Друк брошурою Виконується верстка сторінок…
Папір A4, альбомна орієнтація, поля «Немає», без колонтитулів. Друкуйте двосторонньо, з переворотом по короткому краю, у масштабі 100%; якщо принтер обрізає край — 98%. Не вмикайте режим «Буклет» у драйвері принтера.
Глава 1
1
(Зач. 1) Зача́ло Єва́нгелія Ісу́са Христа́, Си́на Бо́жия,
1
Початок Євангелія Ісуса Христа, Сина Божого.
2
я́коже єсть пи́сано во проро́ціх: се, Аз посила́ю а́нгела Моєго́ пред лице́м Твої́м, і́же угото́вить путь Твой пред Тобо́ю.
2
Як написано у пророків: ось Я посилаю ангела Мого перед лицем Твоїм, який приготує путь Твою перед Тобою.
3
Глас вопію́щаго в пусти́ні: угото́вайте путь Госпо́день, пра́ви творі́те стезі́ Єго́.
3
Глас вопіющого в пустелі: приготуйте путь Господеві, прямими зробіть стезі Йому.
4
Бисть Іоа́нн крестя́й в пусти́ні і пропові́дая креще́ніє покая́нія во отпуще́ніє гріхо́в.
4
Явився Іоан, який хрестив у пустелі і проповідував хрещення на покаяння для відпущення гріхів.
5
І ісхожда́ше к нему́ вся Іуде́йськая страна́ і Ієрусали́мляне; і креща́хуся всі во Іорда́ні ріці́ от него́, іспові́дающе гріхи́ своя́.
5
І виходили до нього з усієї країни Юдейської і єрусалимляни; і всі хрестилися в річці Йордані від нього, сповідаючи гріхи свої.
6
Бі же Іоа́нн оболче́н власи́ вельблу́жді, і по́яс усме́н о чреслі́х єго́, і яди́й акри́ди і мед ди́вій.
6
Іоан же носив одяг з верблюжого волоса і пояс шкіряний на стегнах своїх і їв акриди* та дикий мед.
7
І пропові́даше, глаго́ля: гряде́ть Крі́плій мене́ вслід мене́, Єму́же нісьм досто́їн прекло́нься разріши́ти реме́нь сапо́г Єго́;
7
І проповідував, кажучи: гряде Сильніший за мене слідом за мною, Якому я недостойний, нахилившись, розв’язати ремінь взуття Його.
8
аз у́бо крести́х ви водо́ю, Той же крести́ть ви Ду́хом Святи́м.
8
Я хрестив вас водою, а Він хреститиме вас Духом Святим.
9
(Зач. 2) І бисть во о́ніх днех, при́йде Ісу́с от Назаре́та Галиле́йськаго і крести́ся от Іоа́нна во Іорда́ні.
9
І сталось у ті дні, прийшов Ісус із Назарета галилейського і хрестився від Іоана в Йордані.
10
І а́біє восходя́ от води́, ви́ді разводя́щася небеса́ і Ду́ха, я́ко го́луба, сходя́ща Нань.
10
І коли виходив з води, зараз же побачив Іоан небеса, що розкривалися, і Духа, Який, мов голуб, сходив на Нього.
11
І глас бисть с небесе́: Ти єси́ Син Мой возлю́бленний, о Не́мже благоволи́х.
11
І голос був з небес: Ти Син Мій Улюблений, в Якому Моє благовоління.
12
І а́біє Дух ізведе́ Єго́ в пусти́ню.
12
Негайно після того Дух веде Його в пустелю.
13
І бі ту в пусти́ні дній чети́редесять, іскуша́єм сатано́ю, і бі со звірми́; і а́нгели служа́ху Єму́.
13
І пробув Він там у пустелі сорок днів, спокушуваний сатаною, і був із звірами; і ангели служили Йому.
14
По преда́нії же Іоа́ннові, при́йде Ісу́с в Галиле́ю, пропові́дая Єва́нгеліє Ца́рствія Бо́жия
14
Після того ж, як виданий був Іоан, прийшов Ісус до Галилеї, проповідуючи Євангеліє Царства Божого
15
і глаго́ля, я́ко іспо́лнися вре́м'я і прибли́жися Ца́рствіє Бо́жиє: пока́йтеся і ві́руйте во Єва́нгеліє.
15
і кажучи, що настав час і наблизилося Царство Боже: покайтеся і віруйте в Євангеліє.
16
(Зач. 3) Ходя́ же при мо́рі Галиле́йстім, ви́ді Си́мона і Андре́я, бра́та (того́) Си́мона, вмета́юща мре́жі в мо́ре, бі́ста бо ри́баря.
16
Проходячи ж біля моря Галилейського, побачив Симона і Андрія, брата Симонового, що закидали неводи в море, бо вони були рибалками.
17
І рече́ ї́ма Ісу́с: прийді́та вслід Мене́, і сотворю́ вас би́ти ловця́ челові́ком.
17
І сказав їм Ісус: ідіть за Мною, і Я зроблю, що ви будете ловцями людей.
18
І а́біє оста́вльша мре́жі своя́, по Нем ідо́ста.
18
І вони відразу ж, покинувши свої сіті, пішли за Ним.
19
І преше́д ма́ло отту́ду, узрі́ Іа́кова Зеведе́йова і Іоа́нна, бра́та єго́, і та в кораблі́ стро́яща мре́жа;
19
І, пройшовши звідтіля трохи, Він побачив Якова Зеведеєвого і Іоана, брата його, які також були у човні, лагодили сіті;
20
і а́біє воззва́ я. І оста́вльша отця́ своєго́ Зеведе́я в кораблі́ с нає́мники, по Нем ідо́ста.
20
і зараз же покликав їх. І вони, залишивши батька свого Зеведея в човні з наймитами, пішли за Ним.
21
І внидо́ша в Капернау́м; і а́біє в субо́ти вшед в со́нмище, уча́ше.
21
І приходять до Капернаума; і незабаром у суботу увійшов Він у синагогу і навчав.
22
І дивля́хуся о уче́нії Єго́; бі бо учя́ їх, я́ко власть іми́й, і не я́ко кни́жници.
22
І дивувалися вченню Його; бо Він учив їх, як Такий, що має владу, а не як книжники.
23
(Зач. 4) І бі в со́нмищі їх челові́к в ду́сі нечи́сті, і воззва́,
23
І був у синагозі їхній чоловік, який мав у собі духа нечистого, і закричав:
24
глаго́ля: оста́ви, что нам і Тебі́, Ісу́се Назаряни́не? Прише́л єси́ погуби́ти нас; вім Тя, кто єси́, — Святи́й Бо́жий.
24
облиш, що Тобі до нас, Ісусе Назарянине? Ти прийшов погубити нас! Знаю Тебе, хто Ти, — Святий Божий.
25
І запрети́ єму́ Ісу́с, глаго́ля: умолчи́ і ізи́ди із него́.
25
І заборонив йому Ісус, кажучи: замовкни і вийди з нього.
26
І стрясе́ єго́ дух нечи́стий, і возопи́ гла́сом вели́ким, і ізи́де із него́.
26
І стряс його дух нечистий і, скрикнувши гучним голосом, вийшов з нього.
27
І ужасо́шася всі, я́коже стяза́тися їм к себі́, глаго́лющим: что єсть сіє́? (І) что уче́ніє но́воє сіє́, я́ко по о́бласті і духово́м нечи́стим вели́ть, і послу́шають Єго́?
27
І вжахнулися всі так, що один одного питали: що це, що це за нове вчення, що Він владно і духам нечистим наказує, і вони слухаються Його?
28
Ізи́де же слух Єго́ а́біє во всю страну́ Галиле́йську.
28
І враз розійшлися про Нього чутки по всій країні Галилейській.
29
(Зач. 5) І а́біє із со́нмища ізше́дше, прийдо́ша в дом Си́монов і Андре́йов, со Іа́ковом і Іоа́нном.
29
Вийшовши невдовзі з синагоги, прийшли до господи Симона і Андрія, з Яковом та Іоаном.
30
Те́ща же Си́монова лежа́ше огне́м жего́ма; і а́біє глаго́лаша Єму́ о ней.
30
Теща ж Симонова лежала в гарячці; і зразу сказали Йому про неї.
31
І присту́пль воздви́же ю, єм за ру́ку єя́; і оста́ви ю огнь а́біє, і служа́ше їм.
31
І, підійшовши, Він підняв її, взявши її за руку; і гарячка зараз же залишила її, і вона почала слугувати їм.
32
По́зді же би́вшу, єгда́ захожда́ше со́лнце, приноша́ху к Нему́ вся неду́жния і бісни́я.
32
Надвечір, коли заходило сонце, приносили до Нього всіх недужих і біснуватих.
33
І бі весь град собра́лся к две́рем.
33
І все місто зібралося біля дверей.
34
І ісціли́ мно́гі злі стра́ждущия разли́чними неду́ги; і бі́си мно́гі ізгна́, і не оставля́ше глаго́лати бі́си, я́ко ві́дяху Єго́ Христа́ су́ща.
34
І Він зцілив багатьох, що страждали всякими недугами; вигнав багатьох бісів, і не дозволяв бісам говорити, що вони знають, що Він Христос.
35
(Зач. 6) І у́тро, но́щі су́щей зіло́, воста́в ізи́де, і і́де в пу́сто мі́сто, і ту моли́тву ді́яше.
35
А вранці, ще затемна, вставши, вийшов і пішов у безлюдне місце і там молився.
36
І гна́ша Єго́ Си́мон і і́же с ним;
36
І поспішили за Ним Симон і ті, що були з ним,
37
і обрі́тше Єго́, глаго́лаша Єму́, я́ко всі Тебе́ і́щуть.
37
і, знайшовши Його, кажуть Йому: всі Тебе шукають.
38
І глаго́ла їм: і́дем в бли́жнія ве́сі і гра́ди, да і та́мо пропові́м; на сіє́ бо ізидо́х.
38
Він говорить їм: ходімо в найближчі села та міста, щоб Мені і там проповідувати; бо Я для того прийшов.
39
І бі пропові́дая на со́нмищих їх, во всей Галиле́ї, і бі́си ізгоня́.
39
І Він проповідував у синагогах їхніх по всій Галилеї і виганяв бісів.
40
І при́йде к Нему́ прокаже́н, моля́ Єго́ і на колі́ну припада́я пред Ним, і глаго́ля Єму́, я́ко, а́ще хо́щеши, мо́жеши м'я очи́стити.
40
Приходить до Нього прокажений і, благаючи Його та падаючи перед Ним на коліна, говорить Йому: якщо хочеш, можеш мене очистити.
41
Ісу́с же милосе́рдовав, просте́р ру́ку, косну́ся єго́, і глаго́ла єму́: хощу́, очи́стися.
41
Ісус, змилосердившись над ним, простягнув руку, доторкнувся до нього і сказав йому: хочу, очисться.
42
І ре́кшу Єму́, а́біє оти́де от него́ прокаже́ніє, і чист бисть.
42
І як тільки сказав, зараз же зійшла з нього проказа, і він став чистим.
43
І запре́щ єму́, а́біє ізгна́ єго́;
43
І, заборонивши йому, негайно відіслав його.
44
і глаго́ла єму́: блюди́, нікому́же нічесо́же рци; но шед покажи́ся ієре́єві і принеси́ за очище́ніє твоє́, я́же повелі́ Моїсе́й, во свиді́тельство їм.
44
І сказав йому: гляди ж, нікому нічого не кажи, але піди покажись священикові і принеси за очищення твоє, що повелів Мойсей, — на свідчення їм.
45
Он же ізше́д нача́т пропові́дати мно́го і проноси́ти сло́во, я́коже ктому́ не мощи́ Єму́ я́ві во град вни́ти; но вні в пусти́х мі́стіх бі. І прихожда́ху к Нему́ отвсю́ду.
45
А він, вийшовши, почав розголошувати і розповідати про подію, яка сталася, так що Ісус не міг уже явно ввійти до міста, але перебував зовні, в безлюдних місцях. І приходили до Нього звідусіль.
Глава 2
1
(Зач. 7) І вни́де па́ки в Капернау́м по днех; і сли́шано бисть, я́ко в дому́ єсть.
1
Коли через кілька днів знову прийшов до Капернаума, пішла чутка, що Він у домі.
2
І а́біє собра́шася мно́зі, я́коже ктому́ не вмеща́тися ні при две́рех; і глаго́лаше їм сло́во.
2
Зразу ж зібралося багато людей, так що вже не вміщалися біля дверей, і Він говорив їм слово.
3
І прийдо́ша к Нему́ нося́ще разсла́бленна [жи́лами], носи́ма чети́рми;
3
І прийшли до Нього з розслабленим, якого несли четверо.
4
і не могу́щим прибли́житися к Нему́ наро́да ра́ди, откри́ша покро́в, іді́же бі, і прокопа́вше сві́сиша одр, на не́мже разсла́бленний лежа́ше.
4
І, не маючи можливости наблизитись до Нього через народ, розкрили покрівлю дому, де Він був, і, розібравши її, спустили постіль, на якій лежав розслаблений.
5
Ви́дів же Ісу́с ві́ру їх, глаго́ла разсла́бленному: ча́до, отпуща́ються тебі́ грісі́ твої́.
5
Ісус, побачивши віру їхню, говорить розслабленому: чадо, відпускаються тобі гріхи твої.
6
Бя́ху же ні́ції от кни́жник ту сідя́ще і помишля́юще в сердця́х свої́х:
6
Були там деякі з книжників, що сиділи і помишляли в серцях своїх:
7
что Сей та́ко глаго́леть хули́? Кто мо́жеть оставля́ти гріхи́, то́кмо єди́н Бог?
7
чому Цей так богохулить? Хто може прощати гріхи, крім одного Бога?
8
І а́біє разумі́в Ісу́с ду́хом Свої́м, я́ко та́ко ті́ї помишля́ють в себі́, рече́ їм: что сія́ помишля́єте в сердця́х ва́ших?
8
Ісус, відразу зрозумівши духом Своїм, що вони так помишляють у собі, сказав їм: навіщо так помишляєте в серцях ваших?
9
Что єсть удо́біє? Рещи́ разсла́бленному: отпуща́ються тебі́ грісі́? Іли́ рещи́: воста́ни, і возьми́ одр твой і ходи́?
9
Що легше — сказати розслабленому: прощаються тобі гріхи? Чи сказати: встань, візьми постіль свою і ходи?
10
Но да уві́сте, я́ко власть і́мать Син Челові́чеський на землі́ отпуща́ти гріхи́; глаго́ла разсла́бленному:
10
Та щоб ви знали, що Син Людський має владу на землі відпускати гріхи, — говорить розслабленому:
11
тебі́ глаго́лю: воста́ни, і возьми́ одр твой, і іди́ в дом твой.
11
тобі кажу: встань, візьми постіль твою та йди до дому твого.
12
І воста́ а́біє, і взем одр, ізи́де пред всі́ми, я́ко диви́тися всім і сла́вити Бо́га, глаго́лющим, я́ко ніколи́же та́ко ви́діхом.
12
Він зараз же встав і, взявши постіль, вийшов перед усіма, так що всі дивувались і прославляли Бога, кажучи: ніколи ще такого ми не бачили.
13
(Зач. 8) І ізи́де па́ки к мо́рю; і весь наро́д ідя́ше к Нему́, і уча́ше їх.
13
І вийшов Ісус знову до моря; і весь народ пішов до Нього, і учив їх.
14
І мимогря́дий ви́ді Леві́ю Алфе́йова, сідя́ща на ми́тниці, і глаго́ла єму́: по Мні гряди́. І воста́в вслід Єго́ і́де.
14
Проходячи, побачив Він Левія Алфеєвого, що сидів на митниці, і сказав йому: йди за Мною. І той, вставши, пішов за Ним.
15
І бисть возлежа́щу Єму́ в дому́ єго́, і мно́зі митарі́ і грі́шници возлежа́ху со Ісу́сом і со ученики́ Єго́; бя́ху бо мно́зі, і по Нем ідо́ша.
15
І коли Ісус возлежав у господі його, возлежали з Ним і ученики Його і багато митарів та грішників; бо багато їх було, і вони йшли за Ним.
16
І кни́жници і фарисе́є, ви́дівше Єго́ яду́ща с митарі́ і грі́шники, глаго́лаху ученико́м Єго́: что я́ко с митарі́ і грі́шники ясть і піє́ть?
16
Книжники й фарисеї, побачивши, що Він їсть з митарями і грішниками, говорили ученикам Його: як це Він їсть і п’є з митарями і грішниками?
17
І сли́шав Ісу́с глаго́ла їм: не тре́бують здра́вії врача́, но боля́щії; не прийдо́х призва́ти пра́ведники, но грі́шники на покая́ніє.
17
Почувши це, Ісус говорить їм: не здорові потребують лікаря, але хворі; Я прийшов покликати не праведників, а грішників до покаяння.
18
(Зач. 9) І бя́ху ученици́ Іоа́ннови і фарисе́йстії постя́щеся. І прийдо́ша і глаго́лаша Єму́: почто́ ученици́ Іоа́ннови і фарисе́йстії постя́ться, а Твої́ ученици́ не постя́ться?
18
Учні Іоанові та фарисейські постили. Приходять до Нього і кажуть: чому учні Іоанові та фарисейські постять, а Твої ученики не постять?
19
І рече́ їм Ісу́с: єда́ мо́гуть си́нове бра́чнії, до́ндеже жени́х с ни́ми єсть, пости́тися? Єли́ко вре́м'я с собо́ю і́муть жениха́, не мо́гуть пости́тися;
19
І сказав їм Ісус: чи можуть постити гості весільні, коли з ними жених? Доки з ними жених, не можуть постити.
20
при́йдуть же дні́є, єгда́ оти́меться от них жени́х, і тогда́ постя́ться в ти́я дні;
20
Прийдуть же дні, коли заберуть від них жениха, і тоді поститимуть у ті дні.
21
і нікто́же приложе́нія пла́та небі́лена пришива́єть к ри́зі ве́тсі: а́ще ли же ні, во́зьметь коне́ць єго́ но́воє от ве́тхаго [отто́ргнеть приставле́ніє єго́ но́воє (ні́что) от ве́тхаго], і го́рша дира́ бу́деть:
21
І ніхто не пришиває латки з нової тканини до старої одежі: інакше нове відірветься від старого, і ще гірша дірка буде.
22
і нікто́же влива́єть вина́ но́ва в мі́хи ве́тхі: а́ще ли же ні, просади́ть вино́ но́воє мі́хи, і вино́ проліє́ться, і мі́сі поги́бнуть; но вино́ но́воє в мі́хи но́ви влія́ти [подоба́єть].
22
І ніхто не вливає вина молодого в міхи старі: інакше молоде вино прорве міхи, і вино витече, і міхи пропадуть; але вино молоде треба вливати в міхи нові.
23
(Зач. 10) І бисть мимоходи́ти Єму́ в субо́ти сквозі́ сі́янія, і нача́ша ученици́ Єго́ путь твори́ти, востерза́юще кла́си.
23
І довелося Йому в суботу проходити через посіви, і ученики Його дорогою почали рвати колоски.
24
І фарисе́є глаго́лаху Єму́: виждь, что творя́ть в субо́ти, єго́же не досто́їть?
24
І фарисеї сказали Йому: дивись, що вони роблять у суботу, чого не слід робити.
25
І Той глаго́лаше їм: ні́сте ли ніколи́же чли, что сотвори́ Дави́д, єгда́ тре́бованіє імі́ і взалка́ сам і і́же с ним?
25
Він сказав їм: невже ви ніколи не читали, що зробив Давид, коли мав потребу, бо зголоднів сам і ті, що були з ним?
26
Ка́ко вни́де в дом Бо́жий при Авіафа́рі архієре́ї, і хлі́би предложе́нія сніде́, ї́хже не достоя́ше я́сти то́кмо ієре́єм, і даде́ і су́щим с ним?
26
Як увійшов він у дім Божий за первосвященика Авиафара і їв хліби принесення, яких не повинен їсти ніхто, крім священиків, і дав тим, що були з ним?
27
І глаго́лаше їм: субо́та челові́ка ра́ди бисть, а не челові́к субо́ти ра́ди;
27
І сказав їм: субота для людини, а не людина для суботи;
28
ті́мже госпо́дь єсть Син Челові́чеський і субо́ті.
28
тому Син Людський є господар і суботи.
Глава 3
1
І вни́де па́ки в со́нмище; і бі та́мо челові́к, су́ху іми́й ру́ку.
1
І знов увійшов до синагоги. І там був чоловік, який мав усохлу руку.
2
І назира́ху Єго́, а́ще в субо́ти ісціли́ть єго́, да Нань возглаго́лють.
2
І стежили за Ним, чи не зцілить його в суботу, щоб звинуватити Його.
3
І глаго́ла челові́ку су́ху іму́щему ру́ку: ста́ни посреді́.
3
Він же говорить чоловікові, котрий мав усохлу руку: стань посередині.
4
І глаго́ла їм: досто́їть ли в субо́ти добро́ твори́ти, іли́ зло твори́ти? Ду́шу спасти́, іли́ погуби́ти? Они́ же молча́ху.
4
А їм говорить: чи годиться в суботу добро робити, чи зло робити — душу спасти чи загубити? Вони ж мовчали.
5
І воззрі́в на них со гні́вом, скорб'я́ о окамене́нії серде́ць їх, глаго́ла челові́ку: простри́ ру́ку твою́. І простре́; і утверди́ся рука́ єго́ ціла́, я́ко друга́я.
5
І, глянувши на них з гнівом, засмучений закам’янілістю сердець їхніх, каже чоловікові: простягни руку твою. Він простягнув, і стала рука його здорова, як друга.
6
(Зач. 11) І ізше́дше фарисе́є, а́біє со іродіа́ни сові́т творя́ху Нань, ка́ко Єго́ погуб'я́ть.
6
Фарисеї, вийшовши, зразу ж радилися з іродіанами проти Нього, як би погубити Його.
7
Ісу́с же оти́де со ученики́ Свої́ми к мо́рю; і мног наро́д от Галиле́ї по Нем і́де, і от Іуде́ї,
7
Але Ісус з учениками Своїми відійшов до моря; і за Ним пішло багато народу з Галилеї, Юдеї,
8
і от Ієрусали́ма, і от Ідуме́ї, і со о́наго по́лу Іорда́на. І от Ти́ра і Сидо́на мно́жество мно́гоє, сли́шавше, єли́ка творя́ше, [і] прийдо́ша к Нему́.
8
з Єрусалима, Ідумеї, з-за Йордану; та з Тира й Сидона, почувши, що Він робив, йшли до Нього у великій кількості.
9
І рече́ ученико́м Свої́м, да кора́бль бу́деть у Него́ наро́да ра́ди, да не стужа́ють Єму́.
9
І сказав ученикам Своїм, щоб приготували для Нього човен, через багатолюдність, аби не тіснилися до Нього.
10
Мно́гі бо ісціли́, я́коже напада́ти на Него́, да Єму́ прико́снуться, єли́ці імія́ху ра́ни.
10
Бо багатьох Він зцілив, тому ті, які мали рани, кидалися до Нього, щоб торкнутися Його.
