Звичайний друкВиконується верстка сторінок…
Папір A4, книжкова орієнтація, поля «Немає», без колонтитулів, масштаб 100%. Сторінки йдуть підряд. Для двостороннього друку виберіть переворот по довгому краю.
Книга Премудрости Соломона*
Українською (п. Філарета)
Острозька Біблія, 1581р.
* Перекладена з грецької.
Глава 1
1
Любіть справедливість, судді землі, право мисліть про Господа, і в простоті серця шукайте Його,
Людинолюбний дух — премудрість, але не залишить непокараним того, хто богохульствує вустами, тому що Бог є свідок внутрішніх почуттів його й істинний глядач серця його, і слухач язика його.
Ті, що неправо розумували, говорили самі в собі: «коротке і скорботне наше життя, і немає людині спасіння від смерти, і не знають, щоб хтось звільнив із пекла.
1
Реко'ша б^о в себњ помышля'ющїи непра'веDне. маl е^сть и^ с нђждею живо'тъ на'шъ, и^ нњ'сть и^сцњле'нїя в концы чл~честњ, и^ нњ'сть познан# раздрњше'ныи эT а%да.
2
Випадково ми народжені, й опісля будемо, як ті, що не були: подих у ніздрях наших — дим, і слово — іскра у русі нашого серця
2
ја^ко ни эT чегоже рожDе'ны е^смы, и^ по сихъ бђ'демъ ја%ко не бы'хомъ. ја%ко ды'мъ дыха'нїе въ но'здрехъ на'шиX, и^ сло'во ја%ко и%скра въ воздвигне'нїе срDца на'шего.
3
Коли вона згасне, тіло повернеться у прах, і дух розсіється, як рідке повітря;
й ім’я наше забудеться з часом, і ніхто не згадає про діла наші; і життя наше мине, як слід хмари, і розсіється, як туман, розігнаний променями сонця й обтяжений теплотою його.
Ті, що надіються на Нього, пізнають істину, і вірні у любові пребуватимуть у Нього; бо благодать і милість зі святими Його і промисел про обраних Його.
Блаженна неплідна неосквернена, яка не пізнала беззаконного ложа; вона одержить плід при воздаянні святих душ.
13
ЈА/ко бл~жена е^сть непло'ды неѓ^сквръненая, и^же не позна` ло'жа на грњхъ. и%мать плоD въ посњщенїи дш~ъ”
14
Блаженний і євнух, який не зробив беззаконня рукою і не помислив лукавого проти Господа, бо дасться йому особлива благодать віри і найприємніший жереб у храмі Господньому.
14
И$ е^внђхъ и^же не съдњла в рђкђ свое'ю беꙁаконїа, н^и помысли'выи на г~а лђкавая” да'сᲄь б^о ся е^мђ вњры блгDть и^збра'нна, и^ жребїи в# хра'мњ бж~їи ё^гоDнњишїи”
15
Плід добрих трудів славний, і корінь мудрости непорушний.
Коли вона властива, її наслідують, а коли відійде, прагнуть до неї: й у вічності увінчана вона торжествує, як та, що одержала перемогу непорочними подвигами.
і після цього будуть вони безчесним трупом і ганьбою між померлими повік, бо Він повалить їх ниць безмовними і зрушить їх з основ, і вони украй запустіють і будуть у скорботі, і пам’ять їх загине;
або як від птаха, який пролітає по повітрю, ніякого не залишається знаку його путі, але легке повітря, по якому вдаряють крила і яке розсікається швидкістю руху, пройдене крилами, що рухаються, і після того не залишилося ніякого знаку проходження по ньому;
11
и^л^и ја%ко пти'ца прелњта'ющая по а^е'рђ, е^ја%же ни е^ді'но ѓ^брњтеся зна'менїе пђти`. ја%звђ же смђщаяи бїеное, ле'гкїи вњтръ и^ сњкђщи нђжею пђть а^е'ра. движе'нїемъ крыl прелњта'етъ, и^ посе'мъ ни е^ді'но зна'менїе ѓ^брњтеся прохо'дђ в неM”
12
або як від стріли, пущеної у ціль, розділене повітря миттєво знову сходиться, так що не можна дізнатися, де пройшла вона;
12
И$л^и ја%ко стрњла` и^спђщена на намњреное мњсто, и^ раздњленыи а^е'ръ внеза'пђ въ себњ само'мъ заключе'н# е^сть, ја%ко да и^ не ви'дњтися прохо'дђ е^го”
13
так і ми народилися і померли, і не могли показати ніякого знаку чесноти, але виснажилися у беззаконні нашому».
