Друк брошуроюВиконується верстка сторінок…
Папір A4, альбомна орієнтація, поля «Немає», без колонтитулів. Друкуйте двосторонньо, з переворотом по короткому краю, у масштабі 100%; якщо принтер обрізає край — 98%. Не вмикайте режим «Буклет» у драйвері принтера.
Книга Неємії
Українською (п. Філарета)
Церковнослов'янською (unicode)
Глава 1
1
Слова́ Неємії, сина Ахалиїнового. У місяці Кислеві, у двадцятому році, я перебував у Сузах, престольному місті.
І сказали вони мені: ті, які залишилися від полону, знаходяться там, у країні своїй, у великій біді й у приниженні; і стіна Єрусалима зруйнована, і ворота його спалені вогнем.
Нехай будуть вуха Твої уважні й очі Твої відкриті, щоб почути молитву раба Твого, якою я тепер день і ніч молюся перед Тобою за синів Ізраїлевих, рабів Твоїх, і сповідуюся в гріхах синів Ізраїлевих, якими згрішили ми перед Тобою, згрішили — і я і дім батька мого.
коли ж навернетеся до Мене і будете зберігати заповіді Мої і виконувати їх, то хоч би ви були вигнані на край неба, і звідти зберу вас і приведу вас на місце, яке обрав Я, щоб поставити там ім’я Моє.
Молю Тебе, Господи! Нехай буде вухо Твоє уважне до молитви раба Твого і до молитви рабів Твоїх, які люблять благоговіти перед ім’ям Твоїм. І благопоспіши рабові Твоєму тепер, і введи його в милість у людини цієї. Я був виночерпієм у царя.
і сказав цареві: нехай живе цар повіки! Як не бути сумним обличчю моєму, коли місто, дім гробів батьків моїх, у запустінні, і ворота його спалені вогнем!
і сказав цареві: якщо царю благоугодно, і якщо у благоволінні раб твій перед лицем твоїм, то пошли мене в Юдею, в місто, де гроби батьків моїх, щоб я відбудував його.
5
и҆ реко́хъ ко царю̀: а҆́ще царю̀ ви́дитсѧ бла́го, и҆ а҆́ще оу҆го́денъ бꙋ́детъ ра́бъ тво́й пред̾ тобо́ю, да по́слеши менѐ во і҆ꙋде́ю, во гра́дъ гробѡ́въ ѻ҆тє́цъ мои́хъ, и҆ возсози́ждꙋ є҆го̀.
6
І сказав мені цар і цариця, яка сиділа поруч з ним: скільки часу триватиме путь твоя, і коли повернешся? І благоугодно було цареві послати мене, після того як я призначив час.
І сказав я царю: якщо царю благоугодно, то дав би мені листи до зарічних областеначальників, щоб вони давали мені перепустку, доки я не дійду до Юдеї,
7
И҆ реко́хъ царю̀: а҆́ще царю̀ ви́дитсѧ бла́го, да́ждь мнѣ̀ посла́нїе ко воево́дамъ стра́нъ за рѣко́ю, да преведꙋ́тъ менѐ, до́ндеже прїидꙋ̀ во і҆ꙋде́ю,
8
і лист до Асафа, охоронця царських лісів, щоб він дав мені дерев для воріт фортеці, яка при домі Божому, і для міської стіни, і для дому, в якому б мені жити. І дав мені цар, тому що благодійна рука Бога мого була наді мною.
8
и҆ посла́нїе ко а҆са́фꙋ стра́жꙋ дꙋбра́вы царе́вы, да да́стъ мѝ древа̀ покры́ти врата̀ столпа̀ до́мꙋ, и҆ на стѣ́ны гра̑дныхѧ, и҆ на до́мъ, въ ѻ҆́ньже вни́дꙋ. И҆ даде́ ми ца́рь, ꙗ҆́коже рꙋка̀ бж҃їѧ бл҃га́ѧ (бѣ̀) со мно́ю.
9
І прийшов я до зарічних областеначальників і віддав їм царські листи. Послав же зі мною цар військових начальників з вершниками.
9
И҆ прїидо́хъ ко воево́дамъ стра́нъ за рѣко́ю и҆ да́хъ и҆̀мъ посла́нїе царе́во: посла́ же ца́рь со мно́ю нача́лники си́лы и҆ кѡ́нницы.
10
Коли почув це Санаваллат, Хоронит і Товія, аммонитський раб, то їм було дуже прикро, що прийшов чоловік піклуватися про благо синів Ізраїлевих.
И҆ прїидо́хъ во і҆ерⷭ҇ли́мъ и҆ бы́хъ тꙋ̀ трѝ дни̑.
12
устав я вночі з небагатьма людьми, які були зі мною, і нікому не сказав, що́ Бог мій поклав мені на серце зробити для Єрусалима; тварини ж не було зі мною ніякої, крім тієї, на якій я їхав.
12
И҆ воста́хъ но́щїю а҆́зъ и҆ мꙋ́жїе не мно́зи со мно́ю, и҆ ни комꙋ́же возвѣсти́хъ, что̀ бг҃ъ дае́тъ въ се́рдце моѐ сотвори́ти со і҆и҃лемъ, и҆ скота̀ не бѣ̀ со мно́ю, то́кмѡ ско́тъ, на не́мже а҆́зъ сѣдѧ́хъ.
13
І проїхав я вночі через ворота Долини перед джерелом Драконовим до воріт Гнойових, і оглянув я стіни Єрусалима зруйновані і його ворота, спалені вогнем.
13
И҆ внидо́хъ во врата̀ ю҆до́ли но́щїю, ко оу҆́стїю и҆сто́чника смоко́вничнагѡ и҆ ко вратѡ́мъ гнѡ́йнымъ, и҆ бы́хъ размышлѧ́ѧ ѡ҆ стѣнѣ̀ і҆ерⷭ҇ли́мстѣй разоре́нѣй и҆ ѡ҆ врата́хъ є҆гѡ̀ поѧде́ныхъ ѻ҆гне́мъ.
14
І під’їхав я до воріт Джерела і до царської водойми, але там не було місця пройти тварині, яка була піді мною, —
14
И҆ прїидо́хъ ко вратѡ́мъ и҆сто́чника и҆ ко кꙋпѣ́ли царе́вѣ, и҆ не бы́сть мѣ́ста скотꙋ̀, на не́мже сѣдѧ́хъ, да про́йдетъ.
15
і я піднявся назад по лощовині вночі й оглядав стіну і, проїхавши знову воротами Долини, повернувся.
15
И҆ взыдо́хъ на стѣ́нꙋ пото́ка но́щїю, и҆ размышлѧ́хъ ѡ҆ стѣнѣ̀, и҆ бѣ́хъ во вратѣ́хъ ю҆до́ли, и҆ возврати́хсѧ.
16
І начальники не знали, куди я ходив і що я роблю: ні юдеям, ні священикам, ні вельможам, ні начальникам, ні іншим виконавцям робіт я до того нічого не відкривав.
