Друк брошурою Виконується верстка сторінок…
Папір A4, альбомна орієнтація, поля «Немає», без колонтитулів. Друкуйте двосторонньо, з переворотом по короткому краю, у масштабі 100%; якщо принтер обрізає край — 98%. Не вмикайте режим «Буклет» у драйвері принтера.
1
Через два дні мало бути свято Пасхи і опрісноків. І шукали первосвященики і книжники, як би взяти Його хитрощами і вбити.
1
Бѣ́ же па́сха и҆ ѡ҆прѣсно́цы по двою̀ дні́ю: и҆ и҆ска́хꙋ а҆рхїере́є и҆ кни́жницы, ка́кѡ є҆го̀ ле́стїю є҆́мше оу҆бїю́тъ:
2
Але говорили: тільки не в свято, щоб не сталося заворушення в народі.
2
глаго́лахꙋ же: (но) не въ пра́здникъ, є҆да̀ [да не] ка́кѡ молва̀ бꙋ́детъ лю́дска.
3
І коли Він був у Вифанії, в домі Симона прокаженого, і возлежав, — прийшла жінка з алавастровою посудиною мира з нарда чистого, дорогоцінного, і, розбивши посудину, злила Йому на голову.
3
(Заⷱ҇ ѯ҃г҃.) И҆ сꙋ́щꙋ є҆мꙋ̀ въ виѳа́нїи, въ домꙋ̀ сі́мѡна прокаже́ннагѡ, возлежа́щꙋ є҆мꙋ̀, прїи́де жена̀, и҆мꙋ́щи а҆лава́стръ мѵ́ра на́рднагѡ пїстїкі́а многоцѣ́нна: и҆ сокрꙋ́шши а҆лава́стръ, возлива́ше є҆мꙋ̀ на главꙋ̀.
4
Деякі обурились і між собою говорили: навіщо така трата мира?
4
Бѧ́хꙋ же нѣ́цыи негодꙋ́юще въ себѣ̀ и҆ глаго́люще: почто̀ ги́бель сїѧ̀ мѵ́рнаѧ бы́сть;
5
Бо можна було б його продати більш як за триста динаріїв і роздати вбогим. І дорікали їй.
5
можа́ше бо сїѐ продано̀ бы́ти вѧ́щше трїе́хъ сѡ́тъ пѣ̑нѧзь и҆ да́тисѧ ни́щымъ. И҆ преща́хꙋ є҆́й.
6
Ісус же сказав: облиште її, навіщо її бентежите? Вона добре діло зробила для Мене.
6
І҆и҃съ же речѐ: ѡ҆ста́вите ю҆̀: что̀ є҆́й трꙋды̀ даетѐ; добро̀ дѣ́ло содѣ́ла ѡ҆ мнѣ̀.
7
Бо вбогих завжди маєте з собою і, коли захочете, можете їм добро робити; Мене ж не завжди маєте.
7
Всегда́ бо ни́щыѧ и҆́мате съ собо́ю, и҆ є҆гда̀ хо́щете, мо́жете и҆̀мъ добро̀ твори́ти: мене́ же не всегда̀ и҆́мате.
8
Вона зробила, що могла: заздалегідь помазала Моє тіло на погребіння.
8
Є҆́же и҆мѣ̀ [возмо́же] сїѧ̀, сотворѝ: предварѝ пома́зати моѐ тѣ́ло на погребе́нїе.
9
Істинно кажу вам: по всьому світу, де тільки буде проповідане це Євангеліє, буде сказано на спомин про неї і про те, що вона зробила.
9
А҆ми́нь гл҃ю ва́мъ: и҆дѣ́же а҆́ще проповѣ́стсѧ є҆ѵⷢ҇лїе сїѐ во все́мъ мі́рѣ, и҆ є҆́же сотворѝ сїѧ̀, глаго́лано бꙋ́детъ въ па́мѧть є҆ѧ̀.
10
І пішов Іуда Іскаріотський, один з дванадцяти, до первосвящеників, щоб видати Його їм.