13
Та'ко и^ мы` рожде'ни ѓ^скђдњваеM и^ чти` ё^бо ни е^ді'наго ꙁна'менїя мо'жемъ показа'ти, въ ѕло'бњ же на'шеи скончи'мся”
14
Бо надія нечестивого зникає, як порох, який відносить вітер, і як тонкий іній, що разноситься бурею, і як дим, що розсіюється вітром, і проходить, як пам’ять про одноденного гостя.
Якщо ж розсудливість робить багато чого, то який художник краще за неї?
6
а^ще же чђв#ство дњ'лается, кт^о е^я` сђщихъ лђ'чшїи хђдо'жникъ е^сть”
7
Якщо хто любить праведність, — плоди її є чесноти: вона навчає цнотливости і розважливости, справедливости і мужности, корисніше за які нічого немає для людей у житті.
Якщо хто бажає великої досвідчености, мудрість знає давноминуле і вгадує майбутнє, знає тонкощі слів і відповіді на загадки, дізнається наперед знамення і чудеса і наслідки років і часів.
й у співдружності з нею — благе насолодження, і в трудах рук її — багатство, яке не зменшується, й у співбесіді з нею — розум, і в спілкуванні слів її — добра слава, — я ходив і шукав як би мені взяти її собі.
ѓ%трокъ же быхъ разђ'менъ, дш~и же бл~гїя жре'бїи.
20
притім, будучи добрим, я увійшов і в тіло чисте.
20
паче же бл~гъ сы'и прїидоX въ тњ'ло нескве'рно”
21
Пізнавши ж, що інакше не можу оволодіти нею, тільки якщо дарує Бог, — і що вже було справою розуму, щоб пізнати, чий цей дар, — я звернувся до Господа і молився Йому, і говорив від усього серця мого:
21
Познахъ же ја%ко не и^на'ко бђдђ въздержа'нᲆ, а^ще не б~ъ да'сть” И$ сїе кое^ю мђдростїю вњдњти кое^го е^сть блгDть” И$ прїидо'хъ къ г~ђ и^ моли'хся е^мђ, и^ реко'хъ эT всего срDца мое^го”
Глава 9
1
Боже отців і Господи милости, що створив усе словом Твоїм
1
Бе~ эTц~ъ и^ г~и млsти твое^я, сътвори'выи вся сло'вомъ твои^мъ.
2
і премудрістю Твоєю упорядкував людину, щоб вона владарювала над створеними Тобою творіннями
Ти обрав мене царем народу Твого і суддею синів Твоїх і дочок;
7
Ты же и^ꙁбра'лъ м^я е^си цр~я лю'демъ твои^мъ, и^ сђдїею сн~оM твои^мъ и^ дще'ремъ”
8
Ти сказав, щоб я побудував храм на святій горі Твоїй і вівтар у місті перебування Твого, за подобою святої скинії, яку Ти приготував наперед від початку.
Вона ж між народами, змішаними в однодумності зла, знайшла праведника і зберегла його бездоганним перед Богом, і зберегла мужнім у жалості до сина.
5
сїя и^ во е^ді'номы'слїи лђка'въсᲄва ја^зы'ческа, сотря'сши ѓ^брњте` пра'веднаго и^ съхрани` е^го непоро'чна б~ђ, и^ на ча'дᲇ млsть крњпкђ снабди`.