16
Стрегꙋ́щїи же не вѣ́дѧхꙋ, ка́мѡ ходи́хъ и҆ что̀ а҆́зъ творю̀, и҆ і҆ꙋде́ѡмъ и҆ свѧще́нникѡмъ, и҆ честны̑мъ и҆ воево́дамъ и҆ про́чымъ творѧ́щымъ дѣла̀ да́же до тогда̀ не сказа́хъ.
17
І сказав я їм: ви бачите біду, в якій ми знаходимося; Єрусалим спустошений і ворота його спалені вогнем; ходімо, побудуємо стіну Єрусалима, і не будемо надалі в такому приниженні.
І я розповів їм про руку Бога мого, що благодіє мені, а також і слова царя, які він говорив мені. І сказали вони: будемо будувати, — й укріпили руки свої на благу справу.
Почувши це, Санаваллат, Хоронит і Товія, аммонитський раб, і Гешем аравитянин глузували з нас і з презирством говорили: що це за справа, яку ви робите? чи не думаєте вже повстати проти царя?
Я дав їм відповідь і сказав їм: Бог Небесний, Він благопоспішить нам, і ми, раби Його, станемо будувати, а вам немає частки і права і пам’яті в Єрусалимі.
І встав Елияшив, великий священик, і брати його священики і побудували Овечі ворота: вони освятили їх і вставили двері їх, і від вежі Меа освятили їх до вежі Хананела.
Ворота Долини лагодив Ханун і жителі Заноаха: вони побудували їх, і вставили двері їх, замки їх і засуви їх, і ще лагодили вони тисячу ліктів стіни до воріт Гнойових.
Ворота Джерела лагодив Шаллум, син Колхозея, начальник округу Мицфи: він побудував їх, і покрив їх, і вставив двері їх, замки їх і засуви їх, — він же лагодив стіну біля водоймища Селах навпроти царського саду і до сходинок, що спускаються від міста Давидового.
і говорив при братах своїх і при самарійських військових людях, і сказав: що роблять ці жалюгідні юдеї? невже їм це дозволять? невже будуть вони приносити жертви? невже вони коли-небудь закінчать? невже вони оживлять камені з куп пороху, і притому попалені?
Ми однак же будували стіну, і складена була вся стіна до половини її. І в народу вистачало ретельности працювати.
6
и҆ не покры́й беззако́нїѧ и҆́хъ.
7
Коли почув Санаваллат і Товія, й аравитяни, й аммонитяни, і азотяни, що стіни Єрусалимські відновлюються, що пошкодження почали лагодитися, то їм стало дуже прикро.
І оглянув я, і став, і сказав найзнатнішим і начальникам і решті народу: не бійтеся їх; пом’ятайте Господа великого і страшного і воюйте за братів своїх, за синів своїх і за дочок своїх, за дружин своїх і за доми свої.
14
И҆ ви́дѣхъ, и҆ воста́хъ, и҆ реко́хъ ко чєстны́мъ и҆ къ воево́дамъ и҆ ко про́чымъ лю́демъ: не оу҆бо́йтесѧ ѿ лица̀ и҆́хъ, помѧни́те гдⷭ҇а бг҃а на́шего вели́каго и҆ стра́шнаго, и҆ ѡ҆полчи́тесѧ за бра́тїю ва́шꙋ, за сы́ны ва́шѧ и҆ дщє́ри ва́шѧ, жєны̀ ва́шѧ и҆ до́мы ва́шѧ.
15
Коли почули вороги наші, що нам відомий намір їхній, тоді зруйнував Бог задум їхній, і всі ми повернулися до стіни, кожен на свою роботу.
15
Бы́сть же є҆гда̀ оу҆слы́шаша вразѝ на́ши, ꙗ҆́кѡ вѣ́домо бы́сть на́мъ, и҆ разорѝ бг҃ъ совѣ́тъ и҆́хъ: и҆ возврати́хомсѧ всѝ мы̀ на стѣ́ны, кі́йждо ко дѣ́лꙋ своемꙋ̀.
16
З того дня половина молодих людей у мене займалася роботою, а інша половина їх тримала списи, щити і луки і лати; і начальники знаходилися позаду всього дому Іудиного.
Крім цього, у той же час я сказав народу, щоб в Єрусалимі ночували всі з рабами своїми, — і будуть вони у нас вночі на варті, а вдень на роботі.
22
Во вре́мѧ же то̀ реко́хъ лю́демъ: кі́йждо со ѻ҆́трокомъ свои́мъ да пребыва́етъ въ средѣ̀ і҆ерⷭ҇ли́ма: и҆ бꙋ́детъ ва́мъ но́щь на стра́жꙋ, а҆ де́нь на дѣ́ланїе.
23
І ні я, ні брати мої, ні слуги мої, ні вартові, які супроводжували мене, не знімали із себе одягу свого, у кожного були під рукою меч і вода.
23
А҆́зъ же и҆ бра́тїѧ моѝ и҆ ѻ҆́троцы и҆ мꙋ́жїе стра́жи, и҆̀же бѧ́хꙋ созадѝ менє̀, не снима́хомъ ѡ҆дѣѧ́нїй на́шихъ та́мѡ ни є҆ди́нъ ѿ на́съ.
Глава 5
1
І зробилося велике ремство в людях і у дружин їхніх на братів своїх юдеїв.
у нас такі самі тіла, як тіла у братів наших, і сини наші такі самі, як їхні сини; а ось, ми повинні віддавати синів наших і дочок наших у раби, і деякі з дочок наших уже знаходяться в поневоленні. Немає ніяких засобів для викупу в руках наших; і поля наші і виноградники наші в інших.
і сказали їм: ми викуповували братів своїх, юдеїв, проданих народам, скільки було сил у нас, а ви продаєте братів своїх, і вони продаються нам? Вони мовчали і не знаходили відповіді.
8
и҆ реко́хъ и҆̀мъ: мы̀ и҆скꙋпи́хомъ бра́тїю на́шꙋ і҆ꙋдеѡ́въ, про́даныхъ ꙗ҆зы́кѡмъ, по си́лѣ на́шей: вы́ же прода́сте бра́тїю ва́шꙋ, и҆ ѿдадꙋ́тсѧ на́мъ; И҆ оу҆молча́ша, и҆ не ѡ҆брѣто́ша что̀ ѿвѣща́ти.
9
І сказав я: недобре ви робите. Чи не в страху Бога нашого повинні ходити ви, щоб уникнути ганьблення від народів, ворогів наших?
9
И҆ реко́хъ: не добро̀ дѣ́ло, є҆́же вы̀ творитѐ: та́кѡ не во стра́сѣ бг҃а на́шегѡ (ходѧ́ще) оу҆бѣжите́ ли ѿ поноше́нїѧ ꙗ҆зы́кѡвъ врагѡ́въ на́шихъ;
10
І я також, брати мої і ті, що служили при мені, давали їм у борг і срібло і хліб: залишимо їм борг цей.
І сказали вони: повернемо і не будемо з них вимагати; зробимо так, як ти говориш. І покликав я священиків і звелів їм дати клятву, що вони так зроблять.
