¹

Коли дійшло до вух Санаваллата і Товії і Гешема аравитянина й інших ворогів наших, що я відбудував стіну, і не залишалося в ній пошкоджень — втім, до того часу я ще не ставив дверей у ворота, —

¹

Бы́сть же є҆гда̀ оу҆слы́ша санавалла́тъ и҆ тѡві́а и҆ гиса́мъ а҆раві́йскїй и҆ про́чїи вразѝ на́ши, ꙗ҆́кѡ созда́хъ стѣ́нꙋ, и҆ не ѡ҆ста́сѧ въ ни́хъ сква́жнѧ: и҆ а҆́зъ да́же до вре́мене ѻ҆́нагѡ две́рїй не поста́вихъ во вратѣ́хъ:

²

тоді прислали Санаваллат і Гешем до мене сказати: прийди, і зійдемося в одному із сіл на рівнині Оно. Вони замишляли зробити мені зло.

²

и҆ посла̀ санавалла́тъ и҆ гиса́мъ ко мнѣ̀, глагѡ́люща: прїидѝ, и҆ собере́мсѧ вкꙋ́пѣ въ ве́сехъ на по́ли ѡ҆нѡ̀ (глаго́лемѣмъ). Ті́и же помышлѧ́ста мнѣ̀ сотвори́ти ѕло́е.

³

Але я послав до них послів сказати: я зайнятий великою справою, не можу зійти; справа зупинилася б, якби я залишив її і зійшов до вас.

³

И҆ посла́хъ къ ни́ма послѡ́въ, глаго́лѧ: дѣ́ло вели́ко а҆́зъ творю̀ и҆ не могꙋ̀ сни́ти, да не преста́нетъ дѣ́ло: є҆гда́ же совершꙋ̀ є҆̀, взы́дꙋ къ ва́ма.

⁴

Чотири рази присилали вони до мене з таким самим запрошенням, і я відповідав їм те саме.

⁴

И҆ посла́ста ко мнѣ̀, ꙗ҆́коже глаго́лъ се́й, четы́рижды, и҆ посла́хъ къ ни́ма по си̑мъ.

⁵

Тоді прислав до мене Санаваллат у п’ятий раз свого слугу, в якого в руці був відкритий лист.

⁵

И҆ присла̀ ко мнѣ̀ санавалла́тъ пѧ́тое ѻ҆́трока своего̀, и҆ посла́нїе ѿве́рсто въ рꙋкꙋ̀ є҆гѡ̀, и҆ бѣ̀ напи́сано въ не́мъ:

⁶

У ньому було написано: чутка носиться в народах, і Гешем говорить, начебто ти і юдеї задумали відпасти, для чого і будуєш стіну і хочеш бути в них царем, за тими ж чутками;

⁶

во ꙗ҆зы́цѣхъ оу҆слы́шано є҆́сть, и҆ гиса́мъ речѐ, ꙗ҆́кѡ ты̀ и҆ і҆ꙋде́є мы́слите ѿстꙋпи́ти, сегѡ̀ ра́ди ты̀ созида́еши стѣ́нꙋ, и҆ ты̀ да бꙋ́деши и҆̀мъ въ царѧ̀:

⁷

і пророків поставив ти, щоб вони розголошували про тебе в Єрусалимі і говорили: цар Юдейський! І такі розмови дійдуть до царя. Отже, приходь, і порадимося разом.

⁷

и҆ къ си̑мъ проро́ки поста́вилъ є҆сѝ себѣ̀, да бꙋ́деши во і҆ерⷭ҇ли́мѣ царе́мъ над̾ і҆ꙋ́дою: и҆ нн҃ѣ возвѣстѧ́тсѧ царю̀ словеса̀ сїѧ̑: и҆ сегѡ̀ ра́ди нн҃ѣ прїидѝ, да сотвори́ма совѣ́тъ вкꙋ́пѣ.

⁸

Але я послав до нього сказати: нічого такого не було, про що ти говориш; ти вигадав це своїм розумом.

⁸

И҆ посла́хъ къ немꙋ̀, глаго́лѧ: не сотвори́сѧ по словесе́мъ си̑мъ, ꙗ҆́коже ты̀ глаго́леши, занѐ ѿ се́рдца твоегѡ̀ ты̀ лже́ши въ си́хъ:

⁹

Бо всі вони залякували нас, думаючи: опустяться руки їхні від цієї справи, і вона не відбудеться; але я тим більше зміцнив руки мої.

⁹

ꙗ҆́кѡ всѝ страша́тъ на́съ, глаго́люще: ѡ҆слабѣ́ютъ рꙋ́цы и҆́хъ ѿ дѣ́ла сегѡ̀, и҆ не сотвори́тсѧ: и҆ нн҃ѣ оу҆крѣпи́хъ рꙋ́ки моѧ̑.

¹⁰

Прийшов я в дім Шемаії, сина Делаії, сина Мегетавелового, і він замкнувся і сказав: ходімо в дім Божий, всередину храму, і замкнемо за собою двері храму, тому що прийдуть убити тебе, і прийдуть убити тебе вночі.

