Звичайний друк Виконується верстка сторінок…
Папір A4, книжкова орієнтація, поля «Немає», без колонтитулів, масштаб 100%. Сторінки йдуть підряд. Для двостороннього друку виберіть переворот по довгому краю.
Глава 1
1
Оскільки багато хто почав складати оповіді про добре відомі нам речі,
1
(Зач. 1) Поне́же у́бо мно́зи нача́ша чини́ти по́вѣсть о извѣ́ствованныхъ въ на́съ веще́хъ,
2
як передали нам ті, що від самого початку були очевидцями і служителями Слова*,
2
я́коже преда́ша на́мъ, и́же испе́рва самови́дцы и слу́ги бы́вшіи Словесе́:
3
то спало на думку й мені, старанно дослідивши все від початку, по порядку описати тобі, високодостойний Феофиле,
3
изво́лися и мнѣ́ послѣ́довавшу вы́ше вся́ испы́тно, поря́ду писа́ти тебѣ́, держа́вный Ѳеофі́ле,
4
щоб ти пізнав тверду основу того вчення, в якому був наставлений.
4
да разумѣ́єши, о ни́хже научи́лся єси́ словесѣ́хъ утвержде́ніє.
5
У дні Ірода, царя Юдейського, був священик на ім’я Захарія, з денної черги Авиєвої, і жінка його з дочок Ааронових, а ім’я її — Єлисавета.
5
(Зач. 2) Бы́сть во дни́ И́рода царя́ Іуде́йска, ієре́й нѣ́кій, и́менемъ Заха́ріа, от дневны́я чреды́ Авіа́ни: и жена́ єго́ от дще́рей Ааро́новѣхъ, и и́мя є́й Єлісаве́тъ.
6
Обоє вони були праведні перед Богом, виконуючи всі заповіді і настанови Господні бездоганно.
6
Бѣ́ста же пра́ведна о́ба предъ Бо́гомъ, ходя́ща во всѣ́хъ за́повѣдехъ и оправда́ніихъ Госпо́днихъ безпоро́чна.
7
У них не було дітей, бо Єлисавета була неплідна, і обоє були вже похилого віку.
7
И не бѣ́ и́ма ча́да, поне́же Єлісаве́тъ бѣ́ непло́ды, и о́ба заматорѣ́вша во дне́хъ свои́хъ бѣ́ста.
8
Одного разу, коли він за чином своєї черги служив перед Богом,
8
Бы́сть же служа́щу єму́ въ чину́ чреды́ своєя́ предъ Бо́гомъ,
9
за звичаєм священства, йому випало покадити, ввійшовши до храму Господнього,
9
по обы́чаю свяще́нничества ключи́ся єму́ покади́ти, вше́дшу въ це́рковь Госпо́дню:
10
а вся безліч народу молилася зовні під час кадіння.
10
и все́ мно́жество люде́й бѣ́ моли́тву дѣ́я внѣ́, въ го́дъ [во вре́мя] ѳиміа́ма:
11
Тоді з’явився йому ангел Господній, стоячи праворуч жертовника кадильного.
11
яви́ся же єму́ А́нгелъ Госпо́день, стоя́ о десну́ю олтаря́ кади́лнаго:
12
Збентежився Захарія, побачивши його, і страх напав на нього.
12
и смути́ся Заха́ріа ви́дѣвъ, и стра́хъ нападе́ на́нь.
13
Ангел же сказав йому: не бійся, Захаріє, бо почута молитва твоя, і жінка твоя Єлисавета народить тобі сина, і наречеш ім’я йому Іоан;
13
Рече́ же къ нему́ А́нгелъ: не бо́йся, Заха́ріє: зане́ услы́шана бы́сть моли́тва твоя́, и жена́ твоя́ Єлісаве́тъ роди́тъ сы́на тебѣ́, и нарече́ши и́мя єму́ Іоа́ннъ.
14
і буде тобі радість і втіха, і багато хто народженню його зрадіє,
14
И бу́детъ тебѣ́ ра́дость и весе́ліє, и мно́зи о рождествѣ́ єго́ возра́дуются.
15
бо він буде великий перед Господом; ні вина, ні хмільного напою не питиме, і Духа Святого сповниться ще від утроби матері своєї.
15
Бу́детъ бо ве́лій предъ Го́сподемъ: и віна́ и сіке́ра не и́мать пи́ти, и Ду́ха Свята́го испо́лнится єще́ изъ чре́ва ма́тере своєя́:
16
І багатьох з синів Ізраїлевих наверне до Господа Бога їхнього.
16
и мно́гихъ от сыно́въ Ізра́илевыхъ обрати́тъ ко Го́споду Бо́гу и́хъ.
17
І йтиме перед Ним з духом і силою Іллі, щоб навернути серця батьків до дітей, і непокірних — до мудрості праведників, щоб приготувати Господеві народ звершений.
17
И то́й предъи́детъ предъ Ни́мъ ду́хомъ и си́лою Иліино́ю, обрати́ти сердца́ отце́мъ на ча́да, и проти́вныя въ му́дрости пра́ведныхъ, угото́вати Го́сподеви лю́ди соверше́ны.
18
І сказав Захарія ангелові: з чого я пізнаю це? Бо я старий, і жінка моя постарілася у днях своїх.
18
И рече́ Заха́ріа ко А́нгелу: по чесому́ разумѣ́ю сіє́? А́зъ бо є́смь ста́ръ, и жена́ моя́ заматорѣ́вши во дне́хъ свои́хъ.
19
Ангел сказав йому у відповідь: я Гавриїл, що стою перед Богом, і посланий говорити з тобою і благовістити тобі про це.
19
И отвѣща́въ А́нгелъ рече́ єму́: а́зъ є́смь Гавріи́лъ предстоя́й предъ Бо́гомъ, и по́сланъ є́смь глаго́лати къ тебѣ́ и благовѣсти́ти тебѣ́ сія́:
20
І ось ти будеш мовчати і не матимеш можливости говорити до того дня, коли збудеться це, за те, що ти не повірив словам моїм, котрі збудуться свого часу.
20
и се́ бу́деши молчя́ и не могі́й проглаго́лати, до него́же дне́ бу́дутъ сія́: зане́ не вѣ́ровалъ єси́ словесе́мъ мои́мъ, я́же сбу́дутся во вре́мя своє́.
21
Люди чекали на Захарію і дивувалися, що він забарився в храмі.
21
И бѣ́ша лю́діє жду́ще Заха́рію: и чудя́хуся косня́щу єму́ въ це́ркви.
22
Він же, вийшовши, не міг говорити до них; і вони зрозуміли, що він бачив видіння в храмі; і він говорив з ними знаками і залишався німим.
22
Изше́дъ же не можа́ше глаго́лати къ ни́мъ: и разумѣ́ша, я́ко видѣ́ніє ви́дѣ въ це́ркви: и то́й бѣ́ помава́я и́мъ, и пребыва́ше нѣ́мъ.
23
А коли закінчилися дні служіння його, повернувся до свого дому.
23
И бы́сть я́ко испо́лнишася дні́є слу́жбы єго́, и́де въ до́мъ сво́й.
24
Після тих днів зачала Єлисавета, жінка його, і таїлася п’ять місяців, кажучи:
24
По си́хъ же дне́хъ зача́тъ Єлісаве́тъ жена́ єго́, и тая́шеся мѣ́сяцъ пя́ть, глаго́лющи:
25
так сотворив мені Господь у ті дні, коли зглянувся на мене, щоб зняти з мене ганьбу перед людьми.
25
я́ко та́ко мнѣ́ сотвори́ Госпо́дь во дни́, въ ня́же призрѣ́ отъя́ти поноше́ніє моє́ въ человѣ́цѣхъ.
26
Шостого ж місяця був посланий від Бога ангел Гавриїл у галилейське місто, яке називається Назарет,
26
Въ мѣ́сяцъ же шесты́й по́сланъ бы́сть А́нгелъ Гавріи́лъ от Бо́га во гра́дъ Галіле́йскій, єму́же и́мя Назаре́тъ,
27
до Діви, зарученої з мужем на ім’я Йосиф, з дому Давидового; ім’я ж Діви — Марія.
27
къ Дѣ́вѣ обруче́ннѣй му́жеви, єму́же и́мя Іо́сифъ, от до́му Дави́дова: и и́мя Дѣ́вѣ Маріа́мь.
28
Ангел, увійшовши до Неї, сказав: радуйся, Благодатна! Господь з Тобою, благословенна Ти в жонах.
28
И вше́дъ къ Не́й А́нгелъ рече́: ра́дуйся, Благода́тная: Госпо́дь съ Тобо́ю: благослове́на Ты́ въ жена́хъ.
29
Вона ж, побачивши його, стривожилася від слів його і міркувала, що б то значило це привітання.
29
Она́ же ви́дѣвши смути́ся о словеси́ єго́ и помышля́ше, каково́ бу́детъ цѣлова́ніє сіє́.
30
І сказав Їй ангел: не бійся, Маріє! Бо Ти знайшла благодать у Бога.
30
И рече́ А́нгелъ Є́й: не бо́йся, Маріа́мь: обрѣла́ бо єси́ благода́ть у Бо́га.
31
І ось зачнеш в утробі і народиш Сина, і наречеш ім’я Йому Ісус.
31
И се́ зачне́ши во чре́вѣ, и роди́ши Сы́на, и нарече́ши и́мя Єму́ Іису́съ.
32
Він буде Великий і Сином Всевишнього наречеться, і дасть Йому Господь Бог престіл Давида, отця Його.
32
Се́й бу́детъ ве́лій, и Сы́нъ Вы́шняго нарече́тся: и да́стъ Єму́ Госпо́дь Бо́гъ престо́лъ Дави́да отца́ Єго́:
33
І царюватиме у домі Якова повік, і царству Його не буде кінця.
33
и воцари́тся въ дому́ Іа́ковли во вѣ́ки, и Ца́рствію Єго́ не бу́детъ конца́.
34
Марія ж сказала ангелу: як же станеться це, коли Я мужа не знаю?
34
Рече́ же Маріа́мь ко А́нгелу: ка́ко бу́детъ сіє́, идѣ́же му́жа не зна́ю?
35
Ангел сказав Їй у відповідь: Дух Святий зійде на Тебе, і сила Всевишнього осінить Тебе. Тому і народжуване Святе наречеться Сином Божим.
35
И отвѣща́въ А́нгелъ рече́ Є́й: Ду́хъ Святы́й на́йдетъ на Тя́, и си́ла Вы́шняго осѣни́тъ Тя́: тѣ́мже и ражда́ємоє Свя́то нарече́тся Сы́нъ Бо́жій:
36
Ось і Єлисавета, родичка Твоя, і вона зачала сина в старості своїй, і це вже шостий місяць їй, хоча називають її неплідною,
36
и се́, Єлісаве́тъ ю́жика Твоя́, и та́ зача́тъ сы́на въ ста́рости своє́й: и се́й мѣ́сяцъ шесты́й є́сть є́й нарица́ємѣй непло́ды:
37
бо не буває безсилим у Бога ніяке слово.
37
я́ко не изнемо́жетъ у Бо́га вся́къ глаго́лъ.
38
Тоді Марія сказала: Я — раба Господня. Нехай буде Мені за словом твоїм. І відійшов від Неї ангел.
38
Рече́ же Маріа́мь: се́ Раба́ Госпо́дня: бу́ди Мнѣ́ по глаго́лу твоєму́. И отъи́де от Нея́ А́нгелъ.
39
Уставши ж, Марія у дні ці поспіхом пішла у передгір’я, в місто Іудине,
39
Воста́вши же Маріа́мь во дни́ ты́я, и́де въ го́рняя со тща́ніємъ, во гра́дъ Іу́довъ:
40
і увійшла в дім Захарії, і привітала Єлисавету.
40
и вни́де въ до́мъ Заха́ріинъ, и цѣлова́ Єлісаве́тъ.
41
Коли ж почула Єлисавета привітання Маріїне, заграло дитя в утробі її, і сповнилася Духа Святого Єлисавета.
41
И бы́сть я́ко услы́ша Єлісаве́тъ цѣлова́ніє Марі́ино, взыгра́ся младе́нецъ во чре́вѣ єя́: и испо́лнися Ду́ха Свя́та Єлісаве́тъ,
42
І вигукнула гучним голосом і сказала: благословенна Ти в жонах, і благословенний плід утроби Твоєї!
42
и возопи́ гла́сомъ ве́ліимъ, и рече́: благослове́на Ты́ въ жена́хъ, и благослове́нъ пло́дъ чре́ва Твоєго́:
43
І звідки це мені, що Мати Господа мого прийшла до мене?
43
и отку́ду мнѣ́ сіє́, да пріи́детъ Ма́ти Го́спода моєго́ ко мнѣ́?
44
Бо, коли голос вітання Твого дійшов до вух моїх, заграло дитя радісно в утробі моїй.
44
Се́ бо, я́ко бы́сть гла́съ цѣлова́нія Твоєго́ во у́шію моє́ю, взыгра́ся младе́нецъ ра́дощами во чре́вѣ моє́мъ.
45
Блаженна ж Та, Яка увірувала, бо збудеться сказане Їй від Господа.
45
И блаже́нна Вѣ́ровавшая, я́ко бу́детъ соверше́ніє глаго́ланнымъ Є́й от Го́спода.
46
І сказала Марія: величає душа Моя Господа,
46
И рече́ Маріа́мь: вели́читъ душа́ Моя́ Го́спода,
47
і зрадів дух Мій у Бозі, Спасі Моїм,
47
и возра́довася ду́хъ Мо́й о Бо́зѣ Спа́сѣ Моє́мъ:
48
бо зглянувся на смирення раби Своєї, ось-бо віднині ублажатимуть Мене всі роди.
48
я́ко призрѣ́ на смире́ніє Рабы́ Своєя́: се́ бо, отны́нѣ ублажа́тъ Мя́ вси́ ро́ди:
49
Бо вчинив Мені велич Всемогутній, і святе ім’я Його.
49
я́ко сотвори́ Мнѣ́ вели́чіє Си́льный, и свя́то и́мя Єго́:
50
І милість Його з роду в рід на тих, що бояться Його.
50
и ми́лость Єго́ въ ро́ды родо́въ боя́щымся Єго́:
51
Явив могутність руки Своєї, розсіяв гордовитих у помислах сердець їхніх;
51
сотвори́ держа́ву мы́шцею Своє́ю: расточи́ го́рдыя мы́слію се́рдца и́хъ:
52
скинув сильних з престолів і підніс смиренних;
52
низложи́ си́льныя со престо́лъ, и вознесе́ смире́нныя:
53
голодних сповнив благами, а тих, що багатіють, відпустив ні з чим.
53
а́лчущыя испо́лни бла́гъ, и богатя́щыяся отпусти́ тщы́.
54
Прийняв Ізраїля, отрока Свого, спом’янувши милість,
54
Воспрія́тъ Ізра́иля о́трока Своєго́, помяну́ти ми́лости,
55
як говорив отцям нашим, Авраамові і нащадкам його до віку.
55
я́коже глаго́ла ко отце́мъ на́шымъ, Авраа́му и сѣ́мени єго́ до вѣ́ка.
56
Пробула ж Марія з нею близько трьох місяців і повернулася в дім Свій.
56
Пребы́сть же Маріа́мь съ не́ю я́ко три́ мѣ́сяцы и возврати́ся въ до́мъ Сво́й.
57
Єлисаветі ж настав час родити, і вона народила сина.
57
Єлісаве́ти же испо́лнися вре́мя роди́ти є́й, и роди́ сы́на.
58
І почули сусіди й родичі її, що звеличив її Господь милістю Своєю, і радувалися з нею.
58
И слы́шаша о́крестъ живу́щіи и у́жики єя́, я́ко возвели́чилъ є́сть Госпо́дь ми́лость Свою́ съ не́ю: и ра́довахуся съ не́ю.
59
І восьмого дня прийшли обрізати немовля, і хотіли назвати його ім’ям батька його — Захарією.
59
И бы́сть во осмы́й де́нь, пріидо́ша обрѣ́зати отроча́, и нарица́ху є́ и́менемъ отца́ єго́, Заха́рію.
60
На це мати його сказала: ні, хай буде названий Іоаном.
60
И отвѣща́вши ма́ти єго́ рече́: ни́, но да нарече́тся Іоа́ннъ.
61
І сказали їй: адже нікого нема в роді твоїм, хто звався б ім’ям тим.
61
И рѣ́ша къ не́й, я́ко никто́же є́сть въ родствѣ́ твоє́мъ, и́же нарица́єтся и́менемъ тѣ́мъ.
62
І питали знаками в батька його, як би він хотів назвати його.
62
И помава́ху отцу́ єго́, є́же ка́ко бы хотѣ́лъ нарещи́ є́.
63
Попросивши дощечку, написав слова: Іоан буде ім’я йому. І дивувались усі.
63
И испро́шь дщи́цу, написа́, глаго́ля: Іоа́ннъ бу́детъ и́мя єму́. И чудя́хуся вси́.
64
І відразу відкрилися уста його і язик його, і він почав говорити, благословляючи Бога.
64
Отверзо́шася же уста́ єго́ а́біє и язы́къ єго́, и глаго́лаше, благословя́ Бо́га.
65
І був страх у всіх навколишніх жителів; і в усій країні Юдейській розповідалося про все це.
65
И бы́сть на всѣ́хъ стра́хъ живу́щихъ о́крестъ и́хъ: и во все́й странѣ́ Іуде́йстѣй повѣ́даєми бя́ху вси́ глаго́ли сі́и.
66
Усі, хто чув, поклали це в серці своїм і говорили: ким буде дитя це? І рука Господня була з ним.
66
И положи́ша вси́ слы́шавшіи въ се́рдцѣ своє́мъ, глаго́люще: что́ у́бо отроча́ сіє́ бу́детъ? И рука́ Госпо́дня бѣ́ съ ни́мъ.
67
І Захарія, батько його, сповнився Духа Святого і пророкував, кажучи:
67
И Заха́ріа оте́цъ єго́ испо́лнися Ду́ха Свя́та, и проро́чествова, глаго́ля:
68
благословен Господь Бог Ізраїлів, що відвідав народ Свій і створив визволення йому.
68
благослове́нъ Госпо́дь Бо́гъ Ізра́илевъ, я́ко посѣти́ и сотвори́ избавле́ніє лю́демъ Свои́мъ:
69
І підніс ріг спасіння нам у домі Давида, отрока Свого,
69
и воздви́же ро́гъ спасе́нія на́мъ, въ дому́ Дави́да о́трока Своєго́:
70
як провістив устами святих пророків Своїх, що були від віку,
70
я́коже глаго́ла усты́ святы́хъ су́щихъ от вѣ́ка проро́къ Єго́,
71
що спасе нас від ворогів наших і від руки всіх, хто ненавидить нас;
71
спасе́ніє от вра́гъ на́шихъ и изъ руки́ всѣ́хъ ненави́дящихъ на́съ:
72
сотворить милість батькам нашим і спом’яне святий завіт Свій —
72
сотвори́ти ми́лость со отцы́ на́шими и помяну́ти завѣ́тъ святы́й Сво́й,
73
дати нам клятву, якою клявся Він Авраамові, отцю нашому,
73
кля́тву, є́юже кля́тся ко Авраа́му отцу́ на́шему, да́ти на́мъ,
74
щоб ми, визволившись від рук ворогів наших,
74
безъ стра́ха, изъ руки́ вра́гъ на́шихъ изба́вльшымся,
75
безбоязно служили Йому в святості й праведності перед Ним всі дні життя нашого.
75
служи́ти Єму́ преподо́біємъ и пра́вдою предъ Ни́мъ вся́ дни́ живота́ на́шего.
76
І ти, дитя, пророком Всевишнього наречешся, бо йтимеш перед лицем Господа, щоб приготувати путі Йому.
76
И ты́, отроча́, проро́къ Вы́шняго нарече́шися: предъи́деши бо предъ лице́мъ Госпо́днимъ, угото́вати пути́ Єго́,
77
Дати зрозуміти спасіння людям Його у відпущенні гріхів їхніх,
77
да́ти ра́зумъ спасе́нія лю́демъ Єго́, во оставле́ніє грѣ́хъ и́хъ,
78
з ласкавого милосердя Бога нашого, яким відвідав нас Схід* з неба,
78
милосе́рдія ра́ди ми́лости Бо́га на́шего, въ ни́хже посѣти́лъ є́сть на́съ Восто́къ свы́ше,
79
просвітити тих, що у темряві й тіні смертній сидять, спрямувати ноги наші на шлях миру.
79
просвѣти́ти во тмѣ́ и сѣ́ни сме́ртнѣй сѣдя́щыя, напра́вити но́ги на́шя на пу́ть ми́ренъ.
80
Дитя ж зростало і міцніло духом, і було у пустелях до дня явлення свого Ізраїлеві.
80
Отроча́ же растя́ше и крѣпля́шеся ду́хомъ: и бѣ́ въ пусты́нехъ до дне́ явле́нія своєго́ ко Ізра́илю.
Глава 2
1
У ті дні вийшов від кесаря Августа наказ зробити перепис по всій землі.
1
Бы́сть же во дни́ ты́я, изы́де повелѣ́ніє от ке́саря А́вгуста написа́ти всю́ вселе́нную.
2
Цей перепис був перший за правління Квиринія Сирією.
2
Сіє́ написа́ніє пе́рвоє бы́сть владя́щу Сирі́єю Кирині́ю.
3
І всі йшли записатися, кожен до свого міста.
3
И идя́ху вси́ написа́тися, ко́ждо во сво́й гра́дъ.
4
Пішов також і Йосиф з Галилеї, з міста Назарета, до Юдеї, до міста Давидового, що зветься Вифлеєм, бо він був з дому і роду Давидового,
4
Взы́де же и Іо́сифъ от Галіле́и, изъ гра́да Назаре́та, во Іуде́ю, во гра́дъ Дави́довъ, и́же нарица́єтся Виѳлеє́мъ, зане́ бы́ти єму́ от до́му и оте́чества Дави́дова,
5
записатися з Марією, зарученою з ним жінкою, яка була вагітна.
5
написа́тися съ Марі́єю обруче́ною єму́ жено́ю, су́щею непра́здною.
6
Коли ж вони були там, надійшов час родити Їй;
6
Бы́сть же, єгда́ бы́ста та́мо, испо́лнишася дні́є роди́ти Є́й:
7
І народила Сина Свого Первістка, і сповила Його, і поклала Його в ясла, бо не було їм місця в гостиниці.
7
и роди́ Сы́на Своєго́ Пе́рвенца, и пови́тъ Єго́, и положи́ Єго́ въ я́слехъ: зане́ не бѣ́ и́мъ мѣ́ста во оби́тели.
8
У тій стороні були на полі пастухи, які стерегли нічної пори отару свою.
8
И па́стыріє бѣ́ху въ то́йже странѣ́, бдя́ще и стрегу́ще стра́жу нощну́ю о ста́дѣ своє́мъ.
9
Аж ось ангел Господній став між них, і слава Господня осяяла їх; злякалися вони страхом великим.
9
И се́ А́нгелъ Госпо́день ста́ въ ни́хъ, и сла́ва Госпо́дня осія́ и́хъ: и убоя́шася стра́хомъ ве́ліимъ.
10
І сказав їм ангел: не бійтеся; я благовіщу вам радість велику, яка буде всім людям.
10
И рече́ и́мъ А́нгелъ: не бо́йтеся: се́ бо благовѣству́ю ва́мъ ра́дость ве́лію, я́же бу́детъ всѣ́мъ лю́демъ:
11
Бо нині у місті Давидовому народився для вас Спаситель, Який є Христос Господь.
11
я́ко роди́ся ва́мъ дне́сь Спа́съ, И́же є́сть Христо́съ Госпо́дь, во гра́дѣ Дави́довѣ:
12
І ось вам знамення: ви знайдете сповите Немовля, Яке лежатиме в яслах.
12
и се́ ва́мъ зна́меніє: обря́щете Младе́нца пови́та, лежа́ща въ я́слехъ.
13
І раптом з’явилося біля ангела численне воїнство небесне, яке славило Бога і викликувало:
13
И внеза́пу бы́сть со А́нгеломъ мно́жество во́й небе́сныхъ, хва́лящихъ Бо́га и глаго́лющихъ:
14
слава у вишніх Богу і на землі мир, в людях благовоління!
14
сла́ва въ вы́шнихъ Бо́гу, и на земли́ ми́ръ, во человѣ́цѣхъ благоволе́ніє.
15
І коли ангели відійшли від них на небо, пастухи сказали один одному: підемо до Вифлеєма і подивимось, що там сталося, про що сповістив нам Господь.
15
И бы́сть, я́ко отидо́ша от ни́хъ на не́бо А́нгели, и человѣ́цы па́стыріє рѣ́ша дру́гъ ко дру́гу: пре́йдемъ до Виѳлеє́ма и ви́димъ глаго́лъ се́й бы́вшій, єго́же Госпо́дь сказа́ на́мъ.
16
І, поспішивши, прийшли і знайшли Марію та Йосифа, і Немовля, Яке лежало в яслах.
16
И пріидо́ша поспѣ́шшеся, и обрѣто́ша Маріа́мь же и Іо́сифа, и Младе́нца лежа́ща во я́слехъ.
17
Побачивши ж, розповіли про те, що було сповіщено їм про Немовля Це.
17
Ви́дѣвше же сказа́ша о глаго́лѣ глаго́ланнѣмъ и́мъ о Отроча́ти Се́мъ.
18
І всі, хто чув, дивувалися тому, що розповідали їм пастухи.
18
И вси́ слы́шавшіи диви́шася о глаго́ланныхъ от па́стырей къ ни́мъ.
19
А Марія зберігала всі слова ці, складаючи в серці Своїм.
19
Маріа́мь же соблюда́ше вся́ глаго́лы сія́, слага́ющи въ се́рдцы Своє́мъ.
20
Пастухи ж повернулися, славлячи і хвалячи Бога за все те, що чули й бачили, як було сказано їм.
20
И возврати́шася па́стыріє, сла́вяще и хва́ляще Бо́га о всѣ́хъ, я́же слы́шаша и ви́дѣша, я́коже глаго́лано бы́сть къ ни́мъ.
21
А як минуло вісім днів, коли належало обрізати Його, дали Йому ім’я Ісус, наречене ангелом ще перед тим, як зачався Він в утробі.
21
И єгда́ испо́лнишася о́смь дні́й, да обрѣ́жутъ Єго́, и нареко́ша и́мя Єму́ Іису́съ, нарече́нноє А́нгеломъ пре́жде да́же не зача́тся во чре́вѣ.
22
І коли настали дні очищення за законом Мойсеєвим, то принесли Його до Єрусалима, щоб поставити перед Господом,
22
И єгда́ испо́лнишася дні́є очище́нія єю́, по зако́ну Моисе́ову, вознесо́ста Єго́ во Ієрусали́мъ, поста́вити Єго́ предъ Го́сподемъ,
23
як написано в законі Господньому, щоб усяка дитина чоловічої статі, яка розкриває утробу, була посвячена Господеві.
23
я́коже є́сть пи́сано въ зако́нѣ Госпо́дни: я́ко вся́къ младе́нецъ му́жеска по́лу, разверза́я ложесна́, свя́то Го́сподеви нарече́тся:
24
І щоб принести в жертву, як сказано в законі Господньому, дві горлиці або двоє голуб’ят.
24
и є́же да́ти же́ртву, по рече́нному въ зако́нѣ Госпо́дни, два́ го́рличища или́ два́ птенца́ голуби́на.
25
Був тоді в Єрусалимі чоловік на ім’я Симеон. Він був муж праведний та благочестивий, що чекав утіхи Ізраїлевої, і Дух Святий був на ньому.
25
И се́, бѣ́ человѣ́къ во Ієрусали́мѣ, єму́же и́мя Симео́нъ: и человѣ́къ се́й пра́веденъ и благочести́въ, ча́я утѣ́хи Ізра́илевы: и Ду́хъ бѣ́ Свя́тъ въ не́мъ.
26
Йому було провіщено Духом Святим, що він не побачить смерти, доки не побачить Христа Господнього.
26
И бѣ́ єму́ обѣ́щано Ду́хомъ Святы́мъ, не ви́дѣти сме́рти, пре́жде да́же не ви́дитъ Христа́ Госпо́дня.
27
І був він приведений Духом у храм. І коли батьки принесли Немовля Ісуса, щоб зробити з Ним за законним звичаєм,
27
И пріи́де Ду́хомъ въ це́рковь. И єгда́ введо́ста роди́теля Отроча́ Іису́са, сотвори́ти и́ма по обы́чаю зако́нному о Не́мъ,
28
він взяв Його на руки, благословив Бога і сказав:
28
и то́й пріє́мъ Єго́ на руку́ своє́ю, и благослови́ Бо́га, и рече́:
29
нині відпускаєш раба Твого, Владико, за словом Твоїм, з миром,
29
ны́нѣ отпуща́єши раба́ Твоєго́, Влады́ко, по глаго́лу Твоєму́, съ ми́ромъ:
30
бо бачили очі мої спасіння Твоє,
30
я́ко ви́дѣстѣ о́чи мои́ спасе́ніє Твоє́,
31
яке Ти приготував перед лицем усіх народів,
31
є́же єси́ уго́товалъ предъ лице́мъ всѣ́хъ люде́й:
32
світло на просвітлення язичників і славу народу Твого Ізраїля.
32
свѣ́тъ во открове́ніє язы́комъ, и сла́ву люде́й Твои́хъ Ізра́иля.
33
Йосиф же і Мати Його дивувалися сказаному про Нього.
33
И бѣ́ Іо́сифъ и Ма́ти Єго́ чудя́щася о глаго́лемыхъ о Не́мъ.
34
І благословив їх Симеон і сказав Марії, Матері Його: ось лежить Цей на падіння і на піднесення багатьох в Ізраїлі і на знак сперечання, —
34
И благослови́ я́ Симео́нъ, и рече́ къ Марі́и Ма́тери Єго́: се́ лежи́тъ Се́й на паде́ніє и на воста́ніє мно́гимъ во Ізра́или, и въ зна́меніє пререка́ємо:
35
і Тобі Самій душу пройме меч, — щоб відкрилися помисли багатьох сердець.
35
и Тебѣ́ же Само́й ду́шу про́йдетъ ору́жіє: я́ко да откры́ются от мно́гихъ серде́цъ помышле́нія.
36
Тут була й Анна-пророчиця, дочка Фануїлова, з коліна Асирова, яка досягла глибокої старости, проживши з чоловіком сім років від дівоцтва свого;
36
И бѣ́ А́нна проро́чица, дщи́ Фану́илева, от колѣ́на Аси́рова: сія́ заматорѣ́вши во дне́хъ мно́зѣхъ, жи́вши съ му́жемъ се́дмь лѣ́тъ от дѣ́вства своєго́:
37
вдова вісімдесяти чотирьох років, яка не відходила від храму, постом і молитвою служачи день і ніч.
37
и та́ вдова́ я́ко лѣ́тъ о́смьдесятъ и четы́ре, я́же не отхожда́ше от це́ркве, посто́мъ и моли́твами служа́щи де́нь и но́щь.
38
Прийшовши тієї години, вона славила Господа і говорила про Нього всім, хто чекав спасіння в Єрусалимі.
38
И та́ въ то́й ча́съ приста́вши исповѣ́дашеся Го́сподеви, и глаго́лаше о Не́мъ всѣ́мъ ча́ющымъ избавле́нія во Ієрусали́мѣ.
39
І коли виконали все за законом Господнім, повернулися до Галилеї, до міста свого Назарета.
39
И я́ко сконча́шася вся́ по зако́ну Госпо́дню, возврати́шася въ Галіле́ю, во гра́дъ сво́й Назаре́тъ.
40
Дитя зростало і міцніло духом, сповнюючись премудрости, і благодать Божа була на Ньому.
40
Отроча́ же растя́ше и крѣпля́шеся ду́хомъ, исполня́яся прему́дрости: и благода́ть Бо́жія бѣ́ на Не́мъ.
41
Щороку батьки Його ходили до Єрусалима на свято Пасхи.
41
И хожда́ста роди́теля Єго́ на вся́ко лѣ́то во Ієрусали́мъ въ пра́здникъ Па́схи.
42
І коли було Йому дванадцять років, прийшли вони також за звичаєм до Єрусалима на свято.
42
И єгда́ бы́сть двоюна́десяти лѣ́ту, восходя́щымъ и́мъ во Ієрусали́мъ по обы́чаю пра́здника,
43
Як скінчилися дні свята, вони повертались, а Отрок Ісус залишився в Єрусалимі; і не помітили того Йосиф і Мати Його.
43
и сконча́вшымъ дни́, и возвраща́ющымся и́мъ, оста́ О́трокъ Іису́съ во Ієрусали́мѣ: и не разумѣ́ Іо́сифъ и Ма́ти Єго́:
44
Думали, що Він іде з іншими; пройшовши ж день дороги, почали шукати Його серед родичів та знайомих.
44
мнѣ́вша же Єго́ въ дружи́нѣ су́ща, преидо́ста дне́ пу́ть, и иска́ста Єго́ во сро́дницѣхъ и въ зна́ємыхъ:
45
І, не знайшовши Його, повернулись до Єрусалима, шукаючи Його.
45
и не обрѣ́тша Єго́, возврати́стася во Ієрусали́мъ, взыска́юща Єго́.
46
Через три дні знайшли Його в храмі, де Він сидів серед учителів, слухав їх і розпитував;
46
И бы́сть по тріє́хъ дне́хъ, обрѣто́ста Єго́ въ це́ркви, сѣдя́щаго посредѣ́ учи́телей, и послу́шающаго и́хъ, и вопроша́ющаго и́хъ:
47
усі, хто слухав Його, дивувалися розуму і відповідям Його.
47
ужаса́хуся же вси́ послу́шающіи Єго́ о ра́зумѣ и о отвѣ́тѣхъ Єго́.
48
І, побачивши Його, здивувалися; і Мати Його сказала Йому: Чадо! Що Ти зробив з нами? Ось батько Твій і Я, вболіваючи, шукали Тебе.
48
И ви́дѣвша Єго́, диви́стася: и къ Нему́ Ма́ти Єго́ рече́: Ча́до, что́ сотвори́ на́ма та́ко? Се́ оте́цъ Тво́й и А́зъ боля́ща иска́хома Тебе́.
49
Він сказав їм: навіщо вам було шукати Мене? Хіба ви не знали, що Я маю бути в тому, що належить Отцю Моєму?
49
И рече́ къ ни́ма: что́ я́ко иска́ста Мене́? Не вѣ́ста ли, я́ко въ тѣ́хъ, я́же Отца́ Моєго́, досто́итъ бы́ти Ми́?
50
Але вони не зрозуміли сказаних Ним слів.
50
И та́ не разумѣ́ста глаго́ла, єго́же глаго́ла и́ма.
51
І Він пішов з ними, і прийшов у Назарет, і корився їм. І Мати Його зберігала всі слова ці в серці Своєму.
51
И сни́де съ ни́ма, и пріи́де въ Назаре́тъ: и бѣ́ повину́яся и́ма. И Ма́ти Єго́ соблюда́ше вся́ глаго́лы сія́ въ се́рдцы Своє́мъ.
52
Ісус же зростав у премудрості і віком, в любові у Бога і людей.
52
И Іису́съ преспѣва́ше прему́дростію и во́зрастомъ и благода́тію у Бо́га и человѣ́къ.
Глава 3
1
У п’ятнадцятий же рік правління Тиверія-кесаря, коли Понтійський Пилат правив Юдеєю, Ірод був четвертовладником у Галилеї, Филип, брат його, був четвертовладником в Ітуреї і Трахонітському краї, а Лисаній був четвертовладником в Авилинеї,
1
(Зач. 9) Въ пя́тоє же на́десяте лѣ́то влады́чества Тіве́ріа ке́саря, облада́ющу Понті́йскому Піла́ту Іуде́єю, и четвертовла́ствующу Галіле́єю И́роду, Філі́ппу же бра́ту єго́ четвертовла́ствующу Ітуре́єю и Трахоні́тскою страно́ю, и Лиса́нію Авілині́єю четвертовла́ствующу,
2
за первосвящеників Анни і Каяфи, було слово Боже до Іоана, сина Захарії, в пустелі.
2
при архієре́и А́ннѣ и Каіа́фѣ, бы́сть глаго́лъ Бо́жій ко Іоа́нну Заха́ріину сы́ну въ пусты́ни.
3
І він проходив по всій околиці Йорданській, проповідуючи хрещення покаяння для прощення гріхів,
3
И пріи́де во всю́ страну́ Іорда́нскую, проповѣ́дая креще́ніє покая́нія во оставле́ніє грѣхо́въ:
4
як написано в книзі слів Ісаї-пророка, який говорить: глас вопіющого в пустелі: приготуйте путь Господній, прямими зробіть стезі Йому.
4
я́коже є́сть пи́сано въ кни́зѣ слове́съ Иса́іи проро́ка, глаго́люща: гла́съ вопію́щаго въ пусты́ни: угото́вайте пу́ть Госпо́день: пра́вы твори́те стези́ Єго́:
5
Кожна долина нехай наповниться, і всяка гора і пагорб зрівняються, і хай стане криве прямим, і вибоїсті дороги — рівними.
5
вся́ка де́брь испо́лнится, и вся́ка гора́ и хо́лмъ смири́тся: и бу́дутъ стро́потная въ пра́вая, и о́стріи въ пути́ гла́дки:
6
І побачить всяка плоть спасіння Боже.
6
и у́зритъ вся́ка пло́ть спасе́ніє Бо́жіє.
7
Іоан говорив народові, що приходив хреститися від нього: поріддя єхиднове! Хто навчив вас тікати від грядущого гніву?
7
Глаго́лаше же исходя́щымъ наро́домъ крести́тися от него́: порожде́нія єхі́днова, кто́ сказа́ ва́мъ бѣжа́ти от гряду́щаго гнѣ́ва?
8
Створіть же плоди, достойні покаяння, і не думайте говорити в собі: отця маємо Авраама. Кажу бо вам, що Бог з каміння цього може створити дітей Авраамові.
8
Сотвори́те у́бо плоды́ досто́ины покая́нія: и не начина́йте глаго́лати въ себѣ́: отца́ и́мамы Авраа́ма: глаго́лю бо ва́мъ, я́ко мо́жетъ Бо́гъ от ка́менія сего́ воздви́гнути ча́да Авраа́му.
9
Вже й сокира при корені дерева лежить: всяке дерево, що не приносить доброго плоду, зрубується і вкидається у вогонь.
9
Уже́ бо и сѣки́ра при ко́рени дре́ва лежи́тъ: вся́ко у́бо дре́во, не творя́щеє плода́ добра́, посѣка́єтся и во о́гнь вмета́єтся.
10
І запитували його люди, кажучи: що ж нам робити?
10
И вопроша́ху єго́ наро́ди, глаго́люще: что́ у́бо сотвори́мъ?
11
Відповідаючи, він сказав їм: хто має дві одежини, хай дасть тому, хто не має, і хто має їжу, хай зробить так само.
11
Отвѣща́въ же глаго́ла и́мъ: имѣ́яй двѣ́ ри́зѣ, да пода́стъ не иму́щему: и имѣ́яй бра́шна, та́кожде да твори́тъ.
12
Прийшли і митарі хреститися від нього і сказали йому: учителю, що нам робити?
12
Пріидо́ша же и мы́тари крести́тися от него́, и рѣ́ша къ нему́: учи́телю, что́ сотвори́мъ?
13
Він відповів їм: нічого не вимагайте більше того, що призначено вам.
13
О́нъ же рече́ къ ни́мъ: ничто́же бо́лѣє от повелѣ́ннаго ва́мъ твори́те.
14
Питали його також і воїни: а що нам робити? І сказав їм: нікого не кривдіть, не обмовляйте і задовольняйтеся платнею вашою.
14
Вопроша́ху же єго́ и во́ини, глаго́люще: и мы́ что́ сотвори́мъ? И рече́ къ ни́мъ: ни кого́же оби́дите, ни оклеветава́йте: и дово́лни бу́дите обро́ки ва́шими.
15
Коли ж народ чекав і всі роздумували в серцях своїх про Іоана, чи не Христос він, —
15
Ча́ющымъ же лю́демъ, и помышля́ющымъ всѣ́мъ въ сердца́хъ свои́хъ о Іоа́ннѣ, єда́ то́й є́сть Христо́съ,
16
Іоан усім відповідав: я хрещу вас водою: але гряде Сильніший за мене, Якому я недостойний розв’язати ремінь взуття Його; Він хреститиме вас Духом Святим і вогнем.
16
отвѣщава́ше Іоа́ннъ всѣ́мъ, глаго́ля: а́зъ у́бо водо́ю креща́ю вы́: гряде́тъ же Крѣ́плій мене́, Єму́же нѣ́смь досто́инъ отрѣши́ти реме́нь сапогу́ Єго́: То́й вы́ крести́тъ Ду́хомъ Святы́мъ и огне́мъ:
17
Лопата в руці Його, і Він очистить тік Свій і збере пшеницю в житницю Свою, а полову спалить вогнем невгасимим.
17
Єму́же лопа́та въ руку́ Єго́, и отреби́тъ гумно́ Своє́, и собере́тъ пшени́цу въ жи́тницу Свою́, пле́вы же сожже́тъ огне́мъ негаса́ющимъ.
18
І багато іншого, втішаючи, благовістив він людям.
18
Мно́га же у́бо и и́на, утѣша́я благовѣствова́ше лю́демъ.
19
Ірод же, четвертовладник, якому Іоан докоряв за Іродіаду, жінку брата його, і за все, що зробив Ірод лихого,
19
(Зач. 10) И́родъ же четвертовла́стникъ, облича́ємъ от него́ о Иродіа́дѣ женѣ́ бра́та своєго́, и о всѣ́хъ, я́же сотвори́ зла́я И́родъ,
20
додав до всього іншого і те, що замкнув Іоана у в’язниці.
20
приложи́ и сіє́ надъ всѣ́ми, и затвори́ Іоа́нна въ темни́цѣ.
21
І сталося, коли хрестився весь народ, і Ісус, охрестившись, молився, розкрилося небо,
21
Бы́сть же єгда́ крести́шася вси́ лю́діє, и Іису́су кре́щшуся и моля́щуся, отве́рзеся не́бо,
22
і Дух Святий зійшов на Нього в тілесному вигляді, як голуб; і був Голос з небес, Який говорив: Ти є Син Мій Улюблений, у Тобі Моє благовоління!
22
и сни́де Ду́хъ Святы́й тѣле́снымъ о́бразомъ, я́ко го́лубь, На́нь: и гла́съ съ небесе́ бы́сть, глаго́ля: Ты́ єси́ Сы́нъ Мо́й Возлю́бленный, о Тебѣ́ благоволи́хъ.
