Друк брошурою Виконується верстка сторінок…
Папір A4, альбомна орієнтація, поля «Немає», без колонтитулів. Друкуйте двосторонньо, з переворотом по короткому краю, у масштабі 100%; якщо принтер обрізає край — 98%. Не вмикайте режим «Буклет» у драйвері принтера.
* Перекладена з грецької.
Глава 1
1
Любіть справедливість, судді землі, право мисліть про Господа, і в простоті серця шукайте Його,
1
Возлюби́те пра́вдꙋ, сꙋдѧ́щїи зе́млю: мꙋ́дрствꙋйте ѡ҆ гдⷭ҇ѣ въ благосты́ни и҆ въ простотѣ̀ се́рдца взыщи́те є҆го̀:
2
бо Його знаходять ті, що не спокушають Його, і являється (Він) тим, що не зневірюються у Ньому.
2
ꙗ҆́кѡ ѡ҆брѣта́етсѧ не и҆скꙋша́ющымъ є҆го̀, ꙗ҆влѧ́етсѧ же не невѣ́рꙋющымъ є҆мꙋ̀.
3
Бо неправі розумування віддаляють від Бога, і випробування сили Його викриє безумних.
3
Стропти̑ваѧ бо помышлє́нїѧ ѿлꙋча́ютъ ѿ бг҃а: и҆скꙋша́емаѧ си́ла ѡ҆блича́етъ безꙋ́мныхъ.
4
У лукаву душу не ввійде премудрість і не буде жити у тілі, поневоленому гріхом,
4
Ꙗ҆́кѡ въ ѕлохꙋдо́жнꙋ дꙋ́шꙋ не вни́детъ премꙋ́дрость, нижѐ ѡ҆бита́етъ въ тѣлесѝ пови́ннѣмъ грѣхꙋ̀:
5
бо святий Дух премудрости відійде від лукавства й ухилиться від нерозумних міркувань, і посоромиться неправди, що наближається.
5
ст҃ы́й бо дх҃ъ наказа́нїѧ ѿбѣжи́тъ льсти́ва и҆ ѿи́метсѧ ѿ помышле́нїй неразꙋ́мныхъ и҆ ѡ҆бличи́тсѧ ѿ находѧ́щїѧ непра́вды.
6
Людинолюбний дух — премудрість, але не залишить непокараним того, хто богохульствує вустами, тому що Бог є свідок внутрішніх почуттів його й істинний глядач серця його, і слухач язика його.
6
Человѣколюби́въ бо дꙋ́хъ премꙋ́дрости и҆ не ѡ҆безвини́тъ хꙋ́льника ѿ оу҆сте́нъ є҆гѡ̀: ꙗ҆́кѡ внꙋ́треннихъ є҆гѡ̀ свидѣ́тель є҆́сть бг҃ъ и҆ се́рдца є҆гѡ̀ и҆спыта́тель и҆́стиненъ и҆ ѧ҆зы́ка слы́шатель:
7
Дух Господа наповнює всесвіт і, як Той, що все обіймає, знає всяке слово.
7
ꙗ҆́кѡ дх҃ъ гдⷭ҇ень и҆спо́лни вселе́ннꙋю, и҆ содержа́й всѧ̑ ра́зꙋмъ и҆́мать гла́са.
8
Тому ніхто, хто говорить неправду, не приховається, і не омине його суд, який викриває.
8
Сегѡ̀ ра́ди вѣща́ѧй непра́вєднаѧ никто́же оу҆таи́тсѧ, и҆ не ми́мѡ и҆́детъ є҆гѡ̀ ѡ҆блича́ющь сꙋ́дъ.
9
Тому що буде випробування помислів нечестивого, і слова його дійдуть до Господа для викриття беззаконь його;
9
Въ совѣ́тѣхъ бо нечести́вагѡ и҆стѧза́нїе бꙋ́детъ, слове́съ же є҆гѡ̀ слы́шанїе ко гдⷭ҇ꙋ прїи́детъ во ѡ҆бличе́нїе беззако́нїй є҆гѡ̀:
10
тому що вухо ревности чує все, і ремство не приховається.
10
ꙗ҆́кѡ оу҆́хо рве́нїѧ слы́шитъ всѧ̑, и҆ молва̀ ропта́нїй не кры́етсѧ.
11
Отже, остерігайтеся марного ремства і бережіться лихослів’я язика, бо і таємне слово не пройде дарма, а вуста, що зводять наклеп, убивають душу.
11
Храни́тесѧ оу҆̀бо ѿ ропта́нїѧ неполе́зна и҆ ѿ ѡ҆болга́нїѧ щади́те ѧ҆зы́къ: ꙗ҆́кѡ вѣща́нїе та́йное тщѐ не пре́йдетъ, оу҆ста̀ же лжꙋ̑щаѧ оу҆бива́ютъ дꙋ́шꙋ.
12
Не прискорюйте смерти хибами вашого життя і не залучайте до себе загибелі ділами рук ваших.
12
Не вожделѣ́йте сме́рти въ заблꙋжде́нїи живота̀ ва́шегѡ, нижѐ привлека́йте поги́бели дѣла́ми рꙋ́къ ва́шихъ:
13
Бог не створив смерти і не радіє загибелі живих,
13
ꙗ҆́кѡ бг҃ъ сме́рти не сотворѝ, ни весели́тсѧ ѡ҆ поги́бели живы́хъ.
14
бо Він створив усе для буття, і все у світі спасительне, і немає згубної отрути, немає і царства пекла на землі.
14
Созда́ бо во є҆́же бы́ти всѣ̑мъ, и҆ спаси́тєлны бытїѧ̑ мі́ра, ни бо̀ є҆́сть въ ни́хъ врачева́нїѧ гꙋби́телнагѡ, нижѐ а҆́дꙋ ца́рствїѧ на землѝ.
15
Праведність безсмертна, а неправда заподіює смерть:
15
Пра́вда бо безсме́ртна є҆́сть: (непра́вда же сме́рти снабдѣ́нїе:)
16
нечестиві залучили її і руками і словами, вважали її другом і зачахли, й уклали союз із нею, бо вони гідні бути її жеребом.
16
нечести́вїи же рꙋка́ма и҆ словесы̀ призва́ша ю҆̀, дрꙋги́ню вмѣни́ша ю҆̀ и҆ и҆ста́ѧша, и҆ завѣ́тъ положи́ша съ не́ю, ꙗ҆́кѡ досто́йни сꙋ́ть ѻ҆́ноѧ ча́сти бы́ти.
Глава 2
1
Ті, що неправо розумували, говорили самі в собі: «коротке і скорботне наше життя, і немає людині спасіння від смерти, і не знають, щоб хтось звільнив із пекла.
1
Реко́ша бо въ себѣ̀ помышлѧ́ющїи непра́вѡ: ма́лъ є҆́сть и҆ печа́ленъ живо́тъ на́шъ, и҆ нѣ́сть и҆зцѣле́нїѧ въ кончи́нѣ человѣ́честѣ, и҆ нѣ́сть позна́нъ возврати́выйсѧ ѿ а҆́да.
2
Випадково ми народжені, й опісля будемо, як ті, що не були: подих у ніздрях наших — дим, і слово — іскра у русі нашого серця
2
Ꙗ҆́кѡ самослꙋча́йнѡ рожде́ни є҆смы̀, и҆ по се́мъ бꙋ́демъ ꙗ҆́коже не бы́вше: поне́же ды́мъ дыха́нїе въ но́здрехъ на́шихъ, и҆ сло́во и҆́скра въ движе́нїи се́рдца на́шегѡ:
3
Коли вона згасне, тіло повернеться у прах, і дух розсіється, як рідке повітря;
3
є҆́йже оу҆га́сшей пе́пелъ бꙋ́детъ тѣ́ло, и҆ дꙋ́хъ на́шъ разлїе́тсѧ ꙗ҆́кѡ мѧ́гкїй воздꙋ́хъ,
4
й ім’я наше забудеться з часом, і ніхто не згадає про діла наші; і життя наше мине, як слід хмари, і розсіється, як туман, розігнаний променями сонця й обтяжений теплотою його.
4
и҆ и҆́мѧ на́ше забве́но бꙋ́детъ во вре́мѧ, и҆ никто́же воспомѧне́тъ дѣ́лъ на́шихъ: и҆ пре́йдетъ живо́тъ на́шъ ꙗ҆́кѡ слѣды̀ ѡ҆́блака, и҆ ꙗ҆́кѡ мгла̀ разрꙋши́тсѧ, разгна́наѧ ѿ лꙋ̑чь со́лнечныхъ и҆ теплото́ю є҆гѡ̀ ѡ҆тѧгчи́вшисѧ.
5
Бо життя наше — проходження тіні, і немає нам повернення від смерти: бо покладена печать, і ніхто не повертається.
5
Стѣ́ни бо прехо́дъ житїѐ на́ше, и҆ нѣ́сть возвраще́нїѧ кончи́ны на́шеѧ: ꙗ҆́кѡ запеча́тана є҆́сть, и҆ никто̀ возвраща́етсѧ.
6
Будемо ж насолоджуватися теперішніми благами і поспішати користуватися світом, як юністю;
6
Прїиди́те оу҆̀бо и҆ наслади́мсѧ настоѧ́щихъ благи́хъ, и҆ оу҆потреби́мъ созда́нїѧ, ꙗ҆́кѡ въ ю҆́ности ско́рѡ:
7
переситимося дорогим вином і пахощами, і нехай не пройде повз нас весняне цвітіння життя;
7
вїна̀ дража́йшагѡ и҆ мѵ́ра (благово́нна) и҆спо́лнимсѧ, и҆ да не пре́йдетъ на́съ цвѣ́тъ житїѧ̀:
8
увінчаємося квітами троянд перше, ніж вони зав’януть;
8
оу҆вѣнча́имъ на́съ ши́пковыми цвѣ́ты, пре́жде не́же оу҆вѧ́нꙋтъ:
9
ніхто з нас не позбавляй себе участи у нашій насолоді; скрізь залишимо сліди веселощів, бо це наша доля і наш жереб.
9
ни є҆ди́нъ ѿ на́съ лише́нъ да бꙋ́детъ на́шегѡ наслажде́нїѧ, вездѣ̀ ѡ҆ста́вимъ зна́менїе весе́лїѧ, ꙗ҆́кѡ сїѧ̀ ча́сть на́ша и҆ жре́бїй се́й.
10
Будемо пригноблювати бідняка праведника, не пощадимо вдови і не посоромимося багаторічних сивин старця.
10
Наси́лїе сотвори́мъ оу҆бо́гꙋ првⷣномꙋ, не пощади́мъ вдови́цы, нижѐ ста́рца оу҆стыди́мсѧ сѣди́нъ многолѣ́тныхъ.
11
Сила наша нехай буде законом правди, бо безсилля виявляється марним.
11
Да бꙋ́детъ же на́мъ крѣ́пость зако́нъ пра́вды: некрѣ́пкое бо неполе́зно ѡ҆брѣта́етсѧ.
12
Влаштуємо кови праведнику, бо він за тягар нам і противиться ділам нашим, докоряє нас у гріхах проти закону і паплюжить нас за гріхи нашого виховання;
12
Оу҆лови́мъ же (ле́стїю) првⷣнаго, ꙗ҆́кѡ непотре́бенъ на́мъ є҆́сть и҆ проти́витсѧ дѣлѡ́мъ на́шымъ, и҆ поно́ситъ на́мъ грѣхѝ зако́на и҆ ѕлосла́витъ на́мъ грѣхѝ оу҆че́нїѧ на́шегѡ:
13
оголошує про себе, що він має пізнання про Бога і називає себе сином Господа;
13
возвѣща́етъ на́мъ ра́зꙋмъ и҆мѣ́ти бж҃їй, и҆ ѻ҆́трока гдⷭ҇нѧ себѐ и҆менꙋ́етъ:
14
він перед нами — викриття помислів наших.
14
бы́сть на́мъ на ѡ҆бличе́нїе помышле́нїй на́шихъ:
15
Тяжко нам і дивитися на нього, тому що життя його не схоже на життя інших, і відмінні путі його:
15
тѧ́жекъ є҆́сть на́мъ и҆ къ видѣ́нїю, ꙗ҆́кѡ неподо́бно (є҆́сть) и҆ны̑мъ житїѐ є҆гѡ̀, и҆ ѿмѣ̑нны (сꙋ́ть) стєзѝ є҆гѡ̀:
16
він вважає нас мерзотою і віддаляється від шляхів наших, як від нечистот, ублажає кончину праведних і марнославно називає батьком своїм Бога.
16
въ порꙋга́нїе вмѣни́хомсѧ є҆мꙋ̀, и҆ оу҆далѧ́етесѧ ѿ пꙋті́й на́шихъ ꙗ҆́кѡ ѿ нечисто́тъ: блажи́тъ послѣ̑днѧѧ првⷣныхъ и҆ сла́витсѧ ѻ҆ц҃а̀ и҆мѣ́ти (себѣ̀) бг҃а.
17
Побачимо, чи істинні слова його, і випробуємо, який буде кінець його;
17
Оу҆ви́димъ, а҆́ще словеса̀ є҆гѡ̀ и҆́стинна, и҆ и҆скꙋ́симъ ꙗ҆̀же сбꙋ́дꙋтсѧ є҆мꙋ̀.
18
бо якщо цей праведник є син Божий, то Бог захистить його і визволить його від руки ворогів.
18
А҆́ще бо є҆́сть и҆́стинный сы́нъ бж҃їй, защи́титъ є҆го̀ и҆ и҆зба́витъ є҆го̀ ѿ рꙋкѝ проти́вѧщихсѧ.
19
Випробуємо його образою і мученням, щоб узнати смирення його і бачити незлобливість його;
19
Досажде́нїемъ и҆ мꙋ́кою и҆стѧ́жимъ є҆го̀, да оу҆вѣ́мы кро́тость є҆гѡ̀ и҆ и҆скꙋ́симъ безѕло́бство є҆гѡ̀:
20
засудимо його на безчесну смерть, бо, за словами його, за нього буде піклування».
20
сме́ртїю поно́сною ѡ҆сꙋ́димъ є҆го̀, бꙋ́детъ бо є҆мꙋ̀ разсмотре́нїе ѿ слове́съ є҆гѡ̀.
21
Так вони мудрували, і помилилися; бо злоба їхня осліпила їх,
21
Сїѧ̑ помы́слиша и҆ прельсти́шасѧ: ѡ҆слѣпи́ бо и҆̀хъ ѕло́ба и҆́хъ,
22
і вони не пізнали таємниць Божих, не очікували воздаяння за святість і не вважали достойними нагороди душ непорочних.
22
и҆ не оу҆вѣ́дѣша та̑инъ бж҃їихъ, нижѐ мзды̀ оу҆пова́ша преподо́бїѧ, нижѐ присꙋди́ша че́сти дꙋша́мъ непорѡ́чнымъ.
23
Бог створив людину для нетління і зробив її образом вічного буття Свого;
23
Ꙗ҆́кѡ бг҃ъ созда̀ человѣ́ка въ неистлѣ́нїе и҆ во ѡ҆́бразъ подо́бїѧ своегѡ̀ сотворѝ є҆го̀:
24
але заздрістю диявола ввійшла у світ смерть, і зазнають її ті, що належать до наділу його.
24
за́вистїю же дїа́волею сме́рть вни́де въ мі́ръ: вкꙋша́ютъ же ю҆̀, и҆̀же ѿ є҆ѧ̀ ча́сти сꙋ́ть.
Глава 3
1
А душі праведних у руці Божій, і мука не торкнеться їх.
1
Првⷣныхъ не дꙋ́ши въ рꙋцѣ̀ бж҃їей, и҆ не прико́снетсѧ и҆́хъ мꙋ́ка.
2
В очах нерозумних вони здавалися померлими, і відхід їх вважався погибеллю,
2
Непщева́ни бы́ша во ѻ҆́чїю безꙋ́мныхъ оу҆мре́ти, и҆ вмѣни́сѧ ѡ҆ѕлобле́нїе и҆схо́дъ и҆́хъ,
3
і відхід від нас — знищенням; але вони перебувають у світі.
3
и҆ є҆́же ѿ на́съ ше́ствїе сокрꙋше́нїе: ѻ҆ни́ же сꙋ́ть въ ми́рѣ.
4
Бо хоч вони в очах людей і караються, але надія їх повна безсмертя.
4
И҆́бо пред̾ лице́мъ человѣ́ческимъ а҆́ще и҆ мꙋ́кꙋ прїи́мꙋтъ, оу҆пова́нїе и҆́хъ безсме́ртїѧ и҆спо́лнено:
5
І трохи покарані, вони будуть багато облагодіяні, тому що Бог випробував їх і знайшов їх достойними Його.
5
и҆ вма́лѣ нака́зани бы́вше, вели́кими благодѣ́телствовани бꙋ́дꙋтъ, ꙗ҆́кѡ бг҃ъ и҆скꙋсѝ и҆̀хъ и҆ ѡ҆брѣ́те и҆̀хъ достѡ́йны себѣ̀:
6
Він випробував їх, як золото в горнилі, і прийняв їх як жертву вседосконалу.
6
ꙗ҆́кѡ зла́то въ горни́лѣ и҆скꙋсѝ и҆̀хъ, и҆ ꙗ҆́кѡ всепло́дїе же́ртвенное прїѧ́тъ ѧ҆̀.
7
Під час воздаяння їм вони засяють як іскри, що біжать по стеблу.
7
И҆ во вре́мѧ посѣще́нїѧ и҆́хъ возсїѧ́ютъ, и҆ ꙗ҆́кѡ и҆́скры по сте́блїю потекꙋ́тъ:
8
Будуть судити племена і володарювати над народами, а над ними буде Господь царювати повіки.
8
сꙋ́дѧтъ ꙗ҆зы́кѡмъ и҆ ѡ҆блада́ютъ людьмѝ, и҆ воцр҃и́тсѧ въ ни́хъ гдⷭ҇ь во вѣ́ки.
9
Ті, що надіються на Нього, пізнають істину, і вірні у любові пребуватимуть у Нього; бо благодать і милість зі святими Його і промисел про обраних Його.
9
Надѣ́ющїисѧ на́нь оу҆разꙋмѣ́ютъ и҆́стинꙋ, и҆ вѣ́рнїи въ любвѝ пребꙋ́дꙋтъ є҆мꙋ̀, ꙗ҆́кѡ блгⷣть и҆ млⷭ҇ть въ прпⷣбныхъ є҆гѡ̀ и҆ посѣще́нїе во и҆збра́нныхъ є҆гѡ̀.
10
Нечестиві ж, як мудрували, так і понесуть покарання за те, що зневажили праведного і відступили від Господа.
10
Нечести́вїи же, ꙗ҆́кѡ помы́слиша, прїи́мꙋтъ запреще́нїе, и҆̀же неради́вшїи ѡ҆ првⷣнѣмъ и҆ ѿ гдⷭ҇а ѿстꙋпи́вше.
11
Бо той, хто нехтує мудрістю і наставлянням, нещасливий, і надія їх суєтна, і труди марні, і діла їх непотребні.
11
Премꙋ́дрость бо и҆ наказа́нїе оу҆ничижа́ѧй ѡ҆каѧ́ненъ, и҆ пра́здно оу҆пова́нїе и҆́хъ, и҆ трꙋды̀ безплѡ́дны, и҆ неключи̑ма дѣла̀ и҆́хъ:
12
Дружини їхні нерозумні, і діти їхні злі, проклятий рід їх.
12
жєны̀ и҆́хъ безꙋ̑мны и҆ лꙋка̑ва ча̑да и҆́хъ, про́клѧто рожде́нїе и҆́хъ.
13
Блаженна неплідна неосквернена, яка не пізнала беззаконного ложа; вона одержить плід при воздаянні святих душ.
13
Ꙗ҆́кѡ блаже́на є҆́сть непло́ды неѡскверне́наѧ, ꙗ҆́же не позна̀ ло́жа во грѣсѣ̀, и҆мѣ́ти бꙋ́детъ пло́дъ въ посѣще́нїи дꙋ́шъ:
14
Блаженний і євнух, який не зробив беззаконня рукою і не помислив лукавого проти Господа, бо дасться йому особлива благодать віри і найприємніший жереб у храмі Господньому.
14
и҆ є҆ѵнꙋ́хъ, и҆́же не содѣ́ла въ рꙋкꙋ̀ (своє́ю) беззако́нїѧ, нижѐ помы́сли на гдⷭ҇а лꙋка̑ваѧ, да́стсѧ бо є҆мꙋ̀ вѣ́ры благода́ть и҆збра́нна и҆ жре́бїй во хра́мѣ гдⷭ҇ни оу҆го́днѣйшїй.
15
Плід добрих трудів славний, і корінь мудрости непорушний.
15
Благи́хъ бо трꙋдѡ́въ пло́дъ благосла́венъ, и҆ не ѿпа́дающь ко́рень ра́зꙋма.
16
Діти перелюбників будуть недовершені, і сім’я беззаконного ложа зникне.
16
Ча̑да же прелюбодѣ́євъ несовершє́на бꙋ́дꙋтъ, и҆ ѿ законопрестꙋ́пнагѡ ло́жа сѣ́мѧ и҆зче́знетъ:
17
Якщо і будуть вони довголітніми, але будуть вважатися за ніщо, і пізня старість їх буде без шани.
