¹

В коне́ць, в ра́зум сино́в Коре́йових, псало́м Дави́ду, 41.

¹

Начальнику хору. Повчання синам Кореєвим. (Псалом Давида).

²

І́мже о́бразом жела́єть єле́нь на істо́чники водни́я, си́це жела́єть душа́ моя́ к Тебі́, Бо́же.

²

Як прагне олень до потоку води, так прагне душа моя до Тебе, Боже.

³

Возжада́ душа́ моя́ к Бо́гу крі́пкому, живо́му; когда́ прийду́ і явлю́ся лицю́ Бо́жию?

³

Прагне душа моя до Бога сильного й живого. Коли ж прийду я і з’явлюся перед лицем Божим?

⁴

Би́ша сле́зи моя́ мні хліб день і нощ, внегда́ глаго́латися мні на всяк день: гді єсть Бог твой?

⁴

Сльози мої стали хлібом мені день і ніч, коли вороги говорили до мене щодня: «Де Бог твій?»

⁵

Сія́ пом'яну́х і ізлія́х на м'я ду́шу мою́; я́ко пройду́ в мі́сто селе́нія ди́вна, да́же до до́му Бо́жия, во гла́сі ра́дованія і іспові́данія, шу́ма пра́зднующаго.

⁵

Згадуючи це, я виливаю душу мою, бо я ходив серед великої кількості людей, входив з ними в дім Божий з піснями радости й хвали, з голосами урочистого святкування.

⁶

Вску́ю приско́рбна єси́, душе́ моя́? І вску́ю смуща́єши м'я? Упова́й на Бо́га, я́ко іспові́мся Єму́, спасе́ніє лиця́ моєго́ і Бог мой.

⁶

Чому сумуєш, душе моя, чому хвилюєшся в мені? Уповай на Бога, бо я ще буду хвалити Його, Спасителя мого і Бога мого.

⁷

Ко мні самому́ душа́ моя́ см'яте́ся; сего́ ра́ди пом'яну́х Тя от землі́ Іорда́нськи і Єрмонії́мськи, от гори́ ма́лия.

⁷

Душа моя хвилюється в мені, Боже мій, тому згадав я Тебе в землі Йорданській і Єрмонській, з гори Малої.

⁸

Бе́здна бе́здну призива́єть во гла́сі хля́бій Твої́х; вся висоти́ Твоя́ і во́лни Твоя́ на мні прейдо́ша.

⁸

Безодня безодню викликає шумом водоспадів Твоїх. Усі води Твої і хвилі Твої пройшли наді мною.

⁹

В день запові́сть Госпо́дь ми́лость Свою́, і но́щію піснь Єго́ от мене́ [у мене́] — моли́тва Бо́гу живота́ моєго́.

⁹

Вдень покаже Господь милість Свою, а вночі пісня Йому від мене — молитва до Бога життя мого.

¹⁰

Реку́ Бо́гу: Засту́пник мой єси́, почто́ м'я заби́л єси́? І вску́ю сі́туя хожду́, внегда́ оскорбля́єть враг?

¹⁰

Кажу я до Бога: «Захиснику мій! Навіщо Ти забув мене? Чого я, сумуючи, ходжу, коли ворог ображає мене»?

¹¹

Внегда́ сокруша́тися косте́м мої́м, поноша́ху мі вразі́ мої́, внегда́ глаго́лати їм мні на всяк день: гді єсть Бог твой?

¹¹

Наче хто ламає кості мої, коли глумляться з мене вороги мої та говорять щодня: «Де Бог твій?»

¹²

Вску́ю приско́рбна єси́, душе́ моя́? І вску́ю смуща́єши м'я? Упова́й на Бо́га, я́ко іспові́мся Єму́, спасе́ніє лиця́ моєго́ і Бог мой.

¹²

Чому сумуєш, душе моя, чому хвилюєшся в мені? Уповай на Бога, бо я ще буду славити Його, Спасителя мого і Бога мого.