6
Вона під час погибелі нечестивих спасла праведного, який уникнув вогню, що зійшов на п’ять міст,
6
сїя пра'веDнаh эT погиба'ющихъ нечести'выX и^зба'ви бњжа'щаго, ѓ^гня` ниꙁходя'ща на пять гра'дъ,
7
від яких на свідчення нечестя залишилася земля, яка була пустою і диміла, та рослини, які не у свій час приносять плоди, і пам’ятником невірної душі — стоячий соляний стовп.
Бо вони, зневаживши премудрість, не тільки пошкодили собі тим, що не пізнали добра, але і залишили живу пам’ять про своє безумство, щоб не могли приховати того, у чому заблукали.
8
Премђдрость б^о ми'моходя'щїи не токмо съгрњши'ша е^же не вњдњти е^я` бл~га, н^о и^ беꙁђмїя свое^го ѓ^ста'виша жи'тїю па'мять, в ни'хже согрњши'ша да не възмо'гђтъ ё^таи^ти.
9
Премудрість же спасла від бід тих, хто служив їй.
9
премђдрость же слђжа'щиX е'и эT болеꙁнеи и^ꙁба'ви.
10
Праведного, який утікав від братнього гніву, вона наставляла на праві путі, показала йому царство Боже і дарувала йому пізнання святих, допомагала йому у прикростях і дала велику нагороду за труди його.
зберегла його від ворогів, і убезпечила від підступників проти нього, й у великій боротьбі принесла йому перемогу, щоб він знав, що благочестя сильніше за все.
Вона не залишила проданого праведника, але спасла його від гріха:
13
Сїа проданаго правеDнаго не ѓ^ста'ви, н^о и^ эT грњха` и^зба'ви е^го” сни'де же с ниM в ро'въ,
14
вона сходила з ним у рів і не залишала його у путах, і потім принесла йому скіпетр царства і владу над тими, які пригнічували його, показала неправдивими тих, хто звинувачував його, і дарувала йому вічну славу.
14
и^ въ ё'ꙁахъ не ѓ^ста'ви е^го. дондеже принесе е^мђ скљ'петръ цр~ьствїя, и^ вла'сть на мђча'щиX е^го. и^ л#живыX же покаꙁа` поро'к# сътворшиX на'нь, и^ даде` е^мђ сла'вђ вњчнђю”
15
Вона звільнила святий народ і непорочне сім’я від народу, який пригнічував його,
А за нерозумні помисли їх неправди, за якими вони, будучи в омані, служили безсловесним плазунам і огидним чудовиськам, Ти у покарання наслав на них безліч безсловесних тварин,
16
за помышле'нїя же безђмныхъ непра'вда и^хъ. в ни'хже блазня'щеся честова'хђ беꙁъслове'сныя пресмыка'ю^щїися, и^ звњреи лю'тых#” Послаl е^си и^мъ мно'жество без#слове'сныхъ животных# въ эTм#ще'нїе,
17
щоб вони пізнали, що, чим хто згрішає, тим і карається.
17
да познаюT ја%ко и%миже сᲆгрњши'ша си'ми же и^ мђчатся”
18
Не неможливим було б для всемогутньої руки Твоєї, яка створила світ із безвидної речовини, наслати на них безліч ведмедів або лютих левів,
Та й без цього вони могли загинути від одного подуву, переслідувані правосуддям і розсіювані духом сили Твоєї; але Ти все влаштував мірою, числом і вагою.
Але і їх, як людей, Ти щадив, пославши предтечами воїнства Твого шершнів, щоб вони помалу знищували їх.
8
н^о и^ си'мъ ја%ко чл~комъ прости'лъ е^си посла'лъ же е^си преDтекђщихъ во'и твои^хъ ја%ко ѓ%сы, да тњхъ пома'лђ и^стребя'тъ”
9
Хоч не неможливо було Тобі війною підкорити нечестивих праведним, або знищити їх страшними звірами, або грізним словом у один раз;
9
Не неси'ленъ бњше въ бра'ни покори'ти нечести'выхъ пра'веднымъ, и^л^и ꙁвњремъ сверњпымъ, и^л^и сло'вђ же'стокђ по е^дїномђ потреби'ти”
10
але Ти, помалу караючи їх, давав місце покаянню, знаючи однак, що плем’я їх негідне і зло їх уроджене, і помисли їх не зміняться повіки.
