¹

Коли я повернувся у дім свій, і були повернуті мені Анна, дружина моя, і Товія, син мій, у свято п’ятдесятниці, у святу седмицю седмиць, приготований був у мене гарний обід, і я возліг їсти.

¹

Е#гдa же пріид0хъ въ д0мъ м0й, и3 tданA бhсть мнЁ ѓнна женA моS и3 тwвjа сhнъ м0й, въ прaздникъ пzтьдесsтницы, и5же є4сть с™ъ сeдмь седми1цъ, бhсть њбёдъ д0бръ мнЁ, и3 возлег0хъ, є4же ћсти.

²

Побачивши багато страв, я сказав синові моєму: піди і приведи, кого знайдеш, бідного з братів наших, який пам’ятає Господа, а я зачекаю на тебе.

²

И# ўзрёхъ снBди мнHги и3 рёхъ сhну моемY: и3ди1 и3 приведи2, є3г0же ѓще њбрsщеши t брaтіи нaшеz ни1щаго, и4же п0мнитъ гDа, и3 сE, њжидaю тебE.

³

І прийшов він і сказав: батьку мій, один із племені нашого задушений і кинутий на площі.

³

И# пришeдъ речE: џтче, є3ди1нъ t р0да нaшегw ўдавлeнъ повeрженъ є4сть на т0ржищи.

⁴

Тоді я, раніше ніж став їсти, поспіхом вийшов, прибрав його в одне житло до заходу сонця.

⁴

И# ѓзъ, прeжде нeже вкуси1ти ми2, взsхъ є3го2 въ нёкій д0мъ, донeлэже зaйде с0лнце:

⁵

Повернувшись, зробив обмивання і їв хліб мій у скорботі.

⁵

и3 возврати1всz ўмhхсz и3 kд0хъ хлёбъ м0й въ ск0рби,

⁶

І згадав я пророцтво Амоса, коли він сказав: свята ваші перетворяться на скорботу, і всі утіхи ваші — на плач.

⁶

и3 помzнyхъ пр?\ор0чество ґмHса, ћкоже речE: њбратsтсz днjе вaши въ плaчь, и3 вс‰ весє1ліz в†ша въ сётованіе:

⁷

І я плакав. Коли ж зайшло сонце, я пішов і, викопавши могилу, поховав його.

⁷

и3 плaкахсz: и3 є3гдA зaйде с0лнце, поид0хъ и3 и3скопaвъ погреб0хъ є3го2.

⁸

Сусіди насміхалися з мене і говорили: ще не боїться він бути убитим за цю справу; бігав уже, і ось знову ховає мертвих.

⁸

Бли1жніи же посмэвaхусz, глаг0люще: є3щE не бои1тсz ўбіeнъ бhти за дёло сіE: и3 бэжA, и3 сE, пaки погребaетъ мє1ртвыz.

⁹

У цю саму ніч, повернувшись після поховання і будучи нечистим, я ліг спати за стіною двору, і лице моє не було покрите.

⁹

И# въ тY н0щь, є3гдA погреб0хъ, возврати1хсz и3 лег0хъ w4сквернeнъ при стэнЁ дворA, и3 лицE моE tкровeно бЁ:

¹⁰

І не помітив я, що на стіні були горобці. Коли очі мої були відкриті, горобці випустили тепле на очі мої, і зробилися на очах моїх більма. І ходив я до лікарів, але вони не допомогли мені. Ахиахар доставляв мені їжу, доки не вирушив у Елимаїду.

¹⁰

не ви1дэхъ же, ћкw вр†біz на стэнЁ сyть, и3 nчесeмъ мои6мъ tвє1рстымъ сyщымъ, и3спусти1ша вр†біz тeплое на nчесA мо‰, и3 бhша бёльма на nчесёхъ мои1хъ: и3 и3д0хъ ко врачє1мъ и3 не п0льзоваша мS: ґхіaхаръ же питaше мS, д0ндеже tид0хъ во є3лmмаjду.

¹¹

А потім дружина моя Анна у жіночих відділеннях пряла вовну

¹¹

Ґ женA моS ѓнна в0лну прzдsше въ домёхъ жeнскихъ

¹²

і посилала багатим людям, які давали їй платню, й одного разу на додачу дали козеня.

¹²

и3 посылaше госп0діємъ: даsху же є4й и3 nни2 мздY, придaвше и3 козлS.

¹³

Коли принесли його до мене, воно почало бекати; і я запитав дружину: звідки це козеня? чи не крадене? віддай його, кому воно належить! бо не дозволено їсти крадене.

¹³

Е#гдa же пріи1де ко мнЁ, начA вопи1ти: и3 рёхъ є4й: tкyду козлS; не ўкрaдено ли є4сть; tдaждь є5 госп0діємъ: не бо2 лёпо є4сть ћсти крaденое.

¹⁴

Вона відповіла: це подарували мені зверх платні. Але я не вірив їй і наполягав, щоб віддала його, кому воно належить, і розгнівався на неї. А вона у відповідь сказала мені: де ж милостині твої і праведні діла? ось як усі вони виявилися на тобі!

¹⁴

Nнa же речE: дaръ дадeсz ми2 над8 мздY. И# не вёровахъ є4й и3 глаго2лахъ tдaти є5 госп0діємъ, и3 стыдsхсz пред8 нeю. Nнa же tвэщaвши речE ми2: гдЁ сyть ми1лwстыни тво‰ и3 пр†вды тво‰; сE, вёдwма вс‰ съ тоб0ю.