І витрусив я одяг мій і сказав: так нехай витрусить Бог усяку людину, що не стримає слова цього, з дому його і з маєтку його, і так нехай буде в нього витрясено і порожньо! І сказало все зібрання: амінь. І прославили Бога; і народ виконав слово це.
Ще: з того дня, як визначений я був областеначальником їхнім у землі Юдейській, від двадцятого року до тридцять другого року царя Артаксеркса, протягом дванадцяти років я і брати мої не їли хліба областеначальників.
А попередні областеначальники, що були до мене, обтяжували народ і брали з нього хліб і вино, крім сорока сиклів срібла; навіть і слуги їхні панували над народом. Я ж не робив так зі страху Божого.
15
И҆ ѡ҆бро́кѡвъ пе́рвыхъ, и҆́миже пре́жде менє̀ ѡ҆тѧгчи́ша и҆̀хъ, и҆ прїѧ́ша ѿ ни́хъ въ хлѣ́бѣ и҆ въ вїнѣ̀, по си́хъ сребра̀ (на всѧ́къ де́нь) дїдра́хмъ четы́редесѧть: и҆ слꙋжє́бницы и҆́хъ ѡ҆блада́ша людьмѝ. А҆́зъ же не сотвори́хъ та́кѡ ра́ди стра́ха бж҃їѧ.
16
При цьому роботи на стіні цій я підтримував; і полів ми не закуповували, й усі слуги мої збиралися туди на роботу.
16
И҆ въ дѣ́лѣ стѣ́ны сїѧ̑ созида́хъ: и҆ села̀ не стѧжа́хъ, и҆ всѝ ѻ҆́троцы моѝ со́брани бѧ́хꙋ та́мѡ на дѣ́ло.
17
Юдеїв і начальників по сто п’ятдесят людей бувало за столом у мене, крім тих, хто приходив до нас з навколишніх народів.
17
І҆ꙋдє́й же и҆ нача́лникѡвъ сто̀ пѧтьдесѧ́тъ мꙋже́й, и҆ приходѧ́щїи къ на́мъ ѿ ꙗ҆зы̑къ, и҆̀же ѡ҆́крестъ на́съ, при трапе́зѣ мое́й.
18
І ось що бувало приготоване на один день: один бик, шість добірних овець і птахи готувалися у мене; і за десять днів витрачалося безліч усякого вина. І, попри все те, хліба областеначальничого я не вимагав, тому що важка служба лежала на народі цьому.
Пом’яни, Боже мій, на благо мені усе, що я зробив для народу цього!
19
Помѧни́ мѧ, бж҃е мо́й, во бла́го по всѣ̑мъ, є҆ли̑ка сотвори́хъ лю́демъ си̑мъ.
Глава 6
1
Коли дійшло до вух Санаваллата і Товії і Гешема аравитянина й інших ворогів наших, що я відбудував стіну, і не залишалося в ній пошкоджень — втім, до того часу я ще не ставив дверей у ворота, —
1
Бы́сть же є҆гда̀ оу҆слы́ша санавалла́тъ и҆ тѡві́а и҆ гиса́мъ а҆раві́йскїй и҆ про́чїи вразѝ на́ши, ꙗ҆́кѡ созда́хъ стѣ́нꙋ, и҆ не ѡ҆ста́сѧ въ ни́хъ сква́жнѧ: и҆ а҆́зъ да́же до вре́мене ѻ҆́нагѡ две́рїй не поста́вихъ во вратѣ́хъ:
2
тоді прислали Санаваллат і Гешем до мене сказати: прийди, і зійдемося в одному із сіл на рівнині Оно. Вони замишляли зробити мені зло.
2
и҆ посла̀ санавалла́тъ и҆ гиса́мъ ко мнѣ̀, глагѡ́люща: прїидѝ, и҆ собере́мсѧ вкꙋ́пѣ въ ве́сехъ на по́ли ѡ҆нѡ̀ (глаго́лемѣмъ). Ті́и же помышлѧ́ста мнѣ̀ сотвори́ти ѕло́е.
3
Але я послав до них послів сказати: я зайнятий великою справою, не можу зійти; справа зупинилася б, якби я залишив її і зійшов до вас.
3
И҆ посла́хъ къ ни́ма послѡ́въ, глаго́лѧ: дѣ́ло вели́ко а҆́зъ творю̀ и҆ не могꙋ̀ сни́ти, да не преста́нетъ дѣ́ло: є҆гда́ же совершꙋ̀ є҆̀, взы́дꙋ къ ва́ма.
4
Чотири рази присилали вони до мене з таким самим запрошенням, і я відповідав їм те саме.
4
И҆ посла́ста ко мнѣ̀, ꙗ҆́коже глаго́лъ се́й, четы́рижды, и҆ посла́хъ къ ни́ма по си̑мъ.
5
Тоді прислав до мене Санаваллат у п’ятий раз свого слугу, в якого в руці був відкритий лист.
У ньому було написано: чутка носиться в народах, і Гешем говорить, начебто ти і юдеї задумали відпасти, для чого і будуєш стіну і хочеш бути в них царем, за тими ж чутками;
і пророків поставив ти, щоб вони розголошували про тебе в Єрусалимі і говорили: цар Юдейський! І такі розмови дійдуть до царя. Отже, приходь, і порадимося разом.
7
и҆ къ си̑мъ проро́ки поста́вилъ є҆сѝ себѣ̀, да бꙋ́деши во і҆ерⷭ҇ли́мѣ царе́мъ над̾ і҆ꙋ́дою: и҆ нн҃ѣ возвѣстѧ́тсѧ царю̀ словеса̀ сїѧ̑: и҆ сегѡ̀ ра́ди нн҃ѣ прїидѝ, да сотвори́ма совѣ́тъ вкꙋ́пѣ.
8
Але я послав до нього сказати: нічого такого не було, про що ти говориш; ти вигадав це своїм розумом.
Прийшов я в дім Шемаії, сина Делаії, сина Мегетавелового, і він замкнувся і сказав: ходімо в дім Божий, всередину храму, і замкнемо за собою двері храму, тому що прийдуть убити тебе, і прийдуть убити тебе вночі.
Коли почули про це всі вороги наші, і побачили це всі народи, які навколо нас, тоді вони дуже впали в очах своїх і пізнали, що це діло зроблено Богом нашим.
Тому що багато хто в Юдеї був у клятвеному союзі з ним, бо він був зятем Шеханії, сина Арахового, а син його Іоханан узяв за себе дочку Мешуллама, сина Верехії.
і сказав я їм: нехай не відчиняють воріт єрусалимських, доки не обігріє сонце, і доки вони стоять, нехай зачиняють і замикають двері. І поставив я сторожами жителів Єрусалима, кожного на свою варту і кожного навпроти дому його.
