Друк брошурою Виконується верстка сторінок…
Папір A4, альбомна орієнтація, поля «Немає», без колонтитулів. Друкуйте двосторонньо, з переворотом по короткому краю, у масштабі 100%; якщо принтер обрізає край — 98%. Не вмикайте режим «Буклет» у драйвері принтера.
1
Ісус, продовжуючи говорити їм притчами, сказав:
1
И отвѣща́въ Іису́съ, па́ки рече́ и́мъ въ при́тчахъ, глаго́ля:
2
Царство Небесне подібне до чоловіка-царя, який справляв весілля синові своєму.
2
уподо́бися Ца́рствіє Небе́сноє человѣ́ку царю́, и́же сотвори́ бра́ки сы́ну своєму́
3
І послав рабів своїх покликати запрошених на весілля; і не схотіли прийти.
3
и посла́ рабы́ своя́ призва́ти зва́нныя на бра́ки: и не хотя́ху пріити́.
4
Знову послав інших рабів, говорячи: скажіть званим: ось я приготував мій обід, телят моїх і, що відгодоване, заколоте, і все готове; приходьте на весілля.
4
Па́ки посла́ и́ны рабы́, глаго́ля: рцы́те зва́ннымъ: се́, обѣ́дъ мо́й угото́вахъ, юнцы́ мои́ и упита́нная исколе́на, и вся́ гото́ва: пріиди́те на бра́ки.
5
Але вони, знехтувавши те, пішли, хто на своє поле, а хто на свої торги.
5
Они́ же небре́гше отидо́ша, о́въ у́бо на село́ своє́, о́въ же на ку́пли своя́:
6
Інші ж, схопивши рабів його, скривдили і вбили їх.
6
про́чіи же є́мше рабо́въ єго́, досади́ша и́мъ и уби́ша и́хъ.
7
Почувши про це, цар розгнівався і, пославши військо своє, винищив тих убивць і спалив місто їхнє.
7
И слы́шавъ ца́рь то́й разгнѣ́вася, и посла́въ во́я своя́, погуби́ убі́йцы о́ны и гра́дъ и́хъ зажже́.
8
Тоді говорить він рабам своїм: весілля готове, а покликані не були достойні.
8
Тогда́ глаго́ла рабо́мъ свои́мъ: бра́къ у́бо гото́въ є́сть, зва́нніи же не бы́ша досто́йни:
9
Отже, ідіть на роздоріжжя і всіх, кого знайдете, кличте на весілля.
9
иди́те у́бо на исхо́дища путі́й, и єли́цѣхъ а́ще обря́щете, призови́те на бра́ки.
10
І раби ті, вийшовши на дороги, зібрали всіх, кого тільки знайшли, і злих і добрих; і весілля наповнилося гістьми.
10
И изше́дше раби́ о́ни на распу́тія, собра́ша всѣ́хъ, єли́цѣхъ обрѣто́ша, злы́хъ же и до́брыхъ: и испо́лнися бра́къ возлежа́щихъ.
11
Цар, увійшовши подивитись на гостей, побачив там чоловіка, вбраного не у весільний одяг.
11
Вше́дъ же ца́рь ви́дѣти возлежа́щихъ, ви́дѣ ту́ человѣ́ка не оболче́на во одѣя́ніє бра́чноє,
12
І каже йому: друже, чому ти ввійшов сюди, не маючи весільного одягу? Він же мовчав.
12
и глаго́ла єму́: дру́же, ка́ко вше́лъ єси́ сѣ́мо не имы́й одѣя́нія бра́чна? О́нъ же умолча́.
13
Тоді цар сказав слугам: зв’язавши йому руки і ноги, візьміть його і киньте у пітьму непроглядну: там буде плач і скрегіт зубів.
13
Тогда́ рече́ ца́рь слуга́мъ: связа́вше єму́ ру́цѣ и но́зѣ, возми́те єго́ и вве́рзите во тму́ кромѣ́шнюю: ту́ бу́детъ пла́чь и скре́жетъ зубо́мъ:
14
Бо багато покликаних, та мало обраних.