10
(Заⷱ҇ ѯ҃д҃.) И҆ і҆ꙋ́да і҆скарїѡ́тскїй, є҆ди́нъ ѿ ѻ҆боюна́десѧте, и҆́де ко а҆рхїере́ємъ, да преда́стъ є҆го̀ и҆̀мъ.
11
Вони ж, почувши, зраділи і пообіцяли дати йому срібників. І він шукав, як би в слушний час видати Його.
11
Ѻ҆ни́ же слы́шавше возра́довашасѧ и҆ ѡ҆бѣща́ша є҆мꙋ̀ сре́бреники да́ти. И҆ и҆ска́ше, ка́кѡ є҆го̀ въ оу҆до́бно вре́мѧ преда́стъ.
12
У перший день опрісноків, коли готували пасхальне ягня, ученики сказали Йому: де хочеш їсти паску? Ми підемо і приготуємо.
12
И҆ въ пе́рвый де́нь ѡ҆прѣснѡ́къ, є҆гда̀ па́схꙋ жрѧ́хꙋ, глаго́лаша є҆мꙋ̀ оу҆чн҃цы̀ є҆гѡ̀: гдѣ̀ хо́щеши, ше́дше оу҆гото́ваемъ, да ꙗ҆́си па́схꙋ;
13
І посилає двох з учеників Своїх, і каже їм: підіть до міста, і зустрінеться вам чоловік, який нестиме глек води; підіть за ним,
13
И҆ посла̀ два̀ ѿ оу҆чн҃къ свои́хъ и҆ гл҃а и҆́ма: и҆ди́та во гра́дъ: и҆ срѧ́щетъ ва́съ человѣ́къ въ скꙋде́льницѣ во́дꙋ носѧ̀: по не́мъ и҆ди́та,
14
і куди він увійде, скажіть господареві дому того, що Учитель каже — де світлиця, в якій Я споживатиму паску з Моїми учениками?
14
и҆ и҆дѣ́же а҆́ще вни́детъ, рцы́та господи́нꙋ до́мꙋ, ꙗ҆́кѡ оу҆чт҃ль гл҃етъ: гдѣ̀ є҆́сть вита́лница, и҆дѣ́же па́схꙋ со оу҆чн҃ки̑ мои́ми снѣ́мъ;
15
І він покаже вам велику, прибрану і готову горницю; там приготуйте нам.
15
и҆ то́й ва́ма пока́жетъ го́рницꙋ ве́лїю, по́стланꙋ, гото́вꙋ: тꙋ̀ оу҆гото́вайта на́мъ.
16
І пішли ученики Його, і прийшли до міста, і знайшли, як сказав їм; і приготували паску.
16
И҆ и҆зыдо́ста оу҆чн҃ка̑ є҆гѡ̀, и҆ прїидо́ста во гра́дъ, и҆ ѡ҆брѣто́ста, ꙗ҆́коже речѐ и҆́ма: и҆ оу҆гото́васта па́схꙋ.
17
Як настав вечір, Він прийшов з дванадцятьма.
17
И҆ ве́черꙋ бы́вшꙋ прїи́де со ѻ҆бѣмана́десѧте.
18
І коли вони возлежали і їли, Ісус сказав: істинно кажу вам, один з вас, що їсть зі Мною, зрадить Мене.
18
И҆ возлежа́щымъ и҆̀мъ и҆ ꙗ҆дꙋ́щымъ, речѐ і҆и҃съ: а҆ми́нь гл҃ю ва́мъ, ꙗ҆́кѡ є҆ди́нъ ѿ ва́съ преда́стъ мѧ̀, ꙗ҆ды́й со мно́ю.
19
Вони засмутились і почали говорити Йому один за одним: чи не я? І інший: чи не я?