10
Сђдя'щи же пома'ле дая'ше мњсто покая'нїю, не невњдящи ја%ко лђка'въ е^сть родъ и^хъ и^ е^стестве'ная ѕло'ба и^хъ, и^ ја%ко не премени'тся помышле'нїе иX въ вњки.
11
Бо сім’я їх було прокляте від початку, і не з побоювання перед будь-ким Ти допускав безкарність гріхів їхніх.
11
сњмя б^о бњ` про'клято эT нача'ла, ниже боја%щися кого эTпђще'нїе дава'ше грњхомъ и^хъ.
12
Бо хто скаже: «що Ти зробив?» або хто протистане суду Твоєму? і хто звинуватить Тебе у знищенні народів, які Ти створив? Або який захисник прийде до Тебе, із клопотанням за неправедних людей?
Отже, напоумлюючи нас, Ти караєш ворогів наших тисячократно, щоб ми, коли судимо, помишляли про Твою благість і, коли буваємо осуджені, очікували помилування.
22
насъ ё^бо накаꙁђя, враги` наша т#ма'ми бїеши. да бл~госты'ню твою помышля'еM сђдя'щи, сђди'ми же ча'емъ млsти.
23
Тому-то і тих нечестивих, які проводили життя нерозумно, Ти мучив власними їхніми мерзотами,
бо вони дуже далеко ухилилися на путях омани, обманюючись подібно до нерозумних дітей і шануючи за богів тих із тварин, які навіть і у ворогів були зневаженими.
Але, не врозумившись викривальним посміянням, вони терпіли заслужений суд Божий.
26
и^же порђга'ньми ꙁапреще'нїя не наё^чи'шася, досто'ина сђда бж~їя и^скђсяT”
27
Бо те, що вони самі терпіли з досадою, те саме побачивши на тих, яких вважали богами і через яких вони каралися, вони пізнали Бога істинного, Якого раніше відрікалися знати;
27
В ниX же б^о сїи страдахђ нђжда'хђся ѓ^ сихъ и^хже мня'хђ боги`. в ни'хᲆ мђчи'ми бњша вњдђще е^гоже прежде эTмњта'хђся ꙁнати
Дійсно суєтні за природою усі люди, у яких не було відання про Бога, які через видимі досконалості не могли пізнати Сущого і, дивлячись на діла, не пізнали Винуватця,
1
Сђе'тниy ё^бо вс^и чл~ци, в ниXже не поDлежиT премђдрость ѓ% бѕ~њ. и^ эT ви'димых# бл~гъ не мого'ша враꙁђмњти сђщаго. н^и дњлахъ вне'млющи познаша хитрьца.
2
а шанували за богів, які правлять світом, або вогонь, або вітер, або повітря, що рухається, або зоряне коло, або бурхливу воду, або небесні світила.
Якщо, зачаровуючись їх красою, вони шанували їх за богів, то повинні були б пізнати, наскільки кращий за них Господь, бо Він, Винуватець краси, створив їх.
3
иXже красотою ё^слажа'ющеся боги мнњша” да ё^вњдятъ колико сиX влDка лђчши. красоты б^о родонача'лникъ соꙁда я&.
4
А якщо дивувалися силі і дії їх, то повинні були б пізнати через них, наскільки могутніший Той, Хто створив їх:
4
а^щеy си'лњ и^ дња'нїю ё^дивляюTся, да раꙁђмњюT эT ниX колико съᲄворивыи сїя силнњишїи еs.
5
бо від величі краси створінь порівняльно пізнається Винуватець буття їх.
якщо вони стільки могли розуміти, що були спроможні досліджувати тимчасовий світ, то чому вони одразу не знайшли Господа його?
9
а^ще б^о толикаго воꙁмогоша вњ'дњти, да могђтъ съꙁрњти вњ'къ. си'хже влDки како скоро не ѓ^брњтоша.
