Звичайний друк Виконується верстка сторінок…
Папір A4, книжкова орієнтація, поля «Немає», без колонтитулів, масштаб 100%. Сторінки йдуть підряд. Для двостороннього друку виберіть переворот по довгому краю.
0
Повчання Асафа.
Ра́зꙋма а҆са́фꙋ, о҃з҃.
1
Слухайте, люди мої, закону мого, прихиліть вухо ваше до слів уст моїх.
1
Внемли́те, лю́дїе моѝ, зако́нꙋ моемꙋ̀, приклони́те оу҆́хо ва́ше во глаго́лы оу҆́стъ мои́хъ.
2
Відкрию в притчах уста мої і розкажу загадки віків давніх.
2
Ѿве́рзꙋ въ при́тчахъ оу҆ста̀ моѧ̑, провѣща́ю гана̑нїѧ и҆спе́рва.
3
Що ми чули і що взнали і що батьки наші розповідали нам,
3
Є҆ли̑ка слы́шахомъ и҆ позна́хомъ ѧ҆̀, и҆ ѻ҆тцы̀ на́ши повѣ́даша на́мъ:
4
не втаїмо перед дітьми їх, сповіщаючи роду майбутньому славу Господню, силу й чудеса Його, які Він створив.
4
не оу҆таи́шасѧ ѿ ча̑дъ и҆́хъ въ ро́дъ и҆́нъ, возвѣща́юще хвалы̑ гдⷭ҇ни, и҆ си̑лы є҆гѡ̀ и҆ чꙋдеса̀ є҆гѡ̀, ꙗ҆̀же сотворѝ.
5
Він дав свідчення в Якові, поставив закон у Ізраїлі і наказав батькам нашим переказати його дітям їхнім,
5
И҆ воздви́же свидѣ́нїе во і҆а́кѡвѣ, и҆ зако́нъ положѝ во і҆и҃ли, є҆ли̑ка заповѣ́да ѻ҆тцє́мъ на́шымъ сказа́ти ѧ҆̀ сыновѡ́мъ свои̑мъ,
6
щоб знав рід майбутній — діти, що народяться, і щоб свого часу і вони сповістили дітям своїм.
6
ꙗ҆́кѡ да позна́етъ ро́дъ и҆́нъ, сы́нове родѧ́щїисѧ, и҆ воста́нꙋтъ и҆ повѣ́дѧтъ ѧ҆̀ сыновѡ́мъ свои̑мъ:
7
Щоб надію свою покладали на Бога, і не забували діл Божих та додержували заповідей Його.
7
да положа́тъ на бг҃а оу҆пова́нїе своѐ, и҆ не забꙋ́дꙋтъ дѣ́лъ бж҃їихъ, и҆ за́пѡвѣди є҆гѡ̀ взы́щꙋтъ:
8
Щоб не були такі, як батьки їхні, рід непокірний і лукавий, рід непостійний у серці своїм та невірний Богові духом своїм.
8
да не бꙋ́дꙋтъ ꙗ҆́коже ѻ҆тцы̀ и҆́хъ, ро́дъ стропти́въ и҆ преѡгорчева́ѧй, ро́дъ и҆́же не и҆спра́ви се́рдца своегѡ̀ и҆ не оу҆вѣ́ри съ бг҃омъ дꙋ́ха своегѡ̀.
9
Сини Єфремові озброєні, що стріляли з лука, повернули назад у день битви.
9
Сы́нове є҆фрє́мли налѧца́юще и҆ стрѣлѧ́юще лꙋ́ки возврати́шасѧ въ де́нь бра́ни:
10
Вони не зберегли завіту Божого, в законі Його не захотіли ходити.
10
не сохрани́ша завѣ́та бж҃їѧ, и҆ въ зако́нѣ є҆гѡ̀ не восхотѣ́ша ходи́ти.
11
Забули діла Його і чудеса Його, що Він показав їм.
11
И҆ забы́ша бл҃годѣѧ̑нїѧ є҆гѡ̀ и҆ чꙋдеса̀ є҆гѡ̀, ꙗ҆̀же показа̀ и҆̀мъ
12
Він перед очима батьків їхніх сотворив чуда в землі Єгипетській на полі Цоан.
12
пред̾ ѻ҆тцы̑ и҆́хъ, ꙗ҆̀же сотворѝ чꙋдеса̀ въ землѝ є҆гѵ́петстѣй, на по́ли танеѡ́сѣ:
13
Він розділив море і перевів їх, поставивши воду стіною.