19
Ѻ҆ни́ же нача́ша скорбѣ́ти и҆ глаго́лати є҆мꙋ̀ є҆ди́нъ по є҆ди́номꙋ: є҆да̀ а҆́зъ; И҆ дрꙋгі́й: є҆да̀ а҆́зъ;
20
Він же сказав їм у відповідь: один з дванадцяти, який умочає зі Мною в блюдо.
20
Ѻ҆́нъ же ѿвѣща́въ речѐ и҆̀мъ: є҆ди́нъ ѿ ѻ҆боюна́десѧте, ѡ҆мочи́вый со мно́ю въ соли́ло.
21
Та Син Людський іде, як написано про Нього; але горе тій людині, якою Син Людський буде зраджений: краще було б не народитися людині тій.
21
Сн҃ъ оу҆́бѡ чл҃вѣ́ческїй и҆́детъ, ꙗ҆́коже є҆́сть пи́сано ѡ҆ не́мъ: го́ре же человѣ́кꙋ томꙋ̀, и҆́мже сн҃ъ чл҃вѣ́ческїй преда́стсѧ: до́брѣе бы́ло бы є҆мꙋ̀, а҆́ще не бы̀ роди́лсѧ человѣ́къ то́й.
22
І коли вони їли, Ісус узяв хліб, благословив, переламав, дав їм і сказав: прийміть, споживайте, це є Тіло Моє.
22
И҆ ꙗ҆дꙋ́щымъ и҆̀мъ, прїе́мь і҆и҃съ хлѣ́бъ, (и҆) блгⷭ҇ви́въ, преломѝ и҆ дадѐ и҆̀мъ, и҆ речѐ: прїими́те, ꙗ҆ди́те: сїѐ є҆́сть тѣ́ло моѐ.
23
І, взявши чашу та хвалу воздавши, подав їм; і пили з неї всі.
23
И҆ прїи́мъ ча́шꙋ, хвалꙋ̀ возда́въ, дадѐ и҆̀мъ: и҆ пи́ша ѿ неѧ̀ всѝ.
24
І сказав їм: це є Кров Моя Нового Завіту, що за багатьох проливається.
24
И҆ речѐ и҆̀мъ: сїѧ̀ є҆́сть кро́вь моѧ̀ но́вагѡ завѣ́та, за мнѡ́ги и҆злива́ема:
25
Істинно кажу вам: Я вже не питиму від плоду виноградного до того дня, коли питиму нове вино в Царстві Божому.
25
а҆ми́нь гл҃ю ва́мъ, ꙗ҆́кѡ ктомꙋ̀ не и҆́мамъ пи́ти ѿ плода̀ ло́знагѡ до днѐ тогѡ̀, є҆гда̀ є҆̀ пїю̀ но́во во црⷭ҇твїи бж҃їи.
26
І, проспівавши, пішли на гору Елеонську.
26
И҆ воспѣ́вше и҆зыдо́ша въ го́рꙋ є҆леѡ́нскꙋю.
27
І сказав їм Ісус: цієї ночі всі ви спокуситеся через Мене, бо написано: уражу пастиря, і розбіжаться вівці.
27
И҆ гл҃а и҆̀мъ і҆и҃съ, ꙗ҆́кѡ всѝ соблазните́сѧ ѡ҆ мнѣ̀ въ но́щь сїю̀: пи́сано бо є҆́сть: поражꙋ̀ па́стырѧ, и҆ разы́дꙋтсѧ ѻ҆́вцы.
28
По воскресінні ж Моїм буду раніше за вас у Галилеї.
28
Но пото́мъ, є҆гда̀ воскрⷭ҇нꙋ, варѧ́ю вы̀ въ галїле́и.
29
Петро сказав Йому: хоч і всі спокусяться, але не я.
29
Пе́тръ же речѐ є҆мꙋ̀: а҆́ще и҆ всѝ соблазнѧ́тсѧ, но не а҆́зъ.
30
І говорить йому Ісус: істинно кажу тобі, що сьогодні, цієї ночі, раніше, ніж двічі проспіває півень, ти тричі зречешся Мене.