3
и҆ реко́хъ и҆́ма: да не ѿве́рзꙋтсѧ врата̀ і҆ерⷭ҇ли̑мскаѧ, до́ндеже взы́детъ со́лнце: и҆ є҆щѐ и҆̀мъ бдѧ́щымъ, да заключа́тсѧ врата̀ и҆ засꙋ̑нꙋта да бꙋ́дꙋтъ засо́вами: и҆ поста́ви стра́жы ѿ ѡ҆бита́ющихъ во і҆ерⷭ҇ли́мѣ, кі́йждо во стра́жи свое́й и҆ кі́йждо проти́вꙋ до́мꙋ своегѡ̀.
4
Але місто було просторе і велике, а народу в ньому було небагато, і доми не були побудовані.
4
Гра́дъ же бы́сть широ́къ и҆ вели́къ, и҆ люді́й ма́лѡ въ не́мъ, и҆ не бѧ́хꙋ до́мы со́здани.
5
І поклав мені Бог мій на серце зібрати найзнатніших і начальників і народ, щоб зробити перепис. І знайшов я родовідний перепис тих, які прийшли спочатку, і в ньому написано:
ті, які пішли з Зоровавелем, Ісусом, Неємією, Азарією, Раамією, Нахманієм, Мардохеєм, Билшаном, Мисферефом, Бигваєм, Нехумом, Вааною. Кількість людей народу Ізраїлевого:
Усіх нефинеїв і синів рабів Соломонових триста дев’яносто два.
60
сы́нове саваи̑ни, сы́нове и҆мми̑ни:
61
І ось ті, що вийшли з Тел-Мелаха, Тел-Харши, Херув-Аддона й Іммера; але вони не могли показати про покоління своє і про плем’я своє, чи від Ізраїля вони.
Коли настав сьомий місяць, і сини Ізраїлеві жили по містах своїх, тоді зібрався весь народ, як одна людина, на площу, яка перед Водяними воротами, і сказали книжнику Ездрі, щоб він приніс книгу закону Мойсеєвого, який заповів Господь Ізраїлю.
1
И҆ прїи́де мцⷭ҇ъ седмы́й, сы́нове же і҆и҃лєвы бѧ́хꙋ во градѣ́хъ свои́хъ: и҆ собра́шасѧ всѝ лю́дїе ꙗ҆́кѡ мꙋ́жъ є҆ди́нъ на простра́нство, є҆́же пред̾ враты̀ водны́ми, и҆ реко́ша є҆́здрѣ пи́сарю, да принесе́тъ кни́гꙋ зако́на мѡѷсе́ова, є҆го́же заповѣ́да гдⷭ҇ь і҆и҃лю.
2
І приніс священик Ездра закон перед зібрання чоловіків і жінок, і всіх, які могли розуміти, у перший день сьомого місяця;
і читав з нього на площі, яка перед Водяними воротами, від світанку до полудня, перед чоловіками і жінками і всіма, які могли розуміти; і вуха всього народу були прихилені до книги закону.
Книжник Ездра стояв на дерев’яному підвищенні, яке для цього зробили, а поруч з ним, праворуч від нього, стояли Маттифія і Шема, й Анаія й Урія, і Хелкія і Маасея, а ліворуч від нього Федаія і Мисаїл, і Малхія і Хашум, і Хашбаддана, і Захарія і Мешуллам.
І благословив Ездра Господа Бога великого. І весь народ відповів: амінь, амінь, піднімаючи догори руки свої, — і поклонялися і падали перед Господом лицем до землі.
Ісус, Ванаія, Шеревія, Іамин, Аккув, Шавтай, Годія, Маасея, Клита, Азарія, Іозавад, Ханан, Фелаія і левити пояснювали народу закон, тим часом як народ стояв на своєму місці.
7
І҆исꙋ́съ же и҆ ванаі́а и҆ сараві́а, а҆ка́нъ, савате́й, кампта́съ, а҆зарі́а, і҆ѡзавада́нъ, а҆нифане́съ и҆ леѵі́ти бѧ́хꙋ вразꙋмлѧ́юще люді́й въ зако́нѣ: лю́дїе же стоѧ́хꙋ на стоѧ́нїи свое́мъ.
8
І читали з книги, із закону Божого, виразно, і приєднували тлумачення, і народ розумів прочитане.
Тоді Неємія, він же Тиршафа, і книжник Ездра, священик, і левити, які учили народ, сказали всьому народові: день цей святий Господу Богу вашому; не засмучуйтеся і не плачте, тому що весь народ плакав, слухаючи слова закону.
І сказав їм: підіть, їжте жирне і пийте солодке, і посилайте частки тим, у кого нічого не приготовано, тому що день цей святий Господу нашому. І не засмучуйтеся, тому що радість перед Господом — підкріплення для вас.
І тому оголосили і проголосили по всіх містах своїх і в Єрусалимі, говорячи: підіть на гору і несіть гілки оливи садової і гілки оливи дикої, і гілки миртові і гілки пальмові, і гілки інших широколистих дерев, щоб зробити кущі за написаним.
15
и҆ да проповѣ́дѧтъ трꙋба́ми во всѣ́хъ градѣ́хъ и҆́хъ и҆ во і҆ерⷭ҇ли́мѣ. И҆ речѐ є҆́здра: и҆зыди́те на го́рꙋ, и҆ принеси́те вѣ̑тви ма̑сличны, и҆ вѣ̑тви древе́съ кѷпарі́сныхъ, и҆ вѣ̑тви мѷрсі̑нныѧ, и҆ вѣ̑тви фі́нїкѡвы, и҆ вѣ̑тви древе́съ дꙋбра́вныхъ, сотвори́ти кꙋ́щы по пи́саномꙋ.
16
І пішов народ, і принесли, і зробили собі кущі, кожен на своїй покрівлі і на дворах своїх, і на дворах дому Божого, і на площі біля Водяних воріт, і на площі біля Єфремових воріт.
16
И҆ и҆зыдо́ша лю́дїе, и҆ принесо́ша, и҆ сотвори́ша себѣ̀ кꙋ́щы кі́йждо на кро́вѣ свое́мъ и҆ во дво́рѣхъ свои́хъ, и҆ во дво́рѣхъ до́мꙋ бж҃їѧ и҆ на простра́нствѣ вра́тъ во́дныхъ и҆ на простра́нствѣ вра́тъ є҆фре́млихъ.
17
Уся громада тих, що повернулися з полону, зробила кущі і жила в кущах. Від днів Ісуса, сина Навина, до цього дня не робили так сини Ізраїлеві. Радість була дуже велика.
І сказали левити — Ісус, Кадмиїл, Ванія, Хашавнія, Шеревія, Годія, Шеванія, Петахія: встаньте, славте Господа Бога вашого, від віку і до віку. Нехай славословлять достославне і превище за всяке славослів’я і хвалу ім’я Твоє!
[І сказав Ездра:] Ти, Господи, єдиний, Ти створив небо, небеса небес і все воїнство їх, землю і все, що на ній, моря й усе, що в них, і Ти живиш усе це, і небесні воїнства Тобі поклоняються.
і знайшов серце його вірним перед Тобою, й уклав з ним завіт, щоб дати [йому і] сімені його землю хананеїв, хеттеїв, аморреїв, ферезеїв, ієвусеїв і гергесеїв. І Ти виконав слово Своє, тому що Ти праведний.
