цы̀ є҆гѡ̀ кла́сы, и҆ ꙗ҆дѧ́хꙋ, стира́юще рꙋка́ми.
2
Деякі ж з фарисеїв сказали їм: навіщо ви робите те, чого не годиться робити в суботу?
2
Нѣ́цыи же ѿ фарїсє́й рѣ́ша и҆̀мъ: что̀ творитѐ, є҆гѡ́же не досто́итъ твори́ти въ сꙋббѡ̑ты;
3
Ісус сказав їм у відповідь: хіба ви не читали, що вчинив Давид, коли зголоднів сам і ті, що були з ним?
3
И҆ ѿвѣща́въ і҆и҃съ речѐ къ ни̑мъ: ни лѝ сегѡ̀ члѝ є҆стѐ, є҆́же сотворѝ дв҃дъ, є҆гда̀ взалка́сѧ са́мъ и҆ и҆̀же съ ни́мъ бѧ́хꙋ;
4
Як він увійшов у дім Божий, і взяв хліби принесення*, і їв, і дав тим, що були з ним, хоча їх не можна було їсти нікому, тільки одним священикам.
4
ка́кѡ вни́де въ до́мъ бж҃їй, и҆ хлѣ́бы предложе́нїѧ взе́мъ, и҆ ꙗ҆дѐ, и҆ дадѐ и҆ сꙋ́щымъ съ ни́мъ, и҆́хже не досто́ѧше ꙗ҆́сти, то́кмѡ є҆ди́нымъ і҆ере́ємъ;
5
І сказав їм: бо Син Людський є господарем і суботи.
5
И҆ глаго́лаше и҆̀мъ, ꙗ҆́кѡ госпо́дь є҆́сть сн҃ъ чл҃вѣ́ческїй и҆ сꙋббѡ́тѣ.
6
Довелося ж і в іншу суботу увійти Йому в синагогу і навчати. Там був чоловік, у якого права рука була суха.
6
Бы́сть же и҆ въ дрꙋгꙋ́ю сꙋббѡ́тꙋ вни́ти є҆мꙋ̀ въ со́нмище и҆ оу҆чи́ти: и҆ бѣ̀ та́мѡ человѣ́къ, и҆ рꙋка̀ є҆мꙋ̀ десна́ѧ бѣ̀ сꙋха̀.
7
Книжники ж і фарисеї стежили за Ним, чи не зцілить Він у суботу, щоб знайти звинувачення проти Нього.
7
Назира́хꙋ же кни́жницы и҆ фарїсє́и, а҆́ще въ сꙋббѡ́тꙋ и҆сцѣли́тъ, да ѡ҆брѧ́щꙋтъ рѣ́чь на́нь.
8
Він же, знаючи помисли їхні, сказав чоловікові, що мав суху руку: встань і вийди на середину. І він встав і вийшов.
8
Ѻ҆́нъ же вѣ́дѧше помышлє́нїѧ и҆́хъ, и҆ речѐ человѣ́кꙋ и҆мꙋ́щемꙋ сꙋ́хꙋ рꙋ́кꙋ: воста́ни и҆ ста́ни посредѣ̀. Ѻ҆́нъ же воста́въ ста̀.
9
Тоді сказав їм Ісус: запитаю вас, що годиться робити в суботу — добро чи зло? Спасти душу чи згубити? Вони мовчали.
9
Рече́ же і҆и҃съ къ ни̑мъ: вопрошꙋ̀ вы̀: что̀ досто́итъ въ сꙋббѡ̑ты, добро̀ твори́ти, и҆лѝ ѕло̀ твори́ти; дꙋ́шꙋ спⷭ҇тѝ, и҆лѝ погꙋби́ти; Ѻ҆ни́ же оу҆молча́ша.
10
І, поглянувши на всіх них, сказав тому чоловікові: простягни руку твою. Він так і зробив; і стала рука його здорова, як і друга.
10
И҆ воззрѣ́въ на всѣ́хъ и҆́хъ, речѐ є҆мꙋ̀: прострѝ рꙋ́кꙋ твою̀. Ѻ҆́нъ же сотворѝ та́кѡ: и҆ оу҆тверди́сѧ рꙋка̀ є҆гѡ̀ здра́ва ꙗ҆́кѡ дрꙋга́ѧ.