11
І ду́сі нечи́стії, єгда́ ви́дяху Єго́, припада́ху к Нему́ і зва́ху, глаго́люще, я́ко Ти єси́ Син Бо́жий.
11
І духи нечисті, коли бачили Його, падали перед Ним і кричали: Ти Син Божий.
12
І мно́го преща́ше їм, да не явле́на Єго́ сотворя́ть.
12
Та Він суворо забороняв їм, щоб не робили Його відомим.
13
(Зач. 12) І взи́де на гору́ і призва́, ї́хже хотя́ше Сам; і прийдо́ша к Нему́.
13
Потім зійшов на гору і покликав до Себе, кого Сам хотів; і прийшли до Нього.
14
І сотвори́ двана́десяте, да бу́дуть с Ним, і да посила́єть їх пропові́дати,
14
І обрав з них дванадцять, щоб були з Ним і щоб посилати їх на проповідь,
15
і імі́ти власть ціли́ти неду́ги і ізгони́ти бі́си;
15
і щоб вони мали владу зціляти від недуг і виганяти бісів.
16
і нарече́ Си́мону і́м'я Петр,
16
І поставив Симона, давши йому ім’я Петро,
17
і Іа́кова Зеведе́йова, і Іоа́нна, бра́та Іа́ковля: і нарече́ ї́ма імена́ Воанерге́с, є́же єсть си́на гро́мова,
17
Якова Зеведеєвого та Іоана, брата Якова, давши їм імення Воанергес, тобто «сини громові»,
18
і Андре́я, і Фили́ппа, і Варфоломе́я, і Матфе́я, і Фому́, і Іа́кова Алфе́йова, і Фадде́я, і Си́мона Канані́та,
18
Андрія, Филипа, Варфоломія, Матфея, Фому, Якова Алфеєвого, Фадея, Симона Кананіта
19
і Іу́ду Іскаріо́тськаго, і́же і предаде́ Єго́.
19
та Іуду Іскаріотського, який і зрадив Його.
20
(Зач. 13) І прийдо́ша в дом; і собра́ся па́ки наро́д, я́ко не мощи́ їм ні хлі́ба я́сти.
20
Приходять у дім; і знову збирається народ, так що їм неможливо було і хліба їсти.
21
І сли́шавше і́же бя́ху у Него́, ізидо́ша, да і́муть Єго́, глаго́лаху бо, я́ко неі́стов єсть.
21
І, почувши, ті, хто був у Нього, пішли взяти Його, бо говорили, що Він не при собі.
22
І кни́жници, і́же от Ієрусали́ма низше́дшії, глаго́лаху, я́ко Веєльзеву́ла і́мать і я́ко о кня́зі бісо́встім ізго́нить бі́си.
22
А книжники, які прийшли з Єрусалима, говорили, що Він має в Собі Вельзевула і що силою бісівського князя виганяє бісів.
23
І призва́в їх, в при́тчах глаго́лаше їм: ка́ко мо́жеть сатана́ сатану́ ізгони́ти?
23
І, покликавши їх, говорив їм притчами: як може сатана виганяти сатану?
24
І а́ще ца́рство на ся разділи́ться, не мо́жеть ста́ти ца́рство то;
24
Якщо царство розділиться само в собі, не може встояти царство те.
25
і а́ще дом на ся разділи́ться, не мо́жеть ста́ти дом той;
25
І якщо дім розділиться сам у собі, не може встояти дім той.
26
і а́ще сата́на воста́ на ся сам і разділи́ся, не мо́жеть ста́ти, но коне́ць і́мать.
26
І якщо сатана повстав сам на себе і розділився, не може встояти, але прийшов кінець його.
27
Нікто́же мо́жеть сосу́ди крі́пкаго, вшед в дом єго́, расхи́тити, а́ще не пе́рвіє крі́пкаго св'я́жеть, і тогда́ дом єго́ расхи́тить.
27
Ніхто, ввійшовши в дім сильного, не може пограбувати речей його, якщо раніш не зв’яже сильного, і тоді розграбує дім його.
28
(Зач. 14) Амі́нь глаго́лю вам, я́ко вся отпу́стяться согріше́нія сино́м челові́чеським, і хуле́нія, єли́ка а́ще восхуля́ть;
28
Істинно кажу вам: простяться синам людським усі гріхи та хули, якими б вони не хулили;
29
а і́же восху́лить на Ду́ха Свята́го, не і́мать отпуще́нія во ві́ки, но пови́нен єсть ві́чному суду́.
29
хто ж хулитиме Духа Святого, тому не буде прощення довіку, але підлягає він вічному осуду.
30
Зане́ глаго́лаху: ду́ха нечи́стаго і́мать.
30
Бо ж говорили: в Ньому нечистий дух.
31
Прийдо́ша у́бо Ма́ти і бра́тія Єго́, і вні стоя́ще посла́ша к Нему́, зову́ще Єго́.
31
Прийшли Мати і брати Його і, стоячи надворі, послали до Нього покликати Його.
32
І сідя́ше наро́д о́крест Єго́. Рі́ша же Єму́: се Ма́ти Твоя́ і бра́тія Твоя́ [і сестри́ Твоя́] вні і́щуть Тебе́.
32
Навколо Нього сидів народ. І сказали Йому: ось Мати Твоя і брати Твої і сестри Твої надворі, шукають Тебе.
33
І отвіща́ їм, глаго́ля: кто єсть ма́ти Моя́, іли́ бра́тія Моя́?
33
І відповів їм: хто мати Моя і брати Мої?
34
І согля́дав о́крест Себе́ сідя́щия, глаго́ла: се, ма́ти Моя́ і бра́тія Моя́;
34
І, поглянувши довкола Себе на тих, що сиділи, сказав: ось мати Моя і брати Мої;
35
і́же бо а́ще сотвори́ть во́лю Бо́жию, сей брат Мой і сестра́ Моя́ і ма́ти (Мі) єсть.
35
бо хто творитиме волю Божу, той брат Мій, і сестра Моя, і мати Моя.
Глава 4
1
(Зач. 15) І па́ки нача́т учи́ти при мо́рі; і собра́ся к Нему́ наро́д мног, я́коже Самому́ влі́зшу в кора́бль, сіді́ти в мо́рі; і весь наро́д при мо́рі на землі́ бя́ше.
1
І знову почав навчати біля моря; і зібралося до Нього багато народу, так що Він увійшов у човен і сидів на морі; а весь народ був біля моря на землі.
2
І уча́ше їх при́тчами мно́го і глаго́лаше їм во уче́нії Своє́м:
2
І багато вчив їх притчами, і в навчанні Своєму говорив їм:
3
сли́шіте: се, ізи́де сі́яй сі́яти;
3
слухайте, ось вийшов сівач сіяти;
4
і бисть єгда́ сі́яше, о́во паде́ при путі́, і прийдо́ша пти́ці, і позоба́ша є;
4
і, коли сіяв, трапилося, що одне зерно впало при дорозі, і налетіли птахи і видзьобали його.
5
друго́є же паде́ при ка́мені, іді́же не ім'я́ше землі́ мно́ги, і а́біє прозябе́, зане́ не ім'я́ше глубини́ земни́я:
5
Інше ж упало на кам’янисте місце, де небагато було землі; і скоро зійшло, бо земля була неглибока.
6
со́лнцю же возсія́вшу присвя́де, і зане́ не ім'я́ше ко́рене, і́зсше;
6
Коли ж зійшло сонце, зів’яло і, не маючи коріння, засохло.
7
і друго́є паде́ в те́рнії, і взи́де те́рніє, і подави́ є, і плода́ не даде́:
7
Ще інше впало в терня; і виросло терня, і заглушило зерно, і воно не дало плоду.
8
і друго́є паде́ на землі́ до́брій, і дая́ше плод восходя́щ і расту́щ, і припло́доваше на три́десять, і на шестьдеся́т, і на сто.
8
А інше впало на добру землю і дало плід, який зійшов і виріс; і вродило в тридцять, в шістдесят і в стократ.
9
І глаго́лаше: імі́яй у́ші сли́шати да сли́шить.
9
І сказав їм: хто має вуха слухати, нехай слухає!
10
(Зач. 16) Єгда́ же бисть єди́н, вопроси́ша Єго́, і́же бя́ху с Ним, со обімана́десяте о при́тчі.
10
Коли ж залишився на самоті, то ті, що були з Ним разом з дванадцятьма, запитали Його про притчу.
11
І глаго́лаше їм: вам єсть дано́ ві́дати та́йни Ца́рствія Бо́жия, о́нім же вні́шним в при́тчах вся бива́ють,
11
І сказав їм: вам дано знати тайни Царства Божого, а тим, зовнішнім, усе буває в притчах,
12
да ви́дяще ви́дять, і не у́зрять; і сли́шаще сли́шать, і не разумі́ють; да не когда́ обратя́ться, і оста́в'яться їм грісі́.
12
так що вони своїми очима дивляться, і не бачать; своїми вухами чують, і не розуміють, та й не навернуться, щоб відпустились їм гріхи.
13
І глаго́ла їм: не ві́сте ли при́тчі сея́? І ка́ко вся при́тчі уразумі́єте?
13
І говорить їм: не розумієте цієї притчі? Як же вам зрозуміти всі притчі?
14
Сі́яй, сло́во сі́єть.
14
Сівач слово сіє.
15
Сі́ї же суть, і́же при путі́, іді́же сі́ється сло́во, і єгда́ усли́шать, а́біє прихо́дить сатана́ і оте́млеть сло́во сі́янноє в сердця́х їх.
15
Посіяне при дорозі означає тих, у яких сіється слово, але, як тільки почують слово, зараз же приходить сатана і забирає слово, посіяне в серцях їхніх.
16
І сі́ї суть та́кожде і́же на ка́менних сі́ємії, і́же єгда́ усли́шать сло́во, а́біє с ра́достію приє́млють є;
16
Так само і посіяне на камені означає тих, які, коли почують слово, зразу з радістю сприймають його,
17
і не і́муть коре́нія в себі́, но привре́менні суть; та́же би́вшей печа́лі іли́ гоне́нію словесе́ ра́ди, а́біє соблажня́ються.
17
але не мають у собі кореня і непостійні; а потім, коли настане скорбота або гоніння за слово, відразу спокушаються.
18
А сі́ї суть, і́же в те́рнії сі́ємії, сли́шащії сло́во;
18
Посіяне між терням означає тих, що слухають слово,
19
і печа́лі ві́ка сего́, і лесть бога́тства, і о про́чих по́хоті входя́щия подавля́ють сло́во, і безпло́дно бива́єть.
19
але в яких турботи віку цього, спокуси багатством та інші пожадання, увійшовши в них, заглушують слово, і воно безплідним буває.
20
І сі́ї суть, і́же на землі́ до́брій сі́яннії, і́же сли́шать сло́во і приє́млють, і пло́дствують на три́десять, і на шестьдеся́т, і на сто.
20
А посіяне на добрій землі означає тих, що слухають слово і приймають, і приносять плід один у тридцять, другий в шістдесят, інший в стократ.
21
І глаго́лаше їм: єда́ світи́льник прихо́дить [вжига́ють], да под спу́дом положа́ть єго́ іли́ под одро́м? Не да ли на сві́щниці положе́н бу́деть?
21
І сказав їм: чи для того приносять світильник, щоб поставити під посудину або під ліжко? Чи не для того, щоб поставити на свічнику?
22
Ність бо та́йно, є́же не яви́ться, ніже́ бисть потає́но, но да при́йдеть в явле́ніє;
22
Нема нічого таємного, що не стало б явним, і нічого не буває захованого, що не виявилося б.
23
а́ще кто і́мать у́ші сли́шати, да сли́шить.
23
Коли хто має вуха слухати, нехай слухає!
24
(Зач. 17) І глаго́лаше їм: блюді́те что сли́шите: в ню́же мі́ру мі́рите, возмі́риться вам, і приложи́ться вам сли́шащим;
24
І сказав їм: дотримуйтесь того, що чуєте: якою мірою міряєте, такою відмірено буде вам, тим, що слухають.
25
і́же бо а́ще і́мать, да́сться єму́, а і́же не і́мать, і є́же і́мать, оти́меться от него́.
25
Бо хто має, тому дасться; а хто не має, у того відніметься і те, що має.
26
І глаго́лаше: та́ко єсть [і] Ца́рствіє Бо́жиє, я́коже челові́к вмета́єть сі́м'я в зе́млю,
26
І сказав: Царство Боже подібне до того, як коли чоловік кине насіння в землю;
27
і спить, і востає́ть но́щію і дні́ю, і сі́м'я прозяба́єть і расте́ть, я́коже не вість он;
27
і чи спить, чи встає вночі та вдень, а насіння сходить і росте, а як — не знає він.
28
от себе́ бо земля́ плоди́ть пре́жде траву́, пото́м клас, та́же ісполня́єть пшени́цю в кла́сі;
28
Земля бо сама з себе родить спочатку стебло, потім колос, далі повне зерно в колосі.
29
єгда́ же созрі́єть плод, а́біє по́слеть серп, я́ко наста́ жа́тва.
29
Коли ж достигне плід, негайно посилає серп, бо настали жнива.
30
І глаго́лаше: чесому́ уподо́бим Ца́рствіє Бо́жиє? Іли́ ко́єй при́тчі приложи́м є?
30
І сказав: до чого уподібнимо Царство Боже? Або якою притчею зобразимо його?
31
Я́ко зе́рно гору́шично, є́же єгда́ всі́яно бу́деть в землі́, мні́є всіх сі́мен єсть земни́х;
31
Воно — мов зерно гірчичне, яке, коли сіється в землю, дрібніше за всяке насіння на землі.
32
і єгда́ всі́яно бу́деть, возраста́єть, і бива́єть бо́ліє всіх зе́лій, і твори́ть ві́тві ве́лія, я́ко мощи́ под сі́нію єго́ пти́цям небе́сним вита́ти.
32
А коли посіяне, сходить і стає більше від усякого зілля та дає таке велике гілля, що під тінню його можуть укриватися птахи небесні.
33
І такови́ми при́тчами мно́гими глаго́лаше їм сло́во, я́коже можа́ху сли́шати.
33
І такими багатьма притчами проповідував їм слово, скільки вони могли слухати.
34
Без при́тчі же не глаго́лаше їм словесе́; осо́б же ученико́м Свої́м сказа́ше вся.
34
Без притчі ж не говорив їм; а ученикам на самоті пояснював усе.
35
(Зач. 18) І глаго́ла їм в той день, ве́черу би́вшу: пре́йдем на он пол.
35
І сказав їм увечері того ж дня: переправимось на той бік.
36
І отпу́щше наро́ди, поя́ша Єго́ я́коже бі в кораблі́; і іні́ї же кораблі́ бя́ху с Ним.
36
І, відпустивши народ, узяли Його, як Він був у човні; і з Ним були інші човни.
37
І бисть бу́ря ві́трена вели́ка; во́лни же влива́хуся в кора́бль, я́ко уже́ погружа́тися єму́.
37
І знялась велика буря; хвилі били в човен так, що він уже наповнювався водою.
38
І бі Сам на кормі́ на возгла́вниці спя. І возбуди́ша Єго́ і глаго́лаша Єму́: Учи́телю, не ради́ши ли, я́ко погиба́єм?
38
А Він спав на кормі на підголівнику. Його розбудили і говорять Йому: Учителю, невже Тобі байдуже, що ми гинемо?
39
І воста́в запрети́ ві́тру і рече́ мо́рю: молчи́, преста́ни. І уле́же вітр, і бисть тишина́ ве́лія.
39
І, вставши, Він заборонив вітрові і сказав морю: умовкни, перестань. І стих вітер, і настала велика тиша.
40
І рече́ їм: что та́ко страшли́ві єсте́? Ка́ко не і́мате ві́ри?
40
І сказав їм: чого ви такі боязкі? Чому не маєте віри?
41
І убоя́шася стра́хом ве́ліїм і глаго́лаху друг ко дру́гу: кто у́бо Сей єсть, я́ко і вітр, і мо́ре послу́шають Єго́?
41
І страх великий напав на них, і говорили між собою: Хто ж Цей, що і вітер, і море слухають Його?
Глава 5
1
(Зач.19) І прийдо́ша на он пол мо́ря, во страну́ Гадари́нськую.
1
І прийшли на другий берег моря, в країну Гадаринську.
2
І ізлі́зшу Єму́ із корабля́, а́біє срі́те Єго́ от гробо́в челові́к в ду́сі нечи́сті,
2
І коли вийшов Він з човна, зразу зустрів Його чоловік, який вийшов з гробів і мав духа нечистого;
3
і́же жили́ще ім'я́ше во гробі́х, і ні вери́гами нікто́же можа́ше єго́ св'яза́ти;
3
він жив у гробах, і ніхто не міг його зв’язати, навіть ланцюгами,
4
зане́ єму́ мно́гажди пу́ти і у́жі [желі́зни] св'я́зану су́щу, і растерза́тися от него́ у́жем [желі́зним] і пу́том сокруша́тися; і нікто́же можа́ше єго́ уму́чити [укроти́ти];
4
бо багато разів він був скований кайданами та ланцюгами, але розривав ланцюги і розбивав залізні кайдани, і ніхто не мав сили приборкати його.
5
і ви́ну нощ і день во гробі́х і в гора́х бі, вопія́ і толки́йся ка́менієм.
5
Завжди, вночі та вдень, був він у гробах і в горах, кричав та бився об каміння.
6
Узрі́в же Ісу́са іздале́ча, тече́ і поклони́ся Єму́,
6
Побачивши ж Ісуса здаля, прибіг і поклонився Йому.
7
і возопи́в гла́сом ве́ліїм, рече́: что мні і Тебі́, Ісу́се, Си́не Бо́га Ви́шняго? Заклина́ю Тя Бо́гом, не му́чи мене́.
7
І, скрикнувши гучним голосом, сказав: що Тобі до мене, Ісусе, Сину Бога Всевишнього? Заклинаю Тебе Богом, не муч мене!
8
Глаго́лаше бо єму́: ізи́ди, ду́ше нечи́стий, от челові́ка.
8
Бо Ісус сказав йому: вийди, душе нечистий, з цього чоловіка.
9
І вопроша́ше єго́: что ті єсть і́м'я? І отвіща́ глаго́ля: легео́н і́м'я мні, я́ко мно́зі єсьми́.
9
І спитав його: як твоє ім’я? І він сказав у відповідь: легіон ім’я моє, бо багато нас.
10
І моли́ша Єго́ мно́го, да не по́слеть їх вні страни́.
10
І благав Його вельми, щоб не висилав їх геть з країни тієї.
11
Бі же ту при горі́ ста́до свино́є ве́ліє пасо́мо.
11
Паслось же там біля гори велике стадо свиней.
12
І моли́ша Єго́ всі бі́си, глаго́люще: посли́ ни во свинія́, да в ня вни́дем.
12
І благали Його всі біси, кажучи: пошли нас у свиней, щоб нам увійти в них.
13
І повелі́ їм а́біє Ісу́с. І ізше́дше ду́сі нечи́стії, внидо́ша во свинія́; і устреми́ся ста́до по бре́гу в мо́ре, бя́ху же я́ко дві ти́сящі, і утопа́ху в мо́рі.
13
Ісус відразу повелів їм. І, вийшовши, духи нечисті увійшли в свиней; і кинулося стадо з кручі в море, а їх було близько двох тисяч; і потонули в морі.
14
Пасу́щії же свинія́ біжа́ша і возвісти́ша во гра́ді і в се́ліх. І ізидо́ша ви́діти, что єсть би́вшеє.
14
Пастухи ж свиней побігли і розказали у місті і в селах. І жителі вийшли подивитись, що сталося.
15
І прийдо́ша ко Ісу́сові, і ви́діша біснова́вшагося сідя́ща і оболче́на і сми́сляща, імі́вшаго легео́н; і убоя́шася.
15
Приходять до Ісуса і бачать, що біснуватий, в якому був легіон, сидить — і одягнений, і при здоровому розумі; і злякалися.
16
Пові́даша же їм ви́дівшії, ка́ко бисть бісно́му, і о свинія́х.
16
Очевидці ж розказали їм про те, як це сталося з біснуватим, і про свиней.
17
І нача́ша моли́ти Єго́ отити́ от преді́л їх.
17
І почали благати Його, щоб відійшов від меж їхніх.
18
І влі́зшу Єму́ в кора́бль, моля́ше Єго́ біснова́вийся, даби́ бил с Ним.
18
І коли Він увійшов у човен, колишній біснуватий просив Його, щоб бути з Ним.
19
Ісу́с же не даде́ єму́, но рече́ єму́: іди́ в дом твой ко твої́м і возвісти́ їм, єли́ка ті Госпо́дь сотвори́ і поми́лова тя.
19
Але Ісус не дозволив йому, а сказав: йди додому до своїх і розкажи їм, що створив з тобою Господь і як помилував тебе.
20
І і́де і нача́ пропові́дати в десяти́ гра́діх, єли́ка сотвори́ єму́ Ісу́с. І всі дивля́хуся.
20
І пішов, і почав проповідувати у Десятиградді про те, що сотворив з ним Ісус; і всі дивувалися.
21
(Зач. 20) І преше́дшу Ісу́су в кораблі́ па́ки на он пол, собра́ся наро́д мног о Нем [к Нему́]. І бі при мо́рі.
21
Коли Ісус знову переправився в човні на той бік, зібралося до Нього багато народу; Він був біля моря.
22
І се, при́йде єди́н от архісинаго́г, і́менем Іаі́р, і ви́дів Єго́, паде́ при ногу́ Єго́
22
І ось приходить один з начальників синагоги на ім’я Іаїр і, побачивши Його, падає до ніг Його
23
і моля́ше Єго́ мно́го, глаго́ля, я́ко дщи моя́ на кончи́ні єсть; да прише́д возложи́ши на ню ру́ці, я́ко да спасе́ться і жива́ бу́деть.
23
і дуже благає Його, кажучи: дочка моя при смерті; прийди і поклади на неї руки, щоб вона видужала і залишилася жива.
24
І і́де с ним; (Зач. 21) і по Нем ідя́ху наро́ди мно́зі і угнета́ху Єго́.
24
Ісус пішов з ним. За Ним йшло багато народу, і тиснули на Нього.
25
І жена́ ні́кая су́щи в точе́нії кро́ве літ двана́десяте,
25
Якась жінка, що хворіла на кровотечу дванадцять років,
26
і мно́го пострада́вши от мног враче́в, і ізда́вши своя́ вся, і ні єди́ния по́льзи обрі́тши, но па́че в го́ршеє прише́дши;
26
багато потерпіла від багатьох лікарів, і витратила все, що було в неї, і не дістала ніякого полегшення, але їй стало ще гірше, —
27
сли́шавши о Ісу́сі, прише́дши в наро́ді созади́, прикосну́ся ри́зі Єго́;
27
почувши про Ісуса, підійшла ззаду в натовпі і доторкнулась до одягу Його,
28
глаго́лаше бо, я́ко, а́ще прикосну́ся ри́зам Єго́, спасе́на бу́ду.
28
бо говорила: якщо доторкнусь хоч до одежі Його, то видужаю.