13
разве́рзе мо́ре и҆ проведѐ и҆̀хъ: предста́ви во́ды ꙗ҆́кѡ мѣ́хъ,
14
Вдень вів їх хмарою, а всю ніч — світлом вогню.
14
и҆ наста́ви ѧ҆̀ ѡ҆́блакомъ во днѝ и҆ всю̀ но́щь просвѣще́нїемъ ѻ҆гнѧ̀.
15
Розсік камінь у пустелі і напоїв їх, наче з великої безодні.
15
Разве́рзе ка́мень въ пꙋсты́ни и҆ напоѝ ѧ҆̀ ꙗ҆́кѡ въ бе́зднѣ мно́зѣ:
16
Із скелі вивів потоки, і води потекли, як ріки.
16
и҆ и҆зведѐ во́дꙋ и҆з̾ ка́мене и҆ низведѐ ꙗ҆́кѡ рѣ́ки во́ды.
17
Вони ж не перестали грішити перед Ним та прогнівляти Всевишнього в пустелі.
17
И҆ приложи́ша є҆щѐ согрѣша́ти є҆мꙋ̀, преѡгорчи́ша вы́шнѧго въ безво́днѣй:
18
Спокушали Бога в серці своїм, вимагаючи поживи душі своїй.
18
и҆ и҆скꙋси́ша бг҃а въ сердца́хъ свои́хъ, воспроси́ти бра̑шна дꙋша́мъ свои̑мъ.
19
Говорили проти Бога й сказали: «Чи може нам Бог приготувати трапезу у пустелі?
19
И҆ клевета́ша на бг҃а и҆ рѣ́ша: є҆да̀ возмо́жетъ бг҃ъ оу҆гото́вати трапе́зꙋ въ пꙋсты́ни;
20
Ось Він ударив по каменю, і потекли води, й полилися потоки, чи може Він дати й хліба? Чи може приготувати й м’яса народу Своєму?»
20
Поне́же поразѝ ка́мень, и҆ потеко́ша во́ды, и҆ пото́цы наводни́шасѧ: є҆да̀ и҆ хлѣ́бъ мо́жетъ да́ти; и҆лѝ оу҆гото́вати трапе́зꙋ лю́демъ свои̑мъ;
21
Почув це Господь, і запалав гнів Його, вогонь спалахнув на Якова. І гнів піднявся над Ізраїлем,
21
Сегѡ̀ ра́ди слы́ша гдⷭ҇ь и҆ презрѣ̀, и҆ ѻ҆́гнь возгорѣ́сѧ во і҆а́кѡвѣ, и҆ гнѣ́въ взы́де на і҆и҃лѧ:
22
за те, що не вірили Богу і не уповали на спасіння Його.
22
ꙗ҆́кѡ не вѣ́роваша бг҃ови, нижѐ оу҆пова́ша на спⷭ҇нїе є҆гѡ̀.
23
Він наказав хмарам і відчинив двері неба.
23
И҆ заповѣ́да ѡ҆блакѡ́мъ свы́ше, и҆ двє́ри небесѐ ѿве́рзе:
24
Дощем послав їм манну на поживу, хліба небесного дав їм.
24
и҆ ѡ҆дождѝ и҆̀мъ ма́ннꙋ ꙗ҆́сти, и҆ хлѣ́бъ небе́сный дадѐ и҆̀мъ.
25
Хлібом ангельським живилися люди, поживи послав їм до ситости.
25
Хлѣ́бъ а҆́гг҃лскїй ꙗ҆дѐ человѣ́къ: бра́шно посла̀ и҆̀мъ до сы́тости.
26
Він підняв у небі східний вітер і навів південний силою Своєю.
26
Воздви́же ю҆́гъ съ небесѐ, и҆ наведѐ си́лою свое́ю лі́ва:
27
І, наче порох, сипав на них м’ясо — птахів крилатих, що сипалися на них, як пісок морський.
27
и҆ ѡ҆дождѝ на нѧ̀ ꙗ҆́кѡ пра́хъ плѡ́ти, и҆ ꙗ҆́кѡ песо́къ морскі́й пти̑цы перна̑ты.
28
Накидав їх серед табору їхнього біля наметів їхніх,
28
И҆ нападо́ша посредѣ̀ ста́на и҆́хъ, ѡ҆́крестъ жили́щъ и҆́хъ.
