коју изговарај указујући на своју постељу:
Човекољубиви Господару, неће ли ми ова постеља бити гроб или ћеш душу моју бедну још обасјати даном? Ето, преда мном је гроб; ето, преда мном стоји смрт! Господе, бојим се Твога суда и бескрајних мука, а не престајем чинити зло; Тебе, Господа Бога свог свагда разгневљујем, и Пречисту Твоју Матер, и све Небеске Силе, и мог светог Анђела Чувара. Знам, Господе, да сам недостојан Твога човекољубља, а достојан сам сваке осуде и муке. Но, Господе, хтео ја или не, спаси ме. Јер ако праведника спасеш, то није ништа нарочито; и ако чистога помилујеш, то није ништа чудновато, јер су достојни Твоје милости. Али, на мени грешном учини чудо милости Своје; у томе покажи чудо човекољубља Свог, да не надвлада моја грешност Твоју неисказану доброту и милосрђе; и како хоћеш уради са мном.
Владико Чоловіколюбче, невже ця постіль буде мені домовиною чи ще окаянну мою душу освітиш світлом дня? Ось бо домовина стоїть переді мною, ось смерть чекає на мене. Суду Твого, Господи, я боюся і нескінченної муки, зло ж робити не перестаю і завжди прогнівляю Тебе, Господа мого, й Пречисту Твою Матір, і всі Небесні Сили, святого Ангела-Охоронителя мого. Знаю, Господи, що я недостойний чоловіколюбства Твого, але достойний осудження і муки. Та, Господи, хочу чи не хочу спаси мене. Якщо праведника спасаєш, то тут немає нічого дивного, і якщо чистого помилуєш, то тут нема нічого дивного, бо вони достойні Твоєї милости, але вияви дивну Твою милість на мені грішному й у ньому яви чоловіколюбство Твоє, і нехай не перевершить моє зло Твою невимовну благість і милосердя, і, як тільки хочеш, так і вчини діло мого спасіння.