29
І а́біє ізся́кну істо́чник кро́ве єя́; і разумі́ [ощути́] ті́лом, я́ко ісцілі́ от ра́ни.
29
І зразу припинилась у неї кровотеча; і вона відчула тілом, що зцілилася від недуги.
30
І а́біє Ісу́с разумі́ в Себі́ си́лу ізше́дшую от Него́, (і) обра́щся в наро́ді, глаго́лаше: кто прикосну́ся ри́зам Мої́м?
30
І негайно Ісус відчув у Собі, що вийшла з Нього сила, звернувся до народу і сказав: хто доторкнувся до одежі Моєї?
31
І глаго́лаху Єму́ ученици́ Єго́: ви́диши наро́д угнета́ющ Тя, і глаго́леши: кто прикосну́ся Мні?
31
Ученики сказали Йому: Ти бачиш, що натовп тисне на Тебе, і говориш: хто доторкнувся до Мене?
32
І обгля́даше ви́діти сотво́ршую сіє́.
32
Але Він оглядався навкруги, щоб бачити ту, яка зробила це.
33
Жена́ же убоя́вшися і трепе́щущи, ві́дящи, є́же бисть єй, при́йде і припаде́ к Нему́ і рече́ Єму́ всю і́стину.
33
Жінка ж, знаючи, що з нею сталося, зі страхом і трепетом підійшла, впала перед Ним і сказала Йому всю правду.
34
Он же рече́ єй: дщи, ві́ра твоя́ спасе́ тя; іди́ в ми́рі і бу́ди ціла́ от ра́ни твоєя́.
34
Він же сказав їй: дочко, віра твоя спасла тебе. Іди з миром і будь здорова від недуги твоєї.
35
Єще́ Єму́ глаго́лющу, (і) прийдо́ша от архісинаго́га, глаго́люще, я́ко дщи твоя́ у́мре; что єще́ дви́жеши Учи́теля?
35
Коли Він ще говорив це, приходять від начальника синагоги і кажуть: дочка твоя померла; чого ще турбуєш Учителя?
36
Ісу́с же а́біє сли́шав сло́во глаго́лемоє, глаго́ла архісинаго́гові: не бо́йся, то́кмо ві́руй.
36
Але Ісус, почувши ці слова, зразу говорить начальникові синагоги: не бійся, тільки віруй.
37
І не оста́ви по Себі́ ні єди́наго іти́, то́кмо Петра́, і Іа́кова, і Іоа́нна, бра́та Іа́ковля.
37
І не дозволив нікому йти за Собою, крім Петра, Якова та Іоана, брата Якова.
38
І при́йде в дом архісинаго́гов і ви́ді молву́, пла́чущияся і крича́щия мно́го.
38
І прийшов у дім начальника синагоги і бачить тривогу і тих, що плакали та дуже голосили.
39
І вшед глаго́ла їм: что мо́лвите і пла́четеся? Отрокови́ця ність умерла́, но спить.
39
І, увійшовши, говорить їм: чого тривожитесь і плачете? Дівчина не вмерла, а спить.
40
І руга́хуся Єму́. Он же ізгна́в вся, поя́т отця́ отрокови́ці і ма́тер, і і́же (бі́ху) с Ним, і вни́де, іді́же бі отрокови́ця лежа́щи.
40
І глузували з Нього. Він же, виславши всіх, бере з Собою батька й матір дівчини і тих, що були з Ним, і входить туди, де лежала дівчина.
41
І єм за ру́ку отрокови́цю, глаго́ла єй: таліфа́ ку́мі, є́же єсть сказа́ємо: діви́це, тебі́ глаго́лю, воста́ни.
41
І, взявши дівчину за руку, каже їй: «таліфа, кумі», що значить: дівчино, тобі кажу, встань.
42
І а́біє воста́ діви́ця і хожда́ше; бі бо літ двоюна́десяте. І ужасо́шася у́жасом ве́ліїм.
42
В ту ж мить дівчина встала і почала ходити, бо була років дванадцяти. І всі, хто бачив, жахнулися від дива великого.
43
І запрети́ їм мно́го, да нікто́же уві́сть сего́, і рече́: даді́те єй я́сти.
43
І Він суворо наказав їм, щоб ніхто про це не знав, і сказав: дайте їй їсти.
Глава 6
1
(Зач. 22) І ізи́де отту́ду і при́йде во оте́чествіє Своє́; і по Нем ідо́ша ученици́ Єго́.
1
І вийшов звідти Він, і прийшов у Свою батьківщину, і за Ним ішли ученики Його.
2
І би́вшей субо́ті, нача́т на со́нмищі учи́ти. І мно́зі сли́шащії дивля́хуся, глаго́люще: отку́ду Сему́ сія́? І что прему́дрость да́нная Єму́, і си́ли такови́ рука́ма Єго́ бива́ють?
2
Коли настала субота, Він почав навчати в синагозі; і багато з тих, хто слухав, дивуючись, говорили: звідки в Ньому це? Що за премудрість дана Йому, і що за сили в руках Його?
3
Не Сей ли єсть текто́н, Син Марі́їн, брат же Іа́кову і Іосі́ї і Іу́ді і Си́мону? І не сестри́ ли Єго́ зді (суть) в нас? І блажня́хуся о Нем.
3
Хіба не тесля Він, син Марії, брат Якова, Іосії, Іуди і Симона? Чи не тут, між нами, Його сестри? І спокушалися через Нього.
4
Глаго́лаше же їм Ісу́с, я́ко ність проро́к без че́сти, то́кмо во оте́чествії своє́м, і в сро́дстві і в дому́ своє́м.
4
Ісус же сказав їм: не буває пророка без пошани, хіба тільки на батьківщині своїй, і серед родичів, і в домі своїм.
5
І не можа́ше ту ні єди́ния си́ли сотвори́ти, то́кмо ма́ло неду́жних, возло́ж ру́ці, ісціли́.
5
І не міг створити там ніякого чуда, тільки зцілив небагатьох недужих, поклавши на них руки.
6
І дивля́шеся за неві́рствіє їх; і обхожда́ше ве́сі о́крест учя́.
6
І дивувався невір’ю їхньому; і обходив села навколишні, і навчав.
7
(Зач. 23) І призва́ обана́десяте, і нача́т їх посила́ти два два, і дая́ше їм власть над ду́хи нечи́стими.
7
І покликавши дванадцятьох, почав посилати їх по двоє, даючи їм владу над нечистими духами.
8

І запові́да їм, да нічесо́же во́зьмуть на путь, то́кмо жезл єди́н: ні пи́ри, ні хлі́ба, ні при по́ясі мі́ді,

8
І заповідав їм нічого не брати в дорогу, тільки один жезл: ні торбини, ні хліба, ні міді в поясі,
9
но обуве́ні в санда́лія; і не облачи́тися в дві ри́зі.
9
щоб були взуті у сандалі і не зодягалися у дві одежі.
10
І глаго́лаше їм: іді́же а́ще вни́дете в дом, ту пребива́йте, до́ндеже ізи́дете отту́ду.
10
І сказав їм: коли де увійдете в дім, залишайтеся в ньому, доки не підете з того місця.
11
І єли́ці а́ще не при́ймуть ви, ніже́ послу́шають вас, ісходя́ще отту́ду, оттрясі́те прах, і́же под нога́ми ва́шими, во свиді́тельство їм; амі́нь глаго́лю вам, отра́дніє бу́деть Содо́мом і Гомо́рром в день су́дний, не́же гра́ду тому́.
11
І коли хто не прийме вас і не послухає вас, виходячи звідти, обтрусіть порох з ніг ваших, на свідчення проти них. Істинно кажу вам: відрадніше буде Содому і Гоморрі в день судний, ніж місту тому.
12
І ізше́дше пропові́даху, да пока́ються;
12
Вони пішли і проповідували, щоб покаялися;
13
і бі́си мно́гі ізгоня́ху; і ма́заху ма́слом мно́гі неду́жния, і ісціліва́ху.
13
виганяли багатьох бісів і багатьох хворих мазали оливою і зціляли.
14
(Зач. 24) І усли́ша цар І́род; я́ві бо бисть і́м'я Єго́; і глаго́лаше, я́ко Іоа́нн Крести́тель от ме́ртвих воста́, і сего́ ра́ди си́ли ді́ються о нем.
14
Цар Ірод, почувши про Ісуса [бо Його ім’я стало відомим], говорив: це Іоан Хреститель воскрес з мертвих, і тому чудеса діються ним.
15
Іні́ї глаго́лаху, я́ко Ілія́ єсть; іні́ї же глаго́лаху, я́ко проро́к єсть, іли́ я́ко єди́н от проро́к.
15
Одні говорили, що це Ілля, а інші говорили, що то пророк або один з пророків.
16
Сли́шав же І́род рече́, я́ко, єго́же аз усі́кнух Іоа́нна, той єсть; той воста́ от ме́ртвих.
16
Ірод же, почувши, сказав: це Іоан, якому я відсік голову; він воскрес з мертвих.
17
Той бо І́род посла́в, ят Іоа́нна і св'яза́ єго́ в темни́ці, Іродіа́ди ра́ди жени́ Фили́ппа, бра́та своєго́, я́ко ожени́ся є́ю.
17
Бо цей Ірод, пославши, взяв Іоана і посадив його у в’язницю, через Іродіаду, жінку Филипа, брата свого, з якою він одружився.
18
Глаго́лаше бо Іоа́нн І́родові: не достої́ть тебі́ імі́ти жену́ [Фили́ппа] бра́та твоєго́.
18
Бо Іоан говорив Іродові: не годиться тобі мати жінку брата твого.
19
Іроді́а же гні́вашеся на него́ і хотя́ше єго́ уби́ти; і не можа́ше.
19
Іродіада ж, гніваючись на нього, бажала вбити його, та не могла.
20
І́род бо боя́шеся Іоа́нна, ві́дий єго́ му́жа пра́ведна і свя́та, і соблюда́ше єго́; і послу́шав єго́, мно́га творя́ше, і в сла́дость єго́ послу́шаше.
20
Бо Ірод боявся Іоана, знаючи, що він муж праведний і святий, і охороняв його; багато що робив, слухаючись його, та із задоволенням слухав його.
21
І приклю́чшуся дню потре́бну [удо́бну], єгда́ І́род рождеству́ своєму́ ве́черю творя́ше князе́м свої́м, і ти́сящником, і старі́йшинам Галиле́йським;
21
І настав нагідний день, коли Ірод, святкуючи день свого народження, влаштував бенкет для вельмож своїх, тисяцьких і старійшин галилейських;
22
і вше́дши дщер тоя́ Іродіа́ди, і пляса́вши, і уго́ждши І́родові і возлежа́щим с ним, рече́ цар діви́ці: проси́ у мене́ єго́же а́ще хо́щеши, і дам ті.
22
і увійшла дочка Іродіади, танцювала і догодила Іродові і тим, що возлежали з ним; цар сказав дівчині: проси в мене, чого хочеш, і дам тобі.
23
І кля́тся єй: я́ко єго́же а́ще попроси́ши у мене́, дам ті, і до пол ца́рствія моєго́.
23
І клявся їй: чого тільки попросиш у мене, дам тобі, навіть до половини мого царства.
24
Она́ же ізше́дши рече́ ма́тері своє́й: чесо́ прошу́? Она́ же рече́: глави́ Іоа́нна Крести́теля.
24
Вона вийшла і спитала у матері своєї: що просити? Та відповіла: голову Іоана Хрестителя.
25
І вше́дши а́біє со тща́нієм к царю́, прося́ше, глаго́лющи: хощу́, да мі да́си от него́ [а́біє] на блю́ді главу́ Іоа́нна Крести́теля.
25
Вона відразу ж пішла з поспішністю до царя і просила, кажучи: хочу, щоб ти зараз же дав мені на блюді голову Іоана Хрестителя.
26
І приско́рбен бив цар, кля́тви [же] ра́ди і за возлежа́щих с ним не восхоті́ отріщи́ єй.
26
Цар засмутився, але, заради клятви і тих, що возлежали з ним, не захотів відмовити їй.
27
І а́біє посла́в цар спекула́тора, повелі́ принести́ главу́ єго́.
27
І негайно, пославши ката, цар звелів принести голову його.
28
Он же шед усі́кну єго́ в темни́ці, і принесе́ главу́ єго́ на блю́ді, і даде́ ю діви́ці, і діви́ця даде́ ю ма́тері своє́й.
28
Той пішов, відсік йому голову в темниці, і приніс голову його на блюді, і віддав її дівчині, а дівчина віддала її матері своїй.
29
І сли́шавше ученици́ єго́, прийдо́ша і взя́ша труп єго́, і положи́ша єго́ во гро́бі.
29
Учні його, почувши, прийшли і взяли тіло його, і поклали його у гробі.
30
(Зач. 25) І собраша́ся апо́столи ко Ісу́су і возвісти́ша Єму́ вся, і єли́ка сотвори́ша, і єли́ка научи́ша.
30
І зібрались апостоли до Ісуса і розповіли Йому все, і що зробили, і чого навчили.
31
І рече́ їм: прийді́те ви са́мі в пу́сто мі́сто єди́ні [осо́б] і почи́йте ма́ло. Бя́ху бо приходя́щії і отходя́щії мно́зі, і ні я́сти їм бі когда́.
31
Він сказав їм: підіть ви одні у безлюдне місце і трохи відпочиньте, — бо так багато народу приходило і відходило, що їм ніколи було і їсти.
32
І ідо́ша в пу́сто мі́сто корабле́м єди́ні.
32
І вирушили в безлюдне місце в човні одні.
33
І ви́діша їх іду́щих наро́ди, і позна́ша їх мно́зі; і пі́ші от всіх градо́в стица́хуся та́мо, і предвари́ша їх, і снидо́шася к Нему́.
33
І побачили їх, як вони вирушали, і багато хто впізнав їх; і сходились туди піші з усіх міст, і випередили їх, і зійшлись до Нього.
34
І ізше́д ви́ді Ісу́с наро́д мног і милосе́рдова о них, зане́ бя́ху я́ко о́вці не іму́щия па́стиря; і нача́т їх учи́ти мно́го.
34
Ісус, вийшовши, побачив багато людей і змилосердився над ними, бо вони були як вівці, що не мають пастиря; і почав навчати їх багато.
35
І уже́ часу́ мно́гу би́вшу, присту́пльше к Нему́ ученици́ Єго́, глаго́лаша, я́ко пу́сто єсть мі́сто, і уже́ час мног, —
35
І вже минуло багато часу, коли ученики Його приступили до Нього, кажучи: місце тут безлюдне, а час уже пізній, —
36
отпусти́ їх, да ше́дше во окре́стних се́ліх і ве́сех ку́п'ять себі́ хлі́би; не і́муть бо чесо́ я́сти.
36
відпусти їх, щоб вони пішли у навколишні селища та села і купили собі хліба; бо їм нічого їсти.
37
Он же отвіща́в рече́ їм: даді́те їм ви я́сти. І глаго́лаша Єму́: да ше́дше ку́пим двіма́ сто́ма пі́нязь хлі́би і да́ми їм я́сти?
37
Він сказав їм у відповідь: ви дайте їм їсти. І сказали Йому: чи ми маємо піти купити хліба динаріїв на двісті і дати їм їсти?
38
Он же рече́ їм: коли́ко хлі́би і́мате? Іді́те і ви́діте. І уві́дівше глаго́лаша: п'ять [хліб], і дві ри́бі.
38
Але Він сказав їм: скільки у вас є хлібів? Підіть і подивіться. Вони, довідавшись, сказали: п’ять хлібів і дві рибини.
39
І повелі́ їм посади́ти вся на спо́ди на спо́ди [во окру́г] на траві́ зелені́.
39
Тоді повелів їм розсадити всіх рядами на зеленій траві.
40
І возлего́ша на лі́хи на лі́хи [на ку́чи] по сту і по п'яти́десят.
40
І посідали рядами, по сто і по п’ятдесят.
41
І приє́м п'ять хліб і дві ри́бі, воззрі́в на не́бо, благослови́ і преломи́ хлі́би, і дая́ше ученико́м Свої́м, да предлага́ють пред ни́ми; і о́бі ри́бі разділи́ всім.
41
Він взяв п’ять хлібів і дві рибини, звівши очі на небо, благословив і розломив хліби і дав ученикам Своїм, щоб вони роздали їм; і обидві рибини поділив на всіх.
42
І ядо́ша всі і наси́тишася;
42
І всі їли, і наситились.
43
і взя́ша укру́хи, двана́десяте ко́ша іспо́лнь, і от ри́бу.
43
І набрали шматків хліба і залишків від риб дванадцять повних кошиків.
44
Бя́ше же я́дших хлі́би я́ко п'ять ти́сящ муже́й.
44
Було ж тих, що їли хліби, близько п’яти тисяч мужів.
45
(Зач. 26) І а́біє пону́ди ученики́ Своя́ вни́ти в кора́бль і вари́ти [предвари́ти] Єго́ на он пол к Вифсаї́ді, до́ндеже Сам отпу́стить наро́ди.
45
І зразу наказав ученикам Своїм увійти в човен і переправитись раніше за Нього на той бік до Вифсаїди, поки Він відпустить народ.
46
І отре́кся їм [і отпусти́в я], і́де в го́ру помоли́тися.
46
І, відпустивши їх, пішов на гору помолитись.
47
І ве́черу би́вшу, бі кора́бль посреді́ мо́ря, і Сам єди́н на землі́.
47
Увечері човен був посеред моря, а Він один на землі.
48
І ви́ді їх стра́ждущих в пла́ванії; бі бо вітр проти́вен їм; і о четве́ртій стра́жі нощні́й при́йде к ним, по мо́рю ходя́й, і хотя́ше мину́ти їх.
48
І побачив, як вони знемагали у плаванні; бо вітер їм був зустрічний; близько до четвертої сторожі ночі прийшов до них, ідучи по морю, і хотів проминути їх.
49
Они́ же ви́дівше Єго́ ходя́ща по мо́рю, мня́ху призра́к би́ти і возопи́ша.
49
Вони ж, побачивши, що Він іде по морю, подумали, що це привид, і закричали.
50
Всі бо Єго́ ви́діша і смути́шася. І а́біє глаго́ла с ни́ми і рече́ їм: дерза́йте! Аз єсьм, не бо́йтеся!
50
Бо всі побачили Його і стривожилися. І зараз же заговорив з ними і сказав їм: підбадьоріться! Це Я, не бійтеся!
51
І вни́де к ним в кора́бль; і уле́же вітр. І зіло́ і́злиха в себі́ ужаса́хуся і дивля́хуся.
51
І увійшов до них у човен; і вітер стих. І вони надзвичайно про себе жахалися і дивувалися,
52
Не разумі́ша бо о хлі́біх; бі бо се́рдце їх окамене́но.
52
бо не зрозуміли і чуда з хлібами, тому що серце їхнє було скам’яніле.
53
І преше́дше прийдо́ша в зе́млю Геннисаре́тську і приста́ша.
53
І, переправившись, прибули в землю Генісаретську і причалили до берега.
54
(Зач. 27) І ізше́дшим їм із корабля́, а́біє позна́ша Єго́,
54
Коли вони вийшли з човна, відразу жителі, впізнавши Його,
55
обте́кше всю страну́ ту, нача́ша на одрі́х приноси́ти боля́щия, іді́же сли́шаху, я́ко ту єсть.
55
оббігли всю околицю ту і почали приносити на постелях недужих туди, де тільки чули, що Він є.
56
І а́може а́ще вхожда́ше в ве́сі, іли́ во гра́ди, іли́ се́ла, на распу́тіїх полага́ху неду́жния і моля́ху Єго́, да поне́ воскри́лію ри́зи Єго́ прико́снуться; і єли́ці а́ще прикаса́хуся Єму́, спаса́хуся.
56
І куди тільки не приходив Він, чи в села, чи в міста, чи в селища, на перехрестях клали недужих і просили Його, щоб їм доторкнутись хоч до краю одежі Його; і ті, які доторкалися до Нього, зцілялись.
Глава 7
1
І собра́шася к Нему́ фарисе́є і ні́ції от кни́жник, прише́дшії от Ієрусали́ма;
1
Зібрались до Нього фарисеї і деякі з книжників, які прийшли з Єрусалима,
2
і ви́дівше ні́кіїх от учени́к Єго́ нечи́стими рука́ми, си́річ неумове́ними, яду́щих хлі́би, руга́хуся.
2
І, побачивши, що деякі з учеників Його їли хліб нечистими, тобто немитими, руками, докоряли їм.
3

Фарисе́є бо і всі іуде́є, а́ще не три́юще [до лако́т] уми́ють рук, не ядя́ть, держа́ще преда́нія ста́рець;

3
Бо фарисеї і всі юдеї не їдять, не вимивши старанно рук, додержуючись передань предків.
4
і от то́ржища, а́ще не поку́плються, не ядя́ть. І і́на мно́га суть, я́же прия́ша держа́ти: погруже́нія сткля́ницям, і чва́ном, і котло́м, і одро́м.
4
І після торжища, доки не обмиються, не їдять. Є і багато іншого, чого у них прийнято дотримуватись: обмивання чаш, кухлів, казанів і лавок.
5
(Зач. 28) Пото́м же вопроша́ху Єго́ фарисе́є і кни́жници: почто́ ученици́ Твої́ не хо́дять по преда́нію ста́рець, но неумове́ними рука́ми ядя́ть хліб?
5
Потім питають Його фарисеї і книжники: чому ученики Твої не роблять за переданням предків, а їдять хліб немитими руками?
6
Он же отвіща́в рече́ їм, я́ко до́брі проро́чествова Іса́я о вас лицемі́ріх, я́коже єсть пи́сано: сі́ї лю́діє устна́ми М'я чтуть, се́рдце же їх дале́че отстої́ть от Мене́,
6
Він сказав їм у відповідь: добре пророкував Ісая про вас, лицемірів, як і написано: люди ці шанують Мене устами, серце ж їхнє далеко від Мене.
7
всу́є же чтуть М'я, уча́ще уче́нієм, за́повідем челові́чеським;
7
Марно ж шанують Мене, навчаючи вчень, заповідей людських.
8
оста́вльше бо за́повідь Бо́жию, держите́ преда́нія челові́чеськая, креще́нія [омове́нія] чва́ном, і сткля́ницям, і і́на подо́бна такова́ мно́га творите́.
8
Бо ви, залишивши заповідь Божу, дотримуєтесь передання людського, обмиваєте чаші і кухлі і робите багато іншого, до цього подібного.
9
І глаго́лаше їм: до́брі отмета́єте за́повідь Бо́жию, да преда́ніє ва́ше соблюдете́;
9
І сказав їм: чи добре, що відкидаєте заповідь Божу, щоб дотримуватися свого передання?
10
Моїсе́й бо рече́: чти отця́ твоєго́ і ма́тер твою́; і і́же злосло́вить отця́ іли́ ма́тер, сме́ртію да у́мреть:
10
Бо Мойсей сказав: шануй батька свого і матір свою; і: хто лихословить на батька або матір, нехай смертю помре.
