Звичайний друк Виконується верстка сторінок…
Папір A4, книжкова орієнтація, поля «Немає», без колонтитулів, масштаб 100%. Сторінки йдуть підряд. Для двостороннього друку виберіть переворот по довгому краю.
1
І почав говорити їм притчами: один чоловік насадив виноградник і обгородив плотом, і викопав виностік*, і збудував башту, і, передавши все виноградарям, від’їхав.
1
(За? н7G.) И# начaтъ и5мъ въ при1тчахъ гlати: віногрaдъ насади2 человёкъ, и3 њгради2 њпл0томъ, и3 и3скопA точи1ло, и3 создA ст0лпъ, и3 предадE є3го2 тzжaтелємъ [дёлателємъ], и3 tи1де.
2
І послав у свій час до виноградарів слугу — одержати від виноградарів плоди з виноградника.
2
И# послA къ тzжaтелємъ во врeмz рабA, да t тzжaтєль пріи1метъ t плодA віногрaда:
3
Вони ж, схопивши його, били і відіслали ні з чим.
3
nни1 же є4мше є3го2 би1ша и3 њтослaша тщA.
4
Знову послав до них іншого слугу; і тому камінням розбили голову і відіслали з безчестям.
4
И# пaки послA къ ни6мъ другaго рабA: и3 того2 кaменіемъ би1вше, проби1ша главY є3мY и3 послaша безчeстна.
5
І знову іншого послав, і того вбили; і багатьох інших — одних били, інших вбивали.
5
И# пaки и3н0го послA: и3 того2 ўби1ша: и3 мнHги и4ны, w4вы ќбw бію1ще, w4вы же ўбивaюще.
6
Маючи ж єдиного сина, улюбленого свого, наостанку послав і його до них, кажучи: посоромляться сина мого.
6
Е#щE u5бо є3ди1наго сhна и3мЁ возлю1бленнаго своего2, послA и3 того2 къ ни6мъ послэди2, глаг0лz, ћкw ўсрамsтсz сhна моегw2.
7
Але виноградарі сказали один одному: це спадкоємець, ходім уб’ємо його, і спадщина буде наша.
7
Џни же тzжaтелє рёша къ себЁ, ћкw сeй є4сть наслёдникъ: пріиди1те, ўбіeмъ є3го2, и3 нaше бyдетъ наслёдствіе.
8
І, схопивши його, вбили і викинули геть з виноградника.
8
И# є4мше є3го2 ўби1ша и3 и3зверг0ша є3го2 в0нъ и3з8 віногрaда.
9
Що ж зробить господар виноградника? Прийде і покарає виноградарів смертю, і віддасть виноградник іншим.
9
Что2 u5бо сотвори1тъ госп0дь віногрaда; Пріи1детъ и3 погуби1тъ тzжaтєли и3 дaстъ віногрaдъ и3нBмъ.
10
Невже ви не читали цього в Писанні: камінь, який відкинули будівничі, той самий став наріжним каменем.
10
Ни писaніz ли сегw2 чли2 є3стE: кaмень, є3г0же не въ рzдY сотвори1ша зи1ждущіи, сeй бhсть во главY ќгла:
11
Це від Господа, і дивним є в очах наших.
11
t гDа бhсть сіE, и3 є4сть ди1вно во џчію нaшєю;
12
І шукали нагоди схопити Його, але побоялися народу, бо зрозуміли, що про них сказав притчу; і, залишивши Його, відійшли.
12
И# и3скaху є3го2 ћти, и3 ўбоsшасz нар0да: разумёша бо, ћкw къ ни6мъ при1тчу речE: и3 њстaвльше є3го2 tид0ша.
13
І посилають до Нього декого з фарисеїв та іродіан, щоб спіймати Його на слові.
13
(За? н7д7.) И# послaша къ немY нBкіz t фарісє1й и3 и3рwдіaнъ, да є3го2 њбольстsтъ сл0вомъ.
14
Вони ж, прийшовши, говорять Йому: Учителю, ми знаємо, що Ти справедливий і не прагнеш будь-кому догодити, бо не зважаєш на особу, а воістину навчаєш путі Божої. Чи дозволено платити податок кесареві, чи ні? Давати нам чи не давати?
14
Nни1 же пришeдше глаг0лаша є3мY: ўч™лю, вёмы, ћкw и4стиненъ є3си2 и3 не ради1ши ни њ к0мже: не зри1ши бо на лицE человёкwвъ, но вои1стинну пути2 б9ію ўчи1ши: дост0итъ ли кинс0нъ кeсареви дaти, и3ли2 ни2; дaмы ли, и3ли2 не дaмы;
15
Але Він, знаючи їхнє лицемірство, сказав їм: чого спокушаєте Мене? Принесіть Мені динарій, щоб Я побачив його.
15
Џнъ же вёдый и4хъ лицемёріе, речE и4мъ: чт0 мz и3скушaете; принеси1те ми2 пёнzзь, да ви1жу.
