¹

В коне́ць, да не растли́ши, Дави́ду в столпописа́ніє, 57.

¹

Начальнику хору. Не погуби. Псалом Давида.

²

А́ще воі́стину у́бо пра́вду глаго́лете, пра́вая суді́те, си́нове челові́честії.

²

Чи правду говорите ви, сильні; чи за правдою судите ви, сини людські?

І́бо в се́рдці беззако́ніє ді́лаєте на землі́, непра́вду ру́ки ва́ша сплета́ють.

³

Ні, беззаконня складаєте ви в серці. Неправду сплітають руки ваші на землі.

⁴

Очужди́шася грі́шници от ложе́сн, заблуди́ша от чре́ва, глаго́лаша лжу.

⁴

Від правди відступили грішні, від народження свого, від утроби матері блудять, кажучи неправду.

⁵

Я́рость їх по подо́бію зміїну́, я́ко а́спида глу́ха і затика́ющаго у́ші свої́,

⁵

Отрута в них, як у змії, як у глухого аспида, що затикає вуха свої,

⁶

і́же не усли́шить гла́са обава́ющих^*, обава́єм обава́ється от прему́дра.

⁶

щоб не чути того, хто проклинає, хоч би й як умів він заклинати.

⁷

Бог сокруши́ть зу́би їх во усті́х їх; члено́вния^* львов сокруши́л єсть Госпо́дь.

⁷

Боже, сокруши зуби їхні у щелепах їхніх. Розірви, Господи, пащі звірів.

⁸

Унічижа́ться, я́ко вода́ мимотеку́щая; напряже́ть лук свой, до́ндеже ізнемо́гуть.

⁸

Нехай щезнуть вони, як вода розлита, а коли пустять вони стріли свої, нехай вони не матимуть сили.

⁹

Я́ко воск раста́яв оти́муться; паде́ огнь на них, і не ви́діша со́лнця.

⁹

Нехай упаде на них вогонь, щоб розтанули, як віск, і вже не побачили сонця.

¹⁰

Пре́жде є́же разумі́ти те́рнія ва́шего ра́мна, я́ко жи́ви, я́ко во гні́ві пожре́ть я.

¹⁰

Раніше, ніж закиплять котли злоби їхньої, нехай буря гніву Божого рознесе вогонь їхній.

¹¹

Возвесели́ться пра́ведник, єгда́ уви́дить отмще́ніє; ру́ці свої́ уми́єть в кро́ві грі́шника.

¹¹

А праведник звеселиться, коли побачить помсту Божу та пройде ногами по крові нечестивців.

¹²

І рече́ть челові́к: а́ще у́бо єсть плод пра́веднику, у́бо єсть Бог судя́ їм на землі́.

¹²

І скажуть люди: «Справді добре бути праведним! Бо є Бог, є Суддя справедливий на землі!»

1001

Сла́ва:

Слава…