¹

У ті дні, коли управляли судді, настав голод на землі. І пішов один чоловік з Вифлеєма Юдейського зі своєю дружиною і двома синами своїми жити на полях моавитських.

¹

И# бhсть внегдA судsху судіи6, бhсть глaдъ на земли2. И# и4де мyжъ t виfлеeма їyдина њбитaти въ селЁ мwaвли, сaмъ и3 женA є3гw2, и3 двA сhны є3гw2:

²

Ім’я чоловіка того Елимелех, ім’я дружини його Ноєминь, а імена двох синів його Махлон і Хилеон; вони були ефрафяни з Вифлеєма Юдейського. І прийшли вони на поля моавитські і залишилися там.

²

и4мz же мyжеви є3лімелeхъ, и4мz же женЁ є3гw2 ноеммjнь и3 и4мz двэмA сын0ма є3гw2 маалHнъ и3 хелеHнъ, є3фраfeйстіи t виfлеeма їyдина. И# пріид0ша въ село2 мwaвле, и3 бёша тaмw.

³

І помер Елимелех, чоловік Ноємині, і залишилася вона з двома синами своїми.

³

И# ќмре є3лімелeхъ мyжъ ноеммjнинъ, и3 њстaсz nнA и3 џба сhны є3S:

⁴

Вони взяли собі дружин з моавитянок, ім’я однієї Орфа, а ім’я другої Руф, і жили там близько десяти років.

⁴

и3 поsста себЁ жєны2 мwав‡тскіz: и4мz є3ди1нэй nрфA и3 и4мz вторёй рyfь: и3 жи1ша тaмw до десzти2 лётъ.

⁵

Але потім і обидва [сини її], Махлон і Хилеон, померли, і залишилася та жінка після обох своїх синів і після чоловіка свого.

⁵

И# ўмр0ста џба сhны є3S, маалHнъ и3 хелеHнъ, и3 њстaсz женA t мyжа своегw2 и3 t nбои1хъ сынHвъ є3S.

⁶

І встала вона з невістками своїми і пішла назад з полів моавитських, бо почула на полях моавитських, що Бог відвідав народ Свій і дав їм хліб.

⁶

И# востA nнA и3 џбэ снwхи2 є3S, и3 возврати1шасz съ селA мwaвлz: занE ўслhша на селЁ мwaвли, ћкw присэти2 гDь людjй свои1хъ дaти и5мъ хлёбы.

⁷

І вийшла вона з того місця, в якому жила, і обидві невістки її з нею. Коли вони йшли по дорозі, повертаючись в землю Юдейську,

⁷

И# tи1де t мёста, и3дёже бЁ, nнA и3 џбэ снwхи2 є3S съ нeю, и3 и3дsху въ пyть возврати1тисz въ зeмлю їyдину.

⁸

Ноєминь сказала двом невісткам своїм: ідіть, повернетеся кожна в дім матері своєї; нехай сотворить Господь з вами милість, як ви чинили з померлими і зі мною!

⁸

И# речE ноеммjнь nбёма снохaма свои1ма: и3ди1те u5бо, возврати1тесz кazждо въ д0мъ nтцA своегw2: да сотвори1тъ гDь съ вaми ми1лость, ћкоже сотвори1сте со ўмeршими и3 со мн0ю:

⁹

хай дасть вам Господь, щоб ви знайшли пристановище кожна в домі свого чоловіка! І поцілувала їх. Але вони підняли крик і плакали

⁹

да дaстъ гDь бGъ вaмъ њбрэсти2 пок0й к0ейждо въ домY мyжа своегw2. И# цэловA |: nни1 же воздвиг0ша глaсы сво‰ и3 плaкашасz,

¹⁰

і сказали: ні, ми з тобою повернемося до народу твого.

¹⁰

и3 рек0ша є4й: ни2, но и4демъ съ тоб0ю въ лю1ди тво‰.

¹¹

Ноєминь же сказала: повертайтеся, дочки мої; навіщо вам іти зі мною? Хіба ще є в мене сини в моїй утробі, які були б вам чоловіками?

¹¹

И# речE ноеммjнь: њбрати1тесz u5бо, дщє1ри мои2, вскyю и4дете со мн0ю; и3ли2 є3щE мнЁ сhнове во ўтр0бэ моeй, и3 бyдутъ вaмъ м{жи;

¹²

Повертайтеся, дочки мої, йдіть, бо я вже стара, щоб бути одруженою. Та якби я й сказала: «є у мене ще надія», і навіть якби я у цю ж ніч була з чоловіком і потім народила синів, —

¹²

возврати1тесz u5бо, дщє1ри мои2 и3 tиди1те, ћкw состарёхсz, и3 не бyду мyжу: ѓще же бhхъ и3 реклA, ћкw ў менє2 є4сть надeжда, да бyду мyжу и3 рождY сhны,

¹³

то чи можна вам чекати, поки вони виросли б? чи можна вам баритися і не виходити заміж? Ні, дочки мої, я дуже уболіваю за вас, бо рука Господня відвідала мене.