30
И҆ гл҃а є҆мꙋ̀ і҆и҃съ: а҆ми́нь гл҃ю тебѣ̀, ꙗ҆́кѡ ты̀ дне́сь въ но́щь сїю̀, пре́жде да́же втори́цею пѣ́тель не возгласи́тъ, трикра́ты ѿве́ржешисѧ менє̀.
31
Він же ще більше запевняв: хоч би мені належало і вмерти з Тобою, не зречуся Тебе. Так само і всі говорили.
31
Ѻ҆́нъ же мно́жае глаго́лаше па́че: а҆́ще (же) мѝ є҆́сть съ тобо́ю и҆ оу҆мре́ти, не ѿве́ргꙋсѧ тебє̀. Та́кожде и҆ всѝ глаго́лахꙋ.
32
Прийшли до місця, що зветься Гефсиманія; і Він сказав ученикам Своїм: посидьте тут, поки Я помолюся.
32
И҆ прїидо́ша въ ве́сь, є҆́йже и҆́мѧ геѳсима́нїа: и҆ гл҃а оу҆чн҃кѡ́мъ свои̑мъ: сѣди́те здѣ̀, до́ндеже ше́дъ помолю́сѧ.
33
І взяв з Собою Петра, Якова та Іоана; і почав тужити й сумувати.
33
И҆ поѧ́тъ петра̀ и҆ і҆а́кѡва и҆ і҆ѡа́нна съ собо́ю: и҆ нача́тъ оу҆жаса́тисѧ и҆ тꙋжи́ти.
34
І сказав їм: сумна душа Моя смертельно; побудьте тут і пильнуйте.
34
И҆ гл҃а и҆̀мъ: приско́рбна є҆́сть дш҃а̀ моѧ̀ до сме́рти: бꙋ́дите здѣ̀ и҆ бди́те.
35
І, трохи відійшовши, впав на землю і молився, щоб, коли можливо, минула Його година ця.
35
И҆ преше́дъ ма́лѡ, падѐ на землѝ и҆ молѧ́шесѧ, да, а҆́ще возмо́жно є҆́сть, ми́мѡ и҆́детъ ѿ негѡ̀ ча́съ:
36
І говорив: Авва, Отче! Все можливе для Тебе, пронеси мимо Мене чашу цю; та не чого Я хочу, а чого Ти.
36
и҆ гл҃аше: а҆́вва ѻ҆́ч҃е, всѧ̑ возмѡ́жна тебѣ̀: ми́мѡ несѝ ѿ менє̀ ча́шꙋ сїю̀: но не є҆́же а҆́зъ хощꙋ̀, но є҆́же ты̀.
37
Повертається і знаходить їх сплячими, і каже Петрові: Симоне, чи ти спиш? Не міг ти пильнувати й однієї години?
37
И҆ прїи́де, и҆ ѡ҆брѣ́те и҆̀хъ спѧ́щихъ, и҆ гл҃а петро́ви: сі́мѡне, спи́ши ли; не возмо́глъ є҆сѝ є҆ди́нагѡ часа̀ побдѣ́ти;
38
Пильнуйте і моліться, щоб не зазнати спокуси: дух бадьорий, плоть же немічна.
38
бди́те и҆ моли́тесѧ, да не вни́дете въ напа́сть: дꙋ́хъ оу҆́бѡ бо́дръ, пло́ть же немощна̀.
39
І знову відійшов і молився, промовивши те саме слово.
39
И҆ па́ки ше́дъ помоли́сѧ, то́жде сло́во ре́къ.
40
І, повернувшись, знову знайшов їх сплячими; бо очі їхні обважніли, і вони не знали, що Йому відповідати.
40
И҆ возвра́щьсѧ ѡ҆брѣ́те ѧ҆̀ па́ки спѧ́ща: бѧ́хꙋ бо ѻ҆чеса̀ и҆̀мъ тѧ́гѡтна: и҆ не вѣ́дѧхꙋ, что̀ бы́ша є҆мꙋ̀ ѿвѣща́ли.