Ти побачив біду батьків наших в Єгипті і почув волання їх біля Червоного моря,
9
и҆ ви́дѣлъ є҆сѝ ѡ҆ѕлобле́нїе ѻ҆тє́цъ на́шихъ во є҆гѵ́птѣ, и҆ во́пль и҆́хъ оу҆слы́шалъ є҆сѝ на мо́ри чермнѣ́мъ,
10
і явив знамення і чудеса над фараоном і над усіма рабами його, і над усім народом землі його, тому що Ти знав, що вони гордовито поводилися з ними, і зробив Ти Собі ім’я до сьогодні.
10
и҆ да́лъ є҆сѝ зна́мєнїѧ и҆ чꙋдеса̀ во є҆гѵ́птѣ на фараѡ́на и҆ на всѧ̑ рабы̑ є҆гѡ̀ и҆ на всѧ̑ лю́ди землѝ є҆гѡ̀: позна́лъ бо є҆сѝ, ꙗ҆́кѡ возгордѣ́шасѧ на ни́хъ, и҆ сотвори́лъ є҆сѝ себѣ̀ и҆́мѧ, ꙗ҆́коже де́нь се́й:
11
Ти розсік перед ними море, і вони серед моря пройшли по суші, і тих, що гналися за ними, Ти вверг у глибини, як камінь у великі води.
І хліб з неба Ти давав їм у голоді їх, і воду з каменю виточував їм у спразі їх, і сказав їм, щоб вони пішли й оволоділи землею, яку Ти, піднявши руку Твою, клявся дати їм.
15
хлѣ́бъ же съ небесѐ да́лъ є҆сѝ и҆̀мъ во а҆́лчбѣ и҆́хъ въ пи́щꙋ и҆̀мъ, и҆ во́дꙋ и҆з̾ ка́мене и҆зве́лъ є҆сѝ и҆̀мъ въ жа́жди и҆́хъ, и҆ ре́клъ є҆сѝ и҆̀мъ, да вни́дꙋтъ и҆ наслѣ́дѧтъ зе́млю, на ню́же просте́рлъ є҆сѝ рꙋ́кꙋ твою̀ да́ти и҆̀мъ:
16
Але вони і батьки наші були упертими, і шию свою тримали пружно, і не слухали заповідей Твоїх;
16
ті́и же и҆ ѻ҆тцы̀ на́ши возгордѣ́шасѧ и҆ ѡ҆жесточи́ша вы̑ѧ своѧ̑ и҆ не послꙋ́шаша за́повѣдїй твои́хъ,
17
не захотіли підкорюватися і не згадали дивних діл Твоїх, які Ти чинив з ними, і тримали шию свою пружно, і, з упертости своєї, поставили над собою вождя, щоб повернутися в рабство своє. Але Ти Бог, що любиш прощати, благий і милосердий, довготерпеливий і многомилостивий, і Ти не залишив їх.
17
и҆ не восхотѣ́ша слы́шати, и҆ не воспомѧнꙋ́ша чꙋде́съ твои́хъ, ꙗ҆̀же сотвори́лъ є҆сѝ и҆̀мъ: и҆ ѡ҆жесточи́ша вы́ю свою̀, и҆ да́ша нача́ло возврати́тисѧ на рабо́тꙋ свою̀ во є҆гѵ́петъ: ты́ же, бж҃е, млⷭ҇тивъ и҆ ще́дръ, долготерпѣли́въ и҆ многомлⷭ҇тивъ, и҆ не ѡ҆ста́вилъ є҆сѝ и҆̀хъ:
18
І хоча вони зробили собі відлитого тельця, і сказали: ось бог твій, який вивів тебе з Єгипту, і хоча робили великі обра́зи,
але Ти, з великого милосердя Твого, не залишав їх у пустелі; стовп хмарний не відходив від них удень, щоб вести їх по шляху, і стовп вогненний — уночі, щоб світити їм на шляху, яким вони йшли.
19
ты́ же въ щедро́тахъ твои́хъ мно́гихъ не ѡ҆ста́вилъ є҆сѝ и҆́хъ въ пꙋсты́ни, сто́лпъ ѡ҆́блачный не оу҆клони́лъ є҆сѝ ѿ ни́хъ во днѝ, є҆́же наста́вити и҆̀хъ на пꙋ́ть, и҆ сто́лпъ ѻ҆́гненный въ нощѝ, є҆́же ѡ҆свѣти́ти и҆̀мъ пꙋ́ть по немꙋ́же и҆до́ша,
20
І Ти дав їм Духа Твого благого, щоб наставляти їх, і манну Твою не віднімав від вуст їх, і воду давав їм для утамування спраги їх.
І ввійшли сини їхні, й оволоділи землею. І Ти підкорив їм жителів землі, хананеїв, і віддав їх у руки їхні, і царів їх, і народи землі, щоб вони чинили з ними за своєю волею.
І зайняли вони укріплені міста і плодючу землю, і узяли у володіння доми, наповнені всяким добром, водойми, висічені з каменю, виноградні й оливкові сади і безліч дерев із плодами для їжі. Вони їли, насичувалися, повнішали і насолоджувалися з великої благости Твоєї;
і зробилися впертими й обурилися проти Тебе, і знехтували закон Твій, убивали пророків Твоїх, які умовляли їх навернутися до Тебе, і робили великі обра́зи.
І Ти віддав їх у руки ворогів їхніх, які пригнічували їх. Але коли, у скрутний для них час, вони волали до Тебе, Ти вислуховував їх з небес і, з великого милосердя Твого, давав їм спасителів, і вони рятували їх від рук ворогів їхніх.
Коли ж заспокоювалися, то знову починали робити лихе перед лицем Твоїм, і Ти віддавав їх у руки ворогів їхніх, і вони панували над ними. Але коли вони знову волали до Тебе, Ти вислуховував їх з небес, з великого милосердя Твого, визволяв їх багаторазово.
Ти нагадував їм навернутися до закону Твого, але вони були упертими і не слухали заповідей Твоїх, і ухилялися від уставів Твоїх, якими жила б людина, якби виконувала їх, і хребет свій зробили твердим, і шию свою тримали пружно, і не слухали.
29
и҆ засвидѣ́телствовалъ є҆сѝ и҆̀мъ, да ѡ҆братѧ́тсѧ къ зако́нꙋ твоемꙋ̀: ѻ҆ни́ же возгордѣ́шасѧ и҆ не послꙋ́шаша, но въ за́повѣдехъ твои́хъ и҆ въ сꙋдба́хъ твои́хъ согрѣши́ша, ꙗ҆̀же сотвори́въ человѣ́къ жи́въ бꙋ́детъ въ ни́хъ: и҆ да́ша плещы̀ непокѡри́выѧ, и҆ вы́ю свою̀ ѡ҆жесточи́ша, и҆ не послꙋ́шаша:
30
Очікуючи їхнього навернення, Ти барився багато років і нагадував їм Духом Твоїм через пророків Твоїх, але вони не слухали. І Ти віддав їх у руки іноземних народів.
