¹

Псалом Давида. На спомин [про суботу].

¹

Псало́мъ Дави́ду, въ воспомина́ніє о суббо́тѣ.

²

Господи, не суди мене в ярості Твоїй і не карай мене у гніві Твоїм.

²

Го́споди, да не я́ростію Твоє́ю обличи́ши мене́, ниже́ гнѣ́вомъ Твои́мъ нака́жеши мене́:

³

Бо стріли Твої пройняли мене, і утвердив єси на мені руку Твою.

³

я́ко стрѣ́лы Твоя́ унзо́ша во мнѣ́, и утверди́лъ єси́ на мнѣ́ ру́ку Твою́.

⁴

Нема зцілення у плоті моїй від лиця гніву Твого, нема спокою в костях моїх від лиця гріхів моїх.

⁴

Нѣ́сть изцѣле́нія въ пло́ти моє́й от лица́ гнѣ́ва Твоєго́, нѣ́сть ми́ра въ косте́хъ мои́хъ от лица́ грѣ́хъ мои́хъ.

⁵

Бо беззаконня мої перевищили голову мою і, як тягар великий, пригнітили мене.

⁵

Я́ко беззако́нія моя́ превзыдо́ша главу́ мою́, я́ко бре́мя тя́жкоє отяготѣ́ша на мнѣ́.

⁶

Засмерділись і загнилися рани мої від лиця безумства мого.

⁶

Возсмердѣ́ша и согни́ша ра́ны моя́, от лица́ безу́мія моєго́.

⁷

Пригноблений я і зовсім поник, весь день сумуючи ходжу.

⁷

Пострада́хъ и сляко́хся до конца́, ве́сь де́нь сѣ́туя хожда́хъ:

⁸

Бо стегна мої сповнилися запаленням, і нема зцілення у плоті моїй.

⁸

я́ко ля́двія моя́ напо́лнишася поруга́ній, и нѣ́сть изцѣле́нія въ пло́ти моє́й.

⁹

Озлоблений був і смирився до кінця; ридаю від болю серця мого.

⁹

Озло́бленъ бы́хъ и смири́хся до зѣла́, рыка́хъ от воздыха́нія се́рдца моєго́.

¹⁰

Господи, перед Тобою всі бажання мої, і зітхання моє від Тебе не втаїться.

¹⁰

Го́споди, предъ Тобо́ю все́ жела́ніє моє́, и воздыха́ніє моє́ от Тебе́ не утаи́ся.

¹¹

Серце моє стривожене, покинула мене сила моя, і світло очей моїх — і того вже не стало в мене.

¹¹

Се́рдце моє́ смяте́ся, оста́ви мя́ си́ла моя́, и свѣ́тъ о́чію моє́ю, и то́й нѣ́сть со мно́ю.

¹²

Друзі мої і приятелі мої відійшли від мене, і родина моя стала осторонь мене.

¹²

Дру́зи мои́ и и́скренніи мои́ пря́мо мнѣ́ прибли́жишася и ста́ша.

¹³

А ті, що шукають душу мою, поставили сіті, і ті, що бажають мені зла, говорять про погибель і весь день замишляють підступи.

¹³

И бли́жніи мои́ отдале́че мене́ ста́ша, и нужда́хуся и́щущіи ду́шу мою́: и и́щущіи зла́я мнѣ́ глаго́лаху су́єтная, и льсти́внымъ ве́сь де́нь поуча́хуся.

¹⁴

Я ж, немов глухий, не чую і, як німий, не відкриваю вуст своїх.

¹⁴

А́зъ же я́ко глу́хъ не слы́шахъ, и я́ко нѣ́мъ не отверза́яй у́стъ свои́хъ:

¹⁵

І став я як людина, що не чує і не має в устах своїх виправдання.

¹⁵

и бы́хъ я́ко человѣ́къ не слы́шай и не имы́й во устѣ́хъ свои́хъ обличе́нія.

¹⁶

Бо на Тебе, Господи, уповаю я: Ти почуй, Господи, Боже мій.

¹⁶

Я́ко на Тя́, Го́споди, упова́хъ, Ты́ услы́шиши, Го́споди Бо́же мо́й.

¹⁷

Тому я сказав: нехай ніколи не потішаються [вороги мої]; коли спіткнуться ноги мої, вони звеличуються наді мною.

¹⁷

Я́ко рѣ́хъ: да не когда́ пора́дуютмися врази́ мои́: и внегда́ подвижа́тися нога́мъ мои́мъ, на мя́ велерѣ́чеваша.

¹⁸

Я готовий до ран, і недуги мої повсякчас переді мною.

¹⁸

Я́ко а́зъ на ра́ны гото́въ, и болѣ́знь моя́ предо мно́ю є́сть вы́ну.

¹⁹

Бо беззаконня мої я визнаю і печалюся через гріх мій.

¹⁹

Я́ко беззако́ніє моє́ а́зъ возвѣщу́ и попеку́ся о грѣсѣ́ моє́мъ.

²⁰

Вороги ж мої живуть і зміцнюються більше за мене, і намножилося тих, що ненавидять мене не по правді.

²⁰

Врази́ же мои́ живу́тъ и укрѣпи́шася па́че мене́, и умно́жишася ненави́дящіи мя́ безъ пра́вды:

²¹

Ті, що відплачують мені злом за добро, обмовляють мене, бо я про благодіяння дбаю.

²¹

воздаю́щіи ми́ зла́я возъ блага́я оболга́ху мя́, зане́ гоня́хъ благосты́ню.

²²

Не покинь мене, Господи, Боже мій, не відступи від мене.

²²

Не оста́ви мене́, Го́споди Бо́же мо́й, не отступи́ от мене́:

²³

Поспіши на поміч мені, Господи спасіння мого.

²³

вонми́ въ по́мощь мою́, Го́споди спасе́нія моєго́.