11
ви же глаго́лете: а́ще рече́ть челові́к отцю́ іли́ ма́тері: корва́н, є́же єсть дар, і́же а́ще [і́мже би] по́льзовался єси́ от мене́;
11
А ви кажете: якщо скаже людина батькові чи матері: «корван», тобто дар Богові те, чим би ти скористався від мене,
12
і не ктому́ оставля́єте єго́ что сотвори́ти отцю́ своєму́ іли́ ма́тері своє́й,
12
то вже дозволено нічого не робити для батька свого або матері своєї.
13
преступа́юще сло́во Бо́жиє преда́нієм ва́шим, є́же преда́сте; і подо́бна такова́ мно́га творите́.
13
Переступаєте слово Боже переданням вашим, яке ви ж і установили; і робите багато чого, до цього подібного.
14
(Зач. 29) І призва́в весь наро́д, глаго́лаше їм: послу́шайте Мене́ всі і разумі́йте:
14
І, покликавши весь народ, говорив йому: слухайте Мене всі і розумійте:
15
нічто́же єсть вніу́ду челові́ка входи́мо в онь, є́же мо́жеть оскверни́ти єго́; но ісходя́щая от него́ — та суть скверня́щая челові́ка;
15
нічого нема поза людиною, що входило б у неї і оскверняло її; але те, що виходить з неї, — те й оскверняє людину.
16
а́ще кто і́мать у́ші сли́шати, да сли́шить.
16
Якщо хто має вуха слухати, нехай слухає!
17
І єгда́ вни́де в дом от наро́да, вопроша́ху Єго́ ученици́ Єго́ о при́тчі.
17
І коли Він увійшов у дім від народу, ученики Його спитали Його про притчу.
18
І глаго́ла їм: та́ко ли і ви неразу́мливі єсте́? Не разумі́єте ли, я́ко все, є́же ізвні́ входи́моє в челові́ка, не мо́жеть оскверни́ти єго́?
18
Він сказав їм: невже ви такі нерозумні? Невже не розумієте, що все те, що входить у людину ззовні, не може осквернити її?
19
Я́ко не вхо́дить єму́ в се́рдце, но во чре́во, і афедро́ном ісхо́дить, істребля́я вся бра́шна.
19
Бо входить їй не в серце, а в утробу, і виходить геть, чим очищається всяка їжа.
20
Глаго́лаше же, я́ко ісходя́щеє от челові́ка, то скверни́ть челові́ка;
20
Далі сказав: те, що виходить з людини, оскверняє людину.
21
ізвну́тр бо от се́рдця челові́чеська помишле́нія зла́я ісхо́дять, прелюбодія́нія, любодія́нія, уби́йства,
21
Бо зсередини, від серця людського, виходять лихі помисли, перелюбства, любодійства, вбивства,
22
татьби́, лихої́мства, [оби́ди,] лука́вствія, лесть, студодія́нія, о́ко лука́во, хула́, горди́ня, безу́мство, —
22
злодійство, здирство, лукавство, зради, ганебні вчинки, заздрісне око, богохульство, гордощі, безумство, —
23
вся сія́ зла́я ізвну́тр ісхо́дять і скверня́ть челові́ка.
23
все це зло зсередини виходить і оскверняє людину.
24
(Зач. 30) І отту́ду воста́в, і́де в преді́ли Ти́рські і Сидо́нські; і, вшед в дом, ні кого́же хотя́ше, даби́ Єго́ чул; і не мо́же утаї́тися.
24
І підвівшись, пішов звідти у краї Тирські та Сидонські; і, увійшовши в дім, не хотів, щоб хтось пізнав Його; але не зміг утаїтися.
25
Сли́шавши бо жена́ о Нем, єя́же дщи ім'я́ше ду́ха нечи́ста, прише́дши припаде́ к нога́ма Єго́;
25
Бо почула про Нього жінка, в якої дочка мала нечистого духа, прийшла і припала до ніг Його;
26
жена́ же бі є́ллинська, сирофінікі́сса ро́дом; і моля́ше Єго́, да бі́са ізжене́ть із дще́ре єя́.
26
а жінка та була язичниця, родом сирофінікіянка; і благала Його, щоб вигнав біса з дочки її.
27
Ісу́с же рече́ єй: оста́ви, да пе́рвіє наси́тяться ча́да, ність бо добро́ от’я́ти хліб ча́дом і поврещи́ псом.
27
Ісус же сказав їй: дай перше насититися дітям, бо недобре взяти хліб у дітей і кинути псам.
28
Она́ же отвіща́вши глаго́ла Єму́: єй, Го́споди; і́бо і пси под трапе́зою ядя́ть от крупи́ць діте́й.
28
Вона ж сказала Йому у відповідь: так, Господи; але і пси під столом їдять крихти від дітей.
29
І рече́ єй: за сіє́ сло́во, іди́; ізи́де біс із дще́ре твоєя́.
29
І сказав їй: за це слово, іди; вийшов біс із дочки твоєї.
30
І ше́дши в дом свой, обрі́те бі́са ізше́дша і дщер лежа́щу на одрі́.
30
І, прийшовши до свого дому, вона знайшла, що біс вийшов, і дочка лежить на постелі.
31
(Зач. 31) І па́ки ізше́д Ісу́с от преді́л Ти́рських і Сидо́нських, при́йде на мо́ре Галиле́йсько, между́ преді́ли Декапо́льські.
31
Вийшовши з країв Тирських і Сидонських, Ісус знову пішов до моря Галилейського через околиці Десятиграддя.
32
І приведо́ша к Нему́ глу́ха і гугни́ва, і моля́ху Єго́, да возложи́ть нань ру́ку.
32
І привели до Нього глухого й гугнявого, і благали Його, щоб поклав на нього руку.
33
І поє́м єго́ от наро́да єди́наго [осо́б], вложи́ пе́рсти Своя́ во у́ші єго́ і плю́нув косну́ся язи́ка єго́;
33
Ісус, одвівши його одного вбік від народу, вклав пальці Свої у вуха його і, сплюнувши, доторкнувся до його язика.
34
і воззрі́в на не́бо, воздохну́ і глаго́ла єму́: єффафа́, є́же єсть разве́рзися.
34
І, звівши очі на небо, зітхнув і сказав йому: «єффафа», тобто відкрийся.
35
І а́біє разверзо́стася слу́ха єго́, і разріши́ся у́за язи́ка єго́, і глаго́лаше пра́во.
35
І відразу відкрився у нього слух, і розв’язались пута язика його, і почав говорити правильно.
36
І запрети́ їм, да ні кому́же пові́дять; єли́ко же їм Той запреща́ше, па́че і́злиха пропові́даху.
36
І наказав їм, щоб нікому не розповідали. Та скільки Він не забороняв їм, вони ще більше розголошували.
37
І преі́злиха дивля́хуся, глаго́люще: до́брі все твори́ть: і глухі́я твори́ть сли́шати, і німи́я глаго́лати.
37
І надзвичайно дивувалися, кажучи: все добре робить, — глухим дає чути, і німим — говорити.
Глава 8
1
(Зач. 32) В ти́я дні, зіло́ мно́гу наро́ду су́щу, і не іму́щим чесо́ я́сти, призва́в Ісу́с ученики́ Своя́, глаго́ла їм:
1
У ті дні, коли зібралося дуже багато народу і нічого було їм їсти, Ісус, покликавши учеників Своїх, сказав їм:
2
милосе́рдую о наро́ді, я́ко уже́ три дні присідя́ть Мні і не і́муть чесо́ я́сти;
2
жаль Мені людей, що вже три дні знаходяться зі Мною і нічого їм їсти.
3
і а́ще отпущу́ їх не я́дших в до́ми своя́, ослабі́ють на путі́, мно́зі бо от них іздале́ча пришли́ суть.
3
Якщо відпущу їх голодними до своїх домів, ослабнуть у дорозі, бо багато з них прийшли здалека.
4
І отвіща́ша Єму́ ученици́ Єго́: отку́ду сих возмо́жеть кто зді наси́тити хлі́би в пусти́ні?
4
Ученики Його відповіли Йому: звідки міг би хто нагодувати їх хлібом тут, у пустелі?
5
І вопроси́ їх: коли́ко і́мате хлі́бов? Они́ же рі́ша: седьм.
5
І запитав у них: скільки у вас хлібів? Вони сказали: сім.
6
І повелі́ наро́ду возлещи́ на землі́; і приє́м седьм хлі́бов, хвалу́ возда́в, преломи́ і дая́ше ученико́м Свої́м, да предлага́ють; і предложи́ша пред наро́дом.
6
Тоді звелів народові сісти на землю; і, взявши сім хлібів і воздавши хвалу, переломив і дав ученикам Своїм, щоб вони роздали; і вони роздали людям.
7
І ім'я́ху ри́биць ма́ло; і [сія́] благослови́в, рече́ предложи́ти і ти́я.
7
Мали вони і трохи риби; благословивши, Він звелів роздати і її.
8
Ядо́ша же і наси́тишася; і взя́ша ізби́тки укру́х, седьм ко́шниць.
8
І їли, і наситились; і набрали залишків сім кошиків.
9
Бя́ху же я́дших я́ко чети́ре ти́сящі. І отпусти́ їх.
9
А тих, що їли, було близько чотирьох тисяч. І відпустив їх.
10
І а́біє вліз в кора́бль со ученики́ Свої́ми, при́йде во страни́ Далмануфа́нські.
10
І, відразу увійшовши у човен з учениками Своїми, прибув у краї Далмануфанські.
11
(Зач. 33) І ізидо́ша фарисе́є і нача́ша стяза́тися с Ним, і́щуще от Него́ зна́менія с небесе́, іскуша́юще Єго́.
11
Вийшли фарисеї, почали сперечатися з Ним і вимагали від Нього знамення з неба, спокушаючи Його.
12
І воздохну́в ду́хом Свої́м, глаго́ла: что род сей зна́менія і́щеть? Амі́нь глаго́лю вам, а́ще да́сться ро́ду сему́ зна́меніє.
12
І Він, тяжко зітхнувши, сказав: чого рід цей вимагає знамення? Істинно кажу вам: не дасться родові цьому знамення.
13
І оста́вль їх, вліз па́ки в кора́бль, [і] і́де на он пол.
13
І, залишивши їх, знову увійшов у човен і відбув на той бік.
14
І заби́ша ученици́ Єго́ взя́ти хлі́би і ра́зві єди́наго хлі́ба не ім'я́ху с собо́ю в кораблі́.
14
При цьому ученики Його забули взяти хлібів і, крім однієї хлібини, не мали з собою в човні нічого.
15
І преща́ше їм, глаго́ля: зрі́те, блюді́теся от ква́са фарисе́йська і от ква́са І́родова.
15
А Він заповідав їм, кажучи: глядіть, стережіться закваски фарисейської і закваски Іродової.
16
І помишля́ху, друг ко дру́гу глаго́люще, я́ко хлі́би не і́мами.
16
І, розмірковуючи, один одному говорили, що хлібів немає у них.
17
І разумі́в Ісу́с, глаго́ла їм: что помишля́єте, я́ко хлі́би не і́мате? Не у ли чу́вствуєте, ніже́ разумі́єте? Єще́ ли окамене́но се́рдце ва́ше і́мате?
17
Ісус, зрозумівши, говорить їм: чого ви міркуєте про те, що немає у вас хлібів? Чи ще не збагнули і не розумієте? Чи ще окам’яніле у вас серце?
18
О́чі іму́ще не ви́дите? І у́ші іму́ще не сли́шите? І не по́мните ли,
18
Маючи очі, не бачите, маючи вуха, не чуєте?
19
єгда́ п'ять хлі́би преломи́х в п'ять ти́сящ, коли́ко кош іспо́лнь укру́х прия́сте? Глаго́лаша Єму́: двана́десять.
19
Чи не пам’ятаєте, коли Я п’ять хлібів переломив для п’яти тисяч чоловік, скільки повних кошиків набрали ви залишків? Говорять Йому: дванадцять.
20
Єгда́ же седьм в чети́ре ти́сящі, коли́ко ко́шниць ісполне́нія укру́х взя́сте? Они́ же рі́ша: седьм.
20
А коли сім для чотирьох тисяч, скільки кошиків набрали ви того, що залишилося? Сказали: сім.
21
І глаго́ла їм: ка́ко не разумі́єте?
21
І сказав їм: як же не розумієте?
22
(Зач. 34) І при́йде в Вифсаї́ду; і приведо́ша к Нему́ слі́па, і моля́ху Єго́, да єго́ ко́снеться.
22
Приходить до Вифсаїди; і приводять до Нього сліпого, і благають, щоб доторкнувся до нього.
23
І єм за ру́ку сліпа́го, ізведе́ єго́ вон із ве́сі; і плю́нув на о́чі єго́, [і] возло́ж ру́ці нань, вопроша́ше єго́, а́ще что ви́дить?
23
Він, взявши сліпого за руку, вивів його геть із села, і, плюнувши йому на очі його, поклав на нього руки і запитав його, чи бачить що.
24
І воззрі́в глаго́лаше: ви́жу челові́ки я́ко дре́віє ходя́щя.
24
Він, глянувши, сказав: бачу, мов дерева, людей, що проходять.
25
Пото́м [же] па́ки возложи́ ру́ці на о́чі єго́ і сотвори́ єго́ прозрі́ти; і утвори́ся, [і ісцілі́] і узрі́ сві́тло все.
25
Потім знову поклав руки на очі йому і велів йому прозріти. І він зцілився, і став бачити все ясно.
26
І посла́ єго́ в дом єго́, глаго́ля: ні в весь вни́ди, ні пові́ждь кому́ в ве́сі.
26
І послав його додому, кажучи: не заходь у село і нікому в селі не розповідай.
27
(Зач. 35) І ізи́де Ісу́с і ученици́ Єго́ в ве́сі Кесарі́ї Фили́ппові; і на путі́ вопроша́ше ученики́ Своя́, глаго́ля їм: кого́ М'я глаго́лють челові́ци би́ти?
27
І пішов Ісус з учениками Своїми в села Кесарії Филипової. Дорогою Він питав учеників Своїх: за кого вважають Мене люди?
28
Они́ же отвіща́ша: Іоа́нна Крести́теля; і іні́ї Ілію́; друзі́ї же єди́наго от проро́к.
28
Вони відповідали: за Іоана Хрестителя, інші ж — за Іллю, а деякі — за одного з пророків.
29
І Той глаго́ла їм: ви же кого́ М'я глаго́лете би́ти? Отвіща́в же Петр глаго́ла Єму́: Ти єси́ Христо́с.
29
Він говорить їм: а ви за кого Мене вважаєте? Петро сказав Йому у відповідь: Ти є Христос.
30
(Зач. 36) І запрети́ їм, да ні кому́же глаго́лють о Нем.
30
І заборонив їм, щоб нікому не говорили про Нього.
31
І нача́т учи́ти їх, я́ко подоба́єть Си́ну Челові́чеському мно́го пострада́ти, і іскуше́ну би́ти от ста́рець, і архієре́й, і кни́жник, і убіє́ну би́ти, і в тре́тій день воскре́снути.
31
І почав навчати їх, що Сину Людському належить багато постраждати, і відцураються від Нього старійшини, первосвященики та книжники, і буде вбитий, і на третій день воскресне.
32
І не обину́яся сло́во глаго́лаше. І приє́м Єго́ Петр, нача́т прети́ти Єму́.
32
І говорив про це відкрито. Але Петро, відізвавши Його, почав перечити Йому.
33
Он же обра́щся і воззрі́в на ученики́ Своя́, запрети́ Петро́ві, глаго́ля: іди́ за Мно́ю, сатано́; я́ко не ми́слиши, я́же [суть] Бо́жія, но я́же челові́чеська.
33
Він же, обернувшись і глянувши на учеників Своїх, заборонив Петрові, кажучи: відійди від Мене, сатано, бо ти думаєш не про те, що Боже, а що людське.
34
І призва́в наро́ди со ученики́ Свої́ми, рече́ їм: (Зач. 37) і́же хо́щеть по Мні іти́, да отве́ржеться себе́, і во́зьметь крест свой, і по Мні гряде́ть;
34
І, покликавши народ з учениками Своїми, сказав їм: хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе, і візьме хрест свій, і за Мною йде.
35
і́же бо а́ще хо́щеть ду́шу свою́ спасти́, погуби́ть ю, а і́же погуби́ть ду́шу свою́ Мене́ ра́ди і Єва́нгелія, той спасе́ть ю;
35
Бо хто хоче душу свою спасти, той погубить її; а хто погубить душу свою заради Мене і Євангелія, той спасе її.
36
ка́я бо по́льза челові́ку, а́ще приобря́щеть мир весь і отщети́ть ду́шу свою́?
36
Бо яка користь людині, коли вона придбає ввесь світ, а душу свою занапастить?
37
Іли́ что дасть челові́к ізмі́ну на душі́ своє́й?
37
Або що дасть людина взамін за душу свою?
38
І́же бо а́ще постиди́ться Мене́ і Мої́х слове́с в ро́ді сем прелюбоді́йнім і грі́шнім, і Син Челові́чеський постиди́ться єго́, єгда́ при́йдеть во сла́ві Отця́ Своєго́ со А́нгели святи́ми.
38
Бо якщо хтось посоромиться Мене і Моїх слів у роді цьому перелюбному і грішному, того посоромиться і Син Людський, коли прийде у славі Отця Свого з ангелами святими.
Глава 9
1
І глаго́лаше їм: амі́нь глаго́лю вам, я́ко суть ні́ції от зді стоя́щих, і́же не і́муть вкуси́ти сме́рти, до́ндеже ви́дять Ца́рствіє Бо́жиє прише́дшеє в си́лі.
1
І сказав їм: істинно говорю вам, що деякі з тих, які стоять тут, не зазнають смерти, доки не побачать Царство Боже, що прийшло в силі.
2
(Зач. 38) І по шести́ днех поя́т Ісу́с Петра́ і Іа́кова і Іоа́нна, і возведе́ їх на гору́ високу́ осо́б єди́ни; і преобрази́ся пред ни́ми.
2
І через шість днів узяв Ісус Петра, Якова та Іоана, і вивів лише їх одних на гору високу, і преобразився перед ними.
3
І ри́зи Єго́ би́ша блеща́щяся, біли́ зіло́, я́ко сніг, яці́хже не мо́жеть біли́льник убіли́ти на землі́.
3
Одяг Його став блискучим, дуже білим, мов сніг, як жоден білильник не може вибілити на землі.
4
І яви́ся їм Ілія́ с Моїсе́єм; і бі́ста со Ісу́сом глаго́люща.
4
І явилися їм Ілля з Мойсеєм, і розмовляли з Ісусом.
5
І отвіща́в Петр глаго́ла Ісу́сові: Равві́, добро́ єсть нам зді би́ти; і сотвори́м кро́ви три, Тебі́ єди́н, і Моїсе́єві єди́н, і Ілії́ єди́н.
5
При цьому Петро сказав Ісусові: Учителю, добре нам тут бути; зробимо три намети: Тобі один, Мойсеєві один та Іллі один.
6
Не ві́дяше бо, что ріщи́, бя́ху бо пристра́шні.
6
Бо не знав, що сказати; тому що страх охопив їх.
7
І бисть о́блак осіня́я їх; і при́йде глас із о́блака, глаго́ля: Сей єсть Син Мой возлю́бленний, Того́ послу́шайте.
7
І з’явилася хмара, і осінила їх, і пролунав голос із хмари, кажучи: Цей є Син Мій Улюблений, Його слухайте!
8
І внеза́пу воззрі́вше, ктому́ ні кого́же ви́діша, то́кмо Ісу́са єди́наго с собо́ю.
8
І тут же, поглянувши, нікого вже не побачили, крім одного Ісуса з собою.
9
Сходя́щим же їм с гори́, запрети́ їм, да ні кому́же пові́дять, я́же ви́діша, то́кмо єгда́ Син Челові́чеський із ме́ртвих воскре́снеть.
9
Коли ж вони сходили з гори, Він наказав їм нікому не розповідати про те, що бачили, доки Син Людський не воскресне з мертвих.
10
(Зач. 39) І сло́во удержа́ша в себі́, стяза́ющеся, что єсть, є́же із ме́ртвих воскре́снути.
10
І вони тримали в собі це слово, допитуючись: що то означає, — воскреснути з мертвих.
11
І вопроша́ху Єго́ глаго́люще: ка́ко глаго́лють кни́жници, я́ко Ілії́ подоба́єть прийти́ пре́жде?
11
І спитали Його: як же книжники говорять, що раніше належить прийти Іллі?
12
Он же отвіща́в рече́ їм: Ілія́ у́бо прише́д пре́жде, устро́їть вся; і ка́ко єсть пи́сано о Си́ні Челові́честім, да мно́го постра́ждеть і унічиже́н бу́деть;
12
Він же відповів їм: Ілля повинен прийти раніш і приготувати все; і як написано про Сина Людського, Йому належить багато постраждати і бути зневаженим.
13
но глаго́лю вам, я́ко і Ілія́ при́йде, і сотвори́ша єму́, єли́ка хоті́ша, я́коже єсть пи́сано о нем.
13
Але кажу вам, що Ілля прийшов, і вчинили йому, як хотіли, як написано про нього.
14
І прише́д ко ученико́м, ви́ді наро́д мног о них [о́крест їх] і кни́жники стяза́ющяся с ни́ми.
14
Прийшовши до учеників, побачив багато народу біля них і книжників, які сперечалися з ними.
15
І а́біє весь наро́д ви́дів Єго́ ужасе́ся, і прири́щуще цілова́ху Єго́.
15
І відразу, побачивши Його, всі люди здивувалися, і, підбігаючи, вітали Його.
16
І вопроси́ кни́жники: что стяза́єтеся к себі́ [с ни́ми]?
16
Він запитав книжників: про що сперечаєтеся між собою?
17
(Зач. 40) І отвіща́в єди́н от наро́да рече́: Учи́телю, приведо́х си́на моєго́ к Тебі́, іму́ща ду́ха ні́ма;
17
Один з натовпу сказав у відповідь: Учителю, я привів до Тебе мого сина, що має духа німого.
18
і іді́же коли́ждо і́меть єго́, разбива́єть єго́, і пі́ни тещи́ть, і скреже́щеть зуби́ свої́ми, і оціпеніва́єть; і ріх ученико́м Твої́м, да ізжену́ть єго́, і не возмого́ша.
18
Де тільки нападе на нього, кидає його на землю, і він пускає піну, і скрегоче зубами своїми, і ціпеніє. Я казав ученикам Твоїм, щоб вигнали його, та вони не змогли.
19
Он же отвіща́в єму́ глаго́ла: о, ро́де неві́рен, доко́лі в вас бу́ду? Доко́лі терплю́ ви? Приведі́те єго́ ко Мні.
19
Він же, відповідаючи йому, сказав: о роде невірний, доки буду з вами? Доки буду терпіти вас? Приведіть його до Мене.
20
І привідо́ша єго́ к Нему́. І ви́дів Єго́, а́біє дух стрясе́ єго́; і пад на землі́, валя́шеся, пі́ни тещя́.
20
І привели його до Нього. Побачивши Його, дух стряснув його; він упав на землю і валявся, пускаючи піну.