11
Вони ж розлютилися і говорили між собою, що б їм вчинити з Ісусом.
11
Ѻ҆ни́ же и҆спо́лнишасѧ безꙋ́мїѧ, и҆ глаго́лахꙋ дрꙋ́гъ ко дрꙋ́гꙋ, что̀ бы́ша сотвори́ли і҆и҃сови.
12
У ті дні Ісус зійшов на гору помолитися і пробув усю ніч у молитві до Бога.
12
(Заⷱ҇ к҃г҃.) Бы́сть же во дни̑ ты̑ѧ, и҆зы́де въ го́рꙋ помоли́тисѧ: и҆ бѣ̀ ѡ҆б̾ но́щь въ моли́твѣ бж҃їи.
13
Коли ж настав день, покликав учеників Своїх і обрав з них дванадцятьох, яких назвав апостолами:
13
И҆ є҆гда̀ бы́сть де́нь, призва̀ оу҆чн҃кѝ своѧ̑: и҆ и҆збра̀ ѿ ни́хъ двана́десѧте, и҆̀хже и҆ а҆пⷭ҇лы наречѐ:
14
Симона, якого назвав Петром, і Андрія, брата його, Якова та Іоана, Филипа та Варфоломія,
14
сі́мѡна, є҆го́же и҆менова̀ петра̀, и҆ а҆ндре́а бра́та є҆гѡ̀, і҆а́кѡва и҆ і҆ѡа́нна, фїлі́ппа и҆ варѳоломе́а,
15
Матфея та Фому, Якова Алфеєвого та Симона, званого Зилотом, Іуду Якового та
15
матѳе́а и҆ ѳѡмꙋ̀, і҆а́кѡва а҆лфе́ева и҆ сїмѡ́на нарица́емаго зилѡ́та,
16
Іуду Іскаріотського, який потім став зрадником.
16
і҆ꙋ́дꙋ і҆а́кѡвлѧ, и҆ і҆ꙋ́дꙋ і҆скарїѡ́тскаго, и҆́же и҆ бы́сть преда́тель.
17
І зійшовши з ними, Він став на рівному місці; також багато учеників Його і безліч народу з усієї Юдеї та Єрусалима, з приморських місць Тирських і Сидонських,
17
(Заⷱ҇ к҃д҃.) И҆зше́дъ съ ни́ми, ста̀ на мѣ́стѣ ра́внѣ: и҆ наро́дъ оу҆чени̑къ є҆гѡ̀, и҆ мно́жество мно́го люде́й ѿ всеѧ̀ і҆ꙋде́и и҆ і҆ерⷭ҇ли́ма и҆ помо́рїѧ тѵ́рска и҆ сїдѡ́нска,
18
що прийшли послухати Його і зцілитися від недуг своїх, також і ті, що страждали від нечистих духів, — і зцілялися.
18
и҆̀же прїидо́ша послꙋ́шати є҆гѡ̀ и҆ и҆сцѣли́тисѧ ѿ недꙋ̑гъ свои́хъ, и҆ стра́ждꙋщїи ѿ дꙋ̑хъ нечи́стыхъ: и҆ и҆сцѣлѧ́хꙋсѧ.
19
І весь народ намагався доторкнутися до Нього, бо від Нього виходила сила і зціляла всіх.
19
И҆ ве́сь наро́дъ и҆ска́ше прикаса́тисѧ є҆мꙋ̀: ꙗ҆́кѡ си́ла ѿ негѡ̀ и҆схожда́ше и҆ и҆сцѣлѧ́ше всѧ̑.
20
І Він, звівши очі Свої на учеників Своїх, говорив: Блаженні убогі духом, бо ваше є Царство Боже.
20
И҆ то́й возве́дъ ѻ҆́чи своѝ на оу҆чн҃кѝ своѧ̑, глаго́лаше: блаже́ни ни́щїи дꙋ́хомъ: ꙗ҆́кѡ ва́ше є҆́сть црⷭ҇твїе бж҃їе.
21
Блаженні ті, що жадають тепер, бо насититеся. Блаженні ті, що плачуть тепер, бо втішитеся.