17
а҆́ще бо долгоживо́тни бꙋ́дꙋтъ, ни во что́же вмѣнѧ́тсѧ, и҆ безче́стна на послѣ́докъ ста́рость и҆́хъ:
18
А якщо скоро помруть, не будуть мати надії і втіхи у день суду;
18
а҆́ще же ско́рѡ сконча́ютсѧ, не бꙋ́дꙋтъ и҆мѣ́ти оу҆пова́нїѧ, нижѐ въ де́нь сꙋда̀ оу҆тѣше́нїѧ:
19
бо жахливий кінець неправедного роду.
19
ро́да бо непра́веднагѡ лю̑таѧ ѡ҆конча̑нїѧ.
Глава 4
1
Краще бездітність із чеснотою, бо пам’ять про неї безсмертна: вона визнається й у Бога й у людей.
1
Лꙋ́чше безча́дство со добродѣ́телїю: безсме́ртїе бо є҆́сть въ па́мѧти є҆ѧ̀, ꙗ҆́кѡ и҆ пред̾ бг҃омъ позна́етсѧ и҆ пред̾ человѣ̑ки:
2
Коли вона властива, її наслідують, а коли відійде, прагнуть до неї: й у вічності увінчана вона торжествує, як та, що одержала перемогу непорочними подвигами.
2
присꙋ́щꙋю бо подража́ютъ ю҆̀ и҆ жела́ютъ ѿше́дшїѧ, и҆ въ вѣ́цѣ вѣнцено́снѡ чти́тсѧ нескве́рныхъ по́двигѡвъ бра́нь ѡ҆долѣ́вши.
3
А плодюча безліч нечестивих не принесе користи, і перелюбні паростки не дадуть коренів у глибину і не досягнуть непорушної основи;
3
Многопло́дно же нечести́выхъ мно́жество неключи́мо бꙋ́детъ, и҆ прелюбодѣ̑йнаѧ насаждє́нїѧ не дадꙋ́тъ коре́нїѧ въ глꙋбинꙋ̀, нижѐ крѣ́пко стоѧ́нїе сотворѧ́тъ:
4
і хоча на час позеленіють у гілках, але, не маючи твердости, похитнуться від вітру і поривом вітрів викоріняться;
4
а҆́ще бо и҆ вѣ̑тви на вре́мѧ процвѣтꙋ́тъ, не крѣ́пкѡ возше́дше ѿ вѣ́тра поколе́блютсѧ и҆ ѿ ѕѣ́лныхъ вѣ́трѡвъ и҆скоренѧ́тсѧ:
5
неміцні гілки переламаються, і плід їх буде марний, нестиглий для їжі і ні до чого не придатний;
5
сокрꙋша́тсѧ вѣ̑тви несовершє́нны, и҆ пло́дъ и҆́хъ неключи́мь, ѡ҆ско́менъ въ снѣ́дь, и҆ ни во что̀ потре́бенъ.
6
бо діти, які народяться від беззаконного співжиття, суть свідки розпусти проти батьків під час допиту їх.
6
Ѿ беззако́нныхъ бо снѡ́въ ча̑да ражда́ємаѧ свидѣ́телїе сꙋ́ть лꙋка́вствїѧ на роди́тєли во и҆спыта́нїи и҆́хъ.
7
А праведник, якщо і рано помре, буде у спокої,
7
Првⷣникъ же а҆́ще пости́гнетъ сконча́тисѧ, въ поко́и бꙋ́детъ:
8
бо не в довговічності чесна старість, і не кількістю років вимірюється:
8
ста́рость бо честна̀ не многолѣ́тна, нижѐ въ числѣ̀ лѣ́тъ и҆зчита́етсѧ:
9
мудрість є сивина для людей, і непорочне життя — вік старости.
9
сѣди́на же є҆́сть мꙋ́дрость человѣ́кѡмъ, и҆ во́зрастъ ста́рости житїѐ нескве́рно.
10
Як той, що благовгодив Богу, він улюблений, і, як той, що жив серед грішників, преставлений;
10
Бл҃гоꙋго́денъ бг҃ови бы́въ, возлю́бленъ бы́сть, и҆ живы́й посредѣ̀ грѣ́шныхъ преста́вленъ бы́сть:
11
забраний, щоб злоба не змінила розуму його, або підступність не спокусила душу його.
11
восхище́нъ бы́сть, да не ѕло́ба и҆змѣни́тъ ра́зꙋмъ є҆гѡ̀, и҆лѝ ле́сть прельсти́тъ дꙋ́шꙋ є҆гѡ̀.
12
Бо вправа у нечесті затьмарює добре, і хвилювання похоті розбещує розум незлобливий.
12
Раче́нїе бо ѕло́бы помрача́етъ дѡ́браѧ, и҆ паре́нїе по́хоти премѣнѧ́етъ оу҆́мъ неѕло́бивъ.
13
Досягнувши досконалости за короткий час, він виконав довгі літа;
13
Сконча́всѧ вма́лѣ и҆спо́лни лѣ̑та дѡ́лга:
14
бо душа його була угодна Господу, тому і прискорив він (відхід) із середовища нечестя. А люди бачили це і не зрозуміли, навіть і не подумали про те,
14
оу҆го́дна бо бѣ̀ гдⷭ҇еви дꙋша̀ є҆гѡ̀, сегѡ̀ ра́ди потща́сѧ ѿ среды̀ лꙋка́вствїѧ:
15
що благодать і милість зі святими Його і промисел про обраних Його.
15
лю́дїе же ви́дѣвше и҆ не разꙋмѣ́вше, нижѐ поло́жше въ помышле́нїи таково́е, ꙗ҆́кѡ блгⷣть и҆ млⷭ҇ть въ прпⷣбныхъ є҆гѡ̀ и҆ посѣще́нїе во и҆збра́нныхъ є҆гѡ̀.
16
Праведник, помираючи, осудить живих нечестивих, і юність, що швидко досягла досконалости, — довголітню старість неправедного;
16
Ѡ҆сꙋ́дитъ же првⷣникъ оу҆мира́ѧй живы́хъ нечести́выхъ, и҆ ю҆́ность сконча́вшаѧсѧ ско́рѡ долголѣ́тнꙋю ста́рость непра́веднагѡ.
17
бо вони побачать кончину мудрого і не зрозуміють, що Господь визначив про нього і для чого поставив його у безпеку;
17
Оу҆́зрѧтъ бо кончи́нꙋ премꙋ́драгѡ и҆ не оу҆разꙋмѣ́ютъ, что̀ оу҆совѣ́това ѡ҆ не́мъ и҆ во что̀ оу҆твердѝ є҆го̀ гдⷭ҇ь:
18
вони побачать і знищать його, але Господь посміється з них;
18
оу҆́зрѧтъ и҆ оу҆ничижа́тъ є҆го̀, гдⷭ҇ь же посмѣе́тсѧ и҆̀мъ:
19
і після цього будуть вони безчесним трупом і ганьбою між померлими повік, бо Він повалить їх ниць безмовними і зрушить їх з основ, і вони украй запустіють і будуть у скорботі, і пам’ять їх загине;
19
и҆ бꙋ́дꙋтъ посе́мъ въ паде́нїе безче́стно и҆ во оу҆кори́знꙋ въ ме́ртвыхъ въ вѣ́къ: ꙗ҆́кѡ расто́ргнетъ и҆̀хъ безгла̑сны ни́цъ и҆ поколе́блетъ и҆̀хъ ѿ ѡ҆снова́нїй, и҆ да́же до послѣ́днихъ ѡ҆пꙋстѣ́ютъ и҆ бꙋ́дꙋтъ въ болѣ́зни, и҆ па́мѧть и҆̀хъ поги́бнетъ:
20
усвідомлюючи гріхи свої, вони постануть зі страхом, і беззаконня їхні засудять їх у лиці їх.
20
прїи́дꙋтъ въ помышле́нїе грѣхѡ́въ свои́хъ боѧзли́вїи, и҆ ѡ҆блича́тъ и҆̀хъ проти́вꙋ беззакѡ́нїѧ и҆́хъ.
Глава 5
1
Тоді праведник із великою сміливістю стане перед лицем тих, які ображали його і зневажали подвиги його;
1
Тогда̀ ста́нетъ во дерзнове́нїи мно́зѣ првⷣникъ пред̾ лице́мъ ѡ҆скорби́вшихъ є҆го̀ и҆ ѿмета́ющихъ трꙋды̀ є҆гѡ̀:
2
вони ж, побачивши, зніяковіють великим страхом і здивуються несподіваності спасіння його
2
ви́дѧщїи смѧтꙋ́тсѧ стра́хомъ тѧ́жкимъ и҆ оу҆жа́снꙋтсѧ ѡ҆ пресла́внѣмъ спасе́нїи є҆гѡ̀,
3
і, розкаюючись і зітхаючи від стиснення духу, будуть говорити самі у собі: «це той самий, який був у нас колись посміховиськом і притчею наруги.
3
и҆ рекꙋ́тъ въ себѣ̀ ка́ющесѧ и҆ въ тѣснотѣ̀ дꙋ́ха воздыха́юще: се́й бѣ̀, є҆го́же и҆мѣ́хомъ нѣ́когда въ посмѣ́хъ и҆ въ при́тчꙋ поноше́нїѧ.
4
Безумні, ми вважали життя його божевіллям і смерть його безчесною!
4
Безꙋ́мнїи, житїѐ є҆гѡ̀ вмѣни́хомъ неи́стово и҆ кончи́нꙋ є҆гѡ̀ безче́стнꙋ:
5
Як же він прилічений до синів Божих, і жереб його — зі святими?
5
ка́кѡ вмѣни́сѧ въ сн҃ѣ́хъ бж҃їихъ, и҆ во ст҃ы́хъ жре́бїй є҆гѡ̀ є҆́сть;
6
Отже, ми заблукали від путі істини, і світло правди не світило нам, і сонце не осявало нас.
6
ⷱ҇И҆́бо заблꙋди́хомъ ѿ пꙋтѝ и҆́стиннагѡ, и҆ пра́вды свѣ́тъ не ѡ҆блиста̀ на́мъ, и҆ со́лнце не возсїѧ̀ на́мъ:
7
Ми сповнилися ділами беззаконня і погибелі і ходили непрохідними пустелями, а путі Господнього не пізнали.
7
беззако́нныхъ и҆спо́лнихомсѧ сте́зь и҆ поги́бели и҆ ходи́хомъ въ пꙋсты̑ни непроходи̑мыѧ, пꙋти́ же гдⷭ҇нѧ не оу҆вѣ́дѣхомъ.
8
Яку користь принесла нам зарозумілість, і що дало нам багатство з марнославством?
8
Что̀ по́льзова на́мъ горды́нѧ, и҆ бога́тство съ велича́нїемъ что̀ воздадѐ на́мъ;
9
Усе це минуло як тінь і як поголоска швидкоплинна.
9
Преидо́ша всѧ̑ ѡ҆́на ꙗ҆́кѡ сѣ́нь и҆ ꙗ҆́кѡ вѣ́сть претека́ющаѧ.
10
Як після проходження корабля, що йде по воді, яка хвилюється, неможливо знайти ні сліду, ні стежки дна його у хвилях;
10
Ꙗ҆́кѡ кора́бль преходѧ́й волнꙋ́ющꙋюсѧ во́дꙋ, є҆гѡ́же прохо́дꙋ нѣ́сть стопы̀ ѡ҆брѣстѝ, нижѐ стезѝ ше́ствїѧ є҆гѡ̀ въ волна́хъ:
11
або як від птаха, який пролітає по повітрю, ніякого не залишається знаку його путі, але легке повітря, по якому вдаряють крила і яке розсікається швидкістю руху, пройдене крилами, що рухаються, і після того не залишилося ніякого знаку проходження по ньому;
11
и҆лѝ ꙗ҆́кѡ пти́цы, прелета́ющїѧ по а҆́ерꙋ, ни є҆ди́но ѡ҆брѣта́етсѧ зна́менїе пꙋтѝ, ꙗ҆́звою же смꙋща́ѧй бїе́мый дꙋ́хъ ле́гкїй, и҆ разсѣца́емый си́лою шꙋмѧ́щею движе́нїемъ кри́лъ прелетѣ̀, и҆ посе́мъ ни є҆ди́но зна́менїе ѡ҆брѣ́тесѧ прохо́дꙋ въ не́мъ:
12
або як від стріли, пущеної у ціль, розділене повітря миттєво знову сходиться, так що не можна дізнатися, де пройшла вона;
12
и҆лѝ ꙗ҆́кѡ стрѣло́ю и҆спꙋще́ною на намѣ́реное мѣ́сто разсѣ́ченный а҆́еръ внеза́пꙋ въ себѣ̀ самѣ́мъ заключе́нъ бы́сть, ꙗ҆́кѡ не позна́тисѧ прохо́дꙋ є҆ѧ̀:
13
так і ми народилися і померли, і не могли показати ніякого знаку чесноти, але виснажилися у беззаконні нашому».
13
та́кѡ и҆ мы̀ рожде́ни ѡ҆скꙋдѣ́хомъ и҆ добродѣ́тели оу҆́бѡ ни є҆ди́нагѡ зна́менїѧ мо́жемъ показа́ти, во ѕло́бѣ же на́шей сконча́хомсѧ.
14
Бо надія нечестивого зникає, як порох, який відносить вітер, і як тонкий іній, що разноситься бурею, і як дим, що розсіюється вітром, і проходить, як пам’ять про одноденного гостя.
14
И҆́бо оу҆пова́нїе нечести́вагѡ, ꙗ҆́кѡ пра́хъ ѿ вѣ́тра под̾е́млемый и҆ ꙗ҆́кѡ пѣ́на мѧ́гка ѿ бꙋ́ри расто́ргнена, и҆ ꙗ҆́кѡ ды́мъ ѿ вѣ́тра разлива́етсѧ и҆ ꙗ҆́кѡ па́мѧть прише́лца є҆ди́нагѡ днѐ пре́йде:
15
А праведники живуть повік; нагорода їх — у Господі, і піклування про них — у Вишнього.
15
првⷣницы же во вѣ́ки живꙋ́тъ, и҆ во гдѣ̀ мзда̀ и҆́хъ, и҆ попече́нїе и҆́хъ оу҆ вы́шнѧгѡ:
16
Тому вони одержать царство слави і вінець краси від руки Господа, бо Він покриє їх правицею і захистить їх силою.
16
сегѡ̀ ра́ди прїи́мꙋтъ црⷭ҇твїе благолѣ́пїѧ и҆ вѣне́цъ добро́ты ѿ рꙋкѝ гдⷭ҇ни, ꙗ҆́кѡ десни́цею покры́етъ и҆̀хъ и҆ мы́шцею защи́титъ и҆̀хъ.
17
Він візьме всезброю — ревність свою, і творіння озброїть для помсти ворогам;
17
Прїи́метъ всеѻрꙋ́жїе рве́нїе своѐ и҆ воѡрꙋжи́тъ тва́рь въ ме́сть врагѡ́мъ,
18
облачиться у броню — у правду, і покладе на Себе шолом — неупереджений суд;
18
ѡ҆блече́тсѧ въ брѡнѧ̀ пра́вды и҆ возложи́тъ шле́мъ сꙋ́дъ нелицемѣ́ренъ,
19
візьме непереможний щит — святість;
19
прїи́метъ щи́тъ непобѣди́мый преподо́бїе,
20
суворий гнів Він вигострить, як меч, і світ ополчиться з Ним проти безумців.
20
поѡстри́тъ же напра́сный гнѣ́въ во ѻ҆рꙋ́жїе: спобо́ретъ же съ ни́мъ мі́ръ на безꙋ̑мныѧ.
21
Понесуться влучні стріли блискавок із хмар, як із туго натягнутого лука, полетять у ціль.
21
По́йдꙋтъ праволꙋ̑чныѧ стрѣ́лы мѡ́лнїины, и҆ ꙗ҆́кѡ ѿ благокрꙋ́гла лꙋ́ка ѡ҆блакѡ́въ на намѣ́ренїе полетѧ́тъ:
22
І, як із каменометного знаряддя, із люттю посиплеться град; обуриться проти них вода морська і ріки люто потоплять їх;
22
и҆ ѿ каменоме́тныѧ ꙗ҆́рости и҆спо́лнь падꙋ́тъ гра́ды: вознегодꙋ́етъ на ни́хъ вода̀ морска́ѧ, рѣ́ки же потопѧ́тъ на́глѡ:
23
повстане проти них дух сили і, як вихор, розвіє їх.
23
сопроти́въ ста́нетъ и҆̀мъ дꙋ́хъ си́лы, и҆ ꙗ҆́кѡ ви́хоръ развѣ́етъ и҆̀хъ:
24
Так беззаконня спустошить усю землю, і злодіяння зруйнують престоли сильних.
24
и҆ ѡ҆пꙋстоши́тъ всю̀ зе́млю беззако́нїе, и҆ ѕлодѣ́йство преврати́тъ престо́лы си́льныхъ.
Глава 6
1
Отже, слухайте, царі, і розумійте, навчіться, судді країв землі!
1
Слы́шите оу҆̀бо, ца́рїе, и҆ разꙋмѣ́йте: наꙋчи́тесѧ, сꙋдїи̑ концє́въ землѝ:
2
Слухайте, володарі багатьох і ті, хто пишається перед народами!
2
внꙋши́те, содержа́щїи мнѡ́жества и҆ гордѧ́щїисѧ ѡ҆ наро́дѣхъ ꙗ҆зы́кѡвъ:
3
Від Господа дана вам держава, і сила — від Вишнього, Який дослідить ваші діла і випробує наміри.
3
ꙗ҆́кѡ дана̀ є҆́сть ѿ гдⷭ҇а держа́ва ва́мъ и҆ си́ла ѿ вы́шнѧгѡ, и҆́же и҆стѧ́жетъ дѣла̀ ва̑ша и҆ помышлє́нїѧ и҆спыта́етъ:
4
Бо ви, будучи служителями Його царства, не судили справедливо, не дотримувалися закону і не чинили за волею Божою.
4
ꙗ҆́кѡ слꙋзѝ сꙋ́ще црⷭ҇тва є҆гѡ̀ не сꙋди́сте пра́вѡ, ни сохрани́сте зако́на, нижѐ по во́ли бж҃їей ходи́сте.
5
Страшно і скоро Він явиться вам, — і суворий суд над начальниками,
5
Стра́шнѡ и҆ ско́рѡ ꙗ҆ви́тсѧ ва́мъ: ꙗ҆́кѡ сꙋ́дъ жесточа́йшїй преимꙋ́щымъ быва́етъ,
6
бо менший заслуговує помилування, а сильні сильно будуть покарані.
6
и҆́бо ма́лый досто́инъ є҆́сть ми́лости, си́льнїи же си́льнѣ и҆стѧ́зани бꙋ́дꙋтъ.
7
Господь усіх не убоїться лиця і не устрашиться величі, бо Він створив і малого і великого й однаково промишляє про усіх;
7
Не щади́тъ бо лица̀ всѣ́хъ влⷣка, нижѐ оу҆срами́тсѧ вельмо́жи, ꙗ҆́кѡ ма́ла и҆ вели́ка се́й сотворѝ, подо́бнѣ же проразꙋмѣва́етъ ѡ҆ всѣ́хъ:
8
але на начальників чекає суворе випробування.
8
держа̑внымъ же крѣ́пко настои́тъ и҆спыта́нїе.
9
Отже, до вас, царі, слова мої, щоб ви навчилися премудрости і не падали.
9
Къ ва́мъ оу҆̀бо, ѽⷩ҇̑, ца́рїе, словеса̀ моѧ̑, да наꙋчи́тесѧ премꙋ́дрости и҆ не паде́те:
10
Бо ті, що свято охороняють святе, освятяться, і ті, хто навчився тому, знайдуть виправдання.
10
и҆́бо сохранѧ́ющїи преподо́бнѣ преподѡ́бнаѧ преподо́бни бꙋ́дꙋтъ, и҆ и҆̀же наꙋчи́вшїисѧ си̑мъ, ѡ҆брѧ́щꙋтъ ѿвѣ́тъ.
11
Отже, зажадайте слів моїх, полюбіть і навчіться.
11
Возжелѣ́йте оу҆̀бо слове́съ мои́хъ, возлюби́те и҆ накажи́тесѧ.
12
Премудрість світла і нев’януча, і легко споглядається тими, хто любить її, і знаходиться тими, хто шукає її;
12
Свѣтла̀ и҆ не оу҆вѧда́ема є҆́сть премꙋ́дрость, и҆ оу҆до́бнѡ ви́дитсѧ ѿ лю́бѧщихъ ю҆̀, и҆ ѡ҆брѧ́щетсѧ ѿ и҆́щꙋщихъ ю҆̀:
13
вона навіть випереджає бажаючих пізнати її.
13
предварѧ́етъ жела́ющымъ пред̾ꙋвѣ́дѣтисѧ.
14
З раннього ранку той, хто шукає її, не стомиться, бо знайде її, що сидить біля дверей його.
14
Оу҆́треневавый къ не́й не оу҆трꙋди́тсѧ: присѣдѧ́щꙋю бо ѡ҆брѧ́щетъ при вратѣ́хъ свои́хъ.