29
і їли вони до переситу; те, чого бажали вони, дав їм.
29
И҆ ꙗ҆до́ша и҆ насы́тишасѧ ѕѣлѡ̀, и҆ жела́нїе и҆́хъ пренесѐ и҆̀мъ.
30
Але, коли ще не вдовольнили бажання свого, коли ще їжа була на зубах їхніх,
30
Не лиши́шасѧ ѿ жела́нїѧ своегѡ̀: є҆щѐ бра́шнꙋ сꙋ́щꙋ во оу҆стѣ́хъ и҆́хъ,
31
гнів Божий прийшов на них і умертвив багатьох із них, і вибраних Ізраїля відкинув.
31
и҆ гнѣ́въ бж҃їй взы́де на нѧ̀, и҆ оу҆бѝ мнѡ́жайшаѧ и҆́хъ, и҆ и҆збра̑ннымъ і҆и҃лєвымъ запѧ́тъ.
32
Але й тоді вони не переставали грішити і не вірили чудесам Його.
32
Во всѣ́хъ си́хъ согрѣши́ша є҆щѐ и҆ не вѣ́роваша чꙋдесє́мъ є҆гѡ̀:
33
І минали дні їхні у марноті і роки їхні у тривозі.
33
и҆ и҆зчезо́ша въ сꙋетѣ̀ дні́е и҆́хъ, и҆ лѣ̑та и҆́хъ со тща́нїемъ.
34
Коли Він умертвляв їх, тоді вони шукали Його і навертались, і зранку благали Його.
34
Є҆гда̀ оу҆бива́ше ѧ҆̀, тогда̀ взыска́хꙋ є҆го̀ и҆ ѡ҆браща́хꙋсѧ и҆ оу҆́треневахꙋ къ бг҃ꙋ:
35
І пригадували, що Бог — пристановище їхнє і Бог Всевишній — Спаситель їхній.
35
и҆ помѧнꙋ́ша, ꙗ҆́кѡ бг҃ъ помо́щникъ и҆̀мъ є҆́сть, и҆ бг҃ъ вы́шнїй и҆зба́витель и҆̀мъ є҆́сть:
36
Вони ніби любили Його устами своїми і язиком своїм корилися Йому,
36
и҆ возлюби́ша є҆го̀ оу҆сты̑ свои́ми, и҆ ѧ҆зы́комъ свои́мъ солга́ша є҆мꙋ̀:
37
але серце їх не було праведне перед Ним, і завіту Його вони не виконували.
37
се́рдце же и҆́хъ не бѣ̀ пра́во съ ни́мъ, нижѐ оу҆вѣ́ришасѧ въ завѣ́тѣ є҆гѡ̀.
38
Він же, милосердний, прощав гріхи їхні і не знищував їх. Багато разів Він одвертав гнів Свій і зупиняв обурення Своє.
38
То́й же є҆́сть ще́дръ, и҆ ѡ҆чⷭ҇титъ грѣхѝ и҆́хъ, и҆ не растли́тъ: и҆ оу҆мно́житъ ѿврати́ти ꙗ҆́рость свою̀, и҆ не разжже́тъ всегѡ̀ гнѣ́ва своегѡ̀.
39
Він пам’ятав, що вони — тіло, вітер, що проходить і не повертається.
39
И҆ помѧнꙋ̀, ꙗ҆́кѡ пло́ть сꙋ́ть, дꙋ́хъ ходѧ́й и҆ не ѡ҆браща́ѧйсѧ:
40
Скільки разів вони засмучували Його в пустелі і прогнівляли Його в краю безлюднім!
40
колькра́ты преѡгорчи́ша є҆го̀ въ пꙋсты́ни, прогнѣ́ваша є҆го̀ въ землѝ безво́днѣй;
41
І знову спокушали Бога і ображали Святого Ізраїлевого,
41
и҆ ѡ҆брати́шасѧ, и҆ и҆скꙋси́ша бг҃а, и҆ ст҃а́го і҆и҃лева раздражи́ша:
42
не пам’ятали руки Його у день, коли Він визволив їх від гнобителя.
42
и҆ не помѧнꙋ́ша рꙋкѝ є҆гѡ̀ въ де́нь, въ ѻ҆́ньже и҆зба́ви ѧ҆̀ и҆з̾ рꙋкѝ ѡ҆скорблѧ́ющагѡ:
43
Коли явив їм знамення Свої в Єгипті і чуда Свої на полі Цоан.