21
Блаже́ни, а҆́лчꙋщїи нн҃ѣ: ꙗ҆́кѡ насы́титесѧ. Блаже́ни, пла́чꙋщїи нн҃ѣ: ꙗ҆́кѡ возсмѣе́тесѧ.
22
Блаженні будете, коли зненавидять вас люди і коли розлучать вас і ганьбитимуть, і знеславлять ім’я ваше заради Сина Людського.
22
Блаже́ни бꙋ́дете, є҆гда̀ возненави́дѧтъ ва́съ человѣ́цы, и҆ є҆гда̀ разлꙋча́тъ вы̀, и҆ поно́сѧтъ, и҆ пронесꙋ́тъ и҆́мѧ ва́ше ꙗ҆́кѡ ѕло̀, сн҃а чл҃вѣ́ческагѡ ра́ди.
23
Радійте того дня і веселіться, бо велика вам нагорода на небесах. Так робили пророкам батьки їхні.
23
Возра́дꙋйтесѧ въ то́й де́нь и҆ взыгра́йте: се́ бо мзда̀ ва́ша мно́га на нб҃сѝ. По си̑мъ бо творѧ́хꙋ прⷪ҇ро́кѡмъ ѻ҆тцы̀ и҆́хъ.
24
Але горе вам, багаті, бо ви вже одержали свою втіху.
24
(Заⷱ҇ к҃е҃.) Ѻ҆ба́че го́ре ва́мъ бога̑тымъ: ꙗ҆́кѡ ѿстоитѐ оу҆тѣше́нїѧ ва́шегѡ [ꙗ҆́кѡ воспрїе́млете оу҆тѣше́нїе ва́ше].
25
Горе вам, ситі нині, бо будете голодувати. Горе вам, що смієтесь тепер, бо будете плакати і ридати!
25
Го́ре ва́мъ, насы́щеннїи нн҃ѣ: ꙗ҆́кѡ вза́лчете. Го́ре ва́мъ смѣю́щымсѧ нн҃ѣ: ꙗ҆́кѡ возрыда́ете и҆ воспла́чете.
26
Горе вам, коли всі люди говоритимуть про вас добре, бо так робили лжепророкам батьки їхні.
26
Го́ре, є҆гда̀ до́брѣ рекꙋ́тъ ва́мъ всѝ человѣ́цы: по си̑мъ бо творѧ́хꙋ лжепроро́кѡмъ ѻ҆тцы̀ и҆́хъ.
27
Але вам, хто слухає, кажу: любіть ворогів ваших, добро творіть тим, хто ненавидить вас;
27
Но ва́мъ глаго́лю слы́шащымъ: люби́те врагѝ ва́шѧ, добро̀ твори́те ненави́дѧщымъ ва́съ,
28
благословляйте тих, хто проклинає вас, і моліться за тих, хто кривдить вас.
28
благослови́те кленꙋ́щыѧ вы̀, и҆ моли́тесѧ за творѧ́щихъ ва́мъ ѡ҆би́дꙋ.
29
Хто вдарить тебе по щоці, підстав і другу, і хто забирає в тебе верхній одяг, не борони взяти і сорочку.
29
Бїю́щемꙋ тѧ̀ въ лани́тꙋ, пода́ждь и҆ дрꙋгꙋ́ю: и҆ ѿ взима́ющагѡ тѝ ри́зꙋ, и҆ срачи́цꙋ не возбранѝ.
30
Кожному, хто просить у тебе, дай, а від того, хто забирає твоє, не вимагай.
30
Всѧ́комꙋ же просѧ́щемꙋ оу҆ тебє̀, да́й: и҆ ѿ взима́ющаго твоѧ̑, не и҆стѧзꙋ́й.
31
І як хочете, щоб робили вам люди, так і ви робіть їм.
31
(Заⷱ҇ к҃ѕ҃.) И҆ ꙗ҆́коже хо́щете да творѧ́тъ ва́мъ человѣ́цы, и҆ вы̀ твори́те и҆̀мъ та́кожде.
32
І коли ви любите тих, хто вас любить, яка вам за те дяка? Бо і грішники люблять тих, хто їх любить.