15
Думати про неї уже є досконалістю розуму, і той, хто пильнує заради неї, швидко звільниться від турбот,
15
Є҆́же бо мы́слити ѡ҆ не́й, ра́зꙋма (є҆́сть) соверше́нство, и҆ бдѧ́й є҆ѧ̀ ра́ди вско́рѣ без̾ печа́ли бꙋ́детъ:
16
бо вона сама обходить і шукає достойних її, і прихильно являється їм на шляхах, і при всякій думці зустрічається з ними.
16
ꙗ҆́кѡ досто́йныхъ є҆ѧ̀ сама̀ ѡ҆бхо́дитъ и҆́щꙋщи, и҆ на стезѧ́хъ показꙋ́етсѧ и҆̀мъ благопрїѧ́тнѡ, и҆ во все́мъ провидѣ́нїи срѣта́етъ и҆̀хъ.
17
Початок її є щире бажання навчання,
17
Нача́ло бо є҆ѧ̀ и҆́стиннѣйшее наказа́нїѧ возжелѣ́нїе,
18
а турбота про навчання — любов, любов же — збереження законів її, а збереження законів — запорука безсмертя,
18
попече́нїе же наказа́нїѧ любы̀, любы́ же хране́нїе зако́нѡвъ є҆ѧ̀,
19
а безсмертя наближає до Бога;
19
хране́нїе же зако́нѡвъ оу҆твержде́нїе нерастлѣ́нїѧ (є҆́сть), нерастлѣ́нїе же твори́тъ бли́з̾ бы́ти бг҃а:
20
тому бажання премудрости підносить до царства.
20
возжелѣ́нїе оу҆̀бо премꙋ́дрости возво́дитъ къ црⷭ҇твꙋ (вѣ́чномꙋ).
21
Отже, володарі народів, якщо ви насолоджуєтеся престолами і скіпетрами, то вшануйте премудрість, щоб вам царювати повіки.
21
А҆́ще оу҆̀бо наслажда́етесѧ престо́лами и҆ ски̑птры, ѽⷩ҇̑, ца́рїе люді́й, почти́те премꙋ́дрость, да во вѣ́ки ца́рствꙋете.
22
Що ж є премудрість, і як вона сталася, я сповіщу,
22
Что́ же є҆́сть премꙋ́дрость, и҆ ка́кѡ бы́сть, возвѣщꙋ̀,
23
і не приховаю від вас таємниць, але досліджу від початку народження,
23
и҆ не оу҆таю̀ ѿ ва́съ та̑инъ, но ѿ нача́ла рожде́нїѧ и҆зслѣ́ждꙋ,
24
і відкрию пізнання її, і не ухилюся від істини;
24
и҆ положꙋ̀ на свѣ́тъ ра́зꙋмъ є҆ѧ̀ и҆ не преминꙋ́ю и҆́стины,
25
і не піду разом із тими, хто тане від заздрощів, бо такий не буде причастником премудрости.
25
нижѐ за́вистїю та́ющемꙋ спꙋ́тьствꙋю, ꙗ҆́кѡ се́й не бꙋ́детъ прича́стникъ премꙋ́дрости.
26
Велика кількість мудрих — спасіння світу, і цар розумний — добробут народу.
26
Мно́жество же премꙋ́дрыхъ спасе́нїе мі́рꙋ, и҆ ца́рь премꙋ́дръ оу҆твержде́нїе лю́демъ.
27
Отже, учіться від слів моїх, і одержите користь.
27
Сегѡ̀ ра́ди прїими́те наказа́нїе по словесє́мъ мои̑мъ, и҆ поле́зно бꙋ́детъ ва́мъ.
Глава 7
1
І я людина смертна, подібна до усіх, нащадок первозданного земнородного.
1
Є҆́смь бо и҆ а҆́зъ человѣ́къ сме́ртенъ, подо́бенъ всѣ̑мъ и҆ земноро́днагѡ внꙋ́къ первозда́ннагѡ:
2
І я в утробі матері утворився у плоть за десятимісячний час, згустившись у крові від сімені мужа й усолодження, з’єднаного зі сном,
2
и҆ во чре́вѣ ма́терни и҆з̾ѡбрази́хсѧ пло́ть, въ десѧтомѣ́сѧчнѣмъ вре́мени согꙋсти́всѧ въ кро́ви ѿ сѣ́мене мꙋ́жеска и҆ оу҆слажде́нїѧ сно́мъ соше́дшагѡсѧ.
3
і я, народившись, почав дихати загальним повітрям і впав на ту ж землю, перший голос виявив плачем однаково з усіма,
3
И҆ а҆́зъ рожде́нъ воспрїѧ́хъ ѻ҆́бщагѡ а҆́ера и҆ на подобостра́стнꙋю зе́млю спадо́хъ, пе́рвый гла́съ подо́бный всѣ̑мъ и҆спꙋсти́хъ пла́ча:
4
був вигодуваний у пеленах і турботах;
4
въ пелена́хъ воскормле́нъ є҆́смь, и҆ съ (вели́кимъ) прилѣжа́нїемъ:
5
бо жоден цар не мав іншого початку народження:
5
ни є҆ди́нъ бо ца́рь и҆́но и҆мѣ̀ рожде́нїѧ нача́ло,
6
один для усіх вхід у життя й однаковий вихід.
6
є҆ди́нъ бо вхо́дъ всѣ̑мъ є҆́сть въ житїѐ, подо́бенъ же и҆ и҆схо́дъ.
7
Тому я молився, і був дарований мені розум; я взивав, і зійшов на мене дух премудрости.
7
Сегѡ̀ ра́ди помоли́хсѧ, и҆ да́нъ бы́сть мнѣ̀ ра́зꙋмъ: призва́хъ, и҆ прїи́де на мѧ̀ дꙋ́хъ премꙋ́дрости.
8
Я віддав перевагу їй над скіпетрами і престолами і багатство вважав за ніщо у порівнянні з нею;
8
Предсꙋди́хъ ю҆̀ па́че ски́птрѡвъ и҆ престо́лѡвъ, и҆ бога́тство ничто́же вмѣни́хъ ко сравне́нїю тоѧ̀,
9
дорогоцінного каменя я не порівняв із нею, тому що перед нею все золото — нікчемний пісок, а срібло — бруд у порівнянні з нею.
9
нижѐ оу҆подо́бихъ є҆ѧ̀ ка́меню драгоцѣ́нномꙋ, ꙗ҆́кѡ всѐ зла́то пред̾ не́ю песо́къ ма́лый, и҆ ꙗ҆́кѡ бре́нїе вмѣни́тсѧ пред̾ не́ю сребро̀:
10
Я полюбив її більше за здоров’я і красу й обрав її, віддаючи перевагу перед світлом, тому що світло її невгасиме.
10
па́че здра́вїѧ и҆ красоты̀ возлюби́хъ ю҆̀ и҆ пред̾избра́хъ ю҆̀ вмѣ́стѡ свѣ́та и҆мѣ́ти, ꙗ҆́кѡ неꙋгаса́емо є҆́сть блиста́нїе є҆ѧ̀.
11
А разом із нею прийшли до мене усі блага і незліченне багатство через руки її;
11
Прїидо́ша же мнѣ̀ блага̑ѧ всѧ̑ вкꙋ́пѣ съ не́ю и҆ безчи́слено бога́тство рꙋка́ма є҆ѧ̀:
12
я радів усьому, тому що премудрість керувала ними, але я не знав, що вона — винуватиця їх.
12
и҆ возвесели́хсѧ ѡ҆ всѣ́хъ, ꙗ҆́кѡ и҆́ми ѡ҆блада́етъ премꙋ́дрость: не вѣ́дѣхъ же ю҆̀ роди́телницꙋ бы́ти си́хъ.
13
Без хитрощів я навчився, і без заздрощів викладаю, не приховую багатства її,
13
Неле́стнѣ наꙋчи́хсѧ, без̾ за́висти преподаю̀ и҆ бога́тства є҆ѧ̀ не сокрыва́ю:
14
бо вона є невичерпний скарб для людей; користуючись нею, вони входять у співдружність з Богом, через дари навчання.
14
неѡскꙋ́дно бо є҆́сть сокро́вище человѣ́кѡмъ, є҆́же оу҆потреби́вшїи къ бг҃ꙋ посла́шасѧ въ содрꙋже́нїе, дара́ми ѿ наказа́нїѧ предста́влени.
15
Тільки дав би мені Бог говорити за розумінням і достойно мислити про дароване, тому що Він є керівник до мудрости і виправник мудрих.
15
Мнѣ́ же дадѐ бг҃ъ глаго́лати по разꙋмѣ́нїю и҆ мнѣ́ти досто́йнѣ ѡ҆ подава́емыхъ, ꙗ҆́кѡ то́й и҆ премꙋ́дрости предводи́тель є҆́сть и҆ премꙋ́дрыхъ и҆спра́витель:
16
Бо у руці Його і ми і слова наші, і всяке розуміння і мистецтво творіння.
16
въ рꙋкꙋ́ бо є҆гѡ̀ и҆ мы̀ и҆ словеса̀ на̑ша, и҆ всѧ́кїй ра́зꙋмъ и҆ дѣ́лъ хꙋдо́жество.
17
Сам Він дарував мені істинне пізнання існуючого, щоб пізнати устрій світу і дії стихій,
17
Се́й бо дадѐ мнѣ̀ ѡ҆ сꙋ́щихъ позна́нїе нело́жное, позна́ти составле́нїе мі́ра и҆ дѣ́йствїе стїхі́й,
18
початок, кінець і середину часу, зміни поворотів і переміни часів,
18
нача́ло и҆ коне́цъ и҆ среди́нꙋ време́нъ, возвра́тѡвъ премѣ̑ны и҆ и҆змѣнє́нїѧ време́нъ,
19
коло років і положення зірок,
19
лѣ́тъ крꙋ́ги и҆ ѕвѣ́здъ расположє́нїѧ,
20
природу тварин і властивості звірів, рух вітрів і думки людей, відмінності рослин і силу коренів.
20
є҆стество̀ живо́тныхъ и҆ гнѣ́въ ѕвѣре́й, вѣ́трѡвъ оу҆си́лїе и҆ помышлє́нїѧ человѣ́кѡвъ, ра́знство лѣ́тораслемъ и҆ си̑лы коре́нїй.
21
Пізнав я усе, і таємне і явне, бо навчила мене Премудрість, художниця всього.
21
И҆ є҆ли̑ка сꙋ́ть скры̑та и҆ ꙗ҆́вна, позна́хъ: всѣ́хъ бо хꙋдо́жница наꙋчи́ мѧ премꙋ́дрость.
22
Вона є дух розумний, святий, єдинородний, багаточастковий, тонкий, легкорухомий, світлий, чистий, ясний, нешкідливий, благолюбивий, швидкий, невтримний,
22
Є҆́сть бо въ то́й дꙋ́хъ ра́зꙋма ст҃ъ, є҆диноро́дный, многоча́стный, то́нкїй, благодви́жный, свѣ́тлый, нескве́рный, ꙗ҆́сный, невреди́телный, благолюби́вый, ѻ҆́стръ, невозбра́ненъ, благодѣ́лателенъ,
23
благодійний, людинолюбний, твердий, непохитний, спокійний, безпечальний, всевидючий і що проникає в усі розумні, чисті, найтонші духи.
23
человѣколюби́въ, и҆звѣ́стный, крѣ́пкїй, безпеча́льный, всеси́льный, всеви́дѧй, и҆ сквозѣ̀ всѧ̑ проходѧ́й дꙋ́хи разꙋми̑чныѧ, чи̑стыѧ, тонча́йшыѧ.
24
Бо премудрість рухливіша за всякий рух, і за чистотою своєю крізь усе проходить і проникає.
24
Всѧ́кагѡ бо движе́нїѧ подви́жнѣйша є҆́сть премꙋ́дрость: достиза́етъ же и҆ проница́етъ сквозѣ̀ всѧ́чєскаѧ ра́ди (своеѧ̀) чистоты̀.
25
Вона є подих сили Божої і чисте вилиття слави Вседержителя: тому ніщо осквернене не ввійде у неї.
25
Па́ра бо є҆́сть си́лы бж҃їѧ и҆ и҆злїѧ́нїе вседержи́телѧ сла́вы чи́стое: сегѡ̀ ра́ди ничто́же ѡ҆скверне́но на ню̀ напа́даетъ.
26
Вона є відблиск вічного світла і чисте дзеркало дії Божої і образ благости Його.
26
Сїѧ́нїе бо є҆́сть свѣ́та прⷭ҇носꙋ́щнагѡ и҆ зерца́ло непоро́чно бж҃їѧ дѣ́йствїѧ и҆ ѡ҆́бразъ бл҃госты́ни є҆гѡ̀.
27
Вона — одна, але може все, і, перебуваючи у самій собі, усе оновлює, і, переходячи з роду в рід у святі душі, готує друзів Божих і пророків;
27
Є҆ди́на же сꙋ́щи всѧ́чєскаѧ мо́жетъ, и҆ пребыва́ющи въ себѣ̀ всѧ̑ ѡ҆бновлѧ́етъ, и҆ по родѡ́мъ въ дꙋ́шы прпⷣбныхъ преходѧ́щи, дрꙋ́ги бж҃їѧ и҆ прⷪ҇ро́ки оу҆строѧ́етъ:
28
бо Бог нікого не любить, крім того, хто живе з премудрістю.
28
ни кого́же бо лю́битъ бг҃ъ, то́кмѡ сего̀, и҆́же со премꙋ́дростїю пребыва́етъ.
29
Вона прекрасніша за сонце і перевершує сузір’я зірок; у порівнянні зі світлом вона вище;
29
Є҆́сть бо сїѧ̀ благолѣ́пнѣе со́лнца и҆ па́че всѧ́кагѡ расположе́нїѧ ѕвѣ́здъ: свѣ́тꙋ соравнѧ́ема ѡ҆брѣта́етсѧ пе́рваѧ:
30
бо світло змінюється вночі, а премудрости не перемагає злоба.
30
сего́ бо прее́млетъ но́щь, премꙋ́дрости же не ѡ҆долѣ́етъ ѕло́ба.
Глава 8
1
Вона швидко поширюється від одного кінця до іншого й усе влаштовує на користь.
1
Досѧза́етъ же ѿ конца̀ да́же до конца̀ крѣ́пкѡ и҆ оу҆правлѧ́етъ всѧ̑ бла́гѡ.
2
Я полюбив її і знайшов від юности моєї, і побажав узяти її за наречену собі, і став любителем краси її.
2
Сїю̀ возлюби́хъ и҆ поиска́хъ ѿ ю҆́ности моеѧ̀, и҆ взыска́хъ невѣ́стꙋ привестѝ себѣ̀, и҆ люби́тель бы́хъ красоты̀ є҆ѧ̀.
3
Вона піднімає своє благородство тим, що має співжиття з Богом, і Владика усіх полюбив її:
3
Благоро́дство сла́витъ сожи́тїе бж҃їе и҆мꙋ́щи, и҆ всѣ́хъ влⷣка возлюбѝ ю҆̀:
4
вона таїнниця розуму Божого і виборниця діл Його.
4
таи́бница бо є҆́сть бж҃їѧ хи́трости и҆ ѡ҆брѣта́телница дѣ́лъ є҆гѡ̀.
5
Якщо багатство є жадане придбання у житті, то що багатше за премудрість, яка все робить?
5
И҆ а҆́ще бога́тство є҆́сть вожделѣ́нное притѧжа́нїе въ животѣ̀, что̀ премꙋ́дрости богатѣ́йше, є҆́юже дѣ́лаютсѧ всѧ̑;
6
Якщо ж розсудливість робить багато чого, то який художник краще за неї?
6
А҆́ще же ра́зꙋмъ дѣ́лаетъ, кто̀ є҆ѧ̀ ѿ сꙋ́щихъ лꙋ́чшїй хꙋдо́жникъ є҆́сть;
7
Якщо хто любить праведність, — плоди її є чесноти: вона навчає цнотливости і розважливости, справедливости і мужности, корисніше за які нічого немає для людей у житті.
7
И҆ а҆́ще пра́вдꙋ лю́битъ кто̀, трꙋды̀ є҆ѧ̀ сꙋ́ть добродѣ́тєли: цѣломꙋ́дрїю бо и҆ ра́зꙋмꙋ оу҆чи́тъ, пра́вдѣ и҆ мꙋ́жествꙋ, и҆́хже потре́бнѣе ничто́же є҆́сть въ житїѝ человѣ́кѡмъ.
8
Якщо хто бажає великої досвідчености, мудрість знає давноминуле і вгадує майбутнє, знає тонкощі слів і відповіді на загадки, дізнається наперед знамення і чудеса і наслідки років і часів.
8
А҆́ще же и҆ мно́гагѡ и҆скꙋ́сства жела́етъ кто̀, вѣ́сть дрє́внѧѧ и҆ бы́ти хотѧ̑щаѧ разсмотрѧ́етъ: свѣ́сть и҆зви̑тїѧ слове́съ и҆ разрѣшє́нїѧ гада́нїй, зна́мєнїѧ и҆ чꙋдеса̀ проразꙋмѣва́етъ и҆ сбытїѧ̑ време́нъ и҆ лѣ́тъ.
9
Тому я розсудив прийняти її у співжиття із собою, знаючи, що вона буде мені радницею на добре й утішенням у турботах і печалі.
9
Сꙋди́хъ оу҆̀бо сїю̀ привестѝ мнѣ̀ къ сожи́тїю, вѣ́дый, ꙗ҆́кѡ бꙋ́детъ мѝ совѣ́тница благи́хъ и҆ оу҆тѣше́нїе попече́нїй и҆ печа́ли.
10
Через неї я буду мати славу у народі і честь перед старійшинами, будучи юнаком;
10
И҆мѣ́ти бꙋ́дꙋ ра́ди є҆ѧ̀ сла́вꙋ въ наро́дѣхъ и҆ че́сть пред̾ ста̑рцы, ю҆́нъ сы́й:
11
виявлюся проникливим на суді, і в очах сильних заслужу подив.
11
ѻ҆́стръ ѡ҆брѧ́щꙋсѧ въ сꙋдѣ̀, и҆ ли́ца си́льныхъ оу҆дивѧ́тсѧ мнѣ̀:
12
Коли я буду мовчати, вони будуть очікувати, і коли почну говорити, будуть слухати, і коли продовжу бесіду, покладуть руку на вуста свої.
12
молча́щꙋ мѝ потерпѧ́тъ и҆ вѣща́ющꙋ мѝ и҆́мꙋтъ внима́ти, и҆ глаго́лющꙋ мѝ ѡ҆ мно́зѣ, рꙋ́кꙋ положа́тъ на оу҆ста̀ своѧ̑.
13
Через неї я досягну безсмертя і залишу вічну пам’ять майбутнім після мене.
13
Сеѧ̀ ра́ди прїимꙋ̀ безсме́ртїе и҆ па́мѧть вѣ́чнꙋю сꙋ́щымъ по мнѣ̀ ѡ҆ста́влю:
14
Я буду керувати народами, і племена підкоряться мені;
14
оу҆пра́влю лю́ди, и҆ ꙗ҆зы́цы покорѧ́тсѧ мѝ:
15
убояться мене, коли почують про мене, страшні тирани; у народі явлюся добрим і на війні мужнім.
15
оу҆боѧ́тсѧ менє̀ слы́шавшїи мꙋчи́телїе стра́шнїи: во мно́жествѣ ꙗ҆влю́сѧ бла́гъ и҆ въ бра́ни крѣ́покъ.
16
Увійшовши у дім свій, я заспокоюся нею, бо у спілкуванні її немає суворости, ні у співжитті з нею скорботи, але веселощі і радість.
16
Вше́дъ въ до́мъ мо́й оу҆поко́юсѧ съ не́ю: не бо̀ и҆́мать го́рести соѡбще́нїе є҆ѧ̀, ни болѣ́зни сожи́тїе тоѧ̀, но весе́лїе и҆ ра́дость.
17
Розмірковуючи про це сам у собі й думаючи у серці своєму, що у спорідненні з премудрістю — безсмертя,
17
Сїѧ̑ помы́сливъ во мнѣ̀, печа́хсѧ въ се́рдцы мое́мъ, ꙗ҆́кѡ безсме́ртїе є҆́сть въ сро́дствѣ премꙋ́дрости,
18
й у співдружності з нею — благе насолодження, і в трудах рук її — багатство, яке не зменшується, й у співбесіді з нею — розум, і в спілкуванні слів її — добра слава, — я ходив і шукав як би мені взяти її собі.
18
и҆ въ содрꙋже́нїи є҆ѧ̀ оу҆слажде́нїе бла́го, и҆ въ трꙋдѣ́хъ рꙋкꙋ̀ є҆ѧ̀ бога́тство без̾ ѡ҆скꙋдѣ́нїѧ, и҆ въ соѡбꙋче́нїи бесѣ́ды є҆ѧ̀ ра́зꙋмъ, и҆ благосла́вїе въ приѡбще́нїи слове́съ є҆ѧ̀, ѡ҆бхожда́хъ и҆́шꙋщь, да воспрїимꙋ̀ ю҆̀ въ себѐ.
19
Я був юнак обдарований і душу одержав добру;
19
Ѻ҆́трокъ же бѣ́хъ ѻ҆строꙋ́менъ, дꙋ́шꙋ же полꙋчи́хъ бла́гꙋ:
20
притім, будучи добрим, я увійшов і в тіло чисте.
