Друк брошурою Виконується верстка сторінок…
Папір A4, альбомна орієнтація, поля «Немає», без колонтитулів. Друкуйте двосторонньо, з переворотом по короткому краю, у масштабі 100%; якщо принтер обрізає край — 98%. Не вмикайте режим «Буклет» у драйвері принтера.
1
Ісус, продовжуючи говорити їм притчами, сказав:
1
(Заⷱ҇ п҃ѳ҃) И҆ ѿвѣща́въ і҆и҃съ, па́ки речѐ и҆̀мъ въ при́тчахъ, гл҃ѧ:
2
Царство Небесне подібне до чоловіка-царя, який справляв весілля синові своєму.
2
оу҆подо́бисѧ црⷭ҇твїе нбⷭ҇ное человѣ́кꙋ царю̀, и҆́же сотворѝ бра́ки сы́нꙋ своемꙋ̀
3
І послав рабів своїх покликати запрошених на весілля; і не схотіли прийти.
3
и҆ посла̀ рабы̑ своѧ̑ призва́ти зва̑нныѧ на бра́ки: и҆ не хотѧ́хꙋ прїитѝ.
4
Знову послав інших рабів, говорячи: скажіть званим: ось я приготував мій обід, телят моїх і, що відгодоване, заколоте, і все готове; приходьте на весілля.
4
Па́ки посла̀ и҆́ны рабы̑, глаго́лѧ: рцы́те зва̑ннымъ: сѐ, ѡ҆бѣ́дъ мо́й оу҆гото́вахъ, ю҆нцы̀ моѝ и҆ оу҆пита̑ннаѧ и҆сколє́на, и҆ всѧ̑ готѡ́ва: прїиди́те на бра́ки.
5
Але вони, знехтувавши те, пішли, хто на своє поле, а хто на свої торги.
5
Ѻ҆ни́ же небре́гше ѿидо́ша, ѻ҆́въ оу҆́бѡ на село̀ своѐ, ѻ҆́въ же на кꙋ̑пли своѧ̑:
6
Інші ж, схопивши рабів його, скривдили і вбили їх.
6
про́чїи же є҆́мше рабѡ́въ є҆гѡ̀, досади́ша и҆̀мъ и҆ оу҆би́ша и҆̀хъ.
7
Почувши про це, цар розгнівався і, пославши військо своє, винищив тих убивць і спалив місто їхнє.
7
И҆ слы́шавъ ца́рь то́й разгнѣ́васѧ, и҆ посла́въ вѡ́ѧ своѧ̑, погꙋбѝ оу҆бі̑йцы ѡ҆́ны и҆ гра́дъ и҆́хъ зажжѐ.
8
Тоді говорить він рабам своїм: весілля готове, а покликані не були достойні.
8
Тогда̀ глаго́ла рабѡ́мъ свои̑мъ: бра́къ оу҆́бѡ гото́въ є҆́сть, зва́ннїи же не бы́ша досто́йни:
9
Отже, ідіть на роздоріжжя і всіх, кого знайдете, кличте на весілля.
9
и҆ди́те оу҆̀бо на и҆схѡ́дища пꙋті́й, и҆ є҆ли́цѣхъ а҆́ще ѡ҆брѧ́щете, призови́те на бра́ки.
10
І раби ті, вийшовши на дороги, зібрали всіх, кого тільки знайшли, і злих і добрих; і весілля наповнилося гістьми.
10
И҆ и҆зше́дше рабѝ ѻ҆́ни на распꙋ̑тїѧ, собра́ша всѣ́хъ, є҆ли́цѣхъ ѡ҆брѣто́ша, ѕлы́хъ же и҆ до́брыхъ: и҆ и҆спо́лнисѧ бра́къ возлежа́щихъ.
11
Цар, увійшовши подивитись на гостей, побачив там чоловіка, вбраного не у весільний одяг.
11
Вше́дъ же ца́рь ви́дѣти возлежа́щихъ, ви́дѣ тꙋ̀ человѣ́ка не ѡ҆болче́на во ѡ҆дѣѧ́нїе бра́чное,
12
І каже йому: друже, чому ти ввійшов сюди, не маючи весільного одягу? Він же мовчав.
12
и҆ глаго́ла є҆мꙋ̀: дрꙋ́же, ка́кѡ вше́лъ є҆сѝ сѣ́мѡ не и҆мы́й ѡ҆дѣѧ́нїѧ бра́чна; Ѻ҆́нъ же оу҆молча̀.
13
Тоді цар сказав слугам: зв’язавши йому руки і ноги, візьміть його і киньте у пітьму непроглядну: там буде плач і скрегіт зубів.
13
Тогда̀ речѐ ца́рь слꙋга́мъ: свѧза́вше є҆мꙋ̀ рꙋ́цѣ и҆ но́зѣ, возми́те є҆го̀ и҆ вве́рзите во тмꙋ̀ кромѣ́шнюю: тꙋ̀ бꙋ́детъ пла́чь и҆ скре́жетъ зꙋбѡ́мъ:
14
Бо багато покликаних, та мало обраних.
