Друк брошурою Виконується верстка сторінок…
Папір A4, альбомна орієнтація, поля «Немає», без колонтитулів. Друкуйте двосторонньо, з переворотом по короткому краю, у масштабі 100%; якщо принтер обрізає край — 98%. Не вмикайте режим «Буклет» у драйвері принтера.
1
Тоді приступають до Ісуса єрусалимські книжники та фарисеї і говорять:
1
Тогда̀ пристꙋпи́ша ко і҆и҃сови и҆̀же ѿ і҆ерⷭ҇ли́ма кни́жницы и҆ фарїсе́є, глаго́люще:
2
чому ученики Твої порушують передання старців? Бо не миють рук своїх, коли їдять хліб.
2
почто̀ оу҆чн҃цы̀ твоѝ престꙋпа́ютъ преда́нїе ста́рєцъ; не оу҆мыва́ютъ бо рꙋ́къ свои́хъ, є҆гда̀ хлѣ́бъ ꙗ҆дѧ́тъ.
3
Він же сказав їм у відповідь: чому і ви порушуєте заповідь Божу, заради передання вашого?
3
Ѻ҆́нъ же ѿвѣща́въ речѐ и҆̀мъ: почто̀ и҆ вы̀ престꙋпа́ете за́повѣдь бж҃їю за преда́нїе ва́ше;
4
Бо Бог заповідав: шануй батька й матір; і хто лихословить на батька чи матір, нехай смертю помре.
4
Бг҃ъ бо заповѣ́да, гл҃ѧ: чтѝ ѻ҆тца̀ и҆ ма́терь: и҆: и҆́же ѕлосло́витъ ѻ҆тца̀ и҆лѝ ма́терь, сме́ртїю да оу҆́мретъ.
5
А ви говорите: якщо хто скаже батькові або матері: дар Богові те, чим би ти від мене скористався,
5
Вы́ же глаго́лете: и҆́же а҆́ще рече́тъ ѻ҆тцꙋ̀ и҆лѝ ма́тери: да́ръ, и҆́мже бы ѿ менє̀ по́льзовалсѧ є҆сѝ:
6
той може і не шанувати батька свого або матір свою. Таким чином, і ви порушили заповідь Божу переданням вашим.
6
и҆ да не почти́тъ ѻ҆тца̀ своегѡ̀ и҆лѝ ма́тере [ма́тере своеѧ̀]: и҆ разори́сте за́повѣдь бж҃їю за преда́нїе ва́ше.
7
Лицеміри! Добре пророкував про вас Ісая, кажучи:
7
Лицемѣ́ри, до́брѣ прⷪ҇ро́чествова ѡ҆ ва́съ и҆са́їа, глаго́лѧ:
8
наближаються до Мене люди ці устами своїми, й устами шанують Мене, серце ж їхнє далеко від Мене;
8
приближа́ютсѧ мнѣ̀ лю́дїе сі́и оу҆сты̑ свои́ми и҆ оу҆стна́ми чтꙋ́тъ мѧ̀: се́рдце же и҆́хъ дале́че ѿстои́тъ ѿ менє̀:
9
але марно шанують Мене, навчаючи вченням і заповідям людським.
9
всꙋ́е же чтꙋ́тъ мѧ̀, оу҆ча́ще оу҆че́нїємъ, за́повѣдемъ человѣ́чєскимъ.
10
І, покликавши людей, сказав їм: слухайте і розумійте!
10
И҆ призва́въ наро́ды, речѐ и҆̀мъ: слы́шите и҆ разꙋмѣ́йте:
11
Не те, що входить в уста, оскверняє людину, а те, що виходить з уст, оскверняє людину.
11
не входѧ́щее во оу҆ста̀ скверни́тъ человѣ́ка: но и҆сходѧ́щее и҆зо оу҆́стъ, то̀ скверни́тъ человѣ́ка.
12
Тоді ученики Його, приступивши, сказали Йому: чи знаєш, що фарисеї, почувши це слово, спокусилися?
12
(Заⷱ҇ ѯ҃а҃.) Тогда̀ пристꙋ́пльше оу҆чн҃цы̀ є҆гѡ̀ рѣ́ша є҆мꙋ̀: вѣ́си ли, ꙗ҆́кѡ фарїсе́є слы́шавше сло́во соблазни́шасѧ;
13
Він же сказав у відповідь: усяка рослина, яку не насадив Отець Мій Небесний, викоріниться.
13
Ѻ҆́нъ же ѿвѣща́въ речѐ: всѧ́къ са́дъ, є҆го́же не насадѝ ѻ҆ц҃ъ мо́й нбⷭ҇ный, и҆скорени́тсѧ:
14
Облиште їх: вони — сліпі вожді сліпців, а коли сліпець веде сліпця, то обидва впадуть в яму.
