¹

Сину мій! дослухайся до мудрости моєї, і прихили вухо твоє до розуму мого,

¹

Сы́не, мое́й премꙋ́дрости внима́й, къ мои̑мъ же словесє́мъ прилага́й оу҆́хо твоѐ,

²

щоб дотриматися розсудливости, і щоб вуста твої зберегли знання. [Не слухай улесливої жінки;]

²

да сохрани́ши мы́сль бл҃гꙋ́ю: чꙋ́вство же мои́хъ оу҆сте́нъ заповѣ́даетъ тебѣ̀.

³

тому що мед виливають вуста чужої дружини, і м’якша за єлей мова її;

³

Не внима́й ѕлѣ́й женѣ̀: ме́дъ бо ка́плетъ ѿ оу҆сте́нъ жены̀ блꙋдни́цы, ꙗ҆́же на вре́мѧ наслажда́етъ тво́й горта́нь:

⁴

але наслідки від неї гіркі, як полинь, гострі, як меч двогострий;

⁴

послѣди́ же горча́е же́лчи ѡ҆брѧ́щеши, и҆ и҆з̾ѡщре́ннꙋ па́че меча̀ ѻ҆бою́дꙋ ѻ҆́стра:

⁵

ноги її сходять до смерти, стопи її досягають пекла.

⁵

безꙋ́мїѧ бо но́зѣ низво́дѧтъ оу҆потреблѧ́ющихъ ю҆̀ со сме́ртїю во а҆́дъ, стѡпы́ же є҆ѧ̀ не оу҆твержда́ютсѧ:

⁶

Якби ти захотів осягнути стежку життя її, то путі її непостійні, і ти не узнаєш їх.

⁶

на пꙋти̑ бо живѡ́тныѧ не нахо́дитъ, заблꙋждє́нна же течє́нїѧ є҆ѧ̀ и҆ неблагоразꙋ̑мна.

⁷

Отже, діти, слухайте мене і не відступайте від слів уст моїх.

⁷

Нн҃ѣ оу҆̀бо, сы́не, послꙋ́шай менѐ и҆ не ѿриновє́нна сотворѝ моѧ̑ словеса̀:

⁸

Тримай далі від неї путь твою і не підходь близько до дверей дому її,

⁸

дале́че ѿ неѧ̀ сотворѝ пꙋ́ть тво́й и҆ не прибли́жисѧ ко две́ремъ домѡ́въ є҆ѧ̀,

⁹

щоб здоров’я твого не віддати іншим і років твоїх мучителеві;

⁹

да не преда́стъ и҆ны̑мъ живота̀ твоегѡ̀, и҆ твоегѡ̀ житїѧ̀ неми́лѡстивымъ,

¹⁰

щоб не насичувалися силою твоєю чужі, і труди твої не були для чужого дому.

¹⁰

да не насы́тѧтсѧ и҆ні́и твоеѧ̀ крѣ́пости, твои́ же трꙋды̀ въ до́мы чꙋжды̑ѧ вни́дꙋтъ,

¹¹

І ти будеш стогнати після, коли плоть твоя і тіло твоє будуть виснажені, —

¹¹

и҆ раска́ешисѧ на послѣ́докъ тво́й, є҆гда̀ и҆стрꙋ́тсѧ плѡ́ти тѣ́ла твоегѡ̀, и҆ рече́ши:

¹²

і скажеш: «навіщо я ненавидів наставляння, і серце моє зневажало викривання,

¹²

ка́кѡ возненави́дѣхъ наказа́нїе, и҆ ѿ ѡ҆бличе́нїй оу҆клони́сѧ се́рдце моѐ;

¹³

і я не слухав голоси вчителів моїх, не прихиляв вуха мого до наставників моїх:

¹³

не послꙋ́шахъ гла́са наказꙋ́ющагѡ мѧ̀, и҆ ко оу҆ча́щемꙋ мѧ̀ не прилага́хъ оу҆́ха моегѡ̀:

¹⁴

ледь не впав я у всяке зло серед зібрання і суспільства!»

¹⁴

вма́лѣ бѣ́хъ во всѧ́цѣмъ ѕлѣ̀ посредѣ̀ цр҃кве и҆ со́нмища.

¹⁵

Пий воду з твоєї водойми і ту, яка тече з твого колодязя.

¹⁵

Сы́не, пі́й во́ды ѿ свои́хъ сосꙋ́дѡвъ и҆ ѿ твои́хъ кладенцє́въ и҆сто́чника:

¹⁶

Нехай [не] розливаються джерела твої по вулиці, потоки вод — по площах;

¹⁶

да преизлива́ютсѧ тебѣ̀ во́ды ѿ твоегѡ̀ и҆сто́чника, во твоѧ̑ же пꙋти̑ да происхо́дѧтъ твоѧ̑ во́ды.

¹⁷

нехай вони будуть належати тобі одному, а не чужим з тобою.

¹⁷

Да бꙋ́дꙋтъ тебѣ̀ є҆ди́номꙋ и҆мѣ̑нїѧ, и҆ да никто́же чꙋ́ждь причасти́тсѧ тебѣ̀.

¹⁸

Джерело твоє нехай буде благословенним; і утішайся дружиною юности твоєї,

¹⁸

И҆сто́чникъ твоеѧ̀ воды̀ да бꙋ́детъ тебѣ̀ тво́й, и҆ весели́сѧ съ жено́ю, ꙗ҆́же ѿ ю҆́ности твоеѧ̀:

¹⁹

улюбленою ланню і прекрасною сарною: груди її нехай напувають тебе повсякчас, любов’ю її насолоджуйся постійно.

¹⁹

є҆ле́нь любвѐ и҆ жребѧ̀ твои́хъ благода́тей да бесѣ́дꙋетъ тебѣ̀, твоѧ́ же да пред̾и́детъ тебѣ̀ и҆ да бꙋ́детъ съ тобо́ю во всѧ́ко вре́мѧ: въ дрꙋ́жбѣ бо сеѧ̀ спребыва́ѧй оу҆мно́женъ бꙋ́деши.

²⁰

І для чого тобі, сину мій, захоплюватися сторонньою й обіймати груди чужої?

²⁰

Не мно́гъ бꙋ́ди къ чꙋжде́й, нижѐ ѡ҆б̾ѧ́тъ бꙋ́ди ѡ҆б̾ѧ̑тїи не твоеѧ̀:

²¹

Бо перед очима Господа путі людини, і Він вимірює всі стежки її.

²¹

пред̾ ѻ҆чи́ма бо сꙋ́ть бж҃їима пꙋтїѐ мꙋ́жа, всѧ̑ же течє́нїѧ є҆гѡ̀ назира́етъ.

²²

Беззаконного уловлюють власні беззаконня його, і в кайданах гріха свого він утримується:

²²

Законопрестꙋплє́нїѧ мꙋ́жа оу҆ловлѧ́ютъ: плени́цами же свои́хъ грѣхѡ́въ кі́йждо затѧза́етсѧ.

²³

він помирає без наставляння, і від великого безумства свого губиться.

²³

Се́й скончава́етсѧ съ ненака́занными: ѿ мно́жества же своегѡ̀ житїѧ̀ и҆зве́ржетсѧ и҆ погиба́етъ за безꙋ́мїе.