14
мно́зи бо сꙋ́ть зва́ни, ма́лѡ же и҆збра́нныхъ.
15
Тоді фарисеї пішли і радились, як би впіймати Його на слові.
15
(Заⷱ҇ ч҃.) Тогда̀ ше́дше фарїсе́є, совѣ́тъ воспрїѧ́ша, ꙗ҆́кѡ да ѡ҆больстѧ́тъ є҆го̀ сло́вомъ.
16
І посилають до Нього своїх учнів з іродіанами, кажучи: Учителю! Ми знаємо, що Ти справедливий і істинно путі Божої вчиш, і не прагнеш будь-кому догодити, бо не зважаєш ні на яку особу.
16
И҆ посыла́ютъ къ немꙋ̀ оу҆ченикѝ своѧ̑ со и҆рѡдїа̑ны, глаго́люще: оу҆чт҃лю, вѣ́мы, ꙗ҆́кѡ и҆́стиненъ є҆сѝ, и҆ пꙋтѝ бж҃їю вои́стиннꙋ оу҆чи́ши, и҆ неради́ши ни ѡ҆ ко́мже: не зри́ши бо на лицѐ человѣ́кѡмъ:
17
Отже, скажи нам, як Тобі здається, чи годиться платити подать кесареві, чи ні?
17
рцы̀ оу҆̀бо на́мъ, что̀ ти́ сѧ мни́тъ; досто́йно ли є҆́сть да́ти кинсо́нъ ке́сареви, и҆лѝ нѝ;
18
Ісус же, знаючи їхнє лукавство, сказав: чого спокушаєте Мене, лицеміри?
18
Разꙋмѣ́въ же і҆и҃съ лꙋка́вство и҆́хъ, речѐ: что́ мѧ и҆скꙋша́ете, лицемѣ́ри;
19
Покажіть Мені монету, якою платиться податок. Вони принесли Йому динарій.
19
покажи́те мѝ злати́цꙋ кинсо́ннꙋю. Ѻ҆ни́ же принесо́ша є҆мꙋ̀ пѣ́нѧзь.
20
І говорить їм: чиє це зображення і напис?
20
И҆ гл҃а и҆̀мъ: чі́й ѡ҆́бразъ се́й и҆ написа́нїе;
21
Кажуть Йому: кесаря. Тоді говорить їм: отже, віддавайте кесареве кесареві, а Боже — Богові.
21
(И҆) глаго́лаша є҆мꙋ̀: ке́саревъ. Тогда̀ гл҃а и҆̀мъ: воздади́те оу҆́бѡ ке́сарєва ке́сареви, и҆ бж҃їѧ бг҃ови.
22
Почувши це, вони здивувалися і, залишивши Його, відійшли.
22
И҆ слы́шавше диви́шасѧ: и҆ ѡ҆ста́вльше є҆го̀ ѿидо́ша.
23
В той день приступили до Нього саддукеї, які говорять, що не існує воскресіння, і запитали Його:
23
(Заⷱ҇ ч҃а҃.) Въ то́й де́нь пристꙋпи́ша къ немꙋ̀ саддꙋке́є, и҆̀же глаго́лютъ не бы́ти воскрⷭ҇нїю, и҆ вопроси́ша є҆го̀,
24
Учителю! Мойсей сказав: коли хто помре, не маючи дітей, то брат його нехай візьме жінку його і відродить потомство брата свого.
24
глаго́люще: оу҆чт҃лю, мѡѷсе́й речѐ: а҆́ще кто̀ оу҆́мретъ не и҆мы́й ча̑дъ, (да) по́йметъ бра́тъ є҆гѡ̀ женꙋ̀ є҆гѡ̀ и҆ воскреси́тъ сѣ́мѧ бра́та своегѡ̀:
25
Було в нас сім братів; перший, одружившись, помер і, не маючи дітей, лишив жінку свою братові своєму.
25
бѣ́ша же въ на́съ се́дмь бра́тїѧ: и҆ пе́рвый ѡ҆же́ньсѧ оу҆́мре, и҆ не и҆мы́й сѣ́мене, ѡ҆ста́ви женꙋ̀ свою̀ бра́тꙋ своемꙋ̀:
26
Так само і другий, і третій, навіть до сьомого.
26
та́кожде же и҆ вторы́й, и҆ тре́тїй, да́же до седма́гѡ:
27
А після всіх померла і жінка.
27
послѣди́ же всѣ́хъ оу҆́мре и҆ жена̀:
28
Отже, після воскресіння, котрого з семи буде вона жінкою? Бо всі мали її.
28
въ воскрⷭ҇нїе оу҆̀бо, кото́рагѡ ѿ седми́хъ бꙋ́детъ жена̀; вси́ бо и҆мѣ́ша ю҆̀.
29
Ісус сказав їм у відповідь: помиляєтесь, не знаючи ні Писання, ні сили Божої.