23
Ісус, починаючи Своє служіння, був років тридцяти, і був, як думали, син Йосифів, Іліїв,
23
(Зач. 11) И То́й бѣ́ Іису́съ я́ко лѣ́тъ три́десять начина́я, сы́й, я́ко мни́мь, Сы́нъ Іо́сифовъ, Илі́євъ,
24
Матфатів, Левіїв, Мелхіїв, Іаннаїв, Йосифів,
24
Матѳа́товъ, Леві́инъ, Мелхі́инъ, Іанна́євъ, Іо́сифовъ,
25
Маттафіїв, Амосів, Наумів, Еслимів, Наггеїв,
25
Маттаѳі́євъ, Амо́совъ, Нау́мовъ, Єслі́мовъ, Нагге́овъ,
26
Маафів, Маттафіїв, Семеіїв, Йосифів, Іудин,
26
Маа́ѳовъ, Маттаѳі́євъ, Семеі́євъ, Іо́сифовъ, Іу́динъ,
27
Іоананів, Рисаїв, Зоровавелів, Салафіїлів, Ниріїв,
27
Іоа́ннановъ, Риса́євъ, Зорова́велевъ, Салаѳіи́левъ, Нирі́євъ,
28
Мелхіїв, Аддіїв, Косамів, Елмодамів, Ірів,
28
Мелхі́євъ, Адді́євъ, Коса́мовъ, Єлмода́мовъ, И́ровъ,
29
Іосіїв, Єлиєзерів, Іоримів, Матфатів, Левіїв,
29
Іосі́євъ, Єлієзе́ровъ, Іорі́мовъ, Матѳа́товъ, Леві́инъ,
30
Симеонів, Іудин, Йосифів, Іонанів, Єлиакимів,
30
Симео́новъ, Іу́динъ, Іо́сифовъ, Іона́новъ, Єліакі́мовъ,
31
Мелеаїв, Маїнанів, Маттафаїв, Нафанів, Давидів,
31
Мелеа́євъ, Маіна́новъ, Маттаѳа́євъ, Наѳа́новъ, Дави́довъ,
32
Єссеїв, Овидів, Воозів, Салмонів, Наасонів,
32
Ієссе́овъ, Ови́довъ, Воо́зовъ, Салмо́новъ, Наассо́новъ,
33
Аминадавів, Арамів, Єсромів, Фаресів, Іудин,
33
Амінада́вовъ, Ара́мовъ, Єсро́мовъ, Фаре́совъ, Іу́динъ,
34
Яковів, Ісааків, Авраамів, Фаррин, Нахорів,
34
Іа́ковль, Ісаа́ковъ, Авраа́мовъ, Ѳа́ринъ, Нахо́ровъ,
35
Серухів, Рагавів, Фалеків, Єверів, Салинів,
35
Серу́ховъ, Рага́вовъ, Фале́ковъ, Єве́ровъ, Сала́новъ,
36
Каїнанів, Арфаксадів, Симів, Ноїв, Ламехів,
36
Каіна́новъ, Арфакса́довъ, Си́мовъ, Но́євъ, Ла́меховъ,
37
Мафусалів, Єнохів, Іаредів, Малелеїлів, Каїнанів,
37
Маѳуса́левъ, Єно́ховъ, Іа́редовъ, Малелеи́ловъ, Каіна́новъ,
38
Єносів, Сифів, Адамів, Божий.
38
Єно́совъ, Си́ѳовъ, Ада́мовъ, Бо́жій.
Глава 4
1
Ісус же, сповнений Духа Святого, повернувся від Йордану і поведений був Духом у пустелю.
1
(Зач. 12) Іису́съ же испо́лнь Ду́ха Свя́та возврати́ся от Іорда́на: и ведя́шеся Ду́хомъ въ пусты́ню,
2
Там сорок днів Він був спокушуваний дияволом і нічого не їв у ті дні, і по їх закінченні наостанку зголоднів.
2
дні́й четы́ридесять искуша́ємь от діа́вола: и не я́стъ ничесо́же во дни́ ты́я: и сконча́вшымся и́мъ, послѣди́ взалка́.
3
І сказав Йому диявол: якщо Ти Син Божий, то звели каменю цьому, щоб став хлібом.
3
И рече́ Єму́ діа́волъ: а́ще Сы́нъ єси́ Бо́жій, рцы́ ка́меневи сему́, да бу́детъ хлѣ́бъ.
4
Ісус відповів йому: написано, що не хлібом єдиним житиме людина, але всяким словом Божим.
4
И отвѣща́ Іису́съ къ нему́, глаго́ля: пи́сано є́сть, я́ко не о хлѣ́бѣ єди́номъ жи́въ бу́детъ человѣ́къ, но о вся́комъ глаго́лѣ Бо́жіи.
5
І, вивівши Його на високу гору, диявол показав Йому всі царства світу в одну мить.
5
И возве́дъ Єго́ діа́волъ на гору́ высоку́, показа́ Єму́ вся́ ца́рствія вселе́нныя въ ча́сѣ [чертѣ́] вре́меннѣ.
6
І сказав Йому диявол: Тобі дам усю оцю владу над усіми цими царствами і славу їх, бо вона мені передана, і я кому схочу, даю її.
6
И рече́ Єму́ діа́волъ: Тебѣ́ да́мъ вла́сть сію́ всю́ и сла́ву и́хъ: я́ко мнѣ́ предана́ є́сть, и, єму́же а́ще хощу́, да́мъ ю́:
7
Отже, якщо Ти поклонишся мені, то все буде Твоє.
7
Ты́ у́бо а́ще поклони́шися пре́до мно́ю, бу́дутъ Тебѣ́ вся́.
8
Ісус сказав йому у відповідь: відійди від Мене, сатано; написано: Господу Богу твоєму поклоняйся і Йому Єдиному служи.
8
И отвѣща́въ рече́ єму́ Іису́съ: иди́ за Мно́ю, сатано́ пи́сано є́сть: поклони́шися Го́споду Бо́гу твоєму́, и Тому́ єди́ному послу́жиши.
9
І повів Його до Єрусалима, і поставив Його на крилі храму, і сказав Йому: якщо Ти Син Божий, кинься звідси вниз.
9
И веде́ Єго́ во Ієрусали́мъ, и поста́ви Єго́ на крилѣ́ церко́внѣмъ, и рече́ Єму́: а́ще Сы́нъ єси́ Бо́жій, ве́рзися отсю́ду до́лу:
10
Бо написано: ангелам Своїм заповість про Тебе зберегти Тебе;
10
пи́сано бо є́сть, я́ко А́нгеломъ Свои́мъ заповѣ́сть о Тебѣ́ сохрани́ти Тя́:
11
і на руках понесуть Тебе, щоб не спіткнувся об камінь ногою Твоєю.
11
и на рука́хъ во́змутъ Тя́, да не когда́ преткне́ши о ка́мень но́гу Твою́.
12
Ісус відповів йому: сказано: не спокушай Господа Бога твого.
12
И отвѣща́въ рече́ єму́ Іису́съ, я́ко рече́но є́сть: не иску́сиши Го́спода Бо́га твоєго́.
13
І, закінчивши всі спокушання, диявол відійшов від Нього до часу.
13
И сконча́въ все́ искуше́ніє діа́волъ, отъи́де от Него́ до вре́мене.
14
І повернувся Ісус в силі духу до Галилеї; і рознеслася чутка про Нього по всьому краю.
14
И возврати́ся Іису́съ въ си́лѣ духо́внѣй въ Галіле́ю: и вѣ́сть изы́де по все́й странѣ́ о Не́мъ.
15
Він навчав у синагогах їхніх, і всі Його славили.
15
И То́й уча́ше на со́нмищихъ и́хъ, сла́вимъ всѣ́ми.
16
І прийшов у Назарет, де був вихований, і увійшов, за звичаєм Своїм, в день суботній у синагогу і став, щоб читати.
16
(Зач. 13) И пріи́де въ Назаре́тъ, идѣ́же бѣ́ воспита́нъ: и вни́де, по обы́чаю Своєму́, въ де́нь суббо́тный въ со́нмище, и воста́ чести́.
17
Йому подали книгу пророка Ісаї; і Він, розгорнувши книгу, знайшов місце, де було написано:
17
И да́ша Єму́ кни́гу Иса́іи проро́ка: и разгну́въ кни́гу, обрѣ́те мѣ́сто, идѣ́же бѣ́ напи́сано:
18
Дух Господній на Мені; бо Він помазав Мене благовістити убогим, і послав Мене зціляти розбитих серцем, проповідувати полоненим визволення, сліпим прозріння, відпустити замучених на волю,
18
Ду́хъ Госпо́день на Мнѣ́: Єго́же ра́ди пома́за Мя́ благовѣсти́ти ни́щымъ, посла́ Мя исцѣли́ти сокруше́нныя се́рдцемъ, проповѣ́дати плѣне́ннымъ отпуще́ніє и слѣпы́мъ прозрѣ́ніє, отпусти́ти сокруше́нныя во отра́ду,
19
проповідувати літо Господнє сприятливе.
19
проповѣ́дати лѣ́то Госпо́дне прія́тно.
20
І, згорнувши книгу і віддавши служителю, сів, і очі всіх у синагозі були звернені до Нього.
20
И согну́въ кни́гу, отда́въ слузѣ́, сѣ́де: и всѣ́мъ въ со́нмищи о́чи бѣ́ху зря́ще На́нь.
21
І Він почав говорити їм: нині справдилося писання, яке ви почули.
21
И нача́тъ глаго́лати къ ни́мъ, я́ко дне́сь сбы́стся писа́ніє сіє́ во у́шію ва́шею.
22
І всі свідчили Йому. І дивувалися словам благодаті, що виходили з уст Його, і говорили: чи ж не Йосифів це син?
22
И вси́ свидѣ́телствоваху Єму́, (Зач. 14) и дивля́хуся о словесѣ́хъ благода́ти, исходя́щихъ изъ у́стъ Єго́, и глаго́лаху: не Се́й ли є́сть Сы́нъ Іо́сифовъ?
23
Він сказав їм: напевно, ви скажете Мені приказку: лікарю, зцілися Сам, зроби і тут, на Твоїй батьківщині, те, що, ми чули, було в Капернаумі.
23
И рече́ къ ни́мъ: вся́ко рече́те Ми́ при́тчу сію́: врачу́, исцѣли́ся Са́мъ: єли́ка слы́шахомъ бы́вшая въ Капернау́мѣ, сотвори́ и здѣ́ во оте́чествіи Своє́мъ.
24
І сказав: істинно кажу вам: ніякого пророка не приймають на батьківщині своїй.
24
Рече́ же: ами́нь глаго́лю ва́мъ, я́ко ни кото́рый проро́къ прія́тенъ є́сть во оте́чествіи своє́мъ:
25
По правді ж кажу вам, багато вдів було в Ізраїлі у дні Іллі, коли небо замкнулося на три роки і шість місяців, так що настав великий голод по всій землі,
25
пои́стиннѣ же глаго́лю ва́мъ: мно́ги вдови́цы бѣ́ша во дни́ Иліины́ во Ізра́или, єгда́ заключи́ся не́бо три́ лѣ́та и ме́сяцъ ше́сть, я́ко бы́сть гла́дъ вели́къ по все́й земли́:
26
і до жодної з них не був посланий Ілля, а тільки в Сарепту сидонську, до жінки-вдови.
26
и ни ко єди́ной и́хъ по́сланъ бы́сть Иліа́, то́кмо въ Саре́пту Сідо́нскую къ женѣ́ вдови́цѣ.
27
І багато також було прокажених в Ізраїлі за пророка Єлисея, і жоден з них не очистився, тільки Неєман-сирієць.
27
И мно́зи прокаже́ни бѣ́ху при Єліссе́и проро́цѣ во Ізра́или: и ни єди́нъ же от ни́хъ очи́стися, то́кмо Неєма́нъ Сиріани́нъ.
28
І сповнились усі гнівом у синагозі, почувши це.
28
И испо́лнишася вси́ я́рости въ со́нмищи, слы́шавшіи сія́:
29
І, вставши, вигнали Його геть з міста і повели на вершину гори, на якій було збудоване їхнє місто, щоб скинути Його.
29
и воста́вше изгна́ша Єго́ во́нъ изъ гра́да, и ведо́ша Єго́ до верху́ горы́, на не́йже гра́дъ и́хъ со́зданъ бя́ше, да бы́ша Єго́ низри́нули:
30
Він же, пройшовши серед них, відійшов.
30
О́нъ же проше́дъ посредѣ́ и́хъ, идя́ше.
31
І прийшов у Капернаум, місто галилейське, і навчав їх по суботах.
31
(Зач. 15) И сни́де въ Капернау́мъ гра́дъ Галіле́йскій: и бѣ́ учя́ и́хъ въ суббо́ты.
32
І дивувалися вченню Його, бо слово Його мало владу.
32
И ужаса́хуся о уче́ніи Єго́: я́ко со вла́стію бѣ́ сло́во Єго́.
33
Був у синагозі чоловік, що мав духа нечистого, і він закричав гучним голосом:
33
И въ со́нмищи бѣ́ человѣ́къ имы́й ду́ха бѣ́са нечи́ста, и возопи́ гла́сомъ ве́ліимъ,
34
облиш, що Тобі до нас, Ісусе Назарянине? Ти прийшов погубити нас; знаю Тебе, хто Ти, Святий Божий.
34
глаго́ля: оста́ви, что́ на́мъ и Тебѣ́, Іису́се Назаря́нине, прише́лъ єси́ погуби́ти на́съ: вѣ́мъ Тя́, кто́ єси́, Святы́й Бо́жій.
35
Ісус заборонив йому, сказавши: замовкни і вийди з нього. І біс, кинувши його посередині синагоги, вийшов з нього, нітрохи не зашкодивши йому.
35
И запрети́ єму́ Іису́съ, глаго́ля: премолчи́ и изы́ди изъ него́. И пове́ргъ єго́ бѣ́съ посредѣ́, изы́де изъ него́, ника́коже вреди́въ єго́.
36
І усіх охопив жах, і питали один одного, кажучи: що це за слово, що з владою і силою наказує нечистим духам, і вони виходять?
36
И бы́сть у́жасъ на всѣ́хъ, и стяза́хуся, дру́гъ ко дру́гу глаго́люще: что́ сло́во сіє́, я́ко вла́стію и си́лою вели́тъ нечи́стымъ духово́мъ, и исхо́дятъ?
37
І розійшлася чутка про Нього по всіх місцях того краю.
37
(Зач. 16) И исхожда́ше гла́съ о Не́мъ во вся́ко мѣ́сто страны́.
38
Вийшовши з синагоги, Він увійшов у дім Симонів; теща ж Симонова була в сильній гарячці; і благали Його за неї.
38
Воста́въ же изъ со́нмища, вни́де въ до́мъ Сі́моновъ: те́ща же Сі́монова бѣ́ одержи́ма огне́мъ ве́ліимъ: и моли́ша Єго́ о не́й.
39
Підійшовши до неї, Він заборонив гарячці; і покинула її. Вона відразу ж встала і слугувала їм.
39
И ста́въ надъ не́ю, запрети́ огню́, и оста́ви ю́: а́біє же воста́вши служа́ше и́мъ.
40
Коли ж заходило сонце, всі, хто тільки мав хворих на різні недуги, приводили їх до Нього, і Він, покладаючи на кожного з них руки, зціляв їх.
40
Заходя́щу же со́лнцу, вси́, єли́цы имѣ́яху боля́щыя неду́ги разли́чными, привожда́ху и́хъ къ Нему́: О́нъ же на єди́наго коєго́ждо и́хъ ру́цѣ возло́жь, исцѣля́ше и́хъ.
41
Виходили також і біси з багатьох, викрикуючи і кажучи: Ти Христос, Син Божий. А Він забороняв їм казати, що вони знають, що Він Христос.
41
Исхожда́ху же и бѣ́си от мно́гихъ, вопію́ще и глаго́люще, я́ко Ты́ єси́ Христо́съ Сы́нъ Бо́жій. И запреща́я не дая́ше и́мъ глаго́лати, я́ко вѣ́дяху Христа́ Самаго́ су́ща.
42
А як настав день, Він, вийшовши з дому, пішов у безлюдне місце, а люди шукали Його і, прийшовши до Нього, затримували Його, щоб не йшов від них.
42
Бы́вшу же дни́, изше́дъ иде́ въ пу́сто мѣ́сто: и наро́ди иска́ху Єго́, и пріидо́ша къ Нему́, и удержава́ху Єго́, да бы́ не отше́лъ от ни́хъ.
43
Він же сказав їм: і іншим містам Мені належить благовістити Царство Боже, бо на те Я посланий.
43
О́нъ же рече́ къ ни́мъ, я́ко и други́мъ градово́мъ благовѣсти́ти Ми́ подоба́єтъ Ца́рствіє Бо́жіє: я́ко на се́ по́сланъ є́смь.
44
І проповідував у синагогах галилейських.
44
И бѣ́ проповѣ́дая на со́нмищихъ Галіле́йскихъ.
Глава 5
1
Одного разу, коли народ тиснувся до Нього, щоб слухати Слово Боже, а Він стояв біля озера Генісаретського,
1
(Зач. 17) Бы́сть же належа́щу Єму́ наро́ду, да бы́ша слы́шали сло́во Бо́жіє, и То́й бѣ́ стоя́ при є́зерѣ Геннисаре́тстѣ:
2
і побачив Він два човни, що стояли при озері; а рибалки, вийшовши з них, полоскали сіті.
2
и ви́дѣ два́ корабля́ стоя́ща при є́зерѣ: ры́баріє же отше́дше от нею́, измыва́ху мре́жи.
3
Увійшовши в один з човнів, який належав Симонові, Він просив його відплисти трохи від берега і, сівши, навчав людей з човна.
3
Влѣ́зъ же въ єди́нъ от кораблю́, и́же бѣ́ Сі́моновъ, моли́ єго́ от земли́ отступи́ти ма́ло: и сѣ́дъ уча́ше изъ корабля́ наро́ды.
4
Коли ж перестав навчати, сказав Симонові: відпливи на глибину і закиньте сіті свої для лову.
4
Я́коже преста́ глаго́ля, рече́ къ Сі́мону: поступи́ во глубину́, и вве́рзите мре́жи ва́шя въ лови́тву.
5
Симон сказав Йому у відповідь: Наставнику, ми трудилися всю ніч і нічого не впіймали, але за словом Твоїм закину сіть.
5
И отвѣща́въ Сі́монъ рече́ Єму́: Наста́вниче, объ но́щь всю́ тру́ждшеся, ничесо́же я́хомъ: по глаго́лу же Твоєму́ вве́ргу мре́жу.
6
Зробивши це, вони наловили дуже багато риби, аж проривалася сіть у них.
6
И се́ сотво́рше, я́ша мно́жество ры́бъ мно́го: протерза́шеся же мре́жа и́хъ.
7
І дали знак друзям з другого човна, щоб прийшли допомогти їм; і прийшли, і наповнили обидва човни так, що вони почали тонути.
7
И поману́ша прича́стникомъ, и́же бѣ́ху во друзѣ́мъ корабли́, да прише́дше помо́гутъ и́мъ: и пріидо́ша, и испо́лниша о́ба корабля́, я́ко погружа́тися и́ма.
8
Побачивши це, Симон-Петро припав до колін Ісусових і сказав: Господи, відійди від мене, бо я чоловік грішний!
8
Ви́дѣвъ же Сі́монъ Пе́тръ, припаде́ къ колѣ́нома Іису́совома, глаго́ля: изы́ди от мене́, я́ко му́жъ грѣ́шенъ є́смь, Го́споди.
9
Бо жах охопив його і всіх, що були з ним, від того улову риби, яку зловили;
9
У́жасъ бо одержа́ше єго́ и вся́ су́щыя съ ни́мъ, о лови́твѣ ры́бъ, я́же я́ша.
10
також і Якова та Іоана, синів Зеведеєвих, які були спільниками Симона. І сказав Ісус Симонові: не бійся, віднині будеш ловцем людей.
10
Та́кожде же Іа́кова и Іоа́нна сы́на Зеведе́ова, я́же бѣ́ста обе́щника Сі́монови. И рече́ къ Сі́мону Іису́съ: не бо́йся: отсе́лѣ бу́деши человѣ́ки ловя́.
11
І, витягнувши обидва човни на берег, залишили все і пішли за Ним.
11
И извле́кше [о́ба] корабля́ на зе́млю, оста́вльше вся́, вслѣ́дъ Єго́ идо́ша.
12
Коли Ісус був в одному місті, прийшов чоловік, увесь в проказі, і, побачивши Ісуса, упав ниць і благав Його: Господи, якщо Ти хочеш, можеш мене очистити.
12
(Зач. 18) И бы́сть єгда́ бѣ́ Іису́съ во єди́номъ от градо́въ, и се́, му́жъ испо́лнь прокаже́нія: и ви́дѣвъ Іису́са, па́дъ ни́цъ, моля́ся Єму́, глаго́ля: Го́споди, а́ще хо́щеши, мо́жеши мя́ очи́стити.
13
Він простяг руку, доторкнувся до нього і сказав: хочу, очисться. І відразу проказа зійшла з нього.
13
И просте́ръ ру́ку, косну́ся єго́, ре́къ: хощу́, очи́стися: и а́біє прока́за отъи́де от него́.
14
І Він звелів йому нікому не говорити, а піти показатися священикові і принести жертву за очищення своє, як повелів Мойсей, на свідчення їм.
14
И То́й заповѣ́да єму́ ни кому́же повѣ́дати: но ше́дъ покажи́ся ієре́ови, и принеси́ о очище́ніи твоє́мъ, я́коже повелѣ́ Моисе́й, во свидѣ́телство и́мъ.
15
Розійшлася ще більше чутка про Нього, і сходилося до Нього безліч народу послухати і зцілитися від Нього від недуг своїх.
15
Прохожда́ше же па́че сло́во о Не́мъ: и схожда́хуся наро́ди мно́зи слы́шати и цѣли́тися от Него́ от неду́гъ свои́хъ.
16
Він же відходив у безлюдні місця і молився.
16
То́й же бѣ́ отходя́ въ пусты́ню и моля́ся.
17
Одного дня, коли Він навчав, і сиділи тут фарисеї і законовчителі, що поприходили з усяких місць Галилеї та Юдеї і з Єрусалима, і сила Господня являлася у зціленні хворих, —
17
(Зач. 19) И бы́сть во єди́нъ от дні́й, и То́й бѣ́ учя́: и бѣ́ху сѣдя́ще фарісе́є и законоучи́теліє, и́же бѣ́ху пришли́ от вся́кія ве́си Галіле́йскія и Іуде́йскія и Ієрусали́мскія: и си́ла Госпо́дня бѣ́ исцѣля́ющи и́хъ:
18
і ось люди принесли на постелі чоловіка, який був розслаблений, і намагалися внести його в дім і покласти перед Ним;
18
и се́ му́жіє нося́ще на одрѣ́ человѣ́ка, и́же бѣ́ разсла́бленъ, и иска́ху внести́ єго́ и положи́ти предъ Ни́мъ:
19
і, не знайшовши, як пронести його через натовп, вилізли на дім і через покрівлю спустили його з постіллю на середину, перед Ісусом.
19
и не обрѣ́тше кудѣ́ внести́ єго́ наро́да ра́ди, взлѣ́зше на хра́мъ, сквозѣ́ скуде́лы [кро́въ скуде́льный] низвѣ́сиша єго́ со одро́мъ на среду́ предъ Іису́са.
20
І Він, побачивши віру їхню, сказав йому: чоловіче, відпускаються тобі гріхи твої.
20
И ви́дѣвъ вѣ́ру и́хъ, рече́ єму́: человѣ́че, оставля́юттися грѣси́ твои́.
21
Книжники і фарисеї почали розмірковувати, кажучи: хто ж є Цей, що богохульствує? Хто може відпускати гріхи, крім одного Бога?
21
И нача́ша помышля́ти кни́жницы и фарісе́є, глаго́люще: кто́ є́сть Се́й, и́же глаго́летъ хулы́, кто́ мо́жетъ оставля́ти грѣ́хи, то́кмо єди́нъ Бо́гъ?
22
Ісус, зрозумівши міркування їхні, сказав їм у відповідь: що помишляєте в серцях ваших?
22
Разумѣ́въ же Іису́съ помышле́нія и́хъ, отвѣща́въ рече́ къ ни́мъ: что́ помышля́єте въ сердца́хъ ва́шихъ?
23
Що легше — сказати: відпускаються тобі гріхи твої, чи сказати: встань і ходи?
23
Что́ є́сть удо́бѣє, рещи́: оставля́юттися грѣси́ твои́? Или́ рещи́: воста́ни и ходи́?
24
Але щоб ви знали, що Син Людський має владу на землі відпускати гріхи, — сказав Він розслабленому: тобі кажу, встань, візьми постіль твою та йди в дім твій.
24
Но да увѣ́сте, я́ко вла́сть и́мать Сы́нъ Человѣ́ческій на земли́ отпуща́ти грѣхи́, [рече́ разсла́бленному:] тебѣ́ глаго́лю: воста́ни и возми́ о́дръ тво́й, и иди́ въ до́мъ тво́й.
25
І він відразу встав перед ними, взяв те, на чому лежав, та й пішов до дому свого, славлячи Бога.
25
И а́біє воста́въ предъ ни́ми, взе́мъ, на не́мже лежа́ше, и́де въ до́мъ сво́й, сла́вя Бо́га.
26
І жах охопив усіх, і славили Бога і, сповнені страхом, говорили: преславне бачили ми нині.
26
И у́жасъ прія́тъ всѣ́хъ, и сла́вляху Бо́га: и испо́лнишася стра́ха, глаго́люще, я́ко ви́дѣхомъ пресла́вная дне́сь.
27
І після цього вийшов Ісус і побачив митаря на ім’я Левій, що сидів на митниці, і сказав йому: йди за Мною.
27
(Зач. 20) И посе́мъ изы́де, и узрѣ́ мытаря́ и́менемъ Леві́ю, сѣдя́ща на мы́тницѣ, и рече́ єму́: иди́ по Мнѣ́.
28
І той, покинувши все, встав і пішов услід за Ним.
28
И оста́вль вся́, воста́въ вослѣ́дъ Єго́ и́де.
29
І влаштував Йому Левій у домі своїм велику гостину; і там було багато митарів та інших, які возлежали з ними.
29
И сотвори́ учрежде́ніє ве́ліє Леві́й Єму́ въ дому́ своє́мъ: и бѣ́ наро́дъ мытаре́й мно́гъ, и инѣ́хъ, и́же бя́ху съ ни́мъ возлежа́ще.
30
Книжники ж і фарисеї нарікали на Нього і говорили ученикам Його: чому ви їсте і п’єте з митарями та грішниками?
30
И ропта́ху кни́жницы на Него́ и фарісе́є, ко ученико́мъ Єго́ глаго́люще: почто́ съ мытари́ и грѣ́шники я́сте и піє́те?
31
Ісус же сказав їм у відповідь: не здорові потребують лікаря, а недужі.
31
И отвѣща́въ Іису́съ рече́ къ ни́мъ: не тре́буютъ здра́віи врача́, но боля́щіи:
32
Я прийшов покликати не праведників до покаяння, але грішників.
32
не пріидо́хъ призва́ти пра́ведныхъ, но грѣ́шныя въ покая́ніє.
33
Вони ж сказали Йому: чому учні Іоанові часто постять і моляться, також і фарисейські, а Твої їдять і п’ють?
33
(Зач. 21) Они́ же рѣ́ша къ Нему́: почто́ ученицы́ Іоа́нновы постя́тся ча́сто и моли́твы творя́тъ, та́кожде и фарісе́йстіи, а Твои́ ядя́тъ и пію́тъ?
34
Він же сказав їм: чи можете примусити гостей весільних постити, доки з ними жених?
34
О́нъ же рече́ къ ни́мъ: єда́ мо́жете сыны́ бра́чныя, до́ндеже жени́хъ съ ни́ми є́сть, сотвори́ти пости́тися?
35
Але прийдуть дні, коли забраний буде від них жених, і тоді поститимуть у ті дні.
35
Пріи́дутъ же дні́є, єгда́ отъя́тъ бу́детъ от ни́хъ жени́хъ, и тогда́ постя́тся въ ты́я дни́.
36
Сказав же і притчу їм: ніхто не накладає латки до старої одежі, відірвавши від нової одежі; а інакше і нове розірветься, і до старого не підійде те, що з нового.
36
Глаго́лаше же и при́тчу къ ни́мъ, я́ко никто́же приставле́нія ри́зы но́вы приставля́єтъ на ри́зу ве́тху: а́ще ли же ни́, и но́вую раздере́тъ, и ве́тсѣй не согласу́єтъ є́же от но́ваго.
37
І ніхто не вливає молодого вина в старі міхи, і саме виллється, і міхи пропадуть.
37
И никто́же влива́єтъ віна́ но́ва въ мѣ́хи ве́тхи: а́ще ли же ни́, расто́ргнетъ но́воє віно́ мѣ́хи, и само́ изліє́тся, и мѣ́си поги́бнутъ:
38
А молоде вино в нові міхи треба вливати; тоді збережеться і те, і друге.
38
но віно́ но́воє въ мѣ́хи но́вы влива́ти [подоба́єтъ]: и обоя́ соблюду́тся.
39
І ніхто, пивши старе вино, не захоче зараз же молодого, бо скаже: старе краще.
39
И никто́же пи́въ ве́тхоє, а́біє хо́щетъ но́ваго: глаго́летъ бо: ве́тхоє лу́чше є́сть.
Глава 6
1
Сталося, що у суботу, першу після другого дня Пасхи, довелося Йому йти через посіви, і ученики Його зривали колоски і їли, розтираючи руками.
1
Бы́сть же въ суббо́ту второпе́рвую ити́ Єму́ сквозѣ́ сѣ́янія: и восторга́ху ученицы́ Єго́ кла́сы, и ядя́ху, стира́юще рука́ми.
2
Деякі ж з фарисеїв сказали їм: навіщо ви робите те, чого не годиться робити в суботу?
2
Нѣ́цыи же от фарісе́й рѣ́ша и́мъ: что́ творите́, єго́же не досто́итъ твори́ти въ суббо́ты?
3
Ісус сказав їм у відповідь: хіба ви не читали, що вчинив Давид, коли зголоднів сам і ті, що були з ним?
3
И отвѣща́въ Іису́съ рече́ къ ни́мъ: ни ли́ сего́ чли́ єсте́, є́же сотвори́ Дави́дъ, єгда́ взалка́ся са́мъ и и́же съ ни́мъ бя́ху?
4
Як він увійшов у дім Божий, і взяв хліби принесення*, і їв, і дав тим, що були з ним, хоча їх не можна було їсти нікому, тільки одним священикам.
4
Ка́ко вни́де въ до́мъ Бо́жій, и хлѣ́бы предложе́нія взе́мъ, и яде́, и даде́ и су́щымъ съ ни́мъ, и́хже не досто́яше я́сти, то́кмо єди́нымъ ієре́ємъ?
5
І сказав їм: бо Син Людський є господарем і суботи.
5
И глаго́лаше и́мъ, я́ко госпо́дь є́сть Сы́нъ Человѣ́ческій и суббо́тѣ.
6
Довелося ж і в іншу суботу увійти Йому в синагогу і навчати. Там був чоловік, у якого права рука була суха.
6
Бы́сть же и въ другу́ю суббо́ту вни́ти Єму́ въ со́нмище и учи́ти: и бѣ́ та́мо человѣ́къ, и рука́ єму́ десна́я бѣ́ суха́.
7
Книжники ж і фарисеї стежили за Ним, чи не зцілить Він у суботу, щоб знайти звинувачення проти Нього.
7
Назира́ху же кни́жницы и фарісе́и, а́ще въ суббо́ту исцѣли́тъ, да обря́щутъ рѣ́чь На́нь.
8
Він же, знаючи помисли їхні, сказав чоловікові, що мав суху руку: встань і вийди на середину. І він встав і вийшов.
8
О́нъ же вѣ́дяше помышле́нія и́хъ, и рече́ человѣ́ку иму́щему су́ху ру́ку: воста́ни и ста́ни посредѣ́. О́нъ же воста́въ ста́.
9
Тоді сказав їм Ісус: запитаю вас, що годиться робити в суботу — добро чи зло? Спасти душу чи згубити? Вони мовчали.
9
Рече́ же Іису́съ къ ни́мъ: вопрошу́ вы́: что́ досто́итъ въ суббо́ты, добро́ твори́ти, или́ зло́ твори́ти? Ду́шу спасти́, или́ погуби́ти? Они́ же умолча́ша.
10
І, поглянувши на всіх них, сказав тому чоловікові: простягни руку твою. Він так і зробив; і стала рука його здорова, як і друга.
10
И воззрѣ́въ на всѣ́хъ и́хъ, рече́ єму́: простри́ ру́ку твою́. О́нъ же сотвори́ та́ко: и утверди́ся рука́ єго́ здра́ва я́ко друга́я.
11
Вони ж розлютилися і говорили між собою, що б їм вчинити з Ісусом.
11
Они́ же испо́лнишася безу́мія, и глаго́лаху дру́гъ ко дру́гу, что́ бы́ша сотвори́ли Іису́сови.
12
У ті дні Ісус зійшов на гору помолитися і пробув усю ніч у молитві до Бога.
12
Бы́сть же во дни́ ты́я, изы́де въ го́ру помоли́тися: и бѣ́ объ но́щь въ моли́твѣ Бо́жіи.
13
Коли ж настав день, покликав учеників Своїх і обрав з них дванадцятьох, яких назвав апостолами:
13
И єгда́ бы́сть де́нь, призва́ ученики́ Своя́: и избра́ от ни́хъ двана́десяте, и́хже и апо́столы нарече́:
14
Симона, якого назвав Петром, і Андрія, брата його, Якова та Іоана, Филипа та Варфоломія,
14
Сі́мона, єго́же именова́ Петра́, и Андре́а бра́та єго́, Іа́кова и Іоа́нна, Філі́ппа и Варѳоломе́а,
15
Матфея та Фому, Якова Алфеєвого та Симона, званого Зилотом, Іуду Якового та
15
Матѳе́а и Ѳому́, Іа́кова Алфе́єва и Сімо́на нарица́ємаго Зило́та,
16
Іуду Іскаріотського, який потім став зрадником.
16
Іу́ду Іа́ковля, и Іу́ду Іскаріо́тскаго, и́же и бы́сть преда́тель.
17
І зійшовши з ними, Він став на рівному місці; також багато учеників Його і безліч народу з усієї Юдеї та Єрусалима, з приморських місць Тирських і Сидонських,
17
Изше́дъ съ ни́ми, ста́ на мѣ́стѣ ра́внѣ: и наро́дъ учени́къ Єго́, и мно́жество мно́го люде́й от всея́ Іуде́и и Ієрусали́ма и помо́рія Ти́рска и Сідо́нска,
18
що прийшли послухати Його і зцілитися від недуг своїх, також і ті, що страждали від нечистих духів, — і зцілялися.
18
и́же пріидо́ша послу́шати Єго́ и исцѣли́тися от неду́гъ свои́хъ, и стра́ждущіи от ду́хъ нечи́стыхъ: и исцѣля́хуся.
19
І весь народ намагався доторкнутися до Нього, бо від Нього виходила сила і зціляла всіх.
19
И ве́сь наро́дъ иска́ше прикаса́тися Єму́: я́ко си́ла от Него́ исхожда́ше и исцѣля́ше вся́.
20
І Він, звівши очі Свої на учеників Своїх, говорив: Блаженні убогі духом, бо ваше є Царство Боже.
20
И То́й возве́дъ о́чи Свои́ на ученики́ Своя́, глаго́лаше: блаже́ни ни́щіи ду́хомъ: я́ко ва́ше є́сть Ца́рствіє Бо́жіє.
21
Блаженні ті, що жадають тепер, бо насититеся. Блаженні ті, що плачуть тепер, бо втішитеся.
21
Блаже́ни, а́лчущіи ны́нѣ: я́ко насы́титеся. Блаже́ни, пла́чущіи ны́нѣ: я́ко возсмѣє́теся.
22
Блаженні будете, коли зненавидять вас люди і коли розлучать вас і ганьбитимуть, і знеславлять ім’я ваше заради Сина Людського.
22
Блаже́ни бу́дете, єгда́ возненави́дятъ ва́съ человѣ́цы, и єгда́ разлуча́тъ вы́, и поно́сятъ, и пронесу́тъ и́мя ва́ше я́ко зло́, Сы́на Человѣ́ческаго ра́ди.
23
Радійте того дня і веселіться, бо велика вам нагорода на небесах. Так робили пророкам батьки їхні.
23
Возра́дуйтеся въ то́й де́нь и взыгра́йте: се́ бо мзда́ ва́ша мно́га на небеси́. По си́мъ бо творя́ху проро́комъ отцы́ и́хъ.
24
Але горе вам, багаті, бо ви вже одержали свою втіху.
24
Оба́че го́ре ва́мъ бога́тымъ: я́ко отстоите́ утѣше́нія ва́шего.
25
Горе вам, ситі нині, бо будете голодувати. Горе вам, що смієтесь тепер, бо будете плакати і ридати!
25
Го́ре ва́мъ, насы́щенніи ны́нѣ: я́ко вза́лчете. Го́ре ва́мъ смѣю́щымся ны́нѣ: я́ко возрыда́єте и воспла́чете.
26
Горе вам, коли всі люди говоритимуть про вас добре, бо так робили лжепророкам батьки їхні.
26
Го́ре, єгда́ до́брѣ реку́тъ ва́мъ вси́ человѣ́цы: по си́мъ бо творя́ху лжепроро́комъ отцы́ и́хъ.
27
Але вам, хто слухає, кажу: любіть ворогів ваших, добро творіть тим, хто ненавидить вас;
27
Но ва́мъ глаго́лю слы́шащымъ: люби́те враги́ ва́шя, добро́ твори́те ненави́дящымъ ва́съ,
28
благословляйте тих, хто проклинає вас, і моліться за тих, хто кривдить вас.
28
благослови́те клену́щыя вы́, и моли́теся за творя́щихъ ва́мъ оби́ду.
29
Хто вдарить тебе по щоці, підстав і другу, і хто забирає в тебе верхній одяг, не борони взяти і сорочку.
29
Бію́щему тя́ въ лани́ту, пода́ждь и другу́ю: и от взима́ющаго ти́ ри́зу, и срачи́цу не возбрани́.
30
Кожному, хто просить у тебе, дай, а від того, хто забирає твоє, не вимагай.
30
Вся́кому же прося́щему у тебе́, да́й: и от взима́ющаго твоя́, не истязу́й.
31
І як хочете, щоб робили вам люди, так і ви робіть їм.
31
И я́коже хо́щете да творя́тъ ва́мъ человѣ́цы, и вы́ твори́те и́мъ та́кожде.
32
І коли ви любите тих, хто вас любить, яка вам за те дяка? Бо і грішники люблять тих, хто їх любить.
32
И а́ще лю́бите лю́бящыя вы́, ка́я ва́мъ благода́ть є́сть? И́бо и грѣ́шницы лю́бящыя и́хъ лю́бятъ.
33
І якщо ви робите добро тим, хто вам робить добро, яка вам за те дяка? Бо і грішники те саме роблять.
33
И а́ще благотворите́ благотворя́щымъ ва́мъ, ка́я ва́мъ благода́ть є́сть? И́бо и грѣ́шницы то́жде творя́тъ.
34
І коли позичаєте тим, від кого сподіваєтесь одержати, яка за те вам дяка? Бо і грішники позичають грішникам, щоб стільки ж одержати.
34
И а́ще взаи́мъ даєте́, от ни́хже ча́єте воспрія́ти, ка́я ва́мъ благода́ть є́сть, и́бо и грѣ́шницы грѣ́шникомъ взаи́мъ дава́ютъ, да воспріи́мутъ ра́вная.
35
Але ви любіть ворогів ваших, добро творіть і позичайте, нічого не сподіваючись; і буде вам нагорода велика, і будете синами Всевишнього; бо Він добрий і до невдячних, і злих.
35
Оба́че люби́те враги́ ва́шя, и благотвори́те, и взаи́мъ да́йте, ничесо́же ча́юще: и бу́детъ мзда́ ва́ша мно́га, и бу́дете сы́нове Вы́шняго: я́ко То́й бла́гъ є́сть на безблагода́тныя и злы́я.
36
Отже, будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний.
36
Бу́дите у́бо милосе́рди, я́коже и Оте́цъ ва́шъ милосе́рдъ є́сть.
37
Не судіть, то і вас не судитимуть; не осуджуйте, то й вас не осудять; прощайте, то й вас прощатимуть;
37
И не суди́те, и не су́дятъ ва́мъ: [и] не осужда́йте, да не осужде́ни бу́дете: отпуща́йте, и отпу́стятъ ва́мъ:
38
давайте, і дасться вам: мірою доброю, натоптаною, утрушеною, переповненою віддадуть вам, бо якою мірою міряєте, такою ж відміряється і вам.
38
да́йте, и да́стся ва́мъ: мѣ́ру добру́, натка́ну и потря́сну и прелива́ющуся дадя́тъ на ло́но ва́ше: то́ю бо мѣ́рою, є́юже мѣ́рите, возмѣ́рится ва́мъ.
39
Сказав же їм притчу: чи може сліпий сліпого водити? Чи не впадуть обидва в яму?
39
Рече́ же при́тчу и́мъ: єда́ мо́жетъ слѣпе́цъ слѣпца́ води́ти? Не о́ба ли въ я́му впаде́тася?
40
Учень не буває вищим від свого учителя; але, удосконалившись, кожен буде, як і вчитель його.
40
Нѣ́сть учени́къ надъ учи́теля своєго́: соверше́нъ же вся́къ бу́детъ, я́коже [и] учи́тель єго́.
41
Що ж ти бачиш скалку в оці брата твого, а колоди, що є в оці твоєму, не відчуваєш?
41
Что́ же ви́диши суче́цъ, и́же є́сть во очеси́ бра́та твоєго́, бервна́ же, є́же є́сть во очеси́ твоє́мъ, не чу́єши?
42
Або, як можеш сказати братові твоєму: брате, дай я вийму скалку з ока твого, коли сам не бачиш колоди у своєму оці? Лицеміре! Вийми перше колоду з ока свого, і тоді побачиш, як вийняти скалку з ока брата твого.
42
Или́ ка́ко мо́жеши рещи́ бра́ту твоєму́: бра́те, оста́ви, да изму́ суче́цъ, и́же є́сть во очеси́ твоє́мъ, са́мъ су́щаго во очеси́ твоє́мъ бервна́ не ви́дя? Лицемѣ́ре, изми́ пе́рвѣє бервно́ изъ очесе́ твоєго́, и тогда́ про́зриши изъя́ти суче́цъ изъ очесе́ бра́та твоєго́.