21
І вопроси́ отця́ єго́: коли́ко літ єсть, отне́ліже сіє́ бисть єму́? Он же рече́: ізді́тська:
21
Ісус запитав батька його: скільки років, як це сталося з ним? Він сказав: з дитинства;
22
і мно́гажди во огнь вве́рже єго́ і в во́ди, да погуби́ть єго́; но а́ще что мо́жеши, помози́ нам, милосе́рдовав о нас.
22
багато разів дух кидав його і в огонь і у воду, щоб згубити його; але, якщо можеш, допоможи нам, змилосердься над нами.
23
Ісу́с же рече́ єму́: є́же а́ще что мо́жеши ві́ровати, вся возмо́жна ві́рующему.
23
Ісус сказав йому: якщо хоч трохи можеш вірувати, все можливе віруючому.
24
І а́біє возопи́в оте́ць отроча́те, со слеза́ми глаго́лаше: ві́рую, Го́споди! Помози́ моєму́ неві́рію.
24
І тут же скрикнув батько отрока, зі сльозами говорячи: вірую, Господи! Допоможи моєму невірству.
25
Ви́дів же Ісу́с, я́ко сри́щеться наро́д, запрети́ ду́ху нечи́стому, глаго́ля єму́: ду́ше німи́й і глухи́й, Аз ті повілева́ю: ізи́ди із него́ і ктому́ не вни́ди в него́.
25
Ісус, побачивши, що збігається народ, заборонив духові нечистому, сказавши йому: душе німий і глухий! Я тобі повеліваю: вийди з нього і більше не входь у нього.
26
І возопи́в і мно́го пружа́вся, ізи́де; і бисть я́ко мертв, я́коже мно́зім глаго́лати, я́ко у́мре.
26
І, закричавши та сильно напружившись, вийшов; і він став наче мертвий, так що багато хто говорив, що він помер.
27
Ісу́с же єм єго́ за ру́ку, воздви́же єго́; і воста́.
27
Але Ісус, взявши його за руку, підняв його; і той устав.
28
І вше́дшу Єму́ в дом, ученици́ Єго́ вопроша́ху Єго́ єди́наго: я́ко ми не возмого́хом ізгна́ти єго́?
28
Коли Ісус увійшов у дім, ученики спитали Його на самоті: чому ми не змогли вигнати його?
29
І рече́ їм: сей род нічи́мже мо́жеть ізи́ти, то́кмо моли́твою і посто́м.
29
І сказав їм: цей рід не може вийти інакше, як від молитви і посту.
30
І отту́ду ізше́дше, ідя́ху сквозі́ Галиле́ю; і не хотя́ше, да кто уві́сть.
30
Вийшовши звідти, проходили через Галилею, і Він не хотів, щоб хто довідався.
31
Уча́ше бо ученики́ Своя́ і глаго́лаше їм, я́ко Син Челові́чеський пре́дан бу́деть в ру́ці челові́честі, і убію́ть Єго́; і убіє́н бив, в тре́тій день воскре́снеть.
31
Бо навчав учеників Своїх і говорив їм, що Сина Людського видано буде до рук людських, і вб’ють Його, і, вбитий будучи, Він на третій день воскресне.
32
Они́ же не разуміва́ху глаго́ла і боя́хуся Єго́ вопроси́ти.
32
Вони ж не розуміли цих слів, а запитати Його боялися.
33
(Зач. 41) І при́йде в Капернау́м; і в дому́ бив, вопроша́ше їх: что на путі́ в себі́ помишля́сте?
33
Прийшли до Капернаума; і коли був у домі, запитав їх: про що дорогою ви міркували між собою?
34
Они́ же молча́ху: друг ко дру́гу бо стяза́шася на путі́, кто [єсть] бо́лій.
34
Вони мовчали, бо дорогою сперечалися між собою, хто більший.
35
І сід пригласи́ обана́десяте і глаго́ла їм: а́ще кто хо́щеть ста́рій би́ти, да бу́деть всіх ме́нший і всім слуга́.
35
І, сівши, запросив дванадцятьох і сказав їм: хто хоче бути першим, нехай буде з усіх найменшим і всім слугою.
36
І приі́м отроча́, поста́ви є посреді́ їх; і об'є́м є, рече́ їм:
36
І, взявши дитину, поставив її посеред них і, обнявши її, сказав їм:
37
і́же а́ще єди́но такови́х отроча́т при́йметь во і́м'я Моє́, Мене́ приє́млеть; і і́же Мене́ приє́млеть, не Мене́ приє́млеть, но Посла́вшаго М'я.
37
хто одного з таких дітей прийме в ім’я Моє, той Мене приймає; а хто Мене приймає, той не Мене приймає, але Того, Хто послав Мене.
38
Отвіща́ Єму́ Іоа́нн, глаго́ля: Учи́телю, ви́діхом ні́коєго і́менем Твої́м ізгоня́ща бі́си, і́же не хо́дить по нас; і возбрани́хом єму́, я́ко не послі́дуєть нам.
38
Відповів Йому Іоан, сказавши: Учителю, ми бачили одного, який Твоїм іменем виганяє бісів, а не ходить за нами; і заборонили йому, бо він не йде слідом за нами.
39
Ісу́с же рече́: не брані́те єму́; нікто́же бо єсть, і́же сотвори́ть си́лу о і́мені Моє́м, і возмо́жеть вско́рі злосло́вити М'я.
39
Ісус сказав: не бороніть йому, бо нема нікого, хто сотворить чудо в ім’я Моє і зможе скоро лихословити на Мене.
40
І́же бо ність на ви, по вас єсть.
40
Бо хто не проти вас, той за вас.
41
І́же бо а́ще напої́ть ви ча́шею води́ во і́м'я Моє́, я́ко Христо́ви єсте́, амі́нь глаго́лю вам, не погуби́ть мзди своєя́.
41
І хто напоїть вас чашею води в ім’я Моє, тому що ви Христові, істинно кажу вам, не втратить своєї нагороди.
42
(Зач. 42) І і́же а́ще соблазни́ть єди́наго от ма́лих сих ві́рующих в М'я, до́бріє єсть єму́ па́че, а́ще обліжи́ть ка́мень же́рновний о ви́ї єго́ і вве́ржен бу́деть в мо́ре.
42
А хто спокусить одного з малих цих, віруючих у Мене, тому краще було б, якби повісили йому камінь жорновий на шию і кинули його в море.
43
І а́ще соблажня́єть тя рука́ твоя́, отсіци́ ю: до́бріє ті єсть бі́днику [без руки́] в живо́т вни́ти, не́же о́бі ру́ці іму́щу вни́ти в геє́нну, во огнь неугаса́ющий,
43
І якщо спокушає тебе рука твоя, відсічи її; краще тобі калікою ввійти в життя, ніж, дві руки маючи, йти в геєну, в огонь невгасимий,
44
іді́же черв їх не умира́єть, і огнь не угаса́єть.
44
де черв їхній не вмирає і вогонь не вгасає.
45
І а́ще нога́ твоя́ соблажня́єть тя, отсіци́ ю: до́бріє ті єсть вни́ти в живо́т хро́му, не́же дві но́зі іму́щу вве́ржену би́ти в геє́нну, во огнь неугаса́ющий,
45
І якщо нога твоя спокушає тебе, відсічи її; краще тобі кривим увійти в життя, ніж, дві ноги маючи, бути вкинутим у геєну, в огонь невгасимий,
46
іді́же черв їх не умира́єть, і огнь не угаса́єть.
46
де черв їхній не вмирає і вогонь не вгасає.
47
І а́ще о́ко твоє́ соблажня́єть тя, істкни́ є: до́бріє ті єсть со єди́нім о́ком вни́ти в Ца́рствіє Бо́жиє, не́же дві о́ці іму́щу вве́ржену би́ти в геє́нну о́гненную,
47
І якщо око твоє спокушає тебе, вирви його: краще тобі з одним оком увійти в Царство Боже, ніж, два ока маючи, бути вкинутим у геєну вогненну,
48
іді́же черв їх не умира́єть, і огнь не угаса́єть.
48
де черв їхній не вмирає і вогонь не вгасає.
49
Всяк бо огне́м осоли́ться, і вся́ка же́ртва со́лію осоли́ться.
49
Бо кожний вогнем осолиться, і всяка жертва сіллю посолиться.
50
Добро́ соль: а́ще же соль не слана́ бу́деть, чим осоли́ться? Імі́йте соль в себі́, і мир імі́йте между́ собо́ю.
50
Сіль — добра річ; якщо ж сіль не солона буде, чим осолиться? Майте сіль у собі і майте мир між собою.
Глава 10
1
І отту́ду воста́в пре́йде в преді́ли Іуде́йськія, [чрез страну́ я́же] об он пол Іорда́на. І снидо́шася па́ки наро́ди к Нему́, і я́ко оби́чай імі́, па́ки уча́ше їх.
1
Вийшовши звідти, приходить у краї Юдейські, по той бік Йордану. Знову збирається до Нього народ, і, за звичаєм Своїм, Він знову навчав їх.
2
(Зач. 43) І присту́пльше фарисе́є вопроси́ша Єго́: а́ще досто́їть му́жу жену́ пусти́ти? Іскуша́юще Єго́.
2
Підійшли фарисеї і запитали, спокушаючи Його: чи дозволено чоловікові розводитися з жінкою?
3
Он же отвіща́в рече́ їм: что вам запові́да Моїсе́й?
3
Він сказав їм у відповідь: що вам заповів Мойсей?
4
Они́ же рі́ша: Моїсе́й повелі́ кни́гу распу́стную написа́ти і пусти́ти.
4
Вони сказали: Мойсей дозволив написати розвідний лист і розлучатись.
5
І отвіща́в Ісу́с рече́ їм: по жестосе́рдію ва́шему написа́ вам за́повідь сію́;
5
Ісус відповів їм: через жорстокосердя ваше написав вам заповідь цю.
6
от нача́ла же созда́нія му́жа і жену́ сотвори́л я єсть Бог;
6
На початку ж творіння чоловіком і жінкою створив їх Бог.
7
сего́ ра́ди оста́вить челові́к отця́ своєго́ і ма́тер
7
Ось чому залишить чоловік батька свого і матір
8
і приліпи́ться к жені́ своє́й, і бу́дета о́ба в плоть єди́ну; ті́мже уже́ ні́ста два, но плоть єди́на;
8
і пристане до жінки своєї, і будуть обоє єдиною плоттю. Так що вони вже не двоє, а одна плоть.
9
є́же у́бо Бог сочета́, челові́к да не разлуча́єть.
9
Отже, що Бог з’єднав, того людина нехай не розлучає.
10
І в дому́ па́ки ученици́ Єго́ о сем вопроси́ша Єго́.
10
У домі ученики Його знову запитали Його про те саме.
11
І глаго́ла їм: (Зач. 44) і́же а́ще пу́стить жену́ свою́ і оже́ниться іно́ю, прелюби́ твори́ть на ню;
11
Він сказав їм: хто розведеться з жінкою своєю та ожениться на іншій, той перелюб чинить з нею.
12
і а́ще жена́ пу́стить му́жа [му́жа своєго́] і пося́гнеть за іно́го, прелюби́ твори́ть.
12
І якщо жінка розведеться з чоловіком своїм і вийде за іншого, перелюб чинить.
13
І приноша́ху к Нему́ ді́ти, да ко́снеться їх; ученици́ же преща́ху принося́щим.
13
Приносили до Нього дітей, щоб Він доторкнувся до них; ученики ж не допускали тих, що приносили.
14
Ви́дів же Ісу́с негодова́ і рече́ їм: оста́віте діте́й приходи́ти ко Мні і не брані́те їм, таці́х бо єсть Ца́рствіє Бо́жиє;
14
Побачивши те, Ісус обурився і сказав їм: дозволяйте дітям приходити до Мене і не забороняйте їм, бо таких є Царство Боже.
15
амі́нь глаго́лю вам: і́же а́ще не при́йметь Ца́рствія Бо́жия, я́ко отроча́, не і́мать вни́ти в не.
15
Істинно кажу вам: хто не прийме Царства Божого, як дитина, той не ввійде в нього.
16
І об'є́м їх, возло́ж ру́ці на них, благословля́ше їх.
16
І, обнявши їх, покладав руки на них і благословляв їх.
17
(Зач. 45) І ісходя́щу Єму́ на путь, прите́к ні́кий і покло́нься на колі́ну Єму́, вопроша́ше Єго́: Учи́телю благи́й, что сотворю́, да живо́т ві́чний наслі́дствую?
17
Коли виходив Він у дорогу, підбіг один якийсь, упав перед Ним на коліна і запитав Його: Учителю благий, що мені робити, щоб життя вічне успадкувати?
18
Ісу́с же рече́ єму́: что М'я глаго́леши бла́га? Нікто́же благ, то́кмо єди́н Бог.
18
Ісус сказав йому: чому ти називаєш Мене благим? Ніхто не благий, тільки один Бог.
19
За́повіді ві́си: не прелюби́ сотвори́ши, не уби́й, не укра́ди, не лжесвиді́тельствуй, не оби́ди, чти отця́ твоєго́ і ма́тер.
19
Заповіді знаєш: не чини перелюбу, не вбивай, не кради, не лжесвідчи, не кривди, шануй батька твого і матір.
20
Он же отвіща́в рече́ Єму́: Учи́телю, сія́ вся сохрани́х от ю́ности моєя́.
20
Той же сказав Йому у відповідь: Учителю, всього цього я дотримувався від юности моєї.
21
Ісу́с же воззрі́в нань, возлюби́ єго́ і рече́ єму́: єди́наго єси́ не доконча́л: іди́, єли́ка і́маши, прода́ждь і даждь ни́щим, і імі́ти і́маши сокро́вище на небесі́; і прийди́ [і] ходи́ вслід Мене́, взем крест.
21
Ісус, поглянувши на нього з любов’ю, сказав йому: одного тобі не вистачає: піди і все, що маєш, продай і роздай убогим; і матимеш скарб на небесах; тоді приходь та іди вслід за Мною, взявши хрест.
22
Он же дряхл бив о словесі́ [о словесі́ сем], оти́де скорб'я́, бі бо імі́я стяжа́нія мно́га.
22
Він же, засмутившись від цього слова, відійшов зі скорботою, бо мав велике багатство.
23
І воззрі́в Ісу́с глаго́ла ученико́м Свої́м: (Зач. 46) ка́ко неудо́б іму́щії бога́тство в Ца́рствіє Бо́жиє вни́дуть.
23
І, поглянувши довкола, Ісус сказав ученикам Своїм: як тяжко тим, хто має багатство, увійти в Царство Боже.
24
Ученици́ же ужаса́хуся о словесі́х Єго́. Ісу́с же па́ки отвіща́в глаго́ла їм: ча́да, ка́ко неудо́б упова́ющим на бога́тство в Ца́рствіє Бо́жиє вни́ти!
24
Ученики вжахнулись від слів Його. Але Ісус знову говорить їм у відповідь: діти, як тяжко тим, хто надіється на багатство, увійти в Царство Боже!
25
Удо́біє бо єсть вельбу́ду сквозі́ іглині́ у́ші пройти́, не́же бога́ту в Ца́рствіє Бо́жиє вни́ти.
25
Бо легше верблюдові пройти крізь вушко голки, ніж багатому ввійти в Царство Боже.
26
Они́ же і́злиха дивля́хуся, глаго́люще к себі́: то кто мо́жеть спасе́н би́ти?
26
Вони ж надзвичайно здивувалися і говорили між собою: хто ж може спастись?
27
Воззрі́в же на них Ісу́с глаго́ла: у челові́к невозмо́жно, но не у Бо́га, вся бо возмо́жна суть у Бо́га.
27
Ісус, глянувши на них, говорить: для людей це неможливо, та не для Бога, бо все можливо Богові.
28
Нача́т же Петр глаго́лати Єму́: се, ми оста́вихом вся і вслід Тебе́ ідо́хом.
28
І почав Петро говорити Йому: ось ми все залишили і пішли слідом за Тобою.
29
Отвіща́в же Ісу́с рече́: амі́нь глаго́лю вам: нікто́же єсть, і́же оста́вил єсть дом, іли́ бра́тію, іли́ сестри́, іли́ отця́, іли́ ма́тер, іли́ жену́, іли́ ча́да, іли́ се́ла, Мене́ ра́ди і Єва́нгелія ра́ди;
29
Ісус же відповів: істинно говорю вам: нема нікого, хто залишив би дім, чи братів, чи сестер, чи батька, чи матір, чи жінку, чи дітей, чи землю ради Мене і ради Євангелія
30
а́ще не при́йметь стори́цею ни́ні во вре́м'я сіє́, домо́в, і бра́тій, і сестр, і отця́, і ма́тере, і чад, і сел, во ізгна́нії, і в вік гряду́щий живо́т ві́чний;
30
і не одержав би сторицею вже нині, в час цей, серед гонінь, — домів, і братів, і сестер, і батьків, і матерів, і дітей, і земель, а в грядущому віці — життя вічне.
31
мно́зі же бу́дуть пе́рвії послі́дні, і послі́днії пе́рві.
31
І багато хто з перших будуть останніми, а останні — першими.
32
Бя́ху же на путі́, восходя́ще во Ієрусали́м; і бі варя́я їх Ісу́с, і ужаса́хуся, і вслід іду́ще, боя́хуся. (Зач. 47) І поє́м па́ки обана́десять, нача́т їм глаго́лати, я́же хотя́ху Єму́ би́ти;
32
Коли вони були в дорозі, йдучи до Єрусалима, Ісус ішов попереду них, а вони жахалися і, йдучи за Ним слідом, боялися.
33
я́ко, се, восхо́дим во Ієрусали́м, і Син Челові́чеський пре́дан бу́деть архієре́йом і кни́жником, і осу́дять Єго́ на смерть, і предадя́ть Єго́ язи́ком;
33
Покликавши знову дванадцятьох, Він почав їм говорити про те, що буде з Ним: ось ми йдемо до Єрусалима, і Син Людський виданий буде первосвященикам і книжникам, і осудять Його на смерть, і видадуть Його язичникам;
34
і поруга́ються Єму́, і уя́звять Єго́, і оплю́ють Єго́, і убію́ть Єго́; і в тре́тій день воскре́снеть.
34
і знущатимуться з Нього, і битимуть Його, і обплюють Його, і уб’ють Його; і на третій день воскресне.
35
І пред Него́ прийдо́ста Іа́ков і Іоа́нн, си́на Зеведе́єва, глаго́люща: Учи́телю, хо́щева, да, є́же а́ще про́сива, сотвори́ши на́ма.
35
Тоді підійшли до Нього Яків та Іоан, сини Зеведеєві, і сказали: Учителю, ми хочемо, щоб Ти зробив нам, про що попросимо.
36
Он же рече́ ї́ма: что хо́щета, да сотворю́ ва́ма?
36
Він сказав їм: що хочете, щоб Я зробив вам?
37
О́на же рі́ста Єму́: даждь нам, да єди́н о десну́ю Тебе́ і єди́н о шу́юю Тебе́ ся́дева во сла́ві Твоє́й.
37
Вони сказали Йому: дай нам одному праворуч від Тебе, а другому ліворуч від Тебе сісти у славі Твоїй.
38
Ісу́с же рече́ ї́ма: не ві́ста, чесо́ про́сита; мо́жета ли пи́ти ча́шу, ю́же Аз пію́, і креще́нієм, і́мже Аз креща́юся, крести́тися?
38
Ісус же сказав їм: не знаєте, чого просите. Чи можете пити чашу, яку Я п’ю, і хрещенням, яким Я хрещусь, хреститися?
39
О́на же рі́ста Єму́: мо́жева. Ісу́с же рече́ ї́ма: ча́шу у́бо, ю́же Аз пію́, іспіє́та, і креще́нієм, і́мже Аз креща́юся, крести́тася;
39
Вони відповіли Йому: можемо. Ісус же сказав їм: чашу, яку Я п’ю, вип’єте, і хрещенням, яким Я хрещусь, охреститеся;
40
а є́же сі́сти о десну́ю Мене́ і о шу́юю, ність Мні да́ти, но ї́мже угото́вано єсть.
40
але щоб сісти праворуч і ліворуч від Мене — не від Мене залежить, а кому уготовано.
41
І сли́шавше де́сять, нача́ша негодова́ти о Іа́кові і Іоа́нні.
41
І, почувши, десять почали гніватись на Якова та Іоана.
42
Ісу́с же призва́в їх, глаго́ла їм: ві́сте, я́ко мня́щіїся владі́ти язи́ки, соодоліва́ють їм, і вели́ції їх облада́ють ї́ми;
42
Ісус же, покликавши їх, сказав їм: ви знаєте, що ті, яких називають князями народів, панують над ними, і вельможі їхні володіють ними.
43
не та́ко же бу́деть в вас: но і́же а́ще хо́щеть в вас вя́щший би́ти, да бу́деть вам слуга́;
43
Але між вами нехай не буде так: хто хоче бути більшим між вами, нехай буде вам слугою.
44
і і́же а́ще хо́щеть в вас би́ти ста́рій, да бу́деть всім раб;
44
І хто хоче бути першим між вами, нехай буде всім рабом.
45
і́бо Син Челові́ч не при́йде, да послу́жать Єму́, но да послу́жить і дасть ду́шу Свою́ ізбавле́ніє за мно́гі.
45
Бо і Син Людський не для того прийшов, щоб Йому служили, але щоб послужити і віддати душу Свою за визволення багатьох.
46
(Зач. 48) І прийдо́ша во Ієрихо́н. І ісходя́щу Єму́ от Ієрихо́на, і ученико́м Єго́, і наро́ду мно́гу, син Тиме́йов Варти́мей, сліпи́й, сідя́ше при путі́, прося́.
46
Приходять до Єрихона. І коли Він з учениками Своїми і численним людом виходив з Єрихона, син Тимеїв, Вартимей, сліпий, сидів при дорозі і просив милостиню.
47
І сли́шав, я́ко Ісу́с Назоряни́н єсть, нача́т зва́ти і глаго́лати: Си́не Дави́дов Ісу́се, поми́луй м'я.
47
Почувши, що це Ісус Назорей, він почав кричати і говорити: Ісусе, Сину Давидів! Помилуй мене.
48
І преща́ху єму́ мно́зі, да умолчи́ть, он же мно́жає па́че зва́ше: Си́не Дави́дов, поми́луй м'я.
48
І примушували його мовчати багато хто, він же ще більше кричав: Сину Давидів, помилуй мене!
49
І став Ісу́с, рече́ єго́ возгласи́ти. І возгласи́ша сліпця́, глаго́люще єму́: дерза́й, воста́ни, зове́ть тя.
49
Ісус зупинився і сказав його покликати. Кличуть сліпого і кажуть йому: не бійся, вставай, кличе тебе.
50
Он же отве́рг ри́зи своя́, воста́в при́йде ко Ісу́сові.
50
Той скинув з себе верхній одяг, встав і прийшов до Ісуса.
51
І отвіща́в глаго́ла єму́ Ісу́с: что хо́щеши, да сотворю́ тебі́? Сліпи́й же глаго́ла Єму́: учи́телю, да прозрю́.