¹⁰

И҆ а҆́зъ внидо́хъ въ до́мъ семе́а сы́на далаі́ева, сы́на метавеи́лева, и҆ то́й заключе́нъ, и҆ речѐ: да собере́мсѧ въ до́мъ бж҃їй посредѣ̀ є҆гѡ̀ и҆ заключи́мъ двє́ри є҆гѡ̀, ꙗ҆́кѡ прихо́дѧтъ но́щїю, да оу҆бїю́тъ тѧ̀.

¹¹

Але я сказав: чи може втікати така людина, як я? Чи може такий, як я, увійти в храм, щоб залишитися живим? Не піду.

¹¹

И҆ реко́хъ: кто́ є҆сть мꙋ́жъ, ꙗ҆ко́въ а҆́зъ, и҆ оу҆бѣжи́тъ; и҆лѝ кто̀ ꙗ҆́кѡ а҆́зъ, и҆́же вни́детъ въ до́мъ, и҆ жи́въ бꙋ́детъ; не вни́дꙋ.

¹²

Я знав, що не Бог послав його, хоча він пророче говорив мені, але що Товія і Санаваллат підкупили його.

¹²

И҆ оу҆разꙋмѣ́хъ, и҆ сѐ, бг҃ъ не посла̀ є҆гѡ̀: ꙗ҆́кѡ проро́чествова сло́во на мѧ̀.

¹³

Для того він був підкуплений, щоб я злякався і зробив так і згрішив, і щоб мали про мене недобру думку і переслідували мене за це докорами.

¹³

И҆ тѡві́а и҆ санавалла́тъ наѧ́ста на мѧ̀ наро́дъ, да оу҆страшꙋ́сѧ, и҆ сотворю̀ та́кѡ, и҆ согрѣшꙋ̀, и҆ да бꙋ́дꙋ и҆̀мъ во и҆́мѧ ѕло̀, ꙗ҆́кѡ да поно́сѧтъ мѝ.

¹⁴

Пом’яни, Боже мій, Товію і Санаваллата за цими справами їхніми, а також пророчицю Ноадію й інших пророків, які хотіли залякати мене!

¹⁴

Помѧнѝ, бж҃е, тѡві́ю и҆ санавалла́та по дѣлѡ́мъ и҆́хъ си̑мъ, и҆ нѡаді́а проро́ка и҆ про́чихъ прорѡ́къ, и҆̀же страша́хꙋ мѧ̀.

¹⁵

Стіна була зроблена у двадцять п’ятий день місяця Елула, за п’ятдесят два дні.

¹⁵

И҆ соверши́сѧ стѣна̀ въ два́десѧть пѧ́тый мцⷭ҇а є҆лꙋ́ла въ пѧтьдесѧ́тъ и҆ два̀ дни̑.

¹⁶

Коли почули про це всі вороги наші, і побачили це всі народи, які навколо нас, тоді вони дуже впали в очах своїх і пізнали, що це діло зроблено Богом нашим.

¹⁶

И҆ бы́сть є҆гда̀ оу҆слы́шаша всѝ вразѝ на́ши, и҆ оу҆боѧ́шасѧ всѝ ꙗ҆зы́цы, и҆̀же ѡ҆́крестъ на́съ, и҆ нападѐ стра́хъ вели́къ пред̾ ѻ҆́чи и҆́хъ, и҆ позна́ша, ꙗ҆́кѡ ѿ гдⷭ҇а бг҃а на́шегѡ соверше́но бы́сть дѣ́ло сїѐ.

¹⁷

Зверх того в ті дні найзнатніші юдеї багато писали листів, які посилалися до Товії, а Товіїні листи приходили до них.

¹⁷

И҆ во дни̑ ѡ҆́ны ѿ мно́гихъ держа́вныхъ і҆ꙋ́диныхъ посла̑нїѧ прихожда́хꙋ къ тѡві́и, и҆ тѡві̑ина (посла̑нїѧ) прихожда́хꙋ къ ни̑мъ.

¹⁸

Тому що багато хто в Юдеї був у клятвеному союзі з ним, бо він був зятем Шеханії, сина Арахового, а син його Іоханан узяв за себе дочку Мешуллама, сина Верехії.

¹⁸

Мно́зи бо во і҆ꙋде́и клѧ́шасѧ є҆мꙋ̀, ꙗ҆́кѡ зѧ́ть бѣ̀ сехені́и сы́на и҆ра́ева: и҆ і҆ѡнаѳа́нъ сы́нъ є҆гѡ̀ поѧ̀ дще́рь месꙋла́ма сы́на варахі́ина въ женꙋ̀.

¹⁹

Навіть про доброту його вони говорили при мені, і мої слова переносилися до нього. Товія надсилав листи, щоб залякати мене.

¹⁹

И҆ словеса̀ є҆гѡ̀ бы́ша глаго́лющїи ко мнѣ̀, и҆ словеса̀ моѧ̑ бы́ша и҆зносѧ́щїи є҆мꙋ̀. И҆ посла́нїе посла̀ тѡві́а, да оу҆страши́тъ менѐ.