43
Нема доброго дерева, яке родило б поганий плід, і немає поганого дерева, яке родило б плід добрий.
43
Нѣ́сть бо дре́во добро́, творя́ плода́ зла́: ниже́ дре́во зло́, творя́ плода́ добра́.
44
Бо всяке дерево пізнається за плодом своїм: не збирають смокви з терня і не знімають винограду з чагарника.
44
Вся́ко бо дре́во от плода́ своєго́ познає́тся: не от те́рнія бо че́шутъ смо́квы, ни от купины́ є́млютъ гро́здія.
45
Добра людина з доброго скарбу серця свого виносить добре, а зла людина з лихого скарбу серця свого виносить зле: бо з повноти серця промовляють уста її.
45
Благі́й человѣ́къ от блага́го сокро́вища се́рдца своєго́ изно́ситъ благо́є: и злы́й человѣ́къ от зла́го сокро́вища се́рдца своєго́ изно́ситъ зло́є: от избы́тка бо се́рдца глаго́лютъ уста́ єго́.
46
Чому ж ви Мене кличете: Господи! Господи! — а не робите того, що Я кажу?
46
Что́ же Мя́ зовете́: Го́споди, Го́споди, и не творите́, я́же глаго́лю?
47
Всякий, хто приходить до Мене та слухає слова Мої і виконує їх, — скажу вам, до кого подібний.
47
Вся́къ гряды́й ко Мнѣ́ и слы́шай словеса́ Моя́ и творя́ я́, скажу́ ва́мъ, кому́ є́сть подо́бенъ:
48
Він подібний до людини, яка, будуючи дім, вкопала, заглибила і поклала основу на камені; коли ж сталася повінь і вода підступила до того дому, то не могла його зрушити, бо він був збудований на камені.
48
подо́бенъ є́сть человѣ́ку зи́ждущу хра́мину, и́же ископа́ и углуби́, и положи́ основа́ніє на ка́мени: наводне́нію же бы́вшу, припаде́ рѣка́ ко хра́минѣ то́й, и не мо́же поколеба́ти єя́: основана́ бо бѣ́ на ка́мени.
49
А хто слухає і не виконує, той подібний до людини, яка збудувала дім на землі без основи, то як тільки ринула на нього вода, він зараз же розвалився; і руйнування дому того було велике.
49
Слы́шавый же и не сотвори́вый подо́бенъ є́сть человѣ́ку созда́вшему хра́мину на земли́ безъ основа́нія: къ не́йже припаде́ рѣка́, и а́біє паде́ся, и бы́сть разруше́ніє хра́мины тоя́ ве́ліє.
Глава 7
1
Коли ж Він скінчив усі слова Свої до людей, що слухали Його, то увійшов до Капернаума.
1
Єгда́ же сконча́ вся́ глаго́лы Своя́ въ слу́хи лю́демъ, вни́де въ Капернау́мъ.
2
У одного сотника був хворий при смерті слуга, яким той дорожив.
2
Со́тнику же нѣ́коєму ра́бъ боля́ злѣ́, хотя́ше умре́ти, и́же бѣ́ єму́ че́стенъ.
3
Почувши про Ісуса, він послав до Нього старійшин юдейських просити Його, щоб прийшов зцілити слугу його.
3
Слы́шавъ же о Іису́сѣ, посла́ къ Нему́ ста́рцы Іуде́йскія, моля́ Єго́, я́ко да прише́дъ спасе́тъ раба́ єго́.
4
І вони, прийшовши до Ісуса, щиро благали Його, кажучи: він достойний, щоб Ти зробив для нього це,
4
Они́ же прише́дше ко Іису́сови, моля́ху Єго́ то́щно, глаго́люще, я́ко досто́инъ є́сть, єму́же да́си сіє́:
5
бо любить народ наш і збудував нам синагогу.
5
лю́битъ бо язы́къ на́шъ, и со́нмище то́й созда́ на́мъ.
6
Ісус пішов з ними. І коли Він був уже недалеко від дому, сотник послав до Нього друзів сказати Йому: Господи, не трудися, бо я недостойний, щоб Ти під дах мій увійшов.
6
Іису́съ же идя́ше съ ни́ми. И уже́ Єму́ не дале́че су́щу от хра́мины, посла́ къ Нему́ со́тникъ дру́ги, глаго́ля Єму́: Го́споди, не дви́жися: нѣ́смь бо досто́инъ, да подъ кро́въ мо́й вни́деши:
7
Тому і самого себе не вважаю я достойним прийти до Тебе; але скажи тільки слово, і одужає слуга мій.
7
тѣ́мже ни себе́ досто́йна сотвори́хъ пріити́ къ Тебѣ́: но рцы́ сло́во, и исцѣлѣ́єтъ о́трокъ мо́й:
8
Бо і я, людина підвладна, маючи під собою воїнів, кажу одному: йди, і він іде; і другому: прийди, і приходить; і слузі моєму: роби те, і робить.
8
и́бо и а́зъ человѣ́къ є́смь подъ влады́кою учине́нъ, имѣ́я подъ собо́ю во́ины: и глаго́лю сему́: иди́, и иде́тъ: и друго́му: пріиди́, и пріи́детъ: и рабу́ моєму́: сотвори́ сіє́, и сотвори́тъ.
9
Почувши це, Ісус здивувався йому і, повернувшись, сказав до народу, що йшов за Ним: кажу вам, що навіть в Ізраїлі Я не знайшов такої віри.
9
Слы́шавъ же сія́ Іису́съ, чуди́ся єму́, и обра́щься иду́щему по Не́мъ наро́ду рече́: глаго́лю ва́мъ, ни во Ізра́или толи́ки вѣ́ры обрѣто́хъ.
10
Посланці, повернувшись у дім, знайшли хворого слугу здоровим.
10
И возвра́щшеся по́сланіи обрѣто́ша боля́щаго раба́ исцѣлѣ́вша.
11
Після цього Ісус пішов до міста, що зветься Наїн; і з Ним ішло багато учеників Його і безліч народу.
11
И бы́сть посе́мъ, идя́ше во гра́дъ, нарица́ємый Наі́нъ: и съ Ни́мъ идя́ху ученицы́ Єго́ мно́зи и наро́дъ мно́гъ.
12
Коли ж Він підійшов до воріт міста, саме виносили померлого, єдиного сина у матері, а вона була вдова; і чимало народу йшло з нею з міста.
12
Я́коже прибли́жися ко врато́мъ гра́да, и се́ изноша́ху уме́рша, сы́на єдиноро́дна ма́тери своє́й, и та́ бѣ́ вдова́: и наро́дъ от гра́да мно́гъ съ не́ю.
13
Побачивши її, Господь змилосердився над нею і сказав їй: не плач.
13
И ви́дѣвъ ю́ Госпо́дь, милосе́рдова о не́й, и рече́ є́й: не пла́чи.
14
І, підійшовши, доторкнувся до мар; ті, що несли, зупинилися, і Він сказав: юначе, тобі кажу, встань!
14
И присту́пль косну́ся во о́дръ: нося́щіи же ста́ша: и рече́: ю́ноше, тебѣ́ глаго́лю, воста́ни.
15
І мертвий сів і почав говорити; і віддав його Ісус матері його.
15
И сѣ́де ме́ртвый, и нача́тъ глаго́лати: и даде́ єго́ ма́тери єго́.
16
І всіх охопив страх, і славили Бога, кажучи: великий пророк постав між нами, і Бог відвідав народ Свій.
16
Прія́тъ же стра́хъ всѣ́хъ, и сла́вляху Бо́га, глаго́люще: я́ко проро́къ ве́лій воста́ въ на́съ, и я́ко посѣти́ Бо́гъ люде́й Свои́хъ.
17
Така чутка про Нього розійшлася по всій Юдеї і по всьому тому краю.
17
И изы́де сло́во сіє́ по все́й Іуде́и о Не́мъ, и по все́й странѣ́.
18
І сповістили про все те Іоана учні його.
18
И возвѣсти́ша Іоа́нну ученицы́ єго́ о всѣ́хъ си́хъ.
19
Іоан, прикликавши двох з учнів своїх, послав до Ісуса спитати: чи Ти Той, Хто має прийти, чи іншого нам чекати?
19
И призва́въ два́ нѣ́кая от учени́къ свои́хъ Іоа́ннъ, посла́ ко Іису́су, глаго́ля: Ты́ ли єси́ Гряды́й, или́ ино́го ча́ємъ?
20
Вони, прийшовши до Ісуса, сказали: Іоан Хреститель послав нас до Тебе спитати — чи Ти Той, Хто має прийти, чи іншого нам чекати?
20
Прише́дша же къ Нему́ му́жа рѣ́ста: Іоа́ннъ Крести́тель посла́ на́съ къ Тебѣ́, глаго́ля: Ты́ ли єси́ Гряды́й, или́ ино́го ча́ємъ?
21
А в той час Він зцілив багатьох від недуг і ран, і від злих духів, і багатьом сліпим дарував прозріння.
21
Въ то́й же ча́съ исцѣли́ мно́ги от неду́гъ и ра́нъ и ду́хъ злы́хъ, и мно́гимъ слѣпы́мъ дарова́ прозрѣ́ніє.
22
І сказав їм Ісус у відповідь: підіть, розкажіть Іоанові, що ви бачили і чули: сліпі прозрівають, криві ходять, прокажені очищаються, глухі чують, мертві воскресають, убогі благовістять.
22
И отвѣща́въ Іису́съ рече́ и́ма: ше́дша возвѣсти́та Іоа́нну, я́же ви́дѣста и слы́шаста: я́ко слѣпі́и прозира́ютъ, хро́міи хо́дятъ, прокаже́нніи очища́ются, глусі́и слы́шатъ, ме́ртвіи востаю́тъ, ни́щіи благовѣству́ютъ:
23
І блаженний той, хто не спокуситься через Мене!
23
и блаже́нъ є́сть, и́же а́ще не соблазни́тся о Мнѣ́.
24
А як одійшли учні Іоана, Він почав говорити народові про Іоана: на що ходили ви дивитися в пустелю? Чи на тростину, що вітер колише?
24
Отше́дшема же ученико́ма Іоа́нновома, нача́тъ глаго́лати къ наро́домъ о Іоа́ннѣ: чесо́ изыдо́сте въ пусты́ню ви́дѣти, тро́сть ли вѣ́тромъ коле́блему?
25
На кого ходили дивитися? Чи на людину, одягнену в м’який одяг? Але ті, що одягаються пишно та живуть у розкошах, знаходяться в царських палатах.
25
Но чесо́ изыдо́сте ви́дѣти? Человѣ́ка ли въ мя́гки ри́зы одѣ́яна? Се́, и́же во оде́жди сла́внѣй и пи́щи су́щіи, во ца́рствіи су́ть.
26
На що ж ви ходили дивитися? На пророка? Так, кажу вам, і більше, ніж на пророка.
26
Но чесо́ изыдо́сте ви́дѣти? Проро́ка ли? Є́й, глаго́лю ва́мъ, и ли́шше проро́ка.
27
Це той, про кого написано: ось Я посилаю ангела Мого перед лицем Твоїм, який приготує путь Твою перед Тобою.
27
Се́й [бо] є́сть, о не́мже пи́сано є́сть: се́ А́зъ послю́ А́нгела Моєго́ предъ лице́мъ Твои́мъ, и́же устро́итъ пу́ть Тво́й предъ Тобо́ю.
28
Бо кажу вам: з народжених жінками немає жодного пророка, більшого за Іоана Хрестителя, але найменший у Царстві Божому більший за нього.
28
Глаго́лю бо ва́мъ: бо́лій въ рожде́нныхъ жена́ми проро́ка Іоа́нна Крести́теля никто́же є́сть: мні́й же во Ца́рствіи Бо́жіи, бо́ліи єго́ є́сть.
29
І всі люди, що слухали Його, навіть і митарі, визнавши славу Бога, хрестилися хрещенням Іоановим.
29
И вси́ лю́діє слы́шавше и мы́таріє, оправди́ша Бо́га, кре́щшеся креще́ніємъ Іоа́нновымъ:
30
Фарисеї ж і законники відкинули волю Божу про себе і не хрестилися від нього.
30
фарісе́є же и зако́нницы совѣ́тъ Бо́жій отверго́ша о себѣ́, не кре́щшеся от него́.
31
Тоді Господь сказав: кому уподібню людей роду цього і до кого вони подібні?
31
Рече́ же Госпо́дь: кому́ у́бо уподо́блю человѣ́ки ро́да сего́, и кому́ су́ть подо́бни?
32
Вони подібні до дітей, що сидять на торжищах і кличуть одне одного й кажуть: ми грали вам на сопілці, а ви не танцювали; ми співали вам жалібних пісень, а ви не плакали.
32
Подо́бни су́ть о́трочищемъ сѣдя́щымъ на то́ржищихъ и приглаша́ющымъ дру́гъ дру́га, и глаго́лющымъ: писка́хомъ ва́мъ, и не пляса́сте: рыда́хомъ ва́мъ, и не пла́касте.
33
Бо прийшов Іоан Хреститель, який ні хліба не їсть, ні вина не п’є, і говорите: він біса має.
33
Пріи́де бо Іоа́ннъ Крести́тель ни хлѣ́ба яды́й, ни віна́ пія́, и глаго́лете: бѣ́ся и́мать.
34
Прийшов Син Людський, Який їсть і п’є, і говорите: ось чоловік, Який любить їсти, пити вино, друг митарям і грішникам.
34
Пріи́де Сы́нъ Человѣ́ческій яды́й и пія́, и глаго́лете: Се́й человѣ́къ я́дца и вінопі́йца, дру́гъ мытаре́мъ и грѣ́шникомъ.
35
І виправдалася премудрість всіма дітьми своїми*.
35
И оправди́ся прему́дрость от ча́дъ свои́хъ всѣ́хъ.
36
Один з фарисеїв просив Його, щоб спожив з ним їжі, і Він, прийшовши в дім фарисея, возліг.
36
Моля́ше же Єго́ нѣ́кій от фарісе́й, да бы я́лъ съ ни́мъ: и вше́дъ въ до́мъ фарісе́овъ, возлеже́.
37
І ось жінка з того міста, яка була грішницею, довідавшись, що Він перебуває в домі фарисея, принесла алавастрову посудину з миром
37
И се́ жена́ во гра́дѣ, я́же бѣ́ грѣ́шница, и увѣ́дѣвши, я́ко возлежи́тъ во хра́минѣ фарісе́овѣ, прине́сши алава́стръ ми́ра,
38
і, припавши до ніг Його ззаду, плачучи, почала обмивати ноги Його слізьми і обтирати волоссям голови своєї, цілувала ноги Його і мастила миром.
38
и ста́вши при ногу́ Єго́ созади́, пла́чущися, нача́тъ умыва́ти но́зѣ Єго́ слеза́ми, и власы́ главы́ своєя́ отира́ше, и облобыза́ше но́зѣ Єго́, и ма́заше ми́ромъ.
39
Фарисей же, що запросив Його, побачивши це, сказав сам собі: якби Він був пророком, то знав би, хто і яка жінка доторкається до Нього, бо вона грішниця.
39
Ви́дѣвъ же фарісе́й воззва́вый Єго́, рече́ въ себѣ́, глаго́ля Се́й а́ще бы бы́лъ проро́къ, вѣ́дѣлъ бы кто́ и какова́ жена́ прикаса́єтся Єму́: я́ко грѣ́шница є́сть.
40
Звернувшись до нього, Ісус сказав: Симоне, Я маю тобі дещо сказати. Він же говорить: кажи, Вчителю.
40
И отвѣща́въ Іису́съ рече́ къ нему́: Сі́моне, и́мамъ ти́ нѣ́что рещи́. О́нъ же рече́: Учи́телю, рцы́.
41
Ісус сказав: у одного лихваря було два боржники, один винен був п’ятсот динаріїв, а другий п’ятдесят.
41
Іису́съ же рече́: два́ должника́ бѣ́ста заимода́вцу нѣ́коєму: єди́нъ бѣ́ до́лженъ пятію́сотъ дина́ріи, другі́й же пятію́десятъ:
42
Коли ж вони не мали чим віддати, він простив обом. Скажи ж, котрий з них більше полюбить його?
42
не иму́щема же и́ма возда́ти, обѣ́ма отда́. Кото́рый у́бо єю́, рцы́, па́че возлю́битъ єго́?
43
У відповідь Симон сказав: думаю, що той, якому більше простив. Він сказав: правильно ти розсудив.
43
Отвѣща́въ же Сі́монъ рече́: мню́, я́ко єму́же вя́щше отда́. О́нъ же рече́ єму́: пра́во суди́лъ єси́.
44
І, обернувшись до жінки, сказав Симонові: чи бачиш цю жінку? Я прийшов у дім твій, і ти не дав Мені води на ноги, вона ж слізьми обливала ноги Мої і волоссям голови своєї обтерла.
44
И обра́щься къ женѣ́, Сі́монови рече́: ви́диши ли сію́ жену́? Внидо́хъ въ до́мъ тво́й, воды́ на но́зѣ Мои́ не да́лъ єси́: сія́ же слеза́ми облія́ Ми́ но́зѣ и власы́ главы́ своєя́ отре́.
45
Ти цілування не дав Мені, а вона, відколи Я прийшов, не перестає цілувати ноги Мої.
45
Лобза́нія Ми́ не да́лъ єси́: сія́ же, отне́лиже внидо́хъ, не преста́ облобыза́ющи Ми́ но́зѣ.
46
Ти оливою не помастив голови Моєї, вона ж миром намастила ноги Мої.
46
Ма́сломъ главы́ Моєя́ не пома́залъ єси́: сія́ же ми́ромъ пома́за Ми́ но́зѣ.
47
Через те кажу тобі: прощаються гріхи її численні за те, що вона полюбила багато, а кому мало прощається, той мало любить.
47
Єго́же ра́ди, глаго́лю ти́: отпуща́ются грѣси́ єя́ мно́зи, я́ко возлюби́ мно́го: а єму́же ма́ло оставля́єтся, ме́нше лю́битъ.
48
Їй же сказав: прощаються тобі гріхи.
48
Рече́ же є́й: отпуща́ются тебѣ́ грѣси́.
49
Ті, що були з Ним, почали говорити про себе: хто Він, що й гріхи прощає?
49
И нача́ша возлежа́щіи съ Ни́мъ глаго́лати въ себѣ́: кто́ Се́й є́сть, и́же и грѣхи́ отпуща́єтъ?
50
Він же сказав жінці: віра твоя спасла тебе; йди з миром.
50
Рече́ же къ женѣ́: вѣ́ра твоя́ спасе́ тя: иди́ въ ми́рѣ.
Глава 8
1
Після цього проходив Він по містах і селах, проповідуючи і благовістячи Царство Боже, і з Ним дванадцять.
1
И бы́сть посе́мъ, и То́й прохожда́ше сквозѣ́ гра́ды и ве́си, проповѣ́дуя и благовѣству́я Ца́рствіє Бо́жіє: и обана́десяте съ Ни́мъ,
2
І деякі жінки, яких Він зцілив від злих духів і недуг: Марія, звана Магдалиною, з якої вийшло сім бісів,
2
и жены́ нѣ́кія, я́же бя́ху исцѣ́лены от духо́въ злы́хъ и неду́гъ: Марі́а нарица́ємая Магдали́на, изъ нея́же бѣсо́въ се́дмь изы́де,
3
та Іоанна, жінка Хузи, домоправителя Іродового, і Сусанна, і багато інших, які служили Йому з майна свого.
3
и Іоа́нна жена́ Хуза́ня, приста́вника И́родова, и Суса́нна, и и́ны мно́ги, я́же служа́ху Єму́ от имѣ́ній свои́хъ.
4
Коли ж зібралося багато народу, і з усіх міст жителі сходилися до Нього, Він почав говорити притчу:
4
Разумѣва́ющу же наро́ду мно́гу, и от всѣ́хъ градо́въ гряду́щымъ къ Нему́, рече́ при́тчу:
5
вийшов сівач сіяти зерно своє і, коли сіяв, одне впало при дорозі, і було потоптане, і птахи небесні подзьобали його.
5
изы́де сѣ́яй сѣ́яти сѣ́мене своєго́: и єгда́ сѣ́яше, о́во паде́ при пути́, и попра́но бы́сть, и пти́цы небе́сныя позоба́ша є́:
6
А інше впало на каміння і, зійшовши, всохло, бо не мало вологи.
6
а друго́є паде́ на ка́мени, и прозя́бъ у́сше, зане́ не имѣ́яше вла́ги:
7
А ще інше впало поміж терня, і виросло терня і заглушило його.
7
и друго́є паде́ посредѣ́ те́рнія, и возрасте́ те́рніє, и подави́ є́:
8
Інше ж упало в добру землю і, коли зійшло, дало плід у стократ. Сказавши це, виголосив: хто має вуха слухати, нехай слухає!
8
друго́є же паде́ на земли́ бла́зѣ, и прозя́бъ сотвори́ пло́дъ стори́цею. Сія́ глаго́ля, возгласи́: имѣ́яй у́шы слы́шати, да слы́шитъ.
9
Ученики ж Його запитали в Нього: що означає притча ця?
9
Вопроша́ху же Єго́ ученицы́ Єго́, глаго́люще: что́ є́сть при́тча сія́?
10
Він сказав: вам дано розуміти таємниці Царства Божого, а іншим — у притчах, щоб вони, дивлячись, не бачили і, слухаючи, не розуміли.
10
О́нъ же рече́: ва́мъ є́сть дано́ вѣ́дати та́йны Ца́рствія Бо́жія, про́чымъ же въ при́тчахъ, да ви́дяще не ви́дятъ и слы́шаще не разумѣ́ютъ.
11
Ось що означає притча ця. Зерно — це слово Боже.
11
Є́сть же сія́ при́тча: сѣ́мя є́сть сло́во Бо́жіє:
12
А те, що впало при дорозі, це ті, що слухають, але потім приходить диявол і забирає слово із серця їхнього, щоб вони не увірували і не спаслись.
12
а и́же при пути́, су́ть слы́шащіи, пото́мъ же прихо́дитъ діа́волъ и взе́млетъ сло́во от се́рдца и́хъ, да не вѣ́ровавше спасу́тся:
13
А те, що на камінні, це ті, що, як тільки почують слово, з радістю приймають, але не мають кореня, дочасно вірують, а під час спокуси відпадають.
13
а и́же на ка́мени, и́же єгда́ услы́шатъ, съ ра́достію пріє́млютъ сло́во: и Сіи́ ко́рене не и́мутъ, и́же во вре́мя вѣ́руютъ, и во вре́мя напа́сти отпада́ютъ:
14
А те, що впало поміж терня, це ті, що слухають слово, але відходять і, заглушені турботами, багатством та життєвими насолодами, не дають плоду.
14
а є́же въ те́рніи па́дшеє, сі́и су́ть слы́шавшіи, и от печа́ли и бога́тства и сластьми́ жите́йскими ходя́ще подавля́ются, и не соверша́ютъ плода́:
15
А те, що впало в добру землю, це ті, які добрим і щирим серцем почуте слово бережуть і приносять плід у терпінні. Сказавши це, Він виголосив: хто має вуха слухати, нехай слухає.
15
а и́же на до́брѣй земли́, сі́и су́ть, и́же до́брымъ се́рдцемъ и благи́мъ слы́шавше сло́во, держа́тъ и пло́дъ творя́тъ въ терпѣ́ніи. Сія́ глаго́ля, возгласи́: имѣ́яй у́шы слы́шати да слы́шитъ.
16
Ніхто, засвітивши світильник, не покриває його посудиною або не ставить під ліжко, а ставить на свічник, щоб ті, що входять, бачили світло.
16
Никто́же [у́бо] свѣти́лника вже́гъ, покрыва́єтъ єго́ сосу́домъ, или́ подъ о́дръ подлага́єтъ: но на свѣ́щникъ возлага́єтъ, да входя́щіи ви́дятъ свѣ́тъ.
17
Бо немає нічого таємного, що не стало б явним, ні прихованого, що не стало б відомим і не відкрилося б.
17
Нѣ́сть бо та́йно, є́же не я́влено бу́детъ: ниже́ утає́но, є́же не позна́єтся и въ явле́ніє пріи́детъ.
18
Отже, пильнуйте, як слухаєте: бо хто має, тому дасться, а хто не має, у того відбереться і те, що він думає мати.
18
Блюди́теся у́бо, ка́ко слы́шите: и́же бо и́мать, да́стся єму́: и и́же а́ще не и́мать, и є́же мни́тся имѣ́я, во́змется от него́.
19
Прийшли до Нього Мати і брати Його, і не могли доступитися до Нього через народ.
19
Пріидо́ша же къ Нему́ Ма́ти и бра́тія Єго́, и не можа́ху бесѣ́довати къ Нему́ наро́да ра́ди.
20
І сповістили Його, кажучи: Мати Твоя і брати Твої стоять зовні, бажаючи бачити Тебе.
20
И возвѣсти́ша Єму́, глаго́люще: Ма́ти Твоя́ и бра́тія Твоя́ внѣ́ стоя́тъ, ви́дѣти Тя́ хотя́ще.
21
Він же сказав їм у відповідь: мати Моя і брати Мої — це ті, що слухають слово Боже і виконують його.
21
О́нъ же отвѣща́въ рече́ къ ни́мъ: ма́ти Моя́ и бра́тія Моя́ сі́и су́ть, слы́шащіи сло́во Бо́жіє, и творя́щіи є́.
22
Одного дня увійшов Він у човен з учениками Своїми і сказав їм: переправимось на той бік озера. І вирушили.
22
И бы́сть во єди́нъ от дні́й, То́й влѣ́зе въ кора́бль и ученицы́ Єго́: и рече́ къ ни́мъ: пре́йдемъ на о́нъ по́лъ є́зера. И поидо́ша.
23
Коли пливли вони, Він заснув. Знялася буря велика на озері, і заливало їх хвилями, і вони були в небезпеці.
23
Иду́щымъ же и́мъ, у́спе. И сни́де бу́ря вѣ́треная въ є́зеро, и скончава́хуся, и въ бѣдѣ́ бѣ́ху.
24
І, приступивши, вони розбудили Його, кажучи: Наставнику! Наставнику, гинемо! Він же, вставши, заборонив вітрові і хвилям; і вони уляглись, і настала тиша.
24
И присту́пльше воздвиго́ша Єго́, глаго́люще: Наста́вниче, Наста́вниче, погиба́ємъ. О́нъ же воста́въ запрети́ вѣ́тру и волне́нію во́дному: и улего́ста, и бы́сть тишина́.
25
Тоді Він сказав їм: де віра ваша? Вони ж у страху і здивуванні говорили один одному: Хто ж Цей, що й вітрам і воді наказує, і слухаються Його?
25
Рече́ же и́мъ: гдѣ́ є́сть вѣ́ра ва́ша? Убоя́вшеся же чуди́шася, глаго́люще дру́гъ ко дру́гу: кто́ у́бо Се́й є́сть, я́ко и вѣ́тромъ повелѣва́єтъ и водѣ́, и послу́шаютъ Єго́?
26
І припливли в землю Гадаринську, що навпроти Галилеї.
26
И преидо́ша во страну́ Гадари́нску, я́же є́сть объ о́нъ по́лъ Галіле́и.
27
Коли ж Він зійшов на берег, зустрів Його один чоловік з міста, що упродовж багатьох років мав бісів, і не вдягався в одяг, і жив не в домі, а в гробах.
27
Изше́дшу же Єму́ на зе́млю, срѣ́те Єго́ му́жъ нѣ́кій от гра́да, и́же имя́ше бѣ́сы от лѣ́тъ мно́гихъ, и въ ри́зу не облача́шеся, и во хра́мѣ не живя́ше, но во гробѣ́хъ.
28
Побачивши ж Ісуса, він закричав, припав до Нього і гучним голосом сказав: що Тобі до мене, Ісусе, Сину Бога Вишнього? Благаю Тебе, не муч мене!
28
Узрѣ́въ же Іису́са и возопи́въ, припаде́ къ Нему́, и гла́сомъ ве́ліимъ рече́: что́ мнѣ́ и Тебѣ́, Іису́се Сы́не Бо́га Вы́шняго? Молю́ся Ти́, не му́чи мене́.
29
Бо Ісус повелів нечистому духові вийти з цього чоловіка, тому що він багато років мучив його; і в’язали його ланцюгами залізними і путами, і стерегли його, але він розривав ланцюги, і гнав його біс у пустелю.
29
Повелѣ́ бо ду́хови нечи́стому изы́ти от человѣ́ка: от мно́гихъ бо лѣ́тъ восхища́ше єго́: и вя́заху єго́ у́зы [желѣ́зны] и пу́ты, стрегу́ще єго́: и растерза́я у́зы, гони́мь быва́ше бѣ́сомъ сквозѣ́ пусты́ни.
30
Ісус запитав його: як твоє ім’я? Він же сказав: легіон, — бо багато бісів увійшло в нього.
30
Вопроси́ же єго́ Іису́съ, глаго́ля: что́ ти́ є́сть и́мя? О́нъ же рече́: легео́нъ: я́ко бѣ́си мно́зи внидо́ша во́нь.
31
І вони благали Ісуса, щоб не повелів їм іти в безодню.
31
И моля́ху Єго́, да не повели́тъ и́мъ въ бе́здну ити́.
32
Тут же на горі паслося велике стадо свиней. І біси благали Його, щоб дозволив їм увійти в них, і повелів їм.
32
Бѣ́ же ту́ ста́до свине́й мно́го пасо́мо въ горѣ́: и моля́ху Єго́, да повели́тъ и́мъ въ ты́ вни́ти. И повелѣ́ и́мъ.
33
Біси, вийшовши з чоловіка, увійшли в свиней, і кинулося стадо з кручі в озеро, і потонуло.
33
Изше́дше же бѣ́си от человѣ́ка, внидо́ша во свинія́: и устреми́ся ста́до по бре́гу въ є́зеро, и истопе́.
34
Пастухи, побачивши, що сталося, побігли і розповіли в місті і по селах.
34
Ви́дѣвше же пасу́щіи бы́вшеє, бѣжа́ша, и возвѣсти́ша во гра́дѣ и въ се́лѣхъ.
35
І вийшли побачити, що сталось; і, прийшовши до Ісуса, знайшли чоловіка, з якого вийшли біси, одягненого і при своєму розумі, котрий сидів біля ніг Ісусових, і вжахнулися.
35
Изыдо́ша же ви́дѣти бы́вшеє: и пріидо́ша ко Іису́сови и обрѣто́ша человѣ́ка сѣдя́ща, изъ него́же бѣ́си изыдо́ша, оболче́на и смы́сляща, при ногу́ Іису́сову: и убоя́шася.
36
А ті, що бачили, розповіли їм, як зцілився біснуватий.
36
Возвѣсти́ша же и́мъ ви́дѣвшіи, ка́ко спасе́ся бѣснова́выйся.
37
І весь народ краю Гадаринського просив Його відійти від них, бо їх охопив великий страх. Він увійшов у човен і повернувся.
37
И моли́ Єго́ ве́сь наро́дъ страны́ Гадари́нскія отити́ от ни́хъ, я́ко стра́хомъ ве́ліимъ одержи́ми бѣ́ху. О́нъ же влѣ́зъ въ кора́бль, возврати́ся.
38
Чоловік же, з якого вийшли біси, благав Його, щоб бути з Ним. Але Ісус відпустив його, сказавши:
38
Моля́шеся же Єму́ му́жъ, изъ него́же изыдо́ша бѣ́си, да бы́ съ Ни́мъ бы́лъ. Отпусти́ же єго́ Іису́съ, глаго́ля:
39
повернись у дім твій і розкажи, що сотворив тобі Бог. Він пішов і проповідував по всьому місту, що сотворив йому Ісус.
39
возврати́ся въ до́мъ тво́й и повѣ́дай, єли́ка ти́ сотвори́ Бо́гъ. И и́де, по всему́ гра́ду проповѣ́дая, єли́ка сотвори́ єму́ Іису́съ.
40
Коли ж Ісус повернувся, народ прийняв Його, бо всі чекали на Нього.
40
Бы́сть же єгда́ возврати́ся Іису́съ, прія́тъ Єго́ наро́дъ: бѣ́ху бо вси́ ча́юще Єго́.
41
І ось прийшов чоловік на ім’я Іаїр, який був начальником синагоги; і, припавши до ніг Ісусових, благав Його увійти до нього в дім;
41
И се́ пріи́де му́жъ, єму́же и́мя Іаі́ръ, и то́й кня́зь со́нмищу бѣ́. И па́дъ при ногу́ Іису́сову, моля́ше Єго́ вни́ти въ до́мъ сво́й:
42
бо у нього була єдина дочка років дванадцяти, і та помирала. Коли ж Він йшов, народ тиснув Його.
42
я́ко дщи́ єдиноро́дна бѣ́ єму́, я́ко лѣ́тъ двоюна́десяте, и та́ умира́ше. Єгда́ же идя́ше, наро́ди угнѣта́ху Єго́.
43
І жінка, що дванадцять років страждала на кровотечу, витратила на лікарів усе своє майно і в жодного не змогла вилікуватися.
43
И жена́ су́щи въ точе́ніи кро́ве от двоюна́десяте лѣ́ту, я́же враче́мъ изда́вши все́ имѣ́ніє, [и] не возмо́же ни от єди́наго исцѣлѣ́ти:
44
І, підійшовши ззаду, доторкнулася до краю одежі Його; і вмить кровотеча у неї зупинилась.
44
[и] присту́пльши созади́, косну́ся кра́я ри́зъ Єго́: и а́біє ста́ то́къ кро́ве єя́.
45
І сказав Ісус: хто доторкнувся до Мене? Коли ж усі відмовлялися, Петро і ті, що були з Ним, сказали: Наставнику, народ оточує Тебе і тисне, — а Ти говориш: хто доторкнувся до Мене?
45
И рече́ Іису́съ: кто́ є́сть косну́выйся Мнѣ́? Отмета́ющымся же всѣ́мъ, рече́ Пе́тръ и и́же съ Ни́мъ: Наста́вниче, наро́ди одержа́тъ Тя́ и гнѣту́тъ, и глаго́леши: кто́ є́сть косну́выйся Мнѣ́?
46
Ісус же сказав: хтось доторкнувся до Мене, бо Я відчув, як сила вийшла з Мене.
46
Іису́съ же рече́: прикосну́ся Мнѣ́ нѣ́кто: А́зъ бо чу́хъ си́лу изше́дшую изъ Мене́.
47
Жінка, побачивши, що вона не втаїлася, тремтячи, підійшла і, впавши перед Ним, розповіла Йому перед усім народом, з якої причини доторкнулася до Нього і як раптом зцілилася.
47
Ви́дѣвши же жена́, я́ко не утаи́ся, трепе́щущи пріи́де, и па́дши предъ Ни́мъ, єя́же ра́ди вины́ прикосну́ся Єму́, повѣ́да Єму́ предъ всѣ́ми людьми́, и я́ко исцѣлѣ́ а́біє.
48
Він сказав їй: дерзай, дочко! Віра твоя спасла тебе, іди з миром!
48
О́нъ же рече́ є́й: дерза́й дщи́, вѣ́ра твоя́ спасе́ тя: иди́ въ ми́рѣ.
49
Коли Він ще говорив це, приходить один з дому начальника синагоги і говорить йому: твоя дочка вмерла, не турбуй Учителя.
49
Єще́ Єму́ глаго́лющу, пріи́де нѣ́кій от архісинаго́га, глаго́ля єму́, я́ко у́мре дщи́ твоя́: не дви́жи Учи́теля.
50
Ісус же, почувши це, сказав йому: не бійся, тільки віруй, і спасенна буде.
50
Іису́съ же слы́шавъ отвѣща́ єму́, глаго́ля: не бо́йся, то́кмо вѣ́руй, и спасе́на бу́детъ.
51
Прийшовши в дім, не дозволив увійти нікому, крім Петра, Іоана і Якова та батька і матері тієї дівчини.
51
Прише́дъ же въ до́мъ, не оста́ви ни єди́наго вни́ти, то́кмо Петра́ и Іоа́нна и Іа́кова, и отца́ отрокови́цы, и ма́тере.
52
Всі плакали і ридали за нею. А Він сказав: не плачте, вона не вмерла, але спить.
52
Пла́кахуся же вси́ и рыда́ху єя́. О́нъ же рече́: не пла́читеся: не у́мре [бо], но спи́тъ.
53
І глузували з Нього, знаючи, що вона вмерла.
53
И руга́хуся Єму́, вѣ́дяще, я́ко у́мре.
54
Він же, виславши всіх геть, узяв її за руку і виголосив: дівчино, встань.
54
О́нъ же изгна́въ во́нъ всѣ́хъ, и є́мъ за ру́ку єя́, возгласи́, глаго́ля: отрокови́це, воста́ни.
55
І повернувся дух її, і воскресла вмить, і Він звелів дати їй їсти.
55
И возврати́ся ду́хъ єя́, и воскре́се а́біє: и повелѣ́ да́ти є́й я́сти.
56
І здивувалися батьки її. Він же повелів їм нікому не казати про те, що сталося.
56
И диви́стася роди́теля єя́. О́нъ же повелѣ́ и́ма никому́же повѣ́дати бы́вшаго.
Глава 9
1
Скликавши дванадцятьох, Ісус дав їм силу і владу над усіма бісами і зціляти від недуг.
1
(Зач. 40) Созва́въ же обана́десяте, даде́ и́мъ си́лу и вла́сть на вся́ бѣ́сы, и неду́ги цѣли́ти:
2
І послав їх проповідувати Царство Боже та зціляти хворих.
2
и посла́ и́хъ проповѣ́дати Ца́рствіє Бо́жіє и исцѣли́ти боля́щыя.
3
І сказав їм: нічого не беріть на дорогу: ні палиці, ні торби, ні хліба, ні срібла, і не майте по дві одежі.
3
И рече́ къ ни́мъ: ничесо́же возми́те на пу́ть: ни жезла́, ни пи́ры, ни хлѣ́ба, ни сребра́, ни по двѣма́ ри́зама имѣ́ти:
4
І в який дім увійдете, там залишайтесь і звідтіля виходьте в дорогу.
4
и въ о́ньже до́мъ вни́дете, ту́ пребыва́йте и отту́ду исходи́те:
5
А якщо де не приймуть вас, то, виходячи з того міста, обтрусіть і порох з ніг ваших на свідчення проти них.
5
и єли́цы а́ще не пріє́млютъ ва́съ, исходя́ще от гра́да того́, и пра́хъ от но́гъ ва́шихъ оттряси́те, во свидѣ́телство на ня́.
6
Вони вийшли і проходили по селах, благовістячи і зціляючи повсюди.
6
Исходя́ще же прохожда́ху сквозѣ́ ве́си, благовѣству́юще и исцѣля́юще всю́ду.
7
Почув Ірод четвертовладник про все, що діялося через Нього, і стривожився, бо одні говорили, що то Іоан повстав з мертвих;
7
(Зач. 41) Слы́ша же И́родъ четвертовла́стникъ быва́ющая от Него́ вся́ и недоумѣва́шеся: зане́ глаго́лемо бѣ́ от нѣ́кихъ, я́ко Іоа́ннъ воста́ от ме́ртвыхъ:
8
інші ж — що Ілля з’явився, а ще інші, що воскрес один з давніх пророків.
8
от инѣ́хъ же, я́ко Иліа́ яви́ся: от други́хъ же, я́ко проро́къ єди́нъ от дре́внихъ воскре́се.
9
І сказав Ірод: Іоанові я відсік голову; хто ж Цей, про Кого я таке чую? І намагався побачити Його.
9
И рече́ И́родъ: Іоа́нна а́зъ усѣ́кнухъ: кто́ же є́сть Се́й, о Не́мже а́зъ слы́шу такова́я? И иска́ше ви́дѣти Єго́.
10
Апостоли, повернувшись, розповіли Йому, що вони зробили. І Він, взявши їх з Собою, відійшов осібно в безлюдне місце біля міста, що зветься Вифсаїда.
10
И возвра́щшеся апо́столи повѣ́даша Єму́, єли́ка сотвори́ша: и пои́мъ и́хъ, отъи́де єди́нъ [осо́бь] на мѣ́сто пу́сто гра́да, нарица́ємаго Виѳсаі́да.
11
Але люди, довідавшись, пішли за Ним; і Він, прийнявши їх, говорив їм про Царство Боже і зціляв тих, хто потребував зцілення.
11
Наро́ди же разумѣ́вше, по Не́мъ идо́ша: и пріє́мъ и́хъ, глаго́лаше и́мъ о Ца́рствіи Бо́жіи и тре́бующыя исцѣле́нія цѣля́ше.
12
День же почав схилятись. І приступивши до Нього, дванадцять сказали Йому: відпусти людей, щоб вони пішли в навколишні села і селища ночувати і знайти їжу, бо ми тут у безлюдному місці.
12
Де́нь же нача́тъ прекланя́тися. (Зач. 42) Присту́пльше же обана́десяте реко́ша Єму́: отпусти́ наро́дъ, да ше́дше во окре́стныя ве́си и се́ла вита́ютъ и обря́щутъ бра́шно: я́ко здѣ́ въ пу́стѣ мѣ́стѣ єсмы́.
13
А Він сказав їм: ви дайте їм їсти. Вони сказали: нема в нас нічого, крім п’яти хлібів та двох рибин; хіба піти нам та купити їжі для всіх цих людей?
13
Рече́ же къ ни́мъ: дади́те и́мъ вы́ я́сти. Они́ же рѣ́ша: нѣ́сть у на́съ вя́щше, то́кмо пя́ть хлѣ́бъ и ры́бѣ двѣ́, а́ще у́бо не ше́дше мы́ ку́пимъ во вся́ лю́ди сія́ бра́шна.
14
Бо їх було близько п’яти тисяч мужів. Але Він сказав ученикам Своїм: розсадіть їх рядами по п’ятдесят.
14
Бѣ́ху бо муже́й я́ко пя́ть ты́сящъ. Рече́ же ко ученико́мъ Свои́мъ: посади́те и́хъ на ку́пы по пяти́десятъ.
15
І зробили так, і розсадили всіх.
15
И сотвори́ша та́ко и посади́ша и́хъ вся́.
16
Він же, узявши п’ять хлібів і дві рибини і поглянувши на небо, благословив їх, переломив і дав ученикам, щоб роздали народові.
16
Пріи́мъ же пя́ть хлѣ́бъ и о́бѣ ры́бѣ, воззрѣ́въ на не́бо, благослови́ и́хъ, и преломи́, и дая́ше ученико́мъ предложи́ти наро́ду.
17
І всі їли, і наситились, і набрали залишків дванадцять кошиків.
17
И ядо́ша и насы́тишася вси́: и взя́ша избы́вшыя и́мъ укру́хи ко́шя двана́десяте.
18
І сталося, коли Він молився у безлюдному місці, ученики були з Ним. Він запитав їх: за кого вважає Мене народ?
18
(Зач. 43) И бы́сть єгда́ моля́шеся єди́нъ, съ Ни́мъ бѣ́ху ученицы́: и вопроси́ и́хъ, глаго́ля: кого́ Мя глаго́лютъ наро́ди бы́ти?
19
Вони сказали у відповідь: за Іоана Хрестителя, а інші за Іллю; а ще інші говорять, що воскрес один з давніх пророків.
19
Они́ же отвѣща́вше рѣ́ша: Іоа́нна Крести́теля: ині́и же Илію́: друзі́и же, я́ко проро́къ нѣ́кій от дре́внихъ воскре́се.
20
Він же спитав їх: а ви за кого Мене вважаєте? Петро відповів: за Христа Божого.
20
Рече́ же и́мъ: вы́ же кого́ Мя глаго́лете бы́ти? Отвѣща́въ же Пе́тръ рече́: Христа́ Бо́жія.
21
Він же суворо наказав їм нікому не говорити про це,
21
О́нъ же запре́щь и́мъ, повелѣ́ никому́же глаго́лати сего́,
22
сказавши, що Синові Людському належить багато постраждати, бути зневаженим старійшинами, первосвящениками і книжниками, і бути вбитим, і на третій день воскреснути.
22
ре́къ, я́ко подоба́єтъ Сы́ну Человѣ́ческому мно́го пострада́ти, и искуше́ну [отве́ржену] бы́ти от ста́рецъ и архієре́й и кни́жникъ, и убіє́ну бы́ти, и въ тре́тій де́нь воста́ти.
23
До всіх же сказав: якщо хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе, візьме хрест свій та йде за Мною.
23
(Зач. 44) Глаго́лаше же ко всѣ́мъ: а́ще кто́ хо́щетъ по Мнѣ́ ити́, да отве́ржется себе́, и во́зметъ кре́стъ сво́й, и послѣ́дуєтъ Ми́.
24
Бо хто хоче зберегти свою душу, той погубить її, а хто погубить душу свою заради Мене, той збереже її.
24
И́же бо а́ще хо́щетъ ду́шу свою́ спасти́, погу́битъ ю́: а и́же погу́битъ ду́шу свою́ Мене́ ра́ди, се́й спасе́тъ ю́.
25
Бо що за користь матиме людина, якщо придбає ввесь світ, себе ж саму згубить чи занапастить?
25
Что́ бо по́льзы и́мать человѣ́къ, пріобрѣ́тъ мі́ръ ве́сь, себе́ же погуби́въ или́ оттщети́въ?
26
Бо хто посоромиться Мене і слів Моїх, того й Син Людський посоромиться, коли прийде у славі Своїй, і Отця, і святих ангелів.
26
И́же бо а́ще постыди́тся Мене́ и Мои́хъ слове́съ, сего́ Сы́нъ Человѣ́ческій постыди́тся, єгда́ пріи́детъ во сла́вѣ Своє́й и О́тчей и святы́хъ А́нгелъ.
27
Воістину кажу вам: є деякі з присутніх тут, які не зазнають смерти, доки не побачать Царство Боже.
27
Глаго́лю же ва́мъ вои́стинну: су́ть нѣ́цыи от здѣ́ стоя́щихъ, и́же не и́мутъ вкуси́ти сме́рти, до́ндеже ви́дятъ Ца́рствіє Бо́жіє.
28
Після цих слів, днів через вісім, узявши Петра, Іоана і Якова, зійшов Він на гору помолитись.
28
(Зач. 45) Бы́сть же по словесѣ́хъ си́хъ я́ко дні́й о́смь, и поє́мъ Петра́ и Іоа́нна и Іа́кова, взы́де на гору́ помоли́тися.
29
І коли Він молився, вигляд лиця Його змінився, і одяг Його зробився білим, блискучим.
29
И бы́сть єгда́ моля́шеся, видѣ́ніє лица́ Єго́ и́но, и одѣя́ніє Єго́ бѣло́ блиста́яся.
30
І ось два мужі розмовляли з Ним, то були Мойсей і Ілля:
30
И се́ му́жа два́ съ Ни́мъ глаго́люща, я́же бѣ́ста Моисе́й и Иліа́,
31
з’явившись у славі, вони говорили про кінець Його, який Йому належить завершити в Єрусалимі.
31
я́вльшася во сла́вѣ, глаго́ласта же исхо́дъ Єго́, єго́же хотя́ше сконча́ти во Ієрусали́мѣ.
32
Петро ж і ті, що були з ним, зморені були сном; але, прокинувшись, побачили славу Його і двох мужів, які стояли з Ним.
32
Пе́тръ же и су́щіи съ ни́мъ бя́ху отягче́ни сно́мъ: убу́ждшеся же ви́дѣша сла́ву Єго́, и о́ба му́жа стоя́ща съ Ни́мъ.
33
Коли вони відійшли від Нього, Петро сказав Ісусові: Наставнику, добре нам тут бути; поставимо три намети: Тобі один, Мойсеєві один і один Іллі, — не знаючи сам, що говорить.
33
И бы́сть єгда́ разлучи́стася от Него́, рече́ Пе́тръ ко Іису́су: Наста́вниче, добро́ є́сть на́мъ здѣ́ бы́ти: и сотвори́мъ сѣ́ни три́, єди́ну Тебѣ́, и єди́ну Моисе́ови, и єди́ну Иліи́: не вѣ́дый, є́же глаго́лаше.
34
Коли ж він це говорив, з’явилася хмара і покрила їх, і вони злякались, як увійшли в хмару.
34
Се́ же єму́ глаго́лющу, бы́сть о́блакъ, и осѣни́ и́хъ: убоя́шася же, вше́дше во о́блакъ.
35
І був з хмари Голос, Який говорив: Цей є Син Мій Улюблений; Його слухайте!
35
И гла́съ бы́сть изъ о́блака, глаго́ля: Се́й є́сть Сы́нъ Мо́й Возлю́бленный, Того́ послу́шайте.
36
І коли був цей Голос, Ісус залишився один. А вони промовчали і нікому нічого не розповідали в ті дні про те, що бачили.
36
И єгда́ бы́сть гла́съ, обрѣ́теся Іису́съ єди́нъ. И ті́и умолча́ша, и никому́же возвѣсти́ша въ ты́я дни́ ничесо́же от тѣ́хъ, я́же ви́дѣша.
37
Наступного дня, як зійшли вони з гори, зустріло Його багато народу.
37
(Зач. 46) Бы́сть же въ про́чій де́нь, сше́дшымъ и́мъ съ горы́, срѣ́те Єго́ наро́дъ мно́гъ.
38
Раптом хтось з народу викликнув: Учителю, благаю Тебе, зглянься на сина мого, бо він у мене єдиний:
38
И се́ му́жъ изъ наро́да возопи́, глаго́ля: Учи́телю, молю́тися, при́зри на сы́на моєго́, я́ко єдиноро́денъ ми́ є́сть:
39
його хапає дух, і він зненацька скрикує, і трясе його так, що він пускає піну; і ледве відходить від нього, змучивши його.
39
и се́ ду́хъ є́млетъ єго́, и внеза́пу вопіє́тъ, и пружа́єтся [терза́єтъ єго́] съ пѣ́нами, и єдва́ отхо́дитъ от него́, сокруша́я єго́:
40
Я просив учеників Твоїх, щоб вигнали його; та вони не змогли.
40
и моли́хся ученико́мъ Твои́мъ, да иждену́тъ єго́: и не возмого́ша.
41
Ісус же сказав у відповідь: о роде невірний і розбещений! Доки буду з вами і терпітиму вас? Приведи до Мене сина твого.
41
Отвѣща́въ же Іису́съ рече́: о, ро́де невѣ́рный и развраще́нный, доко́лѣ бу́ду въ ва́съ и терплю́ вы́? Приведи́ [Ми] сы́на твоєго́ сѣ́мо.
42
Коли ж той ще йшов, біс звалив його і стряс, але Ісус заборонив нечистому духові і зцілив отрока, і віддав його батькові його.
42
Єще́ же гряду́щу єму́, пове́рже єго́ бѣ́съ и стрясе́. Запрети́ же Іису́съ ду́хови нечи́стому, и исцѣли́ о́трока, и вдаде́ єго́ отцу́ єго́.
43
І всі дивувались величі Божій. Коли всі ще дивувались усьому, що творив Ісус, Він сказав ученикам Своїм:
43
Дивля́хуся же вси́ о вели́чіи Бо́жіи. (Зач. 47) Всѣ́мъ же чудя́щымся о всѣ́хъ, я́же творя́ше Іису́съ, рече́ ко ученико́мъ Свои́мъ:
44
вкладіть у вуха ваші ці слова: Син Людський має бути виданий в руки людські.
44
вложи́те вы́ во у́шы ва́ши словеса́ сія́: Сы́нъ бо Человѣ́ческій и́мать преда́тися въ ру́цѣ человѣ́честѣ.
45
Вони ж не зрозуміли слова цього, і воно було закрите від них, так що вони не збагнули його, а запитати Його про це слово боялись.
45
Они́ же не разумѣ́ша глаго́ла сего́, бѣ́ бо прикрове́нъ от ни́хъ, да не ощутя́тъ єго́: и боя́хуся вопроси́ти Єго́ о глаго́лѣ се́мъ.
46
Спало ж їм на думку — хто б з них був більший?
46
Вни́де же помышле́ніє въ ни́хъ, кто́ и́хъ вя́щшій бы бы́лъ.
47
Ісус же, знаючи думку серця їхнього, взяв дитину і поставив її перед Собою
47
Іису́съ же вѣ́дый помышле́ніє серде́цъ и́хъ, пріє́мъ отроча́, поста́ви є́ у Себе́
48
і сказав їм: хто прийме оце дитя в ім’я Моє, той Мене приймає; і хто приймає Мене, той приймає Того, Хто послав Мене; бо хто найменший між вами, той є великий.
48
и рече́ и́мъ: и́же а́ще пріи́метъ сіє́ отроча́ во и́мя Моє́, Мене́ пріє́млетъ: и и́же а́ще Мене́ пріє́млетъ, пріє́млетъ Посла́вшаго Мя́: и́же бо ме́ншій є́сть въ ва́съ, се́й є́сть вели́къ.
49
При цьому Іоан сказав: Наставнику, ми бачили чоловіка, який іменем Твоїм виганяє бісів, і заборонили йому, бо він не ходить з нами.
49
(Зач. 48) Отвѣща́въ же Іоа́ннъ рече́: Наста́вниче, ви́дѣхомъ нѣ́коєго о и́мени Твоє́мъ изгоня́ща бѣ́сы: и возбрани́хомъ єму́, я́ко вослѣ́дъ не хо́дитъ съ на́ми.
50
Ісус сказав йому: не забороняйте; бо хто не проти вас, той за вас.
50
И рече́ къ нему́ Іису́съ: не брани́те: и́же бо нѣ́сть на вы́, по ва́съ є́сть.
51
І було, коли наближалися дні відходу Його з цього світу, Він твердо вирішив іти до Єрусалима.
51
(Зач.) Бы́сть же єгда́ скончава́хуся дні́є восхожде́нію Єго́, и То́й утверди́ лице́ Своє́ ити́ во Ієрусали́мъ:
52
І послав вісників перед лицем Своїм; і вони пішли, і увійшли до села самарянського, щоб приготувати Йому.
52
и посла́ вѣ́стники предъ лице́мъ Свои́мъ: и изше́дше внидо́ша въ ве́сь Самаря́нску, я́ко да угото́вятъ Єму́:
53
Але там не прийняли Його, бо було видно, що йде Він до Єрусалима.
53
и не прія́ша Єго́, я́ко лице́ Єго́ бѣ́ гряду́щеє во Ієрусали́мъ.
54
Побачивши це, ученики Його, Яків і Іоан, сказали: Господи, хочеш, ми скажемо, щоб вогонь зійшов з неба і спалив їх, як і Ілля вчинив?
54
Ви́дѣвша же ученика́ Єго́ Іа́ковъ и Іоа́ннъ, рѣ́ста: Го́споди, хо́щеши ли, рече́ма, да о́гнь сни́детъ съ небесе́ и потреби́тъ и́хъ, я́коже и Иліа́ сотвори́?
55
Але Він, обернувшись до них, заборонив їм і сказав: не знаєте, якого ви духу;
55
Обра́щься же запрети́ и́ма, и рече́: не вѣ́ста, ко́єго ду́ха єста́ вы́:
56
бо Син Людський прийшов не губити душі людські, а спасати. І пішли до іншого села.
56
Сы́нъ бо Человѣ́ческій не пріи́де ду́шъ человѣ́ческихъ погуби́ти, но спасти́: и идо́ша во и́ну ве́сь.
57
Сталось, що коли вони були в дорозі, хтось сказав Йому: Господи! Я піду за Тобою, куди б Ти не пішов.
57
(Зач. 49) Бы́сть же иду́щымъ и́мъ по пути́, рече́ нѣ́кій къ Нему́: иду́ по Тебѣ́, а́може а́ще и́деши, Го́споди.
58
Ісус сказав йому: лисиці мають нори, і птахи небесні — гнізда; а Син Людський не має, де й голови прихилити.
58
И рече́ єму́ Іису́съ: ли́си я́звины и́мутъ, и пти́цы небе́сныя гнѣ́зда: Сы́нъ же Человѣ́ческій не и́мать гдѣ́ главу́ подклони́ти.
59
А іншому сказав: іди за Мною. Той сказав: Господи, дозволь мені перше піти і поховати батька мого.
59
Рече́ же ко друго́му: ходи́ вслѣ́дъ Мене́. О́нъ же рече́: Го́споди, повели́ ми́, [да] ше́дъ пре́жде погребу́ отца́ моєго́.
60
Але Ісус сказав йому: залиш мертвим ховати своїх мерців; а ти йди, благовісти Царство Боже.
60
Рече́ же єму́ Іису́съ: оста́ви ме́ртвыя погребсти́ своя́ мертвецы́: ты́ же ше́дъ возвѣща́й Ца́рствіє Бо́жіє.
61
І ще інший сказав: я піду за Тобою, Господи, тільки дозволь перше мені попрощатися з домашніми моїми.
61
Рече́ же и другі́й: иду́ по Тебѣ́, Го́споди: пре́жде же повели́ ми́ отвѣща́тися, и́же су́ть [попрости́тися съ су́щими] въ дому́ моє́мъ.
62
Але Ісус сказав йому: жоден, хто поклав руку свою на рало і озирається назад, не придатний для Царства Божого.
62
Рече́ же къ нему́ Іису́съ: никто́же возло́жь ру́ку свою́ на ра́ло и зря́ вспя́ть, упра́вленъ є́сть въ Ца́рствіи Бо́жіи.
Глава 10
1
Після того обрав Господь і інших сімдесят учеників і послав їх по двоє перед Собою до кожного міста і місцевості, куди Сам хотів іти.
1
(Зач. 50) По си́хъ же яви́ Госпо́дь и инѣ́хъ се́дмьдесятъ, и посла́ и́хъ по двѣма́ предъ лице́мъ Свои́мъ во вся́къ гра́дъ и мѣ́сто, а́може хотя́ше Са́мъ ити́:
2
І сказав їм: жниво велике, а женців мало; тож благайте Господаря жнива, щоб вислав женців на жниво Своє.
2
глаго́лаше же къ ни́мъ: жа́тва у́бо мно́га, дѣ́лателей же ма́ло: моли́теся у́бо Господи́ну жа́твѣ, да изведе́тъ дѣ́латели на жа́тву Свою́.
3
Ідіть! Я посилаю вас, як ягнят між вовків.
3
Иди́те: се́ А́зъ посыла́ю вы́ я́ко а́гнцы посредѣ́ волко́въ.
4
Не беріть ні мішка, ні торби, ні взуття, і нікого в дорозі не вітайте.
4
Не носи́те влага́лища, ни пи́ры, ни сапо́гъ и ни кого́же на пути́ цѣлу́йте.
5
В який дім увійдете, спочатку кажіть: мир дому цьому.
5
Во́ньже а́ще до́мъ вни́дете, пе́рвѣє глаго́лите: ми́ръ до́му сему́:
6
І якщо буде там син миру, то спочине на ньому мир ваш, а коли ні, то до вас повернеться.
6
и а́ще у́бо бу́детъ ту́ сы́нъ ми́ра, почі́єтъ на не́мъ ми́ръ ва́шъ: а́ще ли же ни́, къ ва́мъ возврати́тся.
7
В тому ж домі перебувайте, їжте і пийте те, що в них є, бо робітник вартий винагороди своєї. Не переходьте з дому в дім.
7
Въ то́мъ же дому́ пребыва́йте, яду́ще и пію́ще, я́же су́ть у ни́хъ: досто́инъ бо є́сть дѣ́латель мзды́ своєя́: не преходи́те изъ до́му въ до́мъ.
8
І в яке тільки місто прийдете і приймуть вас, їжте, що вам подадуть.
8
И во́ньже а́ще гра́дъ вхо́дите, и пріє́млютъ вы́, яди́те предлага́ємая ва́мъ:
9
І зціляйте недужих, що знаходяться в ньому, і кажіть їм: наблизилось до вас Царство Боже.
9
и исцѣли́те неду́жныя, и́же су́ть въ не́мъ, и глаго́лите и́мъ: прибли́жися на вы́ Ца́рствіє Бо́жіє.
10
Якщо ж прийдете в якесь місто і не приймуть вас, то, вийшовши на перехрестя його, скажіть:
10
И во́ньже а́ще гра́дъ вхо́дите, и не пріє́млютъ ва́съ, изше́дше на распу́тія єго́, рцы́те:
11
і порох, що прилип до нас з вашого міста, обтрушуємо вам; але знайте, що наблизилося до вас Царство Боже.
11
и пра́хъ прилѣ́пшій на́мъ от гра́да ва́шего, оттряса́ємъ ва́мъ. Оба́че сіє́ вѣ́дите, я́ко прибли́жися на вы́ Ца́рствіє Бо́жіє.
12
Кажу ж вам, що содомлянам у день той відрадніше буде, ніж місту тому.
12
Глаго́лю ва́мъ, я́ко Содо́мляномъ въ де́нь то́й отра́днѣє бу́детъ, не́же гра́ду тому́.
13
Горе тобі, Хоразине, горе тобі, Вифсаїдо, бо якби у Тирі та Сидоні сталися ті чудеса, які були у вас, то давно б вони, сидячи у веретищі й попелі, покаялися.
13
Го́ре тебѣ́, Хоразі́не, го́ре тебѣ́, Виѳсаі́до: я́ко а́ще въ Ти́рѣ и Сідо́нѣ бы́ша си́лы бы́ли бы́вшыя въ ва́ю, дре́вле у́бо во вре́тищи и пе́пелѣ сѣдя́ще покая́лися бы́ша:
14
Однак Тиру і Сидону відрадніше буде на суді, ніж вам.
14
оба́че Ти́ру и Сідо́ну отра́днѣє бу́детъ на судѣ́, не́же ва́ма.
15
І ти, Капернауме, що піднісся до неба, до пекла зійдеш.
15
И ты́, Капернау́ме, и́же до небе́съ вознесы́йся, до а́да низведе́шися.
16
Хто слухає вас, той Мене слухає, і хто зневажає вас, той Мене зневажає, а хто зневажає Мене, той зневажає Того, Хто послав Мене.
16
(Зач. 51) Слу́шаяй ва́съ, Мене́ слу́шаєтъ: и отмета́яйся ва́съ, Мене́ отмета́єтся: отмета́яйся же Мене́, отмета́єтся Посла́вшаго Мя́.
17
Сімдесят учеників повернулися з радістю і говорили: Господи, і біси коряться нам в ім’я Твоє.
17
Возврати́шася же се́дмьдесятъ съ ра́достію, глаго́люще: Го́споди, и бѣ́си повину́ются на́мъ о и́мени Твоє́мъ.
18
Він же сказав їм: Я бачив сатану, що, як блискавка, впав з неба.
18
Рече́ же и́мъ: ви́дѣхъ сатану́ я́ко мо́лнію съ небесе́ спа́дша.
19
Ось даю вам владу наступати на змій, і на скорпіонів, і на всяку силу вражу; і ніщо не зашкодить вам.
19
Се́, даю́ ва́мъ вла́сть наступа́ти на змію́ и на скорпі́ю и на всю́ си́лу вра́жію: и ничесо́же ва́съ вреди́тъ.
20
Однак тому не радійте, що духи вам коряться; а радійте тому, що імена ваші записані на небесах.
20
Оба́че о се́мъ не ра́дуйтеся, я́ко ду́си ва́мъ повину́ются: ра́дуйтеся же, я́ко имена́ ва́ша напи́сана су́ть на небесѣ́хъ.
21
У той час зрадів духом Ісус і сказав: славлю Тебе, Отче, Господи неба і землі, що Ти утаїв це від премудрих та розумних і відкрив те дітям. Так, Отче, бо таке було Твоє благовоління.
21
Въ то́й ча́съ возра́довася ду́хомъ Іису́съ и рече́: исповѣ́даютися, О́тче, Го́споди небесе́ и земли́, я́ко утаи́лъ єси́ сія́ от прему́дрыхъ и разу́мныхъ, и откры́лъ єси́ та́ младе́нцемъ: є́й, О́тче, я́ко та́ко бы́сть благоволе́ніє предъ Тобо́ю.
22
І, звернувшись до учеників, сказав: усе передав Мені Отець Мій; і ніхто не знає, хто є Син, тільки Отець; і хто є Отець, знає тільки Син і той, кому Син хоче відкрити.
22
И́ обра́щься ко ученико́мъ, рече́: вся́ Мнѣ́ предана́ бы́ша от Отца́ Моєго́: и никто́же вѣ́сть, кто́ є́сть Сы́нъ, то́кмо Оте́цъ: и кто́ є́сть Оте́цъ, то́кмо Сы́нъ, и єму́же а́ще хо́щетъ Сы́нъ откры́ти.
23
І, звернувшись до учеників, сказав їм осібно: блаженні очі, які бачать те, що ви бачите!
23
(Зач. 52) И́ обра́щься ко ученико́мъ, єди́нъ [осо́бь] рече́: блаже́ни о́чи ви́дящіи, я́же ви́дите:
24
Бо кажу вам, багато пророків і царів бажали б бачити те, що ви бачите, та й не побачили, і чути, що ви чуєте, та й не почули.
24
глаго́лю бо ва́мъ, я́ко мно́зи проро́цы и ца́ріє восхотѣ́ша ви́дѣти, я́же вы́ ви́дите, и не ви́дѣша: и слы́шати, я́же слы́шите, и не слы́шаша.
25
І ось один законник встав і, спокушаючи Його, сказав: Учителю, що зробити мені, щоб успадкувати життя вічне?
25
(Зач. 53) И се́, зако́нникъ нѣ́кій воста́, искуша́я Єго́ и глаго́ля: Учи́телю, что́ сотвори́въ, живо́тъ вѣ́чный наслѣ́дую?
26
Він же сказав йому: в законі що написано? Як читаєш?
26
О́нъ же рече́ къ нему́: въ зако́нѣ что́ пи́сано є́сть? Ка́ко чте́ши?
27
Він сказав у відповідь: люби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією силою твоєю, і всім розумом твоїм, і ближнього твого — як самого себе.
27
О́нъ же отвѣща́въ рече́: возлю́биши Го́спода Бо́га твоєго́ от всего́ се́рдца твоєго́, и от всея́ души́ твоєя́, и все́ю крѣ́постію твоє́ю, и всѣ́мъ помышле́ніємъ твои́мъ: и бли́жняго своєго́ я́ко са́мъ себе́.
28
Ісус сказав йому: правильно ти відповідав; так роби — і будеш жити.
28
Рече́ же єму́: пра́во отвѣща́лъ єси́: сіє́ сотвори́, и жи́въ бу́деши.
29
Він же, бажаючи виправдати себе, сказав Ісусові: а хто ж мій ближній?
29
О́нъ же хотя́ оправди́тися са́мъ, рече́ ко Іису́су: и кто́ є́сть бли́жній мо́й?
30
На це Ісус сказав: один чоловік ішов з Єрусалима до Єрихона і потрапив до рук розбійників, які зняли з нього одяг, поранили його і відійшли, залишивши його ледве живого.
30
Отвѣща́въ же Іису́съ рече́: человѣ́къ нѣ́кій схожда́ше от Ієрусали́ма во Ієріхо́нъ, и въ разбо́йники впаде́, и́же совле́кше єго́, и я́звы возло́жше отидо́ша, оста́вльше єдва́ жи́ва су́ща.
31
Випадково один священик проходив тією дорогою і, побачивши його, пройшов мимо.
31
По слу́чаю же свяще́нникъ нѣ́кій схожда́ше путе́мъ тѣ́мъ, и ви́дѣвъ єго́, мимои́де.
32
Так само і левит, що був на тому місці, підійшов, подивився і пройшов мимо.
32
Та́кожде же и леві́тъ, бы́въ на то́мъ мѣ́стѣ, прише́дъ и ви́дѣвъ, мимои́де.
33
Якийсь же самарянин, проїжджаючи, натрапив на нього і, побачивши його, змилосердився;
33
Самаря́нинъ же нѣ́кто гряды́й, пріи́де надъ него́, и ви́дѣвъ єго́, милосе́рдова:
34
і, підійшовши, перев’язав йому рани, поливши оливою і вином; і, посадивши його на свого осла, привіз його до заїжджого двору і потурбувався про нього;
34
и присту́пль обвяза́ стру́пы єго́, возлива́я ма́сло и віно́: всади́въ же єго́ на сво́й ско́тъ, приведе́ єго́ въ гости́нницу, и прилѣжа́ єму́:
35
а на другий день, відходячи, вийняв два динарії, дав господареві заїжджого двору і сказав йому: подбай про нього; і якщо витратиш на нього більше, я, коли повертатимусь, віддам тобі.
35
и нау́трія изше́дъ, изъе́мъ два́ сре́бреника, даде́ гости́ннику, и рече́ єму́: прилѣжи́ єму́: и, є́же а́ще пріиждиве́ши, а́зъ єгда́ возвращу́ся, возда́мъ ти́.
36
Отже, кого з тих трьох вважаєш ти ближнім того, хто потрапив до рук розбійників?
36
Кто́ у́бо от тѣ́хъ тріє́хъ бли́жній мни́ттися бы́ти впа́дшему въ разбо́йники?
37
Він сказав: того, який змилосердився над ним. Тоді Ісус сказав йому: іди і ти роби так само.
37
О́нъ же рече́: сотвори́вый ми́лость съ ни́мъ. Рече́ же єму́ Іису́съ: иди́, и ты́ твори́ та́кожде.
38
Коли вони йшли, прийшов Він до одного села; тут жінка на ім’я Марфа прийняла Його у свій дім.
38
(Зач. 54) Бы́сть же ходя́щымъ и́мъ, и Са́мъ вни́де въ ве́сь нѣ́кую: жена́ же нѣ́кая и́менемъ Ма́рѳа прія́тъ Єго́ въ до́мъ сво́й.
39
У неї була сестра, що звалася Марією, котра сіла біля ніг Ісуса і слухала слово Його.
39
И сестра́ є́й бѣ́ нарица́ємая Марі́а, я́же и сѣ́дши при ногу́ Іису́сову, слы́шаше сло́во Єго́.
40
Марфа ж клопоталася про велике частування і, підійшовши, сказала: Господи, чи Тобі байдуже, що сестра моя покинула мене одну слугувати? Скажи їй, щоб допомогла мені.
40
Ма́рѳа же мо́лвяше о мно́зѣ слу́жбѣ, ста́вши же рече́: Го́споди, не бреже́ши ли, я́ко сестра́ моя́ єди́ну мя́ оста́ви служи́ти? Рцы́ у́бо є́й, да ми́ помо́жетъ.
41
Ісус же сказав їй у відповідь: Марфо! Марфо! Ти турбуєшся і клопочешся про багато що.
41
Отвѣща́въ же Іису́съ рече́ є́й: Ма́рѳо, Ма́рѳо, пече́шися, и мо́лвиши о мно́зѣ,
42
А потрібне ж тільки одне; Марія ж благу обрала частку, яка не відніметься від неї.
42
єди́но же є́сть на потре́бу: Марі́а же благу́ю ча́сть избра́, я́же не отъи́мется от нея́.
Глава 11
1
І сталося, коли в одному місці Він молився і перестав, один з учеників Його сказав Йому: Господи! Навчи нас молитися, як і Іоан навчив учнів своїх.
1
(Зач. 55) И бы́сть внегда́ бы́ти Єму́ на мѣ́стѣ нѣ́коємъ моля́щуся, (и) я́ко преста́, рече́ нѣ́кій от учени́къ Єго́ къ Нему́: Го́споди, научи́ ны моли́тися, я́коже и Іоа́ннъ научи́ ученики́ своя́.
2
Він сказав їм: коли молитесь, говоріть: Отче наш, що єси на небесах, нехай святиться ім’я Твоє; нехай прийде Царство Твоє; нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі.
2
Рече́ же и́мъ: єгда́ мо́литеся, глаго́лите: О́тче на́шъ, и́же на небесѣ́хъ, да святи́тся и́мя Твоє́: да пріи́детъ Ца́рствіє Твоє́: да бу́детъ во́ля Твоя́, я́ко на небеси́, и на земли́:
3
Хліб наш насущний дай нам сьогодні;
3
хлѣ́бъ на́шъ насу́щный подава́й на́мъ на вся́къ де́нь:
4
і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим; і не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого.
4
и оста́ви на́мъ грѣхи́ на́шя, и́бо и са́ми оставля́ємъ вся́кому должнику́ на́шему: и не введи́ на́съ во искуше́ніє, но изба́ви на́съ от лука́ваго.
5
І сказав їм: припустімо, що хто-небудь з вас, маючи друга, прийде до нього опівночі і скаже йому: друже! Позич мені три хліби,
5
И рече́ къ ни́мъ: кто́ от ва́съ и́мать дру́га, и и́детъ къ нему́ въ полу́нощи, и рече́тъ єму́: дру́же, да́ждь ми́ взаи́мъ три́ хлѣ́бы:
6
бо друг мій зайшов до мене з дороги, і я не маю чого дати йому.
6
поне́же дру́гъ пріи́де съ пу́ти ко мнѣ́, и не и́мамъ чесо́ предложи́ти єму́.
7
А той зсередини скаже у відповідь: не турбуй мене, двері вже зачинені, і діти мої зі мною на постелі; не можу встати і дати тобі.
7
И то́й извну́трь отвѣща́въ рече́тъ: не твори́ ми труды́: уже́ две́ри затворены́ су́ть, и дѣ́ти моя́ со мно́ю на ло́жи су́ть: (и) не могу́ воста́въ да́ти тебѣ́.
8
Кажу ж вам, якщо він не встане і не дасть йому по дружбі з ним, то через невідступність його, вставши, дасть йому, скільки той просить.
8
Глаго́лю же ва́мъ: а́ще и не да́стъ єму́ воста́въ, зане́ дру́гъ єму́ є́сть: но за безо́чьство єго́, воста́въ да́стъ єму́, єли́ка тре́буєтъ.
9
І Я скажу вам: просіть, і дасться вам, шукайте, і знайдете; стукайте, і відчинять вам,
9
(Зач. 56) И А́зъ ва́мъ глаго́лю: проси́те, и да́стся ва́мъ: ищи́те, и обря́щете: толцы́те, и отве́рзется ва́мъ:
10
бо кожний, хто просить, одержує, хто шукає, знаходить, хто стукає, тому відчиняють.
10
вся́къ бо прося́й пріє́млетъ, и ищя́й обрѣта́єтъ, и толку́щему отве́рзется.
11
Який з вас, батьків, коли син попросить у нього хліба, подасть йому камінь? Або, коли попросить риби, подасть йому змію замість риби?
11
Кото́раго же ва́съ отца́ воспро́ситъ сы́нъ хлѣ́ба, єда́ ка́мень пода́стъ єму́? Или́ ры́бы, єда́ въ ры́бы мѣ́сто змію́ пода́стъ єму́?
12
Або, якщо попросить яйця, подасть йому скорпіона?
12
Или́ а́ще попро́ситъ яица́, єда́ пода́стъ єму́ ско́рпію?
13
Отже, якщо ви, будучи злими, вмієте добрі дари давати дітям вашим, то тим більше Отець Небесний дасть Духа Святого тим, хто просить у Нього.
13
А́ще у́бо вы́ зли́ су́ще, умѣ́єте дая́нія бла́га дая́ти ча́домъ ва́шымъ, ко́льми па́че Оте́цъ, и́же съ небесе́, да́стъ Ду́ха Свята́го прося́щымъ у Него́?
14
Одного разу вигнав Він біса, який був німий; і коли біс вийшов, німий заговорив; і народ дивувався.
14
(Зач. 57) И бѣ́ изгоня́ бѣ́са, и то́й бѣ́ нѣ́мъ: бы́сть же бѣ́су изше́дшу, проглаго́ла нѣмы́й: и диви́шася наро́ди.
15
Деякі ж з них говорили: Він виганяє бісів силою Вельзевула, князя бісівського.
15
Нѣ́цыи же от ни́хъ рѣ́ша: о Веєльзеву́лѣ кня́зи бѣсо́встѣмъ изго́нитъ бѣ́сы.
16
А інші, спокушаючи, домагалися від Нього знамення з неба.
16
Друзі́и же искуша́юще, зна́менія от Него́ иска́ху съ небесе́.
17
Але Він, знаючи їхні думки, сказав їм: всяке царство, що само в собі розділиться, запустіє; і дім, який розділиться сам в собі, упаде.
17
О́нъ же вѣ́дый помышле́нія и́хъ, рече́ и́мъ: вся́ко ца́рство само́ въ себѣ́ раздѣля́яся, запустѣ́єтъ: и до́мъ на до́мъ, па́даєтъ.
18
Якщо ж сатана сам у собі розділився, то як устоїть його царство? А ви говорите, що Я силою Вельзевула виганяю бісів.
18
А́ще же и сатана́ са́мъ въ себѣ́ раздѣли́ся, ка́ко ста́нетъ ца́рство єго́, я́коже глаго́лете, о Веєльзеву́лѣ изгоня́щя Мя́ бѣ́сы.
19
Якщо ж Я силою Вельзевула виганяю бісів, то сини ваші чиєю силою виганяють їх? Тому вони будуть вам суддями.
19
А́ще же А́зъ о Веєльзеву́лѣ изгоню́ бѣ́сы, сы́нове ва́ши о ко́мъ изго́нятъ? Сего́ ра́ди ті́и бу́дутъ ва́мъ судіи́.
20
Якщо ж Я перстом Божим виганяю бісів, то, значить, прийшло до вас Царство Боже.
20
А́ще ли же о пе́рстѣ Бо́жіи изгоню́ бѣ́сы, у́бо пости́же на ва́съ Ца́рствіє Бо́жіє.
21
Коли сильний, озброївшись, стереже свій дім, тоді майно його в безпеці;
21
Єгда́ крѣ́пкій вооружи́вся храни́тъ сво́й дво́ръ, во смире́ніи [въ ми́рѣ] су́ть имѣ́нія єго́:
22
коли ж сильніший за нього нападе і переможе його, тоді візьме всю зброю його, на яку він покладався, і здобич свою роздасть.
22
єгда́ же крѣ́плѣй єго́ наше́дъ побѣди́тъ єго́, все́ ору́жіє єго́ во́зметъ, на не́же упова́ше, и коры́сть єго́ раздає́тъ.
23
Хто не зі Мною, той проти Мене; і хто не збирає зі Мною, той розкидає.
23
(Зач. 58) И́же нѣ́сть со Мно́ю, на Мя́ є́сть: и и́же не собира́єтъ со Мно́ю, расточа́єтъ.
24
Коли нечистий дух вийде з людини, то ходить місцями безводними, шукаючи спокою, і, не знаходячи, каже: повернусь у дім свій, звідки вийшов;
24
Єгда́ [же] нечи́стый ду́хъ изы́детъ от человѣ́ка, прехо́дитъ сквозѣ́ безво́дная мѣ́ста, ищя́ поко́я: и не обрѣта́я, глаго́летъ: возвращу́ся въ до́мъ мо́й, отню́дуже изыдо́хъ.
25
і, прийшовши, знаходить його виметеним і прибраним.
25
И прише́дъ обря́щетъ и́ помете́нъ и укра́шенъ:
26
Тоді йде і бере з собою інших сім духів, ще лютіших за себе, і, увійшовши, живуть там, — і буває для людини тієї останнє гіршим за перше.
26
тогда́ и́детъ и по́йметъ се́дмь други́хъ духо́въ го́ршихъ себе́, и вше́дше живу́тъ ту́: и быва́ютъ послѣ́дняя человѣ́ку тому́ го́рша пе́рвыхъ.
27
Коли ж Він це говорив, одна жінка з натовпу, піднісши голос, сказала Йому: блаженна утроба, що носила Тебе, і груди, що годували Тебе!
27
Бы́сть же єгда́ глаго́лаше сія́, воздви́гши нѣ́кая жена́ гла́съ от наро́да, рече́ Єму́: блаже́но чре́во носи́вшеє Тя́, и сосца́, я́же єси́ сса́лъ.
28
А Він сказав: блаженні ті, що слухають слово Боже і виконують його.
28
О́нъ же рече́: тѣ́мже у́бо блаже́ни слы́шащіи сло́во Бо́жіє и храня́щіи є́.
29
Коли ж багато народу стало збиратися, Він почав говорити: рід цей лукавий — він знамення шукає, і знамення не дасться йому, крім знамення Іони пророка.
29
(Зач. 59) Наро́домъ же собира́ющымся нача́тъ глаго́лати: ро́дъ се́й лука́въ є́сть: зна́менія и́щетъ, и зна́меніє не да́стся єму́, то́кмо зна́меніє Іо́ны проро́ка:
30
Бо як Іона був знаменням ниневитянам, так буде і Син Людський родові цьому.
30
я́коже бо бы́сть Іо́на зна́меніє Ніневі́томъ, та́ко бу́детъ и Сы́нъ Человѣ́ческій ро́ду сему́.
31
Цариця південна постане на суд з людьми роду цього і осудить їх, бо вона від краю землі прийшла послухати мудрість Соломонову; а ось тут Більший від Соломона.
31
Цари́ца ю́жская воста́нетъ на су́дъ съ му́жи ро́да сего́, и осу́дитъ и́хъ: я́ко пріи́де от коне́цъ земли́ слы́шати прему́дрость Соломо́нову: и се́ мно́жає Соломо́на здѣ́.
32
Ниневитяни постануть на суд з родом цим і осудять його, бо вони покаялися після проповіді Іониної, а ось тут Більший від Іони.
32
Му́жіє Ніневі́тстіи воста́нутъ на су́дъ съ ро́домъ си́мъ, и осу́дятъ и́: я́ко покая́шася про́повѣдію Іо́ниною: и се́ мно́жає Іо́ны здѣ́.
33
Ніхто, засвітивши світильник, не ставить його в закритому місці чи під посудину, але на свічник, щоб усі, що входять, бачили світло.
33
Никто́же (у́бо) свѣти́лника вже́гъ, въ скро́вѣ полага́єтъ, ни подъ спу́домъ, но на свѣ́щницѣ, да входя́щіи свѣ́тъ ви́дятъ.
34
Світильником тіла є око; отже, якщо око твоє буде чистим, то і все тіло твоє буде світлим; а якщо воно буде нечистим, то і тіло твоє буде темним.
34
(Зач. 60) Свѣти́лникъ тѣ́лу є́сть о́ко: єгда́ у́бо о́ко твоє́ про́сто бу́детъ, все́ тѣ́ло твоє́ свѣ́тло бу́детъ: єгда́ же лука́во бу́детъ, и тѣ́ло твоє́ те́мно:
35
Отже, дивись, щоб світло, яке в тобі, не стало темрявою.
35
блюди́ у́бо, єда́ свѣ́тъ, и́же въ тебѣ́, тма́ є́сть.
36
Якщо ж тіло твоє все світле і немає жодної темної частини, то буде світле все так, ніби світильник сяйвом освітлює тебе.
36
А́ще бо тѣ́ло твоє́ все́ свѣ́тло, не имы́й нѣ́кія ча́сти те́мны, бу́детъ свѣ́тло все́, я́коже єгда́ свѣти́лникъ блиста́ніємъ просвѣща́єтъ тя́.
37
Коли Він говорив це, один фарисей запросив Його до себе на обід. Він прийшов і возліг.
37
Єгда́ же глаго́лаше, моля́ше Єго́ фарісе́й нѣ́кій, да обѣ́дуєтъ у него́: вше́дъ же возлеже́.
38
Фарисей же здивувався, побачивши, що Він не вимив рук перед обідом.
38
Фарісе́й же ви́дѣвъ диви́ся, я́ко не пре́жде крести́ся [не пе́рвѣє умы́ся] пре́жде обѣ́да.
39
Але Господь сказав йому: нині ви, фарисеї, очищаєте зовні чашу і блюдо, а нутро ваше сповнене злодійства та лукавства.
39
Рече́ же Госпо́дь къ нему́: ны́нѣ вы́, фарісе́є, внѣ́шняя сткля́ницы и блю́да очища́єте, вну́треннеє же ва́ше по́лно грабле́нія є́сть и лука́вства.
40
Нерозумні! Чи не Той, Хто створив зовнішнє, створив і внутрішнє?
40
Безу́мніи, не И́же ли сотвори́ внѣ́шнеє, и вну́треннеє сотвори́лъ є́сть?
41
Краще подавайте милостиню з того, що маєте, тоді все буде у вас чисте.
41
Оба́че от су́щихъ дади́те ми́лостыню: и се́ вся́ чи́ста ва́мъ бу́дутъ.
42
Але горе вам, фарисеям, що даєте десяту частину з м’яти, рути і з усякого зілля, а не дбаєте про суд і любов Божу: і це належить робити, і того не залишати.
42
(Зач. 61) Но го́ре ва́мъ фарісе́омъ, я́ко одеся́тствуєте от мя́твы и пига́на и вся́каго зе́лія, и мимохо́дите су́дъ и любо́вь Бо́жію: сія́ подоба́ше сотвори́ти, и о́нѣхъ не оставля́ти.
43
Горе вам, фарисеям, що любите перші місця в синагогах і привітання на торжищах.
43
Го́ре ва́мъ фарісе́омъ, я́ко лю́бите предсѣда́нія на со́нмищехъ и цѣлова́нія на то́ржищихъ.
44
Горе вам, книжники і фарисеї, лицеміри, що ви — як ті невідомі гроби, поверх яких люди ходять і не знають того.
44
Го́ре ва́мъ, кни́жницы и фарісе́є лицемѣ́ри, я́ко єсте́ я́ко гро́би невѣ́доми, и человѣ́цы ходя́щіи верху́ не вѣ́дятъ.