51
Відповідаючи йому, Ісус спитав: чого ти хочеш від Мене? Сліпий сказав Йому: Учителю, аби я прозрів.
52
Ісу́с же рече́ єму́: іди́: ві́ра твоя́ спасе́ тя. І а́біє прозрі́ і по Ісу́сі і́де в путь.
52
Ісус сказав йому: йди, віра твоя спасла тебе. І відразу він прозрів, і пішов дорогою за Ісусом.
Глава 11
1
(Зач. 49) І єгда́ прибли́жи[ша]ся во Ієрусали́м, в Вифсфагі́ю і Вифа́нію, к горі́ Єлео́нстій, посла́ два от учени́к Свої́х
1
Коли наблизились до Єрусалима, до Виффагії та Вифанії, до гори Елеонської, Ісус посилає двох з учеників Своїх
2
і глаго́ла ї́ма: іді́та в весь, я́же єсть пря́мо ва́ма; і а́біє входя́ща в ню, обря́щета жреб'я́ прив'я́зано, на не́же нікто́же от челові́к всі́де; отрі́шша є, приведі́та;
2
і говорить їм: підіть у селище, яке прямо перед вами; і як тільки ввійдете в нього, зараз же знайдете осля прив’язане, на якого ніхто з людей ще не сідав; відв’язавши його, приведіть.
3
і а́ще кто ва́ма рече́ть: что твори́та сіє́? Рци́та, я́ко Госпо́дь тре́буєть є; і а́біє по́слеть є сі́мо.
3
І якщо хто скаже вам: що це ви робите, — відповідайте, що Господь потребує його; і відразу ж пошле його сюди.
4
Ідо́ста же, і обріто́ста жреб'я́ прив'я́зано при две́рех вні на распу́тії, і отріши́ста є.
4
Вони пішли і знайшли молодого осла, прив’язаного на вулиці біля воріт, і відв’язали його.
5
І ні́ції от стоя́щих ту глаго́лаху ї́ма: что ді́єта отріша́юща жреб'я́?
5
І деякі з тих, що там стояли, говорили їм: що робите, навіщо відв’язуєте осля?
6
О́на же рі́ста їм, я́коже запові́да ї́ма Ісу́с, і оста́виша я.
6
Вони відповіли їм, як велів Ісус, і ті відпустили їх.
7
І приведо́ста жреб'я́ ко Ісу́сові, і возложи́ша на не ри́зи своя́, і всі́де на не.
7
І привели осля до Ісуса; і поклали на нього одяг свій; і сів на нього.
8
Мно́зі же ри́зи своя́ постла́ша по путі́; друзі́ї же ва́їя рі́заху от дре́вія і постила́ху по путі́.
8
Багато хто стелив свій одяг по дорозі; а інші різали гілки з дерев і встилали ними дорогу.
9
І предходя́щії і вслід гряду́щії вопія́ху, глаго́люще: оса́нна, благослове́н Гряди́й во і́м'я Госпо́днє!
9
І ті, які пішли попереду Нього, і ті, які супроводжували Його, викликували: осанна! Благословен, Хто гряде в ім’я Господнє!
10
Благослове́нно гряду́щеє Ца́рство во і́м'я Го́спода отця́ на́шего Дави́да! Оса́нна в ви́шніх!
10
Благословенне Царство отця нашого Давида, що гряде в ім’я Господнє! Осанна у вишніх!
11
(Зач. 50) І вни́де во Ієрусали́м Ісу́с і в це́рков; і согля́дав вся, по́зді уже́ су́щу часу́, ізи́де в Вифа́нію со обімана́десяте.
11
І ввійшов Ісус в Єрусалим і в храм; і, оглянувши все, оскільки час уже був пізній, пішов до Вифанії з дванадцятьма.
12
І нау́тріє ізше́дшим їм от Вифа́нії, взалка́;
12
На другий день, коли вони вийшли з Вифанії, зголоднів.
13
і ви́дів смоко́вницю іздале́ча, іму́щу ли́ствіє, при́йде, а́ще у́бо что обря́щеть на ней; і прише́д к ней, нічесо́же обрі́те, то́кмо ли́ствіє; не у бо бі вре́м'я смо́квам.
13
І, побачивши здалека смоковницю, вкриту листям, пішов, чи не знайде чого на ній; але, прийшовши до неї, нічого не знайшов, крім листя, бо ще не час був для смокв.
14
І отвіща́в Ісу́с рече́ єй: да не ктому́ от тебе́ во ві́ки нікто́же плода́ сність. І сли́шаху ученици́ Єго́.
14
І сказав їй Ісус: віднині нехай довіку ніхто плоду твого не з’їсть. І чули те ученики Його.
15
І прийдо́ша (па́ки) во Ієрусали́м. І вшед Ісу́с в це́рков, нача́т ізгони́ти продаю́щия і купу́ющия в це́ркві; і трапе́зи торжнико́м і сіда́лища продаю́щих го́луби іспрове́рже;
15
Прийшли до Єрусалима. Ісус, увійшовши до храму, почав виганяти тих, що продавали і купували в храмі; і столи міняйл, і лави тих, що продавали голубів, поперекидав.
16
і не дая́ше, да кто мимонесе́ть сосу́д сквозі́ це́рков.
16
І не дозволяв, щоб хто переніс через храм будь-яку річ.
17
І уча́ше, глаго́ля їм: ність ли пи́сано, я́ко храм Мой храм моли́тви нарече́ться всім язи́ком? Ви же сотвори́сте єго́ верте́п разбо́йником.
17
І вчив їх, кажучи: чи не написано: дім Мій домом молитви назветься для всіх народів? Ви ж зробили його вертепом розбійників.
18
І сли́шаша кни́жници і архієре́є, і іска́ху, ка́ко Єго́ погуб'я́ть; боя́хубося Єго́, я́ко весь наро́д дивля́шеся о уче́нії Єго́.
18
Почули це книжники і первосвященики і шукали, як би погубити Його, але боялися, тому що весь народ дивувався Його вченню.
19
І я́ко по́зді бисть, ісхожда́ше вон із гра́да.
19
Коли ж стало пізно, Він вийшов геть з міста.
20
І у́тро мимоходя́ще, ви́діша смоко́вницю ізсо́хшу із коре́нія.
20
Проходячи вранці, побачили смоковницю, що всохла до кореня.
21
І воспом'яну́в Петр глаго́ла Єму́: Равві́, виждь, смоко́вниця, ю́же прокля́л єси́, у́сше.
21
І, згадавши, Петро сказав Йому: Учителю, дивись, смоковниця, яку Ти прокляв, усохла.
22
І отвіща́в Ісу́с глаго́ла їм:
22
Ісус, відповідаючи, говорить їм:
23
(Зач. 51) імі́йте ві́ру Бо́жию; амі́нь бо глаго́лю вам, я́ко, і́же а́ще рече́ть горі́ сей: дви́гнися і ве́рзися в мо́ре, і не разми́слить в се́рдці своє́м, но ві́ру і́меть, я́ко є́же глаго́леть, бива́єть, — бу́деть єму́, є́же а́ще рече́ть;
23
майте віру Божу, бо істинно кажу вам, якщо хто скаже горі цій: посунься і кинься в море, і не сумніватиметься в серці своїм, а повірить, що станеться за його словом, — буде йому, що тільки скаже.
24
сего́ ра́ди глаго́лю вам: вся, єли́ка а́ще моля́щеся про́сите, ві́руйте, я́ко приє́млете, — і бу́деть вам;
24
Тому кажу вам: усе, чого ви попросите в молитві, вірте, що одержите, — і буде вам.
25
і єгда́ стоїте́ моля́щеся, отпуща́йте, а́ще что і́мате на кого́, да і Оте́ць ваш, І́же єсть на небесі́х, отпу́стить вам согріше́нія ва́ша;
25
І коли стоїте на молитві, прощайте, коли щось маєте на кого, щоб і Отець ваш Небесний відпустив вам гріхи ваші.
26
а́ще ли же ви не отпуща́єте, ні Оте́ць ваш, І́же єсть на небесі́х, отпу́стить вам согріше́ній ва́ших.
26
Якщо ж не прощаєте, то і Отець ваш Небесний не відпустить вам гріхів ваших.
27
(Зач. 52) І прийдо́ша па́ки во Ієрусали́м. І в це́ркві ходя́щу Єму́, прийдо́ша к Нему́ архієре́є, і кни́жници, і ста́рці
27
Прийшли знову до Єрусалима. І коли Він ходив у храмі, підійшли до Нього первосвященики, і книжники, і старійшини
28
і глаго́лаша Єму́: ко́єю о́бластію сія́ твори́ши? І кто Ті о́бласть сію́ даде́, да сія́ твори́ши?
28
і говорили Йому: якою владою Ти це робиш? І хто дав Тобі владу це робити?
29
Ісу́с же отвіща́в рече́ їм: вопрошу́ ви і Аз словесе́ єди́наго, і отвіща́йте Мі: і реку́ вам, ко́єю о́бластію сія́ творю́;
29
Ісус сказав їм у відповідь: запитаю і Я вас про одне, відповідайте Мені; тоді і Я скажу вам, якою владою це роблю.
30
креще́ніє Іоа́нново с небесе́ ли бі, іли́ от челові́к? Отвіща́йте Мі.
30
Хрещення Іоанове з небес було чи від людей? Скажіть Мені.
31
І ми́сляху в себі́, глаго́люще: а́ще рече́м, с небесе́, рече́ть: почто́ у́бо не ві́ровасте єму́?
31
Ті міркували між собою: якщо скажемо, що з небес, то Він скаже: чому ж ви не повірили йому?
32
Но а́ще рече́м, от челові́к: боя́хуся люді́й, всі бо імі́яху Іоа́нна, я́ко воі́стину проро́к бі.
32
А сказати, що від людей, — боялись народу; бо всі знали, що Іоан воістину був пророк.
33
І отвіща́вше глаго́лаша Ісу́сові: не ві́ми. І отвіща́в Ісу́с глаго́ла їм: ні Аз глаго́лю вам, ко́єю о́бластію сія́ творю́.
33
І сказали у відповідь Ісусові: не знаємо. Тоді Ісус сказав їм у відповідь: і Я не скажу вам, якою владою це роблю.
Глава 12
1
(Зач. 53) І нача́т їм в при́тчах глаго́лати: виногра́д насади́ челові́к, і огради́ опло́том, і іскопа́ точи́ло, і созда́ столп, і предаде́ єго́ тяжа́телем [ді́лателем], і оти́де.
1
І почав говорити їм притчами: один чоловік насадив виноградник і обгородив плотом, і викопав виностік*, і збудував башту, і, передавши все виноградарям, від’їхав.
2
І посла́ к тяжа́телем во вре́м'я раба́, да от тяжа́тель при́йметь от плода́ виногра́да;
2
І послав у свій час до виноградарів слугу — одержати від виноградарів плоди з виноградника.
3
они́ же є́мше єго́ би́ша і отосла́ша тща.
3
Вони ж, схопивши його, били і відіслали ні з чим.
4
І па́ки посла́ к ним друга́го раба́; і того́ ка́менієм би́вше, проби́ша главу́ єму́ і посла́ша безче́стна.
4
Знову послав до них іншого слугу; і тому камінням розбили голову і відіслали з безчестям.
5
І па́ки іно́го посла́, і того́ уби́ша; і мно́гі і́ни, о́ви у́бо бію́ще, о́ви же убива́юще.
5
І знову іншого послав, і того вбили; і багатьох інших — одних били, інших вбивали.
6
Єще́ у́бо єди́наго си́на імі́ возлю́бленнаго своєго́, посла́ і того́ к ним посліди́, глаго́ля, я́ко усрам'я́ться си́на моєго́.
6
Маючи ж єдиного сина, улюбленого свого, наостанку послав і його до них, кажучи: посоромляться сина мого.
7
О́ні же тяжа́теле рі́ша к себі́: я́ко сей єсть наслі́дник, прийді́те, убіє́м єго́, і на́ше бу́деть наслі́дствіє.
7
Але виноградарі сказали один одному: це спадкоємець, ходім уб’ємо його, і спадщина буде наша.
8
І є́мше єго́ уби́ша і ізверго́ша єго́ вон із виногра́да.
8
І, схопивши його, вбили і викинули геть з виноградника.
9
Что у́бо сотвори́ть госпо́дь виногра́да? При́йдеть і погуби́ть тяжа́телі і дасть виногра́д іні́м.
9
Що ж зробить господар виноградника? Прийде і покарає виноградарів смертю, і віддасть виноградник іншим.
10
Ні Писа́нія ли сего́ чли єсте́: ка́мень, єго́же не в ряду́ сотвори́ша зи́ждущії, сей бисть во главу́ у́гла:
10
Невже ви не читали цього в Писанні: камінь, який відкинули будівничі, той самий став наріжним каменем.
11
от Го́спода бисть сіє́, і єсть ди́вно во о́чію на́шею?
11
Це від Господа, і дивним є в очах наших.
12
І іска́ху Єго́ я́ти, і убоя́шася наро́да, разумі́ша бо, я́ко к ним при́тчу рече́; і оста́вльше Єго́ отидо́ша.
12
І шукали нагоди схопити Його, але побоялися народу, бо зрозуміли, що про них сказав притчу; і, залишивши Його, відійшли.
13
(Зач. 54) І посла́ша к Нему́ ні́кія от фарисе́й і іродіа́н, да Єго́ обольстя́ть сло́вом.
13
І посилають до Нього декого з фарисеїв та іродіан, щоб спіймати Його на слові.
14
Они́ же прише́дше глаго́лаша Єму́: Учи́телю, ві́ми, я́ко і́стинен єси́ і не ради́ши ні о ко́мже: не зри́ши бо на лице́ челові́ков, но воі́стину путі́ Бо́жию учи́ши; досто́їть ли кинсо́н ке́сареві да́ти, іли́ ні? Да́ми ли, іли́ не да́ми?
14
Вони ж, прийшовши, говорять Йому: Учителю, ми знаємо, що Ти справедливий і не прагнеш будь-кому догодити, бо не зважаєш на особу, а воістину навчаєш путі Божої. Чи дозволено платити податок кесареві, чи ні? Давати нам чи не давати?
15
Он же ві́дий їх лицемі́ріє, рече́ їм: что М'я іскуша́єте? Принесі́те Мі пі́нязь, да ви́жу.
15
Але Він, знаючи їхнє лицемірство, сказав їм: чого спокушаєте Мене? Принесіть Мені динарій, щоб Я побачив його.
16
Они́ же принесо́ша. І глаго́ла їм: чий о́браз сій і написа́ніє? Они́ же рі́ша Єму́: ке́сарев.
16
Вони принесли. Тоді говорить їм: чиє це зображення і напис? Вони ж сказали: кесаря.
17
І отвіща́в Ісу́с рече́ їм: воздаді́те ке́сарева ке́сареві і Бо́жия Бо́гові. І чуди́шася о Нем.
17
Ісус сказав їм у відповідь: віддайте кесареве кесарю, а Боже Богові. І дивувалися Йому.
18
(Зач. 55) І прийдо́ша саддуке́є к Нему́, і́же глаго́лють воскресе́нію не би́ти; і вопроси́ша Єго́, глаго́люще:
18
Потім прийшли до Нього саддукеї, які кажуть, що не існує воскресіння, і запитали Його, кажучи:
19
Учи́телю, Моїсе́й написа́ нам, я́ко а́ще кому́ брат у́мреть і оста́вить жену́, а чад не оста́вить, да по́йметь брат єго́ жену́ єго́ і воскреси́ть сі́м'я бра́ту своєму́.
19
Учителю! Мойсей написав нам: якщо в кого помре брат і залишить жінку, то брат його нехай візьме жінку його і відродить потомство братові своєму.
20
Седьм бра́тій бі: і пе́рвий поя́т жену́ і умира́я не оста́ви сі́мене;
20
Було сім братів: перший узяв жінку і помер, не залишивши дітей.
21
і втори́й поя́т ю і у́мре, і ні той оста́ви сі́мене; і тре́тій та́кожде;
21
Узяв її другий і помер, і він теж не залишив дітей; і третій так само.
22
і поя́ша ю седьм і не оста́виша сі́мене; посліди́ же всіх у́мре і жена́.
22
Брали її за себе семеро і не залишили дітей. Після всіх померла й жінка.
23
В воскресе́ніє у́бо, єгда́ воскре́снуть, кото́рому їх бу́деть жена́? Седьм бо імі́ша ю жену́.
23
Отже, в час воскресіння, коли воскреснуть, котрого з них буде вона жінкою? Бо семеро мали її за жінку.
24
І отвіща́в Ісу́с рече́ їм: не сего́ ли ра́ди прельща́єтеся, не ві́дуще Писа́нія, ні си́ли Бо́жия?
24
Ісус сказав їм у відповідь: чи не тому ви й помиляєтеся, що не знаєте ні Писання, ані сили Божої?
25
Єгда́ бо із ме́ртвих воскре́снуть, ні же́няться, ні посяга́ють, но суть я́ко а́нгели на небесі́х;
25
Бо, коли воскреснуть з мертвих, тоді не будуть ні женитися, ні заміж виходити, а будуть як ангели на небесах.
26
о ме́ртвих же, я́ко востаю́ть, ні́сте ли чли в кни́гах Моїсе́йових, при купині́ я́ко рече́ єму́ Бог, глаго́ля: Аз Бог Авраа́мов, і Бог Ісаа́ков, і Бог Іа́ковль?
26
А про мертвих, що вони воскреснуть, хіба не читали ви в книзі Мойсея, як при купині Бог сказав йому: Я Бог Авраама, і Бог Ісаака, і Бог Якова?
27
Ність Бог ме́ртвих, но Бог живи́х; ви у́бо мно́го прельща́єтеся.
27
Бог не є Бог мертвих, а Бог живих. Отже, ви дуже помиляєтесь.
28
(Зач. 56) І присту́пль єди́н от кни́жник, сли́шав їх стяза́ющихся і ви́дів, я́ко до́брі отвіща́ їм, вопроси́ Єго́: ка́я єсть пе́рвая всіх за́повідій?
28
І приступив один з книжників, що слухав, як вони сперечалися, і бачив, як добре Ісус відповів їм, і спитав Його: яка заповідь перша з усіх заповідей?
29
Ісу́с же отвіща́ єму́: я́ко пе́рвійши всіх за́повідій: сли́ши, Ізра́їлю, Госпо́дь Бог ваш Госпо́дь єди́н єсть;
29
Ісус відповів йому: перша з усіх заповідей: слухай, Ізраїлю! Господь Бог наш є Господь єдиний.
30
і возлю́биши Го́спода Бо́га твоєго́ всім се́рдцем твої́м, і все́ю душе́ю твоє́ю, і всім умо́м твої́м, і все́ю крі́постію твоє́ю, — сія́ єсть пе́рвая за́повідь.
30
І полюби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всім розумінням твоїм, і всією силою твоєю, — ось перша заповідь!
31
І втора́я подо́бна єй: возлю́биши бли́жняго своєго́, я́ко сам себе́. Бо́льшая сею́ і́на за́повідь ність.
31
І друга подібна до неї: полюби ближнього твого, як самого себе. Більшої за ці заповіді немає.
32
І рече́ Єму́ кни́жник: до́брі, Учи́телю, воі́стину рекл єси́, я́ко єди́н єсть Бог, і ність ін ра́зві Єго́;
32
Книжник сказав Йому: добре, Учителю! Ти істину сказав, що один є Бог, і немає іншого, крім Нього;
33
і є́же люби́ти Єго́ всім се́рдцем, і всім ра́зумом, і все́ю душе́ю, і все́ю крі́постію; і є́же люби́ти бли́жняго я́ко себе́, бо́лі єсть всіх всесожже́ній і жертв.
33
і любити Його всім серцем, і всім розумом, і всією душею, і всією силою, і любити ближнього, як самого себе, є більше за всі всепалення і жертви.
34
Ісу́с же ви́дів, я́ко сми́сленно отвіща́, рече́ єму́: не дале́че єси́ от Ца́рствія Бо́жия. І нікто́же смі́яше ктому́ Єго́ вопроси́ти.
34
Ісус, побачивши, що він розумно відповів, сказав йому: ти недалеко від Царства Божого. Після того ніхто не насмілився питати Його.
35
І отвіща́в Ісу́с глаго́лаше, учя́ в це́ркві: ка́ко глаго́лють кни́жници, я́ко Христо́с Син єсть Дави́дов?
35
Продовжуючи навчати в храмі, Ісус говорив: як це кажуть книжники, що Христос є син Давидів?
36
Той бо Дави́д рече́ Ду́хом Святи́м: глаго́ла Госпо́дь Го́сподеві моєму́: сіди́ о десну́ю Мене́, до́ндеже положу́ враги́ Твоя́ подно́жіє нога́ма Твої́ма.
36
Бо сам Давид сказав Духом Святим: сказав Господь Господеві моєму: сиди праворуч Мене, доки покладу ворогів Твоїх — підніжжям ніг Твоїх.
37
Сам у́бо Дави́д глаго́леть Єго́ Го́спода: і отку́ду Син єму́ єсть? І мног наро́д послу́шаше Єго́ в сла́дость.
37
Отже, сам Давид називає Його Господом — як же Він син йому? І багато народу слухало Його з насолодою.
38
(Зач. 57) І глаго́лаше їм во уче́нії Своє́м: блюді́теся от кни́жник, хотя́щих во одія́ніїх ходи́ти, і цілова́нія на то́ржищих,
38
І говорив їм у вченні Своїм: стережіться книжників, які люблять ходити в довгому одязі і приймати вітання на народних зібраннях,
39
і преждесіда́нія на со́нмищих, і первовозлежа́нія на ве́черях:
39
сидіти спереду в синагогах і возлежати на перших місцях на бенкетах, —
40
пояда́юще до́ми вдови́ць і непщева́нієм надо́лзі моля́щеся, сі́ї при́ймуть ли́шшеє осужде́ніє.
40
ції, котрі поїдають доми вдів і лицемірно довго моляться, приймуть найтяжче осудження.
41
І сід Ісу́с пря́мо сокро́вищному храни́лищу, зря́ше, ка́ко наро́д ме́щеть мідь в сокро́вищноє храни́лище. І мно́зі бога́тії вмета́ху мно́га.
41
І сів Ісус навпроти скарбниці і спостерігав, як народ кладе гроші в скарбницю. Чимало заможних клали багато.
42
І прише́дши єди́на вдови́ця убо́га, вве́рже ле́пті дві, є́же єсть кодра́нт.
42
Прийшла одна вбога вдова і поклала дві лепти, тобто кодрант.
43
І призва́в ученики́ Своя́, рече́ їм: амі́нь глаго́лю вам, я́ко вдови́ця сія́ убо́гая мно́жає всіх вве́рже вмета́ющих в сокро́вищноє храни́лище,
43
Покликавши учеників Своїх, Ісус сказав їм: істинно кажу вам, що ця вбога вдова поклала більше за всіх, хто клав у скарбницю,
44
всі бо от ізби́тка своєго́ вверго́ша, сія́ же от лише́нія своєго́ вся, єли́ка імі́яше, вве́рже, все житіє́ своє́.