10
Але більш жалюгідні ті, і надії їхні — на бездушних, які називають богами діла рук людських, золото і срібло, витвори мистецтва, зображення тварин, або негідний камінь, діло давньої руки.
Або якийсь деревороб, вирубавши придатне дерево, вправно зняв з нього усю кору і, обробивши красиво, зробив з нього посудину, корисну до вжитку у житті,
а обрізки від роботи вжив на приготування їжі й наситився;
12
проданїе же дњ'ла на ё^готова'нїе бра'шна и^ꙁдав# насытиs.
13
один же з обрізків, ні до чого не придатний, дерево криве і сучкувате, взявши, старанно округлив на дозвіллі і, з досвідченістю знавця обробивши його, уподібнив його образу людини,
Батько, який мучиться гіркою скорботою щодо рано померлого сина, зробивши зображення його, як уже мертвої людини, потім став шанувати його, як бога, і передав підвладним таємниці і жертвоприношення.
Кого в лице люди не могли шанувати через віддаленість проживання, того віддалене лице вони зображали: робили видимий образ шанованого царя, щоб цією старанністю полестити відсутньому, ніби присутньому.
17
и%хже в лице не могђще чествовати чл~цы далняго ради ѓ^бита'нїя, и^ꙁдалеча же ѓ%браꙁъ и^ꙁᲆѓ^браженъ и^ꙁнесенъ е^сть ја^вля'ющи ѓ%браꙁъ цр~евъ е^гоже чествовати сътвори'ша. да эTстоя'щаго ја%ко настоа'щаго чествђ'ютᲆ съ прилежанїемъ.
18
До посилення ж шанування і від незнавців заохочувала старанність художника,
18
вᲆ повеленїе за'кона и^ не раꙁђмњ'ющиX хђдожника и^ꙁмњняше любочестїе.
19
бо він, бажаючи, можливо, догодити володарю, подбав, щоб мистецтвом зробити подобу якнайкрасивішою;
19
се'и б^о хотя ё^годи'ти дрᲆжателю принђдися хи'тросᲄїю свое'ю да подобїе на'ипаче въѓ^браꙁитъ”
20
а народ, захоплений красою оздоби, того, якого невдовзі перед тим шанували, як людину, визнав тепер божеством.
20
Мно'жество же чл~кᲆ и^з#влечено блгDти дњланїя ради. въ ма'лњ чесᲄвованаго чл~ка, и^ нн~њ б~а въмњни'ша.
21
І це було спокусою для людей, тому що вони, підкоряючись або нещастю, або тиранству, неповідомлене Ім’я прикладали до каменів і дерев.
Надіючись на бездушних ідолів, вони не думають бути покараними за те, що несправедливо клянуться.
29
беꙁдђшныM б^о и%долоM надњ'ются, ѕл^њ кленђщеся
30
Але за те й інше прийде на них осудження, і за те, що нечестиво думали про Бога, звертаючись до ідолів, і за те, що неправдиво клялися, підступно зневажаючи святе.
30
во льсᲄи низᲆмђдрђюще преподобїе.
31
Бо не сила тих, якими вони клянуться, але суд над тими, що грішать, завжди йде за злочином неправедних.
31
не бо си'ла кленђщихъ, н^о съгрњша'ющимᲆ сђдъ приходитъ вы'нђ за престђпленїе неправеDнымъ”
Глава 15
1
Але Ти, Бог наш, благий та істинний, довготерпеливий і управляєш усім милостиво.
1
Ты же б~ъ нашъ бл~гъ и^стинеn е^си, долготръпеливъ и^ ми'лостивъ расмотря'я вс^я.
2
Якщо ми і згрішаємо, ми — Твої, що визнаємо владу Твою; але ми не будемо грішити, знаючи, що ми визнані Твоїми.
Гончар мне м’яку землю, старанно ліпить усякий сосуд на служіння нам; з однієї і тієї самої глини виробляє посуд, потрібний і для чистих діл і для нечистих — усе однаково; але яке для кожного з них вживання, суддя — той самий гончар.
