¹

І сказала їй Ноєминь, свекруха її: дочко моя, чи не пошукати тобі пристановища, щоб тобі добре було?

¹

Рече́ же є҆́й ноеммі́нь свекро́вь є҆ѧ̀: дщѝ (моѧ̀), не поищꙋ́ ли тебѣ̀ поко́ѧ, да бла́го тѝ бꙋ́детъ;

²

Ось, Вооз, зі служницями якого ти була, родич наш; ось, він у цю ніч віє на току ячмінь;

²

и҆ нн҃ѣ воо́зъ не оу҆́жикъ ли на́мъ, и҆дѣ́же со ѻ҆трокови́цами є҆гѡ̀ была̀ є҆сѝ; сѐ, то́й вѣ́етъ на гꙋмнѣ̀ ꙗ҆чме́нь сеѧ̀ но́щи:

³

умийся, намастися, вдягни на себе [ошатний] одяг твій і піди на тік, але не показуйся йому, доки не скінчить їсти і пити;

³

ты́ же и҆змы́йсѧ, и҆ пома́сти лицѐ твоѐ, и҆ ѡ҆блецы́сѧ въ ри̑зы твоѧ̑ (свѣ̑тлыѧ), и҆ и҆зы́ди на гꙋмно̀: не ꙗ҆ви́сѧ мꙋ́жꙋ, до́ндеже сконча́етъ ꙗ҆́сти и҆ пи́ти:

⁴

коли ж він ляже спати, довідайся про місце, де він ляже; тоді прийдеш і відкриєш біля ніг його і ляжеш; він скаже тобі, що тобі робити.

⁴

и҆ бꙋ́детъ внегда̀ оу҆снꙋ́ти є҆мꙋ̀, и҆ позна́еши мѣ́сто, гдѣ̀ лѧ́жетъ, та́мѡ да вни́деши, и҆ ѿкры́еши оу҆ но́гъ є҆гѡ̀, и҆ лѧ́жеши: и҆ то́й повѣ́сть тебѣ̀, ꙗ҆̀же и҆́маши твори́ти.

⁵

[Руф] сказала їй: зроблю все, що ти сказала мені.

⁵

И҆ речѐ рꙋ́ѳь къ не́й: всѧ̑ є҆ли̑ка рече́ши мнѣ̀, сотворю̀.

⁶

І пішла на тік і зробила все так, як наказувала їй свекруха її.

⁶

И҆ и҆́де на гꙋмно̀, и҆ сотворѝ по всемꙋ̀, є҆ли̑ка заповѣ́да є҆́й свекро́вь є҆ѧ̀.

⁷

Вооз наївся і напився, і розвеселив серце своє, і пішов і ліг спати біля скирти. І вона прийшла тихенько, відкрила біля ніг його і лягла.

⁷

И҆ ꙗ҆дѐ воо́зъ и҆ пѝ, и҆ возблажа̀ се́рдце є҆гѡ̀, и҆ и҆́де спа́ти со страны̀ сто́га: ѻ҆на́ же прїи́де вта́й, и҆ ѿкры̀ ꙗ҆̀же оу҆ но́гъ є҆гѡ̀, и҆ лѧ́же.

⁸

Опівночі він здригнувся, піднявся, і ось, біля ніг його лежить жінка.

⁸

И҆ бы́сть въ полꙋ́нощи, оу҆жасе́сѧ мꙋ́жъ и҆ возмѧте́сѧ, и҆ сѐ, жена̀ лежи́тъ оу҆ но́гъ є҆гѡ̀:

⁹

І сказав [їй Вооз]: хто ти? Вона сказала: я Руф, раба твоя, простягни крило твоє на рабу твою, тому що ти родич.

⁹

и҆ речѐ (є҆́й воо́зъ): кто̀ є҆сѝ ты̀; Ѻ҆на́ же речѐ: а҆́зъ є҆́смь рꙋ́ѳь раба̀ твоѧ̀, да возложи́ши крило̀ твоѐ на рабꙋ̀ твою̀, ꙗ҆́кѡ оу҆́жикъ ты̀ є҆сѝ.

