¹

Начальнику хору Ідифуму. Псалом Давида.

¹

Въ конeцъ, їдіfyму, пёснь дв7ду, l}.

²

Я сказав: «Буду слідкувати за життям моїм, щоб не грішити язиком моїм. Буду стримувати уста мої, доки нечестивий переді мною».

²

Рёхъ: сохраню2 пути6 мо‰, є4же не согрэшaти ми2 љзhкомъ мои1мъ: положи1хъ ўстHмъ мои6мъ храни1ло, внегдA востaти грёшному предо мн0ю.

³

Я став як німий, не давав голосу. Я мовчав навіть про добре, але скорбота моя поновилася.

³

Њнэмёхъ и3 смири1хсz, и3 ўмолчaхъ t бл†гъ, и3 болёзнь моS њбнови1сz.

⁴

Запалало серце моє в мені і в думках моїх розгорівся вогонь, тоді я сказав язиком моїм:

⁴

Согрёzсz сeрдце моE во мнЁ, и3 въ поучeніи моeмъ разгори1тсz џгнь: глаг0лахъ љзhкомъ мои1мъ:

⁵

«Скажи мені, Господи, коли кончина моя, і число днів моїх — яке воно? Щоб зрозумів я, який вік мій».

⁵

скажи1 ми, гDи, кончи1ну мою2 и3 число2 днjй мои1хъ, к0е є4сть, да разумёю, что2 лишaюсz ѓзъ.

⁶

Ти, мов п’ядями, виміряв дні мої, і вік мій — як ніщо перед Тобою.

⁶

СE, п‰ди положи1лъ є3си2 дни6 мо‰, и3 состaвъ м0й ћкw ничт0же пред8 тоб0ю: nбaче всsчєскаz суетA всsкъ человёкъ живhй.

⁷

Дійсно, всяка людина, що живе на землі, як тінь ходить; даремно метушиться, збирає і не знає, кому те дістанеться.

⁷

U5бо w4бразомъ х0дитъ человёкъ, nбaче всyе мzтeтсz: сокр0вищствуетъ, и3 не вёсть, комY соберeтъ |.

⁸

І нині чого чекати мені, Господи? Надія моя — на Тебе.

⁸

И# нн7э кто2 терпёніе моE; не гDь ли; и3 состaвъ м0й t тебє2 є4сть.

⁹

Від усіх гріхів моїх очисти мене; не віддавай мене на глум безумному.

⁹

T всёхъ беззак0ній мои1хъ и3збaви мS: поношeніе безyмному дaлъ мS є3си2.

¹⁰

Я став як німий і не відкриваю уст моїх, тому що Ти вчинив це.

¹⁰

Њнэмёхъ и3 не tверз0хъ ќстъ мои1хъ, ћкw ты2 сотвори1лъ є3си2.

¹¹

Відверни від мене удари Твої, бо від сили руки Твоєї я щезну.

¹¹

Tстaви t менє2 р†ны тво‰: t крёпости бо руки2 твоеS ѓзъ и3зчез0хъ.

¹²

Якщо Ти за кожен гріх будеш карати людину, то розсиплеться, як від молі, вся краса її. Ось такою нетривкою є людина.

¹²

Во њбличeніихъ њ беззак0ніи наказaлъ є3си2 человёка, и3 и3стazлъ є3си2 ћкw паучи1ну дyшу є3гw2: nбaче всyе всsкъ человёкъ.

¹³

Почуй же, Господи, молитву мою і благання моє прийми; не будь мовчазним на сльози мої, бо я подорожній перед Тобою і захожий, як і всі батьки мої.

¹³

Ўслhши моли1тву мою2, гDи, и3 молeніе моE внуши2, слeзъ мои1хъ не премолчи2: ћкw пресeлникъ ѓзъ є4смь ў тебє2 и3 пришлeцъ, ћкоже вси2 nтцы2 мои2.

¹⁴

Дай мені полегшення, щоб я заспокоївся раніше, ніж відійду від світу цього і більше мене не буде.

¹⁴

Њслaби ми2, да почjю, прeжде дaже не tидY, и3 ктомY не бyду.