44
бо всі клали з достатку свого, а вона із злиднів своїх поклала все, що мала, весь прожиток свій.
Глава 13
1
(Зач. 58) І ісходя́щу Єму́ от це́ркве, глаго́ла Єму́ єди́н от учени́к Єго́: Учи́телю, виждь, каково́ ка́меніє і какова́ зда́нія.
1
І коли виходив Він з храму, один з учеників Його сказав Йому: Учителю, подивись, які камені і які будівлі!
2
І отвіща́в Ісу́с рече́ єму́: ви́диши ли сія́ вели́кая зда́нія? Не і́мать оста́ти зді ка́мень на ка́мені, і́же не разори́ться.
2
Ісус сказав йому у відповідь: бачиш ці великі будівлі? Все це буде зруйноване, так що не залишиться тут і каменя на камені.
3
І сідя́щу Єму́ на горі́ Єлео́нстій пря́мо це́ркве, вопроша́ху Єго́ єди́наго Петр і Іа́ков, і Іоа́нн і Андре́й:
3
І коли Він сидів на горі Елеонській проти храму, то Петро, Яків, Іоан і Андрій запитали Його на самоті:
4
рци нам, когда́ сія́ бу́дуть? І ко́є [бу́деть] зна́меніє, єгда́ і́муть вся сія́ сконча́тися?
4
скажи нам, коли це буде, і яке знамення, коли все це має скінчитися?
5
Ісу́с же отвіща́в їм, нача́т глаго́лати: блюді́теся, да не кто вас прельсти́ть.
5
Відповідаючи їм, Ісус почав говорити: бережіться, щоб ніхто не спокусив вас,
6
Мно́зі бо при́йдуть во і́м'я Моє́, глаго́люще, я́ко Аз єсьм; і мно́гі прельстя́ть.
6
бо багато хто прийде під іменем Моїм і говоритиме, що це Я; і багатьох спокусять.
7
Єгда́ же усли́шите бра́ні і сли́шанія бра́нем, не ужаса́йтеся: подоба́єть бо би́ти; но не у кончи́на.
7
Коли ж почуєте про війни і воєнні чутки, не жахайтеся: бо належить цьому бути, — але це ще не кінець.
8
Воста́неть бо язи́к на язи́к, і ца́рство на ца́рство; і бу́дуть тру́си по мі́стом, і бу́дуть гла́ди і м'яте́жі. Нача́ло болі́знем сія́.
8
Бо постане народ на народ і царство на царство; і будуть землетруси у різних місцях, і будуть голод і заворушення; це — початок хвороб.
9
(Зач. 59) Блюді́теся же ви са́мі; предадя́ть бо ви в со́нмища, і на собо́рищих біє́ні бу́дете; і пред воєво́ди і царі́ веде́ні бу́дете Мене́ ра́ди, во свиді́тельство їм.
9
Стережіться ж ви самі, бо вас видаватимуть на судища і битимуть у синагогах, і перед правителями і царями поставлять вас через Мене, на свідчення перед ними.
10
І во всіх язи́ціх подоба́єть пре́жде пропові́датися Єва́нгелію.
10
І всім народам раніш повинно бути проповідане Євангеліє.
11
Єгда́ же поведу́ть ви предаю́ще, не пре́жде пеці́теся, что возглаго́лете, ні поуча́йтеся; но є́же а́ще да́сться вам в той час, се глаго́літе, не ви бо бу́дете глаго́лющії, но Дух Святи́й.
11
Коли ж поведуть видавати вас, то не турбуйтесь заздалегідь, що вам говорити, і не обдумуйте; але, що дасться вам у той час, те й говоріть, бо не ви будете говорити, а Дух Святий.
12
Преда́сть же брат бра́та на смерть, і оте́ць ча́до; і воста́нуть ча́да на роди́телі і убію́ть їх.
12
Видасть же брат брата на смерть, і батько — дітей; і постануть діти на батьків, і уб’ють їх.
13
І бу́дете ненави́димі всі́ми і́мене Моєго́ ра́ди; претерпі́вий же до конця́, той спасе́н бу́деть.
13
І ненавидітимуть вас усі за ім’я Моє; хто ж перетерпить до кінця, той спасеться.
14
(Зач. 60) Єгда́ же у́зрите ме́рзость запусті́нія, рече́нную Даниї́лом проро́ком, стоя́щу, іді́же не подоба́єть, чтий да разумі́єть, тогда́ су́щії во Іуде́ї да біжа́ть на го́ри;
14
Коли ж побачите мерзоту запустіння, провіщену пророком Даниїлом, яка стоятиме, де не належить, хто читає, нехай розуміє, тоді хто буде в Юдеї, нехай біжить у гори;
15
і і́же на кро́ві, да не сла́зить в дом, ні да вни́деть взя́ти чесо́ от до́му своєго́;
15
а хто на покрівлі, той нехай не сходить у дім і не заходить узяти щось з дому свого;
16
і і́же на селі́ сий, да не возврати́ться всп'ять взя́ти ри́зу свою́.
16
і хто на полі, нехай не вертається назад взяти одяг свій.
17
Го́ре же непра́здним і доя́щим в ти́я дні.
17
Горе ж вагітним і матерям-годувальницям у ті дні!
18
Молі́теся же, да не бу́деть бі́гство ва́ше в зимі́.
18
Моліться, щоб не сталася втеча ваша взимку.
19
Бу́дуть бо дні́є ті́ї скорб, якова́ не бисть такова́ от нача́ла созда́нія, є́же созда́ Бог, дони́ні, і не бу́деть.
19
Бо в ті дні буде така скорбота, якої не було від початку творіння, яке вчинив Бог, навіть і донині, і не буде.
20
І а́ще не би Госпо́дь прекрати́л дній, не би у́бо спасла́ся вся́ка плоть; но ізбра́нних ра́ди, ї́хже ізбра́, прекрати́ть дні.
20
І коли б Господь не вкоротив тих днів, то не спаслась би ніяка плоть; але заради обраних, яких Він обрав, укоротить дні.
21
Тогда́ а́ще кто рече́ть вам: се, зді Христо́с, іли́: се, о́нді, — не імі́те ві́ри.
21
Тоді, якщо хто скаже вам: ось, тут Христос, або: ось там, — не йміть віри.
22
Воста́нуть бо лжехри́сти і лжепроро́ци і дадя́ть зна́менія і чудеса́, є́же прельсти́ти, а́ще возмо́жно, і ізбра́нния.
22
Бо встануть лжехристи і лжепророки і дадуть знамення і чудеса, щоб спокусити, якщо можливо, і обраних.
23
Ви же блюді́теся; се, пре́жде ріх вам вся.
23
Ви ж бережіться. Ось, Я наперед сказав вам усе.
24
(Зач. 61) Но в ти́я дні, по ско́рбі той, со́лнце поме́ркнеть, і луна́ не дасть сві́та своєго́,
24
Але в ті дні, після тієї скорботи, сонце померкне, і місяць не дасть свого світла,
25
і зві́зди бу́дуть с небесе́ спа́дающя, і си́ли, я́же на небесі́х, подви́жуться.
25
і зірки спадуть з неба, і сили небесні похитнуться.
26
І тогда́ у́зрять Си́на Челові́чеськаго гряду́ща на о́блаціх с си́лою і сла́вою мно́гою.
26
І тоді побачать Сина Людського, Який гряде на хмарах, з силою і славою великою.
27
І тогда́ по́слеть а́нгели Своя́ і собере́ть ізбра́нния Своя́ от чети́рех вітр, от конця́ землі́ до конця́ не́ба.
27
І тоді Він пошле ангелів Своїх і збере обраних Своїх від чотирьох вітрів, від краю землі до краю неба.
28
От смоко́вниці же научі́теся при́тчі: єгда́ уже́ ві́твіє єя́ бу́деть мла́до і ізраща́єть ли́ствіє, ві́дите, я́ко близ єсть жа́тва;
28
Від смоковниці навчіться притчі: коли гілля її стає вже м’яким і пускає листя, то знаєте, що близько літо.
29
та́ко і ви, єгда́ сія́ ви́дите бива́юща, ві́діте, я́ко близ єсть, при две́рех.
29
Так і ви: коли побачите, що все збувається, знайте, що близько, при дверях.
30
Амі́нь глаго́лю вам, я́ко не і́мать прейти́ род сей, до́ндеже вся сія́ бу́дуть.
30
Істинно кажу вам: не перейде рід цей, як усе це буде.
31
(Зач. 62) Не́бо і земля́ пре́йдуть, словеса́ же Моя́ не пре́йдуть.
31
Небо і земля перейдуть, слова ж Мої не перейдуть.
32
О дні же том іли́ о часі́ нікто́же вість, ні а́нгели, і́же суть на небесі́х, ні Син, то́кмо Оте́ць.
32
Про день же той або про годину ніхто не знає: ні ангели небесні, ні Син, а тільки Отець.
33
Блюді́те, бді́те і молі́теся: не ві́сте бо, когда́ вре́м'я бу́деть.
33
Пильнуйте, будьте на сторожі і моліться, бо не знаєте, коли настане час цей.
34
Я́коже челові́к отходя́ оста́вль дом свой, і дав рабо́м свої́м власть, і кому́ждо ді́ло своє́, і вратарю́ повелі́, да бдить.
34
Подібно до того, коли чоловік, відходячи в дорогу і залишаючи свій дім, дав владу слугам своїм, і кожному своє діло, і наказав воротареві пильнувати,
35
Бді́те у́бо: не ві́сте бо, когда́ госпо́дь до́му при́йдеть, ве́чер, іли́ полу́нощі, іли́ в пітлоглаше́ніє, іли́ у́тро;
35
так і ви: пильнуйте, бо не знаєте, коли прийде господар дому, ввечері, чи опівночі, чи як півні заспівають, чи вранці.
36
да не прише́д внеза́пу, обря́щеть ви спя́щя.
36
Щоб, коли він несподівано прийде, ви не спали.
37
А я́же вам глаго́лю, всім глаго́лю: бді́те.
37
А що кажу вам, кажу всім: пильнуйте.
Глава 14
1
Бі же Па́сха і опрісно́ці по двою́ дні́ю; і іска́ху архієре́є і кни́жници, ка́ко Єго́ ле́стію є́мше убію́ть;
1
Через два дні мало бути свято Пасхи і опрісноків. І шукали первосвященики і книжники, як би взяти Його хитрощами і вбити.
2
глаго́лаху же: (но) не в пра́здник, єда́ [да не] ка́ко молва́ бу́деть лю́дська.
2
Але говорили: тільки не в свято, щоб не сталося заворушення в народі.
3
(Зач. 63) І су́щу Єму́ в Вифа́нії, в дому́ Си́мона прокаже́ннаго, возлежа́щу Єму́, при́йде жена́, іму́щи алава́стр ми́ра на́рднаго пистикі́я многоці́нна; і сокру́шши алава́стр, возлива́ше Єму́ на главу́.
3
І коли Він був у Вифанії, в домі Симона прокаженого, і возлежав, — прийшла жінка з алавастровою посудиною мира з нарда чистого, дорогоцінного, і, розбивши посудину, злила Йому на голову.
4
Бя́ху же ні́ції негоду́юще в себі́ і глаго́люще: почто́ ги́бель сія́ ми́рная бисть?
4
Деякі обурились і між собою говорили: навіщо така трата мира?
5
Можа́ше бо сіє́ продано́ би́ти вя́щше тріє́х сот пі́нязь і да́тися ни́щим. І преща́ху єй.
5
Бо можна було б його продати більш як за триста динаріїв і роздати вбогим. І дорікали їй.
6
Ісу́с же рече́: оста́віте ю, что єй труди́ даєте́? Добро́ ді́ло соді́ла о Мні.
6
Ісус же сказав: облиште її, навіщо її бентежите? Вона добре діло зробила для Мене.
7
Всегда́ бо ни́щия і́мате с собо́ю, і єгда́ хо́щете, мо́жете їм добро́ твори́ти; Мене́ же не всегда́ і́мате.
7
Бо вбогих завжди маєте з собою і, коли захочете, можете їм добро робити; Мене ж не завжди маєте.
8
Є́же імі́ [возмо́же] сія́, сотвори́: предвари́ пома́зати Моє́ ті́ло на погребе́ніє.
8
Вона зробила, що могла: заздалегідь помазала Моє тіло на погребіння.
9
Амі́нь глаго́лю вам: іді́же а́ще пропові́сться Єва́нгеліє сіє́ во всем ми́рі, і є́же сотвори́ сія́, глаго́лано бу́деть в па́м'ять єя́.
9
Істинно кажу вам: по всьому світу, де тільки буде проповідане це Євангеліє, буде сказано на спомин про неї і про те, що вона зробила.
10
(Зач. 64) І Іу́да Іскаріо́тський, єди́н от обоюна́десяте, і́де ко архієре́єм, да преда́сть Єго́ їм.
10
І пішов Іуда Іскаріотський, один з дванадцяти, до первосвящеників, щоб видати Його їм.
11
Они́ же сли́шавше возра́довашася і обіща́ша єму́ сре́бреники да́ти. І іска́ше, ка́ко Єго́ в удо́бно вре́м'я преда́сть.
11
Вони ж, почувши, зраділи і пообіцяли дати йому срібників. І він шукав, як би в слушний час видати Його.
12
І в пе́рвий день опрісно́к, єгда́ па́сху жря́ху, глаго́лаша Єму́ ученици́ Єго́: гді хо́щеши, ше́дше угото́ваем, да я́си па́сху?
12
У перший день опрісноків, коли готували пасхальне ягня, ученики сказали Йому: де хочеш їсти паску? Ми підемо і приготуємо.
13
І посла́ два от учени́к Свої́х і глаго́ла ї́ма: іді́та во град, і сря́щеть вас челові́к в скуде́льниці во́ду нося́; по нем іді́та,
13
І посилає двох з учеників Своїх, і каже їм: підіть до міста, і зустрінеться вам чоловік, який нестиме глек води; підіть за ним,
14
і іді́же а́ще вни́деть, рці́та господи́ну до́му, я́ко Учи́тель глаго́леть: гді єсть віта́льниця, іді́же па́сху со ученики́ Мої́ми снім?
14
і куди він увійде, скажіть господареві дому того, що Учитель каже — де світлиця, в якій Я споживатиму паску з Моїми учениками?
15
І той ва́ма пока́жеть го́рницю ве́лію, по́стлану, гото́ву; ту угото́вайта нам.
15
І він покаже вам велику, прибрану і готову горницю; там приготуйте нам.
16
І ізидо́ста ученика́ Єго́, і прийдо́ста во град, і обріто́ста, я́коже рече́ ї́ма; і угото́васта па́сху.
16
І пішли ученики Його, і прийшли до міста, і знайшли, як сказав їм; і приготували паску.
17
І ве́черу би́вшу при́йде со обімана́десяте.
17
Як настав вечір, Він прийшов з дванадцятьма.
18
І возлежа́щим їм і яду́щим, рече́ Ісу́с: амі́нь глаго́лю вам, я́ко єди́н от вас преда́сть М'я, яди́й со Мно́ю.
18
І коли вони возлежали і їли, Ісус сказав: істинно кажу вам, один з вас, що їсть зі Мною, зрадить Мене.
19
Они́ же нача́ша скорбі́ти і глаго́лати Єму́ єди́н по єди́ному: єда́ аз? І други́й: єда́ аз?
19
Вони засмутились і почали говорити Йому один за одним: чи не я? І інший: чи не я?
20
Он же отвіща́в рече́ їм: єди́н от обоюна́десяте, омочи́вий со Мно́ю в соли́ло.
20
Він же сказав їм у відповідь: один з дванадцяти, який умочає зі Мною в блюдо.
21
Син у́бо Челові́чеський і́деть, я́коже єсть пи́сано о Нем: го́ре же челові́ку тому́, і́мже Син Челові́чеський преда́сться; до́бріє би́ло би єму́, а́ще не би роди́лся челові́к той.
21
Та Син Людський іде, як написано про Нього; але горе тій людині, якою Син Людський буде зраджений: краще було б не народитися людині тій.
22
І яду́щим їм, приє́м Ісу́с хліб, [і] благослови́в, преломи́ і даде́ їм, і рече́: приймі́те, яді́те, сіє́ єсть Ті́ло Моє́.
22
І коли вони їли, Ісус узяв хліб, благословив, переламав, дав їм і сказав: прийміть, споживайте, це є Тіло Моє.
23
І приі́м ча́шу, хвалу́ возда́в, даде́ їм; і пи́ша от нея́ всі.
23
І, взявши чашу та хвалу воздавши, подав їм; і пили з неї всі.
24
І рече́ їм: сія́ єсть Кров Моя́ Но́ваго Заві́та, за мно́гі ізлива́єма;
24
І сказав їм: це є Кров Моя Нового Завіту, що за багатьох проливається.
25
амі́нь глаго́лю вам, я́ко ктому́ не і́мам пи́ти от плода́ ло́знаго до дне того́, єгда́ є пію́ но́во во Ца́рствії Бо́жиї.
25
Істинно кажу вам: Я вже не питиму від плоду виноградного до того дня, коли питиму нове вино в Царстві Божому.
26
І воспі́вше ізидо́ша в го́ру Єлео́нськую.
26
І, проспівавши, пішли на гору Елеонську.
27
І глаго́ла їм Ісу́с, я́ко всі соблазните́ся о Мні в нощ сію́, пи́сано бо єсть: поражу́ па́стиря, і рази́дуться о́вці.
27
І сказав їм Ісус: цієї ночі всі ви спокуситеся через Мене, бо написано: уражу пастиря, і розбіжаться вівці.
28
Но пото́м, єгда́ воскре́сну, варя́ю ви в Галиле́ї.
28
По воскресінні ж Моїм буду раніше за вас у Галилеї.
29
Петр же рече́ Єму́: а́ще і всі соблазня́ться, но не аз.
29
Петро сказав Йому: хоч і всі спокусяться, але не я.
30
І глаго́ла єму́ Ісу́с: амі́нь глаго́лю тебі́, я́ко ти днесь в нощ сію́, пре́жде да́же втори́цею пі́тель не возгласи́ть, трикра́ти отве́ржешися Мене́.
30
І говорить йому Ісус: істинно кажу тобі, що сьогодні, цієї ночі, раніше, ніж двічі проспіває півень, ти тричі зречешся Мене.
31
Он же мно́жає глаго́лаше па́че: а́ще (же) мі єсть с Тобо́ю і умре́ти, не отве́ргуся Тебе́. Та́кожде і всі глаго́лаху.
31
Він же ще більше запевняв: хоч би мені належало і вмерти з Тобою, не зречуся Тебе. Так само і всі говорили.
32
І прийдо́ша в весь, є́йже і́м'я Гефсима́нія; і глаго́ла ученико́м Свої́м: сіді́те зді, до́ндеже шед помолю́ся.
32
Прийшли до місця, що зветься Гефсиманія; і Він сказав ученикам Своїм: посидьте тут, поки Я помолюся.
33
І поя́т Петра́, і Іа́кова, і Іоа́нна с Собо́ю; і нача́т ужаса́тися і тужи́ти.
33
І взяв з Собою Петра, Якова та Іоана; і почав тужити й сумувати.
34
І глаго́ла їм: приско́рбна єсть душа́ Моя́ до сме́рти; бу́діте зді і бді́те.
34
І сказав їм: сумна душа Моя смертельно; побудьте тут і пильнуйте.
35
І преше́д ма́ло, паде́ на землі́ і моля́шеся, да, а́ще возмо́жно єсть, ми́мо і́деть от Него́ час;
35
І, трохи відійшовши, впав на землю і молився, щоб, коли можливо, минула Його година ця.
36
і глаго́лаше: А́вва О́тче, вся возмо́жна Тебі́, ми́мо неси́ от Мене́ ча́шу сію́; но не є́же Аз хощу́, но є́же Ти.
36
І говорив: Авва, Отче! Все можливе для Тебе, пронеси мимо Мене чашу цю; та не чого Я хочу, а чого Ти.
37
І при́йде, і обрі́те їх спя́щих, і глаго́ла Петро́ві: Си́моне, спи́ши ли? Не возмо́гл єси́ єди́наго часа́ побді́ти?
37
Повертається і знаходить їх сплячими, і каже Петрові: Симоне, чи ти спиш? Не міг ти пильнувати й однієї години?
38
Бді́те і молі́теся, да не вни́дете в напа́сть: дух у́бо бодр, плоть же немощна́.
38
Пильнуйте і моліться, щоб не зазнати спокуси: дух бадьорий, плоть же немічна.
39
І па́ки шед помоли́ся, то́жде сло́во рек.
39
І знову відійшов і молився, промовивши те саме слово.
40
І возвра́щся обрі́те я па́ки спя́ща; бя́ху бо очеса́ їм тя́готна, і не ві́дяху, что би́ша Єму́ отвіща́ли.
40
І, повернувшись, знову знайшов їх сплячими; бо очі їхні обважніли, і вони не знали, що Йому відповідати.
41
І при́йде трети́цею і глаго́ла їм: спі́те про́чеє і почива́йте; приспі́ коне́ць, при́йде час: се предає́ться Син Челові́чеський в ру́ки грі́шником;
41
І прийшов утретє і каже їм: ви все ще спите і спочиваєте? Годі, прийшов час: Син Людський видається в руки грішників.
42
воста́ніте, і́дем, се предая́й М'я прибли́жися.
42
Встаньте, підемо, ось наблизився той, хто видає Мене.
43
(Зач. 65) І а́біє, єще́ Єму́ глаго́лющу, при́йде Іу́да, єди́н сий от обоюна́десяте, і с ним наро́д мног со ору́жієм і дреко́льми, от архієре́й і кни́жник і ста́рець.
43
І зараз же, як Він ще говорив, прийшов Іуда, один з дванадцяти, і з ним багато народу з мечами та киями, від первосвящеників і книжників і старійшин.
44
Даде́ же предая́й Єго́ зна́меніє їм, глаго́ля: Єго́же а́ще лобжу́, Той єсть; імі́те Єго́ і веді́те (Єго́) сохра́нно.
44
Зрадник же Його подав їм знак, сказавши: Кого я поцілую, Той і є; беріть Його і ведіть обережно.
45
І прише́д, а́біє присту́пль к Нему́, глаго́ла (Єму́): Равві́, Равві́. І облобиза́ Єго́.
45
І, прийшовши, відразу підійшов до Нього і каже: Учителю! Учителю! І поцілував Його.
46
Они́ же возложи́ша ру́ці свої́ на Него́ і я́ша Єго́.
46
А вони наклали руки свої на Нього і взяли Його.
47
Єди́н же ні́кто от стоя́щих ізвле́к нож, уда́ри раба́ архієре́йова і урі́за єму́ у́хо.
47
Один же з тих, що стояли тут, вихопив меча та вдарив раба первосвященика і відсік йому вухо.
48
І отвіща́в Ісу́с рече́ їм: я́ко на разбо́йника ли ізидо́сте со ору́жієм і дреко́льми я́ти М'я?
48
Тоді Ісус сказав їм: ніби на розбійника вийшли ви з мечами та киями, щоб Мене взяти.