43
ꙗ҆́коже положѝ во є҆гѵ́птѣ зна́мєнїѧ своѧ̑, и҆ чꙋдеса̀ своѧ̑ на по́ли танеѡ́сѣ:
44
Коли обернув ріки й потоки їх на кров, щоб не могли пити.
44
и҆ преложѝ въ кро́вь рѣ́ки и҆́хъ и҆ и҆сто́чники и҆́хъ, ꙗ҆́кѡ да не пїю́тъ.
45
Наслав на них мух, щоб жалили їх, і жаб, щоб гноїли їх.
45
Посла̀ на нѧ̀ пє́сїѧ мꙋ̑хи, и҆ поѧдо́ша ѧ҆̀, и҆ жа̑бы, и҆ растлѝ ѧ҆̀:
46
Віддав гусені врожаї їхні і ниви їхні сарані.
46
и҆ дадѐ ржѣ̀ плоды̀ и҆́хъ, и҆ трꙋды̀ и҆́хъ прꙋгѡ́мъ.
47
Побив градом виногради їхні і фигові дерева їхні ожеледдю.
47
Оу҆бѝ гра́домъ вїногра́ды и҆́хъ и҆ черни́чїе и҆́хъ сла́ною:
48
Великий град побив тварин їхніх, а отари овець попалила блискавка.
48
и҆ предадѐ гра́дꙋ скоты̀ и҆́хъ, и҆ и҆мѣ́нїе и҆́хъ ѻ҆гню̀.
49
Послав на них полум’я гніву Свого і кару люту через ангелів гніву.
49
Посла̀ на нѧ̀ гнѣ́въ ꙗ҆́рости своеѧ̀, ꙗ҆́рость и҆ гнѣ́въ и҆ ско́рбь, посла́нїе а҆́ггєлы лю́тыми.
50
Відкрив дорогу для гніву Свого і не охороняв від смерти душі їхні, а тварин їхніх віддав на загибель.
50
Пꙋтесотворѝ стезю̀ гнѣ́вꙋ своемꙋ̀, и҆ не пощадѣ̀ ѿ сме́рти дꙋ́шъ и҆́хъ, и҆ скоты̀ и҆́хъ въ сме́рти заключѝ:
51
Уразив смертю кожного первістка в Єгипті, початки сили їхньої у наметах Хамових.
51
и҆ поразѝ всѧ́кое перворо́дное въ землѝ є҆гѵ́петстѣй, нача́токъ всѧ́кагѡ трꙋда̀ и҆́хъ въ селе́нїихъ ха́мовыхъ.
52
І підняв народ Свій, як овець, і повів його, як отару, по пустелі.
52
И҆ воздви́же ꙗ҆́кѡ ѻ҆́вцы лю́ди своѧ̑, и҆ возведѐ ѧ҆̀ ꙗ҆́кѡ ста́до въ пꙋсты́ни:
53
Провадив їх у надії і без страху, а ворогів їхніх покрило море.
53
и҆ наста́ви ѧ҆̀ на оу҆пова́нїе, и҆ не оу҆боѧ́шасѧ: и҆ врагѝ и҆́хъ покры̀ мо́ре.
54
І привів їх до країни святої Своєї, на гору, що її обрала правиця Його.
54
И҆ введѐ ѧ҆̀ въ го́рꙋ ст҃ы́ни своеѧ̀, го́рꙋ сїю̀, ю҆́же стѧжа̀ десни́ца є҆гѡ̀.
55
Прогнав народи від лиця їх, землю розділив у володіння їм і покоління Ізраїля оселив у наметах їхніх.
55
И҆ и҆згна̀ ѿ лица̀ и҆́хъ ꙗ҆зы́ки, и҆ по жре́бїю дадѐ и҆̀мъ (зе́млю) оу҆́жемъ жребодаѧ́нїѧ, и҆ вселѝ въ селе́нїихъ и҆́хъ кѡлѣ́на і҆и҃лєва.
56
Але вони ще спокушали і засмучували Бога Всевишнього, і повелінь Його не виконували.
56
И҆ и҆скꙋси́ша и҆ преѡгорчи́ша бг҃а вы́шнѧго, и҆ свидѣ́нїй є҆гѡ̀ не сохрани́ша:
57
Відступали і зраджували, як і батьки їхні, ставали ненадійними, як лук зіпсований.