45
На це хтось із законників сказав Йому: Учителю, говорячи це, Ти і нас ображаєш.
45
Отвѣща́въ же нѣ́кій от зако́нникъ рече́ Єму́: Учи́телю, сія́ глаго́ля, и на́мъ досажда́єши.
46
Але Він сказав: і вам, законникам, горе, бо накладаєте на людей тягарі, які важко носити, самі ж жодним пальцем своїм не доторкнетесь до них.
46
О́нъ же рече́: и ва́мъ зако́нникомъ го́ре, я́ко накла́даєте на человѣ́ки бремена́ не удо́бь носи́ма, и са́ми єди́нѣмъ персто́мъ ва́шимъ не прикаса́єтеся бремене́мъ.
47
Горе вам, що будуєте гробниці пророкам, яких повбивали батьки ваші:
47
(Зач. 62) Го́ре ва́мъ, я́ко зи́ждете гро́бы проро́къ, отцы́ же ва́ши изби́ша и́хъ.
48
цим ви свідчите і схвалюєте діла батьків ваших, і погоджуєтеся з ними, бо ті повбивали пророків, ви ж будуєте їм гробниці.
48
У́бо свидѣ́телствуєте и соблаговоли́те дѣло́мъ оте́цъ ва́шихъ: я́ко ті́и у́бо изби́ша и́хъ, вы́ же зи́ждете и́хъ гро́бы.
49
Тому і премудрість Божа сказала: пошлю до них пророків і апостолів, і декого з них уб’ють, а декого виженуть.
49
Сего́ ра́ди и прему́дрость Бо́жія рече́: послю́ въ ни́хъ [къ нимъ] проро́ки и апо́столы, и от ни́хъ убію́тъ и изжену́тъ:
50
Хай же буде покараний рід цей за кров усіх пророків, пролиту від створення світу,
50
да взы́щется кро́вь всѣ́хъ проро́къ, пролива́ємая от сложе́нія мі́ра, от ро́да сего́,
51
від крови Авеля до крови Захарії, вбитого між жертовником і храмом. Так, кажу вам, стягнеться з роду цього.
51
от кро́ве А́веля да́же до кро́ве Заха́ріи, поги́бшаго ме́жду олтаре́мъ и хра́момъ: є́й, глаго́лю ва́мъ, взы́щется от ро́да сего́.
52
Горе вам, законникам, що ви взяли ключ розуміння: самі не ввійшли і тим, хто хотів увійти, боронили.
52
Го́ре ва́мъ зако́нникомъ, я́ко взя́сте клю́чь разумѣ́нія: са́ми не внидо́сте, и входя́щымъ возбрани́сте.
53
Коли Він говорив їм це, книжники і фарисеї почали дуже нападати на Нього, запитуючи багато про що,
53
Глаго́лющу же Єму́ сія́ къ ни́мъ, нача́ша кни́жницы и фарісе́є бѣ́днѣ [зѣло́] гнѣ́ватися На́нь и преста́ти [вопроша́ти] Єго́ о мно́зѣ,
54
підкопуючись під Нього і намагаючись уловити з уст Його що-небудь таке, щоб звинуватити Його.
54
ла́юще Єго́ [навѣ́тующе Нань], и́щуще улови́ти нѣ́что от у́стъ Єго́, да На́нь возглаго́лютъ.
Глава 12
1
Тим часом, коли зібралися тисячі народу, так що тиснули один одного, Він почав говорити, передусім ученикам Своїм: бережіться закваски фарисейської, яка є лицемірство.
1
О ни́хже собра́вшымся тма́мъ наро́да, я́ко попира́ти дру́гъ дру́га, нача́тъ глаго́лати ученико́мъ Свои́мъ пе́рвѣє: внемли́те себѣ́ от ква́са фарісе́йска, є́же є́сть лицемѣ́ріє.
2
Немає нічого прихованого, що не відкрилося б, і таємного, про що б не дізналися.
2
(Зач. 63) Ничто́же бо покрове́но є́сть, є́же не откры́єтся, и та́йно, є́же не уразумѣ́єтся:
3
Тому те, що ви сказали у пітьмі, почується при світлі; і що говорили на вухо в домах, те буде проголошене на покрівлях.
3
зане́, єли́ка во тмѣ́ рѣ́сте, во свѣ́тѣ услы́шатся: и є́же ко у́ху глаго́ласте во хра́мѣхъ, проповѣ́стся на кро́вѣхъ.
4
Кажу ж вам, друзям Моїм: не бійтеся тих, що вбивають тіло і потім нічого більше зробити не можуть,
4
Глаго́лю же ва́мъ друго́мъ Свои́мъ: не убо́йтеся от убива́ющихъ тѣ́ло и пото́мъ не мо́гущихъ ли́шше что́ сотвори́ти:
5
але скажу вам, кого боятися: бійтеся того, хто має владу після вбиття вкинути в геєну вогненну; так, кажу вам, того бійтеся.
5
сказу́ю же ва́мъ, кого́ убо́йтеся: убо́йтеся иму́щаго вла́сть по убіє́ніи воврещи́ въ де́брь о́гненную: є́й, глаго́лю ва́мъ, того́ убо́йтеся.
6
Чи не п’ять малих птахів продаються за два асарія? І жоден з них не забутий Богом.
6
Не пя́ть ли пти́цъ цѣни́тся пѣ́нязема двѣма́, и ни єди́на от ни́хъ нѣ́сть забве́на предъ Бо́гомъ.
7
А у вас і волосся на голові все перелічене. Отже, не бійтеся; ви дорожчі за багатьох малих птахів.
7
Но и вла́си главы́ ва́шея вси́ изочте́ни су́ть. Не убо́йтеся у́бо: мно́зѣхъ пти́цъ у́нши єсте́ вы́.
8
Кажу ж вам: кожного, хто визнає Мене перед людьми, і Син Людський визнає перед ангелами Божими;
8
(Зач. 64) Глаго́лю же ва́мъ: вся́къ, и́же а́ще исповѣ́сть Мя́ предъ человѣ́ки, и Сы́нъ Человѣ́ческій исповѣ́сть єго́ предъ А́нгелы Бо́жіими:
9
а хто зречеться Мене перед людьми, той відкинутий буде перед ангелами Божими.
9
а отвергі́йся Мене́ предъ человѣ́ки, отве́рженъ бу́детъ предъ А́нгелы Бо́жіими.
10
І кожному, хто скаже слово на Сина Людського, проститься; а хто Святого Духа хулитиме, тому не проститься.
10
И вся́къ и́же рече́тъ сло́во на Сы́на Человѣ́ческаго, оста́вится єму́: а на Свята́го Ду́ха хули́вшему не оста́вится.
11
Коли ж приведуть вас у синагоги, до правителів і володарів, не турбуйтесь, як і що відповідати або що говорити,
11
Єгда́ же приведу́тъ вы́ на собо́рища и вла́сти и влады́чества, не пецы́теся, ка́ко или́ что́ отвѣща́єте, или́ что́ рече́те:
12
бо в той час Святий Дух навчить вас, що треба говорити.
12
Святы́й бо Ду́хъ научи́тъ вы́ въ то́й ча́съ, я́же подоба́єтъ рещи́.
13
Хтось з народу сказав Йому: Учителю, скажи братові моєму, щоб він розділив спадщину зі мною!
13
(Зач. 65) Рече́ же Єму́ нѣ́кій от наро́да: Учи́телю, рцы́ бра́ту моєму́ раздѣли́ти со мно́ю достоя́ніє.
14
Він же сказав чоловікові тому: хто настановив Мене судити чи ділити вас?
14
О́нъ же рече́ єму́: человѣ́че, кто́ Мя́ поста́ви судію́ или́ дѣли́теля надъ ва́ми?
15
При цьому сказав їм: глядіть, остерігайтеся користолюбства, бо життя людини не залежить від багатства її маєтку.
15
Рече́ же къ ни́мъ: блюди́те и храни́теся от лихои́мства: я́ко не от избы́тка [внегда́ избы́точествовати] кому́ живо́тъ єго́ є́сть от имѣ́нія єго́.
16
І сказав їм притчу: в одного багатого чоловіка добре вродила нива.
16
(Зач. 66) Рече́ же при́тчу къ ни́мъ, глаго́ля: человѣ́ку нѣ́коєму бога́ту угобзи́ся ни́ва:
17
І міркував він сам собі: що мені робити? Немає куди мені зібрати плодів моїх.
17
и мы́сляше въ себѣ́, глаго́ля: что́ сотворю́, я́ко не и́мамъ гдѣ́ собра́ти плодо́въ мои́хъ?
18
І сказав: ось що зроблю — зруйную житниці мої та збудую більші, і зберу туди весь хліб мій і все добро моє.
18
И рече́: се́ сотворю́: разорю́ жи́тницы моя́, и бо́лшыя сози́жду, и соберу́ ту́ вся́ жи́та моя́ и блага́я моя́:
19
І скажу душі моїй: душе, багато маєш добра, що лежить у тебе на багато років: спочивай, їж, пий, веселись.
19
и реку́ души́ моє́й: душе́, и́маши мно́га бла́га, лежа́ща на лѣ́та мно́га: почива́й, я́ждь, пі́й, весели́ся.
20
Але Бог сказав йому: нерозумний! Цієї ночі душу твою візьмуть у тебе; кому ж дістанеться те, що ти наготував?
20
Рече́ же єму́ Бо́гъ: безу́мне, въ сію́ но́щь ду́шу твою́ истя́жутъ от тебе́: а я́же угото́валъ єси́, кому́ бу́дутъ?
21
Так буває з тим, хто збирає скарби для себе, а не в Бога багатіє.
21
Та́ко собира́яй себѣ́, а не въ Бо́га богатѣ́я.
22
Сказав же ученикам Своїм: тому кажу вам, — не піклуйтесь про душу вашу, що вам їсти, ні про тіло ваше, — у що вдягнетеся.
22
Рече́ же ко ученико́мъ Свои́мъ: сего́ ра́ди глаго́лю ва́мъ: не пецы́теся душе́ю ва́шею, что́ я́сте: ни тѣ́ломъ, во что́ облече́теся:
23
Душа більша за їжу, і тіло — за одяг.
23
душа́ бо́лши є́сть пи́щи, и тѣ́ло оде́жды.
24
Погляньте на воронів: вони не сіють, не жнуть; у них немає ні комор, ні житниць, і Бог годує їх; наскільки ж ви кращі за птахів!
24
Смотри́те вра́нъ, я́ко не сѣ́ютъ, ни жну́тъ: и́мже нѣ́сть сокро́вища, ни жи́тницы, и Бо́гъ пита́єтъ и́хъ: ко́льми па́че вы́ єсте́ лу́чши пти́цъ?
25
Та й хто з вас, піклуючись, може додати собі зросту хоч на один лікоть?
25
Кто́ же от ва́съ пекі́йся мо́жетъ приложи́ти во́зрасту своєму́ ла́коть єди́нъ?
26
Отже, якщо і найменшого зробити не можете, чого піклуєтесь про інше?
26
А́ще у́бо ни ма́ла чесо́ мо́жете, что́ о про́чихъ пече́теся?
27
Погляньте на лілеї, як вони ростуть: не трудяться, не прядуть. Кажу ж вам, що й Соломон у всій славі своїй не одягався так, як одна з них.
27
Смотри́те крі́ны, ка́ко расту́тъ: не тружда́ются, ни пряду́тъ: глаго́лю же ва́мъ, я́ко ни Соломо́нъ во все́й сла́вѣ своє́й облече́ся, я́ко єди́нъ от си́хъ.
28
Коли ж траву на полі, яка сьогодні є, а завтра буде кинута у піч, Бог так одягає, то наскільки краще вас, маловіри!
28
А́ще же траву́, на селѣ́ дне́сь су́щу и у́трѣ въ пе́щь вме́щему, Бо́гъ та́ко одѣва́єтъ: ко́льми па́че ва́съ, маловѣ́ри?
29
Отже, не шукайте, що вам їсти або що пити, і не турбуйтесь,
29
И вы́ не ищи́те, что́ я́сте, или́ что́ піє́те: и не возноси́теся:
30
бо всього того шукають люди світу цього, ваш же Отець знає, чого потребуєте.
30
всѣ́хъ бо си́хъ язы́цы мі́ра сего́ и́щутъ: ва́шъ же Оте́цъ вѣ́сть, я́ко тре́буєте си́хъ.
31
Краще шукайте Царства Божого, а те все додасться вам.
31
Оба́че ищи́те Ца́рствія Бо́жія, и сія́ вся́ приложа́тся ва́мъ.
32
Не бійся, мале стадо! Бо Отець ваш благозволив дати вам Царство.
32
(Зач. 67) Не бо́йся, ма́лоє ста́до: я́ко благоизво́ли Оте́цъ ва́шъ да́ти ва́мъ Ца́рство.
33
Продайте майно ваше і роздайте милостиню. Зробіть собі гамани, що не старіють, і скарб, що не зменшується на небесах, куди злодій не наближається і де міль не точить.
33
Продади́те имѣ́нія ва́ша и дади́те ми́лостыню. Сотвори́те себѣ́ влага́лища неветша́юща, сокро́вище неоскудѣ́ємо на небесѣ́хъ, идѣ́же та́ть не приближа́єтся, ни мо́ль растлѣва́єтъ.
34
Бо де скарб ваш, там і серце ваше буде.
34
Идѣ́же бо сокро́вище ва́ше, ту́ и се́рдце ва́ше бу́детъ.
35
Нехай будуть стегна ваші підперезані і світильники засвічені.
35
Да бу́дутъ чре́сла ва́ша препоя́сана, и свѣти́лницы горя́щіи:
36
І ви будьте подібні до людей, які чекають повернення господаря свого з весілля, щоб, коли прийде і постукає, негайно відчинити йому.
36
и вы́ подо́бни человѣ́комъ ча́ющымъ го́спода своєго́, когда́ возврати́тся от бра́ка, да прише́дшу и толкну́вшу, а́біє отве́рзутъ єму́.
37
Блаженні ті раби, господар яких, прийшовши, знайде, що пильнують вони. Істинно говорю вам, що він підпережеться і посадить їх та, підійшовши, послужить їм.
37
Блаже́ни раби́ ті́и, и́хже прише́дъ госпо́дь обря́щетъ бдя́щихъ: ами́нь глаго́лю ва́мъ, я́ко препоя́шется и поса́дитъ и́хъ, и мину́въ [приступи́въ] послу́житъ и́мъ.
38
І якщо прийде у другу сторожу, і в третю сторожу прийде, і знайде їх так, то блаженні ті раби.
38
И а́ще пріи́детъ во втору́ю стра́жу, и въ тре́тію стра́жу пріи́детъ, и обря́щетъ [и́хъ] та́ко, блаже́ни су́ть раби́ ті́и.
39
Знайте, що, коли б відав господар дому о якій годині прийде злодій, то пильнував би і не дав би підкопати дому свого.
39
Се́ же вѣ́дите, я́ко а́ще бы вѣ́далъ господи́нъ хра́мины, въ кі́й ча́съ та́ть пріи́детъ, бдѣ́лъ у́бо бы, и не бы́ да́лъ подкопа́ти до́му своєго́.
40
Будьте ж і ви готові, бо в яку годину і не гадаєте, прийде Син Людський.
40
И вы́ у́бо бу́дите гото́ви: я́ко, во́ньже ча́съ не мни́те, Сы́нъ Человѣ́ческій пріи́детъ.
41
Тоді сказав Йому Петро: Господи, нам притчу цю говориш чи всім?
41
Рече́ же Єму́ Пе́тръ: Го́споди, къ на́мъ ли при́тчу сію́ глаго́леши, или́ ко всѣ́мъ?
42
Господь же сказав: хто вірний і мудрий управитель, якого господар поставив над слугами своїми роздавати їм своєчасно міру хліба?
42
Рече́ же Госпо́дь: (Зач. 68) кто́ у́бо є́сть вѣ́рный строи́тель и му́дрый, єго́же поста́витъ госпо́дь надъ че́лядію своє́ю, дая́ти во вре́мя житомѣ́ріє?
43
Блаженний раб той, господар якого, прийшовши, знайде, що він чинить так.
43
Блаже́нъ ра́бъ то́й, єго́же прише́дъ госпо́дь єго́ обря́щетъ творя́ща та́ко:
44
Істинно кажу вам: над усім маєтком своїм поставить його.
44
вои́стинну глаго́лю ва́мъ, я́ко надъ всѣ́мъ имѣ́ніємъ свои́мъ поста́витъ єго́.
45
Якщо ж раб той в серці своїм скаже: не скоро господар мій прийде, і почне бити слуг та служниць, їсти і пити та упиватися, —
45
А́ще же рече́тъ ра́бъ то́й въ се́рдцы своє́мъ: косни́тъ господи́нъ мо́й пріити́: и начне́тъ би́ти рабы́ и рабы́ни, я́сти же и пи́ти и упива́тися:
46
то прийде господар раба того у день, коли він не сподівається, і в годину, якої не відає, і розітне його, і визначить йому долю з невірними.
46
пріи́детъ господи́нъ раба́ того́ въ де́нь, во́ньже не ча́єтъ, и въ ча́съ, во́ньже не вѣ́сть: и расте́шетъ єго́, и ча́сть єго́ съ невѣ́рными положи́тъ.
47
Раб же той, який знав волю господаря свого, та не був готовий і не робив за волею його, буде багато битий.
47
То́й же ра́бъ вѣ́дѣвый во́лю господи́на своєго́, и не угото́вавъ, ни сотвори́въ по во́ли єго́, біє́нъ бу́детъ мно́го:
48
А той, хто не знав і зробив щось гідне покарання, буде битий менше. Від усякого, кому дано багато, багато й вимагається, і кому багато довірено, з того більше й спитають.
48
невѣ́дѣвый же, сотвори́въ же досто́йная ра́намъ, біє́нъ бу́детъ ма́ло. (Зач. 69) Вся́кому же, єму́же дано́ бу́детъ мно́го, мно́го взы́щется от него́: и єму́же преда́ша мно́жайше, мно́жайше про́сятъ [истя́жутъ] от него́.
49
Я прийшов вогонь звести на землю, і як хотів би, щоб він уже запалав!
49
Огня́ пріидо́хъ воврещи́ на зе́млю, и что́ хощу́, а́ще уже́ возгорѣ́ся?
50
Хрещенням маю Я хреститися; і як Я втримаюся, поки це здійсниться!
50
Креще́ніємъ же и́мамъ крести́тися, и ка́ко удержу́ся, до́ндеже сконча́ются?
51
Чи думаєте ви, що Я прийшов дати мир землі? Ні, кажу вам, а розділення.
51
Мните́ ли, я́ко ми́ръ пріидо́хъ да́ти на зе́млю? Ни́, глаго́лю ва́мъ, но раздѣле́ніє.
52
Бо віднині п’ятеро в одному домі розділені: троє проти двох, і двоє проти трьох.
52
Бу́дутъ бо отсе́лѣ пя́ть во єди́номъ дому́ раздѣле́ни, тріє́ на два́, и два́ на три́:
53
Розділиться батько з сином, і син з батьком; мати з дочкою, і дочка з матір’ю; свекруха з невісткою своєю, і невістка з свекрухою своєю.
53
раздѣли́тся оте́цъ на сы́на, и сы́нъ на отца́: ма́ти на дще́рь, и дщи́ на ма́терь: свекры́ на невѣ́сту свою́, и невѣ́ста на свекро́вь свою́.
54
Сказав же і до народу: коли ви побачите хмару, що йде із заходу, то відразу говорите: дощ буде, і буває так.
54
Глаго́лаше же и наро́домъ: єгда́ у́зрите о́блакъ восходя́щь от за́пада, а́біє глаго́лете: ту́ча гряде́тъ: и быва́єтъ та́ко.
55
І коли віє південний вітер, говорите: спека буде, і буває.
55
И єгда́ ю́гъ вѣ́ющь, глаго́лете: зно́й бу́детъ: и быва́єтъ.
56
Лицеміри! Лице неба і землі розпізнавати умієте; як же час цей не розпізнаєте?
56
Лицемѣ́ри, лице́ не́бу и земли́ вѣ́сте искуша́ти: вре́мене же сего́ ка́ко не искуша́єте?
57
Чому ж ви і по собі не судите, що є справедливе?
57
Что́ же и о себѣ́ не су́дите пра́ведноє?
58
Коли ти йдеш з супротивником своїм до правителя, то дорогою подбай, щоб звільнитися від нього, щоб він не притяг тебе до судді, а суддя не віддав тебе слузі, а слуга не посадив би тебе до в’язниці.
58
Єгда́ бо гряде́ши съ сопе́рникомъ твои́мъ ко кня́зю, на пути́ да́ждь дѣ́ланіє [потщи́ся] избы́ти от него́: да не ка́ко привлече́тъ тебе́ къ судіи́, и судія́ тя́ преда́стъ слузѣ́, и слуга́ всади́тъ тя́ въ темни́цу:
59
Кажу тобі: не вийдеш звідти, аж поки не віддаси й останнього гроша.
59
глаго́лю тебѣ́: не изы́деши отту́ду, до́ндеже и послѣ́днюю мѣ́дницу возда́си.
Глава 13
1
У той час деякі прийшли і розповіли про галилеян, кров яких Пилат змішав з жертвами їхніми.
1
(Зач. 70) Пріидо́ша же нѣ́цыи въ то́ вре́мя, повѣ́дающе Єму́ о Галіле́єхъ, и́хже кро́вь Піла́тъ смѣси́ съ же́ртвами и́хъ.
2
У відповідь Ісус сказав їм: чи думаєте ви, що ці галилеяни були грішніші за всіх галилеян, що так постраждали?
2
И отвѣща́въ Іису́съ рече́ и́мъ: мните́ ли, я́ко Галіле́ане сі́и грѣ́шнѣйши па́че всѣ́хъ Галіле́анъ бя́ху, я́ко та́ко постра́даша?
3
Ні, кажу вам; але, якщо не покаєтесь, усі так само загинете.
3
Ни́, глаго́лю ва́мъ: но а́ще не пока́єтеся, вси́ та́кожде поги́бнете.
4
Або думаєте, що ті вісімнадцять, на яких упала башта Силоамська і побила їх, були винні більше за всіх, що живуть в Єрусалимі?
4
Или́ о́ни осмьна́десяте, на ни́хже паде́ сто́лпъ Сілоа́мскій и поби́ и́хъ, мни́те ли, я́ко ті́и до́лжнѣйши бя́ху па́че всѣ́хъ живу́щихъ во Ієрусали́мѣ?
5
Ні, кажу вам; але, якщо не покаєтесь, усі так само загинете.
5
Ни́, глаго́лю ва́мъ: но а́ще не пока́єтеся, вси́ та́кожде поги́бнете.
6
І сказав оцю притчу: один чоловік мав у своєму винограднику посаджену смоковницю, і прийшов шукати плоду на ній і не знайшов.
6
Глаго́лаше же сію́ при́тчу: смоко́вницу имя́ше нѣ́кій въ віногра́дѣ своє́мъ всаждену́: и пріи́де ищя́ плода́ на не́й, и не обрѣ́те:
7
І сказав виноградареві: ось третій рік я приходжу шукати плоду на цій смоковниці і не знаходжу; зрубай її, навіщо вона і землю займає?
7
рече́ же къ вінаре́ви: се́ тре́тіє лѣ́то, отне́лиже прихожду́ ищя́ плода́ на смоко́вницѣ се́й, и не обрѣта́ю: посѣцы́ ю́ (у́бо), вску́ю и зе́млю упражня́єтъ?
8
Але той сказав йому у відповідь: господарю, залиш її і на цей рік, поки я обкопаю її і підсиплю гноєм.
8
О́нъ же отвѣща́въ рече́ єму́: го́споди, оста́ви ю́ и се́ лѣ́то, до́ндеже окопа́ю о́крестъ єя́ и осы́плю гно́ємъ:
9
Можливо, дасть вона плід; а якщо ні, наступного року зрубаєш її.
9
и а́ще у́бо сотвори́тъ пло́дъ: а́ще ли же ни́, во гряду́щеє посѣче́ши ю́.
10
В одній із синагог Він навчав у суботу.
10
(Зач. 71) Бя́ше же учя́ на єди́номъ от со́нмищъ въ суббо́ту:
11
Там була жінка, що мала духа немочі років вісімнадцять: вона була скорчена і ніяк не могла випростатись.
11
и се́ жена́ бѣ́ иму́щи ду́хъ неду́женъ лѣ́тъ осмьна́десять, и бѣ́ сля́ка и не могу́щи восклони́тися отню́дъ.
12
Ісус, побачивши її, покликав і сказав їй: жінко, ти звільнена від твоєї недуги.
12
Ви́дѣвъ же ю́ Іису́съ, пригласи́ и рече́ є́й: же́но, отпущена́ єси́ от неду́га твоєго́.
13
І поклав на неї руки; і вона зараз же випросталась і почала славити Бога.
13
И возложи́ на ню́ ру́цѣ: и а́біє простре́ся, и сла́вляше Бо́га.
14
При цьому начальник синагоги, обурюючись, що Ісус зцілив її в суботу, сказав народові: є шість днів, в які дозволено робити; в ті і приходьте зцілятися, а не в день суботній.
14
Отвѣща́въ же старѣ́йшина собо́ру, негоду́я, зане́ въ суббо́ту исцѣли́ (ю) Іису́съ, глаго́лаше наро́ду: ше́сть дні́й є́сть, въ ня́же досто́итъ дѣ́лати: въ ты́я у́бо приходя́ще цѣли́теся, а не въ де́нь суббо́тный.
15
Господь сказав йому у відповідь: лицеміре, чи не відв’язує кожний з вас у суботу вола свого або осла від ясел і не веде напувати?
15
Отвѣща́ (же) у́бо єму́ Госпо́дь и рече́: лицемѣ́ре, ко́ждо ва́съ въ суббо́ту не отрѣша́єтъ ли своєго́ вола́ или́ осла́ от я́слій, и ве́дъ напая́єтъ,
16
А цю дочку Авраамову, яку зв’язав сатана ось уже вісімнадцятий рік, чи не належало визволити від цих пут у день суботній?
16
сію́ же дще́рь Авраа́млю су́щу, ю́же связа́ сатана́ се́ осмоєна́десяте лѣ́то, не досто́яше ли разрѣши́тися є́й от ю́зы сея́ въ де́нь суббо́тный?
17
І коли Він говорив це, усі, що противилися Йому, засоромились; і всі люди раділи всім славним ділам Його.
17
И сія́ Єму́ глаго́лющу, стыдя́хуся вси́ противля́ющіися Єму́: и вси́ лю́діє ра́довахуся о всѣ́хъ сла́вныхъ быва́ющихъ от Него́.
18
Він же сказав: до чого подібне Царство Боже, і до чого уподібню його?
18
(Зач. 72) Глаго́лаше же: кому́ подо́бно є́сть Ца́рствіє Бо́жіє? И кому́ уподо́блю є́?
19
Воно подібне до зерна гірчичного, яке чоловік взяв і посадив у своєму саду; і виросло, і стало великим деревом, і птахи небесні оселилися у гілках його.
19
Подо́бно є́сть зе́рну гору́шну, є́же пріє́мъ человѣ́къ вве́рже въ вертогра́дъ сво́й: и возрасте́, и бы́сть дре́во ве́ліє, и пти́цы небе́сныя всели́шася въ вѣ́твіє єго́.
20
Ще сказав: до чого уподібню Царство Боже?
20
Па́ки рече́: кому́ уподо́блю Ца́рствіє Бо́жіє?
21
Воно подібне до закваски, яку жінка, взявши, поклала на три міри борошна, аж доки не вкисне все.
21
Подо́бно є́сть ква́су, єго́же пріє́мши жена́, скры́ въ са́тѣхъ тріє́хъ муки́, до́ндеже вски́се все́.
22
І проходив через міста і села, і навчав, прямуючи до Єрусалима.
22
И прохожда́ше сквозѣ́ гра́ды и ве́си, учя́ и ше́ствіє творя́ во Ієрусали́мъ.
23
Один чоловік сказав Йому: Господи, невже мало таких, що спасаються? А Він сказав їм:
23
Рече́ же нѣ́кій Єму́: Го́споди, а́ще ма́ло є́сть спаса́ющихся? О́нъ же рече́ къ ни́мъ:
24
намагайтеся увійти через вузькі ворота, бо, кажу вам, багато буде таких, які намагатимуться увійти, і не зможуть.
24
подвиза́йтеся вни́ти сквозѣ́ тѣ́сная врата́: я́ко мно́зи, глаго́лю ва́мъ, взы́щутъ вни́ти, и не возмо́гутъ.
25
Коли Господар дому встане і зачинить двері, тоді ви, стоячи зовні, почнете стукати у двері і говорити: Господи! Господи! Відчини нам. А Він скаже вам у відповідь: не знаю вас, звідки ви.
25
Отне́лѣже воста́нетъ до́му влады́ка, и затвори́тъ две́ри, и на́чнете внѣ́ стоя́ти и ударя́ти въ две́ри, глаго́люще: Го́споди, Го́споди, отве́рзи на́мъ. И отвѣща́въ рече́тъ ва́мъ: не вѣ́мъ ва́съ, отку́ду єсте́.
26
Тоді почнете говорити: ми їли і пили перед Тобою, і на перехрестях наших Ти навчав.
26
Тогда́ на́чнете глаго́лати: ядо́хомъ предъ Тобо́ю и пи́хомъ, и на распу́тіихъ на́шихъ учи́лъ єси́.
27
А Він скаже: говорю вам, що не знаю вас, звідки ви; відійдіть від Мене всі, хто чинить неправду.
27
И рече́тъ: глаго́лю ва́мъ, не вѣ́мъ ва́съ, отку́ду єсте́: отступи́те от Мене́, вси́ дѣ́лателіє непра́вды.
28
Там буде плач і скрегіт зубів, коли побачите Авраама, Ісаака і Якова і всіх пророків у Царстві Божому, а себе — вигнаними геть.
28
Ту́ бу́детъ пла́чь и скре́жетъ зубо́мъ, єгда́ у́зрите Авраа́ма и Ісаа́ка и Іа́кова и вся́ проро́ки во Ца́рствіи Бо́жіи, ва́съ же изгони́мыхъ во́нъ.
29
І прийдуть від сходу і заходу, від півночі й півдня, і возляжуть у Царстві Божому.
29
И пріи́дутъ от восто́къ и за́падъ и сѣ́вера и ю́га, и возля́гутъ въ Ца́рствіи Бо́жіи.
30
І ось є останні, що будуть першими, і є перші, що будуть останніми.
30
И се́ су́ть послѣ́дніи, и́же бу́дутъ пе́рви, и су́ть пе́рвіи, и́же бу́дутъ послѣ́дни.
31
У той день прийшли деякі з фарисеїв і сказали Йому: вийди і піди звідси, бо Ірод хоче Тебе вбити.
31
(Зач. 73) Въ то́й де́нь приступи́ша нѣ́цый от фарісе́й, глаго́люще Єму́: изы́ди и иди́ отсю́ду, я́ко И́родъ хо́щетъ Тя́ уби́ти.
32
І сказав їм: підіть і скажіть отій лисиці: ось виганяю бісів і зціляю сьогодні і завтра, і на третій день закінчу.
32
И рече́ и́мъ: ше́дше рцы́те ли́су тому́: се́ изгоню́ бѣ́сы и исцѣле́нія творю́ дне́сь и у́трѣ, и въ тре́тій сконча́юся.
33
А втім, Мені треба ходити сьогодні, завтра і в наступний день, бо неможливо, щоб пророк загинув поза Єрусалимом.
33
Оба́че подоба́єтъ Ми́ дне́сь и у́трѣ и въ бли́жній ити́: я́ко невозмо́жно є́сть проро́ку поги́бнути кромѣ́ Ієрусали́ма.
34
Єрусалиме, Єрусалиме, що вбивав пророків і камінням побив посланих до тебе! Скільки разів хотів Я зібрати дітей твоїх, як птах пташенят своїх під крила, і ви не захотіли!
34
Ієрусали́ме, Ієрусали́ме, изби́вый проро́ки и ка́меніємъ побива́я по́сланныя къ тебѣ́, колькра́ты восхотѣ́хъ собра́ти ча́да твоя́, я́коже коко́шъ гнѣздо́ своє́ подъ крилѣ́, и не восхотѣ́сте?
35
Ось залишається вам дім ваш порожнім. Кажу ж вам, що ви не побачите Мене, доки не прийде час, коли скажете: благословенний, Хто гряде в ім’я Господнє!
35
Се́ оставля́єтся ва́мъ до́мъ ва́шъ пу́стъ. Глаго́лю же ва́мъ, я́ко не и́мате Мене́ ви́дѣти, до́ндеже пріи́детъ, єгда́ рече́те: благослове́нъ Гряды́й во и́мя Госпо́дне.
Глава 14
1
Довелось Йому в суботу ввійти в дім одного з начальників фарисейських спожити хліба, і вони стежили за Ним.
1
(Зач. 74) И бы́сть єгда́ вни́ти Єму́ въ до́мъ нѣ́коєго кня́зя фарісе́йска въ суббо́ту хлѣ́бъ я́сти, и ті́и бя́ху назира́юще Єго́.
2
І ось став перед Ним чоловік, який страждав на водяну хворобу.
2
И се́ человѣ́къ нѣ́кій, имы́й водны́й тру́дъ, бѣ́ предъ Ни́мъ.
3
Тоді Ісус запитав законників і фарисеїв: чи дозволено зціляти в суботу?
3
И отвѣща́въ Іису́съ рече́ къ зако́нникомъ и фарісе́омъ, глаго́ля: а́ще достои́тъ въ суббо́ту цѣли́ти?
4
Вони промовчали. А Він, доторкнувшись, зцілив його і відпустив.
4
Они́ же умолча́ша. И пріє́мъ исцѣли́ єго́, и отпусти́.
5
При цьому сказав їм: якщо у кого з вас осел або віл упаде в колодязь, чи не одразу ж витягнете його і в день суботній?
5
И отвѣща́въ къ ни́мъ рече́: кото́раго от ва́съ осе́лъ или́ во́лъ въ студене́цъ впаде́тъ, и не а́біє ли исто́ргнетъ єго́ въ де́нь суббо́тный?
6
І не змогли відповісти Йому на це.
6
И не возмого́ша отвѣща́ти Єму́ къ си́мъ.
7
Помітивши ж, як запрошені вибирали перші місця, сказав їм притчу:
7
Глаго́лаше же къ зва́ннымъ при́тчу, обдержя́ [внима́я], ка́ко предсѣда́нія избира́ху, глаго́ля къ ни́мъ:
8
коли будеш запрошений кимось на весілля, не сідай на перше місце, щоб не знайшовся хто між запрошеними поважніший за тебе,
8
єгда́ зва́нъ бу́деши ки́мъ на бра́къ, не ся́ди на пре́днемъ мѣ́стѣ: єда́ кто́ честнѣ́є тебе́ бу́детъ зва́нныхъ,
9
і щоб той, хто запросив тебе і його, підійшовши, не сказав тобі, щоб поступився цьому місцем, і тоді доведеться тобі з соромом зайняти останнє місце.
9
и прише́дъ и́же тебе́ зва́вый и о́наго, рече́тъ ти́: да́ждь сему́ мѣ́сто: и тогда́ на́чнеши со студо́мъ послѣ́днеє мѣ́сто держа́ти.
10
Але коли будеш запрошений, то, прийшовши, сідай на останнє місце, щоб той, хто запросив тебе, підійшовши, сказав тобі: друже, пересядь вище. Тоді буде тобі честь перед тими, хто сидить з тобою.
10
Но єгда́ зва́нъ бу́деши, ше́дъ ся́ди на послѣ́днемъ мѣ́стѣ, да єгда́ пріи́детъ зва́вый тя́, рече́тъ ти́: дру́же, пося́ди вы́ше: тогда́ бу́детъ ти́ сла́ва предъ зва́нными съ тобо́ю.
11
Бо всякий, хто підноситься, буде принижений, а хто принижує себе, піднесеться.
11
Я́ко вся́къ вознося́йся смири́тся, и смиря́яйся вознесе́тся.
12
Сказав же і тому, хто запросив Його: коли справляєш обід або вечерю, не клич друзів твоїх, ні братів твоїх, ні родичів твоїх, ні сусідів багатих, щоб і вони тебе колись не запросили і не одержав ти відплати.
12
(Зач. 75) Глаго́лаше же и ко зва́вшему Єго́: єгда́ сотвори́ши обѣ́дъ или́ ве́черю, не зови́ друго́въ твои́хъ, ни бра́тіи твоєя́, ни сро́дникъ твои́хъ, ни сосѣ́дъ бога́тыхъ: єда́ когда́ и ті́и тя́ та́кожде воззову́тъ, и бу́детъ ти́ воздая́ніє.
13
Але, коли справляєш званий обід, клич убогих, калік, кривих, сліпих,
13
Но єгда́ твори́ши пи́ръ, зови́ ни́щыя, маломо́щныя, хромы́я, слѣпы́я:
14
і блаженний будеш, бо вони не мають чим віддати тобі; віддасться ж тобі у воскресіння праведних.
14
и блаже́нъ бу́деши, я́ко не и́мутъ ти́ что́ возда́ти: возда́стъ же ти́ ся́ въ воскреше́ніє пра́ведныхъ.
15
Почувши це, один з тих, що возлежали з Ним, сказав Йому: блаженний, хто споживатиме хліб у Царстві Божому!
15
Слы́шавъ же нѣ́кій от возлежа́щихъ съ Ни́мъ сія́, рече́ Єму́: блаже́нъ, и́же снѣ́сть обѣ́дъ въ Ца́рствіи Бо́жіи.
16
Він же сказав йому: один чоловік справляв велику вечерю і запросив багатьох.
16
(Зач. 76) О́нъ же рече́ єму́: человѣ́къ нѣ́кій сотвори́ ве́черю ве́лію, и зва́ мно́ги:
17
І коли настав час вечері, послав раба свого сказати запрошеним: ідіть, бо все вже готове.
17
и посла́ раба́ своєго́ въ го́дъ ве́чери рещи́ зва́ннымъ: гряди́те, я́ко уже́ гото́ва су́ть вся́.
18
І почали всі, ніби змовившись, вибачатися. Перший сказав йому: я купив землю і мені треба піти і оглянути її; прошу тебе, вибач мені.
18
И нача́ша вку́пѣ отрица́тися вси́. Пе́рвый рече́ єму́: село́ купи́хъ, и и́мамъ нужду́ изы́ти и ви́дѣти є́. Молю́тися, имѣ́й мя́ отрече́на.
19
Другий сказав: я купив п’ять пар волів та йду випробувати їх; прошу тебе, вибач мені.
19
И другі́й рече́: супру́гъ воло́въ купи́хъ пя́ть, и гряду́ искуси́ти и́хъ: молю́ тя, имѣ́й мя́ отрече́на.
20
Третій сказав: я одружився і через те не можу прийти.
20
И другі́й рече́: жену́ поя́хъ, и сего́ ра́ди не могу́ пріити́.
21
І, повернувшись, раб той розповів про це господареві своєму. Тоді, розгнівавшись, господар сказав рабові своєму: піди швидше на вулиці й провулки міста і приведи сюди вбогих, калік, сліпих і кривих.
21
И прише́дъ ра́бъ то́й повѣ́да господи́ну своєму́ сія́. Тогда́ разгнѣ́вався до́му влады́ка, рече́ рабу́ своєму́: изы́ди ско́ро на распу́тія и сто́гны гра́да, и ни́щыя и бѣ́дныя и слѣпы́я и хромы́я введи́ сѣ́мо.
22
І сказав раб: господарю, зроблено, як ти велів, і ще є місце.
22
И рече́ ра́бъ. Го́споди, бы́сть я́коже повелѣ́лъ єси́, и єще́ мѣ́сто є́сть.
23
Господар сказав рабові: піди на дороги і загороди і умовляй прийти, щоб наповнився дім мій.
23
И рече́ господи́нъ къ рабу́: изы́ди на пути́ и халу́ги, и убѣди́ вни́ти, да напо́лнится до́мъ мо́й:
24
Бо кажу вам, що ніхто з тих запрошених не покуштує моєї вечері, бо багато званих, та мало обраних.
24
глаго́лю бо ва́мъ, я́ко ни єди́нъ муже́й тѣ́хъ зва́нныхъ вку́ситъ моєя́ ве́чери: мно́зи бо су́ть зва́ни, ма́ло же избра́нныхъ.
25
З Ним ішло багато народу, і, обернувшись, Він сказав їм:
25
(Зач. 77) Идя́ху же съ Ни́мъ наро́ди мно́зи: и обра́щься рече́ къ ни́мъ:
26
коли хто приходить до Мене і не зненавидить батька свого і матері, жінки і дітей, братів і сестер, та ще й життя свого, той не може бути Моїм учеником.
26
а́ще кто́ гряде́тъ ко Мнѣ́, и не возненави́дитъ отца́ своєго́ и ма́терь, и жену́, и ча́дъ, и бра́тію, и се́стръ, єще́ же и ду́шу свою́, не мо́жетъ Мо́й бы́ти учени́къ:
27
І хто не несе хрест свій і не йде слідом за Мною, той не може бути Моїм учеником.
27
и и́же не но́ситъ креста́ своєго́ и вслѣ́дъ Мене́ гряде́тъ, не мо́жетъ Мо́й бы́ти учени́къ.
28
Бо хто з вас, бажаючи будувати башту, не сяде спершу і не обчислить витрат, чи вистачить у нього коштів, щоб закінчити?
28
Кто́ бо от ва́съ, хотя́й сто́лпъ созда́ти, не пре́жде ли сѣ́дъ расчте́тъ имѣ́ніє, а́ще и́мать, є́же є́сть на соверше́ніє,
29
Щоб, коли закладе основу і не зможе закінчити, усі, хто побачить, не почали сміятися з нього,
29
да не, когда́ положи́тъ основа́ніє и не возмо́жетъ соверши́ти, вси́ ви́дящіи начну́тъ руга́тися єму́,
30
кажучи: як цей чоловік почав будувати, та не зміг закінчити.
30
глаго́люще, я́ко се́й человѣ́къ нача́тъ зда́ти и не мо́же соверши́ти.
31
Або який цар, ідучи на війну проти іншого царя, не сяде і не порадиться спершу, чи під силу йому з десятьма тисячами встояти проти того, хто йде на нього з двадцятьма тисячами?
31
Или́ кі́й ца́рь иды́й ко ино́му царю́ сни́тися съ ни́мъ на бра́нь, не сѣ́дъ ли пре́жде совѣщава́єтъ, а́ще си́ленъ є́сть срѣ́сти съ десятію́ ты́сящъ гряду́щаго со двѣма́десятма ты́сящама на́нь?
32
Якщо ж ні, то поки той ще далеко, він пошле до нього посольство просити про мир.