14
ѡ҆ста́вите и҆̀хъ: вожди̑ сꙋ́ть слѣ́пи слѣпцє́мъ: слѣпе́цъ же слѣпца̀ а҆́ще во́дитъ, ѻ҆́ба въ ꙗ҆́мꙋ впаде́тасѧ.
15
Петро ж, відповідаючи, сказав Йому: поясни нам притчу цю.
15
Ѿвѣща́въ же пе́тръ речѐ є҆мꙋ̀: скажѝ на́мъ при́тчꙋ сїю̀.
16
Ісус сказав: невже і ви ще не розумієте?
16
І҆и҃съ же речѐ (и҆̀мъ): є҆дина́че [є҆щѐ] ли и҆ вы̀ без̾ ра́зꙋма є҆стѐ;
17
Чи ще не зрозуміли, що все, що входить в уста, проходить у черево і виходить геть?
17
не оу҆̀ ли разꙋмѣва́ете, ꙗ҆́кѡ всѧ́ко, є҆́же вхо́дитъ во оу҆ста̀, во чре́во вмѣща́етсѧ и҆ а҆федрѡ́номъ и҆схо́дитъ;
18
А те, що з уст виходить, від серця виходить; це і оскверняє людину,
18
и҆сходѧ̑щаѧ же и҆зо оу҆́стъ, ѿ се́рдца и҆схо́дѧтъ, и҆ та̑ сквернѧ́тъ человѣ́ка:
19
бо від серця виходять злі помисли, вбивства, перелюбства, любодіяння, злодійство, лжесвідчення, хула.
19
ѿ се́рдца бо и҆схо́дѧтъ помышлє́нїѧ ѕла̑ѧ, оу҆бі̑йства, прелюбодѣѧ̑нїѧ, любодѣѧ̑нїѧ, татьбы̑, лжесвидѣ́тєлства, хꙋлы̑:
20
Це те, що оскверняє людину, а немитими руками їсти — не оскверняє людину.
20
сїѧ̑ сꙋ́ть сквернѧ̑щаѧ человѣ́ка: а҆ є҆́же неꙋмове́нныма рꙋка́ма ꙗ҆́сти, не скверни́тъ человѣ́ка.
21
І, вийшовши звідти, Ісус пішов у землі Тирські і Сидонські.
21
(Заⷱ҇ ѯ҃в҃.) И҆ и҆зше́дъ ѿтꙋ́дꙋ і҆и҃съ, ѿи́де во страны̑ тѵ̑рскїѧ и҆ сїдѡ̑нскїѧ.
22
І ось жінка-хананеянка, вийшовши з тих місць, закричала Йому: помилуй мене, Господи, Сину Давидів, дочка моя тяжко біснується.
22
И҆ сѐ, жена̀ ханане́йска, ѿ предѣ̑лъ тѣ́хъ и҆зше́дши, возопѝ къ немꙋ̀ глаго́лющи: поми́лꙋй мѧ̀, гдⷭ҇и, сн҃е дв҃довъ, дщѝ моѧ̀ ѕлѣ̀ бѣснꙋ́етсѧ.
23
Але Він не відповідав їй ні слова. І підійшли ученики Його і благали Його: відпусти її, бо кричить нам услід.
23
Ѻ҆́нъ же не ѿвѣща̀ є҆́й словесѐ. И҆ пристꙋ́пльше оу҆чн҃цы̀ є҆гѡ̀, молѧ́хꙋ є҆го̀, глаго́люще: ѿпꙋстѝ ю҆̀, ꙗ҆́кѡ вопїе́тъ в̾слѣ́дъ на́съ.
24
Він же сказав у відповідь: Я посланий лише до загиблих овець дому Ізраїлевого.
24
Ѻ҆́нъ же ѿвѣща́въ речѐ: нѣ́смь по́сланъ, то́кмѡ ко ѻ҆вца́мъ поги́бшымъ до́мꙋ і҆и҃лева.
25
А вона, підійшовши, вклонилася Йому і каже: Господи, допоможи мені.
25
Ѻ҆на́ же прише́дши поклони́сѧ є҆мꙋ̀, глаго́лющи: гдⷭ҇и, помози́ ми.
26
Він же сказав у відповідь: недобре взяти хліб у дітей і кинути псам.
26
Ѻ҆́нъ же ѿвѣща́въ речѐ: нѣ́сть добро̀ ѿѧ́ти хлѣ́ба ча́дѡмъ и҆ поврещѝ псѡ́мъ.
27
Вона сказала: так, Господи! Але і пси їдять крихти, що падають зі столу господарів їхніх.
27
Ѻ҆на́ же речѐ: є҆́й, гдⷭ҇и: и҆́бо и҆ псѝ ꙗ҆дѧ́тъ ѿ крꙋпи́цъ па́дающихъ ѿ трапе́зы господе́й свои́хъ.
28
Тоді Ісус сказав їй у відповідь: о жінко! Велика віра твоя; нехай буде тобі, як ти хочеш. І зцілилася дочка її у ту ж мить.
