¹

У той час ученики приступили до Ісуса і кажуть: хто більший у Царстві Небесному?

¹

(Заⷱ҇ о҃д҃) Въ то́й ча́съ пристꙋпи́ша оу҆чн҃цы̀ ко і҆и҃сꙋ, глаго́люще: кто̀ оу҆́бѡ бо́лїй є҆́сть въ црⷭ҇твїи нбⷭ҇нѣмъ;

²

Ісус, покликавши дитя, поставив його посеред них

²

И҆ призва́въ і҆и҃съ ѻ҆троча̀, поста́ви є҆̀ посредѣ̀ и҆́хъ

³

і сказав: істинно кажу вам: якщо ви не навернетесь і не будете як діти, не ввійдете у Царство Небесне.

³

и҆ речѐ: а҆ми́нь гл҃ю ва́мъ, а҆́ще не ѡ҆братите́сѧ и҆ бꙋ́дете ꙗ҆́кѡ дѣ́ти, не вни́дете въ црⷭ҇тво нбⷭ҇ное:

⁴

Отже, хто упокориться, як дитя це, той і більший у Царстві Небесному.

⁴

и҆́же оу҆̀бо смири́тсѧ ꙗ҆́кѡ ѻ҆троча̀ сїѐ, то́й є҆́сть бо́лїй во црⷭ҇твїи нбⷭ҇нѣмъ:

⁵

І хто прийме одне таке дитя в ім’я Моє, той Мене приймає;

⁵

и҆ и҆́же а҆́ще прїи́метъ ѻ҆троча̀ таково̀ во и҆́мѧ моѐ, менѐ прїе́млетъ:

⁶

а хто спокусить одного з малих цих, що вірують у Мене, тому краще було б, якби повісили йому жорно млинове на шию і потопили його в морській глибині.

⁶

а҆ и҆́же а҆́ще соблазни́тъ є҆ди́наго ма́лыхъ си́хъ вѣ́рꙋющихъ въ мѧ̀, оу҆́не є҆́сть є҆мꙋ̀, да ѡ҆бѣ́ситсѧ же́рновъ ѻ҆се́лскїй на вы́и є҆гѡ̀, и҆ пото́нетъ въ пꙋчи́нѣ морстѣ́й.

⁷

Горе світові від спокус, бо потрібно, щоб прийшли спокуси; але горе такій людині, через яку спокуса приходить.

⁷

Го́ре мі́рꙋ ѿ собла̑знъ: нꙋ́жда бо є҆́сть прїитѝ собла́знѡмъ: ѻ҆ба́че го́ре человѣ́кꙋ томꙋ̀, и҆́мже собла́знъ прихо́дитъ.

⁸

Якщо рука твоя чи нога твоя спокушає тебе, відсічи її і кинь від себе: краще тобі ввійти в життя без руки чи без ноги, ніж, дві руки і дві ноги маючи, бути вкинутим у вогонь вічний.

⁸

А҆́ще ли рꙋка̀ твоѧ̀ и҆лѝ нога̀ твоѧ̀ соблажнѧ́етъ тѧ̀, ѿсѣцы̀ ю҆̀ и҆ ве́рзи ѿ себє̀: добрѣ́йше тѝ є҆́сть вни́ти въ живо́тъ хро́мꙋ и҆лѝ бѣ́днꙋ [без̾ рꙋкѝ], не́же двѣ̀ рꙋ́цѣ и҆ двѣ̀ но́зѣ и҆мꙋ́щꙋ вве́рженꙋ бы́ти во ѻ҆́гнь вѣ́чный:

⁹

Коли око твоє спокушає тебе, вирви його і кинь від себе: краще тобі з одним оком у життя увійти, аніж з двома очима бути вкинутим у геєну вогненну.