32
И҆ а҆́ще лю́бите лю́бѧщыѧ вы̀, ка́ѧ ва́мъ благода́ть є҆́сть; и҆́бо и҆ грѣ̑шницы лю́бѧщыѧ и҆́хъ лю́бѧтъ.
33
І якщо ви робите добро тим, хто вам робить добро, яка вам за те дяка? Бо і грішники те саме роблять.
33
И҆ а҆́ще благотворитѐ благотворѧ́щымъ ва́мъ, ка́ѧ ва́мъ благода́ть є҆́сть; и҆́бо и҆ грѣ̑шницы то́жде творѧ́тъ.
34
І коли позичаєте тим, від кого сподіваєтесь одержати, яка за те вам дяка? Бо і грішники позичають грішникам, щоб стільки ж одержати.
34
И҆ а҆́ще взаи́мъ даетѐ, ѿ ни́хже ча́ете воспрїѧ́ти, ка́ѧ ва́мъ благода́ть є҆́сть, и҆́бо и҆ грѣ̑шницы грѣ́шникѡмъ взаи́мъ дава́ютъ, да воспрїи́мꙋтъ ра̑внаѧ.
35
Але ви любіть ворогів ваших, добро творіть і позичайте, нічого не сподіваючись; і буде вам нагорода велика, і будете синами Всевишнього; бо Він добрий і до невдячних, і злих.
35
Ѻ҆ба́че люби́те врагѝ ва́шѧ, и҆ благотвори́те, и҆ взаи́мъ да́йте, ничесѡ́же ча́юще: и҆ бꙋ́детъ мзда̀ ва́ша мно́га, и҆ бꙋ́дете сы́нове вы́шнѧгѡ: ꙗ҆́кѡ то́й бл҃гъ є҆́сть на безблагода̑тныѧ [неблагода̑рныѧ] и҆ ѕлы̑ѧ.
36
Отже, будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний.
36
Бꙋ́дите оу҆̀бо милосе́рди, ꙗ҆́коже и҆ ѻ҆ц҃ъ ва́шъ милосе́рдъ є҆́сть.
37
Не судіть, то і вас не судитимуть; не осуджуйте, то й вас не осудять; прощайте, то й вас прощатимуть;
37
(Заⷱ҇ к҃з҃.) И҆ не сꙋди́те, и҆ не сꙋ́дѧтъ ва́мъ: (и҆) не ѡ҆сꙋжда́йте, да не ѡ҆сꙋжде́ни бꙋ́дете: ѿпꙋща́йте, и҆ ѿпꙋ́стѧтъ ва́мъ:
38
давайте, і дасться вам: мірою доброю, натоптаною, утрушеною, переповненою віддадуть вам, бо якою мірою міряєте, такою ж відміряється і вам.
38
да́йте, и҆ да́стсѧ ва́мъ: мѣ́рꙋ добрꙋ̀, натка́нꙋ и҆ потрѧ́снꙋ и҆ прелива́ющꙋсѧ дадѧ́тъ на ло́но ва́ше: то́ю бо мѣ́рою, є҆́юже мѣ́рите, возмѣ́ритсѧ ва́мъ.
39
Сказав же їм притчу: чи може сліпий сліпого водити? Чи не впадуть обидва в яму?
39
Рече́ же при́тчꙋ и҆̀мъ: є҆да̀ мо́жетъ слѣпе́цъ слѣпца̀ води́ти; не ѻ҆́ба ли въ ꙗ҆́мꙋ впаде́тасѧ;
40
Учень не буває вищим від свого учителя; але, удосконалившись, кожен буде, як і вчитель його.
40
Нѣ́сть оу҆чени̑къ над̾ оу҆чи́телѧ своего̀: соверше́нъ же всѧ́къ бꙋ́детъ, ꙗ҆́коже (и҆) оу҆чи́тель є҆гѡ̀.
41
Що ж ти бачиш скалку в оці брата твого, а колоди, що є в оці твоєму, не відчуваєш?
41
Что́ же ви́диши сꙋче́цъ, и҆́же є҆́сть во ѻ҆чесѝ бра́та твоегѡ̀, бервна́ же, є҆́же є҆́сть во ѻ҆чесѝ твое́мъ, не чꙋ́еши;
42
Або, як можеш сказати братові твоєму: брате, дай я вийму скалку з ока твого, коли сам не бачиш колоди у своєму оці? Лицеміре! Вийми перше колоду з ока свого, і тоді побачиш, як вийняти скалку з ока брата твого.
