¹

Начальнику хору. Не погуби. Псалом Давида.

¹

Въ коне́цъ, да не растли́ши, Дави́ду въ столпописа́ніє.

²

Чи правду говорите ви, сильні; чи за правдою судите ви, сини людські?

²

А́ще вои́стинну у́бо пра́вду глаго́лете, пра́вая суди́те, сы́нове человѣ́честіи.

³

Ні, беззаконня складаєте ви в серці. Неправду сплітають руки ваші на землі.

³

И́бо въ се́рдцы беззако́ніє дѣ́лаєте на земли́, непра́вду ру́ки ва́шя сплета́ютъ.

⁴

Від правди відступили грішні, від народження свого, від утроби матері блудять, кажучи неправду.

⁴

Очужди́шася грѣ́шницы от ложе́снъ, заблуди́ша от чре́ва, глаго́лаша лжу́.

⁵

Отрута в них, як у змії, як у глухого аспида, що затикає вуха свої,

⁵

Я́рость и́хъ по подо́бію зміину́, я́ко а́спіда глу́ха и затыка́ющаго у́ши свои́,

⁶

щоб не чути того, хто проклинає, хоч би й як умів він заклинати.

⁶

и́же не услы́шитъ гла́са обава́ющихъ, обава́ємь обава́єтся от прему́дра.

⁷

Боже, сокруши зуби їхні у щелепах їхніх. Розірви, Господи, пащі звірів.

⁷

Бо́гъ сокруши́тъ зу́бы и́хъ во устѣ́хъ и́хъ: члено́вныя льво́въ сокруши́лъ є́сть Госпо́дь.

⁸

Нехай щезнуть вони, як вода розлита, а коли пустять вони стріли свої, нехай вони не матимуть сили.

⁸

Уничижа́тся я́ко вода́ мимотеку́щая: напряже́тъ лу́къ сво́й, до́ндеже изнемо́гутъ.

⁹

Нехай упаде на них вогонь, щоб розтанули, як віск, і вже не побачили сонця.

⁹

Я́ко во́скъ раста́явъ отъи́мутся: паде́ о́гнь на ни́хъ, и не ви́дѣша со́лнца.

¹⁰

Раніше, ніж закиплять котли злоби їхньої, нехай буря гніву Божого рознесе вогонь їхній.

¹⁰

Пре́жде є́же разумѣ́ти те́рнія ва́шего ра́мна, я́ко жи́вы, я́ко во гнѣ́вѣ пожре́тъ я́.

¹¹

А праведник звеселиться, коли побачить помсту Божу та пройде ногами по крові нечестивців.

¹¹

Возвесели́тся пра́ведникъ, єгда́ уви́дитъ отмще́ніє: ру́цѣ свои́ умы́єтъ въ кро́ви грѣ́шника.

¹²

І скажуть люди: «Справді добре бути праведним! Бо є Бог, є Суддя справедливий на землі!»

¹²

И рече́тъ человѣ́къ: а́ще у́бо є́сть пло́дъ пра́веднику, у́бо є́сть Бо́гъ судя́ и́мъ на земли́.

1001

Слава…