¹

Сину мій! зберігай слова мої і заповіді мої приховай у себе. [Сину мій! шануй Господа, — і зміцнишся, і, крім Нього, не бійся нікого.]

¹

Сы́не, хранѝ моѧ̑ словеса̀, моѧ̑ же за́пѡвѣди скры́й оу҆ себє̀. Сы́не, чтѝ гдⷭ҇а, и҆ оу҆крѣпи́шисѧ: кромѣ́ же є҆гѡ̀ не бо́йсѧ и҆но́гѡ.

²

Зберігай заповіді мої і живи, і вчення моє, як зіниця очей твоїх.

²

Хранѝ моѧ̑ за́пѡвѣди, и҆ поживе́ши, словеса́ же моѧ̑ ꙗ҆́кѡ зѣ̑ницы ѻ҆́чїю:

³

Нав’яжи їх на персти твої, напиши їх на скрижалі серця твого.

³

ѡ҆бложи́ же и҆́ми твоѧ̑ пе́рсты, напиши́ же ѧ҆̀ на скрижа́ли се́рдца твоегѡ̀.

⁴

Скажи мудрості: «ти сестра моя!» і розум назви рідним твоїм,

⁴

Нарцы̀ премꙋ́дрость сестрꙋ̀ тебѣ̀ бы́ти, ра́зꙋмъ же зна́емь сотворѝ тебѣ̀,

⁵

щоб вони охороняли тебе від дружини іншого, від чужої, яка пом’якшує слова свої.

⁵

да тѧ̀ соблюде́тъ ѿ жены̀ чꙋжді́ѧ и҆ лꙋка́выѧ, а҆́ще тѧ̀ словесы̀ льсти́выми ѡ҆блага́ти на́чнетъ:

⁶

Ось, одного разу дивився я у вікна дому мого, крізь ґрати мої,

⁶

ѻ҆ко́нцемъ бо и҆з̾ до́мꙋ своегѡ̀ на пꙋти̑ прини́чꙋщи,

⁷

і побачив серед недосвідчених, помітив між молодими людьми нерозумного юнака,

⁷

є҆го́же а҆́ще оу҆́зритъ ѿ безꙋ́мныхъ ча̑дъ ю҆́ношꙋ скꙋдоꙋ́мна,

⁸

який переходив площу біля рогу її і йшов по дорозі до дому її,

⁸

проходѧ́щаго ми́мѡ оу҆́гла въ распꙋ́тїихъ до́мꙋ є҆ѧ̀

⁹

у сутінках під вечір дня, у нічній темряві і в мороці.

⁹

и҆ глаго́лющаго въ те́мный ве́черъ, є҆гда̀ оу҆покое́нїе бꙋ́детъ нощно́е и҆ мра́чное:

¹⁰

І ось — назустріч йому жінка, в убранні блудниці, з підступним серцем,

¹⁰

жена́ же срѧ́щетъ є҆го̀, зра́къ и҆мꙋ́щи прелюбодѣ́йничь, ꙗ҆́же твори́тъ ю҆́ныхъ пари́ти сердца́мъ: воскри́лена же є҆́сть и҆ блꙋ́дна,

¹¹

галаслива і невгамовна; ноги її не живуть у домі її:

¹¹

въ домꙋ́ же не почива́ютъ но́зѣ є҆ѧ̀:

¹²

то на вулиці, то на площах, і біля кожного рогу чинить вона кови.

¹²

вре́мѧ бо нѣ́кое внѣ̀ глꙋми́тсѧ, вре́мѧ же на распꙋ́тїихъ при всѧ́цѣмъ оу҆́глѣ присѣди́тъ:

¹³

Вона схопила його, цілувала його, і з безсоромним обличчям говорила йому:

¹³

пото́мъ є҆́мши лобза́етъ є҆го̀, безстꙋ́днымъ же лице́мъ рече́тъ къ немꙋ̀:

¹⁴

«мирна жертва у мене: сьогодні я звершила обітниці мої;