41
І прийшов утретє і каже їм: ви все ще спите і спочиваєте? Годі, прийшов час: Син Людський видається в руки грішників.
41
И҆ прїи́де трети́цею и҆ гл҃а и҆̀мъ: спи́те про́чее и҆ почива́йте: приспѣ̀ коне́цъ, прїи́де ча́съ: сѐ, предае́тсѧ сн҃ъ чл҃вѣ́ческїй въ рꙋ́ки грѣ́шникѡмъ:
42
Встаньте, підемо, ось наблизився той, хто видає Мене.
42
воста́ните, и҆́демъ: сѐ, предаѧ́й мѧ̀ прибли́жисѧ.
43
І зараз же, як Він ще говорив, прийшов Іуда, один з дванадцяти, і з ним багато народу з мечами та киями, від первосвящеників і книжників і старійшин.
43
(Заⷱ҇ ѯ҃е҃.) И҆ а҆́бїе, є҆щѐ є҆мꙋ̀ гл҃ющꙋ, прїи́де і҆ꙋ́да, є҆ди́нъ сы́й ѿ ѻ҆боюна́десѧте, и҆ съ ни́мъ наро́дъ мно́гъ со ѻ҆рꙋ́жїемъ и҆ дреко́льми, ѿ а҆рхїерє́й и҆ кни̑жникъ и҆ ста́рєцъ.
44
Зрадник же Його подав їм знак, сказавши: Кого я поцілую, Той і є; беріть Його і ведіть обережно.
44
Даде́ же предаѧ́й є҆го̀ зна́менїе и҆̀мъ, глаго́лѧ: є҆го́же а҆́ще лобжꙋ̀, то́й є҆́сть: и҆ми́те є҆го̀ и҆ веди́те (є҆го̀) сохра́ннѡ.
45
І, прийшовши, відразу підійшов до Нього і каже: Учителю! Учителю! І поцілував Його.
45
И҆ прише́дъ, а҆́бїе пристꙋ́пль къ немꙋ̀, глаго́ла (є҆мꙋ̀): равві̀, равві̀. И҆ ѡ҆блобыза̀ є҆го̀.
46
А вони наклали руки свої на Нього і взяли Його.
46
Ѻ҆ни́ же возложи́ша рꙋ́цѣ своѝ на него̀ и҆ ꙗ҆́ша є҆го̀.
47
Один же з тих, що стояли тут, вихопив меча та вдарив раба первосвященика і відсік йому вухо.
47
Є҆ди́нъ же нѣ́кто ѿ стоѧ́щихъ и҆звле́къ но́жъ, оу҆да́ри раба̀ а҆рхїере́ова и҆ оу҆рѣ́за є҆мꙋ̀ оу҆́хо.
48
Тоді Ісус сказав їм: ніби на розбійника вийшли ви з мечами та киями, щоб Мене взяти.
48
И҆ ѿвѣща́въ і҆и҃съ речѐ и҆̀мъ: ꙗ҆́кѡ на разбо́йника ли и҆зыдо́сте со ѻ҆рꙋ́жїемъ и҆ дреко́льми ꙗ҆́ти мѧ̀;
49
Повсякдень Я бував з вами в храмі і навчав, і ви не брали Мене. Але нехай збудуться Писання.
49
По всѧ̑ дни̑ бѣ́хъ при ва́съ въ це́ркви оу҆чѧ̀, и҆ не ꙗ҆́сте менѐ: но да сбꙋ́детсѧ писа́нїе.
50
Тоді, залишивши Його, всі повтікали.
50
И҆ ѡ҆ста́вльше є҆го̀, всѝ бѣжа́ша.
51
Один юнак, загорнувшись покривалом на голе тіло, йшов слідом за Ним; і воїни схопили його.
51
И҆ є҆ди́нъ нѣ́кто ю҆́ноша и҆́де по не́мъ, ѡ҆дѣ́ѧнъ въ плащани́цꙋ по на́гꙋ: и҆ ꙗ҆́ша того̀ ю҆́ношꙋ.