⁹

и҆ а҆́ще ѻ҆́ко твоѐ соблажнѧ́етъ тѧ̀, и҆змѝ є҆̀ и҆ ве́рзи ѿ себє̀: добрѣ́йше тѝ є҆́сть со є҆ди́нѣмъ ѻ҆́комъ въ живо́тъ вни́ти, не́же двѣ̀ ѡ҆́цѣ и҆мꙋ́щꙋ вве́рженꙋ бы́ти въ гее́ннꙋ ѻ҆́гненнꙋю.

¹⁰

Стережіться, щоб ви не зневажили жодного з цих малих: бо кажу вам, що ангели їхні на небесах повсякчас бачать лице Отця Мого Небесного.

¹⁰

(Заⷱ҇ о҃е҃.) Блюди́те, да не пре́зрите є҆ди́нагѡ (ѿ) ма́лыхъ си́хъ: гл҃ю бо ва́мъ, ꙗ҆́кѡ а҆́гг҃ли и҆́хъ на нб҃сѣ́хъ вы́нꙋ ви́дѧтъ лицѐ ѻ҆ц҃а̀ моегѡ̀ нбⷭ҇нагѡ.

¹¹

Бо Син Людський прийшов знайти і спасти загибле.

¹¹

Прїи́де бо сн҃ъ чл҃вѣ́ческїй (взыска́ти и҆) спⷭ҇тѝ поги́бшаго.

¹²

Як вам здається, коли буде в якогось чоловіка сто овець, і одна з них заблукає, чи не покине він у горах дев’яносто дев’ять і не піде шукати ту, що заблукала?

¹²

Что̀ ва́мъ мни́тсѧ; А҆́ще бꙋ́детъ нѣ́коемꙋ человѣ́кꙋ сто̀ ѻ҆ве́цъ, и҆ заблꙋ́дитъ є҆ди́на ѿ ни́хъ: не ѡ҆ста́витъ ли де́вѧтьдесѧтъ и҆ де́вѧть въ гора́хъ и҆ ше́дъ и҆́щетъ заблꙋ́ждшїѧ;

¹³

І якщо трапиться знайти її, істинно кажу вам, він радіє за неї більше, ніж за дев’яносто дев’ять, що не заблукали.

¹³

и҆ а҆́ще бꙋ́детъ [приключи́тсѧ] ѡ҆брѣстѝ ю҆̀, а҆ми́нь гл҃ю ва́мъ, ꙗ҆́кѡ ра́дꙋетсѧ ѡ҆ не́й па́че, не́же ѡ҆ девѧти́десѧтихъ и҆ девѧтѝ не заблꙋ́ждшихъ.

¹⁴

Так само немає волі Отця вашого Небесного, щоб загинув один з малих цих.

¹⁴

Та́кѡ нѣ́сть во́лѧ пред̾ ѻ҆ц҃е́мъ ва́шимъ нбⷭ҇нымъ, да поги́бнетъ є҆ди́нъ ѿ ма́лыхъ си́хъ.

¹⁵

Якщо ж згрішить проти тебе брат твій, піди і викрий його між тобою і ним одним. Якщо послухає тебе, то придбав ти брата твого.

¹⁵

А҆́ще же согрѣши́тъ къ тебѣ̀ бра́тъ тво́й, и҆дѝ и҆ ѡ҆бличѝ є҆го̀ междꙋ̀ тобо́ю и҆ тѣ́мъ є҆ди́нѣмъ: а҆́ще тебѐ послꙋ́шаетъ, прїѡбрѣ́лъ є҆сѝ бра́та твоего̀:

¹⁶

Якщо ж тебе не послухає, візьми з собою ще одного або двох, щоб устами двох чи трьох свідків підтвердилося кожне слово.

¹⁶

а҆́ще ли тебѐ не послꙋ́шаетъ, поимѝ съ собо́ю є҆щѐ є҆ди́наго и҆лѝ два̀, да при оу҆стѣ́хъ двою̀ и҆лѝ трїе́хъ свидѣ́телей ста́нетъ всѧ́къ глаго́лъ:

¹⁷

Якщо ж не послухає їх, скажи церкві; якщо ж і церкви не послухає, то нехай він буде тобі як язичник і митар.

