¹

Начальнику хору. Повчання синам Кореєвим.

¹

Въ коне́цъ, сыно́въ Коре́овыхъ, въ ра́зумъ, псало́мъ.

²

Боже, вухами нашими почули ми, і отці наші сповістили нам про діла, які вчинив Ти в часи їхні, часи давні.

²

Бо́же, уши́ма на́шима услы́шахомъ, и отцы́ на́ши возвѣсти́ша на́мъ дѣ́ло, є́же содѣ́лалъ єси́ во дне́хъ и́хъ, во дне́хъ дре́внихъ.

³

Рукою Твоєю Ти знищив народи, а їх оселив, знищив племена, а їх розмножив.

³

Рука́ Твоя́ язы́ки потреби́, и насади́лъ я́ єси́: озло́билъ єси́ лю́ди и изгна́лъ єси́ я́.

⁴

Не мечем вони придбали землю і не їхня сила спасла їх, а Твоя рука і Твоя сила й світло лиця Твого, бо Ти благоволив до них.

⁴

Не бо мече́мъ свои́мъ наслѣ́диша зе́млю, и мы́шца и́хъ не спасе́ и́хъ, но десни́ца Твоя́ и мы́шца Твоя́ и просвѣще́ніє лица́ Твоєго́, я́ко благоволи́лъ єси́ въ ни́хъ.

⁵

Боже, Ти — Цар мій! Ти Той, що даєш спасіння Якову.

⁵

Ты́ єси́ са́мъ Ца́рь мо́й и Бо́гъ мо́й, заповѣ́даяй спасе́нія Іа́ковля.

⁶

З Тобою, як рогами, поб’ємо ми ворогів наших і в ім’я Твоє потопчемо тих, що повстали проти нас.

⁶

О Тебѣ́ враги́ на́шя избоде́мъ ро́ги, и о и́мени Твоє́мъ уничижи́мъ востаю́щыя на ны́.

⁷

Бо не на лук мій я надіюся, і меч мій не спасе мене,

⁷

Не на лу́къ бо мо́й упова́ю, и ме́чь мо́й не спасе́тъ мене́:

⁸

а Ти спасеш нас від ворогів наших і осоромиш тих, що повстали проти нас.

⁸

спаслъ бо єси́ на́съ от стужа́ющихъ на́мъ, и ненави́дящихъ на́съ посрами́лъ єси́.

⁹

Тобою, Боже, будемо хвалитися кожен день, і ім’я Твоє будемо славити повіки.

⁹

О Бо́зѣ похва́лимся ве́сь де́нь, и о и́мени Твоє́мъ исповѣ́мыся во вѣ́къ.

¹⁰

Нині ж Ти відкинув і осоромив нас, і не виходиш, Боже, з військом нашим.

¹⁰

Ны́нѣ же отри́нулъ єси́ и посрами́лъ єси́ на́съ, и не изы́деши, Бо́же, въ си́лахъ на́шихъ.

¹¹

Ти попустив, щоб ми втікали від ворогів, і ненависники наші грабують нас.

¹¹

Возврати́лъ єси́ на́съ вспя́ть при вразѣ́хъ на́шихъ, и ненави́дящіи на́съ расхища́ху себѣ́.

¹²

Ти, як овець, віддав нас на заколення і розсіяв нас поміж народами.

¹²

Да́лъ єси́ на́съ я́ко о́вцы снѣ́ди, и во язы́цѣхъ разсѣ́ялъ ны́ єси́.

¹³

Ти задарма віддав народ Свій і не підвищив ціни на нього.

¹³

Отда́лъ єси́ лю́ди Твоя́ безъ цѣны́, и не бѣ́ мно́жество въ восклица́ніихъ на́шихъ.

¹⁴

Ти на глум віддав нас сусідам нашим, на посміх і зневагу всім, що навкруги нас.

¹⁴

Положи́лъ єси́ на́съ поноше́ніє сосѣ́домъ на́шымъ, подражне́ніє и поруга́ніє су́щымъ о́крестъ на́съ.

¹⁵

Ти зробив нас притчею між народами, покиванням голови між людьми.

¹⁵

Положи́лъ єси́ на́съ въ при́тчу во язы́цѣхъ, покива́нію главы́ въ лю́дехъ.

¹⁶

Щодня сором мій переді мною, і посоромлення вкриває лице моє

¹⁶

Ве́сь де́нь сра́мъ мо́й предо мно́ю є́сть, и сту́дъ лица́ моєго́ покры́ мя,

¹⁷

від голосу ганьбителя й наклепника, від погляду ворога й месника.

¹⁷

от гла́са поноша́ющаго и оклевета́ющаго, от лица́ вра́жія и изгоня́щаго.

¹⁸

Все це прийшло на нас, але ми не забули Тебе і не порушили завіту Твого.

¹⁸

Сія́ вся́ пріидо́ша на ны́, и не забы́хомъ Тебе́, и не непра́вдовахомъ въ завѣ́тѣ Твоє́мъ,

¹⁹

Не відхилилося від Тебе серце наше, і кроки наші не зійшли з дороги Твоєї,

¹⁹

и не отступи́ вспя́ть се́рдце на́ше: и уклони́лъ єси́ стези́ на́шя от пути́ Твоєго́,

²⁰

коли Ти смирив нас у землі злостраждань і тінню смерти покрив нас.

²⁰

я́ко смири́лъ єси́ на́съ на мѣ́стѣ озлобле́нія, и прикры́ ны сѣ́нь сме́ртная.

²¹

Бо якби ми забули ім’я Бога нашого і простягнули руки свої до бога чужого,

²¹

А́ще забы́хомъ и́мя Бо́га на́шего, и а́ще воздѣ́хомъ ру́ки на́шя къ бо́гу чужде́му,

²²

то чи не покарав би нас Бог? Бо Він знає таємниці серця.

²²

не Бо́гъ ли взы́щетъ си́хъ? То́й бо вѣ́сть та́йная се́рдца.

²³

Але за Тебе, Господи, вбивають нас кожен день, ми стали як вівці, що призначені на заколення.

²³

Зане́ Тебе́ ра́ди умерщвля́ємся ве́сь де́нь, вмѣни́хомся я́ко о́вцы заколе́нія.

²⁴

Встань, Господи, чого спиш Ти? Прокинься і не відкидай нас назавжди.

²⁴

Воста́ни, вску́ю спи́ши, Го́споди? Воскре́сни́, и не отри́ни до конца́.

²⁵

Навіщо ховаєш лице Твоє? Забуваєш скорботу та біду нашу?

²⁵

Вску́ю лице́ Твоє́ отвраща́єши? Забыва́єши нищету́ на́шу и ско́рбь на́шу?

²⁶

Бо душа наша принижена до пороху, і серце наше в землю втоптане.

²⁶

Я́ко смири́ся въ пе́рсть душа́ на́ша, прильпе́ земли́ утро́ба на́ша.

²⁷

Воскресни, Господи, поможи нам і визволи нас імені Твого ради.

²⁷

Воскре́сни́, Го́споди, помози́ на́мъ, и изба́ви на́съ и́мене ра́ди Твоєго́.