52
Але він, покинувши покривало, голим утік від них.
52
Ѻ҆́нъ же ѡ҆ста́вль плащани́цꙋ, на́гъ бѣжа̀ ѿ ни́хъ.
53
І привели Ісуса до первосвященика; і зібрались до нього всі первосвященики, і книжники, і старійшини.
53
И҆ ведо́ша і҆и҃са ко а҆рхїере́ю: и҆ снидо́шасѧ къ немꙋ̀ всѝ а҆рхїере́є и҆ кни́жницы и҆ ста́рцы.
54
Петро віддалік ішов слідом за Ним аж до середини двору первосвященика; і сидів зі слугами і грівся біля вогню.
54
И҆ пе́тръ и҆здале́ча в̾слѣ́дъ є҆гѡ̀ и҆́де до внꙋ́трь во дво́ръ а҆рхїере́овъ: и҆ бѣ̀ сѣдѧ̀ со слꙋга́ми и҆ грѣ́ѧсѧ при свѣщѝ [при ѻ҆гнѝ].
55
Первосвященики ж і весь синедріон шукали свідчення на Ісуса, щоб віддати Його на смерть; і не знаходили.
55
А҆рхїере́є же и҆ ве́сь со́нмъ и҆ска́хꙋ на і҆и҃са свидѣ́телства, да оу҆мертвѧ́тъ є҆го̀: и҆ не ѡ҆брѣта́хꙋ.
56
Бо багато лжесвідчили на Нього, але ці свідчення не сходились.
56
Мно́зи бо лжесвидѣ́телствовахꙋ на него̀, и҆ ра̑вна свидѣ́тєлства не бѧ́хꙋ.
57
І деякі, вставши, лжесвідчили проти Нього і говорили:
57
И҆ нѣ́цыи воста́вше лжесвидѣ́телствовахꙋ на него̀, глаго́люще:
58
ми чули, як Він казав: Я зруйную храм цей рукотворний і через три дні зведу інший, нерукотворний.
58
ꙗ҆́кѡ мы̀ слы́шахомъ є҆го̀ гл҃юща, ꙗ҆́кѡ а҆́зъ разорю̀ це́рковь сїю̀ рꙋкотворе́нꙋю и҆ тремѝ де́нми и҆́нꙋ нерꙋкотворе́нꙋ сози́ждꙋ.
59
Але й таке свідчення їхнє не сходилось.
59
И҆ ни та́кѡ ра́вно бѣ̀ свидѣ́телство и҆́хъ.
60
Тоді первосвященик став посередині і спитав Ісуса: чого ж Ти нічого не відповідаєш на те, що вони проти Тебе свідчать?
60
И҆ воста́въ а҆рхїере́й посредѣ̀, вопросѝ і҆и҃са, глаго́лѧ: не ѿвѣщава́еши ли ничесѡ́же; что̀ сі́и на тѧ̀ свидѣ́телствꙋютъ;
61
Він же мовчав і нічого не відповідав. Знову первосвященик спитав Його і сказав Йому: чи Ти Христос, Син Благословенного?
61
Ѻ҆́нъ же молча́ше и҆ ничто́же ѿвѣщава́ше. Па́ки а҆рхїере́й вопросѝ є҆го̀ и҆ глаго́ла є҆мꙋ̀: ты́ ли є҆сѝ хрⷭ҇то́съ, сн҃ъ блгⷭ҇ве́ннагѡ;
62
Ісус сказав: Я! І ви побачите Сина Людського, Який сидить праворуч сили Божої і йде з хмарами небесними.
62
І҆и҃съ же речѐ: а҆́зъ є҆́смь: и҆ оу҆́зрите сн҃а чл҃вѣ́ческаго ѡ҆ деснꙋ́ю сѣдѧ́ща си́лы и҆ грѧдꙋ́ща со ѡ҆́блаки небе́сными.
63
Тоді первосвященик, розірвавши одяг свій, сказав: для чого ще нам свідки?