¹⁷

а҆́ще же не послꙋ́шаетъ и҆́хъ, повѣ́ждь цр҃кви: а҆́ще же и҆ цр҃ковь преслꙋ́шаетъ, бꙋ́ди тебѣ̀ ꙗ҆́коже ꙗ҆зы́чникъ и҆ мыта́рь.

¹⁸

Істинно кажу вам: що ви зв’яжете на землі, те буде зв’язане на небі, і що розв’яжете на землі, те буде розв’язане на небі.

¹⁸

(Заⷱ҇ о҃ѕ҃.) А҆ми́нь (бо) гл҃ю ва́мъ: є҆ли̑ка а҆́ще свѧ́жете на землѝ, бꙋ́дꙋтъ свѧ̑зана на нб҃сѝ: и҆ є҆ли̑ка а҆́ще разрѣшитѐ на землѝ, бꙋ́дꙋтъ разрѣшє́на на нб҃сѣ́хъ.

¹⁹

Істинно також кажу вам: якщо двоє з вас дійдуть згоди на землі просити про всяку річ, то, чого б вони не попросили, буде їм від Отця Мого Небесного;

¹⁹

Па́ки а҆ми́нь гл҃ю ва́мъ, ꙗ҆́кѡ а҆́ще два̀ ѿ ва́съ совѣща́ета на землѝ ѡ҆ всѧ́цѣй ве́щи, є҆ѧ́же а҆́ще про́сита, бꙋ́детъ и҆́ма ѿ ѻ҆ц҃а̀ моегѡ̀, и҆́же на нб҃сѣ́хъ:

²⁰

бо, де двоє чи троє зібрані в ім’я Моє, там Я серед них.

²⁰

и҆дѣ́же бо є҆ста̀ два̀ и҆лѝ трїѐ со́брани во и҆́мѧ моѐ, тꙋ̀ є҆́смь посредѣ̀ и҆́хъ.

²¹

Тоді Петро підійшов до Нього і сказав: Господи, скільки разів прощати брату моєму, який згрішить проти мене? Чи до семи разів?

²¹

Тогда̀ пристꙋ́пль къ немꙋ̀ пе́тръ речѐ: гдⷭ҇и, колькра́ты а҆́ще согрѣши́тъ въ мѧ̀ бра́тъ мо́й, и҆ ѿпꙋщꙋ́ ли є҆мꙋ̀ до се́дмь кра́тъ;

²²

Ісус говорить йому: не кажу тобі — до семи, але до сімдесяти разів по сім.

²²

Гл҃а є҆мꙋ̀ і҆и҃съ: не гл҃ю тебѣ̀: до се́дмь кра́тъ, но до се́дмьдесѧтъ кра́тъ седмери́цею.

²³

Тому Царство Небесне подібне до царя, який захотів порахуватися з рабами своїми;

²³

(Заⷱ҇ о҃з҃.) Сегѡ̀ ра́ди оу҆подо́бисѧ црⷭ҇твїе нбⷭ҇ное человѣ́кꙋ царю̀, и҆́же восхотѣ̀ стѧза́тисѧ ѡ҆ словесѝ съ рабы̑ свои́ми.

²⁴

коли він почав рахуватися, привели до нього одного боржника, який винен був йому десять тисяч талантів^*;

²⁴

Наче́ншꙋ же є҆мꙋ̀ стѧза́тисѧ, приведо́ша є҆мꙋ̀ є҆ди́наго должника̀ тмо́ю тала̑нтъ:

²⁵

а оскільки він не мав чим заплатити, то господар звелів продати його, і жінку його, і дітей, і все, що він мав, і віддати.

²⁵

не и҆мꙋ́щꙋ же є҆мꙋ̀ возда́ти, повелѣ̀ и҆̀ госпо́дь є҆гѡ̀ прода́ти, и҆ женꙋ̀ є҆гѡ̀, и҆ ча̑да, и҆ всѧ̑, є҆ли̑ка и҆мѣ́ѧше, и҆ ѿда́ти.