28
Тогда̀ ѿвѣща́въ і҆и҃съ речѐ є҆́й: ѽ, же́но, ве́лїѧ вѣ́ра твоѧ̀: бꙋ́ди тебѣ̀ ꙗ҆́коже хо́щеши. И҆ и҆сцѣлѣ̀ дщѝ є҆ѧ̀ ѿ тогѡ̀ часа̀.
29
Ісус пішов звідти і прийшов до моря Галилейського, і, зійшовши на гору, сів там.
29
(Заⷱ҇ ѯ҃г҃.) И҆ преше́дъ ѿтꙋ́дꙋ і҆и҃съ, прїи́де на мо́ре галїле́йское, и҆ возше́дъ на горꙋ̀, сѣ́де тꙋ̀.
30
І приступило до Нього багато народу, маючи з собою кривих, сліпих, німих, калік і багато інших, і клали їх до ніг Ісусових; і Він зцілив їх.
30
И҆ пристꙋпи́ша къ немꙋ̀ наро́ди мно́зи, и҆мꙋ́ще съ собо́ю хрѡмы́ѧ, слѣпы̑ѧ, нѣмы̑ѧ, бѣ̑дныѧ и҆ и҆́ны мнѡ́ги, и҆ приверго́ша и҆̀хъ къ нога́ма і҆и҃совыма: и҆ и҆сцѣлѝ и҆̀хъ:
31
І народ дивувався, бачачи, що німі говорять, каліки стають здоровими, криві ходять і сліпі бачать, і славив Бога Ізраїлевого.
31
ꙗ҆́коже наро́дѡмъ диви́тисѧ, ви́дѧщимъ нѣмы̑ѧ глаго́люща, бѣ̑дныѧ здра̑вы, хрѡмы́ѧ ходѧ́щѧ и҆ слѣпы̑ѧ ви́дѧщѧ: и҆ сла́влѧхꙋ бг҃а і҆и҃лева.
32
Ісус же, покликавши учеників Своїх, сказав їм: шкода Мені людей, що вже три дні перебувають зі Мною і нічого їм їсти; відпустити ж їх голодними не хочу, щоб не ослабли в дорозі.
32
(Заⷱ҇ ѯ҃д҃.) І҆и҃съ же призва́въ оу҆чн҃кѝ своѧ̑, речѐ (и҆̀мъ): млⷭ҇рдꙋю ѡ҆ наро́дѣ (се́мъ), ꙗ҆́кѡ оу҆жѐ дни̑ трѝ присѣдѧ́тъ мнѣ̀ и҆ не и҆́мꙋтъ чесѡ̀ ꙗ҆́сти: и҆ ѿпꙋсти́ти и҆̀хъ не ꙗ҆́дшихъ не хощꙋ̀, да не ка́кѡ ѡ҆слабѣ́ютъ на пꙋтѝ.
33
Говорять Йому ученики Його: де ж нам у пустелі взяти стільки хліба, щоб нагодувати стільки народу?
33
И҆ глаго́лаша є҆мꙋ̀ оу҆чн҃цы̀ є҆гѡ̀: ѿкꙋ́дꙋ на́мъ въ пꙋсты́ни хлѣ́би толи́цы, ꙗ҆́кѡ да насы́титсѧ толи́къ наро́дъ;
34
Говорить їм Ісус: скільки у вас хлібів? Вони сказали: сім, і трохи риби.
34
И҆ гл҃а и҆̀мъ і҆и҃съ: коли́кѡ хлѣ́бы и҆́мате; Ѻ҆ни́ же рѣ́ша: се́дмь, и҆ ма́лѡ ры́бицъ.
35
Тоді звелів народові возлягти на землю.
35
И҆ повелѣ̀ наро́дѡмъ возлещѝ на землѝ,
36
І, взявши сім хлібів та рибу і віддавши хвалу, переломив і дав ученикам Своїм, а ученики — народові.
36
и҆ прїе́мь се́дмь хлѣ́бы и҆ ры̑бы, хвалꙋ̀ возда́въ преломѝ и҆ дадѐ оу҆чн҃кѡ́мъ свои̑мъ, оу҆чн҃цы́ же наро́дѡмъ.
37
І їли всі і наситились; і набрали сім повних кошиків залишків,
37
И҆ ꙗ҆до́ша всѝ и҆ насы́тишасѧ: и҆ взѧ́ша и҆збы́тки оу҆крꙋ̑хъ, се́дмь ко́шницъ и҆спо́лнь:
38
а тих, що їли, було чотири тисячі чоловіків, не рахуючи жінок та дітей.
38
ꙗ҆́дшихъ же бѧ́ше четы́ре ты́сѧщы мꙋже́й, ра́звѣ же́нъ и҆ дѣте́й.
39
І, відпустивши народ, Він сів у човен і прибув у межі Магдалинські.
39
И҆ ѿпꙋсти́въ наро́ды, влѣ́зе въ кора́бль и҆ прїи́де въ предѣ́лы магдали̑нски.