57
и҆ ѿврати́шасѧ и҆ ѿверго́шасѧ, ꙗ҆́коже и҆ ѻ҆тцы̀ и҆́хъ: преврати́шасѧ въ лꙋ́къ развраще́нъ:
58
Прогнівляли Його висотами своїми й ідолами своїми накликали гнів Його.
58
и҆ прогнѣ́ваша є҆го̀ въ хо́лмѣхъ свои́хъ, и҆ во и҆стꙋка́нныхъ свои́хъ раздражи́ша є҆го̀.
59
Почув Бог, і запалав гнів Його на Ізраїля.
59
Слы́ша бг҃ъ и҆ презрѣ̀, и҆ оу҆ничижѝ ѕѣлѡ̀ і҆и҃лѧ:
60
Він відринув скинію Силоамську, оселю Свою, в якій оселився між людьми.
60
и҆ ѿри́нꙋ ски́нїю силѡ́мскꙋю, селе́нїе є҆́же [селе́нїе своѐ, и҆дѣ́же] всели́сѧ въ человѣ́цѣхъ:
61
І віддав у неволю силу їхню, і славу їхню — у руки ворогів.
61
и҆ предадѐ въ плѣ́нъ крѣ́пость и҆́хъ, и҆ добро́тꙋ и҆́хъ въ рꙋ́ки врагѡ́въ:
62
Віддав під меч народ Свій і розгнівався на насліддя Своє.
62
и҆ затворѝ во ѻ҆рꙋ́жїи лю́ди своѧ̑ и҆ достоѧ́нїе своѐ презрѣ̀.
63
Юнаків їхніх попалив вогонь, і дівам їхнім ніхто не співав шлюбних пісень.
63
Ю҆́ношы и҆́хъ поѧдѐ ѻ҆́гнь, и҆ дѣ̑вы и҆́хъ не ѡ҆сѣ́тѡваны бы́ша:
64
Священики їхні загинули від меча, і вдовиці їх не оплаканими будуть.
64
свѧще́нницы и҆́хъ мече́мъ падо́ша, и҆ вдови́цы и҆́хъ не ѡ҆пла̑каны бꙋ́дꙋтъ.
65
Але встав, наче від сну, Господь, як силач, повалений вином.
65
И҆ воста̀ ꙗ҆́кѡ спѧ̀ гдⷭ҇ь, ꙗ҆́кѡ си́ленъ и҆ шꙋ́менъ ѿ вїна̀:
66
І уразив у спину ворогів Своїх, на вічний сором віддав їх.
66
и҆ поразѝ врагѝ своѧ̑ вспѧ́ть, поноше́нїе вѣ́чное дадѐ и҆̀мъ:
67
Він відкинув оселі Йосифа і коліна Єфремового не обрав.
67
и҆ ѿри́нꙋ селе́нїе і҆ѡ́сифово, и҆ колѣ́но є҆фре́мово не и҆збра̀:
68
А вибрав коліно Іуди — гору Сион, що її полюбив.
68
и҆ и҆збра̀ колѣ́но і҆ꙋ́дово, го́рꙋ сїѡ́ню, ю҆́же возлюбѝ:
69
І збудував, наче небо, святиню Свою на землі, і утвердив її навіки.
69
и҆ созда̀ ꙗ҆́кѡ є҆диноро́га ст҃и́лище своѐ: на землѝ ѡ҆снова̀ и҆̀ въ вѣ́къ.
70
І обрав Давида, раба Свого, від отар овечих покликав його.
70
И҆ и҆збра̀ дв҃да раба̀ своего̀, и҆ воспрїѧ́тъ є҆го̀ ѿ ста́дъ ѻ҆́вчихъ:
71
Від доїння їх привів його пасти народ Свій — Якова, і насліддя Своє — Ізраїля.
71
ѿ дои́лицъ поѧ́тъ є҆го̀, пастѝ і҆а́кѡва раба̀ своего̀, и҆ і҆и҃лѧ достоѧ́нїе своѐ.
72
І він пас їх у чистоті серця свого і руками мудрими водив їх.
72
И҆ оу҆пасѐ ѧ҆̀ въ неѕло́бїи се́рдца своегѡ̀, и҆ въ ра́зꙋмѣхъ рꙋкꙋ̀ своє́ю наста́вилъ ѧ҆̀ є҆́сть.
1001
Слава…
Сла́ва: