¹

Павло, раб Божий, апостол же Ісуса Христа, за вірою обраних Божих і пізнанням істини, що належить до благочестя,

¹

(Заⷱ҇ т҃.) Па́ѵелъ, ра́бъ бж҃їй, а҆пⷭ҇лъ же і҆и҃съ хрⷭ҇то́въ, по вѣ́рѣ и҆збра́нныхъ бж҃їихъ и҆ ра́зꙋмꙋ и҆́стины, ꙗ҆́же по бл҃гочⷭ҇тїю,

²

у надії вічного життя, яке обіцяв вірний у слові Бог раніше вікових часів,

²

ѡ҆ оу҆пова́нїи жи́зни вѣ́чныѧ, ю҆́же ѡ҆бѣтова̀ нело́жный бг҃ъ пре́жде лѣ́тъ вѣ́чныхъ,

³

а у свій час явив Своє слово в проповіді, довіреній мені за велінням Спасителя нашого, Бога, —

³

ꙗ҆ви́ же во времена̀ своѧ̑ сло́во своѐ проповѣ́данїемъ, є҆́же мнѣ̀ порꙋ́чено бы́сть по повелѣ́нїю сп҃си́телѧ на́шегѡ бг҃а:

⁴

Титові, істинному синові за спільною вірою: благодать, милість і мир від Бога Отця і Господа Ісуса Христа, Спасителя нашого.

⁴

ті́тꙋ, прⷭ҇номꙋ ча́дꙋ по ѻ҆́бщей вѣ́рѣ: блгⷣть, млⷭ҇ть, ми́ръ ѿ бг҃а ѻ҆ц҃а̀ и҆ гдⷭ҇а і҆и҃са хрⷭ҇та̀ сп҃са на́шегѡ.

⁵

Для того я залишив тебе на Криті, щоб ти довершив недокінчене і поставив у всіх містах пресвітерів, як я тобі наказував:

⁵

(Заⷱ҇.) Сегѡ̀ ра́ди ѡ҆ста́вихъ тѧ̀ въ кри́тѣ, да недоконча̑ннаѧ и҆спра́виши и҆ оу҆стро́иши по всѣ̑мъ гра́дѡмъ пресвѵ́теры, ꙗ҆́коже тебѣ̀ а҆́зъ повелѣ́хъ:

⁶

коли хто непорочний, чоловік однієї жінки, дітей має вірних, яких не докоряють у розпусті чи непокірності.

⁶

а҆́ще кто̀ є҆́сть непоро́ченъ, є҆ди́ныѧ жены̀ мꙋ́жъ, ча̑да и҆мы́й вѣ̑рна, не во оу҆коре́нїи блꙋда̀, и҆лѝ непокори̑ва.

⁷

Бо єпископ повинен бути бездоганний, як Божий управитель, не такий‚ що собі догоджає‚ не зухвалий, не гнівливий, не п’яниця, не забіяка, не користолюбець,

⁷

Подоба́етъ бо є҆пі́скопꙋ без̾ поро́ка бы́ти, ꙗ҆́коже бж҃їю строи́телю: не себѣ̀ оу҆гожда́ющꙋ, (не де́рзꙋ, не напра́сливꙋ,) не гнѣвли́вꙋ, не пїѧ́ницѣ, не бі́йцѣ, не скверностѧжа́телнꙋ,

⁸

а гостинний, благолюбний, цнотливий, справедливий, побожний, стриманий,

⁸

но страннолюби́вꙋ, бл҃голю́бцꙋ, цѣломⷣреннꙋ, првⷣнꙋ, прпⷣбнꙋ, воздержа́телнꙋ,

⁹

який дотримується правдивого слова, згідно з вченням, щоб він мав силу й наставляти в здоровому вченні, і викривати противників.

⁹

держа́щемꙋсѧ вѣ́рнагѡ словесѐ по оу҆че́нїю, да си́ленъ бꙋ́детъ и҆ оу҆тѣ́шати во здра́вѣмъ оу҆че́нїи, и҆ проти́вѧщыѧсѧ ѡ҆блича́ти.

¹⁰

Бо є багато непокірних, марнословів і обманщиків, особливо з обрізаних,

¹⁰

Сꙋ́ть бо мно́зи непокори́ви, сꙋесло́вцы и҆ оу҆мо́мъ прельще́ни, наипа́че же сꙋ́щїи ѿ ѡ҆брѣ́занїѧ,

¹¹

яким треба затуляти вуста: вони розбещують цілі доми, навчаючи чого не слід, заради ганебної користи.

¹¹

и҆́хже подоба́етъ оу҆ста̀ загражда́ти: и҆̀же всѧ̑ до́мы развраща́ютъ, оу҆ча́ще ꙗ҆́же не подоба́етъ, скве́рнагѡ ра́ди прибы́тка.

¹²

З них же самих один віршотворець сказав: «Критяни завжди неправдомовці, злі звірі, черева ледачi».

¹²

Рече́ же нѣ́кто ѿ ни́хъ, сво́й и҆̀мъ проро́къ: кри́тѧне при́снѡ лжи́ви, ѕлі́и ѕвѣ́рїе, оу҆трѡ́бы пра̑здныѧ.

¹³

Свідчення це справедливе. З цієї причини викривай їх суворо, щоб вони були здорові у вірі,

¹³

Свидѣ́телство сїѐ и҆́стинно є҆́сть: є҆ѧ́же ра́ди вины̀ ѡ҆блича́й и҆̀хъ неща́днѡ, да здра́ви бꙋ́дꙋтъ въ вѣ́рѣ,

¹⁴

незважаючи на юдейські байки і накази людей, які відвертаються від істини.

¹⁴

не внима́юще і҆ꙋдє́йскимъ ба́снемъ, ни за́повѣдемъ человѣ̑къ ѿвраща́ющихсѧ ѿ и҆́стины.

¹⁵

Для чистих усе чисте; а для осквернених і невірних немає нічого чистого, але осквернені і розум їхній‚ і совість.

¹⁵

(Заⷱ҇ т҃а҃.) Всѧ̑ оу҆́бѡ чи̑ста чи̑стымъ: ѡ҆сквернє́нымъ же и҆ невѣ̑рнымъ ничто́же чи́сто, но ѡ҆скверни́сѧ и҆́хъ и҆ оу҆́мъ и҆ со́вѣсть.

¹⁶

Вони говорять, що знають Бога, а ділами відрікаються, будучи огидними і нездатними ні до якого доброго діла.

¹⁶

Бг҃а и҆сповѣ́дꙋютъ вѣ́дѣти, а҆ дѣ́лы ѿме́щꙋтсѧ є҆гѡ̀, ме́рзцы сꙋ́ще и҆ непокори́ви и҆ на всѧ́кое дѣ́ло бл҃го́е неискꙋ́сни.