14
мно́зи бо су́ть зва́ни, ма́ло же избра́нныхъ.
15
Тоді фарисеї пішли і радились, як би впіймати Його на слові.
15
Тогда́ ше́дше фарісе́є, совѣ́тъ воспрія́ша, я́ко да обольстя́тъ Єго́ сло́вомъ.
16
І посилають до Нього своїх учнів з іродіанами, кажучи: Учителю! Ми знаємо, що Ти справедливий і істинно путі Божої вчиш, і не прагнеш будь-кому догодити, бо не зважаєш ні на яку особу.
16
И посыла́ютъ къ Нему́ ученики́ своя́ со иродіа́ны, глаго́люще: Учи́телю, вѣ́мы, я́ко и́стиненъ єси́, и пути́ Бо́жію вои́стинну учи́ши, и неради́ши ни о ко́мже: не зри́ши бо на лице́ человѣ́комъ:
17
Отже, скажи нам, як Тобі здається, чи годиться платити подать кесареві, чи ні?
17
рцы́ у́бо на́мъ, что́ Ти́ ся мни́тъ? Досто́йно ли є́сть да́ти кинсо́нъ ке́сареви, или́ ни́?
18
Ісус же, знаючи їхнє лукавство, сказав: чого спокушаєте Мене, лицеміри?
18
Разумѣ́въ же Іису́съ лука́вство и́хъ, рече́: что́ Мя искуша́єте, лицемѣ́ри?
19
Покажіть Мені монету, якою платиться податок. Вони принесли Йому динарій.
19
Покажи́те Ми́ злати́цу кинсо́нную. Они́ же принесо́ша Єму́ пѣ́нязь.
20
І говорить їм: чиє це зображення і напис?
20
И глаго́ла и́мъ: чі́й о́бразъ се́й и написа́ніє?
21
Кажуть Йому: кесаря. Тоді говорить їм: отже, віддавайте кесареве кесареві, а Боже — Богові.
21
[И] глаго́лаша Єму́: ке́саревъ. Тогда́ глаго́ла и́мъ: воздади́те у́бо ке́сарева ке́сареви, и Бо́жія Богови.
22
Почувши це, вони здивувалися і, залишивши Його, відійшли.
22
И слы́шавше диви́шася: и оста́вльше Єго́ отидо́ша.
23
В той день приступили до Нього саддукеї, які говорять, що не існує воскресіння, і запитали Його:
23
Въ то́й де́нь приступи́ша къ Нему́ саддуке́є, и́же глаго́лютъ не бы́ти воскресе́нію, и вопроси́ша Єго́,
24
Учителю! Мойсей сказав: коли хто помре, не маючи дітей, то брат його нехай візьме жінку його і відродить потомство брата свого.
24
глаго́люще: Учи́телю, Моисе́й рече́: а́ще кто́ у́мретъ не имы́й ча́дъ, [да] по́йметъ бра́тъ єго́ жену́ єго́ и воскреси́тъ сѣ́мя бра́та своєго́:
25
Було в нас сім братів; перший, одружившись, помер і, не маючи дітей, лишив жінку свою братові своєму.
25
бѣ́ша же въ на́съ се́дмь бра́тія: и пе́рвый оже́нься у́мре, и не имы́й сѣ́мене, оста́ви жену́ свою́ бра́ту своєму́:
26
Так само і другий, і третій, навіть до сьомого.
26
та́кожде же и вторы́й, и тре́тій, да́же до седма́го:
27
А після всіх померла і жінка.
27
послѣди́ же всѣ́хъ у́мре и жена́:
28
Отже, після воскресіння, котрого з семи буде вона жінкою? Бо всі мали її.
28
въ воскресе́ніє у́бо, кото́раго от седми́хъ бу́детъ жена́? Вси́ бо имѣ́ша ю́.
29
Ісус сказав їм у відповідь: помиляєтесь, не знаючи ні Писання, ні сили Божої.
