Владико Чоловіколюбче, невже ця постіль буде мені домовиною чи ще окаянну мою душу освітиш світлом дня? Ось бо домовина стоїть переді мною, ось смерть чекає на мене. Суду Твого, Господи, я боюся і нескінченної муки, зло ж робити не перестаю і завжди прогнівляю Тебе, Господа мого, й Пречисту Твою Матір, і всі Небесні Сили, святого Ангела-Охоронителя мого. Знаю, Господи, що я недостойний чоловіколюбства Твого, але достойний осудження і муки. Та, Господи, хочу чи не хочу спаси мене. Якщо праведника спасаєш, то тут немає нічого дивного, і якщо чистого помилуєш, то тут нема нічого дивного, бо вони достойні Твоєї милости, але вияви дивну Твою милість на мені грішному й у ньому яви чоловіколюбство Твоє, і нехай не перевершить моє зло Твою невимовну благість і милосердя, і, як тільки хочеш, так і вчини діло мого спасіння.
Уладару́ Чалавекалю́бны, ці не цяпе́р ужо́ ло́жа гэ́тае мне бу́дзе труно́ю? Ці няшча́сную маю́ душу́ Ты асвятлі́ш яшчэ́ святло́м дня? Вось, труна́ перада мно́ю стаі́ць; вось, смерць чака́е мяне́. Суда Твайго́, Го́спадзі, я баю́ся, і му́кі бяско́нцай, але зла рабі́ць не перастаю́: Цябе́, Го́спада Бо́га майго́, я заўжды́ гняўлю́, і Прачы́стую Тваю́ Ма́ці, і ўсе Нябе́сныя сі́лы, і свято́га А́нгела ахо́ўніка майго́. Ве́даю, Го́спадзі, што нява́рты я чалавекалю́бства Твайго́, а ва́рты ўсяля́кага асуджэ́ння і му́кі. Але, Го́спадзі, хачу́ я ці не хачу́ — спасі́ мяне́. Бо калі пра́ведніка Ты спасе́ш, няма́ тут нічо́га вялі́кага, і калі чы́стага памі́луеш, няма́ нічо́га дзі́ўнага, бо яны́ ва́ртыя мі́ласці Тваёй. А вось на мне грэ́шным праяві́ дзі́ўную мі́ласць Тваю́, у гэ́тым пакажы́ чалавекалю́бства Тваё, і няха́й мая́ зага́ннасць не перавы́сіць Тваёй невымо́ўнай до́брасці і міласэ́рнасці, і як Ты хо́чаш, так упара́дкуй жыццё маё.