І нині, Боже наш, Боже великий, сильний і страшний, який зберігає завіт і милість! нехай не буде малим перед лицем Твоїм усе страждання, яке осягало нас, царів наших, князів наших, і священиків наших, і пророків наших, і батьків наших і весь народ Твій від днів царів ассирійських до цього дня.
В усьому, що було з нами, Ти праведний, тому що Ти робив за правдою, а ми винні.
33
и҆ ты̀ првⷣнъ во всѣ́хъ, ꙗ҆̀же прїидо́ша на на́съ, ꙗ҆́кѡ и҆́стинꙋ сотвори́лъ є҆сѝ, мы́ же согрѣши́хомъ:
34
Царі наші, князі наші, священики наші і батьки наші не виконували закону Твого, і не слухали заповідей Твоїх і нагадувань Твоїх, якими Ти нагадував їм.
І в царстві своєму, при великому добрі Твоєму, яке Ти давав їм, і на широкій і родючій землі, яку Ти відділив їм, вони не служили Тобі і не наверталися від злих діл своїх.
35
и҆ ті́и во црⷭ҇твїи твое́мъ и҆ во бл҃госты́ни твое́й мно́зѣ, ю҆́же да́лъ є҆сѝ и҆̀мъ, и҆ въ землѝ широ́цѣй и҆ тꙋ́чнѣй, ю҆́же да́лъ є҆сѝ пред̾ ни́ми, не послꙋжи́ша тебѣ̀ и҆ не ѿврати́шасѧ ѿ начина́нїй свои́хъ лꙋка́выхъ:
36
І ось, ми нині раби; на тій землі, яку Ти дав батькам нашим, щоб годуватися її плодами і її добром, ось, ми стали рабами.
І плоди свої вона в безлічі приносить для царів, яким Ти підкорив нас за гріхи наші. І тілами нашими і худобою нашою вони володіють за своєю сваволею, і ми у великому пригніченні.
І решта народу, священики, левити, воротарі, співці, нефинеї і всі, що відійшли від народів іноземних до закону Божого, дружини їхні, сини їхні і дочки їхні, усі, які могли розуміти,
приєдналися до братів своїх, до найпочесніших з них, і вступили в зобов’язання з клятвою і прокляттям — чинити за законом Божим, даним рукою Мойсея, раба Божого, і дотримуватися і виконувати всі заповіді Господа Бога нашого, й устави Його і постанови Його,
і не віддавати дочок своїх іноземним народам, і їхніх дочок не брати за синів своїх;
30
и҆ є҆́же не да́ти дще́рей на́шихъ лю́демъ зє́мскимъ, и҆ дще́рей и҆́хъ не во́змемъ сыновѡ́мъ на́шымъ:
31
і коли іноземні народи будуть привозити товари і все, що продається, в суботу, не брати в них у суботу і в священний день, і в сьомий рік залишати борги всякого роду.
31
лю́дїе же землѝ носѧ́щїи продає́маѧ и҆ всѧ̑ кꙋпꙋ́ємаѧ во днѝ сꙋббѡ́ты продава́ти, не кꙋ́пимъ ѿ ни́хъ въ сꙋббѡ̑ты, ни въ де́нь свѧты́й: и҆ ѡ҆ста́вимъ лѣ́то седмо́е, и҆ даѧ́нїе всѣ́хъ рꙋ́къ.
32
І поставили ми собі в закон давати від себе по третині сикля в рік на потреби для дому Бога нашого:
32
И҆ поста́вимъ над̾ на́ми за́повѣдь даѧ́ти на́мъ тре́тїю ча́сть дїдра́хмы на лѣ́то, на дѣ́ло до́мꙋ бг҃а на́шегѡ,
33
на хліби предкладення, на повсякчасне хлібне приношення і на повсякчасне всепалення, на суботи, на новомісяччя, на свята, на священні речі і на жертви за гріх для очищення Ізраїля, і на все, що звершується в домі Бога нашого.
33
на хлѣ́бы предложе́нїѧ и҆ на жє́ртвы повседнє́вныѧ, и҆ во всесожже́нїе прⷭ҇ное сꙋббѡ́тъ, новомчⷭ҇їй, въ пра́здники и҆ во ст҃а̑ѧ, и҆ ꙗ҆̀же ѡ҆ грѣсѣ́хъ, помоли́тисѧ за і҆и҃лѧ, и҆ на дѣла̀ до́мꙋ бг҃а на́шегѡ.
34
І кинули ми жереби про доставку дров, священики, левити і народ, коли якому поколінню нашому в призначені часи, з року в рік, привозити їх до дому Бога нашого, щоб вони горіли на жертовнику Господа Бога нашого, за написаним у законі.
34
И҆ жре́бїй метнꙋ́хомъ ѡ҆ ноше́нїи древе́съ, свѧще́нницы и҆ леѵі́ти и҆ лю́дїе, носи́ти въ до́мъ бг҃а на́шегѡ, по домѡ́мъ ѻ҆те́чествъ на́шихъ, ѿ вре́мене до вре́мене, ѿ лѣ́та до лѣ́та возжига́ти на ѻ҆лтарѝ гдⷭ҇ꙋ бг҃ꙋ на́шемꙋ, ꙗ҆́коже пи́сано є҆́сть въ зако́нѣ,
35
І зобов’язалися ми щороку приносити в дім Господній початки з землі нашої і початки всяких плодів з усякого дерева;
також приводити в дім Бога нашого до священиків, що служать у домі Бога нашого, первістків із синів наших і з худоби нашої, як написано в законі, і первородне від великої і дрібної худоби нашої.
І початки з меленого хліба нашого і приношень наших, і плодів з усякого дерева, вина й оливи ми будемо доставляти священикам у комори при домі Бога нашого і десятину з землі нашої левитам. Вони, левити, будуть брати десятину в усіх містах, де у нас землеробство.
При левитах, коли вони будуть брати левитську десятину, буде знаходитися священик, син Аарона, щоб левити десятину зі своїх десятин відвозили в дім Бога нашого в кімнати, виділені для комори,
тому що в ці кімнати як сини Ізраїлеві, так і левити повинні доставляти принесене в дар: хліб, вино й оливу. Там священні сосуди, і священики, які служать, і воротарі, і співці. І ми не залишимо дому Бога нашого.
І жили начальники народу в Єрусалимі, а інші з народу кинули жереби, щоб одна з десяти частин їх ішла на проживання у святе місто Єрусалим, а дев’ять залишалися в інших містах.
1
И҆ всели́шасѧ нача̑лницы люді́й во і҆ерⷭ҇ли́мѣ, и҆ про́чїи лю́дїе метнꙋ́ша жрє́бїѧ взѧ́ти є҆ди́наго ѿ десѧтѝ, да пребыва́етъ во і҆ерⷭ҇ли́мѣ гра́дѣ свѧтѣ́мъ, и҆ де́вѧть часте́й во градѣ́хъ.
2
І благословив народ усіх, які добровільно погодилися жити в Єрусалимі.