¹⁴

же́ртва ми́рна мѝ є҆́сть, дне́сь воздаю̀ ѡ҆бѣ́ты моѧ̑:

¹⁵

тому і вийшла назустріч тобі, щоб відшукати тебе, і — знайшла тебе;

¹⁵

сегѡ̀ ра́ди и҆зыдо́хъ въ срѣ́тенїе тебѣ̀, жела́ющи лица̀ твоегѡ̀, ѡ҆брѣто́хъ тѧ̀:

¹⁶

килимами я вбрала постіль мою, різнобарвними тканинами єгипетськими;

¹⁶

простира́лами покры́хъ ѻ҆́дръ мо́й, ковра́ми же сꙋгꙋ́быми постла́хъ, и҆̀же ѿ є҆гѵ́пта,

¹⁷

спальню мою напахтила смирною, алое і корицею;

¹⁷

шафра́номъ посы́пахъ ло́же моѐ и҆ до́мъ мо́й кори́цею:

¹⁸

зайди, будемо упиватися ніжностями до ранку, насолодимося любов’ю,

¹⁸

прїидѝ и҆ наслади́мсѧ любвѐ да́же до оу҆́тра, грѧдѝ и҆ повалѧ́емсѧ въ по́хоти:

¹⁹

тому що чоловіка немає вдома: він вирушив у далеку дорогу;

¹⁹

нѣ́сть бо мꙋ́жа моегѡ̀ въ домꙋ̀, ѿи́де въ пꙋ́ть дале́че,

²⁰

гаманець срібла взяв із собою; прийде додому до дня повномісяччя».

²⁰

дово́лнѡ сребра̀ взѧ̀ съ собо́ю, по мно́гихъ дне́хъ возврати́тсѧ въ до́мъ сво́й.

²¹

Численними ласкавими словами вона звабила його, м’якістю вуст своїх оволоділа ним.

²¹

И҆ прельстѝ є҆го̀ мно́гою бесѣ́дою, тене́тами же оу҆сте́нъ (въ блꙋ́дъ) привлечѐ є҆го̀.

²²

Негайно він пішов за нею, як віл йде на забій, [і як пес — на ланцюг,] і як олень — на постріл,

²²

Ѻ҆́нъ же а҆́бїе послѣ́дова є҆́й ѡ҆б̾юро́дѣвъ, и҆ ꙗ҆́коже во́лъ на заколе́нїе веде́тсѧ, и҆ ꙗ҆́кѡ пе́съ на оу҆́зы,

²³

доки стріла не простромить печінки його; як пташка кидається в тенета, і не знає, що вони — на погибель її.

²³

и҆лѝ ꙗ҆́кѡ є҆ле́нь оу҆ѧ́звленъ стрѣло́ю въ ꙗ҆́тра: и҆ спѣши́тъ ꙗ҆́кѡ пти́ца въ сѣ́ть, не вѣ́дый, ꙗ҆́кѡ на дꙋ́шꙋ свою̀ тече́тъ.

²⁴

Отже, діти, слухайте мене і дослухайтеся до слів моїх.

²⁴

Нн҃ѣ оу҆̀бо, сы́не, послꙋ́шай менѐ и҆ внима́й глаго́лѡмъ оу҆́стъ мои́хъ,

²⁵

Нехай не ухиляється серце твоє на путі її, не блукай по стежках її,

²⁵

да не оу҆клони́тсѧ въ пꙋти̑ є҆ѧ̀ се́рдце твоѐ,

²⁶

тому що багатьох повалила вона пораненими, і багато сильних убиті нею:

²⁶

и҆ да не прельсти́шисѧ въ стезѧ́хъ є҆ѧ̀: мно́гихъ бо оу҆ѧзви́вши низве́рже, и҆ безчи́сленни сꙋ́ть, и҆̀хже оу҆би́ла є҆́сть:

²⁷

дім її — дорога у пекло, яка сходить у внутрішні оселі смерти.

²⁷

пꙋтїѐ а҆́дѡвы до́мъ є҆ѧ̀, низводѧ́щїи въ сокрѡ́вища смє́ртнаѧ.