16
Вони принесли. Тоді говорить їм: чиє це зображення і напис? Вони ж сказали: кесаря.
16
Nни1 же принес0ша. И# гlа и5мъ: чjй w4бразъ сjй и3 написaніе; Nни1 же рёша є3мY: кeсаревъ.
17
Ісус сказав їм у відповідь: віддайте кесареве кесарю, а Боже Богові. І дивувалися Йому.
17
И# tвэщaвъ ї}съ речE и5мъ: воздади1те кeсарєва кeсареви и3 б9іz бGови. И# чуди1шасz њ нeмъ.
18
Потім прийшли до Нього саддукеї, які кажуть, що не існує воскресіння, і запитали Його, кажучи:
18
(За? н7е7.) И# пріид0ша саддукeє къ немY, и5же глаг0лютъ воскrнію не бhти: и3 вопроси1ша є3го2, глаг0люще:
19
Учителю! Мойсей написав нам: якщо в кого помре брат і залишить жінку, то брат його нехай візьме жінку його і відродить потомство братові своєму.
19
ўч™лю, мwmсeй написA нaмъ, ћкw ѓще комY брaтъ ќмретъ и3 њстaвитъ женY, ґ ч†дъ не њстaвитъ: да п0йметъ брaтъ є3гw2 женY є3гw2 и3 воскреси1тъ сёмz брaту своемY.
20
Було сім братів: перший узяв жінку і помер, не залишивши дітей.
20
Сeдмь брaтій бЁ: и3 пeрвый поsтъ женY и3 ўмирaz не њстaви сёмене:
21
Узяв її другий і помер, і він теж не залишив дітей; і третій так само.
21
и3 вторhй поsтъ ю5 и3 ќмре, и3 ни т0й њстaви сёмене: и3 трeтій тaкожде:
22
Брали її за себе семеро і не залишили дітей. Після всіх померла й жінка.
22
и3 поsша ю5 сeдмь и3 не њстaвиша сёмене: послэди1 же всёхъ ќмре и3 женA.
23
Отже, в час воскресіння, коли воскреснуть, котрого з них буде вона жінкою? Бо семеро мали її за жінку.
23
Въ воскrніе u5бо, є3гдA воскрeснутъ, кот0рому и4хъ бyдетъ женA: сeдмь бо и3мёша ю5 женY.
24
Ісус сказав їм у відповідь: чи не тому ви й помиляєтеся, що не знаєте ні Писання, ані сили Божої?
24
И# tвэщaвъ ї}съ речE и5мъ: не сегH ли рaди прельщaетесz, не вёдуще писaніz, ни си1лы б9іz;
25
Бо, коли воскреснуть з мертвих, тоді не будуть ні женитися, ні заміж виходити, а будуть як ангели на небесах.
25
є3гдa бо и3з8 мeртвыхъ воскрeснутъ, ни жeнzтсz, ни посzгaютъ, но сyть ћкw ѓгGли на нб7сёхъ:
26
А про мертвих, що вони воскреснуть, хіба не читали ви в книзі Мойсея, як при купині Бог сказав йому: Я Бог Авраама, і Бог Ісаака, і Бог Якова?
26
њ мeртвыхъ же, ћкw востаю1тъ, нёсте ли чли2 въ кни1гахъ мwmсeовыхъ, при купинЁ ћкw речE є3мY бGъ, гlz: ѓзъ бGъ ґвраaмовъ и3 бGъ їсаaковъ и3 бGъ їaкwвль;
27
Бог не є Бог мертвих, а Бог живих. Отже, ви дуже помиляєтесь.
27
нёсть бGъ мeртвыхъ, но бGъ живhхъ: вы2 u5бо мн0гw прельщaетесz.
28
І приступив один з книжників, що слухав, як вони сперечалися, і бачив, як добре Ісус відповів їм, і спитав Його: яка заповідь перша з усіх заповідей?
28
(За? н7ѕ7.) И# пристyпль є3ди1нъ t кни6жникъ, слhшавъ и5хъ стzзaющихсz и3 ви1дэвъ, ћкw д0брэ tвэщA и5мъ, вопроси2 є3го2: кaz є4сть пeрваz всёхъ зaповэдій;
29
Ісус відповів йому: перша з усіх заповідей: слухай, Ізраїлю! Господь Бог наш є Господь єдиний.
29
Ї}съ же tвэщA є3мY: ћкw пeрвэйши всёхъ зaповэдій: слhши, ї}лю, гDь бGъ вaшъ гDь є3ди1нъ є4сть:
30
І полюби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всім розумінням твоїм, і всією силою твоєю, — ось перша заповідь!
30
и3 возлю1биши гDа бGа твоего2 всёмъ сeрдцемъ твои1мъ, и3 всeю душeю твоeю, и3 всёмъ ўм0мъ твои1мъ, и3 всeю крёпостію твоeю: сіS є4сть пeрваz зaповэдь.