20
па́че же бла́гъ сы́й прїидо́хъ въ тѣ́ло нескве́рно.
21
Пізнавши ж, що інакше не можу оволодіти нею, тільки якщо дарує Бог, — і що вже було справою розуму, щоб пізнати, чий цей дар, — я звернувся до Господа і молився Йому, і говорив від усього серця мого:
21
Позна́въ же, ꙗ҆́кѡ не и҆́накѡ ѡ҆держꙋ̀, а҆́ще не бг҃ъ да́стъ, и҆ сїе́ же бѣ̀ ра́зꙋма, є҆́же вѣ́дѣти, чїѧ̀ є҆́сть благода́ть, прїидо́хъ ко гдⷭ҇ꙋ и҆ моли́хсѧ є҆мꙋ̀, и҆ реко́хъ ѿ всегѡ̀ се́рдца моегѡ̀:
Глава 9
1
Боже отців і Господи милости, що створив усе словом Твоїм
1
Бж҃е ѻ҆тцє́въ и҆ гдⷭ҇и млⷭ҇ти твоеѧ̀, сотвори́вый всѧ̑ сло́вомъ твои́мъ
2
і премудрістю Твоєю упорядкував людину, щоб вона владарювала над створеними Тобою творіннями
2
и҆ премⷣростїю твое́ю оу҆стро́ивый человѣ́ка, да владѣ́етъ сотворе́нными ѿ тебє̀ тва́рьми,
3
й управляла світом свято і справедливо, і в правоті душі чинила суд!
3
и҆ да оу҆правлѧ́етъ мі́ръ въ преподо́бїи и҆ пра́вдѣ, и҆ въ правотѣ̀ дꙋшѝ сꙋ́дъ да сꙋ́дитъ:
4
Даруй мені Твою премудрість, що сидить перед престолом, і не відкинь мене від отроків Твоїх,
4
да́ждь мнѣ̀ твои̑мъ прⷭ҇то́лѡмъ присѣдѧ́щꙋю премⷣрость и҆ не ѿри́ни менѐ ѿ ѻ҆́трѡкъ твои́хъ:
5
бо я раб Твій і син рабині Твоєї, людина немічна і короткочасна і слабка у розумінні суду і законів.
5
ꙗ҆́кѡ а҆́зъ ра́бъ тво́й и҆ сы́нъ рабы́ни твоеѧ̀, человѣ́къ не́мощенъ и҆ маловре́мененъ и҆ оу҆ма́ленъ въ ра́зꙋмѣ сꙋда̀ и҆ зако́нѡвъ.
6
Та хоч би хто і довершений був між синами людськими, без Твоєї премудрости він буде визнаний за ніщо.
6
А҆́ще бо кто̀ бꙋ́детъ и҆ соверше́нъ въ сынѣ́хъ человѣ́ческихъ, ѿсꙋ́тствꙋющей твое́й премⷣрости, ни во что́же вмѣни́тсѧ.
7
Ти обрав мене царем народу Твого і суддею синів Твоїх і дочок;
7
Ты̀ и҆збра́лъ мѧ̀ є҆сѝ царѧ̀ лю́демъ твои̑мъ и҆ сꙋдїю̀ сынѡ́мъ твои̑мъ и҆ дще́ремъ,
8
Ти сказав, щоб я побудував храм на святій горі Твоїй і вівтар у місті перебування Твого, за подобою святої скинії, яку Ти приготував наперед від початку.
8
и҆ ре́клъ мѝ є҆сѝ созда́ти хра́мъ въ горѣ̀ ст҃ѣ́й твое́й и҆ во гра́дѣ ѡ҆бита́нїѧ твоегѡ̀ ѻ҆лта́рь, подо́бїемъ ски́нїи (твоеѧ̀) ст҃ы́ѧ, ю҆́же пред̾ꙋгото́валъ є҆сѝ ѿ нача́ла.
9
З Тобою премудрість, яка знає діла Твої й існувала, коли Ти творив світ, і відає, що угодно перед очима Твоїми і що праве за заповідями Твоїми:
9
И҆ съ тобо́ю премⷣрость вѣ́дꙋщаѧ дѣла̀ твоѧ̑ и҆ присꙋ́тствꙋющаѧ тогда̀, є҆гда̀ мі́ръ твори́лъ є҆сѝ, и҆ вѣ́дꙋщаѧ, что̀ є҆́сть оу҆го́дно пред̾ ѻ҆чи́ма твои́ма и҆ что̀ пра́во въ за́повѣдехъ твои́хъ:
10
зішли її від святих небес і від престолу слави Твоєї зішли її, щоб вона сприяла мені у трудах моїх, і щоб я знав, що благоугодно перед Тобою;
10
послѝ ю҆̀ съ нб҃съ ст҃ы́хъ и҆ ѿ прⷭ҇то́ла сла́вы твоеѧ̀ послѝ ю҆̀: да сꙋ́щи со мно́ю трꙋди́тсѧ, и҆ оу҆вѣ́мъ, что̀ благоꙋго́дно є҆́сть пред̾ тобо́ю:
11
бо вона усе знає і розуміє, і мудро буде керувати мною у ділах моїх, і збереже мене у своїй славі;
11
вѣ́сть бо ѻ҆на̀ всѧ̑ и҆ разꙋмѣ́етъ, и҆ наста́витъ мѧ̀ въ дѣ́лѣхъ мои́хъ цѣломꙋ́дреннѣ и҆ сохрани́тъ мѧ̀ во сла́вѣ свое́й:
12
і діла мої будуть благоприємними, і буду судити народ Твій справедливо, і буду достойним престолу батька мого.
12
и҆ бꙋ́дꙋтъ прїѧ̑тна дѣла̀ моѧ̑, и҆ разсꙋждꙋ̀ лю́ди твоѧ̑ пра́веднѣ, и҆ бꙋ́дꙋ досто́инъ престо́лѡвъ ѻ҆тца̀ моегѡ̀.
13
Бо яка людина спроможна пізнати раду Божу? або хто може зразуміти, що угодно Господу?
13
Кто́ бо ѿ человѣ̑къ позна́етъ совѣ́тъ бж҃їй; и҆лѝ кто̀ помы́слитъ, что̀ хо́щетъ бг҃ъ;
14
Помисли смертних нетверді, і думки наші помилкові,
14
Помышлє́нїѧ бо сме́ртныхъ боѧзли̑ва, и҆ погрѣши́тєлна оу҆мышлє́нїѧ на̑ша:
15
бо тлінне тіло обтяжує душу, і ця земна храмина придушує багатотурботливий розум.
15
тѣ́ло бо тлѣ́нное ѡ҆тѧгоща́етъ дꙋ́шꙋ, и҆ земно́е жили́ще ѡ҆бременѧ́етъ оу҆́мъ многопопечи́теленъ.
16
Ми ледь можемо осягати і те, що на землі, і насилу розуміємо те, що під руками, а що на небесах — хто досліджував?
16
И҆ є҆два̀ разꙋмѣва́емъ, ꙗ҆̀же на землѝ, и҆ ꙗ҆̀же въ рꙋка́хъ ѡ҆брѣта́емъ со трꙋдо́мъ: а҆ ꙗ҆̀же на нб҃сѣ́хъ, кто̀ и҆зслѣ́ди;
17
Волю ж Твою хто пізнав би, якби Ти не дарував премудрости і не посилав з висоти святого Твого Духа?
17
Во́лю же твою̀ кто̀ позна̀, а҆́ще бы не ты̀ да́лъ є҆сѝ премꙋ́дрость и҆ посла́лъ є҆сѝ дх҃а ст҃а́го твоего̀ ѿ высоты̀;
18
І так виправилися путі тих, хто живе на землі, і люди навчилися того, що угодно Тобі,
18
И҆ та́кѡ и҆спра́вишасѧ стєзѝ сꙋ́щихъ на землѝ, и҆ ꙗ҆̀же тебѣ̀ оу҆гѡ́дна, наꙋчи́шасѧ человѣ́цы
19
і спаслись премудрістю.
19
и҆ премꙋ́дростїю спасо́шасѧ.
Глава 10
1
Вона зберігала первозданного отця світу, який створений був один, і спасала його від власного його падіння:
1
Сїѧ̀ первозда́ннаго ѻ҆тца̀ мі́рꙋ є҆ди́наго созда́ннаго сохранѝ и҆ и҆зведѐ є҆го̀ ѿ грѣха̀ є҆гѡ̀,
2
вона дала йому силу володіти усім.
2
даде́ же є҆мꙋ̀ крѣ́пость содержа́ти всѧ́чєскаѧ.
3
А той, хто відступив від неї, неправедний у гніві своєму, загинув від братовбивчої люті.
3
Ѿстꙋпи́въ же ѿ неѧ̀ непра́ведный во гнѣ́вѣ свое́мъ со братоꙋбі́йственными поги́бе ꙗ҆́ростьми:
4
Заради нього землю, що потопала, знову премудрість спасла, зберігши праведника за допомогою малого дерева.
4
є҆гѡ́же ра́ди потоплѧ́емꙋ зе́млю па́ки спасѐ премꙋ́дрость, ма́лымъ дре́вомъ првⷣника соблю́дши.
5
Вона ж між народами, змішаними в однодумності зла, знайшла праведника і зберегла його бездоганним перед Богом, і зберегла мужнім у жалості до сина.
5
Сїѧ̀ и҆ во є҆диномы́слїи лꙋка́вства смѣ́шеныхъ ꙗ҆зы́кѡвъ ѡ҆брѣ́те првⷣника и҆ сохранѝ є҆го̀ непоро́чна бг҃ꙋ, и҆ въ поболѣ́нїи ѡ҆ ча́дѣ крѣ́пка соблюдѐ.
6
Вона під час погибелі нечестивих спасла праведного, який уникнув вогню, що зійшов на п’ять міст,
6
Сїѧ̀ првⷣнаго, погиба́ющымъ нечести́вымъ, и҆зба́ви бѣжа́щаго ѿ ѻ҆гнѧ̀ низходѧ́ща на пѧ́ть градѡ́въ:
7
від яких на свідчення нечестя залишилася земля, яка була пустою і диміла, та рослини, які не у свій час приносять плоди, і пам’ятником невірної душі — стоячий соляний стовп.
7
и҆́хже є҆щѐ свидѣ́телство лꙋка́вствїѧ дымѧ́щаѧсѧ стои́тъ землѧ̀ пꙋста̀, и҆ несоверше́нными времены̀ плодоносѧ̑щаѧ древеса̀, и҆ невѣ́рныѧ дꙋшѝ па́мѧть стоѧ́щь сто́лпъ сла́нъ.
8
Бо вони, зневаживши премудрість, не тільки пошкодили собі тим, що не пізнали добра, але і залишили живу пам’ять про своє безумство, щоб не могли приховати того, у чому заблукали.
8
Премꙋ́дрость бо мимоходѧ́щїи не то́кмѡ повреди́шасѧ, є҆́же не вѣ́дѣти бла́га, но и҆ безꙋ́мїѧ своегѡ̀ ѡ҆ста́виша житїю̀ па́мѧть, да въ ни́хже согрѣши́ша, нижѐ оу҆таи́тисѧ возмо́гꙋтъ.
9
Премудрість же спасла від бід тих, хто служив їй.
9
Премꙋ́дрость же слꙋжа́щихъ є҆́й ѿ болѣ́зней и҆зба́ви.
10
Праведного, який утікав від братнього гніву, вона наставляла на праві путі, показала йому царство Боже і дарувала йому пізнання святих, допомагала йому у прикростях і дала велику нагороду за труди його.
10
Сїѧ̀ бѣжа́щаго ѿ гнѣ́ва бра́тнѧ првⷣника наста́ви на стєзѝ пра̑вы и҆ показа̀ є҆мꙋ̀ црⷭ҇твїе бж҃їе и҆ дадѐ є҆мꙋ̀ ра́зꙋмъ ст҃ы́хъ, почтѐ є҆го̀ въ трꙋдѣ́хъ и҆ оу҆мно́жи трꙋды̀ є҆гѡ̀.
11
Коли з користолюбства кривдили його, вона постала і збагатила його,
11
Во ѡ҆би́дѣ ѡ҆бдержа́щихъ є҆го̀ предста̀ є҆мꙋ̀ и҆ ѡ҆богатѝ є҆го̀,
12
зберегла його від ворогів, і убезпечила від підступників проти нього, й у великій боротьбі принесла йому перемогу, щоб він знав, що благочестя сильніше за все.
12
сохранѝ є҆го̀ ѿ вра̑гъ, и҆ ѿ навѣ́тꙋющихъ защитѝ є҆го̀, и҆ по́двигъ крѣ́покъ на побѣ́дꙋ дадѐ є҆мꙋ̀, да оу҆вѣ́сть, ꙗ҆́кѡ всѣ́хъ сильнѣ́е є҆́сть бл҃гоче́стїе.
13
Вона не залишила проданого праведника, але спасла його від гріха:
13
Сїѧ̀ прода́наго првⷣника не ѡ҆ста́ви, но ѿ грѣха̀ и҆зба́ви є҆го̀: сни́де съ ни́мъ въ ро́въ,
14
вона сходила з ним у рів і не залишала його у путах, і потім принесла йому скіпетр царства і владу над тими, які пригнічували його, показала неправдивими тих, хто звинувачував його, і дарувала йому вічну славу.
14
и҆ во оу҆́захъ не ѡ҆ста́ви є҆го̀, до́ндеже принесѐ є҆мꙋ̀ ски́птръ ца́рствїѧ и҆ вла́сть на мꙋ́чащихъ є҆го̀: лжи́выхъ же показа̀, поро́къ сотво́ршихъ на́нь, и҆ дадѐ є҆мꙋ̀ сла́вꙋ вѣ́чнꙋю.
15
Вона звільнила святий народ і непорочне сім’я від народу, який пригнічував його,
15
Сїѧ̀ люде́й преподо́бныхъ и҆ сѣ́мѧ непоро́чное и҆зба́ви ѿ ꙗ҆зы̑къ ѡ҆скорблѧ́ющихъ:
16
увійшла в душу служителя Господнього і протистала страшним царям чудесами і знаменнями.
16
вни́де въ дꙋ́шꙋ раба̀ гдⷭ҇нѧ и҆ воста̀ проти́вꙋ царе́й стра́шныхъ въ чꙋдесѣ́хъ и҆ зна́менїихъ.
17
Вона винагородила святих за труди їх, вела їх шляхом дивним; і вдень була їм покровом, а вночі — зоряним світлом.
17
Воздадѐ преподѡ́бнымъ мздꙋ̀ трꙋдѡ́въ и҆́хъ, наста́ви и҆̀хъ въ пꙋ́ть ди́венъ и҆ бы́сть и҆̀мъ въ покро́въ дне́мъ и҆ въ пла́мень ѕвѣ́здъ въ нощѝ.
18
Вона перевела їх через Червоне море і провела їх крізь велику воду,
18
Преведѐ и҆̀хъ но мо́рю чермно́мꙋ и҆ проведѐ и҆̀хъ сквозѣ̀ во́дꙋ мно́гꙋ:
19
а ворогів їхніх потопила і вивергла їх із глибини безодні.
19
враги́ же и҆́хъ потопѝ и҆ и҆з̾ глꙋбины̀ бе́здны и҆зри́нꙋ и҆̀хъ.
20
Отже, праведні заволоділи обладунком нечестивих і оспівали святе ім’я Твоє, Господи, і одностайно прославили переможну руку Твою;
20
Сегѡ̀ ра́ди пра́веднїи взѧ́ша кѡры́сти нечести́выхъ и҆ воспѣ́ша, гдⷭ҇и, и҆́мѧ ст҃о́е твоѐ, и҆ ѡ҆долѣ́телницꙋ рꙋ́кꙋ твою̀ похвали́ша є҆динодꙋ́шнѣ:
21
бо премудрість відкрила вуста німих і зробила виразними язики немовлят.
21
ꙗ҆́кѡ премꙋ́дрость ѿве́рзе оу҆ста̀ нѣмы́хъ и҆ ѧ҆зы́ки младе́нцємъ сотворѝ ꙗ҆́сны.
Глава 11
1
Вона упорядкувала діла їх рукою святого пророка:
1
Оу҆пра́ви дѣла̀ и҆́хъ рꙋко́ю прⷪ҇ро́ка ст҃а́гѡ:
2
вони пройшли безлюдною пустелею, і на непрохідних місцях поставили намети;
2
проидо́ша пꙋсты́ню неѡбита́ннꙋю и҆ въ непроходи́мыхъ водрꙋзи́ша кꙋ́щы,
3
протистали ворогам і помстилися їм;
3
сопроти́вишасѧ сꙋпоста́тѡмъ и҆ ѿмсти́ша врагѡ́мъ:
4
знемагали від спраги і воззвали до Тебе, і дана була їм вода із розсіченої скелі й утамування спраги — із твердого каменя.
4
возжада́ша и҆ призва́ша тебѐ, и҆ дана̀ бы́сть и҆̀мъ вода̀ ѿ ка́мене несѣко́магѡ и҆ и҆зцѣле́нїе жа́жды ѿ ка́мене же́стока.
5
Бо чим покарані були вороги їх,
5
И҆́миже бо нака́зани бы́ша вразѝ и҆́хъ,
6
тим вони, знаходячись у труднощах, були облагодіяні:
6
си́ми сі́и во ѡ҆скꙋдѣ́нїи сꙋ́ще благодѣ́телствовани бы́ша:
7
замість джерела постійно плинної ріки, сморідною кров’ю збуреною,
7
за и҆сто́чникъ оу҆́бѡ прⷭ҇нотекꙋ́щїѧ рѣкѝ, кро́вїю и҆злїѧ́нною смѧте́нныѧ,
8
на викриття їхнього дітовбивчого повеління, Ти несподівано дав їм велику воду,
8
во ѡ҆бличе́нїе младенцеꙋбі́йственнагѡ повелѣ́нїѧ, да́лъ є҆сѝ и҆̀мъ и҆з̾ѻби́лнꙋ во́дꙋ безнаде́жнѡ,
9
показавши тоді через спрагу, як Ти покарав їхніх супротивників.
9
показа́въ тогда̀ жа́ждею, ка́кѡ проти́вныхъ оу҆мꙋ́чилъ є҆сѝ.
10
Бо коли вони були випробовувані, зазнаючи, між іншим, милостивого напоумлення, тоді пізнали, як мучилися у гніві засуджені нечестиві;
10
Є҆гда́ бо и҆скꙋше́ни бы́ша и҆ въ ми́лости нака́зани, позна́ша, ка́кѡ во гнѣ́вѣ сꙋди́мїи нечести́вїи мꙋ́чишасѧ:
11
тому що Ти випробовував їх, як батько, повчаючи, а тих, як гнівний цар, осуджуючи, мучив.
11
си́хъ бо ꙗ҆́кѡ ѻ҆ц҃ъ оу҆ча́щь и҆скꙋси́лъ є҆сѝ, ѻ҆́нѣхъ же ꙗ҆́кѡ же́стокъ цр҃ь ѡ҆сꙋжда́ѧ и҆стѧза́лъ є҆сѝ.
12
І відсутні і присутні однаково постраждали:
12
Ѿстоѧ́щїи же и҆ присꙋ́тствꙋющїи та́кожде мꙋ́чишасѧ:
13
їх осягла подвійна скорбота і стогін від спогаду про минуле.
13
сꙋгꙋ́ба бо и҆̀хъ прїѧ́тъ печа́ль и҆ стена́нїе съ па́мѧтїю минꙋ́вшихъ.
14
Вони, коли почули, що через них покарання ті були облагодіяні, пізнали Господа.
14
Є҆гда́ бо слы́шахꙋ свои́ми мꙋчє́нїи благодѣ́йствꙋемыхъ ѻ҆́ныхъ, познава́хꙋ гдⷭ҇а:
15
Кого вони раніше, як відкинутого, зреклися з наругою, Тому внаслідок подій дивувалися, перетерпівши неоднакову з праведними спрагу.
15
є҆го́же бо дре́вле во ѿложе́нїи ѿве́ржена ѿреко́шасѧ смѣю́щесѧ, при концы̀ собы́тїѧ оу҆диви́шасѧ, неподо́бною пра́вєднымъ томи́ми жа́ждею.
16
А за нерозумні помисли їх неправди, за якими вони, будучи в омані, служили безсловесним плазунам і огидним чудовиськам, Ти у покарання наслав на них безліч безсловесних тварин,
16
За помышлє́нїѧ же безꙋ̑мнаѧ непра́вды и҆́хъ, въ ни́хже заблꙋди́вше почита́хꙋ безсловє́снаѧ пресмыка̑ющаѧсѧ и҆ ѕвѣре́й хꙋды́хъ, посла́лъ є҆сѝ и҆̀мъ мно́жество безслове́сныхъ живо́тныхъ во ѿмще́нїе,
17
щоб вони пізнали, що, чим хто згрішає, тим і карається.
17
да позна́ютъ, ꙗ҆́кѡ и҆́миже кто̀ согрѣша́етъ, си́ми и҆ мꙋ́читсѧ.