32
А́ще ли же ни́, єще́ дале́че єму́ су́щу, моле́ніє посла́въ мо́лится о смире́ніи.
33
Так і кожний з вас, хто не зречеться усього свого майна, не може бути Моїм учеником.
33
Та́ко у́бо вся́къ от ва́съ, и́же не отрече́тся всего́ своєго́ имѣ́нія, не мо́жетъ бы́ти Мо́й учени́къ.
34
Сіль — добра річ; але якщо сіль утратить силу, то чим осолиться?
34
Добро́ є́сть со́ль: а́ще же со́ль обуя́єтъ, чи́мъ осоли́тся?
35
Ні в землю, ні на гній не придатна; геть висипають її. Хто має вуха слухати, нехай слухає!
35
Ни въ зе́млю, ни въ гно́й потре́бна є́сть: во́нъ изсы́плютъ ю́. Имѣ́яй у́шы слы́шати, да слы́шитъ.
Глава 15
1
Всі митарі і грішники наближалися до Нього, щоб послухати Його.
1
(Зач. 78) Бя́ху же приближа́ющеся къ Нему́ вси́ мы́таріє и грѣ́шницы, послу́шати Єго́.
2
І нарікали фарисеї та книжники, кажучи: Він приймає грішників і їсть з ними.
2
И ропта́ху фарісе́є и кни́жницы, глаго́люще, я́ко Се́й грѣ́шники пріє́млетъ и съ ни́ми я́стъ.
3
Але Він розповів їм таку притчу:
3
Рече́ же къ ни́мъ при́тчу сію́, глаго́ля:
4
який чоловік з вас, маючи сто овець і загубивши одну з них, не залишить дев’яносто дев’ять у пустелі і не йде за загубленою, доки не знайде її?
4
кі́й человѣ́къ от ва́съ имы́й сто́ ове́цъ, и погу́бль єди́ну от ни́хъ, не оста́витъ ли девяти́десяти и девяти́ въ пусты́ни, и и́детъ вслѣ́дъ поги́бшія, до́ндеже обря́щетъ ю́?
5
І, знайшовши її, з радістю візьме на плечі свої.
5
И обрѣ́тъ возлага́єтъ на ра́мѣ свои́ ра́дуяся:
6
І, прийшовши додому, скликає друзів і сусідів, кажучи їм: порадійте зі мною; я знайшов вівцю мою загублену.
6
и прише́дъ въ до́мъ, созыва́єтъ дру́ги и сосѣ́ды, глаго́ля и́мъ: ра́дуйтеся со мно́ю, я́ко обрѣто́хъ овцу́ мою́ поги́бшую.
7
Кажу вам, що так на небесах більше буде радости за одного грішника, що кається, ніж за дев’яносто дев’ять праведників, які не потребують покаяння.
7
Глаго́лю ва́мъ, я́ко та́ко ра́дость бу́детъ на небеси́ о єди́номъ грѣ́шницѣ ка́ющемся, не́жели о девяти́десятихъ и девяти́ пра́ведникъ, и́же не тре́буютъ покая́нія.
8
Або яка жінка, маючи десять драхм*, якщо загубить одну драхму, не запалює світильник, і не замітає кімнату, і шукає старанно, доки не знайде,
8
Или́ ка́я жена́ иму́щи де́сять дра́хмъ, а́ще погуби́тъ дра́хму єди́ну, не вжига́єтъ ли свѣти́лника, и помете́тъ хра́мину, и и́щетъ прилѣ́жно, до́ндеже обря́щетъ?
9
а знайшовши, покличе подруг і сусідок і скаже: порадійте зі мною, бо я знайшла загублену драхму.
9
И обрѣ́тши созыва́єтъ други́ни и сосѣ́ды, глаго́лющи: ра́дуйтеся со мно́ю, я́ко обрѣто́хъ дра́хму поги́бшую.
10
Такою, кажу вам, буває радість у ангелів Божих за одного грішника, що покаявся.
10
Та́ко, глаго́лю ва́мъ, ра́дость быва́єтъ предъ А́нгелы Бо́жіими о єди́номъ грѣ́шницѣ ка́ющемся.
11
Ще сказав: один чоловік мав двох синів.
11
(Зач. 79) Рече́ же: человѣ́къ нѣ́кій имѣ́ два́ сы́на:
12
І сказав молодший з них батькові: батьку, дай мені частину майна, що належить мені. І батько розділив між ними майно.
12
и рече́ юнѣ́йшій єю́ [от нихъ] отцу́: о́тче, да́ждь ми́ досто́йную ча́сть имѣ́нія. И раздѣли́ и́ма имѣ́ніє.
13
Через кілька днів молодший син, зібравши все, пішов у далекий край і там розтратив своє майно, живучи розпусно.
13
И не по мно́зѣхъ дне́хъ собра́въ все́ мні́й сы́нъ, отъи́де на страну́ дале́че, и ту́ расточи́ имѣ́ніє своє́, живы́й блу́дно.
14
Коли ж він усе розтратив, настав великий голод у тій країні, і він почав бідувати.
14
Изжи́вшу же єму́ все́, бы́сть гла́дъ крѣ́покъ на странѣ́ то́й, и то́й нача́тъ лиша́тися.
15
І пішов, пристав до одного з жителів тієї країни; а той послав його на свої поля пасти свиней.
15
И ше́дъ прилѣпи́ся єди́ному от жи́тель тоя́ страны́: и посла́ єго́ на се́ла своя́ пасти́ свинія́.
16
І він радий був насититися стручками, які їли свині, але ніхто не давав йому.
16
И жела́ше насы́тити чре́во своє́ от роже́цъ, я́же ядя́ху свинія́: и никто́же дая́ше єму́.
17
Опам’ятавшись, він сказав: скільки наймитів у батька мого мають надлишок хліба, а я вмираю з голоду;
17
Въ себе́ же прише́дъ, рече́: коли́ко нає́мникомъ отца́ моєго́ избыва́ютъ хлѣ́бы, а́зъ же гла́домъ ги́блю?
18
встану, піду до батька мого і скажу йому: батьку! Згрішив я перед небом і перед тобою
18
Воста́въ иду́ ко отцу́ моєму́, и реку́ єму́: о́тче, согрѣши́хъ на не́бо и предъ тобо́ю,
19
і вже недостойний зватися твоїм сином; прийми мене як одного з наймитів твоїх.
19
и уже́ нѣ́смь досто́инъ нарещи́ся сы́нъ тво́й: сотвори́ мя я́ко єди́наго от нає́мникъ твои́хъ.
20
Встав і пішов до батька свого. І коли він був ще далеко, батько побачив його і переповнився жалем; побіг і, кинувшись йому на шию, цілував його.
20
И воста́въ и́де ко отцу́ своєму́. Єще́ же єму́ дале́че су́щу, узрѣ́ єго́ оте́цъ єго́, и ми́лъ єму́ бы́сть, и те́къ нападе́ на вы́ю єго́, и облобыза́ єго́.
21
Син же сказав йому: батьку! Я згрішив перед небом і перед тобою і вже недостойний зватися твоїм сином.
21
Рече́ же єму́ сы́нъ: о́тче, согрѣши́хъ на не́бо и предъ тобо́ю, и уже́ нѣ́смь досто́инъ нарещи́ся сы́нъ тво́й.
22
А батько сказав рабам своїм: принесіть найкращий одяг і вдягніть його, і дайте перстень на руку його і взуття на ноги;
22
Рече́ же оте́цъ къ рабо́мъ свои́мъ: изнеси́те оде́жду пе́рвую и облецы́те єго́, и дади́те пе́рстень на ру́ку єго́ и сапоги́ на но́зѣ:
23
і приведіть відгодоване теля, і заколіть; будемо їсти і веселитися!
23
и приве́дше теле́цъ упита́нный заколи́те, и я́дше весели́мся:
24
Бо син мій оцей був мертвий і ожив, пропав і знайшовся. І почали веселитися.
24
я́ко сы́нъ мо́й се́й ме́ртвъ бѣ́, и оживе́: и изги́блъ бѣ́, и обрѣ́теся. И нача́ша весели́тися.
25
А старший син його був у полі; і коли, повертаючись, наблизився до дому, почув музику та співи та радощі;
25
Бѣ́ же сы́нъ єго́ ста́рѣй на селѣ́: и я́ко гряды́й прибли́жися къ до́му, слы́ша пѣ́ніє и ли́ки:
26
і, покликавши одного із слуг, запитав: що це таке?
26
и призва́въ єди́наго от о́трокъ, вопроша́ше: что́ [у́бо] сія́ су́ть?
27
Той же сказав йому: брат твій прийшов; і батько твій заколов відгодоване теля, бо прийняв його здоровим.
27
О́нъ же рече́ єму́, я́ко бра́тъ тво́й пріи́де: и закла́ оте́цъ тво́й телца́ упита́нна, я́ко здра́ва єго́ прія́тъ.
28
Він розгнівався і не схотів увійти. Батько ж його, вийшовши, кликав його.
28
Разгнѣ́вася же, и не хотя́ше вни́ти. Оте́цъ же єго́ изше́дъ моля́ше єго́.
29
Але він сказав у відповідь батькові: ось я стільки років служу тобі і ніколи заповіді твоєї не переступав, але ти ніколи не дав мені й козляти, щоб мені повеселитися з друзями моїми.
29
О́нъ же отвѣща́въ рече́ отцу́: се́ толи́ко лѣ́тъ рабо́таю тебѣ́, и николи́же за́повѣди твоя́ преступи́хъ, и мнѣ́ николи́же да́лъ єси́ козля́те, да со дру́ги свои́ми возвесели́лся бы́хъ:
30
Коли ж цей син твій, що змарнував добро своє з блудницями, прийшов, ти заколов для нього відгодоване теля.
30
єгда́ же сы́нъ тво́й се́й, изъяды́й твоє́ имѣ́ніє съ любодѣ́йцами, пріи́де, закла́лъ єси́ єму́ телца́ пито́маго.
31
Він же сказав йому: сину, ти завжди зі мною, і все моє — твоє.
31
О́нъ же рече́ єму́: ча́до, ты́ всегда́ со мно́ю єси́ и вся́ моя́ твоя́ су́ть:
32
Веселитися ж і радіти треба тому, що брат твій оцей був мертвий і ожив, пропав і знайшовся.
32
возвесели́тижеся и возра́довати подоба́ше, я́ко бра́тъ тво́й се́й ме́ртвъ бѣ́, и оживе́: и изги́блъ бѣ́, и обрѣ́теся.
Глава 16
1
Сказав же Господь і ученикам Своїм: один чоловік був багатий і мав управителя, на якого було донесено йому, що він марнує його майно.
1
(Зач. 80) Глаго́лаше же ко ученико́мъ Свои́мъ: человѣ́къ нѣ́кій бѣ́ бога́тъ, и́же имя́ше приста́вника: и то́й оклевета́нъ бы́сть къ нему́, я́ко расточа́єтъ имѣ́нія єго́.
2
І, покликавши його, сказав йому: що це я чую про тебе? Дай звіт про управительство твоє, бо ти не можеш більше управляти.
2
И пригласи́въ єго́ рече́ єму́: что́ се́ слы́шу о тебѣ́? Возда́ждь отвѣ́тъ о приставле́ніи домо́внѣмъ: не возмо́жеши бо ктому́ до́му стро́ити.
3
Тоді управитель сказав сам собі: що мені робити? Господар мій відбирає в мене управління домом. Копати я не можу, просити соромлюся.
3
Рече́ же въ себѣ́ приста́вникъ до́му: что́ сотворю́, я́ко госпо́дь мо́й отъе́млетъ строє́ніє до́му от мене́? Копа́ти не могу́, проси́ти стыжу́ся:
4
Знаю, що зробити: коли буду відсторонений від управління домом, хай приймуть мене у свої доми.
4
разумѣ́хъ, что́ сотворю́, да єгда́ отста́вленъ бу́ду от строє́нія до́му, пріи́мутъ мя́ въ до́мы своя́.
5
І, покликавши боржників господаря свого, кожного окремо, сказав першому: скільки ти винен господареві моєму?
5
И призва́въ єди́наго кого́ждо от должни́къ господи́на своєго́, глаго́лаше пе́рвому: коли́цѣмъ до́лженъ єси́ господи́ну моєму́?
6
Він сказав: сто мір оливи. І сказав йому: візьми твою розписку і сідай скоріш, напиши: п’ятдесят.
6
О́нъ же рече́: сто́ мѣ́ръ [βάτος, т. є. мѣ́ръ] ма́сла. И рече́ єму́: пріими́ писа́ніє твоє́, и сѣ́дъ ско́ро напиши́ пятьдеся́тъ.
7
Потім другому сказав: а ти скільки винен? Він відповів: сто мір пшениці. І сказав йому: візьми свою розписку і напиши: вісімдесят.
7
Пото́мъ же рече́ друго́му: ты́ же коли́цѣмъ до́лженъ єси́? О́нъ же рече́: сто́ мѣ́ръ пшени́цы. И глаго́ла єму́: пріими́ писа́ніє твоє́, и напиши́ о́смьдесятъ.
8
І похвалив господар управителя неправедного, що мудро зробив; бо сини віку цього розумніші від синів світла в роді своїм.
8
И похвали́ госпо́дь до́му строи́теля непра́веднаго, я́ко му́дрѣ сотвори́: я́ко сы́нове вѣ́ка сего́ мудрѣ́йши па́че сыно́въ свѣ́та въ ро́дѣ своє́мъ су́ть.
9
І Я кажу вам: здобувайте собі друзів з багатства неправедного, щоб вони, як станете вбогими, прийняли вас у вічні обителі.
9
И А́зъ ва́мъ глаго́лю: сотвори́те себѣ́ дру́ги от мамо́ны непра́вды, да, єгда́ оскудѣ́єте, пріи́мутъ вы́ въ вѣ́чныя кро́вы.
10
Вірний у малому і у великому вірний; а неправедний у малому, неправедний і у великому.
10
(Зач. 81) Вѣ́рный въ ма́лѣ, и во мно́зѣ вѣ́ренъ є́сть: и непра́ведный въ ма́лѣ, и во мно́зѣ непра́веденъ є́сть.
11
Отже, якщо ви у неправедному багатстві не були вірні, хто ж довірить вам істинне?
11
А́ще у́бо въ непра́веднѣмъ имѣ́ніи вѣ́рни не бы́сте, во и́стиннѣмъ кто́ ва́мъ вѣ́ру и́метъ?
12
І якщо в чужому не були вірні, ваше хто вам дасть?
12
И а́ще въ чуже́мъ вѣ́рни не бы́сте, ва́ше кто́ ва́мъ да́стъ?
13
Ніякий слуга не може служити двом господарям, бо або одного зненавидить, а другого полюбить, або до одного виявлятиме прихильність, а другого занедбає. Не можете служити Богові і мамоні*.
13
Никі́й же ра́бъ мо́жетъ двѣма́ господи́нома рабо́тати: и́бо или́ єди́наго возненави́дитъ, а друга́го возлю́битъ: или́ єди́наго держи́тся, о друзѣ́мъ же нерадѣ́ти на́чнетъ: не мо́жете Бо́гу рабо́тати и мамо́нѣ.
14
Чули все це і фарисеї, що були сріблолюбцями, і глузували з Нього.
14
Слы́шаху же сія́ вся́ и фарісе́є, сребролю́бцы су́ще, руга́хуся Єму́.
15
Він сказав їм: ви показуєте себе праведниками перед людьми, але Бог знає серця ваші, бо що високе в людей, те мерзенне перед Богом.
15
И рече́ и́мъ: (Зач. 82) вы́ єсте́ оправда́юще себе́ предъ человѣ́ки, Бо́гъ же вѣ́сть сердца́ ва́ша: я́ко, є́же є́сть въ человѣ́цѣхъ высоко́, ме́рзость є́сть предъ Бо́гомъ.
16
Закон і Пророки були до Іоана; з цього часу Царство Боже благовіститься, і кожен із зусиллям входить у нього.
16
Зако́нъ и проро́цы до Іоа́нна: отто́лѣ Ца́рствіє Бо́жіє благовѣству́єтся, и вся́къ въ не́ ну́дится [съ ну́ждею вхо́дитъ].
17
Але скоріше небо і земля перейдуть, ніж одна риска із закону загине.
17
Удо́бѣє же є́сть не́бу и земли́ прейти́, не́же от зако́на єди́ной чертѣ́ поги́бнути.
18
Усякий, хто розведеться з жінкою своєю і одружиться з іншою, перелюбствує; і кожен, хто жениться на розведеній з чоловіком, чинить перелюб.
18
Вся́къ пуща́яй жену́ свою́ и приводя́ и́ну, прелю́бы дѣ́єтъ: и женя́йся пуще́ною от му́жа, прелюбы́ твори́тъ.
19
Один чоловік був багатий, одягався в порфиру і висон* і щодня розкішно бенкетував.
19
(Зач. 83) Человѣ́къ же нѣ́кій бѣ́ бога́тъ, и облача́шеся въ порфи́ру и ви́ссонъ, веселя́ся на вся́ дни́ свѣ́тло.
20
Був же один убогий на ім’я Лазар, що лежав біля воріт його весь у струпах
20
Ни́щь же бѣ́ нѣ́кто, и́менемъ Ла́зарь, и́же лежа́ше предъ враты́ єго́ гно́єнъ
21
і бажав насититися крихтами, що падали зі столу багача; пси, приходячи, лизали струпи його.
21
и жела́ше насы́титися от крупи́цъ па́дающихъ от трапе́зы бога́таго: но и пси́ приходя́ще облиза́ху гно́й єго́.
22
Прийшло вмерти вбогому, і віднесений був ангелами на лоно Авраамове. Помер же і багатий, і поховали його.
22
Бы́сть же умре́ти ни́щему, и несе́ну бы́ти А́нгелы на ло́но Авраа́мле: у́мре же и бога́тый, и погребо́ша єго́.
23
І в пеклі, будучи в муках, він підняв очі свої, побачив здалеку Авраама і Лазаря на лоні його.
23
И во а́дѣ возвѣ́дъ о́чи свои́, сы́й въ му́кахъ, узрѣ́ Авраа́ма издале́ча, и Ла́заря на ло́нѣ єго́:
24
І, голосно закричавши, сказав: отче Аврааме, змилосердься наді мною і пошли Лазаря, нехай умочить кінець пальця свого у воду та прохолодить язик мій, бо я мучусь у полум’ї цьому.
24
и то́й возгла́шь рече́: о́тче Авраа́ме, поми́луй мя́, и посли́ Ла́заря, да омо́читъ коне́цъ пе́рста своєго́ въ водѣ́ и устуди́тъ язы́къ мо́й: я́ко стра́жду во пла́мени се́мъ.
25
Але Авраам сказав: чадо! Згадай, що ти одержав уже блага твої за життя твого, а Лазар — тільки зло; отже, тепер він тут тішиться, а ти страждаєш.
25
Рече́ же Авраа́мъ: ча́до, помяни́, я́ко воспрія́лъ єси́ блага́я твоя́ въ животѣ́ твоє́мъ, и Ла́зарь та́кожде зла́я: ны́нѣ же здѣ́ утѣша́єтся, ты́ же стра́ждеши:
26
І, крім усього того, між нами і вами утверджена велика безодня, так що ті, які хочуть перейти звідси до вас, не зможуть, так само звідти до нас не переходять.
26
и надъ всѣ́ми си́ми между́ на́ми и ва́ми про́пасть вели́ка утверди́ся, я́ко да хотя́щіи прейти́ отсю́ду къ ва́мъ не возмо́гутъ, ни и́же отту́ду, къ на́мъ прехо́дятъ.
27
Тоді він сказав: так благаю тебе, отче, пошли його в дім батька мого.
27
Рече́ же: молю́ тя у́бо, о́тче, да по́слеши єго́ въ до́мъ отца́ моєго́:
28
Маю бо п’ятьох братів, нехай засвідчить їм, щоб і вони не прийшли в це місце муки.
28
и́мамъ бо пя́ть бра́тій: я́ко да засвидѣ́телствуєтъ и́мъ, да не и ті́и пріи́дутъ на мѣ́сто сіє́ муче́нія.
29
Авраам сказав йому: у них є Мойсей і пророки; нехай слухають їх.
29
Глаго́ла єму́ Авраа́мъ: и́мутъ Моисе́а и проро́ки: да послу́шаютъ и́хъ.
30
Він же сказав: ні, отче Аврааме! Але коли хто з мертвих прийде до них, покаються.
30
О́нъ же рече́: ни́, о́тче Авраа́ме: но а́ще кто́ от ме́ртвыхъ и́детъ къ ни́мъ, пока́ются.
31
Тоді Авраам сказав йому: якщо Мойсея і пророків не слухають, то хоч би хто і з мертвих воскрес, не повірять.
31
Рече́ же єму́: а́ще Моисе́а и проро́ковъ не послу́шаютъ, и а́ще кто́ от ме́ртвыхъ воскре́снетъ, не и́мутъ вѣ́ры.
Глава 17
1
Сказав також Ісус ученикам: неможливо не прийти спокусам; але горе тому, через кого вони приходять.
1
Рече́ же ко ученико́мъ Свои́мъ: не возмо́жно є́сть не пріити́ собла́зномъ, го́ре же, єго́же ра́ди прихо́дятъ:
2
Краще було б йому, якби жорно млинове повісили йому на шию і кинули його в море, ніж щоб він спокусив одного з малих цих.
2
у́нѣє єму́ бы́ло бы, а́ще жерно́въ осе́лскій облежа́лъ бы о вы́и єго́, и вве́рженъ въ мо́ре, не́же да соблазни́тъ от ма́лыхъ си́хъ єди́наго.
3
Пильнуйте за собою. Якщо ж согрішить проти тебе брат твій, докори йому; і коли покається, прости йому;
3
(Зач. 84) Внемли́те себѣ́. А́ще согрѣши́тъ къ тебѣ́ бра́тъ тво́й, запрети́ єму́: и а́ще пока́єтся, оста́ви єму́:
4
і коли сім разів на день згрішить проти тебе і сім разів на день звернеться і скаже: каюсь, — прости йому.
4
и а́ще седми́щи на де́нь согрѣши́тъ къ тебѣ́, и седми́щи на де́нь обрати́тся, глаго́ля: ка́юся: оста́ви єму́.
5
І сказали апостоли Господу: додай нам віри.
5
И реко́ша апо́столи Го́сподеви: приложи́ на́мъ вѣ́ру.
6
Господь сказав: коли б ви мали віру, як зерно гірчичне, і сказали смоковниці цій: вирвись і пересадись у море, то вона послухала б вас.
6
Рече́ же Госпо́дь: а́ще бы́сте имѣ́ли вѣ́ру я́ко зерно́ гору́шно, глаго́лали бы́сте у́бо я́годичинѣ се́й: восто́ргнися и всади́ся въ мо́ре: и послу́шала бы ва́съ.
7
Хто з вас, маючи раба, який оре або пасе, як тільки він повернеться з поля, скаже йому: іди мерщій та сідай до столу?
7
Кото́рый же от ва́съ раба́ имѣ́я орю́ща или́ пасу́ща, и́же прише́дшу єму́ съ села́ рече́тъ: а́біє мину́въ [прише́дъ] возля́зи?
8
Навпаки, чи не скаже йому: приготуй мені повечеряти та, підперезавшись, прислуговуй мені, доки буду їсти і пити, а потім їж і пий сам?
8
Но не рече́тъ ли єму́: угото́вай, что́ вечеря́ю, и препоя́сався служи́ ми́, до́ндеже я́мъ и пію́: и пото́мъ я́си и піє́ши ты́?
9
Чи ж стане він дякувати рабові тому за те, що він виконав наказ? Не думаю.
9
Єда́ и́мать хвалу́ [благодари́тъ] рабу́ тому́, я́ко сотвори́ повелѣ́нная? Не мню́.
10
Так і ви, коли виконаєте все, що вам наказувалося, кажіть: ми раби нікчемні; бо зробили тільки те, що повинні були зробити.
10
Та́ко и вы́, єгда́ сотворите́ вся́ повелѣ́нная ва́мъ, глаго́лите, я́ко раби́ неключи́ми єсмы́: я́ко, є́же до́лжни бѣ́хомъ сотвори́ти, сотвори́хомъ.
11
Йдучи до Єрусалима, Він проходив між Самарією та Галилеєю.
11
И бы́сть иду́щу Єму́ во Ієрусали́мъ, и То́й прохожда́ше между́ Сама́рією и Галіле́єю.
12
І коли входив Він в одне село, зустріли Його десять чоловік прокажених, які зупинилися віддалік.
12
(Зач. 85) Входя́щу же Єму́ въ нѣ́кую ве́сь, срѣто́ша Єго́ де́сять прокаже́нныхъ муже́й, и́же ста́ша издале́ча:
13
І вони гучним голосом говорили: Ісусе, Наставнику, помилуй нас.
13
и ті́и вознесо́ша гла́съ, глаго́люще: Іису́се Наста́вниче, поми́луй ны́.
14
Побачивши їх, Він сказав їм: підіть покажіться священикам. І коли вони йшли, очистилися.
14
И ви́дѣвъ рече́ и́мъ: ше́дше покажи́теся свяще́нникомъ. И бы́сть иду́щымъ и́мъ, очи́стишася.
15
Один же з них, побачивши, що зцілився, повернувся, гучним голосом прославляючи Бога,
15
Єди́нъ же от ни́хъ, ви́дѣвъ, я́ко исцѣлѣ́, возврати́ся, со гла́сомъ ве́ліимъ сла́вя Бо́га,
16
і припав лицем до ніг Його, віддаючи Йому хвалу; і це був самарянин.
16
и паде́ ни́цъ при ногу́ Єго́, хвалу́ Єму́ воздая́: и то́й бѣ́ Самаряни́нъ.
17
Тоді Ісус сказав: чи не десять очистилися? Де ж дев’ять?
17
Отвѣща́въ же Іису́съ рече́: не де́сять ли очи́стишася? Да де́вять гдѣ́?
18
Чому вони не повернулися віддати славу Богові, тільки іноплемінник цей?
18
Ка́ко не обрѣто́шася возвра́щшеся да́ти сла́ву Бо́гу, то́кмо иноплеме́нникъ се́й?
19
І сказав йому: встань, іди; віра твоя спасла тебе.
19
И рече́ єму́: воста́въ иди́: вѣ́ра твоя́ спасе́ тя.
20
А як фарисеї запитали Його: коли прийде Царство Боже? — відповів їм: не прийде Царство Боже помітно,
20
(Зач. 86) Вопроше́нъ же бы́въ от фарісе́й, когда́ пріи́детъ Ца́рствіє Бо́жіє, отвѣща́въ и́мъ рече́: не пріи́детъ Ца́рствіє Бо́жіє съ соблюде́ніємъ [со усмотре́ніємъ]:
21
і не скажуть: ось, воно тут, або: он там. Бо Царство Боже всередині вас є.
21
ниже́ реку́тъ: се́ здѣ́, или́: о́ндѣ. Се́ бо Ца́рствіє Бо́жіє вну́трь ва́съ є́сть.
22
Сказав також ученикам: прийдуть дні, коли бажатимете бачити хоч один з днів Сина Людського, та не побачите.
22
Рече́ же ко ученико́мъ (Свои́мъ): пріи́дутъ дні́є, єгда́ вожделѣ́єте єди́наго дне́ Сы́на Человѣ́ческаго ви́дѣти, и не у́зрите.
23
І скажуть вам: ось тут, або: он там, — не ходіть і не ганяйтеся,
23
И реку́тъ ва́мъ: се́ здѣ́, или́: се́, о́ндѣ: не изы́дите, ни пожени́те.
24
бо, як блискавка, блиснувши від одного краю неба, світить до другого краю неба, так буде Син Людський у день Свій.
24
Я́ко бо мо́лнія блиста́ющися от поднебе́сныя на поднебе́снѣй свѣ́тится: та́ко бу́детъ Сы́нъ Человѣ́ческій въ де́нь Сво́й.
25
Але насамперед належить Йому багато постраждати і бути відкинутим родом цим.
25
Пре́жде же подоба́єтъ Єму́ мно́го пострада́ти и искуше́ну [отве́ржену] бы́ти от ро́да сего́.
26
І як було в дні Ноя, так буде і в дні Сина Людського:
26
(Зач. 87) И я́коже бы́сть во дни́ Но́євы, та́ко бу́детъ и во дни́ Сы́на Человѣ́ческа:
27
їли, пили, одружувалися і виходили заміж, аж до того дня, як увійшов Ной у ковчег, і прийшов потоп, і погубив усіх.
27
ядя́ху, пія́ху, женя́хуся, посяга́ху, до него́же дне́ вни́де Но́є въ ковче́гъ: и пріи́де пото́пъ, и погуби́ вся́.
28
Так само, як було й у дні Лота: їли, пили, купували, продавали, саджали, будували;
28
Та́кожде и я́коже бы́сть во дни́ Ло́товы: ядя́ху, пія́ху, купова́ху, продая́ху, сажда́ху, зда́ху:
29
а в той день, в який Лот вийшов з Содома, линули сірка палаюча й вогонь з небес і погубили усіх;
29
во́ньже де́нь изы́де Ло́тъ от Содо́млянъ, одожди́ ка́мыкъ горя́щь и о́гнь съ небесе́, и погуби́ вся́.
30
так буде і в той день, коли Син Людський явиться.
30
По тому́же бу́детъ и въ де́нь, во́ньже Сы́нъ Человѣ́ческій яви́тся.
31
У той день, хто буде на покрівлі, а речі його в домі, нехай не злазить їх узяти; і хто буде на полі, також нехай не повертається назад.
31
Въ то́й де́нь, и́же бу́детъ на кро́вѣ, и сосу́ди єго́ въ дому́, да не сла́зитъ взя́ти и́хъ: и и́же на селѣ́, та́кожде да не возврати́тся вспя́ть:
32
Згадайте жінку Лотову.
32
помина́йте жену́ Ло́тову.
33
Хто почне зберігати душу свою, той погубить її; а хто погубить її, той оживить її.
33
И́же а́ще взы́щетъ ду́шу свою́ спасти́, погуби́тъ ю́: и и́же а́ще погуби́тъ ю́, живи́тъ ю́.
34
Кажу вам: у ту ніч будуть двоє на одній постелі: один візьметься, а другий залишиться.
34
Глаго́лю ва́мъ: въ ту́ но́щь бу́дета два́ на одрѣ́ єди́номъ: єди́нъ поє́млется, а другі́й оставля́єтся.
35
Дві будуть молоти разом: одна візьметься, а друга залишиться.
35
Бу́детѣ двѣ́ вку́пѣ ме́лющѣ: єди́на поє́млется, а друга́я оставля́єтся.
36
Двоє будуть на полі: один візьметься, а другий залишиться.
36
Два́ бу́дета на селѣ́: єди́нъ поє́млется, а другі́й оставля́єтся.
37
На це сказали Йому: де, Господи? Він же сказав їм: де труп, там зберуться й орли.
37
И отвѣща́вше глаго́лаша Єму́: гдѣ́, Го́споди? О́нъ же рече́ и́мъ: идѣ́же тѣ́ло, та́мо соберу́тся и орли́.
Глава 18
1
Сказав також їм і притчу про те, як треба завжди молитися і не занепадати духом,
1
Глаго́лаше же и при́тчу къ ни́мъ, ка́ко подоба́єтъ всегда́ моли́тися и не стужа́ти (си́),
2
кажучи: в одному місті був суддя, який Бога не боявся і людей не соромився.
2
глаго́ля: (Зач. 88) судія́ бѣ́ нѣ́кій въ нѣ́коємъ гра́дѣ, Бо́га не боя́ся и человѣ́къ не срамля́яся.
3
В тому ж місті була одна вдова, і вона, приходячи до нього, говорила: захисти мене від суперника мого.
3
Вдова́ же нѣ́кая бѣ́ во гра́дѣ то́мъ: и прихожда́ше къ нему́, глаго́лющи: отмсти́ мене́ от сопе́рника моєго́.
4
Але він довгий час не хотів. А потім сказав сам собі: хоч я і Бога не боюся і людей не соромлюсь,
4
И не хотя́ше на до́лзѣ вре́мени. Послѣди́ же рече́ въ себѣ́: а́ще и Бо́га не бою́ся, и человѣ́къ не срамля́юся:
5
але, оскільки ця вдова не дає мені спокою, захищу її, щоб вона не приходила більш докучати мені.
5
но зане́ твори́тъ ми́ труды́ вдови́ца сія́, отмщу́ єя́: да не до конца́ приходя́щи застои́тъ [труди́тъ] мене́.
6
І сказав Господь: чуєте, що каже суддя неправедний?
6
Рече́ же Госпо́дь: слы́шите, что́ судія́ непра́вды глаго́летъ?
7
Хіба Бог не захистить обранців Своїх, що волають до Нього день і ніч, чи баритиметься до них?
7
Бо́гъ же не и́мать ли сотвори́ти отмще́ніє избра́нныхъ Свои́хъ, вопію́щихъ къ Нему́ де́нь и но́щь, и долготерпя́ о ни́хъ?
8
Кажу вам, що захистить їх скоро. Але Син Людський, коли прийде, чи знайде віру на землі?
8
Глаго́лю ва́мъ, я́ко сотвори́тъ отмще́ніє и́хъ вско́рѣ. Оба́че Сы́нъ Человѣ́ческій прише́дъ у́бо обря́щетъ ли (си́) вѣ́ру на земли́?
9
Сказав також і до деяких, які були упевнені в собі, що вони праведні, а інших принижували, таку притчу.
9
Рече́ же и ко други́мъ упова́ющымъ собо́ю, я́ко су́ть пра́ведницы, и уничижа́ющымъ про́чихъ, при́тчу сію́:
10
Два чоловіки прийшли до храму помолитися: один фарисей, а другий митар.
10
(Зач. 89) человѣ́ка два́ внидо́ста въ це́рковь помоли́тися: єди́нъ фарісе́й, а другі́й мыта́рь.
11
Фарисей, ставши, так про себе молився: Боже! Дякую Тобі, що я не такий, як інші люди, грабіжники, неправедні, перелюбники, або як цей митар.
11
Фарісе́й же ста́въ, си́це въ себѣ́ моля́шеся: Бо́же, хвалу́ Тебѣ́ воздаю́, я́ко нѣ́смь я́коже про́чіи человѣ́цы, хи́щницы, непра́ведницы, прелюбодѣ́є, или́ я́коже се́й мыта́рь:
12
Пощу двічі на тиждень, даю десятину з усього, що надбаю.
12
пощу́ся двакра́ты въ суббо́ту, десяти́ну даю́ всего́ єли́ко притяжу́.
13
А митар, стоячи віддалік, не смів навіть очей звести на небо; але, б’ючи себе в груди, говорив: Боже, будь милостивий до мене, грішного!
13
Мыта́рь же издале́ча стоя́, не хотя́ше ни о́чію возвести́ на не́бо: но бія́ше пе́рси своя́, глаго́ля: Бо́же, ми́лостивъ бу́ди мнѣ́ грѣ́шнику.
14
Кажу вам, що цей пішов до дому свого виправданий більше, ніж той: бо всякий, хто підноситься, принижений буде, а хто принижує себе, піднесеться.
14
Глаго́лю ва́мъ, я́ко сни́де се́й оправда́нъ въ до́мъ сво́й па́че о́наго: я́ко вся́къ вознося́йся смири́тся, смиря́яй же себе́ вознесе́тся.
15
Приносили ж до Нього і дітей, щоб Він доторкнувся до них; а ученики, бачачи те, боронили їм.
15
(Зач. 90) Приноша́ху же къ Нему́ и младе́нцы, да и́хъ ко́снется: ви́дѣвше же ученицы́ запрети́ша и́мъ.
16
Але Ісус, підізвавши їх, сказав: пустіть дітей приходити до Мене і не забороняйте їм; бо таких є Царство Боже.
16
Іису́съ же призва́въ и́хъ, глаго́ла: оста́вите дѣте́й приходи́ти ко Мнѣ́ и не брани́те и́мъ: таковы́хъ бо є́сть Ца́рствіє Бо́жіє.
17
Істинно кажу вам: хто не прийме Царства Божого, як дитя, той не ввійде в нього.
17
Ами́нь бо глаго́лю ва́мъ: и́же а́ще не пріи́метъ Ца́рствія Бо́жія я́ко отроча́, не и́мать вни́ти въ не́.
18
І запитав Його один з начальників, кажучи: Учителю благий, що мені зробити, щоб успадкувати життя вічне?
18
(Зач. 91) И вопроси́ Єго́ нѣ́кій кня́зь, глаго́ля: Учи́телю благі́й, что́ сотвори́въ, живо́тъ вѣ́чный наслѣ́дствую?
19
Ісус сказав йому: чого ти називаєш Мене благим? Ніхто не благий, тільки один Бог.
19
Рече́ же єму́ Іису́съ: что́ Мя глаго́леши бла́га, никто́же бла́гъ, то́кмо єди́нъ Бо́гъ.
20
Заповіді знаєш: не перелюбствуй, не вбивай, не кради, не лжесвідчи, шануй батька твого і матір твою.
20
За́повѣди вѣ́си: не прелю́бы твори́: не убі́й: не укради́: не лжесвидѣ́телствуй: чти́ отца́ твоєго́ и ма́терь твою́.
21
Він же сказав: усе це я зберіг від юности моєї.
21
О́нъ же рече́: вся́ сія́ сохрани́хъ от ю́ности моєя́.
22
Почувши це, Ісус сказав: ще одного не вистачає тобі: все, що маєш, продай і роздай убогим, і матимеш скарб на небесах, і йди слідом за Мною.
22
Слы́шавъ же сія́, Іису́съ рече́ єму́: єще́ єди́наго не доконча́лъ єси́: вся́, єли́ка и́маши, прода́ждь, и разда́й ни́щымъ: и имѣ́ти и́маши сокро́вище на небеси́: и гряди́ вослѣ́дъ Мене́.
23
Він же, почувши це, засмутився, бо був дуже багатий.
23
О́нъ же слы́шавъ сіє́, приско́рбенъ бы́сть: бѣ́ бо бога́тъ зѣло́.
24
Ісус же, побачивши, що він засмутився, сказав: як важко тим, що мають багатство, увійти в Царство Боже!
24
Ви́дѣвъ же єго́ Іису́съ приско́рбна бы́вша, рече́: ка́ко не удо́бь иму́щіи бога́тство въ Ца́рствіє Бо́жіє вни́дутъ:
25
Бо легше верблюдові пройти крізь вушко голки, ніж багатому ввійти до Царства Божого.
25
удо́бѣє бо є́сть велбу́ду сквозѣ́ иглинѣ́ у́шы проити́, не́же бога́ту въ Ца́рствіє Бо́жіє вни́ти.
26
Ті, що чули, сказали: то хто ж може спастися?
26
Рѣ́ша же слы́шавшіи: то́ кто́ мо́жетъ спасе́нъ бы́ти?
27
Він же сказав: неможливе для людей — можливе для Бога.
27
О́нъ же рече́: невозмо́жная у человѣ́къ возмо́жна су́ть у Бо́га.
28
Петро ж сказав: ось ми покинули все і пішли за Тобою.
28
Рече́ же Пе́тръ: се́ мы́ оста́вихомъ вся́ и по Тебѣ́ идо́хомъ.
29
Він сказав їм: істинно говорю вам, що немає нікого, хто покинув би дім, або батьків, або братів, або сестер, або жінку, або дітей заради Царства Божого
29
О́нъ же рече́ и́мъ: ами́нь глаго́лю ва́мъ, я́ко никто́же є́сть, и́же оста́витъ до́мъ, или́ роди́тели, или́ бра́тію, или́ се́стры, или́ жену́, или́ ча́да, Ца́рствія ра́ди Бо́жія,
30
і не одержав би значно більше в цей час, а у віці майбутньому — життя вічне.
30
и́же не пріи́метъ мно́жицею во вре́мя сіє́, и въ вѣ́къ гряду́щій живо́тъ вѣ́чный.
31
Взявши ж дванадцятьох учеників Своїх, сказав їм: ось ми йдемо до Єрусалима, і збудеться все, написане пророками про Сина Людського,
31
(Зач. 92) Поє́мь же обана́десяте ученики́ Своя́, рече́ къ ни́мъ: се́ восхо́димъ во Ієрусали́мъ, и сконча́ются вся́ пи́санная проро́ки о Сы́нѣ Человѣ́честѣ:
32
бо видадуть Його язичникам, і глузуватимуть з Нього, і скривдять Його, і обплюють Його.
32
предадя́тъ бо Єго́ язы́комъ, и поруга́ются Єму́, и укоря́тъ Єго́, и оплюю́тъ Єго́,
33
І будуть бити, і уб’ють Його; та на третій день воскресне.
33
и би́вше убію́тъ Єго́: и въ тре́тій де́нь воскре́снетъ.
34
Але вони нічого з цього не зрозуміли; і були слова ці приховані для них, і вони не розуміли сказаного.
34
И ті́и ничесо́же от си́хъ разумѣ́ша: и бѣ́ глаго́лъ се́й сокрове́нъ от ни́хъ, и не разумѣва́ху глаго́лемыхъ.
35
Коли ж наближався Він до Єрихона, один сліпий сидів край дороги і просив милостині.
35
(Зач. 93) Бы́сть же єгда́ прибли́жишася во Ієріхо́нъ, слѣпе́цъ нѣ́кій сѣдя́ше при пути́ прося́:
36
Почувши, що повз нього проходить народ, запитав: що це таке?
36
слы́шавъ же наро́дъ мимоходя́щь, вопроша́ше: что́ у́бо є́сть се́?
37
Йому сказали, що Ісус Назарянин проходить.
37
Повѣ́даша же єму́, я́ко Іису́съ Назаряни́нъ мимохо́дитъ.
38
Тоді він закричав: Ісусе, Сину Давидів, помилуй мене!
38
И возопи́, глаго́ля: Іису́се Сы́не Дави́довъ, поми́луй мя́.
39
І ті, що йшли попереду, примушували його замовкнути; а він ще голосніше кричав: Сину Давидів, помилуй мене!
39
И предъиду́щіи преща́ху єму́, да умолчи́тъ: о́нъ же па́че мно́жає вопія́ше: Сы́не Дави́довъ, поми́луй мя́.
40
Зупинившись, Ісус звелів привести його до Себе. Коли той наблизився до Нього, спитав його:
40
Ста́въ же Іису́съ повелѣ́ привести́ єго́ къ Себѣ́: прибли́жшуся же єму́ къ Нему́, вопроси́ єго́,
41
чого ти хочеш від Мене? Він сказав: Господи, щоб мені прозріти!
41
глаго́ля: что́ хо́щеши, да ти́ сотворю́? О́нъ же рече́: Го́споди, да прозрю́.
42
Ісус сказав йому: прозри! Віра твоя спасла тебе.