29
Отвѣща́въ же Іису́съ рече́ и́мъ: прельща́єтеся, не вѣ́дуще Писа́нія, ни си́лы Бо́жія:
30
Бо після воскресіння не женяться, не виходять заміж, а перебувають як ангели Божі на небесах.
30
въ воскресе́ніє бо ни же́нятся, ни посяга́ютъ, но я́ко А́нгели Бо́жіи на небеси́ су́ть:
31
А про воскресіння мертвих, невже не читали ви сказаного вам Богом:
31
о воскресе́ніи же ме́ртвыхъ нѣ́сте ли чли́ рече́ннаго ва́мъ Бо́гомъ, глаго́лющимъ:
32
Я Бог Авраама, і Бог Ісаака, і Бог Якова. Бог не є Бог мертвих, а живих.
32
А́зъ є́смь Бо́гъ Авраа́мовъ, и Бо́гъ Ісаа́ковъ, и Бо́гъ Іа́ковль? Нѣ́сть Бо́гъ Бо́гъ ме́ртвыхъ, но [Бо́гъ] живы́хъ.
33
І, чуючи, народ дивувався вченню Його.
33
И слы́шавше наро́ди дивля́хуся о уче́ніи Єго́.
34
А фарисеї, почувши, що Він посоромив саддукеїв, зібралися разом.
34
Фарісе́є же слы́шавше, я́ко посрами́ саддуке́и, собра́шася вку́пѣ.
35
І один з них, законник, спокушаючи Його, запитав, кажучи:
35
И вопроси́ єди́нъ от ни́хъ законоучи́тель, искуша́я Єго́ и глаго́ля:
36
Учителю, яка заповідь найбільша в законі?
36
Учи́телю, ка́я за́повѣдь бо́лши [є́сть] въ зако́нѣ?
37
Ісус сказав йому: полюби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією думкою твоєю.
37
Іису́съ же рече́ єму́: возлю́биши Го́спода Бо́га твоєго́ всѣ́мъ се́рдцемъ твои́мъ, и все́ю душе́ю твоє́ю, и все́ю мы́слію твоє́ю:
38
Це є перша і найбільша заповідь.
38
сія́ є́сть пе́рвая и бо́лшая за́повѣдь:
39
Друга ж подібна до неї: люби ближнього твого, як самого себе.
39
втора́я же подо́бна є́й: возлю́биши и́скренняго твоєго́ я́ко са́мъ себе́:
40
На цих двох заповідях утверджується весь Закон і Пророки.
40
въ сію́ обою́ за́повѣдію ве́сь зако́нъ и проро́цы ви́сятъ.
41
Коли зібралися фарисеї, Ісус спитав їх:
41
Собра́вшымся же фарісе́омъ, вопроси́ и́хъ Іису́съ,
42
що ви думаєте про Христа, чий Він Син? Кажуть Йому: Давидів.
42
глаго́ля: что́ ва́мъ мни́тся о Христѣ́? Чі́й є́сть Сы́нъ? Глаго́лаша Єму́: Дави́довъ.
43
Говорить їм: то як же Давид, у Дусі Божому, зве Його Господом, кажучи:
43
Глаго́ла и́мъ: ка́ко у́бо Дави́дъ Ду́хомъ Го́спода Єго́ нарица́єтъ, глаго́ля:
44
сказав Господь Господеві моєму: сиди праворуч Мене, доки покладу ворогів Твоїх підніжжям ніг Твоїх.
44
рече́ Госпо́дь Го́сподеви моєму́: сѣди́ одесну́ю Мене́, до́ндеже положу́ враги́ Твоя́ подно́жіє нога́ма Твои́ма?
45
Отже, якщо Давид зве Його Господом, то як же Він син йому?
45
А́ще у́бо Дави́дъ нарица́єтъ Єго́ Го́спода, ка́ко Сы́нъ єму́ є́сть?
46
І ніхто не зміг відповісти Йому ні слова; і з того дня ніхто вже не смів запитувати Його.
46
И никто́же можа́ше отвѣща́ти Єму́ словесе́: ниже́ смѣ́яше кто́ от того́ дне́ вопроси́ти Єго́ ктому́.