18
Не неможливим було б для всемогутньої руки Твоєї, яка створила світ із безвидної речовини, наслати на них безліч ведмедів або лютих левів,
18
Не неможа́ше бо всеси́льнаѧ рꙋка̀ твоѧ̀, ꙗ҆́же сотворѝ мі́ръ ѿ без̾ѡбра́знагѡ вещества̀, посла́ти на ни́хъ мно́жество медвѣ́дей, и҆лѝ лю́тыхъ львѡ́въ,
19
або невідомих новостворених лютих звірів, що або дихають вогненним подихом, або вивергають клуби диму, або кидають із очей жахливі іскри,
19
и҆лѝ новосозда́нныхъ ꙗ҆́рости и҆спо́лненыхъ ѕвѣре́й незна́емыхъ, и҆лѝ ѻ҆́гненнымъ ды́шꙋщихъ дꙋ́хомъ, и҆лѝ ѕлосмра́дный произносѧ́щихъ ды́мъ, и҆лѝ стра̑шныѧ и҆з̾ ѻ҆че́й и҆́скры и҆спꙋска́ющихъ:
20
які не тільки ушкодженням могли знищити їх, але і жахливим виглядом погубити.
20
и҆́хже не то́кмѡ вре́дъ можа́ше и҆стреби́ти ѧ҆̀, но и҆ зра́къ оу҆страша́ющь погꙋби́ти.
21
Та й без цього вони могли загинути від одного подуву, переслідувані правосуддям і розсіювані духом сили Твоєї; але Ти все влаштував мірою, числом і вагою.
21
И҆ без̾ тѣ́хъ, є҆ди́нымъ дꙋ́хомъ па́сти мого́ша, ѿ сꙋда̀ гони́ми и҆ развѣ́ѧни ѿ дх҃а си́лы твоеѧ̀: но всѧ̑ мѣ́рою и҆ число́мъ и҆ вѣ́сомъ расположи́лъ є҆сѝ.
22
Бо велика сила завжди властива Тобі, і хто протистане могутності сили Твоєї?
22
Є҆́же бо мно́гѡ мощѝ, присꙋ́тствꙋетъ тебѣ̀ всегда̀, и҆ держа́вѣ мы́шцы твоеѧ̀ кто̀ сопроти́витсѧ;
23
Весь світ перед Тобою, як коливання чашки терезів, або як крапля ранкової роси, що сходить на землю.
23
Поне́же, ꙗ҆́коже стра́жикъ въ превѣ́сѣхъ, (та́кѡ) ве́сь мі́ръ пред̾ тобо́ю, и҆ ꙗ҆́кѡ ка́плѧ росы̀ оу҆́треннїѧ, сходѧ́щїѧ на зе́млю.
24
Ти усіх милуєш, тому що усе можеш, і покриваєш гріхи людей заради покаяння.
24
Ми́лꙋеши же всѣ́хъ, ꙗ҆́кѡ всѧ̑ мо́жеши, и҆ презира́еши грѣхѝ человѣ́кѡмъ въ покаѧ́нїе.
25
Ти любиш усе, що існує, і нічим не гребуєш, що створив, бо не створив би, якби щось ненавидів.
25
Лю́биши же сꙋ̑щаѧ всѧ̑, и҆ ни чесогѡ́же гнꙋша́ешисѧ, ꙗ҆̀же сотвори́лъ є҆сѝ: ниже́ бо ненави́дѧ что̀ оу҆стро́илъ є҆сѝ.
26
І як могло б перебувати що-небудь, якби Ти не захотів? Або як збереглося б те, що не було покликане Тобою?
26
Ка́кѡ же пребы́ло бы что̀, а҆́ще бы ты̀ не и҆зво́лилъ є҆сѝ; и҆лѝ, є҆́же не нарѣче́но ѿ тебє̀, сохрани́лосѧ бы;
27
Але Ти все щадиш, тому що все Твоє, душолюбний Господи.
27
Щади́ши же всѧ̑, ꙗ҆́кѡ твоѧ̑ сꙋ́ть, влⷣко дш҃елю́бче!
Глава 12
1
Нетлінний Твій дух перебуває в усьому.
1
Нетлѣ́нный бо дх҃ъ тво́й є҆́сть во всѣ́хъ.
2
Тому заблудлих Ти мало-помалу викриваєш і, нагадуючи їм, у чому вони згрішають, напоумляєш, щоб вони, відступивши від зла, увірували у Тебе, Господи.
2
Тѣ́мже заблꙋжда́ющихъ пома́лꙋ ѡ҆блича́еши, и҆ въ ни́хже согрѣша́ютъ, воспомина́ѧ оу҆чи́ши, да премѣни́вшесѧ ѿ ѕло́бы вѣ́рꙋютъ въ тѧ̀, гдⷭ҇и.
3
Так, погребувавши древніми жителями святої землі Твоєї,
3
И҆ дре́внихъ бо ѡ҆бита́телей землѝ ст҃ы́ѧ твоеѧ̀ возненави́дѣвъ,
4
які звершували ненависні діла чаклувань і нечестиві жертвоприношення,
4
ра́ди дѣѧ́нїй ѕлы́хъ волшве́нїй, ꙗ҆̀же творѧ́хꙋ, и҆ же́ртвъ непреподо́бныхъ,
5
і безжалісними убивцями дітей, і тими, що на жертовних бенкетах пожирали нутрощі людської плоті і крови у таємних зібраннях,
5
и҆ чадоꙋбі́йцъ неми́лостивыхъ, и҆ оу҆тробоѧ́дцєвъ человѣ́ческихъ пло́тей, и҆ кровопі́йцєвъ ѿ среды̀ ст҃ы́ни твоеѧ̀,
6
і батьками, які убивали безпомічні душі, — Ти зволив знищити їх руками батьків наших,
6
и҆ роди́телей оу҆би́вшихъ дꙋ́шы безпомѡ́щныѧ, восхотѣ́лъ є҆сѝ погꙋби́ти рꙋка́ми ѻ҆тє́цъ на́шихъ:
7
щоб земля, найдорожча за все у Тебе, прийняла достойне населення чад Божих.
7
да досто́йное прїи́метъ преселе́нїе ѻ҆трокѡ́въ бж҃їихъ, ꙗ҆́же оу҆ тебє̀ всѣ́хъ дража́йшаѧ землѧ̀.
8
Але і їх, як людей, Ти щадив, пославши предтечами воїнства Твого шершнів, щоб вони помалу знищували їх.
8
Но и҆ си́хъ ꙗ҆́кѡ человѣ́кѡвъ пощади́лъ є҆сѝ, посла́лъ же є҆сѝ предтекꙋ́щыѧ во́инства твоегѡ̀ ѻ҆́сы, ꙗ҆́кѡ да тѣ́хъ пома́лꙋ и҆стребѧ́тъ.
9
Хоч не неможливо було Тобі війною підкорити нечестивих праведним, або знищити їх страшними звірами, або грізним словом у один раз;
9
Не неси́ленъ є҆сѝ во бра́ни покори́ти нечести́выхъ пра́вєднымъ, и҆лѝ ѕвѣ́ремъ свирѣ̑пымъ, и҆лѝ сло́вомъ же́стокимъ до є҆ди́нагѡ потреби́ти:
10
але Ти, помалу караючи їх, давав місце покаянню, знаючи однак, що плем’я їх негідне і зло їх уроджене, і помисли їх не зміняться повіки.
10
сꙋдѧ́щь же пома́лꙋ дава́лъ є҆сѝ мѣ́сто покаѧ́нїю, не невѣ́дѧй, ꙗ҆́кѡ лꙋка́въ ро́дъ и҆́хъ и҆ є҆сте́ственнаѧ ѕло́ба и҆́хъ, и҆ ꙗ҆́кѡ не премѣни́тсѧ помышле́нїе и҆́хъ во вѣ́къ.
11
Бо сім’я їх було прокляте від початку, і не з побоювання перед будь-ким Ти допускав безкарність гріхів їхніх.
11
Сѣ́мѧ бо бѣ̀ про́клѧто ѿ нача́ла: нижѐ боѧ́йсѧ когѡ̀, ѿпꙋще́нїе даѧ́лъ є҆сѝ грѣхѡ́мъ и҆́хъ.
12
Бо хто скаже: «що Ти зробив?» або хто протистане суду Твоєму? і хто звинуватить Тебе у знищенні народів, які Ти створив? Або який захисник прийде до Тебе, із клопотанням за неправедних людей?
12
Кто́ бо рече́тъ (тебѣ̀): что̀ сотвори́лъ є҆сѝ; И҆лѝ кто̀ ста́нетъ проти́вꙋ сꙋдꙋ̀ твоемꙋ̀; кто́ же и҆стѧ́жетъ тѧ̀ ѡ҆ ꙗ҆зы́цѣхъ поги́бшихъ, и҆̀хже ты̀ сотвори́лъ є҆сѝ; и҆лѝ кто̀ въ предста́телство тебѣ̀ прїи́детъ, ѿмсти́тель на непра́вєдныѧ человѣ́ки;
13
Бо, крім Тебе, немає Бога, який має піклування про усіх, щоб доводити Тобі, що Ти несправедливо судив.
13
Нѣ́сть бо и҆́нъ бг҃ъ ра́звѣ тебє̀, и҆́же ради́ши ѡ҆ всѣ́хъ, да пока́жеши, ꙗ҆́кѡ не непра́вѡ сꙋди́лъ є҆сѝ.
14
Ні цар, ні володар не в змозі з’явитися до Тебе на очі за тих, яких Ти знищив.
14
Нижѐ ца́рь, и҆лѝ мꙋчи́тель проти́вꙋ тебє̀ воззрѣ́ти мо́жетъ, ѡ҆ и҆́хже погꙋби́лъ є҆сѝ.
15
Будучи праведним, Ти усім керуєш праведно, вважаючи невластивим Твоїй силі засудити того, хто не заслуговує покарання.
15
Првⷣнъ же сы́й, првⷣнѡ всѧ̑ оу҆правлѧ́еши, недо́лжнаго же мꙋ́читисѧ ѡ҆сꙋди́ти чꙋ́ждо мни́ши твоеѧ̀ си́лы.
16
Бо сила Твоя є початок правди, і те саме, що Ти володарюєш над усіма, налаштовує Тебе щадити усіх.
16
Крѣ́пость бо твоѧ̀ пра́вды нача́ло и҆ є҆́же над̾ всѣ́ми твоѐ влⷣчество, всѣ́хъ щадѣ́ти твори́тъ.
17
Силу Твою Ти показуєш тим, хто не вірує всемогутності Твоїй, і у тих, що не визнають Тебе, викриваєш зухвалість;
17
Крѣ́пость бо показꙋ́еши невѣ́рꙋющымъ ѡ҆ соверше́нствѣ си́лы, а҆ въ вѣ́дꙋщихъ де́рзость ѡ҆блича́еши.
18
але, володіючи силою, Ти судиш поблажливо й керуєш нами з великою милістю, бо могутність Твоя завжди у Твоїй волі.
18
Ты́ же влⷣчествꙋѧй си́лою въ кро́тости сꙋ́диши и҆ съ вели́кимъ щадѣ́нїемъ разсмотрѧ́еши на́съ: съ тобо́ю бо є҆́сть, є҆гда̀ хо́щеши, є҆́же мощѝ.
19
Але такими ділами Ти повчав народ Твій, що праведний повинен бути людинолюбним, і вселяв у синів Твоїх благу надію, що Ти даєш час покаянню у гріхах.
19
Наꙋчи́лъ же є҆сѝ лю́ди твоѧ̑ сицевы́ми дѣ́лы, ꙗ҆́кѡ подоба́етъ пра́ведномꙋ бы́ти человѣколю́бцꙋ, и҆ благонадє́жны сотвори́лъ є҆сѝ сн҃ы твоѧ̑, ꙗ҆́кѡ дае́ши ѡ҆ грѣсѣ́хъ покаѧ́нїе.
20
Бо якщо ворогів синів Твоїх і достойних смерти Ти карав із такою поблажливістю і пощадою, даючи їм час і спонуку, щоб визволитися від зла,
20
А҆́ще бо врагѝ ѻ҆трокѡ́въ твои́хъ и҆ до́лжныхъ сме́рти съ толи́кимъ мꙋ́чилъ є҆сѝ внѧ́тїемъ и҆ щадѣ́нїемъ, даѧ́й времена̀ и҆ мѣ́сто, и҆́миже бы и҆змѣни́лисѧ ѿ ѕло́бы:
21
то з якою увагою Ти судив синів Твоїх, батькам яких Ти дав клятви і завіти благих обітувань!
21
съ коли́кимъ прилѣжа́нїемъ сꙋди́лъ є҆сѝ сн҃ы твоѧ̑, и҆́хже ѻ҆тцє́мъ клѧ̑твы и҆ завѣ́ты да́лъ є҆сѝ благи́хъ ѡ҆бѣща́нїй.
22
Отже, напоумлюючи нас, Ти караєш ворогів наших тисячократно, щоб ми, коли судимо, помишляли про Твою благість і, коли буваємо осуджені, очікували помилування.
22
На́съ оу҆̀бо наказꙋ́ѧ, врагѝ на́шѧ тма́ми бїе́ши, да бл҃госты́ню твою̀ помышлѧ́емъ сꙋдѧ́ще, сꙋди́ми же ча́емъ ми́лости.
23
Тому-то і тих нечестивих, які проводили життя нерозумно, Ти мучив власними їхніми мерзотами,
23
Ѿѻнꙋ́дꙋже и҆ непра́ведныхъ, во безꙋ́мїи пожи́вшихъ живо́тъ, сво́йственными и҆́хъ ме́рзостьми мꙋ́чилъ є҆сѝ,
24
бо вони дуже далеко ухилилися на путях омани, обманюючись подібно до нерозумних дітей і шануючи за богів тих із тварин, які навіть і у ворогів були зневаженими.
24
и҆́бо въ пꙋте́хъ заблꙋжде́нїѧ должа́е заблꙋди́ша, бо́ги мнѧ́ще, ꙗ҆̀же и҆ во живо́тныхъ вра́жїихъ безчє́стна, а҆́ки младе́нцы безꙋ́мнїи прельсти́вшесѧ.
25
Тому, як нерозумним дітям, на посміяння послав Ти їм і покарання.
25
Сегѡ̀ ра́ди ꙗ҆́кѡ ѻ҆трокѡ́мъ несмы́слєннымъ сꙋ́дъ въ порꙋга́нїе посла́лъ є҆сѝ:
26
Але, не врозумившись викривальним посміянням, вони терпіли заслужений суд Божий.
26
и҆̀же порꙋга́ньми преще́нїѧ не наказа́вшесѧ, досто́йна сꙋда̀ бж҃їѧ и҆скꙋ́сѧтъ.
27
Бо те, що вони самі терпіли з досадою, те саме побачивши на тих, яких вважали богами і через яких вони каралися, вони пізнали Бога істинного, Якого раніше відрікалися знати;
27
Въ ни́хже бо ті́и стра́ждꙋще негодова́хꙋ, въ си́хъ, и҆̀хже мнѧ́хꙋ бы́ти бо́ги, въ тѣ́хъ мꙋ́чими, ви́дѧще є҆го́же пре́жде ѿмета́хꙋсѧ зна́ти,
28
тому і прийшов на них остаточний осуд.
28
бг҃а и҆́стиннаго позна́ша: тѣ́мже и҆ коне́цъ ѡ҆сꙋжде́нїѧ прїи́де на нѧ̀.
Глава 13
1
Дійсно суєтні за природою усі люди, у яких не було відання про Бога, які через видимі досконалості не могли пізнати Сущого і, дивлячись на діла, не пізнали Винуватця,
1
Сꙋ́етни оу҆̀бо всѝ человѣ́цы є҆сте́ственнѣ, въ ни́хже ѡ҆брѣта́етсѧ невѣ́дѣнїе ѡ҆ бз҃ѣ, и҆ ѿ ви́димыхъ бла̑гъ не возмого́ша оу҆разꙋмѣ́ти сꙋ́щаго, ни дѣлѡ́мъ вне́млюще позна́ша хитреца̀:
2
а шанували за богів, які правлять світом, або вогонь, або вітер, або повітря, що рухається, або зоряне коло, або бурхливу воду, або небесні світила.
2
но и҆лѝ ѻ҆́гнь, и҆лѝ дꙋ́хъ, и҆лѝ ско́ръ воздꙋ́хъ, и҆лѝ крꙋ́гъ ѕвѣ́здный, и҆лѝ ѕѣ́лнꙋю во́дꙋ, и҆лѝ свѣти̑ла небє́снаѧ, строи́тєли мі́рꙋ бо́ги (бы́ти) возмнѣ́ша.
3
Якщо, зачаровуючись їх красою, вони шанували їх за богів, то повинні були б пізнати, наскільки кращий за них Господь, бо Він, Винуватець краси, створив їх.
3
И҆́хже а҆́ще оу҆́бѡ красото́ю оу҆слажда́ющесѧ, сїѧ̑ бо́ги возмнѣ́ша, да оу҆вѣ́дѧтъ, коли́кѡ си́хъ влⷣка є҆́сть лꙋ́чшїй: красоты́ бо родонача́лникъ созда̀ ѧ҆̀.
4
А якщо дивувалися силі і дії їх, то повинні були б пізнати через них, наскільки могутніший Той, Хто створив їх:
4
А҆́ще же си́лѣ и҆ дѣ́йствїю оу҆диви́шасѧ, да оу҆разꙋмѣ́ютъ ѿ ни́хъ, коли́кѡ сотвори́вый сїѧ̑ си́льнѣйшїй є҆́сть:
5
бо від величі краси створінь порівняльно пізнається Винуватець буття їх.
5
ѿ вели́чества бо красоты̀ созда́нїй сравни́телнѡ рододѣ́латель и҆́хъ познава́етсѧ.
6
Утім, вони менше заслуговують осуду, бо помиляються, можливо, шукаючи Бога і бажаючи знайти Його:
6
Но ѻ҆ба́че на си́хъ є҆́сть оу҆ничиже́нїе ма́ло, и҆́бо са́ми сі́и не́гли прельща́ютсѧ, бг҃а и҆́щꙋще и҆ хотѧ́ще ѡ҆брѣстѝ:
7
тому що, звертаючись до діл Його, вони досліджують і переконуються зором, що усе видиме прекрасне.
7
въ дѣ́лѣхъ бо є҆гѡ̀ живꙋ́ще и҆зслѣ́дꙋютъ и҆ оу҆вѣщава́ютсѧ зра́комъ, ꙗ҆́кѡ бла̑га ви̑димаѧ.
8
Але і вони не мають виправдання:
8
Па́ки нижѐ сі́и проще́нїѧ досто́йни:
9
якщо вони стільки могли розуміти, що були спроможні досліджувати тимчасовий світ, то чому вони одразу не знайшли Господа його?
9
а҆́ще бо толи́кѡ возмого́ша вѣ́дѣти, да возмо́гꙋтъ оу҆разꙋмѣ́ти вѣ́къ, си́хъ же влⷣкꙋ ка́кѡ скорѣ́е не ѡ҆брѣто́ша;
10
Але більш жалюгідні ті, і надії їхні — на бездушних, які називають богами діла рук людських, золото і срібло, витвори мистецтва, зображення тварин, або негідний камінь, діло давньої руки.
10
Ѡ҆каѧ́нни же сꙋ́ть, и҆ въ ме́ртвыхъ оу҆пова̑нїѧ и҆́хъ, и҆̀же назва́ша бо́ги дѣла̀ рꙋ́къ человѣ́ческихъ, зла́то и҆ сребро̀, хи́трости оу҆мышле́нїе, и҆ подѡ́бїѧ живо́тныхъ, и҆лѝ ка́менїе неключи́мо, дѣ́ло рꙋкѝ дре́внїѧ.
11
Або якийсь деревороб, вирубавши придатне дерево, вправно зняв з нього усю кору і, обробивши красиво, зробив з нього посудину, корисну до вжитку у житті,
11
А҆́ще же кто̀ дровосѣ́чецъ тектѡ́нъ, оу҆го́дное дре́во ѿсѣ́къ, ѡ҆те́шетъ благохꙋдо́жнѣ всю̀ корꙋ̀ є҆гѡ̀, и҆ хи́трствꙋѧ благолѣ́пнѣ сотвори́тъ оу҆го́денъ сосꙋ́дъ во оу҆потребле́нїе житїѧ̀,
12
а обрізки від роботи вжив на приготування їжі й наситився;
12
ѡ҆ста́нки же дѣ́ла на оу҆гото́ванїе бра́шна и҆знꙋри́въ насы́тисѧ:
13
один же з обрізків, ні до чого не придатний, дерево криве і сучкувате, взявши, старанно округлив на дозвіллі і, з досвідченістю знавця обробивши його, уподібнив його образу людини,
13
ѡ҆ста́нокъ же и҆́же ѿ ни́хъ ни во что̀ благопотре́бенъ, дре́во кри́во и҆ сꙋ́чїѧ по́лно, прїи́мъ и҆зваѧ̀ съ прилѣжа́нїемъ пра́здности своеѧ̀ и҆ и҆скꙋ́сствомъ ра́зꙋма и҆з̾ѡбразѝ є҆го̀, и҆ оу҆подо́би є҆го̀ ѡ҆́бразꙋ человѣ́чꙋ,
14
або зробив подібним до якої-небудь низької тварини, намазав суриком і покрив фарбою поверхню його, і зафарбував у ньому усякий недолік,
14
и҆лѝ нѣ́коемꙋ живо́тномꙋ ничто́жномꙋ оу҆подо́би є҆го̀, пома́завъ ша́рами разли́чными и҆ ѡ҆червлени́въ ви́дъ є҆гѡ̀, и҆ всѧ́къ поро́къ, и҆́же на не́мъ є҆́сть, и҆зма́завъ,
15
і, влаштувавши для нього достойне місце, повісив його на стіні, закріпивши залізом.