31
І друга подібна до неї: полюби ближнього твого, як самого себе. Більшої за ці заповіді немає.
31
И# вторaz под0бна є4й: возлю1биши бли1жнzго своего2 ћкw сaмъ себE. Б0лшаz сею2 и4на зaповэдь нёсть.
32
Книжник сказав Йому: добре, Учителю! Ти істину сказав, що один є Бог, і немає іншого, крім Нього;
32
И# речE є3мY кни1жникъ: д0брэ, ўч™лю, вои1стинну рeклъ є3си2, ћкw є3ди1нъ є4сть бGъ, и3 нёсть и4нъ рaзвэ є3гw2:
33
і любити Його всім серцем, і всім розумом, і всією душею, і всією силою, і любити ближнього, як самого себе, є більше за всі всепалення і жертви.
33
и3 є4же люби1ти є3го2 всёмъ сeрдцемъ, и3 всёмъ рaзумомъ, и3 всeю душeю, и3 всeю крёпостію: и3 є4же люби1ти бли1жнzго ћкw себE, б0лэ є4сть всёхъ всесожжeній и3 жeртвъ.
34
Ісус, побачивши, що він розумно відповів, сказав йому: ти недалеко від Царства Божого. Після того ніхто не насмілився питати Його.
34
Ї}съ же ви1дэвъ, ћкw смhсленнw tвэщA, речE є3мY: не далeче є3си2 t цrтвіz б9іz. И# никт0же смёzше ктомY є3го2 вопроси1ти.
35
Продовжуючи навчати в храмі, Ісус говорив: як це кажуть книжники, що Христос є син Давидів?
35
И# tвэщaвъ ї}съ гlаше, ўчS въ цeркви: кaкw глаг0лютъ кни1жницы, ћкw хrт0съ сн7ъ є4сть дв7довъ;
36
Бо сам Давид сказав Духом Святим: сказав Господь Господеві моєму: сиди праворуч Мене, доки покладу ворогів Твоїх — підніжжям ніг Твоїх.
36
Т0й бо дв7дъ речE д¦омъ с™hмъ: гlа гDь гDеви моемY: сэди2 њ деснyю менє2, д0ндеже положY враги2 тво‰ подн0жіе ногaма твои1ма.
37
Отже, сам Давид називає Його Господом — як же Він син йому? І багато народу слухало Його з насолодою.
37
Сaмъ u5бо дв7дъ глаг0летъ є3го2 гDа: и3 tкyду сн7ъ є3мY є4сть; И# мн0гъ нар0дъ послyшаше є3го2 въ слaдость.
38
І говорив їм у вченні Своїм: стережіться книжників, які люблять ходити в довгому одязі і приймати вітання на народних зібраннях,
38
(За? н7з7.) И# гlаше и5мъ во ў§ніи своeмъ: блюди1тесz t кни6жникъ, хотsщихъ во њдэsніихъ ходи1ти, и3 цэлов†ніz на т0ржищихъ,
39
сидіти спереду в синагогах і возлежати на перших місцях на бенкетах, —
39
и3 преждесэд†ніz на с0нмищихъ, и3 первовозлеж†ніz на вeчерzхъ:
40
ції, котрі поїдають доми вдів і лицемірно довго моляться, приймуть найтяжче осудження.
40
поzдaюще д0мы вдови1цъ и3 непщевaніемъ над0лзэ молsщесz, сjи пріи1мутъ ли1шшее њсуждeніе.
41
І сів Ісус навпроти скарбниці і спостерігав, як народ кладе гроші в скарбницю. Чимало заможних клали багато.
41
И# сёдъ ї}съ прsмw сокр0вищному храни1лищу, зрsше, кaкw нар0дъ мeщетъ мёдь въ сокр0вищное храни1лище. И# мн0зи богaтіи вметaху мнHга.
42
Прийшла одна вбога вдова і поклала дві лепти, тобто кодрант.
42
И# пришeдши є3ди1на вдови1ца ўб0га, ввeрже лє1птэ двЁ, є4же є4сть кодрaнтъ.
43
Покликавши учеників Своїх, Ісус сказав їм: істинно кажу вам, що ця вбога вдова поклала більше за всіх, хто клав у скарбницю,
43
И# призвaвъ ўчн7ки2 сво‰, речE и5мъ: ґми1нь гlю вaмъ, ћкw вдови1ца сіS ўб0гаz мн0жае всёхъ ввeрже вметaющихъ въ сокр0вищное храни1лище:
44
бо всі клали з достатку свого, а вона із злиднів своїх поклала все, що мала, весь прожиток свій.
44
вси1 бо t и3збhтка своегw2 вверг0ша: сіs же t лишeніz своегw2 вс‰, є3ли6ка и3мёzше, ввeрже, всE житіE своE.