29
Ѿвѣща́въ же і҆и҃съ речѐ и҆̀мъ: прельща́етесѧ, не вѣ́дꙋще писа́нїѧ, ни си́лы бж҃їѧ:
30
Бо після воскресіння не женяться, не виходять заміж, а перебувають як ангели Божі на небесах.
30
въ воскрⷭ҇нїе бо ни же́нѧтсѧ, ни посѧга́ютъ, но ꙗ҆́кѡ а҆́гг҃ли бж҃їи на нб҃сѝ сꙋ́ть:
31
А про воскресіння мертвих, невже не читали ви сказаного вам Богом:
31
ѡ҆ воскрⷭ҇нїи же ме́ртвыхъ нѣ́сте ли члѝ рече́ннагѡ ва́мъ бг҃омъ, гл҃ющимъ:
32
Я Бог Авраама, і Бог Ісаака, і Бог Якова. Бог не є Бог мертвих, а живих.
32
а҆́зъ є҆́смь бг҃ъ а҆враа́мовъ, и҆ бг҃ъ і҆саа́ковъ, и҆ бг҃ъ і҆а́кѡвль; нѣ́сть бг҃ъ бг҃ъ ме́ртвыхъ, но (бг҃ъ) живы́хъ.
33
І, чуючи, народ дивувався вченню Його.
33
И҆ слы́шавше наро́ди дивлѧ́хꙋсѧ ѡ҆ оу҆ч҃нїи є҆гѡ̀.
34
А фарисеї, почувши, що Він посоромив саддукеїв, зібралися разом.
34
(Заⷱ҇ ч҃в҃.) Фарїсе́є же слы́шавше, ꙗ҆́кѡ посрамѝ саддꙋкє́и, собра́шасѧ вкꙋ́пѣ.
35
І один з них, законник, спокушаючи Його, запитав, кажучи:
35
И҆ вопросѝ є҆ди́нъ ѿ ни́хъ законоꙋчи́тель, и҆скꙋша́ѧ є҆го̀ и҆ глаго́лѧ:
36
Учителю, яка заповідь найбільша в законі?
36
оу҆чт҃лю, ка́ѧ за́повѣдь бо́лши (є҆́сть) въ зако́нѣ;
37
Ісус сказав йому: полюби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією думкою твоєю.
37
І҆и҃съ же речѐ є҆мꙋ̀: возлю́биши гдⷭ҇а бг҃а твоего̀ всѣ́мъ се́рдцемъ твои́мъ, и҆ все́ю дꙋше́ю твое́ю, и҆ все́ю мы́слїю твое́ю:
38
Це є перша і найбільша заповідь.
38
сїѧ̀ є҆́сть пе́рваѧ и҆ бо́лшаѧ за́повѣдь:
39
Друга ж подібна до неї: люби ближнього твого, як самого себе.
39
втора́ѧ же подо́бна є҆́й: возлю́биши и҆́скреннѧго твоего̀ ꙗ҆́кѡ са́мъ себѐ:
40
На цих двох заповідях утверджується весь Закон і Пророки.
40
въ сїю̑ ѻ҆бою̀ за́пѡвѣдїю ве́сь зако́нъ и҆ прⷪ҇ро́цы ви́сѧтъ.
41
Коли зібралися фарисеї, Ісус спитав їх:
41
Собра́вшымсѧ же фарїсе́ѡмъ, вопросѝ и҆̀хъ і҆и҃съ,
42
що ви думаєте про Христа, чий Він Син? Кажуть Йому: Давидів.
42
гл҃ѧ: что̀ ва́мъ мни́тсѧ ѡ҆ хрⷭ҇тѣ̀; чі́й є҆́сть сн҃ъ; Глаго́лаша є҆мꙋ̀: дв҃довъ.
43
Говорить їм: то як же Давид, у Дусі Божому, зве Його Господом, кажучи:
43
Гл҃а и҆̀мъ: ка́кѡ оу҆̀бо дв҃дъ дх҃омъ гдⷭ҇а є҆го̀ нарица́етъ, глаго́лѧ:
44
сказав Господь Господеві моєму: сиди праворуч Мене, доки покладу ворогів Твоїх підніжжям ніг Твоїх.
44
речѐ гдⷭ҇ь гдⷭ҇еви моемꙋ̀: сѣдѝ ѡ҆деснꙋ́ю менє̀, до́ндеже положꙋ̀ врагѝ твоѧ̑ подно́жїе нога́ма твои́ма;
45
Отже, якщо Давид зве Його Господом, то як же Він син йому?
45
а҆́ще оу҆̀бо дв҃дъ нарица́етъ є҆го̀ гдⷭ҇а, ка́кѡ сн҃ъ є҆мꙋ̀ є҆́сть;
46
І ніхто не зміг відповісти Йому ні слова; і з того дня ніхто вже не смів запитувати Його.
46
И҆ никто́же можа́ше ѿвѣща́ти є҆мꙋ̀ словесѐ: нижѐ смѣ́ѧше кто̀ ѿ тогѡ̀ днѐ вопроси́ти є҆го̀ ктомꙋ̀.