15
и҆ сотвори́въ є҆мꙋ̀ досто́йное є҆гѡ̀ ѡ҆бита́нїе, на стѣнѣ̀ поста́ви є҆̀, оу҆крѣпи́въ желѣ́зомъ.
16
Отже, щоб витвір його не упав, він наперед потурбувався, знаючи, що воно само собі допомогти не може, бо це кумир і потребує допомоги.
16
Да не оу҆́бѡ паде́тъ, пред̾ꙋмы́сли ѡ҆ не́мъ, вѣ́дый, ꙗ҆́кѡ не мо́жетъ помощѝ себѣ̀: и҆́бо і҆́дѡлъ є҆́сть и҆ тре́бꙋетъ по́мощи.
17
Молячись же перед ним про свої надбання, про шлюб і про дітей, він не соромиться говорити бездушному,
17
Ѡ҆ стѧжа́нїихъ же и҆ ѡ҆ бра́цѣхъ и҆ ча́дѣхъ свои́хъ молѧ́сѧ, не стыди́тсѧ къ бездꙋ́шномꙋ глаго́лѧ,
18
і про здоров’я волає до немічного, про життя просить мертве, про допомогу благає цілком нездатне, про подорож — не здатне ступити,
18
и҆ ѡ҆ здра́вїи оу҆́бѡ немощно́е призыва́етъ, и҆ ѡ҆ животѣ̀ ме́ртвое мо́литъ, и҆ въ по́мощь неключи́мое призыва́етъ,
19
про прибутки, про ремесло і про успіх рук — зовсім не здатне робити руками, про силу просить найбезсиліше.
19
и҆ ѡ҆ пꙋтеше́ствїи (про́ситъ) нижѐ ходи́ти могꙋ́щаго, и҆ ѡ҆ притѧжа́нїи и҆ дѣѧ́нїи и҆ ѡ҆ рꙋ́къ подтвержде́нїи некрѣ́пкаго рꙋка́ми, мꙋ́жества про́ситъ ѿ тогѡ̀, є҆́же всѣ́хъ є҆́сть немощнѣ́йшее.
Глава 14
1
Ще: хтось, збираючись плисти і перепливати люті хвилі, кличе на допомогу дерево, що слабкіше за корабель, який його носить;
1
Плы́ти па́ки кто̀ помы́сливъ и҆ сверѣ̑пыѧ вѡ́лны преходи́ти, носѧ́щагѡ є҆го̀ кораблѧ̀ тлѣ́ннѣйшее дре́во призыва́етъ:
2
бо прагнення до надбань вигадало його, а художник вправно влаштував,
2
ѻ҆́ное бо жела́нїе пристѧжа́нїй оу҆мы́сли, хитре́цъ же мꙋ́дростїю содѣ́ла:
3
але промисел Твій, Отче, керує кораблем, бо Ти дав і путь у морі і безпечний шлях у хвилях;
3
тво́й же, ѻ҆́ч҃е, оу҆строѧ́етъ про́мыслъ: ꙗ҆́кѡ да́лъ є҆сѝ и҆ въ мо́ри пꙋ́ть и҆ въ волна́хъ стезю̀ крѣ́пкꙋю,
4
показуючи, що Ти можеш від усього спасати, хоч би хто вирушав у море і без уміння.
4
показꙋ́ѧ, ꙗ҆́кѡ си́ленъ є҆сѝ ѿ всѧ́кагѡ спⷭ҇тѝ, а҆́ще и҆ без̾ хꙋдо́жества кто̀ взы́детъ.
5
Ти хочеш, щоб не марні були діла Твоєї премудрости; тому люди довіряють своє життя найменшому дереву і рятуються, проходячи по хвилях на човні.
5
Хо́щеши же, да не бꙋ́дꙋтъ пра̑здна дѣла̀ премⷣрости твоеѧ̀: сегѡ̀ ра́ди и҆ малѣ́йшемꙋ дре́вꙋ ввѣрѧ́ютъ человѣ́цы дꙋ́шы (своѧ̑), и҆ преходѧ́ще вѡ́лны кораблеце́мъ и҆зба́влени сꙋ́ть.
6
Бо і спочатку, коли знищувані були горді велетні, надія світу, керована Твоєю рукою, використавши корабель, залишила світу сім’я роду.
6
И҆ ѿ нача́ла бо, є҆гда̀ погиба́хꙋ го́рдїи и҆споли́ни, оу҆пова́нїе мі́ра въ кораблецѣ̀ и҆збѣжа́вшее, ѡ҆ста́ви вѣ́кꙋ сѣ́мѧ рожде́нїѧ, рꙋко́ю твое́ю оу҆стро́ено.
7
Благословенне дерево, через яке буває правда!
7
Благослове́но бо дре́во, и҆́мже быва́етъ пра́вда.
8
А це рукотворне прокляте і саме, і той, хто зробив його, — за те, що зробив; а це тлінне назване богом.
8
Рꙋкотворе́нное же про́клѧто є҆́сть, и҆ сотвори́вый є҆̀: ꙗ҆́кѡ ѻ҆́въ оу҆́бѡ содѣ́ла, сїе́ же тлѣ́нное бо́гомъ и҆менова́сѧ.
9
Бо однаково ненависні Богу і нечестивець і нечестя його;
9
Въ ра́внѣ бо ненави̑дима сꙋ́ть бг҃ꙋ и҆ нече́ствꙋѧй, и҆ нече́стїе є҆гѡ̀:
10
і зроблене разом із тим, хто зробив, буде покаране.
10
и҆́бо сотворе́ное съ сотво́ршимъ мꙋ́чимо бꙋ́детъ.
11
Тому і на ідолів язичницьких буде суд, оскільки вони серед створіння Божого зробилися мерзотою, спокусою душ людських і сіттю для ніг нерозумних.
11
Сегѡ̀ ра́ди и҆ во і҆́дѡлѣхъ ꙗ҆зы́ческихъ бꙋ́детъ ка́знь, ꙗ҆́кѡ въ созда́нїи бж҃їи въ ме́рзость сотворе́ни сꙋ́ть и҆ въ собла́зны дꙋша́мъ человѣ́чєскимъ и҆ въ сѣ́ть нога́мъ бꙋ́ихъ.
12
Бо вигадка ідолів — початок блуду, і винахід їх — розтління життя.
12
Нача́ло бо блꙋже́нїѧ оу҆мышле́нїе і҆́дѡлѡвъ: и҆з̾ѡбрѣ́тенїе же и҆́хъ тлѣ́нїе живота̀.
13
Не було їх спочатку, і не повіки вони будуть.
13
Ниже́ бо бы́ша ѿ нача́ла, нижѐ бꙋ́дꙋтъ во вѣ́ки:
14
Вони увійшли у світ через людське марнославство, і тому близький призначений їм кінець.
14
тщесла́вїемъ бо человѣ́ческимъ внидо́ша въ мі́ръ, и҆ сегѡ̀ ра́ди кра́токъ и҆́хъ коне́цъ вмѣни́сѧ.
15
Батько, який мучиться гіркою скорботою щодо рано померлого сина, зробивши зображення його, як уже мертвої людини, потім став шанувати його, як бога, і передав підвладним таємниці і жертвоприношення.
15
Го́рькимъ бо пла́чемъ сѣ́тꙋѧ ѻ҆те́цъ ско́рѡ восхище́нагѡ ча́да ѡ҆́бразъ сотвори́въ, є҆го́же тогда̀ человѣ́ка ме́ртва, нн҃ѣ ꙗ҆́кѡ бо́га почтѐ: и҆ предадѐ подрꙋ̑чнымъ та̑йны и҆ жє́ртвы:
16
Потім цього нечестивого звичаю, що з часом утвердився, дотримувалися, як закону, і за повелінням володарів статую шанували, як божество.
16
пото́мъ вре́менемъ возмо́гшїй нечести́вый ѡ҆бы́чай, а҆́ки зако́нъ храни́мь бы́сть, и҆ мꙋчи́телей повелѣ́нїемъ почита́єма бѧ́хꙋ и҆зва̑ѧннаѧ:
17
Кого в лице люди не могли шанувати через віддаленість проживання, того віддалене лице вони зображали: робили видимий образ шанованого царя, щоб цією старанністю полестити відсутньому, ніби присутньому.
17
и҆̀хже въ лицѐ не могꙋ́ще чествова́ти человѣ́цы да́льнагѡ ра́ди ѡ҆бита́нїѧ, и҆здале́ча лицѐ и҆з̾ѡбрази́вше, ꙗ҆́вный ѡ҆́бразъ почита́емагѡ царѧ̀ сотвори́ша, ꙗ҆́кѡ да ѿстоѧ́щаго а҆́ки бли́з̾ сꙋ́щаго ласка́ютъ со прилѣжа́нїемъ.
18
До посилення ж шанування і від незнавців заохочувала старанність художника,
18
Въ продолже́нїе же ѕлоче́стїѧ и҆ не разꙋмѣ́ющихъ принꙋ́ди хꙋдо́жниково любоче́стїе.
19
бо він, бажаючи, можливо, догодити володарю, подбав, щоб мистецтвом зробити подобу якнайкрасивішою;
19
Се́й бо хотѧ̀ оу҆годи́ти держа́вствꙋющемꙋ, произведѐ хи́тростїю (свое́ю) подо́бїе на лꙋ́чшее:
20
а народ, захоплений красою оздоби, того, якого невдовзі перед тим шанували, як людину, визнав тепер божеством.
20
мно́жество же человѣ̑къ, привлече́но благоѡбра́зїемъ дѣ́ла, пре́жде вма́лѣ чествова́наго человѣ́ка нн҃ѣ въ бо́га вмѣни́ша.
21
І це було спокусою для людей, тому що вони, підкоряючись або нещастю, або тиранству, неповідомлене Ім’я прикладали до каменів і дерев.
21
И҆ сїѐ бы́сть житїю̀ въ прельще́нїе, ꙗ҆́кѡ и҆лѝ ѕлоключе́нїю, и҆лѝ мꙋчи́телствꙋ послꙋжи́вше человѣ́цы, несоѻ́бщно и҆́мѧ ка́менїю и҆ древа́мъ ѡ҆бложи́ша.
22
Потім не досить було для них помилятися у пізнанні про Бога, але вони, живучи у великій боротьбі неуцтва, таке велике зло називають світом.
22
Посе́мъ не дово́лно бѣ̀ прельща́тисѧ ѡ҆ бж҃їи ра́зꙋмѣ, но и҆ въ вели́цѣй живꙋ́ще безꙋ́мїѧ бра́ни, толи̑каѧ ѕла̑ѧ мі́ръ и҆менꙋ́ютъ.
23
Звершуючи або дітовбивчі жертви, або приховані таємниці, або запозичені від чужих звичаїв шалені бенкети,
23
И҆́бо и҆лѝ дѣтоꙋбі́йствєнныѧ жє́ртвы, и҆лѝ сокровє́нныѧ та̑йны, и҆лѝ неи́стѡвныѧ ѿ и҆ны́хъ зако́нѡвъ пи́ршєства творѧ́ше,
24
вони не бережуть ні життя, ні чистих шлюбів, але один іншого або підступництвом убиває, або перелюбством кривдить.
24
нижѐ житїѧ̀, нижѐ бра́кѡвъ чи́стыхъ є҆щѐ хранѧ́тъ: є҆ди́нъ же дрꙋга́го и҆лѝ навѣ́томъ оу҆бива́етъ, и҆лѝ блꙋдѧ̀ ѡ҆скорблѧ́етъ.
25
Усіма ж без різниці володіють кров і убивство, розкрадання і підступництво, розтління, віроломство, заколот, клятвопорушення, розкрадання майна,
25
Всѧ̑ же смѣ́шєна сꙋ́ть, кро́вь и҆ оу҆бі́йство, татьба̀ и҆ ле́сть, растлѣ́нїе, невѣ́рство, смѧте́нїе, заклина́нїе, молва̀ благи́хъ,
26
забуття подяки, осквернення душ, перетворення статей, безчиння шлюбів, перелюбство і розпуста.
26
благода́ти забве́нїе, дꙋша́мъ ѡ҆скверне́нїе, рожде́нїю премѣне́нїе, бра́кѡвъ безчи́нїе, прелюбодѣѧ́нїе и҆ стꙋдодѣѧ́нїе.
27
Служіння ідолам, які недостойні найменування, є початок і причина, і кінець усякого зла,
27
Недосто́йныхъ бо и҆́мене і҆́дѡлѡвъ слꙋже́нїе нача́ло всѧ́кагѡ ѕла̀, и҆ вина̀ и҆ коне́цъ є҆́сть:
28
бо вони або, забавляючись, шаленіють, або провіщають неправду, або живуть беззаконно, або швидко порушують клятву.
28
и҆́бо и҆лѝ веселѧ́щесѧ неи́стовствꙋютъ, и҆лѝ проро́чествꙋютъ лѡ́жнаѧ, и҆лѝ живꙋ́тъ непра́веднѣ, и҆лѝ кленꙋ́тсѧ ско́рѡ.
29
Надіючись на бездушних ідолів, вони не думають бути покараними за те, що несправедливо клянуться.
29
На бездꙋ̑шныѧ бо і҆́дѡлы надѣ́ющесѧ, ѕлѣ̀ кленꙋ́щесѧ казни́ми бы́ти не ча́ютъ.
30
Але за те й інше прийде на них осудження, і за те, що нечестиво думали про Бога, звертаючись до ідолів, і за те, що неправдиво клялися, підступно зневажаючи святе.
30
За ѻ҆боѧ́ же на ни́хъ прїи́детъ сꙋ́дъ: поне́же ѕлѣ̀ мꙋ́дрствоваша ѡ҆ бз҃ѣ, вне́млюще і҆́дѡлѡмъ, и҆ непра́веднѡ клѧ́шасѧ ле́стїю, презрѣ́вше преподо́бїе.
31
Бо не сила тих, якими вони клянуться, але суд над тими, що грішать, завжди йде за злочином неправедних.
31
Не бо̀ си́ла кленꙋ́щихъ, но согрѣша́ющымъ сꙋ́дъ нахо́дитъ всегда̀ на престꙋпле́нїе непра́ведныхъ.
Глава 15
1
Але Ти, Бог наш, благий та істинний, довготерпеливий і управляєш усім милостиво.
1
Ты́ же бг҃ъ на́шъ бл҃гъ и҆ и҆́стиненъ, долготерпѣли́въ и҆ въ млⷭ҇ти оу҆правлѧ́ѧй всѧ̑.
2
Якщо ми і згрішаємо, ми — Твої, що визнаємо владу Твою; але ми не будемо грішити, знаючи, що ми визнані Твоїми.
2
И҆́бо а҆́ще согрѣши́мъ, твоѝ є҆смы̀, вѣ́дꙋще держа́вꙋ твою̀: и҆ а҆́ще не согрѣши́мъ, вѣ́мы, ꙗ҆́кѡ тебѣ̀ вмѣни́хомсѧ.
3
Знати Тебе є повна праведність, і визнавати владу Твою — корінь безсмертя.
3
Є҆́же бо зна́ти тебѐ, всесоверше́на (є҆́сть) пра́вда, и҆ вѣ́дѣти держа́вꙋ твою̀, ко́рень є҆́сть безсме́ртїѧ.
4
Не зваблює нас лукавий людський винахід, ні марний труд художників — зображення, розмальовані різними фарбами,
4
Ниже́ бо прельстѝ на́съ человѣ́ческое ѕлохи́трое оу҆мышле́нїе, нижѐ сѣннопи́саныхъ трꙋ́дъ безпло́дный, ви́дъ и҆зва́ѧнъ разли́чными ша̑ры,
5
погляд на які збуджує у безумних похотіння і жагу до бездушного вигляду мертвого образа.
5
и҆́хже зра́къ безꙋ̑мнымъ прихо́дитъ въ похотѣ́нїе, и҆ лю́бѧтъ ме́ртвагѡ ѡ҆́браза ви́дъ бездꙋ́шный.
6
І ті, що роблять, і ті, хто має похіть, і хто шанує, є любителі зла, достойні таких надій.
6
Ѕлы́хъ люби́телїе досто́йнїи таковы́хъ наде́ждъ и҆ творѧ́щїи, и҆ лю́бѧщїи, и҆ чествꙋ́ющїи.
7
Гончар мне м’яку землю, старанно ліпить усякий сосуд на служіння нам; з однієї і тієї самої глини виробляє посуд, потрібний і для чистих діл і для нечистих — усе однаково; але яке для кожного з них вживання, суддя — той самий гончар.
7
И҆́бо скꙋде́льникъ, мѧ́гкꙋю зе́млю мнꙋ́щь со трꙋдо́мъ, дѣ́лаетъ ко слꙋже́нїю на́шемꙋ ко́еждо: но ѿ тогѡ́жде бре́нїѧ созда̀ и҆ ꙗ҆̀же чи́стыхъ дѣ́лъ слꙋжє́бныѧ сосꙋ́ды, и҆ сопроти̑вныѧ, всѧ̑ подо́бнѣ: си́хъ же ѻ҆бои́хъ коегѡ́ждо є҆́сть оу҆потребле́нїе, сꙋдїѧ̀ є҆́сть бренодѣ́латель.
8
І суєтний трудівник з тієї самої глини ліпить суєтного бога, тоді як сам недавно народився із землі і скоро піде туди ж, звідки він узятий, і стягнеться з нього борг душі його.
8
И҆ ѕлотрꙋ́дникъ бо́га сꙋ́етна ѿ тогѡ́жде твори́тъ бре́нїѧ, и҆́же ма́лѡ пре́жде ѿ землѝ сотворе́нъ бы́въ, по ма́лѣ и҆́детъ, и҆з̾ неѧ́же взѧ́тъ бы́сть, и҆стѧ́занъ ѡ҆ дꙋше́внѣмъ долзѣ̀.
9
Але у нього турбота не про те, що він повинен багато трудитися, і не про те, що життя його коротке; але він змагається з художниками золотих і срібних виробів, і наслідує мідників, і ставить собі у славу те, що робить мерзоти.
9
Но є҆́сть є҆мꙋ̀ прилѣжа́нїе, не ꙗ҆́кѡ и҆́мать трꙋди́тисѧ, нижѐ ꙗ҆́кѡ краткоконе́чно житїѐ и҆́мать: но ревнꙋ́етъ златодѣ́лателємъ и҆ сребролїѧ́телємъ, и҆ мѣ́ди дѣ́лателємъ подража́етъ, и҆ сла́вꙋ мни́тъ, ꙗ҆́кѡ сквє́рнаѧ дѣ́лаетъ.
10
Серце його — попіл, і надія його мізерніша за землю, і життя його нікчемніше за бруд;
10
Пе́пелъ бо є҆́сть се́рдце є҆гѡ̀, и҆ землѝ хꙋ́ждше оу҆пова́нїе є҆гѡ̀, и҆ бре́нїѧ безче́стнѣе живо́тъ є҆гѡ̀:
11
бо він не пізнав Того, Хто сотворив його і вдунув у нього живу душу і вдихнув у нього дух життя.
11
ꙗ҆́кѡ не оу҆вѣ́дѣ созда́вшагѡ є҆го̀, и҆ вдохнꙋ́вшагѡ є҆мꙋ̀ дꙋ́шꙋ дѣйстви́тельнꙋю, и҆ вдꙋ́нꙋвшагѡ дꙋ́хъ живо́тный.
12
Вони вважають життя наше забавою і житіє прибутковою торгівлею, тому що говорять, що слід же звідкілясь здобувати прибуток, хоч би і зі зла.
12
Но вмѣни́ша и҆гра́лище бы́ти живо́тъ на́шъ, и҆ житїѐ всѐ оу҆пражне́но на приѡбрѣ́тенїе: и҆́бо глаго́лютъ, ꙗ҆́кѡ подоба́етъ ѿкꙋ́дꙋ либо, а҆́ще и҆ ѿ ѕла̀, приѡбрѣта́ти.
13
Утім, такий більше за всіх знає, що він грішить, роблячи із земляної речовини тлінні сосуди і статуї.
13
Се́й бо па́че всѣ́хъ вѣ́сть, ꙗ҆́кѡ согрѣша́етъ, ѿ вещества̀ землена́гѡ оу҆дѡ́бныѧ къ сокрꙋше́нїю сосꙋ́ды и҆ и҆зваѧ̑нїѧ содѣва́ѧй.
14
Найбільше ж нерозумні з усіх і бідніші розумом за самих немовлят — вороги народу Твого, які пригноблюють його,
14
Вси́ же пребезꙋ́мнѣйшїи и҆ ѡ҆каѧ́ннѣйшїи, па́че дꙋшѝ младе́нческїѧ, вразѝ люді́й твои́хъ ѡ҆блада́вшїи и҆́ми:
15
тому що вони вважають богами усіх ідолів язичницьких, у яких нема ні очей для зору, ні ніздрів для втягування повітря, ні вух для слухання, ні пальців рук для дотику, і ноги яких нездатні для ходіння.