42
И҆лѝ ка́кѡ мо́жеши рещѝ бра́тꙋ твоемꙋ̀: бра́те, ѡ҆ста́ви, да и҆змꙋ̀ сꙋче́цъ, и҆́же є҆́сть во ѻ҆чесѝ твое́мъ, са́мъ сꙋ́щагѡ во ѻ҆чесѝ твое́мъ бервна̀ не ви́дѧ; Лицемѣ́ре, и҆змѝ пе́рвѣе бервно̀ и҆з̾ ѻ҆чесѐ твоегѡ̀, и҆ тогда̀ про́зриши и҆з̾ѧ́ти сꙋче́цъ и҆з̾ ѻ҆чесѐ бра́та твоегѡ̀.
43
Нема доброго дерева, яке родило б поганий плід, і немає поганого дерева, яке родило б плід добрий.
43
Нѣ́сть бо дре́во добро̀, творѧ̀ плода̀ ѕла̀: нижѐ дре́во ѕло̀, творѧ̀ плода̀ добра̀.
44
Бо всяке дерево пізнається за плодом своїм: не збирають смокви з терня і не знімають винограду з чагарника.
44
Всѧ́ко бо дре́во ѿ плода̀ своегѡ̀ познае́тсѧ: не ѿ те́рнїѧ бо че́шꙋтъ смѡ́квы, ни ѿ кꙋпины̀ є҆́млютъ грѡ́здїѧ.
45
Добра людина з доброго скарбу серця свого виносить добре, а зла людина з лихого скарбу серця свого виносить зле: бо з повноти серця промовляють уста її.
45
Бл҃гі́й человѣ́къ ѿ бл҃га́гѡ сокро́вища се́рдца своегѡ̀ и҆зно́ситъ бл҃го́е: и҆ ѕлы́й человѣ́къ ѿ ѕла́гѡ сокро́вища се́рдца своегѡ̀ и҆зно́ситъ ѕло́е: ѿ и҆збы́тка бо се́рдца глаго́лютъ оу҆ста̀ є҆гѡ̀.
46
Чому ж ви Мене кличете: Господи! Господи! — а не робите того, що Я кажу?
46
(Заⷱ҇ к҃и҃.) Что́ же мѧ̀ зоветѐ: гдⷭ҇и, гдⷭ҇и, и҆ не творитѐ, ꙗ҆̀же гл҃ю;
47
Всякий, хто приходить до Мене та слухає слова Мої і виконує їх, — скажу вам, до кого подібний.
47
Всѧ́къ грѧды́й ко мнѣ̀ и҆ слы́шай словеса̀ моѧ̑ и҆ творѧ̀ ѧ҆̀, скажꙋ̀ ва́мъ, комꙋ̀ є҆́сть подо́бенъ:
48
Він подібний до людини, яка, будуючи дім, вкопала, заглибила і поклала основу на камені; коли ж сталася повінь і вода підступила до того дому, то не могла його зрушити, бо він був збудований на камені.
48
подо́бенъ є҆́сть человѣ́кꙋ зи́ждꙋщꙋ хра́минꙋ, и҆́же и҆скопа̀ и҆ оу҆глꙋбѝ, и҆ положѝ ѡ҆снова́нїе на ка́мени: наводне́нїю же бы́вшꙋ, припадѐ рѣка̀ ко хра́минѣ то́й, и҆ не мо́же поколеба́ти є҆ѧ̀: ѡ҆снована́ бо бѣ̀ на ка́мени.
49
А хто слухає і не виконує, той подібний до людини, яка збудувала дім на землі без основи, то як тільки ринула на нього вода, він зараз же розвалився; і руйнування дому того було велике.
49
Слы́шавый же и҆ не сотвори́вый подо́бенъ є҆́сть человѣ́кꙋ созда́вшемꙋ хра́минꙋ на землѝ без̾ ѡ҆снова́нїѧ: къ не́йже припадѐ рѣка̀, и҆ а҆́бїе паде́сѧ, и҆ бы́сть разрꙋше́нїе хра́мины тоѧ̀ ве́лїе.