¹³

вh ли пождeте и4хъ, д0ндеже возрастyтъ; и3 вh ли ўдержитeсz, да не бyдете и3н0му мyжу; ни2, дщє1ри мои2, ћкw г0рько бhсть мнЁ пaче вaсъ, ћкw и3зhде на мS рукA гDнz.

¹⁴

Вони підняли крик і знову стали плакати. І Орфа попрощалася зі свекрухою своєю [і повернулася до народу свого], а Руф залишилася з нею.

¹⁴

И# воздвиг0ша глaсы сво‰, и3 плaкаша пaки. И# цэловA nрфA свекр0вь свою2, и3 возврати1сz въ лю1ди сво‰, рyfь же послёдова є4й.

¹⁵

[Ноєминь] сказала [Руфі]: ось, невістка твоя повернулася до народу свого і до своїх богів; повернись і ти слідом за невісткою твоєю.

¹⁵

И# речE ноеммjнь къ рyfэ: сE, возврати1сz ћтровь твоS къ лю1демъ свои6мъ и3 къ богHмъ свои6мъ, возврати1сz u5бо и3 ты2 в8слёдъ ћтрове своеS.

¹⁶

Але Руф сказала: не примушуй мене залишити тебе і повернутися від тебе; але куди ти підеш, туди і я піду, і де ти жити будеш, там і я буду жити; народ твій буде моїм народом, і твій Бог — моїм Богом;

¹⁶

И# речE рyfь: не срsщи менE то2, є4же њстaвити тебE и3ли2 њбрати1тисz мнЁ t тебє2, но и3дёже и4деши ты2, и3 ѓзъ пойдY, и3 и3дёже водвори1шисz ты2, водворю1сz и3 ѓзъ: лю1діе твои2 лю1діе мои2, и3 бGъ тв0й бGъ м0й:

¹⁷

і де ти помреш, там і я помру і похована буду; нехай те і те зробить мені Господь, і ще більше зробить; смерть одна розлучить мене з тобою.

¹⁷

и3 и3дёже ѓще ќмреши, ўмрY и3 тaмw погребyсz: тaкw да сотвори1тъ мнЁ гDь, и3 сі‰ да приложи1тъ, ћкw смeрть разлучи1тъ междY мн0ю и3 тоб0ю.

¹⁸

[Ноєминь,] бачачи, що вона твердо вирішила йти з нею, перестала умовляти її.

¹⁸

Ви1дэвши же ноеммjнь, ћкw ўкрэпи1сz nнA и3ти2 съ нeю, ўмолчE глаг0лати къ нeй ктомY.

¹⁹

І йшли обидві вони, доки не прийшли у Вифлеєм. Коли прийшли вони у Вифлеєм, усе місто прийшло в рух від них, і говорили: це Ноєминь?

¹⁹

И#д0стэ же џбэ, д0ндеже пріид0стэ въ виfлеeмъ. И# бhсть є3гдA пріид0стэ nни2 въ виfлеeмъ, и3 возгласи2 вeсь грaдъ њ ни1хъ, и3 рек0ша: є3дA сіS є4сть ноеммjнь;

²⁰

Вона сказала їм: не називайте мене Ноєминню^*, а називайте мене Марою^*, тому що Вседержитель послав мені велику біду;

²⁰

И# речE къ ни6мъ: не зови1те u5бо менE ноеммjнь, но зови1те менE горькA: ћкw и3сп0лни мS г0рести вседержи1тель ѕэлw2:

²¹

я вийшла звідси зі статком, а повернув мене Господь з порожніми руками; навіщо називати мене Ноєминню, коли Господь змусив мене страждати, і Вседержитель послав мені нещастя?

²¹

ѓзъ и3сп0лнь tид0хъ, и3 нн7э тщY мS возврати2 гDь: и3 вскyю мS нарицaете ноеммjнь, гDь смири1 мz и3 вседержи1тель њѕл0би мS;

²²

І повернулася Ноєминь, і з нею невістка її Руф моавитянка, яка прийшла з полів моавитських, і прийшли вони у Вифлеєм на початку жнив ячменю.

²²

И# возврати1сz ноеммjнь и3 рyfь мwавjтінz снохA є3S съ нeю, њбращaющыzсz съ селA мwaвлz: и3 пріид0стэ въ виfлеeмъ въ начaлэ жaтвы kчмeнz.