42
Іису́съ же рече́ єму́: прозри́: вѣ́ра твоя́ спасе́ тя.
43
І він умить прозрів і пішов за Ним, славлячи Бога; і всі люди, побачивши це, віддали хвалу Богові.
43
И а́біє прозрѣ́, и вслѣ́дъ Єго́ идя́ше, сла́вя Бо́га. И вси́ лю́діє ви́дѣвше возда́ша хвалу́ Бо́гови.
Глава 19
1
Потім Ісус увійшов до Єрихона і проходив через нього.
1
(Зач. 94) И вше́дъ прохожда́ше Ієріхо́нъ.
2
І ось один муж на ім’я Закхей, він був старший над митарями і чоловік був багатий,
2
И се́ му́жъ нарица́ємый Закхе́й, и се́й бѣ́ ста́рѣй мытаре́мъ, и то́й бѣ́ бога́тъ:
3
бажав бачити Ісуса, хто Він; але не міг за народом, бо був малий на зріст.
3
и иска́ше ви́дѣти Іису́са, кто́ є́сть, и не можа́ше от наро́да, я́ко во́зрастомъ ма́лъ бѣ́:
4
І, забігши наперед, виліз на смоковницю, щоб побачити Його, бо Він мав проходити біля неї.
4
и предите́къ, возлѣ́зе на я́годичину, да ви́дитъ, я́ко хотя́ше ми́мо єя́ проити́.
5
Коли Ісус прийшов на те місце і, глянувши, побачив його, сказав йому: Закхею, злізь скоріше, бо сьогодні Мені належить бути в тебе в домі.
5
И я́ко пріи́де на мѣ́сто, воззрѣ́въ Іису́съ ви́дѣ єго́, и рече́ къ нему́: Закхе́є, потща́вся слѣ́зи: дне́сь бо въ дому́ твоє́мъ подоба́єтъ Ми́ бы́ти.
6
І він поспішно зліз і прийняв Його з радістю.
6
И потща́вся слѣ́зе, и прія́тъ Єго́ ра́дуяся.
7
І всі, побачивши те, почали нарікати, що Він зайшов гостити до грішного чоловіка.
7
И ви́дѣвше вси́ ропта́ху, глаго́люще, я́ко ко грѣ́шну му́жу вни́де вита́ти.
8
Закхей, вставши, сказав Господеві: Господи, половину добра мого я віддам убогим і, якщо кого скривдив чим, поверну вчетверо.
8
Ста́въ же Закхе́й рече́ ко Го́споду: се́ по́лъ имѣ́нія моєго́, Го́споди, да́мъ ни́щымъ: и а́ще кого́ чи́мъ оби́дѣхъ, возвращу́ четвери́цею.
9
Ісус сказав йому: нині прийшло спасіння дому цьому, бо і він син Авраамів.
9
Рече́ же къ нему́ Іису́съ: я́ко дне́сь спасе́ніє до́му сему́ бы́сть, зане́ и се́й сы́нъ Авраа́мль є́сть:
10
Прийшов бо Син Людський знайти і спасти, що загинуло.
10
пріи́де бо Сы́нъ Человѣ́чь взыска́ти и спасти́ поги́бшаго.
11
Коли ж вони слухали це, розповів ще одну притчу; бо Він був недалеко від Єрусалима, і вони думали, що Царство Боже повинне скоро відкритися.
11
Слы́шащымъ же и́мъ сія́, прило́жь рече́ при́тчу, зане́ бли́зъ Єму́ бы́ти Ієрусали́ма, и мня́ху, я́ко а́біє Ца́рство Бо́жіє хо́щетъ яви́тися.
12
Отже, сказав: один чоловік високого роду вирушав у далеку країну, щоб прийняти собі царство і повернутися.
12
Рече́ у́бо: (Зач. 95) человѣ́къ нѣ́кій добра́ ро́да и́де на страну́ дале́че, прія́ти себѣ́ ца́рство и возврати́тися.
13
Покликавши десятьох рабів своїх, дав їм десять мин* і сказав їм: пустіть їх у діло, поки я повернусь.
13
Призва́въ же де́сять ра́бъ свои́хъ, даде́ и́мъ де́сять мна́съ, и рече́ къ ни́мъ: ку́плю дѣ́йте, до́ндеже пріиду́.
14
Але громадяни ненавиділи його і відправили слідом за ним посланців, сказавши: ми не хочемо, щоб він царював над нами.
14
И гра́ждане єго́ ненави́дяху єго́, и посла́ша послы́ вслѣ́дъ єго́, глаго́люще: не хо́щемъ сему́, да ца́рствуєтъ надъ на́ми.
15
І коли він повернувся, прийнявши царство, то звелів покликати рабів тих, яким дав срібло, щоб довідатися, хто що придбав.
15
И бы́сть єгда́ возврати́ся пріи́мъ ца́рство, рече́ пригласи́ти рабы́ ты́я, и́мже даде́ сребро́, да увѣ́сть, какову́ ку́плю су́ть сотвори́ли.
16
Прийшов перший і сказав: господарю, мина твоя принесла десять мин.
16
Пріи́де же пе́рвый, глаго́ля: го́споди, мна́съ твоя́ придѣ́ла де́сять мна́съ.
17
І сказав йому: гаразд, добрий рабе! За те, що ти у малому був вірний, візьми управління над десятьма містами.
17
И рече́ єму́: бла́го, ра́бе до́брый: я́ко о ма́лѣ вѣ́ренъ бы́лъ єси́, бу́ди о́бласть имѣ́я надъ десятію́ градо́въ.
18
Прийшов другий і сказав: господарю, мина твоя принесла п’ять мин.
18
И пріи́де вторы́й, глаго́ля: го́споди, мна́съ твоя́ сотвори́ пя́ть мна́съ.
19
Сказав і цьому: і ти будь над п’ятьма містами.
19
Рече́ же и тому́: и ты́ бу́ди надъ пятію́ градо́въ.
20
Прийшов ще один і сказав: господарю, ось твоя мина, яку я зберігав, загорнувши в хустину,
20
И другі́й пріи́де, глаго́ля: го́споди, се́ мна́съ твоя́, ю́же имѣ́хъ положе́ну во убру́сѣ:
21
бо я боявся тебе, тому що ти чоловік жорстокий: береш, чого не клав, і жнеш, чого не сіяв.
21
боя́хся бо тебе́, я́ко человѣ́къ я́ръ єси́, взе́млеши, єго́же не положи́лъ єси́, и жне́ши, єго́же не сѣ́ялъ єси́.
22
Господар сказав йому: твоїми вустами суджу тебе, лукавий рабе! Ти знав, що я чоловік жорстокий: беру, чого не клав, і жну, чого не сіяв.
22
Глаго́ла же єму́: от у́стъ твои́хъ сужду́ ти, лука́вый ра́бе: вѣ́дѣлъ єси́, я́ко а́зъ человѣ́къ я́ръ є́смь, взе́млю, єго́же не положи́хъ, и жну́, єго́же не сѣ́яхъ:
23
Чому ж ти не віддав срібла мого купцям, щоб я, повернувшись, узяв його з прибутком?
23
и почто́ не вда́лъ єси́ моєго́ сребра́ купце́мъ, и а́зъ прише́дъ съ ли́хвою истяза́лъ бы́хъ є́?
24
І сказав тим, що там стояли: візьміть у нього мину і дайте тому, що має десять мин.
24
И предстоя́щымъ рече́: возми́те от него́ мна́съ, и дади́те иму́щему де́сять мна́съ.
25
І сказали йому: господарю, у нього є десять мин.
25
И рѣ́ша єму́: го́споди, и́мать де́сять мна́съ.
26
Кажу ж бо вам, що всякому, хто має, тому дасться; а хто не має, відбереться і те, що має.
26
Глаго́лю бо ва́мъ, я́ко вся́кому иму́щему да́стся: а от неиму́щаго, и є́же и́мать, отъи́мется от него́:
27
А ворогів моїх, які не хотіли, щоб я царював над ними, приведіть сюди і повбивайте переді мною.
27
оба́че враги́ моя́ о́ны, и́же не восхотѣ́ша мене́, да ца́рь бы́хъ бы́лъ надъ ни́ми, приведи́те сѣ́мо и изсѣцы́те предо мно́ю.
28
Сказавши це, Ісус пішов далі, підіймаючись до Єрусалима.
28
И сія́ ре́къ, идя́ше преди́, восходя́ во Ієрусали́мъ.
29
І коли наблизився до Виффагії та Вифанії, до гори, що зветься Елеонською, послав двох учеників Своїх
29
(Зач. 96) И бы́сть я́ко прибли́жися въ Виѳсфагі́ю и Виѳа́нію, къ горѣ́ нарица́ємѣй Єлео́нъ, посла́ два́ учени́къ Свои́хъ,
30
і сказав: підіть до села, що перед вами; увійшовши в нього, знайдете осля прив’язане, на яке ніхто з людей ніколи не сідав; відв’язавши його, приведіть.
30
глаго́ля: иди́та въ пря́мную ве́сь: (и) въ ню́же входя́ща обря́щета жребя́ привя́зано, на не́же никто́же николи́же от человѣ́къ всѣ́де: отрѣ́шша є́ приведи́та.
31
А коли хто вас спитає: навіщо відв’язуєте? — скажіть йому так: Господь його потребує.
31
И а́ще кто́ вы́ вопроша́єтъ: почто́ отрѣша́єта, си́це рцы́та єму́, я́ко Госпо́дь єго́ тре́буєтъ.
32
Посланці пішли і знайшли все так, як Він сказав їм.
32
Ше́дша же по́сланная обрѣто́ста, я́коже рече́ и́ма.
33
Коли ж вони відв’язували осля, то господарі його сказали їм: навіщо відв’язуєте осля?
33
Отрѣша́ющема же и́ма жребя́, реко́ша госпо́діє єго́ къ ни́ма: что́ отрѣша́єта жребя́?
34
Вони відповіли: Господь його потребує.
34
О́на же реко́ста, я́ко Госпо́дь єго́ тре́буєтъ.
35
І привели його до Ісуса, і, накинувши одяг свій на осля, посадили Ісуса.
35
И приведо́ста є́ ко Іису́сови: и возве́ргше ри́зы своя́ на жребя́, всади́ша Іису́са.
36
І коли Він їхав, стелили одяг свій на дорозі.
36
Иду́щу же Єму́, постила́ху ри́зы своя́ по пути́.
37
А коли Він наближався вже до спуску з гори Елеонської, безліч учеників почали радісно хвалити Бога гучним голосом за всі чудеса, які вони бачили,
37
(Зач. 97) Приближа́ющужеся Єму́ уже́ (а́біє) къ низхожде́нію горѣ́ Єлео́нстѣй, нача́ша все́ мно́жество учени́къ ра́дующеся хвали́ти Бо́га гла́сомъ ве́ліимъ о всѣ́хъ си́лахъ, я́же ви́дѣша,
38
кажучи: благословен Цар, що гряде в ім’я Господнє! Мир на небесах і слава у вишніх!
38
глаго́люще: благослове́нъ гряды́й Ца́рь во и́мя Госпо́дне: ми́ръ на небеси́, и сла́ва въ вы́шнихъ.
39
І деякі фарисеї з народу сказали Йому: Учителю, заборони ученикам Твоїм.
39
И нѣ́цыи фарісе́є от наро́да рѣ́ша къ Нему́: Учи́телю, запрети́ ученико́мъ Твои́мъ.
40
Але Він сказав їм у відповідь: Я вам кажу, що коли вони замовкнуть, то каміння заголосить.
40
И отвѣща́въ рече́ и́мъ: глаго́лю ва́мъ, я́ко, а́ще сі́и умолча́тъ, ка́меніє возопіє́тъ.
41
І коли, наблизившись, побачив місто, то заплакав над ним
41
И я́ко прибли́жися, ви́дѣвъ гра́дъ, пла́кася о не́мъ,
42
і сказав: о, коли б зрозуміло ти хоч у цей твій день, що потрібне для твого миру! Але це сховано нині від очей твоїх.
42
глаго́ля: я́ко а́ще бы разумѣ́лъ и ты́, въ де́нь се́й тво́й, є́же къ смире́нію [къ ми́ру] твоєму́: ны́нѣ же скры́ся от о́чію твоє́ю:
43
Бо прийдуть на тебе дні, і вороги твої оточать тебе валом, і візьмуть в облогу тебе, і стиснуть тебе звідусіль.
43
я́ко пріи́дутъ дні́є на тя́, и обложа́тъ врази́ твои́ остро́гъ о тебѣ́, и обы́дутъ тя́, и объи́мутъ тя́ отвсю́ду,
44
І зруйнують тебе, і поб’ють дітей твоїх у тобі, і не залишать у тобі каменя на камені, бо ти не зрозуміло часу відвідин твоїх.
44
и разбію́тъ тя́ и ча́да твоя́ въ тебѣ́, и не оста́вятъ ка́мень на ка́мени въ тебѣ́: поне́же не разумѣ́лъ єси́ вре́мене посѣще́нія твоєго́.
45
І ввійшовши у храм, почав виганяти тих, що в ньому продавали і купували,
45
(Зач. 98) И вше́дъ въ це́рковь, нача́тъ изгони́ти продаю́щыя въ не́й и купу́ющыя,
46
кажучи їм: написано: дім Мій є дім молитви, а ви зробили його вертепом розбійників.
46
глаго́ля и́мъ: пи́сано є́сть: до́мъ Мо́й до́мъ моли́твы є́сть: вы́ же сотвори́сте єго́ пеще́ру разбо́йникомъ.
47
І навчав щодня в храмі. А первосвященики і книжники та старійшини народні шукали, як погубити Його,
47
И бѣ́ учя́ по вся́ дни́ въ це́ркви. Архієре́є же и кни́жницы иска́ху Єго́ погуби́ти, и старѣ́йшины лю́демъ.
48
і не знаходили, що б зробити з Ним, бо всі люди трималися Його і слухали Його.
48
И не обрѣта́ху, что́ бы сотвори́ли Єму́: лю́діє бо вси́ держа́хуся Єго́, послу́шающе Єго́.
Глава 20
1
І сталося в один з тих днів, коли Він навчав народ у храмі і благовістив, прийшли первосвященики і книжники зі старійшинами.
1
(Зач. 99) И бы́сть во єди́нъ от дні́й о́нѣхъ, уча́щу Єму́ лю́ди въ це́ркви и благовѣству́ющу, пріидо́ша свяще́нницы и кни́жницы со ста́рцы
2
І запитали Його: скажи нам, якою владою Ти це робиш, або хто дав Тобі цю владу?
2
и рѣ́ша къ Нему́, глаго́люще: рцы́ на́мъ, ко́єю о́бластію сія́ твори́ши, или́ кто́ є́сть да́вый Тебѣ́ вла́сть сію́?
3
Він сказав їм у відповідь: запитаю і Я вас про одне, скажіть Мені —
3
Отвѣща́въ же рече́ къ ни́мъ: вопрошу́ вы и А́зъ єди́наго словесе́, и рцы́те Ми́:
4
хрещення Іоанове було з небес чи від людей?
4
креще́ніє Іоа́нново съ небесе́ ли бѣ́, или́ от человѣ́къ?
5
Вони ж, міркуючи між собою, говорили: коли скажемо, що з небес, то Він скаже: чому ж ви не повірили йому?
5
Они́ же помышля́ху въ себѣ́, глаго́люще, я́ко а́ще рече́мъ: съ небесе́, рече́тъ: почто́ у́бо не вѣ́ровасте єму́?
6
А коли скажемо, що від людей, то весь народ поб’є нас камінням, бо він упевнений, що Іоан є пророк.
6
А́ще ли же рече́мъ: от человѣ́къ, вси́ лю́діє ка́меніємъ побію́тъ ны́: извѣ́стно бо бѣ́ о Іоа́ннѣ, я́ко проро́къ бѣ́.
7
І відповіли: не знаємо, звідки.
7
И отвѣща́ша: не вѣ́мы отку́ду.
8
Ісус сказав їм: то і Я не скажу вам, якою владою це роблю.
8
Іису́съ же рече́ и́мъ: ни А́зъ глаго́лю ва́мъ, ко́єю о́бластію сія́ творю́.
9
І почав Він розповідати людям таку притчу: один чоловік насадив виноградник і віддав його виноградарям, та й відбув на довгий час.
9
(Зач. 100) Нача́тъ же къ лю́демъ глаго́лати при́тчу сію́: человѣ́къ нѣ́кій насади́ віногра́дъ, и вдаде́ єго́ дѣ́лателемъ, и отъи́де на лѣ́та мно́га.
10
І у певний час послав до виноградарів раба, щоб вони дали йому плодів з виноградника; але виноградарі, побивши його, відіслали ні з чим.
10
И во вре́мя посла́ къ дѣ́лателемъ раба́, да от плода́ віногра́да даду́тъ єму́: дѣ́латели же би́вше єго́, посла́ша тща́.
11
Ще послав другого раба; але вони і того, побивши і зневаживши, відіслали ні з чим.
11
И приложи́ посла́ти друга́го раба́: они́ же и того́ би́вше и досади́вше єму́, посла́ша тща́.
12
І ще послав третього; але вони і того, поранивши, вигнали.
12
И приложи́ посла́ти тре́тіяго: они́ же и того́ уя́звльше изгна́ша.
13
Тоді господар виноградника сказав: що мені робити? Пошлю сина мого улюбленого; може, побачивши його, посоромляться.
13
Рече́ же господи́нъ віногра́да: что́ сотворю́? Послю́ сы́на моєго́ возлю́бленнаго, єда́ ка́ко, єго́ ви́дѣвше, усрамя́тся.
14
А виноградарі, побачивши його, міркували між собою, кажучи: це спадкоємець, ходім уб’ємо його, щоб спадщина була нашою.
14
Ви́дѣвше же єго́ дѣ́лателе, мы́шляху въ себѣ́, глаго́люще: се́й є́сть наслѣ́дникъ: пріиди́те, убіє́мъ єго́, да на́ше бу́детъ достоя́ніє.
15
І, вивівши його геть з виноградника, вбили. Що зробить з ними господар виноградника?
15
И изве́дше єго́ во́нъ изъ віногра́да, уби́ша. Что́ у́бо сотвори́тъ и́мъ господи́нъ віногра́да?
16
Прийде і погубить виноградарів тих, і віддасть виноградник іншим. Ті, що слухали це, сказали: нехай не буде так!
16
Пріи́детъ и погуби́тъ дѣ́латели сія́, и вда́стъ віногра́дъ инѣ́мъ. Слы́шавше же реко́ша: да не бу́детъ.
17
А Він, поглянувши на них, сказав: що значить оце написане: камінь, який відкинули будівничі, той самий став наріжним каменем?
17
О́нъ же воззрѣ́въ на ни́хъ, рече́: что́ у́бо пи́саноє сіє́: ка́мень, єго́же небрего́ша зи́ждущіи, се́й бы́сть во главу́ у́гла?
18
Кожний, хто впаде на той камінь, розіб’ється; а на кого він упаде, того роздавить.
18
Вся́къ пады́й на ка́мени то́мъ, сокруши́тся: а на не́мже паде́тъ, стры́єтъ єго́.
19
І шукали в цей час первосвященики і книжники, як накласти на Нього руки, та побоялися народу; бо зрозуміли, що про них сказав Він цю притчу.
19
(Зач. 101) И взыска́ша архієре́є и книжни́цы возложи́ти На́нь ру́цѣ въ то́й ча́съ, и убоя́шася наро́да: разумѣ́ша бо, я́ко къ ни́мъ при́тчу сію́ рече́.
20
І, слідкуючи за Ним, підіслали лукавих людей, які, вдаючи з себе праведних, зловили б Його на слові, щоб видати Його начальникам і владі правителя.
20
И наблю́дше посла́ша ла́ятели [навѣ́тниковъ], притворя́ющихъ себе́ пра́ведники бы́ти: да и́мутъ Єго́ въ словеси́, во є́же преда́ти Єго́ нача́лству и о́бласти иге́моновѣ.
21
І вони запитали Його: Учителю, ми знаємо, що Ти правдиво говориш і навчаєш, і не дивишся на особу, але істинно на путь Божу наставляєш;
21
И вопроси́ша Єго́, глаго́люще: Учи́телю, вѣ́мы, я́ко пра́во глаго́леши и учи́ши, и не на лица́ зри́ши, но вои́стинну пути́ Бо́жію учи́ши:
22
чи належить нам давати податок кесареві, чи ні?
22
досто́итъ ли на́мъ ке́сареви да́нь дая́ти, или́ ни́?
23
Він же, зрозумівши їхнє лукавство, сказав їм: чого Мене спокушаєте?
23
Разумѣ́въ же и́хъ лука́вство, рече́ къ ни́мъ: что́ Мя искуша́єте?
24
Покажіть Мені динарій — чиє на ньому зображення і напис? Вони відповіли: кесареве.
24
Покажи́те Ми́ ца́ту [дина́рій]: чі́й и́мать о́бразъ и надписа́ніє? Отвѣща́вше же реко́ша: ке́саревъ.
25
Він сказав їм: отже, віддавайте кесареве кесареві, а Боже — Богові.
25
О́нъ же рече́ и́мъ: воздади́те у́бо, я́же ке́сарева, ке́сареви, и я́же Бо́жія, Бо́гови.
26
І не могли впіймати Його на слові перед народом і, здивувавшись відповіді Його, замовкли.
26
И не мого́ша зазрѣ́ти глаго́ла Єго́ предъ людьми́: и диви́шася о отвѣ́тѣ Єго́, и умолча́ша.
27
Тоді прийшли деякі з саддукеїв, які не визнають воскресіння, і запитали Його:
27
(Зач. 102) Приступи́ша же нѣ́цыи от саддуке́й, глаго́лющіи воскресе́нію не бы́ти, вопроша́ху Єго́,
28
Учителю, Мойсей написав нам: коли у кого помре брат, що мав жінку, і помре бездітним, то нехай брат його візьме жінку його, відродить потомство братові своєму.
28
глаго́люще: Учи́телю, Моисе́й написа́ на́мъ: а́ще кому́ бра́тъ у́мретъ имы́й жену́, и то́й безча́денъ у́мретъ, да бра́тъ єго́ по́йметъ жену́ и возста́витъ сѣ́мя бра́ту своєму́.
29
Отже, було сім братів, і перший взяв жінку і помер бездітним;
29
Се́дмь у́бо бра́тій бѣ́: и пе́рвый поя́тъ жену́, у́мре безча́денъ:
30
узяв ту жінку другий, і той помер бездітним;
30
и поя́тъ вторы́й жену́, и то́й у́мре безча́денъ:
31
узяв її третій, так само і всі семеро; і, не залишивши дітей, померли.
31
и тре́тій поя́тъ ю́: та́кожде же и вси́ се́дмь: и не оста́виша ча́дъ, и умро́ша:
32
Після всіх померла і жінка.
32
по́слѣжде же всѣ́хъ у́мре и жена́:
33
Отже, у воскресінні, якому з них буде вона жінкою? Бо семеро мали її за дружину.
33
въ воскресе́ніє у́бо, кото́раго и́хъ бу́детъ жена́? Се́дмь бо имѣ́ша ю́ жену́.
34
Ісус сказав їм у відповідь: сини віку цього женяться і виходять заміж;
34
И отвѣща́въ рече́ и́мъ Іису́съ: сы́нове вѣ́ка сего́ же́нятся и посяга́ютъ:
35
а ті, що сподобилися досягти того віку і воскресіння з мертвих, не женяться і не виходять заміж.
35
а сподо́бльшіися вѣ́къ о́нъ улучи́ти и воскресе́ніє, є́же от ме́ртвыхъ, ни же́нятся, ни посяга́ютъ:
36
І вмерти вже не можуть; бо вони рівні з ангелами і є сини Божі, ставши синами воскресіння.
36
ни умре́ти бо ктому́ мо́гутъ: ра́вни бо су́ть А́нгеломъ, и сы́нове су́ть Бо́жіи, воскресе́нія сы́нове су́ще.
37
А що мертві воскресають, і Мойсей показав при купині, коли Господа назвав Богом Авраама, і Богом Ісаака, і Богом Якова.
37
А я́ко востаю́тъ ме́ртвіи, и Моисе́й сказа́ при купинѣ́, я́коже глаго́летъ Го́спода Бо́га Авраа́мля и Бо́га Ісаа́кова и Бо́га Іа́ковля.
38
Бог же не є Бог мертвих, а живих. Бо в Нього всі живі.
38
Бо́гъ же нѣ́сть ме́ртвыхъ, но живы́хъ: вси́ бо Тому́ жи́ви су́ть.
39
На це деякі з книжників сказали: Учителю, Ти добре сказав.
39
Отвѣща́вше же нѣ́цый от кни́жникъ реко́ша: Учи́телю, до́брѣ ре́клъ єси́.
40
І більше не насмілювалися запитувати Його ні про що. Він же сказав їм:
40
Ктому́же не смѣ́яху Єго́ вопроси́ти ничесо́же. Рече́ же къ ни́мъ:
41
як це кажуть, що Христос є сином Давидовим,
41
ка́ко глаго́лютъ Христа́ Сы́на Дави́дова бы́ти?
42
А сам Давид говорить у книзі псалмів: сказав Господь Господеві моєму: сиди праворуч Мене,
42
Са́мъ бо Дави́дъ глаго́летъ въ кни́зѣ псало́мстѣй: рече́ Госпо́дь Го́сподеви моєму́: сѣди́ о десну́ю Мене́,
43
доки покладу ворогів Твоїх підніжжям ніг Твоїх?
43
до́ндеже положу́ враги́ Твоя́ подно́жіє нога́ма Твои́ма.
44
Отже, Давид називає Його Господом; як же Він син йому?
44
Дави́дъ у́бо Го́спода Єго́ нарица́єтъ, и ка́ко Сы́нъ єму́ є́сть?
45
І коли увесь народ слухав, Він сказав ученикам Своїм:
45
(Зач. 103) Слы́шащымъ же всѣ́мъ лю́демъ, рече́ ученико́мъ Свои́мъ:
46
стережіться книжників, які люблять ходити в довгому одязі і люблять, щоб їх вітали на народних зібраннях, мати перші місця в синагогах і перші місця на вечерях,
46
внемли́те себѣ́ от кни́жникъ, хотя́щихъ ходи́ти во оде́ждахъ, и лю́бящихъ цѣлова́нія на то́ржищихъ и предсѣда́нія на со́нмищихъ, и преждевозлежа́нія на ве́черяхъ:
47
які з’їдають доми вдів і лицемірно довго моляться; вони приймуть тим більше осудження.
47
и́же снѣда́ютъ до́мы вдови́цъ, и вино́ю дале́че мо́лятся [и лицемѣ́рно на до́лзѣ мо́лятся]: сі́и пріи́мутъ ли́шше осужде́ніє.
Глава 21
1
Поглянувши, Він побачив багатіїв, які клали дари свої в скарбницю.
1
Воззрѣ́въ же ви́дѣ вмета́ющыя въ хра́мъ набдя́щій имѣ́нія [въ сокро́вищноє храни́лище] дары́ своя́ бога́тыя.
2
Побачив також і одну вбогу вдову, яка туди поклала дві лепти,
2
Ви́дѣ же и нѣ́кую вдови́цу убо́гу вмета́ющу ту́ двѣ́ ле́птѣ,
3
і сказав: істинно говорю вам, що ця вбога вдова більше за всіх поклала;
3
и рече́: вои́стинну глаго́лю ва́мъ, я́ко вдови́ца сія́ убо́гая мно́жає всѣ́хъ вве́рже:
4
бо всі ті з надміру свого клали в дар Богові, а вона з убогости своєї поклала весь прожиток свій, що мала.
4
вси́ бо сі́и от избы́тка своєго́ вверго́ша въ да́ры Бо́гови: сія́ же от лише́нія своєго́ все́ житіє́, є́же имѣ́, вве́рже.
5
І коли деякі говорили про храм, що він прикрашений коштовним камінням і посудом, Він сказав:
5
(Зач. 104) И нѣ́кимъ глаго́лющымъ о це́ркви, я́ко ка́меніємъ до́брымъ и сосу́ды укра́шена, рече́:
6
надійдуть дні, в які з того, що ви тут бачите, не залишиться каменя на камені, який не зруйнується.
6
сія́ я́же ви́дите, пріи́дутъ дні́є, въ ня́же не оста́нетъ ка́мень на ка́мени, и́же не разори́тся.
7
І запитали Його: Учителю, коли ж це буде? І яке знамення, коли це має статися?
7
Вопроси́ша же Єго́, глаго́люще: Учи́телю, когда́ у́бо сія́ бу́дутъ? И что́ є́сть зна́меніє, єгда́ хотя́тъ сія́ бы́ти?
8
Він сказав: стережіться, щоб вас не ввели в оману: бо багато прийде у Моє ім’я, кажучи, що це Я. І час цей наблизився. Отже, не йдіть слідом за ними.
8
(Зач. 105) О́нъ же рече́: блюди́те, да не прельще́ни бу́дете: мно́зи бо пріи́дутъ во и́мя Моє́, глаго́люще, я́ко А́зъ є́смь: и вре́мя прибли́жися. Не изы́дите у́бо вослѣ́дъ и́хъ.
9
Коли ж почуєте про війни та розрухи, не жахайтеся: бо цьому належить бути раніш; але то ще не кінець.
9
Єгда́ же услы́шите бра́ни и нестроє́нія, не убо́йтеся: подоба́єтъ бо си́мъ бы́ти пре́жде: но не у́ а́біє кончи́на.
10
Тоді сказав їм: постане народ на народ і царство на царство.
10
Тогда́ глаго́лаше и́мъ: воста́нетъ бо язы́къ на язы́къ, и ца́рство на ца́рство:
11
Будуть великі землетруси місцями, і голод, і пошесті; і жахливі та великі знамення з неба будуть.
11
тру́си же вели́цы по мѣ́стомъ, и гла́ди и па́губы бу́дутъ, страхова́нія же и зна́менія ве́лія съ небесе́ бу́дутъ.
12
А перед усім тим накладуть на вас руки і гнатимуть вас, видаючи в синагоги і у в’язниці, і поведуть перед царів і правителів за ім’я Моє.
12
(Зач. 106) Пре́жде же си́хъ всѣ́хъ возложа́тъ на вы́ ру́ки своя́, и иждену́тъ, предаю́ще на со́нмища и темни́цы, ведо́мы къ царе́мъ и влады́камъ, и́мене Моєго́ ра́ди:
13
І буде це вам на свідчення.
13
прилучи́тся же ва́мъ во свидѣ́телство.
14
Отже, покладіть собі у серцях ваших не загадувати наперед, що відповідати,
14
Положи́те у́бо на сердца́хъ ва́шихъ, не пре́жде поуча́тися отвѣщава́ти:
15
бо Я дам вам уста і премудрість, якій не зможуть противитися, ні суперечити всі супротивники ваші.
15
А́зъ бо да́мъ ва́мъ уста́ и прему́дрость, є́йже не возмо́гутъ проти́витися или́ отвѣща́ти вси́ противля́ющіися ва́мъ.
16
І видаватимуть вас і батьки, і брати, і родичі, і друзі, і декого з вас умертвлять;
16
Пре́дани же бу́дете и роди́тели и бра́тією и ро́домъ и дру́ги, и умертвя́тъ от ва́съ:
17
і зненавидять вас усі за ім’я Моє.
17
и бу́дете ненави́дими от всѣ́хъ и́мене Моєго́ ра́ди.
18
Але й волосина з голови вашої не пропаде.
18
И вла́съ главы́ ва́шея не поги́бнетъ.
19
Терпінням вашим спасайте душі ваші.
19
Въ терпѣ́ніи ва́шемъ стяжи́те ду́шы ва́шя.
20
Коли ж побачите Єрусалим, обложений військами, знайте, що наблизилося запустіння його.
20
Єгда́ же у́зрите обстои́мь Ієрусали́мъ во́и, тогда́ разумѣ́йте, я́ко прибли́жися запустѣ́ніє єму́.
21
Тоді, хто буде в Юдеї, нехай біжать у гори; і хто в місті — нехай виходять з нього, а хто в околицях — нехай не входять до нього,
21
Тогда́ су́щіи во Іуде́и да бѣ́гаютъ въ го́ры: и и́же посредѣ́ єго́, да исхо́дятъ: и и́же во страна́хъ, да не вхо́дятъ во́нь:
22
бо це дні помсти, щоб справдилося все написане.
22
я́ко дні́є отмще́нію сі́и су́ть, я́ко испо́лнитися всему́ пи́санному.
23
Горе вагітним і тим, що годують грудьми, в ті дні: бо буде велика біда на землі і гнів на народ цей.
23
Го́ре же иму́щымъ во утро́бѣ и доя́щымъ въ ты́я дни́: бу́детъ бо бѣда́ ве́лія на земли́, и гнѣ́въ на лю́дехъ си́хъ,
24
І поляжуть від гострого меча, і відведені будуть у полон поміж усі народи; і Єрусалим буде потоптаний язичниками, аж доки не скінчаться часи язичників.
24
и паду́тъ во о́стріи меча́, и плѣне́ни бу́дутъ во вся́ язы́ки: и Ієрусали́мъ бу́детъ попира́ємь язы́ки, до́ндеже сконча́ются времена́ язы́къ.
25
І будуть знамення на сонці, і місяці, і зірках, а на землі туга народів від раптового шуму морського і збурення.
25
И бу́дутъ зна́менія въ со́лнцѣ и лунѣ́ и звѣзда́хъ: и на земли́ туга́ язы́комъ от неча́янія, шу́ма морска́го и возмуще́нія,
26
Люди вмиратимуть від страху і чекання біди, що йде на всесвіт, бо сили небесні захитаються.
26
издыха́ющымъ человѣ́комъ от стра́ха и ча́янія гряду́щихъ на вселе́нную: си́лы бо небе́сныя подви́гнутся.
27
І тоді побачать Сина Людського, Який гряде на хмарах з силою і славою великою.
27
И тогда́ у́зрятъ Сы́на Человѣ́ческа гряду́ща на о́блацѣхъ съ си́лою и сла́вою мно́гою.
28
Коли ж це почне збуватися, тоді ви випростайтесь і підійміть голови ваші, бо наближається визволення ваше.
28
(Зач. 107) Начина́ющымъ же си́мъ быва́ти, восклони́теся и воздви́гните главы́ ва́шя: зане́ приближа́єтся избавле́ніє ва́ше.
29
І сказав їм притчу: подивіться на смоковницю та на всі дерева:
29
И рече́ при́тчу и́мъ: ви́дите смоко́вницу и вся́ древа́:
30
коли вони розпускаються, то, дивлячись на це, ви знаєте, що вже близько літо.
30
єгда́ прошиба́ются уже́, ви́дяще са́ми вѣ́сте, я́ко бли́зъ жа́тва є́сть.
31
Так і ви, коли побачите, що все те збувається, знайте, що близько Царство Боже.
31
Та́ко и вы́, єгда́ у́зрите сія́ быва́юща, вѣ́дите, я́ко бли́зъ є́сть Ца́рствіє Бо́жіє.
32
Істинно кажу вам: не перейде рід цей, як усе це станеться.
32
Ами́нь глаго́лю ва́мъ, я́ко не и́мать прейти́ ро́дъ се́й, до́ндеже вся́ сія́ бу́дутъ.
33
Небо і земля перейдуть, слова ж Мої не перейдуть.
33
Не́бо и земля́ мимои́детъ, а словеса́ Моя́ не и́мутъ прейти́.
34
Зважайте на себе, щоб ваші серця не обтяжувались об’їданням та пияцтвом і житейськими турботами, і щоб день той не спостиг вас несподівано,
34
Внемли́те же себѣ́, да не когда́ отягча́ютъ сердца́ ва́ша объяде́ніємъ и пія́нствомъ и печа́льми жите́йскими, и на́йдетъ на вы́ внеза́пу де́нь то́й:
35
бо він, як сіть, прийде на усе, що живе на поверхні всієї землі.
35
я́ко сѣ́ть бо пріи́детъ на вся́ живу́щыя на лицы́ всея́ земли́.
36
Отже, пильнуйте повсякчас і моліться, щоб ви сподобились уникнути всього того, що має бути, і стати перед Сином Людським.
36
Бди́те у́бо на вся́ко вре́мя моля́щеся, да сподо́битеся убѣжа́ти всѣ́хъ си́хъ хотя́щихъ бы́ти, и ста́ти предъ Сы́номъ Человѣ́ческимъ.
37
У день Він навчав у храмі; а на ніч виходив і перебував на горі, що зветься Елеонською.
37
(Зач. 108) Бѣ́ же во дни́ во це́ркви учя́: но́щію же исходя́ водворя́шеся въ горѣ́ нарица́ємѣй Єлео́нъ.
38
І всі люди зранку приходили до Нього у храм, щоб послухати Його.
38
И вси́ лю́діє изъ у́тра прихожда́ху къ Нему́ во це́рковь послу́шати Єго́.
Глава 22
1
Наближалося свято опрісноків, що зветься Пасхою.
1
Приближа́шеся же пра́здникъ опрѣсно́къ, глаго́лемый Па́сха:
2
І шукали первосвященики і книжники, як би погубити Його, але боялися народу.
2
и иска́ху архієре́є и кни́жницы, ка́ко бы уби́ли Єго́: боя́хуся бо люде́й.
3
Увійшов сатана в Іуду, званого Іскаріотом, що був з числа дванадцятьох,
3
Вни́де же сатана́ во Іу́ду нарица́ємаго Іскаріо́тъ, су́ща от числа́ обоюна́десяте.
4
і він пішов і говорив з первосвящениками та начальниками, як Його видати їм.
4
И ше́дъ глаго́ла архієре́омъ и воєво́дамъ, ка́ко Єго́ преда́стъ и́мъ.
5
Вони зраділи і згодилися дати йому срібників.
5
И возра́довашася, и совѣща́ша єму́ сре́бреники да́ти:
6
І він обіцяв і шукав слушної нагоди, щоб видати їм Його без народу.
6
и исповѣ́да [обѣща́ся], и иска́ше удо́бна вре́мене, да преда́стъ Єго́ и́мъ безъ наро́да.
7
Настав же день опрісноків, коли належало заколювати пасхальне ягня.
7
Пріи́де же де́нь опрѣсно́ковъ, во́ньже подоба́ше жре́ти па́сху:
8
І послав Ісус Петра та Іоана, сказавши: підіть, приготуйте нам їсти паску.
8
и посла́ Петра́ и Іоа́нна, ре́къ: ше́дша угото́вайта на́мъ па́сху, да я́мы.
9
Вони ж сказали Йому: де хочеш, щоб ми приготували?
9
О́на же реко́ста Єму́: гдѣ́ хо́щеши угото́ваємъ?
10
Він сказав їм: ось як увійдете в місто, зустріне вас чоловік, що нестиме глек води; ідіть слідом за ним до того дому, в який він увійде.
10
О́нъ же рече́ и́ма: се́ восходя́щема ва́ма во гра́дъ, сря́щетъ вы́ человѣ́къ въ скуде́льницѣ во́ду нося́: по не́мъ идѣ́та въ до́мъ, во́ньже вхо́дитъ,
11
І скажіть господареві дому: Учитель говорить тобі: де кімната, в якій би Мені їсти паску з учениками Моїми?
11
и рцѣ́та до́му влады́цѣ: глаго́летъ тебѣ́ Учи́тель: гдѣ́ є́сть оби́тель, идѣ́же па́сху со ученики́ Мои́ми снѣ́мъ?
12
І він покаже вам світлицю велику, прибрану; там приготуйте.
12
И то́й ва́ма пока́жетъ го́рницу ве́лію по́стлану: ту́ угото́вайта.
13
Вони пішли і знайшли, як сказав їм, і приготували паску.
13
Ше́дша же обрѣто́ста, я́коже рече́ и́ма: и угото́васта па́сху.
14
І коли настав час, Він возліг, і дванадцять апостолів з Ним,
14
И єгда́ бы́сть ча́съ, возлеже́, и обана́десяте апо́стола съ Ни́мъ.
15
і сказав їм: дуже бажав Я цю паску їсти з вами, перш ніж зазнаю страждань.
15
И рече́ къ ни́мъ: жела́ніємъ возжелѣ́хъ сію́ па́сху я́сти съ ва́ми, пре́жде да́же не пріиму́ му́къ:
16
Бо кажу вам, що не буду вже більш їсти її, доки вона не сповниться в Царстві Божому.
16
глаго́лю бо ва́мъ, я́ко отсе́лѣ не и́мамъ я́сти от нея́, до́ндеже сконча́ются во Ца́рствіи Бо́жіи.
17
І, взявши чашу й воздавши хвалу, сказав: прийміть її та розділіть між собою.
17
И пріи́мъ ча́шу, хвалу́ возда́въ, рече́: пріими́те сію́, и раздѣли́те себѣ́:
18
Бо кажу вам, що не питиму від плоду виноградного, поки не прийде Царство Боже.
18
глаго́лю бо ва́мъ, я́ко не и́мамъ пи́ти от плода́ ло́знаго, до́ндеже Ца́рствіє Бо́жіє пріи́детъ.
19
І, взявши хліб і воздавши хвалу, розломив і подав їм, кажучи: це є Тіло Моє, що за вас віддається; це чиніть на спомин про Мене.
19
И пріи́мъ хлѣ́бъ, хвалу́ возда́въ преломи́, и даде́ и́мъ, глаго́ля: сіє́ є́сть Тѣ́ло Моє́, є́же за вы́ дає́мо: сіє́ твори́те въ Моє́ воспомина́ніє.
20
Також і чашу після вечері, кажучи: ця чаша — Новий Завіт у Моїй Крові, що за вас проливається.
20
Та́кожде же и ча́шу по ве́чери, глаго́ля: сія́ ча́ша Но́вый Завѣ́тъ Моє́ю Кро́вію, я́же за вы́ пролива́єтся:
21
І ось рука того, хто зраджує Мене, зі Мною на трапезі.
21
оба́че се́, рука́ предаю́щаго Мя́ со Мно́ю (є́сть) на трапе́зѣ,
22
Проте Син Людський іде, як призначено; але горе тій людині, що Його видає.
22
и Сы́нъ у́бо Человѣ́ческій и́детъ по рече́нному [по предуста́вленному совѣ́ту]: оба́че го́ре человѣ́ку тому́, и́мже предає́тся.
23
І вони почали питати один одного, хто з них є той, що хоче це зробити.
23
И ті́и нача́ша иска́ти въ себѣ́, кото́рый у́бо от ни́хъ хо́щетъ сіє́ сотвори́ти.
24
Сталася ж між ними і суперечка — хто з них має вважатися за більшого.
24
Бы́сть же и пря́ въ ни́хъ, кі́й мни́тся и́хъ бы́ти бо́лій.
25
Він же сказав їм: царі народів панують над ними, і ті, хто володіє ними, доброчинцями звуться.
25
О́нъ же рече́ и́мъ: ца́ріє язы́къ госпо́дствуютъ и́ми, и облада́ющіи и́ми благода́теле нарица́ются.
26
Ви ж не так: але більший між вами хай буде як менший, а старший — як слуга.
26
Вы́ же не та́ко: но бо́лій въ ва́съ, да бу́детъ я́ко мні́й: и ста́рѣй, я́ко служа́й.
27
Бо хто більший: чи той, хто возлежить, чи той, хто услуговує? Чи не той, хто возлежить? А Я посеред вас, як слуга.
27
Кто́ бо бо́лій, возлежа́й ли, или́ служа́й? Не возлежа́й ли? А́зъ же посредѣ́ ва́съ є́смь я́ко служа́й.
28
Але ви були зі Мною в напастях Моїх,
28
Вы́ же єсте́ пребы́вше со Мно́ю въ напа́стехъ Мои́хъ:
29
і Я заповідаю вам, як заповів Мені Отець Мій, Царство,
29
и А́зъ завѣщава́ю ва́мъ, я́коже завѣща́ Мнѣ́ Оте́цъ Мо́й, Ца́рство,
30
щоб ви їли і пили на трапезі Моїй у Царстві Моїм, і сядете на престолах судити дванадцять колін Ізраїлевих.
30
да я́сте и піє́те на трапе́зѣ Моє́й во Ца́рствіи Моє́мъ: и ся́дете на престо́лѣхъ, судя́ще обѣмана́десяте колѣ́нома Ізра́илевома.
31
Сказав же Господь: Симоне, Симоне! Ось сатана просить вас, щоб сіяти, як пшеницю,
31
Рече́ же Госпо́дь: Сі́моне, Сі́моне, се́ сатана́ про́ситъ ва́съ, да бы́ сѣ́ялъ, я́ко пшени́цу:
32
але Я молився за тебе, щоб не ослабла віра твоя; і ти колись, навернувшись, утверди братів твоїх.
32
А́зъ же моли́хся о тебѣ́, да не оскудѣ́єтъ вѣ́ра твоя́: и ты́ нѣ́когда обра́щься утверди́ бра́тію твою́.
33
Він відповів Йому: Господи, з Тобою я готовий і у в’язницю, і на смерть іти.
33
О́нъ же рече́ Єму́: Го́споди, съ Тобо́ю гото́въ є́смь и въ темни́цу и на сме́рть ити́.
34
Він же промовив: кажу тобі, Петре, не заспіває півень сьогодні, як ти тричі зречешся, що не знаєш Мене.
34
О́нъ же рече́: глаго́лю ти́, Пе́тре, не возгласи́тъ пѣ́тель дне́сь, до́ндеже трикра́ты отве́ржешися Мене́ не вѣ́дѣти.
35
І сказав їм: коли Я посилав вас без мішка, і без торби, і без взуття, чи мали ви в чому нестаток? Вони відповіли: ні в чому.
35
И рече́ и́мъ: єгда́ посла́хъ вы́ безъ влага́лища и безъ мѣ́ха и безъ сапо́гъ, єда́ чесого́ лише́ни бы́сте? Они́ же рѣ́ша: ничесо́же.
36
Тоді Він сказав їм: але тепер, хто має мішок, нехай візьме, також і торбу, а в кого немає, нехай продасть одяг свій і купить меч.
36
Рече́ же и́мъ: но ны́нѣ и́же и́мать влага́лище, да во́зметъ, та́кожде и мѣ́хъ: а и́же не и́мать, да прода́стъ ри́зу свою́, и ку́питъ но́жъ.
37
Бо кажу вам, що оце написане має здійснитися на Мені: і до злочинців прирівняли Його. Бо те, що про Мене, наближається до кінця.
37
Глаго́лю бо ва́мъ, я́ко єще́ пи́саноє се́, подоба́єтъ, да сконча́єтся о Мнѣ́, є́же: и со беззако́нными вмѣни́ся. И́бо є́же о Мнѣ́, кончи́ну и́мать.
38
Вони сказали: Господи, ось тут два мечі. Він сказав їм: досить!
38
Они́ же рѣ́ша: Го́споди, се́ ножа́ здѣ́ два́. О́нъ же рече́ и́мъ: дово́лно є́сть.
39
І, вийшовши, пішов, за звичаєм, на гору Елеонську; за Ним пішли й ученики Його.
39
(Зач. 109) И изше́дъ и́де по обы́чаю въ го́ру Єлео́нскую: по Не́мъ же идо́ша ученицы́ Єго́.
40
Прийшовши ж на місце, сказав їм: моліться, щоб не впасти в спокусу.
40
Бы́въ же на мѣ́стѣ, рече́ и́мъ: моли́теся, да не вни́дете въ напа́сть.
41
А Сам відійшов від них, як докинути каменем, і, ставши на коліна, молився,
41
И Са́мъ отступи́ от ни́хъ я́ко верже́ніємъ ка́мене, и покло́нь колѣ́на моля́шеся,
42
говорячи: Отче, о, коли б Ти благоволив пронести чашу цю мимо Мене! А втім, не Моя воля, а Твоя нехай буде!
42
глаго́ля: О́тче, а́ще во́лиши мимонести́ ча́шу сію́ от Мене́: оба́че не Моя́ во́ля, но Твоя́ да бу́детъ.
43
Явився ж Йому ангел з небес і укріплював Його.
43
Яви́ся же Єму́ А́нгелъ съ небесе́, укрѣпля́я Єго́.
44
І, перебуваючи в борінні, старанніше молився; і був піт Його як краплі крови, що падають на землю.
44
И бы́въ въ по́двизѣ, прилѣ́жнѣє моля́шеся: бы́сть же по́тъ Єго́ я́ко ка́пли кро́ве ка́плющыя на зе́млю.
45
Вставши від молитви, Він прийшов до учеників і знайшов, що вони спали від смутку,
45
И воста́въ от моли́твы [и] прише́дъ ко ученико́мъ, обрѣ́те и́хъ спя́щихъ от печа́ли
46
і сказав їм: чого спите? Встаньте і моліться, щоб не ввійшли у спокусу.
46
и рече́ и́мъ: что́ спите́? Воста́вше моли́теся, да не вни́дете въ напа́сть.
47
Коли Він ще говорив це, то ось з’явився народ, і званий Іудою, один з дванадцятьох, ішов попереду. І він приступив до Ісуса, щоб поцілувати Його. Бо такий знак він дав їм: Кого я поцілую, Той і є.
47
Єще́ же Єму́ глаго́лющу, се́ наро́дъ, и нарица́ємый Іу́да, єди́нъ от обоюна́десяте, идя́ше предъ ни́ми, и приступи́ ко Іису́сови цѣлова́ти Єго́. Сіє́ бо бѣ́ зна́меніє да́лъ и́мъ: Єго́же а́ще лобжу́, То́й є́сть.
48
Ісус же сказав йому: Іудо! То ти поцілунком Сина Людського видаєш?!
48
Іису́съ же рече́ єму́: Іу́до, лобза́ніємъ ли Сы́на Человѣ́ческаго предає́ши?
49
Ті ж, що з Ним були, побачивши, що відбувається, сказали Йому: Господи, чи не вдарити нам мечем?
49
Ви́дѣвше же, и́же бѣ́ху съ Ни́мъ, быва́ємоє, рѣ́ша Єму́: Го́споди, а́ще уда́римъ ноже́мъ?
50
І один з них вдарив слугу первосвященика і відсік йому праве вухо.
50
И уда́ри єди́нъ нѣ́кій от ни́хъ архієре́ова раба́, и урѣ́за єму́ у́хо десно́є.
51
Озвався тоді Ісус і сказав: облиште, досить! І, доторкнувшись до його вуха, зцілив його.
51
Отвѣща́въ же Іису́съ рече́: оста́вите до сего́. И косну́вся у́ха єго́, исцѣли́ єго́.
52
Сказав Ісус тим, що прийшли по Нього, — первосвященикам і начальникам храму та старійшинам: мов на розбійника, вийшли ви з мечами й киями, щоб узяти Мене!
52
Рече́ же Іису́съ ко прише́дшымъ На́нь архієре́омъ и воєво́дамъ церко́внымъ и ста́рцемъ: я́ко на разбо́йника ли изыдо́сте со ору́жіємъ и дреко́льми я́ти Мя́?
53
Щодня бував Я з вами у храмі, і ви не здіймали рук на Мене; але тепер ваша година і влада темряви.
53
По вся́ дни́ су́щу Ми́ съ ва́ми въ це́ркви, не простро́сте руки́ на Мя́: но се́ є́сть ва́ша годи́на и о́бласть те́мная.
54
Узявши Його, повели і привели Його у двір первосвященика. Петро ж ішов слідом віддалік.
54
Є́мше же Єго́ ведо́ша, и введо́ша Єго́ во дво́ръ архієре́овъ. Пе́тръ же вослѣ́дъ идя́ше издале́ча.
55
Коли вони розклали вогонь посеред двору і сіли разом, сів і Петро між ними.
55
Возгнѣ́щшымъ же о́гнь посредѣ́ двора́ и вку́пѣ сѣдя́щымъ и́мъ, сѣдя́ше Пе́тръ посредѣ́ и́хъ.
56
Одна служниця побачила його, що він сидить при світлі, і, придивившись до нього, сказала: і цей був з Ним.
56
Узрѣ́вши же єго́ рабы́ня нѣ́кая сѣдя́ща при свѣ́тѣ [огни́], и воззрѣ́вши на́нь, рече́: и се́й съ Ни́мъ бѣ́.
57
Але він відрікся від Нього, сказавши: жінко, я не знаю Його!
57
О́нъ же отве́ржеся Єго́, глаго́ля: же́но, не зна́ю Єго́.
58
Невдовзі другий, побачивши його, сказав: і ти з них. Петро ж сказав цьому чоловікові: ні!
58
И пома́лѣ другі́й ви́дѣвъ єго́, рече́: и ты́ от ни́хъ єси́. Пе́тръ же рече́: человѣ́че, нѣ́смь.
59
Минула ще приблизно година, й хтось інший твердив, говорячи: воістину і цей був з Ним, бо і він галилеянин.
59
И мимоше́дшу я́ко часу́ єди́ному, и́нъ нѣ́кій крѣпля́шеся глаго́ля: вои́стинну и се́й съ Ни́мъ бѣ́: и́бо Галіле́анинъ є́сть.
60
Але Петро сказав тому чоловікові: не знаю, що ти говориш. І зараз же, коли він ще говорив, заспівав півень.
60
Рече́ же Пе́тръ: человѣ́че, не вѣ́мъ, є́же глаго́леши. И а́біє, єще́ глаго́лющу єму́, возгласи́ пѣ́тель.
61
І, обернувшись, Господь глянув на Петра, і Петро згадав слово Господнє, як Він сказав йому: перш ніж півень заспіває, тричі зречешся Мене.
61
И обра́щься Госпо́дь воззрѣ́ на Петра́: и помяну́ Пе́тръ сло́во Госпо́дне, я́коже рече́ єму́, я́ко пре́жде да́же пѣ́тель не возгласи́тъ, отве́ржешися Мене́ трикра́ты.
62
І, вийшовши геть, плакав гірко.
62
И изше́дъ во́нъ, пла́кася го́рько.
63
Люди, які тримали Ісуса, глумилися з Нього і били Його.
63
И му́жіє держа́щіи Іису́са руга́хуся Єму́, бію́ще:
64
І, закривши Його, били Його по обличчю і питали Його: проречи, хто Тебе вдарив?
64
и закры́вше Єго́, бія́ху Єго́ по лицу́, и вопроша́ху Єго́, глаго́люще: прорцы́, кто́ є́сть ударе́й Тя́?
65
І багато іншої хули говорили на Нього.
65
И и́на мно́га ху́ляще глаго́лаху На́нь.
66
А коли настав день, зібралися старійшини народу, первосвященики і книжники, та повели Його у свій синедріон
66
И я́ко бы́сть де́нь, собра́шася ста́рцы людсті́и и архієре́є и кни́жницы, и ведо́ша Єго́ на со́нмъ сво́й,
67
і питали: чи Ти Христос? Скажи нам. Він відповів їм: якщо Я скажу вам, не повірите.
67
глаго́люще: а́ще Ты́ єси́ Христо́съ? Рцы́ на́мъ. Рече́ же и́мъ: а́ще ва́мъ реку́, не и́мете вѣ́ры:
68
Коли ж Я запитаю вас, не відповісте Мені і не відпустите.
68
а́ще же и вопрошу́ [вы́], не отвѣща́єте Ми́, ни отпустите́:
69
Віднині Син Людський сяде праворуч сили Божої.
69
отсе́лѣ бу́детъ Сы́нъ Человѣ́ческій сѣдя́й о десну́ю си́лы Бо́жія.
70
І сказали всі: чи Ти Син Божий? Він же відповів: ви говорите, що Я.
70
Рѣ́ша же вси́: Ты́ ли у́бо єси́ Сы́нъ Бо́жій? О́нъ же къ ни́мъ рече́: вы́ глаго́лете, я́ко А́зъ є́смь.
71
Вони ж сказали: якого ще свідчення нам треба? Самі бо чули з уст Його.
71
Они́ же рѣ́ша: что́ єще́ тре́буємъ свидѣ́телства? Са́ми бо слы́шахомъ от у́стъ Єго́.
Глава 23
1
І піднялася вся громада їхня, і повели Його до Пилата.
1
(Зач. 110) И воста́вше все́ мно́жество и́хъ, ведо́ша Єго́ къ Піла́ту.
2
І почали звинувачувати Його, кажучи: ми знайшли Цього, Який розбещує народ наш і забороняє давати податок кесареві, називаючи Себе Христом Царем.
2
Нача́ша же На́нь ва́дити, глаго́люще: Сего́ обрѣто́хомъ развраща́юща язы́къ на́шъ и возбраня́юща ке́сареви да́нь дая́ти, глаго́люща Себе́ Христа́ Царя́ бы́ти.
3
Пилат запитав Його: Ти Цар Юдейський? Він же сказав йому у відповідь: ти кажеш.
3
Піла́тъ же вопроси́ Єго́, глаго́ля: Ты́ ли єси́ Ца́рь Іуде́омъ? О́нъ же отвѣща́въ рече́ єму́: ты́ глаго́леши.
4
Пилат сказав первосвященикам і народові: ніякої провини я не знаходжу в Чоловікові Цьому.
4
Піла́тъ же рече́ ко архієре́омъ и наро́ду: нико́єяже обрѣта́ю вины́ въ человѣ́цѣ Се́мъ.
5
Але вони наполягали, кажучи, що Він розбещує народ, навчаючи по всій Юдеї, починаючи від Галилеї і аж до цього місця.
5
Они́ же крѣпля́хуся глаго́люще, я́ко развраща́єтъ лю́ди, учя́ по все́и Іуде́и, наче́нъ от Галіле́и до здѣ́.
6
Пилат, почувши про Галилею, запитав: хіба Він галилеянин?
6
Піла́тъ же слы́шавъ Галіле́ю, вопроси́, а́ще человѣ́къ Галіле́анинъ є́сть?
7
І, довідавшись, що Він з области Іродової, послав Його до Ірода, який у ці дні теж був у Єрусалимі.
7
И разумѣ́въ, я́ко от о́бласти И́родовы є́сть, посла́ Єго́ ко И́роду, су́щу и тому́ во Ієрусали́мѣ въ ты́я дни́.
8
Ірод же, побачивши Ісуса, дуже зрадів, бо давно вже хотів Його бачити, тому що багато чув про Нього і сподівався побачити від Нього яке-небудь знамення.
8
И́родъ же ви́дѣвъ Іису́са ра́дъ бы́сть зѣло́: бѣ́ бо жела́я от мно́га вре́мене ви́дѣти Єго́, зане́ слы́шаше мно́га о Не́мъ: и надѣ́яшеся зна́меніє нѣ́коє ви́дѣти от Него́ быва́ємо.
9
І ставив Йому багато запитань, але Він нічого не відповідав йому.
9
Вопроша́ше же Єго́ словесы́ мно́гими: О́нъ же ничесо́же отвѣщава́ше єму́.
10
Первосвященики ж і книжники стояли і наполегливо звинувачували Його.
10
Стоя́ху же архієре́є и кни́жницы, прилѣ́жно ва́дяще На́нь.
11
Але Ірод зі своїми воїнами, зневаживши Його і познущавшись з Нього, вдягнув Його у світлий одяг і повернув Його до Пилата.
11
Укори́въ же Єго́ И́родъ съ во́и свои́ми и поруга́вся, обо́лкъ Єго́ въ ри́зу свѣ́тлу, возврати́ Єго́ къ Піла́ту.
12
І стали від того дня Ірод і Пилат друзями, бо раніше мали ворожнечу між собою.
12
Бы́ста же дру́га И́родъ же и Піла́тъ въ то́й де́нь съ собо́ю: пре́жде бо бѣ́ста вражду́ иму́ща между́ собо́ю.
13
Пилат же, скликавши первосвящеників і начальників та народ,
13
Піла́тъ же созва́въ архієре́и и кня́зи и лю́ди,
14
сказав їм: ви привели до мене Чоловіка Цього, який ніби розбещує народ; і ось я перед вами допитав і не знайшов Чоловіка Цього винним ні в чому з того, в чому ви звинувачуєте Його.
14
рече́ къ ни́мъ: приведо́сте ми́ Человѣ́ка Сего́, я́ко развраща́юща лю́ди: и се́ а́зъ предъ ва́ми истяза́въ, ни єди́ныя же обрѣта́ю въ Человѣ́цѣ Се́мъ вины́, я́же На́нь ва́дите:
15
Й Ірод теж, бо я послав Його до нього, і нічого, вартого смерти, Він не вчинив.
15
но ни И́родъ: посла́хъ бо Єго́ къ нему́, и се́ ничто́же досто́йно сме́рти сотворе́но є́сть о Не́мъ:
16
Отже, покаравши Його, відпущу.
16
наказа́въ у́бо Єго́ отпущу́.
17
А йому і треба було заради свята відпустити їм одного в’язня.
17
Ну́жду же имя́ше на вся́ пра́здники отпуща́ти и́мъ єди́наго.
18
Але весь народ почав кричати: візьми Цього, відпусти ж нам Варавву!
18
Возопи́ша же вси́ наро́ди, глаго́люще: возми́ Сего́, отпусти́ же на́мъ Вара́вву.
19
А той за якийсь вчинений у місті бунт і вбивство був посаджений до в’язниці.
19
И́же бѣ́ за нѣ́кую крамо́лу бы́вшую во гра́дѣ и убі́йство вве́рженъ въ темни́цу.
20
Пилат знову підвищив голос, бажаючи відпустити Ісуса.
20
Па́ки же Піла́тъ возгласи́, хотя́ отпусти́ти Іису́са.
21
Але вони кричали: розіпни, розіпни Його!
21
Они́ же возглаша́ху, глаго́люще: распни́, распни́ Єго́.
22
Він утретє сказав їм: яке ж зло Він учинив? Я нічого, вартого смерти, не знайшов у Ньому; отже, покаравши Його, відпущу.
22
О́нъ же трети́цею рече́ къ ни́мъ: что́ бо зло́ сотвори́ Се́й? Ничесо́же досто́йна сме́рти обрѣто́хъ въ Не́мъ: наказа́въ у́бо Єго́ отпущу́.
23
Але вони продовжували з великим криком вимагати, щоб Він був розп’ятий; і перемогли крики їхні і первосвящеників.
23
Они́ же прилѣжа́ху гла́сы вели́кими, прося́ще Єго́ на распя́тіє: и устоя́ху [превозмога́ху] гла́си и́хъ и архієре́йстіи.
24
І Пилат присудив, щоб було за проханням їхнім.
24
Піла́тъ же посуди́ бы́ти проше́нію и́хъ:
25
І відпустив їм ув’язненого за бунт і вбивство, якого вони просили; Ісуса ж віддав на їхню волю.
25
отпусти́ же бы́вшаго за крамолу́ и убі́йство всажде́на въ темни́цу, єго́же проша́ху: Іису́са же предаде́ во́ли и́хъ.
26
І коли повели Його, то, затримавши якогось Симона киринеянина, що йшов з поля, поклали на нього хрест, щоб ніс за Ісусом.
26
И я́ко поведо́ша Єго́, є́мше Сі́мона нѣ́коєго Кирине́а, гряду́ща съ села́, возложи́ша на́нь кре́стъ, нести́ по Іису́сѣ.
27
І йшло за Ним дуже багато народу і жінок, які плакали і ридали за Ним.
27
Идя́ше же вослѣ́дъ Єго́ наро́дъ мно́гъ люде́й, и жены́, я́же и пла́кахуся и рыда́ху Єго́.
28
Ісус же, обернувшись до них, сказав: дочки єрусалимські! Не плачте за Мною, а плачте за собою і за дітьми вашими.
28
Обра́щься же къ ни́мъ Іису́съ рече́: дще́ри Ієрусали́мски, не пла́читеся о Мнѣ́, оба́че себе́ пла́чите и ча́дъ ва́шихъ:
29
Бо ось надходять дні, коли скажуть: блаженні неплідні, і утроби, які не родили, і груди, які не годували!
29
я́ко се́ дні́є гряду́тъ, въ ня́же реку́тъ: блаже́ны непло́ды, и утро́бы, я́же не роди́ша, и сосцы́, и́же не дои́ша.
30
Тоді почнуть говорити горам: упадіть на нас! І пагорбам: покрийте нас!
30
Тогда́ начну́тъ глаго́лати гора́мъ: пади́те на ны́: и холмо́мъ: покры́йте ны́.
31
Бо коли із зеленим деревом таке роблять, то що ж буде з сухим?
31
Зане́, а́ще въ су́ровѣ дре́вѣ сія́ творя́тъ, въ су́сѣ что́ бу́детъ?
32
Вели і двох злочинців з Ним, щоб убити.
32
(Зач. 111) Ведя́ху же и и́на два́ злодѣ́я съ Ни́мъ уби́ти.
33
І коли прийшли на місце, що зветься Лобним, тут розп’яли Його і злочинців, одного з правого, а другого з лівого боку.
33
И єгда́ пріидо́ша на мѣ́сто, нарица́ємоє Ло́бноє, ту́ распя́ша Єго́ и злодѣ́я, о́ваго у́бо о десну́ю, а друга́го ошу́юю.
34
Ісус же говорив: Отче, прости їм, бо не відають, що чинять. А ті, що ділили одяг Його, кидали жереб.
34
Іису́съ же глаго́лаше: О́тче, отпусти́ и́мъ: не вѣ́дятъ бо что́ творя́тъ. Раздѣля́юще же ри́зы Єго́, мета́ху жре́бія.
35
І стояли люди і дивилися. Насміхалися ж разом з ними і начальники, кажучи: інших спасав; нехай спасе Себе, якщо Він Христос, Божий обранець.
35
И стоя́ху лю́діє зря́ще. Руга́хуся же и кня́зи съ ни́ми, глаго́люще: ины́я спасе́, да спасе́тъ и Себе́, а́ще То́й є́сть Христо́съ Бо́жій избра́нный.
36
Глузували з Нього і воїни, підходячи та підносячи Йому оцет,
36
Руга́хуся же Єму́ и во́ини, приступа́юще и о́цетъ придѣ́юще Єму́,
37
і казали: якщо Ти Цар Юдейський, спасися Сам.
37
и глаго́лаху: а́ще Ты́ єси́ Ца́рь Іуде́йскъ, спаси́ся Са́мъ.
38
І був над Ним напис, написаний письмом грецьким, римським і єврейським: «Цей є Цар Юдейський».
38
Бѣ́ же и написа́ніє напи́сано надъ Ни́мъ писмены́ є́ллинскими и ри́мскими и євре́йскими: Се́й є́сть Ца́рь Іуде́йскъ.
39
Один з розіп’ятих злочинців хулив Його, говорячи: якщо Ти Христос, спаси Себе і нас.
39
Єди́нъ же от обѣ́шеною злодѣ́ю ху́ляше Єго́, глаго́ля: а́ще Ты́ єси́ Христо́съ, спаси́ Себе́ и на́ю.
40
Озвався і другий, і докоряв тому, і казав: чи ти не боїшся Бога, коли й сам на те саме засуджений?
40
Отвѣща́въ же другі́й преща́ше єму́, глаго́ля: ни ли́ ты́ бои́шися Бо́га, я́ко въ то́мже осужде́нъ єси́?
41
І ми засуджені справедливо, бо достойне за діла наші одержали; а Він нічого лихого не вчинив.
41
И мы́ у́бо въ пра́вду: досто́йная бо по дѣло́мъ на́ю воспріє́млева: Се́й же ни єди́наго зла́ сотвори́.
42
І сказав Ісусові: пом’яни мене, Господи, коли прийдеш у Царство Твоє!
42
И глаго́лаше Іису́сови: помяни́ мя, Го́споди, єгда́ пріи́деши во Ца́рствіи Си́.
43
І сказав йому Ісус: істинно кажу тобі: сьогодні ж будеш зі Мною в раю.
43
И рече́ єму́ Іису́съ: ами́нь глаго́лю тебѣ́, дне́сь со Мно́ю бу́деши въ раи́.
44
Було ж близько шостої години*, і настала темрява по всій землі аж до години дев’ятої.
44
Бѣ́ же ча́съ я́ко шесты́й, и тма́ бы́сть по все́й земли́ до часа́ девя́таго:
45
І сонце затьмарилось, і завіса в храмі роздерлася посередині.
45
и поме́рче со́лнце, и завѣ́са церко́вная раздра́ся посредѣ́.
46
Скрикнувши гучним голосом, Ісус сказав: Отче, у Твої руки віддаю дух Мій. І, сказавши це, віддав дух.
46
И возгла́шь гла́сомъ ве́ліимъ Іису́съ, рече́: О́тче, въ ру́цѣ Твои́ предаю́ ду́хъ Мо́й. И сія́ ре́къ и́здше.
47
Сотник же, побачивши, що сталося, прославив Бога і сказав: воістину Чоловік Цей був праведний.
47
Ви́дѣвъ же со́тникъ бы́вшеє, просла́ви Бо́га, глаго́ля: вои́стинну Человѣ́къ Се́й пра́веденъ бѣ́.
48
І весь народ, який зійшовся на це видовище, побачивши, що сталося, повертався, б’ючи себе в груди.
48
И вси́ прише́дшіи наро́ди на позо́ръ се́й, ви́дяще быва́ющая, бію́ще пе́рси своя́ возвраща́хуся.
49
Всі ж, хто знав Його, і жінки, які прийшли з Ним з Галилеї, стояли віддалік і дивилися на це.
49
Стоя́ху же вси́ зна́єміи Єго́ издале́ча, и жены́ спослѣ́дствовавшыя Єму́ от Галіле́и, зря́щя сія́.
50
І ось один чоловік на ім’я Йосиф, що був радником*, чоловік благий і праведний,
50
И се́, му́жъ и́менемъ Іо́сифъ, совѣ́тникъ сы́й, му́жъ бла́гъ и пра́веденъ,
51
який не брав участи у раді і справі їхній, з Аримафеї, міста юдейського, який і сам сподівався Царства Божого,
51
се́й не бѣ́ приста́лъ совѣ́ту и дѣ́лу и́хъ, от Арімаѳе́а гра́да Іуде́йска, и́же ча́яше и са́мъ Ца́рствія Бо́жія:
52
прийшов до Пилата і просив тіло Ісусове.
52
се́й присту́пль къ Піла́ту, проси́ тѣлесе́ Іису́сова:
53
І, знявши Його, обгорнув плащаницею і поклав Його у гробі, висіченому в скелі, де ще ніхто ніколи не був покладений.
53
и сне́мъ є́ обви́тъ плащани́цею, и положи́ є́ во гро́бѣ изсѣ́ченѣ, въ не́мже не бѣ́ никто́же никогда́же положе́нъ.
54
День той був п’ятниця, і надходила субота.
54
И де́нь бѣ́ пято́къ, и суббо́та свѣта́ше.
55
Слідом же йшли жінки, які прийшли з Ісусом з Галилеї, і бачили гріб, і як покладено було тіло Його.
55
Вслѣ́дъ же ше́дшыя жены́, я́же бя́ху пришли́ съ Ни́мъ от Галіле́и, ви́дѣша гро́бъ, и я́ко положе́но бы́сть тѣ́ло Єго́:
56
Повернувшися, вони наготували пахощі та миро і в суботу нічого не робили, за заповіддю.
56
возвра́щшяся же угото́ваша арома́ты и ми́ро: и въ суббо́ту у́бо умолча́ша по за́повѣди.
Глава 24
1
Першого ж дня після суботи, дуже рано, несучи наготовані пахощі, вони прийшли до гробу, і разом з ними деякі інші.
1
(Зач. 112) Во єди́ну же от суббо́тъ зѣло́ ра́но пріидо́ша на гро́бъ, нося́щя я́же угото́ваша арома́ты: и другі́я съ ни́ми:
2
Знайшли ж, що камінь був відвалений від гробу.
2
обрѣто́ша же ка́мень отвале́нъ от гро́ба,
3
І, увійшовши, не знайшли тіла Господа Ісуса.
3
и вше́дшя не обрѣто́ша тѣлесе́ Го́спода Іису́са.
4
Коли ж вони не могли зрозуміти цього, ось два мужі стали перед ними в одежах блискучих.
4
И бы́сть не домышля́ющымся и́мъ о се́мъ, и се́ му́жа два́ ста́ста предъ ни́ми въ ри́захъ блеща́щихся.
5
Налякалися вони і схилилися обличчям до землі, а ті сказали їм: чого шукаєте Живого між мертвими?
5
Пристра́шнымъ же бы́вшымъ и́мъ и покло́ншымъ ли́ца на зе́млю, реко́ста къ ни́мъ: что́ и́щете Жива́го съ ме́ртвыми?
6
Нема Його тут, Він воскрес. Згадайте, як Він говорив вам, коли був ще в Галилеї,
6
Нѣ́сть здѣ́, но воста́: помяни́те, я́коже глаго́ла ва́мъ, єще́ сы́й въ Галіле́и,
7
кажучи, що Синові Людському належить бути виданому до рук людей-грішників, і бути розп’ятим, і на третій день воскреснути.
7
глаго́ля, я́ко подоба́єтъ Сы́ну Человѣ́ческому пре́дану бы́ти въ ру́цѣ человѣ́къ грѣ́шникъ, и пропя́ту бы́ти, и въ тре́тій де́нь воскре́снути.
8
І згадали слова Його.
8
И помяну́ша глаго́лы Єго́:
9
І, повернувшись від гробу, сповістили про все те одинадцятьох і всіх інших.
9
и возвра́щшяся от гро́ба, возвѣсти́ша вся́ сія́ єдиномуна́десяте и всѣ́мъ про́чымъ.
10
То були Магдалина Марія, й Іоанна, і Марія Яковова, та інші з ними, які сказали про це апостолам.
10
Бя́ше же Магдали́на Марі́а и Іоа́нна и Марі́а Іа́ковля, и про́чыя съ ни́ми, я́же глаго́лаху ко апо́столомъ сія́.
11
І здалися їм слова їхні неправдивими, і вони не повірили їм.
11
И яви́шася предъ ни́ми я́ко лжа́ глаго́лы и́хъ, и не вѣ́роваху и́мъ.
12
Петро ж, уставши, побіг до гробу і, нахилившись, побачив самі тільки ризи, що лежали, і пішов назад, дивуючися з того, що сталося.
12
(Зач. 113) Пе́тръ же воста́въ тече́ ко гро́бу, и прини́къ ви́дѣ ри́зы єди́ны лежа́щя: и отъи́де, въ себѣ́ дивя́ся бы́вшему.
13
Того ж дня двоє з них йшли в село, що було стадій* за шістдесят від Єрусалима і звалося Еммаус.
13
И се́ два́ от ни́хъ бѣ́ста иду́ща въ то́йже де́нь въ ве́сь, отстоя́щу ста́дій шестьдеся́тъ от Ієрусали́ма, є́йже и́мя Єммау́съ:
14
І розмовляли між собою про всі ці події.
14
и та́ бесѣ́доваста къ себѣ́ о всѣ́хъ си́хъ приклю́чшихся.
15
І коли вони розмовляли і міркували між собою, Сам Ісус, наблизившись, пішов з ними.
15
И бы́сть бесѣ́дующема и́ма и совопроша́ющемася, и Са́мъ Іису́съ прибли́жився идя́ше съ ни́ма:
16
Але очі їхні були стримані, так що вони не впізнали Його.
16
о́чи же єю́ держа́стѣся, да Єго́ не позна́єта.
17
Він же сказав до них: про що ви сперечаєтесь між собою, ідучи, і чим ви засмучені?
17
Рече́ же къ ни́ма: что́ су́ть словеса́ сія́, о ни́хже стяза́єтася къ себѣ́ иду́ща, и єста́ дря́хла?
18
Один з них, на ім’я Клеопа, сказав Йому у відповідь: невже Ти, один з тих, що прийшли до Єрусалима, не знаєш, що сталося в ньому цими днями?
18
Отвѣща́въ же єди́нъ, єму́же и́мя Клео́па, рече́ къ Нему́: Ты́ ли єди́нъ пришле́цъ єси́ во Ієрусали́мъ, и не увѣ́дѣлъ єси́ бы́вшихъ въ не́мъ во дни́ сія́?
19
І сказав їм: що саме? Вони відповіли Йому: про Ісуса Назарянина, Який був мужем-пророком, сильним ділом і словом перед Богом і всіма людьми.
19
И рече́ и́ма: кі́ихъ? О́на же рѣ́ста Єму́: я́же о Іису́сѣ Назаряни́нѣ, И́же бы́сть му́жъ проро́къ, си́ленъ дѣ́ломъ и сло́вомъ предъ Бо́гомъ и всѣ́ми людьми́:
20
Як видали Його первосвященики і начальники наші для засудження на смерть і розіп’яли Його.
20
ка́ко преда́ша Єго́ архієре́и и кня́зи на́ши на осужде́ніє сме́рти, и распя́ша Єго́:
21
Ми ж сподівалися, що Він є Той, Хто має визволити Ізраїль, до того ж сьогодні вже третій день, як усе це сталося.
21
мы́ же надѣ́яхомся, я́ко Се́й є́сть хотя́ изба́вити Ізра́иля: но и надъ всѣ́ми си́ми, тре́тій се́й де́нь є́сть дне́сь, отне́лиже сія́ бы́ша.
22
Та ще й налякали нас деякі жінки з наших, які вранці були біля гробу,
22
Но и жены́ нѣ́кія от на́съ ужаси́ша ны́, бы́вшыя ра́но у гро́ба:
23
і не знайшли тіла Його, і, прийшовши, розповідали, що вони бачили і явлення ангелів, які говорять, що Він живий.
23
и не обрѣ́тшя тѣлесе́ Єго́, пріидо́ша, глаго́лющя, я́ко и явле́ніє А́нгелъ ви́дѣша, и́же глаго́лютъ Єго́ жи́ва.
24
І пішли деякі з наших до гробу, і знайшли так, як жінки говорили, а Самого ж не бачили.
24
И идо́ша нѣ́цыи от на́съ ко гро́бу, и обрѣто́ша та́ко, я́коже и жены́ рѣ́ша: Самаго́ же не ви́дѣша.
25
Тоді Він сказав їм: о нерозумні і мляві серцем, щоб вірувати в усе, про що говорили пророки!
25
И То́й рече́ къ ни́ма: о несмы́сленная и ко́сная се́рдцемъ, є́же вѣ́ровати о всѣ́хъ, я́же глаго́лаша проро́цы:
26
Чи не так же належало постраждати Христу й увійти в славу Свою?
26
не сія́ ли подоба́ше пострада́ти Христу́ и вни́ти въ сла́ву Свою́?
27
І, почавши від Мойсея і від усіх пророків, пояснював їм сказане про Нього у всьому Писанні.
27
И наче́нъ от Моисе́а и от всѣ́хъ проро́къ, сказа́ше и́ма от всѣ́хъ Писа́ній я́же о Не́мъ.
28
І наблизились вони до того села, куди йшли; і Він робив вигляд, що хоче йти далі.
28
И прибли́жишася въ ве́сь, въ ню́же идя́ста: и То́й творя́шеся далеча́йше ити́.
29
А вони затримували Його, кажучи: залишся з нами, бо вже вечоріє, і день закінчується. І Він увійшов і залишився з ними.
29
И ну́ждаста Єго́, глаго́люща: обля́зи съ на́ма, я́ко къ ве́черу є́сть, и приклони́лся є́сть де́нь. И вни́де съ ни́ма облещи́.
30
І коли Він возлежав з ними, то взяв хліб, благословив, переломив і подав їм.
30
И бы́сть я́ко возлеже́ съ ни́ма, и пріи́мъ хлѣ́бъ благослови́, и преломи́въ дая́ше и́ма:
31
У них же відкрилися очі, і вони впізнали Його. Але Він став невидимим для них.
31
о́нѣма же отверзо́стѣся о́чи, и позна́ста Єго́: и То́й неви́димь бы́сть и́ма.
32
І вони казали один одному: чи ж не палало в нас серце наше, коли Він говорив нам у дорозі і коли пояснював нам Писання?
32
И реко́ста къ себѣ́: не се́рдце ли на́ю горя́ бѣ́ въ на́ю, єгда́ глаго́лаше на́ма на пути́ и єгда́ ска́зоваше на́ма Писа́нія?
33
І, вставши тієї ж години, повернулися до Єрусалима і знайшли разом одинадцятьох і тих, що були з ними,
33
И воста́вша въ то́й ча́съ, возврати́стася во Ієрусали́мъ, и обрѣто́ста совоку́пленныхъ єдинона́десяте и и́же бя́ху съ ни́ми,
34
які говорили, що Господь воістину воскрес і явився Симонові.
34
глаго́лющихъ, я́ко вои́стинну воста́ Госпо́дь и яви́ся Сі́мону.
35
І вони розповіли, що було в дорозі, і як вони Його впізнали у переломленні хліба.
35
И та́ повѣ́даста, я́же бы́ша на пути́, и я́ко позна́ся и́ма въ преломле́ніи хлѣ́ба.
36
Коли вони про це говорили, Сам Ісус став посеред них і сказав їм: мир вам.
36
(Зач. 114) Сія́ же и́мъ глаго́лющымъ, (и) Са́мъ Іису́съ ста́ посредѣ́ и́хъ, и глаго́ла и́мъ: ми́ръ ва́мъ.
37
Вони схвилювались і злякалися, гадаючи, що бачать духа.
37
Убоя́вшеся же и пристра́шни бы́вше, мня́ху ду́хъ ви́дѣти:
38
Але Він сказав їм: чого хвилюєтесь, чому такі думки входять до сердець ваших?
38
и рече́ и́мъ: что́ смуще́ни єсте́? И почто́ помышле́нія вхо́дятъ въ сердца́ ва́ша?
39
Погляньте на руки Мої і на ноги Мої; це Я Сам. Доторкніться до Мене і роздивіться; бо дух тіла і кісток не має, як бачите у Мене.
39
Ви́дите ру́цѣ Мои́ и но́зѣ Мои́, я́ко Са́мъ А́зъ є́смь: осяжи́те Мя́ и ви́дите: я́ко ду́хъ пло́ти и ко́сти не и́мать, я́коже Мене́ ви́дите иму́ща.
40
І, сказавши це, показав їм руки і ноги.
40
И сіє́ ре́къ, показа́ и́мъ ру́цѣ и но́зѣ.
41
Коли ж вони від радости ще не вірили і дивувалися, Він сказав їм: чи маєте тут якусь їжу?
41
Єще́ же невѣ́рующымъ и́мъ от ра́дости и чудя́щымся, рече́ и́мъ: и́мате ли что́ снѣ́дно здѣ́?
42
Вони подали Йому частину печеної риби і стільниковий мед.
42
Они́ же да́ша Єму́ ры́бы пече́ны ча́сть и от пче́лъ со́тъ.
43
І, взявши, їв перед ними.
43
И взе́мъ предъ ни́ми яде́,
44
І сказав їм: ось ті слова, що Я говорив вам, коли ще був з вами, як належить справдитися всьому, написаному про Мене в законі Мойсеєвому і у пророків та в псалмах.
44
рече́ же и́мъ: сія́ су́ть словеса́, я́же глаго́лахъ къ ва́мъ єще́ сы́й съ ва́ми, я́ко подоба́єтъ сконча́тися всѣ́мъ напи́саннымъ въ зако́нѣ Моисе́овѣ и проро́цѣхъ и псалмѣ́хъ о Мнѣ́.
45
Тоді розкрив їм розум до розуміння Писання.
45
Тогда́ отве́рзе и́мъ у́мъ разумѣ́ти Писа́нія
46
І сказав їм: так написано, і так належало постраждати Христу, і воскреснути з мертвих на третій день,
46
и рече́ и́мъ, я́ко та́ко пи́сано є́сть, и та́ко подоба́ше пострада́ти Христу́ и воскре́снути от ме́ртвыхъ въ тре́тій де́нь,
47
і щоб проповідувалося в ім’я Його покаяння і відпущення гріхів між усіма народами, починаючи від Єрусалима.
47
и проповѣ́датися во и́мя Єго́ покая́нію и отпуще́нію грѣхо́въ во всѣ́хъ язы́цѣхъ, наче́нше от Ієрусали́ма:
48
Ви ж є свідками цього.
48
вы́ же єсте́ свидѣ́теліє си́мъ:
49
І ось Я посилаю обітницю Отця Мого на вас; ви ж лишайтесь у місті Єрусалимі, доки не сповнитеся силою з неба.
49
и се́, А́зъ послю́ обѣтова́ніє Отца́ Моєго́ на вы́: вы́ же сѣди́те во гра́дѣ Ієрусали́мстѣ, до́ндеже облече́теся си́лою свы́ше.
50
І вивів їх до Вифанії, і, піднявши руки Свої, благословив їх.
50
Изве́дъ же и́хъ во́нъ до Виѳа́ніи и воздви́гъ ру́цѣ Свои́, [и] благослови́ и́хъ.
51
І коли Він благословляв їх, почав віддалятися від них і вознісся на небо.
51
И бы́сть єгда́ благословля́ше и́хъ, отступи́ от ни́хъ и возноша́шеся на не́бо.
52
Вони, поклонившись Йому, повернулися до Єрусалима з великою радістю.
52
И ті́и поклони́шася Єму́ и возврати́шася во Ієрусали́мъ съ ра́достію вели́кою:
53
І перебували завжди в храмі, прославляючи і благословляючи Бога. Амінь.
53

и бя́ху вы́ну въ це́ркви, хва́ляще и благословя́ще Бо́га. Ами́нь.

Коне́цъ є́же от Луки́ свята́го Єва́нгеліа: и́мать въ себѣ́ главы́ 24, зача́лъ же церко́вныхъ 114.