7
И$бо скђделникъ мя'къкїя земля` мнђщи съ трђдомъ дњла'етъ, ко и^зъѓ^билїю насъ кое^гождо. но эT сего же бренїя соꙁда, и^ ја%же чи'стыхᲆ дњлъ слђженїя сосђды и^ съпротивныя же вся` подобне. сиX же и^ на кое^гождо е^сᲄь потреба, сђдїя е^сть бренодњ'латель.
8
І суєтний трудівник з тієї самої глини ліпить суєтного бога, тоді як сам недавно народився із землі і скоро піде туди ж, звідки він узятий, і стягнеться з нього борг душі його.
Але у нього турбота не про те, що він повинен багато трудитися, і не про те, що життя його коротке; але він змагається з художниками золотих і срібних виробів, і наслідує мідників, і ставить собі у славу те, що робить мерзоти.
9
тяжетно е^сть и^хᲆ прилежа'нїе, не помышля'а ја%ко бђдетᲆ твори'ти” ниже ја%ко крато конечно житїе и%маT, зла'тодњлателемъ и^ сребро`лїятелемъ, и^ мњ'ди зда'телемъ подоби'ся, и^ сла'вђ мнитъ и^же хи'тре дњла'етъ”
10
Серце його — попіл, і надія його мізерніша за землю, і життя його нікчемніше за бруд;
тому що вони вважають богами усіх ідолів язичницьких, у яких нема ні очей для зору, ні ніздрів для втягування повітря, ні вух для слухання, ні пальців рук для дотику, і ноги яких нездатні для ходіння.
15
ја%ко вс^я и%долы ја^зы'чески мени'ша бо'ги, и%мже ниже ѓ%чїю бы'ти въ виденїе, ниже но'ꙁдри въ привлеченїе а%е^ра, ниже ё'ши слђшати ниже перᲆсты рђкъ въ ѓ^сяѕа'нїе, и^ но'ги и^хъ пра'ꙁны ко хожDенїю.
16
Хоча людина зробила їх, і запозичений дух утворив їх, але ніякий чоловік не може створити бога, як він сам.
щоб ті, мучимі голодом, через огидний вигляд насланих гадів, відмовлялися і від необхідного позиву до їжі, а ці, короткочасно потерпівши нестачу, спожили незвичайну їжу.
А синів Твоїх не здолали і зуби отруйних зміїв, тому що милість Твоя прийшла на допомогу і зцілила їх.
10
сн~овъ же твои^хъ ниже ѕмїевыхъ ꙁђбо'въ ја%ды ѓ^долњша, млsть бо твоа приходя'ще и^сцᲇля'ше и^хъ.
11
Хоч вони і були уражувані для нагадування їм про слова Твої, але скоро були і зцілювані, щоб, упавши у глибоке забуття того, не позбулися Твого благодіяння.
11
въ па'мять б^о словесъ твои^х# ё^секня'хђся, и^ ско'ро и^сцњля'хђся, да не вᲆ глђбинђ в#пада'юще ꙁабве'нїа, эTлђча'тся твое^го бл~годњя'нїя.
12
Не трава і не пластир лікували їх, але Твоє, Господи, всецілюще слово.
12
ниже б^о зе'лїе ниже ѓ^бяꙁа'нїе и^сцњли и^хъ, н^о сло'во твое г~и и^же цњли'тъ вся”
13
Ти маєш владу життя і смерти і опускаєш до врат пекла і підносиш.
13
Ты б^о животђ и^ смр~ти вла'сть и%машъ, і^ и^ꙁво'диши да'же до вра'т# а%дђ и^ въꙁво'диши.
14
Людина зі злоби своєї убиває, але не може повернути духу, який відійшов, і не може прикликати взяту душу.
14
чл~кᲆ же ё^биваеT ꙁло'бою свое^ю, и^сшеD же дх~ъ не вᲆꙁврати'тъ, ни приꙁове'тъ дш~ђ и^же въспрїа'та е^сть”
15
А Твоєї руки неможливо уникнути,
15
твое^я же рђки и^ꙁбежа'ти невъꙁмо'жно е^сть.