15
ꙗ҆́кѡ всѧ̑ і҆́дѡлы ꙗ҆зы́чєски вмѣни́ша въ бо́ги, и҆̀мже нижѐ ѻ҆че́съ оу҆потребле́нїе ко зрѣ́нїю, нижѐ но́здри въ привлече́нїе а҆́ера, нижѐ оу҆́ши слы́шати, нижѐ пе́рсты рꙋ́къ во ѡ҆сѧза́нїе, и҆ но́ги и҆́хъ пра̑здны ко хожде́нїю.
16
Хоча людина зробила їх, і запозичений дух утворив їх, але ніякий чоловік не може створити бога, як він сам.
16
Человѣ́къ бо сотворѝ и҆̀хъ, и҆ дꙋ́ха взаи́мъ взѧ́въ созда̀ и҆̀хъ: ни є҆ди́нъ бо человѣ́къ мо́жетъ себѣ̀ подо́бна бо́га созда́ти:
17
Будучи смертним, він робить нечестивими руками мертве, тому він довершеніший за божества свої, бо він жив, а ті — ніколи.
17
сме́ртенъ же сы́й ме́ртва дѣ́лаетъ рꙋка́ма беззако́нныма: лꙋ́чшїй бо є҆́сть і҆́дѡлѡвъ свои́хъ: (ꙗ҆́кѡ) се́й оу҆́бѡ поживѐ, ѻ҆́нїи же никогда̀.
18
Притім вони шанують тварин найогидніших, які за безглуздістю порівняно гірші за усіх.
18
И҆ живо́тныхъ ме́рзкихъ чтꙋ́тъ: безꙋ̑мнаѧ бо сравнѧ́ємаѧ и҆ны́хъ сꙋ́ть хꙋ́ждша.
19
Вони навіть некрасиві на вигляд, як інші тварини, щоб могли приваблювати до себе, але позбавлені і схвалення Божого і благословення Його.
19
Нижѐ є҆ли́кѡ вожделѣ́ти ꙗ҆́кѡ въ лицы̀ живо́тныхъ бла̑га сꙋ́ть, ѿбѣго́ша же и҆ бж҃їѧ хвалы̀ и҆ блгⷭ҇ве́нїѧ є҆гѡ̀.
Глава 16
1
Тому вони достойно були покарані через подібних тварин і терзали їх багато чудовиськ.
1
Сегѡ̀ ра́ди ѿ подо́бныхъ пострада́ша досто́йнѣ, и҆ мно́жествомъ ѕвѣре́й казне́ни бы́ша.
2
Замість такого покарання Ти благодіяв народу Твоєму: задовольняючи примхи їх, Ти приготував їм для насичення незвичайну їжу — перепелів,
2
Вмѣ́стѡ мꙋче́нїѧ бла́го сотвори́лъ є҆сѝ лю́демъ твои̑мъ, въ похотѣ́нїе жела́нїѧ стра́нное вкꙋше́нїе, пи́щꙋ оу҆гото́валъ є҆сѝ кра́стєли,
3
щоб ті, мучимі голодом, через огидний вигляд насланих гадів, відмовлялися і від необхідного позиву до їжі, а ці, короткочасно потерпівши нестачу, спожили незвичайну їжу.
3
да ѻ҆́ни оу҆́бѡ вожделѣ́вшїи пи́щи, показа́нїемъ по́сланыхъ, и҆ ѿ нꙋ́жнагѡ хотѣ́нїѧ ѿвратѧ́тсѧ, сі́и же вма́лѣ скꙋ́дни бы́вше, и҆ стра́нна приѡбща́тсѧ вкꙋше́нїѧ.
4
Бо тих гнобителів повинна була осягнути невідворотна нестача, а цим тільки потрібно було показати, як мучилися вороги їхні.
4
Подоба́ше бо на ѻ҆́ныхъ оу҆́бѡ неизбѣ́жнѣй нищетѣ̀ наитѝ мꙋчи́телствꙋющихъ, си̑мъ же то́кмѡ показа́ти, ка́кѡ вразѝ и҆́хъ мꙋ́чишасѧ.
5
І тоді, коли спостигла їх жахлива лютість звірів і вони знищувалися укусами підступних зміїв, гнів Твій не продовжився до кінця.
5
И҆́бо є҆гда̀ тѣ̑мъ на́йде же́стокъ ѕвѣре́й гнѣ́въ, и҆ оу҆грызе́ньми сверѣ́пыхъ и҆стреблѧ́хꙋсѧ ѕмїє́въ,
6
Але вони були збентежені на короткий час для напоумлення, отримавши знамення спасіння на спогад про заповідь закону Твого,
6
но не до конца̀ пребы́сть гнѣ́въ тво́й: въ наказа́нїе же вма́лѣ смꙋще́ни бы́ша, зна́менїе и҆мѣ́юще спасе́нїѧ, на воспомина́нїе за́повѣди зако́на твоегѡ̀:
7
бо той, хто навертався, зцілявся не тим, на що дивився, але Тобою, Спасителем усіх.
7
ѡ҆брати́выйсѧ бо не (ве́щїю) зри́мою цѣлѧ́шесѧ, но тобо́ю всѣ́хъ сп҃си́телемъ.
8
І цим Ти показав ворогам нашим, що Ти — визволитель від усякого зла:
8
И҆ въ се́мъ же показа́лъ є҆сѝ врагѡ́мъ на́шымъ, ꙗ҆́кѡ ты̀ є҆сѝ и҆збавлѧ́ѧй ѿ всѧ́кагѡ ѕла̀:
9
бо їх убивало жаління сарани і мух, і не знайшлося зцілення для душі їх, тому що вони були достойні мучення від цих.
9
тѣ́хъ бо а҆крі̑ды и҆ мꙋ̑хи поби́ша оу҆грызе́нїемъ, и҆ не ѡ҆брѣ́тесѧ цѣльба̀ дꙋша́мъ и҆́хъ, ꙗ҆́кѡ досто́йни бѧ́хꙋ ѿ таковы́хъ мꙋ́читисѧ.
10
А синів Твоїх не здолали і зуби отруйних зміїв, тому що милість Твоя прийшла на допомогу і зцілила їх.
10
Сынѡ́въ же твои́хъ нижѐ ꙗ҆дови́тыхъ ѕмїє́въ зꙋ́бы ѡ҆долѣ́ша: млⷭ҇ть бо твоѧ̀ прихожда́ше и҆ и҆зцѣлѧ́ше и҆̀хъ.
11
Хоч вони і були уражувані для нагадування їм про слова Твої, але скоро були і зцілювані, щоб, упавши у глибоке забуття того, не позбулися Твого благодіяння.
11
Въ па́мѧть бо слове́съ твои́хъ бѧ́хꙋ оу҆сѣ́чени и҆ ско́рѡ и҆зцѣлѧ́хꙋсѧ, да не во глꙋбинꙋ̀ впа́дше забве́нїѧ ѿлꙋча́тсѧ твоегѡ̀ бл҃годѣѧ́нїѧ:
12
Не трава і не пластир лікували їх, але Твоє, Господи, всецілюще слово.
12
ниже́ бо ѕе́лїе, нижѐ ѡ҆бѧза́нїе и҆зцѣлѝ и҆̀хъ, но сло́во твоѐ, гдⷭ҇и, и҆зцѣлѧ́ющее всѧ̑.
13
Ти маєш владу життя і смерти і опускаєш до врат пекла і підносиш.
13
Ты́ бо живота̀ и҆ сме́рти вла́сть и҆́маши, и҆ низво́диши да́же до вра́тъ а҆́да, и҆ возво́диши.
14
Людина зі злоби своєї убиває, але не може повернути духу, який відійшов, і не може прикликати взяту душу.
14
Человѣ́къ же оу҆бива́етъ оу҆́бѡ ѕло́бою свое́ю: и҆зше́дшагѡ же дꙋ́ха не возврати́тъ, нижѐ па́ки призыва́етъ дꙋ́шꙋ взѧ́тꙋю.
15
А Твоєї руки неможливо уникнути,
15
Твоеѧ́ же рꙋкѝ и҆збѣжа́ти невозмо́жно є҆́сть:
16
бо нечестиві, які зреклися пізнавати Тебе, покарані силою Твоєю, будучи переслідувані незвичайними дощами, градами і невідворотними бурями і знищувані вогнем.
16
ѿмета́ющїисѧ бо тебѐ вѣ́дѣти нечести́вїи, въ крѣ́пости мы́шцы твоеѧ̀ бїе́ни бы́ша стра́нными дождьмѝ и҆ гра́дами, и҆ бꙋ́рѧми гони́ми неизбѣ́жнѡ, и҆ ѻ҆гне́мъ растаева́еми.
17
Але найдивнішим було те, що вогонь сильніше діяв у воді, яка усе гасить, бо самий світ є поборник за праведних.
17
Пресла́вное бо, въ водѣ̀ всѧ̑ оу҆гаша́ющей мно́жае дѣ́йствоваше ѻ҆́гнь: спобо́рникъ бо є҆́сть мі́ръ ѡ҆ пра́ведныхъ.
18
Іноді полум’я приборкувалося, щоб не спалити тварин, посланих на нечестивих, щоб вони, бачачи це, пізнали, що переслідуються судом Божим.
18
Ѻ҆вогда́ бо оу҆́бѡ оу҆кроща́шесѧ пла́мень, да не сожже́тъ по́сланныхъ живо́тныхъ на нечєсти́выѧ: но сі́и зрѧ́ще да вѣ́дѧтъ, ꙗ҆́кѡ ѿ бж҃їѧ сꙋда̀ стра́ждꙋтъ гоне́нїе.
19
А іноді і серед води палило сильніше за вогонь, щоб знищити творіння землі неправедної.
19
Ѻ҆вогда́ же и҆ междꙋ̀ водо́ю вы́ше си́лы ѻ҆́гненныѧ палѧ́ше, да беззакѡ́нныѧ землѝ порождє́нїѧ растли́тъ.
20
Замість того народ Твій Ти годував їжею ангельською і послав їм, які не трудилися, з неба готовий хліб, що був приємним за смаком кожного.
20
Вмѣ́стѡ же си́хъ а҆́гг҃лскою пи́щею пита́лъ є҆сѝ лю́ди твоѧ̑, и҆ оу҆гото́ванъ хлѣ́бъ съ небесѐ посла́лъ є҆сѝ и҆̀мъ без̾ трꙋда̀, всѧ́кое оу҆слажде́нїе въ себѣ̀ и҆мѣ́ющь и҆ ко всѧ́комꙋ сли́чный вкꙋше́нїю.
21
Бо властивість їжі Твоєї показувала Твою любов до дітей і на задоволення бажання того, хто споживав, змінювалася за смаком кожного.
21
Сꙋщество́ бо твоѐ сла́дость твою̀ ко сынѡ́мъ пока́зоваше, и҆ оу҆гожда́ѧ є҆ди́нагѡ коегѡ́ждо во́ли, ꙗ҆́коже кто̀ хотѧ́ше, превраща́шесѧ.
22
А сніг і лід витримували вогонь і не танули, щоб вони знали, що вогонь, який горить у граді і блищить у дощах, знищував плоди ворогів.
22
Снѣ́гъ же и҆ ле́дъ терпѧ́хꙋ ѻ҆́гнь и҆ не растаѧва́хꙋ: да оу҆вѣ́дѧтъ, ꙗ҆́кѡ плоды̀ врагѡ́въ и҆стреблѧ́ше ѻ҆́гнь горѧ́щь во гра́дѣ и҆ въ дожде́хъ блиста́ющь:
23
Але той самий вогонь, щоб наситилися праведні, втрачав свою силу.
23
то́йже па́ки, да пита́ютсѧ пра́веднїи, (ѻ҆́гнь) и҆ свою̀ забы̀ си́лꙋ.
24
Бо творіння, слугуючи Тобі, Творцю, спрямовується для покарання нечестивих і вщухає для благодіяння віруючим у Тебе.
24
Творе́нїе бо, тебѣ̀ творцꙋ̀ всѣ́хъ слꙋжа́щее, распростира́етсѧ на мꙋ́кꙋ проти́вꙋ непра́ведныхъ и҆ легча́е твори́тсѧ во благодѣѧ́нїе ра́ди на тѧ̀ надѣ́ющихѧ.
25
Тому і тоді воно (творіння), змінюючись в усьому, підкорювалося Твоїй благодаті, яка годує усіх, за бажанням нужденних,
25
Сегѡ̀ ра́ди и҆ тогда̀ во всѧ̑ преѡбразꙋ́емое всѣ́хъ корми́телницѣ блгⷣти твое́й слꙋжа́ше къ во́ли тре́бꙋющихъ:
26
щоб сини Твої, яких Ти, Господи, полюбив, пізнали, що не види плодів годують людину, але слово Твоє зберігає віруючих у Тебе.
26
да наꙋча́тсѧ сы́нове твоѝ, и҆̀хже возлюби́лъ є҆сѝ, гдⷭ҇и, ꙗ҆́кѡ не рождє́нїѧ плодѡ́въ пита́ютъ человѣ́ка, но сло́во твоѐ тебѣ̀ вѣ́рꙋющихъ соблюда́етъ.
27
Бо те, що не пошкоджувалося вогнем, будучи зігріте слабким сонячним променем, одразу ж розтавало,
27
Є҆́же бо ѻ҆гне́мъ нерастлѣ́но ско́рѡ ѿ ма́лыѧ лꙋчѝ со́лнечныѧ грѣ́емое растаѧва́шесѧ:
28
щоб було відомо, що треба попереджати сонце подякою Тобі і звертатися до Тебе на схід світла.
28
да зна́емо бꙋ́детъ (всѣ̑мъ), ꙗ҆́кѡ подоба́етъ предвари́ти со́лнце на благодаре́нїе тебѣ̀ и҆ къ восто́кꙋ свѣ́та тебѣ̀ поклони́тисѧ.
29
Бо надія невдячного розтане, як зимовий іній, і виллється, як негідна вода.
29
Неблагода́рнагѡ бо оу҆пова́нїе ꙗ҆́кѡ зи́мный и҆́ней раста́етъ, и҆ и҆злїе́тсѧ ꙗ҆́кѡ вода̀ неключи́ма.
Глава 17
1
Великі і незбагненні суди Твої, тому ненавчені душі впали в оману.
1
Вели́цы бо сꙋ́ть сꙋдѝ твоѝ, (гдⷭ҇и,) и҆ неизглаго́ланни: сегѡ̀ ра́ди ненака̑занныѧ дꙋ́ши заблꙋди́ша.
2
Бо беззаконні, які задумали гнітити святий народ, в’язні темряви і полонені довгої ночі, зачинившись у домах, ховалися від вічного Промислу.
2
Возмнѣ́вше бо наси́льствовати ꙗ҆зы́къ ст҃ы́й беззако́ннїи, оу҆́зницы тмы̀ и҆ до́лгою но́щїю свѧ́зани, заключе́ни под̾ кро́вы, бѣглецы̀ вѣ́чнагѡ провѣ́дѣнїѧ лежа́ша.
3
Думаючи сховатися у таємних гріхах, вони, під темним покровом забуття, розсіялися, сильно лякані і бентежені примарами,
3
Оу҆таи́тисѧ бо мнѧ́ще въ сокрове́нныхъ грѣсѣ́хъ, мра́чнымъ забве́нїѧ покрыва́ломъ расточе́ни бы́ша, оу҆жаса́ющесѧ лю́тѣ и҆ страши́лищами возмꙋще́ни:
4
бо і найпотаємніше місце, яке ховало їх, не спасало їх від страху, але страшні звуки навколо їх приводили їх у занепокоєння, і з’являлися люті чудовиська зі страшними лицями.
4
ниже́ бо содержа́й и҆̀хъ верте́пъ без̾ стра́ха сохранѝ, шꙋ́мы же сходѧ́ще возмꙋща́хꙋ и҆̀хъ, и҆ привидѣ̑нїѧ дрѧ̑хлаѧ печа́льными ли́цами ꙗ҆влѧ́хꙋсѧ.
5
І ніяка сила вогню не могла озорити, ні яскравий блиск зірок не міг осяяти цю похмуру ніч.
5
И҆ ѻ҆́гненнаѧ оу҆́бѡ ни є҆ди́на си́ла можа́ше ѡ҆свѣща́ти, нижѐ ѕвѣ́здъ свѣ́тлїи пла́менїе просвѣти́ти можа́хꙋ въ тꙋ̀ но́щь стра́шнꙋю.
6
Являлися їм тільки багаття, які горіли самі собою, повні жаху, і вони, боячись невидимого — примари, уявляли собі видиме ще гіршим.
6
Ꙗ҆влѧ́шесѧ же и҆̀мъ то́кмѡ внеза́пный ѻ҆́гнь стра́ха и҆спо́лнь: оу҆страша́еми же неви́димымъ ѻ҆́нымъ призра́комъ, мнѧ́хꙋ гѡ́ршаѧ бы́ти ви̑димаѧ.
7
Упали зваби чарівного мистецтва, і вихваляння мудрістю було піддане осміянню,
7
Волше́бнагѡ же хꙋдо́жества предлежа́хꙋ посмѣѧ̑нїѧ, и҆ ѡ҆ премꙋ́дрости велича́нїѧ ѡ҆бличе́нїе оу҆кори́зненно:
8
бо ті, які обіцяли відігнати від страдницької душі жахи і страхи, самі страждали на ганебну боязнь.
8
ѡ҆бѣща́ющїисѧ бо и҆згна́ти стра́хи и҆ смꙋщє́нїѧ ѿ дꙋшѝ болѧ́щїѧ, сі́и посмѣѧ́телнымъ стра́хомъ болѧ́хꙋ.
9
І хоч ніякі страхіття не турбували їх, але, переслідувані бродіннями отруйних звірів і свистами плазунів, вони зникали від страху, боячись глянути навіть на повітря, від якого нікуди не можна втекти,
9
И҆́бо а҆́ще и҆ ничто́же и҆̀хъ мѧте́жное оу҆страша́ше, ѕвѣре́й прехо́дами и҆ ѕмїє́въ звизда́ньми подви́жени погиба́хꙋ тре́петни, и҆ а҆́ера ѿню́дъ неизбѣ́жнагѡ ѿрица́ющесѧ ви́дѣти.
10
бо нечестя, засуджуване власним свідченням, — боязке і, преслідуване совістю, завжди придумує жахи.
10
Боѧзли́ваѧ бо ѕло́ба, свои́мъ свидѣ́телствомъ ѡ҆сꙋжда́ема, вы́нꙋ прїе́млетъ во оу҆́мъ лю̑таѧ, содержи́ма со́вѣстїю.
11
Страх є не що інше, як позбавлення допомоги від розуму.
11
Ничто́же бо є҆́сть стра́хъ, то́кмѡ лише́нїе по́мощей сꙋ́щихъ ѿ помышле́нїѧ.
12
Чим менше надії всередині, тим більше уявляється невідомість причини, що породжує муки.
12
Внꙋ́трь же ме́нше сꙋ́щее ча́ѧнїе, бо́лшее мни́тъ невѣ́дѣнїе вины̀ подаю́щїѧ мꙋ́кꙋ.
13
І вони у цю істинно нестерпну ніч, що прийшла з глибин нестерпного пекла, приготувавшись заснути звичайним сном,
13
А҆ и҆̀же въ немощнꙋ́ю пои́стиннѣ но́щь, и҆ ѿ немощна́гѡ а҆́да верте́пѡвъ наше́дшꙋю, сно́мъ тѣ́мже спѧ́щїи,
14
то були тривожимі страшними примарами, то розслаблювані душевним смутком, бо находив на них раптовий і неочікуваний страх.
14
ѻ҆́во оу҆́бѡ страши́лищами мечта́нїй гони́ми бѧ́хꙋ, ѻ҆́во же дꙋшѝ и҆зчеза́хꙋ преда́нїемъ: внеза́пный бо и҆̀мъ и҆ неча́ѧнный стра́хъ на́йде.
15
Отже, де хто тоді був захоплений, ставав полоненим, і його ув’язнювали у цю темницю без оков.
15
Пото́мъ та́кѡ, кто́ либо когда̀ бѣ̀ ѻ҆на́мѡ, низпады́й хранѧ́шесѧ въ темни́цѣ без̾ желѣ́за заключе́нъ:
16
Чи був то хлібороб або пастух, або той, хто займався працею в пустелі, усякий, будучи захопленим, підлягав цій неминучій долі;
16
а҆́ще бо земледѣ́латель кто̀ бы́сть, и҆лѝ па́стырь, и҆лѝ трꙋдѡ́въ пꙋсты́нныхъ дѣ́латель, пред̾ѧ́тъ бы́въ, неизбѣ́жнꙋю терпѧ́ше нꙋ́ждꙋ:
17
бо усі були зв’язані одними нерозв’язними путами темряви. Чи вітер, що свистить, чи милозвучний голос птахів серед густих гілок, чи сила швидкоплинної води, чи сильний тріск падаючого каміння;
17
є҆ди́нымъ бо оу҆́жемъ тмы̀ всѝ бѧ́хꙋ свѧ́зани. А҆́ще дꙋ́хъ звизда́ѧй, и҆лѝ междꙋ̀ ча́стыхъ древе́сныхъ вѣ́твей пти́чїй гла́съ сладкопѣ́снивый, и҆лѝ си́ла водна́ѧ текꙋ́щи ѕѣ́лнѣ,
18
чи невидиме бігання скакаючих тварин, чи голос ревучих диких звірів, чи луна, що віддається з гірських ущелин, усе це, жахаючи їх, повергало у розслаблення.