Ось глави країни, які жили в Єрусалимі, — а в містах Юдеї жили, кожен у своєму володінні, по містах своїх: ізраїльтяни, священики, левити і нефинеї і сини рабів Соломонових; —
3
И҆ сі́и нача̑лницы страны̀, и҆̀же ѡ҆бита́ша во і҆ерⷭ҇ли́мѣ: и҆ во градѣ́хъ і҆ꙋ́диныхъ ѡ҆бита́ше кі́йждо во ѡ҆держа́нїи свое́мъ, во градѣ́хъ свои́хъ і҆и҃левыхъ, свѧще́нницы и҆ леѵі́ти, и҆ наѳїне́є и҆ сы́нове рабѡ́въ соломѡ́новыхъ.
4
у Єрусалимі жили з синів Іуди і з синів Веніаміна. Із синів Іуди: Афаія, син Уззії, син Захарії, син Амарії, син Сафатії, син Малелеїла, із синів Фареса,
і брати їхні, які відправляли службу в домі Божому, — вісімсот двадцять два; й Адаія, син Ієрохама, син Фелалії, син Амція, син Захарії, син Пашхура, син Малхії,
і Матфанія, син Михи, син Завдія, син Асафа, головний зачинатель славослів’я під час молитви, і Бакбукія, другий після нього з братів його, й Авда, син Шаммуя, син Галала, син Ідифуна.
Начальником над левитами в Єрусалимі був Уззій, син Ванія, син Хашавії, син Матфанії, син Михи, із синів Асафових, які були співцями при служінні в домі Божому,
З тих, що жили в селах, на полях своїх, сини Іуди жили в Кириаф-Арбі і залежних від неї містах, у Дивоні і залежних від нього містах, у Ієкавцеїлі і селах його,
Гла́ви левитів: Хашавія, Шеревія, та Ісус, син Кадмиїла, і брати їхні, при них поставлені для славослів’я при подяках, за встановленням Давида, чоловіка Божого — зміна за зміною.
Вони були у дні Іоакима, сина Ісусового, сина Іоседекового, й у дні областеначальника Неємії і книжника Ездри, священика.
26
Во дни̑ і҆ѡакі́ма сы́на і҆исꙋ́сова, сы́на і҆ѡседе́кова, и҆ во дни̑ неемі́и и҆ є҆́здры свѧще́нника и҆ книго́чїи,
27
При освяченні стіни Єрусалимської запросили левитів з усіх місць їхніх, наказуючи їм прийти в Єрусалим для звершення освячення і радісного свята зі славослів’ями і піснями при звуках кимвалів, псалтирів і гуслів.
27
и҆ во ѡ҆бновле́нїи стѣны̀ і҆ерⷭ҇ли́мскїѧ, взыска́ша леѵі́тѡвъ въ мѣ́стѣхъ и҆́хъ да возведꙋ́тъ и҆̀хъ во і҆ерⷭ҇ли́мъ сотвори́ти ѡ҆бновле́нїе и҆ весе́лїе во хвале́нїи и҆ пѣ́снехъ, въ кѷмва́лѣхъ и҆ ѱалти́рехъ и҆ гꙋ́слехъ.
28
І зібралися сини співців з округи єрусалимської і з сіл Нетофафських,
і брати його: Шемаія, Азариїл, Милалай, Гилалай, Маай, Нафанаїл, Іуда і Хананій з музичними інструментами Давида, чоловіка Божого, і книжник Ездра попереду них.
Біля воріт Джерела, навпроти них, вони зійшли по сходах міста Давидового, по сходах, які ведуть на стіну поверх дому Давидового до Водяних воріт на схід.
37
и҆ є҆́здра книго́чїй пред̾ ни́ми при вратѣ́хъ и҆сто́чника, хвали́ти прѧ́мѡ и҆́хъ. И҆ взыдо́ша на лѣ̑ствицы гра́да даві́дова, на восхо́дъ стѣны̀ вы́ше до́мꙋ даві́дова и҆ да́же до вра́тъ водны́хъ къ восто́кꙋ.
38
Другий хор ішов навпроти них, і за ним я і половина народу, по стіні від Пічної вежі і до широкої стіни,
38
И҆ кли́росъ вторы́й хвалꙋ̀ воздаю́щихъ и҆дѧ́ше сопроти́въ и҆́хъ, и҆ а҆́зъ по не́мъ, и҆ полови́на люді́й по стѣнѣ̀, верхꙋ̀ столпа̀ ѳанꙋри́млѧ и҆ да́же до стѣны̀ простра́ннѣйшїѧ,
39
і від воріт Єфремових, мимо старих воріт і воріт Рибних, і вежі Хананела, і вежі Меа, до Овечих воріт, і зупинилися біля воріт В’язничних.
39
и҆ на врата̀ є҆фраі́ма, и҆ на врата̀ ста̑раѧ, и҆ на врата̀ ры̑бнаѧ, и҆ на сто́лпъ а҆намеи́ль, и҆ на сто́лпъ є҆ма́ѳъ, и҆ да́же до вра́тъ ѻ҆́вчихъ.
40
Потім обидва хори стали біля дому Божого, і я і половина начальників зі мною,
40
И҆ ста́ша на вратѣ́хъ стра́жи, ста́ша же два̀ кли̑роса хва̑лѧща въ домꙋ̀ бж҃їи, и҆ а҆́зъ и҆ полови́на воево́дъ со мно́ю,
41
і священики: Елиаким, Маасея, Миніамін, Михей, Елиоенай, Захарія, Хананія з трубами,
І приносили в той день великі жертви і веселилися, тому що Бог дав їм велику радість. Веселилися і дружини і діти, і радість Єрусалима було чути далеко.
У той же день були приставлені люди до коморних кімнат для приношень початків і десятин, щоб збирати з полів при містах частки, покладені законом для священиків і левитів, тому що юдеям радісно було дивитися на священиків і левитів,
44
И҆ поста́виша въ де́нь то́й мꙋже́й над̾ сокро́вищными храни̑лищи, на нача́тки и҆ десѧти̑ны, и҆ да собира́ютъ си́ми нача́лниками ѿ градѡ́въ ча̑сти свѧще́нникѡмъ и҆ леѵі́тѡмъ, ꙗ҆́кѡ весе́лїе бѣ̀ во і҆ꙋде́и, во свѧще́нницѣхъ и҆ въ леѵі́тѣхъ предстоѧ́щихъ,
45
які стояли і звершували службу Богу своєму і діла очищення і були співцями і воротарями за встановленням Давида і сина його Соломона.
Усі ізраїльтяни у дні Зоровавеля й у дні Неємії давали частки співцям і воротарям на кожен день і віддавали святині левитам, а левити віддавали святині синам Аарона.
47
и҆ ве́сь і҆и҃ль во дни̑ зорова́велѧ и҆ во дни̑ неемі́и даѧ́хꙋ ѡ҆бро́къ пѣвцє́мъ и҆ две́рникѡмъ ѿ днѐ до днѐ и҆ ѡ҆свѧща́хꙋ леѵі́тѡмъ, леѵі́ти же ѡ҆свѧща́хꙋ сыновѡ́мъ а҆арѡ̑нимъ.