²⁶

Тоді раб той упав і, кланяючись йому, говорив: господарю, потерпи мені, і все тобі віддам.

²⁶

Па́дъ оу҆̀бо ра́бъ то́й, кла́нѧшесѧ є҆мꙋ̀, глаго́лѧ: го́споди, потерпѝ на мнѣ̀, и҆ всѧ̑ тѝ возда́мъ.

²⁷

Господар змилосердився над рабом тим, простив його і борг відпустив йому.

²⁷

Милосе́рдовавъ же госпо́дь раба̀ того̀, простѝ є҆го̀ и҆ до́лгъ ѿпꙋстѝ є҆мꙋ̀.

²⁸

Раб же той, вийшовши, зустрів одного з товаришів своїх, який був винен йому сто динаріїв^*, і, схопивши його, душив і казав: віддай мені, що винен.

²⁸

И҆зше́дъ же ра́бъ то́й, ѡ҆брѣ́те є҆ди́наго (ѿ) клеврє́тъ свои́хъ, и҆́же бѣ̀ до́лженъ є҆мꙋ̀ сто́мъ пѣ̑нѧзь: и҆ є҆́мь є҆го̀ давлѧ́ше, глаго́лѧ: ѿда́ждь мѝ, и҆́мже (мѝ) є҆сѝ до́лженъ.

²⁹

Тоді товариш його впав до ніг його, благав його і говорив: потерпи мені, і все віддам тобі.

²⁹

Па́дъ оу҆̀бо клевре́тъ є҆гѡ̀ на но́зѣ є҆гѡ̀, молѧ́ше є҆го̀, глаго́лѧ: потерпѝ на мнѣ̀, и҆ всѧ̑ возда́мъ тѝ.

³⁰

Але той не захотів, а повів і посадив його у в’язницю, доки не віддасть боргу.

³⁰

Ѻ҆́нъ же не хотѧ́ше, но ве́дъ всадѝ є҆го̀ въ темни́цꙋ, до́ндеже возда́стъ до́лжное.

³¹

Товариші його, побачивши таке, дуже засмутилися і, прийшовши, розповіли своєму господареві все, що сталося.

³¹

Ви́дѣвше же клевре́ти є҆гѡ̀ бы̑вшаѧ, сжа́лиша сѝ ѕѣлѡ̀ и҆ прише́дше сказа́ша господи́нꙋ своемꙋ̀ всѧ̑ бы̑вшаѧ.

³²

Тоді господар покликав його і каже: рабе лукавий! Весь той борг я простив тобі, бо ти ублагав мене.

³²

Тогда̀ призва́въ є҆го̀ господи́нъ є҆гѡ̀, глаго́ла є҆мꙋ̀: ра́бе лꙋка́вый, ве́сь до́лгъ ѡ҆́нъ ѿпꙋсти́хъ тебѣ̀, поне́же оу҆моли́лъ мѧ̀ є҆сѝ:

³³

Чи не належало й тобі помилувати товариша твого, як і я помилував тебе?

³³

не подоба́ше ли и҆ тебѣ̀ поми́ловати клевре́та твоего̀, ꙗ҆́коже и҆ а҆́зъ тѧ̀ поми́ловахъ;

³⁴

І, розгнівавшись, господар віддав його мучителям, доки не віддасть йому всього боргу.

³⁴

И҆ прогнѣ́вавсѧ госпо́дь є҆гѡ̀, предадѐ є҆го̀ мꙋчи́телємъ, до́ндеже возда́стъ ве́сь до́лгъ сво́й.

³⁵

Так і Отець Мій Небесний учинить з вами, якщо кожен з вас не простить від серця свого братові своєму провини його.

³⁵

Та́кѡ и҆ ѻ҆ц҃ъ мо́й нбⷭ҇ный сотвори́тъ ва́мъ, а҆́ще не ѿпꙋститѐ кі́йждо бра́тꙋ своемꙋ̀ ѿ серде́цъ ва́шихъ прегрѣшє́нїѧ и҆́хъ.