49
По вся дні біх при вас в це́ркві учя́, і не я́сте Мене́; но да сбу́деться Писа́ніє.
49
Повсякдень Я бував з вами в храмі і навчав, і ви не брали Мене. Але нехай збудуться Писання.
50
І оста́вльше Єго́, всі біжа́ша.
50
Тоді, залишивши Його, всі повтікали.
51
І єди́н ні́кто ю́ноша і́де по Нем, оді́ян в плащани́цю по на́гу; і я́ша того́ ю́ношу.
51
Один юнак, загорнувшись покривалом на голе тіло, йшов слідом за Ним; і воїни схопили його.
52
Он же оста́вль плащани́цю, наг біжа́ от них.
52
Але він, покинувши покривало, голим утік від них.
53
І ведо́ша Ісу́са ко архієре́ю; і снидо́шася к нему́ всі архієре́є і кни́жници і ста́рці.
53
І привели Ісуса до первосвященика; і зібрались до нього всі первосвященики, і книжники, і старійшини.
54
І Петр іздале́ча вслід Єго́ і́де до внутр во двор архієре́ов; і бі сідя́ со слуга́ми і грі́яся при свіщі́ [при огні́].
54
Петро віддалік ішов слідом за Ним аж до середини двору первосвященика; і сидів зі слугами і грівся біля вогню.
55
Архієре́є же і весь сонм іска́ху на Ісу́са свиді́тельства, да умертвя́ть Єго́; і не обріта́ху.
55
Первосвященики ж і весь синедріон шукали свідчення на Ісуса, щоб віддати Його на смерть; і не знаходили.
56
Мно́зі бо лжесвиді́тельствоваху на Него́, і ра́вна свиді́тельства не бя́ху.
56
Бо багато лжесвідчили на Нього, але ці свідчення не сходились.
57
І ні́ції воста́вше лжесвиді́тельствоваху на Него́, глаго́люще:
57
І деякі, вставши, лжесвідчили проти Нього і говорили:
58
я́ко ми сли́шахом Єго́ глаго́люща, я́ко Аз разорю́ це́рков сію́ рукотворе́ную і треми́ де́ньми і́ну нерукотворе́ну сози́жду.
58
ми чули, як Він казав: Я зруйную храм цей рукотворний і через три дні зведу інший, нерукотворний.
59
І ні та́ко ра́вно бі свиді́тельство їх.
59
Але й таке свідчення їхнє не сходилось.
60
І воста́в архієре́й посреді́, вопроси́ Ісу́са, глаго́ля: не отвіщава́єши ли нічесо́же? Что сі́ї на Тя свиді́тельствують?
60
Тоді первосвященик став посередині і спитав Ісуса: чого ж Ти нічого не відповідаєш на те, що вони проти Тебе свідчать?
61
Он же молча́ше і нічто́же отвіщава́ше. Па́ки архієре́й вопроси́ Єго́ і глаго́ла Єму́: Ти ли єси́ Христо́с, Син Благослове́ннаго?
61
Він же мовчав і нічого не відповідав. Знову первосвященик спитав Його і сказав Йому: чи Ти Христос, Син Благословенного?
62
Ісу́с же рече́: Аз єсьм; і у́зрите Си́на Челові́чеськаго о десну́ю сідя́ща си́ли і гряду́ща со о́блаки небе́сними.
62
Ісус сказав: Я! І ви побачите Сина Людського, Який сидить праворуч сили Божої і йде з хмарами небесними.
63
Архієре́й же растерза́в ри́зи своя́, глаго́ла: что єще́ тре́буєм свиді́телей?
63
Тоді первосвященик, розірвавши одяг свій, сказав: для чого ще нам свідки?
64
Сли́шасте хулу́: что вам мни́ться? Они́ же всі осуди́ша Єго́ би́ти пови́нна сме́рті.
64
Ви чули богохульство? Як вам здається? Вони ж усі засудили Його до смерти.
65
І нача́ша ні́ції плюва́ти Нань, і прикрива́ти лице́ Єго́, і му́чити Єго́, і глаго́лати Єму́: прорци́. І слуги́ по лани́тома Єго́ бія́ху.
65
І деякі почали плювати на Нього і, закриваючи Йому лице, бити Його і говорити Йому: проречи. І слуги били Його по щоках.
66
І су́щу Петро́ві во дворі́ ни́зу, при́йде єди́на от раби́нь архієре́йових,
66
Коли Петро був на подвір’ї внизу, прийшла одна із служниць первосвященика
67
і ви́дівши Петра́ грі́ющася, воззрі́вши на него́, глаго́ла: і ти с Назаряни́ном Ісу́сом бил єси́.
67
і, побачивши Петра, який грівся, та придивившись до нього, сказала: і ти був з Ісусом Назарянином.
68
Он же отве́ржеся, глаго́ля: не вім, ніже́ зна́ю, что ти глаго́леши. І ізи́де вон на преддво́ріє; і але́ктор возгласи́.
68
Але він відрікся, сказавши: не знаю і не розумію, що ти говориш. І вийшов геть на передній двір; і заспівав півень.
69
І раби́ня ви́дівши єго́ па́ки, нача́т глаго́лати предстоя́щим, я́ко сей от них єсть.
69
Служниця, побачивши його знову, почала говорити присутнім, що цей з них.
70
Он же па́ки отмета́шеся. І пома́лі па́ки предстоя́щії глаго́лаху Петро́ві: воі́стину от них єси́, і́бо Галиле́янин єси́, і бесі́да твоя́ подо́биться.
70
Він знову відрікся. Трохи згодом присутні знову стали говорити Петрові: та й справді ти з них, бо ти галилеянин, і мова твоя схожа.
71
Он же нача́ роти́тися і кля́тися, я́ко не вім Челові́ка Сего́, Єго́же ви глаго́лете.
71
Він же почав божитися і клястися: не знаю Чоловіка Цього, про Якого говорите.
72
І второ́є але́ктор возгласи́. І пом'яну́ Петр глаго́л, єго́же рече́ єму́ Ісу́с, я́ко пре́жде да́же пі́тель не возгласи́ть двакра́ти, отве́ржешися Мене́ трикра́ти. І наче́н пла́кашеся.
72
Тоді вдруге заспівав півень. І згадав Петро слово, сказане йому Ісусом: перше ніж двічі проспіває півень, ти тричі відречешся від Мене, і почав плакати.
Глава 15
1
(Зач. 66) І а́біє нау́тріє сові́т сотвори́ша архієре́є со ста́рці і кни́жники, і весь сонм, св'яза́вше Ісу́са ведо́ша і преда́ша (Єго́) Пила́ту.
1
Рано-вранці первосвященики зі старійшинами та книжниками і весь синедріон негайно зібрали раду і, зв’язавши Ісуса, відвели і видали Пилатові.
2
І вопроси́ Єго́ Пила́т: Ти ли єси́ Цар Іуде́йський? Он же отвіща́в рече́ єму́: ти глаго́леши.
2
Пилат спитав Його: Ти Цар Юдейський? Він же сказав йому у відповідь: ти говориш.
3
І глаго́лаху на Него́ архієре́є мно́го.
3
І первосвященики звинувачували Його багато в чому.
4
Пила́т же па́ки вопроси́ Єго́, глаго́ля: не отвіщава́єши ли нічто́же? Виждь, коли́ка на Тя свиді́тельствують.
4
Пилат же знову спитав Його: Ти нічого не відповідаєш, бачиш, як багато звинувачень проти Тебе?
5
Ісу́с же ктому́ нічто́же отвіща́, я́ко диви́тися Пила́ту.
5
Але Ісус і на це нічого не відповів, так що Пилат дивувався.
6
На [всяк] же пра́здник отпуща́ше їм єди́наго св'я́зня, єго́же проша́ху.
6
На всяке ж свято він відпускав їм одного в’язня, за якого вони просили.
7
Бі же нарица́ємий Вара́вва со ско́вники свої́ми св'я́зан, і́же в ко́ві уби́йство сотвори́ша.
7
Тоді був у темниці один на ім’я Варавва, із своїми спільниками, які під час бунту вчинили вбивство.
8
І возопи́в наро́д нача́ проси́ти, я́коже всегда́ творя́ше їм.
8
І народ почав кричати і просити Пилата про те, що він завжди робив для них.
9
Пила́т же отвіща́ їм, глаго́ля: хо́щете ли, пущу́ вам Царя́ Іуде́йська?
9
Він сказав їм у відповідь: чи хочете, відпущу вам Царя Юдейського?
10
Ві́дяше бо, я́ко за́висти ра́ди преда́ша Єго́ архієре́є.
10
Бо знав, що це через заздрість видали Його первосвященики.
11
Архієре́є же поману́ша наро́ду, да па́че Вара́вву пу́стить їм.
11
Та первосвященики підмовили народ просити, щоб краще відпустив їм Варавву.
12
Пила́т же отвіща́в па́ки рече́ їм: что у́бо хо́щете сотворю́, Єго́же глаго́лете Царя́ Іуде́йська?
12
Пилат же знову сказав їм у відповідь: що ж хочете, щоб я зробив з Тим, Кого ви називаєте Царем Юдейським?
13
Они́ же па́ки возопи́ша [глаго́люще]: пропни́ Єго́.
13
Вони знову закричали: розіпни Його.
14
Пила́т же глаго́лаше їм: что бо зло сотвори́? Они́ же і́злиха вопія́ху: пропни́ Єго́.
14
Пилат сказав їм: яке ж зло зробив Він? Вони ж ще дужче закричали: розіпни Його!
15
Пила́т же хотя́ наро́ду хоті́ніє сотвори́ти, пусти́ їм Вара́вву, і предаде́ Ісу́са, бив, да про́пнуть Єго́.
15
Тоді Пилат, бажаючи догодити народові, відпустив їм Варавву, а Ісуса, бивши, віддав на розп’яття.
16
(Зач. 67) Во́їни же ведо́ша Єго́ внутр двора́, є́же єсть прето́р; і созва́ша всю спи́ру,
16
Воїни відвели Його всередину двору, тобто в преторію, і зібрали весь полк,
17
і облеко́ша Єго́ в препря́ду, і возложи́ша на Него́ спле́тше терно́в віне́ць,
17
і одягли Його в багряницю та, сплівши терновий вінець, поклали на Нього;
18
і нача́ша цілова́ти Єго́ [і глаго́лати]: ра́дуйся, Царю́ Іуде́йський.
18
і почали вітати Його: радуйся, Царю Юдейський!
19
І бія́ху Єго́ по главі́ тро́стію, і плюва́ху на Него́, і прегиба́юще колі́на покланя́хуся Єму́.
19
І били Його по голові тростиною, і плювали на Нього та, ставши на коліна, кланялися Йому.
20
І єгда́ поруга́шася Єму́, совлеко́ша с Него́ препря́ду і облеко́ша Єго́ в ри́зи Своя́; і ізведо́ша Єго́, да про́пнуть Єго́.
20
Коли ж наглумилися з Нього, зняли з Нього багряницю, одягли Його у власний одяг і повели Його, щоб розіп’яти.
21
І заді́ша мимоходя́щу ні́коєму Си́мону Кирине́ю, гряду́щу с села́, отцю́ Алекса́ндрову і Ру́фову, да во́зьметь крест Єго́.
21
І примусили одного перехожого, який ішов з поля, якогось киринеянина Симона, батька Олександра і Руфа, нести хрест Його.
22
(Зач. 68) І приведо́ша Єго́ на Голго́фу мі́сто, є́же єсть сказа́ємо ло́бноє мі́сто.
22
І привели Його на місце Голгофу, що означає Лобне місце.
23
І дая́ху Єму́ пи́ти єсмирнісме́но вино́; Он же не прия́т.
23
І давали Йому пити вино зі смирною; але Він не прийняв.
24
І распе́ншії Єго́ разділи́ша ри́зи Єго́, мета́юще жре́бій о них, кто что во́зьметь.
24
Ті, що розпинали Його, поділили одяг Його, кидаючи жереб, кому що взяти.
25
Бі же час тре́тій, і расп'я́ша Єго́.
25
Була третя година, і розіп’яли Його.
26
І бі написа́ніє вини́ Єго́ напи́сано: Цар Іуде́йськ.
26
І був напис провини Його: Цар Юдейський.
27
І с Ним расп'я́ша два разбо́йника, єди́наго о десну́ю і єди́наго о шу́юю Єго́.
27
З Ним розіп’яли двох розбійників, одного праворуч, а другого ліворуч Нього.
28
І сби́сться Писа́ніє, є́же глаго́леть: і со беззако́нними вміни́ся.
28
І збулося Писання, яке говорить: і до злочинців приєднаний.
29
І мимоходя́щії ху́ляху Єго́, покива́юще глава́ми свої́ми і глаго́люще: уа́, разоря́яй це́рков і треми́ де́ньми созида́яй,
29
Ті, що проходили, лихословили на Нього, киваючи головами своїми і кажучи: гей! Ти, Який руйнуєш храм і за три дні створюєш!
30
спаси́ся Сам і сни́ди со креста́.
30
Спаси Себе Самого і зійди з хреста.
31
Та́кожде і архієре́є руга́ющеся, друг ко дру́гу с кни́жники глаго́лаху: і́ни спасе́, Себе́ ли не мо́жеть спасти́?
31
Так само і первосвященики з книжниками, глузуючи, говорили один одному: інших спасав, а Себе не може спасти!
32
Христо́с, Цар Ізра́їлев, да сни́деть ни́ні со креста́, да ви́дим і ві́ру і́мем Єму́. І расп'я́тая с Ним поноша́ста Єму́.
32
Христос, Цар Ізраїлів, нехай тепер зійде з хреста, щоб ми бачили, і увіруємо. І розп’яті з Ним ганьбили Його.
33
Би́вшу же часу́ шесто́му, тьма бисть по всей землі́ до часа́ дев'я́таго.
33
О шостій же годині настала темрява по всій землі і тривала до дев’ятої години.
34
І в час дев'я́тий возопи́ Ісу́с гла́сом ве́ліїм, глаго́ля: Єлоі́, Єлоі́, лама́ савахфані́? Є́же єсть сказа́ємо: Бо́же Мой, Бо́же Мой, почто́ М'я оста́вил єси́?
34
О дев’ятій годині Ісус викрикнув гучним голосом: Елоі! Елоі! Лама савахфані? — що значить: Боже Мій! Боже Мій! Навіщо Ти Мене покинув?
35
І ні́ції от предстоя́щих сли́шавше, глаго́лаху: се, Ілію́ гласи́ть.
35
Деякі з тих, що там стояли, почувши те, говорили: Він Іллю кличе.
36
Тек же єди́н, і напо́лнив гу́бу о́цта, і возло́ж на трость, напая́ше Єго́, глаго́ля: оста́віте, да ви́дим, а́ще при́йдеть Ілія́ сня́ти Єго́.
36
А один побіг, намочив губку оцтом і, настромивши на тростину, давав Йому пити, кажучи: стривайте, побачимо, чи прийде Ілля зняти Його.
37
Ісу́с же пущ глас ве́лій, і́здше.
37
Ісус же, скрикнувши гучним голосом, спустив дух.
38
І заві́са церко́вная раздра́ся на дво́є, сви́ше до ни́зу.
38
І завіса в храмі роздерлася надвоє, зверху донизу.
39
Ви́дів же со́тник стоя́й пря́мо Єму́, я́ко та́ко возопи́в і́здше, рече́: воі́стину Челові́к Сей Син бі Бо́жий.
39
Сотник, який стояв навпроти Нього, побачивши, як Він, так скрикнувши, віддав дух, сказав: воістину Чоловік Цей був Син Божий.
40
Бя́ху же і жени́ іздале́ча зря́щя, в ни́хже бі Марі́я Магдали́на, і Марі́я Іа́кова ма́лаго і Іосі́ї ма́ти, і Саломі́я,
40
Були тут і жінки, які дивилися здалеку; між ними були і Марія Магдалина, і Марія, мати Якова молодшого та Іосії, і Саломія,
41
я́же, і єгда́ бі в Галиле́ї, хожда́ху по Нем і служа́ху Єму́; і і́ни мно́гія, я́же взидо́ша с Ним во Ієрусали́м.
41
які і тоді, коли Він був у Галилеї, ходили за Ним і служили Йому, і багато інших, які разом з Ним прийшли до Єрусалима.
42
І уже́ по́зді би́вшу, поне́же бі п'ято́к, є́же єсть к субо́ті,
42
І настав уже вечір [бо була п’ятниця, тобто день перед суботою].
43
(Зач. 69) при́йде Іо́сиф, і́же от Аримафе́я, благообра́зен сові́тник, і́же і той бі ча́я Ца́рствія Бо́жия, дерзну́в вни́де к Пила́ту, і проси́ тілесе́ Ісу́сова.
43
Прийшов Йосиф із Аримафеї, поважний радник, який і сам чекав Царства Божого, і насмілився прийти до Пилата просити тіло Ісусове.
44
Пила́т же диви́ся, а́ще уже́ у́мре; і призва́в со́тника, вопроси́ єго́: а́ще уже́ у́мре?
44
Пилат здивувався, що Він уже помер, і, покликавши сотника, спитав його, чи давно помер.
45
І уві́дів от со́тника, даде́ ті́ло Іо́сифові.
45
І, довідавшись від сотника, віддав тіло Йосифові.
46
І купи́в плащани́цю і снем Єго́, обви́т плащани́цею; і положи́ Єго́ во гроб, і́же бі ізсі́чен от ка́мене; і привали́ ка́мень над две́рі гро́ба.
46
Він, купивши плащаницю і знявши Його, оповив плащаницею і поклав Його у гробі, витесаному в скелі, і привалив камінь до дверей гробу.
47
Марі́я же Магдали́на і Марі́я Іосі́єва зря́сті, гді Єго́ полага́ху.
47
Марія ж Магдалина і Марія Іосієва дивились, де Його поклали.
Глава 16
1
(Зач. 70) І мину́вшей субо́ті, Марі́я Магдали́на і Марі́я Іа́ковля і Саломі́я купи́ша арома́ти, да прише́дша пома́жуть Ісу́са.
1
Як минула субота, Марія Магдалина, Марія Яковова і Саломія купили пахощі, щоб піти помазати Ісуса.
2
І зіло́ зау́тра во єди́ну от субо́т прийдо́ша на гроб, возсія́вшу со́лнцю,
2
І дуже рано, в перший день після суботи, прийшли до гробу, як сходило сонце.
3
і глаго́лаху к себі́: кто отвали́ть нам ка́мень от две́рій гро́ба?
3
І говорять між собою: хто відвалить нам камінь від дверей гробу?
4
І воззрі́вша ви́діша, я́ко отвале́н бі ка́мень: бі бо ве́лій зіло́.
4
І, глянувши, побачили, що камінь відвалений; а він був дуже великий.
5
І вше́дша во гроб, ви́діша ю́ношу сідя́ща в десни́х, оді́яна во оде́жду білу́; і ужасо́шася.
5
І, увійшовши у гріб, побачили юнака, який сидів праворуч і був одягнений у білу одежу; і вжахнулися.
6
Он же глаго́ла їм: не ужаса́йтеся. Ісу́са і́щете Назаряни́на расп'я́таго; воста́, ність зді; се мі́сто, іді́же положи́ша Єго́;
6
А він каже їм: не жахайтеся. Ісуса шукаєте Назарянина, розп’ятого. Він воскрес — Його нема тут. Ось місце, де поклали Його.
7
но іді́те, рці́те ученико́м Єго́ і Петро́ві, я́ко варя́єть ви в Галиле́ї; та́мо Єго́ ви́дите, я́коже рече́ вам.
7
Але йдіть, скажіть ученикам Його і Петрові, що Він буде раніше за вас у Галилеї; там Його побачите, як Він сказав вам.
8
І ізше́дша біжа́ша от гро́ба; ім'я́ше [одержа́ше] же їх тре́пет і у́жас; і ні кому́же нічто́же рі́ша, боя́хубося.
8
І, вийшовши, вони побігли від гробу. Охопив їх трепет і жах. І нікому нічого не сказали, бо боялися.
9
(Зач. 71) Воскре́с же (Ісу́с) зау́тра в пе́рвую субо́ту, яви́ся пре́жде Марі́ї Магдали́ні, із нея́же ізгна́ седьм бісо́в.
9
Ісус же, воскреснувши вранці в перший після суботи день, насамперед явився Марії Магдалині, з якої вигнав сім бісів.
10
Она́ (же) ше́дши возвісти́ с Ним би́вшим, пла́чущимся і рида́ющим;
10
Вона пішла і сповістила тих, які були з Ним, що плакали і ридали.
11
і они́ сли́шавше, я́ко жив єсть і ви́дін бисть от нея́, не я́ша ві́ри.
11
Та вони, почувши, що Він живий і що вона бачила Його, — не повірили.
12
По сих же двіма́ от них гряду́щема яви́ся іні́м о́бразом, іду́щема на село́.
12
Після цього явився в іншому образі двом з них на дорозі, коли вони йшли до села.
13
І та ше́дша возвісти́ста про́чим; і ні ті́ма ві́ри я́ша.
13
І ті, повернувшись, сповістили іншим; але й тим не повірили.
14
Посліди́ (же) возлежа́щим їм єдиномуна́десяте яви́ся, і поноси́ неві́рствію їх і жестосе́рдію, я́ко ви́дівшим Єго́ воста́вша не я́ша ві́ри.
14
Нарешті Він явився самим одинадцятьом, коли вони возлежали на вечері, і дорікав їм за невір’я і жорстокосердість, що не повірили тим, які бачили Його воскреслим.
15
І рече́ їм: ше́дше в мир весь, пропові́діте Єва́нгеліє всей тва́рі.
15
І сказав їм: ідіть по всьому світу і проповідуйте Євангеліє всьому творінню.
16
І́же ві́ру і́меть і крести́ться, спасе́н бу́деть, а і́же не і́меть ві́ри, осужде́н бу́деть.
16
Хто увірує і охреститься, буде спасенний, а хто не увірує, буде осуджений.
17
Зна́менія же ві́ровавшим сія́ послі́дують: і́менем Мої́м бі́си іждену́ть; язи́ки возглаго́лють но́ви;
17
Віруючих супроводжуватимуть такі знамення: іменем Моїм виганятимуть бісів; говоритимуть новими мовами,
18
змія́ во́зьмуть; а́ще і что сме́ртно іспію́ть, не вреди́ть їх; на неду́жия ру́ки возложа́ть, і здра́ві бу́дуть.
18
братимуть змій; і якщо смертоносне щось вип’ють, не пошкодить їм; покладуть руки на недужих, і вони будуть здорові.
19
Госпо́дь же у́бо, по глаго́ланії (Єго́) к ним, вознесе́ся на не́бо і сі́де о десну́ю Бо́га.
19
Господь же, після розмови з ними, вознісся на небо і сів праворуч Бога.
20
Они́ же ізше́дше пропові́даша всю́ду, Го́споду поспі́шствующу і сло́во утвержда́ющу послі́дствующими зна́меньми. Амі́нь.
20
Вони ж пішли і всюди проповідували, а Господь допомагав їм і стверджував слово наступними знаменнями. Амінь.