¹

В коне́ць, ра́зума Дави́ду,

¹

Начальнику хору. Повчання Давида,

²

внегда́ прийти́ Дої́ку Ідуме́йську, і возвісти́ти Сау́лу, і рещи́ єму́: при́йде Дави́д в дом Авімеле́хов, 51.

²

після того, як приходив Доїк ідумеянин і доніс Саулу, сказавши йому, що Давид прийшов у дім Авимелеха.

³

Что хва́лишися во зло́бі, си́льне? Беззако́ніє весь день,

³

Чого хвалишся злодійством, сильний? Зловживаєш милосердям Божим кожен день?

⁴

непра́вду уми́сли язи́к твой; я́ко бри́тву ізощре́ну сотвори́л єси́ лесть.

⁴

Неправду висловлює язик твій, як бритва вигострена — таке твоє лукавство.

⁵

Возлюби́л єси́ зло́бу па́че благости́ні, непра́вду, не́же глаго́лати пра́вду;

⁵

Ти полюбив зло більше, ніж добро, більше неправду, ніж говорити правду.

⁶

возлюби́л єси́ вся глаго́ли пото́пния, язи́к льстив.

⁶

Ти полюбив слова погибелі, розмову улесливу.

⁷

Сего́ ра́ди Бог разруши́ть тя до конця́; восто́ргнеть тя, і пресели́ть тя от селе́нія твоєго́ і ко́рень твой от землі́ живи́х.

⁷

За те знищить тебе Бог до кінця. Викине тебе й виселить тебе з дому [твого], викоренить тебе із землі живих.

⁸

У́зрять пра́веднії і убоя́ться, і о нем возсмію́ться і реку́ть:

⁸

Побачать це праведні і убояться, посміються над тобою [і скажуть]:

⁹

се, челові́к, і́же не положи́ Бо́га Помо́щника себі́, но упова́ на мно́жество бога́тства своєго́, і возмо́же суєто́ю своє́ю.

⁹

«Ось чоловік, що не у Бога шукав собі сили, а сподівався на силу багатства свого та зміцнювався злочинством своїм».

¹⁰

Аз же, я́ко ма́слина плодови́та в дому́ Бо́жиї; упова́х на ми́лость Бо́жию во вік і в вік ві́ка.

¹⁰

А я, мов оливкове зелене дерево в домі Божім, я уповаю на милість Божу повік.

¹¹

Іспові́мся Тебі́ в вік, я́ко сотвори́л єси́; і терплю́ і́м'я Твоє́, я́ко бла́го пред преподо́бними Твої́ми.

¹¹

Буду вічно славити Тебе, Боже, за все, що Ти вчинив для мене. Буду надіятися на ім’я Твоє, бо Ти милостивий до праведних Твоїх.