16
бо нечестиві, які зреклися пізнавати Тебе, покарані силою Твоєю, будучи переслідувані незвичайними дощами, градами і невідворотними бурями і знищувані вогнем.
бо і найпотаємніше місце, яке ховало їх, не спасало їх від страху, але страшні звуки навколо їх приводили їх у занепокоєння, і з’являлися люті чудовиська зі страшними лицями.
4
ниже б^о съдръжа'щїи и^хъ покровъ беꙁъ стра'ха съхрани`, шђ'ми же съходя'ще възмђща'хђ. и^ привидњнїя печа'лны ја^вля'ющися. ё'жасъ тњмъ подавахђ.
5
І ніяка сила вогню не могла озорити, ні яскравий блиск зірок не міг осяяти цю похмуру ніч.
5
и^ ѓ'гнь б^о ни е^ді'ныя си'лы можаше ᲄњмъ възда'ти ни звњ'зды эT свњтлаго пла'мени просвњти'ти можа'хђ т^ђ но'щъ стра'шнђю.
6
Являлися їм тільки багаття, які горіли самі собою, повні жаху, і вони, боячись невидимого — примари, уявляли собі видиме ще гіршим.
6
ја^вля'ше же ся и^мъ токмо скоръ ѓ%гнь стра'ха и^спо'лнъ, и^ стра'хомъ побїени тогда и^же не ви'дњша ѓ^ноя. лица` ча'яхђ го'ршая бы'ти и^хже видя'хђ”
7
Упали зваби чарівного мистецтва, і вихваляння мудрістю було піддане осміянню,
І хоч ніякі страхіття не турбували їх, але, переслідувані бродіннями отруйних звірів і свистами плазунів, вони зникали від страху, боячись глянути навіть на повітря, від якого нікуди не можна втекти,
9
и^б^о а^ще и^ни кто' же и^хъ възмђще'не ё^стра'ши и^ четвероно'гихъ прехо'ди, и^ змі'ем# звизда'нїя въздви'гнени стра'шно погиба'хђ. и^ а^е'ра е^гоже никт^о ники'м же пђтеM и^збњжа'ти възмо'же эTмњта'юща себе ви'дњти.
10
бо нечестя, засуджуване власним свідченням, — боязке і, преслідуване совістю, завжди придумує жахи.
бо усі були зв’язані одними нерозв’язними путами темряви. Чи вітер, що свистить, чи милозвучний голос птахів серед густих гілок, чи сила швидкоплинної води, чи сильний тріск падаючого каміння;
чи невидиме бігання скакаючих тварин, чи голос ревучих диких звірів, чи луна, що віддається з гірських ущелин, усе це, жахаючи їх, повергало у розслаблення.
Бо ті достойні були позбавлення світла й ув’язнення у темряві, тому що тримали в ув’язненні синів Твоїх, через яких мало бути дане світу нетлінне світло закону.
Коли визначили вони побити дітей святих, хоч одного сина, покинутого, і спасли, у покарання за те Ти забрав безліч їхніх дітей і самих усіх погубив у великій воді.
Святі діти праведних таємно звершували жертвоприношення й однодумно постановили божественним законом, щоб святі однаково брали участь у тих самих благах і небезпеках, коли батьки уже співали хвали.
усі взагалі мали безліч мерців, померлих одинаковою смертю; і живих не вистачало для поховання, тому що в одну мить знищено було усе найдорожче їхнє покоління.
бо сновидіння, які стривожили їх, попередньо показали їм це, щоб вони не загинули, не знаючи того, за що терплять зло.
19
видњ'нїя б^о и^хъ смђти'ша и^хъ. сїе преDё^ча'хђ да не вњдяще е^гоже ради ѕл^а стражђще погибо'ша”
20
Хоч спокушення смерти торкнулося і праведних, і багато їх загинуло у пустелі, але недовго тривав цей гнів,
20
Прикоснђ же ся тогда и^ пра'веDныхъ и^скђше'нїе смр~ти, і^ и^стлњ'нїя въ пђсты бы'сть мно'жество, н^о не до'лго пребы'сть гнњвъ”
21
бо непорочний муж поспішив захистити їх; принісши зброю свого служіння, молитву й умилостивлення кадильне, він протистав гніву і поклав кінець біді, показавши тим, що він служитель Твій.