¹⁰

[Вооз] сказав: благословенна ти від Господа [Бога], дочко моя! це останнє твоє добре діло зробила ти ще краще за попереднє, що ти не пішла шукати молодих людей, ні бідних, ні багатих;

¹⁰

И҆ речѐ воо́зъ: блгⷭ҇ве́на ты̀ гдⷭ҇емъ бг҃омъ, дщѝ, ꙗ҆́кѡ разблажи́ла є҆сѝ ми́лость твою̀ послѣ́днюю па́че пе́рвыѧ, є҆́же не и҆тѝ тебѣ̀ в̾слѣ́дъ ю҆́нѡтъ, а҆́ще оу҆бо́гъ, а҆́ще бога́тъ:

¹¹

отже, дочко моя, не бійся, я зроблю тобі все, що ти сказала; тому що біля всіх воріт народу мого знають, що ти жінка доброчесна;

¹¹

и҆ нн҃ѣ, дщѝ, не бо́йсѧ: всѧ̑ є҆ли̑ка рече́ши, сотворю̀ тебѣ̀: вѣ́сть бо всѐ пле́мѧ люді́й мои́хъ, ꙗ҆́кѡ жена̀ си́лы ты̀ є҆сѝ:

¹²

хоча і правда, що я родич, але є ще родич ближче мене;

¹²

и҆ нн҃ѣ пои́стиннѣ оу҆́жикъ є҆́смь а҆́зъ: но є҆щѐ є҆́сть оу҆́жикъ бли́жшїй менє̀:

¹³

переночуй цю ніч; завтра ж, якщо він прийме тебе, то добре, нехай прийме; а якщо він не захоче прийняти тебе, то я прийму; живий Господь! Спи до ранку.

¹³

прележѝ сїю̀ но́щь, и҆ бꙋ́детъ заꙋ́тра а҆́ще прїи́метъ тѧ̀, то̀ бла́го: да по́йметъ: а҆́ще ли не восхо́щетъ поѧ́ти тебѐ, то̀ поимꙋ́ тѧ а҆́зъ, жи́въ гдⷭ҇ь: прележѝ до заꙋ́трїѧ.

¹⁴

І спала вона в ногах його до ранку і встала раніше, ніж могли вони розпізнати одне одного. І сказав Вооз: нехай не знають, що жінка приходила на тік.

¹⁴

И҆ лежа̀ оу҆ но́гъ є҆гѡ̀ до заꙋ́трїѧ: ѻ҆на́ же воста̀, пре́жде не́же позна́ти мꙋ́жꙋ по́дрꙋга своего̀. И҆ речѐ воо́зъ: да не оу҆вѣ́стсѧ, ꙗ҆́кѡ приходи́ла жена̀ на гꙋмно̀.

¹⁵

І сказав їй: подай верхній одяг, що на тобі, потримай його. Вона тримала, і він відміряв [їй] шість мір ячменю, і поклав на неї, і пішов у місто.

¹⁵

И҆ речѐ є҆́й: принесѝ покрыва́ло є҆́же на тебѣ̀, и҆ держѝ є҆̀. Ѻ҆на́ же держа̀ є҆̀, и҆ намѣ́ри є҆́й ше́сть мѣ́ръ ꙗ҆чме́нѧ, и҆ задѣ̀ є҆́й: и҆ и҆́де во гра́дъ.

¹⁶

А [Руф] прийшла до свекрухи своєї. Та сказала [їй]: що, дочко моя? Вона переказала їй усе, що зробив їй чоловік той.

¹⁶

И҆ прїи́де рꙋ́ѳь ко свекро́ви свое́й. Ѻ҆на́ же речѐ є҆́й: что́ є҆сть, дщѝ; И҆ повѣ́да є҆́й всѧ̑, є҆ли̑ка сотворѝ є҆́й мꙋ́жъ.

¹⁷

І сказала [їй]: ці шість мір ячменю він дав мені і сказав мені: не ходи до свекрухи своєї з порожніми руками.

¹⁷

И҆ речѐ є҆́й: ше́сть мѣ́ръ си́хъ ꙗ҆чме́нѧ даде́ ми, глаго́ла бо ко мнѣ̀: да не и҆́деши тща̀ ко свекро́ви свое́й.

¹⁸

Та сказала: почекай, дочко моя, доки не дізнаєшся, чим скінчиться справа; бо чоловік той не залишиться у спокої, не скінчивши сьогоднішньої справи.

¹⁸

Ѻ҆на́ же речѐ: сѣдѝ, дщѝ, до́ндеже оу҆вѣ́си, ка́кѡ паде́тъ сло́во: не оу҆молчи́тъ бо мꙋ́жъ, до́ндеже соверши́тсѧ сло́во дне́сь.