Глава 13
1
У той день було читано з книги Мойсеєвої вголос народу і знайдено написане в ній: аммонитянин і моавитянин не може ввійти в громаду Божу повіки,
1
Въ де́нь то́й чте́но бы́сть въ кни́зѣ мѡѷсе́овѣ во слы́шанїе лю́демъ, и҆ ѡ҆брѣ́тесѧ напи́сано въ не́й: да не и҆́мꙋтъ вни́ти а҆ммані́тѧне и҆ мѡаві́тѧне въ це́рковь бж҃їю да́же до вѣ́ка,
2
тому що вони не зустріли синів Ізраїля з хлібом і водою і найняли проти нього Валаама, щоб проклясти його, але Бог наш обернув проклін на благословення.
2
поне́же не срѣто́ша сынѡ́въ і҆и҃левыхъ со хлѣ́бомъ и҆ водо́ю и҆ наѧ́ша на ни́хъ валаа́ма на проклѧ́тїе и҆́хъ: и҆ ѡ҆братѝ бг҃ъ на́шъ проклѧ́тство на благослове́нїе.
3
Почувши цей закон, вони відокремили все іноплемінне від Ізраїля.
приготував для нього велику кімнату, в яку раніше клали хлібне приношення, ладан і сосуди, і десятини хліба, вина й оливи, призначені законом для левитів, співців і воротарів, і приношення для священиків.
Коли все це відбувалося, я не був у Єрусалимі, тому що в тридцять другому році Вавилонського царя Артаксеркса я ходив до царя, і після декількох днів знову випросився в царя.
6
Во всѣ́хъ же си́хъ не бы́хъ во і҆ерⷭ҇ли́мѣ, поне́же въ лѣ́то три́десѧть второ́е а҆ртаѯе́рѯа царѧ̀ вавѷлѡ́нскагѡ прїидо́хъ ко царю̀: и҆ по сконча́нїи дні́й и҆спроси́хъ ѿ царѧ̀
7
Коли я прийшов у Єрусалим і дізнався про лиху справу, яку зробив Елиашив, приготувавши для Товії кімнату на дворах дому Божого,
7
и҆ прїидо́хъ во і҆ерⷭ҇ли́мъ, и҆ оу҆разꙋмѣ́хъ ѕло̀, є҆́же сотворѝ є҆лїасі́въ тѡві́и, сотвори́ти є҆мꙋ̀ сокро́вищный до́мъ во дворѣ̀ до́мꙋ бж҃їѧ,
8
тоді мені було дуже неприємно, і я викинув усі домашні речі Товії геть з кімнати
І приставив я до комор Шелемію священика і Садока книжника і Федаію з левитів, і при них Ханана, сина Закхура, сина Матфанії, тому що вони вважалися вірними. І на них покладено роздавати частки братам своїм.
У ті дні я побачив у Юдеї, що в суботу топчуть точила, возять снопи і нав’ючують ослів вином, виноградом, смоквами і всяким вантажем, і відвозять у суботній день у Єрусалим. І я суворо виговорив їм у той же день, коли вони продавали харчі.
15
Во дне́хъ тѣ́хъ ви́дѣхъ во і҆ꙋ́дѣ то́пчꙋщихъ точи́ло въ сꙋббѡ́тꙋ, и҆ носѧ́щихъ снопы̀, и҆ возлага́ющихъ на ѻ҆слы̀ и҆ вїно̀, и҆ гро́здїе, и҆ смѡ́квы, и҆ всѧ́кое бре́мѧ, и҆ носѧ́щихъ во і҆ерⷭ҇ли́мъ во дни̑ сꙋббѡ̑тныѧ: и҆ засвидѣ́телствовахъ и҆̀мъ въ де́нь продаѧ́нїѧ и҆́хъ.
16
І тиряни жили в Юдеї і привозили рибу і всякий крам і продавали в суботу жителям Юдеї і в Єрусалимі.
Чи не так чинили батьки ваші, і за те Бог наш навів на нас і на місто це все цю біду? А ви збільшуєте гнів Його на Ізраїля, оскверняючи суботу.
18
не сїѧ̑ ли сотвори́ша ѻ҆тцы̀ ва́ши, и҆ наведѐ на ни́хъ бг҃ъ на́шъ и҆ на на́съ всѧ̑ ѕла̑ѧ сїѧ̑, и҆ на гра́дъ се́й, и҆ вы̀ прилага́ете гнѣ́въ на і҆и҃лѧ, сквернѧ́ще сꙋббѡ́тꙋ;
19
Після цього, коли смеркалося біля воріт єрусалимських, перед суботою, я звелів замикати двері і сказав, щоб не відмикали їх до ранку після суботи. І слуг моїх я поставив біля воріт, щоб ніяка ноша не проходила в день суботній.
19
Бы́сть же є҆гда̀ поста́вишасѧ врата̀ во і҆ерⷭ҇ли́мѣ пре́жде сꙋббѡ́ты, и҆ реко́хъ, и҆ запро́ша двє́ри и҆ повелѣ́хъ, да не ѿверза́ютъ и҆̀хъ да́же по сꙋббѡ́тѣ: и҆ ѿ ѻ҆́трѡкъ мои́хъ поста́вихъ над̾ враты̀, да ни є҆ди́нъ вно́ситъ бре́мѧ въ де́нь сꙋббѡ́тный.
20
І ночували торговці і продавці всякого товару поза Єрусалимом раз і два.
Але я суворо виговорив їм і сказав їм: навіщо ви ночуєте біля стіни? Якщо зробите це в інший раз, я накладу руку на вас. З того часу вони не приходили в суботу.
І сказав я левитам, щоб вони очистилися і прийшли тримати варту біля воріт, щоб святити день суботній. І за це пом’яни мене, Боже мій, і пощади мене з великої милости Твоєї!
Я зробив за це догану і проклинав їх, і деяких з чоловіків бив, рвав на них волосся і заклинав їх Богом, щоб вони не віддавали дочок своїх за синів їхніх і не брали дочок їхніх за синів своїх і за себе.
Чи не через них, говорив я, грішив Соломон, цар Ізраїлів? У багатьох народів не було такого царя, як він. Він був любимим Богом своїм, і Бог поставив його царем над усіма ізраїльтянами; і однак же чужоземні дружини ввели в гріх і його.
26
не та́кѡ ли согрѣшѝ соломѡ́нъ ца́рь і҆и҃левъ; и҆ во ꙗ҆зы́цѣхъ мно́зѣхъ не бы́сть ца́рь подо́бенъ є҆мꙋ̀, и҆ возлю́бленъ бг҃ꙋ бѣ̀, и҆ поста́ви є҆го̀ бг҃ъ царе́мъ над̾ всѣ́мъ і҆и҃лемъ, и҆ того̀ прельсти́ша жєны̀ чꙋжді̑ѧ:
27
І чи можна нам чути про вас, що ви робите все це велике зло, грішите перед Богом нашим, приймаючи у співжиття чужоземних дружин?