63
А҆рхїере́й же растерза́въ ри̑зы своѧ̑, глаго́ла: что̀ є҆щѐ тре́бꙋемъ свидѣ́телей;
64
Ви чули богохульство? Як вам здається? Вони ж усі засудили Його до смерти.
64
слы́шасте хꙋлꙋ̀: что̀ ва́мъ мни́тсѧ; Ѻ҆ни́ же всѝ ѡ҆сꙋди́ша є҆го̀ бы́ти пови́нна сме́рти.
65
І деякі почали плювати на Нього і, закриваючи Йому лице, бити Його і говорити Йому: проречи. І слуги били Його по щоках.
65
И҆ нача́ша нѣ́цыи плюва́ти на́нь, и҆ прикрыва́ти лицѐ є҆гѡ̀, и҆ мꙋ́чити є҆го̀, и҆ глаго́лати є҆мꙋ̀: прорцы̀. И҆ слꙋги̑ по лани́тома є҆го̀ бїѧ́хꙋ.
66
Коли Петро був на подвір’ї внизу, прийшла одна із служниць первосвященика
66
И҆ сꙋ́щꙋ петро́ви во дворѣ̀ ни́зꙋ, прїи́де є҆ди́на ѿ рабы́нь а҆рхїере́овыхъ,
67
і, побачивши Петра, який грівся, та придивившись до нього, сказала: і ти був з Ісусом Назарянином.
67
и҆ ви́дѣвши петра̀ грѣ́ющасѧ, воззрѣ́вши на него̀, глаго́ла: и҆ ты̀ съ назарѧни́номъ і҆и҃сомъ бы́лъ є҆сѝ.
68
Але він відрікся, сказавши: не знаю і не розумію, що ти говориш. І вийшов геть на передній двір; і заспівав півень.
68
Ѻ҆́нъ же ѿве́ржесѧ, глаго́лѧ: не вѣ́мъ, нижѐ зна́ю, что̀ ты̀ глаго́леши. И҆ и҆зы́де во́нъ на преддво́рїе: и҆ а҆ле́ктѡръ возгласѝ.
69
Служниця, побачивши його знову, почала говорити присутнім, що цей з них.
69
И҆ рабы́нѧ ви́дѣвши є҆го̀ па́ки, нача́тъ глаго́лати предстоѧ́щымъ, ꙗ҆́кѡ се́й ѿ ни́хъ є҆́сть.
70
Він знову відрікся. Трохи згодом присутні знову стали говорити Петрові: та й справді ти з них, бо ти галилеянин, і мова твоя схожа.
70
Ѻ҆́нъ же па́ки ѿмета́шесѧ. И҆ пома́лѣ па́ки предстоѧ́щїи глаго́лахꙋ петро́ви: вои́стиннꙋ ѿ ни́хъ є҆сѝ: и҆́бо галїле́анинъ є҆сѝ, и҆ бесѣ́да твоѧ̀ подо́битсѧ.
71
Він же почав божитися і клястися: не знаю Чоловіка Цього, про Якого говорите.
71
Ѻ҆́нъ же нача̀ роти́тисѧ и҆ клѧ́тисѧ, ꙗ҆́кѡ не вѣ́мъ чл҃вѣ́ка сегѡ̀, є҆го́же вы̀ глаго́лете.
72
Тоді вдруге заспівав півень. І згадав Петро слово, сказане йому Ісусом: перше ніж двічі проспіває півень, ти тричі відречешся від Мене, і почав плакати.
72
И҆ второ́е а҆ле́ктѡръ возгласѝ. И҆ помѧнꙋ̀ пе́тръ гл҃го́лъ, є҆го́же речѐ є҆мꙋ̀ і҆и҃съ, ꙗ҆́кѡ пре́жде да́же пѣ́тель не возгласи́тъ двакра́ты, ѿве́ржешисѧ менє̀ трикра́ты. И҆ наче́нъ пла́кашесѧ.