18
и҆лѝ шꙋ́мъ ѕѣ́лный низпа́дающихъ ка́менїй, и҆лѝ и҆гра́ющихъ живо́тныхъ тече́нїе неви́димое, и҆лѝ рыка́ющихъ лю́тыхъ ѕвѣре́й гла́съ, и҆лѝ ѿзыва́ющьсѧ ѿ де́брей го́рскихъ гла́съ, разслаблѧ́хꙋ ѻ҆́ныхъ оу҆страша́юще.
19
Бо весь світ був освітлюваний ясним світлом і займався безперешкодно ділами;
19
Всѧ́ бо вселе́ннаѧ свѣ́тлымъ просвѣща́шесѧ свѣ́томъ, и҆ невозбра́нными дѣ́лы содержа́шесѧ:
20
а над ними одними була розпростерта важка ніч, образ темряви, що уміла колись обійняти їх; але самі для себе вони були обтяжливішими за темряву.
20
на є҆ди́ныхъ же ѻ҆́ныхъ простира́шесѧ тѧ́жкаѧ но́щь, ѡ҆́бразъ бꙋ́дꙋщагѡ и҆́хъ воспрїѧ́тїѧ тмы̀: са́ми же себѣ̀ бы́ша тмы̀ тѧжча́йшїи.
Глава 18
1
А для святих Твоїх було найбільше світло. І ті, чуючи голос їх, а образу не бачачи, називали їх блаженними, тому що вони не страждали.
1
Преподѡ́бнымъ же твои̑мъ превели́къ бѣ̀ свѣ́тъ: и҆́хже оу҆́бѡ гла́съ слы́шаше, ѡ҆́браза же не ви́дѧще, зане́же оу҆́бѡ и҆ ѻ҆нѝ (тогѡ́жде) не страда́хꙋ, оу҆блажа́хꙋ.
2
А за те, що, бувши раніше скривдженими ними, не мстилися їм, дякували і просили прощення в тому, що змушували переносити їх.
2
А҆ ꙗ҆́кѡ не па́коствꙋютъ пред̾ѡби́димїи, благодарѧ́хꙋ, и҆ є҆́же пронести́сѧ, благода́ти молѧ́хꙋ.
3
Замість того, Ти дав їм дороговказ на незнайомому шляху — вогнесвітлий стовп, а для благополучного подорожування — нешкідливе сонце.
3
Си́хъ ра́ди сто́лпъ ѻ҆гнегорѧ́щь, вожда̀ оу҆́бѡ невѣ́домагѡ пꙋтьше́ствїѧ, со́лнце же невреди́телное любоче́стнагѡ стра́нствованїѧ по́далъ є҆сѝ.
4
Бо ті достойні були позбавлення світла й ув’язнення у темряві, тому що тримали в ув’язненні синів Твоїх, через яких мало бути дане світу нетлінне світло закону.
4
Досто́йни бо ѻ҆нѝ лиши́тисѧ свѣ́та и҆ блюсти́сѧ во тмѣ̀, и҆̀же заключе́ныхъ стрежа́хꙋ сынѡ́въ твои́хъ, и҆́миже и҆мѧ́ше нетлѣ́нный зако́на свѣ́тъ вѣ́кꙋ да́тисѧ.
5
Коли визначили вони побити дітей святих, хоч одного сина, покинутого, і спасли, у покарання за те Ти забрав безліч їхніх дітей і самих усіх погубив у великій воді.
5
Совѣ́товавшихъ же и҆́хъ оу҆бива́ти младе́нцы преподо́бныхъ, и҆ є҆ди́номꙋ ѿложе́нꙋ ча́дꙋ и҆ спасе́нꙋ, во ѡ҆бличе́нїе и҆́хъ ѿѧ́лъ є҆сѝ мно́жество ча̑дъ, и҆ кꙋ́пнѡ погꙋби́лъ є҆сѝ въ водѣ̀ ѕѣ́лнѣй.
6
Та ніч була провіщена батькам нашим, щоб вони, твердо знаючи обітування, яким вірили, були благосердими.
6
Ѻ҆́наѧ бо но́щь пред̾ꙋвѣ́дѣна бы́сть ѻ҆тцє́мъ на́шымъ, да тве́рдѡ вѣ́дꙋще, и҆̀мже клѧ́твамъ вѣ́роваша, возблагодꙋ́шествꙋютъ.
7
І народ Твій очікував як спасіння праведних, так і загибелі ворогів,
7
Воспрїѧ́то же бы́сть ѿ люді́й твои́хъ спасе́нїе оу҆́бѡ пра́ведныхъ, врагѡ́въ же и҆стребле́нїе:
8
бо, чим Ти карав ворогів, тим самим звеличував нас, яких Ти прикликав.
8
и҆́мже бо наказа́лъ є҆сѝ сꙋпоста́ты на́шѧ, си́мъ на́съ призва́въ просла́вилъ є҆сѝ.
9
Святі діти праведних таємно звершували жертвоприношення й однодумно постановили божественним законом, щоб святі однаково брали участь у тих самих благах і небезпеках, коли батьки уже співали хвали.
9
Сокрове́ннѡ бо жрѧ́хꙋ преподо́бнїи ѻ҆́троцы благи́хъ, и҆ зако́нъ бжⷭ҇твенный є҆диномы́слїемъ завѣща́ша, та̑ѧжде подо́бнѡ, блага̑ѧ же и҆ бѣ́дствєннаѧ воспрїима́ти ст҃ы̑мъ, ѻ҆тцє́мъ оу҆жѐ предвоспѣва́ющымъ хвалꙋ̀.
10
З супротивної ж сторони лунав безладний крик ворогів, і розносилося жалібне волання над дітьми, яких оплакували.
10
Противогласѧ́ше же несогла́сный врагѡ́въ во́пль, и҆ плаче́вный слы́шашесѧ гла́съ пла́чꙋщихъ младе́нцєвъ.
11
Однаковим судом був покараний раб із господарем, і простолюдин терпів одне і те саме з царем:
11
Подо́бною же ме́стїю ра́бъ кꙋ́пнѡ съ господи́номъ казне́нъ бы́сть, и҆ просты́й человѣ́къ съ царе́мъ та̑ѧжде пострада̀:
12
усі взагалі мали безліч мерців, померлих одинаковою смертю; і живих не вистачало для поховання, тому що в одну мить знищено було усе найдорожче їхнє покоління.
12
є҆динодꙋ́шнѡ же всѝ во є҆ди́нѣмъ и҆́мени сме́ртнѣмъ ме́ртвыхъ и҆мѣ́ѧхꙋ безчи́сленныхъ: ниже́ бо ко погребе́нїю живі́и бѧ́хꙋ дово́лни, поне́же во є҆ди́нѣмъ мгнове́нїи честнѣ́йшїй ро́дъ и҆́хъ и҆стребле́нъ бы́сть.
13
І хто не вірив нічому заради чаклунства, під час знищення первістків, визнали, що цей народ є син Божий,
13
Ѡ҆ всѣ́хъ бо не вѣ́рꙋюще ра́ди чародѣѧ́нїй, а҆ ра́ди пе́рвенцєвъ и҆стребле́нїѧ, и҆сповѣ́даша люді́й сынѡ́въ бж҃їихъ бы́ти.
14
бо, коли усе оточувала тиха безмовність, і ніч у своєму плині досягла середини,
14
Ти́хомꙋ бо молча́нїю содержа́щꙋ всѧ̑, и҆ но́щи во свое́мъ тече́нїи преполовлѧ́ющейсѧ,
15
зійшло з небес від царствених престолів на середину погибельної землі всемогутнє слово Твоє, як грізний воїн.
15
всемогꙋ́щее сло́во твоѐ, (гдⷭ҇и,) съ нб҃съ ѿ прⷭ҇то́лѡвъ црⷭ҇кихъ же́стокъ ра́тникъ въ среди́нꙋ поги́бельныѧ землѝ сни́де.
16
Воно несло гострий меч — незмінне Твоє повеління і, ставши, наповнило усе смертю: воно торкалося неба і ходило по землі.
16
Ме́чь ѻ҆́стръ нелицемѣ́рное повелѣ́нїе твоѐ носѧ́й, и҆ ста́въ и҆спо́лни всѧ̑ сме́рти: и҆ небесѐ оу҆́бѡ каса́шесѧ, стоѧ́ше же на землѝ.
17
Тоді раптово сильно стривожили їх мрії сновидінь, і приступили несподівані жахи;
17
Тогда̀ внеза́пꙋ привидѣ̑нїѧ оу҆́бѡ снѡ́въ лю́тѣ смꙋти́ша и҆̀хъ, стра́си же наидо́ша неча́ѧнни,
18
і будучи уражуваним — один там, інший тут, напівмертвий повідомляв причину, з якої він помирав:
18
и҆ и҆́нъ и҆на́мѡ ве́рженъ є҆́ле жи́въ, є҆ѧ́же ра́ди вины̀ оу҆мира́ше, ѡ҆б̾ѧвлѧ́ше:
19
бо сновидіння, які стривожили їх, попередньо показали їм це, щоб вони не загинули, не знаючи того, за що терплять зло.
19
сѡ́нїѧ бо, смꙋти́вше и҆̀хъ, сїѐ предвозвѣсти́ша: да не вѣ́дѧще, є҆гѡ́же ра́ди ѕлѣ̀ стра́ждꙋтъ, поги́бнꙋтъ.
20
Хоч спокушення смерти торкнулося і праведних, і багато їх загинуло у пустелі, але недовго тривав цей гнів,
20
Прикоснꙋ́сѧ же нѣ́когда и҆ пра́ведныхъ и҆скꙋше́нїе сме́рти, пораже́нїе во пꙋсты́ни бы́сть мно́жества: но не до́лгѡ пребы́сть гнѣ́въ.
21
бо непорочний муж поспішив захистити їх; принісши зброю свого служіння, молитву й умилостивлення кадильне, він протистав гніву і поклав кінець біді, показавши тим, що він служитель Твій.
21
Потща́всѧ бо мꙋ́жъ непоро́ченъ предпобо́рствова, своеѧ̀ слꙋ́жбы ѻ҆рꙋ́жїе, моли́твꙋ и҆ ѳѷмїа́ма оу҆милостивле́нїе прине́съ, сопроти́въ ста̀ гнѣ́вꙋ и҆ коне́цъ положѝ бѣ́дствованїю, показа́въ, ꙗ҆́кѡ тво́й є҆́сть ра́бъ.
22
Він переміг знищувача не силою тілесною і не дією зброї, але словом підкорив того, хто карав, згадавши клятви і завіти батьків.
22
Ѡ҆долѣ́ же поража́ющаго не си́лою тѣле́сною, нижѐ ѻ҆рꙋ́жїѧ дѣ́йствїемъ, но сло́вомъ покорѝ наказꙋ́ющаго, клѧ̑твы ѻ҆тцє́въ и҆ завѣ́ты воспомѧнꙋ́въ.
23
Бо коли вже купами лежали мертві одні на одних, він, ставши всередині, зупинив гнів і перепинив йому путь до живих.
23
Грома́дами бо оу҆жѐ па́дшымъ дрꙋ́гъ на дрꙋ́га мє́ртвымъ, посредѣ̀ ста́въ, пресѣчѐ гнѣ́въ и҆ раздѣлѝ къ живы̑мъ пꙋ́ть.
24
На подирі його був цілий світ, і славні імена батьків були вирізані на каменях у чотири ряди, і велич Твоя — на діадимі голови його.
24
На ѻ҆де́жди бо поди́ра бѣ̀ ве́сь мі́ръ, и҆ ѻ҆тцє́въ сла̑вы на и҆зваѧ́нїи четырерѧдова́гѡ ка́менїѧ, и҆ вели́чество твоѐ на дїади́мѣ главы̀ є҆гѡ̀.
25
Цьому поступився винищувач, і цього убоявся, тому що достатньо було одного цього випробування гнівного.
25
Си̑мъ оу҆стꙋпи́лъ и҆скоренѧ́ѧй и҆ си́хъ оу҆страши́сѧ: бѣ́ бо то́кмѡ и҆скꙋше́нїе гнѣ́ва дово́лно.
Глава 19
1
А над нечестивими до кінця тяжів немилостивий гнів, бо Він передбачав і майбутні їхні діла,
1
Нечєсти́вымъ же до конца̀ без̾ ми́лости ꙗ҆́рость на́йде: предвѣ́дѣ бо и҆́хъ и҆ бꙋ̑дꙋщаѧ,
2
що вони, дозволивши їм вирушити і з поспішністю виславши їх, розкаються і поженуться за ними,
2
ꙗ҆́кѡ ті́и ѿпꙋсти́вшїи, є҆́же ѿитѝ, и҆ со тща́нїемъ предпосла́вше и҆̀хъ, поженꙋ́тъ в̾слѣ́дъ раска́ѧвшесѧ:
3
бо, ще маючи у руках печалі і ридаючи над гробами мертвих, вони задумали інший безумний помисел, і тих, кого з благанням висилали, переслідували, як утікачів.
3
є҆ще́ бо въ рꙋка́хъ и҆мѣ́юще рыда̑нїѧ и҆ сѣ́тꙋюще над̾ гроба́ми ме́ртвыхъ, и҆́нъ себѣ̀ взѧ́ша по́мыслъ безꙋ́мїѧ, и҆ и҆̀хже молѧ́ще и҆згна́ша, си́хъ а҆́ки бѣглецє́въ гонѧ́хꙋ.
4
Тягла ж їх до того кінця доля, якої вони були гідні, і вона навела забуття на те, що трапилося, щоб вони поповнили покарання, якого не вистачало до їхніх мук,
4
Влеча́ше бо и҆̀хъ къ семꙋ̀ концꙋ̀ досто́йнаѧ нꙋ́жда, и҆ приклю́чшихсѧ забы́тїе вложѝ, да и҆ про́чꙋю къ мꙋче́нїємъ принапо́лнѧтъ ка́знь:
5
і щоб народ Твій звершив славну подорож, а вони знайшли собі надзвичайну смерть.
5
и҆ лю́дїе оу҆́бѡ твоѝ пресла́вное пꙋтьше́ствїе пре́йдꙋтъ, ѻ҆ни́ же стра́ннꙋ ѡ҆брѧ́щꙋтъ сме́рть.
6
Бо все творіння знову з висоти перетворилося у своїй природі, підкорюючись особливим повелінням, щоб сини Твої збереглися неушкодженими.
6
Все́ бо творе́нїе во свое́мъ є҆мꙋ̀ ро́дѣ па́ки свы́ше преѡбразова́шесѧ, слꙋжа́щее сво́йствєннымъ твои̑мъ повелѣ́нїємъ, да ѻ҆́троцы твоѝ сохранѧ́тсѧ неврежде́ни.
7
З’явилася хмара, яка осіняла стан, а де стояла колись вода, показалася суха земля, із Червоного моря — безперешкодна путь, і з бурхливої безодні — зелена долина.
7
Ѡ҆́блакъ ѡ҆сѣнѧ́ѧй по́лкъ и҆́хъ, и҆ и҆з̾ преждебы́вшїѧ воды̀ ѿкры́тїе сꙋхі́ѧ землѝ ꙗ҆ви́сѧ, и҆ и҆з̾ мо́рѧ чермна́гѡ пꙋ́ть невозбра́ненъ, и҆ по́ле ѕла́чное ѿ волне́нїѧ ѕѣ́лнагѡ:
8
Покриті Твоєю рукою, вони пройшли по ній усім народом, бачачи дивні чудеса.
8
и҆́мже ве́сь ꙗ҆зы́къ про́йде, твое́ю рꙋко́ю покрове́ни, ви́дѧще ди̑внаѧ чꙋдеса̀.
9
Вони паслися, як коні, і грали, як агнці, прославляючи Тебе, Господи, Визволителя їх,
9
Ꙗ҆́коже бо ко́ни насы́тишасѧ, и҆ ꙗ҆́кѡ а҆́гнцы взыгра́шасѧ, хва́лѧще тѧ̀, гдⷭ҇и, и҆зба́вльшаго и҆̀хъ:
10
бо вони ще пам’ятали про те, що трапилося під час перебування їх там, як земля замість народження інших тварин породила скнипів, і ріка замість риб вивергла безліч жаб.
10
воспомѧнꙋ́ша бо є҆щѐ, ꙗ҆̀же во ѡ҆бита́нїи и҆́хъ, ка́кѡ оу҆́бѡ вмѣ́стѡ рожде́нїѧ живо́тныхъ и҆зведѐ землѧ̀ скні̑пы, вмѣ́стѡ же ры́бъ и҆зры́гнꙋ рѣка̀ мно́жество жа́бъ.
11
А опісля вони побачили і новий рід птахів, коли, захопившись побажанням, просили приємної їжі,
11
Послѣди́ же ви́дѣша и҆ но́вое рожде́нїе пти́цъ, є҆гда̀ похотѣ́нїемъ подви́гшесѧ, проси́ша сла́достныѧ пи́щи.
12
бо на утіху їм налетіли з моря перепели, а грішних спіткали покарання не без знамень, які були силою блискавок. Вони справедливо страждали за свою злобу,
12
Во оу҆тѣше́нїе бо взыдо́ша и҆̀мъ ѿ мо́рѧ кра́стєли: и҆ мꙋчє́нїѧ грѣ̑шнымъ наидо́ша, не без̾ бы́вшихъ зна́менїй си́лою мо́лнїй: пра́веднѣ бо пострада́ша за своѧ̑ ѕлѡ́бы,
13
бо вони дуже сильну відчували ненависть до чужоземців: інші не приймали незнайомих подорожніх, а ці поневолювали благодійних прибульців.
13
и҆́бо лютѣ́йшее ненавидѣ́нїе стра́нныхъ соверши́ша: и҆ні́и оу҆́бѡ незна́емыхъ не прїе́млѧхꙋ прише́лцєвъ, сі́и же благодѣ́телей стра́нныхъ порабоща́хꙋ.
14
І мало цього, але ще буде суд на них за те, що ті вороже приймали чужих,
14
И҆ не то́кмѡ, но а҆́ще ко́е разсмотре́нїе бꙋ́детъ и҆́хъ: занѐ вражде́бнѡ прїе́млѧхꙋ чꙋжды́хъ.
15
а ці, з радістю прийнявши тих, які потім уже користувалися однаковими правами, стали пригнічувати жахливими роботами.
15
Сі́и же съ пра́зднествами прїе́мше приѡбщи́вшихсѧ оу҆жѐ и҆́хъ ѡ҆бы́чаємъ, жесточа́йшими ѡ҆ѕло́биша трꙋда́ми.
16
Тому вони уражені були сліпотою, як ті колись біля дверей праведника, коли, будучи обійняті густою темрявою, шукали кожен входу в його двері.
16
Побїе́ни же бы́ша и҆ ѡ҆слѣпле́нїемъ, ꙗ҆́коже ѻ҆́нїи при две́рехъ пра́ведника, є҆гда̀ вели́кою ѡ҆бложе́ни тмо́ю, кі́йждо свои́хъ две́рїй прохо́да и҆ска́ше.
17
Самі стихії змінилися, як в арфі звуки змінюють свій характер, завжди залишаючись тими ж звуками; це можна побачити через старанне спостереження того, що було.
17
Са́ми бо собо́ю стїхі̑и премѣнѧ́ємы, ꙗ҆́коже въ гꙋ́слехъ гла́сы сли́чїѧ и҆́мѧ премѣнѧ́ютъ, всегда̀ хранѧ́ще звꙋ́къ: є҆́же є҆́сть ви́дѣти ѿ зра́ка бы́вшихъ и҆звѣ́стнѡ.
18
Бо земні тварини перемінялися на водяних, а ті, що плавали у водах, виходили на землю.
18
Земна̑ѧ бо въ вѡ́днаѧ прелага́хꙋсѧ, и҆ пла̑вающаѧ прехожда́хꙋ на зе́млю.
19
Вогонь у воді утримував свою силу, а вода втрачала свою властивість гасити;
19
Ѻ҆́гнь возмога́ше въ водѣ̀ вы́шше своеѧ̀ си́лы, и҆ вода̀ оу҆гаша́ющꙋю си́лꙋ забы̀.
20
полум’я, навпаки, не шкодило тілам тварин, що бродять і легко руйнуються, і не танув легкотанучий сніговидний рід небесної їжі.
20
Пла́мень вопрекѝ оу҆доботлѣ́нныхъ живо́тныхъ не вредѝ пло́тей въ не́мъ ходѧ́щихъ, нижѐ таѧ́ше ледови́дный оу҆добота́ѧй ро́дъ сла́достныѧ пи́щи.
21
Так, Господи, Ти в усьому звеличив і прославив народ Твій, і не залишав його, але повсякчас і на всякому місці перебував з ним.
21
По всемꙋ́ бо, гдⷭ҇и, возвели́чилъ є҆сѝ лю́ди твоѧ̑ и҆ просла́вилъ є҆сѝ, и҆ не презрѣ́лъ є҆сѝ, во всѧ́цѣмъ вре́мени и҆ мѣ́стѣ предстоѧ́й.