¹

Начальнику хору Ідифуму. Псалом Давида.

¹

Въ коне́цъ, Ідіѳу́му, пѣ́снь Дави́ду.

²

Я сказав: «Буду слідкувати за життям моїм, щоб не грішити язиком моїм. Буду стримувати уста мої, доки нечестивий переді мною».

²

Рѣ́хъ: сохраню́ пути́ моя́, є́же не согрѣша́ти ми́ язы́комъ мои́мъ: положи́хъ усто́мъ мои́мъ храни́ло, внегда́ воста́ти грѣ́шному предо мно́ю.

³

Я став як німий, не давав голосу. Я мовчав навіть про добре, але скорбота моя поновилася.

³

Онѣмѣ́хъ и смири́хся, и умолча́хъ от бла́гъ, и болѣ́знь моя́ обнови́ся.

⁴

Запалало серце моє в мені і в думках моїх розгорівся вогонь, тоді я сказав язиком моїм:

⁴

Согрѣ́яся се́рдце моє́ во мнѣ́, и въ поуче́ніи моє́мъ разгори́тся о́гнь: глаго́лахъ язы́комъ мои́мъ:

⁵

«Скажи мені, Господи, коли кончина моя, і число днів моїх — яке воно? Щоб зрозумів я, який вік мій».

⁵

скажи́ ми, Го́споди, кончи́ну мою́ и число́ дні́й мои́хъ, ко́є є́сть, да разумѣ́ю, что́ лиша́юся а́зъ.

⁶

Ти, мов п’ядями, виміряв дні мої, і вік мій — як ніщо перед Тобою.

⁶

Се́, пя́ди положи́лъ єси́ дни́ моя́, и соста́въ мо́й я́ко ничто́же предъ Тобо́ю: оба́че вся́ческая суєта́ вся́къ человѣ́къ живы́й.

⁷

Дійсно, всяка людина, що живе на землі, як тінь ходить; даремно метушиться, збирає і не знає, кому те дістанеться.

⁷

У́бо о́бразомъ хо́дитъ человѣ́къ, оба́че всу́є мяте́тся: сокро́вищствуєтъ, и не вѣ́сть, кому́ собере́тъ я́.

⁸

І нині чого чекати мені, Господи? Надія моя — на Тебе.

⁸

И ны́нѣ кто́ терпѣ́ніє моє́? Не Госпо́дь ли? И соста́въ мо́й от Тебе́ є́сть.

⁹

Від усіх гріхів моїх очисти мене; не віддавай мене на глум безумному.

⁹

От всѣ́хъ беззако́ній мои́хъ изба́ви мя́: поноше́ніє безу́мному да́лъ мя́ єси́.

¹⁰

Я став як німий і не відкриваю уст моїх, тому що Ти вчинив це.

¹⁰

Онѣмѣ́хъ и не отверзо́хъ у́стъ мои́хъ, я́ко Ты́ сотвори́лъ єси́.

¹¹

Відверни від мене удари Твої, бо від сили руки Твоєї я щезну.

¹¹

Отста́ви от мене́ ра́ны Твоя́: от крѣ́пости бо руки́ Твоєя́ а́зъ изчезо́хъ.

¹²

Якщо Ти за кожен гріх будеш карати людину, то розсиплеться, як від молі, вся краса її. Ось такою нетривкою є людина.

¹²

Во обличе́ніихъ о беззако́ніи наказа́лъ єси́ человѣ́ка, и иста́ялъ єси́ я́ко паучи́ну ду́шу єго́: оба́че всу́є вся́къ человѣ́къ.

¹³

Почуй же, Господи, молитву мою і благання моє прийми; не будь мовчазним на сльози мої, бо я подорожній перед Тобою і захожий, як і всі батьки мої.

¹³

Услы́ши моли́тву мою́, Го́споди, и моле́ніє моє́ внуши́, сле́зъ мои́хъ не премолчи́: я́ко пресе́лникъ а́зъ є́смь у Тебе́ и пришле́цъ, я́коже вси́ отцы́ мои́.

¹⁴

Дай мені полегшення, щоб я заспокоївся раніше, ніж відійду від світу цього і більше мене не буде.

¹⁴

Осла́би ми́, да почі́ю, пре́жде да́же не отиду́, и ктому́ не бу́ду.