бо, ще маючи у руках печалі і ридаючи над гробами мертвих, вони задумали інший безумний помисел, і тих, кого з благанням висилали, переслідували, як утікачів.
Тягла ж їх до того кінця доля, якої вони були гідні, і вона навела забуття на те, що трапилося, щоб вони поповнили покарання, якого не вистачало до їхніх мук,
4
Влеча'ше б^о и^хъ къ семђ концђ досто'ина нђжда, и^ приклю'чшихся не въспомянђтїе вложи`” да'же и^ прочая мђкамъ ко и^сполне'нїю мђче'нїя.
5
і щоб народ Твій звершив славну подорож, а вони знайшли собі надзвичайну смерть.
5
лю'ди же ᲄвоя пресла'вное пђтьше'ствїе и^скђси`. ѓ^ни' же стра'ннђ ѓ^бря'щђтъ смр~ть”
6
Бо все творіння знову з висоти перетворилося у своїй природі, підкорюючись особливим повелінням, щоб сини Твої збереглися неушкодженими.
6
Все' бо творе'нїе въ свое'мъ е^мђ родђ` па'ки со выjше преѓ^бразя'шеся, слђжа'щи своиственыM повеле'нїемъ, да ѓ'троцы твои` съхраня'тся неврежде'ни.
7
З’явилася хмара, яка осіняла стан, а де стояла колись вода, показалася суха земля, із Червоного моря — безперешкодна путь, і з бурхливої безодні — зелена долина.
бо вони ще пам’ятали про те, що трапилося під час перебування їх там, як земля замість народження інших тварин породила скнипів, і ріка замість риб вивергла безліч жаб.
10
Въспомянђся бо е^ще и^мъ, иже въ ѓ^бита'нїю и^хъ. ка'ко ё^бо за рожде'нїе живо'тныхъ и^зведе земля скни'фы, и^ за рыбы эTри'гнђ рњка` мно'жество жа'бъ”
11
А опісля вони побачили і новий рід птахів, коли, захопившись побажанням, просили приємної їжі,
бо на утіху їм налетіли з моря перепели, а грішних спіткали покарання не без знамень, які були силою блискавок. Вони справедливо страждали за свою злобу,
12
въ похотњнїю б^о в#зыидо'ша и^мъ эT мо'ря крастели. мђче'нїя грњшнымъ наи^до'ша не безъ быvшихъ зна'менїи, по нђж'ди гро'ма пра'ведне б^о пострада'ша по свои^хъ безако'нїяхъ.
13
бо вони дуже сильну відчували ненависть до чужоземців: інші не приймали незнайомих подорожніх, а ці поневолювали благодійних прибульців.
13
и^б^о лю'тњишее ненавидњнїе на страннолю'бца насᲄа'вишA и^нїи б^о незна'емыхъ не прїемля'хђ прише'лецъ, сїи же бл~годњтелїю страннолю'бцоM слђжа'хђ,
14
І мало цього, але ще буде суд на них за те, що ті вороже приймали чужих,
14
и^ не тоkмо н^о е^же кое расмотре'нїе бђдеT иX. зане насиляеми въспрїемляхђ чю'ждиX.
15
а ці, з радістю прийнявши тих, які потім уже користувалися однаковими правами, стали пригнічувати жахливими роботами.
Тому вони уражені були сліпотою, як ті колись біля дверей праведника, коли, будучи обійняті густою темрявою, шукали кожен входу в його двері.
16
побїени же сђть ѓ^слњпле'нїемъ, ја%коже и^ ѓ^ни` при две'реX прпDбнаго съ ско'рыми покровени бяхђ тма' ми. ко'ждо же прохода своиX две'рїи и^ска'ше,
17
Самі стихії змінилися, як в арфі звуки змінюють свій характер, завжди залишаючись тими ж звуками; це можна побачити через старанне спостереження того, що було.